Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Інститут філології

УДК 81'42 : 811.161.2+811.161.1+811.11

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Комунікативна ситуація “виправдання”: функціонально-прагматичний та лінгвокультурний аспекти (на матеріалі української, російської та англійської художньої прози ХІХ ст.)

10.02.15 - загальне мовознавство

Корольов Ігор Русланович

КИЇВ - 2008

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі загального мовознавства та класичної філології Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Науковий керівник - доктор філологічних наук, професор Голубовська Ірина Олександрівна, Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри загального мовознавства та класичної філології

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор Бацевич Флорій Сергійович, Львівський національний університет імені Івана Франка, завідувач кафедри загального мовознавства

кандидат філологічних наук, доцент Гриценко Світлана Павлівна, Національний аграрний університет, завідувач кафедри латинської мови та культури професійного спілкування

Захист дисертації відбудеться “ 14 ” листопада 2008 р. о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.19 в Інституті філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01601, Київ, бульвар Тараса Шевченка, 14, к. 63.

З дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці ім. М. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01601, м. Київ, вул. Володимирська, 58, к. 10).

Автореферат розісланий “09” жовтня 2008 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Л. П. Гнатюк

комунікація маркований мовленнєвий виправдання

Дисертаційне дослідження виконане в контексті ідей сучасної антропоцентричної лінгвістики, у фокусі уваги якої перебувають проблеми міжособистісної мовленнєвої комунікації. Комунікативна діяльність адресанта і адресата, їх мовленнєві стратегії і тактики досліджувалися в аргументативному (А. Бєлова, Т. Скуратовська, W. J. Edmondson), прагмалінгвістичному (Г. Апалат, Г. Божко, Т. Космеда, Н. Кушнір, А. Левицький, T. A. van Dijk), а також лінгвокультурному (С. Богдан, І. Голубовська, М. Стахів, Й. Стернін, С. Тер_Мінасова, R. Watson, A. Wierzbicka) аспектах на матеріалі різних типів дискурсів.

У лінгвістичних працях останніх років дискурс розглядається як багатовимірне явище (Н. Арутюнова, М. Бахтін, Ф. Бацевич, Г. Почепцов, G. Brown, G. Yule) з урахуванням когнітивних (О. Селіванова, І. Шевченко, N. Fairclough), етнопсихологічних (В. Карасик, В. Красних), культурних (А. Головня, С. Тер-Мінасова, A. Wierzbicka), соціальних (І. Горєлов, С. Гриценко, К. Сєдов, D. Hymes), політичних (М. Макаров) та інших факторів. Проте не до кінця вивченими залишаються універсальні та національно-специфічні характеристики вербального й невербального планів вираження стандартних комунікативних ситуацій, зокрема тих, що знайшли відображення в художньому дискурсі.

Актуальність теми дисертації зумовлена антропоцентричною спрямованістю сучасних лінгвістичних досліджень на вивчення функціонально-прагматичних характеристик міжособистісної комунікації. З огляду на світові глобалізаційні процеси необхідним є подальший аналіз мовленнєвої поведінки мовних особистостей - представників різних етносів - у конкретних комунікативних ситуаціях, зокрема в комунікативній ситуації “виправдання”, відображеній у різномовних художніх дискурсах.

Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що в роботі вперше встановлено типологію комунікативних стратегій (аргументативна, ввічливості, особистісно-орієнтована) і тактик (“Виправдання дій, що спричинили конфліктну ситуацію”, “Визнання провини комунікантом”, “Декларація щирості”, “Апеляція до попереднього позитивного досвіду стосунків”, “Заклик до співчуття з боку співрозмовника”, “Пошук суттєвого аргументу виправдання”, “Спростування твердження співрозмовника”, “Вербалізація позитивного ставлення до співрозмовника/об'єкта виправдання”, “Реакція на змінений психічний/фізичний стан одного з комунікантів”, “Пошук іншого винного/відповідального”) у комунікативній ситуації “виправдання”, а також специфіку соціальних ролей (Дорослий, Батько, Дитина), в яких виступають українська, російська та англійська мовні особистості; виявлено універсальні й національно-специфічні вербальні та невербальні засоби, релевантні для здійснення наміру виправдатися в українському, російському та англійському мовленнєвому спілкуванні; вдосконалено методику аналізу функціонально-прагматичних і лінгвокультурних особливостей комунікативних ситуацій, відображених у різномовних художніх дискурсах.

Теоретичне значення дисертаційного дослідження пов'язується з розширенням основних положень теорії комунікації, дискурсивної лінгвістики, прагмалінгвістики, зіставної лінгвокультурології. Комплексна характеристика вербальної і невербальної поведінки української, російської та англійської мовних особистостей сприяє уточненню традиційного визначення поняття комунікативної ситуації, а також поглиблює теоретичні концепції з проблем вивчення комунікативної поведінки мовної особистості.

Практичне значення одержаних результатів полягає в можливості їхнього використання у викладанні таких навчальних курсів, як “Загальне мовознавство”, “Порівняльна типологія української, російської та англійської мов”, “Лінгвокраїнознавство”, спецкурсів із “Основ прагмалінгвістики”, “Основ лінгвокультурології”, “Зіставного мовознавства”, “Міжкультурної комунікації”, а також етики та психології мовного спілкування.

Апробація результатів дисертації. Основні результати дослідження висвітлювались у доповідях на п'яти Міжнародних конференціях: “Пам'яті доктора філологічних наук, професора С. В. Семчинського” (Київ, 2006); “Міжкультурна лінгвістика та формування іншомовної комунікативної компетенції” (Київ, 2006); “Слово і речення у слов'янських мовах. Опис - порівняння - переклад” (Вроцлав, Польща 2006); “Національна культура у парадигмах семіотики, мовознавства, літературознавства” (Київ, 2007); “Росія і захід: діалог культур” (Москва, Росія 2007); на восьми Всеукраїнських конференціях: “Каразінські читання. Людина. Мова. Комунікація” (Харків, 2005); “Феномен А. Кримського у світовій науці (до 135-річчя від дня народження)” (Київ, 2006); “Пам'яті доктора філологічних наук, професора І. В. Шаровольського” (Київ, 2006); “Функціональний простір української мови” (Київ, 2007); “Світоглядні горизонти філології: традиції та сучасність” (Київ, 2007); “Нові концепції викладання іноземної мови в контексті Болонського процесу” (Київ, 2007); “Діалог культур: лінгвістичний і літературознавчий виміри” (Київ, 2008); на трьох міжвузівських наукових конференціях: “Дні науки в Бердянському державному педагогічному університеті” (Бердянськ, 2005); “Наука і вища освіта” (Запоріжжя, 2005); “Сучасні проблеми та перспективи дослідження романських і германських мов і літератур” (Донецьк, 2006).

Публікації. Основні положення й результати дисертаційного дослідження відображено в 10 публікаціях: 7 статтях (з них 5 опубліковано у фахових наукових виданнях, затверджених ВАК України) та тезах 3 наукових конференцій.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів із висновками до кожного з них, загальних висновків, списку використаної літератури (282 найменування вітчизняних і зарубіжних авторів, із них 43 - іноземними мовами), списку джерел ілюстративного матеріалу (27 позицій). Загальний обсяг дисертації 238 сторінок, із них - 211 сторінок основного тексту (в тому числі 2 рисунки та 7 таблиць).

Вибір релевантних стратегій і тактик мовленнєвої комунікації залежить від рівня загальних енциклопедичних знань, мовної компетенції, психологічного стану мовця - ступеня комбінаторності мислення та емоційності, здатності змінювати свою мовленнєву поведінку, обирати адекватні мовленнєві тактики. Використання комунікантами певного набору комунікативних стратегій і тактик детермінується традиціями внутрішньоетнічного спілкування (Н. Арутюнова, О. Іссерс, T. A. van Dijk, D. Hymes).

Спілкуючись, комуніканти традиційно виконують одну з трьох ролей (Дорослий, Батько, Дитина), що залежить від статусу співрозмовника та особливостей комунікативної ситуації у цілому. В межах однієї соціальної ролі існує можливість вибору тієї або іншої мовленнєвої стратегії (Е. Берн, І. Горєлов, В. Карасик, К. Сєдов).

Розділ 2. “Функціонально-прагматичні характеристики комунікативної ситуації “виправдання в українському, російському та англійському художніх дискурсах”. Розглянуто вину як пресупозицію комунікативної ситуації “виправдання”. Зокрема встановлено, що в українській, російській та англійській лінгвокультурах вина є універсальною пресупозицією для: 1) констатації вини й визнання себе винним; 2) каяття й покаяння; 3) прохання вибачити й виправдання; 4) прощення.

Констатація вини є ментальним актом, проявом (скоріше, переживанням) переконання, що здійснений учинок є злом (Р. Гжегорчикова). На мовному рівні констатацію та визнання вини репрезентують предикати на зразок укр. винуватий (винен), винувата (винна), рос. виноват (виновен), виновата (виновна); віддієслівні іменники укр. звинувачення, винуватість (винність), рос. обвинение, виновность, англ. guilt (guiltiness), blameworthiness; агентивні лексеми укр. виновник, рос. виновник. В англійській мові прикметник guilty, іменники blame, fault з семантикою глибокого почуття вини, а також конструкції типу to be guilty, to be to blame вказують на відповідального за провину. Втім, визнання вини не завжди супроводжується жалем про здійснений учинок. З моральної точки зору від винного очікують висловлення з приводу своєї провини або каяття (С. Дорда). Констатація та визнання власної провини, почуття жалю, каяття й покаяння спонукають винуватця до вибачення й виправдання, що також характеризуються наявністю вини в пресупозиції. Тут слід зазначити, що виправдання (рос. оправдание, англ. justification) може реалізовуватися комунікантом як із визнанням (констатацією) власної вини, так і з її запереченням. Це й відрізняє виправдання від прохання вибачити. У комунікативній ситуації “виправдання” вина адресанта є вже пресупозицією для прощення з боку адресата. Прощення вимагає передусім самовідданості й щиросердності з боку потерпілого. Простити означає позбутися ненависті, бажання помститися тому, хто заподіяв зло.

Виправдання належить до групи так званих конклузивних мовленнєвих дій (J. Klein). Виправдання підтримує правильність певного стану речей; його мета - надати позитивну або, принаймні, не негативну оцінку тому, хто виправдовується (Х. Куссе, О. Снєжик, J. Klein). Орієнтація на оцінку стану речей відрізняє мовленнєвий акт виправдання від обґрунтування, твердження та пояснення.

Виправдання як особливий вид мовленнєвих актів (далі - МА) має за мету досягнення перлокутивного ефекту шляхом зміни емоційного стану адресата внаслідок мовленнєвого впливу. Особливістю МА “виправдання” є те, що їх перлокутивний ефект часто невизначений, адже ситуація має безліч додаткових моментів, які впливають на перлокуцію. Виправдання, як і вибачення, може бути прийнятим або ні. Перлокутивний ефект визначається також рольовим і соціальним статусом комунікантів. Аналіз прагматичних типів МА “виправдання” (перформативів, експресивів, директивів реквестивного типу, промісивів і констативів) дозволяє твердити, що вони є оцінними мовленнєвими актами.

Аналіз текстового матеріалу в комунікативній ситуації “виправдання” продемонстрував можливість виділення трьох комунікативних стратегій (аргументативної, ввічливості та особистісно-орієнтованої), кожна з яких реалізується інтегрованим набором мовленнєвих тактик (рис. 1).

Рис. 1. Комунікативна ситуація “виправдання”: стратегії і тактики

Виділення різних стратегій і тактик є умовним, оскільки в кожній конкретній комунікативній ситуації “виправдання” вони можуть перетинатися та накладатися одна на одну. Кожна тактика у вербальному вираженні є інваріантом, що реалізується великою кількістю варіантних висловлень. Як показав зіставний аналіз, мовленнєві тактики “Виправдання дій, що спричинили конфліктну ситуацію”, “Визнання провини комунікантом”, “Декларація щирості”, “Апеляція до попереднього позитивного досвіду стосунків”, “Заклик до співчуття з боку співрозмовника”, “Пошук суттєвого аргументу виправдання”, “Спростування твердження співрозмовника”, “Вербалізація позитивного ставлення до співрозмовника/об'єкта виправдання”, “Реакція на змінений психічний/фізичний стан одного з комунікантів”, “Пошук іншого винного/відповідального” в комунікативній ситуації “виправдання” є універсальними для української, російської та англійської лінгвокультур. Виділені тактики номінувалися за допомогою так званого методу “винайдення штучної бірки” (Г. Божко, Є. Верещагін).

Нижче проілюстровано, як “працюють” мовленнєві тактики в діалозі. Розглянемо приклади комунікативних ситуацій “виправдання”, в яких кожній новій репліці відповідає окрема мовленнєва тактика, що реалізує ту або іншу стратегію виправдання:

укр.: 1. “Виправдання дій, що спричинили конфліктну ситуацію” (“Було б що віддавати… Уже ж усе, що було, забрали... Доки ж таки його брати і з чого його взяти?.. Та не стільки, як з нас. З їх за землю беруть. А з нас? І подушне, і викупне, і земське, й мирське!”); 2. “Пошук суттєвого аргументу виправдання” (“…що ж, як немає грошей… Хіба б не радніші віддати?.. Коли й заробити нігде…”); 3. “Заклик до співчуття з боку співрозмовника” (“Воно ж і даванню кінець є... Уже ж усе, що було, забрали... овечат продали, свиней продали, одежу лишню... Зосталися одні з душами. Доки ж таки його брати і з чого його взяти?.. Господи! от настало життя, - ворогові такого не пожадаєш”); 4. “Пошук іншого винного/відповідального” (“Он, небійсь, у панів скільки землі - не міряно! З їх би і брали. - Хіба не беруть і з їх? Думаєш милують - беруть! - Та не стільки, як з нас. З їх за землю беруть. А з нас? І подушне, і викупне, і земське, й мирське!”). Виявлені мовленнєві тактики в романі Панаса Мирного “Повія”, що використовуються суб'єктом “виправдання” (Пріською), реалізують аргументативну (1, 2) та особистісно-орієнтовану (3, 4) стратегії спілкування;

рос.: 1. “Пошук суттєвого аргументу виправдання” (“…Разве я не чувствую? И чем более пью, тем более и чувствую... Пью, ибо сугубо страдать хочу!”); 2. “Вербалізація позитивного ставлення до співрозмовника/об'єкта виправдання” (“Знаете ли, знаете ли вы, государь мой, что я даже чулки ее пропил?”); 3. “Заклик до співчуття з боку співрозмовника” (“Для того и пью, что в питии сем сострадания и чувства ищу...”); 4. “Декларація щирості” (“Знаете ли, знаете ли вы, государь мой, что я даже чулки ее пропил? Не башмаки-с, ибо это хотя сколько-нибудь походило бы на порядок вещей, а чулки, чулки ее пропил-с!…а живем мы в холодном угле, и она в эту зиму простудилась и кашлять пошла, уже кровью. Детей же маленьких у нас трое, и Катерина Ивановна в работе с утра до ночи, скребет и моет и детей обмывает, ибо к чистоте сызмалетства привыкла, а с грудью слабою и к чахотке наклонною, и я это чувствую”); 5. “Визнання провини комунікантом” (“Такова уж черта моя!… и я это чувствую. Разве я не чувствую?”). Виявлені мовленнєві тактики в романі Ф. М. Достоєвського “Злочин і покарання”, що використовуються адресантом (Родіоном Раскольниковим), реалізують усі три комунікативні стратегії: аргументативну (1, 5); ввічливості (2); особистісно-орієнтовану (3, 4);

англ.: 1. “Вербалізація позитивного ставлення до співрозмовника/об'єкта виправдання” (“It was this way, Padre, - he began, with his eyes on the ground… Often, Padre…Padre, you know I trust you!”); 2. “Пошук суттєвого аргументу виправдання” (“But I didn't care much about it; I always wanted to get home quick to mother. You see, she was quite alone among them all in that dungeon of a house…Then, in the winter, when she got so ill, I forgot all about the students and their books; and then, you know, I left off coming to Pisa altogether”); 3. “Реакція на змінений психічний/фізичний стан одного з комунікантів” (“I should have talked to mother if I had thought of it; but it went right out of my head…”); 4. “Декларація щирості” (“Well, it was in those long nights; I got thinking about the books and about what the students had said and wondering whether they were right and what Our Lord would have said about it all… Often, Padre. Sometimes I have prayed to Him to tell me what I must do, or to let me die with mother. But I couldn't find any answer”); 5. “Апеляція до попереднього позитивного досвіду стосунків” (“And you never said a word to me. Arthur, I hoped you could have trusted me. - Padre, you know I trust you!”); 6. “Виправдання дій, що спричинили конфліктну ситуацію” (“It seemed to me that no one could help me not even you or mother; I must have my own answer straight from God. You see, it is for all my life and all my soul”). Виявлені мовленнєві тактики в романі Е. Л. Войнич “Овід”, що використовуються суб'єктом виправдання (Артуром), реалізують усі три комунікативні стратегії: аргументативну (2, 3, 5, 6); ввічливості (1); особистісно-орієнтовану (4).

Підрахунок частотності застосування кожної мовленнєвої тактики (табл. 1) у рамках відповідної комунікативної стратегії (табл. 2) дав змогу виявити універсальні та національно-специфічні особливості реалізації комунікативної ситуації “виправдання”, відображеній в українському, російському та англійському художніх дискурсах.

Підрахувавши - коефіцієнт рангової кореляції :укр.-рос.=0,345; укр.-англ.=0,384; рос.-англ.=0,318., ми з'ясували, чи існує залежність між співвідношенням частот використання мовленнєвих тактик у комунікативній ситуації “виправдання” в українській, російській та англійській мовах. Критичне значення вибіркового показника (для n = 10) при 5 % рівні значимості дорівнює 0,64. Отже, вибіркові значення є нижчими за критичні, що демонструє відсутність зв'язку між співвідношеннями частот мовленнєвих тактик у досліджуваних мовах. Результати опрацювання експериментальних даних свідчать, що з імовірністю 95 % можна стверджувати: між вибірковими частотами немає кореляції.

Таблиця 1. Частотність використання мовленнєвих тактик українською, російською та англійською мовними особистостями в комунікативній ситуації “виправдання”

Таблиця 2. Частотність вибору комунікативних стратегій українською, російською та англійською мовними особистостями в комунікативній ситуації “виправдання”

Щодо коефіцієнту кореляції r, то експериментальні дані засвідчили : r укр.-рос.=0,401; r укр.-англ.=- 0,432; r рос.-англ.=0,375., що між вибірковими значеннями не існує зв'язку, оскільки вони нижче за критичні (критичне значення вибіркового показника r (для n=10) при 5 % рівні значимості дорівнює 0,632).

Як показав проведений аналіз, вибір ініціатором виправдання тієї або іншої мовленнєвої тактики залежить від таких факторів: пресупозиції, обставин спілкування, соціальної ролі мовця. Вагомим фактором модусу спілкування є соціальна роль мовця - ініціатора виправдання, що, як правило, детермінує вибір тієї або іншої мовленнєвої тактики.

Нами було окремо виділено мовленнєві тактики в українській, російській та англійській мовах, що є типовими для Батька, Дорослого і Дитини, а також встановлено залежність вибору тієї або тієї мовленнєвої тактики від соціальної ролі мовця. Аналіз усього корпусу мовленнєвих тактик та визначення частотності їх використання з точки зору соціальної ролі ініціатора виправдання (Дорослий, Батько, Дитина) в українській, російській та англійській мовах дав можливість зробити такі висновки: 1) для російського та англійського суб'єктів виправдання найпродуктивнішою є соціальна роль Дорослого. Так, у соціальній ролі Дорослого комунікант-росіянин реалізує 134 мовленнєві тактики у вищезазначеній комунікативній ситуації (із загальної кількості аналізованих - 900 (по 300 для кожної досліджуваної мови). Комунікант-англієць виступає в соціальній ролі Дорослого для реалізації 127 мовленнєвих тактик; 2) для комуніканта-українця найпродуктивнішою соціальною роллю в комунікативній ситуації “виправдання” є Дитина. Саме в цій ролі він реалізує 125 мовленнєвих тактик, тимчасом як кількість реалізованих тактик Дорослим дорівнює 114. У російській та англійській лінгвокультурах соціальну роль Дитини комунікант обирає значно рідше, ніж в українській (відповідно 111 та 98 мовленнєвих тактик). Це пов'язано з тим, що саме в соціальній ролі Дитини при виправданні найдоцільніше використовувати притаманні українській лінгвокультурі мовленнєві тактики “Заклик до співчуття з боку співрозмовника” та “Пошук іншого винного/відповідального”; 3) соціальна роль Батька в комунікативній ситуації “виправдання” є найменш поширеною в усіх трьох досліджуваних мовах. Аналіз продемонстрував, що суб'єкт виправдання в соціальній ролі Батька як в українській, так і в російській та англійській мовах, фактично не визнає себе винним (зі 191 мовленнєвих тактик, використаних Батьком у трьох мовах, доля реалізованих тактик “Визнання провини комунікантом” дорівнює 16), не виявляє слабкості (кількість реалізованих Батьком мовленнєвих тактик “Заклик до співчуття з боку співрозмовника” в трьох мовах дорівнює 14), не намагається запевнити співрозмовника в тому, що готовий змінитися (кількість реалізованих мовленнєвих тактик “Декларація щирості” в трьох мовах дорівнює 27). Найменша кількість реалізованих суб'єктом виправдання мовленнєвих тактик у цій соціальній ролі характерна для російської мови (55), а в українській та англійській цей показник дорівнює відповідно 61 та 75 мовленнєвим тактикам.

Отже, аналіз матеріалу продемонстрував наявність залежності між соціальною роллю мовця та вибором тієї або іншої мовленнєвої тактики. Про це свідчить той факт, що репертуари мовленнєвих тактик, а також частотність використання однакових тактик у комунікантів із психічною домінантою Дорослого, Батька або Дитини в комунікативній ситуації “виправдання” не збігаються. Таким чином, обрання певної мовленнєвої тактики, а також тієї або іншої соціальної ролі, зумовлюється приналежністю суб'єкта виправдання до певної лінгвокультури.

Розділ 3. “Лінгвокультурні особливості вербальних і невербальних компонентів комунікативної ситуації “виправдання” в українському, російському та англійському художніх дискурсах”. У структурі художніх діалогів комунікативної ситуації “виправдання” на рівні лексики та синтаксису релевантними є такі стилізовані елементи розмовного мовлення:

1) перебиви думки та мовлення - укр.: “Боже! І ви не вірите мені! - скрикнула вона. - Недаром ті гаспидські гроші наче огнем пекли мене, недаром я (Христя) не хотіла їх брати... - Та я... вірю... Я - вірю... тільки... дитино моя! - з плачем уже почала Пріська” (Мирний, Повія); рос.: “...(Федор Иванович) и если вам мало вашей пенсии... - Ах, не говорите таких ужасных слов, - перебила его Варвара Павловна” (Тургенев, Дворянское гнездо); англ.: “But I have not supposed, I confess, that any confidence I could entrust to you, would be likely to degrade you... - Oh! I degraded! - exclaimed Carker. - In your service! - Or to place you, - pursued Mr. Dombey, - in a false position... - I in a false position! - exclaimed Carker. - I shall be proud, delighted to execute your trust” (Dickens, Dombey and Son);

2) зв'язки вільного поєднання - укр.: “Вибачайте, будьте ласкавi, що я знехотя... незумисне... розсипав вашi вишнi... - промовив Радюк, запикуючись перед старими” (Нечуй-Левицький, Хмари); рос.: “Впрочем, ты, конечно, будешь вправе осудить меня. В мои лета... Словом, эта... эта девушка, про которую ты, вероятно, уже слышал... Не называй ее, пожалуйста, громко... Ну, да... она теперь живет у меня. Я (Николай Петрович) ее поместил в доме...” (Тургенев, Отцы и дети); англ.: “You are very kind, but I (Jane) know what my manners were to you... So cold and artificial!.. I had always a part to act... It was a life of deceit!” (Austen, Emma);

3) повтори - укр.: “Так це я? Я? (Пріська) Мати?! Це дяка така матері, що тебе на розум наводила? Я її вигризла?!” (Мирний, Повія); “Не буду! Не буду! - О, нещастя, нещастя! - замовив він (Загнибіда)” (Мирний, Повія); рос.: “Тогда я мог быть откровенным, тогда мне скрывать было нечего; а теперь... А теперь... А теперь я должен удалиться. Прощайте” (Тургенев, Накануне); “Долли, что я (Степан Аркадьич) могу сказать?.. Одно: прости, прости...” (Толстой, Анна Каренина); англ.: “No, no, sir, - sobbed Oliver, clinging to the hand which held the well-known cane; - no, no, sir; I will be good indeed; indeed, indeed I will, sir! I am a very little boy, sir; and it is so…so…” (Dickens, Oliver Twist); “I beg your pardon (Mrs. Smith), my dear Miss Elliot… I beg your pardon for the short answers I have been giving you, but I have been uncertain what I ought to do” (Austen, Persuasion);

4) звертання - інтенція виправдання ніби накладає відбиток на семантику апелятивів, що робить їх маркованими:

укр.: “Ох, панове сватове! Не слiд менi (Наум), бувши у сьому важному чину, лишнє слово говорить; моє дiло таке: сказав, що закон велить, та й жди одвiту; що почуєш, з тим назад iди” (Квітка-Основ'яненко, Маруся); “Марусю!.. Не сердься на мене (Василь), не вiдворочуйся…” (Квітка-Основ'яненко, Маруся); “Їй-богу, правду кажу (Колісник), Антон Петрович! Їй-богу, не брешу!.. Уважте, згляньтеся...” (Мирний, Повія); “Василечку, голубчику, соколику мiй! Не випитуй же в мене, чи люблю я (Маруся) тебе; я сього тобi зроду не скажу, щоб ти не посмiявся надо мною...” (Квітка-Основ'яненко, Маруся);

рос.: “Я (Шубин) готов извиниться перед вами, Николай Артемьевич, - проговорил он с учтивым полупоклоном, - если я вас точно чем-нибудь обидел” (Тургенев, Накануне); “Ну, ну, Савельич! Полно, помиримся, виноват; вижу сам, что виноват. Я (Петр Гринёв) вчера напроказил, а тебя напрасно обидел. Обещаюсь вперед вести себя умнее и слушаться тебя. Ну, не сердись…” (Пушкин, Капитанская дочка); “…да: пожалуйста, маменька, и ты, Дунечка, не подумайте, что я не хотел к вам сегодня первый прийти и ждал вас первых… - Да что это ты, Родя! - вскричала Пульхерия Александровна…” (Достоевский, Преступление и наказание); “Вы не сердитесь, голубушка? Ну в чём же я (Наташа) виновата?” (Толстой, Война и мир);

англ.: “I (Rob) ain't indeed, Sir… I never did such a thing as thieve, Sir, if you'll believe me” (Dickens, Dombey and Son); “I beg your pardon, Mr. Carker…- answered Walter; appearing with some letters in his hand, unopened, and newly arrived” (Dickens, Dombey and Son); “Darling! Not for worlds, - said Miss Sharp…” (Thackeray, Vanity Fair).

Вибір ініціатором виправдання тієї або іншої форми звертання є своєрідним тактичним прийомом, при якому функція апелятива є провідною. Адресант потенційно закладає ідею про найкращий для нього кінець розмови, що в формі звертання досягається за рахунок використання або власного імені, або демінутиву.

З-поміж невербальних компонентів спілкування в комунікативній ситуації “виправдання”, відображеній в українському, російському та англійському художніх дискурсах, виділено: універсальні (закрити обличчя руками, не дивитись в обличчя; взяти за руку / подати / протягнути / потиснути руку; махнути рукою; сісти на щось / край чогось; повернутися до співрозмовника) та національно-специфічні: укр.: махнути рукою (кінесика) / сісти на щось / край чогось (проксеміка) / схилити голову (кінесика): “І сам не знаю, що з нею, - казав Загнибіда, піднімаючи свічку вгору, щоб ясніше освітити болящу. - Кидав здоровісіньку; вернувся - отак, як бачите! Загнибіда махнув рукою і, опустившись на лаву, схилився головою на стіл” (Мирний, Повія); рос.: смотреть из-под пальцев (міміка) / тереть лоб рукой (кінесика) / боль в сердце (психофізіологічна реакція): “Николай Петрович глянул на него из-под пальцев руки, которою он продолжал тереть себе лоб, и что-то кольнуло его в сердце... Но он тут же обвинил себя” (Тургенев, Отцы и дети); англ.: to twist whiskers (кінесика) / showing the teeth (міміка): “Humbug-acting! Hang it, she's the nicest little woman in England, - George replied, showing his white teeth, and giving his ambrosial whiskers a twirl” (Thackeray, Vanity Fair).

У процесі аналізу вербальних компонентів комунікативної ситуації “виправдання” виявлено: маркери розмовності в структурі художніх діалогів, зокрема перебиви думки та мовлення, зв'язки вільного поєднання і повтори, які є універсальними для мовленнєвої поведінки української, російської та англійської мовних особистостей; національно-марковані звертання як своєрідний мовний засіб досягнення бажаного перлокутивного ефекту. Універсальні та ідіоетнічні невербальні компоненти виконують функцію допоміжного засобу в комунікативній ситуації “виправдання”.

ВИСНОВКИ

1. Комунікація є складним національно маркованим феноменом, який реалізується переважно на мовленнєвому рівні. Основною одиницею комунікації (вербальної і невербальної) є комунікативна ситуація, що включає такі компоненти: 1) комуніканти; 2) висловлення (повідомлення, текст); 3) процеси вербалізації і розуміння; 4) обставини комунікативного акту; 5) комунікативні й практичні цілі учасників спілкування.

2. Універсальною пресупозицією для комунікативної ситуації “виправдання” в українській, російській та англійській мовах є вина певного комуніканта. Провина також є пресупозицією для таких мовленнєвих актів, як: 1) констатація вини й визнання себе винним; 2) жаль, каяття й покаяння; 3) прохання вибачити й виправдання; 4) прощення.

3. Проаналізований матеріал із художніх творів українських, російських і англійських письменників, дав можливість виявити такі прагматичні типи мовленнєвих актів “виправдання” з оцінною семантикою: 1) перформативи; 2) експресиви; 3) директиви реквестивного типу; 4) промісиви; 5) констативи. У мовленнєвих актах “виправдання” локуцією є власне висловлення виправдання, а іллокуцією - намір, регулювання/саморегулювання емоційного стану мовця (адресата). Перлокутивний ефект мовленнєвих актів “виправдання” полягає в очищенні своєї совісті (катарсисі).

4. Для комунікативної ситуації “виправдання” є характерними три комунікативні стратегії (аргументативна, ввічливості, особистісно-орієнтована), кожна з яких реалізується інтегрованим набором мовленнєвих тактик: “Виправдання дій, що спричинили конфліктну ситуацію”, “Визнання провини комунікантом”, “Декларація щирості”, “Апеляція до попереднього позитивного досвіду стосунків”, “Заклик до співчуття з боку співрозмовника”, “Пошук суттєвого аргументу виправдання”, “Спростування твердження співрозмовника”, “Вербалізація позитивного ставлення до співрозмовника/об'єкта виправдання”, “Реакція на змінений психічний/фізичний стан одного з комунікантів”, “Пошук іншого винного/відповідального”, універсальних для української, російської та англійської лінгвокультур. Національно-культурна специфіка цих тактик виявляється у соціальних ролях комунікантів та використанні певної мовленнєвої тактики. Англійці у комунікативній ситуації “виправдання” демонструють сталість і стабільність поведінки, терпимість і невтручання в чужі справи, замкненість, індивідуалізм та прагматизм, тимчасом росіяни й українці - категоричність і прямолінійність, емоційність у процесі спілкування, порушення зони особистої автономії Іншого. Проте існують і відмінні риси: щирість є характернішою для російської мовної особистості, а експресивність - для української.

5. Ініціатор виправдання - представник російської та англійської лінгвокультур - найчастіше виступає в соціальній ролі Дорослого, а української - Дитини. Виконання саме цих ролей у процесі спілкування сприяє досягненню бажаного перлокутивного ефекту для суб'єкта виправдання. Найрідшою в комунікативній ситуації “виправдання” є соціальна роль Батька, що підтверджено проаналізованим мовленнєвим матеріалом усіх трьох мов.

Результати, здобуті за допомогою кількісно-якісного аналізу, об'єктивність якого засвідчено показниками лінгвостатистичного методу кореляції, підтверджують англійську ввічливість і коректність навіть у конфліктних ситуаціях, зокрема й у комунікативній ситуації “виправдання”. Мовленнєва поведінка росіян характеризується щирістю при виправданні, проте, на відміну від англійців, вони не вдаються до надмірної ввічливості, а скоріше просто визнають себе винними і шукають аргументи для виправдання. Можемо констатувати, що росіяни й англійці, порівняно з українцями, спокійно виправдовують дії, які спричинили конфлікт, аргументативно спростовують звинувачення, демонструючи волю й витримку. Саме ці риси, властиві для національних характерів росіян і англійців, зумовлюють перевагу соціальної ролі Дорослого в комунікативній ситуації “виправдання”. Порівняно з росіянами та англійцями, мовленнєва поведінка українців у комунікативній ситуації “виправдання” характеризується високим рівнем емоційності й експресивності. Ці риси українського національного характеру зумовлюють вибір соціальної ролі Дитини в комунікативній ситуації “виправдання”, що пояснюється історико-культурними чинниками формування української мовної особистості. Зроблені висновки не претендують на вичерпність, адже є коректними для проаналізованих комунікативних ситуацій “виправдання”, відображених у текстових фрагментах українського, російського та англійського художніх дискурсів.

6. У структурі художніх діалогів, які реалізують комунікативну ситуацію “виправдання” на рівні лексики та синтаксису, релевантними й універсальними є такі стилізовані елементи розмовного мовлення: перебиви думки та мовлення; зв'язки вільного поєднання; повтори, а національно-маркованими - звертання.

Найуживанішими формами звертань у комунікативній ситуації “виправдання” є: 1) в українській та російській мовах - загальноприйняті звертання за особистими іменами, а також подвоєна форма: ім'я, по батькові, що пояснюється нормативною для ХІХ століття вимогою такої форми звертання навіть серед близько знайомих людей. Проте в українській мові суб'єкт виправдання досить часто використовує традиційне для української лінгвокультури звертання пане/пані/панове; 2) в англійській мові - звертання за формулою прізвище + компонент поваги Mr, Miss, Mrs.

В українській, російській і англійській мовах у комунікативній ситуації “виправдання” національно-маркованими є звертання емоційно-оцінного характеру (укр.: серденько, панійко, голубонько; рос. милая (милый), голубушка (голубчик); англ. dear, darling, dearest). Вони вказують на ставлення мовця до адресата, реалізуючи, як правило, стратегію ввічливості через мовленнєву тактику “Вербалізація позитивного ставлення до співрозмовника/об'єкта виправдання”.