Ономастична система художньої прози (на матеріалі французьких романів XIX-XX століть)

Отже, як показав аналіз, поетоніми в художньому тексті є багатофункціональними одиницями, які реалізуються на фонетико-графічному, морфологічному, лексичному, синтаксичному рівнях тексту. Так, для вираження експресивної функції досить часто використовуються фонетичні можливості власних імен. До найбільш поширених прийомів належить семантична гра, побудована на алітераціях та асонансі (Zizi, Zouzou, Dйdиle, Corcoran). Досить поширеним в художній літературі є прийом гри, побудованої на паронімії або на омофонії. Зазвичай при цьому досягається комічний ефект: “- Pourquoi que vous vous appelez l'вne а Corette ? - Anachorиte, rйpond l'autre, c'est un mot grec pour dire: qu'on mange et qu'on ne boit presque pas, comme qui dirait un fakir” (Queneau). Для створення стилістичного ефекту автори використовують каламбур, побудований на омографії власного й називного імені, що називають псевдомотивацією внутрішньої форми або індивідуально-авторським прочитуванням смислової структури: “Сe personnage lui aussi lisait un journal, Le Journal” (Queneau). Б.Віан використав антистрофу: “Colin la remit sans scrupule dans son portcuir en feuilles de Russie” (Vian) (замість portefeuille en cuir de Russie).

Іноді використовується прийом графічного оформлення поетонімів для досягнення того чи іншого стилістичного чи семантичного ефекту. Найбільш поширеним є виділення поетоніма шрифтом, курсивом чи написання по складах: “- Du type qui est entrй vers quatre heures du matin. Il m'a demandй а quel numйro habitait M.Durand. Je lui ai rйpondu que nous n'avons pas de Durand. - Et Dupont? a-t-il demandй (Simenon); “Pour Ma-da-me Na-tha-lie Mй-ria-dec”(Bazin). Отже, аналіз показує, що фонетико-графічні засоби є одним з найпоширеніших засобів реалізації експресивної, а також часто характеризуючої, описової функцій.

В аналітичній за будовою французькій мові для вираження емоційно-оцінного значення використовується значна кількість конструкцій, що складаються з власного імені й детермінатива або оцінного означення. Наприклад, форми la Marie, ces Daniel, використані в ситуаціях, коли співбесіднику зрозуміло, про яку особу йдеться, несуть емоційний заряд. Детермінативи тут втрачають свою основну функцію ідентифікації предмета мовлення і здійснюють функцію вираження емоційного ставлення автора мовлення до особи, що ідентифікується власним ім'ям.: “Ah, si je les tenais, les gredins, ces Daniel et ces Jacques” (Triolet). Емоційний зміст і позитивна оцінка в іменуваннях може створюватися за допомогою вживання конструкції “присвійний прикметник 1-ої або 3-ої особи + поетонім” з функцією ідентифікації: “Denise l'avait chassйe comme une malpropre... sa Martine qu'elle aimait tant, sa petite protйgйe si belle...” (Triolet).

Соціальне забарвлення власного імені або його соціальна функція проявляється у структурній формі та семантичному змісті самого власного імені. Наприклад, у дворянських іменуваннях Jean-Antoine d'Andervillers d'Yverbonville, comte de la Vaubyessard (Flaubert), або у простих іменуваннях Madelon, Marion, Mimile, де визначальна роль у створенні конотацій відводиться морфологічним засобам (суфіксам, артиклям), які є характерними для іменувань сільських мешканців або “соціальних низів” суспільства. Облагороджування може відбуватися за рахунок додавання до іменування частки de (mme Belhфtel мріє стати Mme Du Belhфtel) або, навпаки, зі скороченням частки відбувається “спрощення” іменування (Vicomte Paul de Lamare переходить в “Paul Delamare et Cie”).

Щодо ролі поетонімів у реченні, слід зазначити, що поетоніми-актанти, як правило, виступають підметом або додатком, виконуючи номінативну, ідентифікуючу, локалізуючу (характерну для топонімів, гідронімів), тобто первинні функції. Поетоніми-фон, виступаючи підметом або додатком, обставинами, відповідно, виконують номінативну, локалізуючу та характеризуючу функції. Імена-характеризатори виконують вторинну функцію, а саме, характеризують особу, подію, або об'єкт, виступаючи в реченні означеннями, обставинами, прикладками.

Отже, виконуючи первинні та вторинні функції, поетоніми перш за все здійснюють стилістичне перетворення текстової інформації, створюючи образну цілісність тексту, працюючи на його загальну ідею та творчий задум автора.

Висновки

1. Французька художня онімія є відкритою структурою, функціонально-похідною і фрагментарною відносно ономастичної системи французької мови, яка формується елементами індивідуально-авторських ономастиконів, що в свою чергу виступають важливою складовою будь-якого художнього тексту.

Ономастична система вважається незамкненою, оскільки до її структури постійно включаються нові йменування, що з часом можуть набути широкого вжитку, або зникають, відходячи до периферії. У кожного автора існує власний авторський ономастикон, що утворюється сукупністю поетонімів як елементів ономастичних просторів його творів. Художній ономастикон певного періоду складається з окремих авторських ономастиконів і входить до мовного ономастикону. Отже, мовний ономастикон лексичної системи певної мови певного періоду буде включати всі поетоніми з творів авторів цього періоду (у нашому випадку - це поетоніми творів французьких авторів ХІХ-ХХ століть).

2. Онімія художнього твору представлена групами поетонімів, виділених за різними критеріями, як смисловими, так і суто формальними. В основу нашої класифікації було покладено наступні опозиції, за якими можна структурувати художні поетоніми: суб'єкти / об'єкти, реальні імена / вигадані імена, імена-актанти / імена-фон / імена-характеризатори. За референційною ознакою поетоніми було поділено на реальні імена / авторські новотвори, які в свою чергу поділяються на ономастичні узуальні лексичні засоби і оказіональні, контекстуальні, індивідуально-авторські, куди відносяться ситуативні називні найменування і різного роду прізвиська як суто мовленнєва категорія власних імен. Виділено 5 основних семантичних груп поетонімів: антропоніми, зооніми, топоніми, хрононіми, назви артефактів. Було встановлено, що мовні поетоніми можуть набувати семантичного значення протягом розгортання сюжету, тоді як інтертекстуальні імена можуть розширювати своє семантичне значення. При цьому відбувається перенесення відомих імен на нові художні образи за допомогою таких стилістичних прийомів як алюзія і літературна ремінісценція.

3. Поетонімами, як правило, позначаються не реальні, а існуючі у творчій свідомості автора і через текст твору в сприймаючій свідомості читачів образи вигаданих або реальних суб'єктів чи об'єктів, названих власними іменами.

Поетоніми відрізняються принциповою смисловою динамічністю, оскільки мають властивість розвивати свій сигніфікат з рухом оповіді. Будучи залежним від художньої комунікації, що безперервно створює, перетворює і поновлює інформацію, що нею передається, поетонім має якість безперервної семантичної мінливості, здатність до нескінченного змістового насичення.

Крім узуальних конотем, поетоніми завжди мають розгалужену конотативну сферу, сформовану текстом твору, яка є невід'ємною частиною семантики поетоніма. Оскільки поетоніми мають здатність перетворюватися на поетоніми-метафори і символи, їм властивою, на відміну від власних імен, є образність. Автор свідомо робить вибір того чи іншого імені для іменування персонажа або об'єкта, активізуючи також внутрішню форму самого іменування та контекстуальне оточення поетоніма.

4. Встановлено, що поетонім характеризується різними типами значень (денотативним, сигніфікативним, конотативним, асоціативним, структурним). Для нього головним виступає співвідношення з суб'єктом / об'єктом, поза зв'язком з яким поетонім не мислиться. Поетонім повинен співвідноситися з певною особою, об'єктом, предметом, явищем тощо.

5. Поетоніми художнього тексту виступають багатофункціональними одиницями. Виконуючи основні мовні функції, вони стають експресивними завдяки дії стилістичної функції, яка виступає основною у художньому тексті і власне перетворює простий онім на поетонім.

Функції поетонімів представлені 2 видами: інформаційно-стилістичними (номінативною, ідентифікуючою, описовою, локалізуючою, фоновою, соціальною) та емоційно-стилістичними (характеризуючою, експресивною, емоційно-оцінною, алюзивною, символічною). Стилістичні функції поетонімів виражаються різноманітними шляхами: через фонетичні засоби (алітерацію, асонанс, апокопу, аферезу, омофонію, омографію, паронімію), промовистими іменуваннями, через контекст, граматичні засоби (морфологічні та синтаксичні), через включення до стилістичних фігур (антономазії, метафори, метонімії, епітетів тощо).

6. Оскільки ономастична система художнього твору представлена різними типами власних імен, які різняться роллю в сюжеті, виявлено, що функції поетонімів також відрізняються. Так, іменування актантів, як правило, виконують номінативну, ідентифікуючу, соціальну, експресивну, символічну, емоційно-оцінну, а також іноді можуть виконувати характеризуючу функцію. Тоді як для імен-фону релевантними виявляються локалізуюча, характеризуюча та соціальна функції. Іменам-характеризаторам є притаманними характеризуюча, алюзивна функції.

Отже, детальний аналіз французької художньої онімії дає підставу зробити висновок про те, що поетоніми є важливим елементом стилістичної та організаційної структури художнього тексту, а також є відображенням авторського стилю. Наше дослідження відкриває нові можливості подальшого аналізу форм і способів уживання французьких онімів у діахронічному зрізі, на матеріалі різних жанрів французької літератури та у різних стилях мовлення.

Основні положення дисертації викладено у таких публікаціях

1. Ономастичний простір художнього тексту і типи власних імен // Мовні і концептуальні картини світу: Зб. наук. праць. - Київ: КНУ ім. Тараса Шевченка, 2001. - № 5. - С. 124-128.

2. Ономастична система художнього твору “Шагренева шкіра” О. де Бальзака // Гуманітарна освіта в технічних вищих навчальних закладах: Зб. наук. праць. - Київ: ІВЦ Держкомстату України, 2002. - Вип.1. - С. 76-85.

3. Географічне ім'я в художній прозі // Проблеми семантики, прагматики та когнітивної лінгвістики: Зб. наук. праць. - Київ: КНУ ім. Тараса Шевченка, 2002. - Вип. 1. - С. 117-120.

4. Характеристична функція художніх імен // Проблеми семантики слова, речення та тексту: Зб. наук. праць. - Київ: КНЛУ, 2002. - Вип. 8. - С. 191-196.

5. Антропонімія художнього твору: функціонально-стилістичний аспект // Проблеми семантики слова, речення та тексту: Зб. наук. праць. - Київ: КНЛУ, 2003. - Вип. 10. - С. 49-54.

6. Семантико-стилістичні особливості прізвищ персонажів у французьких художніх творах // Гуманітарна освіта в технічних вищих навчальних закладах: Зб. наук. праць. - Київ: ІВЦ Держкомстату України, 2005. - Вип. 10. - С. 102-110.

7. Конотативний аспект семантики поетонімів // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції молодих вчених “Актуальні проблеми філології”. - Дніпропетровськ, 2003. - С. 111 - 112.

8. Функціональний аспект антропонімічних іменувань у художньому тексті // Матеріали І Міжнародної науково-практичної конференції “Загальні питання філології”. - Дніпропетровськ, 2004. - Т.1. - С. 53-54.

9. Авторські оказіоналізми в ономастичному просторі художнього твору // Матеріали V Всеукраїнської науково-практичної конференції “Гуманітарна освіта в технічних вищих навчальних закладах: проблеми та перспективи”. - Київ, 2004. - С. 35-36.

10. Поетонімія “Червоної трави” та “Піни днів” Б.Віана // Матеріали VІІ Всеукраїнської науково-практичної конференції “Гуманітарні проблеми становлення сучасного фахівця”. - Київ, 2006. - Т.3. - С. 220-221.

Анотація

Литвин Л.В. Ономастична система художньої прози (на матеріалі французьких романів ХІХ-ХХ століть). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.05 - романські мови. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2006.

У дисертації застосовано комплексний філологічний підхід, що поєднав мовознавчий аналіз з елементами літературознавчого, до вивчення поетонімів у французьких романах ХІХ-ХХ століть. Дослідження зосереджено на комплексному вивченні системи французької ономастичної лексики, її складу, особливостей форми, семантики та функціонування у художньому творі. Досліджено та систематизовано склад художнього ономастикону зазначеного періоду, на основі чого було створено власну класифікацію. Основними типами поетонімів виявилися антропоніми, зооніми, топоніми, хрононіми, назви артефактів, які і було детально досліджено в роботі. З точки зору функціональної ролі поетонімів у тексті було виявлено, що вони можуть іменувати головних актантів твору, бути фоновими, створювати тло розгортання подій, а також виступати у ролі характеризаторів осіб, предметів, явищ, ситуацій. У роботі показано, що поетоніми виступають своєрідним засобом когезії у тексті через уживання варіантів іменувань та контекстуальних еквівалентів. Було показано, що літературний напрям та індивідуально-авторський стиль письменника впливає на вибір ономастичних іменувань у творі.

Ключові слова: онім, поетонім, ономатопоетика, ономастична система, антропонім, зоонім, топонім, хрононім, інтертекстуальність.

Аннотация

Литвин Л.В. Ономастическая система художественной прозы (на материале французских романов ХІХ-ХХ веков). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.05 - романские языки. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. - Киев, 2006.

Диссертация посвящена исследованию семантических, структурных и функциональных особенностей поэтонимов французских романов ХІХ-ХХ веков.

Поэтонимия художественного произведения представляется как некая система связанных между собой лексических единиц-знаков, которые участвуют в разворачивании сюжета. Классификация поетонимов была сделана на основе их семантических и функциональных характеристик. Выделено: І. имена субъектов: 1. антропонимы, 2. зоонимы. ІІ. пространственно-временные онимы: 1. названия природных объектов (топонимы): 1) природно-географических объектов, 2) социально-географических объектов; 2. хрононимы: 1) геортонимы, 2) гемеронимы; 3. названия артефактов: 1) артионимы, 2) названия собственно артефактов. По основным источникам происхождения все онимы художественного произведения делятся на: 1. реальные имена (заимствованные авторами из реального ономастикона): 1) общеязыковые, 2) референциальные; 2. выдуманные имена: 1) интертекстуальные (мифологические, библейные, литературные), 2) собственно авторские новообразования.

По функциональной роли в художественном тексте можно выделять имена-актанты, то есть те, которые получают действующие лица произведения (это могут быть как антропонимы, так и топонимы, зоонимы, гидронимы), имена-фон, которые выступают фоном разворачивания событий, элементами окружающей обстановки, имена-характеризаторы, то есть те имена, которые обозначают не действующих лиц произведения, а входят в состав стилистических приемов, характеризируя тем или иным способом персонажей или события.

В работе было установлено, что разноаспектные номинации субъектов играют важную роль в организации структуры текста, выступая средством когезии. Один и тот же субъект может иметь разные обозначения, в зависимости от того, какая черта в данном случае выбирается как основа именования. Номинация может быть прямой (непосредственно употребляется собственное имя), по возрасту, полу, по месту рождения или проживания, по внешнему виду, оценочной, что отображает отношение рассказчика или другого персонажа и т.д. Лексико-семантическая структура имен основных персонажей, как правило, состоит из следующих элементов: 1) имени персонажа (включая возможные его варианты); 2) контекстуальных субститутов (дейктических элементов); 3) контекстуальных эквивалентов. Все они создают разноплановую характеристику персонажа. В художественном тексте существует три типа вариантов именования персонажа: 1) на уровне лексемы - разные модификации одного и того же имени; 2) на уровне синтагмы - структурные варианты; 3) синтаксические варианты.

Поэтонимы художественного текста выступают многофункциональными единицами. Выполняя основные языковые функции, поэтонимы используются авторами с экспрессивной целью благодаря действию стилистической функции, которая выступает основной в художественном тексте, превращая собственное имя в поэтоним. В ходе исследования было выделено функции, характерные для поэтонимов художественного произведения, которые могут быть представлены 2 видами: информационно-стилистическими (номинативная, идентифицирующая, описательная, локализирующая, фоновая, социальная) и эмоционально-стилистическими (характеризирующая, алюзивная, экспрессивная, символическая, ємоционально-оценочная). Стилистические функции поэтонимов реализуются различными путями: использованием через фонетических средств (аллитерация, ассонанс, апокопа, афереза, омофония, омография, паронимия), говорящих именований, контекста, грамматических средств (морфологические и синтаксические), стилистических фигур (антономазия, метафора, метонимия, эпитеты и др.).

В ходе анализа было установлено, что ономастические именования являются отображением авторского стиля и органически вписываются в общую структуру произведения.

Ключевые слова: оним, поэтоним, ономатопоэтика, ономастическая система, антропоним, зооним, топоним, хрононим, интертекстуальность.

Summary

Lytvyn L.V. Onomastic system of literary prose (on the material of French novels of XIX-XX centuries). - Manuscript.

Thesis for Candidate Degree in Philology. Speciality 10.02.05 - Romanic Languages. - Kyiv National Taras Shevchenko University. - Kyiv, 2006.

The thesis highlights semantic, structural and functional peculiarities of the onomastic system of French novels of XIX-XX centuries.

A complex philological approach combining linguistic analysis with elements of literary analysis in course of the investigation of poetonyms in French novels of XIX-XX centuries is proposed in this work. The research is focused on the study of onomastic names and their functioning in the literary work. The structure of onomasticon of novels under the question is described. On its basis our classification of french poetonyms is composed. All poetonyms are structured according to the following semantic types: antroponyms, zoonyms, toponyms, chrononyms and names of artefacts. From the point of view of their origin poetonyms may be real names (linguistic and referential) and fictitious names (intertextual and author names). From the point of view of functional role of poetonyms in the development of the plot are distinguished actant names that are poetonyms naming characters, background names that are poetonyms creating the background of the development of events and characteristic names that characterize people, objects, situations. The thesis shows that in the text poetonyms act as a means of cohesion through the use of variants of names and contextual equivalents. It was proved that literary trend and individual style of the author influence the choice of onomastic names in the literary work.

Key words: onym, poetonym, onomatopoetics, onomastic system, antroponym, zoonym, toponym, chrononym, intertextuality.

Размещено на Allbest.ru