Синтаксис знахідного відмінка новогрецької мови

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

УДК 811.14'06'366.54

СИНТАКСИС ЗНАХІДНОГО ВІДМІНКА В НОВОГРЕЦЬКІЙ МОВІ

Спеціальність 10.02.14 - класичні мови. Окремі індоєвропейські мови

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Павловська Зоя Володимирівна

Київ - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі елліністики Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор, член-кореспондент НАН України Клименко Ніна Федорівна, професор кафедри елліністики Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор Нікітіна Фіонілла Олексіївна, професор Інституту іноземної філології Національного педагогічного університету імені М.Драгоманова

кандидат філологічних наук, доцент Глущенко Ліна Михайлівна, доцент кафедри класичної філології Львівського національного університету імені Івана Франка МОН України

Захист відбудеться “_27_” __03___ 2009 р. о 14 годині на засіданні cпеціалізованої вченої ради Д 26.001.19 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01601, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 14.

З дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці ім. М.Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01601, м. Київ, вул. Володимирська, 58, к.10).

Автореферат розісланий “” _____02___ 2009 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради доц. Гнатюк Л.П.

АНОТАЦІЯ

Павловська З.В. Синтаксис знахідного відмінка новогрецької мови. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.14 - класичні мови. Окремі індоєвропейські мови - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2008.

Дисертацію присвячено розв'язку наукової проблеми, яка полягає у висвітленні та дослідженні функціональної природи грамеми знахідного відмінка в новогрецькій мові. Дослідження проводиться в дусі функціональної стилістики, завдяки чому детально описана функціональна природа знахідного відмінка новогрецької мови. Охарактеризовано історію грецької відмінкової системи (від праіндоєвропейських до новогрецьких відмінків), в якій особливо виділене місце знахідного, проведено генезу його функцій та становлення системи прийменників, завдяки яким деякі з функцій родового і давального відмінків повністю перейшли до знахідного. Розглянуто функції відмінків давньогрецької і новогрецької мови і проаналізовано взаємодію знахідного відмінка з родовим (синтаксична похідність). Також охарактеризовано мовну ситуацію в сучасній Греції, викликану попереднім протистоянням катаревуси і димотики, яка певною мірою пояснює деякі відмінкові явища новогрецької мови. Окремо описані первинні і вторинні функції знахідного відмінка, а також проаналізоване його власне-відмінкове та не власне-відмінкове вживання. Безприйменникова та прийменникова системи відмінків новогрецької мови розглянуті в їхній взаємозалежності, зокрема виділені функціональні еквіваленти в цих системах. Подано вдосконалену семантичну класифікацію дієслівних предикатів, що керують знахідним відмінком, складену на основі поняття дієслівної валентності. Доведено, що новогрецька мова відтворює ергативний лад, притаманний праіндоєвропейській мові, за допомогою класів ергативних та передавальних дієслів.

Ключові слова: грамема, знахідний відмінок, дієслівна валентність, ергативний лад, функціональний еквівалент, димотика, катаревуса.

катаревус відмінок мова синтаксичний

Павловская З.В. Синтаксис винительного падежа в новогреческом языке.- Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.14 - классические языки. Некоторые индоевропейские языки - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. - Киев, 2008.

Диссертация посвящена рассмотрению функциональной природы винительного падежа новогреческого языка. Проблема падежа остается в центре внимания лингвистов в течение столетий, при этом традиционное решение проблемы основывается, как правило, на принципе «от формы к значению». Тем временем возникает необходимость изучать падежные, а также другие связанные с ними грамматические явления уже не только в морфологическом, а и в семантическом плане, учитывая и формально-грамматическое оформление синтаксических элементов, и их функциональную нагрузку. Одновременное функционирование падежа на двух уровнях языка (морфологическом и синтаксическом) требует нового подхода к этой грамматической категории и изучение ее с позиций синтаксиса, поскольку падежная форма выражает в первую очередь синтаксические связи между членами предложения. Современная необходимость поисков нового подхода к категории падежа непосредственно связана с формированием грамматики нового типа - функциональной; в целом же актуализация целого ряда падежных проблем обусловлена видоизменением научной парадигмы и сути языка как изменяющегося явления.

Новогреческий язык как флективный унаследовал свою падежную систему от древнегреческого, а через него от праиндоевропейского языка. На разных этапах развития одни падежи исчезли, остальные сузили или расширили круг своего функционирования. Из четырех современных падежей новогреческого языка наибольший интерес представляет винительный, который вместе с именительным оформляет субъектно-объектные отношения в семантико-синтаксической структуре языка. Эта падежная форма полифункциональна, в ней выражена как первичная падежная, так и вторичная (обстоятельственная) семантика. Каждую из функций конкретизируют предлоги.

Центральными понятиями концепции функциональной грамматики являются функция и значение. Их необходимо разграничить так: функция выражает цель употребления, назначение определенного средства и не всегда связана со структурой языкового механизма. Значения же грамматических форм обычно касаются смысловой стороны языка, представляют собой знаковое содержание формы. Функциональная грамматика различает синтаксические, семантические и прагматические функции. В диссертации выделены формально-синтаксические (дополнение, дополнение сказуемого) и соответствующие им семантико-синтаксические (объект, адресат, предикат объекта) функции винительного падежа новогреческого языка. Функцию обстоятельства мы относим к не собственно-падежным, поскольку она транспонирована от другой части речи (наречия) и в случае ее использования отсутствует связь с глаголом-предикатом.

На сегодня существует два варианта новогреческого языка - кафаревуса и димотика. Кафаревуса - официальный язык первого независимого греческого государства; это очищенный от заиствований и простонародных слов вариант новогреческого языка, лексика и грамматика которого взяты главным образом из древнегреческого. Димотика - живой народный язык, в котором отображены разные этапы истории греческого народа (иноязычные лексические и грамматические заимствования, упрощенная орфографическая система). Из-за многолетнего сосуществования вплоть до образовательной реформы 1976 г. лексика и грамматика новогреческого димотического языка несут на себе отпечаток кафаревусы. В синтаксисе это функциональное перерождение падежей (употребление в функциях, для димотики нехарактерных: родовой в функции прямого объекта, винительный в функции адресата действия). Точно так же при рассмотрении падежных граммем с предлогами (такими, например, как бнфЯ, кбфЬ) необходимо принимать во внимание, как на их функционирование влияют кафаревуса и димотика.

В функционировании винительного падежа в новогреческом языке нельзя не заметить действие принципа функциональной эквивалентности. Проявляется это (в широком значении) в выполнении некоторыми словоформами нехарактерных для них функций, когда наблюдается транспозиция слова в другой языковой класс; так, при выполнении обстоятельственной функции существительное в форме винительного падежа функционально эквивалентно наречию. В узком значении иллюстрацией действия этого принципа может послужить выполнение одной падежной граммемой функции, более характерной или доминантной для другой. Среди таких эквивалентных пар: именительный - звательный в функции обращения; родительный беспредложный - винительный с предлогами в функции адресата действия.

Ключевые слова: граммема, винительный падеж, функция, значение, функциональная эквивалентность, димотика, кафаревуса.

SUMMARY

Pavlovska, Zoia V. Syntax of the Accusative Case in Modern Greek. - Manuscript.

Thesis for Candidate Degree in Philology: Speciality 10.02.14 - Classical Languages. Some Indoeuropean Languages (New Greek). - Kyiv National Taras Shevchenko University.- Kyiv, 2008.

The thesis is aiming at solving the scientific problem of studying the functional nature of the Modern Greek accusative case. The research is conducted from the position of the functional linguistics, due to that the peculiarities of the accusative case in Modern Greek language are fully described. The history of Greek case system is characterized (from the Ancient Indoeuropean till the Modern Greek cases), the place of accusative is underlined, the genesis of its functions is conducted and the forming of prepostions system is analysed. Such phenomena as transferring the functions from genitive and dative cases to the accusative case is being in the focus of attention. Functions of Ancient and Modern Greek cases are described, as well as the cooperation of accusative and genitive (syntactic derivation). The language situation in today's Greece is characterized, provoked by the opposition of demotic and catharevousa, due to which some case phenomena of the modern Greek language can be explained. Primary and secondary functions of the accusative case are described separately, as well as the prepositional and non-prepositional use (the differences and the cooperation of the two systems). The improved semantic classification of verb predicatives governing the accusative case is presented, made on the basis of verb valency. Its is proved that the Modern Greek language reconstructs the ergative system of the Ancient Indoeuropean language, with the help of special class of verbs (ergative and transmissive).

Key words: functional linguistics, accusative case, verb valency, ergative system, functional equivalent, demotic, catharevousa.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Реферовану роботу присвячено дослідженню синтаксису знахідного відмінка новогрецької мови, встановленню його функціональної картини в новогрецьких текстах різних стилів.

Проблема відмінка залишається в центрі уваги лінгвістів упродовж століть. Одночасне функціонування відмінка на двох рівнях мови (морфологічному і синтаксичному) вимагає нового підходу до цієї граматичної категорії і вивчення її з позицій синтаксису, оскільки відмінкова форма виражає в першу чергу синтаксичні зв'язки між членами речення.

Теоретичною основою дослідження стали праці теоретиків грецької (Г.Бабінйотіс та Х.Клеріс, І.Філіпакі-Ворбуртон, А.Цопанакіс, П.Макридж, Д.Феофанопулу-Конду та ін.) та української граматики (І.Р.Вихованець, А.П.Загнітко, Т.Є.Масицька та ін.) Різні аспекти грецьких відмінків цікавили і таких зарубіжних лінгвістів, як Д.Голтон, Б.Джозеф, П.Макридж, А.Мартіне, А.Мірамбель, С.Рак, Г.Томпсон, Є.Швайцер.

Новогрецька мова як флективна успадкувала свою відмінкову систему від давньогрецької, а через неї від праіндоєвропейської мови. На різних етапах розвитку мови одні відмінки зникли, інші звузили або розширили коло свого функціонування. З чотирьох сучасних відмінків новогрецької мови надзвичайно великий інтерес становить знахідний, який разом із називним оформлює суб'єктно-об'єктні відношення в семантико-синтаксичній структурі речення

Попри те, що в грецькій лінгвістиці існують дослідження відмінкової системи у функціональному плані, до цього часу відсутній єдиний структурний і функціонально-семантичний опис конкретних функцій і значень знахідного відмінка, його співвідношення з іншими відмінками новогрецької мови, зіставлення функціонування чистих відмінкових форм із прийменниково-відмінковими конструкціями. Незважаючи на значний обсяг накопичених відомостей, відмінкова проблематика залишається дискусійною для сучасної елліністики.

Актуальність дисертації зумовлена: 1) необхідністю розробки теоретичних елліністичних студій. В елліністиці недостатньо робіт, присвячених функціям синтаксичних елементів; 2) необхідністю систематизації нагромаджених у вітчизняній та зарубіжній лінгвістиці відомостей про широкі функціональні можливості знахідного відмінка іменних частин мови; 3) потребою подальшого вивчення категорії відмінка.

Теоретичною основою дослідження стали праці теоретиків грецької та української граматики.

Зв'язок з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконано у межах розробки комплексної наукової теми кафедри елліністики Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Україно-грецькі мовні зв`язки”, яка є частиною наукової теми “Європейські мови та культури в контексті глобалізації світових процесів”, затвердженої Міністерством освіти і науки України, та розробляється науковцями Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка під керівництвом доктора філол. наук, проф. О.І.Чередниченка.

Метою роботи є визначення та висвітлення функцій та значень грамеми знахідного відмінка в новогрецькій мові. Мета роботи зумовлює необхідність розв'язання низки конкретних завдань:

1) з'ясувати генезу функцій знахідного відмінка іменних частин мови від праіндоєвропейської до новогрецької мови;

2) подати коротку характеристику відмінкової системи сучасної новогрецької мови і визначити місце в ній знахідного;

3) провести семантичну класифікацію дієслів, які вживаються з іменними частинами мови в формі знахідного відмінка;

4) виділити та дослідити дві системи новогрецьких відмінків (безприйменникову та прийменникову);

5) з'ясувати причини редукції кількості відмінків новогрецької мови і часткової заміни чистих відмінкових форм прийменниково-відмінковими конструкціями;

6) виділити і проаналізувати первинні і вторинні функції знахідного відмінка новогрецької мови.

Об'єктом дослідження виступає знахідний відмінок іменних частин новогрецької мови в контексті словосполучень і речень.

Предметом роботи є функціонування грамеми знахідного відмінка іменних частин мови в синтаксичній системі новогрецької мови.

Основним матеріалом дослідження виступили твори новогрецької художньої літератури ХХ ст (таких письменників, як А.Ефталіотіс, А.Зеї, Н.Валаорітіс, Н.Казандзакіс, Г.Ксенопулос та ін.), преси (газети ёинпт, ЕлехиеспфхрЯб, СйжпурЬуфзт та ін., журнали Cosmopolitan, City, Nitro та ін.), наукової літератури (Е.Валсамакі-Цекакі, Д.Хатзіс). Крім того, використані монографічні праці грецьких учених (Х.Клеріс та Г.Бабінйотіс, А.Тзартзанос, І.Філіпакі-Ворбуртон, А.Флорос та ін.) та англомовних авторів - дослідників елліністики (Д.Голтон, П.Макридж, А.Мартіне та ін.), а також лексикографічні джерела (орфографічні та лінгвістичні словники Г.Бабінйотіса, Д.Крістала, Г.Сакеларіадіса). Приклади з праць цих дослідників наводяться в роботі тому, що вони є класичними ілюстраціями різних функцій знахідного та інших відмінків. Ми усвідомлюємо, що семантико-синтаксична та формально-граматична структура тексту суттєво варіює залежно від його жанру, стилю й тематики. У свою чергу, це спричиняє і зміни у функціональних характеристиках певних морфологічних категорій. Попри це, тексти для дослідження відібрані різноцільові (з різною стилістикою), тому що для виявлення загальної картини функцій знахідного відмінка іменних частин новогрецької мови (а не встановлення частотності його вживання в текстах різних жанрів) достатньо відібраних нами прикладів його типових функціональних проявів.

До уваги беруться лише тексти, написані димотикою, з таких причин: по-перше, це офіційна мова сучасної Греції, по-друге, хоч катаревуса і досі вживається в певних сферах, процентна вага таких текстів не може порівнятись із вагою текстів димотичних. Всього проаналізовано близько 17 000 сторінок літератури. В роботі наведені 300 власних (відібраних нами) і 150 узятих із монографій інших дослідників найхарактерніших прикладів у типових для знахідного відмінка новогрецької мови функціях. Із наших власних прикладів 70% узяті з художньої та наукової літератури, 30% - із преси.

Для розв'язання поставлених у дисертації завдань використано комплекс традиційних методів лінгвістичного аналізу: описовий метод, за допомогою якого детально класифіковані функції та значення іменних частин мови у формі знахідного відмінка в різних контекстах, а також семантичні класи дієслів, що керують знахідним; деякі з циклу структурних методів, зокрема дистрибутивний аналіз (ми вивчали дистрибуцію, оточення форм знахідного відмінка (дієслова, прийменники), щоб з'ясувати функціональну залежність знахідного відмінка від предикатної основи речення, у тому числі - від семантики керівного дієслова. Аналіз прийменників, які також можуть становити оточення знахідного відмінка, допомагає виявити його локативні значення); трансформаційний аналіз - 1) для доведення еквівалентності значень відмінкових словосполучень зі знахідним та родовим відмінками у тих самих функціях; 2) щоб показати синтаксичну деривацію називного і знахідного відмінків за допомогою трансформацій того самого речення або словосполучення; 3) в дослідженні вживання знахідного відмінка у функції прямого об'єкта / обставини з дієсловами руху та іменниками просторового значення. Елементи кількісного аналізу (переважно наші інтуїтивні спостереження) використані, щоб показати більше або менше поширення знахідного відмінка в тій чи іншій функції, тобто його функціональний розподіл.

Наукову новизну роботи зумовлено тим, що вперше здійснено комплексне дослідження знахідного відмінка новогрецької мови у функціонально-категорійному вимірі. Традиційно дослідження в сфері відмінків велися від морфологічної форми до значення. Такий спосіб аналізу приніс суттєві результати в граматичних описах. Однак складна синтаксична природа знахідного відмінка новогрецької мови потребує нового підходу до неї. У дисертації обраний функціональний напрямок дослідження відмінкових явищ, завдяки якому висвітлено і детально описано основні функції і значення форми знахідного відмінка новогрецької мови; протиставлено форми знахідного відмінка з прийменниками і без них; подано впорядковану, вдосконалену семантичну класифікацію дієслівних предикатів, що керують іменниками в знахідному відмінку; підтверджено новим матеріалом теорію про існування первинних та вторинних функцій; доведено існування в новогрецькій мові кличного відмінка; продемонстровано продуктивне функціонування ергативних дієслів у новогрецькій мові.

Теоретична значущість роботи полягає в тому, що отримані результати твердять, що функціональний аналіз у дослідженні відмінка є доцільним і ефективним для висвітлення синтаксичної природи цієї граматичної категорії. Вони можуть допомогти в побудові нових принципів функціональної граматики як парадигми, яка ще не до кінця сформована. Положення дисертації можуть бути застосовані до створення єдиної теорії відмінка, а додаткове порівняльне дослідження на базі кількох мов може сприяти створенню типології відмінкових значень. Робота є внеском в елліністику, якій на сьогоднішній день бракує теоретичних праць, що ґрунтуються на принципах функціоналізму.

Практичне значення полягає в тому, що зроблені в ній спостереження і висновки можуть бути використані в читанні курсів сучасної грецької мови (морфологія і синтаксис), теоретичної граматики новогрецької мови, граматичних спецкурсів, а також для оптимізації навчального граматичного матеріалу в галузі відмінкової парадигми, при укладанні граматичних посібників і новогрецько-українських словників.

На захист винесено такі положення:

1. Ергативні дієслова новогрецької мови належать до лексики, яка задає функцію знахідного відмінка, показує „переродження” змісту в контекстуальному плані, „диктує” контекст. Серед цих дієслів немає архаїзмів - вони належать до активної лексики, яка по сьогодні допомагає зберегти ознаки ергативності в мові. За їх допомогою форма знахідного відмінка виражається не лише лексично, а й контекстуально.

2. В новогрецькій мові тривають активні процеси перерозподілу функцій між відмінками. Поки вони не завершилися, існує „двоїстість” вираження тієї самої функції.

3. Співіснування димотики і катаревуси призвело до функціонального переродження знахідного відмінка іменників - розмитість форм, нарощення прийменникових сполучень, які також виконують роль прямого об'єкта.

Апробація основних положень і результатів дисертаційного дослідження проводилася на міжнародних наукових конференціях “Мови та літератури народів світу в контексті глобалізації” (Київ, 12 квітня 2005 р.), “Київські філологічні школи: історико-теоретичний спадок і сучасність” (Київ, 11 жовтня 2005 р.), на Міжнародній науковій конференції до 75-річчя доктора філологічних наук професора Станіслава Володимировича Семчинського (Київ, 17-18 травня 2006 р.).

Публікації. Основні результати дослідження відображено у трьох виконаних одноосібно статтях, опублікованих у фахових виданнях України.

Структура дисертації. Мета та завдання дослідження зумовили структуру роботи, що складається з термінологічного словничка, вступу, двох розділів з висновками до кожного з них, загальних висновків, списку використаних наукових джерел. Загальний обсяг дисертації становить 177 сторінок, із них 153 - основного тексту. Список використаних джерел охоплює 303 найменування, з них 221 - різномовні науково-критичні праці, і 83 - джерела ілюстративного матеріалу.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано вибір теми дисертації, її актуальність для сучасного мовознавства та зокрема для елліністики, визначено об`єкт та предмет дослідження, сформульовано мету й основні завдання роботи, окреслено методи дослідження, наукову новизну, теоретичне і практичне значення дослідження.

У першому розділі “Теоретичні засади дослідження відмінків. Історичний розвиток грецької системи відмінювання” розглянуто особливості граматичної категорії відмінка взагалі і в грецькій мові зокрема. Проведено критичний огляд літератури з названої проблеми, викладено основні теорії відмінків у лінгвістиці ХХ ст. Дане визначення поняття „відмінок” і окреслені засади його вивчення у цій роботі (функціональний підхід). Коротко охарактеризовано історію грецької відмінкової системи (від праіндоєвропейських до новогрецьких відмінків), в якій особливо виділене місце знахідного, проведено генезу його функцій та становлення системи прийменників, завдяки яким деякі з функцій родового і давального відмінків повністю перейшли до знахідного. Розглянуто функції відмінків давньогрецької і новогрецької мови і проаналізовано взаємодію знахідного відмінка з родовим (синтаксична похідність та функціональна еквівалентність). У цьому розділі також охарактеризовано мовну ситуацію в сучасній Греції, викликану попереднім протистоянням катаревуси і димотики, яка певною мірою пояснює деякі відмінкові явища новогрецької мови.

В сучасному мовознавстві трактування теорії відмінків багатоаспектне. Такий інтерес дослідників до цієї теорії пояснюється тим, що відмінок - одна з найпоказовіших граматичних категорій іменних частин мови. Саме відмінкова форма слова відповідає за оформлення синтаксичних стосунків у реченні і зв'язує іменні частини мови з дієсловом або іншими частинами мови. В новогрецькій мові, як і в інших флективних, відмінкова система - це стандартна частина морфології. Традиційна граматика інтерпретує її як категорію іменника, що являє собою парадигму протиставлених (і незалежних одна від одної) відмінкових форм із різними закінченнями, вживання яких регулюють мовні правила. Тим часом нові методи доводять існування й багатьох інших вимірів цієї категорії (у контексті речення).

Другу причину різноманіття теорій стосовно відмінків можна назвати історичною. Осмислення тих чи інших явищ і як наслідок - розробка наукових концепцій - з часом змінюється. Це відбувається не лише через розвиток наукового мислення та закономірні відкриття в науці, а в першу чергу тому, що змінюються самі досліджувані феномени, в нашому випадку - категорія відмінка. Причину її змін слід шукати в зміні самої мови. Глибокому дослідженню відмінків заважає і розмитість термінології, відсутність єдиного термінологічного апарату для описання цієї граматичної категорії. Дослідники змішують поняття „граматичне значення” і „граматична функція”, ведуть мову про функції „первинні”, „вторинні”, „власне-відмінкові”, „не власне-відмінкові (позавідмінкові)”, „синтаксичні”, „формально-синтаксичні”, „формально-граматичні” тощо. Щоб описати функціонування відмінкових форм, вважаємо за необхідне використовувати терміни „первинні і вторинні функції”. І.Р.Вихованець поряд із ними запроваджує ще формально-синтаксичні функції відмінка (керівний або керований член речення) та семантико-синтаксичні (суб'єкт, об'єкт, адресат, інструмент, локатив). Ми також говоримо про власне-відмінкове і не власне-відмінкове вживання знахідного відмінка іменних частин мови. Під власне-відмінковим розуміємо таке вживання, при якому іменник у формі знахідного відмінка пов'язаний із дієсловом-предикатом зв'язком керування (наприклад, у функції прямого об'єкта дієслів). Якщо ж такий зв'язок відсутній, ідеться про не власне-відмінкове вживання відмінка (наприклад, із прийменниками в обставинній функції).

Дослідження природи форми знахідного відмінка новогрецької мови ми проводимо в дусі функціональної граматики, нині домінантної в мовознавстві. Керуючись принципами функціональної граматики (аналіз відмінків від семантики до форми; розмежування первинних і вторинних функцій відмінків; зіставлення різних синтаксичних одиниць, що служать для вираження одного синтаксичного значення (відмінок - прийменниково-відмінкові конструкції), ми в той же час не відкидаємо принципи інших парадигм, особливо первинної описової. Ми вважаємо, що функціональна граматика має не заперечувати, а лише доповнювати, деталізувати класичну описову граматику.

Проблему функціонування словоформ, центральну для функціональної граматики, досліджував іще В.В.Виноградов (аналіз живого застосування словоформ він включав до граматичного вчення про слово, вивчаючи складну взаємодію категоріального значення граматичних форм, їхнього лексичного значення й контексту). Закономірності функціонування форм слова розглянуті також у працях Н.П.Некрасова, А. А. Пешковського, О. О. Потебні, А. А. Шахматова. Формування функціональної граматики як нового типу граматик пов'язане з іменами О.В.Бондарко , І.Р.Вихованця, Н.О.Слюсаревої, В.С.Храковського.

Визначення поняттю „відмінок” ми даємо таке: відмінок - це граматична категорія іменних частин мови, яка виражає їхню роль і їхні синтаксичні зв'язки щодо інших слів у реченні. Відбиває здатність іменних частин мови виконувати в реченні роль підпорядкованого або керівного члена. Поєднавши морфологічний і синтаксичний критерії, можна виокремити в іменниковій категорії категорії відмінка новогрецької мови чотири грамеми - називний, родовий, знахідний, кличний відмінки.

При розгляді грецьких відмінків слід обов'язково звернути увагу на те, що до сьогодні існує два варіанти новогрецької мови: катаревуса і димотика. Різниця між ними радше соціологічна, аніж лінгвістична. Грецька мова за свою історію пережила десятки різноманітних періодів. Від кожного з народів, із якими греки проживали разом на спільній теориторії, їхня мова запозичила певні елементи. З цієї суміші народилась димотична („народна”) мова. Тим часом, катаревуса („очищена мова”) - форма грецької мови, якою говорили вчені і представники вищих соціальних класів Греції з 18 ст. В ній міститься елемент націоналізму: вона прагне зберегти чистоту грецької мови, „очистити” її від впливу інших мов. Її вживали, ніби прагнучи повернути Давню Грецію, відкидаючи історію мови, тому вона зберегла граматичні форми давньогрецької мови. Катаревуса стала офіційною мовою першої незалежної грецької держави і понад століття співіснувала з димотикою - живим, усним мовленням. Освітня реформа 1976 р. проголосила єдиною офіційною мовою Грецької республіки димотику. Однак катаревуса не зникла. Навіть сьогодні нею пишуть книги, читають лекції, на катаревусі видають газети. Катаревуса і димотика - це скоріше не дві окремі мови, а два різних мовних стилі та переконання. „Мовне питання” залишається актуальним і сьогодні. У лексичному плані спостерігаємо наявність у новогрецькій мові застарілих слів та виразів. Подекуди зустрічаємо морфологічні форми іменників у такому самому вигляді, як за часів катаревуси. Граматика новогрецької мови також зазнає впливу катаревуси. В родовому відмінку іменників жіночого роду з флексіями -уз, -оз, -шз, а також іменники з рьлз, з дэнбмз часто мають катаревусне закінчення -ещт замість димотичного -зт. Синтаксис новогрецької мови також несе на собі відбиток катаревуси. Це насамперед конструкції з давальним відмінком у стереотипних виразах: фпйт екбфь (відсоток), рЬуз ихуЯб (будь-яким способом), дьоб фщ Иею (слава богу), ер'бхфпцьсщ (на місці злочину) та безліч інших. Існує багато давальних прийменниково-відмінкових конструкцій (найчастіше з давньогрецьким прийменником ен, якому відповідає сучасний уе).

Також як наслідок взаємодії димотики з катаревусою родовий відмінок новогрецької мови вживається у функціях, для димотики нехарактерних (наприклад, прямого об'єкта), а функції знахідного поширюються далеко за межі об'єктної (оскільки він перебрав на себе функції зниклих із новогрецької мови відмінків). Помічаємо також прийменниково-відмінкові конструкції, де прийменники мають типову ще для давньогрецької мови форму (ейт, ек, ен, енфьт), високу частотність вживання дієприкметників (із закінченням -щн, -ейт) та ін.

В нашій роботі ми беремо до уваги лише димотичні тексти, і, відповідно, аналізуємо тільки відмінкову систему димотики. Саме вона є офіційною мовою сучасної Греції і повною мірою обслуговує комунікаційні потреби грецького народу. Катаревуса не може порівнятись із нею ні в об'ємі, в якому вона вживається в суспільстві, ні в чисельності носіїв, які її використовують. Сфери, в яких сьогодні можна зустріти катаревусу - це переважно офіційний стиль і публіцистика (стереотипні вирази, кліше) та художні твори, де катаревуса може становити стилістичний прийом. До того ж, чиста (правильна) катаревуса в наші дні (навіть у офіційних документах Греції і Кіпру) нерідко підміняється „псевдо-катаревусою” - фактично, неграмотною грецькою мовою, яка лише наслідує синтаксис катаревуси.

Можна припустити, що ідеологія, носієм якої є катаревуса („чиста”, „грамотна” мова освічених і шляхетних людей) викликає відповідний вибір функцій. Так само й димотика, адже функції відмінків є виразниками мисленнєвих процесів. Однак на нашу думку, функції катаревусних і димотичних відмінків не настільки різняться між собою, щоб проводити в нашій роботі розгляд катаревусних відмінків. Отже, в роботі ми аналізуємо широке функціональне поле знахідного відмінка димотики, який „увібрав” у себе більшість функцій катаревусних відмінків. Ми також не розглядаємо окремо давальний відмінок, оскільки в димотиці він зберіг лише свою морфологічну форму, і не можна виділити окрему грамему цього відмінка.

Моделлю для відмінкової системи новогрецької мови послужили відмінки давньогрецької, які в свою чергу походять з праіндоєвропейської мови. Первинні відмінкові функції упродовж століть залишилися практично незмінними: у називного - суб'єктна, у родового - атрибутивна, у знахідного - об'єктна, у кличного - апелятивна. Давальний, орудний та місцевий відмінки з димотики зникли; давальний присутній у катаревусі. Відмінки новогрецької мови перебувають між собою у складних синтаксичних зв'язках (явища синтаксичної деривації, факультативного вживання в тих самих функціях та ін.). Сучасний стан синтаксису новогрецької мови характеризується переходом функцій від одних відмінкових грамем до інших, як наслідок спостерігається посилення позицій знахідного відмінка та деяке звуження функціонального поля родового.

Знахідний відмінок у своїх різноманітних функціях широко взаємодіє з іншими відмінками (найчастіше родовим), так само і з прийменниково-відмінковими конструкціями. Велика кількість функціональних еквівалентів кожної конструкції та гнучка взаємозамінність різних синтаксичних елементів свідчить про складну синтаксичну природу знахідного відмінка новогрецької мови, сучасний стан якого є, фактично, надбудовою над граматичною системою давньогрецької мови, а також про перерозподіл функцій у системі відмінків. Як сама мова, так і граматична система, що її описує, є живою, плинною; так і відмінкові функції розподілені між грамемами відмінків нерівномірно.

Функціональна еквівалентність мовних елементів - це конкретний вияв асиметричного дуалізму лінгвістичного знака. Вона вказує на творчий потенціал мови, на наявність у ній багатьох засобів, які збагачують висловлювання новими виразними можливостями. У новогрецькій системі відмінків цей принцип у широкому розумінні реалізується при виконанні відмінковими грамемами недомінантних (вторинних) для них функцій, транспонованих від інших частин мови: наприклад, родовий та знахідний у функції присудка, а у вузькому - при виконанні однією відмінковою грамемою функції, більш характерної для іншої (еквівалентні пари називний-кличний у функції звертання або родовий беприйменниковий - знахідний із прийменником у функції адресата дії).

Учені припускають, що в граматичній системі новогрецької мови частотність вживання родового відмінка поступово знижується. В сучасному мовленні набагато частіше трапляються конструкції типу «Энб цэллп брь фп фефсЬдйп» (знах.відм.), аніж «Энб цэллп фефсбдйпэ» (род.відм.) - «аркуш зошита». У деяких іменників узагалі відсутній родовий множини (з жЬчбсз, з жзлйЬсб, фп рсщъ, фб меуЬнхчфб, фб чсьнйб, фб бдЭсцйб та ін.) Це спричиняє відповідні обмеження у сполучуваності лексичних одиниць. Спірним залишається питання утворення родового відмінка однини і множини іменників середнього роду із закінченням -Ькй. В більшості випадків це неможливо в іменників зі значенням зменшувальної форми. Ми, проте, вважаємо надто категоричним ствердження про зниження частотності вживання (або можливість у майбутньому зникнення з мови) грамеми родового відмінка.

У другому розділі “Функціонування знахідного відмінка в сучасній новогрецькій мові” описано синтаксичне і несинтаксичне вживання знахідного з прийменником і без нього. Описані первинні функції знахідного (прямий об'єкт, адресат дії, предикат об'єкта), зроблено наголос на вживанні знахідного відмінка у функції прямого об'єкта з ергативними та передавальними дієсловами, подано семантичну класифікацію дієслів, які керують різновидами прямого об'єкта.

Наведено також вторинні функції знахідного (обставинна, експресивна та апелятивна), а також спектр їхніх значень.

Синтаксична спеціалізація знахідного безприйменникового - вираження значення прямого об'єкта при перехідних дієсловах. Як виняток - об'єктним відмінком може виступати родовий, але це трапляється рідко і тільки в сполученнях із небагатьма дієсловами, які походять головним чином із катаревуси (ерймелпэмбй - займатися, хресбмэнпмбй - захищати та ін.). для традиційної димотики таке вживання нехарактерне, і поява прямих об'єктів у родовому відмінку в сучасній новогрецькій мові пояснюється впливом катаревуси.

Проводячи семантичну класифікацію дієслів, які вживаються зі знахідним відмінком, ми беремо за основу семантичні групи таких дієслів, що виділені Х.Клерісом та Г.Бабіньйотісом і приймаємо до уваги дієслівну валентність. До групи дієслів конкретної фізичної дії належать дієслова творення та різних видів діяльності, при цьому об'єктом виступають іменники - назви живих істот або предметів і явищ, які в більшій чи меншій мірі змінюються під дією, вираженою дієсловом, залежно від інтенсивності цієї дії, або ж назви абстрактних понять, що створюються внаслідок дії (продуктів діяльності): Мпх лЭсщует кбй фз шЬиб! - Ти забруднив мені підстилку!; ...еЯде дхп рбйдйЬ рпх фсЭчбн кбй клпфупэубн Энбн нфенекЭ - Він побачив двох дітей, які бігли і підбивали бляшанку. Під впливом дії дієслів, що означають переміщення, об'єкти - живі істоти або предмети і явища - змінюють своє місце в просторі: УЮкщуе фп цлйфжЬнй кбй Юрйе Ьллз мйб гпхлйЬ бр'фп фуЬъ фпх - Він підняв чашку і випив ще ковток чаю; Иб ксемЬупхме кбй фйт цщфпгсбцЯет фзт мЬнбт кбй фпх рбфЭсб - Ми повісимо і фотографії матері і батька. Найбільший ступінь впливу на об'єкт простежується в дієсловах розумової діяльності, які супроводжуються об'єктом - живою істотою або предметом, явищем, абстрактним поняттям: Ерйньзуе ьлз бхфЮ фз дйкбйплпгЯб гйб нб мзн рЬей уфп рЬсфй - Він вигадав цей привід, щоб не йти на вечірку;...бхфпучедЯбжб шэчсбймпт, екрпнпэуб учЭдйб гйб фп мЭллпн - Я холоднокровно вигадував, розробляв плани на майбутнє.

Наступну групу складають дієслова позитивного або негативного ставлення, внутрішнього стану, почуття, зацікавлення: Об'єкт, жива істота, предмет або абстрактне поняття, при цьому зазнає впливу почуття або ставлення, виражених дієсловом-предикатом: ...з мрблЬнфб рпх мЬгеше фп кпйнь бллЬ кбй фпхт фзлеиебфЭт - Пісня, яка зачарувала публіку, але також і телеглядачів; З кхвЭснзуз уЭвефбй фзн бнеобсфзуЯб фзт ЕрйфспрЮт Бнфбгщнйумпэ - Уряд поважає незалежність Комітету з питань конкуренції. Дієслова чуттєвого сприймання і бажання вимагають після себе знахідного відмінка іменників, які означають назви конкретних предметів, істот або абстрактних понять. Фб кЬуфбнб...фб гехьмбуфе лЯгпхт мЮнет фп чсьнп - Каштани ми смакуємо всього кілька місяців на рік; Н'бкпэущ фзн йуфпсЯб фпх БнфсЭб, мйб прпйбдЮрпфе йуфпсЯб - Хочу почути історію Андреаса, будь-яку історію. Дієслова, що виражають мовлення, керують іменниками в знахідному відмінку, які означають абстрактне поняття - продукт мовлення. Кбй гйбфЯ ден цюнбоет фп уэнизмб; - А чому ти не крикнув гасло? Ден фсбгпдпэн фсбгпэдйб гЬмпх, мб бнфЬсфйкб - Вони співають не шлюбних пісень, а партизанських. Дієслова приналежності виражають володіння чимось, присвоєння або позбавлення чогось і вживаються з іменниками у знахідному відмінку - назвами живих істот, предметів, явищ, абстрактних понять: Фп дбуйкь чщсйь дйбиЭфей еуфйбфьсйб, фесЬуфйп хрбЯисйп чюсп, кбиют кбй рбйдйкЮ чбсЬ - Лісове село має ресторани, величезний відкритий простір, а також дитячий майданчик; ...сщфЬщ кбй чЬнщ кЬие ендйбцЭспн гйб ухжЮфзуз - ...питаю я і втрачаю будь-який інтерес до розмови. Дієслова останньої групи виражають рух: ДйЭучйжб фпн Бфлбнфйкь Щкебнь ме Энб хресщкеЬнйп - Я перепливав Атлантичний Океан на лайнері.

Окремо варто описати такий різновид прямого об'єкта, який називають „внутрішнім” або „тавтологічним”. Його специфічність полягає в тому, що корінь опорного дієслова морфологічно або принаймні синонімічно збігається з семантикою кореневої морфеми іменника-об'єкта, яким це дієслово керує: РЬнфб фпн Ядйп рьнп иб рпню - Завжди мені болітиме той самий біль; КпймЬмбй эрнп вбиэ - Сплю міцним сном. В цих конструкціях дієслово, власне, не потребує об'єкту для розкриття свого змісту - він (об'єкт) може бути легко опущений без шкоди для повідомлення. Є.К.Тимченко характеризує знахідний відмінок, що оформлює такий об'єкт, як „акузатив змісту”, наводячи такі українські конструкції, як „ніч ночувати”, „вечерю вечеряти”. Є два різновиди сполучень із внутрішнім об'єктом. У першому випадку дієслова, по суті, є неперехідними, і не можуть поєднуватися з будь-якими іменниками - тільки з однокореневими (дбнеЯжщ Энб мегЬлп дЬнейп - позичаю велику позику, дщсЯжщ Энб дюсп - дарую подарунок) або синонімічними за змістом (спорідненими з коренем дієслова). В такому разі іменник можна замінити прислівником: Жей мйб Энфпнз жщЮ = Жей Энфпнб - Живе напруженим життям = Живе напружено. Ідентичність дієслівної та іменникової основ є в таких словосполученнях важливим граматичним засобом для вираження об'єктних відношень, оскільки за інших умов ці дієслова в силу своєї неперехідності не могли б керувати іменником. Тим часом у другому випадку для поєднання опорного дієслова з іменником у знахідному відмінку тавтологічність кореневих морфем або навіть їхня синонімічність не є обов'язковою умовою: Обнбуцэсйое Энб бллпйюфйкп уцэсйгмб - Він свиснув іншим свистом (але також і уцхсЯжщ Энб укпрь - насвистую мелодію і т.і.).

Більшості дієслів із знахідним тавтологічним у новогрецькій мові властива варіативна валентність. Вони функціонують як експліцитно та імпліцитно перехідні дієслова. Так, дієслово чпсеэщ (танцювати) у прямому значенні функціонує як імпліцитно перехідне (Чпсеэщ (чпсь) - Танцювати (танок)), а в переносному (гойдати) має традиційне перехідне вживання: Фп кэмб чьсехе фп кбсЬвй - Хвиля гойдала корабель.

Велика група дієслів новогрецької мови можуть вживатися як перехідні і як неперехідні, не міняючи при цьому своєї морфологічної форми: «Фп рбсЬихсп Эурбуе» - “Вікно розбилося”; «Фп дЭнфсп Эурбуе фп рбсЬихсп» - “Дерево розбило вікно”. Дієслова, які мають здатність вживатися таким чином, належать до одного з двох класів - ергативних чи передавальних, і відтворюють імовірний давній ергативний синтаксис праіндоєвропейської мови. Прояви ергативності в різних мовах розглядаються в працях таких учених, як Г.А.Климов, І.І.Мещанінов, Дж.Андерсон, М.Бітнер та К.Гейл, Дж.Лайонз, С.Менінг, Р.Діксон, С.Куно і К.Такамі, Х.Клеріс та Г.Бабінйотіс. Такі дослідники, як К.Уленбек та О.Єсперсен припускали, що ергативний лад мала вже праіндоєвропейська мова. Сучасна новогрецька мова, однак, не ергативна, а номінативна: в ній за підметом у будь-якому реченні завжди закріплений тільки один відмінок - називний. Вона зберегла тільки залишки ергативності, і проявляється це у синтаксичних властивостях певного класу дієслів. Ергативними є тільки ті дієслова, для яких більш характерне перехідне використання, а вже потім неперехідне. Це: бнЬвщ - запалювати(ся), бнпЯгщ - відкривати(ся), відчиняти(ся), кбибсЯжщ - чистити(ся), кбЯщ - палити/горіти та ін. Другу категорію дієслів, за функціональністю подібних до ергативних, Х.Клеріс і Г.Бабінйотіс називають передавальними. Для них, однак, характерне неперехідне використання. Кількість передавальних дієслів у новогрецькій мові більша, ніж ергативних: бнзухчю - непокоїти(ся), бссщуфбЯнщ - хворіти/робити хворим, влЭрщ - бачити/дивитись, гелЬщ - сміятись/обманювати, впхлйЬжщ - тонути/топити, впхфЬщ - пірнати/занурювати у воду тощо. Гіпотеза про залишки ергативної структури дозволяє пояснити появу називного відмінка (котрий зазвичай пов'язується з суб'єктом - автором дії) в реченнях, де суб'єкт скоріше приймає дію, виконану діячем: БнпЯгщ фзн рьсфб - З рьсфб бнпЯгей (Я відчиняю двері - Двері відчиняються). Сучасний називний відмінок таких речень - це колишній абсолютний. Адже, як наголошують Х.Клеріс і Г.Бабінйотіс, у реченнях типу змінюється не тільки синтаксична властивість дієслова (яке з перехідного стає неперехідним), а й семантична роль суб'єкта дієслова. За логікою, номінативний і ергативний лад не можуть існувати в мові одночасно. І все ж ергативні конструкції мають у новогрецькій мові певну питому вагу і частоту використання, є живими (не архаїчними), продуктивними і вживаються в усіх мовних стилях. Таким чином, бачимо, як у цих дієсловах, у яких співіснують одночасно перехідність і неперехідність, відтворюється давній ергативний лад, притаманний, на думку багатьох учених, праіндоєвропейській мові.

Для новогрецького синтаксису досить типовою є конструкція під назвою „два знахідних” - коли перехідне дієслово вживається не з одним, а з двома іменними додатками в знахідному відмінку. При цьому один із них виконує синтаксичну функцію прямого об'єкта, а другий - або адресата дії (З гйбгйЬ цэлеше фб рбйдйЬ кбсэдйб - Бабуся пригостила дітей горіхами), або присудкового додатку (КЬнщ фпн рьнп мпх фсбгпэдй - Я роблю свій біль піснею).

Для синтаксичної будови новогрецької мови характерним є поширене вживання прийменниково-відмінкових форм, зокрема й знахідного з прийменниками, що свідчить про високий рівень розвитку аналітизму. Система відмінків з прийменниками не тотожна системі відмінків без прийменників, вона функціонує за власними правилами і тому повинна розглядатися окремо, на що вказує, зокрема, Є.Курилович. З досліджених у роботі прийменників лише «уе», «брь», «ме» та «гйб» можуть виконувати як власне-відмінкові, так і не власне-відмінкові функції, причому «уе» вживається в мовленні частіше, ніж усі інші прийменники разом узяті, за спостереженням П.Макриджа.

Для знахідного відмінка з прийменником так само, як і для безприйменникового, первинною функцією є вираження об'єкта дієслова. Об'єкт із прийменником потрібно відрізняти від обставини, хоч в обох випадках вони поєднуються з керуючим дієсловом у той самий спосіб, тобто за допомогою прийменника. Іншими словами, однакова форма приховує різні функції, як-от у прикладі Уфп ухнЭдсейп п хрпхсгьт бнбцЭсизке уфз мефбссэимйуз - На засіданні міністр заговорив про реформу. Той самий прийменник «уе» на початку речення виконує обставинну функцію, а кінці - об'єктну. Об'єкт із прийменником належить до валентності дієслова, тобто останнє певним чином передбачає наявність об'єкта для повного розкриття свого змісту. Тим часом конструкція «уфп ухнЭдсйп» перебуває у вільному зв'язку з дієсловом, не залежить від його валентності і може бути опущене, при цьому зміст речення не буде втрачений.

Виділяємо такі семантичні групи дієслів, опорних для об'єкта в формі знахідного відмінка з прийменником: дієслова руху, переміщення в просторі: Кбй фп рсьущрь фзт...еЯче вхийуфеЯ мЭуб уфб псЬмбфб фзт дьобт екеЯнзт - І її обличчя занурилося в мрії про ту славу; дієслова руху, віддалення: ВгЮкб жщнфбньт брь фзн цпвесЮ бхфЮ ресйрЭфейб - Я вийшов живим із цієї жахливої пригоди; дієслова вираження почуття або інтересу: Мйлпэубме гйб фп ЧсЮуфп - Ми говорили про Хрістоса; дієслова вираження, звертання: Мз цпвзиеЯт нб мйлЮуейт уе Энбн Ьндсб рпх уе елкэей ущмбфйкЬ - Не бійся заговорити з чоловіком, який приваблює тебе фізично. Знахідний відмінок з прийменниками «уе» та «брь» (в синтаксичному плані вони найпродуктивніші в новогрецькій мові) також виконує функцію адресата дії, маючи при цьому як еквівалент адресата дії в родовому відмінку. Широко вживані в новогрецькому синтаксисі прийменниково-відмінкові конструкції зі знахідним відмінком фактично дублюють функції чистого знахідного відмінка: це об'єкт, адресат дії та предикат об'єкта.

Не власне-відмінкові функції знахідного відмінка часто узагальнюють під назвою „обставинні” через те, що відмінкова форма набуває прислівникових ознак і іноді в таких випадках можлива заміна відмінкової форми прислівником, наприклад: Фб рбйдйЬ Эсчпнфбй урЯфй мпх фп УЬввбфп ф'брьгехмб - Фб рбйдйЬ Эсчпнфбй урЯфй мпх УбввбфйЬфйкб (Діти приходять до мене додому в суботу по обіді - Діти приходять до мене додому суботнього дня). Знахідний безприйменниковий може вказувати на означену тривалість часу: Фзн ерпмЭнз фб мЬжеше кбй Эцхге - Наступного дня він зібрав речі й пішов; місце, в якому відбувається дія: ёкбфуе Ьксз Ьксз - Сіла з самого краєчку; вимір: Рлзсюнефе 100 дсбчмЭт фз уелЯдб - Ви платите 100 драхм за сторінку; причину або мету: ВгЮкбме ресЯрбфп - Ми вийшли на прогулянку; спосіб, у який відбувається дія: РЮгб рбсЭб ме фзн ўннб - Я пішов за компанію з Анною; вміст: З уфЭснб еЯнбй гемЬфз несь - Бак повний води.

У передачі цих самих значень значно продуктивнішим є знахідний відмінок із прийменниками: він теж показує час (прийменники уе, брь, гйб, кбфЬ, рспт, ме, мЭчсй, рспт, ерЯ, бнЬ) - Иб гхсЯущ уе 2 мЭсет - Я повернуся через 2 дні; ёкбне Энб ресЯесгп ксэп уЮмесб бр'фп рсщъ - Сьогодні зранку було навдивовижу холодно; місце (прийменники уе, брь, щт, мЭчсй, кбфЬ, бнЬ): ЕЯмбй чсещмЭнпт мЭчсй фп лбймь - Я в боргах по шию; РЭсбуб брь фп фпэнел- Я проїхав через тунель; спосіб (прийменники ме, чщсЯт): ёреуе ме ьлп фп вЬспт фпх уфпн кбнбрЭ - Він усією своєю вагою впав на диван; ёкбнб фз дпхлейЬ чщсЯт кбммйЬ впЮиейб - Я виконав роботу без жодної допомоги; матеріал (прийменники ме, брь): ўгблмб брь мЬсмбсп - Скульптура з мармуру; причину (прийменники брь, гйб, ме): Гелпэуе брь фз чбсЬ фзт - Вона сміялася від радості; мету (прийменник гйб): гйб уЭнб - Я приніс це для тебе; вміст (прийменники ме, брь): ёнбт цЬкелпт ме чсЮмбфб - Конверт із грошима; Фп дщмЬфйп Юфбн гемЬфп ме лпхлпэдйб - Кімната була повна квітів; володіння, супроводу або його відсутності (прийменники ме, чщсЯт): З дбукЬлб ме чсхуЬ мбллйЬ -

Вчителька з золотими косами; кількість: Бэозуз убсЬнфб фб екбфь - Підвищення порядку 40%; джерело/походження дії (прийменник брь): Фп Ькпхуб брь фпн ГйЬннз - Я почув це від Яніса; порівняння (прийменники убн, брь): П ГйЬннзт еЯнбй дйбцпсефйкьт брь фпн бдесць фпх - Яніс відмінний від свого брата; П ГйЬннзт еЯнбй шзльт убн кй емЭнб - Яніс такий само високий, як я. Прийменниково-відмінкові утворення зі знахідним відмінком здатні повніше виразити обставинну функцію, ніж аналогічні безприйменникові форми, зокрема й тому, що деякі прийменники мають власну семантику, а також здатні об'єднуватись між собою або з прислівниками, таким чином набуваючи нових відтінків значень.

Специфічною рисою новогрецької мови є вживання знахідного відмінка в експресивній та апелятивній функціях. Такі конструкції зустрічаються переважно в розмовному мовленні, мові художньої літератури і часто представляють собою застиглі стереотипні вирази: КблзмЭсб фпн кхс-КщуфЮ! - Добридень, пане Кості! (Значення його в цьому випадку вужче, аніж у кличного: не звертання взагалі, а тільки привітання). Фпн злЯийп! Фпн кбкпмпЯсз! - От же дурень! От нещасний! А.Тзартзанос припускає, що такі конструкції є насправді еліптичними, в них відсутнє дієслово (зазвичай зі значенням чуттєвого сприймання: влЭрщ (бачити), бкпэщ (чути) тощо), яке б повністю розкривало зміст висловлювання, наприклад: (КпЯфбое) фпн бньзфп! - (Подивись) на нього, наївного! (Лхрпэмбй) фпн кбзмЭнп - (Я шкодую) бідолашного. В цьому можна переконатися на прикладі речень, у яких знахідний виконує експресивну функцію, супроводжуючи при цьому перехідні дієслова (тобто по суті це знахідний прямого об'єкта): Кбйсь рпх всЮке нб фбойдЭшей! - Ну й час знайшов він для подорожі! Прийменниково-відмінкові конструкції (зазвичай із прийменником «уе») зі знахідним відмінком можуть також виконувати експресивну функцію, хоч діапазон значень у порівнянні з безприйменниковим знахідним значно вужчий, як і кількість іменників та вигуків, що вживаються в таких випадках: КсЯмб уфб нйЬфб упх! - Шкода твоєї молодості!