Концептосфера БОГ в українській мовній картині світу: біблійний, фольклорний, словниково-діахроннний дискурси

Співпричетні до народження Ісуса Христа у фольклорному дискурсі тварини (віл та осел). Вони увиразнюють велич цієї події і звернені передусім в есхатологічну перспективу чи символізують первісну гармонію природи і небес, яку виявляємо і в книзі пророка Ісаї: “І замешкає вовк із вівцею, і буде лежати пантера з козлям, і будуть разом телятко й левчук, та теля відгодоване, а дитина мала їх водитиме! А корова й ведмідь будуть пастися разом, разом будуть лежати їхні діти, і лев буде їсти солому, немов та худоба! І буде бавитися немовлятко над діркою гада, і відняте від перс дитинча простягне свою руку на нору гадюки…” (Іс 11:7-9).

Ідея сакрального часу (реактуалізація народження Ісуса Христа) об'єктивується і через мотиви мандрівки, дороги, дерева, криниці, що символізують, по-перше, перехід (ініціацію) у нову якість, нове життя, по-друге, відновлення циклічності щодо виникнення людини і всесвіту.

У фразеологізмах лексична номінація Бог зберігає внутрішню форму, архетипне значення. Функціонуючи в складі стійких сполук, компонент Бог не втрачає первинної семантики, виступає змістовим центром фразем. Установлено семантичні опозиції мовного образу Бога, простежено еволюцію релігійних поглядів наших предків. Значний пласт стійких словосполук маніфестує архетипні уявлення про магічні властивості слова, репрезентовані відворотними формулами, клятвами (прокляттями) (Боже борони та відверни), залишками ритуальної магії. У деяких фраземах констатуємо специфічне поєднання семантичної моделі прокляття і гумористичного змісту, що нейтралізує прокляття. Під впливом християнства магічна функція трансформувалася в емоційно-виражальну чи етикетну, обслуговуючи при цьому сакральну і профанну сфери.

Категоризація понять добро/зло, позитивне/негативне в семантичній опозиції Бог/людина стосується переважно людини й перебуває за межами сакрального. Окреслена семантична опозиція об'єктивується ставленням Бога до а) батька, господаря, гостя, сироти; б) ледарів, п'яниць, дурнів та ін. Перші з них мають у Бога заступництво, решта засуджуються. Хоч і перша, і друга категорія людей має своєрідний захист у Бога (сиріт Бог любить, але щастя не дає; дурневі ж дає Бог щастя, а не дає розуму). Що ж до людських чеснот, які поціновує Бог, то це передусім духовні - праведність, справедливість, доброта, щирість, лагідність. Різка негація виявляється до таких рис людини, як гордість, злість, заздрощі та ін.

Сімейне життя регулюється Божими настановами, основою яких є моногамія, вірність у шлюбі, який закріплюється на небесах і частіше порушується чоловіком (Бог за жінку, а чоловік за дівку), хоча “співчуття” у шлюбі отримує частіше чоловік (и так багато всякого лиха, а Бог ще жінок сотворив). Відбите в українських пареміях бачення сімейних взаємин істотно відрізняється від християнського розуміння сім'ї, за яким чоловік і дружина становлять духовну єдність, рівні перед Богом.

Досліджувані фразеологізми щодо семантичної опозиції Бог/смерть людини не дають підстав для категоризації фізична/ духовна смерть, хоча страх перед смертю вербалізовано значною кількістю усталених висловів. Почасти сема “страх” нейтралізується словесним жартом. Загалом гумор становить характерну ознаку багатьох паремій із компонентом Бог.

Бінарна опозиція Бог/боги у фольклорних жанрах доволі фрагментарна, виняток становлять літописні джерела Х-ХІІІ ст., на основі яких досліджено поганський пантеон богів та його вплив на формування української мовної картини світу (лінгвістичної, релігійної). У наступних століттях цей вплив мінімізується, що зумовлено християнізацією суспільства, глобальною зміною релігійного світогляду українців. З-поміж богів поганства у фольклорному дискурсі зберігся лише Перун, уподібнюючись Богові християнства.

Значна кількість дохристиянських богів трансформувалась у християнських святих (Сварог - у святих Кузьму і Дем'яна, Волос - у святого Власія, Макоша - у святу Параскевію та ін.). Вони отримали нові імена, проте люди продовжували поклонятися дохристиянським богам. Християнська культура співіснувала з народними звичаями, частково їх асимілювавши, але не витіснивши повністю. Саме цим пояснюється широка палітра народних вірувань, представлених у фольклорному дискурсі, що засвідчує своєрідний релігійний феномен - двоєвір'я.

Опозиція Бог/чорт у фольклорному дискурсі має переважно дуалістичне вираження, хоча поняття чорта, що асоціюється з початком світу, не протиставляється небесним силам, тобто наявна первісна гармонія небесних і земних творінь. Деякі легенди відбивають дуалістичне розуміння: сатана, дії якого обмежені Богом, символізує зло. Дуалізм Бог/чорт категоризується в аксіологічній площині добро/зло, праведність/гріх; часом ця опозиція нівелюється (Богу молись, та чорта не забувай).

Акціональний фрейм концепту БОГ у фольклорному дискурсі об'єктивований незначною, порівняно з біблійною, кількістю слотового наповнення, що пояснюється, вочевидь, жанровою специфікою. Бог як суб'єкт дії (дійова особа), виконавець та учасник розкриває повноту своїх діянь і творінь у біблійному дискурсі, натомість фольклорний дискурс репрезентує не так Його акціональні характеристики, як возвеличує Його образ, тобто фіксуємо зміщення акцентів у площину об'єкта, а не суб'єкта дії.

В акціональному фреймі вербалізовано давню семіотичну слов'янську систему, представлену опозицією позитивне/негативне чи вужче опозицією верх/низ, вираженою лексемами рай, пекло. Ця опозиція реалізується в площині ідеальне/матеріальне, перша з яких асоціюється з життєвими (духовними) ідеалами та мріями, друга - з царством темряви (сатаною). Дохристиянське і християнське розуміння зазначених реалій суттєво не відрізняється, за винятком понять гріх, душа, тіло. Так, тіло у фольклорному дискурсі об'єктивує народження Ісуса Христа; у християнстві тіло - це розплата за гріхопадіння людини, з іншого боку - воно з душею може утворювати внутрішню (духовну) єдність за умови домінування душі над тілом.

У фольклорному дискурсі концепт БОГ представлений в пракультурному, міфологічному, онтологічному, космологічному, релігійному стратумах, що формують у синтезованому вигляді парадигму народного розуміння Бога. Для українського етносу, його предків характерна еволюція релігійних поглядів, у яких відображені сегменти зазначених стратумів. Домінантними в народних віруваннях виступають християнські цінності.

У четвертому розділі “Поняттєве поле БОГ у словниково-діахронному дискурсі” розглянуто лінгвістичний статус категорії священного, проаналізовано структуру та семантичне розгалуження поняттєвих полів ”священна особа”, “священний предмет”, “священне місце”, “священна дія”, “священний час”.

Поняттєве поле БОГ змодельовано на основі класифікаційної ознаки - священності (святості, освяченості) як детермінанти сакрального мовного простору. Категорії святого, священного відзначаються ізоморфністю: перша з них експлікує глибоке внутрішнє переживання зустрічі з Богом, царину істинного благочестя, друга - суто зовнішнє виконання ритуально-обрядових дійств (царину всього причетного до культу). Таке розрізнення стосується більше догматичного аспекту, тоді як лінгвістичний підхід, застосований у лексикографічних джерелах, засвідчує взаємопроникнення, взаємозамінність обох зазначених категорій на різних етапах функціонування української мови. Так, поняття святості первісно співвідносилося лише з Богом, хоча в ХІ ст. уже стосувалось і святих християнської церкви; з ХІV ст. окреслене поняття поширюється на інші сакральні сфери - предметно-центричну, темпоральну, локусну. Згодом ці сфери об'єктивуються іншим поняттям - ”священність”. Поняття ж святості “звужується” до вираження лише Божої сутності, до позначення канонізованих святих християнської церкви. Еволюція зазначених категорій відображає складну архітектоніку релігійних уявлень, об'єктивовану онтологічним, аксіолого-прагматичним, лексико-семантичним рівнями.

Абсолютну святість репрезентують референти Бога, уособлюючи архетипні, міфологічні, космогонічні уявлення, відображаючи тринітарну сутність Бога; при цьому коло Божих імен є обмеженим (Господь, Ісус Христос, Бог, Святий Дух), не співмірним ані з біблійним, ані з фольклорним дискурсами, що, очевидно, пояснюється як принципами побудови лексикографічного дискурсу, так і екстралінгвальними чинниками.

Поняттєве поле “священна особа” вербалізується на номінативному, дериваційному, знаково-семіотичному рівнях у назвах духовних осіб вищого рангу, найвищого ступеня священства, духовних осіб нижчого рангу. Ядерну частину зазначеного поняттєвого поля становлять лексеми на позначення духовних осіб найвищого ступеня священності (єпископ, митрополит, владика, патріарх та ін.), значна частина яких характеризується моносемійністю чи полісемійністю лише в межах сакрального поля, хоча в епідигматичному плані вони широко представлені в українській мові (пор. лексичні утворення з коренем влад-: влада, владар, владарка, владарювання, владний, владування та ін.). В окресленому поняттєвому полі центральне місце також посідають номени на позначення духовних осіб вищого рангу (священик, настоятель, чернець, та ін.); назви духовних осіб нижчого рангу (диякон, паламар, протодиякон, свічконосець та ін.). Зазначені мікрогрупи поняттєвого поля священності мають у своєму складі й назви, що становлять периферійну зону поля. Так, лексема архиєрарх, функціонуючи ще в ХVІІ ст. зі значенням “почесне звання, яке надають єпископові”, надалі виходить з ужитку в українській мові. Хоч лексема (протопопп(а) -“старший ієрей) як богослужбовий термін не вживається, проте його словотвірні деривати в тезаурусі продовжують позначати сакралізовані поняття - протопопенко (син протоієрея), протопопович (син архієрея).

Значна частина номенів у поняттєвому полі “священна особа” характеризується стильовою обмеженістю (ієрей, пресвітер), втратою (архиєрарх, паракліт, священномонах) чи трансформацією (святитель, служебник, паломник) значень, які іноді виходять за межі аналізованої групи чи входять до неї лише одним із лексико-семантичних варіантів.

Структура поняттєвого поля “священна дія” об'єднує лексико-темантичні групи на позначення власне священнодій, назви богослужінь, назви обрядів, молитов, піснеспівів, читань. Така категоризація лінгвістичного простору культурної універсалії БОГ дала змогу виявити постійні та змінні характеристики окресленої концептосфери в її ядерних та периферійних зонах.

Особливістю лексико-тематичної групи назв обрядів є відсутність лексем грецького походження. Переважну частину в цій групі становлять слова- праслов'янізми (святити, причастя, жертва та ін.); староукраїнізми - розрішати. Ці номінації зафіксовані в лексикографічних джерелах Х-ХІ ст., що вказує на функціонування їх як загальновживаних слів і в дохристиянській мовній традиції. Що ж стосується християнської картини світу, то їхня актуалізація зумовлена вторинною номінацією і свідчить на користь припущення про архаїчність згаданого пласту номенів. Незначна частина номінацій (поклін) характеризується розгалуженою системою семантичних та словотвірних дериватів, які виходять за межі сакральності.

Переважна більшість мовних знаків лексико-тематичної групи на позначення назв молитов, піснеспівів функціонує тільки в релігійному дискурсі, незначна їх частина засвідчена і в лінгвістичному дискурсі. Усі лексико-семантичні варіанти конституентів не виходять за межі поняттєвого поля “священна дія”, що пояснюється, очевидно, специфікою сигніфікатів на позначення назв піснеспівів, молитов. Зазначеним номінаціям не властива словотвірна активність.

Лексико-тематична група назв богослужінь (вечірня, ставлення, панахида, літургія) свідчить про внутрішньосистемні зв'язки поняттєвого поля “священна дія” з мовним континуумом, що виражається через парадигматичні та синтагматичні відношення. Так, лексеми тайна, ставлення та ін. в одному зі своїх лексико-семантичних варіантів виходять за межі сакрального поля чи характеризують інше поняттєве поле священності. Окреслена мікрогрупа - одна з небагатьох, де не домінує грецька мовна основа етимонів.

Лексико-тематична група назв священнодій об'єктивується номінаціями віра, молитва, проповідь та ін., що категоризують акціональний код священної дії в універсальному поняттєвому полі БОГ. Установлено полісемійність лексем, належних до цієї мікрогрупи, їх входження в лінгвістичний дискурс не тільки як конституентів релігійної картини світу, але й як маніфестантів позасакрального мовного слововжитку, що зумовлено архаїчністю цієї лексики в українській мові, її праслов'янським походженням і функціонуванням у сакральному дискурсі в ролі вторинних найменувань, утворених на давньоукраїнському мовному ґрунті.

До поняттєвого поля “священний предмет” належать назви богослужбових книг, богослужбових речей, назви одягу представників духівництва. Характерно, що всі найменування богослужбових книг запозичені з грецької мови, виняток - служебник. Їхня адаптація до системи української мови завершилася лише на початку ХХ ст. Значна частина зафіксованих номінацій характеризується виходом одного чи кількох лексико-семантичних варіантів за межі поняттєвого поля “священний предмет” чи релігійного дискурсу загалом. Це стосується передусім лексем псалтир, служебник, пролог, паремія та ін., що свідчить про засвоєння українською мовою названих номенів на різних етапах її розвитку. Назвам культових речей (ікона, хрест, миро, стіл, просфора та ін.) властива полісемійність.

Лексеми на позначення назв священного одягу відображають специфіку сакральної лексики української мови - їх грецьку мовну основу, моносемійність, обмежене використання в українській мові, відсутність словотвірних дериватів. Так, лексема орар запозичена через церковнослов'янське посередництво з грецької мови (грецьке orari). Номен орар символізує крило ангела; він використовується як знак до початку богослужіння. В українській мові з другої половини ХІІІ ст. вживається у значенні “частина одягу (облачення) диякона”, згодом занепадає. Як релігійний термін має значення “елемент богослужбового одягу диякона та іподиякона, що являє собою довгий перев'яз, який носять на плечах поверх стихаря”.

Поняттєве поле “священне місце” представлене незначною кількістю мовних знаків, що пояснюється, вірогідно, онтологічною специфікою - замкненістю простору в сакральному вияві. Співпричетність до трансцендентного виявляється через сферу причетності до культу як зовнішнього ритуально-обрядового атрибута священності. Сакральний локус категоризується через його складники - іманентні вияви категорії священного. Особливість мікрогрупи “священне місце” виявляється в актуалізації семантичних корелятів, що засвідчує тяглість традицій, своєрідну концептуалізацію понять на позначення передусім культових споруд (храм, церква, монастир, лавра). Прикметно, що один із поданих номенів (церква) має розгалужену систему демінутивних утворень, словотвірних дериватів.

Категорія священного часу в лінгвальному вираженні, об'єктивуючи релігійний стратум, передає його передусім у нелінійному, циклічному вимірах і в цьому сенсі корелюється з іншими стратумами - біблійним, фольклорним, міфологічним. Сакральний час отримує такі характеристики завдяки ізоморфізму мови і культури, а точніше, релігійному (християнському) впливу на мовну картину світу. Поняттєве поле “священний час” представлене в лексикографічних джерелах української мови обмеженою кількістю мовних знаків (Великдень, Різдво, празник, піст, Пасха та ін.), при цьому значна кількість номенів-репрезентантів окресленого поля має праслов'янську основу, а отже, характерна й для дохристиянської епохи. Своєрідний синтез поганських та християнських темпоральних реалій - одна з домінантних ознак аналізованого поняттєвого поля.

ВИСНОВКИ

Концептосфера БОГ становить сегмент української мовної картини світу. Як універсальна культурна домінанта, що об'єднує в системі мовних координат та опозицій онтологічні, міфологічні, релігійні, духовні константи індивіда та соціуму, концептосфера БОГ об'єктивується в біблійному, фольклорному, лінгвістичному дискурсах.

Застосування комплексної методики до багатоаспектного об'єкта дослідження, розгляд концепту БОГ у фреймових структурах - виділення реалемного, акціонального, посесивного, компаративного, таксономічного фреймів - дало змогу простежити багатошаровість мовної свідомості, засвідчити аксіологічний вимір загальнолінгвального, національно детермінованого компонентів, що об'єктивується через мовні знаки і є базовим для виявлення національно-культурного змісту цих знаків. Концептуальний аналіз доповнено діахронічним підходом до компонентів поняттєвих полів, зафіксованих у досліджуваному словниковому дискурсі: засвідчено розвиток значень певних мовних номінацій як фрагментів “картини світу”, перетворення лексичних найменувань у концептуально знакові; слова як мовного знака на знак культури.

У результаті вивчення концептосфери БОГ у біблійному, фольклорному, словниково-діахронному дискурсах виявлено різні співвідношення в системі координат мовна картина світу - концептуальна картина світу. Так, біблійна картина світу тяжіє до концептуальної картини світу, фольклорна ж та власне лінгвістична картини світу об'єктивують мовну картину світу, хоча чіткої межі між МКС і ККС провести не можна з огляду на ізоморфізм базових понять в окреслених дискурсах, їхню взаємопроникність і взаємозумовленість.

Когнітивне моделюванння концепту БОГ у біблійному дискурсі засвідчило аксіологічну, прагматичну, культурну семантику мовного знака. Відзначено відповідність, адекватність деяких назв в українському перекладі Біблії та номенів оригіналу. Здійснено аналіз субконцептів “створення світу”, “священність“, а також референтів, кореферентів Бога, у яких об'єктивуються опозиції трансцендентного/іманентного, сакрального/профанного. Реалемний фрейм репрезентують партиципіанти на позначення узагальнених ознак якості, місця, часу, способу. На основі аналізу вторинних семіотичних систем (метафоричних, метонімічних корелятів) визначено змістові, ціннісні параметри характеристик (якостей, діянь) Бога. Розгляд концепту БОГ в акціональному фреймі пов'язаний з виявленням прототипних ситуацій у семантичній опозиції Бог/людина через об'єктивацію таких понять, як святість, праведність/неправедність, добро/зло, через маніфестацію локусного, персонажного виявів Божих діянь, творінь. Прототипні ситуації актуалізовані біблійними антропонімами та ойконімами, через яких експлікуються діяльнісні якості Бога. Серед досліджених антропонімів розрізнено сакрально знакові номінації як прецедентні імена та групу антропонімів, що вказують на профанну сферу біблійного тексту. Історична та культурологічна інформація міститься в зафіксованих ойконімах, з якими пов'язані народження й діяння Ісуса Христа.

Фольклорний дискурс об'єктивує концепт БОГ в онтологічному, міфологічному, космологічному, релігійному стратумах, що відображають народні уявлення, вірування українського етносу упродовж його багатовікової історії. Прикметною ознакою фольклорного дискурсу виступає дуалістичне розуміння Бога, Його творінь, що відбиває пракультурний, праісторичний етап світоглядної еволюції наших предків. У фольклорних жанрах зафіксовано функціонування значної кількості номінацій Бога в контексті “народження Боголюдини”. Ці номінації тяжіють до народнопісенного жанру та інтимізованої загальновживаної лексики. Семантика спостережених фольклорних назв Бога спроектована переважно на ранній період життя Ісуса Христа. У фольклорних джерелах новітнього періоду виразно домінує трансцендентний характер світобудови, що можна пояснити утвердженням християнських традицій в житті українського етносу. Загалом фольклор певним чином дисонує з біблійним дискурсом, виступаючи своєрідним синтезом анімістичних, тотемістичних, пантеїстичних, монотеїстських уявлень.

У словниково-діахронному дискурсі на основі логіко-поняттєвого моделювання, класифікаційної ознаки святості (священності) як детермінанти сакрального мовного простору виділено поняттєві поля - “священна особа”, “священна дія”, “священний предмет”, “священне місце”, “священний час”, у межах яких в діахронному аспекті встановлено етимонні значення культурної універсалії БОГ, семантичні трансформації, конституальні та змінні ознаки в ядерних та периферійних зонах на номінативному, дериваційному, знаково-семіотичному рівнях, що сприяло відтворенню української мовної картини світу. На підставі аналізу лексикографічних джерел, у яких зафіксовано українську сакральну лексику

X-XX ст., стверджуємо, що внутрішня організація концептосфери БОГ зумовлена складним переплетінням і взаємопроникненням різних поняттєвих полів - персонального, акціонального, темпорального, реалемного, локусного, що в сукупності об'єктивують сакральне в словнику української мови.

Досліджені концепти Бога у біблійному, фольклорному та діахронно-словниковому дискурсах формують концептосферу БОГ - багатопланову, поліфункціональну, ієрархічну структуру, різнорівневі складники якої експлікують архетипні, символічні, метафоричні, метонімічні, асоціативні, прототипні, стереотипні уявлення українського етносу. Отримані результати сприяють розвиткові ідей антропоцентризму в інтегральному дослідженні певного сегмента української мовної картини світу.

концептосфера бог лінгвістичний мовний

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Мацьків П.В. Концептосфера БОГ в українському мовному просторі. Монографія. - Київ - Дрогобич: Коло, 2007. - 323 c. (рецензії: Бучко Д.В. //Культура слова. - 2007. - №68-69; Л.М.Полюга //Аудиторія. - 2007. - 20 - 26 грудня (ч. 39 (2599).

2. Мацьків П.В. Фразеологічний образ Бога в українській мові //Збірник наукових праць за матеріалами V Всеукраїнської науково-практичної конференції “Етнос. Культура. Нація”. - Дрогобич, 2005. - С.254 - 261.

3. Мацьків П.В. Концептема “Створення світу” в релігійному дискурсі //Матеріали IX Міжнародної наукової конференції “Семантика мови і тексту”. - Івано-Франківськ, 2006. - С. 259 - 262.

4. Мацьків П.В. Теоніми поганства в українській мові як відображення релігійного світобачення //Східнослов'янська філологія:- Мовознавство. - Горлівка, 2006. - Вип. 10. - С. 153-159.

5. Мацьків П.В. Українські переклади Біблії: семасіологічний аспект //Вісник Сумського державного університету: Зб. наук. праць. Серія Філологічні науки. - Суми, 2006. - №11 (95). - С.168 - 172.

6. Мацьків П.В. Святе - священне - сакральне //Культура слова. - К., 2006. - Вип.66-67. - С. 115 - 117.

7. Мацьків П.В. Божі імена в сакральному дискурсі //Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Мовознавство. - Тернопіль: ТНПУ, 2006. - 2 (16). - С.161 - 168.

8. Мацьків П.В. Номени поганства в українському мовному просторі //Вісник: Проблеми української термінології. - Львів: Національний університет ”Львівська політехніка“, 2006. - №559. - С. 270 - 273.

9. Мацьків П.В. Біблійні ойконіми //Лексикографічний бюлетень: Зб. наук. праць /Відпов. ред. д.філол.н., проф. В.В.Німчук. - К., 2006. - Вип.14. - С.67 - 71.

10. Мацьків П.В. Мови Біблії //Культура слова. - К., 2006. - Вип.66 - 67. - С. 77 - 80.

11. Мацьків П.В. Дохристиянська богослужбова лексика української мови //Вісник: Проблеми української термінології. - Львів: Національний університет ”Львівська політехніка“, 2006, №559. - С. 278 - 281 (у співавторстві з О.П.Мацьківим).

12. Мацьків П.В. Біблійні антропоніми //Лінгвістика: Зб. наук. праць. -Луганськ: Вид. ЛНПУ ”Альма-матер”, 2007. - №1(11). - С. 34 - 42.

13. Субконцепт “створення світу” у фольклорному дискурсі //Лінгвістика: Зб. наук. праць. - Луганськ: Вид. ЛНПУ ”Альма-матер”, 2007. - №2(12). - С.133 - 139.

14. Мацьків П.В. Поняттєве поле “священний предмет” у лінгвістичній картині світу //Збірник наукових доповідей Полтавського державного педагогічного університету. - Полтава: Освіта, 2007. - Т.1. - С. 162 -168.

15. Мацьків П.В. До питання про мовну та концептуальну картини світу //Лінгвостилістика: об'єкт - стиль, мета - оцінка: Зб. наук. праць /Відп. ред. академік НАН України В.Г. Скляренко. - К., 2007. - С.203 - 210.

16. Мацьків П.В. Поняттєве поле “священна дія” (назви обрядів) у лінгвістичній картині світу //Наукові записки Тернопільського педагогічного університету. Серія: Мовознавство. - Тернопіль: ТНПУ, 2007. - 1(16). - С. 388 - 399.

17. Мацьків П.В. Кореференти Бога в сакральному дискурсі //Вісник Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника. Філологія. - Випуск XVІІ-XVIII. - Івано-Франківськ: Видавничо-дизайнерський відділ ЦІТ, 2007. - C.311 - 314.

18. Поняттєве поле “священний час” у мовній картині світу //Лексикографічний бюлетень: Зб. наук. праць /Відпов. ред. д.філол.н., проф. В.В.Німчук. - К., 2007. - Вип.15. - С.57 - 63.

19. Мацьків П.В. Кореференти Бога в сакральному дискурсі: предметний фрейм // Проблеми зіставної семантики. Зб. наук. статей /Відп. ред. Тараненко О.О. - К.: Вид. Центр КНЛУ, 2007. - Вип.8. - С. 380 - 385.

20. Мацьків П.В. Семантична опозиція Бог/людина у фольклорній картині світу //Мовознавчий вісник: Зб. наук. пр. /МОН України. Черкаський нац. ун-т ім. Б.Хмельницького; Відп. ред. Г.І. Мартинова. - Черкаси: Брама-Україна, 2007. - Вип. 4. - С. 103 -113.

21. Мацьків П.В. Референти, кореференти Бога у фольклорній картині світу //Науковий вісник Чернівецького університету. Слов'янська філологія. Чернівці: Вид. “Рута”, 2007. - Вип. 356 - 359. - С. 411 - 417.

22. Мацьків П.В. Репрезентація концепту Бог у фольклорній картині світу //Рідне слово в етнокультурному вимірі /Матеріали I Міжнародної науково-практичної конференції, Дрогобич: Посвіт, 2007. - С.96 - 104.

23. Мацьків П.В. Поняттєве поле “священне місце” в лінгвальному вимірі. - Культура слова. - К., 2007. - Вип. 68 - 69. - С. 49 - 55.

24. Мацьків П.В. Лексико-тематична група назв молитов, піснеспівів у структурі поняттєвого поля “священна дія” //Лексикографічний бюлетень: Зб. наук. праць /Відпов. ред. д.філол.н., проф. В.В.Німчук. - К., 2007. - Вип.16. - С.12 - 18.

25. Мацьків П.В. Поняттєве поле “священна дія” (назви богослужінь) у лінгвістичній картині світу //Гуманітарна освіта в технічних вищих навчальних закладах: Зб. наук. праць факультету лінгвістики Гуманітарного інституту Національного авіаційного університету. - К.: ДП “Інформ.- аналіт. агентство”, 2007. - Вип. 14. - С. 121 - 129.

26. Мацьків П.В. Концепт у структурі сучасних мовознавчих досліджень //Мовознавчий вісник: Зб. наук. пр. /МОН України. Черкаський нац. ун-т ім. Б.Хмельницького; Відп. ред. Г.І. Мартинова. - Черкаси, 2008. - Вип. 7. - С. 19 - 30.

27. Мацьків П.В. Мовна репрезентація концепту Бог у біблійному дискурсі //

Наукові праці: Науково-методичний журнал. -Т. 92. Вип. 79. Філологія. Мовознавство. - Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. Петра Могили, 2008. - С.33 - 38.

Размещено на Allbest.ru