Полонізми в українській лексикографії 20–40-х рр. ХХ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Полонізми в українській лексикографії 20-40-х рр. ХХ ст.

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Загальна характеристика роботи

Територіальна суміжність українського й польського народів, економічні, політичні та культурні зв'язки не могли не позначитися на розвитку мов. Протягом багатьох століть українська й польська мови впливали одна на одну, зокрема в галузі лексики, що віддзеркалилося у наявності значної кількості запозичень.

Тема запозичень широко розроблена в сучасному мовознавстві. Теоретичні основи мовних контактів розробляли Н. Ашиток, Л.А. Булаховський, Ю.О. Жлуктенко, Ю.В. Малахова, О.А. Медведєва, О.Г. Муромцева, І. Огієнко, В.М. Русанівський, В.В. Скачкова, О.Б. Шахрай, серед зарубіжних мовознавців - Л. І. Баранникова, Т.О. Бертагаєв, Н.Н. Биховець, У. Вайнрайх, А.Н. Гаркавець, Е. Гауґен, І.Т. Дерканбаєва, О.Е. Біржакова, Л.П. Крисін, Ґ. Риттер, В. Розенцвейг тощо.

Польсько-українські мовні зв'язки були предметом наукових розвідок І.К. Білодіда, Й.О. Дзендзелівського, І. Зілинського, Д. Костюка, І.Г. Ліпкевича, І. Огієнка, О.А. Сербенської, Ю. Шевельова, а також польських дослідників Д. Будняк, В. Вітковського, А. Заремби, С. Кохмана, М. Лесева, Т. Лєр-Сплавінського, С. Урбаньчика, А. Фаловського та ін. Значна кількість мовознавчих праць присвячена дослідженню запозичень із польської мови у староукраїнських пам'ятках, а також мовної ситуації ХІХ - початку ХХ століття, проте пізніший період в українському мовознавстві залишається маловивченим.

Актуальність обраної теми зумовлюється тим, що українсько-польські мовні контакти в галузі лексики, які традиційно були особливо інтенсивними на західноукраїнських землях, мають власну, цілком окреслену специфіку в 20 - 30-ті рр. ХХ ст., зумовлену, з одного боку, окремішністю процесів, що відбувалися тоді на сході та на заході України, а з другого, - прагненням до уніфікації мовних норм, призначених для всього українського народу. Дотепер дослідження української мови, як її вживано в міжвоєнний період на західно - та східноукраїнських землях, не була предметом докладного аналізу в українському мовознавстві. Польський вплив на українську лексику був сильнішим у західних регіонах (хоча й не обмежувався тільки ними), однак справжній обсяг цього впливу на сьогодні потребує з'ясування. Це вимагає використання матеріалів тогочасних мовних джерел, а також мовознавчих досліджень, які відбивають ситуацію на Західній та на Східній Україні.

Актуальність роботи також зумовлюється тим, що сьогодні спостерігається тенденція до часткової активізації мовних прикмет західноукраїнського варіанта та правописних норм 1920-х рр.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Напрям дисертаційного дослідження відповідає науковій проблематиці кафедри української мови Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди: «Закономірності розвитку і функціонування української мови», що передбачає вивчення запозиченої лексики, яка впливає на формування норм української літературної мови.

Мета дослідження - виявлення польських запозичень, з'ясування специфіки їх засвоєння в західному та наддніпрянському варіантах літературної мови.

Поставлена мета передбачає розв'язання таких завдань:

- аналіз лексикографічних джерел 20-40-х рр. ХХ ст. із погляду наявності в них запозичень із польської мови;

- з'ясування критеріїв визначення полонізмів в українській мові;

- класифікація полонізмів на основі семантичної типології, морфологічних особливостей, а також приналежності до варіантів української літературної мови;

- визначення способів адаптації запозичень на українському ґрунті.

Об'єктом дослідження є лексикографічна фіксація запозичень із польської мови, що вже самим своїм фактом засвідчує певну поширеність відповідних одиниць у тогочасному мововжитку. Для дослідження взято маловивчені словники, які віддзеркалюють стан української літературної мови аналізованого періоду, містять багатий мовний матеріал з погляду наявності лексичних запозичень із польської мови: «Український стилістичний словник» І. Огієнка (Львів, 1924), Російсько-український словник за редакцією акад. А.Е. Кримського (Київ, 1924-1929), «Словник українсько-російський» А. Ніковського (Київ, 1926), «Правописний словник» Г. Голоскевича (Харків, 1930), «Правописний словник» О. Ізюмова, (Харків, 1931), «Українсько-польський словник» та «Польсько-український словник» Є. Грицака й К. Кисілевського (Варшава, 1931), «Словник місцевих слів, у літературній мові не вживаних» І. Огієнка (Жовква 1934), «Правописний словник» за редакцією О. Панейка (Львів, 1941), «Українсько-італійський словник» Є. Онацького (Рим, 1941), «Українсько-німецький словник» З. Кузелі й Я. Рудницького (Ляйпціґ, 1943).

Предметом дослідження є лексичні запозичення з польської мови в українській літературній мові 20-30-х рр. ХХ ст. в аспекті їх походження, семантичної типології, морфологічних і фонетичних особливостей. Запозиченнями з польської мови в цій роботі вважаються ті слова, які прийшли до української мови безпосередньо з польської, а також за її посередництвом із інших мов, зокрема англійської, грецької, ідиш, латинської, німецької, турецької, угорської, французької, чеської тощо.

Матеріал та методи дослідження. Методом суцільної вибірки з лексикографічних джерел було виділено слова, що можуть бути визнані за полонізми. Їхня загальна кількість без урахування варіантних форм та похідних слів становить 1747 одиниць, причому понад 100 з них не мають лексикографічної фіксації поза корпусом досліджуваних джерел.

У дисертаційному дослідженні використовувалися такі методи лінгвістичного аналізу:

порівняльно-історичний та зіставний методи, що застосовувалися для зіставлення української й польської мови з метою виявлення корпусу запозичень із польської мови;

описовий метод, який використано в ході класифікаційного аналізу при визначенні лексико-семантичних груп;

опозитивний семантичний аналіз, яким послуговувалися при з'ясуванні значень досліджуваних лексем.

Крім того, використовувалися загальнонаукові методи аналізу, синтезу, порівняння та елементи статистичного методу.

Наукова новизна отриманих результатів.

Уперше на матеріалі словників виділено й описано лексичних запозичень із польської мови 20-30-х рр. ХХ ст.

Розроблено критерії визначення полонізмів в українській літературній мові.

Здійснено лексико-семантичну класифікацію полонізмів.

Виділено граматичні класи залежно від джерела запозичень.

Визначено регіональну приналежність польських запозичень.

Розкрито основні способи адаптації полонізмів на українському ґрунті.

Теоретичне значення дослідження полягає в збагаченні уявлення про шляхи поповнення лексики української мови, про особливості адаптаційних процесів при запозиченні зі споріднених мов.

Практичне значення роботи визначається тим, що отримані результати можна використовувати в подальших дослідженнях з лексикології. Матеріали можуть знайти застосування у викладанні курсів сучасної української літературної мови, історії української мови, у лексикографії при складанні словників, а також при написанні курсових та дипломних робіт.

Апробація результатів роботи. Окремі положення дисертаційного дослідження у вигляді доповідей обговорювалися на заняттях спецсемінару аспірантів, засіданнях Харківського історико-філологічного товариства, на міжнародних наукових конференціях: «Мовне контактування польської мови на східному прикордонні» (м. Варшава, Польща, 4 - 6 листопада 1999 р.), «Мови у Великому князівстві Литовському та в країнах сучасної центральної та східної Європи: міграція слів, виразів та ідей» (м. Будапешт, Угорщина, 5 - 7 квітня 2000 р.), «Проблеми загальномовної та ареальної семантики» (м. Луганськ, 27 - 28 березня 2003 р.), «Актуальні проблеми функціональної лінгвістики» (м. Харків, 29 листопада - 1 грудня 2005 р.), «Текст та його одиниці в аспекті різних лінгвістичних парадигм (на матеріалі української та російської мов)» (м. Харків, 9 - 10 жовтня 2007 р.), «Галичина - простір, люди, мови» (м. Львів, 28 - 29 березня 2008 р.), IV Оломоуцький симпозіум україністів «Сучасна україністика: проблеми мови, літератури та культури» (м. Оломоуц, Чехія, 28 - 30 серпня 2008 р.).

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження викладено в 11 публікаціях, чотири з яких вийшли у співавторстві з к.ф.н., доц. С.В. Вакуленком.

Структура і обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, що включає 204 позиції. Загальний обсяг роботи - 193 сторінки.

Основний зміст

український літературний полонізм запозичення

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, визначено його мету та завдання, зазначено джерельну базу добору матеріалу та методи його опрацювання, розкрито наукову новизну, практичне та теоретичне значення роботи, визначено предмет та об'єкт цього дослідження.

У першому розділі «Теоретичні засади вивчення міжмовних зв'язків» схарактеризовано міру опрацьованості в науковій літературі питання мовної взаємодії взагалі й зокрема взаємодії української й польської мов. Розкрито сутність проблеми двоваріантності української літературної мови, що надто очевидною була саме у 20 - 30-ті роки ХХ ст. унаслідок певних мовних (різні діалектні джерела живлення) та позамовних (приналежність Східної та Західної України до різних держав) чинників. Після 1945 р., у результаті повного об'єднання українських земель, ця проблема зникає, оскільки відбувається спільний розвиток обох варіантів і йдеться вже виключно про єдину українську літературну мову.

Мовна ситуація аналізованого періоду знайшла своє відбиття у словниках, які становлять джерельну базу дослідження. Це маловідомі, але, безперечно, цінні словники нормативного спрямування, які віддзеркалюють лексику української літературної мови досліджуваного періоду, містять багатий мовний матеріал із погляду наявності запозиченої лексики з польської мови. Автори всіх словників зробили вагомий внесок у розвиток української лексикографії, спрямовуючи свої зусилля на нормалізацію української літературної мови та втілюючи провідне гасло того часу: «Для одного народу - одна мова й один правопис!»

З огляду на недостатність інформації про запозичення з польської мови в «Етимологічному словнику української мови» полонізми визначалися головно за формальним та семантичним критеріями відповідно до наявних у наукових дослідженнях критеріїв визначення запозичень зі споріднених мов. Із цією метою встановлювалися фонетичні риси, словотвірні афікси, морфологічні показники та значення слів, що можуть бути свідченням запозичення з польської мови.

Серед фонетичних рис, що засвідчують польське походження, можна назвати:

tret на місці псл. *tert: бґрест, ґрйчний, крйвний; trot на місці псл. *tort: ґруно, крупля, крупка, стокрутка;

tart замість псл. *trt: ббрдзо, карк, пукарм;

tіut на місці псл. *tlt: слуп, тлэстий, тлэмок, тлэчок;

збереження dі: вагбдло, чупербдло, ш(с) маровъдло;

постання внаслідок палаталізації љ у корені *vьx: збвше, увшем;

рефлекси носових голосних: вумпити, ксьундз, сйндзя, трйнзля;

ґ на місці g (стосується переважно запозичень за посередництвом польської мови): ґбцик, ґрбта, дзйнґель, зґбрда, фнґель, шпарбґи;

початкове je- : єґумосць, єдвбб, єдънак, є?му, а також у префіксальних словах виєднaння, въєднати, поєдънчий;

с на місці *иьs: цнута, цнотлъвий тощо.

Словотвірними ознаками полонізмів в українській мові є:

відіменникові прикметники із суфіксом - ов(ий), тоді як більшість з них в українській мові має відповідники з - н(ий): адресувий, безпредметувий, безтермінувий, бензинувий, вагонувий, ванільувий, шабльонувий;

іменниковий суфікс -іст(а) / - ист(а): балнста, басъста, органнста, цимбалъста;

суфікс - ця на позначення особи переважно чоловічої статі: дорбдця, рбдця, рбйця;

суфікc -іськ(о) / - иск(о) замість -іще, - ище: станувисько;

суфікc - ств(о), оскільки в польській мові він має ширше застосування: гамбрство, млинбрство, муля?рство, цісбрство, шалйнство;

префікс за-, який надає дієсловам значення доконаної результативної дії, коли доконаність пов'язується з досягненням результату: заадресувбти, заббвитися, забальотувбти, закпъти, занэдити, заперестбти, запомуга, запрудбти, затитулю(у) вбти.

Морфологічний критерій дається взнаки переважно у випадку посередництва польської мови. Ознакою полонізмів є:

закінчення - а іменників жіночого роду (ґръпа, девіза, діягноза, екзекутъва, екстаза, еліпса, жакйта, консуля, редэта, шлю?за, шля?ка тощо);

закінчення - а іменників на позначення осіб чоловічої статі (асъста, басъста, ідіута, органнста, цимбалъста);

іменники чоловічого роду з нульовим закінченням: діядем, монополь, теорем, цътат (проти діадема, монополія, теорема, цитата, які через посередництво російської мови мають - а і належать до жіночого роду).

Важливим елементом виявлення запозичення є з'ясування розбіжностей на семантичному рівні, наприклад: альтбнка походить від італ. аltana `веранда на даху'. У польській мові це слово набуло значення `легка будівля для відпочинку й захисту від сонця, дощу', у якому й було запозичене до української мови; амбтор - від лат. amator `ревний прихильник, коханець'. У польську мову воно перейшло у значенні `любитель, прихильник', на підставі якого утворилися `2) особа, яка займається чимось без ґрунтовної підготовки, знання; 3) особа, яка на щось розраховує; 4) особа, що займається спортом непрофесійно'. Отже, до української мови слово потрапило з польської.

У другому розділі «Класифікація польських запозичень в українській мові» подаються три класифікації запозичень із польської мови: граматичні класи запозичень із польської мови з погляду етимології; лексико-семантична класифікація; регіональна приналежність польських запозичень.

Запозичена лексика представлена різними частинами мови: як самостійними, так і службовими. У досліджених словниках виявлено 1747 запозичень із польської мови, серед них 1210 іменників, 185 прикметників, 275 дієслів, 7 дієприкметників, 2 дієприслівники, 3 числівники, 50 прислівників, 5 займенників, 5 сполучників, 2 прийменники, 2 частки і вигук. Спостерігається значна відмінність у приналежності полонізмів до морфологічних класів залежно від джерела запозичень: якщо польська мова виконувала роль посередниці в контактуванні з іншими мовами, то полонізми належать переважно до класу іменників та у значно меншій кількості до прикметників і дієслів; якщо польська мова була джерелом запозичення, то запозичення представлені усіма частинами мови, хоча й зі значною перевагою іменників. Це підтверджує загальне положення про те, що серед запозичень із повнозначних слів найбільше іменників, а наявність займенникових форм, сполучників, прийменників, часток і вигуку є наслідком стосунку близькоспоріднених української та польської мов.

Для лексико-семантичної класифікації була використана модель Галліга - Вартбурґа. Відповідно до неї усі полонізми розподілені між частинами мовного універсуму: 1. Всесвіт. 2. Людина. 3. Людина і суспільство. Кожна з цих частин поділяється на групи, а групи - на підгрупи. Слід зазначити, що у групах та підгрупах відсутній поділ лексем на ядро і периферію, оскільки запозичення не становлять організованої системи і не можуть розглядатися як цілісний набір значень. Залежно від кожного окремого значення слова розподіляються по групах, які формуються за правилами тематичних груп: в алфавітному порядку представлені слова різних частин мови.

Лексико-семантична класифікація полонізмів дає підстави говорити про помітний польський вплив на українську мову. При цьому зафіксовано певні відмінності в поділі на групи між власне полонізмами та одиницями, запозиченими через посередництво польської мови: власне полонізми не представлені у групах «риби», «ліки», «послуги», «конструкції», «назви осіб» на «транспорті», «адміністративно-територіальний поділ», «освітні установи», «назви релігійних споруд», а у класифікації запозичень через польське посередництво відсутні групи «явища», «свійські тварини», «частини тварин», «продукти розкладання органічних речовин», «потреби людини», «зір», «запах», «слух», «національність», «територіальна приналежність», «назви осіб» у групі «пошта, телеграф, телефон», «країни», «форми правління», «література і мистецтво», «частина цілого».

Найменшою кількістю запозичень із польської мови характеризується перша частина мовного універсуму «Всесвіт», що зумовлюється незмінністю навколишнього середовища, а отже й меншою необхідністю появи нових найменувань. Найбільша кількість полонізмів представлена в частині «Людина», а саме у групі «Людина як суспільна істота». Це пояснюється динамічністю змін, які відбуваються у цій сфері та активністю зносин між націями.

Багатозначні лексеми можуть з усіма значеннями входити до однієї групи або належати до різних груп. До класифікації ввійшли запозичення безпосередньо з польської мови, а також з інших мов через її посередництво. Наявність у межах окремих груп і підгруп синонімів пояснюється різним джерелом запозичення, наприклад: аґрбфка і запънка `застібка'; ароґбнція, бэта, бэтність `пиха'; басaмбн / пасамбн, стьунжка, бънда `стрічка'; безйцник і безчйльник `безсоромник'; варіjт, шалйнець, манjка `божевільний' та інші.

У лексикографічних працях, що становили джерельну базу дослідження, інформація про польське походження слів зазначається лише у Г. Голоскевича, І. Огієнка та в словнику за редакцією А. Кримського. З огляду на специфіку досліджуваного періоду значна кількість полонізмів належала до регіональної, діалектної лексики, на що вводилися спеціальні позначки (гал., зап., зах., Gal., westukr.), проте одностайності в такому маркуванні не було. Немає жодної лексеми, яка була б віднесена до західного варіанта в усіх без винятку словниках. Це пояснюється суб'єктивним ставленням укладачів до західноукраїнської лексики. Автори правописних словників регіональну приналежність зазначали не лише маркуванням, а також поданням пояснень, відсилачів до інших лексем.

На сучасному етапі розвитку української літературної мови полонізми можна поділити на:

а) полонізми, що перебувають за межами української літературної мови. До них належать ті, що вийшли з ужитку, наприклад: абсйнція, абсольвйнт, бґрест, адупція, акведэкт, бандйрія, кашнца, люструвбти, маркутний, оглбда, позістбти, фрасувбтися тощо;

б) полонізми, що перебувають на периферії літературної мови. Це запозичення, які залишилися діалектними, розмовними одиницями: блуд, въповісти, вчбсний, жувнір, збряд, змура, къбель, коритбр, лбба, укап, подивля?ти, пуцувбти, склеп, тбний, тор, эрльоп, цуфатися, яринб та інші;

в) полонізми, що ввійшли в систему української літературної мови і належать до загальновживаної лексики: автономія, авторитет, аркуш, будинок, вирок, візерунок, війт, влада, гонор, кавалок, намордуватися, придибати, розказ, сальцесон, тека, тістечко тощо.

Окрему групу становлять запозичення, що на певний період вийшли з ужитку, проте знову з'явилася у словниках української мови, виданих наприкінці 90-х років ХХ - на початку ХХІ ст.: абдикація, абстинент, абстиненція, адорувати, амбона, анатема, баліста, ґрундаль, згарди, фрасэнок тощо.

У третьому розділі «Адаптація польських запозичень в українській літературній мові» розглянуто графічну, фонетичну, поморфемну, морфологічну та семантичну адаптації. До уваги не бралася словотворча активність полонізмів в українській мові, оскільки переважна більшість аналізованих запозичень потрапила до української мови у складі словотвірних гнізд.

Суть графічної адаптації польських запозичень в українській мові полягає в переході з латинської абетки на кириличну. У мовознавстві існують моделі-правила переоформлення запозичень, які різняться ступенем співвідносності графічного оформлення. У зв'язку з цим можна виділити: 1) адекватне графічне переоформлення, яке полягає у відповідній кількості літер у мові-джерелі й мові, що запозичує: akord ®--акурд, blat ®--блят, bram ®--брам, cera ®--цйра, cymbaі ®--цъмбал, honor ®--гунор, gruba ®--грэба, puder ®--пэдер, skutek ®--скэток, tor ®--тор, їak ®--жак тощо; 2) кількість графічних знаків більша у мові-джерелі: blacharz ®-- бляхбр, buzia ® бэзя, ciocia ®-- цьуця, mularz ®-- мэляр, obszar ®-- убшар, scyzoryk ®-- цизурик тощо; 3) кількість графічних знаків менша у мові-джерелі: aplomb ®-- апльумб, krewnoњж ®-- крйвність, lokal ®--льокбль, ospaіy ®--оспблий, pкzel ®-- пйнзель тощо.

Одним із критеріїв засвоєння запозичень є зміна наголосу. Хоча основна маса полонізмів зберегла польське правило наголошення (на передостанньому складі), трапляються й випадки його перенесення: а) на останній склад (бібуляр, бросквинб, ґонтбль, квестіонбр, нарвбль, риґоръзм, шпарґбл тощо); б) на третій склад від кінця (абсйнція, вълучник, оббранок, пушевка, прятання, рузривка, сестръниця, станувисько тощо); в) на четвертий склад від кінця (вижъвлювати, виладувування, допасувувати, дохувувати, заббвитися, обпэкувати тощо).

Наявні варіативні форми слів доводять можливість різних шляхів потрапляння полонізмів до української мови або навіть паралельне запозичення з різних мов.

Графічне переоформлення запозичення супроводжується фонетичною адаптацією звуків. Сутність її полягає в заміні невластивих українській мові звуків іншими, прийнятними для неї, наприклад:

- носові голосні №, к заступаються звукосполуками [on] та [en] відповідно: вензель від wкzel, ксьондз від ksi№dz, вонпити від w№tpiж, пензель від pкdzel;

- польський приголосний f передається або звуком ф (чужим українській мові) або звуком х: флjки / хлjки, фэра / хэра, фэрман / хэрман;

- польський м'який середньопіднебінний [dџ], відтворюється в українській мові як [dz] або [dz']: dziкgiel дзйнґель, sкdzina сендзіна, sкdzia сендзя; а польський м'який середньопіднебінний [ж] - як [ц']: paciorki пацьурки, pacioreczka пацьурочка, ciocia цьоця.

Морфемна адаптація є однією із суттєвих ознак освоєння запозичення. Характерним процесом при запозиченні чужомовних слів є втрата ними морфемної членованості в мові-позичальниці. Польсько-українських мовних контактів це здебільшого не стосується. навпаки, можна стверджувати, що на чільному місці при освоєнні полонізмів українською мовою стоїть засада їх поморфемної адаптації. Її суть полягає в тому, що при запозиченні польського слова кожна його морфема (корінь, афікси, словозмінні форманти) заступається українським відповідником.

Морфологічна адаптація полягає у переході від польських граматичних категорій до українських, що відбувається майже регулярно.

Із польської мови до української більшість іменників увійшла у формі однини, хоча також наявні приклади запозичення форми множини: викрутбси (пол. wykrкtas), пируги (пол. pierуg), крйси (пол. kresy).

Інколи можуть виникати стосунки паралелізму між словами, засвоєними в західному варіанті української мови згідно з їхньою морфологічною приналежністю у польській мові, та словами, поширеними у східному варіанті в іншій формі. Серед них - лексема глъста (з пол. glista), вживана поряд із унормованою формою глист, а також слова французького походження нікотъна, стеаръна, таръфа, запозичені в західному варіанті через посередництво польської мови, у якій вони набули закінчення - а з огляду на їхню приналежність до жіночого роду у французькій мові (nicotine, stйarine, tariffe), а у східному варіанті - через посередництво російської, в якій їх перехід до категорії чоловічого роду був зумовлений орієнтацією на вимову: [nikоtin], [stearin], [tarif], оскільки слова з прикінцевим твердим приголосним у російській мові типово належать до чоловічого роду.

До іменників жіночого роду на - а належать слова, запозичені через польське посередництво з грецької (йдеться як про псевдо-, так і про справжні грецизми), латинської, французької, німецької та італійської мов. Сюди ж можна додати слова на позначення осіб чоловічої статі на - а: басъста (пол. basista), ідіута (пол. idiota), органнста (пол. organista).

Трапляється, що у формі жіночого роду подано слова, які в польській мові належать до чоловічого (алеґбта (пол. alegat; пор. нім. Allegat cер. р., іт. allegato чол. р.), вінеґрйта (winegret; пор. фр. vinaigrette), ґавута (gawot; пор. фр. gavotte жін. р.), дезидербта (пол. dezyderat; пор. лат. desideratum сер. р. і desiderata мн., нім. Desiderat cер. р., фр. desideratum чол. р. і desiderata мн., іт. desiderata мн.). Наявність таких форм жіночого роду в українській мові загалом можна трактувати як вияв мовної аналогії, спричиненої загальною тенденцією польського впливу на правопис іншомовних слів (правило дотримання роду мови-джерела), хоча інколи позичання йшло дуже складними шляхами й на остаточну форму української лексеми впливала ціла низка чинників.

У чоловічому роді засвоїлися за польським посередництвом іменники діяграм, діядем, епіграм, монограм, монополь, цътат, що також утворило паралелізм по відношенню до форм жіночого роду діаграма, діадема, епіграма, монограма, монополія, цитата, які ввійшли до української мови за посередництвом російської. За аналогією до іменників чоловічого роду належить і теорем (проти польського teorema / teoremat).

Спостерігаються хитання в роді у випадку відтворення пол. rondelek: крім форми чол. роду рондйлек, наявна також форма жін. р. рондйлька, яку можна пояснити незручністю суфікса - ek після - l- з погляду української фонетики.

Коли йдеться про семантичне освоєння полонізмів, слід зважати на різницю між лексемами питомими польськими та запозиченнями з інших мов у самій польській мові. У першому випадку, як правило, слово зберігає морфемну членованість, а отже й унутрішню форму, чим і зумовлюється його функціонування в українській мові. Серед можливих варіантів співвідношення між польськими та українськими лексемами можна виділити такі:

Однозначному польському слову відповідає однозначне українське (без зміни значення): пол. bratanek і укр. братбнок `син брата, племінник' (bratanek); пол. zbadaж і укр. збадбти `дослідити'; пол. papla і укр. пбпля `базіка'.

Однозначному польському слову відповідає однозначне українське - зі зсувом значення, зумовленим відмінністю в потрактуванні внутрішньої форми: пол. andrus `пустун, шибеник' і укр. андрус `волоцюга' (andrus); пол. ogіada `вишуканість у поведінці' і укр. оглбда `чистота, охайність'; пол. poniewierka `погане ставлення' і укр. поневнрка `зневага'.

3. Однозначне польське слово, завдяки застосуванню внутрішньої форми до нових випадків, набуває в українській мові додаткових значень, тобто спостерігається ускладнення його семантичної структури: пол. przeraїaж `наганяти жах' проти укр. переражбти `1) проймати; 2) уражати; 3) спантеличувати; 4) лякати'; пол. popis `прилюдний виступ задля показу власних здібностей, умінь, знань, хисту, здобутків' проти укр. пупис `1) показ; 2) явка на військову службу'.

4. Багатозначному польському слову відповідає однозначне українське - внаслідок типового процесу спрощення семантичної структури запозиченого слова при меншій реалізації позначального потенціалу внутрішньої форми: пол. hoіdowaж `1) бути прихильником чогось; 2) вшановувати; 3) присягати на вірність, бути підданим' проти укр. голдувбти `платити данину'; пол. ofiarowaж `1) подарувати; 2) принести в жертву (Богові); 3) пожертвувати' проти укр. офірувати `жертвувати'; пол. placek `1) солодкий пиріг; 2) оладка; 3) коржик' проти укр. пля?цок `корж'.

5. Багатозначному польському слову відповідає багатозначне українське слово (інколи зі зсувом значення): пол. bіawat `1) різновид шовкової тканини; 2) волошка' і укр. блавбт `1) різновид шовкової тканини; 2) волошка'; пол. jatka `1) м'ясна крамничка; 2) місце забиття тварин' і укр. я?тка `1) легка будівля для тимчасового користування (торгівлі, виставки і т.ін.); 2) накриття, зроблене з хворосту, очерету, полотна тощо для захисту від сонця, дощу і т.ін.; 3) повітка'; пол. psota `1) жарти, пустощі; 2) бридка погода; 3) збитки' і укр. псута `1) каверза, пустощі; 2) збитки' (psota).

6. Українське слово набуває додаткового значення від етимологічно спорідненого польського: укр. роснл `1) солоний розчин для засолювання овочів, риби і т. ін.' під впливом пол. rosуі доповнено запозиченим значенням `2) м'ясна юшка'; укр. чбшка `1) невелика посудина (частіше з вушком), переважно з фарфору, фаянсу, з якої п'ють чай, каву та інші напої; 2) будь-яка посудина, вмістище подібної форми; 3) віночок квітки подібної форми; 4) надколінна кістка; 5) частина приладу або пристрою; деталь округлої форми; 6) напівкругла виїмка на кінці бруса, в яку вводять край іншого бруса при зв'язуванні їх у вінець' доповнюється значенням `череп' від пол. czaszka.

Коли польська мова є посередницею в процесі міграції лексем з інших мов, морфемна членованість послаблюється чи навіть зникає, внаслідок чого внутрішня форма здебільшого діє не на морфемно-словотворчому, а на морфологічному та метафоричному рівнях. Тут можливі такі випадки:

Однозначному польському слову відповідає однозначне українське (без зміни значення): пол. blagier (від фр. blagueur, blague `брехня') і укр. блягйр `прибріхувач'; пол. frasunek (від нім. fressen `жерти') і укр. фрасэнок `турбота'; пол. gwer (від нім. Gewehr) і укр. ґвер `рушниця'.

Однозначному польському слову відповідає однозначне українське - зі зсувом значення, зумовленим метафоричним і метонімічним (у широкому розумінні) переосмисленням: пол. garda (з фр. garde) `випукла бляха на держаку холодної зброї' проти укр. згбрди, або зґбрда `намисто з дукачів або хрестиків' - метафорично, з огляду на схожість форми, матеріалу, блиску; пол. kibel `посудина для нечистот у в'язниці' (з нім. Kьbel `цебер') проти укр. къбель `залізне відро'.

Багатозначному польському слову відповідає однозначне українське - внаслідок спрощення семантичної структури запозиченої лексичної одиниці: пол. kawaіek `1) невелика частина від цілого; відтинок, фраґмент, уривок; 2) невеликий музичной твір; 3) шмат брудної білизни для прання; 4) жартівливі історії' - проти укр. кавблок `шматок' (стосується лише матеріальних речей); пол. pupil (з фр. pupille, з лат. pupillus хлопець-сирота) `1) улюбленець; 2) вихованець' проти укр. пэпіль `піклуванець'.

Багатозначному польському слову відповідає багатозначне українське: пол. barwa (з нім. Farbe) `1) колір; 2) колір, характерний для якоїсь країни, товариства; 3) характерне звучання звука; 4) білий наліт на квітах, фруктах' і укр. ббрва `1) колір, 2) фарба'; пол. tryb `1) спосіб; 2) шестірня; 3) граматична категорія - спосіб; 4) тип гами' проти укр. триб `1) шестірня; 2) нахил' (у цьому разі має місце переінтеграція значень: другий ЛСВ у семантичній структурі польського слова опиняється на першому місці у семантичній структурі слова українського; друге значення української лексеми взято безпосередньо з нім. Trieb).

Набуття однозначним польським словом додаткових значень в українській мові, тобто ускладнення семантичної структури: укр. плеббнія `1) парафія католицького священика; 2) садиба, подвір'я, дім парафіяльного католицького священика' проти пол. plebania (з лат. pleban?a) `оселя пароха (в межах подвір'я при храмі)'.

Інколи слово чужомовного походження, відоме в українській мові, з'являється під польським впливом з іншим значенням (такі запозичення можуть бути потрактовані як семантичні), наприклад: укр. кавйрна `1) порожнина в живому органі, що виникає внаслідок руйнування його тканини в процесі хвороби; 2) порожнина в гірській породі' доповнюється значенням `печера' пол. kawerna; укр. штэка `1) окремий предмет із загалу однорідних, який беруть за одиницю рахунку; 2) частина чого-небудь, що є сама по собі окремою цілою річчю, предметом; 3) непочатий сувій матерії певної довжини, який надходить з фабрики для продажу; 4) взагалі яка-небудь річ, явище, обставина; 5) витівка, каверза' доповнюється значенням `мистецтво' пол. sztuka.

Випадкові збіги можуть створювати омонімію, наприклад, між укр. репетувбти І `1) сильно кричати, видавати зойки від болю, переляку; 2) дуже голосно говорити, розмовляти' та репетувбти ІІ `залишатися на другий рік у тому самому класі' (з пол. repetowaж лат. rep?to).

Отже, кожне запозичення з польської мови, входячи до системи української мови, пристосовується до її внутрішніх законів.

Висновки

Основним чинником наявності полонізмів в українській літературній мові є споконвічне сусідство й постійне контактування обох народів у різних сферах.

Значна кількість запозичень із польської мови потрапила через її західноукраїнський варіант, що стало можливим не в останню чергу внаслідок ухвали правописних норм 1928 р., метою яких було унормування української літературної мови, об'єднання західної та східної мовних традицій.

Методом суцільної вибірки з лексикографічних праць міжвоєнного двадцятиліття, більша частина з яких ґрунтувалися на Харківському правописі, було виділено (без урахування варіантних форм) 1760 одиниць, які можуть бути визнані за полонізми.

Полонізми виділяються на підставі формального та семантичного критеріїв. Формальний критерій ґрунтується на виявленні: фонетичних особливостей, зумовлених різними історичними фонологічними процесами в українській і польській мовах; наголошування передостаннього складу; відмінних правил словотвору, що виражаються у різній активності афіксів та різному значенні; розбіжностей у морфологічних показниках. Важливим аспектом у виявленні полонізмів є наявність розбіжностей на семантичному рівні.

Питомі польські слова представлені як службовими, так і самостійними частинами мови зі значною перевагою іменників, тоді як за посередництва польської мови запозичуються лише іменники, прикметники та дієслова.

Аналіз польських запозичень в українській літературній мові показав, що вони представлені у чотирьох частинах мовного універсуму, кожна з якої має розгалужену систему груп і підгруп. У класифікаціях власне полонізмів та одиниць, запозичених за посередництвом польської мови наявні відмінності: власне полонізми не представлені у 8 групах, а запозичені за посередництвом польської мови - у 15. Найбільшу кількість становлять полонізми, пов'язані з людиною та її роллю у суспільстві, що зумовлюється відкритістю цієї сфери для входження нових понять, динамічністю змін та активністю контактів між народами. Унаслідок полісемантичності ті самі лексеми можуть потрапляти до різних груп, а різні джерела запозичення зумовлюють наявність синонімів у межах однієї підгрупи.

Значна кількість полонізмів у словниках пов'язується з західноукраїнським мововжитком, про що свідчать спеціальні позначки, семантичні пояснення в правописних словниках або відсилачі до інших (загальноукраїнських) лексем. Проте внаслідок суб'єктивності укладачів в оцінках одиниць західного варіанта послідовності в такому віднесенні немає. На сучасному етапі розвитку української літературної мови більшість західноукраїнських полонізмів належить до загальновживаної літературної лексики, хоча частина з них і надалі вважаються регіональними або взагалі вийшли з ужитку.

Адаптація полонізмів на українському ґрунті відбувається відповідно до джерела запозичення. У випадку посередництва польської мови результати її збігаються з описаними у науковій літературі, присвяченій загальним засадам запозичення, тоді як при запозиченні власне польських слів спостерігається цілком своєрідна ієрархія рівнів адаптації.

Графічна адаптація полягає у передачі латинської абетки кириличною, причому можливі переоформлення, при яких з'являються розбіжності у кількості літер мови-джерела й мови-позичальниці. Про різні шляхи входження полонізмів можуть свідчити наявні варіативні форми слів.

Сталий польський наголос в українській мові може змінювати своє розташування, що зумовлюється пристосуванням до української системи наголошення.

Фонетична адаптація спостерігається в незначній кількості прикладів у випадку посередництва польської мови і зводиться до заміни непритаманних українській мові звуків іншими, властивими їй.

Поморфемна адаптація реалізується переважно в морфонологічному варіанті, сутність якого зводиться до того, що кожна польська морфема заступається українською відповідно до звукових кореляцій. Це відбувається лише у випадку запозичення питомих польських слів.

Унаслідок морфологічної адаптації польські граматичні категорії переходять у відповідні українські. Різне посередництво при запозиченні з західноєвропейських мов зумовлює випадки паралелізму між лексемами, що потрапили до західноукраїнського мововжитку, орієнтованого на польську мову, та східноукраїнськими лексемами, запозиченими за посередництвом російської мови. Наявні розбіжності у граматичних категоріях зумовлені аналогією або бажанням усунути непритаманні українській мові звукосполуки (що може призводити, наприклад, до зміни роду).

Семантична адаптація питомих польських слів і слів, запозичених за її посередництвом, проходить за однаковими закономірностями. Значна кількість полонізмів увійшла до української мови без зміни значення, але трапляються й випадки значеннєвого зсуву або звуження. Виявлено й приклади збільшення кількості значень українського слова під впливом подібного до нього польського, а також породження омонімії.

Список праць, опублікованих за темою дисертації

1. Вакуленко С., Піддубна В. Полонізми у складі західноукраїнської лексики за «Українсько-німецьким словником» Зенона Кузелі та Ярослава Рудницького / С. Вакуленко, В. Піддубна // Науковий вісник Чернівецького університету. - 2000. - Вип. 93: Слов'янська філологія. - С. 112 - 129.

2. Піддубна В.В. Адаптація полонізмів в українській мові (на матеріалі західноукраїнської реґіональної лексики з «Українсько-італійського словника» Є. Онацького та «Українсько-німецького словника» З. Кузелі, Я. Рудницького / В.В. Піддубна // Збірник Харківського історико-філологічного товариства. - 2002. - Т.9. - С. 201 - 212.

3. Піддубна В.В. Лексичні запозичення з польської мови у «Правописному словнику» Г. Голоскевича / В.В. Піддубна // Вісник Луганського державного педагогічного університету ім. Т. Шевченка. - 2003. - №3 (59). - С. 63 - 70.

4. Піддубна В.В. Полонізми в правописних словниках української мови 20-30-х рр. ХХст. / В.В. Піддубна // Лінгвістичні дослідження. - 2006. - Вип. 18. - С. 44 - 48.

5. Піддубна В.В. Іван Огієнко про полонізми в українській мові 20-30-х рр. ХХ ст. / В.В. Піддубна // Збірник Харківського історико-філологічного товариства. - 2006. - Т.12. - С. 181 - 198.

6. Піддубна В.В. Галицька та західноукраїнська лексика у «Словнику українсько-російському» А. Ніковського (1926) / В.В. Піддубна // Збірник Харківського історико-філологічного товариства. - 2009. - Т.13. - С. 229 - 242.

7. Вакуленко С.В., Піддубна В.В. Полонізми в складі української «галицької лексики за «Українсько-італійським словником» Євгена Онацького / С.В. Вакуленко, В.В. Піддубна // Вестник Международного славянского университета. - 1999. - Т.2. - №2. - С. 49 - 54.

8. Wakuіenko S., Piddubna W. Polonizmy w ukraiсskim sіownictwie «galicyjskim» wedіug «Sіownika ukraiсsko-wіoskiego» Jewhena Onackiego / S. Wakuіenko, W. Piddubna // Kontakty jкzykowe polszczyzny na pograniczu wschodnim: Prace ofiarowane Profesorowi Januszowi Riegerowi / [pod red. E. Wolnicz-Pawіowskiej i Wandy Szulowskiej.] - Warszawa: Semper, 2000. - S. 253 - 263.

9. Wakulenko S., Piddubna W. Polnische Lehnwцrter im Westukrainischen nach dem Ukrainisch-deutschen Wцrterbuch von Zeno Kuzela und Jaroslau Rudnyжkyj / S. Wakulenko, W. Piddubna // Studia Russica. - Budapest, 2000. - Vol. XVIII. - S. 294 - 304.

10. Піддубна В.В. Полонізми в західному та східному варіантах української мови 1920-30-х рр. (за даними правописних словників) / В.В. Піддубна // Wiener Slavistisches Jahrbuch. - 2004. - Bd. 50. - S. 117 - 138.

11. Піддубна В.В. «Український стилістичний словник» І. Огієнка та його рецепція в Галичині / В.В. Піддубна // Ucrainica III: IV. Olomouckй sympozium ukrajinistщ 28. - 30. srpna 2008. - 2008. Ибst 2: Souиasnб ukrajinistika. Problйmy jazyka, literatury a kultury. - S. 575 - 579.

Размещено на Allbest.ru