Мовні засоби та риторичні прийоми діалогізації сучасного публіцистичного монологу

Размещено на http://www.allbest.ru/

ТАВРІЙСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМ. В. І. ВЕРНАДСЬКОГО

10. 02. 02 - російська мова

УДК 811. 161.1'42: 82 - 92

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

МОВНІ ЗАСОБИ ТА РИТОРИЧНІ ПРИЙОМИ ДІАЛОГІЗАЦІЇ СУЧАСНОГО ПУБЛІЦИСТИЧНОГО МОНОЛОГУ

Ковтун Кароліна

Вікторівна

Сімферополь - 2009

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі російського мовознавства та комунікативних технологій Луганського національного університету імені Тараса Шевченка Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор Синельникова Лара Миколаївна, Луганський національний університет імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри російського мовознавства та комунікативних технологій

Офіційні опоненти : доктор філологічних наук, професор Меньшиков Ігор Іванович, Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара, професор кафедри загального та російського мовознавства;

кандидат філологічних наук, доцент Семиколєнова Олена Іванівна, Таврійський національний університет імені В. І. Вернадського, доцент кафедри міжмовних комунікацій та журналістики

Захист відбудеться 23.09.2009 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 52.051.08 у Таврійському національному університеті ім. В.І. Вернадського за адресою: 95007, м. Сімферополь, вул. Ялтинська, 20, зал засідань.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського за адресою: 95007, м. Сімферополь, проспект Академіка Вернадського, 4.

Автореферат розіслано 22.08.2009 р.

Учений секретар А. Г. Шиліна спеціалізованої вченої ради

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Діалог і монолог - форми розгорнутого зовнішнього, тобто вихідного на комунікативний рівень, мовлення. Як діалог, так і монолог спрямовані на встановлення відносин і є взаємокорельованими феноменами, здатними в різних своїх виявах дистанціюватися (бути автономними) і поєднуватися, втрачаючи ряд диференціюючих ознак.

З діалогом прийнято співвідносити усну форму спілкування, монолог як організоване (плановане, продумане) мовлення пов'язують з письмовим текстом. І хоча письмовий текст реалізує специфічні, доступні його природі комунікативні моделі, антиномія усність / писемність протягом розвитку й зміни форм суспільної комунікативної сфери втрачає своє значення, і перетинання діалогічної й монологічної форм мовлення стає все більш інтенсивним, що приводить до формування конвергентних (сполучених) типів текстів. Маючи розпізнавальні ознаки, діалог і монолог можуть отримати ряд рис об'єднувального характеру, якщо їх розглядати з позицій загальної настанови на комунікативне співробітництво з адресатом.

Діалогізація монологу - причина й наслідок того, що мовлення, у тому числі у формі завершеного тексту, будучи засобом комунікації, передбачає синтез повідомлення й розуміння. Публіцистичний текст створюється з розрахунком на адекватне розуміння - у цьому одна з його суспільно-значущих функцій. Публіцистичний текст становить звернений монолог, тобто належить авторові так само, як і адресатові. Подолання монологізму в сучасному публіцистичному монолозі йде через конструювання іншого, входження у світ його цінностей, моделювання зворотного зв'язку. Керування адресатом - макростратегія сучасного публіцистичного монологу.

Сучасний публіцистичний монолог становить текст, занурений у соціальний контекст, що виступає в ролі зовнішнього чинника та зумовлює вибір мовних засобів, їхню організацію в риторичні прийоми, зміст яких визначає вектор оцінок та асоціацій з боку адресата. Наявність у монолозі форм діалогічності (діалогічного спілкування) є специфічною рисою монологу цього типу.

Актуальність дослідження обумовлена пріоритетним ставленням, яке визначилось з кінця 90-х років XX століття до текстів ЗМІ як основного об'єкту лінгвістичного, соціолінгвістичного, психолінгвістичного, прагматичного й когнітивного аналізу (О.В. Александрова, Є.Н. Басовська, М.Б. Бергельсон, О.Р. Валуйська, І.Т. Вепрева, Л.Р. Дускаєва, Л.І. Єрьоміна, О.А. Земська, Л.Г. Кайда, О.В. Какоріна, Н.І. Клушина, М.А. Корміліцина, В.Г. Костомаров, О.О. Лаптєва, М.В. Луканіна, О.Г. Пастухов, С.В. Свєтана, Л.М. Синельникова, С.І. Сметаніна, І.О. Соболєва, Г.Я. Солганик, І.В. Толстой, Е.В. Чепкіна, Г.Ю. Шевченко та ін.). Принципова новизна дисертації полягає в тому, що назріла необхідність спеціальних комплексних досліджень, де засоби діалогізації мовлення були б систематично й точно описані на стику нових лінгвістичних, філософських, психологічних та PR-знань, адже діалогізоване мовлення - одна з найбільш затребуваних форм соціально обумовленого спілкування.

Зв`язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідної роботи кафедри російського мовознавства та комунікативних технологій Луганського національного університету імені Тараса Шевченка (№ держреєстрації 0101U001371 - «Національна культура у філологічних дискурсах різних типів»). Тему дисертації затверджено на засіданні Вченої ради Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка (з 25 квітня 2008 р. - Луганський національний університет імені Тараса Шевченка) (протокол № 5 від 30 листопада 2007 р.).

Мета дослідження - системний опис діалогем як структур, засобів і способів взаємодії автора публіцистичного монологу з адресатом і включення в монологічне висловлювання «Значущого Іншого».

На шляху до виконання мети вирішувалися наступні завдання:

1. Аналіз наукової історіографії з проблеми діалогічної й монологічної форм мовлення з акцентом на інтегруючих ознаках і на можливостях формування нових підходів до їхнього виявлення в умовах сучасної наукової парадигми.

2. Визначення регістру актуальних для сучасного публіцистичного монологу форм адресованого мовлення, що виявляють «фактор адресата» у потрібному для автора монологу обсязі й напрямку.

3. Виявлення засобів і способів представленості в монологічному тексті «Значущого Іншого».

4. Виділення актуальних (частотних) способів риторизації монологічного тексту у вигляді риторичних прийомів, що сприяють приверненню уваги адресата і, отже, націлених на переконання як основну іллокутивну настанову автора.

У контексті позначеного кола проблем визначається предмет та об'єкт дисертаційного дослідження.

Об'єкт дослідження - сучасний публіцистичний монолог (СПМ).

Предмет дослідження - мовні засоби та риторичні прийоми діалогізації сучасного публіцистичного монологу.

Матеріалом дослідження є публіцистичні монологи різних авторів, уміщені в українській російськомовній пресі («Аргументы и факты в Украине», «Бульвар Гордона», «Мир новостей - Украина», «Слово жизни», «Столичные новости», «Факты») і у виданнях Російської Федерації («Аргументы и факты», «АиФ Черноземье», «Жизнь за всю неделю», «Известия», «Литературная газета», «Моё! (Энциклопедия Воронежской жизни)», «Огонёк», «Свободная мысль», «Собеседник», «PR - диалог»). Принцип вибору текстів для аналізу ми засновували на розумінні публіцистичного монологу як медіа-тексту (газетно-журнальної публіцистики), що становить «специфічну сферу й форму спілкування» (В. Г. Костомаров). Загальний обсяг картотеки - близько 500 текстів. Основна частина картотеки складена з публіцистичних монологів Віталія Коротича, опублікованих у щотижневій газеті «Бульвар Гордона» з 2001 до 2008 року (усього близько 300 текстів). Настільки великий комплекс текстів одного автора дав змогу типологізувати діалогеми в монолозі, які виявляють особливості картини світу й мовної свідомості наших сучасників, що живуть у контексті пам'яті про минуле в умовах різких життєвих змін.

Можливість виділення й опису діалогем забезпечили відповідні поставленим завданням методи та прийоми дослідження. Традиційний для лінгвістики описовий метод у нашій роботі ґрунтується на методі діалогічної інтерпретації - дослідженні публіцистичного тексту як дискурсивного модуля, що діалогічно співвідноситься з іншими модулями; метод діалогічної інтерпретації співвідноситься з методом прагматичного аналізу - опису засобів комунікативної взаємодії, інтегративних стратегій, що сприяють оптимізації взаємодії суб'єктів мовлення; як допоміжний використовувався метод моделювання контексту - опису типових для цієї моделі тексту способів активізації адресата.

Наукова новизна проведеного дослідження полягає в наступному:

1. У теоретичному осмисленні поняття «діалогізація монологу» на основі співвіднесеності класичних (традиційних) підходів до проблеми та її інтерпретації з позицій «нової лінгвістики», що акцентує увагу на прагматиці СПМ і на комунікативних діях (стратегіях і тактиках) адресанта.

2. В екстраполяції досягнутого теоретичного знання на реальну дискурсивну діяльність, відбиту в «живих» стосовно теперішнього часу та актуального соціуму текстах, що важливо для теорії й практики комунікації в цілому та для розуміння мовної свідомості сучасників.

3. У типологічному (системному) описі засобів і способів, що забезпечують інтерактивність як основну текстову категорію СПМ.

Теоретичне значення дослідження полягає в описі сучасного публіцистичного монологу як специфічної, особливо виявленої в умовах письмового тексту моделі суб'єкт-суб'єктних відносин, що реалізуються в комплексі мовних засобів і риторичних прийомів діалогізації.

Практичне значення дисертаційного дослідження полягає в можливості використання його результатів при вивченні комплексу дисциплін, пов'язаних 1) з інтерпретацією тексту (стилістика, лінгвістичний аналіз художнього тексту, риторика) і 2) з формуванням комунікативної компетенції (культура мовлення, культура спілкування, лінгвокультурологія, міжкультурна комунікація).

Особистий внесок здобувача. Усі результати дослідження мовних засобів та риторичних прийомів діалогізації СПМ отримані особисто здобувачем. Праць у співавторстві немає.

Апробація. Основні розділи й найвагоміші положення дисертації були представлені у вигляді доповідей на VIII Міжнародній науковій конференції «Функціональна лінгвістика. Мова. Людина. Влада» (Ялта, 2001 р.); II Міжнародному семінарі «Дінамізм соціальних процесів в пострадянському суспільстві» (Луганськ, 2001 р.); XI Міжнародній конференції імені професора Сергія Бураго «Мова і культура» (Київ, 2002 р.); IX Міжнародній науковій конференції «Функціональна лінгвістика. Підсумки та перспективи» (Ялта, 2002 р.); III Міжнародному семінарі «Структура та зміст зв'язків з суспільством в сучасному світі» (Луганськ, 2002 р.); IV Міжнародному семінарі «Структура представлення знань про світ, суспільство, людину: У пошуках нових змістів» (Луганськ, 2003 р.); V Міжнародному семінарі «Полієтнічне середовище: Культура, політика, освіта» (Луганськ, 2004 р.); VI Міжнародному семінарі «Норми та парадокси свідомості та мислення. Їхній вияв в сучасному суспільстві, культурі й мові» (Луганськ, 2006 р.); I Міжнародній науково-практичній конференції «Новітні обрії розвитку германської та романської філології» (Запоріжжя, 2007 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Мова. Культура. Комуникація» (Волгоград, 2007 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Гендер: реалії та перспективи в українському суспільстві» (Київ, 2003 р.) та на наукових конференціях професорсько-викладацького складу Луганського національного університету імені Тараса Шевченка (Луганськ, 2001 - 2008).

Публікації. За проблемою дослідження опубліковано 17 статей, з них 14 вміщено в наукових виданнях, що входять до затвердженого ВАК України переліку наукових спеціалізованих видань.

Структура диссертации. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури (352 позиції). Обсяг основного тексту дисертації - 182 сторінки, повний обсяг - 213 сторінок.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність, сформульовано мету та основні завдання роботи, визначено методи дослідження, його об'єкт і предмет, розкрито наукову новизну та практичну значущість одержаних результатів.

У першому розділі «Проблеми діалогічності монологу в історії наукової думки та у контексті сучасної наукової парадигми» подано історію питання й зроблено спробу систематизувати підходи до монологу як специфічного виду комунікації, визначені в сучасному науковому знанні як результат настанови дослідників на антропоцентризм та інтеграцію різних видів гуманітарного знання.

У першому підрозділі «Діалогічна концепція мови, її роль у встановленні відносин між монологом і діалогом» представлений аналіз дослідницького матеріалу, присвяченого проблемі вивчення монологічного й діалогічного мовлення. Основи теорії діалогу й монологу в лінгвістичних дослідженнях ХХ століття були закладені у працях М.М. Бахтіна, В.В. Виноградова, В.М. Волошинова, Є.Д. Поліванова, Л.В. Щерби, Л.П. Якубинського та ін., у яких вивчення різних жанрів і типів усного й писемного мовлення тісно пов'язувалось із дослідженням форм і видів монологічного та діалогічного мовлення. Дослідники відводили діалогу головне положення, розглядаючи монолог як один із вторинних випадків використання мови (Є.Д. Поліванов), підкреслювали природність діалогу і штучність монологу (Л.В. Якубинський).

Здійснювались спроби вийти за рамки дихотомії «діалог - монолог» і визначити місце «проміжних» форм, що відображають перетин елементів діалогічного й монологічного мовлення (Р.О. Будагов, В.В. Виноградов, Г.О. Винокур, В.М. Волошинов, О.О. Холодович, Л.П. Якубинський). Говорячи про діалогічну спрямованість монологічного висловлювання, автори підкреслювали, що будь-який уривок монологічного мовлення тією чи іншою мірою «діалогізований», тобто містить показники (звертання, риторичні питання тощо) прагнення того, хто говорить, стимулювати активність адресата.

Значний внесок у розвиток теорії діалогу зробив М.М. Бахтін. Ним уперше були систематизовані різні аспекти «двохголосого» мовлення (мовлення з установкою на чуже слово). М.М. Бахтін уважав, що «двохголосе» слово завжди внутрішньо діалогізовано, у ньому закладений сконцентрований діалог двох світоглядів. Теоретичні концепції М.М. Бахтіна тісно пов'язані з риторичною традицією. Створюючи оригінальну теорію діалогу, М.М. Бахтін розвинув у ній дві традиційні риторичні концепції: персоніфікацію та полемічність мовлення в моделі «той, хто говорить - висловлювання -слухач», у якій акцент робиться на мовному переконанні й підкресленні сутнісної важливості іншого.

У другому підрозділі «Теорія монологу й діалогу в класичній риториці й неориториці» простежено історичний зв'язок монологічного й діалогічного мовлення з риторикою як наукою про переконання і вплив на аудиторію.

Монолог як організоване мовлення, орієнтоване на певного адресата, онтологічно пов'язаний з ораторським мовленням. У формуванні теорії монологу в риториці особлива заслуга належить античним авторам. Аналітична система риторики Аристотеля та синтетична система риторики Квінтіліана розглядаються у контексті мети дисертаційного дослідження: текст мас-медіа має успіх лише за умов адекватного моделювання когнітивно-мовної структури аудиторії.

На сучасному етапі для риторики відкривається низка нових можливостей. Об'єм новизни в риторичному знанні призвів до необхідності введення поняття неориторика - практична (прикладна) риторика, націлена на формування навичок мовленнєвої поведінки, співвідносної із ситуацією спілкування, адресатом і запланованим характером впливу на останнього. У неориториці увага приділяється умовам застосування комунікативних стратегій і тактик, які ґрунтуються на ефекті участі адресата.

У третьому підрозділі «Монолог і діалог у контексті сучасних лінгвістичних теорій» аналізується міждисциплінарний характер проблеми діалогічності монологу.

Низка положень лінгвістичної прагматики й когнітивної лінгвістики має безпосереднє відношення до аспектів розгляду монологу й діалогу в напрямку їхньої взаємодії у процесі мовленнєвої діяльності. Когнітивний підхід до тексту безпосередньо пов'язаний з увагою до структур діалогізації, оскільки ці структури мають ментальну природу, і через них уявлення автора про щось спрямовуються на адресата, з тим щоб забезпечити адекватність сприйняття. Адресантно-адресатна взаємодія має когнітивні (зміна картини світу адресата) та афективні (зміна емоційного стану) наслідки.

Лінгвістична прагматика акцентує увагу до мови як до діяльності, що здійснюється взаємодією тих, хто говорить. У прагматиці також звернено увагу на соціокультурну детермінованість мовних засобів і самого процесу розуміння. Прагматична ситуація не може не співвідноситися із внутрішнім світом людини - як того, хто говорить (адресанта), так і слухача (адресата).

Стосовно теми нашого дослідження важлива категорія розуміння, що досліджується у психолінгвістиці, оскільки відображена в тексті мета автора повинна бути сприйнята читачем, який інтерпретує текст на основі власних знань і цільових настанов особистісного характеру. Комунікативні наміри адресанта організують текст таким чином, щоб його інтенція була правильно декодована адресатом, що вимагає пошуку адекватних форм діалогізації. Діалогізуючи монолог, автор організує та спрямовує розуміння адресата, яке проходить етапи, позначені у психологічній герменевтиці як прямування у заданому автором векторі. Це пояснює активність діалогічних структур, покликаних примусити адресата «включити» універсальну психологічну програму сприйняття. Структури діалогічності, що регулюють сприйняття й увагу адресата, мають пряме відношення до організації спільного з адресатом когнітивного простору, з їхньою допомогою встановлюються відношення між автором і адресатом.

У другому розділі «Публіцистичний монолог як адресоване мовлення. Типологія мовних засобів адресованості» систематизовані комунікативні дії автора монологу щодо залучення уваги адресата, утримання цієї уваги, а також мовні засоби, які маніфестують єднання адресанта й адресата: психологічна настанова «я такий же, як ви, як усі, і проблеми, про які я говорю, важливі для вас так, як і для мене». Текст публіцистичного монологу, будучи розгорнутим висловлюванням, звернений до адресата. Адресованість тексту - це його обов'язкова властивість, але експлікація адресованості може бути різною. У сучасному публіцистичному монолозі представлений ряд моделей відносин з адресатом.

У першому підрозділі «Специфіка адресованості в сучасному публіцистичному монолозі як мас-медійному тексті» розглядаються особливості вибору й організації мовних засобів, що залучаються автором монологу з метою успішного спілкування з адресатом. На структуру письмового монологічного тексту впливає гіпотетичний адресат як деяка узагальнена особа. Вербалізація його мовленнєвої поведінки відбувається на основі «даних» соціокультурного характеру, відомих автору монологу. Сукупність різних форм і способів введення фігури співрозмовника «розмиває» ознаку фіктивності адресата, представляючи його в наборі достатньо конкретних соціально-культурних характеристик, необхідних автору монологу для досягнення розуміння і згоди. Комунікативний успіх залежить від спільного соціального й культурного досвіду, збалансованості тезаурусу, мовних та інтеракціональних знань, і автор публіцистичного монологу прагне врахувати ці чинники для забезпечення бажаного контакту з адресатом. Для СПМ характерною є настанова автора на вільну стилістичну тональність, яка імітує спонтанну розмовність і наближена до мовної картини світу масового адресата.

У другому підрозділі «Ми-сферність» як основний спосіб діалогізації сучасного публіцистичного монологу» аналізуються структури, маніфестовані мовними засобами з «ми-сферною» семантикою, які є стабільними складниками інтерактивності сучасного публіцистичного монологу.

Ми-сферність організує категорію адресованості, яку ми розуміємо як орієнтацію адресанта на рецепцію змісту тексту певним адресатом. Адресованість - це включення ми-сфери й ти-сфери адресата в я-сферу адресанта. «Я знаю, думаю, припускаю, переконаний» і под. трансформуються в «нам відомо, ми переконані», що істотно змінює модальність монологу через включення адресата в співавтори як співмислителі. Перехід з мови «Я» на мову «Ми» й узагальнене «Ти» динамізує текстову комунікацію: змінюється місце адресанта й адресата в інформаційно-оцінному просторі монологу.

Апеляцію до модусу адресата забезпечують мовні засоби з семантикою «спільності»: інклюзивний займенник «мы», присвійний займенник «наш», нерідко посилені займенником «все» із семантикою «повного охоплення» - «все мы», «у всех нас». Наприклад: «Не то чтобы мы массово зажили лучше или государство стало иначе к нам относиться. Просто мы стали жёстче друг к другу, слишком многое обрело конкретную цену - в наших или условных денежных единицах. Что же, время изменяет нас. Мы привыкаем жить, не переписываясь, не перезваниваясь, многое забывая. Дай нам Бог хорошей жизни, но надо помнить и строку-формулу из песни Булата Окуджавы: «Возьмёмся за руки, друзья, чтоб не пропасть поодиночке» (В. Коротич, Возьмёмся за руки, друзья! // БГ, № 26, 2006).

Мовні кроки в породженні тексту автор монологу узгоджує з адресатом, тобто з можливостями його розуміння. Багато мовних засобів діалогізації монологу мають призначення контролювати процес засвоєння й розуміння міркувань автора. Особливе місце (за частотністю та за фактом апелятивної семантики цієї граматичної форми) посідають дієслова, що припускають 2-у особу («вдумайтесь», «вспомните», «согласитесь» та інші). Дієслова в неозначено-особовій формі передають зв'язок із суб'єктом думки і також є способами введення в публіцистичний монолог адресата як фіктивного співрозмовника («стоит задуматься», «надо действовать» тощо).

Предикати, пов'язані з пам'яттю («напомню», «мы помним время» і под.), особливо активні, що можна пояснити швидкістю зміни епох, ідеологій та цінностей, що призвело до розділу поколінь. Особливо активні вкраплення «Вы помните?», що підключають аргумент(и) зі спільного життєвого досвіду адресата й адресанта.

Когнітиви «вы знаете», «вы понимаете», «вам ясно» і под. розраховані на комунікативну співпрацю з адресатом, що веде до однодумності. Епістемічний модус «Понятно, что…» - вагомий когнітивний чинник СПМ. Адресант може передбачати скепсис адресата, і тоді з'являється предикація «Вы можете подумать, что…», після якої йде серія доказів, що знімають нерозуміння або неправильне розуміння. Форми «перейдём к фактам», «напомним», «давайте приглядимся повнимательнее», «на минуту представьте», «как вы уже поняли» і под. відносяться до «поля спонукальності» й систематично організують адресантно-адресатний режим повідомлення у СПМ: «Давайте и здесь обратимся к фактам. По большому счёту, депутатский корпус свою задачу выполнил. Однако, пока наступило политическое затишье, давайте всё же объективно оценим, кто что сделал» (А. Лапин, Цыплят считаем… в августе // Моё!, № 31, 2007). Частки «ведь», «не правда ли», «ведь так» «закликають до згоди», їхнє призначення - викликати реакцію на сказане для встановлення контакту. Проаналізовані мовні засоби є текстовими (комунікативними) процедурами, що створюють суб'єктну поліфонію в монологічному тексті.

У третьому підрозділі «Словотлумачення (дескрипції понять) і рефлексиви як можливість узгодження когнітивних множинностей адресанта й адресата» аналізуються способи створення спільної з адресатом пресуппозиції, оскільки утвердження значущості проблеми, що обговорюється, корелює з розумінням ключових, концептуально вагомих понять. Процедури лексикографічних рефлексій адресанта спрямовані на недопущення можливого неправильного тлумачення, що може призвести до небажаної дискурсивної ситуації. Автор монологу прагне говорити з адресатом з позицій свого рівня культури, знань і розуміння предмета мовлення, але при цьому враховує знання адресата з тим, щоб думки, ідеї, слова були співвіднесені з рівнем культури адресата, певним чином були наближені до нього. Автор прагне залучити знання з когнітивної множинності адресата, будуючи монологічний наратив таким чином, щоб зон перетину когнітивних множинностей було якомога більше. Приклад: «Представления о роскоши различны. Философии потерь и приобретений весьма разнообразны. Некоторые из них определены английской поговоркой «Easy come - easy go», то есть «С легко обретённым расстаёшься легко» (В. Коротич, Хорошо гуляется на чужие деньги // БГ, № 31, 2005).

Метамовний коментар (рефлексиви) як одна з форм прояву когнітивної свідомості автора сприяють створенню спільного з адресатом рівня розуміння акцентованого адресантом значення і стилістичних (оцінних) ознак слова. Рефлексиви підтримують інтерактивний режим монологу. Коментування власних мовленнєвих дій, по суті, звернене до адресата, організує його сприйняття: «Это книги и фильмы, в которых не педалируются, или вовсе не присутствуют, или просто высмеиваются героический пафос, романтика и любая, простите за выражение, дихотомия» (А. Никонов, Атака клоунов // Огонёк, № 24, 2002).

У четвертому підрозділі «Питання як спосіб і засіб діалогізації відносин з адресатом» розглядається ефективний спосіб співвіднесеності зі свідомістю адресата, з його когнітивною множинністю. Питальні конструкції утягують іншого у процес міркування про предмет мовлення. Через питання автор монологу встановлює необхідний йому розумовий контакт з адресатом, прагнучи наблизити до нього, узгодити з ним свої думки, оцінки й судження. Критичні питання пов'язують адресата з моральними орієнтирами адресанта (справедливістю, сумлінням, гідністю і под.). Медитативні питання відносяться до психологічної мовної діяльності, акцентують емоційно-оцінний план монологу. Відповіді на питання в публіцистичному монолозі двосуб'єктні: їх можна віднести до внутрішнього мовлення автора й до можливої відповіді адресата. Реалізується принцип антиципації - передбачення можливої реакції адресата, відштовхуючись від якої, автор отримує додаткову можливість формулювати низку позицій, заручившись фактом спільного з адресатом розуміння проблеми, що обговорюється. Моделюючи питально-відповідний блок, автор монологу робить крок назустріч адресату, суміщаючи себе з ним за основним когнітивним параметром - розумінням.

У третьому розділі «Чуже мовлення» як спосіб виведення «Значущого Іншого» на комунікативний рівень» виявляються способи залучення адресата з метою впливу на його свідомість і переконання через моделювання образу іншого на основі його мовленнєвих характеристик. Аналізується низка використовуваних способів включення «Значущого Іншого» в публіцистичний монолог, виявляються закономірності функціонування «чужого мовлення», яке визначає характер відносин між автором монологу і створеним ним «образом адресата».

У першому підрозділі «Роль «чужого мовлення» в організації комунікативного режиму в монологічному тексті» аналізується когнітивна специфіка цитації, яка є одним зі способів діалогізації тексту.

Висловлювання іншого - це «текст у тексті», розгерметизація свідомості автора монологу, нова авторизація сегмента, що сприяє діалогізації монологу. Інший - це дехто, свідомість якого виявилась необхідною в цей момент. «Чуже слово» може вводити в письмовий монолог нову тему або новий поворот теми, розвиваючи думку про згоду або незгоду з тим, що сказано іншим. монологічний мовлення текст риторичний

Інтертекстуальність СПМ виявляє одну з форм його глобального діалогізму: «я - не я» і «я та адресат». Структури діалогізації в цьому випадку - один зі способів конструювання соціально-психологічних образів я та іншого, спрямованих на організацію уваги й розуміння адресата.

Чергування прямої, непрямої й невласне-прямої мови становить конденсацію діалогічного мовлення в умовах монологу. У СПМ активно експлуатується прийом невласне-прямої мови, що дає автору можливість інтерпретувати обговорювану проблему як із власних позицій, так і з позицій іншого. У когнітивному відношенні суб'єктна множинність дозволяє уникнути однобічності розуміння смислу тексту, в прагматичному - наближає адресата, фокусуючи його увагу на драматургії оповідання, у стилістичному - дозволяє включати різноманітні у стилістичному відношенні мовні засоби як документальні свідчення особливостей мовлення іншого (інших). Особливістю невласне-прямої мови у СПМ є те, що в ній виявлений адресат і дехто інший, мовна свідомість якого максимально наближена до гіпотетичного (масового) адресата.

У сучасному публіцистичному дискурсі простежується закономірність використання стилізованого під усне мовлення чужого слова, що сприяє природній розмовності публіцистичного монологу, його адаптації до адресата. Репродукування чужого слова у «зниженому» відносно кодифікованих мовних норм варіанті відповідає комунікативній меті автора монологу - зближенню з адресатом. Вкраплення чужого розмовного мовлення - прийом діалогізації монологу, розширення його суб'єктної сфери.

У другому підрозділі «Функції «чужого мовлення» в сучасному публіцистичному монолозі» розглядаються способи реалізації мовних функцій «чужого мовлення», співвідносних з комунікативними цілями автора монологу. «Чуже слово» в сучасному публіцистичному монолозі функціонально різноманітне й тісно пов'язане з ініційованим автором монологу комунікативним режимом, що ґрунтується на адресантно-адресатних зв'язках. Інтерпретаційна функція сприяє більш наочному й переконливому для адресата представленню висловлюваного судження або думки. Вільне поводження з «чужим мовленням» здійснюється як маніпулювання «чужими словами». Сигналами подібної інтерпретації служать слова «то есть», «иными словами», «иначе говоря», частки «мол», «дескать», «-таки», «же», «просто», модально-вставні слова «вероятно», «как будто» та ін.: «Многие тогда смеялись и над бывшими коммунистами, которые тоже потянулись в церковь. Мол, как же так: ещё недавно отрицали «опиум для народа», а тут вдруг прозрели» (А. Лапин, Второе крещение Руси // Моё!, № 8, 2008). Конструктивна функція використовується як прийом економії мовленнєвих зусиль, що може супроводжуватись процесами семантичної конденсації. Риторична функція є способом посилення перлокутивної сили висловлювання. Чуже висловлювання, що становить гіпотетичну емоційну оцінку з позиції невизначеної особи, використовується автором як риторичний засіб з метою переконання адресата у своїй правоті.

У третьому підрозділі «Цитати-ідеологеми як носії різних мовних свідомостей соціально неоднорідного адресата» розглядається така риса СПМ як включення в монологічний текст ідеологем радянського часу, що активізує іншу свідомість і світосприйняття. Соціальні зрушення, перегляд філософських уявлень про світ призвели до того, що в публіцистиці спостерігається співвіднесення ментальних просторів представників двох епох. У межах монологу відбувається змішування двох соціально-політичних мов, зустріч двох різних, поділених епохою мовних свідомостей. Такий монолог неминучо внутрішньо діалогізований, оскільки дві точки зору тут діалогічно зіставлені: «Мы учили наизусть какие-то слова, в семинарах рассуждали о «Капитале» Маркса, не читанном уже несколькими поколениями марксистов, видели лозунги о светлом будущем и не имели права даже на минутку засомневаться в действительности» (В. Коротич // БГ, № 17, 2001); «… члены безбожного Политбюро требовали от нас выполнять «священный долг» и беречь «священное знамя» (В. Коротич // БГ, № 23, 2001); «Но всё равно воровали, как говорил известный герой, и до эпохи исторического материализма и после неё» (В. Коротич // БГ, № 19, 2001). У монолозі такого типу, з одного боку, вербально представлений радянський досвід, з іншого - йде осмислення сучасного громадського життя. Таким чином, соціально-політичні голоси двох епох, трансформуючись у світогляд, точки зору, «соціальні голоси», співвідносяться одне з одним, вступають у діалогічні відносини.

Ідеологеми у СПМ мають «подвійного» адресата: того, для якого вони є нейтральними (або навіть позитивними) носіями часу, і того, хто живе в іншому ціннісному світі. Контекстне, нерідко іронічне (тобто непрямо відхилене) представлення ідеологем у СПМ спрямоване, скоріше, на адресата другого типу. У побудові опозиції «старе - нове», «тоді - тепер» ідеологеми посідають важливе місце.

У Висновках викладено основні результати дослідження.

Застосований у дисертації цілісний (системний) підхід до аналізу сучасного публіцистичного монологу ґрунтується на принципі діалогізму, який є універсальним у розгляді процесів текстопородження. Типологічним критерієм в описі сучасного публіцистичного монологу є текстова представленість мовленнєвої стратегії адресанта на залучення адресата до обговорення проблеми, прагнення знайти з ним «спільну мову», яка забезпечує можливість взаєморозуміння, яке, у свою чергу, є необхідною умовою переконання і впливу.

1. Перехід від монологічного слова до діалогічного спілкування - риса нашого часу, закріплена у СПМ. Монолог змінює свою природу вбік підвищеного ступеня комунікативності. Елементи діалогу в публіцистичному монолозі беруть на себе важливу комунікативну, когнітивну й соціальну функції. Мета мас-медійного тексту - вплив на образ думок адресата, переконання його в правильності й достовірності інформації, що передається. Засоби переконання є лінгвістичними і психологічними одночасно, тобто націленими на когнітивну узгодженість мовленнєвих дій адресанта з мисленням адресата. Адресантно-адресатні відносини у СПМ організують діалогічний дискурсивний простір у цьому значимому для сучасного суспільства вигляді мовленнєвої діяльності, що вбирає багато соціо-психологічних чинників.

2. Діалогізація монологу - лінгвістично маркований процес, який відноситься до області мовного змісту тексту і пов'язаний з певними засобами мовного вираження. Через структури діалогізації й риторичні прийоми автор «планує» сприйняття, допомагає адресату зрозуміти сказане в монолозі й тим самим залучає його до безконтактного діалогу. На основі існуючих даних про адресата - соціокультурних, психологічних, етнопсихологічних та ін. - автор створює модель адресата й організує текст з орієнтацією на цю модель. Протягом усього монологу автор реалізує іллокутивну потребу контакту з адресатом. Мовні засоби діалогізації монологу становлять семантично значущі ділянки публіцистичного тексту, оскільки вони мають особливий смисл як для автора, так і для адресата й можуть особливо впливати на останнього. Названі та проаналізовані в дисертації засоби і прийоми допомагають проникнути у смисл тексту через розуміння психологічних настанов його автора, які узгоджуються з «фактором адресата».

3. Когерентність публіцистичного монологу, представленого у варіанті письмового тексту, безперервно підтримується взаємодією адресанта з адресатом. Автор монологу керує ситуацією, тобто діє за своїми правилами в організації комунікативного режиму, але він завжди усвідомлює присутність іншого та намагається цю присутність позначити семантично (вербально).

Процес взаємної адресант-адресатної адаптації ми позначили через поняття «когнітивна множинність» - той об'єм і ієрархію знань, якими володіють адресант і адресат, включені в комунікативний режим монологу. Задача автора - збалансувати знання суб'єктів комунікації. Контроль над тезаурусом має мету створити необхідний рівень спільного оперування значеннями. СПМ становить процес когнітивної діяльності, що вербалізується в тексті та поєднується з розумово-пізнавальною діяльністю кооптованого в монологічний текст адресата.

4. Моделювання мовлення адресата - одна з основних форм діалогізації монологу. У публіцистичному монолозі адресат соціально маркований, що детермінує стилістичну поліфонію монологічного тексту, конвергенцію мовних засобів, що об'єднують автора й адресата. Скоординованість власного стилю зі стилем співрозмовника (у тому числі залучення «знижених» мовних ресурсів) - риса СПМ.

5. Діалогізм у публіцистичному монолозі має інтеракціональну природу, оскільки виявляється у зміні точок зору на обговорюваний предмет, носіями яких можуть бути різні люди. Будь-яка форма представленості іншого (у вигляді об'ємного висловлювання або окремого слова) діалогізує авторський монолог.

Цитати - це не тільки діалог з іншим, який породжує відповідний ситуації пояснювальний дискурс, але опосередкований діалог з адресатом, спосіб знаходження з ним спільної мови, оскільки вибір особи і джерела цитування неминучо узгоджується з очікуваннями й мотивами адресата, а також значною мірою з його знаннями особливостей соціально-культурного середовища. Прийом зіткнення «старе - нове» у вигляді включення в монологічний текст ідеологем минулої (радянської) епохи також зберігає енергетику впливу на адресата. Цитування у СПМ, таким чином, стає зоною інтерференції адресанта й адресата: «пресуппозиція того, хто говорить» через відповідний пояснювальний дискурс стає і «пресуппозицією слухача».

6. Поставлена в дослідженні мета - визначити форми і способи взаємодії автора монологу з адресатом - дозволила абстрактну категорію інтерактивності наповнити конкретним змістом. Виділені й описані нами мовні засоби і структури можуть кваліфікуватися і як структури індивідуального мовленнєвого впливу і - що суттєво - як інваріантні ознаки сучасного публіцистичного монологу.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Ковтун К. В. Монолог как голоса других (на материале газетно-журнальной публицистики) / К. В. Ковтун // Вісник Луганського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка. - 2001. - № 10 (42) : Філологічні науки. - С. 144-151.

2. Ковтун К. В. Идеологемы советского времени в современном публицистическом монологе / К. В. Ковтун // Вісник Луганського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка. - 2002. - № 9 (53) : Філологічні науки. - С. 60-65.

3. Ковтун К. В. Очевидная и неочевидная представленность Другого в современном публицистическом монологе / К. В. Ковтун // Вісник Луганського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка. - 2003. - № 2 (58) : Філологічні науки. - С. 189-196.

4. Ковтун К. В. Диалогичность публицистического монолога как способ моделирования адресата / К. В. Ковтун // Вісник Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка. - 2004. - № 2 (70) : Філологічні науки. - С. 38-44.

5. Ковтун К. В. Структурно-семантические особенности «чужой речи» в современном публицистическом монологе / К. В. Ковтун // Вісник Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка. - 2004. - № 8 (76) : Філологічні науки. - С. 160-168.

6. Ковтун К. В. Раскрепощённость речи современных СМИ как отражение языковой картины социума и способ приближения к адресату / Каролина Викторовна Ковтун // Наукові записки Луганського національного педагогічного університету. Серія «Філологічні науки» : зб. наук. пр. - 2004. - Вип. 5 : Поліетнічне середовище: культура, політика, освіта. - С. 325-335.

7. Ковтун К. В. «Чужое» слово в современном публицистическом монологе как способ влияния на общественное мнение / К. В. Ковтун // Вісник Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка. - 2005. - № 5 (85) : Філологічні науки. - С. 60-67.

8. Ковтун К. В. Циклы диалогичности в современном газетном монологе / Каролина Викторовна Ковтун // Наукові записки Луганського національного педагогічного університету. Серія «Філологічні науки» : зб. наук. пр. - 2005. - Вип. 6 : Концептологія: світ - мова - особистість. - С. 177-185.

9. Ковтун К. В. Синтез художественности и публицистичности в современном монологе / К. В. Ковтун // Вісник Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка. - 2006. - № 5 (100) : Філологічні науки. - С. 72-77.

10. Ковтун К. В. Проявление речевой агрессии в СМИ / Каролина Викторовна Ковтун // Наукові записки Луганського національного педагогічного університету. Серія «Філологічні науки» : зб. наук. пр. - 2006. - Вип. 6 : Норми та парадокси свідомості та мислення. - С. 152-162.

11. Ковтун К. В. О некоторых языковых средствах выражения диалогичности в современном публицистическом монологе / Каролина Викторовна Ковтун // Наукові записки Луганського національного педагогічного університету. Серія «Філологічні науки» : зб. наук. пр. - 2006. - Вип. 7 : Норми та парадокси свідомості та мислення, їх відображення в мовній картині світу. - С. 96-107.

12. Ковтун К. В. Интертекстуальность газетных заголовков как средство диалогизации публицистического дискурса / К. В. Ковтун // Вісник Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка. - 2007. - № 5 (122) : Філологічні науки. - С. 59-67.

13. Ковтун К. В. Когнитивная модель понимания газетных заголовков, основанных на прецедентных текстах / К. В. Ковтун // Вісник Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка. - 2007. - № 18 (134) : Філологічні науки. - С. 56-62.

14. Ковтун К. В. Диалогизация публицистического монолога как моделирование интерактивной коммуникации между автором и адресатом / К. В. Ковтун // Вісник Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка. - 2008. - № 10 (149) : Філологічні науки. - С. 64-71.

15. Ковтун К. В. О средствах адресованности монолога в устной публичной речи / К. В. Ковтун // Функциональная лингвистика. Язык. Человек. Власть : материалы Междунар. науч. конф. (Ялта, 1 - 6 октября 2001). - Ялта, 2001. - С. 108-110.

16. Ковтун К. В. Проблемы диалогической и монологической речи в трудах филологов XX века // Функциональная лингвистика. Итоги и перспективы : материалы Междунар. науч. конф. (Ялта, 30 сентября - 4 октября 2002). - Ялта, 2002. - С. 100-103.

17. Ковтун К. В. Способ создания полифоничности современного публицистического дискурса: обращение к Другому или к Другой? / К. В. Ковтун // Гендер: реалії та перспективи в українському суспільстві : матеріали Всеукраїнської науково-практичної конф. (Київ, 11 - 13 грудня 2003). - К., 2003. - С. 120-123.

АНОТАЦІЯ

Ковтун К. В. Мовні засоби та риторичні прийоми діалогізації сучасного публіцистичного монологу. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10. 02. 02 - російська мова. - Таврійський національний університет імені В. І. Вернадського. - Сімферополь, 2009.

У дисертації аналізуються мовні засоби та риторичні прийоми, що реалізують стратегію діалогізації сучасного публіцистичного монологу. Запропоновані в роботі методи дослідження текстового матеріалу дозволили виявити критерії для типологічного (системного) опису й аналізу засобів і способів, що забезпечують інтерактивність як основну текстову категорію СПМ.

Діалогізація розуміється: 1) як відносини з адресатом, експліковані в різнорівневих мовних одиницях і спеціальних риторичних прийомах впливу, переконання; 2) як уведення в монологічне висловлювання іншого в різних формах - у вигляді окремих виразів і слів з тезауруса іншого (так зване «чуже слово») або у вигляді ідеї, думки, позиції, переданої від імені іншого. Одиниці діалогічності (діалогеми) становлять формально-значеннєві структури різної мовної природи, але об'єднані орієнтованістю на активізацію контакту з адресатом.

Виділені та описані мовні засоби та структури можуть бути кваліфіковані як інваріантні ознаки сучасного публіцистичного монологу.

Ключові слова: діалог, монолог, публіцистичний текст, адресат, адресант, диалогизація, адресованість.

Ковтун К. В. Языковые средства и риторические приёмы диалогизации современного публицистического монолога. - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата филологических наук по специальности 10. 02. 02 - русский язык. - Таврический национальный университет имени В. И. Вернадского. - Симферополь, 2009.

В диссертации анализируются языковые средства и риторические приёмы, реализующие стратегию диалогизации современного публицистического монолога. Предложенные в работе методы исследования обширного текстового материала позволили выявить критерии для типологического (системного) описания и анализа средств и способов, обеспечивающих интерактивность как основную текстовую категорию СПМ.

Современный публицистический монолог представляет собой - по комплексу языковых средств и риторических приёмов диалогизации - специфическую, особо проявленную в условиях письменного текста модель субъект-субъектных отношений. Привлечение в качестве методологической базы современных лингвистических теорий позволило выдвинуть и обосновать тезис о зависимости внутреннего диалогизма монологического текста от внешнего субъекта - адресата. В исследовании выделены и описаны функциональные зоны взаимодействия адресанта и адресата.

Диалогизация рассматривается 1) как отношения с адресатом, эксплицируемые в различного рода (разноуровневых) языковых единицах и специальных риторических приёмах влияния, убеждения; 2) как введение в монологическое повествование другого в разных формах - в виде высказываний, отдельных выражений и слов из тезауруса другого (так называемое «чужое слово») или в виде идеи, мысли, позиции, переданной от имени другого.

Единицы диалогичности (диалогемы) представляют собой формально-смысловые структуры разной языковой природы, но объединённые ориентированностью на активизацию контакта с адресатом.

В работе показано, что диалогизация монолога - лингвистически маркированный процесс, который относится к области языкового содержания текста и связан с определёнными средствами языкового выражения. Описаны частотные, утвердившиеся в публицистическом монологе средства и способы создания общности адресанта и адресата, а именно: структуры, манифестируемые языковыми средствами с «мы-сферной» семантикой (инклюзивные местоимения, формы 2-го лица и пр.); словотолкования; рефлексивы; вопросительные конструкции; представленность в монологическом повествовании другого в форме «чужой речи». Описанные средства являются стабильными составляющими интерактивности современного публицистического монолога и представляют собой способы введения в монолог адресата как фиктивного собеседника.

В диссертации акцент сделан на характере адресант-адресатных отношений, которые выстраиваются в разных структурах, свидетельствующих о том, что адресант системно и целенаправленно разрабатывает стратегию партнёрства с адресатом. Адресованность анализируется как текстообразующая категория, важнейшая прагматическая черта публицистического монолога, посредством которой речевые действия адресанта вводятся в контекст социальных и межличностных отношений.

Представлен новый подход к проблеме «чужой речи»: через «чужую речь» происходит 1) выведение «Значимого Другого» на коммуникативный уровень и 2) расширение информационного присутствия адресата. Диалог с другим (другими) текстами проявляет автора как дискурсивную личность. При этом выбор цитируемого источника максимально согласуется с преференциями и знаниями адресата.

Полученые результаты позволяют говорить о том, что современный публицистический монолог представляет собой набор тактик солидаризации с адресатом и являет широкий спектр реализации таких тактик. Хотя письменный монологический текст, в отличие от устного монолога, диктует свои условия организации коммуникативного режима, автор через структуры взаимодействия сохраняет фатическую модальность, и из единичных диалогически ориентированных действий складывается система адресантно-адресатных отношений. Представленное в диссертации комплексное изучение когнитивно-речевого взаимодействия адресанта и адресата утверждает значимый квалификационный параметр современного публицистического монолога. Комплексный анализ публицистического монолога по параметру коммуникативных ходов адресанта, направленных на приближение адресата, свидетельствует о том, что СПМ обладает диалогической модальностью, он процессуален и проявляет речевую активность адресанта, стимулируемую характером адресата.

Выделенные и описанные языковые средства и структуры могут квалифицироваться и как структуры индивидуального речевого действия и - что существенно - как инвариантные признаки современного публицистического монолога.

Ключевые слова: диалог, монолог, публицистический текст, адресат, адресант, диалогизация, адресованность.

Covtun Carolina Victorovna. Language means and rhetorical methods of dialogization of a contemporary publicistic monologue. - Manuscript.

The thesis is competing for a Scientific Degree of Science (Philology) in speciality 10. 02. 02 - Russian Language. - Vernadsky Tavrida National University, Simferopol, 2009.

The thesis analyses language means and rhetorical methods which realize the strategy of dialogization of a contemporary publicistic monologue. The methods of research of text material offered in the thesis allowed us to reveal the criteria for typological systematic description and analysis of means and methods providing interactivity as the basic textual category of CPM.

Dialogization is understood as: 1) relations with an addressee explicated into different level language units and special rhetorical methods of influence and persuasion; 2) introduction of another person into the monologue narration in different forms - of words and expressions from the other's thesaurus (so called «words of others») or as an idea, thought, position, transmitted from the other's name. The units of dialogue form (dialogemas) are formally meaningful structures of different language nature, but united by the direction toward the activization of contact with an addressee.