Дослідження лексики українських говорів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дослідження лексики українських говорів

П.Ю. Гриценко

Сучасний етап розвитку української діалектології характеризується посиленою увагою до лексичного складу говорів, що виражається в підготовці лексичних атласів, монографічних описів лексичних мікросистем говорів, а також у створенні діалектних словників. Зрослий інтерес до українського діалектного лексичного матеріалу зумовлений, з одного боку, необхідністю забезпечити надійним матеріалом ті галузі мовознавства та суміжних наук, які пов'язані з вивченням розвитку духовної і матеріальної культури носіїв мови, а з другого - потребами вирішення питань інтралінгвістичних, суто діалектологічних. Факти ареального варіювання мовної системи, зафіксовані на лінгвістичних картах, актуалізують ряд проблем, розв'язання яких проливає світло на минуле мови та закономірності її функціонування на різних етапах історії. Насамперед ідеться про діалектику єдності мови як засобу спілкування етносу при наявності територіальної та функціонально-стильової диференціації мови, закономірності вияву спільного та відмінного у говірках, про особливості ареального варіювання одиниць і мікросистем різних структурних рівнів мови, про характер ареалів, розташування ізоглос і їх пасом у просторовій проекції та залежність останніх від внутрішньомовних і позамовних факторів.

Евристична цінність говіркового матеріалу різних структурних рівнів, результативність його використання в історико-лінгвістичних, етно- та глотогенетичних дослідженнях безпосередньо залежать від повноти й точності фіксації, методики експлікації та прийомів інтерпретації діалектних даних. Як і показує практика діалектологічних досліджень, принагідно фіксовані діалектні явища поза зв'язком з іншими елементами мікросистеми без визначення функціонального статусу зафіксованих явищ та докладних їх ареальних характеристик найчастіше залишаються «річчю у собі», малоінформативні, а тому не впливають істотно на розв'язання питань діалектології та суміжних наук. Лише розгляд мовних одиниць говірок як складових парадигми (чи кількох парадигм), мікросистем різної величини та як елемента дво- чи багатокомпонентного ареального протиставлення - елементів ареальної парадигми - дає вичерпну інформацію про досліджуване діалектне явище, підвищує його наукову вартість і сприяє широкому використанню цієї інформації. Саме системна проекція діалектних даних останнім часом зумовила переорієнтацію діалектологічних досліджень від дослідження діалектизмів як основного (часто - єдиного) об'єкта пізнання до говірки як цілісної системи, сукупності всіх говірок як системи систем або діалектної мови¹; системний підхід до говірок як об'єкта дослідження, дозволяє вирішувати головне завдання лінгвогеографії: з'ясовувати відношення між окремими діалектними зонами, виявляти з більшою мірою достовірності етапи розвитку мовних явищ їх послідовність і хронологічні межі.

Повнота репрезентації та докладність інтерпретації лексики говорів та її семантичної структури забезпечується поєднанням прийомів лінгво-географічного, лексикографічного та монографічного описів, хоч спеціалізація дослідницьких прийомів часто позначається на баченні самого об'єкта дослідження і робить процес взаємодоповнення інформації (наприклад, лінгвогеографічного дослідження лексикографічними джерелами чи монографічними описами) трудомістким чи й зовсім неможливим. Для лінгвогеографів основними площами зіставлення є говірка: говірка або говірка: над говіркова (над діалектна) модель-еталон; для діалектологів-лексикографів - говірка: літературна мова, а протиставлення говірка: говірка (тобто розгортання явища в географічній проекції) найчастіше деактуалізоване²; при цьому характеристика поширення явищ (коли це словник не однієї чи кількох говірок) часто відносна і здійснюється відсиланням не до діалектної мікросистеми, а до говору або до одиниці адміністративно-територіального поділу чи географічної зони³.

Останнє зумовлене насамперед обсягом лексикографованого матеріалу; при цьому теоретично чітко сформульовані принципи відмежування діалектної лексики від літературної та від назв регіональних реалій побуту, звичаїв та ін.⁴, у лексикографічній практиці часто порушуються, оскільки суперечать прагненню дослідників увести в науковий обіг цінний лексичний і семантичний матеріал.

Для з'ясування закономірностей формування основ літературної мови, вияву тих діалектних та інтердіалектних явищ, які стали базою її норм,значну інформацію серед інших лінгвістичних джерел дають різноманітні діалектологічні атласи. Не випадково, відбиваючи риси діалектної диференціації, збереженої як пережиток у сучасній мові, атласи прирівнюються до пам'яток мови⁵.

Лінгвогеографія передбачає дослідження лексики не в одній говірці, а у взаємозв'язках з відповідними елементами лексичних систем інших говірок у межах діалектної мови⁶ або ряду мов, генетично споріднених і, як правило, територіально близьких, або лише територіально близьких. Типологія говірок на лексико-семантичному рівні традиційно спирається в основному на дві релевантні риси говірок: відмінність мовної реалізації спільного сегмента семантичного простору (лексичне протиставлення говірок) і відмінність семантичної структури одного й того ж слова у різних говірках (семантичне протиставлення).ці два типи релевантних ознак говірок лежать в основі створення лексичних та семантичних карт у сучасних атласах з явною кількісною перевагою карт лексичних⁷. Проте репрезентація як окремих лексем у загальномовному атласі, так і багатьох лексем, мікропарадигм, семантичних полів⁸ одного чи кількох говорів у регіональних атласах не дають вичерпної картини ареальної диференціації лексики української діалектної мови, оскільки представляють багатогранний цілісний об'єкт дослідження фрагментарно.

Тим більше ці атласи не дають докладної інформації про взаємозв'язки у галузі лексики і семантики діалектних зон, виділених за даними інших структурних рівнів (фонетики, акцентуації, словозміни, частково - словотвору, синтаксису), а також про відношення до суміжних діалектних зон контактуючих мов; за даними регіональних атласів та АУМ важко виявити певні тенденції розвитку лексико-семантичної системи, центри та межі поширення інновацій, географію архаїзмів та ін..

Відсутність вичерпної картини діалектної диференціації української мови на лексико-семантичному рівні висуває в ряд першочергових завдань створення Лексичного атласу української мови (ЛАУМ). В роботі над ЛАУМ візьмуть участь лінгвісти більшості кафедр української мови вузів УРСР, які працюватимуть разом із науковцями Інституту мовознавства ім. О.О.Потебні АН УРСР - координатора проблеми. Проблематика, структура, склад пропонованих для картографування в ЛАУМ явищ значною мірою підготовлені досвідом створення АУМ, багатопроблемних регіональних атласів, монографічними та лексикографічними описами говірок.

У виробленні концепції ЛАУМ значну роль відіграла робота над Загальнослов'янським лінгвістичним атласом, карпатськими атласами, рівень підготовки й проблематика ряду національних лексичних атласів, а також розвиток теорії лінгвогеографії, діалектної, історичної лексикології, семасіології та етимології. Перед ЛАУМ стоять завдання, які висуваються й перед аналогічними атласами інших мов: розкрити диференціацію діалектної мови на лексико-семантичному рівні; виявити одиниці діалектного членування за даними лексики і семантики; дати новий матеріал для з'ясування генезису лексики української мови.

Вирішення цих основних питань поєднуватиметься із з'ясуванням відношень картографованого матеріалу до лексико-семантичної системи літературної мови, її стильової диференціації, з виявом у літературній мові діалектних та інтердіалектних явищ, що сприятиме послідовнішому врахуванню ареального фактора у кваліфікації лексики як регіональної чи загальнонародної. Фіксований на картах ЛАУМ та в коментарях до них діалектний матеріал розширить базу для досліджень актуальних питань теорії номінації, лексикології, словотвору, акцентології, сприятиме поглибленню історико-семасіологічних, етимологічних та стилістичних студій.

Матеріал для ЛАУМ збиратиметься за спеціальною програмою ⁹. Вона охоплює 3611 питань 28 тематичних груп: 1) сільськогосподарські культури; 2) сільськогосподарські знаряддя; 3) рільництво та городництво; 4) тваринництво; 5) бджільництво; 6) рибальство; 7) транспорт і комунікація; 8) будівництво; 9) меблі та інші хатні речі; 10) їжа, напої; 11) посуд, кухонне начиння; 12) одяг, взуття, прикраси; 13) сім'я, спорідненість, свояцтво; 14) анатомічні назви; 15) людина і її риси; 16) медицина, ветеринарія, гігієна і санітарія; 17) ткацтво; 18) млинарство; 19) теслярство, ковальство, гончарство, шевство та різні види народних промислів; 20) рослини; 21) дикі тварини; 22) дикі птахи; 23) земноводні, плазуни; 24) комахи; 25) рельєф; 26) метеорологія, астрономія; 27) звичаї, ігри, розваги, обряди, повір'я та ін.; 28) соціально-економічна лексика; до цих тематичних груп додані питання на вияв диференціації в системі дієслова, прислівника та дитячого лексикону.

Особливістю ЛАУМ має стати рівномірне охоплення лексики різних частин мови; в АУМ лексика різних частин мови картографована насамперед у зв'язку з виявом територіального варіювання у галузі словозміни, зрідка - словотвору; на лексичному рівні відносно повно скартографовано лише вигуки, пов'язані із свійськими тваринами і птахами, а лексика інших граматичних розрядів представлено спорадично. Регіональні атласи української мови, які в переважній більшості відштовхувалися від «Програми для збирання матеріалів до Діалектологічного атласу української мови» (К.1949), також нерівномірно відбивають лексику різних частин мови, надаючи перевагу іменникові, передусім назвам конкретних реалій (при цьому майже не охопленою залишається лексика абстрактна, емоційно-оцінна, лексика обрядів, ряду ремесел та ін.).

Зафіксований в ЛАУМ лексичний матеріал різних граматичних класів, стилів говіркового мовлення, лексем у функції первинних і вторинних номенів сприятиме вияву диференційних та інтегральних особливостей ареального варіювання різних за граматичними і семантичними особливостями груп лексики. Програма передбачає запис матеріалу зв'язного тексту-оповіді на задані теми; поєднання в межах підрозділів лексичних і семантичних питань дає змогу контролювати точність відповідей на питання, націлює на об'єктивну фіксацію лексики і семантики говорів.

Звичайно, про повноту фіксації семантичної структури доводиться говорити з певним ступенем умовності; межі «повноти», як правило, вже задаються програмою-питальником, а тому про філіацію семантики певної лексеми в ареальній проекції мова йде лише з урахуванням заданості програмою сегмента семантичного простору ¹⁰ ; малоефективними в умовах діалектологічної польової роботи видаються й уточнення до семантичних питань типу « яке ще значення має слово?» Відповіді на передбачені в « Програмі» питання про реалії, пов'язані з різними епохами, нестимуть значну інформацію мовно-історичного та етнографічного планів, що сприятиме глибшій інтерпретації зібраного матеріалу.

Загальне ареалогічне спрямування ЛАУМ вимагає відносної однотипності карт ( від значення до слів і від слова до значень) і виключає створення спеціальних карт. Ареальні характеристики явищ, вияв діалектного членування матимуть глобальний характер; окреслення локальних ареалів, вияв зон діалектної взаємодії, «зон вібрації» в ЛАУМ не можуть бути вирішені з належною повнотою. Це завдання регіональних атласів, актуальність створення яких не лише не знімається у зв'язку з роботою над ЛАУМ, а навпаки, зростає.

Спрямування атласів на розв'язання конкретних завдань зумовлює добір, організацію матеріалу та прийом його інтерпретації. Паралельно з роботою над ЛАУМ необхідно укладати програми, збирати матеріал для ряду інших атласів. Зокрема актуальним є створення атласів, які відбивали б особливості формування складу та функціонування картографної лексики; в основу таких карт необхідно класти не тільки протиставлення лексем як репрезентантів певної семи, а й мотиви номінації або лише мотиви номінації.

Актуальною є підготовка атласів, що відбивали б відносну часову стратиграфію генетично питомої лексики, насамперед атлас архаїзмів, який дасть змогу виявити їх скла, ареали, зони концентрації, а відтак стане можливим по-новому розглянути питання про спільне/відмінне у структурі архаїчних і ново житніх говорів.

Необхідно розширити коло атласів, які репрезентували б склад та семантику запозичених лексем за їх мовною належністю. Досвід створення таких атласів в українському мовознавстві є: підготовлено багатотомний атлас мадяризмів та їх відповідників в українських закарпатських говірках ¹¹, готується атлас тюркізмів у поліських говірках; значну інформацію про інтерференцію у говірках Буковини дає завершений спеціальний атлас цих говірок ¹². Разом з тим належної уваги ще не приділено запозиченням з російських і білоруських говорів, полонізмам, словакізмам, болгаризмам, романізмам, балтизмам, тюркізмам в українських говорах; і хоч є ряд досліджень про ці групи запозичень (праці І. Панькевича, Д. Кринжане, Б. Кобилянського, М.Й. Онишкевича, Й. Дзендзелівського, П.Лизанця, В. Ілліча-Світича, С. Бернштейна, М. Толстого, Г. Клепікової, А. Непокупного, В. Усачової та ін. ), цілісна картина українсько-іномовної взаємодії на діалектному рівні ще відсутня.

Слід відзначити, що мережа таких атласів має охоплювати весь мовний континуум, а не його частину, оскільки мікроареали запозичень інколи виявляються далеко від зон фронтальних контактів мов.¹³ при створення атласів запозичень з тих мов, з якими українські говори мають безпосередні контакти, необхідно враховувати склад явищ, скартографованих у національних чи регіональних атласах контактуючих мов, з метою зясування характеру мовної взаємодії, наявності протяжних/перервних ареалів, згущення/розрідження ізоглос запозичень та ін.

Подібно до запозичень у віддалених діалектних зонах часто виявляються спільні явища, які не можна пояснити безпосередніми контактами на сучасному синхронному зрізі чи в недалекому минулому. Частина таких міжзональних паралелей, розділених зонами з іншими діалектними явищами, можуть становити континуанти єдиного вихідного мовного прастану або наслідок незалежного паралельного розвитку явища за спільними для віддалених зон моделями. Досі увага концентрувалася на карпато-поліських і карпато-слобожансько-полтавських відповідниках - у межах українського діалектного континуума та на українсько-південнословянських і українсько-західнословянських паралелях - у межах Славії.

При цьому майже не дослідженим залишається внутрішньосхіднословянський контекст лексико-семантичних зв'язків, хоч зони з більшою кількістю спільних елементів на східнослов'янському мовному ареалі виділяються досить чітко¹⁴; вони підтримуються спільними рисами розвитку явищ духовної культури; для більш докладного вивчення відношень між виділеними за матеріалами різних структурних рівнів одиницями діалектного членування чи говірками контактуючих мов¹⁵, з'ясування генезису окремих діалектних утворень потрібні спеціальні регіональні атласи. Детальність у відбитті ареального варіювання в них досягається як згущенням сітки картографованих говірок, так і більшою деталізацією програми-питальника.завдяки ускладненню структури програм в регіональних атласах фіксуються локальні протиставлення, відсутні в національних атласах, проте такі ареально обмежені протиставлення полі інформативні у плані з'ясування генезису досліджуваних говорів та відношень до інших діалектних зон.

У регіональних атласах досягається більша точність передачі особливостей формальної структури слова порівняно із загальномовним атласом, у якому (в зв'язку з необхідністю встановлення основних лексичних протиставлень та обмеженими можливостями техніки картографування) допускається елімінація окремих рис об'єкта картографування: зведення до інваріанта деяких відхилень від регулярної фонетики, акцентуаційних особливостей ,певних відмінностей морфемної структури, сполучуваності лексем та ін.

За проблематикою - вияв ареального варіювання традиційної духовної культури у зв'язку з мовним членуванням певного континуума та комплексним охопленням лексико-семантичного і фольклорно-етнографічного матеріалу - в окремий тип виділяються етнолінгвістичні атласи¹⁶. Крім встановлення ареалів за вказаними параметрами, вони містять значну за обсягами інформацію про взаєморозташування ( і взаємодію)зон поширення явищ матеріальної, духовної культури і мовних явищ ¹⁷, значно розширюють джерельну базу суміжних наук, а для діалектної та історичної лексикології дають матеріал для зясування мотивів номінації давнього шару питомої та запозиченої лексики ¹⁸.

Відрізняючись від методики репрезентації діалектних даних, кінцевою метою, величиною охоплюваного континуума та конкретним матеріалом, кожен з атласів (навіть залишаючись рукописним чи синтезованим на кількох картах у монографічному описі), як правило, є помітним внеском у дослідження діалектної мови, теорією картографування, розширення джерельної бази лінгвістики. Підвищення наукової вартості атласу безпосередньо пов'язане з можливістю використання ареальних характеристик явищ у системі лінгвістичних даних для дальшого пізнання сучасного стану та генезису мовних явищ говірок, одиниць діалектного членування. Разом з тим інтерпретація наслідків картографування нерідко ґрунтується на значній за обсягом екстралінгвістичній інформації (даних історії, археології, історичної географії).

Не заперечуючи доцільність залучення екстралінгвістичних даних на етапі прочитання карт, зауважимо, що лінгвогеографія у плані інтерпретації має спиратися насамперед на лінгвістику, даючи нову інформацію про мову як об'єкт дослідження. Конфігурація, напрями розташування та тенденції групування ізоглос, типи ареалів (суцільний/ перервний/ розріджений/ острівний) несуть велику за обсягом лінгвістичну інформацію не лише про локалізацію явища в певному регіоні, центр говору та зони взаємодії говорів, а й частотність вияву явища (квантитативна характеристика), ступінь варіативності формальної структури слова, закономірності формування репертуару ареальних відповідників та ін. ¹⁹.

Разом з тим викликають застереження випадки прямолінійного пов'язання сучасних ізоглос мовних явищ, визначення з високим ступенем точності на основі великого за обсягом достовірного матеріалу, з межами поширення археологічних культур, осілості племен чи їх союзів, з межами, часто гіпотетичними, точність визначення яких не піддається перевірці і об'єктом дискусій в археології та історії. До того ж сам збіг, наприклад, меж осілості племені ( коли вони визначені недвозначно) з ізоглосами мовних явищ ( типова ситуація в генетичній інтерпретації лінгвокартографування) - факт сам по собі дуже цікавий, однак він ще не пояснює, чому одні ізоглоси збігаються з певними історичними межами, а інші - ні; чому накладаються ізоглоси явищ різної історичної глибини, а не лише явищ давніших.

Тобто такі збіги ставлять більше нових питань, ніж остаточно пояснюють географію та історію мовних явищ. Надаючи перевагу нелінгвістичним даним при оцінці ареальної диференціації явищ різних структурних рівнів, дослідники нерідко де актуалізують проекцію системного аналізу мовного матеріалу, оцінюють картографовані явища безвідносно до мікросистем, парадигм, а також тих процесів, унаслідок дії яких вони постали. Натомість на поширені в певному ареалі мовні явища переносяться усталені визначення, кваліфікації цілого ареалу. Транспозиція таких оцінок ареалу, як старожитність/новожитність, ядерність/ латеральність, та ін. на окремі мовні факти, беззастережне використання сформульованих у двадцяті роки М. Бартолі « лінгвогеографічних норм» ²⁰

Часто суперечить природі аналізованих мовних явищ, підмінює пошук їх генезису, відносної хронології готовими оцінками, ігнорує багату й неповторну інформацію, збережену говірками.

Створення ЛАУМ, охоплення українського мовного континуума регіональними й проблемними лексико-семантичними атласами, крім іншого дасть змогу перевірити чинність багатьох нині усталених в лінгвогеографії положень, які приймаються, як правило, беззастережно; насамперед це теза про більшу диференційованість говорів на лексико-семантичному рівні порівняно з іншими рівнями, що була основою надання переваги даним фонетики та граматики при визначенні діалектного членування. У такому розмежуванні ареалогічної цінності діалектних протиставлень різних структурних рівнів відбилися, з одного боку неоднакова складність об'єктів картографування, зокрема можливість чи неможливість звести значну кількість виявів об'єкта до його інваріанта, який картографується, а з другого - відмінне теоретичне розрізнення проблем лексикології і граматики, фонетики, фонології говорів. Тому одним з актуальних завдань лексикології є осмислення структурної організації лексики говорів, вияв тих активних процесів, які зумовили сучасний стан їх лексичної системи. Не випадкові в зауваження, що дослідження словникового складу як системи навіть у межах однієї говірки, а не всієї діалектної мови, досі залишається незадовільним ²¹.

Та й розуміння системності лексики говорів, а звідси - завдання її вивчення неоднакові у різних дослідників залежно від кінцевої мети дослідження та репрезентованого цими вченими напряму: лінгвогеографічного чи лексиколого-лексикографічного. Перші з них розробляють питання системності лексики у площині вияву ареально релевантних рис, другі - у площині спільності/відмінності з системою літературної мови та повноти відтворення діалектної лексики у словниках. Проте незалежно від конкретних завдань дослідження актуальність вивчення лексики говірки як системи визначається більшістю діалектологів ²².

Практика діалектологічних досліджень останніх десятиліть переконує в тому, що лексика говірки становить певним чином організовану сукупність елементів, пов'язаних між собою на будь-якому синхронному зрізі ( хоч і динамічними у часі) відношеннями. Внаслідок глибокого аналізу лексики окремої говірки та співвідносних сегментів лексичної множини ряду говірок вдається виявити певні закономірності організації цієї множини, усталені відношення й опозиції. Зясування складу лексем у межах обраного для аналізу сегмента (чи кількох сегментів) - найчастіше таким сегментом є тематична група лексики (ТГЛ) чи лексико-семантична група (ЛСГ), відношень лексем у межах сегмента (синонімічні, антонімічні, омонімічні, гіпонімічні) становить головне завдання опису діалектної лексики і семантики ²³.

З цими завданнями тісно пов'язане визначення меж аналізованого сегмента, його відношення до інших одиниць лексичної системи, оскільки кожна ЛСГ має свою структурну організацію, а взаємовпливи структур ЛСГ часто відбиваються на семантичній структурі окремих лексем. Правильно визначені межі ЛСГ і ТГЛ, зони взаємодії з іншими сегментами лексичної системи є основою зясування ступеня зумовленості значення окремої лексеми складом і структурою мікропарадигм, типовими відношеннями лексем у межах ЛСГ. Побудова моделі складу і структурної організації ЛСГ дозволяє зясувати шляхи їх формування, виявити ті активні процеси, напрями й межі їх дії, які зумовили постання зафіксованого дослідником етапу розвитку сегмента системи. Зрозуміло, що ці питання не можуть бути розв'язані у межах лексичного атласу з його націленістю на зі ставність картографованих явищ та частковим усуненням менш суттєвих для картографування рис.

Моно площинність лінгвістичної карти, передача фрагмента системи (навіть суттєвого ) не дозволяє картографувати всю складність відношень між говірками на лексико-семантичному рівні. Тому в монографічних описах необхідно ширше використовувати багатовимірні моделі структурної організації ЛСГ, моделі архітектоніки семантичної структури лексем у вигляді таблиць-матриць чи на зразок деривації безвідносно до можливості передачі такого об'єкта картографічними засобами. При цьому об'єкт дослідження буде представлений значно повніше порівняно з подачею його на лінгвістичній карті, й одночасно більше повно постане репертуар типологічно релевантних рис говірок.

Сегментація лексичної системи говірок накладає обмеження на повноту вияву семантичної структури лексем. Тому виникає необхідність поетапного переходу від опису одного фрагмента системи до іншого. Накладання репертуару лексем різних сегментів системи - явище широковідоме в говорах. Поетапне вивчення тематичних груп лексики дає змогу моделювати номінативне поле лексеми, спільної для кількох ТГЛ, виявляти межі й структуру їх семантичних полів. Одночасно докладне вивчення складу й семантичної структури лексем ряду ТГЛ дає можливість зясовувати напрями взаємодії тематичних груп.

Для здійснення всебічного опису лексичної системи говірки (з наступним переходом до типології говірок) обов'язковим є залучення до аналізу переферійних ланок системи: мікрогруп лексики, пов'язаної з окремими ремеслами,лексики як вербального компонента традиційних обрядів і як назв різноманітних елементів обряду, лексики як компонента фольклорного тексту та ін. Лише повнота охоплення дослідженням тематичних груп, а в їх межах - максимально повне вивчення складу й семантичної структури лексем усіх семантичних підгруп і граматичних класів, урахування стильової, функціональної диференціації лексики говорів забезпечать дослідників надійним матеріалом для зясування актуальних питань ареалогії та семасіології.

Традиційною формою введення в науковий обіг лексико-семантичного матеріалу, поряд з атласами і монографічними описами, залишаються діалектні словники різного типу - зведений, регіональний, тематичної групи, лексико-словотворчі, мотиваційні, діалектизмів у художніх творах та ін. Публікації лексичних матеріалів середньо поліського (М.В. Никончук) та бойківського говорів (М.Й. Онишкевич ) продовжують традиції української діалектної лексикографії, яка вже налічує кілька десятків малих і більших діалектних словників ²⁴; разом з тим значна частина словників залишається у рукописах і недоступна широкому колу дослідників ²⁵. Різні за обсягом і рівнем лексикографічного опрацювання рукописні діалектні матеріали найближчі роки будуть систематизовані в Лексичній картотеці Словник українських народних говорів. Великий за обсягом фактичний матеріал зафіксований у записах до АУМ, Загальнословянського лінгвістичного атласу, Лінгвістичного атласу Європи (рукописний фонд Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні АН УРСР), до Карпатського та Загальнокарпатського діалектологічних атласів ( рукописний фонд Інституту словянознавства і балканістики АН УРСР), опублікованих та архівних етнографічних матеріалах (рукописний фонд Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М.Т. Рильського АН УРСР ). Відсутність або недостатність про склад і семантичну структуру таких говорів, як лемківський, волинський, східнополіський, західнополіський, слобожанський, степовий, середньонадднвпрянський, подільський вимагає створення регіональних словників цих говорів.

Зведення всіх відомих матеріалів у єдиній лексичній картотеці, лінгвогеографічне, лексикографічне та монографічне опрацювання цих матеріалів і їх публікація - актуальні завдання, над реалізацією яких у найближчі роки працюють українські діалектологи.

мова говірка атлас лексичний

Список литературы

1. Вопросы теории лингвистической географии. - М., 1962, с. 9 - 10; Калнынь Л.Э. О задачах и предмете описательной диалектологии. - Изв. отд-ния лит. и яз. АН СССР, 1970, т.29, вып. 5, с. 419.

2. Виняток становлять словники, у яких здійснюється порівняльний аналіз лексики і семантики обмеженої кількості говірок (див., напр.: Лисенко П.С. Словник поліських говорів. - К., 1972. - 260с.

3. Цей принцип локалізації говіркового матеріалу є визначальним у сучасній слов'янській діалектній лексикографії, коли об'єктом лексикографування обирається матеріал великий за охоплюваною територією ( див., напр.: Словарь русских народных говоров. - М., 1965 - 1983. - Вып. 1 - 19 ).

4. Филин Ф.П. Очерки по теории языкознания. - М., 1982, с. 289 - 312.

5. Бромлей С.В. Русский диалектологический атлас как источник изучения истории язика. - В кн.: Диалектология и лингвогеография русскогоязыка. - М., 1973, с.7

6. Вопросы теории лингвистической географии, с. 147 - 148.

7. В українській діалектології вже існує ряд карт, які дають певну інформацію про відмінності української діалектної мови у галузі лексики. Це насамперед лексичні та лексико-словотворчі карти « Атласу української мови» (Матвіяс І.Г. Відбиття лексики в Атласі української мови. - В кн.: Українська лінгвістична географія. К., 1966, с. 17 - 23), ряд регіональних атласів (Дзендзелівський Й.О. Лексичний атлас української мови (ЛАУМ) - В кн.: Праці ХII респ. Діалектом. Наради, 1971, с. 13 - 24; див. також: Никончук М.В, Матеріали до лексичного атласу української мови : Правобережне Полісся. - К., 1979. - 314с.;

8. Никончук Н.В. Правобережнополесские говоры в лингвогеографическом освещении: Автореф. дис. … д-ра филол. Наук. - Житомир, 1980, - 48с.

9. Дзендзелівський Й.О. Програма для збирання матеріалів до Лексичного атласу української мови. - К., 1984. - 308с.

10. Клепикова Г.П. Сема-ономасиологический аспект в исследовании некоторых лексических групп (на матери але карпатоукраинских диалектов). - В кн.: общеславянский лингвистический атлас: Материалы и исследования. 1975. М., 1977, с. 162 - 188.

11. Лизанець П.М. Угорсько-українські міжмовні контакти ( на матеріалі українських говорів Закарпаття). - Ужгород, 1970. - 250с.; Лизанець П.М. Атлас лексичних мадяризмів в українських говорах Закарпатської області УРСР. - Ужгород, 1976. - 327.; Лизанец П.М. Венгерские заимствования в украинских говорах Закарпатья. - Будапешт, 1976. - 683с.; ряд нових випусків цієї праці вже підготовлений до друку.

12. Герман К.Ф. Атлас українських говірок Буковини. - В кн.: структура і розвиток українських говорів на сучасному етапі. - Житомир, 1983, с. 31-32.

13. Пор. поширення романізмів на Поліссі (Никончук Н.В. Северные границы восточнороманизмов в правобережнополесских говорах украинского языка. - В кн.: Общекарпатский диалектологический атлас: Лингвистические и этнографические аспекты. Кишинев, 1976, с.77 - 89).

14. так, значні паралелі виявлені у лексиці поліських говорів і лексиці мазовецької зони, а також південної карпатської, південно-східної чернігівсько-брянської, північної псковської, новгородської зон та деяких південно- та західно-словянських зон (Толстой Н.И. О лингвистическом изучении Полесья. - В кн.: Полесье. М., 1968, с.9).

15. Розмежування контактуючих українських і білоруських говірок відбиває атлас говірок нижньої Прип'яті Т.В. Назарової, що публікується. Такий атлас на матеріалі однієї з давніх зон Славії - Полісся, атлас багатомовний (український, білоруський і російський матеріал) і багатогалузевий (лінгвістичний, етнологічний, фольклорний), створюється вченими РРФСР, УРСР та БРСР під керівництвом Інституту слов'янознавства і балканістики).

16. Общее языкознание: Методы лингвистических исследваний. - М., 1973, с. 126.

Размещено на Allbest.ru