Числівник у художньому тексті поетів-шістдесятників: структура, семантика, функції

Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди

УДК: 81.367.627:82-1

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Спеціальність 10.02.01 -- Українська мова

Числівник у художньому тексті поетів-шістдесятників: структура, семантика, функції

Павлова Інна Андріївна

Харків -- 2011

Дисертація є рукописом

Робота виконана на кафедрі української мови Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України.

Науковий керівник: кандидат філологічних наук, професор Олексенко Олена Андріївна, Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди, завідувач кафедри української мови.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор Космеда Тетяна Анатоліївна, Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка, професор, завідувач кафедри мовної і міжкультурної комунікації; кандидат філологічних наук, доцент Кравець Лариса Вікторівна, Інститут української мови Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, професор кафедри стилістики української мови.

Захист відбудеться «15» червня 2011 року о 15.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.053.05 у Харківському національному педагогічному університеті імені Г.С. Сковороди за адресою: 61168, м. Харків, вул. Блюхера, 2, ауд. 221-А.

Із дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди за адресою: 61168, м. Харків, вул. Блюхера, 2, ауд. 215-В.

Автореферат розіслано «14» травня 2011 року.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради О.П. Карпенко

Загальна характеристика роботи

Художній дискурс (текст), мова художньої літератури, ідіолект та ідіостиль окремого письменника чи низки письменників, які репрезентують відповідні напрями чи об'єднання в літературознавстві, -- це важливі константні об'єкти породження й реалізації креативних та пізнавальних можливостей людини, що потребують систематичного й безперервного вивчення.

У науковій методології сьогодення провідним уважають інтеграційний, міждисциплінарний підхід до вивчення явищ, що відображають факти людської діяльності, оскільки саме такий підхід передусім репрезентує антропоцентризм як найбільш важливу й актуальну наукову парадигму гуманітарних досліджень. При вивченні мови як складової свідомості людини зазначений підхід дає змогу акцентувати увагу на культурологічних чинниках у межах таких нових напрямів мовознавства, як лінгвокультурологія, когнітивна лінгвістика, прагмалінгвістика, але дає змогу здійснювати їх на базі досліджень із семантики, граматики і стилістики у руслі традиційного мовознавства. Виокремлені підходи, поєднання дослідницьких напрямів простежуємо у працях провідних зарубіжних й українських мовознавців, зокрема таких, як Ю. Апресян, Н. Арутюнова, Ф. Бацевич, А. Вежбицька, В. Жайворонок, А. Загнітко, С. Єрмоленко, Л. Лисиченко, Д. Лихачов, В. Калашник, Т. Космеда, О. Кубрякова, В. Маслова, Л. Мацько, А. Мойсієнко, Т. Радзієвська, О. Селіванова, М. Степаненко, Ю. Степанов, Й. Стернін, В. Телія, В. Чабаненко, Г. Яворська та ін.

Актуальність цієї роботи і вбачаємо в особливій зацікавленості мовознавців проблемою функціонування мовних одиниць в аспекті взаємодії мови, людини і культури; загальною скерованістю сучасних лінгвістичних досліджень на вивчення художнього текстового простору в межах тексто- чи дискурсцентричної парадигми, своєрідності репрезентації мови у свідомості її окремих носіїв, мовних особистостей, видатних письменників, до яких належать і поети-шістдесятники, що їх справедливо вважають яскравими представниками, феноменом української культури.

У сучасному українському мовознавстві простежуємо помітну увагу власне до питань особливостей функціонування окремих частин мови в художньому дискурсі. Дослідники з'ясовують стилістичні функції, експресивну своєрідність частин мови, що зумовлена особливостями їхньої семантики, морфологічною характеристикою та закономірностями образного використання.

Дослідження семантико-стилістичного, прагматичного вираження числівника має істотне значення для розробки проблем теорії функціонального стилю, зокрема художнього, лінгвостилістики, що зорієнтована на комунікативно-прагматичну, поліфункціональну інтерпретативну наукову парадигму в межах антропоцентризму і дискурсцентризму, оскільки він також виконує в мовленні специфічні стилістичні і прагматичні завдання, функції, що заслуговують на особливу дослідницьку увагу.

Числівник належить до закритої лексичної системи слів, його вважають такою частиною мови, що має незначний вихід у прагматичну сферу власне через обмеженість семантичного значення. У різних ракурсах й у різний час числівник активно досліджували такі зарубіжні й вітчизняні науковці, як І. Бодуен де Куртене, П. Флоренський, І. Мельчук, Ю. Шевельов, А. Супрун, Ю. Апресян, Н. Арутюнова, М. Всеволодова, А. Вежбицька, В. Акуленко, К. Городенська, Г. Арполенко, К. Щербатюк, Т. Лукінова, С. Жаботинська, С. Швачко, С. Крилов, Л. Чеснокова, О. Аргуткіна, М. Каламаж та ін. Символіка числівника також має добру традицію вивчення (А. Лосєв, В. Топоров, Н. Арутюнова, Дж. Джинджихадзе, В. Зицар, Ю. Зицар та ін.), але специфіка його функціонування в художньому дискурсі сучасних майстрів слова залишається недослідженою, натомість числівник виступає носієм авторської суб'єктивно-об'єктивної оцінки, а отже, є активною стилістемою, носієм інтертекстуальності, прецедентності, маркером ідіостилю письменника.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана в межах тематики науково-дослідної роботи кафедри української мови Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди з проблеми «Закономірності розвитку й функціонування української мови», що координується Інститутом української мови НАН України. Тема кандидатської дисертації затверджена на засіданні вченої ради Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди, протокол № 4 від 30 жовтня 2009 р. та на засіданні бюро Наукової ради «Закономірності розвитку мов і практика мовної діяльності» НАН України, протокол № 52 від 2 березня 2010 р.

Мета дисертації -- з'ясувати специфіку структури, семантики і функціонального навантаження числівника як маркера ідіостилю та елемента художньої картини світу поетів-шістдесятників.

Реалізація поставленої мети передбачає розв'язання таких завдань:

1) схарактеризувати методологію дисертаційної праці та її науковий інструментарій, обґрунтувавши наукові засади дослідження числівника як одиниці мовної системи та одиниці мовлення;

2) проаналізувати категоріальні ознаки та семантико-стилістичний і прагматичний потенціал числівника;

3) розглянути й описати стан дослідження поетичного мовлення шістдесятників у сучасному українському мовознавстві;

4) виокремити частку контекстів як виразників ідіостилів поетів-шістдесятників, що містять числівник, схарактеризувавши статус числівника з огляду на його структуру, семантику і частотність уживання;

5) репрезентувати числівник та його похідні як ідіостилему, фрагмент індивідуально-авторської картини світу поетичного дискурсу (тексту) шістдесятників;

6) схарактеризувати числівник як маркер явища інтертекстуальності, показник прецедентності;

7) визначити прагматичну значущість числівника, його функціональне навантаження, своєрідність концептуалізації в поетичних дискурсах шістдесятників у межах їх ідіостилів, ураховуючи своєрідність ментальності українців.

Об'єкт дослідження -- лінгвокреативна репрезентація числівника та його похідних у художньому тексті, художній картині світу українців у цілому.

Предмет вивчення -- числівник та його похідні як структурний компонент художнього мовлення, ідіостилема поетичних текстів шістдесятників з урахуванням його структури, семантики і прагмафункціонального навантаження.

Методологічною основою роботи є вчення В. фон Гумбольдта, Е. Сепіра, Б. Уорфа, О. Потебні, Д. Овсянико-Куликовського, І. Бодуена де Куртене про мову як психічний і культурний феномени, про відображення в поетичних текстах світоглядних особливостей етносу та окремої мовної особистості, про специфіку образного сприйняття дійсності, зокрема щодо категорії кількості.

Джерельна база роботи -- твори поетів-шістдесятників, зокрема М. Вінграновського, І. Драча, Л. Костенко, Б. Олійника, В. Стуса як єдиний текстовий простір. Фактичний матеріал зібрано шляхом суцільної вибірки контекстів, у яких функціонують числівники та їх похідні. Картотека містить понад 2000 фрагментів текстів з числівниковими слововживаннями.

Для розв'язання поставлених у роботі завдань застосовано такі методи дослідження: описовий для репрезентації основного матеріалу дисертації: він передбачає виявлення, систематизацію та з'ясування специфіки функціонування числівника в художньому тексті; гіпотетико-дедуктивний, що зумовлює вибірку фактичного матеріалу; метод лінгвістичного спостереження та контекстуального аналізу використано для визначення конкретних синтагматичних умов, у яких містяться досліджувані одиниці; під час опису фактичного матеріалу застосовано елементи семантичного та лексикографічного аналізів, а також метод культурологічної інтерпретації художнього дискурсу (тексту), компонентний, концептуальний і дискурсивний аналізи, що спрямовані на визначення функціонального навантаження числівників, які використовують поети-шістдесятники у своїх художніх дискурсах (текстах); а також елементи методу статистичного аналізу, який застосовано в окремих випадках для подання підрахунків частотності використання різних лексико-граматичних розрядів числівників, відповідних їх смислів, а також для більшої вагомості висновків.

Наукову новизну дисертації вбачаємо в тому, що вперше в українському мовознавстві досліджено питання художньої виразності та значущості числівників у поетичних текстах шістдесятників: вивчено складну різнопланову взаємодію граматики та поетики числівника, механізм формування прагматичного значення; окреслено тенденції розвитку віршової мови шістдесятників з огляду на використання числівника, зокрема як прецедентного феномена. Робота актуалізує один із напрямів лінгвопоетичних студій -- вивчення потенційних можливостей окремих частин мови, що виступають у художньому тексті маркером прагматики -- образності, емоційності, оцінки, експресивності.

Теоретичне значення роботи полягає в розширенні уявлення про числівник як образний засіб поетичного мовлення, можливості подальшого розроблення теоретичних положень сучасної лінгвостилістики й лінгвопрагматики про стилістичну диференціацію мовних одиниць, їх прагматичну функцію. Семантична і прагматична характеристика числівників, розкриття їх мовно-виражального потенціалу й особливостей функціонування визначають дисертаційну роботу як певний внесок у вивчення теорії числівника -- маркера ідіостилю письменника, складника української художньої картини світу в межах поетичного мовлення шістдесятників.

Практичне значення роботи полягає в можливості використання матеріалу дослідження в лексикографічній практиці, зокрема при укладанні словників констант української культури щодо репрезентації числівника, при коригуванні словникових статей тлумачних словників, укладанні лексикону мови поетів-шістдесятників, а також у процесі викладання курсу «Сучасна українська літературна мова», спецкурсів із лінгвокультурології, етносемантики, лінгвістичного аналізу художнього тексту.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та результати дослідження висвітлено на міжнародних конференціях: «X Міжнародна наукова конференція з актуальних проблем семантичних досліджень» (м. Харків, 2001), «Функціонування мовних одиниць у художньому і публіцистичному мовленні» (м. Херсон, 2001), «Міжкультурні комунікації: мова і суспільство» (м. Алушта, Крим, 2009), «Міжкультурні комунікації: наукові школи і сучасні напрями лінгвістичних досліджень» (м. Алушта, Крим, 2010), «Лінгвістичний опис художнього тексту в структурній та антропоцентричній наукових парадигмах (на матеріалі української та російської мов)» (м. Харків, 2010), «Наукова спадщина О. О. Потебні в контексті розвитку європейської філологічної думки XIX - XXI ст. (до 175-річчя від дня народження О. О. Потебні)» (м. Харків, 2010), на Всеукраїнській конференції «Функціонально-категорійна граматика української мови» (м. Луцьк, 2002) та на засіданнях кафедри української мови ХНПУ імені Г. С. Сковороди.

Публікації. За результатами дослідження опубліковано дев'ять статей, із яких вісім - у наукових виданнях, затверджених ВАК України як фахові.

Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів із висновками до кожного з них, загальних висновків та списку використаних джерел, що містить 449 найменувань. Загальний обсяг дисертації 226 сторінок, із них 185 сторінок основного тексту.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, визначено мету, завдання, предмет і об'єкт, окреслено методологічну базу, визначено наукову новизну, теоретичну та практичну значущість досягнутих результатів.

У першому розділі «Числівник у різновекторному вимірі: філософія -- мова (мовлення) -- текст (дискурс)» схарактеризовано числівник як результат граматикалізації лінгвофілософської категорії кількості, сакралізації й містифікації числа, дії чинника «психологічне сприйняття», зв'язок категорії кількості з іншими лінгвофілософськими категоріями, статус числівника в сучасному мовознавстві, окреслено аспекти дослідження числівника в ракурсі традиційної та нової лінгвістичної парадигми, а також розкрито специфіку семантики числівника з урахуванням характеру його лексичного значення, зокрема подано особливості репрезентації числівника в тлумачних словниках, його спроможність породжувати відповідні смисли. Висвітлено питання про характер числівника у світлі тексто- чи дискурсцентричної наукової парадигми, при цьому схарактеризовано сутність дискурсивного аналізу та його принципи. Числівник репрезентовано як маркер поетичного тексту (дискурсу), художньої картини світу, ідіолекту та ідіостилю мовної особистості.

Наголошено, що, зважаючи на зв'язок із категоріями кількості, якості і оцінки, числівник може зреалізовувати гібридні смисли, мотивовані комбінаціями перерахованих ознак.

З огляду на нову дискурсцентричну парадигму виникли й нові можливості для осмислення складної природи числівника в аспекті семантики, синтактики, прагматики і граматики.

Сьогодні з'явилася нова традиція розглядати числівник як дискурсивне слово, що слугує для зв'язності тексту, вираження прагматики, подання екстралінгвальної інформації, смислів, що важко піддаються опису, оскільки, як уважають деякі вчені (А. Вежбицька, С. Жаботинська, Л. Чеснокова та ін.), природа лексичного значення числівника подібна до природи лексичного значення власної назви: воно абстраговане, насичене прагматикою, а це значить, що числівник має великий смислопороджувальний заряд, який у поетичній картині світу має здатність виявлятися дуже розмаїто залежно від креативності окремої мовної особистості.

У другому розділі «Потенціал числівника та його форм у поетичному мовленні шістдесятників» проаналізовано світоглядні та естетичні засади формування виняткового стилю поетів-шістдесятників, з'ясовано стильову мотивацію семантичних і прагматичних потужностей числівника, його текстові позиції; їх кількісну характеристику, типи за лексико-граматичними розрядами, будовою і специфікою відображення дійсності. Йдеться про поетичну картину світу, зокрема смислову репрезентацію кількості, величини і вимірів об'єктів довкілля, що виражені числівниками та їх трансформами, схарактеризовано креативність у моделюванні художніх засобів на базі числівників та їх похідних.

Мову української поезії власне ХХ ст. активно вивчали Г. Вокальчук, В. Калашник, Л. Кравець, О. Маленко, А. Мойсієнко, Л. Пустовіт, Г. Сюта, Л. Ставицька, М. Яценко та ін. Фундатором вивченя мови поезії шістдесятників вважають С. Єрмоленко, яка, зокрема, помітила в їх творчості народження нової експресії. В останні роки вивчення поетичного дискурсу шістдесятників активізувалося (Т. Беценко, О. Зінченко, В. Калашник, В. Калінкін, Ю. Карпенко, Т. Коляда, Ю. Маковецька, В. Мацапура, М. Мельник, Т. Можарова, А. Нечипоренко, О. Праць, Л. Пришляк, Н. Слобода, Л. Тиха, В. Шелест) та ін.

Підсумувавши й узагальнивши праці з теорії і практики дослідження мови шістдесятників, доходимо висновку, що для їх манери письма характерні такі риси : 1) прагнення до оновлення поетики; 2) звільнене від соціалістичної фальші реалістичне зображення довкілля; 3) активна і шляхетна інтертекстуальність, наслідування традицій фольклору, міфології, української і світової культури; 4) використання архаїчної лексики, діалектизмів, усталених символів; 5) кардіоцентризм; 6) інтелектуалізм; 7) вияв мовної гри; 8) особлива синтактика; 9) своєрідна тропіка; 10) зацікавлення історичною тематикою, що частково зумовлює своєрідне використання числівника та його трансформ.

З-поміж засобів збагачення поетичного мовлення шістдесятників виокремлюємо числівник, що містить значний прагматичний потенціал.

Найбільше й найрізноманітніше числівник та його трансформи вживають Б. Олійник (близько 800) і Л. Костенко (понад 700), дещо менше І. Драч -- 250 та М. Вінграновський -- понад 170 і найменше В. Стус -- понад 100 слововживань. Близько 40 разів названі поети використовують числівники у сильних текстових позиціях заголовків віршів, усі інші слововживання стосуються масиву їх поетичного тексту. Найбільш послідовно в первинній функції для вказівки на кількість та порядок при лічбі числівник використовують Б. Олійник, І. Драч та В. Стус (відповідно 50, 45 і 37 %), менше це виражено в поезії Л. Костенко і М. Вінграновського (30 % і 28 %). У всіх шістдесятників кількісні числівники домінують над порядковими. Серед кількісних більш поширені назви цілих чисел. Неозначено-кількісні числівники найбільш активні в дискурсі Л. Костенко (близько 10 %), в інших шістдесятників їх менше; збірні послідовніше використовує В. Стус -- 9 %, у інших приблизно однаково -- 3-5 %; дробові є по одному лише в Л. Костенко і В. Стуса. За будовою переважають прості числівники в текстах усіх шістдесятників, складними і складеними найбільш активно послуговуються Б. Олійник та І. Драч (20-24 %), дещо менше В. Стус (понад 10 %), а найменше -- Л. Костенко і М. Вінграновський (5-7 %). Числівниковими «фаворитами» шістдесятників є : один (Л. Костенко й Б. Олійник -- близько 43 %; В. Стус і М. Вінграновський -- приблизно по 20 %; І. Драч -- 11 %); два (І. Драч -- 18 %; В. Стус -- 12 %, М. Вінграновський -- 10 %, дещо менше у Л. Костенко і Б. Олійника -- близько 7 %); три (Л. Костенко -- близько 13 %, В. Стус -- 7 %, І. Драч -- 6 %, Б. Олійник -- 5 %); сто (В. Стус, Л. Костенко -- 20 %, у І. Драча і Б. Олійника -- трохи більше 10 %, у М. Вінграновського -- 6 %); тисяча (Л. Костенко -- 25 %, В. Стус -- 4 %, І. Драч, Б. Олійник, М. Вінграновський -- приблизно по 2 %).

За допомогою числівника та його форм шістдесятники по-різному омовлюють довкілля щодо кількості, числа, величини, виміру, вираження пропорції, що репрезентовано відповідними одиницями виміру, які стосуються : 1) простору -- крок, метр, кілометр, миля, сажень, верста, аршин; 2) часу, його проміжку, інтервалу : ера, тисячоліття, століття, рік, пора року, місяць, тиждень, доба, світанок, вечір, ніч, день, полудень, година та ін. Для вказівки на період часу поети використовують складні словосполучення : Цей білий амвон другої половини / двадцятого століття… (І. Драч). Підраховують навіть безконечний час : … Дві вічності, яким не треба слів» (Б. Олійник) або мізерно малий -- Підкотив ... / А двері - навстіж у хаті. / «Злодії» -- шпигнуло / У перший змиг (Б. Олійник). Для виміру часу використовують і «народний годинник» -- А коли проспівали другі півні…. (Б. Олійник), час визначають навіть за кількістю покосів трави : ... Коли по війні / вже косили тридцяті отави… (Б. Олійник); 3) грошових одиниць : копійка, карбованець, «рубль», золотий, срібний; 4) фізичних характеристик: температури -- Мороз тріскотів десь під градусів тридцять… (І. Драч); ваги -- Дивак старий, чи випив двісті грамів? (Л. Костенко); обсягу : порції, миски, бочки, куфи, буханки, жмені і под.; потужності -- Невже ви не чули, / Як у стайнях вами зачинених моторів / Билися в розпачі мільйони кінських сил… (Б. Олійник); якості коштовного каміння, проби, напр. : Тільки вірним побратимам -- / В сто каратів слово… (Б. Олійник); 5) об'єктів-артефактів, зокрема таких, що пов'язані з будівництвом, спорудами та їх частинами : Цей хутір, хутірець, / Цей виселок села, / І п'ять хаток у нім -- / І четверо без скла, / А п'ята ще жива.... (І. Драч), …Торкнулись кожної цеглини, / а тут же -- тисячі цеглин! (Л. Костенко); 6) природних об'єктів, явищ природи, флори і фауни:…під чорними вітрами чотирма… (В. Стус); …сто сонць...; …сто завірюх… (І. Драч), -- …Погуцали у гору дві смереки... (М. Вінграновський), …три зозулі мені напророчать дорогу в саду (Б. Олійник).

Числівник своєрідно моделює і образ-концепт людини, репрезентуючи її за кількісними, якісно-кількісними, кількісно-оцінювальними параметрами, що стосуються зовнішньої і внутрішньої її характеристики : за віком, напр. : …мій вінок, де квітло двадцять весен… (В. Стус); зростом : ... на всі свої сто шістдесят сантиметрів зросту (В. Стус); частинами тіла, що переважно оцінюються : Зажурених двоє віч… (В. Стус); тілесними вадами : Не вилізли Ваші очі банькаті / з стонадцятьма окулярами? (І. Драч). Вимірюються людські емоції, почуття, стани, вчинки, дії : …Доріженька на сто тривог… (І. Драч); у грудях -- сто відраз… (В. Стус) і под. Шістдесятники репрезентують кількість людей відповідно до статі, соціального статусу, професії, роду діяльності, правового статусу, родинних стосунків, напр.: Ти маєш двох синів… (Л. Костенко), На все село зустріли двох жінок… (Л. Костенко), Два лісоруби також наддали… (Л. Костенко), а також власних назв -- …два Тараси -- / з Тарасом Шевченком, / з тобою / незламною йшла / наша Правда, / З Тарасом Бульбою / наша Могуть... (І. Драч) та ін.

У дискурсі шістдесятників функціонують числівники-репрезентанти різних лексичних шарів. На широкому тлі літературних форм мають місце й діалектні : Ладів аж цілих штири він вживав… (І. Драч); Прийшло їх двіста… (Л. Костенко); -- Єдну душу Богу ховаю… (Л. Костенко), що вказує на прагнення шістдесятників відтворити народне мовлення. Із тією ж метою порушуються норми числівникового слововживання, моделюються девіації. Мовна аномалія в цьому разі заґрунтована на базі зіткнення граматикалізованих або граматичних значень з іншими значеннями, порівн. : Так -- я кажу тут лише про людину / І про знамено людини -- про усмішку, / взяту від мами Тетяни в полтавському полі, / Стома турботами скупану, / Стома журботами сушену, / Стома скорботами замиловану (І. Драч). Простежуємо синтаксичний паралелізм -- анафора, поєднана з епіфорою, фонетико-синтаксичною фігурою обрамлення -- епанафора (анадиплоза, стик), що й зумовлює порушення нормативного слововживання.

Художній дискурс поетів-шістдесятників фіксує різні відхилення в репрезентації довкілля -- просторово-часових, причинно-наслідкових та інших типів зв'язків. Інколи змішують слова, що позначають різні типи характеристики -- розмір, інтенсивність, швидкість, вік, довжину і под., напр. : А мчімо зі швидкістю в двісті літ (І. Драч), І зосталося менше п'ятнадцяти верст / До межі двадцять першого віку (Б. Олійник), Віддалена від мене на сімсот тридцять чотири дні, / на сімсот тридцять чотири «здрастуй»… (В. Стус). Гру формами і смислами простежуємо й у такому тексті : Сто стогнот стугонить, сто ячить, сто мовчить.... (І. Драч), де міститься оказіональне утворення стогнота; омовлено синтаксичний паралелізм у вигляді анафори : Тут бій, тут смерть, тут стогін на сто гін… (Л. Костенко) : анафора побудована на повторі дискурсивного слова тут, крім того, фрагмент тексту стогін на сто гін ілюструє наявність мовної гри, що базується на використанні граматичних омонімів.

Лексичні повтори числівників слугують не лише для акцентування на них уваги як на ключових словах контексту. Вони створюють відповідну мовленнєву тональність, наприклад іронічну : Я п'ять років займався політикою / І став дурнішим у п'ять разів… (І. Драч) чи жартівливо-іронічну -- В нас -- Безіменність! Всіх вона поїсть, / Та ще й закусить ними з іменами... / Вона там сьома, де було їх шість, / Сімдесят сьома, хитра до нестями(І. Драч) і под. Лексичні повтори виконують і функцію динамізації, інтенсифікації, допомагають більш точно змалювати поетичну картину : Другу ніч уже, другу -- не спиться (В. Стус ).

Стильовою ознакою творчості поетів-шістдесятників є широке залучення до творення стилістичних фігур синонімічних та антонімічних конструкцій, що застосовують як для передачі найточніших змістових нюансів, так і для урізноманітнення художнього тексту. Числівник та його форми можуть репрезентувати градацію ознаки, зокрема щодо проміжків часу : Те ж саме панство. Утиски, оренди. / Як рік, і два, і три тому, і п'ять… (Л. Костенко) і под.

Характерним для поетики шістдесятників є зіставлення або протиставлення на основі репрезентації часу з використанням числівників : ...Сто ночей / попереду і сто ночей позаду... (В. Стус) та ін. Простежуємо антонімію, що ґрунтується на одному й тому самому числівнику, протиставлення ж мотивується дискурсивними словами уже і лише : ... І тобі уже двадцять шість. І йому лише двадцять шість (Б. Олійник). Протилежності в тексті не лише протиставляють поняття, а й об'єднують їх у неподільне ціле. Так виникає мовна фігура оксиморон : Отам ми сиділи, отам, / Де тісно -- самому, а двом -- просторо (І. Драч), …Там сплять вояки суворі, В сімнадцять літ бородаті (Б. Олійник).

Частотною в ідіостилі шістдесятників є й синекдоха. Виокремлено такі моделі творення синекдох на базі числівника, тобто з огляду на якісно-кількісну характеристику : 1) людина -- назва деталей її одягу; 2) людина -- ознака частини її тіла; 3) людина -- зброя, якою вона користується; 4) людина -- узагальнений часовий проміжок її життя; 5) люди -- їх угруповання; 6) народ -- місце його проживання; 7) напій -- посудина з якої п'ють; 8) хата -- її частини. Напр. : Зустрілись дві епохи. / Дурне дівчатко і старий поет (Л. Костенко); ...Дві шпаги обмінялися / салютом лез (Б. Олійник) та ін.

Метонімію, що її моделюють шістдесятники на числівниковій базі, також можна репрезентувати у вигляді відповідних схем : 1) голос людини -- сила його дії; 2) людина -- її характеристика за фізіологічним станом; 3) людина -- її здатність відбивати свої обриси на поверхні землі; 4) людина -- частина її тіла; 5) частини тіла кількох людей -- їх дія; 6) звук -- особливості його вираження; 7) гроші -- їх кількість з ознакою характеристики за їх звуком. Напр. : …такий потужний голос в чоловіка, / либонь, хватило б і на п'ять Полтав… (Л. Костенко), У відповідь чотири реви... (В. Стус) та ін.

Не менш розмаїто представлена і метафора, що репрезентує персоніфікцію : Триста лих мені дивляться в вічі… (Б. Олійник) та ін. Числівник допомагає метафоризувати час, часопростір, простір, спосіб існування об'єкта, його рух, наслідок мисленнєвої діяльності людини. Шістдесятники репрезентують різні моделі метафори, зокрема : а) метафори-загадки, напр. : На підборідді -- ямочка, / А у очах -- глибінь... / І два налитих яблучка / Під светром голубим (Б. Олійник); б) метафори-порівняння, напр. : Від себе втекти, як тікають від неньки, / У рай цей, у чад цей, у шал цей коханий, / Де сяють колін золоті місяченьки / Та персів проклятих два рідні вулкани...»(І. Драч); в) метафори-епітети, напр. : Iде чорний сум, а за ним суми, / Ще й одна журба плететься… (М. Вінграновський) та ін.

Здатність до моделювання гіпербол є найбільш характерною для числівника, напр. : Я -- тиран, / А ти мільйон тиранів (М. Вінграновський). Гіпербола проектується на природні явища, простір, час, вік, обсяг, спосіб, інтенсивність дії, напр. : Сто вітрів мій вік запріг / Сиву хату розхитати (І. Драч) та ін. числівник поетичний семантика шістдесятник

Образний засіб літота у тексті поетів-шістдесятників зустрічається рідко, напр. : Така вона тиха, незримо тонка -- / В одну волосину. / Не здумай її необачно торкать, / Не здумай -- як міну (Б. Олійник).

У третьому розділі «Числівникові форми -- репрезентанти явища інтертекстуальності, вербальний сигнал феномена прецедентності в дискурсі шістдесятників» розглянуто інтертекстуальність і прецедентність як продуктивні категорії дискурсу шістдесятників, схарактеризовано типи прецедентності, числівникові форми як прецедентні знаки, вербальний сигнал числівника та його форм як прагмарефлексії шістдесятників у фокусі феноменів ітертекстуальності і прецедентності.

У поетичному дискурсі шістдесятників особливо вирізняється образ-концепт, що омовлюється числівником двадцять, зокрема він містить такі смисли, як «сучасність», «миттєвість історії»; «час, що поєднаний з минулим»; «переддень катастрофи», що доводять такі контексти : Коли ви снідаєте землею і хмарами / Ось уже скоро двадцять століть, / Я думаю, що ви будете їсти, / Якщо раптом почнеться воднева війна? (М. Вінграновський); Люлі, Америко, люлі, / В вічні полинемо сни -- / Двадцять столітечок сниться / Світ без війни (М. Вінграновський). Прагматика зневаги віддзеркалена в іншому контексті : Кривавий мій! Могилистий! Космічний! / Споживач пристрасний людських страждань і мрій, / Не спопелись, мій вік двадцятивічний! / Не змавпся ти, двадцятий віче мій!.. (М. Вінграновський), де порядковий числівник, поєднуючись із іменником «вік», виступає в незвичній функції звертання; у цьому ж контексті маємо тавтологічний вираз «вік двадцятивічний», що знову-таки підтверджує думку про прагматичну значущість названого образу-концепту.

Досить часто у текстах поетів-шістдесятників зустрічаємо вказівку на конкретну дату : при цьому омовлюється не просто конкретний рік (Запишу одні лише очі народу. / Волгу запишу в очах сорок п'ятого… (М. Вінграновський), але й конкретний день, а назва місяця не потребує експлікації : Тут я запишу письмо своє БАМу на проголодь часу, / Розум державний в очах : сорок п'ятого року, дев'яте (М. Вінграновський).

Числівники на позначення важливих дат, цифр, що пов'язані з історією, культурою України, набули в поетичному дискурсі шістдесятників статусу значущих вербальних сигналів прецедентності, оскільки прецедент -- це факт, що слугує еталоном, прикладом, імперативністю : на його основі можна здійснювати моделювання тексту, відповідно рефлексувати.

Наприклад, у віршах Б. Олійника концептуалізується числівник тридцять три як указівка на вік Ісуса Христа, а також як «жорстока» дата в житті української нації. У мовній свідомості поета концепти, що омовлені цим числівником, є важливими, порівн. : Христос, якщо за Біблією йти, / Був до хреста у тридцять три прикутий, / За що й здобувся на звання -- святий -- / О третім дню великої покути (Б. Олійник); Дивився гостро на загал згори. Під ним число жовтіло «тридцять три» -- / То не знамення синової смерті, -- / То голодом відтяті черепи творили знак «вождевої» тропи, яка повзла у літо тридцять третє (Б. Олійник). Простежуємо свого роду омонімію числівникової прецедентності. Тут має місце своєрідна мовна гра, що базується власне на прецедентній рефлексії до конкретного числівника, яка може викликати різні, не пов'язані одна з одною асоціації, зіштовхуючи їх, як такі, що містять полярну аксіологію.

Біблійна прецедентність числа породила контексти, що виражають прагматику числівника сорок : То мала буть картина із картин! / На полотні, оклично і суворо, / Стоятимуть святі. По рангу. Сорок. / А збоку папа : у святі кортить (Б. Олійник), Спочатку возять мертвого царя, / щоб сорок днів усі за ним ридали... (Л. Костенко) і дев'ять : Роботящий мій з діда--прадіда! / Двір занедбаний, боже праведний! / Дев'ять день душа ще пручається, / а тепер вже десь призвичаїться»(Л. Костенко).

Найбільш послідовно інтертекстуальність зреалізовується у використанні національно-прецедентних і універсально-прецедентних структур -- архетипових міфологічних, християнських, фольклорних образів, паремій, що, втілюючись у текст, відповідно трансформуються. Серед названого типу багато одиниць із числівниковим компонентом сім, що містяться в поезії Л. Костенко, цей символ проектується на культуру давніх греків, порівн. : І площі тієї кільце кам'яне, / де ти присудила спалити мене. / Вважай, що спалила. Згорів я. Помер./ Сім міст сперечались, що їхній Гомер; Колись було сім грецьких мудреців -- / з них Анахарс був скіфом, паралатом; Я сім днів, сім ночей не склепила очей, -- думала!.

Якщо проаналізувати особливості використання символічних чисел, вербалізованих числівниками, то важливо не лише те, що шістдесятники використовують, але й те, чого в їх текстах немає. Зауважимо, що поети-шістдесятники більше зорієнтовані на символи, які виражають позитивні смисли, зокрема в їх текстах відсутнє прецедентне число шість як «число зла», так зване «звіряче число», практично не використовується й символіка числа тринадцять.

Крім національних прецедентних феноменів, шістдесятники, щоправда, дещо рідше, однак використовують і феномени універсальні, пов'язані із символікою, що виникла на базі світової літератури, порівн.: Ми -- це голоп'ята команда, озброєна шпагами, / до безтями закохані у трьох мушкетерів... (Б. Олійник). Текст Дюма «Трьох мушкетерів» слугував основою інтертекстуальності і для В. Стуса, який на його базі створив оригінальну «гру смислами», використавши і трансформувавши до політичної ситуації, радянської реальності заклик мушкетерів «Один за всіх і всі за одного!», він поміняв місцями слова, актуалізувавши відповідні концепти і спроектувавши цей новий негативний смисл на діяльність Сталіна, порівн. : Диявол теж забув, тепер -- / тут править інший Бог -- / марксист, расист і людожер, / один за трьох. Л. Костенко також виокремила для відповідної мовної гри той самий вираз, порівн. : Ти теж не ледар. / Щось таки умієш. / Та що з уміння скудного твого, / якби не мудра ця взаємодія -- / один для всіх/ і всі -- для одного?!.

Чи не найбільш насиченою інтертекстуальними компонентами, ключовими словами яких є числівники, уважаємо поезію Л. Костенко. У неї зустрічаємо навіть такий незвичний інтертекст, який базується на нашаруванні двох дещо змінених паремій, що в поезії трапляється зазвичай рідко, напр. Хай булави дохопиться проноза. / А я покочусь на оцій землі -- / п'ятим колесом вашого воза, дев'ятою водою на киселі... (Л. Костенко). Так експлікується смисл, що виражає усвідомлення своєї малозначущості, віддаленості, але й віри в необхідність утручання в поезію задля реалізації добра, позитиву. Зазначений прийом можна вважати характерним для ідіостилю шістдесятників. Зіштовхнення двох національно-прецедентних виразів, їх аплікація призводить до згущення думки, відповідного прирощення смислу. Це яскраво ілюструє і такий контекст Б. Олійника : Вік жувати з одної торби / і дудіти в одну дуду?! Вибачайте : / вітчизну знайду / там, де, зрештою, мені добре.

У мовленнєвій практиці кожного письменника, як і кожної пересічної людини, прийнято виокремлювати прецедентні феномени, які відносять до автопрецедентних, тобто таких, що являють собою відображення в мовній свідомості індивіда відповідних слів або конструкцій, які мають особливе пізнавальне, емоційне, аксіологічне значення саме для цієї конкретної особистості, це пов'язане з індивідуальними уявленнями, включеними в неповторні індивідуальні асоціативні ряди. Будь-яка мовна особистість може підсвідомо використовувати деякі числівникові форми, напр., двадцять п'ять, сто, сто двадцять п'ять, триста, тисяча і под., виражаючи незадоволення, подив, схвалення тощо. Кількісна семантика в цьому разі нейтралізується, натомість актуалізуються смисли «дуже багато», «дуже часто» і под. Числівник починає виконувати функцію індивідуально-авторського дискурсивного слова, «текстового (дискурсивного) шва». Такі слова є й у шістдесятників, серед них виокремлюються передусім сто, триста, тисяча, мільйон, мільярд. Їх можна називати улюбленими чи типовими щодо відповідного дискурсу поетів. Наприклад, у творах В. Стуса таким числівником є сто, що створює нові гіперболізовані образи-концепти, що поширюються на абстрактні поняття, як-от «зневіра», «конання», «смерть», стосуються більш конкретизованих понять, що образно характеризують людину («тінь», «серце»), пов'язані з її побутом («дзеркало»), а також відповідним проміжком часу («ночі», «роки»), природними об'єктами («струмок»).

Такі числівникові форми, виконуючи функцію «мовленнєвих швів», головно, впливають на контекстуальне прирощення смислу, його актуалізацію, увиразнення, експресію. Крім того, вони є продуктивними основами словотворення не лише в ідіолекті шістдесятників, але й у сучасній українській мові в цілому. Це ще раз підтверджує думку, що великі митці не лише творять власні смисли, але й віддзеркалюють характерні процеси розвитку мови, її розбудову.

Крім автопрецедентних, кожний із поетів-шістдесятників має у своєму арсеналі числівники-домінанти, що виступають або в ролі концепту-архетипу, породжуючи нові смисли, або виражають інформацію кількісного характеру, вказівку на порядок при лічбі, відповідні пропорції і под. Їх смисли докладно схарактеризовано.

У висновках узагальнено основні результати дослідження.

Упродовж історичного розвитку вчення про категорію кількості, поняття числа і величини з лінгвофілософського трансформувалося в лексико-граматичний фокус, унаслідок і було виокремлено числівник як самостійний лексико-граматичний розряд слів із семантикою кількості, числа, величини, порядку лічби, але осмислення зазначеного триває. До сьогодні цей процес не вважається завершеним, оскільки й у сучасному мовознавстві відсутня єдина думка щодо статусу числівника та його форм у системі частин мови.

З огляду на зв'язок із категоріями кількості, якості й оцінки, числівник може зреалізовувати смисли відповідно до таких характеристик, як : 1) суто кількісна, 2) якісно-кількісна, 3) оцінювально-кількісна, 4) суто оцінювальна, що послідовно і розмаїто виявляється в українському мовленні, зокрема й у тексті поетів-шістдесятників, які, безперечно, збагатили мовлення українців, продовжуючи фольклорну традицію українського народу, традицію класиків української літератури ук використанні числівників та їх дериватів, моделюючи нові смисли, не зафіксовані тлумачними словниками сучасної української мови.

Одиниці з кількісною, якісно-кількісною, кількісно-оцінювальною і суто оцінювальною семантикою виявляються в ідіолектах -- системі індивідуальних лексичних засобів -- та ідіостилях -- системі домінантних принципів вербалізації індивідуального художнього світу. Ці одиниці значною мірою визначають унікальність і неповторність світу, створеного кожним окремим художником слова на основі традиційних способів прямої і непрямої номінації при застосуванні переважно механізмів метафоризації і метонімізації, що зреалізовується як на основі усталених мовленнєвих формул, так й індивідуально-авторських.

У поетичному тексті шістдесятників числівник посідає різні позиції -- текстову і рідше позицію заголовка. Крім того, числівник може перебувати в позиції дискурсивного слова, а також прецедентного знака, своєрідно репрезентуючи інтертекстуальність. Він стає основою породження національної, соціумної, універсальної прецедентності, однак кожна мовна особистість виокремлюється й своєю автопрецедентністю, що базується на властивих їй прагмарефлексах. Такі прагмарефлекси, з одного боку, поєднують шістдесятників, оскільки вони відображають одну культурно-історичну епоху, а з другого, -- і відрізняють їх, оскільки креативність їх виражається неоднаково, що пов'язано і з власним життєвим досвідом.

Семантика і прагматика сучасного числівника української мови та його похідних безпосередньо пов'язана з міфологізованим, сакралізованим, ідеалізованим, соціалізованим сприйняттям названих категорій, а також із чинником їх психологічного сприйняття, зокрема індуктивно-емпіричного, культурно-типологічного й індивідуалізованого, що відображається у відповідних міфологемах, ідеологемах і психологемах, які впродовж розвитку мови розширюють свою концептуальну наповненість завдяки новим смислам.

Цьому також сприяє абстрактна природа лексичного значення числівника, та його потенції щодо використання у структурі інтертекстуальних дискурсів і можливості набуття ним статусу прецедентного імені або ж розгляду числівника як ключового слова прецедентного дискурсу, що відбиває відповідні прецедентні явища, яскраво відображені в поетичному мовленні шістдесятників. Матеріал дослідження дав змогу простежити і виділити індивідуально-авторські рефлексії, тому й характеризуємо ряд числівникових форм, що є «фаворитами» мовлення шістдесятників, домінуючи в їх текстах. Виокремлюючи функції, що виконують числівники та їх похідні в дискурсі шістдесятників, крім уже названих, виділяємо характерну для цих слів функцію «текстових (дискурсивних) швів», яка мотивована специфікою автопрецедентності.

Аналіз дискурсу поетів-шістдесятників дає змогу стверджувати, що числівникові форми і відчислівникові утворення належать до частотних одиниць їх поетичного мовлення, тому названі вербальні одиниці створюють зони дискурсивної статистичної напруженості, належать до ядерних елементів авторського тезаурусу, посідають вагоме місце в їх художній мовній картині світу, по-різному репрезентуючи довкілля -- час, простір, особу з боку таких її характеристик, як вік, соціальний статус, фізична і психологічна характеристика, предмети побуту, артефакти і под. Хоча й усталеною є думка, що категорія кількості не входить до числа традиційно виокремлених глобальних текстових категорій, однак світ, що його створює кожний окремий письменник як певний референтний простір, членується на відповідні сфери : речовинні, особові, подієві, і, безперечно, цей омовлений світ має кількісну інтерпретацію, що здатна перетворюватися на якісну. Синтагматика числівника в дискурсі шістдесятників переконливо це доводить.

Спростовується поширена в лінгвостилістиці думка про те, що числівник не має потужної потенції для активної реалізації функцій художніх засобів. Художній дискурс поетів-шістдесятників насичений числівниковими метафорами, порівняннями, метоніміями, синекдохами, гіперболами, літотами, перифразами, антитезами, крім того, мають місце такі фонетико-синтаксичні фігури обрамлення тексту, як епанафора, анапіфора та їх відповідні різновиди і под. Базуючись на омонімії, синонімії, антонімії, використовуючи числівникові форми, шістдесятники зреалізовують мовну гру, гру формами і смислами. При цьому простежуємо моделювання семантичних аномалій і граматичних девіацій.

Хоча числівники належать до однорідного шару слів української мови з погляду літературної норми, шістдесятники вдало використовують і розмовно-діалектні форми, репрезентують оказіональні відчислівникові утворення. Крім того, вживання числівникових форм у поетичному мовленні шістдесятників супроводжується емоційно-експресивним пунктуаційним оформленням.

У дискурсі цих поетів мають місце відчислівникові деривати, у структурі яких виокремлюємо суфікси суб'єктивної оцінки, що віддзеркалює властивий українцям кардіоцентризм. Крім того, вони послідовно використовують суто українські числівники, що виокремлюють українську мову на тлі інших слов'янських мов.

Мовну особистість досліджують сьогодні як модель, тому кожна деталь, яку віднаходимо при її осмисленні, здатна вдосконалити цю модель, а при вдосконаленні кожної окремої моделі вдосконалюється і модель універсальна, узагальнена. У дослідженні таких моделей вагоме значення має врахування особливостей використання окремих класів слів, до яких належить і числівник та його похідні.

Такий розгляд художнього мовлення поетів-шістдесятників сприяє наближенню мовознавців до можливості всебічного опису мовної особистості як творця тексту з урахуванням характерної для неї системи надання переваг, стратегії використання мови, дає змогу виявити закономірності мовної рефлексії «я -- мовець». Конструюючи мовні портрети особистості, можна розбудовувати узагальнені образи носіїв мови як об'єктів словесного впливу, але це перспектива дослідження.

Основні положення й висновки роботи викладені в таких публікаціях

1. Павлова І.А. Поетична семантика числівника у творах В. Стуса / І. А. Павлова // Лінгвістичні дослідження : Збірник наукових праць / [за заг. ред. проф. Л. А. Лисиченко]. -- Харків : ХДПУ, 2001. -- Вип. 6. -- С. 192-198.

2. Павлова І.А. Числівник у поетичному тексті / І. А. Павлова // Науковий вісник Волинського державного університету ім. Лесі Українки. -- Філологічні науки. -- 2002. -- №5. -- С. 76-81.

3. Павлова І.А. Семантика числівника у мові творів Ліни Костенко / І. А. Павлова // Південний архів. Філологічні науки : Збірник наукових праць. -- Херсон : Вид-во ХДПУ, 2002. -- Вип. XVІ. -- С. 201-205.

4. Павлова І.А. Числівник у поетичному мовленні В. Стуса крізь призму його психотипу / І.А. Павлова // Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского : Научный журнал. Серия «Филология. Социальные коммуникации». -- Симферополь : Таврический нац. ун-т им. В. И. Вернадского 2009. -- Том 22 (61) №1. -- С. 435-440.

5. Павлова І.А. Числівник у поетичному мовленні Ліни Костенко крізь призму її психотипу / І.А. Павлова // Збірник наукових праць Харківського національного педагогічного університету ім. Г. С. Сковороди ”Лінгвістичні дослідження“ : зб. наук. праць. -- Харків, 2009. -- № 28. -- С. 251-258.

6. Павлова І.А. Числівник як центр інтертекстуальної одиниці у поетичному дискурсі шістдесятників / І.А. Павлова // Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского : Научный журнал. Серия «Филология. Социальные коммуникации». -- Симферополь : Таврический нац. ун-т им. В.И. Вернадского 2009. -- Том 23 (62) №2. Ч. II. -- С. 568-572.

7. Павлова І.А. Числівник у поетичному мовленні М. Вінграновського крізь призму його психотипу / І. А. Павлова // Психолінгвістика : [зб. наук. праць ДВНЗ ”Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди“]. -- Переяслав-Хмельницький : ПП ”СКД“, 2010. -- Вип. 5. -- С. 121- 128.

8. Павлова І.А. Числівник як вербальний сигнал феномена прецедентності у поетичному дискурсі шістдесятників / І. А. Павлова // Вісник Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна. Серія : Філологія. -- Харків, 2010. -- №910. -- Вип. 60. Ч. I. -- С. 558-564.

9. Павлова І.А. Функціональна навантаженість числівника один в ідіостилі Б. Олійника / І.А. Павлова // Лінгвістична палітра : Збірник наукових праць з актуальних проблем лінгвістики / [за заг. ред. проф. Л. А. Лисиченко]. -- Харків, 2009. -- С. 351-357.

Анотація

Павлова І.А. Числівник у художньому тексті поетів-шістдесятників : структура, семантика, функції. -- Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.02.01 -- українська мова. -- Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди. -- Харків, 2011.

Уперше в українському мовознавстві в ракурсі дискурсцентричної парадигми досліджено питання художньої виразності та значущості числівників та їх трансформ у поетичних текстах (дискурсах) шістдесятників, їх поетичній картині світу, ідіостилі. Вивчено складну різнопланову взаємодію граматики та поетики числівника, механізм формування прагматичного значення; окреслено тенденції розвитку поетичної мови шістдесятників за рахунок використання числівника, зокрема і як прецедентного феномена. Актуалізується один із напрямів лінгвопоетичних студій -- вивчення потенційних можливостей частин мови, що в художньому тексті є маркером прагматики -- образності, емоційності, оцінки, експресії, репрезентантом інтертекстуальності, яка виражає універсально-, національно_ , соціумно- і автопрецедентні смисли. Числівник розглянуто як автопрецедентний знак, що зумовлюється прагмарефлексами креативних мовних особистостей.

Ключові слова : дискурсцентрична парадигма, числівник, трансформи числівника, поетичний текст (дискурс) шістдесятників, поетика числівника, прагматичне значення, прецедентний феномен, інтертекстуальність.

Аннотация

Павлова И.А. Имя числительное в художественном тексте поэтов-шестидесятников : структура, семантика, функции. -- Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.01 -- украинский язык. -- Харьковский национальный педагогический университет имени Г.С. Сковороды. -- Харьков, 2011.

Впервые в украинском языкознании в ракурсе дискурсцентрической парадигмы исследованы вопросы художественной выразительности и значимости имени числительного и его трансформ в поэтических текстах (дискурсах) шестидесятников, их поэтической картине мира, идиостиле и идиолекте. Описан сложный и разноплановый механизм взаимодействия грамматики и поэтики имени числительного, механизм формирования прагматического значения; очерчены тенденции развития поэтической речи шестидесятников за счет использования имени числительного, в частности и как прецедентного феномена. В работе актуализируется одно из направлений современных лингвопоэтических разысканий -- изучение прагматического потенциала частей речи как маркеров прагматики -- образности, эмоциональности, оценки, экспрессивности, репрезентантов интертекстуальности.

Первый раздел «Имя числительное в разновекторном измерении : философия -- язык (речь) -- текст (дискурс)» посвящен изучению процесса грамматикализации лингвофилософской категории количества, сакрализации и мистификации числа, действия фактора «психологическое восприятие», рассматривается его связь с категорией количества и другими лингвофилософскими категориями, определяется статус имени числительного в современном языкознании, очерчены аспекты исследования имени числительного в ракурсе традиционной и новой лингвистических парадигм, вскрывается специфика семантики имени числительного с учетом характера его лексического значения, продемонстрированы его возможности относительно порождения новых смыслов.

Во втором разделе «Потенциал имени числительного и его трансформ в поэтической речи шестидесятников» анализу подвергнуты мировоззренческие и эстетические основы формирования особого стиля поэтов-шестидесятников, определена стилевая мотивация семантической и прагматической «силы» имени числительного, его текстовые позиции, а также количественная характеристика, указание на принадлежность к определенным лексико-грамматическим разрядам, структурным типам, описаны его семантические возможности относительно специфики отражения действительности. Речь идет о поэтической картине мира шестидесятников, смысловой репрезентации количества, величины и измерений объектов действительности, описано творчество поэтов-шестидесятников в аспекте моделирования образных художественных средств на основе имени числительного -- метафоры, метонимии, синекдохи, гиперболы, литоты, перифразы, языковой игры, мотивированной явлениями синонимии, антонимии, омонимии, различного рода девиаций и т.п.