Український ономастикон посттоталітарної доби крізь призму еколінгвістики

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ІВАНА ФРАНКА

УДК 811.161.2'372.2 ( 043.3 )

Спеціальність 10.02.01 - українська мова

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

УКРАЇНСЬКИЙ ОНОМАСТИКОН ПОСТТОТАЛІТАРНОЇ ДОБИ КРІЗЬ ПРИЗМУ ЕКОЛІНГВІСТИКИ

Нуждак Людмила Василівна

Львів -2011



Дисертацією є рукопис

Роботу виконано на кафедрі української мови Ужгородського національного університету Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор Белей Любомир Омелянович, ДВНЗ “Ужгородський національний університет”, директор Науково-дослідного інституту україністики ім. Михайла Мольнара, професор кафедри української мови.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор Бучко Дмитро Григорович, Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка, завідувач кафедри українського та загального мовознавства;

кандидат філологічних наук, доцент Колесник Наталія Степанівна, Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, доцент кафедри історії та культури української мови.

Захист відбудеться 16 червня 2011 року о 1400 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 35.051.06 у Львівському національному університеті імені Івана Франка за адресою: 79000, м. Львів, вул. Університетська, 1, ауд. 312.

З дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка (79005, м. Львів, вул. Драгоманова, 5).

Автореферат розіслано “12” травня 2011 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради К 35.051.06 кандидат філологічних наук, доцент Добосевич У. Б.



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Сучасний стан українського ономастикону пострадянської доби характеризується глибинними та системними змінами, зумовленими не стільки зміною ідеологічних пріоритетів сучасних українців, скільки докорінною трансформацією суспільної свідомості мовців. Глибинний та системний характер трансформації суспільної свідомості безпосередньо позначається на темпах та масштабах трансформаційних змін в українському ономастиконі пострадянської доби.

Інноваційні процеси у сфері українського ономастикону пострадянської доби уже привертали увагу ряду дослідників щодо вивчення причин трансформаційних змін, оцінки їх кількісних характеристик тощо, однак, на нашу думку, важливе теоретичне та прикладне значення має еколінгвістичний аспект дослідження українського ономастикону посттоталітарної доби. Адже саме еколінгвістичне вивчення пропріальної субсистеми української мови пострадянської доби допоможе не лише детально описати специфіку взаємозв'язку трансформаційних процесів у досліджуваній субсистемі української мови та змін у соціальному середовищі, а й, що дуже важливо, оцінити можливості онімійної лексики для пристосування її до оновленого соціального середовища.

Високі темпи оновлення субсистеми української пропріальної лексики пострадянської доби актуалізують проблему екології власної назви, розв'язання якої вимагає подальший розвиток українського ономастикону та української літературної мови загалом.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана у руслі комплексних наукових тем “Сучасний ономастикон України та національна, соціальна і правова специфіка його відтворення” (ДР-0107U001179) та “Еколінгвістичний аспект взаємодії мови та її носіїв в оновленому соціальному середовищі” (ДР-0109U000870), які в Ужгородському національному університеті координує Науково-дослідний інститут україністики імені Михайла Мольнара. Тему дисертації затвердила вчена рада Ужгородського національного університету (протокол № 6 від 19 червня 2008 року).

Мета дослідження полягає у комплексному вивченні специфіки взаємодії українського ономастикону та середовища, у якому він функціонує в пострадянський період, та передбачає реалізацію таких завдань:

Охарактеризувати специфіку еколінгвістичних досліджень.

Описати соціально-культурне середовище пострадянської України.

Зібрати та систематизувати лексичні інновації української мови, спричинені трансформаційними процесами у соціально-культурному середовищі пострадянської доби.

Проаналізувати українське та міжнародне законодавство з погляду його впливу на склад і особливості функціонування українського ономастикону посттоталітарної доби.

Оцінити вплив глобалізаційних процесів на український ономастикон кінця ХХ - початку ХХІ ст.

З'ясувати роль естетичних чинників у еколінгвальному балансі українських пропріа пострадянської доби.

Виявити найпроблемніші в еколінгвальному плані зони (субсистеми) українського ономастикону посттоталітарної доби.

Джерельною базою дослідження послужили найновіші українські ономастичні лексикографічні праці, карти, телефонні довідники, бізнес-довідники, метричні книги рацс та традиційних церков, газетні оголошення тощо. Картотека дисертації налічує близько 30 тис. фактів ономавживань в українському мовленні пострадянської доби.

Об'єктом дослідження є український ономастикон кінця ХХ - початку ХХІ ст. ономастикон еколінгвальний пострадянський естетичний

Предмет дослідження - еколінгвальний стан української пропріальної лексики пострадянської доби.

Методи дослідження зумовлені специфікою онімійного матеріалу, який потребує системного підходу. Основним методом дослідження є описовий, бо лише за допомогою цілісного опису можна з'ясувати взаємовідношення ономастичної лексики української мови посттоталітарної доби і середовища, в якому вона побутує. Окрім описового методу, ми використовували прийоми соціолінгвістичного та математичного методів.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше в українській ономастиці здійснено комплексний аналіз еколінгвального стану пропріальної лексики кінця ХХ - початку ХХІ ст. Отримані результати розширюють наукові знання про взаємодію пропріальної лексики української мови та її носіїв у соціальному середовищі пострадянського періоду. Окреслено найпроблемніші в екологінгвальному відношенні зони (субсистеми) українського ономастикону; здійснено оцінку загрози глобалізаційних впливів; визначено роль національного законодавства у справі формування ефективної мовної політики. У дисертації дістали подальшого розвитку еколінгвістичні студії О. Сербенської, Б. Ажнюка, О. Бондаря, О. Белея, що дало змогу по-новому оцінити взаємодію літературного стандарту української мови і способів вираження чи нівелювання діалектних - територіальних, соціальних - особливостей пропріальної лексики української мови, а також способів презентації в лексичному складі української мови численних чужомовних запозичень, приплив яких відчутно інтенсифікувався за роки незалежності України. Проведене дослідження дозволить краще зрозуміти структуру сучасного українського лексичного простору та повніше окреслити екстралінгвальні причини, що сприяють його еволюції.

Теоретичне значення дисертації полягає у тому, що комплексне вивчення еколінгвістичного аспекту взаємодії мови та мовців в оновленому суспільстві, у порівнянні з подібними українськими та зарубіжними дослідженнями, дозволить не лише глибше збагнути специфіку та глибину трансформаційних процесів, що відбуваються у сфері лексики української мови, а й детальніше з'ясувати взаємодію соціуму та мови або окремих її субсистем, зокрема пропріальної, в умовах побудови відкритого демократичного суспільства. Окремі узагальнення можуть бути корисними для глибшого розуміння природи глобалізаційних впливів на український ономастикон пострадянської доби.

Практична цінність. Результати дослідження можуть бути використані для створення праць із соціолінгвістики, української ономастики та культури слова. Зібраний онімний матеріал може бути використаний при укладанні ономастичних словників. Очікується, що результати роботи будуть корисними для журналістів, редакторів видавництв, працівників рагсів, паспортних столів та органів державної статистики, сприятимуть підвищенню культури мови офіційної документації, зокрема у сфері традиційного назовництва, також при законодавчому врегулюванні окремих аспектів фукціонування власних назв та їх правописній нормалізації. Матеріали дослідження можуть бути використані при підготовці та читанні спецкурсів і спецсемінарів із соціолінгвістики, еколінгвістики, ономастики, культури мови.

Особистий внесок здобувача. Усі етапи дослідження - від збору, систематизації, аналізу матеріалу й до висновків - авторка зреалізувала самостійно, а результати дослідження отримала одноособово. Публікації з теми дослідження не мають співавторів. Усі використані в роботі міркування та концепції, які належать іншим ученим, супроводжуються покликаннями.

Апробація результатів. Результати дисертаційної роботи оприлюднено на XII Міжнародній ономастичній конференції “Українська ономастика у загальнослов'янському контексті” (Чернівці, 2007), ХІІІ Всеукраїнській ономастичній конференції (Ужгород, 2009), Міжнародній науковій конференції “Розвиток словникового складу та граматичного ладу української мови у зв'язку з демократизаційними та глобалізаційними процесами” (Рівне, 2009), Всеукраїнській науково-практичній конференції “Культура мови в українському суспільстві” (Дніпропетровськ, 2010), а також обговорено на засіданнях кафедр української мови Ужгородського національного університету (11 жовтня 2010 р.) і Львівського національного університету імені Івана Франка (27 січня 2011 р.)

Публікації. Основні положення дисертації висвітлено в 7 статтях, які опубліковані у наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Обсяг та структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, переліку умовних скорочень (58 позицій), списку використаних джерел (272 позицій) та додатка. Повний обсяг дисертації - 268 с., із них 174 сторінок основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано вибір теми та її актуальність, окреслено мету й основні завдання, об'єкт, джерельну базу, методи дослідження, з'ясовано наукову новизну, теоретичне та практичне значення дисертаційної роботи.

Перший розділ дисертації - “Український ономастикон як об'єкт вивчення еколінгвістики” - складається з двох підрозділів: “Специфіка еколінгвістичних досліджень” та “Еколінгвістична проблематика в українській мовознавчій науці”. У першому підрозділі зазначено, що еколінгвістика зосереджується на вивченні зв'язків між певною мовою та її середовищем. За словами Е. Гауґена, екологією мови можна вважати науку про взаємодію мови та її навколишнього середовища, а таким навколишнім середовищем мови є суспільство, що послуговується мовою у ролі одного зі своїх кодів. Eколінгвістика - це один із сучасних напрямків розвитку мовознавчої науки, який сформувався на пограниччі соціального, психологічного та правового аспектів мовознавчих студій. Важливе значення для спрямування еколінгвістичних студій має понятійне наповнення терміна середовище, під яким часто розуміють чинники суспільно-політичні, культурні та природні, а також встановлення детермінованості між змінами мовними та змінами у середовищі або ж пристосування мови чи окремих її субсистем до нового середовища. Еколінгвістичний аналіз української пропріальної лексики посттоталітарної доби дозволяє оцінити стан окремих її субсистем у контексті середовища існування мовного колективу (нації, етнографічної групи, мешканців певного регіону або населеного пункту тощо).

У другому підрозділі наголошується, що перші суто еколінгвістичні україністичні дослідження з'явилися лише в пострадянський період, однак еколінгвістична проблематика, зважаючи на її актуальність та прикладну важливість, присутня у багатьох працях з українського мовознавства. Прагнення мінімалізувати негативний вплив культурно-соціального середовища на різні субсистеми української мови, зокрема онімійну лексику, породило спроби диференціювати нормативні та ненормативні оніми (наприклад, канонічні та неканонічні варіанти власних імен людей), які характерні навіть для найдавніших праць з української лексикографії. Однак системне упорядкування вжитку численних народнорозмовних варіантів не лише власних імен людей, а й прізвищевих назв, прізвиськ, андронімів, патронімів, топонімів тощо спостерігаємо вже в лексикографічних працях та монографічних дослідженнях ХІХ-ХХ ст.

Важливе значення для становлення української еколінгвістики мають студії з юридичної лінгвістики, адже саме правове врегулювання окремих аспектів функціонування мови у сучасному суспільстві безпосередньо належить до еколінгвістичної проблематики. Найбільші досягнення у царині української юридичної лінгвістики належать проф. Ю. Прадіду, який у своїх працях розглядає різні аспекти правового врегулювання мовних проблем, що, окрім іншого, виступає вагомим чинником забезпечення належного еколінгвального стану. Ретельний фаховий аналіз юридичних аспектів вживання антропонімів, ергонімів та торгових знаків в Україні та світі містять дослідження Л. Белея, Л. Скрипник, Н. Дзятківської, Ю. Бошицького, О.Козлової та ін.

До піонерських еколінгвістичних праць пострадянської України можна зарахувати дослідження Б. Ажнюка, Л. Ажнюк, О. Белея, М. Білоус, О. Бонда-ря, Л. Бордюк, Ї. Марвана, O. Сербенської та ін., які присвячені вивченню взаємодії мови чи окремих її субсистем та оновленого соціального середовища, а також виявленню зон з порушеним еколінгвальним балансом, що має важливе значення для вироблення ефективної національної мовної політики.

Другий розділ - “Чинники, що впливають на еколінгвальний стан українського ономастикону кін. ХХ - поч. ХХІ ст.” - складається з чотирьох підрозділів. У підрозділі “Українське суспільство пострадянської доби як соціально-культурне середовище функціонування українського ономастикону” проаналізовано основні екстралінгвальні чинники (правові, ідеологічні, демографічні, національні, світоглядні, релігійно-конфесійні, економічні, психологічні), що справили найпомітніший вплив на еколінгвальний стан системи українських пропріа посттоталітарної доби. У пострадянський період помітно зріс вплив демографічного чинника на еколінгвальний стан української пропріальної системи, зокрема власних назв населених пунктів: через відчутне зниження чисельності населення України (високий рівень смертності та низький рівень народжуваності), трудову еміграцію, активне переселення мешканців сіл у міста тощо було знято з реєстрації 504 населені пункти, а їх власні назви перейшли до пасивного лексичного запасу української мови, поповнивши реєстр ойконімів-історизмів. Наприклад: Зелений Гай (Новгород-Сіверський район), Круглолугівка (Бахмацький район Чернігівської обл.); Гуровське (Долинський район), Прохорова Балка (Маловисківський район Кіровоградської обл.) та ін.

У другому підрозділі “Українське та міжнародне законодавство як вагомий фактор забезпечення еколінгвальної стабільності українського ономастикону” зазначено, що за роки незалежності в Україні вдалося створити серйозну правову базу, яка стала важливим засобом реалізації мовної політики держави у сфері власних назв. Так, “Конституція України”, “Сімейний кодекс України”, закони Верховної Ради України “Про мови …”, “Про місцеве самоврядування”, “Про інформацію”, “Про національні меншини в Україні”, “Про географічні назви”, “Про захист від недобросовісної конкуренції”, “Про державний реєстр виборців”, “Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб”, постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку розгляду заяв про зміну імені (прізвища, власного імені, по батькові) фізичної особи” та інші юридичні акти покликані врегульовувати творення, функціонування власної назви в умовах демократичного суспільства незалежної України.

Незважаючи на норму ст. 37 закону України “Про мови…”, яка чітко регламентує, що “офіційні назви державних, партійних, громадських органів, підприємств, установ і організацій утворюються та подаються українською мовою”, частотність чужомовних ергонімів залишається високою й на поч. ХХІ ст. Найвищу питому вагу таких утворень ми зафіксували у східних та південних областях України, а також у АР Крим, де вони становлять приблизно 90% від загальної кількості фірмонімів: 85% у Донецькій області, 80% у Дніпропетровській, 90% в АР Крим та інших південних областях України. Наприклад: ТОВ “Миг” (Донецьк), туристична агенція “Семь морей” (Дніпропетровськ), туристичне агентство “Наш дом” (Дніпропетровськ), агентство “Сириус” (Донецьк), центр нерухомості “Наш дом” (Донецьк), ТОВ “Мультидом” (Ялта), ТОВ “Мультидом” (Бахчисарай), ТОВ “Мир квартир” (Євпаторія), готель “Источник” (Феодосія), готель “Огонек” (Ялта), ПП “Єлєна” (Одеса) та ін.

У Львівській, Тернопільській та Івано-Франківській областях відсоток чужомовних фірмонімів найнижчий (близько 20%), причому тут чужомовні оніми подані, як правило, англомовними або латинографічними назвами. Наприклад: туристична агенція “ANIL” (Івано-Франківськ), ПП “RKR” (Тернопіль), ТОВ “PAOLLA” (Львів), дизайн-студія “DNES” (Івано-Франківськ), фірма “GARBALINSKI УКРАЇНА” (Львів), ПП “UNICAR УКРАЇНА” (Львів), ПП “Geletio” (Львів), ТОВ “Paolla” (Львів), ТОВ “CARPATAIR UKRAINE” (Львів), “BOBIJU” (Львів), лінгвістичне агентство “SVITLANA WARSHAWSKA” (Львів).

Третій підрозділ “Вплив глобалізації на еколінгвальний стан українського ономастикону посттоталітарної доби” розкриває особливості впливу глобалізації на різні субсистеми українського національного ономастикону кін. ХХ - поч. ХХІ ст. Використання латинської графіки при передачі українських онімів, творення українських власних назв шляхом онімізації чи трансонімізації чужомовних лексем, широке залучення сленгу та зневажливо-вульгарної лексики до джерельної бази сучасних українських онімів тощо - це основні вияви глобалізації у сфері українського ономастикону пострадянської доби.

У четвертому підрозділі “Естетика власної назви та модні тенденції розвитку українського ономастикону пострадянського періоду крізь призму еколінгвістики” виявлено, що рівень мовної естетики власної назви у суспільстві визначається глибиною розуміння мовцями сутності власної назви, її виражальних можливостей та національних традицій назовництва, які допомагають реалізувати, втілити в конкретній власній назві необхідний не лише номінативно-ідентифікаційний, а й емоційно-оцінний та характеристичний потенціал. Нерозуміння чи ігнорування можливостей пропріальної лексики для реалізації задуму творців або користувачів конкретних онімів-неологізмів призводить не лише до втрати всякої естетичної вартості конкретного оніма, але до перетворення таких утворень в антиестетичні знаки, що негативно позначаються на загальному еколінгвальному стані українського ономастикону.

Особливість проблемних із погляду мовної естетики онімів полягає в тому, що їх функціонування в українській літературній мові безпосередньо не суперечить чинному українському законодавству у сфері мовного будівництва чи нормам «Українського правопису». Тому їх ідентифікацію ми пропонуємо проводити за своєрідними структурно-ономасіологічними маркерами. В результаті аналізу мовної естетики української пропріальної лексики посттоталітарної доби з погляду еколінгвістики виявлено кілька проблемних зон, зумовлених такими чинниками:

використання власних назв з вульгарним доонімним значенням або різко негативною оцінністю;

невідповідність внутрішньої форми оніма чи його доонімного значення з енциклопедичною характеристикою денотата;

залучення до джерельної бази сучасних онімів ненормативної, зокрема обсценної лексики та арго;

4) несполучуваність різних компонентів складених найменувань чи то за їх фономорфемними особливостями, чи то за доонімійним значенням, чи за іншими супровідними конотаціями. Пор.: аптека “Ностальгія”, аквапарк “Цунамі”, рієлторська фірма “Пандора”, закусочна “Бляха Муха”, СП “МВШ”, ТОВ “Київспецсервісінстал”, ТОВ “Прикарпатлісбудсервіс”, ЗАТ “Ейласантрейдсіті”; Ніколетт Медвідь, Данієль Воробець, Василь Противсіх тощо.

Третій розділ дисертаційного дослідження - “Нормативність як чин-ник забезпечення належного еколінгвального стану українського ономастикону посттоталітарної доби” - складається із трьох підрозділів, у яких проаналізовано антропонімійну, топонімійну та ергонімійну субсистеми українського ономастикону кін. ХХ - поч. ХХІ ст. щодо їх відповідності нормам української літературної мови.

З-поміж одиниць різних онімійних розрядів та класів особливу увагу з погляду еколігвального стану привертають прізвища. На нашу думку, це зумовлено передусім тим, що прізвища як окремий антропонімний клас виникають та функціонують у результаті безпосередньої правової регламентації державних органів. Офіційно-правова природа прізвищ гарантує їх пріоритетну належність до офіційно-ділового стилю української літературної мови, що, у свою чергу, служить вагомим чинником, який забезпечує особливу увагу до нормалізації структури українських прізвищ та покликаний гарантувати високий рівень кодифікованості цього антропонімного класу.

Однак, зважаючи на вельми строкату лексичну базу прізвищ українців, а також на майже двохсотлітню традицію їх функціонування у рамках різних неукраїнських офіційних систем найменування особи (російської, австрійської (німецькомовної), угорської, польської, румунської, чеської), еколінгвальний стан прізвищ українців посттоталітарної доби викликає серйозне занепокоєння. Очевидні деформації їхньої структури, що суперечать нормам української мови, помітні як на рівні орфографії, так на усіх, окрім синтаксичного, рівнях мови.

До числа помилкових орфограм українських прізвищ посттоталітарної доби, зумовлених чужомовним впливом, можна зарахувати вживання літери і замість и, и замість і, е або є на місці колишнього ?, о, е замість і у новозакритих складах та ін. Найпоширенішою помилкою при письмовому відтворенні українських прізвищ посттоталітарної доби є вживання літери і замість и. За нашими підрахунками, таке помилкове вживання літери і замість и становить 36,2% випадків зафіксованих нами помилкових орфограм прізвищ. В українських прізвищах посттоталітарної доби найчастіше ця помилка трапляється при написанні суфіксальних морфем, зокрема в суфіксах -ин, -ик, -ич, рідше -ит, -иц(-я) тощо. Наприклад: Антонишін, Байдін, Балін, Балунін, Бандулін, Васютін, Довганік, Доголіч, Дроздік, Дубік, Дубіцький, Дубовіцький, Дубовіченко, Дудніченко, Кармазін, Козін, Русін, Сербін, Татарін, Шляхтін, Щербін та ін. Рідшими є випадки хибних написань літери і замість и у кореневих морфемах: Бічко, Коломієць, Ніколенко, Салівон, Сімчера, Улітич, Хрістич та ін.

Ми зафіксували приблизно 3,8% помилкових орфограм українських прізвищ кін. ХХ - поч. ХХІ ст., які стосуються вживання літери и замість літери і. Наприклад: Куйбида (замість Куйбіда), Мосийчук (замість Мосійчук), Бакрив (замість Бакрів), Бигар (замість Бігар) тощо.

Близько 23,8% помилкових орфограм українських прізвищ посттоталітарної доби припадає на помилкове вживання літер о або е замість і. Наприклад : Авдеєнко, Алексейчук, Андрейченко, Бакалейник, Баришевська, Глебський, Євсеєнко, Жовнер, Колесник, Лемешко тощо.

Зону еколінгвальної нестабільності українського антропонімікону посттоталітарної доби породжують наслідки неукраїнської рефлексації, що позначилися на 12,1% прізвищ, написання яких суперечить нормам “Українського правопису”. Наприклад : Белан, Бєлан, Дедух, Лєкар, Немченко, Резник, Пасєка, Прибега, Рєзнік, Сєроштан та ін.

Негативний вплив на еколінгвальний стан українських прізвищ посттоталітарної доби має також трансформація структури прізвищ на морфемному рівні української мови. Найбільш частотними є випадки порушення норм української літературної мови серед прізвищ-прикметників. Вони зумовлені хибною зміною твердої групи відмінювання на м'яку та навпаки. Наприклад: Заболотній, Заболотня замість Заболотний, Заболотна, Заворотній замість Заворотний, Завгородний замість Завгородній, Задорожний замість Задорожній, Заможній замість Заможний, Попутній, Попутня замість Попутний, Попутна та ін.

Русифікація українських прізвищ стала причиною появи численних креольських варіантів, що постали внаслідок дооформлення традиційних українських прізвищ на -енко штучним формантом -в, у результаті чого такі прізвищеві варіанти набули квазісуфікс -ов, а самі вони почали сприйматися як типові російські прізвища на -ов. Наприклад: Ніколаєнков замість Ніколаєнко, Остапенков замість Остапенко, Пузенков замість Пузенко, Совенков замість Совенко тощо.

Українсько-російська та українсько-церковнослов'янська міжмовна інтерференція, що підтримується певними світоглядними стереотипами частини вірних як православної, так і греко-католицької конфесій, стала причиною появи та вживання в церковних метриках іменних варіантів, структура яких суперечить нормам української літературної мови. Наприклад: Андрей, Владіслав, Давід, Даніил, Евгеній, Кирил, Крістіан, Никіта, Нікіта, Родіслав, Алефтіна, Каріна, Кристина, Сабріна та ін.

Від середини 90-х рр. ХХ ст., коли було лібералізовано українське законодавство, що врегульовує надання імен немовлятам, та усунено обов'язковий список офіційних варіантів імен, ненормативні іменні варіанти українських імен все частіше з'являються в державних метриках загсів, а згодом і рагсів. Пор.: Артьом, Давід, Кирил, Кіріл, Крістіан, Мартін, Нікіта, Ніколай, Тімофей, Аннамарія, Каріна, Кристина, Крістіна, Октавия, Сімона та ін.

Відхилення від норм української літературної мови в структурі сучасних українських ойконімів спостерігається на фонологічному, морфемному, словотвірному та лексичному рівнях. Так, наприклад, фонологічній структурі української літературної мови суперечать такі офіційні варіанти сучасних ойконімів, як Александровська замість Олександрівська, Алексеєвське замість Олексіївське, Доброполь замість Добропіль, Анастасієвка замість Анастасіївка тощо.

Серед офіційних варіантів українських ойконімів посттоталітарної доби фіксуються такі, у структурі яких наявна орфографічна помилка. Найчастіше хибні орфограми українських ойконімів стосуються написання м'якого знака, апострофа, подвоєння приголосних тощо. Наприклад: Багнарь замість Багнар, Біволарь замість Біволар, Володимиро-Ульяновка замість Володимиро-Улянівка, Ульяновка замість Улянівка, Максимільянівка замість Максиміліанівка.

Помилки у структурі офіційних варіантів українських ойконімів кін. ХХ - поч. ХХІ ст. на рівні їх словотворчої структури не мають масового характеру, однак їх містять, наприклад, такі власні назви населених пунктів, як Безім'янка, Лісне, Степне, Степний Яр та ін.

Натомість на морфологічному рівні сучасні українські ойконіми функціонують у помилкових варіантах набагато частіше, причому такі хибні варіанти нерідко з'являються внаслідок невдалих або нефахових спроб нормалізувати структуру та парадигматику народнорозмовних варіантів місцевих українських ойконімів. Негативний вплив на субсистему сучасних українських ойконімів та їх еколінгвальний стан справили непродумані спроби нормалізувати структуру певних морфологічних типів власних назв населених пунктів, зокрема шляхом переведення іменників у прикметники або ж через переміну їх граматичного числа та граматичного роду. Пор.: Мукачеве замість Мукачево, Велятине замість Велятино, Дусине замість Дусино, Кольчине замість Кольчино тощо.

Ненормативні лексичні варіанти українських ойконімів виникають в результаті штучного використання чи необґрунтованої підміни україномовної лексичної бази власних населених пунктів на чужомовну, як правило, російськомовну. Наприклад: Армянськ, Беззаботівка, Безмятежне, Восход, Дружелюбівка, Завіт Ленінський, Завітне Бажання, Ізобільне, Ізумрудне та ін.

Характерним типом порушення норм української літературної мови в субсистемі українських урбонімів посттоталітарної доби є правописні помилки. Найчастіше при написанні сучасних українських урбонімів порушують правила вживання великої літери. Незважаючи на чітку правописну норму, за якою означуване слово, що входить до географічної назви і не виражає родового поняття, пишеться з великої літери, повсюдними стали такі орфограми урбонімів, як вулиці Перша піщана, Друга піщана (Біла Церква), Боричів тік, Ярославів вал, Дружби народів, Набережне шосе (Київ), мікрорайони Польські фільварки, Руські фільварки (Кам'янець-Подільський), Солодка балка, Велика балка (Кіровоград) тощо.

Натомість слова, що виражають родові поняття, у складі українських урбонімів посттоталітарної доби нерідко пишуть з великої літери, внаслідок чого з'являються ненормативні варіанти типу площа Січневого Прориву (Біла Церква), Батиєва Гора, Протасів Яр, Рибальський Острів, Труханів Острів, Маріїнський Парк (Київ), Свердловський Масив (Вінниця), Стрийський Парк (Львів) тощо.

Найвищий відсоток (близько 36%) помилкових орфограм сучасних українських ергонімів, зокрема фірмонімів, зумовлений ігноруванням правил передачі засобами української мови чужомовних як апелятивних, так і онімних лексем, які послужили джерельною базою при творенні власних назв об'єднань людей. Наприклад: готель “Братіслава” замість “Братислава”, косметичний салон “Виши” замість “Віші” (Київ), турагенція “Флоріда” замість “Флорида” (Рівне), магазин “СіМоНа” замість “Симона” (Ужгород) та ін.

Високою (близько 28%) є питома вага ненормативних варіантів сучасних українських ергонімів, зумовлених ігноруванням визначального принципу українського правопису - використання української абетки на основі кириличного письма. Дуже часто при передачі на письмі сучасних українських ергонімів одночасно використовуються засоби кириличного та латинського алфавітів: ТОВ “AGA Україна” (Київ), ТОВ “Автоsos” (Харків), компанія “Каприz” (Київ), МПП “ТV-плюс” (Павлоград), ПП “GPS-Центр” (Дніпропетровськ), ТОВ “Сеkol-Україна” (Київ).

За нашими спостереженнями, приблизно 22% хибних орфограм сучасних українських ергонімів, зокрема багатослівних, постали внаслідок неправильного вживання великої літери. Наприклад: Академія Медичних Наук України, Академія Педагогічних Наук України, Будинок кіно Національної Спілки Кінематографістів України, Державна Судова Адміністрація України, Київський Інститут Бізнесу та Технологій. Показово, що, наприклад, 25 власних назв партійних організацій, із 99 зареєстрованих в м. Ужгороді станом на 1.05.2010 р., містять помилки щодо вживання великої літери. Пор.: Ужгородська міська організація Партії Реабілітації Тяжкохворих України, Ужгородська міська організація Всеукраїнської партії Миру і Єдності, Ужгородська міська організація політична партія “Християнсько-Народний Союз”, Ужгородська міська організація Політичної Партії “Молода Україна”, Ужгородський міський осередок Політичної Партії Малого і Середнього Бізнесу України, Ужгородська міська організація Української Народної партії та ін.

Помилкове написання через дефіс є причиною появи близько 8 % ненормативних варіантів українських ергонімів посттоталітарної доби. Найчастіше усупереч правилам українського правопису через дефіс записують ергоніми-композити, першим компонентом яких виступають частини агро-, авто-, євро-, інтер-, спец- тощо. Наприклад: ТОВ “Агро-буд” (Вінниця), СПП “Агро-пром-сервіс” (Немирів, Віннницька обл.), ТОВ “Агро-трейд” (Полтава); ВАТ “Авто-трейд” (Львів), ПП “Євро-Ремсервіс”, автосалон “Євро-Лада” (Дніпропетровськ).

Як грубе порушення лексичних норм української мови можна розглядати численні випадки утворення сучасних українських ергонімів на базі чужомовної, неадаптованої лексики. Наприкад: СМП “Інтертраде” СПП “Інтермоторс”, ЗАТ “Трейдінг Корпорейшн”, СП “Інтернейшенл”, ТОВ “Компані-лімітед”, СПП “Сервіс-продакшен”, СП “Д'юті-Фрі трейдінг-Бориспіль”, СП “Нью-Вінд”, ПП “Єробілдінг”, ЗАТ “Логістік-Дістрібюшен”, ресторан “Парадайз”.

У результаті проведеного дослідження ми прийшли до таких висновків:

Еколінгвістичний аспект дослідження українського ономастикону посттоталітарної доби полягає у всебічному вивченні взаємозв'язків між українською пропріальною лексикою та середовищем, тобто мовним колективом у соціально-політичному, культурологічному, демографічному, психологічному вимірах. Важливість еколінгвістичних досліджень стає особливо очевидною в умовах взаємодетермінованих трансформаційних процесів у мові та її соціально-культурному середовищі.

У соціально-культурному середовищі пострадянської України діють чинники, різноманітні за своєю природою: ідеологічні, демографічні, національні, світоглядні, релігійні, економічні, психологічні тощо. Вплив таких екстралінгвальних чинників, як лібералізація суспільно-політичного життя, деідеологізація культурної сфери, надання широкої культурної автономії національним меншинам України, офіційна легалізація приватної власності та законодавче визнання багатоукладності української економіки - потребує детального розгляду лінгвістів крізь призму еколінгвістики.

Еколінгвістичний аналіз української пропріальної лексики виявив тенденцію до зниження вагомості впливу територіальної диференціації мовців перед їх соціальною диференціацією та глобалізаційними впливами.

Дослідження показало, що еколінгвістика представляє сучасні світоглядні позиції, на базі яких має реалізовуватися сучасна європейська мовна політика, зокрема в умовах посттоталітарної України. Основним знаряддям ефективної мовної політики в умовах демократичного громадянського суспільства можуть і повинні стати законодавчі акти, ухвалені національним парламентом, та нормативні документи, підготовлені урядом та відповідними державними установами та інституціями.

За роки незалежності в Україні було створено серйозну законодавчу базу, що здатна всебічно забезпечити ефективну демократичну мовну політику у сфері українського ономастикону. Однак у повсякденній практиці як державних, так і приватних інституцій ряд правових норм, зокрема ті, що стосуються забезпечення українській мові статусу державної, часто не виконуються. Неефективність мовної політики щодо української онімної лексики пояснюється ще й слабкою мовною підготовкою відповідних державних службовців та відсутністю ефективних механізмів контролю за виконанням чинних законодавчих та адміністративних актів.

Маємо підставу стверджувати, що в Україні поза правовим врегулюванням досі перебуває вживання власних назв у церковній документації, зокрема в метричних записах. В умовах глобалізації детальнішої правової регламентації вимагає надання та функціонування чужомовних з походження онімів, зокрема особових імен, прізвищ, ергонімів. Чіткішого формулювання вимагають правові норми у сфері дотримання прав інтелектуальної власності, які стосується творення та функціонування власних назв, зокрема ергонімів, торгових марок, брендів тощо.

Глобалізація як вагомий чинник впливу на еколінгвальний баланс українського ономастикону стала помітною лише в посттоталітарний період його розвитку. Глобалізація українського ономастикону найдужче позначилася на таких субсистемах українського ономастикону, як ергонімія, антропонімія, віртуальна онімія та зоонімія. Українська пострадянська топонімія та урбонімія практично залишаються поза межами впливу глобалізації. Незважаючи на об'єктивний характер своєї природи, глобалізація негативно позначається на еколінгвальному стані українського ономастикону посттоталітарної доби, оскільки вона породжує проблемні зони щодо дотримання чинного національного законодавства у сфері мовного будівництва, а також спонукає до ігнорування усталених національних традицій українського назовництва та норм “Українського правопису”.

Естетика власної назви є невід'ємним елементом загальної еколінвальної картини українського ономастичного простору посттоталітарної доби. Недооціненість важливості проблеми естетичного стану українського ономастикону спричинилася до появи численних онімів різних розрядів, які за своєю структурою, джерельною базою або специфікою доонімійної семантики ніяк не пов'язані з традиціями українського назовництва. Пропаганда апробованих засад естетики української власної назви та самих високоестетичних українських онімів має стати актуальним завданням українських мовознавців, зокрема лексикографів, стилістів, а також письменників та журналістів.

Надзвичайно високі темпи трансформаційних змін у сфері українського ономастикону посттоталітарної доби актуалізували проблему екології власної назви, розв'язання якої вимагає не лише подальший розвиток української пропріальної лексики як системи, а й української літературної мови загалом. У різних субсистемах українського ономастикону посттоталітарної доби структура від 1% до 18% відсотків власних назв суперечить чинним нормам української літературної мови, що є всі підстави кваліфікувати виявом дисбалансу між мовою або, точніше, її онімійною субсистемою та середовищем, у якому вона функціонує.

Серйозну стурбованість викликає виразна тенденція до збільшення питомої ваги ненормативних варіантів українських онімів. Так, наприклад, у середині 60-х років ХХ ст., за даними І. Варченка, українські прізвища, у структурі яких було помилково вжито літеру і замість и, складали 28,7%, тоді як у пострадянський період, за нашими підрахунками, питома вага цієї помилкової орфограми прізвищ сягнула 36,2%. До 45% сягає питома вага помилкових орфограм особових імен у церковних метриках, а в окремих найновіших ономастичних лексикографічних виданнях неадаптовані чужомовні іменні варіанти становлять 95% реєстру.

Порушення норм української мови у сучасному ономастиконі спостерігаємо на всіх рівнях української мови - фонологічному, морфологічному, словотвірному, лексичному. Високий відсоток ненормативних варіантів українських онімів не лише розхитує норми української літературної мови, а й вкрай негативно позначається на еколігвальному стані українського ономастикону та української мови загалом. Негативний вплив на еколінгвальний стан українського ономастикону посттоталітарної доби справляє незавершеність процесу реформування чинного “Українського правопису”, що виявляється в існуванні його проектів, які в окремих соціально-культурних середовищах самочинно запроваджуються в мовну практику. У новій редакції “Українського правопису” доцільно приділити більше уваги правописній регламентації власних назв, зокрема їх словозміні.

Проведений аналіз засвідчив, що негативний вплив середовища неоднаково позначається на еколінгвальному стані різних розрядів і навіть класів української онімної лексики посттоталітарної доби. Якщо українська антропонімія, зокрема власні імена людей та імена по батькові, а також ойконіми, урбоніми, ергоніми зазнають несприятливих впливів на лексичному рівні, то ненормативні деформації структури прізвищ українців відбуваються головним чином на фонологічному, морфологічному та словотвірному рівнях мови.

Найдинамічнішими розрядами або класами онімійної лексики з погляду еколінгвістики, які здатні впродовж нетривалого часу втратити або ж повернути еколінгвальний баланс, є ергоніми, віртуальні оніми, власні імена, зооніми та, за певних обставин, урбоніми. Найконсервативнішими щодо змін є ойконіми, прізвища, імена по батькові.

Хоча еколінгвальний стан українського ономастикону посттоталітарної доби загалом має загальнонаціональний вимір, проте спостерігаємо його певну регіональну специфіку, яка, однак, не збігається із заполітизованим поділом України на Схід та Захід. Так, погіршеним еколінгвальним станом українського ономастикону пострадянського періоду характеризується зона активних міжмовних контактів (Закарпатська, Чернівецька, Донецька, Луганська, Одеська, Херсонська, Миколаївська обл. та АР Крим), яка, як бачимо, включає як західні, так і східні й південні регіони. Показовою є також суттєва різниця в еколінгвальному стані українського іменника, що побутує в метричних записах церковних парафій західного регіону - Галичини та Закарпаття.

Забезпечення еколінгвального балансу українського ономастикону, що наочно відобразиться на підвищенні рівня культури сучасної української власної назви, можливе, на нашу думку, за таких умов:

повного законодавчого забезпечення мовної політики у сфері пропріальної лексики, яке передбачає не лише ухвалення відповідних законодавчих актів, а й детальне виписування механізмів реалізації та контролю за їх реалізацією;

ухвалення нової редакції “Українського правопису”, в якій розділ про правопис власних назв буде суттєво розширено відповідно до українських онімійних реалій пострадянської доби;

визначення ідеологічних цінностей та пріоритетів незалежної України за цілковитої відмови від політики ідеологічного еклектизму і багатовекторності;

цілеспрямованої пропаганди світових та національних принципів естетики власної назви.

Важливе значення для покращення еколінгвального стану українського ономастикону посттоталітарної доби матиме ухвалення чіткої та зрозумілої юридичної процедури зміни власних назв з метою усунення в їх структурі порушення норм української мови.

Належна увага до забезпечення еколінгвального аспекту мовної політики незалежної України матиме дуже вагоме значення, не лише для збереження самобутності національного ономастикону українців, а й для створення надійного підґрунтя подальшого розвитку українського назовництва, достойного його тисячолітніх традицій.



ОСНОВНІ РЕЗУЛЬТАТИ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Нуждак Л. В. Законодавство як визначальний чинник формування мовної політики у сфері українського посттоталітарного ономастико- ну / Л. В. Нуждак // Studia Slovakistica. - 2009. - Вип. 10. - С. 144 - 150.

2. Нуждак Л. В. Українська ергонімія пострадянської доби крізь призму еколінгвістики / Л. В. Нуждак // Науковий часопис Національного педагоггічного універси-тету імені М. П. Драгоманова. Серія 10. Проблеми граматики і лексикології української мови: Збірник наукових праць. - 2009. - Вип. 5. - С. 70 - 73.

3. Нуждак Л. «Український стилістичний словник» Івана Огієнка як успішна спроба нормалізації українського ономастикону / Людмила Нуждак // Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства (Збірник наукових праць). - 2009. - Вип. 13. - С. 76 - 78.

4. Нуждак Л. В. Український іменник посттоталітарної доби: еко-лінгвістичний аспект / Л. В. Нуждак // Дослідження з лексикології і граматики української мови: Зб. наук. праць. - 2010. - Вип. 9 - С. 227 - 232.

5. Нуждак Л. Чи збережемо еколінгвістичну рівновагу сучасного іменникб українців / Л. Нуждак // Дивослово. - 2010. - № 7. - С. 29 - 30.

6. Нуждак Л. Еколінгвальна ситуація у субсистемі українських прізвищ посттоталітарної доби / Людмила Нуждак // Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства (Збірник наукових праць). - 2010. - Вип.14. - С. 74 - 78.

7. Нуждак Л. В. Вплив глобалізації на еколінгвальний стан українського ономастикону посттоталітарної доби / Л. В. Нуждак // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія Філологія. - 2010. - № 22. - С. 108 - 110.



АНОТАЦІЯ

Нуждак Л. В. Український ономастикон посттоталітарної доби крізь призму еколінгвістики. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.02.01 - українська мова. - Львівський національний університет імені Івана Франка. - Львів, 2011.

Дисертаційна робота присвячена вивченню еколінгвістичних проблем українського ономастикону посттоталітарної доби. Проаналізовано близько 30 тис. онімних одиниць, які взято з ономастичних словників, метричних книг церков, актових записів рацс, бізнес-довідників, телефонних довідників, автомобільних карт, карт населених пунктів України посттоталітарної доби. Виявлено проблемні зони українського ономастикону кінця ХХ - початку ХХІ ст., що спричинені впливом глобалізаційних процесів та інших екстра- або інтралінгвальних чинників. Проаналізовано роль українського та міжнародного законодавства щодо його впливу на склад і особливості функціонування українського ономастикону посттоталітарної доби.

Ключові слова: еколінгнвістика, онім, антропонім, пропріальна лексика, глобалізація, топонім, ойконім, урбонім, ергонім.



АННОТАЦИЯ

Нуждак Л. В. Украинский ономастикон посттоталитарной эпохи сквозь призму эколингвистики - Рукопись.

Диссертация на соискание учлной степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.01 - украинский язык. - Львовский национальный университет имени Ивана Франко. - Львов, 2011.

Диссертация посвящена исследованию эколингвистического аспекта украинского ономастикона посттоталитарной эпохи.

Проанализировано около 30 тыс. собственных имен постсоветского периода, зафиксированных в метрических книгах традиционных церквей Украины, актовых записях загсов, бизнес-справочниках, телефонных справочниках, автомобильных картах, картах-схемах населенных пунктов Украины. Для изучения украинского ономастикона посттоталитарной эпохи используются описательный метод, а также приемы социолингвистического и математического методов.

Определены проблемные зоны украинского ономастикона посттоталитарной эпохи, вызванные влиянием глобализационных процессов, экстра- и интралингвальных факторов, отклонениями от норм действующего “Украинского правописания” и законодательной базы Украины.

В диссертации анализируются научные труды, посвящённые проблемам эколингвистики, а также рассматривается украинский ономастикон как объект изучения эколингвистики. Несмотря на то, что первые собственно эколингвистические труды появляются лишь в конце ХХ века, в украинском языкознании отдельные проблемы эколингвистики решаются в лексикографических трудах середины XIX - нач. ХХ в. В условиях независимой Украины изучения эколингвистичечкой проблематики помогает не только полнее описать взаимодействие языка или отдельных его субсистем и среды, но определить зоны с нарушенным эколингвальным балансом, что имеет важное значение при выработке национальной языковой политики.

В работе охарактеризованы акты украинского и международного законодательства, призванные кодифицировать функционирования собственных имен. Анализируется влияние глобализации на эколингвальное состояние украинского ономастикона посттоталитарного периода.

Значительное внимание уделено изучению нормативности современного украинского ономастикона. В разных субсистемах украинского ономастикона посттоталитарной эпохи структура от 1% до 18% собственных имен противоречит действующим нормам украинского литературного языка, что дает есть все основания квалифицировать это явление проявлением дисбаланса между языком или его онимийной субсистемой и средой, в которой он функционирует. В работе определены проблемные зоны эколингвального состояния украинских антропонимов (фамилий, личных имен), топонимов (ойконимов, урбонимов) и эргонимов.

Анализ украинского ономастикона посттоталитарной эпохи с точки зрения эколингвистики показал, что его отдельные субсистемы - личные имена, эргонимы и частично фамилии, урбонимы - подвергаются языковой эрозии, которую вызывают не только последствия безгосударственного статуса украинского языка, но и новейшие глобализационные влияния, непоследовательность языковой политики, а также идеолого-масскультурная экспансия, провоцирующая процессы, явно переходящие рамки языковых заимствований. Чрезвычайно высокие темпы трансформационных изменений в сфере украинского ономастикона посттоталитарной эпохи актуализировали проблему экологии собственного имени, решение которой требует не только дальнейшее развития украинской проприальной лексики как системы, но и украинского литературного языка в целом.

Ключевые слова: эколингнвистика, оним, антропоним, проприальная лексика, глобализация, топоним, ойконим, урбоним, эргоним.



ANNOTATION

Nuzhdak L. V. Ukrainian proper names in the post-totalitarian era prism ekolinhvistic. - Manuscript.

Thesis for a degree of Candidate of Philological Sciences in Ukrainian ( specialty 10.02.01 - Ukrainian language. - Lviv National University named after Ivan Franko. - Lviv, 2011.

In this work we studied the ekolinhvistic problems of the Ukrainian onomastics after the collapse of the Soviet Republic. We highlighted a number of cultural and spelling problems and recommended solutions. We analyzed approximately 20 thousand examples onomastics from the post-totalitarian era that are from liturgical church books, assembly halls, registry office records, business directories, telephone books, road maps and maps of the settlements of Ukraine. There are problem areas in Ukrainian onomastics well post-totalitarian era caused by the influence of globalization processes such as extra- and intralingual factors, preservation of Russian names, the deviations from the norms of the current “Ukrainian spelling” and legislation of Ukraine. For the study of proper names in the Ukrainian post-totalitarian era we largely used a narrative method, as well as sociolinguistic and mathematical methods. Attached is a application serving post-totalitarian onyms of Ukraine containing ekolynhvystychny problems.

Key words: ekolynhnvystyka, onym, anthroponym, proper names, globalization, toponym, oykonym, urbonym, erhonym.

Размещено на Allbest.ru