Вербальне вираження етнопсихічних архетипів у романі О. Ільченка "Козацькому роду нема переводу..."

Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди

УДК 811.161.2'371

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Вербальне вираження етнопсихічних архетипів у романі О. Ільченка «Козацькому роду нема переводу…»

10.02.01 - українська мова

Помирча Світлана Вікторівна

Харків 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Слов'янському державному педагогічному університеті, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор Лисиченко Лідія Андріївна, Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди, професор кафедри української мови.

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук, професор Калашник Володимир Семенович, Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, завідувач кафедри української мови;

кандидат філологічних наук, доцент Таран Оксана Сергіївна, Кримський гуманітарний університет (м. Ялта), доцент кафедри української філології.

Захист відбудеться 15 грудня 2009 року о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.053.05 у Харківському національному педагогічному університеті імені Г.С. Сковороди за адресою: 61002, м. Харків, вул. Артема, 29, ауд. 216.

Із дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди за адресою: 61168, м. Харків, вул. Блюхера, 2, ауд. 215-В.

Автореферат розіслано «13» листопада 2009 року.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради О.П. Карпенко

Загальна характеристика роботи

Кінець ХХ - початок ХІХ століття у лінгвістиці позначений посиленням уваги до питань, розв'язання яких потребує звернення до суміжних наук, що зумовило виникнення й розвиток нових напрямів у мовознавстві, зокрема етнолінгвістики, психолінгвістики, лінгвокультурології.

Вивчення художнього світу О. Ільченка є актуальним у контексті проблематики етнолінгвістики й етнокультурології, оскільки дає змогу зобразити широку картину життя українського народу на початку ХVII століття, надає можливість реконструювати етнопсихічні архетипи українського народу. Теоретичне підґрунтя лінгвістичних досліджень у парадигмі мова - людина - культура закладене в наукових розвідках видатних учених ХІХ ст. (В. Фон Гумбольдт, О. Потебня, К. Юнґ) і багатьох сучасних мовознавців (Ю. Апресян, Н. Арутюнова, А. Вежбицька, В. Жайворонок, А. Загнітко, А. Зеленько, В. Кононенко, Л. Лисиченко, О. Селіванова, Н. Сологуб, Л. Ставицька, В. Чабаненко та інші).

У сучасній лінгвістиці залишається актуальним антропоцентричний аспект та аналіз мовних явищ із залученням методик суміжних наук (психології, етнології). У цьому зв'язку особливого значення набувають дослідження художнього мовлення письменників, творчість яких тривалий час не була предметом вивчення як у літературознавстві, так і мовознавстві. До числа таких митців належить і Олександр Ільченко, творчість якого заслуговує на увагу дослідників.

Роман Олександра Ільченка «Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай і Чужа Молодиця» з'явився в українській літературі у 50-ті роки ХХ ст., і був написаний під свіжим враженням від перемоги у Великій Вітчизняній війні, де велику роль відіграли й воїни-українці, які сприймалися як безпосередні спадкоємці українських козаків. Сучасники письменника особливо відзначили виразно зображені в романі етнокультурні й національні цінності українського народу та багатство його мови, зазначивши, що «у романі <...> велике значення має мова: лексика, фразеологія, приказки, прислів'я і, головним чином, новоутворення, винаходи, чудесна гра словом, оригінальний поетичний синтаксис, <...> його мову стануть досліджувати спеціально» (С. Шаховський). Характерною ознакою мови роману є те, що, з одного боку, вона сучасна, а з другого, - у ній представлений виразний мовний світ героїв XVII століття.

Мова роману - яскраве багатомірне явище, яке може бути дослідженим у різних аспектах. Вибір завдань у дисертації зумовлений поглибленим інтересом сучасного мовознавства до питань етнолінгвістики, етнокультурології, етнопсихології.

Визначення етнопсихічних архетипів українського народу на матеріалі роману здійснюється у двох взаємопов'язаних аспектах: 1) дослідження вербалізації типових рис етнопсихічного складу українського народу; 2) аналіз мовного вираження етнопсихічних архетипів через портретні характеристики персонажів роману.

Актуальність теми дисертації зумовлена увагою сучасного мовознавства до проблем функціонування мовних одиниць із погляду взаємодії мови, людини і культури, що передбачає їх аналіз з урахуванням даних суміжних наук - етнопсихолінгвістики та лінгвокультурології. Актуальним є обраний матеріал дослідження, оскільки в сучасному суспільстві національна самоідентифікація, гідність і патріотизм набувають особливо важливого значення. З'ясування своєрідності вияву цих базових ознак українського етносу вимагає докладного вивчення історичних україномовних джерел, у тому числі мови художніх текстів, які відбивають мовні картини світу через мовотворчі здобутки письменника як мовної особистості. Мова роману О. Ільченка «Козацькому роду нема переводу...» містить значний художній, мовний, етнокультурний матеріал, що репрезентує психоментальні й мовні характеристики українців.

Об'єктом дослідження є мовне вираження етнопсихічних архетипів як вияву етнічного характеру українського народу.

Предметом дослідження є текст роману О. Ільченка «Козацькому роду нема переводу...».

Джерельною базою дисертації послугувала картотека, створена на основі суцільної вибірки відповідного матеріалу з тексту роману «Козацькому роду нема переводу...» (2785 карток).

Мета роботи - дослідити способи й форми вербалізації етнопсихічних архетипів українського народу в романі «Козацькому роду нема переводу...» у взаємозв'язку лінгвістики, етнопсихолінгвістики, лінгвокультурології.

Досягнення поставленої мети передбачає розв'язання таких завдань:

1. Сформулювати основні поняття, які розглядаються в дисертації (архетип, етнопсихічний архетип), виробити науковий інструментарій дослідження.

2. Визначити ідіостильові особливості організації тексту О. Ільченка «Козацькому роду нема переводу...».

3. Визначити набір етнопсихічних архетипів українського народу в досліджуваному романі О. Ільченка.

4. Описати мовні засоби реалізації етнопсихічних архетипів через вербалізацію типових рис етнічного характеру українців.

5. Схарактеризувати виявлення етнопсихічних архетипів через вербалізацію портретних характеристик персонажів роману, а також проаналізувати невербальні засоби вираження психічного стану героїв.

Методологічним підґрунтям дослідження є принцип антропоцентризму, згідно з яким мова розглядається як складне структуроване явище, пов'язане з індивідуальними й суспільними чинниками; принцип етноцентризму, що передбачає розгляд мови як конвенційної символьної системи, яка фіксує риси характеру, ментальності та культури певного етносу, його світогляд, систему етичних й естетичних цінностей, норм поведінки, традицій, звичаїв, обрядів, міфів, вірувань тощо; принцип психонетичності (у його основі - модель психіки К. Юнґа), який враховує інші, ніж мислення, смислопороджувальні механізми свідомості людини (колективного несвідомого, почуттів, відчуттів, інтуїції, трансценденції).

Для реалізації поставлених завдань було використано загальнонаукові методи дослідження - спостереження, індукція, аналіз і синтез, моделювання; лінгвістичні методи - структурний, що виявляється у методиках дистрибутивного, семно-компонентного аналізу; описовий, зокрема із застосуванням зовнішньої інтерпретації; текстологічний, а також таксономічний і класифікаційний прийоми.

Наукова новизна дослідження визначається тим, що вперше проаналізовано мову одного з яскравих українських прозових творів середини ХХ ст. з погляду відбиття в ньому основних психоментальних і етнокультурних особливостей та цінностей українців; виявлено та описано мовні засоби репрезентації української національної самобутності в романі, подано мовну інтерпретацію невербальних засобів вираження психічного стану героїв.

Теоретичне значення дисертаційної праці полягає в подальшому дослідженні питання про взаємовідношення мови й культури, мови й людини. Її основні положення та висновки можуть прислужитися в дослідженні інших аспектів ідіостилю О. Ільченка, а також у теорії індивідуальних мовних картин світу письменників, можливе використання результатів роботи в наукових студіях з лінгвокульторології, етнолінгвістики.

Практична цінність дисертації вбачається в тому, що її положення й проаналізований матеріал можуть залучатися в подальших лексикологічних, лінгвопоетичних, стилістичних дослідженнях, присвячених мовотворчості письменника, а результати дослідження можуть бути використані у викладанні вузівських курсів лексикології, стилістики української мови, культури мови, спецкурсів із проблем вивчення мовного світу письменника, лінгвокультурології, лінгвістичного аналізу художнього тексту. Дисертаційні матеріали можуть також стати в нагоді при вивченні творчості О. Ільченка в загальноосвітній школі, зокрема в позакласній роботі.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дослідження відповідає проблемі «Лексико-семантична система української мови», яку розробляє кафедра української мови Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди. Ця проблема є складовою частиною планової теми «Закономірності розвитку й функціонування української мови».

Апробація результатів роботи. Основні положення й результати дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри української мови та літератури Слов'янського державного педагогічного університету (2005-2008 рр.) та на таких наукових конференціях: XII Міжнародна конференція з актуальних проблем семантичних досліджень «Текст та його одиниці в аспекті різних лінгвістичних парадигм (на матеріалі української та російської мов)» (Харків, 2007), XVII Міжнародна наукова конференція ім. професора С. Бураго «Мова і культура» (Київ, 2008), VI Міжнародна науково-практична конференція «Етнос. Культура. Нація» (Дрогобич, 2008), IV Всеукраїнська наукова конференція «Мова в контексті культури і міжкультурної комунікації» (Луганськ, 2008).

Публікації. Зміст дисертації висвітлений у восьми статтях, що відбивають основні положення та результати проведеного дослідження; п'ять із них опубліковані у фахових виданнях України.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних джерел та 4 додатків, які подані на 8 сторінках. Загальний обсяг роботи становить 203 сторінки, із них 163 сторінки основного тексту. Список використаної літератури містить 250 позицій.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтована актуальність теми дисертації, визначена мета, завдання, предмет і об'єкт дослідження, окреслена методологічна база, визначені наукова новизна, теоретичне й практичне значення одержаних результатів.

Перший розділ «Теоретичні засади вивчення етнопсихічних архетипів» складається з п'яти підрозділів, у яких визначені вихідні теоретичні положення роботи, її науковий інструментарій. У розділі розглянуті ключові поняття етнолінгвістики, етнопсихолінгвістики та лінгвокультурології, зокрема питання мовної картини світу (МКС) - національної та індивідуальної. Проаналізовані особливості ідіостилю роману, зроблений огляд літератури, де досліджувалася особистість письменника, а також обґрунтовані основні наукові поняття: «архетип», «етнопсихічний архетип».

У сучасному мовознавстві антропоцентричний підхід до вивчення мовних явищ дає можливість проаналізувати особливості їх уживання й значення в аспектах лінгвістики, психології, етнолінгвістики, етнопсихолінгвістики та лінгвокультурології. Вітчизняна етнолінгвістика, виходячи з постулату В. Гумбольдта - «людина думає і почуває тільки в мові», вбачає у мовній системі наслідки великої праці людського духу, сприймаючи тим самим національну мову як колективний витвір духовної енергії народу (О. Потебня, М. Драгоманов, М. Костомаров).

Функціональний підхід у лінгвістиці ґрунтується на принципі етноцентризму, який передбачає «розгляд мови як конвенційної символьної системи, яка фіксує риси характеру, ментальності та культури певного етносу, його світогляд, систему етичних й естетичних цінностей, норм поведінки, традицій, звичаїв», започаткований І. Гердером у XVIII ст. та його послідовниками В. фон Гумбольдтом, пізніше Е. Сепіром, Б. Уорфом.

Для дослідження етнопсихічних архетипів у романі О. Ільченка «Козацькому роду нема переводу...» уважаємо доцільним комплексне використання цих підходів. Для нас важливим є розуміння мови як чинника етнічної й культурної пам'яті, «атрактора» самозбереження, розвитку етносу (Ф. Буслаєв, І. Гердер, В. фон Гумбольдт, Г. Штейнталь, О. Потебня).

Одиницею, яка є проміжною між мовою і культурою, вважають архетип. На початку ХХ століття це поняття входить до термінологічного апарату гуманітарних наук узагалі та лінгвістичних зокрема. За К. Юнґом, архетип є найбільш цінним загальнолюдським досягненням і збереженням попереднього досвіду, який аналізується і перетворюється автором у процесі написання твору. Архетип існує як засіб передачі досвіду предків та має національні й етнічні межі. У сучасних наукових дослідженнях архетип характеризується як складне психоментальне явище, що матеріалізується в мові.

Етнопсихічний архетип розглядаємо як модифікацію (реалізацію, проекцію) загальнолюдського архетипу в колективному несвідомому конкретного етносу, зумовлену певними геополітичними та культурно-історичними чинниками й психологічними параметрами етнічної ідентичності (етнічного характеру, темпераменту, етносвідомості).

Розгляд архетипів та етнопсихічних архетипів через їх осмислення та вираження різноманітними засобами мови передбачає визначення їх зв'язків із концептуальною та мовною картинами світу. Поняття МКС (національної й індивідуальної) формується у процесі взаємодії особистості, мови й культури (І. Голубовська, В. Кононенко, В. Маслова, В. Телія, В. Топоров, Т. Цив'ян). Динамічність індивідуальної МКС світу зумовлена як суспільними чинниками, так і індивідуальними психічними особливостями мовця. Оскільки письменник є представником певної епохи й культури, то крізь призму своєї індивідуальної МКС він передає також і загальнолюдські цінності, особливості певного історично-культурного зрізу часу.

Для сучасної української лінгвістики актуальним є питання про інтерпретацію ідіостильових особливостей авторського художнього тексту, про специфічні риси української мови, які відбивають особливості національної свідомості.

Дослідження умов формування особистості та історичного матеріалу для написання роману О. Ільченка ґрунтується на спогадах сучасників письменника, критичних статтях, матеріалах інтернет-видань. Тривалий час не була сформована одностайна думка щодо творчості О. Ільченка взагалі та його роману зокрема. Останнім часом в українському суспільстві сформувався новий погляд на постать О. Ільченка, чому сприяли як культурні, так і суспільно-політичні події в Україні. Сучасники письменника роблять спробу пояснити витоки світоглядної концепції О. Ільченка. На особливий творчий стиль письменника звертають увагу Є. Гуцало, І. Семенчук та ін.

Аналіз ідіостильових особливостей мови роману виявив такі його характерні риси, як стилізація під мову XVII ст., багатство та поширеність синонімічних рядів, використання індивідуально-авторських слів, виразів, синтаксичних конструкцій, а також фразеологізмів, внутрішньої рими та різних шарів української лексики (неологізмів, архаїзмів, інтернаціоналізмів, запозичень та просторічної лексики). Для роману характерне осмислення сучасності й історії, філософські мотиви, посилання на класичну літературу, увага до деталей та, що особливо важливо, відображення етнокультурних рис українського народу.

В українському мовознавстві й культурології дедалі більше уваги приділяється характеристиці психічних основ українців як етносу, що виявляється не тільки в стереотипах поведінки, але й у мові. Роман О. Ільченка «Козацькому роду нема переводу...» в художніх образах виражає духовне багатство народу.

Вербалізація у романі таких рис українського етнічного характеру як емоційність, сентиментальність, чуттєвість, мужність, гордість, почуття гумору, релігійність, прагнення волі, матріархічність зумовлена, на нашу думку, кількома чинниками: 1) особистою зацікавленістю О. Ільченка химерною постаттю Козака Мамая зокрема та темою козаччини взагалі, що концентрувала дух звитяги, патріотизму, мужності; 2) перемогою у Великій Вітчизняній війні, яка акцентувала піднесений дух звитяжців, привертала увагу до історичного героїчного минулого; 3) індивідуальними психічними особливостями О. Ільченка, якого сучасники характеризували як людину доброзичливу, з почуттям гумору та глибоко інтелектуальну.

З огляду на визначені К. Юнґом архетипи, вчення про картини світу, ураховуючи ідіостильові особливості мови художнього твору, а також окреслені дослідниками риси етнічного характеру українців на основі тексту роману О. Ільченка «Козацькому роду нема переводу…», визначаємо такі етнопсихічні архетипи: «Воля», «Віра», «Серце», «Козак», «Мати», «Дівчина» (схема 1).

Окреслені етнопсихічні архетипи вербалізуються в романі, з одного боку, через зображення рис етнічного характеру, а з другого - через мовну характеристику образів роману.

Другий розділ «Реалізація етнопсихічних архетипів у мовному вираженні типових рис етнічного характеру українців у романі О. Ільченка» присвячений вербалізації менталітету українського етносу, національної специфіки світобачення, його характеристики. Менталітет формується протягом усієї історії етносу, кожен етап розвитку народу вносить у його психічний склад свої особливості. У формуванні менталітету українців значну роль відіграла козаччина, яка, безумовно, є складним явищем, що значною мірою зумовило розвиток українського етнокультурного типу в останні чотири століття. Саме героїнізована козаччина посіла важливе місце у мовній картині світу українців узагалі та в мові роману О. Ільченка «Козацькому роду нема переводу…» зокрема.

Слово в духовному житті України завжди вважалося початком вільної думки та вільної людини. Воля ж та її маніфестація у вчинках була найвищою цінністю у свідомості українського етносу, тому архетип Вільна індивідуальність набуває центрального значення, реалізуючись в етнопсихічному архетипі «Воля».

Етнопсихічний архетип «Воля» у романі вербалізується через групу слів, що виражають такі типові риси етнічного характеру українців, як волелюбність (воля, свобода, неволя), патріотизм (патріотизм, обов'язок), гідність (гордість, погорда, пиха, самозамилування). Поняття воля в романі О. Ільченка розкривається переважно через поведінку героїв, впливає на її внутрішні чинники (до внутрішніх відносимо силу волі, характер людини). На природне почуття незалежності українця вказують М. Костомаров, Д. Чижевський, Ю. Липа, А. Баронін, Г. Лозко, І. Огієнко, В. Мацюк та інші дослідники.

ільченко архетип роман етнічний

Схема 1. Реалізація архетипів в етнопсихічних архетипах роману О. Ільченка «Козацькому роду нема переводу…»

Протягом свого культурно-історичного розвитку український народ сформував певні духовні та ментальні цінності, серед яких визначним з погляду етнокультурного вираження національного характеру є козацький тип ментальності, що значною мірою визначає й комплекс найхарактерніших якостей, рис, властивих цілому етносу. Козацтво як лицарство репрезентує етнопсихічний архетип «Козак». У романі О. Ільченка «Козацькому роду нема переводу...» привертає увагу велика кількість близькозначних і синонімічних слів на позначення козаків із національно-культурною та емоційно-оцінною конотаціями, що передають багатство МКС і автора, і героїв, наприклад, соціальний статус (сірома, нетяга, бурлака, чорний люд), національність (француз, сербин, гуцул), зовнішні риси (червонощокий, вродливий, невеличкий, кругленький, кремезний, прездоровий), внутрішні установки (найсміливіші, відважніший, звитяжний, вільнолюбивий), химерність (велет-люди, чудомори, чортолуп, химородник, чаклун, характерник, виходити з вогню мокрими). Серед слів, що характеризують козаків, автор уживає назви на позначення бойових дій (бити, колоти, періщити, рубати, сіктися, стинати, стріляти, штрикати, цідити, пробивати, штовхати), військового спорядження (довбні, келепи, коси, самопали, списи, шаблі, луки, ятаган, ратище), козацької ієрархії (козак, сотник, гетьман, полковник, обозний, воєначальник).

Етнопсихічний архетип «Серце», що є виявом Духу, як свідчить аналіз мовного матеріалу роману, вбирає такі риси етнічного характеру, як емоційність, чуттєвість, ліризм, поетичність, сентименталізм, почуття гумору, та одностайно описується дослідниками як притаманний українцям кордоцентризм, вербалізуючись і в мові автора, і в мові персонажів роману широким спектром мовних одиниць, що становлять власне та контекстуальні синоніми, спільнокореневі слова, синонімічні фразеологізми, метафори, порівняння, які характеризують почуття любові та ненависті.

Цей етнопсихічний архетип реалізується в романі через поняття любов, причому в трьох аспектах: любов до Батьківщини, материнська любов та любовні стосунки між чоловіком і жінкою.

Особливими способами вербалізації почуття любові-кохання в романі є мікротексти зі словами серце, пісня, душа, вогонь: калатало серце, тьохкало серце, серце набрякло; велике й дуже серце закоханого співця, із енантіосемічними значеннями слів: щастя моє лютеє, дівко моя скажена: комусь - як мара, а мені - як зоря!; з мовними формами здрібнілості й пестливості.

Протилежним до любові почуттям є ненависть, яке у художньому тексті номінується рядом синонімів з різною емоційною конотацією, що дає змогу авторові передати складний спектр почуттів героїв, не вживаючи нейтрального слова ненависть: досада, гнів, злість, лють.

У романі вияв почуття гніву/ненависті передається О. Ільченком через мову, висловлювання героїв та опис зовнішніх змін, міміки, жестів, які виступають характеристикою героїв узагалі та внутрішнього їхнього стану зокрема. Етнопсихічний архетип «Серце» вербалізується безпосередньо в словах серце, душа, любов, гнів та контекстуальних синонімах (палав, жахтів, ярився, гуркотів) і антонімах до них (гнів-радість, зимно-жарко), фразеологізмах (налитися кров'ю, іскрами сипати, яріти від люті), оксиморонах (отрута кохання), більшість з яких містять семи «дуже», «значною мірою», позначаючи високий ступінь вияву ознак. Із цим, на нашу думку, пов'язується використання автором прийому градації, синонімічних рядів, уточнюючих членів речення.

У працях, присвячених творчості О. Ільченка, підкреслена така особливість його таланту, як схильність до гумору, до комічного. Ю. Безхутрий відзначав, що «гумор, сатира, іронія для О. Ільченка - обов'язкова умова ліплення художнього образу».

Почуття гумору репрезентоване у тексті словами дотеп, жарт, кепкування, регіт, сміх. Гумор українців виражається у тексті авторськими міркуваннями, прислів'ями, що в контексті певної ситуації передають також ставлення до співрозмовника. Гумор виражається характерними власними іменами (Купа-Пампушка, Копистка, Півторацький, Пилип-з-Конопель, Скубенко, Жупане), порівняннями (сміх, схожий на дзвіночки срібні, на дзенькіт бандури), засобами градації та гіперболи, фразеологізмами, рядами контекстуальних синонімів (сміятися, іржати, хихотіти, реготати) і антонімів (плакала від сміху), порівнянь.

Емоційність, що вбирає в себе чутливість, ліризм, гумор, є однією з основних рис етнічного характеру українців, про що свідчить і мова автора, і мова персонажів його твору, які є представниками різних епох та належать до різних соціальних верств.

Важливою рисою етнічного характеру українців (у т.ч. персонажів) у романі «Козацькому роду нема переводу...» є християнський світогляд і світовідчуття, що відбиті в словах та виразах, пов'язаних зі сферою релігії (єпіскоп Орфографію автора роману збережено., пастир, архірей-владика, миряни; вкусити гріха, хрест цілувати), дух якої, ненав'язливо відтворений автором, був сильним у середовищі українців зображеного в романі часу. Етнопсихічний архетип «Віра» як реалізація архетипу Бог (Мудрий старець) вербалізується в романі через групу слів, що належать переважно до конфесійного стилю та описують не тільки православну релігію, а й католицьку, що підтверджує думку науковців (М. Костомаров, Ю. Липа) про притаманність українцям терпимості до інших народів і релігій.

Мовні засоби змалювання типових рис національного характеру українців - патріотизм, гумор, волелюбність, гордість, почуття любові, ненависті відзначаються багатством лексичного складу як із погляду словника, так і художнього використання його у тексті.

Третій розділ «Вербалізація етнопсихічних архетипів через портретну характеристику персонажів роману О. Ільченка „Козацькому роду нема переводу...”» присвячений аналізові мовного вираження етнопсихічних архетипів через вербалізацію рис етнічного характеру та портретних характеристик персонажів. Архетип Чоловік, реалізуючись в етнопсихічному архетипі «Козак», виражається в образах Козака Мамая, пана Купи, Михайлика, архетип Жінка - в етнопсихічному архетипі «Мати» через образ Явдохи та етнопсихічному архетипі «Дівчина» через образи Ярини та Роксолани.

Спільним засобом вербалізації всіх образів у романі є мовний портрет, за допомогою якого через детальний опис зовнішніх рис (паспортний портрет) автор майстерно передає внутрішній світ та особливості персонажів. Для виявлення етнопсихічних рис персонажа в портреті важливе значення має змалювання одягу (у чоловіків також зброї, у жінок - прикрас), що реалізується у тематичних групах «одяг», «зброя», «прикраси». Ці елементи портретних описів передають такі риси характеру, як скромність, гідність або пихатість, вишуканість. Група слів, що називають одяг, порівняно обмежена - це традиційні чоловічі сорочка і штани (шаровари), пояс, чоботи; у жінок - сорочка, керсетка, але такі, що вирізняються оригінальними елементами, які й виражають індивідуальність вдачі - за рахунок назв деталей одягу та їхніх назв.

Портретні описи чоловічих образів - Козака Мамая, пана Купи, Михайлика - у романі індивідуалізуються через характеристику: опис фізичних рис (бравий, кремезний, спритний, легкий), міміки (прискалене око, засіпався кінчик лівого вуса), загального вигляду обличчя (зблідніле дублене на всіх вітрах обличчя), одягу (шапка, шаровари, сорочка, черкеска), військового спорядження (ратище, пістоль, шабля, спис).

Мовний портрет Козака Мамая перенесений автором у роман із картин, на яких народними майстрами був зображений народний герой і які, як відомо, збирав О. Ільченко. Тож мову художнього мистецтва автор переклав на мову художнього слова.

Портрети пана Купи й Михайлика репрезентуються автором з використанням прийому контрасту та добору відповідних мовних засобів: у пана Купи - панська зманіженість, угодованість, бундючність, що особливо підкреслюється комічними ситуаціями, у які він потрапляє. Портрет Михайла подається в динаміці: спочатку селюк, а потім - пан сотник. Однак відмінність цих двох описів полягає переважно в назвах одягу і зброї героя, що опосередковано передають певні психічні властивості героя.

Засоби, обрані письменником для мовного портрета Козака Мамая, змальовують не тільки зовнішній вигляд персонажа, але й внутрішній, психічний стан: очі, оселедець і вуса за їхніми порухами. Залежно від внутрішнього стану героя, виражаються властивості героя: мужність, витривалість, його настрій - збентеження, гнів, поблажливість.

У змалюванні обличчя Михайла передається не тільки на його краса та молодість, а й зображуються деякі його психічні властивості - юнацька сором'язливість, а згодом - козацька сміливість і відвага.

Створюючи образ пихатого пана Купи, О. Ільченко вжив слова, які містять пейоративно-оцінну конотацію і здатні викликати негативне ставлення до персонажа. В образі пана Купи, який реалізує етнопсихічний архетип «Козак», автором втілюються всі негативні риси, які могли траплятися у козаків, на противагу образові Михайлика, який концентрує переважно позитивні риси, і образові Козака Мамая, що є безапеляційним національним героєм. Саме в такому змалюванні образів виявляється архетипова опозиція свій-чужий.

Учені, посилаючись на К. Юнґа, констатують наявність і архетипу Жінка, і архетипу Мати (Велика Мати), і архетипу Жінка-мати. Серед архетипів українського народу провідне місце посідає архетип Добра Мати. Згідно з концепцією К. Юнґа, архетип Мати (Велика Мати) функціонує в культурі як найглибинніший культурний код. Для психічного складу українського етносу архетип Мати асоціюється з дбайливістю, турботою, співчуттям, мудрістю, духовним зростанням. В етнокультурному ментальному житті українців Жінка-Мати виступає берегинею роду. Як і всі архетипи, він має конкретне етнічне походження з прадавніх, архаїчних епох становлення етносу.

О. Ільченко в портретних характеристиках молодих героїнь намагався передати не лише жіночу красу, вроду, а й внутрішній світ героїнь, притаманні їм риси: сором'язливість, цнотливість, сміливість, гордовитість у Ярини та хтивість, легковажність, нещирість у Роксолани.

У романі О. Ільченка архетип Мати вербалізується через опис її дій, зовнішності, рис характеру, мовлення. Образ матері в цьому творі є одним із основних архетипових, який непомітно, але наскрізно проходить через твір і єднає всю тканину роману.

О. Ільченко змалював деконцентрований одиничний портрет Явдохи не докладно. Основну увагу він приділив демонстрації внутрішнього світу людини, її переживань, її любові до сина - це умовно називають «внутрішнім портретом персонажа». Психологічний портретний опис матері виражається словами з позитивною конотацією: неня (ненька), паніматка, мама, матінка, матуся, мадонна.

Образ матері в романі О. Ільченка є одним із організуючих центрів, у мовному плані ним підкреслено національні й культурні риси української жінки-матері. Портрет матері виступає символом української традиції пошанування матері.

В образі Ярини автор уособив тип дівчини, у якому органічно поєдналися зовнішня краса та ідеалізований внутрішній світ. Автор роману через паспортні риси, мовне вираження невербальних рис характеризує Ярину як цілісну натуру, людину незвичайної енергії, наполегливу, мужню. Образ Ярини формують слова з виразно оцінним значенням: білявка, дівчина (дівиця, дівка), зоря-зоряниця, небога, панна. Вербалізація етнопсихічного архетипу «Дівчина» реалізується в тексті за допомогою лексики, що дає епітетну, метафоричну характеристику образові, спрямовану на передачу не лише зовнішньої краси, а й на розкриття позитивних внутрішніх рис героїні.

У змалюванні портрета Роксолани визначається як її краса та молодість, так і деякі її психічні властивості - розкоханість, внутрішня зіпсованість, нещирість. У словах, що називають Роксолану, закладений виразно оцінний елемент: дівчинка, дружина (жіночка), жінка, коверзуха, коханочка, кралечка, Лана, молодичка, Параска-Роксолана, пані, Рокса, солодка пташечка, хвойда, хижа панійка, шльондра.

Вербалізація етнопсихічного архетипу «Дівчина» в образах Ярини та Роксолани виявляє ще одну опозицію, актуальну для людства взагалі та психічного складу українського етносу зокрема, а саме духовне - тілесне. Оспівуючи фізичну привабливість обох дівчат, автор роману акцентує увагу на внутрішній, духовній красі Ярини та фізіологічній, хтивій натурі Роксолани. З огляду на те, що домінантні слова для змалювання обличчя є загальними (лице, обличчя, лоб, губи, очі та ін.), визначальними є епітети (чисте, виразне, кругленьке, тонке, розумне, зашаріле, юне) й метафоричні оцінні слова (обличчя: горем крашене, сонечком, добротою сяяло, охолоджене місячним молозивом; очі: біло-збіліла блиснула своїми вишневотемними зорями, стріляла очима; брови: вп'ялись п'явкам в душу; губи: сахарні уста закопилена).

Незважаючи на, здавалося б, єдиний набір ознак, письменник досяг високого рівня індивідуалізації за допомогою варіативності антропологічних типів українців. Портретні описи в романі динамічні, вони передають не просто риси обличчя чи одягу, а й різні зміни у виразі очей, у зображуваних рухах.

Висновки

1. Етнопсихічний архетип у дисертації визначено як модифікацію, реалізацію, проекцію загальнолюдського архетипу в колективному несвідомому конкретного етносу, спричинену певними геополітичними та культурно-історичними чинниками і зумовлену психологічними параметрами етнічної ідентичності (етнічного характеру, темпераменту, етносвідомості).

2. Мова О. Ільченка відзначається великим багатством і своєрідною побудовою тексту: мовний образ автора - людини ХХ ст., мовний образ оповідача - сучасника зображуваних подій та мовний образ героя. Кожен із цих мовних шарів відрізняється на лексичному й стильовому рівнях. Художня майстерність митця виявляється також і в тому, що жодне художнє образне вживання слова, жодна деталь не повторюється, чим і зумовлена мальовничість тексту.

У романі вербалізація таких рис українського етнічного характеру, як волелюбність, патріотизм, гідність, емоційність, релігійність, зумовлена особистою зацікавленістю О. Ільченка химерною постаттю Козака Мамая зокрема та темою козаччини взагалі. Роман привертає увагу читачів до історичного героїчного минулого, індивідуальних психічних особливостей письменника, якого сучасники характеризували як людину доброзичливу, з почуттям гумору та глибоко інтелектуальну.

3. Етнопсихічні архетипи реалізуються письменником у романі у двох площинах: з одного боку, у плані характеристики етнопсихічних рис людини, а з другого - виявлення цих рис у конкретних описах персонажів. Перший аспект досліджується через аналіз тематичних груп, що виявляють певні риси, а другий - через аналіз портретних описів персонажів. Ураховуючи вчення про картини світу та ідіостильові особливості мови художніх творів, а також окреслені дослідниками риси етнічного характеру українців на основі тексту роману О. Ільченка «Козацькому роду нема переводу…», ми виділили такі етнопсихічні архетипи: «Воля», «Віра», «Серце», «Козак», «Мати», «Дівчина».

4. Вербалізація волелюбності козаків у форматі художнього тексту зумовлена існуванням одного з головних етнопсихічних архетипів - «Воля», що мав історично-ментальне підґрунтя і відповідав загальнонародним уявленням про поняття сили, патріотизму, високоморальних почуттів.

Однією з провідних рис, виявлення якої в українського народу підсилилося в епоху козацтва, у романі є патріотизм, який поєднується з інтернаціоналізмом. Національна та особиста гідність для української етнокультури пов'язана з «почуттям власної гідності». Перебільшене уявлення про свою гідність зумовлює появу таких негативних рис, як погорда, пиха, самозамилування, які репрезентовані різними мовностилістичними засобами.

Релігійно-християнська лексика як важливий складник мови роману, її функціонально-семантичні особливості безпосередньо пов'язані зі специфікою художнього стилю письменника, його світоглядом, у якому релігійність для українця - одна з провідних рис етнічного характеру, що реалізується в етнопсихічному архетипі «Віра».

Вербалізація етнопсихічного архетипу «Серце» в романі О. Ільченка «Козацькому роду нема переводу…» здійснюється через мовні засоби на позначення почуття любові, ненависті. Перше характеризується в романі в кількох планах - любов до батьківщини (патріотизм), любов до коханої дівчини чи дружини, материнська й синівська любов. Ці почуття в романі репрезентуються через мову героїв, а також опис зовнішніх змін (зміни кольору обличчя, зміни в зовнішності героїв), міміки, жестів персонажів, що є невербальними засобами характеристики героїв зокрема та їхнього психічного стану.

Етнопсихічний архетип «Серце», що реалізує таку рису етнічного характеру українців, як емоційність, вербалізується словами, які здебільшого містять семи «дуже», «значною мірою», позначаючи високий ступінь вияву ознаки, що передається використанням автором синонімічних рядів та прийому градації в їх розгортанні.

Почуття гумору як вияв емоційності українського народу позначене загальною піднесеною тональністю з актуалізацією лексики на позначення радості, піднесеного настрою, сміху, що дає підстави розглядати роман як зразок сміхової культури українців.

Стилістичний прийом градації, характерний для ідіостилю О. Ільченка, використовується зокрема для опису бою, увиразнюючи вольові риси козаків, їхню сміливість і відвагу. Автором у романі представлена багата система мовних засобів: синонімічні ряди для називання тієї чи іншої риси етнічного характеру українця, назви вияву цих рис у діях і вчинках.

5. У романі автор дає два типи портретного опису: паспортний - зображення зовнішності та психологічний портрет, який передає внутрішній психічний стан людини невербальними засобами. У другому аспекті виявляється особлива майстерність художника, який знаходить точні слова для відтворення в портреті найтонших порухів душі. За типологією портретних описів у романі переважають одиничні портрети, що подаються в тексті переважно деконцентровано, причому в романі наявне поступове розгортання портрета зовнішнього і внутрішнього, психологічного.

Для виявлення етнопсихічних рис персонажа в портреті важливе значення має змалювання одягу, у чоловіків - також зброї, у жінок - прикрас, що реалізується у тематичних групах «одяг», «зброя», «прикраси». Відповідні елементи портретних описів передають такі риси характеру, як скромність, гідність. Група слів, що називає власне одяг, порівняно обмежена: це традиційний чоловічий (сорочка і штани (шаровари), пояс, чоботи) і жіночий одяг (сорочка, керсетка), який, проте, вирізняється оригінальними елементами, що й виражають індивідуальність вдачі їх володаря. Письменник подав яскраві характеристики персонажів, використавши різноманітні мовні засоби. У романі Олександра Ільченка передано внутрішній світ, майстерно найхарактерніші риси, що виражають архетипові психоментальні риси українців.

У романі «Козацькому роду нема переводу…» Олександр Ільченко демонструє величезне багатство лексики для передачі різних явищ матеріального й духовного світу. У творі представлені різноманітні мовні засоби, які у тканині твору зіставляються, протиставляються й органічно взаємодіють, створюючи естетично значуще мовне явище.

Основні положення дисертації відображено в таких публікаціях

1. Мовне вираження архетипу мати в романі Олександра Ільченка «Козацькому роду нема переводу...» / С. В. Помирча // Лінгвістичні дослідження : зб. наук. праць / за заг. ред. проф. Л. А. Лисиченко. - Харків, 2006. - Вип. 20. - С. 115-119.

2. Мовна характеристика Козака Мамая як символу українського козацтва за романом О. Ільченка «Козацькому роду нема переводу...» / С. В. Помирча // Лінгвістичні дослідження : зб. наук. праць / за заг. ред. проф. Л. А. Лисиченко. - Харків, 2007. - Вип. 23. - С. 68-73.

3. Мовна партія автора й оповідача в романі О. Ільченка «Козацькому роду нема переводу...» / С. В. Помирча // Лінгвістичні дослідження : зб. наук. праць / за заг. ред. проф. Л. А. Лисиченко. - Харків, 2008. - Вип. 26. - С. 34-39.

4. Мовне вираження архетипового концепту любов у романі О. Ільченка «Козацькому роду нема переводу...» / С. В. Помирча // Слово. Думка. Людина : зб. наук. праць із актуальних проблем лінгвістики (до 80-річчя від дня народження доктора філологічних наук, професора Л. А. Лисиченко). - Харків, 2008. - С. 258-265.

5. Мовне вираження волелюбності у психоментальному світі українців / Помирча С. В. // Мова в контексті культури і міжкультурної комунікації : матеріали науково-практ. конф. - Луганськ : Вид-во СНУ ім. В. Даля, 2008. - С. 66-71;

6. Типи портретних описів у романі О. Ільченка «Козацькому роду нема переводу...» / Помирча С. В. // Теоретические и прикладные проблемы русской филологии : научно-методический сборник. - Славянск : СГПУ, 2009. - Вып. XVII, ч. 1. - С. 212-224.

7. Мовні засоби портретної характеристики Козака Мамая у романі О. Ільченка «Козацькому роду нема переводу…» / Помирча С. В. // Актуальні проблеми слов'янської філології : міжвуз. зб. наук. статей / відп. ред. В. А. Зарва. - Донецьк: ТОВ «Юго-Восток, Лтд», 2009. - Вип. 20. Лінгвістика і літературознавство. - С. 551-555.

8. Морально-вольові принципи українського козацтва в мовній картині світу О. Ільченка за романом «Козацькому роду нема переводу...» / Світлана Помирча // Молодь і ринок : матеріали VI Всеукр. науково-практ. конф. [«Етнос. Культура. Нація»], (Дрогобич, 14-15 листопада 2008 р.). - Дрогобич : ДДПУ ім. І. Франка, 2008. - № 11(46). - С. 152-156.

Анотація

Помирча С. В. Вербальне вираження етнопсихічних архетипів у романі О. Ільченка «Козацькому роду нема переводу...». - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.02.01 - українська мова. - Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди. - Харків, 2009.

У дисертації вперше в українському мовознавстві проаналізовано мову химерно-історичного роману О. Ільченка «Козацькому роду нема переводу...» з погляду відбиття в ньому основних психоментальних і етнокультурних особливостей і цінностей українців як етносу, зокрема досліджено вербалізацію етнопсихічних архетипів.

На підставі описаних ідіостильових особливостей організації тексту роману О. Ільченка «Козацькому роду нема переводу...» визначений такі етнопсихічні архетипи: «Воля», «Віра», «Серце», «Козак», «Мати», «Дівчина». Виявлено своєрідну побудову тексту роману О. Ільченка: мовний образ автора - людини ХХ ст., мовний образ оповідача - сучасника подій та мовний образ героя. Описано мовні засоби (епітети, порівняння, символи, синоніми, фразеологізми) реалізації етнопсихічних архетипів: через вербалізацію типових рис етнічного характеру українців та виявлення цих рис у конкретних описах персонажів. Схарактеризовано невербальні засоби вираження психічного стану героїв. Етнокультурний елемент у романі репрезентовано у чоловічих (Козак Мамай, Михайло, пан Купа), жіночих (мати Явдоха, Ярина, Роксолана) образах.

Ключові слова: етнопсихічний архетип, етнічний характер, ідіостиль, мовний портрет.

Аннотация

Помирчая С.В. Вербальное выражение этнопсихических архетипов в романе А. Ильченко «Козацькому роду нема переводу…». - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.01 - украинский язык. - Харьковский национальный педагогический университет имени Г.С. Сковороды. - Харьков, 2009.

В диссертации исследуется вербализация архетиповых психоментальных черт украинского народа как этноса в образах романа А. Ильченко «Козацькому роду нема переводу…», анализируются лексические средства, используемые автором при описании архетиповых черт национального характера.

С опорой на Юнговское определение понятия «архетип» предлагается под. этнопсихическим архетипом понимать модификацию (реализацию, проекцию) общечеловеческого архетипа в коллективном подсознании конкретного этноса, обусловленную определенными геополитическими и культурно-историческими условиями, психологическими параметрами этнической идентичности (этнического характера, темперамента, этносознания).

В исследовании описываются идиостилевые особенности языка романа и такие его характерные черты: стилизация под язык XVII века, большое количество синонимических рядов, фразеологизмов, различных пластов украинской лексики (неологизмов, архаизмов, интернационализмов, заимствованной и просторечной лексики), а также использование индивидуально-авторских слов, выражений, синтаксических конструкций внутренней рифмы.

Осуществленный анализ языкового материала показал, что вербализация в романе таких черт украинского этничного характера, как свободолюбие, патриотизм, гордость, эмоциональность, чувство юмора, религиозность, обусловлена личным интересом О. Ильченко к фантазийному образому Казака Мамая и теме казатчины, в которых сконцентрировался дух победы, патриотизма, мужества, а также победой советского народа в Великой Отечественной войне.

В диссертации с учетом положений теории картин мира и идиостилевых особенностей языка романа очерчены типичные черты этнического характера украинцев (свободолюбие, патриотизм, религиозность, юмор, гордость, любовь, ненависть, гнев), которые реализуются в этнопсихических архетипах «Воля», «Сердце», «Вера», «Казак», «Мать», «Девушка».

Вербализация свободолюбия казаков в формате художественного текста была определена реализацией одного из главных этнопсихических архетипов - «Воля», имеющего историко-ментальную основу и отвечающего общенародным представлениям о понятии силы, патриотизма, высокоморальных качеств.

Национальная и личная гордость для украинской этнокультуры связана с «чувством собственного достоинства». Преувеличение представления о своей гордости предполагает наличие таких негативных черт, как гордыня, самовлюбленность, высокомерие, которые репрезентитрованы разными стилеречевыми способами.

Религиозно-христианская лексика, как важный элемент языка романа, ее функционально-семантические особенности непосредственно связаны со спецификой художественного метода писателя, его мировосприятием, в котором религиозность - одна из главных черт этнического характера, реализующегося в этнопсихическом архетипе «Вера».

Вербализация этнопсихического архетипа «Сердце» в романе А. Ильченко «Козацькому роду нема переводу…» осуществляется с помощью языковых средств, которые передают чувства любви, ненависти. Эти чувства и эмоции в романе представлены посредством языка героев, а также описания внешних изменений (цвета лица, внешности героев), мимики, жестов персонажей, которые являются невербальными способами характеристики героев вообще и их психического состояния в частности.

Этнопсихичний архетип «Сердце», реализующий такую черту этнического характера украинцев, как эмоциональность, вербализуется словами, большинство из которых содержат сему «очень», «в большей мере», сигнализируя высокую степень проявления признака, передающегося с помощью приема градации, использования синонимических рядов.

Чувство юмора как проявление эмоциональности украинского народа отмечено общим юмористическим настроением, вследствие чего в романе значительное место занимает лексика со значением радости, приподнятого настроения, смеха, что дает возможность рассматривать роман как образец смеховой культуры украинцев.

Основными при рассмотрении портретных описаний являются единичные мужские - Казака Мамая, Михайла, пана Купы - и женские - матери-Явдохи, Ярины, Роксоланы - портреты. В диссертации охарактеризованы статические (описание внешности, одежды) и динамические (мимика, жесты, речь) особенности героев, а также черты, выражающие внутренние свойства человека.

Установлено, что портретные описания занимают в романе одно из ключевых мест и передают выразительные этнокультурные, лингвокультурологические особенности. Проанализированы выразительные лексические средства создания этнопсихических архетипов в романе (эпитеты, сравнения, синонимы, символы, фразеологизмы). Языковые единицы - названия героев и деталей внешности персонажей - представлены в таблицах.

Ключевые слова: этнопсихический архетип, этнический характер, идиостиль, языковой портрет.

Summary

Pomyrcha S. V. Verbal expression of ethnopsychic archetypes in the novel «No waste of Cossack stock…» by O. Ilchenko. - Manuscript.

Thesis for a candidate degree in Philology, speciality 10.02.05 - the Ukrainian language. - G.S. Skovoroda Kharkiv National Pedagogical University. - Kharkiv, 2009.

This thesis analyses the language of chimerical historical novel «No waste of Cossack stock…» by O. Ilchenko for the first time in Ukrainian philology with regard to the basic Ukrainians' psychomental and ethnocultural characteristics and values (specifically the verbalization of ethnopsychic archetypes).

On the ground of the described idiostylistic text organization peculiarities of the novel «No waste of Cossack stock…» by O. Ilchenko was determinated the following ethnopsychic archetypes: «Liberty», «Faith», «Heart», «Cossack», «Mother», «Girl». Was emphasized the peculiar structure of the novel by O Ilchenko: linguistic image of the author - a person of the XX century, linguistic image of the narrator - a contemporary of the events and linguistic image of the character. Described means of language (epithets, comparisons, symbols, synonyms, idioms) used for the ethnopsychic archetypes realization: by means of verbalization of Ukrainians' typical ethnic features and revealing of these features in the characters' portraits. The thesis describes nonverbal means of expressing the characters' mental states. Masculine (Cossack Mamay, Mykhaylo, pan Kupa) and feminine (mother Yavdokha, Yaryna, Roksolana) characters render the novel ethnocultural composition.

Key words: ethnopsychic archetype, ethnic character, idiostyle, verbal portrait.

Размещено на Allbest.ru