Концепти "життя" та "смерть" в російській мові

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

У сучасній лінгвістиці, лінгвокультурології та когнітивній лінгвістиці досліджується взаємозв'язок між мовою і мисленням, мовою і ментальністю народу, мовою і культурою. Метою цих пошуків є відтворення російської мовної картини світу на основі комплексного аналізу лінгвоспецифічних концептів російської мови в міжкультурній перспективі.

Мовна картина світу як феномен осмислення формується системою ключових концептів та інваріантних ідей, що повторюються в значеннях багатьох слів і виразів. У змісті мовних концептів при цьому виявляються як універсальні, так і національно-специфічні смисли, котрі перебувають у відношеннях взаємодоповнювальності. Універсальні ідеї життя та смерті є ключовими світоглядними ідеями, котрі для російського народу сповнені особливого змісту. У китайській мові й китайській культурі ці ідеї мають свій специфічний зміст. Для фахівців у галузі перекладу російської художньої, філософської чи релігійної літератури китайською мовою, а також викладачів російської мови в китайській аудиторії усвідомлення змістових відмінностей цих концептів є особливо важливим.

Актуальність теми зумовлюється методологічними настановами сучасної лінгвістики, що звертається до мови як до фонду культурної та історичної пам'яті. Основною одиницею мовної пам'яті є концепт. Необхідність осмислити складні співвідношення універсальних концептів Життя та Смерть, а також сполучення в їх змісті архаїчних і сучасних значень пов'язана із загальними завданнями когнітивістики. Концепти Життя та Смерть не були об'єктом спеціальних лінгвістичних студій з позиції носіїв китайської культури. Такі студії дають змогу виявити національно-специфічний зміст універсальних концептів у найбільш репрезентативних мовних засобах, що ними є фразеологізми, з одного боку, і поетична метафора, з іншого.

Мета дослідження полягає у виявленні змісту концептів Життя та Смерть в єдності їх семантики й мовних репрезентацій, закріплених у традиціях російської лінгвокультури. Основна мета передбачає вирішення таких завдань:

1) на базі семантики слів-репрезентантів (жизнь, живой, жить; смерть, умереть, мертвый і низки інших) виявити ядро концептуальних значень «життя» та «смерть»;

2) визначити співвідношення історичного, «пасивного» й актуального смислового планів концептів Життя та Смерть;

3) розглянути способи втілення міфологічних уявлень про життя та смерть в російській фразеології та поетичній метафорі;

4) реконструювати релігійні й соціокультурні уявлення про життя та смерть, закріплені в російській мові.

1. Співвідношення понять «мовна картина світу» й «концепт»

Узагальнюються результати лінгвістичних досліджень мовної картини світу та концептів - національно-специфічних ментальних утворень. У роботах сучасних дослідників мовна картина світу постає як національна картина світу, що є сформованою давно, зберігається донині, відображає світогляд і світосприйняття народу, а також зафіксована в мовних формах, обмежена рамками консервативної національної культури цього народу. Лінгвокультурний концепт визначається як умовна ментальна одиниця, спрямована на комплексне вивчення мови, свідомості й культури.

Аналіз нової теорії концепту В.В. Колесова, котра є методологічно значущою в контексті дослідження, дав змогу виявити важливість таких планів вивчення об'єкта:

1. Концепт визначається як сутність, утілена у своїх змістових формах - в образі, понятті й символі; як точка-згусток потенційних смислів. Концепт не має своєї власної форми вираження, бо він сам і є внутрішня форма слова, але поза матерією. Концепт - архетип культури, першосмисл, першобраз, що повсякчас поновлює духовні запаси народної ментальності. Концепти так само реальні, як реальні елементарні частинки, котрих ніхто не бачив, як гени, котрі бачаться опосередковано.

2. Концепт як складний комплекс смислових ознак має різнорівневу репрезентацію в мові. Найінформативнішим із цього погляду є лексичний рівень, через що дослідження концепту відбувається в декілька етапів: аналіз лексичного значення та внутрішньої форми слів, що репрезентують концепт; аналіз історичного й актуального смислових планів концепту; опис способів категоризації концепту у фразеології та типовнй метафорі.

3. У складі лінгвокультурного концепту можна умовно виокремити ціннісну, образну й поняттєву складові, що існують як смисловий континуум. Лінгвокультурний концепт відрізняється від інших ментальних одиниць, котрі використовуються в науці (поняття, образ, архетип, стереотип), ціннісним складником. Центром концепту завжди є цінність. Про наявність ціннісного відношення свідчить застосовність оцінних предикатів «добре» чи «погано» щодо феномену, котрий формує концепт.

4. Образний складник концепту утворюють концептуальні метафори, що віддзеркалюють національний спосіб мислення. Саме вони найчастіше використовуються для категоризації абстрактних концептів, до яких належать концепти Життя та Смерть.

5. Лінгвокультурний концепт - це умовна одиниця в тому сенсі, що свідомість є синкретичною і її членування відбувається з дослідницькою метою. Дифузне смислове поле концепту формується довкола певного ядра, яке репрезентоване найактуальнішими для носіїв мови асоціаціями; менш значущі асоціації формують периферію. Мовна одиниця, у котрій актуалізується центральна смислова точка концепту, визнається за ім'я концепту.

2. Лексико-семантична парадигма концептів Життя та Смерть

Розглянуто історію засобів, що репрезентують концепти. Дані етимологічних та історичних словників свідчать про те, що в XI-XVII ст. слово жизнь було полісемантичним: перше значення «фізіологічне існування всього живого» («буття, існування Всесвіту» й «вік людини, життя (від народження до смерті)») - нерозривно пов'язане з ідеєю вічного життя, «потойбічного життя». Сам факт репрезентації значення «вічне, потойбічне життя» не як окремого значення, а пов'язаного зі значенням «фізіологічне існування людини» відображає синкретизм релігійних уявлень, котрі домінували в XI-XVII ст. та нерозривно пов'язували життя після смерті й на землі. З тлумачення В. І. Даля видно, що живой та мертвый виявляються протиставленими лише за ознакою «життя - смерть тіла, плоті». Жизнь Бога усвідомлюється як вічна, жизнь души осмислюється як безтілесне життя, що не має смерті, тобто безсмертне.

У результаті аналізу даних етимологічних словників, у котрих відображено усвідомлення ознаки «смерть», «мертвий» як родової характеристики людини - «людина смертна» (О.М. Трубачов, М. Фасмер), було усвідомлено внутрішню форму, що пов'язувала значення досліджуваних слів із прадавньою опозицією життя - смерть. За даними етимологічних студій, ця опозиція для найдавніших епох виглядала як несмерть - смерть; безсмертні - смертні; жителі неба - жителі землі, тобто безсмертя (вічне життя) - смерть (В.В. Іванов, В.М. Топоров), а весь клас людей в індоєвропейських діалектах характеризувався епітетами «смертний», «земний» на противагу «безсмертним», «небесним» богам» (Т.В. Гамкрелідзе, В.В. Іванов). Аналіз етимології та історії слів-репрезентантів дав змогу обґрунтувати внутрішню форму концептів. Для сучасного концептуального значення «вічне життя» вихідною семантичною ознакою є стародавнє уявлення «про безсмертя, вічне існування Бога», а для концептуального значення «кінець земного існування, перехід до вічного, духовного життя» вихідною семантичною ознакою є стародавнє уявлення про людину як про «смертну».

Зіставлення історичних і сучасних значень слова жизнь показало, що актуальний шар семантики концепту є міцно взаємопов'язаний з історичною епохою та засадничо мінливий, що віддзеркалилося в архаїзації значень слів живот і житие. Сучасний концепт Життя реалізується у трьох основних значеннях: «фізіологічного життя людини», «соціального життя людини» (які мають часові межі) та «духовного (вічного) життя», а на більш ранньому історичному етапі розвитку мови й російської ментальності ці значення відповідали трьом лексемам: живот, житие та жизнь. Історично первинна картина співвідношень значень і лексем змінилася в сучасній російській мові. Більшість сучасних тлумачних словників подають першим поняттєве значення слів жизнь та смерть - «фізіологічне існування людини, тварини, рослини від зародження до смерті» й «припинення фізіологічного існування». Видається, у контексті розвитку суспільства ці зміни можуть бути пов'язані зі зростанням ролі наукового дискурсу - біології та медицини.

На базі семантики слів-репрезентантів виявлено ядро концептуальних значень «життя» та «смерть». Дифузне смислове поле концепту формується довкола ядра, причому значення слів, відображаючи континуальну семантику концепту, не є дискретними. Семантика слів відбиває життя людини як складний феномен, представлений біологічним, соціальним і духовним життям. Ці три іпостасі є невіддільними одна від одної, сповненими подій, котрі переживаються, локалізованими в часі та просторі, характеризуються ознаками «рух», «розвиток» тощо. У результаті аналізу смислових ознак поля «життя» й поля «смерть» у складі лінгвокультурних концептів умовно виокремлено ціннісну, образну та поняттєву компоненти, котрі існують у просторі смислового континууму.

Незважаючи на історичну мінливість, у російській мові виявляється стабільне смислове поле значення «життя», що співвідноситься з ідеєю «людини у вічності» - як певним породжувальним первнем. Ця абстрактна смислопороджувальна ідея проектується на образ людини земної - людини, котра існує у просторі й часі. Як результат цієї проекції концепт Життя реалізується у трьох основних іпостасях абстрактної ідеї «буття»: фізіологічного, соціального та духовного життя. Значення «вічне, духовне життя» закріплене за релігійними контекстами, у котрих воно набуває найбільшої актуалізації, але при цьому прозирає і в прислів'ях, приказках, поетичних образах, що відображають християнський світогляд російського народу. Смерть же усвідомлюється як перехід від фізіологічного й соціального життя до духовного, вічного - того, що не має часових меж. Тому, незважаючи на атеїстичний світогляд попередньої історичної доби, незважаючи на відсутність чітко виокремленого значення «вічне, духовне життя» у тлумачних словниках, мовні вирази вечная жизнь души, жизнь духа, бессмертие души, бессмертие, бессмертный та аналогічні зберегли своє концептуальне значення і в сучасній мові.

Оскільки зміст концептів Життя та Смерть співвідноситься зі значеннями відповідних лексико-семантичних парадигм, то в спеціальному підрозділі проаналізовано значення 295 лексем, що входять у словотвірну парадигму з коренем -жи-, і 109 лексем з коренем -мер-/-мор-, представлені у словотвірному словнику російської мови О.М. Тихонова. Семантика слів-імен жизнь та смерть має максимальний ступінь абстрактності, узагальнюючи й відображаючи розуміння і тлумачення явищ. Конкретніша семантика похідних слів формує в російській мовній картині світу дифузне смислове поле значень «життя» та «смерть», котре умовно подано як проекцію даних різних дискурсів. Науковий дискурс медицини й біології проектує фізіологічну іпостась Життя та Смерті (терміни: вживить электрод в мышцу, приживить ткани, живосечение і т. ін.), міфологічний (ожить, оживать, бессмертный, бессмертие тощо) і повсякденний дискурси відбивають життєву філософію народу, синтезуючи дохристиянські та християнські погляди на життя й смерть (пор. слова смерточка, смертушка, смертынька, у конотаціях яких відображається «примирливе» ставлення до феномену смерті).

3. Змістовий план уявлень про життя й смерть у російській лінгвокультурі (на матеріалі фразеології та поетичної метафори)

Реконструйовано міфологічні уявлення про життя й смерть. Уявлення про вічне життя існує як колективне підсвідоме, що відтворюється та виявляється в мовних виразах, у народній культурі, зокрема у традиційному поясненні факту народження дитини - нашли в капусте або аист принес, де пресупозитивно наявний смисл «вічного існування дитини». Про збереження в колективному підсвідомому елементів архаїчного світосприйняття свідчить аксіологічний план ставлення до смерті. Особливо яскраво це виявляється щодо небіжчика (Покойника не поминай лихом!), самого акту поховання, місця поховання, можливості спілкування з померлим. У ґрунті речі таке ставлення є архетипним. Питання про життя після смерті К.-Г. Юнг розглядає як одне з головних і пов'язаних із архетипом Самості - «людиною у вічності». Колективне підсвідоме фіксується в російській мовній картині світу, а витоки лінгвокультурних концептів, до котрих належать Життя та Смерть, криються в міфологічних, релігійних, національно-традиційних уявленнях та образах і пов'язані з культурою суспільства та його історією.

У результаті аналізу російського мовного матеріалу зроблено висновок про те, що міфологічний дискурс виявляє себе базою поетичного й повсякденного (пареміологічного) дискурсів. Міфологічні уявлення про життя й смерть є внутрішньою формою та створюють культурні конотації сучасних слів і виразів мови й у цьому статусі зафіксовані в російській мовній картині світу. У прямому чи трансформованому вигляді міфологічні уявлення про життя й смерть містяться в сучасному осмисленні концептів Життя та Смерть. Ними зумовлюються головні культурні конотації та змістові ознаки життя: «сила», «зростання», «народження», «продовження роду», «розвиток», «рух», «світло», «теплота», «відновлення», «відродження», «часова протяжність фізіологічного життя», «вічність духовного життя, яке не має часових меж» тощо, а також поетичні образи життя: вогонь, зоря, свіча, лампада, смолоскип; ріка, потік, водоверть добра і зла і т. ін. Своєю чергою, культурні конотації смерті формують такі змістові ознаки: «кінець життя земного, фізіологічного й початок нового життя»; «відхід до іншого світу», «путь, дорога туди»; «зникнення-втрата матерії». Ці значення реалізуються в образах сну, дрімоти, забуття; мороку, похмурості, імли, ночі тощо. Образна компонента концептів складається з концептуальних метафор, що віддзеркалюють національний спосіб мислення. Найзагальніша й найчастотніша концептуальна метафора - це життя - путь і смерть - путь (путь окончен; уйти из жизни, окончить свой жизненный путь, проводить кого-либо в последний путь).

Національно-культурна специфіка російських концептів Життя та Смерть усвідомлена на підставі порівняння з китайськими уявленнями про аналогічні феномени. У китайській мові концепти фіксуються в ідеографічних ієрогліфах. Ієрогліф за своєю суттю - малюнок, що виражає ідею та завдяки іконічній природі детальніше характеризує внутрішню форму концепту. Китайський ієрогліф sheng («життя») має внутрішню форму, котру можна представити як комплекс смислів «трава/дерево» + «земля», а китайський ієрогліф si («смерть») - «труп» + «зброя». Ієрогліф відображає національно-культурну специфіку світогляду китайців, що його основні характеристики можна сформулювати як цілісне, пряме і практичне віддзеркалення реальності у свідомості.Російський концепт Життя у своїх витоках може бути співвіднесений з юнгівським архетипом «Самості» («людина у вічності»). Внутрішню форму концепту Життя можна визначити як міфологічну ідею «вічного буття», що первісно приписувалася Богові. Концепт Смерть має внутрішню форму «зникнення тіла, розпад матерії як природний кінець існування», характерні для кінця земного (фізіологічного) життя людини. На відміну від китайського концепту Смерть, в ієрогліфічному позначенні котрого зафіксована насильницька смерть («труп» + «зброя»), російський концепт містить ідею «природної смерті». Архетип і внутрішня форма концепту нерозривно пов'язані й повсякчас відтворюють себе в значеннях і формах мовних одиниць, зумовлюючи семантику слів, фразеологізмів, паремій.

Внутрішні форми російських і китайських концептів відрізняються, хоча в цілому системи міфологічних образів життя та смерті подібні в російській і китайській лінгвокультурах.

4. Мовні проекції релігійних, міфологічних і соціокультурних уявлень про життя та смерть носіїв російської мови

Здійснено аналіз лінгвістичного матеріалу, що дало змогу реконструювати закріплену в російській картині світу релігійну модель уявлень росіянина про життя й смерть, котра реалізується в системі образів Бога, гріха, молитви, вічного життя тощо. Ці образи синтезовані мовою і поруч із міфологічними образами (путь-дорога, світло-темрява і т. ін.) співіснують як необ'єднанні й невіддільні частини одного цілого, як внутрішня форма й значення мовних виразів. Ці особливості на фоні порівняння з китайською мовою і становлять національну специфіку концептів Життя та Смерть.

У російській лінгвокультурі концептуальна семантика як спосіб осмислення і тлумачення феномену подає життя взагалі та життя кожної людини як найбільший дарунок, благо, що його джерелом є Бог (Бог дал живот, даст и здоровье; Жизнь дает один только Бог, а отнимает всякая гадина; Бог дал - Бог и взял; Жив Бог - жива душа моя). З головною оцінкою життя як дарунка, як цінності корелює зафіксований у пареміях християнський погляд на самогубство, котре сприймається як виклик Богові, як порушення звичного життєвого коловороту, як великий гріх. Слабка вираженість феномену самогубства в мовному плані пов'язана з табуйованістю цієї теми в російській культурі. Китайська культура в цьому питанні демонструє діаметрально протилежну оцінку: з погляду буддизму й даосизму, самогубство - це героїчний учинок.

На відміну від досить схематичного «тверезого» погляду на життя та смерть, репрезентованого в повсякденному дискурсі, елітарний російський літературно-філософський дискурс розширює ціннісний аспект життя. Життя, позбавлене духовного розвитку, самовдосконалення, свободи вибору того, що є цінністю для людини, образно прирівнюється до смерті, до втрати життя, до припинення життя, незважаючи на біологічне тривання життя. У такому вживанні прозирає історично первинне значення слова жизнь - «вічне, духовне життя». У російській культурі протиставляються жизнь духовная жизни физиологической, жалкому существованию, прозябанию, выживанию.

Розглянуті фразеологічні одиниці подають характеристику життя як способів дії/бездіяльності людини, а впаяна в значення фразеологізмів оцінка виявляє систему життєвих правил і приписів, що склалися в російській лінгвокультурі. Життя в російській лінгвокультурі представлене як цінність за його сповненістю сенсу, змісту (пор. конотації виразів: дело жизни, цель жизни, смысл жизни, содержание жизни тощо). Безглузде життя оцінюється вкрай негативно. Життя, прожите розумно, оцінюється в російській лінгвокультурі позитивно, викликає повагу. Якщо ж воно безладне, то з нього лише глузують (Так они и жили - дом продали, а ворота купили).

У мовленні виявляються різні оцінки життя (жизнь: бедная - богатая, легкая - нелегкая, сладкая - горькая, обеспеченная - нищенская, красивая тощо). Однак іронічне стилістичне забарвлення виразів (красивая жизнь; не жизнь, а малина; Живут - как сыр в масле катаются; Живут как у Христа за пазухой) свідчить про негативну оцінку життя, присвяченого накопиченню матеріальних благ.

Для російської лінгвокультури (у порівнянні з китайською) національно-специфічним змістом є християнська модель уявлень про смерть як основу морального життя, розуміння ролі страху смерті, котрий має виконувати стримувальну функцію: стримувати людей від гріха, поганих учинків. Християнські за змістом міркування російського народу про гріх, Бога, Страшний суд, про те, що не можна грішити в житті, що всі думки про смерть потрібні для того, щоб жити більш праведно, лягли в основу багатьох російських прислів'їв і фразеологізмів (Смерть по грехам страшна; Не бойся смерти, бойся грехов! Бойся жить, а умирать не бойся!). Для мовного позначення концепту Смерть використовуються одиниці мовлення, що належать до різних стилів. У російському фразеологічному матеріалі як наслідок відображення християнських поглядів на Смерть домінує книжний регістр мовлення. Високий стиль визначає зміст відповідних фразеологізмів (почить, отправиться к праотцам, покинуть белый свет, отойти в мир иной, испустить дух, отдать Богу душу тощо). Вони навантажені «ідеологічно» й виявляють культурно-національну конотацію «померти мирно, по-християнському». Такі ідіоми вживаються стосовно порядних, релігійних людей, а сама ідея християнської, праведної смерті пов'язана з каяттям, відпущенням гріхів і представлена в російській лінгвокультурі як природна й бажана. У російській лінгвокультурі люди з різними типами свідомості (релігійна - нерелігійна) осмислюють феномен життя та смерті по-різному.

Відповідні теми реалізуються в російській фразеології також в іншому регістрі - розмовно-просторічному. Особливістю цього регістру є непрямий спосіб найменування, що в його підґрунті виявляється іронічне ставлення до самого факту смерті, своєрідне «бравування», котре намагається подолати соціально-психологічне табу, пов'язане зі страхом смерті (дать дуба, протянуть ноги, сыграть в ящик, а також прислів'я - Не страшна мертвому могила; Двум смертям не бывать, а одной не миновать). У російському повсякденному дискурсі спостерігається уникання прямого називання смерті й обговорення цієї теми. Як наслідок з'являється її багата образна розробка. У китайській лінгвокультурі тематика смерті табуюється: китайці уникають навіть вимовляти слова, омонімічні до смерть.

Елементами смислової структури лінгвокультурного концепту Смерть є: непідконтрольність і неминучість смерті; зрівнювальність смерті; визначеність наперед смерті; способи смерті (умирання); виправдання смерті; страх смерті. Аналіз лінгвістичного матеріалу дав змогу виокремити чотири змістові категорії смерті: 1) природна смерть (через старість); 2) нагла смерть: а) через хворобу; б) унаслідок нещасного випадку; 3) самогубство; 4) насильницька (спровокована) смерть.

У російській мовній картині світу достатньо докладно розроблені параметри, що є важливими для розуміння концепту Життя. Це підконтрольність/непідконтрольність життя та визначеність наперед/невизначеність наперед життя. У фразеологічному матеріалі життя репрезентується як щось «безособове», пасивне, на відміну від смерті, котра втілюється в персоніфікованому образі (зазвичай старої баби або скелета), що приходить по людину (смерть с косой, дыхание смерти, Смерть стоит за плечами). У російській і китайській лінгвокультурі виявляється зіставна каузативна модель: Бог (небо) - доля - життя людини. При цьому китайці більшою мірою фаталісти, ніж росіяни. Нерідко і в російській, і в китайській мові поняття долі, фатуму асоціюється зі смертю.

Висновки

міфологічний фразеологія мовний метафора

У висновках узагальнено результати дослідження.

Концепти Життя та Смерть семантично не протистоять один одному, а тлумачення кожного з відповідних слів здійснюється через взаємопосилання. Смислові обшири Життя та Смерті в російській лінгвокультурі формують єдиний концепт, що охоплює дві необ'єднанні й невіддільні частини. Така особливість відображається в паремійному дискурсі.

Історія слів-репрезентантів концепту та їхні сучасні значення дають підстави не вважати ці слова антонімами. У російській мовній картині світу життя протистоїть смерті лише за ознакою «фізіологічне існування людини». У російській паремії жизнь Бога усвідомлюється як вічне життя, жизнь души осмислюється як безтілесне життя, що не має смерті, тобто безсмертне, а метафоричні сполуки смерть духа, духовная смерть мають значення «гріх, зло; кепсько». Російська мовна свідомість повсякчас співвідносить жизнь та смерть, оцінюючи їх і розмиваючи суть протиставлення. Жорстка опозиція життя - смерть елімінується в мовленні. Без життя немає смерті. Смерть - закономірність фізіологічного життя, природний кінець життя тіла. Концепт Смерть актуалізує концептуальну метафору життя - цінність. Опозиція життя - смерть функціонує в мовленні як динамічний механізм породження смислів, об'єднуючи протилежні первні у щось цілісне і двоїсте водночас. Завдяки цьому оцінка життя як цінності може розмиватися. У російській мовній картині світу фіксується амбівалентне ставлення до феноменів життя та смерті.

В осмисленні культурного фону концептів співвіднесено образні плани національної фразеології та поетичної метафори, а також визначено міфологічні, релігійні й соціокультурні витоки образів життя та смерті в російській лінгвокультурі. Джерела лінгвокультурних концептів Життя та Смерть криються в міфологічних, релігійних, національно-традиційних уявленнях та образах і є органічно пов'язаними з культурою суспільства, його історією. Витоки образних фразеологічних і поетичних значень Життя та Смерті беруть початок у дохристиянській міфології та християнських уявленнях як основі російської культури, набуваючи в мові й культурі національної специфіки.

Національно-культурну специфіку російських концептів Життя та Смерть усвідомлено на підставі порівняння з китайською мовою й китайською культурою. Внутрішні форми російських і китайських концептів відрізняються, віддзеркалюючи ментальні відмінності народів: російський концепт Життя є метафізичним, а китайський - емпіричним, хоча в цілому в російській і китайській лінгвокультурах системи міфологічних образів життя та смерті подібні.

Загалом робота підтверджує неоціненну значущість лінгвокультурного аспекту когнітивної семантики у викладанні мов, пов'язаних із різнотипними культурами.

Література

1) Ли Джиан Пинг. Концепт Жизнь в русском и китайском языках / Ли Джиан Пинг // Вісник ХНУ: Серія Філологія. - Х., 2005. - Вип. 44. - № 659. - С. 20-23.

2) Ли Джиан Пинг. Мифопоэтические представления о смерти в зеркале русского языка / Ли Джиан Пинг // Вісник ХНУ: Серія Філологія. - Х., 2006. - Вип. 47. - № 727. - С. 27-31.

3) Ли Джиан Пинг. Концепты Жизнь и Смерть в русской языковой картине мира / Ли Джиан Пинг // Вісник ХНУ: Серія Філологія. - Х., 2007. - Вип. 50. - № 765. - С. 15-20.

4) Ли Джиан Пинг. Христианская модель представлений о жизни и смерти в русской языковой картине мира / Ли Джиан Пинг // Вісник ХНУ: Серія Філологія. - Х., 2007. - Вип. 52. - № 787. - С. 80-84.

Размещено на Allbest.ru