Іван Огієнко

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ЮРИДИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

РЕФЕРАТ

З УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

Іван Огієнко

Виконала:

студентка 1 курсу, 1 групи

денної форми навчання

Головачова Аліна Сергіївна

Викладач: Доцент Андрєєва Тетяна Михайлівна

Київ 2015 р.

ВСТУП

Нині, в давно очікувану добу духовного й національного відродження, ми маємо все більше можливостей неупереджено й розважливо поміркувати над багатьма сторінками нашої драматичної історії, власноручно стерти фальшивий глянець, здавалося б, назавжди покладений на ці сторінки тоталітарною системою. Багато з них нам ще не раз доведеться перечитувати, переосмислювати заново, ретельно відбираючи зерна правди, історичної справедливості й істинної науковості від рясної полови всіляких вигадок, перекручень, огульних звинувачень, замішаних на ідеологічній заангажованості, політичних спекуляціях та антинаукових теоріях.

Осібно викарбувані на таких сторінках немало імен кращих синів і дочок українського народу, зокрема діячів науки, культури, освіти, які, незважаючи на тяжкі випробування долі, весь свій талант, зусилля, а нерідко й життя, віддавали на вівтар боротьби за одвічну мрію -- здобуття своєї державності. Та замість заслуженого пошанування й доброї пам'яті нащадків імена цих людей багато десятиліть у нас або свідомо замовчувалися, або були позначені ганебним тавром запроданців, відщепенців, зрадників інтересів народу. Серед таких постатей, реабілітованих історією, але ще глибинно не пізнаних в Україні -- й ім'я Івана Івановича Огієнка.

Сучасники називали його людиною енциклопедичних знань, праці й обов'язку. І це не випадково. Адже свій природжений хист ученого, педагога, державного, громадського, церковного і культурного діяча він однаковою мірою успішно застосовував і як мовознавець та літературознавець, і як редактор та видавець, і як перекладач та поет, і як ректор та міністр, і як православний митрополит та історик української церкви. Важко сказати, в якій із названих сфер діяльності І. Огіенко залишив найпомітніший слід. Одне беззаперечне: він чесно і сповна служив українській справі, до останніх днів свого довгого й важкого життя не полишав сподвижницької діяльності на ниві відродження нації, в захисті, а згодом в утвердженні та розвитку рідної мови, культури в цілому. Переконує в цьому хоча б той факт, що бібліографія наукових, публіцистичних та художніх праць ученого, за неповними даними, складає понад тисячу одиниць.

митрополит іларіон огієнко

БІОГРАФІЧНІ ВІДОМОСТІ

Іларіон, митрополит (Огієнко Іван Іванович) - визначний український учений, державний, громадський, релігійний діяч, педагог, мовознавець,літературознавець, історик, філософ, поет, редактор, видавець, автор першого повного канонічного перекладу українською мовою Біблії.

Народився 2 (15) січня 1882 року в містечку Брусилів Радомишльського повіту на Київщині (нині - районний центр Житомирської області). Освіту здобував у Київській фельдшерській школі (1896-1900), на історико-філологічному факультеті Київського університету Св. Володимира (1903-1909). 1915-1917 - приват-доцент цього універистету, 1917-1918 - професор Київського українського університету, що існував паралельно з універистетом Св. Володимира (згодом - Київський державний український університет). У серпні 1918 року урядом гетьмана П. Скоропадського І. Огієнко призначається ректором щойно утвореного Кам”янець-Подільського державного українського університету. 4 січня 1919 року, при уряді Директорії, приступає до виконання обов'язків міністра освіти УНР з одночасним залишенням на посаді ректора, 15 вересня призначається міністром ісповідань, 15 листопада того ж року - Головноуповноваженим уряду УНР в Кам”янець-Подільському після евакуації уряду до Тарнова (Польща).

21 листопада 1921 року Іван Огієнко з дружиною і трьома малолітніми дітьми назавжди полишає Україну.

Під час перебування у Варшаві розгортає активну просвітницьку і видавничу діяльність: засновує науково-популярні щомісячники “Рідна мова” (1933-1939), “Наша культура”(1935-1937), приступає до видання 30-томної “Бібліотеки українознавства”, тритомного збірника “Визволення України”, пише й видає цілий ряд своїх наукових праць.

Після смерті дружини Домініки Данилівни (квітень 1937) професор Огієнко приймає рішення про чернечий постриг (9 жовтня 1940 року) й обирає ім'я Іларіона - на знак спадкоємності духовного подвигу першого митрополита Київського часів Ярослава Мудрого - митрополита Іларіона. 19 жовтня того ж року стає архієпископом, а 16 березня 1944-го - митрополитом Холмським і Підляським православної Варшавської митрополії.

У липні 1944 року у складі керівного духовенства Української православної церкви, що діяла на теренах Польщі, митрополит Іларіон покидає цю країну. Після кількох місяців митарств воєнними дорогами Західної Європи він опиняється у Швейцарії (30 квітня 1945), відновлює діяльність свого видавництва “Наша культура” і разом зі своїм спільником із Парижа Павлом Сомчинським налагоджує друк і поширення по Європі й Америці україномовних книжок. На запрошення православної громади собору Св. Покрови у Вінніпезі переїздить до Канади (16 вересня 1947), де починає працю священика при цій парафії. Під час роботи Собору Української православної церкви Канади (8-9 серпня 1951 року) Іларіона обирають предстоятелем цієї церкви - “митрополитом Вінніпегу і всієї Канади”, де він залишався на цьому посту до своєї смерті. Митрополит Іларіон відновлює перервану воєнними діями в Європі активну наукову і видавничу діяльність. (“народний християнський місячник “Слово Істини”, “Віра й Культура”видає такі праці, як “Історія української літературної мови”, “Українська церква за час Богдана Хмельницького”, “Іконоборство”, “Книга нашого життя на чужині” Ці та інші твори ученого містять у собі принципові для нашої науки концепції, заборонені раніше тоталітарним режимом, щодо тих проблем сучасного українознаства, з яких і сьогодні тривають наукові дискусії. Йдеться, зокрема, про концепцію виникнення і розвитку українського друкованого слова в контексті поширення друкарства у слов'янських народів, про українську приналежність створених на наших землях рукописних книжкових шедеврів періоду Х-ХІУ століть та концепцію виникнення і розвитку української мови, літератури, культури в цілому.

У 60-х роках справу видання колосальної Огієнкової спадщини перебирає на себе Товариство “Волинь” та Інститут дослідів Волині.

12 червня 1962 року здійснилася мрія життя митрополита Іларіона - з Лондонської друкарні на його вінніпезьку адресу було прислано розкішно виданий том - повний канонічний переклад українською мовою Біблії. Це був результат 40-річної праці українського вченого, яку доводилося виконувати у надзвичайно несприятливих житейських умовах.

Помер митрополит Іларіон після тяжкої і тривалої хвороби 29 березня 1972 року.

Відповідно до юридично офрмленого заповіту, здійсненого 15 квітня 1967 року, весь свій колосальний архів і книгозбірню він передав на зберігання Колегії Св. Андрія з тим, щоб із постанням вільної і незалежної України всю цільну колекцію переслати на Батьківщину. На сьогодні залишаються невиданими ряд наукових праць ученого, які в рукописах зберігаються у вінніпезькому архіві. Це тисячі несистематизованих, невичених сторінок: поезій, легенд, оповідань, драматичних п'єс, документально-публіцистичних життєписів.

ВНЕСОК МИТРОПОЛИТА ІЛАРІОНА ДО БОГОСЛОВСЬКОЇ СКАРБНИЦІ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ

У 1907 р. Іван Огієнко, студент історико-філологічного факультету Свято-Володимирського Університету в Києві, почав писати монографію про Іоанникія Галятовського, відомого українського православного проповідника сімнадцятого сторіччя та автора першого українського підручника з гомілетики. Він почав працювати над цією монографією за два роки до завершення університетських студій. Це була перша дослідницька робота майбутнього науковця. Вибір теми (про відомого українського архімандрита та богослова своєї епохи) не був випадковим. Студент Іван Огієнко був вражений багатством української богословської літератури. В той же час він добре розумів, що дослідження в цій сфері повинно базуватись на універсальному методі, тобто на вивченні всіх співвідносних аспектів духу часу, в який жив та писав Іоанникій Галятовський. Потрібно також вивчати давню літературну українську мову, історію Української Церкви, історію та теорію гомілетики, канонів, догм тощо. Без розуміння цих та подібних предметів неможливо досліджувати творчість Іоанникія Галятовського. Таким чином, дослідження ранньої української церковної літератури вимагало богословської підготовки.

Зазначена монографія Івана Огієнка залишається неопублікова- ною. Його дипломна робота «Ключ розуміння» Іоанникія Галятовського» була завершена в 1909 р., але також залишається неопублікова- ною. Обидві ці ранні дисертації студента Івана Огієнка скоріше за все загублені. Так само ми не маємо тексту його виступу на тему «Відродження Української Церкви», що мав місце на Всеукраїнському Церковному Соборі в Києві 13 січня 1918 р., більшість учасників якого були русифікованими кліриками. Якби текст цього виступу зберігся, тоді його можна було б вважати першою науковою працею з теми «Відродження Української Православної Церкви». Невипадково саме професора Івана Огієнка, а не когось іншого, попросили виступити з такою промовою на Соборі, в якому брали участь переважно священнослужителі, в тому числі й богослови. Ми можемо уявити зміст та головну думку виступу проф. Івана Огієнка на основі його роботи «Українська культура», яка була надрукована в 1918 р. В цій відносно невеликій роботі багато місця відведено питанню Української Православної Церкви.

Крім того, той факт, що Головний Отаман та Президент Директорії Української Народної Республіки в 1919 р. -- коли він був дуже стурбований проблемою вибору членів уряду -- призначив Івана Огієнка міністром віросповідань. Це доводить, що цей відомий учений, державотворець та український національний діяч був добре підготований в галузі богослов'я. Коли був заснований православний богословський факультет у Варшавському університеті (1926), деканом якого став митрополит Дионісій, професори факультету назначили Івана Огієнка заступником декана, адже він був «дуже широко та глибоко обізнаним у сфері богослов'я». З цієї ж причини професори богословського факультету запропонували його кандидатуру, яка була потім утверджена, у 1930 р.

на посаду віце-президента (президентом був митрополит Дионісій) передсоборної Асамблеї Православної Церкви в Польщі. Очевидно, що на цю посаду могли обрати тільки людину, яка дуже добре розуміється в богослов'ї.

Після розквіту в шістнадцятому та сімнадцятому століттях, наші українські дослідження в богословській сфері поступово почали занепадати з ліквідацією центрів Українського Православ'я, таких як Острозька Академія та, пізніше, Могилянська Колегія, що створювали наукове середовище для відомих українських богословів, зібраних митрополитом Петром Могилою.

Українська богословська думка була відроджена митрополитом Іларіоном. Саме він створив наступну епоху розквіту наукового богословського мислення в історії української нації.

Богословські праці митрополита Іларіон можна розділити за двома головними принципами -- (І) за темою та за (ІІ) дидактичними завданнями.

I. Тут також можливий поділ на дві частини: 1 -- універсальні роботи та 2 -- національні.

II. Цей розділ поділяється на 1 -- науково-дослідницькі роботи та 2 -- популярні роботи.

I (1). Його найвидатніша богословська робота універсального характеру -- це історико-канонічна монографія під назвою «Поділ єдиної Церкви Христової та перші спроби поєднання», над якою митрополит Іларіон працював сім років (1945-1952). Сама по собі дуже фундаментальна робота, що надає імені митрополита Іларіона назву своєрідного розділу історії українського богослов'я.

(2) Серед робіт митрополита Іларіона, теми яких стосуються національних аспектів Церкви українського народу, ми повинні в першу чергу відзначити його історіографічні роботи. На противагу тим ученим, які починали писати загальні синтетичні роботи про історію Української Церкви, митрополит Іларіон віддавав перевагу вивченню окремих періодів історії нашої Церкви, звертаючи увагу на різноманітні аспекти конкретної епохи в Україні (релігійні, політичні, культурні та інші), і тому публікував свої роботи у вигляді спеціалізованих монографій: «Українська Церква за Богдана Хмельницького (1647-1657)», «Українська Церква за часів Руїни».

II (1). Існує велика кількість популярних наукових робіт універсального характеру митрополита Іларіона. Щоправда, деякі читачі навіть не зможуть знайти критерію, щоби відрізнити його наукові академічні роботи від популярних. Це через те, що митрополит Іларіон завжди у своєму науковому стилі притримувався педагогічного нахилу, використовуючи просту та зрозумілу мову.

Важливим є той факт, що митрополит зміг викласти в академічному вигляді результати своїх досліджень у сфері вивчення методології перекладу Святого Письма та богослужбових книг. Ця його робота називається «Методологія перекладу Святого Письма та богослужбових книг на українську мову». Вона була опублікована в 1927 номерах журналу «Духовна бесіда» за 1927 р. Це дуже цікаво, оскільки методологія перекладу Біблії є достатньо новою науковою сферою, та в той же час дуже складною. Митрополит Іларіон був фактично першим, хто проклав шлях у цю галузь.

(2) Існує велика кількість науково-популярних робіт богословського характеру з історії Української Церкви, яку митрополит Іларіон дуже детально вивчав. Частина цих досліджень викладена в популярній формі у праці «Українська Церква -- Первозванна».

МИТРОПОЛИТ ІЛАРІОН (ІВАН ОГІЄНКО) - ДРУГИЙ В ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЦЕРКВИ ПЕРЕКЛАДАЧ БІБЛІЇ

Перший переклад Біблії українською мовою в історії українського народу та його Церкви здійснив у дев'ятнадцятому сторіччі Пантелеймон Куліш. Цей переклад з'явився друком у 1903 р.,ґ але дуже маленьким накладом. Тоді норми української загальної літературної мови ще повністю не сформувались, та й методологія перекладу Біблії ще не була на тому високому рівні, на якому вона є сьогодні. П.Куліш намагався зробити найкраще в умовах своєї епохи з огляду на стан української літературної мови та методології перекладу Святого Письма. Другий переклад Біблії в історії українського народу здійснив митрополит Іларіон.

Переклад Біблії митрополита Іларіона вирізняється трьома спеціальними характеристиками: (1) якістю української мови, (2) ритмічністю речень та (3) точним переданням змісту.

1. Серед визначних українських лінгвістів митрополит Іларіон був винятковим знавцем української мови. Особливу увагу він приділяв висловленню думок у найбільш загальному вигляді -- він володів чудовим даром вираження складних думок так, щоби усіх могли зрозуміти. Все це разом узяте доводить, що мова його перекладу

Переклад Біблії 1903 року здійснили І.С.Нечуй-Левицький, П.Куліш та І.Пулюй. Біблії є класичним типом сучасної української літературної мови, до того ж незвичайна простота біблейських виразів так само збережена.

2. У перекладі Біблії митрополита Іларіона збереглася ритмічність оригіналу -- велика рідкість в історії українських перекладів Біблії. Будучи поетом, владика Іларіон фокусувався не лише на значенні слів та логічному розвиткові речень, але й на поетичних засобах побудови біблійних виразів, включаючи їхню ритмічність. Збереження ритмічності речень без внесення змін до граматичних норм української мови в переданні біблійного стилю є завданням дуже складним.

3. Та найскладнішою справою в перекладі Біблії є точне передання змісту. Існують слова, які мають багато значень. Складність тут полягає в тому, аби акцентувати те значення, яке мало конкретне слово у єврейській мові в Старому Заповіті чи грецькій (койне) -- у Новому. Крім цього, потрібно зважати на той факт, що певне висловлювання на мові оригіналу може бути поетичним за своїм змістом, але може бути й буквальним. Без глибокого знання єврейської та грецької та без розуміння духу часу, коли писались Старий та Новий Заповіти, перекладач не зможе нічого зробити.

Митрополит Іларіон почав вивчати єврейську та грецьку мови (а також латинську та церковнослов'янську) ще в студентські роки. Початок підготовки до перекладу Біблії можна датувати 1917 роком.

Крім постійного вивчення цих мов (особливо ретельно вивчав митрополит Іларіон єврейську мову у період між двома світовими війнами у Варшаві під керівництвом одного видатного єврейського науковця), митрополит Іларіон також вивчав різні сфери життя давнього Ізраїлю -- його історію, релігію, культуру, світогляд, традиції, звичаї, закони, етнопсихологію. На додаток до цього він вивчав різні аспекти епохи написання Нового Заповіту. Ці наукові студії є інтегральною частиною методології перекладу Біблії. Грецька Церква заборонила переклад Біблії з давньогрецької (койне) на сучасну грецьку мову через острах перед тим, що перекладачі можуть несвідомо внести до тексту Святого Письма думки, яких немає в оригіналі. Неточні перекладі Біблії справді містять у собі більшу чи меншу кількість таких думок, які реально не є біблійними. Тому Грецька Церква стала дуже вимогливою у цій сфері, адже було помічено багато суперечностей у різних існуючих перекладах Святого Письма.

Його спорадичні спроби перекладу між 1917 та 1925 роками повинні розглядатись в світлі його напруженої роботи в області методології перекладу Святого Письма та богослужбових книг. З 1921 р. його студії та переклади Біблії стали більш систематичними. Це доводиться тим фактом, що вже у 1927 році митрополит Іларіон зміг підготувати на основі свого вивчення методології біблійного перекладу статтю «Методологія перекладу Св. Письма і богослужбових книг на українську мову», яка була опублікована в тому ж 1927 році у 1927 випусках «Духовної бесіди». Контракт на право перекладу Біблії українською мовою було підписано професором Іваном Огієнком та Британським Міжнародним Біблійним Товариством 1 квітня 1936 року. З того часу проф. І. Огієнко майже повністю сконцентрувався на перекладі Святого Письма. В 1937 р. з'являється його переклад Євангелій (у Львові) -- Матфея, Марка, Луки та Іоанна. У 1939 р. у Варшаві виходить друком цілий Новий Заповіт і Псалми. Повний переклад Біблії був завершений 11 липня 1940 р., але через обставини другої світової війни рукописи не могли бути доставлені для друку. Після війни різноманітні перешкоди, включаючи формальні процедури (ревізійний комітет та ін.), відклали це важливе завдання аж до 14 березня 1955 р. Цього дня Британське Міжнародне Біблійне Товариство надало формальну згоду прийняти переклад для друку. Переклад був закінчений у квітні 1958 р. Як автор першого наукового перекладу Біблії на українську мову митрополит Іларіон був титулований почесним членом Британського Міжнародного Біблійного Товариства.

Мета цієї величезної роботи -- перекладу Біблії -- якій митрополит Іларіон присвятив більшість свого часу, мала місіонерський характер. Владика хотів, щоб український народ мав можливість читати Святе Письмо у точному та зрозумілому перекладі українською літературною мовою. Коли внаслідок другої світової війни велика кількість українських біженців опинилась у різних західноєвропейських країнах (1946-1947), вони безкоштовно отримали сотні копій Євангелії в українському перекладі.

ПІОНЕР УКРАЇНОЗНАВСТВА

У сфері українознавства є такі теми, які просто не існували, допоки їх не відкрив митрополит Іларіон. І сьогодні вони існують завдяки першопрохідницьким зусиллям владики Іларіона. І тому він належить до найбільш видатних піонерів українознавства. З огляду на це ми згадаємо найбільш важливі факти з цієї галузі.

Автором першої синтетичної роботи про українську культуру є професор Іван Огієнко. Його «Українська культура» була опублікована у 1918 р., «Історія українського друкарства» -- у 1925 р. Це була перша робота у цій галузі знань. До 1927 р. не існувало жодної наукової роботи про методологію перекладу Святого Письма та богослужбових книг на українську мову. Проф. І. Огієнко був першим, хто почав вивчати цей предмет й опублікував про нього власне наукове дослідження у 1927 р.

«Історія української літературної мови», надрукована у 1950 р., заповнила величезний вакуум у названій сфері, тому що до неї систематичних спроб вивчити цей предмет не було. Так само не вивчалась історія дохристиянської релігії українців, допоки цим не зайнявся митрополит Іларіон (у Лозанні). Він написав велику монографію «Дохристиянські вірування українського народу». Йому ж належить перша спроба вивчення лексичних джерел творчості Тараса Шевченка -- «Словник Шевченкової мови» (1961), перша монографія про наголоси -- «Український літературний наголос» (1951); цієї проблематикою він займався ще з 1916 р., коли почав читати у Київському Свято-Володимирському Університеті курс «Історія східнослов'янського наголосу». Митрополит Іларіон першим зацікавився релігійними мотивами та темами в літературному стилі Тараса Шевченка й написав про це монографію «Релігійність Тараса Шевченка» (1964). Оскільки число публікацій митрополита Іларіона виражається тисячами, зараз неможливо пригадати всі сфери українознавства, котрі були розпочаті зусиллями та ініціативністю владики.

Постать митрополита Іларіона як вченого є всесвітньо відомою. Найбільш знаними у світі є його роботи «Початки азбуки і літературної мови у слов'ян» та особливо «Костянтин і Мефодій» (1927-1928).

Відомий німецький славіст проф. Паулс правдиво зазначив у своїй «Граматиці церковнослов'янської мови», що роботи проф. І.Огієнка містять в собі грандіозну кількість наукових джерел. Дійсно, Іван Огієнко вивчив багато тисяч наукових праць, здійснюючи свої наукові дослідження. На додаток до цього треба зазначити, що його монографія «Методологія наукової праці» є єдиним дослідженням у цій сфері.

Митрополит Іларіон був членом багатьох наукових інституцій часів до першої світової війни:

* Наукове товариство (Київ).

* Товариство Нестора Літописця (Київ).

* Товариство любителів давньої літератури (Петербург).

* Архівна комісія (Київ).

* Військова архівна комісія (Київ).

* Архівна комісія (Катеринослав).

У період між двома світовими війнами він був членом таких інституцій:

* Українське наукове товариство ім. Тараса Шевченка (Львів).

* Комісія з історії книгарства (Київ).

* Славістичний Інститут (Прага).

* Польське лінгвістичне товариство.

А після другої світової війни митрополит Іларіон входив до складу таких товариств:

* Українське наукове товариство ім. Тараса Шевченка (виїхало зі Львова на еміграцію).

* Українська Вільна Академія Наук (в еміграції).

* Інститут дослідження Волині (Вінніпег).

* Науково-богословське товариство (Вінніпег).

* Британське Міжнародне Біблійне Товариство (Лондон).

Перелік публікацій професора Івана Огієнка перших двадцяти років його академічної роботи (1905-1925) є в статті В.Заїкина «Проф. Іван Огієнко за двадцять літ праці: 1905-1925». Вона була опублікована у випусках з липня по грудень журналу «Духовна бесіда» у Варшаві за 1925 рік.

Опісля проф. І.Коровицький продовжив цей список публікацій (з 1897 р.) до 1937 р. -- він міститься у його статті «Чин ученого», котра вийшла друком в книзі «Науковий збірник в тридцяту річницю наукової праці проф. д-ра І. Огієнка» (Варшава, 1937).

Після року досліджень (1957-1958) проф. д-р Ю.Мулик-Луцик виявив, що ці два переліки (1925 та 1937 років) є неповними. Він виправив їх, додавши пропущені публікації періоду 1897-1937 років, і представив це все митрополиту Іларіону. Та проф. Мулик-Луцик був змушений припинити роботу з дослідження бібліографії наукових праць митрополита Іларіона, бо на той час (1957 р.) було близько 42 неопублікованих робіт владики митрополита і ніхто ними не займався. З часом деякі з них були опубліковані спільними зусиллями Товариства «Волинь» у Вінніпезі та Інститутом Дослідження Волині (Вінніпег). Після цього митрополит Іларіон представив всі свої неопубліковані роботи Товариству «Волинь», яке й почало їх публікувати, та не тільки їх, але й інші роботи владики, котрі стали вже на той час бібліографічною рідкістю.

Ми не маємо списку робіт митрополита Іларіона з 1937 р. і до кінця його життя, хоча цьому етапові належать багато визначних праць -- книг, брошур, статей.

Митрополит Іларіон підходив до сфери українознавства не просто як учений -- «професіонал» чи фахівець -- але насамперед як учений-патріот. Як учений, він чітко дотримувався наукового методу дослідження, котрий вимагає в першу чергу об'єктивності. А як патріот він обирав найперше ті теми для досліджень, котрі були корисними для потреб українського народу.

Історія показує, що навіть на руїнах російського царизму, який був знищений революцією 1917 року, акт українського суверенітету, проголошення Української Народної Республіки в 1918 р. було досягненням дуже нелегким. А ще більш складним було трансформувати наш етнос в націю -- монолітну спільноту, свідому свого імені, сутності, ідентичності. Без перетворення етносу у націю було неможливо побудувати державу в умовах, в яких опинилась Україна у 1918 році.

І тому коли постала можливість на горизонті революції в російській царській імперії створення української незалежності, проф. І.Огієнко покинув свій науковий кабінет та почав служити Україні практично, в самопосвяті справі перетворення українців у націю.

У 1918 р. він видав роботу надзвичайної важливості -- «Українську культуру», перше видання якої мало наклад 100 000 штук (надруковане насамперед для потреб армії), а друге -- мільйон. Проф. І.Огієнко вважав своїм першочерговим завдання розповісти мільйонам українців про їхню спільну мову та спільну культуру. Саме вони вирізняють їх з-поміж всіх інших націй та утворюють сутність української національності.

«Я розповім вам про українську культуру, про стародавню культуру нашого народу як нації, про культуру, до якої він ішов довгим шляхом», -- писав Іван Огієнко українцям в 1918 р. («Українська культура». -- С.4).

У 1917-1918 роках він написав та опублікував такі роботи першочергової важливості: «Українське писання» (близько мільйона екземплярів), «Курс украинского языка», «Українська мова».

Справа української єдності вимагала великих зусиль у сфері практичного українознавства. Особливо нагальним було питання вироблення загальної орфографії, спільної для всіх українців. Уряд гетьмана Павла Скоропадського довірив цю справу проф. І.Огієнку. Але розробка загальних граматичних норм української мови та загальної орфографії -- одне з найважливіших завдань проф. І.Огієнка -- не вичерпувало проблеми. Нація потребувала загальної мови -- саме рідна мова є суттю нації.

«Мова є нашою національною ознакою. В нашій мові лежить наша культура, рівень нашої свідомості», -- писав Огієнко у 1918 р. «Мова є формою нашого життя -- культурного та національного життя, -- це форма національної організації. Мова є душею кожної нації, її священною власністю, її найбільш цінним скарбом... Якщо мова помирає, то не виживе й нація -- вона буде розчинена якоюсь сильнішою нацією. Це є причина того, чому мова має таку величезну важливість для національного руху і чому вона займає почесне перше місце серед інших важливих питань. І саме через це наші вороги завжди намагались заборонити нашу мову, пригнобити її, знищити». («Українська культура». -- С.240 -- 241).

Так говорив найвизначніший лингвіст-українознавець, звертаючись до свого народу. Ніхто до нього чи після нього на говорив нічого подібного про рідну мову -- мову як «вираз національної психології», мову як «душу кожної національності».

Він говорив це задля того, щоби відкрити людям секрет самозбереження нації, щоби показати їм, що державна незалежність повинна бути заснована на усвідомленні людьми їхньої національно-духовної незалежності. Географічно-політична єдність має базуватись на духовній єдності. Тільки свідомість народу щодо його національно-духовної незалежності та єдності може перетворити його на націю. У часи, коли Україна перебувала під окупацією, майже повністю втративши на віки своє панівне становище, а її народ майже цілком перетворився на так званий «третій клас» (селянство), ставши поневоленим в національно-політичному, релігійно-політичному, культурному, соціальному та економічному аспектах, -- професор Іван Огієнко говорив своєму пригнобленому народові про багату культуру їхніх пращурів, яка цивілізувала цілий Слов'янський Схід. І він показував, що Церква та культура царської Росії базувались на ґрунті, який обробляли українські плугарі -- духовні місіонери, вчені, письменники та техніки. Він першим почав так промовляти до нашого народу в 1918 році як автор «Української культури». Після цього він повторював це в серії своїх робіт -- більших і менших. Ці слова митрополита Іларіона наповнюють нас духом месіанізму наших батьків -- духом, яким автор «Слова о полку Ігоревім» був сповнений в дванадцятому столітті, показавши своїм сучасникам виняткову важливість місії «захисту християн від язичників».

Протягом віків наші лицарі князівської та козацької історичних епох захищали християнські нації Заходу від орд ворожих сил. Місіонери та учені з-поміж наших прабатьків несли Хрест, Євангеліє та слово науки далеко на Схід Європи. І професор Іван Огієнко показав цей факт своєму нещасному народу, щоби тим самим зміцнити його дух, віру у власні сили та у власне історичне покликання.

МАЛОВІДОМЕ ПРО ІВАНА ОГІЄНКА

Сто величезних коробок з архівом митрополита Іларіона (Івана Огієнка) зберігаються за кордоном - у канадському Вінніпезі. В архіві - рукописи, листування, документи про українську еміграцію. В останнє десятиліття свого життя митрополит звозив до Колегії св. Андрія у Вінніпезі архіви українських діячів, які помирали в діаспорі, цінні рукописи, стародруки. Таким чином безцінні пам'ятки української еміграції були врятовані й збереглися.

Огієнко прожив 90 років, і кожен день з його довгого життя, за висловом богослова й мистецтвознавця Дмитра Степовика, «був днем бджоли, що від світання до смеркання носить по краплині мед до свого вулика». Загалом Огієнко створив понад 1000 праць із різних галузей знань. Серед них енциклопедичні «Історія української культури», «Українська церква», «Історія української літературної мови», «Дохристиянські вірування українського народу», за якими сьогодні полюбляють писати реферати студенти.

Згідно з заповітом владики, юридично оформленим 15 квітня 1967 року, його надбання мають обов'язково передати на Батьківщину за двох умов: коли Україна буде вільною і коли буде вільною її церква. Канадська сторона вважає, що умови для цього ще не настали.

Іван Огієнко прищеплював своїм колегам - вчителям і викладачам гасло: «Для одного народу - одна літературна мова!», своїми педагогічними розробками «вимішував» східно- та західноукраїнський варіанти літературної мови в тісто спільного «хліба» слова. Опублікував безліч словників, методичок і посібників: «Вчімося рідної мови», «Порадник студентам, вчителям і всім тим, хто бажає навчатись української мови».

У Канаді митрополит невпізнанно змінив на краще богословську освіту для православних українців, перетворив богословський факультет Манітобського університету на Колегію ім. св. апостола Андрія.

У своїх поемах і романах митрополит осмислював духовний та історичний досвід свого народу. Нам би цікаво було почитати, що він написав у епопеї з двох частин «Наш бій за державність». Утім переважна більшість творів Огієнка сьогодні недоступна українській громадськості. Значна їх частина перебуває за кордоном - у Польщі, Швейцарії, Канаді, Німеччині, тож користуватися нею можуть лише окремі українські дослідники.

В Україні вже понад 10 років присуджується багатогалузева премія імені Івана Огієнка - діячам літератури і мистецтва, науки і освіти, громадської, політичної та церковної сфери. У 2003 році в Києві створено Фундацію імені митрополита Іларіона, яку очолив знаний дослідник спадщини Огієнка професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка Микола Тимошик. Фундація насамперед намагається повернути в Україну величезну творчу спадщину мислителя та його подвижників.

ВИСНОВОК

Отже, І. Огнієнко був видатнимдіячемминулого, якийтворив, зберігаві втілюваву життя ідеї українського національного виховання. Пріоритетну роль у формуванні особистості Іван Огієнко відводить родині, яка є, на його думку, джерелом національного духу, високої свідомості й моралі. Особливу увагу як засобу виховання, вважав І.Огієнко, потрібно приділяти рідній природі.

На думку І.Огієнка, важливе місце в системі національного виховання займає історія, тобто реальні події, факти про виникнення, становлення і розвиток свого рідного народу і нації. Він вважав, що знання з історії свого краю містять високий виховний потенціал і сприяють формуванню національного світогляду, свідомості, самосвідомості й духовності.

Також І.Огієнко великого значення надавав ознайомленню дітей з національними звичаями та обрядами. Учений доводив необхідність формування в підростаючого покоління поваги до звичаїв свого народу. Переважна більшість ідей Івана Огієнка з питань виховання дітей переплітається із запитами і завданнями педагогіки сьогодення. На часі проблеми реалізації національної системи виховання в практиці роботи дошкільних закладів.

Іван Огієнко в багатьох наукових дослідженнях наголошував на вагомості школи як центру національної освіти та виховання, установи, де має найефективніше розвиватися рідна мова.

Головним у розвитку духовності української молоді І.Огієнко вважав християнську доброчесність, справедливість і працьовитість. Ці риси можливо виховати, на думку вченого лише на основі рідномовного виховання і тільки в родині. Таким чином, принциповими рисами педагогічних поглядів І.Огієнка можна вважати: різномовність, родинність, залучення християнських ідеалів.

Згідно з цим, основними завданнями освітньо-виховного процесу в навчальних закладах України повинні бути: українізація всіх типів навчальних закладів; доступність і єдність навчання; створення системи підготовки національних педагогічних кадрів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Білан А. Іван Огієнко // Українська культура. - 1992. - №1. - С.12-13.

2. Білокінь С.І. Церковна інтелігенція Наддніпрянщини в 1917-1926 рр. // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки. - Вип.2. - К., 1992. - С.19-24.

3. Біленко І. Мова як елемент національного релігійно-церковного життя (У світлі візій І.Огієнка) // Духовна і науково-педагогічна діяльність І.І.Огієнка (1882-1972) в контексті українського національного відродження: Наукові доповіді другої Всеукраїнської науково-теоретичної конференції. 18-19 лютого 1997 р. До 115-річчя від дня народження. - Кам'янець-Подільський - Київ, 1997. - С.55-56.

4. Войсович Г. Політичний вимір творчості І.Огієнка. - Там же. - С.103-105.

5. Винниченко В. Відродження нації: В 3-х ч. - Ч.ІІІ. - К., 1991. - 542 с.

6. Вісник Української Народної Республіки. - 1919. - Ч.48. - 5 жовтня.

7. Войнаренко О. З гетьманський часів: Спогади самовидця з року 1918. - Детройт, 1950. - 30 с.

8. Гай Ю. З ким і проти кого: ганебний шлях петлюрівщини та її спадкоємців. - К., 1980. - с.

9, Полянська-Василенко Н. Історія України: В 2-х т. - Т.2. - К., 1992. - 608с.

10. Рибалко О. Відбудова Української Церкви // Старожитності. - 1992. - Ч.4.

11. Русова С. Мої спомини. - Львів, 1997. - 284 с.

12. Сергієчко Г.Я., Смолій В.А. Історія України. - К., 1993

Тимошик М. Митрополит Іларіон (Іван Огієнко) і Українська Церква // Пам'ять століть. - 1998. - №2. - С.95-105.

13. http://studentam.net.ua/content/view/7309/97/

14. http://www.bestreferat.ru/referat-165706.html

Размещено на Allbest.ru