Чинники утворення дієслівних парадигм у сучасній російській мові

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Спеціальність 10.02.02 - російська мова

ЧИННИКИ УТВОРЕННЯ ДІЄСЛІВНИХ ПАРАДИГМ У СУЧАСНІЙ РОСІЙСЬКІЙ МОВІ

МАЦЕГОРА ІВАН ЛЕОНІДОВИЧ

Дніпропетровськ - 2006

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі російської мови Запорізького національного університету Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор педагогічних наук, професор

ІВАНЕНКО Валентин Кузьмович,

Запорізький національний університет,

професор кафедри російської мови

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

ПРИСТАЙКО Тамара Степанівна,

Дніпропетровський національний університет,

завідувач кафедри загального і російського мовознавства.

кандидат філологічних наук, доцент

ОНУФРІЄНКО Галина Сергіївна,

Запорізький національний технічний університет,

доцент кафедри загальної мовної підготовки

Провідна установа: Кіровоградський державний педагогічний університет Міністерства освіти і науки України, кафедра загального мовознавства та перекладу, м. Кіровоград

Захист відбудеться “24” березня 2006 р. о 12:00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 08.051.05 для захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук при Дніпропетровському національному університеті за адресою: 49050, м. Дніпропетровськ, вул. Наукова, 13, корпус 1, філологічний факультет.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Дніпропетровського національного університету за адресою: 49050, м. Дніпропетровськ, вул. Наукова 13.

Автореферат розісланий “23” лютого 2006 р.

Учений секретар к.філол. н., доцент

спеціалізованої вченої ради Ковальчук М.С.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Сучасний стан лінгвістичних розвідок характеризується значним дослідницьким інтересом до проблем функціонування мовних одиниць. Так, академік В.М. Алпатов відзначає, що до сімдесятих років ХХ сторіччя лінгвістика в основному вирішувала питання про те, як влаштована мовна система, остання чверть століття характеризувалася розв'язанням проблеми, як функціонує система. Можна припустити, що в наступне двадцятиріччя головним стане питання, що в самій системі дозволяє їй функціонувати так, як вона функціонує, а не інакше. У цьому плані багато проблем, що стосуються функціонування й моделювання парадигматичних елементів різних частин мови зокрема дієслова, вивчено явно недостатньо, у їхньому дослідженні лише намітилися певні тенденції.

Парадигматичні об'єднання різних частин мови і систем сучасної російської мови зумовлюють посилений інтерес мовознавців до принципів організації цих угруповань. Особливо цікавим із цієї точки зору є дієслово. Різнопланові підходи до вивчення цього лексико-граматичного класу слів передбачають можливості формально-структурного, функціонального, соціолінгвістичного і когнітивного аналізу його елементів. Окремі аспекти цієї проблеми не втрачають своєї актуальності і на сьогодні, свідченням чого є активізація досліджень у цій області впродовж останніх десятиліть (Н.А. Баракатова, Ф.С. Бацевич, Б.Н. Вимер, В.Г. Гак, В.В. Гуревич, Н.А. Єськова, О.О. Колесников, В.Ю. Мелікян, Н.Г. Озерова, В.М. Брицин, С.О. Соколова, Т.С. Пристайко, І.І.Меншиков, Ю.Ю.Саплін, Г.С.Онуфрієнко, А.Л. Шарандін).

Питання формальної структуризації різних частин мови, в тому числі й дієслова як способу характеристики парадигматичних особливостей словникового складу мови залишається в центрі уваги багатьох дослідників, зокрема Н.О. Янко-Триницької, О.Н. Тихонова, Ф.С. Бацевича, В.В. Гуревича, Р.З. Мурясова, Н.А. Баракатової, А.Л. Шарандіна. Однак у роботах цих дослідників розглядається переважно дієслівна лексика з погляду її функціонально-ономасіологічних особливостей або морфологічні парадигми дієслова, що не характеризуються формотвірною специфікою. Спеціальні роботи, присвячені дослідженню формотвірної специфіки дієслівних парадигм у контексті аналізу чинників їхнього утворення, в сучасному російському і українському мовознавстві відсутні.

Актуальність дослідження зумовлюється тим, що питання граматичної будови, зокрема парадигматики російського дієслова, часто випадають із поля дослідницького інтересу учених-лінгвістів. Дефектні та надлишкові дієслова описані фрагментарно, без глибокого аналізу мовних і зовнішніх чинників їхнього існування в мові та мовленні. В сучасному мовознавстві і дотепер чітко не описані явища неповноти, варіативності дієслівних словоформ у аспекті когнітивного і соціолінгвістичного аналізу. Недостатньо вивчені взаємозв'язок і взаємообумовленість різнорівневих і внутрішньорівневих значень у дієслівному слові, з якими пов'язані різні обмеження в реалізації потенційних можливостей граматичних категорій дієслова.

Виявлення причин і закономірностей цих мовних аномалій, що зумовлюють подібну формотвірну специфіку, актуально не лише для теоретичного осмислення складного граматичного устрою дієслівного слова, але й дуже суттєво для сучасної лексикографічної практики.

Зв'язок із науковими програмами. Дисертація виконана в межах наукового напряму, включеного в комплексний план дослідницьких робіт Запорізького національного університету, зокрема теми “Слов'янські мови в їх історичному розвитку” (0103U003468), а також пов'язана з науковими програмами Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України.

Метою роботи є комплексний аналіз чинників утворення дієслівних парадигм у сучасній російській мові.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких дослідницьких завдань:

1) з'ясувати особливості морфологічної структури дієслівної парадигми шляхом виявлення центральних та периферійних елементів;

2) розглянути семантичну, морфологічну і функціональну специфіку дієслівних парадигм;

3) виявити когнітивну специфіку утворення морфологічних парадигм російського дієслова, пов'язану із процесами мовної категоризації й мовленнєвого породження;

4) розглянути характер взаємодії онтологічних і функціональних властивостей утворення дієслівних парадигм шляхом встановлення типів недостатності дієслівних парадигм, способів і засобів усунення парадигматичної дефектності;

5) встановити типи надлишкових дієслівних парадигм з точки зору функціонально-семантичної диференціації.

Об'єктом дослідження є закономірності функціонування дієслівних словоформ в усному, публіцистичному й художньому мовленні

Предметом аналізу є дієслівні лексеми, що характеризуються формотвірною специфікою, а саме: відсутністю видових, особових, модальних, станових й атрибутивних форм; варіантами видових та особових форм. Для аналізу залучено також дієслова з повними парадигмами, що не мають у своїй словозмінній парадигматичній структурі відсутніх або варіантних елементів, щоб на їхньому тлі більш чітко окреслити специфіку дефектних і надлишкових парадигм, що обумовлюється дією внутрісистемних та екстралінгвальних чинників.

Матеріалом дослідження є дієслова, вибірка яких проводилася із різноманітних лексикографічних видань російської мови, серед них лексеми, які мають літературний, діалектний і просторічний характер. Джерелами фактичного матеріалу стали дієслова, зафіксовані в тлумачних словниках, словниках-довідниках, орфоепічних і діалектних словниках. Усього проаналізовано близько 15 тисяч дієслівних словоформ.

Приклади використання дієслівних форм узяті з 96 творів російської класичної літератури кінця ХІХ - поч. ХХ ст , російської літератури ХХ ст., сучасної російської літератури, газетної й журнальної публіцистики, а також творів усного мовлення. Проаналізовано близько 8500 слововживань.

Позначені завдання визначають наукову новизну роботи і особистий внесок дослідника, який полягає тому, що:

- встановлено типологію дієслівних парадигм у сучасній російській мові з точки зору змістовної сутності, морфологічної специфіки, функціональних особливостей;

- вперше відбито специфіку утворення морфологічних парадигм російського дієслова в аспекті когнітивістики

- розглянуто характер взаємодії онтологічних і функціональних властивостей у процесі утворення дієслівних словоформ;

- виявлено й класифіковано типи недостатності дієслівних парадигм у сучасній російській мові, а також способи і засоби усунення парадигматичної дефектності дієслова;

- розроблено власну класифікацію чинників утворення дієслівних парадигм у сучасній російській мові.

Методи дослідження визначаються специфікою об'єкта і завданнями дослідження. Як провідні використано описовий метод для синхронного аналізу явищ дієслівної парадигматики метод системного аналізу для вивчення парадигматичних елементів як одиниць граматичної системи російської мови і метод моделювання для побудови моделей-зразків словозмінних парадигм російського дієслова. Однак своєрідність предмета дослідження зумовила використання й інших методів. Зокрема, для з'ясування особливостей морфологічної структури дієслівної парадигми використано метод опозицій. Для відображення когнітивної специфіки парадигматичних елементів російського дієслова застосовано методику концептуального аналізу. На ділянці роботи, пов'язаній із функціонально-семантичною диференціацією надлишкових дієслівних парадигм, використано соціолінгвістичні методи для виявлення частотності вживання того чи іншого граматичного варіанту і потенційних можливостей компенсації відсутньої словоформи носіями мови. Аналіз цих результатів проводився з використанням прийомів кількісного аналізу.

Теоретичне значення визначається важливістю вирішення низки питань, що стосуються закономірностей функціонування механізмів мовної системи. Комплексний аналіз формотвірної специфіки дієслівних парадигм є своєрідним внеском у розвиток граматичної теорії сучасної російської мови. Запропонована методика аналізу дефектних і надлишкових дієслівних лексем може стати базою для опису функціонування інших частин мови.

Практичне значення. Отримані в роботі результати можна використовувати при написанні для вдосконалення орфографічних і орфоепічних навичок використання дієслівних словоформ учнями і студентами, зокрема іноземними, а також стати основою для створення комп'ютерних програм з контролю і перевірки знань за допомогою ТЗН, для складання лексикографічних видань і посібників з культури мовлення.

Обґрунтовані й узагальнені в роботі теоретичні положення можуть бути застосовані в дослідженнях, пов'язаних з граматичною структурою російської мови, а також для розробки теоретичного курсу “Сучасна російська мова” у вузах.

Апробація роботи. Окремі розділи й дисертація в цілому обговорювалася на засіданнях кафедри російської мови Запорізького національного університету. Основні положення і результати дослідження висвітлено на всеукраїнській науково-практичній конференції “Русская словесная культура: тенденции развития и проблемы преподавания в современных условиях” (Запоріжжя, січень 2003); міжнародній науково-теоретичної конференції “Проблеми жанру, стилю, літературного напряму” (Запоріжжя, жовтень 2003); ХІІІ і ХІV міжнародних наукових конференціях “Мова і культура” ім. проф. Сергія Бураго (Київ, червень 2004; червень 2005); всеукраїнській конференції “Тенденции развития и проблемы преподавания русского и украинского языка как иностранных в современных условиях” (Запоріжжя, травень 2005); а також на щорічних звітних наукових конференціях викладачів і студентів Запорізького національного університету (Запоріжжя, квітень 2004; квітень 2005).

Публікації. Аспекти досліджуваної проблеми відображені в 9-ти публікаціях, з них 8 - у фахових виданнях, 1 - в науковому журналі.

Структура роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури (226 найменувань) і додатків. Повний обсяг дисертації - 236 с., з них основний текст - 175 с., список використаної літератури - 17 с., додатки - 44 с., з яких таблиць - 18 с., рисунків - 17 с., діаграм - 4 с., опис проведення соціолінгвістичного експерименту - 5 с.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано вибір теми дослідження, визначено його матеріал, об'єкт і методи, розкрито наукову новизну й актуальність роботи, теоретичне та практичне значення, сформульовано мету дисертації і поставлено завдання, які необхідно вирішити для її досягнення. Вступ також містить стислий огляд наукових праць з проблеми аналізу дієслівних парадигм у функціональному, когнітивному, соціолінгвістичному аспектах.

Перший розділ “Типологія дієслівних парадигм” являє собою теоретичну основу дисертаційної роботи і складається з чотирьох підрозділів. У ньому розглядається зміст та значення парадигматичної методики для дослідження граматичних форм російського дієслова і визначається поняття парадигми. Із існуючих визначень поняття “парадигма” (В.В.Виноградов, О.І. Смирницький, Е.В.Кузнєцова, М.В. Панов, О.В. Бондарко, Л.Л. Буланін, В.М.Солнцев, В.О. Яцкевич) найбільш прийнятним, на наш погляд, є розуміння парадигми як, з одного боку, системи словоформ, поєднаних однією граматичною категорією, а з іншого - системи граматичної словозміни цілого класу слів. Встановлено типи дієслівних парадигм з точки зору змістовної сутності, морфологічної специфіки, функціональних властивостей, проведено аналіз парадигм російського дієслова з погляду їхньої комплектності / некомплектності та наявності факультативних елементів у їхньому складі. Зазначається, що структура морфологічної парадигми російського дієслова являє собою сукупність різнорідних елементів, які мають різний ступінь регулярності утворення, а формальна специфіка заснована на принципі функціонального поля, яке зумовлює повноту, надлишковість чи недостатність певної морфологічної парадигми.

Другий розділ “Когнітивна характеристика елементів дієслівної парадигми” складається із трьох підрозділів. У розділі охарактеризовано структуру когнітивної моделі дії, здійснено концептуальний аналіз морфологічних парадигм російського дієслова, на підставі якого класифікуються закономірності, що впливають на вибір певної граматичної форми.

Аналіз значень морфологічних форм проводився на основі принципів когнітивної граматики з використанням відповідного концептуального апарату. У рамках цього напряму значення слова і його формальні модифікації розглядаються з погляду механізмів переходу від реальної ситуації до висловлювання про неї. Цей перехід можна подати таким чином. Нехай нам у фізичному світі дано деяку ситуацію, подано певну дію. Відповідно до візуальних характеристик цієї дії, а також згідно з нашими комунікаційними інтересами ми обираємо параметри таких процесів, як схематизація простору, розподіл уваги, міра деталізації, і будуємо концептуальне уявлення про цю дію (її подієву рамку - фрейм). Потім розпочинається процес категоризації - обирається конкретний мовний матеріал для переведення концептуального уявлення у висловлювання. Застосування цієї методики, запропонованої Н.Н. Кравченко, дозволило вперше відтворити специфіку утворення дефектних та надлишкових дієслівних парадигм в аспекті когнітивістики. Зокрема, проаналізовані лексикографічні видання з погляду наявності в них парадигматично дефектних і надлишкових дієслів дозволяють навести таку статистику: масив недостатніх дієслів складає 26 % від загальної кількості проаналізованого матеріалу (близько 3600), надлишкових - близько 12 % від загальної кількості проаналізованих лексем (близько 1700).

Очевидно, що особливості взаємодії формальних показників граматичних значень морфологічної категорії й функціонально-комунікативного поля під впливом певних когнітивних чинників якраз і породжують відсутність деяких форм окремих дієслівних лексем. Цю особливість можна прослідкувати на таких прикладах (в авторефераті наводяться лише ті випадки, які найяскравіше ілюструють ті чи інші особливості).

Видова форма. Граматичним (морфологічним) ядром аспектуальності є дієслівний вид. Коли характер протікання дії знаходить вираження у граматичному зіставленні, в системі граматичних форм, функціонально-семантична категорія виявляється представленою категорією граматичною. Остання входить у рамки аспектуальності, реалізуючи свій когнітивний зміст, але в той же час протиставляється всім іншим засобам її вираження, що не мають характеру системи граматичних форм.

Інший елемент аспектуальності - способи дії, які являють собою лексичну (частково словотворчу, частково лексико-семантичну) аспектуальність. Ця категорія утворює своєрідну “лексико-граматичну зону”, що безпосередньо прилягає до граматичного ядра аспектуальності Лексема грянуть - це словоформа, областю визначення якої є когнітивна репрезентація дії грянуть - “раздаться, загрохотать (о звуке); разразиться, неожиданно начаться” [МАС,132]. Превербальний етап мовної категоризації цього процесу можна подати в загальному вигляді таким чином: 1) когнітивні координати процесу сформовані схематизацією простору, розподілом уваги і мірою деталізації - “он - здесь - уже””; 2) відповідно до цих параметрів формується прототипічна категорія дії, яку умовно можна визначити як “неожиданное действие”. Вербальний цикл, у процесі якого формуються формальні ознаки аспектуальних характеристик цієї дії, зумовлює неможливість “парадигмізувати” когнітивний концепт цього процесу у формі недоконаного виду.

Модальна форма. Модальність як універсальна понятійна категорія характеризується тим, що мовець, формулюючи зміст висловлювання, добирає мовні засоби з метою передати своє відношення до висловлюваного, і це відношення завжди виступає в активній формі. Певний тип відношення до дійсності закладений вже в самій граматичній формі способу. Цей тип відношення встановлюється і фіксується в системі форм способу як осередок граматичної системи мови. Мовець лише обирає ту або іншу форму способу, використовуючи властиве їй граматичне значення для когнітивної реалізації відношення певної дії в конкретному висловлювані до дійсності. Дієслово слышать - лексема, сферою визначення якої виступає концептуальна репрезентація відповідної дії, а значенням - такі диференційні ознаки: “различать, воспринимать что-нибудь при помощи органов слуха (Слышал голоса спорящих)” [БАС, 652]. Превербальний етап мовленнєвого породження цієї мовної одиниці можна подати таким чином: 1) схематизація простору, міра деталізації і розподіл уваги формують такі когнітивні координати: “кто-то - здесь - сейчас”; 2) відповідно до цих параметрів формується фрейм цього процесу, умовно визначений як “восприятие органами слуха”. Вербальний цикл, що складається з етапів селекції і парадигмізації у процесі яких формуються формальні показники модальної характеристики дії, зумовлює можливість утворення форми умовного способу (слышал бы) і неможливість утворення форми наказового способу (семантика процесу, його відповідна концептуальна репрезентація зумовлюють неповноту модальної парадигми лексеми слышать).

Особова форма. Позиція суб'єкта передбачає функціональну позицію часових та особових форм. Тому поле персональності є вершинним щодо поля темпоральності. Об'єктивний час відображається в мові не лише в системі часових форм дієслова, але й за межами цієї системи. Дієслівний час - граматичний центр, морфологічне ядро темпоральності. Засоби вираження темпоральності відносяться до різних рівнів мови і не утворюють однорідної системи. Проте ці різнорідні елементи можуть вступати один з одним в різні поєднання, можуть взаємодіяти в конкретному висловлюванні, в мовленні. Фундаментальна властивість “суб'єктивності” мови простежується у співвіднесеності змісту пропозиції з когнітивними координатами “я - тут - теперь”. Можна припустити, що особливості взаємодії різних елементів полів темпоральності і персональності на когнітивному рівні породжують дефектність особової парадигми деяких дієслівних лексем. Наведемо кілька прикладів дієслів, у яких відсутні форми першої особи теперішнього-майбутнього часу. Дієслово затмить - лексема, сферою визначення якої є концептуальна репрезентація відповідної дії, а значенням - такі диференійні ознаки: “превзойти в каком-нибудь отношении (Затмить всех своим остроумием)” [МАС, 200]. Превербальний етап мовленнєвого породження цієї мовної одиниці можна подати так: 1) схематизація простору, міра деталізації і розподіл уваги формують такі когнітивні координати: “он - тут - сейчас”; 2) відповідно до цих параметрів формується прототипічна категорія цього процесу, умовно визначувана нами як “превосходство в чем-либо”. Вербальний цикл, у процесі якого формуються формальні показники темпоральної і персональної характеристики дії, зумовлює, з одного боку, можливість утворення форми першої особи (семантика процесу спільна з його когнітивними координатами), а з іншого - форми типу *затмю, *затмлю, “що пройшли етапи селекції і парадигмізації ”, є неприйнятними з точки зору мовленнєвого узусу.

Дієслово залиться - це лексема, сферою визначення якої є концептуальна репрезентація відповідної дії, а значенням - такі диференційні ознаки: “попасть куда-нибудь (о жидком) Вода залилась за воротник” [БАС, 188]. Превербальний цикл породження цієї мовної одиниці можна подати таким чином: 1) схематизація простору, міра деталізації і розподіл уваги формують такі когнітивні координати: “что-то -здесь -теперь”; 2) відповідно до цих параметрів формується фрейм процесу, умовно визначений нами як “процесс затекания куда-нибудь, во что-нибудь”. Вербальний цикл, у процесі якого формуються формальні показники темпоральної й персональної характеристики дії, зумовлює неможливість утворення форми першої і другої особи теперішнього-майбутнього часу, але вже через інші причини: когнітивні координати цього процесу не знаходять реалізації саме в цих граматичних формах.

Поява надлишкових елементів у складі дієслівної парадигми (варіантні форми часу або виду) з погляду когнітивних процесів може бути інтерпретована, на наш погляд, у такий спосіб Наприклад, дієслово двигать є лексичною одиницею, сферою визначення якої виступає концептуальна репрезентація відповідної дії, а значенням такі диференційні ознаки: 1) “перемещать, толкая или таща” (Рабочий двигает мебель); 2) “быть причиной чьих-либо поступков” (Мною движет тщеславие) [МАС, 136]. Превербальний цикл породження цієї мовної одиниці, що складається з етапів апперцепції, інтеріоризації та внутрішнього програмування, можна подати так: схематизація простору, розподіл уваги і міра деталізації формують такі когнітивні координати цього процесу “он - здесь - сейчас” або “я - здесь - теперь”. “Подвійність” когнітивних координат дії обумовлена багатозначністю аналізованого дієслова. Це у свою чергу спричиняє і “подвійність” прототипічної категорії, яка зумовлює предикативні характеристики процесу. Умовно її можна визначити як ““процесс перемещения” і “процесс внутреннего побуждения к чему-либо”. Таким чином, при “проходженні” вербального циклу цей процес може бути “ парадигмізований” у варіантних формах теперішнього часу - двигает та движет

Отже, можна припустити, що головними когнітивними чинниками, які впливають на формотвірну специфіку окремих дієслів, є такі: по-перше, відсутність чіткого напрямку прикладу вектора сили, розбіжності просторових та часових координат процесу з його когнітивними координатами, позиція спостерігача, лінгвістична компетенція того, хто говорить. Ці чинники зумовлюють дефектність парадигми часу, виду, особових форм та способу. По-друге, особливості механізмів концептуалізації та розподілу уваги, неможливість реалізації фреймових характеристик у мовних елементах, нечіткість структури прототипічної категорії дії, особливості комунікативного інтересу мовця породжують дефектність парадигми стану, парадигми атрибутивних форм та варіантність видових та часових елементів.

Третій розділ “Взаємодія онтологічних та функціональних властивостей формування дієслівних парадигм” складається з трьох параграфів. У розділі розглянуто формотворчу специфіку російських дієслів у аспекті функціонального та соціолінгвістичного аналізу, а також виявлено групи чинників, які впливають на процес формотворення в зазначених аспектах.

У першому підрозділі “Типологія недостатності дієслівних парадигм” шляхом аналізу дієслів, що мають формотворчі особливості, виявлено регулярну і нерегулярну граматичну дефектність. Серед лексем, недостатність яких має регулярний характер, виділено такі типи: а) дефектність, що призводить до окремих відмінностей структур коду та кодованої інформації - відсутність імперативних форм (слышать, означать, значить, весить, выглядеть, состоять, состояться), форм теперішнього доконаного, пасивних дієприкметників минулого часу недоконаного виду (чувствовать, бриться, шефствовать); б) дефектність охоплення флективною парадигмою всіх можливих проявів інваріантного значення граматичної категорії - відсутність форм першої та другої особи однини і множини (победить, ерундить, разубедить, затмить, ощутить, шкодить, жеребиться, котиться, вонзиться, вывихнуться, выкипеть, вылинять), форм теперішнього часу активних та пасивних дієприкметників у дієслів доконаного виду (намолотить, побить, вылепить), синтетичних засобів вираження імперативної семантики для форм першої і третьої особи, відсутність станових корелятів.

У другому підрозділі “Способи і засоби компенсування парадигматичної дефектності дієслівних парадигм” виявлено шляхи заповнення відсутніх граматичних форм. На цій ділянці роботи застосовано експериментальну методику для виявлення потенційних можливостей компенсації певного парадигматичного елемента, наведено відсоткову ймовірність таких засобів. Зокрема виділено аналітичні та синтетичні способи усунення парадигматичної дефектності, які набувають своєї реалізації за допомогою допоміжних дієслів, афіксів та флексій.

Теоретичною базою в інтерпретації засобів і способів компенсації недостатності дієслівних парадигм є семіотична концепція граматичних одиниць. Саме зі структурою граматично кодованої інформації пов'язані процеси компенсації морфологічної флективної недостатності парадигм окремих слів і цілих розрядів. Структура інформації спричиняє появу форм, які виражають значення, що має в мові морфологічну парадигму, розчленовану в межах граматичних, за функцією, словосполучень (буду писать, одержу победу). Ці процеси дають можливість говорити про те, що мова є не лише ієрархічною й інтеграційною системою, в якій діють відношення зіставлення і диференціації, але і являє собою систему кодуючого типу, що має можливості для компенсації парадигмальної недостатності окремих її рівнів і елементів. дієслівний парадигма російський морфологія

Заповнення відсутніх членів видових пар може відбуватися таким чином: дієслова, що вживаються звичайно тільки у формі недоконаного виду заведовать, недоумевать, учительствовать, можуть виступати у формі доконаного виду в певному контексті, поєднуючись з фазисними дієсловами, тобто дієсловами, які мають у своєму значенні ідею “початку або кінця” дії. Складом он кончил заведовать на скамье подсудимых (Г. Медынский). Евгений Семенович начал учительствовать задолго до начала этой жестокой, кровопролитной войны (Б. Полевой). Степан продолжил плотничать даже после идиотского недоразумения с кошельком Аллы Трофимовны (В. Санин). У наведених прикладах аналізовані дієслова в поєднанні із лексемами начал кончил, продолжил виступають у формі доконаного виду, формально не отримуючи його характеристик: кончил заведовать позначає завершення процесу завідування, начал учительствовать - віднесеність до плану минулого вказує на дію, що вже відбулася, у певний проміжок часу.

Заповнення відсутнього члена видової пари у формі доконаного виду може відбуватися за рахунок утворення атрибутивних форм дієслівної лексеми (дієприкметників та дієприслівників), які зберігають видову належність похідного дієслова Наприклад, дієслово жалеть, яке виступає тільки у формі недоконаного виду, може мати значення доконаного, утворюючи форму активного дієприкметника минулого часу: Прохор, сожалевший о происшедшем, не попадался Марье Кирилловне на глаза (В. Шишков). Тут необхідно відзначити той факт, що, виступаючи у формі дієприкметника доконаного виду, дієслово жалеть набуває цієї характеристики тільки в контексті, що описує віднесеність дії минулого часу. Також виступати у формі доконаного виду ці дієслова (що не мають відповідників у формі доконаного виду), можуть, утворюючи дієприслівникові форми, які функціонують переважно в усному мовленні наприклад: Поучаствовавши в этом митинге, я пошел домой. Проведене нами соціолінгвістичне дослідження Методику соціолінгвістичного експерименту наведено в у додатку А. показало також, що люди, які, як правило, не мають вищої освіти можуть утворювати форми протилежних корелятів, які в сучасній російській мові відсутні (наприклад, ринуться - *ринываться встрепенуться - *встрепываться, хлынуть - *отхлынивать ). Проте такі випадки усунення видової неспіввідносності дієслів недоконаного виду є нерегулярними і відсоткова ймовірність вживання такої форми не перевищує, як правило, 7-10 %. Це спричинено протидією з боку узуально закріплених форм у системі мови

Компенсація відсутніх форм особи (як правило, це форми першої або другої особи) у сучасній російській мові може реалізовуватися за допомогою таких способів. Мовна система допускає утворення типу *победю, *убедю, *бузю, (або *бужу), *затмю, *галдю, *шелестю і т. д., які в літературній мові є невживаними, проте їх функціонування припустиме у розмовному мовленні або в носіїв певного діалекту, наприклад: Все равно я победю их! (СРНГ); А я сижу и все равно шелестю бумажками училке назло. Відсоткова ймовірність функціонування таких словоформ, за даними нашого соціолінгвістичного дослідження, складає 20-30 %. У літературній мові невживаність цих форм може бути компенсована за рахунок утворення від цих дієслів, так званих, описових предикатів, наприклад: В этих схватках вселенских одержу победу, и врагам своим назло стану вверх подниматься над всеми (Г. Невзоров). Творю чудачества (зам. *чудю) когда хочу, зачем мне это сам не знаю (В. Осипов). Слід зазначити, що подібна “компенсація” (тобто компенсація формами описових предикатів) можлива не у всіх дієслів, які мають неповний набір форм особи Так, досить важким є утворення подібних форм від дієслів шелестеть, алеться, хаметь, обезлесеть, лисить, дерзить, бузить.

Компенсація форм другої особи в таких дієслів як зеленеться, желтеться, раздаваться та ін. у мовній системі неможлива через семантику подібних лексем (вони позначають дії або стани, до яких не прикладено характеристику відношення дії до суб'єкта).

Дієслівні лексеми, що не утворюють форм імперативу із семантичних причин (вони позначають процеси, які не залежать від волі суб'єкта - темнеть, гнить, болеть, видеть, слышать), можуть заповнювати відсутній член модальної парадигми за допомогою ад'єктиву должен, що виражає відтінок імперативності, наприклад: Ты должен хотеть превозмочь свои страхи! (Я. Рытников). Ты должен видеть эти нарушения, ведь ты же не слепой! (А. Ловкий). Важливу роль у подібних конструкціях відіграє інтонація імперативності висловлювання. Проте подібна компенсація спостерігається не у всіх дієслів, які не утворюють форми наказового способу синтетичними засобами. Наприклад, безособові дієслова типу знобит, тошнит, морозит, дієслова, що позначають дію вміщену в суб'єкті, гнить, прогнить, мочь, темнеть, белеть, глупеть в подібних конструкціях виступати не можуть. У той же час у просторічних формах усного розмовного мовлення цілком можливі форми типу *выглядь, *хоти, *зноби однак питома вага їхнього функціонування невелика - від 20 до 30 %.

У сучасній російській мові відсутні дієприкметникові форми дійсного і пасивного стану теперішнього часу доконаного виду. Це пов'язано з несумісністю семантики доконаного виду із значенням форм теперішнього часу. У цьому разі мовна система не має у своєму розпорядженні набору засобів для компенсації подібних утворень, на відміну від засобів і способів, що дозволяють іншим формам дієслова виступати у значенні теперішнього-майбутнього часу. Граматична система російської мови в той же час дозволяє утворювати від дієслів доконаного виду дієприкметники майбутнього часу, які, як відомо, в літературній мові відсутні: *напишущий, *построящий, або дієприкметники умовного способу *написавший бы *построивший бы. Такі форми зустрічаються в розмовному мовленні у просторіччі, наприклад: человек, не предъявящий паспорт; казак, желавший бы (ГПРР).

У сучасній російській мові можливе утворення дієприслівникових форм, які традиційно є невживаними, наприклад: *рвя, *жня, *тря, *берегя, *могя, *пекя і т.д. Однак літературна мова не приймає подібних формоутворень, і багато з мовних можливостей опиняється за межами узусу. Це підтверджується і результатами нашого соціолінгвістичного експерименту. Відсоткова ймовірність використання таких форм складає приблизно 15-28 %.

У третьому підрозділі “Функціонально-семантична диференціація надлишкових дієслівних парадигм” розглянуто варіантні форми з точки зору стилістичних та семантичних особливостей. Зокрема відзначено, що варіювання в межах дієслова може спостерігатися або в усій парадигмі, або охоплювати всю лексему чи кілька її форм, або може бути представлено лише в одній граматичній формі. Варіантність у сфері дієслівних форм розділено на морфологічну та акцентологічну.

Морфологічні варіанти найяскравіше представлені при утворенні видових пар, а також форм третьої особи однини і множини теперішнього-майбутнього часу. До них належать імперфективні варіанти, які вступають у кореляцію із формами доконаного виду, що мають видові префікси, сюди ж можна віднести і варіантні форми доконаного виду, що утворюються за допомогою видових префіксів, причому диференціація цих варіантів залежить від семантики і стилістичної маркованості словоформ, які вживаються

Акцентологічні варіанти дієслівних словоформ представлені в основному при утворенні особових форм теперішнього-майбутнього часу. Акцентологічна варіантність у більшості випадків спричинена впливом інших мовних середовищ (територіальних діалектів, просторіччям), впливом архаїчних варіантів, що зберігаються у сучасній мові а також, що дуже важливо впливом чинника граматичної аналогії. Дієслова, що мають двоякі акцентні форми, розмежовуються, як правило, стилістично: архаїчний варіант виступає у словниках із позначкою “застаріле”, “книжне”, новіші варіанти зафіксовані як нормативні.

Причини, що породжують варіювання в літературній мові полягають у тому, що вони умовно поділяються на дві групи: зовнішні й внутрісистемні. До зовнішніх причин варіювання належать: вплив територіальних діалектів, контакти російської мови з іншими мовами (вплив мови -посередника, умови білінгвінізму, тощо). До внутрішніх причин варіювання належать: 1) дія чинника аналогії (парадигматичної та синтагматичної); 2) нееквівалентність форми та змісту що виникає внаслідок нерівномірного розвитку цих категорій; 3) різноманіття структурних потенцій мовної системи і її перебудова у процесі розвитку мови 4) тенденція до економії (лінійної або матеріальної); 5) прагнення до реалізації диференційних ознак фонем у позиційних умовах наголошених та ненаголошених складів і тенденція до полегшення вимови. Природно, що при утворенні варіантів у всіх випадках виявляється дія фонетичних, акцентологічних і морфологічних закономірностей розвитку російської мови. Наведений перелік має загальний характер і, звичайно, повністю не вичерпує причин варіантності, яка, зрештою, обумовлена еволюцією мови і забезпеченням потреб комунікації. Крім того, варіювання часто спричиняється не однією, а декількома незалежними одна від одної причинами.

У сучасній російській мові спостерігається і таке явище у сфері формотворення дієслівних парадигм, при якому дієслова утворюють форми особи теперішнього (або простого майбутнього) часу двома різними способами, наприклад: метать - мечет / метает; брызгать - брызжет / брызгает; капать - каплет / капает; плескать(ся) - плещет(ся) / плескает(ся); полоскать - полощет / полоскает; махать - машет / махает; кудахтать - кудахтает / кудахчет; хлестать - хлещет / хлестает; рыскать - рыскает / рыщет; глодать - гложет / глодает; тыкать - тычет / тыкает; щипать - щиплет / щипает та ін. Причому, в одних випадках ці двоякі словоформи розійшлися за значенням: каплет - мимовільна дія - “протекать” (Яд каплет сквозь его кору. А. Пушкин), капает - дія, виконувана кимось, - (Врач капает больному капли); мечет - “бросает”: мечет копьё, гранату, метает - “сшивает крупными стежками, обшивает петли, швы”, - метает петли; брызжет (грязь, слюной), брызгает (водой); движет - “руководит”: Мною движет сознание долга (В. Ропотов); двигает - “перемещает”: Мы двигаем стулья. В інших випадках ці форми розійшлися стилістично: старіша форма із чергуванням приголосного належить до нейтрального стилю (машет, полощет, плещет, брешет), а без такого чергування виступає або як розмовна (махает полоскает ), або як просторічна (плескает брехает ). Найяскравіше явище парадигматичної надлишковості виявляється при формотворенні видових корелятів Це багаточленні видові кореляції, у яких одній формі відповідають дві (рідше - три) форми протилежного виду, наприклад: приготовить - приготовлять - приготавливать (ужин), накопить - накапливать - накоплять (деньги), гладить - выгладить - погладить (брюки), мыть - вымыть - помыть (пол). Варіантні форми недоконаного виду утворюються за допомогою суфіксів -а- (-я-) / -ива-(-ыва-) / -ва-(-ива-), традиційних суфіксів імперфективації наприклад: переосмысливать - переосмыслять/ переосмысливать; выплавить - выплавлять/ выплавливать; подползти - подползать / подпалзывать; заползти - заползать/ запалзывать; надрезать - надрезбть / надрезывать; засеять - засевать /засеивать; приспособиться - приспосабливаться / приспособляться, простудиться - простужаться / простуживаться. Такі варіанти посідають досить міцне положення в мові і в деяких словотворчих гніздах вони регулярно утворюються майже від всіх префіксних дієслів, таких, наприклад, як ползти, готовить, резать, сеять та ін. Питома вага функціонування таких варіантів, згідно з результатами нашого соціолінгвістичного експерименту, складає 0,41 і 0,44 відповідно.

Другий тип варіантних форм недоконаного виду утворюють первинні і вторинні імперфективи, вступаючи в кореляцію із формами доконаного, що мають видові префікси от -, про -, за, о -, по -, у -, на - та ін.: слабеть - ослабеть // ослабеть - ослабевать; стынуть - остынуть // остынуть - остывать; греть - согреть // согреть - согревать (воду); гаснуть - погаснуть // погаснуть - погасать; гасить - погасить // погасить - погашать (марки); хмурить - нахмурить // нахмурить - нахмуривать (брови); нумеровать - пронумеровать // пронумеровать - пронумеровывать (места в зрительном зале); валить - свалить // свалить - сваливать (дерево).

У висновках узагальнено результати проведеного дослідження.

Розглянувши морфологічні парадигми російського дієслова в мегасистемі “об'єктивна реальність - людина - соціум - мова - мовлення”, можна зробити висновок про те, що механізм моделювання дієслівних словоформ забезпечується шляхом взаємодії і взаємоперетину онтологічних, функціональних, соціальних і соціально-психологічних властивостей мовних одиниць.

Застосування парадигматичної методики, прийомів концептуального, функціонального і соціолінгвістичного аналізу дозволило провести комплексний аналіз чинників утворення дієслівних парадигм у сучасній російській мові: виявити склад словоформ і їхню відповідність фактам мовної системи, з'ясувати особливості морфологічної структури самої парадигми та її компонентів, встановити типологію дієслівних парадигм з точки зору семантики, формальної і функціональної специфіки, відобразити когнітивну специфіку граматично дефектних і надлишкових дієслів, розкрити характер взаємодії онтологічних і функціональних властивостей, що зумовлює подібні мовні аномалії.

Враховуючи викладене, можна припустити що у процесі утворення морфологічних парадигм російського дієслова беруть участь такі чинники Схематично класифікацію чинників утворення дієслівних парадигм представлено в роботі (рис.4.2. додатку Д)

1. Чинники що забезпечують комунікативну потребу того, хто говорить. До них належать: контакти в межах національної мови (взаємовплив літературної мови і територіальних діалектів, взаємодія просторічних і літературних елементів); різний характер комунікативних процесів у суспільстві (соціально-професійні відмінності і вікова структура носіїв російської мови); лінгвістична компетенція того, хто говорить, обумовлена його соціальною належністю і культурним рівнем;

Результатом дії цих чинників є поява факультативних елементів у складі парадигми дієслова: видових варіантів, морфологічних і акцентологічних варіантів форм теперішнього-майбутнього і минулого часу.

2. Чинники що забезпечують побудову системної матриці елементів парадигми дієслова. Серед них виділено такі: лексико-семантичні особливості похідного слова антиномія коду, вміщеного у змісті мовного знаку та засобів мовної системи; антиномія узусу і потенцій мовної системи; нееквівалентність форми і змісту тенденція до декомпресії мовних засобів; граматична аналогія різного характеру