Типологія мов

Размещено на http://www.allbest.ru/

РЕФЕРАТ

ТИПОЛОГІЯ МОВ

Вступ

Кількість мов у світі практично не можливо точно вирахувати. Вона варіюється у межах тисяч та залежить від того, що ми називаємо окремою мовою, а що діалектом. Із розвитком лінгвістики, почали зароджуватися класифікації мов. Єдині у своєму походженні мови можуть різко відрізнятися за різними характеристиками на сучасному етапі розвитку, наприклад, англійська мова структурно та семантично не схожа на німецьку, хоча древньоанглійська - це, по-суті, древньо-верхньо-німецька. Ще приклад - сербо-хорватский мова має музичний наголос, хоча в інших слов'янських мовах його немає. У норвезькій та шведській мовах є музичний наголос, в голандській, яка належить до тієї ж мовної групи, - немає. Спостерігається і цілком протилежна ситуація - навпаки, мови, чужі генетично, виявляють схожість, наприклад, на граматичному рівні.

І тому на сьогодні виділяють дві основні класифікації мов : типологічна, інакше морфологічна, і генеалогічна, інакше генетична.

Морфологічна класифікація датується ХІХ століттям та розрізнює мови не залежно від генетичної спорідненості. Вона оперує таким поняттям, як спосіб з'єднання морфем, що виражають те або інше граматичне значення. Морфологічна класифікація не має зв'язку з історією та є умовною, тобто в залежності від обраного критерію чи сукупності критеріїв вона має різні результати. Принцип типологічної класифікації мов базується на припущенні, що усі мови світу, незалежно від того, споріднені вони чи ні, розповсюджені в одній частині світу або у різних, можуть бути об'єднані між собою за якимись спільними ознаками їх структури, перш за все морфологічної. Саме тому сама класифікація отримала назву морфологічної або типологічної.

Фрідріх фон Шлегель у своєму творі "Uber die Sprache und Weisheit der Inder" (1808) був першим, хто розділив мови з афіксами та мови з флексіями. На основі цього його брат Август фон Шлегель у праці "Sur la litterature provencale" (1818) описав уже 3 класи мов: "мови без граматичної структури, афіксуючі та флективні мови". У мовах першого типу, ізолюючих та кореневих, Шлегель умовно називає всі слова коренями «безплідними, що не породжують ні рослин, ні дерев». Афіксуючі мови використовують додані елементи(«афікси») для передачі відношення та відтінків понять, що виражаються коренями, але ці афікси все ще зберігають самостійність значень. У флективних мовах афікси позбавлені конкретних значень. Деякі індоєвропейські мови мають тенденцію втрачати флексії, тому в ході Шлегель розділив флективні мови на синтетичні,більш ранні, та аналітичні, пізні. Всі відомі нам аналітичні мови виникають в наслідок перерозподілу синтетичних.

Вільгельм фон Гумбольдт у своїй праці "Ueber die Verschiedenheit der menschlichen Sprachen" (1836)зробив центральним типологічний тип аналізу при дослідженні мови. Він бачив в кожній мові особливе, індивідуальне саморозкриття духа. Кожне таке самовираження духа має свою цінність та право на існування, але виявляє більшу чи меншу ступінь досконалості. У схемі Гумбольдта виділено чотири класи мов. До традиційної вже на той час класифікації, він додав четвертий - інкорпоруючий тип, для опису мов американських індійців, в яких дуже складні моделі слів мають випадки, коли придієслівні додатки інкорпоровано в тому ж слові у вигляді дієслівного кореня. Гумбольдт навідріз відмовився від будь-якого історико - еволюційного пояснення, згідно з яким більш високоорганізовані типи виводяться із більш низьких типів. Ці чотири типи найкраще описують різні ступені розвитку форм. Ізолюючі мови «безформні», інкорпоруючі ,через надмірну кількість форм, також не виявляють справжньої форми. Звідси слідує, що істинним розумінням форми володіють лише флективні мови, оскільки саме в них гармонічно поєднано корінь та афікс в єдине ціле.

Остаточний вигляд цієї теорії продемонстрував А. Шлейхер у своїх роботах, де він розглядав класи мов як відповідні історико - еволюційні фази у розвитку мов. Кількість типів обмежилась трьома. Флективний клас мов сприймається як найбільш висока ступінь синтезу, що виникла з попередньої опозиції. Саме цей варіант типологічної класифікації здобув широке визнання та був використаний двома значними популяризаторами лінгвістичної науки - Максимом Мюллером у Європі та Дуайтом Уітні у Сполучених Штатах. І таким чином залишився основною формою даної теорії.

Ізолюючі мови

Ізолюючі мови -- мови, які не мають афіксів і граматичні значення виражають способом прилягання одних слів до інших або за допомогою службових слів. мова слово граматичний

Ці мови ще називають кореневими, адже слово дорівнює кореню. Точніше, воно не має морфологічної структури, характерної, наприклад, для української мови, де розрізнюють корені, афікси, основи і флексії. Тож ізолюючі мови не зазнають словозміни. Проте важливе значення надається тональній інтонації. Зокрема, в китайській літературній мові є чотири музикальні тони. Так наприклад, китайське слово уі має такі значення:

yо (високий тон) «одяг»

yн (зростаючий тон) «підозрювати»

yi (падаючий і різко зростаючий тон) «стілець»

yм (падаючий тон) «значення»

Засобом вираження граматичного зв'язку є порядок слів. Наприклад, в китайській мові речення Хоа В означає люби мене, а В Хао - Я люблю.

Кожне слово виражає певну граматичну особливість, час, особу тощо.

ta man tui la wo man - (вони нас почули) -

він множина чув минулий час я множина

Граматичне значення реалізує порядок слів і їх семантика. Наприклад, китайське слово хао в залежності від позиції в реченні може виступати у функції різних частин мовлення і мати різні значення:

хао женъ «хороша людина»

женъ хао «чоловік любить мене»

цю хао «робити добро»

хао дагвих «дуже дорогий»

Звідси слідує, що слово хао може виступати у функції прикметника, дієслова, іменника, прислівника, не являючись морфологічно жодною з цих частин мовлення.

Розглядаючи китайську як зразок ізолюючої мови, слід зауважити, що вона має свої специфічні, дуже важливі та різноманітні граматичні засоби, яких немає в індоєвропейських мовах. Це, наприклад, «категорія змінної ознаки» для вираження особливої групи предикативних прикметників, близьких до дієслова («погода холодна»), на відміну від «категорії постійної ознаки», коли мовець підкреслює наявність тієї чи іншої більш постійної ознаки у предмета або поняття («холодна погода»). У китайській мові різниця між leng tianki - «холодна погода» і tianki leng - «погода холодна» - це не лише різниця між атрибутивним і предикативним характером словосполучення, як, наприклад, в українській, але, крім того, додатково тут виражено і різницю між постійною ознакою «погоди» в першому випадку (категорія тривалого стану) і тимчасовою її ознакою - у другому. Багатство відтінків у китайській мові виявляється, зокрема, у безлічі подібних специфічних побудов.

Аглютинативні мови

Аглютинативні мови (від лат. gluten "клей", agglutino "приклеюю") - це мови, в яких словозміна відбувається шляхом аглютинації, тобто приєднання до кореня особливих афіксів(«приклейок»), кожен з яких виражає якесь одне граматичне значення, у результаті слова є довгою послідовністю елементів. Ці мови мають незмінний корінь і варіанти словозмінних афіксів, які добираються за характером звучання кореня і сполучаються з ним аглютинацією, словозмінні афікси тут однозначні та є єдиними виразниками граматичного значення.

Візьмемо для прикладу турецьку мову. Для утворення форми множини використовується стандартний афікс -Іаг, для місцевого відмінка -da:

masa "стіл", masa-da "на столі", masa-lar "столи", masa-lar-da "на столах";

das "камінь", das-da "на камені", das-lar "камені", das-lar-da "на каменях".

У казахській мові, як і в турецькій, афікс -лар виражає граматичне значення множини, -да -- місцевого відмінка, а -га -- давального.

алма "яблуко", алма-га "яблуку", алма-да "на яблуці",

алма-лар "яблука", алма-лар-га "яблукам", алма-лар-да "в яблуках".

Розташовуються афікси в порядку,визначеному принципом: від афіксів з більш широким значенням до афіксів з більш окремим та менш широким значенням:

Yaz-бma-yor-sunuz - «ви не можете писати», буквально «писати+не могти+тепер+ви».

Основа yaz - «писати». Потім до цієї основи додається афікс («приклейка»), що має найбільш широке значення, після чого йдуть афікси у порядку все більш уточнюючих і «окремих» значень. У нашому прикладі найбільш загальною (після основи) категорією виявляється «категорія неможливості» (заперечення; «не могти щось робити»). Тому вслід за основою йде афікс, що передає саме цю категорію (бma). Потім слідує більш «вузька» категорія теперішнього часу індикативу (афікс yor), яка у свою чергу, ширша за категорію другої особи (афікс sunuz): у «категорії неможливості» може бути будь-який спосіб, час, особа. Але категорія часу (афікс yor - «тепер»), виявляється більш «вузькою» порівняно з категорією неможливості, є більш «широкою» порівняно з категорією особи, так як всередині самої категорії часу можуть виступати як перша, так і друга і третя особи.

Флективні мови

Флективні мови -- мови, в яких у вираженні граматичних значень провідну роль відіграє флексія (закінчення). На відміну від аглютинативних мов, де афікси (приклейки) є однозначними, стандартними і механічно приєднуються до повних слів, у флективних мовах закінчення:

багатозначні (у слові стола закінчення -а має три значення: чоловічий рід, однина, родовий відмінок);

не стандартні (значення родового відмінка можуть виражатися й іншими закінченнями; вод-и, земл-і, стол-ів, сімей);

приєднується до основи, яка зазвичай без флексії не вживається (земля, чорний, звемо);

органічно зливається з основою, утворюючи єдиний сплав, внаслідок чого на стику морфем можуть відбуватися різні зміни (рука, руці; робити - роблю; киянин - кияни).

Формальне взаємопроникнення контактуючих морфем, яке призводить до стирання меж між ними, називають фузією (від лат. "сплавлення"). Звідси друга назва флективних мов - фузійні.

Флективні мови поділяють на синтетичні та аналітичні.

Синтетичні мови (від гр. synthesis "поєднання") - мови, у яких граматичне значення синтезується з лексичним у межах слова (граматичне значення виражається за допомогою флексій і формотворчих афіксів, чергування звуків і суплетивізму).

Аналітичні мови (від гр. analysis "розчленування") характеризуються тенденцією до окремого (аналітичного) вираження лексичних і граматичних значень (лексичне значення виражене повнозначними словами, а граматичне - службовими словами, порядком слів, інтонацією).

Синтетичні мови вважаються архаїчнішими, ніж аналітичні. Вони мають розвинуту морфологію. У синтетичних мовах виражають синтаксичні зв'язки і семантико-синтаксичні відношення до інших слів у словосполученні та реченні через відмінки, в аналітичних же мовах за допомогою прийменників та порядку слів.

Візьмемо за приклад українську мову як синтетичну та англійську й італійську як аналітичні мови:

італ. il lupo, укр. вовк;

італ. del lupo, укр. вовка;

італ. al lupo, укр. вовкові, вовку.

англ. to the table, укр. до стола;

англ. under the table, укр. під столом.

англ. the book of the student, укр. книжка студента.

укр. Собор Паризької Богоматері і фр. Notre Dame de Paris.

Вираження граматичних значень у синтетичних мовах при узгодженні повторюються в різних членах речення. Порівняймо нім. Die kleinen Kinder laufen, укр. Маленькі діти біжать, англ. The little children run.

У німецькому реченні множина виражена чотири рази: один раз аналітично за допомогою артикля die і три рази синтетично за допомогою закінчень. В українському реченні-еквіваленті множина виражена тричі синтетично, в англійському - один раз синтетично.

У мовах синтетичної будови вилучене з речення слово зберігає всю граматичну характеристику (біжать - третя особа, множина, теперішній час), тоді як в аналітичних мовах граматично охарактеризувати слово можна лише в складі речення (run - визначити особу, число і час неможливо).

До інших особливостей синтетичних мов відносимо такі:

граматичний префікс ( прочитав -- префікс про- вказує на доконаність дії, закінчення -ав на особу та час);

зміна голосних (носити-несу-ніс);

суплетивізм( рос. садиться (недоконаний вид) -- рос. сесть (доконаний вид), укр. гарний -- кращий).

Особливості аналітичних мов:

артиклі( a girl - the girl артикль the вказує на конкретність);

конверсія(a bill - to bill -- «рахунок -- виставляти рахунок»,

a walking man, running water «чоловік, який йде; вода, що тече»);

допоміжні дієслова ( I will go -майбутній час утворено за допомогою will, без зміни дієслова);

порядок слів ( Kate likes sweets, sweets like Kate - зміна порядку слів призводить і до зміни змісту речення);

вираження словотворчого значення розчленованими аналітичними формами( comfortable - more comfortable ) .

Теперішні погляди на сучасну англійську мову

Сучасна англійська мова переважно має аналітичну будову. Її перехід від синтетичної має декілька причин. Дехто вважає, що це відбулось через зміну позиції наголосу. Також існує думка про вплив французької та скандинавських мов на трансформацію англійської мови. Можливо, правильніше вважати, що саме всі ці фактори разом вплинули на зміну мови. Існує думка, що флективні мови є найбільш розвиненими, особливо аналітичні, адже їхня побудова ґрунтується на визначеній схемі. Тому англійську мову дехто відносить до однієї з найбільш розвинених. Проте сам по собі цей факт ще не визначає прогрес мови. Прогрес обумовлюється не безпосередньою технікою морфологічних засобів мови, а тим, що і як виражається за допомогою цієї техніки. У історичному процесі вдосконалення мови виявляється у загальній диференціації її граматичних засобів, у шліфовці граматичних правил, у безперервному русі типів сполучуваності слів і таке інше. Подібні тенденції можуть використовувати нові аналітичні засоби мови, але не самі по собі ці засоби, як і не самі по собі флективні або аглютинативні ресурси, визначають прогрес у розвитку мови.

Отже недаром англійська мова, будучи аналітичною, відноситься разом з тим і до флективних індоєвропейських мов («аналітично-флективний», як внутрішнє членування у межах флективних індоєвропейських мов).

Аналітичні риси в англійській мові уже було наведено вище, тож зупинимось на її синтетичних особливостях:

граматичні суфікси

He buys flowers his wife every week.

З цього прикладу бачимо, що дієслово buys поза межами речення вказує на граматичні особливості за допомогою суфікса s, а саме на те, що це 3 особа множини, теперішній час.

суплетивізм

Good - better - the best

Go - went - gone

зміна голосних у середині слова

write - wrote - written

goose - geese

mouse - mice

Також присутні особливості ізолюючої мови в англійській будові речень.

The boy will ask the girl. Де will є показником майбутнього часу. А поряд слів вказує на функцію слова в речення. The boy - підмет, адже стоїть на першому місці, а the girl додаток, адже знаходиться після підмета.

Афіксація,яка простежується в англійській словах, є типовою для аглютинативних мов. Наприклад, у словах player, played чітко розмежовуються афікси і їхня відсутність істотно вплине на значення слова.

«Приклейки» приєднуються до кореня слова без фузії та можуть легко відділитися, а корінь в той час може повноцінно функціонувати без них.

Така особливість аглютинативних мов простежується в граматичних формах англійських дієслів із суфіксами -ed, -ing та -s. Суфікс -ing залишається незмінним у слові, в той час як інші, приєднавшись до кореня не змінюють фонетичну форму слова , проте сам корінь може змінювати їхнє звучання

( [s/z], [t/d] ), цим самим вказуючи на перевага кореня в слові.

Яскравим прикладом аглютинація в англійській мові є створення слова antidisestablishmentarianism:

establish

establish-ment

establish-ment-ary

establish-ment-ari-an

establish-ment-ari-an-ism

dis-establish-ment-ari-an-ism

anti-dis-establish-ment-ari-an-ism

Висновки

За типологічною класифікацією виділяють такі види мов: ізолюючі, флективні, аглютинативні та інкорпоруючі.

Уперше типологічну класифікацію розробили й обґрунтували німецькі мовознавці Фрідріх і Август Шлегелі. Фрідріх Шлегель в 1808 р. опублікував працю у якій звернув увагу на відмінність у структурах мов і виділив дві групи мов: флективні (які мають флексії) і нефлективні (які не мають флексій). Його брат Август Шлегель доопрацював цю класифікацію і виділив три групи мов: аморфні (мови без афіксів), афіксальні та флективні. Він також поділив усі мови на більш ранні (синтетичні) й пізніші (аналітичні).

Останню крапку над і в цій класифікації поставив В. Гумбольдт. Знання надзвичайно великої кількості різноструктурних мов, у тому числі мов американських індіанців і народів Полінезії, широкий лінгвістичний кругозір дали можливість йому здійснити вичерпну типологічну класифікацію. Узявши за основу класифікацію А. Шлегеля, В. Гумбольдт поділив усі мови на чотири типи: ізолюючі (кореневі), аглютинативні, інкорпоруючі і флективні. Ця класифікація не втратила своєї цінності до нашого часу. Проте й вона не позбавлена недоліків. Головний із них стосується непослідовності й порушення єдиного принципу класифікації. Так, скажімо, на синтетичні й аналітичні мови поділяють тільки флективні індоєвропейські мови, тоді як на такі типи можна поділити всі мови світу, і тоді до аналітичних мов будуть віднесені не тільки такі індоєвропейські мови, як французька, англійська, а й неіндоєвропейська китайська мова.

У чистому вигляді аналітизм і синтетизм не представлений в жодній мові світу, оскільки в кожній мові є елементи аналітизму та синтетизму, хоча співвідношення їх може бути різним (наприклад у російській мові разом з переважанням синтетизму, є яскраво виражені риси аналітизму, зокрема, вираження категорії особи у дієслів минулого часу, утворення форм майбутнього часу дієслів недоконаного виду, аналітичні форми порівняльного і найвищому ступеню прикметників,тощо).

У різноманітності стройових елементів мови можна побачити різноманіття способів вираження граматичних зв'язків у мовах світу. Кореневі і флективні, аглютинативні і інкорпоруючі мови зазвичай співіснують. У свою чергу кожна з цих мов підлягає своєму закономірному внутрішньому розвитку.

Також доказом неточності класифікації мов є аналіз сучасної англійської мови,який довів, що в ній присутні особливості всіх типів, проте домінуючим є аналітичний.

Але попри свої недоліки морфологічна, або типологічна, класифікація мов має наукове значення і представляє безперечний інтерес. І хоча генеалогічна класифікація є основною і має більш серйозні підстави, ніж класифікація морфологічна, ця остання суттєва для розуміння специфіки граматичної структури слова у різних мовах світу.

Використанні джерела

1. Кочерган М.П. Вступ до мовознавства: Підручник для студентів філологічних спеціальностей вищих навчальних закладів. - Київ: Видавничий центр «Академія», 2001. - С.221 - 231

2. Селіванова О.О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія.- Полтава, 2006. - 716с.

3. Реформатский А.А. Введение в языковедение. -- М., 1996. -- С. 443--456.

4. Plotkin The language system of English. - M., 1989. - C.7-14.

5. М. А. Журинская Типологическая классификация языков. Лингвистический энциклопедический словарь. - М., 1990. - С. 511-512

6. Гринберг Дж. Квантитативный поход к мормологической типологии языков // Новое в лингвистике. - М., 1963. - № 3. - С. 60-94

Размещено на Allbest.ru