Актуальне членування російського складного речення в комунікативно-прагматичному висвітленні

Складносурядні речення (далі ССР) з кількома комунікативно актуальними пропозиціями на комунікативному рівні характеризуються тим, що АЧ здійснюється одночасно в кожній із предикативних частин. З огляду на це передається повідомлення про дві відповідно співвіднесені події: Интересы наши // вообще были одинаковы, и я семи-восьми лет // шел в уровень с веком (О.Мандельштам) // - знак межі актуального членування, рема позначена напівжирним шрифтом. Членування інформації відбувається в момент, коли в комунікативному акті ССР організовується як цілісна одиниця комунікації. Підтвердженням того, що сурядні події утверджуються синхронно, є тест на виявлення асертивного компонента значення через уведення в предикативні частини оператора заперечення. У заперечні конструкції перетворюються обидві частини речення: Интересы наши вообще не были одинаковы, и я семи-восьми лет не шел в уровень с веком. Це ще один доказ того, що кожна з пропозицій самостійна і комунікативно релевантна. Спостереження над комунікативною організацією висловлювань усередині частин речення показали, що їхні потенційні можливості не обмежуються чітко визначеними типами АЧ. Тут можливі й реальні як комунікативна однотипність, так і комбінації типів АЧ. Відсутність жорсткої взаємозалежності пояснюємо тим, що комунікативний блок об'єднуює такі одиниці, які потенційно здатні самостійно виконувати комунікативну функцію. З огляду на формальний план, частини ССР звичайно мають усі необхідні атрибути, щоб стати окремими повідомленнями. І тільки мовець, зважаючи на прагматичний контекст, приймає рішення щодо використання більш доречної для мовленнєвого акту форми синтаксичного структурування. Його метою стає об'єднання окремих тверджень у єдиний комунікативний блок, що передає повідомлення про відповідним чином співвідносні денотативні ситуації. Наявність релятивної логічної пропозиції сприяє збереженню у складі ССР номінації двох денотативних ситуацій, які виразно тяжіють до самостійної предикації. Така пропозиція разом із подієвими міститься у кожному складному реченні, одержуючи експлікацію в сполучникових засобах. Факт наявності релятивної пропозиції дає підстави вказувати на єдність складного висловлювання, утвореного поєднанням двох повідомлень у комунікативний блок. Такий тип комунікативного устрою доцільно визнати канонічним, оскільки він найбільше відповідає загальнопропозитивній семантиці конструкції. Інший тип комунікативної організації мають ССР, в яких акцентуються відношення взаємозаперечення, несумісності з указівкою на ускладнення вибору точного позначення ситуації, при цьому експлікатором служать повторювальні сполучники не то…не то, то ли…то ли: Не то пыль, не то дым (В.Некрасов), а також речення, що передають значення взаємозаперечення як несумісності у часі номінованих подій, яке виражається сполучниками то…то, или…или, либо…либо: То он собирался поступать в Зоологический сад учиться на укротителя тигров, то его тянуло к пожарному делу (В.Каверін). Їхнє АЧ, за формальними параметрами не відрізняючись від основного типу, має принципово інший характер. Тут не існує двох окремих повідомлень, а, значить, відсутній комунікативний блок. У такому разі простежуємо своєрідну редуплікацію інформації, яка співвідносна з одним комунікативним актом. Різницю між виділеними комунікативними типами пояснюємо тим, що призначення АЧ полягає у виявленні в інформаційному змісті висловлювання відмінних один від одного за своєю комунікативно-прагматичною цінністю смислових блоків.

Складнопідрядні речення (далі СПР) репрезентовані різними структурно-семантичними типами, в яких поліпропозитивність у різноманітних комунікативно-мовленнєвих ситуаціях передбачає варіативність їхньої комунікативної структури. Принципово відмінну комунікативну будову мають речення розчленованої і нерозчленованої структури, послідовно розмежовані в усіх структурно-семантичних класифікаціях. У висловлюваннях, побудованих на основі речень розчленованої структури, комунікативно релевантною виявляється пропозиція, з якою співвідноситься зміст головної частини. Це визначає її рематичний характер. Пропозиція підрядної частини, за якою також стоїть самостійна денотативна ситуація, кваліфікується як неактуалізована пропозиція, що мотивує її тематичну функцію: Но поскольку захворал его сын, // вот он и прибыл (М.Зощенко). Підтвердженням статусу пропозиції головної частини речення є можливість синонімічної заміни СПР простим реченням, оскільки «синонімічність речень зазвичай визначається ідентичністю пропозицій» (Н.Д.Арутюнова). Для наведеного СПР синонімом буде По случаю болезни сына он и прибыл, де інформацію, співвідносну з підрядною частиною складного речення, АЧ визначить як тему. Аналогічний висновок щодо розподілу комунікативних ознак було одержано при розмежуванні у загальній пропозитивній семантиці конструкцій асерції та пресупозиції. Твердження про те, що на рівні семантичної структури думка, яку мовець має намір донести до адресата, стосується асертивного компонента значення, дає змогу констатувати його комунікативну значущість і, як наслідок, функцію реми висловлювання. У СПР детермінантного типу асертивний статус має пропозиція головної частини, а презумптивний - підрядної, що засвідчує впроваджуваний у конструкцію оператор заперечення: Когда Илья Петрович Чайковский посватался к девице Ассиер, ему было сорок лет (Н.Берберова) і Когда Илья Петрович Чайковский посватался к девице Ассиер, ему не было сорока лет; Как это ни покажется странным, с этого момента я перестал испытывать и отвлеченную тревогу, и непосредственный ужас (Г.Газданов) і Как это ни покажется странным, с этого момента я не перестал испытывать и отвлеченную тревогу, и непосредственный ужас.

Тест на введення оператора заперечення показовий і тому, що наочно демонструє, про який фрагмент дійсності повідомляє таке висловлювання. Особливого значення процеси розуміння змісту мовних одиниць, зокрема змісту складного речення, набувають у комунікації, передусім при співвіднесенні мовних виразів із позамовними ситуаціями. Тільки усвідомивши те, який об'єкт зовнішнього світу позначено таким реченням, мовець може вважати, що однозначно висловив свою думку і що ця думка буде адекватно сприйнята. Викладене дає змогу пояснити препозитивне місце підрядної частини, що є частотним для цього типу СПР. Взаєморозташуванням частин виявляється його АЧ, а те, що тема (підрядна частина) посідає ініціальну позицію, зумовлено загальномовною природою АЧ. Категоріальна сутність цієї природи в процесах мовленнєво-мисленнєвої діяльності незмінна для будь-яких комунікативних одиниць. Виділяючи в простому та складному реченнях частини, що відрізняються комунікативним змістом, мовець задає певну стратегію опису ситуації: спочатку позначає те, на що він спирається як на певну даність, а потім уже подає актуальну для комунікативного акту інформацію.

Охарактеризований тип комунікативної структури визнається основним, що, однак, не відкидає й інші можливості реалізації АЧ. Не виключається ймовірність кардинальної зміни комунікативного статусу частин чи організації речення як нерозчленованого висловлювання. Це цілком реально, тому що одним із основоположних начал теорії АЧ визнана теза-аксіома, згідно з якою комунікативний статус - це перемінний складник, що визначається прагматичною ситуацією, в умовах якої відбувається мовленнєвий акт. Комунікативні можливості СПР детермінантного типу показані в роботі на прикладі детального дослідження речень із часовими підрядними частинами.

У структурно-семантичному підході детермінантним СПР протистоять речення нерозчленованої структури, для яких характерною є співвіднесеність підрядної частини з опорним словом головної. Основоположною особливістю їхньої загальнопропозитивної семантики визнано співвідносність уміщеного в них повідомлення з однією денотативною ситуацією. У граматичній традиції М.С.Поспєлов позначив цю особливість як відповідність одному судженню. Як самостійні когнітивні структури ці речення призначені для того, щоб в особливій спосіб інтерпретувати або концептуалізувати, іншими словами, репрезентувати у свідомості людини в типізованому вигляді описувану ситуацію дійсності. Переконатися в цьому дають змогу синонімічні заміни як засіб тлумачення «конструкцій із складним і нез'ясованим зв'язком між формою і змістом за допомогою більш простих» (О.В.Падучева): Но теперь он видит, что такого закона нет (Н.Берберова) і Но теперь он видит отсутствие такого закона; Он был из породы старых настройщиков, которые бренчат костяшками пальцев в чужих хоромах (О.Мандельштам) і Он был из породы старых бренчащих костяшками пальцев в чужих хоромах настройщиков; Белый шар под потолком сиял до того, что резало глаза (М.Булгаков) і Белый шар под потолком сиял до рези в глазах; И он страдал от этих разрывов сильнее, чем страдала она (Н.Берберова) і И он страдал от этих разрывов сильнее ее. Наведені конструкції тотожні за своєю загальною пропозитивною семантикою, але відрізняються прагматичними компонентами смислу, оскільки відображають різне розуміння мовцем певної позамовної ситуації. Складне речення, на відміну від простого, дає змогу репрезентувати денотативну сутність описуваного епізоду через експлікацію специфічної взаємодії ситуації, суттю чого є використання однієї із ситуацій (визначеної пропозицією підрядної частини) для виконання своєрідної функції. Ця ситуація через відсутність співвіднесення у мовленнєвому акті з самостійним ситуативним денотатом служить засобом опису відповідного компонента інформаційної структури іншої ситуації, що опинилася у фокусі уваги мовця і стала предметом його висловлювання. У реченнях нерозчленованої структури власне подієвою буде пропозиція, що є в змісті головної частини, яку підтверджує оператор заперечення: Бахман вдруг почувствовал, что все смотрят на него (В.Набоков) і Бахман не почувствовал, что все смотрят на него; Бог отказал этим людям в приветливости, которая все-таки украшает жизнь (О.Мандельштам) і Бог не отказал этим людям в приветливости, которая все-таки украшает жизнь; Со следующего дня я стал жить иначе, чем жил до сих пор (Г.Газданов) і Со следующего дня я не стал жить иначе, чем жил до сих пор; Нина Петровская пострадала за то, что стала его возлюбленной (Вл.Ходасевич) і Нина Петровская не пострадала за то, что стала его возлюбленной. Аналіз показав, що ці речення як самостійні й відмінні від іншої групи СПР, а також від простих речень - це когнітивні структури, призначені для відображення особливого погляду на дійсність. Наслідком цього на комунікативному рівні стало те, що межа АЧ проходить у головній частині, а в рему обов'язково включається підрядна частина: Но теперь он // видит, что такого закона нет (Н.Берберова); Тот же лекарь, который приезжал к гусару, // лечит и его (О.Пушкін); Белый шар под потолком // сиял до того, что резало глаза (М.Булгаков); Со следующего дня я // стал жить иначе, чем жил до сих пор (Г.Газданов).

Статус підрядної частини цих конструкцій принципово інший, ніж у детермінантних. Зміст її вміщується у ту частину інформації, яка разом із інформаційним блоком головної частини потрапляє в інтенційний фокус мовця, що й експлікується входженням підрядної частини в рему висловлювання. Рематичний компонент головної частини у комунікативному акті не є самостійним. Він потребує конкретизації, оскільки комунікативна напруга ще не досягла свого однозначного вирішення, що й доповнюється інформацією підрядної частини. Така комунікативна структура лінійно оформлюється препозицією головної частини і постпозицією підрядної, що репрезентує найбільш частотну послідовність частин. У цьому дослідженні такий лінійно-динамічний тип визнано основним і типовим. На синтаксичній базі розглянутих речень поряд з основним утворюються також інші лінійно-динамічні типи. Мовленнєва діяльність, де використовують різні синтаксичні структури, має творчу природу, одвічно передбачає мобільну можливість зміни семантичних навантажень вербального матеріалу в плані його актуалізації. Мовець, здійснюючи контроль над мовленням, ураховує наявні обставини спілкування, конкретні соціально-психологічні умови його здійснення, передусім поінформованість комунікативного партнера. У зв'язку із цим він приймає оперативні рішення стосовно можливої актуалізації тієї інформації, яку він уважає значущою через низку прагматичних причин. Ці причини різні в окремих різновидах нерозчленованих речень, що зумовлює необхідність дослідження кожної з них.

Питання про АЧ безсполучникових складних речень (далі БСР) не тільки не вивчене, але навіть не поставлене, оскільки при розгляді комунікативної природи складного речення в центрі уваги були лише сполучникові речення. Синкретична природа БСР перешкоджає єдності щодо їхнього граматичного тлумачення. Про це свідчить виведення зазначених конструкції за межу складного речення в «Російській граматиці» (М., 1980). У нашій науковій розвідці прийнята інша точка зору, що вже має традицію, відповідно до якої БСР - це самостійний структурно-семантичний тип, відмінною особливістю якого є використання інтонації як засобу зв'язку предикативних частин. Розуміння інтонації як граматичного засобу, що закріплений узусом, бере свій початок від Ш.Баллі, а нині обґрунтовано в теоретичному осмисленні БСР, що його здійснив Є.М.Ширяєв. Визнання БСР самостійним типом складного речення зумовлює те, що його всебічний опис неможливий без аналізу комунікативного устрою.

Серед БСР виділяють два основних комунікативних типи з власним набором комунікативних показників, із одного боку, а також із яскраво вираженою ізоморфністю стосовно того чи того структурно-семантичного розряду сполучникових речень, з іншого. До першого типу належать конструкції з кількома предикативними частинами, кількість яких визначають з урахуванням екстралінгвістичних чинників. У структурно-семантичній класифікації вони позначені як речення відкритої структури і об'єднані з ізоморфними складносурядними в один структурний тип. Загальнопропозитивна семантика таких БСР пов'язана з комплексом окремих подієвих пропозицій, при вербалізації яких АЧ відмежовують комунікативно значущі компоненти, що відрізняються тематичною або рематичною функцією: С конца сентября наши сады и гумны // пустели, погода, // по обыкновению, круто менялась (І.Бунін); В одних меня // прельщала красота их тела, в других // - их мужество в перенесении величайших мучений, их презрение ко всем моим ухищрениям, в третьих, // напротив, - их слабость, их безволие, их стоны и напрасные мольбы (В.Брюсов). За допомогою конструкцій, що аналізуємо, мовець повідомляє про наявний у його уяві образ певної ситуації, який виник внаслідок об'єднання окремих пропозиційних смислів. Представляючи це, АЧ здійснюється одночасно в кожній із предикативних частин, внаслідок чого утворюється комунікативний блок, який, на думку мовця, відображає взаємовідношення явищ реальної дійсності. До другого комунікативного типу належать БСР, що характеризуються, по-перше, послідовно бінарною будовою, по-друге, імпліцитними смисловими відношеннями між частинами, як правило, полісемантичними. При об'єднанні в замкнену синтаксичну і комунікативну єдність кожна з частин робить свій внесок у її утворення, однак їхній пропозиційний зміст неможливо об'єднати в одне загальне розумове утворення, загальну ідею, спроможну замінити в процесі мислення кілька подій того самого виду. Номінований фрагмент дійсності мовець бачить таким, що налаштований на відображення певних логічних відношень між двома ситуаціями. Тому в інформації, яка вміщена в кожній із предикативних частин, формуються власні смислові блоки - тема і рема. Осмислюючи характер їхньої взаємодії, мовець об'єднує їх у комунікативному акті в єдине повідомлення: Но я // принял его всерьез: мои аналитические возможности //еще не вернулись ко мне (Г.Газданов); Ее // окликали, она // не отзывалась (Л.Улицька). Підтвердженням виявленого комунікативного налаштування служить тест для визначення асертивного і пресупозитивного складників змісту висловлювання. Тут діагностична сила негації поширюється на обидві предикативно номіновані події, що доводить наявність двох тверджень: Всю дорогу до станции молчали: говорить мешала тряская езда (А.Чехов) і Всю дорогу до станции не молчали: говорить не мешала тряская езда. В окрему групу виокремлені такі БСР, перша предикативна частина яких містить як структурно визначальний лексичний компонент, що потребує вербального з'ясування. Підставою для цього стає їхня комунікативна структура. Ці БСР часто розглядають як синонімічні СПР із з'ясувальною підрядною частиною, оскільки вони вільно допускають уживання підрядних сполучників із з'ясувальною семантикою. Однак це лише формальний показник ізоморфності. Більш переконливим аргументом, передусім з огляду на зміст, є подібність їхнього комунікативного устрою. Так само, як і в з'ясувальних, у БСР темою стає іменна група першої частини, а ремою - предикат першої частини, що потребує семантичного заповнення, і друга частина речення, що займає відкриту синтаксичну позицію при з'ясувальному компоненті: И внезапно оба // почувствовали: что-то не так, - ой не так! (В.Набоков).

Аналіз показав, що складне речення, яке репрезентоване своїми структурно-семантичними типами, має широкий прагматичний потенціал, який сприяє активному використанню його в комунікативній діяльності як мовного засобу оформлення мовленнєвих актів.

Беручи до уваги той безперечний факт, що складне речення, як і будь-яка інша мовна структура, не існує в мовленні ізольовано, а під час використання в мовленнєво-мисленнєвій діяльності завжди вбудовується у певний текст, у розділі 5 «Складне речення у складі тексту: специфіка реалізації актуального членування» простежуємо зв'язок між комунікативно-динамічною структурою складного речення і текстовим оточенням, у якому воно має функціонувати , визначаємо характер їхньої взаємодії. У підрозділі 5.1. «Актуальне членування як одна з провідних текстотвірних категорій» показано, що інтерес до тексту, процесів його породження і сприйняття спричинився до виникнення принципово важливого питання про ті мовні засоби, які беруть участь у створенні його структурно-семантичної цілісності. У всіх відомих концепціях до переліку таких засобів входить актуальне членування, визнане провідною текстотвірною категорією (М.А.К.Хеллідей, Т.М.Ніколаєва, О.І.Москальська, М.Ю.Федосюк, К.А.Філіппов). Погляди лінгвістів щодо цього підтверджують і психолінгвісти (Л.В.Сахарний, І.Н.Горєлов, К.Ф.Сєдов), визнаючи особливу вагомість механізму формування тема-рематичних блоків і складність їхньої реалізації в тексті. У процесі створення тексту АЧ відповідає за надходження нової інформації. Поява нової інформації, її присутність як у свідомості мовця, так і в продукованому ним тексті, а також обов'язкова експлікація в мовній структурі забезпечуються завдяки тому, що в наявному в полі зору мовця інформаційному комплексі актуалізується та його частина, яка за створених комунікативних обставин узгоджується з його ілокутивними намірами. Механізмом, який служить для реалізації ілокутивного складника мовленнєвого акту, володіє АЧ, завдяки здійсненню якого рема відзначає нову інформацію, сигналом чого стає віднесення її в кінцеву, інтонаційно виділену позицію. Будучи доведеною таким чином до свідомості адресата, ця інформація виявляється вихідною частиною, темою для наступного мовленнєвого акту, в якому мовець, відповідно, визначає те, що потрібно донести до свідомості адресата, зокрема в тексті постійно виникає, створюється нова інформація, внаслідок чого відбувається змістовий розвиток цього тексту. Значущість для динамічного розгортання повідомлення перманентного надходження нової інформації демонструють тексти, у яких із відповідних причин цей процес блокується.

У підрозділі 5.2. «Концепція комунікативних регістрів мовлення і актуальне членування» розглядаємо «поведінку» складного речення в процесах створення тексту. Спостереження проведено над текстами, що їх Г.О.Золотова зараховує до генеритивного регістру мовлення, головною особливістю яких визнано передавання узагальнених результатів чуттєво-духовного пізнання дійсності та універсальну адресацію. У пізнавальних актах вони є засобом одержання нових знань про світ. Із їхньою допомогою вербалізується і передається змістова інформація не стільки про реальні факти реального матеріального світу, який оточує людину, скільки про суб'єктивні моделі явищ і ситуацій дійсності, наявних у думках і уявленнях мовця: [Я быстро и хищно, с феодальной яростью смотрел владения окоема.] Так опускают глаз в налитую всклянь широкую рюмку, чтобы вышла соринка (О.Мандельштам). Комунікативне улаштованість цих висловлювань характеризується тим, що внаслідок здійснення АЧ не виділяється предмет повідомлення, його тема, а тому весь їхній склад стає власне повідомленням - ремою. Комунікативна нерозчленованість значною мірою зумовлена тим, що ці висловлювання, як правило, несуть нові знання. У них передається оцінка автором якоїсь ситуації, про яку йшлося в попередньому контексті. Саме поданий попередньо фрагмент тексту, його пропозиційний зміст дає автору змогу, осмисливши створену мовленнєво-мисленнєву ситуацію, висловити своє ставлення до неї, дати цій ситуації морально-етичну інтерпретацію. Мета суб'єкта мовлення - не інформувати про те, що сталося з украй абстрактним у таких висловлюваннях предметом мовлення, а вплинути на сприйняття конкретної ситуації спілкування. Із цього випливає, що для об'єктивної інтерпретації таких висловлювань модусною рамкою, яка виявляє позицію суб'єкта мовлення, є заклик мовця до сприйняття узагальненої, створеної у попередньому контексті ситуації, що може бути оформлено ілокутивним висловом Знай (помни), что так опускают глаз в налитую всклянь широкую рюмку, чтобы вышла соринка. Про правомірність зарахування таких висловлювань до нерозчленованих свідчять два факти. Вони будуються відповідно до повного диктального питання (Ш.Баллі) на зразок Що сталося? Що має місце? У чому справа? Відповідаючи на таке імпліцитне питання, мовець завжди будує мовленнєві висловлювання як нерозчленовані, оскільки уся відповідь є ремою. Другий факт пов'язаний із їхньою загальною семантикою. Наявна в них інформація подана як передавання позачасового факту, який якщо і співвіднесений із суб'єктом, то лише з таким, що поданий узагальнено, нереферентно. Нереферентність предмета повідомлення визначає характер комунікативної напруги висловлювання. Створюється така комунікативно-прагматична ситуація, за якої немає необхідності виділяти предмет повідомлення в окрему інформаційно-комунікативну одиницю (тему) через його мале інформаційне насичення й узагальнену референцію. Суттєвою виявилася і їхня характеристика з огляду на взаємодію з текстовим оточенням. Генеритивним висловлюванням властива надзвичайно слабка вербальна залежність від попереднього тексту, внаслідок чого для них не характерні лексико-граматичні показники зв'язку з контекстуальним оточенням. Вони пов'язані з комунікативно-прагматичною ситуацією в цілому, що формується в межах дискурсивного простору. В певний момент у мовця виникає потреба висловитися узагальнено, у формі сентенції. При цьому комунікативна специфіка генеритивних висловлювань така, що вони не можуть існувати поза дискурсом. Тільки у дискурсі, в процесі його розгортання створюються умови для деяких узагальнень, виявлення типових випадків.

Висновки

1. Увага до питання про АЧ складного речення зумовлена усвідомленням того, що за наявності досліджень відповідної тематики, його концептуальна природа все ще не одержала адекватного висвітлення у наявних лінгвістичних описах. Необхідність системного вивчення явища АЧ з позицій новітніх досягнень лінгвістики пов'язана з поширеним розумінням мови як устрою, детермінованого його функціональною природою.

2. Злам тисячоліть - ХХ і ХХІ - став тим періодом у розвитку гуманітарних знань, який репрезентував реальну можливість, фундаментально осмисливши накопичений інтелектуальний досвід, виявити перспективні вектори в подальшій еволюції гуманітаристики, яка вивчає людину в її специфіці. Весь широкий комплекс питань, що стосується багатоаспектного процесу вираження людиною себе, її когнітивної та комунікативної діяльності, опинився у фокусі дослідницької уваги, сформував той генеральний напрям, який визначає сучасну науково-філологічну картину. Наукове товариство дозріло до рефлексивного усвідомлення теоретичного і практичного багажу, що акумулював усі знання про мову, накопичені різними школами і напрямами. О.О.Потебня, творчо розвиваючи одне з найбільш затребуваних сьогодні гумбольдтівських положень про те, що мова - це не мертвий витвір, а процес виробництва, у ХIХ ст. був глибоко переконаний, що мову слід розуміти і, відповідно, аналізувати як дію. Однак лише наблизившись до тисячолітньої межі, філологія як найбільш органічно серед інших гуманітарних дисциплін пов'язана з людиною наука, ґрунтовно почала вивчати те, що нині прийнято називати діяльнісним аспектом репрезентації мови. Зміна предмета дослідження природно викликала зміни стосовно об'єкта дослідження - тих засобів, якими володіє мовна система. Відповідно до основного принципу цього підходу вивчення мови як замкненої самодостатньої системи в ізоляції від учасників комунікації та конкретних умов її перебігу не можна визнати вичерпаним. Увесь арсенал мовних засобів незалежно від їхньої належності до певного рівня за створених наукових обставин становлять інтерес, оскільки необхідно з'ясувати, в яких умовах, з якою метою, для досягнення якого результативного впливу на адресата вони можуть бути використані у мовленнєвому акті. Не є винятком у цьому плані і складне речення, що стало предметом спостережень, проведених у межах цього дослідження. Комунікативно-прагматичний опис складного речення як структури, яку регулярно використовують для мовного оформлення мовленнєвих актів, дав змогу одержати відповіді на поставлені питання.

3. Вибираючи для оформлення свого повідомлення синтаксичну форму складного речення, відправник мовлення вважає, що таким чином зможе повідомити адресату інформацію про причинно-наслідкові, у широкому розумінні цього слова, чи логічні відношення, які виникають між окремими подієвими ситуаціями. Когнітивний потенціал складного речення дає змогу в межах єдиного мовленнєвого акту передати повідомлення, принаймні, про дві експліцитно представлені пропозиції, що сумісно відображають у свідомості відправника мовлення фрагмент дійсності, який потрапив у поле зору. Тим самим шляхом використання синтаксичної структури складного речення виражаються семантичні відношення, які корелюють із певним видом розумового процесу, оскільки мовленнєво-мисленнєвий акт, що відображає різні види прояву дійсності, вербалізується в синтаксичних побудовах різного ступеня складності. І якщо залучення для репрезентації мовленнєвого акту простого речення є вербальним вираженням розумових операцій, пов'язаних із суб'єктно-предикатними відношеннями, то каузативні та логічні зв'язки, поєднані з інтелектуальними зусиллями, перебувають у безпосередній залежності від логіко-пізнавальних процесів і ментальної діяльності, завжди належать до іншого мовленнєво-мисленнєвого рівня - рівня відносин між пропозиціями чи подіями. Для їхньої вербальної репрезентації потрібна відповідна синтаксична конструкція - наділене властивостями поліпредикативності та поліпропозитивності складне речення.

4. Складне речення як самостійну мовну структуру регулярно використовують для оформлення мовленнєвого висловлювання тоді, коли фрагмент дійсності, відображений у свідомості мовця, складається внаслідок взаємодії окремих ситуацій, які перебувають між собою в ієрархічних відношеннях. Осмислюючи ці відношення, мовець виявляє між ними причинний і логічний зв'язок, наявність і характер якого має намір довести до свідомості адресата для того, щоб і в його сприйнятті система одержаних знань про фрагмент дійсності, що став змістом комунікації, також виявилася організованою ієрархічно. Вербальна інформація, вміщена в складному реченні, може бути висловлена іншими відомими синтаксичними структурами - простим реченням і багатокомпонентним складним. Однак відмінності в конкретних формах завжди пов'язані з різницею не тільки щодо обсягу переданої інформації, а, головно, з тим, якою виявиться репрезентована картина світу. Зміна мовної форми неминуче спричинить зміни сутнісних характеристик і параметрів відображуваної позамовної ситуації. Це буде вже інший погляд, інша комунікативна ситуація і, як наслідок, інший екстралінгвістичний зміст.

5. Констатація специфічних можливостей складного речення у структуруванні відповідного змісту, їхня причетність до пізнавальних процесів, які характеризують діяльність людини, дає змогу зарахувати цю мовну одиницю до когнітивних структур, що забезпечують доступ до певної структури знань, і в результаті передбачає розгляд складного речення серед об'єктів когнітивної лінгвістики, а це знаходить увсе більшу підтримку наукового співтовариства. Необхідність аналізу складного речення в когнітивному аспекті підтверджується і тією увагою до синтаксичної організації мовлення, що виявляється в когнітивній психології. При всій значущості для реалізації мовленнєвої дії мовних одиниць усіх рівнів перевагу в осмисленні процесу виявлення думки і переведення її у вербальну форму безперечно надають синтаксичній стадії породження висловлювання як найбільш креативному етапу мовленнєвої діяльності.

6. Традиційний формально-граматичний опис складного речення як один із складників його аналізу передбачає характеристику кожного структурно-семантичного типу стосовно порядку розміщення предикативних частин синтаксичної конструкції. Такий опис має переважно прескрептивний характер, змушує враховувати нормативні варіанти і таким чином застерігає від некоректних побудов. Це особливо важливо тоді, коли йдеться про складнопідрядне речення. Розгляд складного речення в комунікативно-прагматичному аспекті дає змогу внести корективи в цю процедуру. Порядок частин складного речення перебуває у прямій залежності від його комунікативного улаштування, оскільки є засобом репрезентації компонентів комунікативної структури - теми і реми. У світлі цього одержує достовірне пояснення найбільш частотне препозитивне розміщення підрядних частин детермінантних складнопідрядних речень як таких, що утримують тематичну інформацію, і постпозитивне прислівних, в яких представлена рематична інформація, а значить, така, до якої мовець у межах здійснюваної мовленнєвої дії має намір привернути увагу. Наявні у мовленнєвій реальності зміни встановленого порядку не свідчать про свободу в організації лінійного простору синтаксичної конструкції, а є показником можливостей вираження комунікативного смислу. Ці можливості з урахуванням природних когнітивних і комунікативних потреб людини справді дуже широкі.

7. Результати аналізу комунікативної структури складного речення в цілому дають змогу констатувати, що ця синтаксична конструкція містить широкий прагматичний потенціал, який сприяє її активному використанню в комунікативній діяльності як одного із засобів оформлення мовленнєвого акту. Будь-який випадок звернення мовця до складного речення значущий, оскільки, зробивши вибір на користь складного речення, він, тим самим, визначає своє бачення тієї ситуації навколишнього світу, що є предметом комунікативної номінації. Кожному з проаналізованих структурно-семантичних типів складного речення притаманна система комунікативних форм, що дає змогу мобільно пристосовувати синтаксичну структуру до широких потреб комунікації. Маючи здатність поєднувати у своєму змісті не одну, а кілька пропозицій, складне речення, вживане як форма мовленнєвого висловлювання, дає змогу подати первісну об'єктивну картину світу у вигляді взаємопов'язаних подій, характер відношень між якими в аспекті їхнього входження в тематичні чи рематичні блоки інформації завжди покликаний відобразити певну пізнавальну позицію мовця. Довести свою пізнавальну настанову до адресата мовцеві допомагає також адекватне вираження АЧ, коректна організація якого приводить зрештою до побудови комунікативно однозначного висловлювання.

8. Здійснене дослідження дало змогу ще раз привернути увагу до проблематики, настільки важливої для загального розуміння процесів, пов'язаних з використанням мови в комунікації, наскільки також неоднозначної з огляду на теоретичні висновки і констатації. Явище, термінологічно позначене як АЧ речення, - це не лише наслідок власне теоретичних рефлексій, але й об'єктивна реальність, яка спрямовує адекватне відображення утвореного в акті комунікації взаємовідношення мови, мислення і дійсності. Труднощі, які виникали у процесі проведеного дослідження, багато в чому стали наслідком складних відношень між метавідображенням, емпіричною реальністю та інтуїцією.

За допомогою АЧ у кожному конкретному випадку спілкування регулюється процес передавання інформації від свідомості адресанта до свідомості адресата. Досягають цього через розмежування в інформації, яку передають, її тематичної частини, що має інтродуктивний характер, і рематичної, з новою для адресата інформацією, яка складається в системі знань під час мовленнєвого акту. Керуючись своєю інтенціональною настановою і комунікативними обставинами, що виникли, мовець може змінити характер взаємовідношень між інтродуктивною та констатувальною частинами свого висловлювання, передаючи, таким чином своє актуальне бачення конкретної ситуації дійсності. Розмежування у кожному акті мовлення наділених власними комунікативними властивостями інформаційних блоків є обов'язковим, відповідно також обов'язковою є їхня присутність в експліцитній або імпліцитній (для тематичної частини) формі в кожному перетворюваному у висловлювання мовленнєво-мисленнєвому акті. Тому в усіх наділених комунікативною функцією мовних структурах, незалежно від їхньої синтаксичної форми, здійснюється АЧ. Складне речення як одна з таких структур також не може реалізувати своє призначення поза АЧ. Аналіз показав, що комунікативні потенції складного речення, представленого цілою системою структурно-семантичних типів, дають змогу обслуговувати широкі потреби спілкування як регулярного і ефективного засобу вираження певного погляду на довкілля. Знання динамічних особливостей складного речення, експлікованих за допомогою АЧ, дає змогу звернутися до проблеми співвідношення складного речення і власне мовленнєвого акту як наділеного конкретною ілокутивною функцією мовленнєвої дії, заявленої як одного з актуальних завдань сучасного синтаксису складного речення.

9. Визначаючи перспективні напрями подальшого дослідження проблематики, безпосередньо пов'язаної із актуальним членуванням, потрібно взяти до уваги налаштування лінгвістичного співтовариства на розробку теорії комунікативної граматики (лінгвістики). Обумовивши постановку і потребу вирішення цілої низки специфічних завдань, наукове співтовариство зіткнулося із необхідністю визнати ті концептуальні поняття, спираючись на які можна теоретично і лінгводидактично подавати правила використання різноманітних мовних засобів, які беруть участь у керуванні комунікативними процесами. Комунікативна лінгвістика, або лінгвістика спілкування, спирається на цілий цикл дисциплін з теорії мовлення і виокремила серію понятійних категорій, за якими стоять реальні явища, «не байдужі» до процесу породження і сприйняття мовлення, а у багатьох випадках навіть визначають цей процес. Одним із таких явищ слід визнати актуальне членування. Більш того, виходячи з центрального положення комунікативної граматики, яке полягає в тому, що ця наука покликана зосередитися на вивченні механізмів побудови і використання всіх мовних одиниць в умовах конкретних ситуацій мовленнєвого акту і в контексті знання про світ, ще із більш глибоким переконанням слід констатувати: без знання законів і основних принципів динамічної організації мовлення, відповідальним за що передусім виявляється АЧ, вкрай важко, а іноді просто неможливо побудувати речення чи текст, які втілюють мовленнєві акти або їх послідовності. Комунікація як засіб передавання необхідної інформації передбачає розмежування в цій інформації знання, яке вже відоме адресату мовлення, і нового, актуального для конкретної комунікативно-мовленнєвої ситуації. Розмежувати ці види знань, експлікувати їх у вербальній формі - саме у цьому полягає призначення актуального членування. Поза таким розмежуванням, а тим самим і поза АЧ жоден мовленнєвий акт не може бути визнаний ілокутивним, оскільки він не досягне своєї мети - одержати інформацію про ще непізнане. Поза актуалізацією, що її забезпечує актуальне членування, речення буде аморфним вербальним континуумом.

10. У комунікативній граматиці мають знайти місце і так звані комунікативно-прагматичні правила, призначені регулювати кооперативне мовленнєве спілкування. Вони були сформульовані в типізованому вигляді П.Грайсом і одержали назву конверсаційних максим або максим ведення розмови. Організація у висловлюванні АЧ безпосередньо стосується принаймні двох із визначених П.Грайсом максим - максими інформативності та максими відношення. Зокрема порушення максими інформативності (кількості), що полягає у вимозі «адекватно нормувати інформацію», «не залучати у висловлювання зайву інформацію», приводить до створення текстів, класичним прикладом яких є віршований переклад С.Я.Маршака «Дім, який побудував Джек». Одержана інформація при розвитку повідомлення, перейшовши з нової у відому, а, значить, із реми в тему, неминуче має бути згорнута, а для цього залучають вироблені системою мови дейктичні засоби. Виражене в ремі попереднього висловлювання виявиться зайвим у темі наступного висловлювання. Безумовно, тема має бути обов'язково співвіднесена з попереднім контекстом, але на це співвідношення накладаються певні обмеження. Передусім тому, що дане - це вже присутнє в свідомості приймача повідомлення знання, а його обсяг і фіксація в оперативній пам'яті мають свої закономірності і детермінанти, серед яких і процес трансформації інформації. Враховуючи зазначене, мовець, переходячи до наступного повідомлення, змушений усунути зайву деталізацію інформації, що виникла у цьому разі. Послідовне дотримання охарактеризованих правил динамічного розвитку комунікативно-мовленнєвого висловлювання дасть змогу виконати нарешті вимогу максими кількості.

Стосовно максими відношення (релевантності), то й у цьому разі знайомство з правилами тема-рематичної організації висловлювання виявиться досить корисним. Вимога «говорити те, що в цей момент стосується справи», може бути успішно реалізована, якщо, відповідно до вимоги АЧ, висловлювання буде занурено в контекст як найближчий, так і віддалений. Виходячи з дискурсивного контексту, мовець приймає рішення щодо конкретного спрямування своєї інтенціональної настанови. Так,вербальне наповнення речення Приведенный с тревожным любопытством глядел на прокуратора (М.Булгаков, «Мастер и Маргарита») дає змогу використати його для повідомлення, принаймні, у двох фрагментах дійсності. Перший, авторський варіант, покликаний повідомити про те, що приведений звинувачений (Ієшуа) не відчував страху перед прокуратором і в його погляді була швидше цікавість, аніж неспокій. Автор (Булгаков) хотів наголосити, що для Ієшуа Понтій Пілат був передусім такою ж людиною, як і він сам, і тому він відверто дивився в обличчя прокуратора. Але можливий також інший варіант: Приведенный глядел на прокуратора с тревожным любопытством, де вже не буде рівності людини людині, а буде перевага одного і неспокій іншого. За свідченням контексту, в руслі обраної комунікативної теми для її розвитку, з`явиться повідомлення про взаємостосунки Понтія Пілата з Ієшуа, для якого прокуратор, попри трагічну ситуацію, був співрозмовником. Це розуміння відображає саме перший із наведених варіантів висловлювання.

11. Прихильники створення комунікативної граматики приділяють особливу увагу категорії мовленнєвого жанру як засобу формалізації соціальної взаємодії. При розгляді ситуації тлумачення мови, механізмів породження та інтерпретації мовлення оперування такою категорією визнають обов'язковим. Розрізняючи правила використання мовних засобів, з одного боку, в усному мовленні, а з іншого, у писемному - найбільш загальних, за концепцією М.М.Бахтіна, мовленнєвих жанрах, необхідно мати на увазі, що й АЧ має свої особливості в кожному із зазначених жанрових типів. Якщо для писемного мовлення основним, жанроутворювальним є тип висловлювань із послідовним розміщенням компонентів від теми до реми, то для усного, внаслідок його конситуативного характеру, вербалізація теми висловлювання не становить обов'язкового етапу в процесі комунікативного розгортання висловлювання. Тема повідомлення може стати відомою із самої ситуації спілкування або бути позначеною паралінгвістичними засобами. Тому тут на перше, актуалізоване місце виходить рематична частина інформації. Взагалі ставлення до теми висловлювання у розмовному мовленні більш вільне, ніж у писемному, що засвідчує поширення у цій мовній системі неповних речень, які у комунікативному плані містять нову, рематичну інформацію. Обговорюючи жанрові особливості комунікації та їхній вияв, фіксовані в АЧ, необхідно взяти до уваги і дослідження поетичного мовлення, його синтаксису, які свідчать, що АЧ ліричного тексту притаманні свої, об'єктивно існуючі закономірності.

12. Створення онтологічної картини процесу вербального спілкування без залучення аспекту АЧ небезпечне тим, що така картина буде неповною, а головне, у ній не відобразиться досить суттєвий для організації успішної комунікації складник. Беручи до уваги те, що теорія АЧ речення від моменту свого зародження нерозривно пов'язана з динамічним аспектом мови, тобто з мовленням, стає очевидним, що потенціал, акумульований цією теорією, виявиться корисним передусім у практичному плані, для вирішення нагальних потреб лінгвістики спілкування.

Одержана у процесі дослідження інформація щодо складного речення, розглянутого в контексті його комунікативно-прагматичних можливостей, зреалізованих через об'єктивно існуючий механізм АЧ, дає змогу виявити ті його особливості, що зазвичай не зазначені в традиційних синтаксичних репрезентаціях цієї мовної одиниці. Це значно наближає науково-методичне співтовариство до створення адекватного опису вживання складного речення як мовного знака в діяльності спілкування - одного з імперативів сучасної науки про мову.

Основні положення дисертації висвітлені в публікаціях автора

1. Абашина В.Н. Вопросы коммуникативно-прагматического описания сложного предложения в русском языке: аспект актуального членения : монография / Виктория Николаевна Абашина. - Львов : Издательский центр ЛНУ им. И.Франко, 2006. - 344 с. (Рецензії : Загнітко А., Путіліна О. Проблеми комунікативно-прагматичного опису складного речення (Абашина В.Н. Вопросы коммуникативно-прагматического описания сложного предложения в русском языке: аспект актуального членения. - Львов : Издательский центр ЛНУ им.И.Франко, 2006. - 344 с.) // Лінгвістичні студії. Зб. наукових праць. Випуск 15.- Донецьк: ДонНУ, 2007. - С.542-544; Сербина Т.Г. Монография В.Н.Абашиной «Вопросы коммуникативно-прагматического описания сложного предложения в русском языке:Аспект актуального членения» // Русский язык, литература, культура в школе и вузе. - №6(12). - 2006. - С.38-42; Космеда Т.А. В.М.Абашина. Питання комунікативно-прагматичного опису складного речення в російської мові: аспект актуального членування. - Львів: Видавничий центр ЛНУ ім.І.Франка, 2006. - 344 с. (російською мовою) // Лінгвістичні дослідження : зб. наук. праць.- Х., 2008. - Вип. 25. - С.173 - 178.)

2. Абашина В.Н. Об особом случае словопорядка в придаточных частях изъяснительных предложений / В.Н.Абашина // Подчинение в полипредикавтивных конструкциях. - Новосибирск : Наука, Сибирское отд., 1980. - С. 250 - 256.

3. Абашина В.Н. Вопросы словорасположения в современном русском языке / В.Н.Абашина // Вестник ЛГУ. Сер. филологическая. - Львов : ЛГУ, 1982. - Вып.12. - С.53-58.

4. Абашина В.Н. Взаємовплив комунікативної і структурно-смислової організації синтаксичних одиниць / В.Н.Абашина. - Мовознавство. - 1982. - № 1. - С. 17-20.

5. Абашина В.Н. Актуальное членение и порядок слов в русском языке. Тест 35 / В.Н.Абашина // Російська мова в тестах. [навч.посібник ] / кол.авт. за ред. М.А.Алексєєнко. - К. : ІСДО, 1983. - С.348 - 356.

6. Абашина В.Н. Сложноподчиненные предложения с временными придаточными частями в аспекте их коммуникативной устроенности / В.Н.Абашина // Русский язык: средство массовой коммуникации и патриотического воспитания. Межвуз. сб. - Львов : ЛГУ, 1985. - С.88-94.

7. Абашина В.Н. О понятии „субъективный порядок слов” применительно к сложному предложению / В.Н.Абашина // Вестник ЛГУ. Сер. филологическая. Вып. 16. - Львов : Вища шк., 1985. - С.53-57.

8. Абашина В.Н. Наблюдения над коммуникативным строем сложноподчиненных предложений в русском и украинском языках / В.Н.Абашина // Русский язык: взаимодействие с украинским. Методика преподавания в условиях билингвизма. - К. : УМК ВО, 1989. - С.96-101.

9. Абашина В.Н. Особенности коммуникативной организации сложноподчиненных предложений с изъяснительными придаточными частями / В.Н.Абашина // Предикативность и полипредикативность : межвуз. сб. науч. тр. - Киров, 1992. - С.3-11

10. Абашина В.Н. Соотношение формального и коммуникативно-смыслового устройства временных сложноподчиненных предложений с контактным словом-детерминантом (в соавторстве) / В.Н.Абашина // Структура и семантика языковых единиц в речи. Межвуз. сб. науч. тр. - Уфа, 1994. - С.215-222.

11. Абашина В.Н. Место исследований Л.А. Коробчинской в разработке проблем порядка слов в славянских языках / В.Н.Абашина // Научные чтения, посвященные 50-летию образования кафедры русского языка филологического факультета. Материалы: доклады, сообщения, тезисы. - Львов, 1995. - С.105 - 109.

12. Абашина В.Н. Коммуникативная структура сложного предложения / В.Н.Абашина // Вісник Львівського університету. Сер. філологічна.- Львів : ЛНУ, 2000. - Вип. 28. - С.292-300.

13. Абашина В.Н. Сложное предложение в коммуникативной парадигме / В.Н.Абашина // Лінгвістичні студії : зб. наук. праць.- Донецьк : ДонДУ, 2000.- Вип. 6. - С.37-42.

14. Абашина В.Н. А.С.Мельничук как славист // Слов'янський збірник. Випуск VП. - Одеса : Астропринт, 2000. - С.145 - 150.

15. Абашина В.Н. О.С.Мельничук як синтаксист / В.Н.Абашина. - Мовознавство. - 2001. - № 6. - С.8-11.

16. Абашина В.Н. Период как форма организации художественной речи в аспекте актуального членения / В.Н.Абашина // Культура народов Причерноморья. - 2002. - № 32. - С.313-315.

17. Абашина В.Н. Сложное предложение в составе текста: наблюдения над актуальным членением / В.Н.Абашина // Мова. Науково-теоретичний часопис з мовознавства. № 8. - Одеса : Астропринт, 2003. - С.5-9.

18. Абашина В.Н. Лингвофилософская концепция А.А. Потебни и учение об актуальном членении предложения / В.Н.Абашина // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. Сер. філологія, № 631. - Х. : Харківський нац. ун-т ім. В.Н.Каразіна, 2004. - Вип. 41.- С.126-130.

19. Абашина В.Н. Роль актуального членения в процессах, связанных с вербализацией когнитивной деятельности / В.Н.Абашина // Культура народов Причерноморья. Научный журнал. - Симферополь, 2004. - № 49. - Т. 1. - С. 7 - 9.

20. Абашина В.Н. Некоторые синтаксические явления в контексте коммуникативной лингвистики / В.Н.Абашина // Лінгвістичні студії : зб. наук. праць.- Донецьк : ДонДУ, 2008. - Вип. 17. - С.37-42.

21. Абашина В.Н. Сложноподчиненное предложение с компаративом в главной части: особенности структурно-семантической и коммуникативной устроенности / В.Н.Абашина // Русская филология. Украинский вестник. - Х., 2009. - № 2 (39). - С.59 - 61.

22. Абашина В.Н. Психолингвистические начала интерпретации явления актуального членения / В.Н.Абашина // Ученые записки Таврического национального университета им. В.И.Вернадского. Научный журнал. Сер. «Филология. Социальные коммуникации».- Симферополь : Таврический нац. ун-т им. В.И.Вернадского, 2009. - Том 22 (61), № 2. - С.278 - 282.

23. Абашина В.Н. Аспекты изучения порядка слов в русском языке / В.Н.Абашина // Изучение теоретического наследия акад. А.А. Шахматова (методические рекомендации). - Львов, 1989. - С.11-12.

24. Абашина В.Н. Коммуникативная организация сложного предложения в аспекте сопоставительного изучения близкородственных языков / В.Н.Абашина // Шестой международный симпозиум МАПРЯЛ' 94. Сопоставление русского языка с родным в научных исследованиях и в практике преподавания : тезисы докладов и сообщений, (Болгария, Велико-Тырново, 5-8 апр. 1994 г.). - Велико-Тырново, 1994. - С.3.

25. Абашина В.Н. О месте актуального членения в коммуникативном анализе языковых единиц / В.Н.Абашина // Международная юбилейная сессия, посвященная 100-летию со дня рождения акад. В.В.Виноградова : тезисы докладов. - М., 1995. - С.172.

26. Абашина В.Н. Семантические категории, объективирующие актуальное членение сложного предложения / В.Н.Абашина // Международная конференция „Функциональная семантика языка, семиотика знаковых систем и методы их изучения”. Ч.2. Тезисы докладов. - М. : РУДН, 1997. - С.163-165.

27. Абашина В.Н. К вопросу об актуальном членении сложного предложения / В.Н.Абашина // Zagadnienia slowotworstwa i skladni w opisie wspolczesnych jezykow slowianskich. T.2. Prace Naukowe Uniwersytetu Slaskiego, nr.1702. - Katowice, 1998. - S.169-178.