Функціонування лексико-стилістичних прийомів у англомовному художньому тексті

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Художній текст та його місце у системі жанрів

1.1 Визначення художнього тексту та його характеристики

1.2 Мовні характеристики художнього тексту

1.3 Синтаксичні прийоми як засіб реалізації функцій впливу англомовного художнього тексту

2. Аналіз особливостей функціонування лексико-стилістичних засобів у англомовному художньому тексті, використаних автором

2.1 Лексичні стилістичні прийоми

2.2 Аналіз тексту «Портрет Доріана Грея»

2.3 Особливості функціонування лексико-стилістичних прийомів у тексті автора «Портрет Доріана Грея»

Висновки

Література

синтаксичний художній текст доріан

Вступ

Темою нашої роботи є “Функціонування лексико - стилістичних прийомів у англомовному художньому тексті”. Стилістичні прийоми - це індивідуальний лінгвістичний фактор освіти тексту, що показує особливий метод текстової постановки, обраний автором для більш точного відображення власного світогляду і переданої ситуації.

Об'єктом дослідження даної курсової роботи є лексико-стилістичний прийом. Стилістичні прийоми в літературі як в російській, так і в зарубіжній, грають серйозну роль у формуванні образу твору, тобто - надають форму і «висвічують» сам зміст.

Актуальність теми даної курсової роботи цікавить багатьох вчених-лінгвістів з огляду на те, що англійська мова, постійно розвивається збагачується новими словами, то відповідно існує багато різних праць, статей, досліджень на задану тему.

Мета нашої роботи - це функціонування лексико-стилістичних прийомів у англомовному художньому тексті.

Завдання:

· проаналізувати лексико-стилістичні прийоми ;

· проаналізувати зміст художніх текстів ;

· зробити аналіз тексту Дж. Лондона.

1. Художній текст та його місце

1.1 Визначення художнього тексту та його характеристики

Як відомо, мистецтво відображає, пізнає дійсність за допомогою художнього образу, який тісно пов'язаний зі змістом художнього твору, і вони обов'язково зумовлюють один одного. Але будь-який художній твір має зміст і форму, в яких також відображається навколишній світ. Вивчення даних категорій дозволяє краще збагнути специфіку мистецтва, розкрити його внутрішню сутність.

Перш ніж розглядати їх особливості, необхідно пригадати загальнофілософський сенс категорій «зміст» і «форма». В усіх предметах і явищах, що нас оточують, є зміст і форма як їх протилежні сторони. Зміст -- це сукупність елементів і процесів явища, те, з чого воно складається. Форма -- внутрішня і зовнішня структура, спосіб існування змісту, певне співвідношення елементів і процесів у часі і просторі, тривалі зв'язки між ними.

Зміст і форма можуть бути у єдності. Тоді зміст -- головний бік явища, тому що розкриває його природу та складає сутність. Форма сприяє розвиткові змісту, якщо вона йому відповідає, та гальмує розвиток, якщо застаріла і не відповідає змісту. Між старою формою і новим змістом загострюється суперечність, яка спричиняє конфлікт. І тоді стара форма має бути замінена новою. Це завжди відбувається як у природі, так і у суспільстві.

Коли людина сприймає художній твір, проблеми змісту і форми для неї не існує. Мистецький твір постає перед нею як щось цілісне, як єдність змісту та форми. Але у кожному творі є свій зміст і своя форма.

Розглядаючи будь-який твір мистецтва -- продукт художньої творчості, в якому відображається дійсність позиції естетичного ідеалу митця, -- можна (теоретично) поділити його на складові частини: зміст і форму. Але у мистецтві неможливо правильно зрозуміти характер змісту та форми окремо від специфіки самого мистецтва. Як з'ясовано вище, специфічна особливість мистецтва виявляється в тому, що воно відображає дійсність у художніх образах і виражає певні сторони суспільної свідомості відповідно до ставлення художника до світу, його естетичних уявлень і майстерності.

Пояснити, як виникає мистецький твір, означає розкрити його зв'язки з дійсністю, з життям суспільства, з публікою (в тому числі і художниками, з процесом їхньої творчості тощо).

Із зміною суспільного буття, насамперед способом виробництва матеріальних благ, більш-менш швидко перетворюється й духовне життя суспільства, перебудовується суспільна свідомість. Зміни у суспільній свідомості не можуть не відбитися на свідомості митця, що спричиняє виникнення нового світовідчуття та ін. Дія закону розвитку мистецтва має об'єктивний характер, не залежить від свідомості, суб'єктивних бажань. Люди здатні або загальмувати його розвиток, або сприяти йому (на основі знання цього закону). Крім того, розвиток мистецтва пов'язаний із появою нових творів, які містять новий зміст.

Зміст художнього твору -- поняття складне й багатогранне. Це перш за все явища дійсності, які відображаються у мистецькому творі, але він не зводиться лише до механічного копіювання предметів і явищ, які стали для нього основою. Справа у тому, що перед, тим, як втілитися у майстерний твір, явища дійсності мають відобразитися у свідомості художника, бути ним усвідомлені, пройти через його серце. Саме тому у змісті виявляється особистість майстра, його смаки та погляди, його пристрасті та переконання. Світогляд велетня мистецтва має виключно важливе значення у художній творчості, й усі його слабкі та сильні сторони неминуче відбиваються у творах.

Зміст художнього твору може бути представлений у сучасному мистецтві (модернізмі) як вияв духовного світу художника, його почуттів і переживань з приводу якихось явищ, подій. Він не виражає безпосередньо політичних та філософських поглядів майстра, бо тоді це буде не художній твір, а політичний трактат або філософська праця. Художник відображає, відтворює, творить світ, дійсність, а не просто передає свої думки і почуття. Отже, змістом мистецтва охоплюється не лише предмет зображення, але й суб'єктивне сприйняття художником даного явища. Чим більше суб'єктивне розуміння життя відповідає об'єктивній закономірності розвитку дійсності, тим правдивіше й багатше зображення, тим повноцінніший твір митця. Таким чином, зміст художнього твору -- це дійсність, усвідомлена і пережита художником та відбита у цьому творі. [3, с. 89].

1.2 Мовні характеристики художнього тексту

Текст - це, безперечно, дане, що має свої, притаманні тільки йому, параметри й категорії, це комунікативно-психологічне явище, що існує в усному й писемному мовленні, має свою структуру й семантику, одиниці тексту, комунікативно-інформаційну сутність.

Тема -- це коло явищ дійсності, які зображаються автором. Безперечно, що глибина теми, її соціальна значущість, відповідність інтересам людства багато в чому зумовлюють той інтерес, який мистецький твір викликає у людей. Тому й існують «вічні теми». Тема -- це лише питання, а на питання має бути відповідь. Тому майстер завжди переплітає тему свого твору з поетичною ідеєю. Тільки тоді виникає художній зміст.

Ідея -- це важливий бік художнього твору. Це не абстрактна наукова ідея, а ідея специфічна, художня. Вона виникає разом із задумом твору в образній формі як єдність думки і почуття художника. Ідея -- головна думка художнього твору, яка виражає ставлення митця до дійсності, причому одна й та сама тема може бути розкрита, розтлумачена художниками по-різному, наприклад, О.І. Купрін «Механічний наглядач» (1904), Ф. Кафка «Виправна колонія» (1914).

Цінність і значення художнього твору визначаються глибиною й істинністю художньої ідеї. З теми та ідеї витікає оцінка твору. Усвідомлюючи тему ідейно-естетично, художник дає зображуваним явищам оцінку, яка має у мистецтві емоційний характер, бо виражає симпатії та антипатії автора. Тому авторська оцінка також може бути розглянута як елемент змісту.

Характеризуючи тему й ідею художнього твору, змушені були розглядати їх окремо, виходячи з вимог наукового аналізу. Але у творі зміст є цілісним, у ньому життєва тема і поетична ідея поєднані, живуть одна в одній у тісному зв'язку з авторською оцінкою.

Таким чином, зміст -- це головний елемент художнього твору; він виникає у процесі творчості митця під впливом об'єктивної дійсності й тієї суспільної свідомості, які сформувалися та існують за даної епохи. Зміст являє собою єдність об'єктивних і суб'єктивних начал у художньому творі, єдність теми, ідеї та авторської оцінки.

Практичним виявом змісту у творі є його художня форма, завдяки якій твір сприймається і залишається таким для наступних поколінь. Художня форма є матеріалізацією змісту, адже тільки матеріальне втілення може надати задумові зовнішнього, об'єктивно-реального буття, лише воно дозволяє митцю донести свої думки і почуття іншим. Ця об'єктивація змісту може відбуватися у найрізноманітніших матеріалах: у слові, звучанні музичних інструментів, камені, дереві, на папері, полотні тощо -- у будь-якому матеріалі, доступному зоровому і слуховому сприйняттю.

Справжній майстер, розкриваючи зміст твору, завжди виходить з можливостей матеріалу мистецтва. Зрозуміло, що телевізійну вежу у Києві спорудити з деревини було б принципово нереально, проте саме властивості дерева дозволили звести таке чудо архітектури, як церква у Яремчі. І в живописі потрібні не лише різноманітні фарби, але й різноманітні лаки, розчинники, які сприяють тому, що фарби не вицвітають, не тріскаються, не обсипаються протягом тривалого часу. Адже багато творів Леонардо да Вінчі та Мікеланджело не збереглися через нестійкий склад фарб, живописного матеріалу. [1, с. 24].

Кожен вид мистецтва має свій матеріал. Так, матеріалом у музиці є звуки, організовані в лад. Важливими для музики є і властивості звуків, наприклад, тон, тривалість, висота і сила звуку. Певні властивості повинні мати і танцюристи, і актори театру та кіно. Без фізичної підготовки, витривалості людина не може виконати танець. У літературі за матеріал править слово. Невиразні, «стерті» слова і висловлювання знижують художність літературного твору. Правильний добір художником матеріалу забезпечує правдиве зображення життя, яке відповідає естетичному сприйняттю дійсності людиною (наприклад, матеріал у І. Шадра «Булижник -- зброя пролетаріату» -- бронза; у В. Мухіної -- «Робітник і колгоспниця» -- хромонікелева сталь, С. Коненкова «Бабуся» -- дерево).

У цілому будь-який мистецький твір постає як гармонійне поєднання художнього образу і матеріалу. На основі вільного володіння матеріалом даного виду мистецтва створюється техніка майстра. Але навіть володіння досконалою технікою може не привести до створення високохудожнього образу мистецтва. Лише у єдності з глибоким змістом технічна майстерність художника здатна створити шедевр. Отже, форма включає матеріал і такі елементи, як композиція, сюжет, зображувально-виражальні засоби та ін.

Композиція (з лат. -- упорядкування, розташування) -- це структурна побудова художнього твору, розміщення і співвідношення всіх його елементів і частин у єдиному цілому. Композиційна побудова твору підпорядкована змісту, сприяє розкриттю руху, динаміці дії, почуттів і думок автора. (Наприклад, у середні віки у живописі -- архітектонічна композиція -- симетричне, ритмічне зображення; у живописі бароко -- діагональна композиція, яка сприяє вираженню руху, бурхливої зміни почуттів, сильних переживань). Кожен вид мистецтва має свої засоби композиції. У живописі, наприклад, усі образи подані одночасно, і тому їх розміщення є особливо складним. У скульптурі композиція постає як просторове розташування художніх елементів і частин, наприклад зображень людського тіла у статуї або фігур у статуарній групі.

Композиція може містити різні елементи: у літературному творі -- це експозиція, зав'язка, кульмінація і розв'язка, у театральному спектаклі -- мізансцени, дії, сцени, акти. [10, с. 3].

Композиція тісно пов'язана із сюжетом. Сюжет -- це внутрішній зв'язок подій у творі, взятих у їх часовому розвитку. Його джерелом є процеси, що відбуваються у реальному світі. Сюжет притаманний різноманітним видам мистецтва. Особливу роль він відіграє у літературі та у синтетичних видах мистецтва (театр, кіно), де може перетворитися у першочерговий елемент форми (пригодницький жанр).

До форми художнього твору належать і зображувально-виражальі засоби, які є знаряддям її утворення. Кожному виду мистецтва властиві свої виражальні засоби. Так, для живопису характерні такі засоби, як малюнок, колір, світлотінь, лінійна повітряна перспектива, колорит; для письменників засобом створення художнього образу є слово. Але мета літератури, як і живопису, полягає не в тому, щоб займатися пустою словотворчістю, живописанням, а в тому, щоб за допомогою зображувально-виражальних засобів розкрити сенс явища, події, вчинку -- розкрити зміст.

Художня форма -- це не механічне поєднання, елементів, вона являє собою складне утворення, що включає дві рівні, іншими словами «внутрішню» і «зовнішню» форми, які по-різному співвідносяться зі змістом художнього твору.

Художній твір має певний зміст і притаманну йому внутрішню форму, зміст завжди зумовлює форму і є головним чинником будь-якої естетичної структури. Зрозуміти художній твір можна тільки в єдності усіх його складових елементів. Так, на картині Рафаеля Санті «Сікстінська мадонна» передані прекрасні риси жінки, в її образі втілений естетичний ідеал художника. Напрочуд гарне й всеохоплююче зображення як результат художнього оформлення, дивовижна й сама картина як річ з її фарбами, рамою, що відповідають художньому образу. Зміни форми завжди обумовлені змінами змісту, що, в свою чергу, викликається тими чи іншими соціальними, політичними зрушеннями у житті суспільства. Так, поезія В. Маяковського була новаторською за формою, через неї автор прагнув передати і новий зміст, який виник внаслідок революційного перетворення суспільства, появи нової людини, яка хоче перебудувати старий світ. І ця нова форма вірша з її контрастами, з граничною різкістю, емоційно забарвленими паузами, збільшеними значеннями наголошених складів тощо якнайкраще відповідає своєму революційному змісту.

Аналізуючи творчий процес, можна побачити, що форма, підпорядкована змісту, постійно допомагає йому Адже здатність змісту розгортатися ушир та углиб залежить від того, чи створює йому форма необхідні для цього умови: коли форма не відповідає змісту, вона сковує, обмежує можливості його розвитку; коли ж вона відповідає змістові, то допомагає йому розкритися (наприклад, Ф.В. Достоєвський, роман у листах «Бідні люди», Б.В. Йогансон «Допит комуністів» -- 2 ескізи), стає його активним помічником.

Отже, взаємозв'язок змісту і форми полягає у тому, що зміст вимагає відповідної форми, такої, яка найбільш повно і правильно втілювала б творчий задум митця. Такий взаємозв'язок є об'єктивною закономірністю естетичного розвитку. Кожний художній твір характеризується певною мірою єдності змісту і форми, а цінність художнього твору залежить від того, наскільки високопрофесійно, високохудожньо створені всі складові елементи художнього твору, в тому числі й елементи змісту і форми.

1.3 Синтаксичні прийоми як засіб реалізації функцій впливу англомовного художнього тексту

Головною синтаксичною одиницею є пропозиція. Саме в ньому - його структурі, завершеності, довжині - вбачається основна відмінність між мовою усній та письмовій.

Ще аристотелівська риторика докладно класифікувала особливі прийоми синтаксичної організації ораторської мови - фігури, які сприяли посиленню її впливу на слухача.

Основною функцією переважної більшості синтаксичних стилістичних прийомів є висунення певної одиниці висловлювання на перший план за рахунок її специфічне розташування у висловлюванні.

Розгляд риторичних фігур і класифікація їх на основі угруповання відповідно до представлених у них типами відхилення від норми має на меті глибше осмислити суть явища і функціонування синтаксичних стилістичних засобів англійської мови.

Для стилістики декодування важливо врахувати все те, що встановлено на цьому рівні пропозиції лінгвістикою. Сюди відноситься синтаксична синонімія, тобто передача приблизно однаковою предметно-логічної інформації різними синтаксичними конструкціями з різною функціонально-стилістичної та експресивної забарвленням і конотаціями.

Порівняємо, наприклад, дієслівні і безглагольних спонукальні речення: Step in here! - In here! - or -Wait a moment! - Just a moment!

Стилістичний ефект заснований на встановленні синонімії різних типів синтаксичних конструкцій, з яких одна, з традиційним використанням синтаксичних зв'язків, нейтральна, а інша, з переосмисленням їх, експресивна й емоційна.

2. Аналіз особливостей функціонування лексико-стилістичних прийомів у художньому тексті «Портрет Доріана Грея»

Стилістика мови є порівняно новим розділом мовознавства, який займається дослідженням стилів мови, стилістичних прийомів і виразних засобів мови в їх відношенні. Дана дисципліна розвиває навички вдумливого читання, дає основу для розвитку художнього смаку, сприяє нормалізації мови та допомагає добре й виразно говорити і писати.

Стилістика вивчає виразні ресурси словникового складу мови, займається дослідженням всіх можливих стилістичних імплікацій, принципами використання слів і поєднаннями слів у їх виразною функції. Основні мовні засоби -- багатство найрізноманітнішої лексики з переважанням слів конкретно-чуттєвого сприймання (назви осіб, речей, дій, явищ, ознак). Художній текст є системою образів, які на тлі загальновживаної нейтральної лексики вибудовуються сув'яззю емоційно-експресивної лексики, різних видів синонімів, антонімів, омонімів, фразеологізмів; використанням зі стилістичною метою історизмів, архаїзмів, діалектизмів, просторічних елементів. Українська мова має для цього багатий, розвинений, стилістично диференційований словник. У художньому стилі використовуються всі типи речень, синтаксичних зв'язків, особливості інтонування і ритмомелодики. У художньому стилі повною мірою представлені тропи та стилістичні фігури: метафора, епітети, метонімія, синекдоха, порівняння, епітет, парономазія, гіпербола, персоніфікація, алітерація, асонанс, анафора, повтори, синтаксичний паралелізм, еліпс, неповні речення, періоди, риторичні звертання, питання, емоційно забарвлені фразеологізми, крилаті вислови, Особливою прикметою художнього стилю є широке вживання дієслівних форм різних способів: родових -- у минулому часі й умовному способі; особових -- у теперішньому і майбутньому часі дійсного способу, у наказовому способі.

Оскільки в текстах художнього стилю можуть використовуватися всі функціональні типи мовлення (опис, розповідь, міркування) і всі можливі їх комбінації, то відповідно можуть використовуватися всі семантико-граматичні типи речень, внутрішньої зовнішньо-синтаксичних зв'язків, ритмомелодики висловлень та текстів. Така повна свобода синтаксичного конструювання дозволяється тільки у художньому та розмовному стилях.

Художній стиль поділяється на підстилі за родами і жанрами літератури: епічні (прозові: епопея, роман, повість, оповідання, нарис), ліричні (поема, балада, пісня, поезія), драматичні (драма, трагедія, комедія, мелодрама, водевіль), комбіновані (ліро-епічний твір, драма-феєрія, усмішка тощо). Кожний з них має свої особливості мовної організації тексту.

2.1 Лексичні стилістичні прийоми

Лексичні стилістичні прийоми - слова і вирази, використовувані в переносному сенсі, коли ознака одного предмета переноситься на інший, з метою досягнення художньої виразності в мовленні; в основі будь-якого лексичного прийому лежить зіставлення предметів і явищ.

Метафора - прийом, заснований на взаємодії логічного і контекстуального значення, порівняння з «схожості». Метафори бувають лексичними та індивідуальними; простими і поширеними.

Метонімія - словосполучення, в якому одне слово заміщається іншим, що позначає предмет, що знаходиться в тій чи іншій (просторової, часової і т. д.) зв'язку з предметом, який позначається заміщається словом. Заміщає слово вживається в переносному значенні. Метонімія заснована на заміні слова «за суміжністю» (частина замість цілого або навпаки, причина замість результату або навпаки, представник замість класу або навпаки, вмістилище замість вмісту або навпаки, і т. п.).

Іронія - прийом, в якому істинний сенс криється або суперечить змісту явного; вживання слів у негативному сенсі, прямо протилежному буквальному ("Ну ти - хоробрий", "Розумний-розумний" - негативний підтекст позитивного висловлювання).

Антономазію - прийом, що виражається в заміні назви чи імені вказівкою який-небудь істотної особливості предмета або відношення його до чого-небудь (ім'я людини замість його досягнень, назва місця замість події, назву предмета замість імені винахідника і т.д.).

Епітет - слово або цілий вираз, що, завдяки своїй структурі і особливої ??функції в тексті, набуває деяке нове значення або смисловий відтінок. Виражається переважно ім'ям прикметником, але також прислівником («гаряче любити»), ім'ям іменником («веселощів шум»), числівником («перший друг»), дієсловом («бажання забутися»).

Оксюморон - поєднання слів з ??протилежним значенням (поєднання непоєднуваного).

Порівняння - прийом, в якому відбувається уподібнення одного предмета чи явища іншому за якою-небудь спільною для них ознакою.

Перифраз - прийом, що описово виражає одне поняття за допомогою декількох, непряма згадка об'єкта шляхом не називання, а опису (нічне світило - місяць). У перифразах назви предметів і людей замінюються вказівками на їх ознаки (автор цих рядків замість я). Розрізняють логічні перифрази (автор "Мертвих душ") і образні перифрази (сонце російської поезії).

Евфемізм - нейтральне за змістом та емоційною «навантаженні» слово чи описовий вираз, зазвичай використовується в текстах і публічних висловлюваннях для заміни інших, що вважаються непристойними або недоречними, слів і виразів (в цікавому положенні замість вагітна, санвузол замість туалет і т. п.).

Гіпербола - прийом явного і навмисного перебільшення, з метою посилення виразності і підкреслення сказаної думки (я говорив це тисячу разів »або« нам їжі на півроку вистачить).

Літота - оборот, в якому міститься художнє применшення величини, сили значення зображуваного предмета чи явища. (Кінь завбільшки з кішку, життя людини - одну мить).

Алюзія - прийом, що містить явну вказівку або виразний натяк на якийсь літературний, історичний, міфологічний чи політичний факт, закріплений в текстовій культурі або в розмовній мові.

2.2 Аналіз тексту «Портрет Доріана Грея»

Найвідомішим твором письменника, який приніс йому всесвітню славу і найповніше відбив його філософські та естетичні погляди, життєве кредо і принципи художньої творчості, був роман «Портрет Доріана Грея» (1891).

Цей твір -- ідеальний приклад парадоксальної (перевернутої) фабули. Закоханий у свою зовнішність Доріан Грей ладен закласти душу дияволу, аби не старіти і залишатися вродливим юнаком. І відбувається незвичайне, протиприродне, фантастичне: зображений на портреті Доріан Грей фізично старіє, його намальоване обличчя вкривається зморшками, його врода гине, а сам Доріан у житті залишається молодим і гарним. Та настає час, коли Доріан готовий знищити свій портрет, який є свідком його безчестя і підступності. Він кидається на своє зображення з ножем. Відчайдушний крик пролунав у великому будинку. Слуги, вбігши до кімнати господаря, побачили на стіні прекрасний портрет молодого Доріана Грея, а на підлозі з ножем у грудях лежав мертвий старий чоловік.

Одна з мистецьких формул -- парадоксів Уайльда звучить так: «Я можу повірити лише неймовірному». Неймовірність зображеного в романі відбиває саме реалії життя; парадоксальність фабули допомагає якнайяскравіше висвітлити ті риси англійського суспільства, з якими не міг змиритися Оскар Уайльд.

«Портрет Доріана Грея» можна вважати взірцем інтелектуального роману кінця XIX століття. У цьому творі втілено найдорожчі для письменника думки, що визначали спосіб і стиль його власного життя. «Розкрити себе і втаїти митця -- цього прагне мистецтво»,-- сказано в авторській передмові до роману. Але в ньому відчувається потужний струмінь автобіографізму, і саме суб'єктивність надає зображеному психологічної достовірності.

Відомо, як виник задум роману: одного разу в майстерні свого приятеля Уайльд познайомився з натурником, який вразив його досконалістю своєї вроди. «Який жаль,-- вигукнув письменник,-- що таке славне створіння мусить старіти!» На це художник, погодившись, додав: «Чудово було б, якби він залишався такий точнісінько, як зараз, а натомість щоб його портрет старів і вкривався зморшками».

Ця розмова торкалася проблеми, яка ніколи не переставала хвилювати письменника: взаємини життя і мистецтва. Із цією проблемою тісно пов'язана інша: мораль і мистецтво, роль етичного та естетичного у житті. Для Уайльда, як відомо, ці слова були майже антонімами. Протиставлення мистецтва і життя, мистецтва і моралі породжує ряд інших протиставлень, що ними переповнений роман. Усе яскраве, блискуче, прекрасне пов'язане з мистецтвом; усе сіре, буденне -- із життям. Навіть свою наречену Доріан Грей кохає доти, поки бачить у ній літературну героїню: Джульєтту, Офелію, Розалінду, Беатріче, Корделію. Як тільки Сібіл Вейн по-справжньому закохалась і перестала жити уявним життям своїх героїнь на сцені, кохання Доріана минає. Коли трагічно пішла із життя Сібіл, Доріан не пролив жодної сльози, а своєму другові зізнався: «Якби я прочитав це у книжці, я ридав би! А от тепер, коли де сталося у житті, і сталося зі мною, воно виглядає занадто дивовижним, щоб проливати сльози».

Герой, як і його творець, любить прекрасні речі, захоплюється колекціонуванням коштовного каміння. Цей потяг до коштовностей заполонив Доріана на багато років, власне, вже ніколи й не облишав його. Часто, бувало, увесь день сидів він, то перебираючи, то розкладаючи на скриньках камінці -- оливково-зелені хризоберили, що стають червоними при штучному освітленні; кимофари зі сріблястими волосинками; фісташкового кольору перидоти; рожевуваті й золотаві, наче вино, топази; полум'яно-червоні іскринки з мерехтливими чотирипромінними зірочками все-редині; огнисто-барвні гранати; жовтогарячі та бузкові шпинелі. аметисти, що леліють то рубіном, то шафіром.

Яке розмаїття фарб, кольорів, відтінків! Письменник начебто вишиває різнобарвними нитками. Недаремно він запевняв: «Це суто декоративний роман!»

Велику увагу Уайльд приділяє також одягу своїх персонажів. Його Доріан Грей, намагаючись передати своє почуття до Сібіл друзям, детально описує не її саму, а костюм: «Якби ви її тільки бачили! Очей не можна було відвести від її стрункої постаті, коли вона вийшла на сцену, прибрана хлопчиком. На ній була зеленава оксамитова куртка із світло-коричневими рукавами, щільно по нозі брунасті штанці, вишукана зелена шапчина із соколиним пером під пряжкою і плащ із каптуром». Тільки мимохідь Доріан зауважує, що обличчя Сібіл було мов бліда троянда.

Роман насичений детальними описами великосвітських віталень, будинку і кімнат Доріана Грея. Сам герой визнає: «Я кохався на красивих речах, до яких можна доторкнутись і взяти до рук. Старий грезет. зелена бронза, лаковані дрібнички, різьблення із слонової кості, вишукані інтер'єри, розкіш, пишнота -- усе це дає чимало втіхи».

Що ж до пейзажів у романі, то вони вражають своєю штучністю, відшліфованістю: «Небо тепер стало чисто опаловим, і на його тлі навколишні дахи виблискували, мов срібло». Тіні сріблясті, а небо сяє, наче чудова перлина. Штучну красу Уайльд плекав, від природної відвертався. З усіх витворів природи він любив лише квіти. Особливо часто на сторінках роману з'являються орхідеї та тюльпани: «Тюльпани на клумбах по той бік алеї променіли тремтливими огнистими язичками. Білий порох трепетною хмаркою духовитої пудри зависав у повітрі. Мов якісь величезні метелики, пурхали й колихались барвисті парасольки квітів». Квіти в нього оранжерейні, штучно викохані, начебто несправжні.

Мистецтво для Уайльда вище за життя, а отже, і за природу. Саме тому світ речей, тобто витворів рук людських, превалює в романі над світом природним.

«Портрет Доріана Грея» найповніше виражає естетизм Уайльда. Вчинки і висловлювання героїв роману підпорядковані тому, щоб як найяскравіше висвітлити думки і погляди письменника.

2.3 Особливості функціонування лексико-стилістичних прийомів у англомовному художньому тексті

Впродовж тисячоліть літературні тексти були чи не єдиним засобом масового впливу на людей. На сучасному етапі, з розвитком телекомунікацій, головним стає медіа-текст, тобто текст, підкріплений відповідним візуальним супроводом. Г. Г. Слишкін, доктор філологічних наук, професор Волгоградського державного університету, зазначає, що в наш час спостерігається «візуалізація» людської свідомості і нове покоління переорієнтоване на сприйняття медіа-тексту

Центральна ідея книги знаходить своє вираження у багатьох внутрішніх конфліктах головного героя та зовнішніх конфліктах із навколишнім світом. Центральна ідея стрічки уже дещо видозмінена - у цьому творі кохання до Емілі примушує Доріана розкаятися у своїх гріхах та залишитися в палаючій кімнаті і знищити картину. Тобто, кохання як найвища краса, врятує світ.

Для створення ефекту присутності та для емоційного сприйняття роману Оскар Уайльд застосував усю силу свого письменницького таланту та наповнив свій твір яскравими стилістичними фігурами. У колоритних та вишуканих описах автор вживає влучні епітети, які передають усю красу інтер'єрів та екстер'єрів. Наприклад: «The wind shook some blossoms from the trees, and the heavy lilac blooms, with their clustering stars, moved to and fro in the languid air.». Також яскравими є порівняння: «А grasshopper began to chirrup by the wall, and like a blue thread a long thin dragon-fly floated past on its brown gauze wings.», «Talking to him was like playing upon an exquisite violin.».

Окрім того, мова автора надзвичайно образна, досить насичена метафорами, до прикладу: «How horribly unjust of you!" cried Lord Henry, tilting his hat back and looking up at the little clouds that, like ravelled skeins of glossy white silk, were drifting across the hollowed turquoise of the summer sky.», «The scarlet would pass away from his lips and the gold steal from his hair. The life that was to make his soul would mar his body.», «As he thought of it, a sharp pang of pain struck through him like a knife and made each delicate fibre of his nature quiver. His eyes deepened into amethyst, and across them came a mist of tears. He felt as if a hand of ice had been laid upon his heart.»...

Проте найбільшої уваги та захоплення заслуговують афоризми, крилаті фрази, побудовані на парадоксі, які зачаровують та інколи збивають з пантелику. Такі фрази зустрічаємо майже в усіх діалогах, де фігурує лорд Генрі Уоттон. Вони надають розповіді гостроти і оригінальності, примушують задуматися над сенсом життя. До прикладу: «Young men want to be faithful, and are not; old men want to be faithless, and cannot: that is all one can say.», «Like all people who try to exhaust a subject, he exhausted his listeners.», «The aim of life is self-development. To realize one's nature perfectly-that is what each of us is here for. People are afraid of themselves, nowadays. They have forgotten the highest of all duties, the duty that one owes to one's self. Of course, they are charitable. They feed the hungry and clothe the beggar. But their own souls starve, and are naked. Courage has gone out of our race. Perhaps we never really had it. The terror of society, which is the basis of morals, the terror of God, which is the secret of religion-- these are the two things that govern us.», і т.д.

Оскільки у книзі слова створюють образи, а у фільмі вони лише супроводжують їх, то зазначимо, що стилістичні фігури у фільмі дещо втрачають свою цінність та важливість. Якщо книга насичена влучними та яскравими метафорами, епітетами та порівняннями, то у фільмі вони зникають. Лише зрідка зустрічаємо епітети у світських розмовах, що точаться переважно серед аристократичного товариства. Наприклад, «Isn't this all just ghastly? Radley gloating with pitiful pride while his love-starved wife parades her daughter like a sow truffling for husbands.». Також можемо знайти і метафори: «Life is a moment. There is no hereafter. So make it burn always with the hardest flame.»... Окрім того, декілька афоризмів все-таки з'являються у тексті фільму, щоб підкреслити філософську суть того, що відбувається. А саме: «The only way to get rid of a temptation is to yield to it.», «Some things are precious for not lasting.», «Man just wants to be happy. But society wants him to be good. And when he's good, Man is rarely happy.»...

Що ж до синтаксису, то у творі присутні паралельні конструкції («Му dear fellow, I am not quite serious. But I can't help detesting my relations.», «I like persons better than principles, and I like persons with no principles better than anything else in the world.»), називні речення («Poor Lady Brandon!», «Oh, brothers!», «Harry!», «Poor Sibyl!»), а також багато риторичних запитань («What a romance it had all been! She had often mimicked death on the stage. Then Death himself had touched her and taken her with him. How had she played that dreadful last scene?», «You shrug your shoulders?»), особливо при описі внутрішнього світу Доріана.

Отже, лексико-стилістичний аналіз роману О.Уайльда виявив особливості, притаманні цьому твору, які підтверджують його виключну цінність для літератури та культури загалом.

Найбільших змін, порівняно із текстом книги, зазнає синтаксична сторона кінорозповіді. У зв'язку з тим, що фільм - це майже суцільний діалог, речення у творі стають короткими, інколи незавершеними, досить часто називними. Спостерігаємо багато вигуків, пауз, еліпсів, повторів, паралельних конструкцій, риторичних запитань, стиль розповіді значною мірою наближається до розмовного. Усі ці специфічні ознаки забезпечують природність мови, відображають емоційні стани героїв. Прикладом цього можуть служити такі діалоги: «And here we are, sir. Welcome home. I hope you'll find everything to your liking, sir. - Nothing's changed since I was a boy. - Sir. I'm sorry for your loss, sir. May I prepare some tea? - Thank you, Victor». Як бачимо, тон тут стриманий, дружелюбний, речення короткі, прості. «May I ask what brings you to my dressing room? - Well, I... - I just happened to be passing the theatre and... Well, you see, I was in the gin shop... - I know.». У цьому діалозі ми бачимо невпевненість головного героя, його вагання. «She was wearing it when they pulled her from the river. - Why on earth was she...? She... she can't... She can't... - I wanted you to know... she loved you. She was going to have your child.». А ця розмова між Доріаном та Джимом відтворює усю гаму почуттів героїв і трагізм ситуації завдяки тому, що структура діалогу уривчаста, емоційна, справжня.

Отож, лексико-стилістичні характеристики книги відрізняються від результатів аналізу фільму, адже ці види мистецтва творяться за різними законами. Окрім того, книга належить до літературного дискурсу, а фільм - до кінодискурсу. Таким чином, підбиваючи підсумки порівняльного лексико-стилістичного аналізу роману О.Уайльда «Портрет Доріана Грея» та художнього фільму 2009 року «Доріан Грей» режисера О. Паркера можемо зробити висновок про те, що: У книзі гама лексико-стилістичних фігур набагато яскравіша, тому що автор створює особливу реальність за допомогою слів, які читач буде трансформувати в образи. Саме тому було застосовано досить багато епітетів, порівнянь, метафор, фразеологічних зворотів, поетичних слів, а також афоризмів, побудованих на парадоксі. У фільмі глядач сприймає аудіовізуальний продукт, тому текст відходить на задній план, де зазнає значних змін, спрощується, набуває побутового характеру. Оскільки переважна частина кінострічки - це діалоги, то саме синтаксис розповіді змінюється, речення стають простими, короткими, обірваними, герої вживають вигуки, роблять паузи у висловлюваннях. Окрім того, велику роль у фільмі також грає музичне оформлення, яке створює настрій глядача, служить таким собі ліричним відступом.

Отже, літературні тексти, які були важелем впливу на маси людей впродовж століть, потроху втрачають свою актуальність, оскільки завдяки значному технічному прогресу у них з'явилася альтернатива - медіа-текст. Тому аудіовізуальні образи, якими оперує кінематограф стають незамінними елементами нового дискурсу модерну, який є джерелом соціального, культурного, психологічного, а також лінгвістичного знання. Саме тому екранізації книг є такими популярними, адже вони економлять час та зусилля. Однак в результаті порівняльного лексико-стилістичного аналізу книги та її телеверсії було з'ясовано, що кількість лексичних засобів та стилістичних фігур у літературному творі значно більша та вражає своєю розмаїтістю, особливо коли йдеться про описи. У фільмі ж мова стає біднішою, оскільки діалогічне мовлення - це переважно розмовно-побутовий стиль, якого характеризують загальна лексика та зміни у синтаксичній структурі речень. Речення у фільмі зазвичай прості, не ускладнені, насичені вигуками та паузами і легкі для сприйняття на слух.

Висновки

В даній курсовій роботі ми розглянули, як саме проходило функціонування лексико-стилістичних прийомів у англомовному художньому тексті.

Мова драматичних творів володіє власними особливостями. Перш за все, необхідно відзначити, що мова, використаний у мові персонажів, грає величезне значення, деколи навіть більше ніж деякі їхні вчинки. У п'єсах можуть бути використані всі існуючі стилі. В основі більшої частини сучасних п'єс може бути присутнім пародія або іронія. Зустрічаються і інші стилістичні прийоми, які можна розділити на п'ять груп: фонетичні, графічні, лексичні, фразеологічні, синтаксичні. Основними функціями введення в текст стилістичних прийомів є експресивна функція і характерологическая, іноді вказує на соціальний і гендерний фактори. Мовні засоби передають емоції героїв, їх оцінку дійсності; описують їх соціальний статус і положення в суспільстві; а також дають гендерну характеристику героїв (мова чоловіків більш стримана і різка, мова жінок більш емоційна.)

Автор вводить велику кількість художніх засобів і стилістичних прийомів. Мова дуже багата прикметниками, виступають у ролі епітетів. Використання даних прийомів дуже властиво членам вищого суспільства в цілому, але особливо часто вони зустрічаються в мові жінок. Можливо, тому що жінки більш емоційні, і їх здивування тим, що відбувається більш яскраво виражено в мові. Мова чоловіків більш різка, груба; навіть часом агресивна. Тут частіше зустрічаються іронія і глузування, що носять негативне забарвлення.

Звісно ж, що весь матеріал не можна розглянути короткий інтервал. Ще потрібно багато часу та багато людей, що знаються на цій темі, для того щоб розгорнути ії повністю.

Размещено на Allbest.ru