Комунікативно-прагматичні функції виражальних засобів синтаксису (на матеріалі інформаційних та публіцистичних текстів)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Державний вищий навчальний заклад

«Запорізький національний університет»

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту україни

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Спеціальність 10.02.01 - українська мова

Комунікативно-прагматичні функції виражальних засобів синтаксису (на матеріалі інформаційних та публіцистичних текстів)

Мелкумова Тетяна Володимирівна

Запоріжжя ? 2011

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано на кафедрі української мови Криворізького державного педагогічного університету Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України

Науковий керівник: кандидат філологічних наук, доцент Арешенков Юрій Олександрович, Криворізький державний педагогічний університет, професор кафедри української мови.

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук, професор Поповський Анатолій Михайлович, Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ, професор кафедри мовної підготовки;

кандидат філологічних наук Грицина Валентина Іванівна, Херсонський державний університет, доцент кафедри мовної освіти.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат філологічних наук, доцент С.В. Сабліна

Анотація

публіцистичний мовлення синтаксис

Мелкумова Т.В. Комунікативно-прагматичні функції виражальних засобів синтаксису (на матеріалі інформаційних та публіцистичних текстів). ? Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.02.01 ? українська мова. ? Державний вищий навчальний заклад «Запорізький національний університет». ? Запоріжжя, 2011.

Дисертацію присвячено актуальним проблемам сучасної лінгвістики ? функційно-стильовій диференціації мовлення ЗМІ, комунікативно-прагматичному потенціалу масмедійних текстів, засобам посилення їхньої виразності та впливу. У дослідженні дістали подальший розвиток класифікації мовленнєвих комунікативно-прагматичних функцій і виражальних засобів синтаксису. Здійснено системний опис комунікативно-прагматичних функцій стилістико-синтаксичних засобів у текстах різного функційного призначення, що дало змогу уточнити функційні та мовні особливості публіцистичного й інформаційного мовлення.

Ключові слова: комунікативно-прагматична функція, виражальні засоби синтаксису, інформаційний стиль, публіцистичний стиль, інформування, повідомлення, коментування, переконання.

Аннотация

Мелкумова Т.В. Коммуникативно-прагматические функции выразительных средств синтаксиса (на материале информационных и публицистических тектсов). ? Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.01 ? украинский язык. ? Государственное высшее учебное заведение «Запорожский национальный университет». ? Запорожье, 2011.

Диссертация посвящается актуальной проблеме современной лингвистики ? функционально-стилевой дифференциации речи СМИ, коммуникативно-прагматическому потенциалу массмедийных текстов, средствам усиления их выразительности и влияния.

В исследовании освещено современный уровень изучения коммуникативно-прагматических функций речи; проанализировано взгляды ученых на природу выразительных средств синтаксиса, их типологию; охарактеризовано основные функциональные и языковые особенности публицистической и информационной речи. Особое внимание уделено содержанию понятия «коммуникативно-прагматическая функция» в современном языкознании. Получили дальнейшее развитие классификации коммуникативно-прагматических функций речи и выразительных средств синтаксиса.

В работе системно описываются те коммуникативно-прагматические функции стилистических фигур, которые в рамках информационной и публицистической речи направлены на информирование / сообщение и комментирование / убеждение. Репрезентативными функциями, направленными на информирование / сообщение, являются актуализационная, собственно репрезентативная, экспозитивная, декларативная, усилительная, утвердительная, терапевтическая и функция корректирования. Реализируя перечисленные функции, тексты отображают результаты процесса познания людей. Апелятивная, волюнтативная, экспрессивная, комиссивная и оценочная ? это функции комментирующей и убеждающей речевых установок. Реализация этих функций дает возможность в определенной степени управлять мышлением адресатов, корректировать их восприятие окружающего мира.

Публицистическая речь заметно выразительнее на синтаксическом уровне, чем информационная. Публицистические тексты насыщенны как активными стилистико-синтаксическими средствами (антипофора, амплификация, градация, паралелизм, полисиндетон и др.), так и неактивными (анантаподотон, анаподотон, антиметабола, зевгма, интерпеляция, эпанафора, эпанодос, эпанортоза, эпифонема и др.). Репертуар стилистических фигур информационной речи включает традиционные и нетрадиционные (антипофору, гипербатон, интерпеляцию, анжамбеман, тмезис и др.) средства создания выразительности на синтаксическом уровне.

Использование нескольких выразительных синтаксических средств и взаимодействие коммуникативно-прагматических функций усиливают воздействие речи и помогают реализации прагматических задач текстов. Так, интерпеляция и риторический вопрос усиливают аппелятивность речи, параллелизм и сравнение интенсифицируют оценночность текста, симплока и усиленный повтор ? комиссивность, анантаподотон и анжамбеман ? экспрессивность и т. д. Прагматическое воздействие речи усиливает и полифункциональность. Например, одновременная реализация собственно репрезентативной и актуализирующей функций усиливает информативность сообщения, экспрессивной и комиссивной ? его выразительность.

Ключевые слова: коммуникативно-прагматическая функция, выразительные средства синтаксиса, информационный стиль, публицистический стиль, информирование, сообщение, комментирование, убеждение.

Summary

Melkumova. T.W. Communicative-pragmatic functions of the syntactic expressive means (on the basis of publicistic and informational texts). - Manuscript.

The thesis for the scientific degree of a candidate of philology (specialty 10.02.01 - the Ukrainian language). - State higher educational establishment «Zaporizhzhya National University». - Zaporizhzhya, 2011.

The thesis is dedicated to the topical problems of modern linguistic - functional-stylistic differentiation of mass media speech, communicative-pragmatic potential of mass media texts, means of intensification of their expressiveness and influence. The classifications of the communicative-pragmatic functions and the stylistic expressive means got further development in the thesis. The functional and linguistic peculiarities of publicistic and informational speech are also ascertained in the research. Special attention has been paid to the system description of the communicative-pragmatic functions of the stylistic-syntactic means in the texts of different communicative types.

Key words: communicative-pragmatic function, syntactic expressive means, informational style, publicistic style, functional directive, informing, announcement, comment, persuasion.

1. Загальна характеристика роботи

У середині ХХ ст. науковці розглядали здебільшого структурну організацію синтаксичних одиниць, однак системно-структурний опис мови не може дати відповідь на деякі питання, зокрема на ті, які пов'язані з безпосереднім використанням мови в мовленні. Суттєві зрушення, що відбулися в лінгвістиці у другій половині ХХ ст., дають змогу говорити про зміну наукової парадигми вивчення мови, уточнення предмета й об'єкта дослідження. Мовознавці визначають антропоцентризм, функціоналізм і комунікативність як основні риси сучасної лінгвістики. Одним із найбільш динамічних напрямів розвитку сучасної науки про мову є лінгвістична прагматика (лінгвопрагматика, прагмалінгвістика), яка має широкий спектр методів, прийомів і засобів аналізу мовленнєвого матеріалу, багатий поняттєво-термінологічний апарат.

Глобальний аналіз цілеспрямованого використання людиною звукових сегментних і просодичних структур, лексем, словоформ, схем словосполучень і речень, різних видів елементарних мовленнєвих актів та їхніх комплексів, комунікативних ходів як ланок міжсуб'єктних інтеракцій, дискурсів різних типів ? аргументативного, дипломатичного, публіцистичного, наукового, навчального тощо потребує прагматичного підходу. Комунікативно-прагматичного підходу вимагає і дослідження виражальних засобів синтаксису, оскільки прагматична значущість створюється лише в певних мовленнєвих ситуаціях, а інтерпретація текстів часто є контекстуально зумовленою. Сучасний стилістичний аналіз тексту передбачає виокремлення й лінгвістичне спостереження за призначенням одиниць, співвіднесених із відповідним функційним стилем.

Інтерес до прагматичних аспектів мовлення різного функційного призначення зростає, і хоч комунікативно-прагматичні функції та виражальні засоби синтаксису постійно перебувають у колі зацікавлень мовознавців, багато питань залишається недостатньо опрацьованим. Так, науковці зробили загалом успішну спробу витлумачити комунікативно-прагматичну функцію мовних одиниць (Е. Азнаурова, Ю. Дітман, Л. Кисельова, Н. Лиса, Н. Перфільєва, О. Стародумова, Є. Фірсова, Н. Формановська), типологізувати їхні комунікативно-прагматичні функції (В. Дем'янков, С. Дік, А. Загнітко, Н. Перфільєва, Л. Рижова, М. Скаб, І. Сусов та ін.). Увагу дослідників привертає проблема виражальних засобів синтаксису. Учені мають різні погляди щодо складу стилістико-синтаксичних засобів та їх класифікації (Г. Акимова, О. Александрова, І. Арнольд, М. Брандес, І. Гальперін, О. Квятковський, Є. Клюєв, М. Кожина, М. Кузнець та Ю. Скребнєв, Н. Лихошерст, Л. Мацько, О. Пономарів, О. Сковородников, Б. Тошович та ін.), проте сходяться на тому, що майстерне володіння автора тексту синтаксичними виражальними засобами є важливою передумовою комунікативної ефективності мовлення.

Стилістичні фігури досліджують переважно на матеріалі художнього стилю (А. Загнітко, О. Єфимов, І. Ковтунова, Н. Патроєва, Г. Солганик та ін.). Часто виражальні засоби синтаксису розглядають у публіцистиці (В. Богатько, Я. Пинегіна, І. Пуленко й ін.) та в інформаційному мовленні (А. Загнітко, Г. Конторчук, Л. Конюхова, О. Сковородников). Рідше стилістичні фігури описують у текстах офіційно-ділового (Н. Івакіна, В. Лазарева) і наукового стилів (Г. Волкотруб), у розмовному мовленні (О. Лаптева, Н. Шведова). Майже відсутній порівняльний аналіз функціонування стилістичних фігур у текстах різного функційного призначення, за винятком кількох досліджень (Л. Конюхова, І. Онищенко, Т. Подуфалова та ін.). Тому комунікативно-прагматичні функції стилістичних фігур залишаються перспективним питанням сучасної лінгвістики. Помітно зростає і зацікавленість стильовою та жанрово-стилістичною диференціацією мовних одиниць і виражальних засобів.

Актуальність проблеми дослідження комунікативно-прагматичних функцій виражальних засобів синтаксису в інформаційних і публіцистичних текстах спричинена насамперед відсутністю комплексного аналізу комунікативно-прагматичних і стилістико-синтаксичних особливостей текстів різного функційного призначення в мові ЗМІ. Інтерес до теоретичного осмислення стилістичних особливостей інформаційних і публіцистичних текстів, динамічних змін у масмедійному мовленні, відсутність єдиного погляду на таксономію комунікативно-прагматичних функцій, спільної позиції щодо класифікації виражальних синтаксичних засобів, недостатній рівень розробки проблеми посилення впливовості тексту за умови використання мовних засобів виразності також зумовлюють необхідність теми роботи. Важливою проблемою є диференціація мовлення ЗМІ, у яких вільне висловлення своїх поглядів і думок набуває соціально значущої політично-ідеологічної, морально-психологічної, естетичної ваги.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація пов'язана з комплексним дослідницьким напрямом кафедри української мови Криворізького державного педагогічного університету й розкриває один із аспектів наукової теми «Проблеми функціонування мовних одиниць і граматичних категорій та їхня лексикографічна розробка» (протокол № 5 від 11 грудня 2008 р.). Тему дисертації погоджено в науковій раді з проблем «Закономірності розвитку мов і практика мовної діяльності» Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні Національної академії наук України (протокол № 3 від 15 червня 2006 р.).

Мета дисертаційної роботи - визначити і схарактеризувати комунікативно-прагматичні функції стилістичних фігур, спрямовані на основні комунікативні настанови інформаційного та публіцистичного мовлення.

Мета передбачає виконання конкретних дослідницьких завдань:

1) вивчити сучасний стан дослідження комунікативно-прагматичних функцій мовлення, уточнити їх таксономію;

2) з'ясувати погляди лінгвістів на виражальні засоби синтаксису, їхню класифікацію;

3) дослідити роль виражальних засобів синтаксису в реалізації комунікативно-прагматичних функцій текстів інформаційного та публіцистичного стилів;

4) показати взаємозв'язок між комунікативно-прагматичними функціями та синтаксичними виражальними засобами;

5) виявити відмінності в комунікативно-прагматичній впливовості та стилістичній виразності публіцистичного й інформаційного стилів.

Об'єктом наукової розвідки стали виражальні засоби синтаксису в текстах різного комунікативного призначення.

Предметом дослідження є комунікативно-прагматичні функції виражальних засобів синтаксису в інформаційних і публіцистичних текстах 2000_2011 рр.

Джерельною базою дисертаційної праці послужили матеріали як друкованих, так і електронних ЗМІ, зокрема газет («Батьківщина», «Високий замок», «Вісті Придніпров'я», «Голос України», «Дзеркало тижня», «Зоря», «Персонал плюс», «Поступ», «Свобода слова. Час 2000», «Секунда», «Сільські вісті», «Україна молода», «Українське слово», «Червоний гірник»), журналів («Дніпро», «Сучасність»), телепередач («Свобода на Інтері», «Велика політика» ? на «Інтері»; «Дуель», «Шустер live» ? на ТРК «Україна»; «Майдан», «5 копійок» ? на «5_му каналі»; «Один за всіх» ? на «1_му каналі»; «Свобода слова», «Факти» ? на ICTV; «ТСН. Тиждень», «Я так думаю» ? на «1+1»), радіопередач («Новини» Національної радіокомпанії України, «Новини» «Бі-Бі-Сі Ukrainian»), мережевих інформаційних агентств («Корреспондент.net», «Новини» Львівської обласної державної адміністрації, «УНІАН», «ForUm») за період 2000?2011 рр. Складена картотека нараховує понад 3000 текстових фрагментів інформаційного й публіцистичного мовлення.

Методи дослідження. Системний підхід до аналізу стилістико-синтаксичного матеріалу, вибраного задля встановлення особливостей їхньої комунікативно-прагматичної функційності інформаційних і публіцистичних текстів, визначає лінгвістичну методологію нашої наукової розвідки. Для наукової інтерпретації фактичного матеріалу послуговувалися двома групами методів наукового пізнання, а саме: 1) загальнонауковими методами (спостереження над мовним матеріалом, аналіз і синтез, індукція та дедукція, абстрагування, умовивід, зіставлення, кількісно-статистичний метод); 2) спеціальними науковими методами (лінгвістичний аналіз, описовий метод). При типології комунікативно-прагматичних функцій і стилістичних фігур послуговувалися класифікаційною методикою.

Наукова новизна роботи. Дисертація є першою спробою системного опису комунікативно-прагматичних функцій стилістичних фігур в інформаційних і публіцистичних текстах. У дослідженні дістали подальший розвиток класифікації мовленнєвих комунікативно-прагматичних функцій і виражальних засобів синтаксису. Функції розподіляються за напрямками залежно від загальної функційної настанови мовлення, засоби групуються на підставі процесів трансформації синтаксичної конструкції, що надають їй виразності.

Теоретичне значення дисертації. Одержані результати дослідження дають змогу переосмислити значення різних функційних настанов для стильового розподілу сучасної української мови; оцінити роль використання виражальних засобів синтаксису для посилення прагматичного впливу мовлення.

Практична цінність результатів роботи забезпечується можливістю їхнього використання в лекційних і практичних курсах зі стилістики, комунікативної граматики, лінгвістичної прагматики, спецкурсах і спецсемінарах із вивчення масмедійних текстів, стилістичних фігур, комунікативно-прагматичних функцій. Результати дослідження можуть бути використані також при написанні підручників і навчальних посібників із лінгвістичної прагматики, функційної стилістики та стилістичного синтаксису, термінологічних словників, у журналістській практиці. Аналіз стилістико-синтаксичних засобів як важливих елементів комунікації сприяє виробленню літературних норм, підвищенню мовної культури, дослідженню розвитку стилістичних ресурсів, тому загальні висновки зможуть прислужитися як рекомендації для авторів інформаційних і публіцистичних текстів щодо доречного використання стилістичних фігур задля вдалого досягнення потрібної комунікативно-прагматичної настанови мовлення.

Особистий внесок здобувача полягає в тому, що відбір і систематизацію мовного матеріалу, визначення комунікативно-прагматичних функцій і виражальних засобів синтаксису на матеріалі текстів інформаційного та публіцистичного стилів здійснено самостійно. Результати дослідження є наслідком власних спостережень та узагальнень дисертанта. Усі статті з теми наукової роботи опубліковані автором одноосібно.

Апробація результатів дисертації. Окремі положення дисертації було представлено в доповідях та повідомленнях на міжнародних конференціях ? «Проблеми загальної, германської, романської та слов'янської стилістики» (Горлівка, 2005), «Проблеми загальномовної та ареальної семантики» (Луганськ, 2009), «Українська мова серед інших слов'янських: етнологічні та граматичні параметри» (Кривий Ріг, 2009), «Сучасний лінгвістичний і лінгводидактичний простір» (Луганськ, 2010), «Лексичні та граматичні одиниці: функціонально-семантичний і комунікативно-прагматичний аспекти» (до ювілею доктора філологічних наук, професора, заслуженого працівника народної освіти України Марії Яківни Плющ) (Київ, 2011); на всеукраїнських конференціях ? «Журналістика, філологія та медіаосвіта» (Полтава, 2009), «Рецепція України в контексті сучасної мови та літератури» (Дніпропетровськ, 2011); на щорічних звітних наукових конференціях професорсько-викладацького складу Криворізького державного педагогічного університету та на засіданнях науково-методичних семінарів кафедри української мови Криворізького державного педагогічного університету.

Публікації. Основні положення та результати дисертації відображено в п'ятнадцяти публікаціях, п'ять із яких розміщено у фахових наукових виданнях ВАК України, чотири ? у матеріалах і тезах конференцій, шість ? у збірниках наукових праць.

Структура та обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури (340 позицій). Повний обсяг дисертації - 237 сторінок, із яких 192 сторінки основного тексту.

2. Осовний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, указано на зв'язок дисертаційної роботи з науковими програмами, планами, темами, сформульовано мету й завдання дисертації, з'ясовано об'єкт, предмет та основні методи дослідження, його джерельну базу, визначено наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи, окреслено особистий внесок здобувача та рівень апробації результатів дослідження.

У першому розділі «Теоретичні засади дослідження комунікативно-прагматичних функцій виражальних засобів синтаксису» з'ясовано рівень дослідження комунікативно-прагматичних функцій мовних одиниць, уточнено їх таксономію; проаналізовано сучасні погляди на виражальні засоби синтаксису, їхню класифікацію; схарактеризовано функційні та мовні особливості текстів публіцистичного й інформаційного стилів.

З_поміж виявлених підходів до тлумачення та класифікації прагматичних (комунікативно-прагматичних) функцій традиційним є трактування комунікативно-прагматичних функцій як засобів упливу на поведінку та свідомість людей у процесі спілкування. Комунікативно-прагматичні функції можна розподілити за двома групами залежно від загальної функційної настанови різновиду масмедійного мовлення: 1) функції, що здійснюють вплив на поведінку чи свідомість адресатів через інформування / повідомлення ? актуалізаційна, власне репрезентативна, декларативна, експозитивна, корегувальна, посилювальна, стверджувальна, терапевтична; 2) функції, що впливають на поведінку чи свідомість адресатів через коментування / переконання: апелятивна, волюнтативна, експресивна, комісивна, оцінна.

Найпотужнішою функційною настановою мовознавці визнають переконання, при якому мовець, аргументовано впливаючи на слухача і використовуючи для цього мовні засоби, усім ходом свого міркування змінює ментальний стан реципієнта, змушує його погодитися з думкою адресанта, прийняти його позицію. Коментування містить висновки, передбачення, розмірковування й іншу інформацію, що йде часто від самого автора. Інформування і повідомлення мають помірнішу прагматичну впливовість. Проте й власне фактуальна інформація здатна змінити погляди, вартісні орієнтири, змоделювати свідомісні стереотипи світобачення. Взаємодія інформаційних і експресивних функцій відображає конфлікт стандартного й індивідуально-експресивного в мовленнєвій діяльності. Прагматична сила мовлення здатна підвищуватися при використанні стилістичних ресурсів мови, зокрема синтаксичних.

Відомо, що виражальні засоби синтаксису мають синтагматичну природу, характеризуються незвичністю побудови, покликані посилювати виразність висловленого, сприяють підвищенню прагматичної ефективності висловлювання та мовлення загалом. Стилістико-синтаксичні засоби науковці класифікують з огляду на різні підстави. О. Александрова, М. Брандес, Б. Тошович й ін. помітили зв'язок поняття виразності та стилістико-синтаксичних засобів, який обрано як підставу для інтегральної класифікації виражальних засобів синтаксису. У дослідженні отримала подальший розвиток таксономія стилістичних фігур, відтак ми виокремлюємо групи засобів залежно від природи виразності, що спричинена: 1) розширенням моделі завдяки: а) повторенню однакових мовних одиниць (єдинопочаток, епіфора, кільце, стик, симплока, антанаклаза, багатосполучниковість, епаналепсис, посилюваний повтор); б) нагромадженню однотипних мовних одиниць (ампліфікація, гіпербатон, градація, епанортоза, епіфонема, зевгма, ізоколон, паралелізм, плеоназм, пролепса); в) додаванню неочікуваного компонента синтаксичної структури (анантаподотон, паралепсис, преокупація); 2) редукцією синтаксичної структури (безсполучниковість, еліпсис, умовчання, усічення); 3) зміною порядку розташування компонентів: а) неповторюваних (інверсія); б) повторюваних (епанодос, хіазм); 4) порушенням граматичного узгодження компонентів при обов'язковому синезисі (узгодженні за змістом): анаколуф та його різновиди ? анаподотон, апокойну, гіпалага, силепсис; 5) зіставленням компонентів, яке виявляється у протилежності (антиметабола, антитеза) або тотожності (порівняння) зіставлюваних явищ; 6) умовно-діалогічним характером (риторичні фігури ? антипофора, риторичні вигук, заперечення, звертання, оклик, питання, ствердження); 7) увиразненням графічними та інтонаційними засобами (інтерпеляція, парцеляція, перенесення, тмезис).

Виражальні засоби науковці вважають однією з релевантних ознак функційних стилів, подекуди навіть провідною (Г. Михель). Комплексний підхід до функційно-стильової ідентифікації тексту дає змогу проаналізувати сферу, мету, мовні засоби, жанрову систему, композиційну побудову тексту. Загалом система функційних стилів сучасної української мови складається з художнього, наукового, розмовно-побутового, офіційно-ділового, публіцистичного, інформаційного, конфесійного, епістолярного різновидів.

Становлення окремого інформаційного стилю відзначають Ю. Арешенков, Д. Баранник, Т. Добросклонська, М. Ковальчук, А. Медушевський, Г. Мельник і А. Тепляшина, Н. Озерова, Н. Разінкіна, В. Русанівський та інші науковці. Важливою відмінністю публіцистичного та інформаційного стилів є відповідність мовлення певному виду діяльності: інформаційне мовлення спрямоване на масово-інформаційну, публіцистичне мовлення - на політико-ідеологічну діяльність. Відмінності між двома стилями простежуються щодо сфери використання, функційної спрямованості та стильових рис, мовних функцій і ознак, зокрема, публіцистичний та інформаційний стилі відрізняються уживанням синтаксичних виражальних засобів.

Окрім розв'язаних проблем диференціації масмедійного мовлення, важливих для подальшого дослідження його комунікативно-прагматичних функцій, виокремлено кілька проблемних аспектів для майбутніх лінгвістичних студій, зокрема функційно-стильовий статус текстів реклами, дослідження мережевих жанрів, зв'язок публіцистики й інших стилів (художнього, наукового) на жанровому рівні. Розв'язання подібних проблем сприятиме чіткому визначенню жанру, підстилю, стильової належності тексту, а це закладає основи для його повноцінної характеристики.

У другому розділі «Комунікативно-прагматичні функції виражальних засобів синтаксису, спрямовані на інформування / повідомлення» показано роль виражальних засобів синтаксису в реалізації комунікативно-прагматичних функцій, спрямованих на інформування / повідомлення; з'ясовуються функційні та мовні особливості публіцистичного й інформаційного мовлення.

Частіше за інші репрезентативні функції досліджувані тексти виконують власне репрезентативну функцію. Це функція позначення речей, предметів і явищ зовнішнього світу та свідомості, функція подання актуальної інформації, виокремлювана багатьма мовознавцями (А. Агафонова, К. Брінкер, Л. Костич, М. Кочерган, І. Соколова, І. Сусов та ін.). Реалізації власне репрезентативної функції сприяють передовсім засоби розширення синтаксичної структури: ампліфікація, за якої нагромаджуються синонімічні або однотипні мовні одиниці (Нас ділять на «східняків» і «західняків». Нас ділять на перший, другий і третій сорти. Ділять церквою і вірою. Ділять мовою [УМ, 26.10.2004]); анафора (Ви спровокували парламентську кризу. Ви спровокували інфляцію, тому що політична нестабільність породила початки цієї інфляції [ОЗВ, 14.04.2008]) і т. ін. Власне репрезентативну функцію посилюють засоби і редукції синтаксичної структури: безсполучниковість, що ґрунтується на пропускові сполучних засобів між компонентами речення або тексту (Сам Джуліан Ассандж нині перебуває на території Великобританії, вивчається питання його екстрадиції до Швеції [НРКУ, 24.12.2010]); еліпсис (Глиною на ожеледицю. Такий ось сумнівно ефективний засіб посипання доріг вигадали в Миколаєві [Ф, 29.12.2010]) та ін. Репрезентативність в інформаційному мовленні підпорядкована переважно суто інформуванню, рідше позначена оцінністю, експресивністю; подекуди, здебільшого в коментарних текстах, авторське ставлення до зображуваного настільки виразне, що переконливо діє на свідомість реципієнтів. Повідомлення в публіцистиці має свою специфіку, наприклад, мовець зображує певну ситуацію (часто не так деталізовано, як автор інформаційного тексту) задля того, аби висловити своє бачення цієї події, надати їй виразну оцінку, переконати адресатів у її правильності, спрямувати хід їхніх думок тощо.

Актуалізаційну функцію виконують висловлювання, що мають на меті нагадати про що-небудь, актуалізувати певні відомості (Н. Перфильєва). Актуалізаційність масмедійних текстів посилюється стилістичними фігурами, з_поміж яких найактивніше виявили себе засоби розширення синтаксичної структури та зіставлення її компонентів, зокрема: 1) градація, за якої компоненти структури розташовані відповідно до ступеня їхньої значущості (1933 рік. Горіла не хата. Щодня тисячі селян вивозили на цвинтарі у колективні ями. «Горіла» вся Україна [СВ, 27.02.2009]); 2) епанортоза, пов'язана з емоційним уточненням щойно повідомленого (Номінально ж на території України існувала така соціалістична держава, як УССР (співзасновник ООН, між іншим!) [Ст, 2001, № 10, с. 72]); 3) епіфора як повторення однакових завершальних компонентів суміжних синтаксичних конструкцій (І Обама тут був, як конгресмен. І Макейн тут був, як конгресмен [ШL, 20.01.2009]); 4) антитеза, що посилює виразність через зіткнення в одному контексті прямо протилежних понять (Замок використовувався як оборонна споруда, тому неодноразово зазнавав руйнувань, але відбудовувався та зміцнювався [ЛОДА, 24.12.2010]); 5) порівняння, ґрунтоване на частковому уподібненні двох предметів (або їхніх властивостей) (Спершу в незалежній Україні виникає Соцпартія ? як мішанка всіх лівих сил [Ст, 2001, № 11, с. 81]) і т. ін. Нагадування в інформаційному мовленні лише подекуди експресивне й оцінне. Актуалізація в публіцистиці часто реалізується в контекстах переконувального спрямування ? мовець подає певні факти, аби оцінити їх, виразити власні позиції. Публіцистичні тексти, що виконують актуалізаційну функцію, виразніші за інформаційні завдяки виражальним засобам синтаксису.

Експозитивна функція виражає підстави та аргументи повідомлень (А. Загнітко). Публіцистичні й інформаційні контексти з пояснювальним значенням увиразнюються здебільшого стилістичними фігурами, що характеризуються використанням інтонаційних і графічних засобів: парцеляції (У Васиті стає спекотно. Від боїв [ЧГ, 15.04.2004]); тмезису ? необов'язкової для змісту вставки, що є водночас смисловим акцентом висловлювання (А вже Дніпропетровськ, який називають сьогодні політичною столицею України (очевидно, керуючись кровно-родинною свідомістю), головами своїх молодих громадян зовсім не прагне відбутись як спільнота лікарів, педагогів, учених, інженерів тощо [Ст, 2001, № 10, с. 84]). Часто експозитивну функцію масмедійного мовлення посилюють фігури розширення синтаксичної структури: плеоназм ? використання синонімічних виразів (...сьогодні нашу економіку можна з повним правом аналізувати за допомогою давно вже «пройдених» класичних текстів про різноукладність. (Адже маємо при постійному лементі на захист ринкових форм економіки найрізноманітніші форми її функціонування-виживання, часто-густо і спадання економічних відносин у суспільстві до рівня натурального господарства) [Ст, 2001, № 10, с. 85]); епаналепсис ? контактний повтор (Коли ми не розраховуємо на правосуддя, то ми маємо розраховувати на спеціальний статус, статус недоторканності [СС, 05.10.2007]) та ін. Автор інформаційного тексту використовує пояснення передовсім для тлумачення певного репрезентативного змісту, подекуди ? для коментування подій, рідше ? для експлікації світоглядних позицій. Публіцист, роз'яснюючи, водночас прагне вплинути на реципієнтів.

Л. Медведєва виокремлює корегувальну функцію, коли певний компонент тексту корегує, знімає двозначність висловленого раніше. Тексти корегувальної настанови зазвичай увиразнюють різні стилістичні фігури, зокрема такі засоби розширення структури: 1) епіфонема, яка передбачає вживання пояснювального або окличного речення після стверджувального з тим же самим загальним змістом для надання першому більшої ваги (Немає такого владного інституту в Україні, як Секретаріат Президента. Це дорадчо-консультативний орган [ОЗВ, 14.04.2008]); 2) протозевгма, що характеризується розташуванням загального члена побудови в першому реченні (Не виключено, що їй …випаде нова роль у забезпеченні їх симбіозу ? тобто, не сама по собі випаде, а може бути здобута завдяки відповідній політичній і культурній волі, відповідній інтелектуальній праці [Ст, 2001, № 12, с. 83]); 3) анантаподотон, який полягає в порушенні правильної синтаксичної послідовності: друга частина складного речення, що за змістом мала б розміщуватися за першою, залишається невисловленою, і речення набуває непередбачуваного закінчення (Така цивілізація не має майбутнього. Але оскільки майбутнє завжди буде, поки існує часовий вимір буття, просто не стане такої цивілізації… Тобто, їй доведеться змінитися [Ст, 2001, № 12, с. 74] тощо. Подекуди реалізують корегувальну функцію й висловлювання з інтонаційними та графічними засобами (Мені постійно бракує таких людей, як Василь Стус, Іван Світличний, В'ячеслав Чорновіл. А ще знищених у 20_х, 30_х роках [ПП, 13.09?19.09.2004]; Ні свого авіапрому, ні атомної енергетики, ані газової труби, як це підозрювала опозиція, Україна Росії не віддала. Принаймні у цей приїзд Президента Медведєва [ТСН, 23.05.2010] і т. ін.). У публіцистиці стилістичні фігури сприяють реалізації корегувальної функції частіше в текстах переконувального призначення. При цьому корегування певного твердження надає автору можливість висловити власне бачення ситуації, події, ставлення до особи. Репрезентативність інформаційного мовлення нерідко може досягатися одночасним виконанням текстом кількох функцій, спрямованих на повідомлення, зокрема й корегувальної.

Посилювальна (сенсибілізуюча) функція тексту ? це його здатність посилювати значення висловленого раніше (О. Сковородников). Активним засобом увиразнення текстів, що реалізують посилювальну функцію, є посилюваний повтор, наприклад: …Коли 1929 року після світової економічної кризи в Америці обрали президентом Рузвельта, він за перший свій термін, тобто за чотири роки, зробив Америку такою, якою вона є нині. Лише чотири роки [ПП, 13.09?19.09.2004]). Іноді сприяють виконанню посилювальної функції різноманітні риторичні фігури, як_от: 1) риторичне питання, що не потребує відповіді, служить для підкреслення власного ставлення автора, у такий спосіб звертає увагу до теми мовлення і себе як мовця (Як розуміти цю таку, ну, аж кричущу ідеологічну розбіжність? [Д, 22.11.2007]); 2) риторичне ствердження ? особливе підкреслення незаперечності висловленої автором думки (Все можна, так, все можна [ЯТД, 17.04.2008]); 3) риторичний вигук ? сформульований у формі вигуку мовний зворот, який посилює емоційну виразність висловлювання (...законів стільки наприймали, що не можна перерахувати! [М, 14.01.2007]) тощо. Реалізація посилювальної функції в інформаційних текстах відрізняється від реалізації цієї функції в публіцистичному мовленні. В інформаційному стилі посилювальна функція спрямована на інтенсифікацію передовсім репрезентативного чи актуалізаційного змісту. У публіцистичному стилі посилювальна функція підвищує надану мовцем оцінку певному факту та переконувальні властивості висловлювань, інтенсифікує висловлену автором світоглядну позицію та його апеляцію до адресатів.

Виражальні засоби синтаксису відіграють помітну роль і в посиленні комунікативно-прагматичного впливу текстів сповіщальної мети. Висловлювання виконує декларативну (сповіщальну) функцію, коли мовець прагне задекларувати певні твердження, оголосити про щось, сповістити про наміри тощо (К. Брінкер). Часто декларативну функцію реалізують риторичні фігури, нерідко взаємодіючи при цьому з фігурами інших груп (наприклад, розширення чи редукції синтаксичної структури): Нас не купити, не обдурити і не розколоти! [УМ, 26.10. 2004] (риторичний вигук, протозевгма нас і паралелізм ампліфікованих предикатів дії); Держава повинна регулювати ці питання, ці проблеми? Звичайно, повинна [З, 23.12.2004] (антипофора, симплока повинна). Декларативна функція в інформаційному тексті часто реалізується паралельно з іншими репрезентативними функціями, особливо актуалізаційною, посилювальною, і це інтенсифікує інформативність тексту. Взаємодія сповіщальної функції інформаційного висловлювання з комунікативно-прагматичними функціями, спрямованими на коментування, надає мовленню переконувальної сили, що не є характерною ознакою інформаційного стилю. Декларативна функція в публіцистичному мовленні взаємодіє як з функціями, спрямованими на повідомлення, так і з функціями переконувального спрямування, посилюючи прагматичну впливовість тексту.

Стверджувальну функцію виконує висловлювання, у якому мовець реалізує певне істинне (з його позицій) переконання (І. Сусов). Для увиразнення контекстів зі стверджувальним значенням автори текстів використовують стилістико-синтаксичні засоби. Окрім часто вживаних риторичних фігур і засобів розширення синтаксичної структури, нерідко функціонує перенесення, особливо в контекстах із імпліцитним ствердженням. При перенесенні синтаксично ціла фраза розривається між двома рядками, і це акцентує смислову значущість вичленованих компонентів: Гепатит за графіком [назва] прийшов у Запорізьку область? [текст замітки] [УМ, 01.08.2003]; Невже? [надзаголовок] У бій йдуть генерали [назва] Марчук не проти «розвести» ще одну «канівську четвірку»? [врізка] [УМ, 01.08.2003]. Імліцитне значення риторичного питання, оформленого як перенесення, ? функція ствердження (Так, Марчук не проти). І в інформаційних, і в публіцистичних текстах функція ствердження здебільшого виконується імпліцитно. Стверджувальне значення в інформаційному тексті часто посилює його репрезентативні, фактологічні відомості, а в публіцистичному ? оцінні, характеристичні, переконувальні, апелятивні й інші відтінки смислів.

Тексти, де мовець конструює гіпотезу, робить припущення, прогноз, визначає умови, за яких можлива певна подія, реалізують терапевтичну функцію (Н. Арутюнова, О. Падучева). Окрім повідомлювального призначення, вона сприяє посиленню переконувального ефекту текстів. Терапевтична функція експлікується в мовленні переважно за сприяння стилістичних фігур розширення синтаксичної структури, до того ж помічено поширеність поєднань цих виражальних засобів. Так, ампліфікація нерідко взаємодіє з синтаксичним паралелізмом ? однаковою побудовою суміжних речень або їхніх частин: Але не варто забувати й те, що 1979 року саме СРСР розв'язав війну проти Афганістану і якби цієї війни не було, то, можливо б, Усама бен Ладен і не полишав своєї Саудівської Аравії, і не було б ніяких моджахедів, і взагалі ніяких проблем [Ст, 2001, № 12, с. 100]. Терапевтична функція спрямована на реалізацію не тільки повідомлюваної настанови масмедійних текстів, а й на коментування / переконання, тому гіпотетичні висловлювання здійснюють посилений комунікативно-прагматичний вплив.

У третьому розділі «Комунікативно-прагматичні функції виражальних засобів синтаксису, спрямовані на коментування / переконання» розкрито роль стилістико-синтаксичних засобів у реалізації комунікативно-прагматичних функцій, спрямованих на коментування в інформаційному мовленні та на переконання в публіцистиці; з'ясовано функційні та мовні риси інформаційних і публіцистичних текстів.

Експресивну функцію вирізняють багато мовознавців (А. Алексєєв, В. Туркін, Д. Богушевич, Т. Винокур, А. Гируцький, Л. Костич, М. Кочерган, І. Сусов, В. Телія, Р. Якобсон та ін.). Більшість дослідників акцентують увагу на здатності цієї функції виражати емоційний стан мовця, суб'єктивне ставлення до позначуваних предметів і явищ дійсності (О. Александрова, Л. Дротянко); через експресивну функцію адресант намагається викликати подібні емоції в реципієнта (А. Агафонова, А. Мартине). Експресивність на синтаксичному рівні є особливістю публіцистики й важливою рисою інформаційного мовлення. Експресивності масмедійним текстам надають різноманітні стилістичні фігури, наприклад: 1) стик, або повтор-підхоплення - повторення кінцевого елемента висловлювання на початку наступного (...просто страшно від того, що на такому горі хтось планує заробляти гроші, от що страшно. І страшно те, що людині немає куди піти [ШL, 19.12.2008]); 2) градація та паралелізм (Сотні політичних комбінацій зіграли б не так, а головне ? тисячі ідей залишилися б жити сьогодні, в цей день, у цей ранок, у цю годину, коли мойри віщують Бушеві нову перемогу… [УМ, 04.11.2004]); 3) риторичне питання (Так? І давно? А Президент України теж так вважає? [ДТ, 27.12.2003]) тощо. Експресивність інформаційних текстів покликана підкреслювати важливість, актуальність фактологічного змісту, увиразнювати мовлення, утримувати зацікавленість адресатів. Публіцистична експресія сприяє модифікації свідомості адресатів, подекуди ? на спонукання їх до певних дій. Публіцистичні тексти експресивізує більша кількість різновидів виражальних засобів синтаксису, ніж інформаційні.

Апелятивну функцію тлумачать як функцію привернення уваги слухача, спонукання його до сприйняття повідомлення (І. Арнольд, К. Брінкер, В. Телія, І. Сусов). Апелятивність мовлення посилюється виражальними засобами синтаксису. В інформаційних і публіцистичних текстах активними є риторичні фігури та засоби розширення синтаксичної структури. Рідше використовуються такі фігури: 1) епанодос ? повторення слів у реченні у зворотному порядку зі зміною значення (Але вибрати школу ? це ще півсправи. Бо чи вибере школа вас? [УМ, 02.04.2005]); 2) інверсія (Пересічні українці як відчують це на собі? [ТСН, 23.05.2010]); 3) хіазм ? перехресне, зворотно симетричне розташування однакових слів у суміжних конструкціях (Коли відбудуться зміни? Зміни відбудуться тільки в одному випадку ...[ЯТД, 08.06.2005]) та ін. Інформаційні висловлювання часто реалізують апелятивну функцію разом із певною репрезентативною функцією (актуалізаційною, власне репрезентативною та ін.). Апелятивність інформаційного контексту привертає увагу реципієнтів до проблеми, спонукає до роздумів над актуальними питаннями. Апелятивність публіцистичного мовлення призначена викликати в адресатів певну реакцію, змінити їхнє розуміння ситуації тощо. Нерідко апелятивність публіцистичного тексту має під собою імпліцитне репрезентативне підґрунтя.

Оцінну функцію виокремлюють І. Арнольд, Н. Арутюнова, Т. Винокур, Д. Мазурик, М. Скаб та ін. Оцінна функція ? це здатність мовних засобів передавати ставлення мовця до предмета повідомлення. Оцінка відображає прагматичний аспект знакової ситуації, підкреслює Н. Арутюнова. Реалізація оцінної функції публіцистичними й інформаційними текстами часто посилюється фігурами зіставлення компонентів синтаксичної структури ? антитезою (А поки що шоу триває ? на радість політиканам, на біду суспільству та на сміх курям [ССЧ, 08.07.2005]; Наші комуністи ? це не єврокомуністи, це сталінські комуністи [Д, 04.10.2007]), порівнянням (Потім як антикучмовець: трансформер-соціаліст, «польовий командир» Майдану; «термінатор» ? винищувач корупціонерів і ДАЇ… [Д, 11.07.2007]). Стилістико-синтаксичні засоби з оцінною метою частіше функціонують у публіцистичних текстах. Оцінність в інформаційному тексті посилює значення інформації, подекуди характеризує події, суб'єктів. Оцінність публіцистики пов'язується з переконувальним впливом на реципієнтів, формуванням у них такого сприйняття певних ситуацій, осіб, історичних епох та ін., якими їх бачить автор.

Інформаційні та публіцистичні тексти реалізують волюнтативну функцію, що її виокремлює багато лінгвістів (Д. Богушевич, Д. Мазурик, І. Сусов та ін.). Директивне мовлення містить вказівки на певні завдання, які повинні бути виконані. Мовець накладає на кого_небудь якісь обов'язки, примушує когось виконувати що_небудь, наприклад, поводитися відповідним чином. Волюнтативна функція ? функція волевиявлення мовця, спонукання ним адресата до бажаної дії (І. Арнольд, М. Кочерган). Аналізовані директивні тексти увиразнюються стилістико-синтаксичними засобами, з_поміж яких активними є риторичні фігури, передовсім вигуки: Що узаконила своїм рішенням Київрада ? прибрати з вулиць жебраків! Це означає ? згинь, злидню, з очей! [УС, 25.12?31.12.2003]; Так робіть, панове! Хто вас тримає? [М, 15.02.2009]. Волюнтативність в інформаційному мовленні виявляється в коментарних текстах або у власне інформаційних при цитуванні, де вона є імпліцитною. Директивність є характерною ознакою публіцистичного мовлення, спрямованого як на модифікацію свідомості адресатів, так і на спонукання їх до певних дій, учинків.

Комісивна функція ? це функція обіцянки (І. Сусов), мовець приймає на себе певні зобов'язання, висловлює погрозу чи пророцтво. Інформаційні та публіцистичні тексти реалізують функцію обіцянки за допомогою виражальних засобів синтаксису, здебільшого ? риторичних фігур і засобів розширення синтаксичної структури. Помітне місце серед зазначених фігур посідає ампліфікація, наприклад: Не вистачає українських [правознавців для укладання нової Конституції], то запросимо із Венеціанської комісії, із Ради Європи, з Росії [ОЗВ, 14.04.2008] (прагматична мета «обіцянка»); Перше ? це, скоріше за все, будуть перші недемократичні, незаконні, непрозорі, некоректні вибори [СС, 25.10.2010] (прагматична мета «пророцтво»); …звичайно, ми будемо оскаржувати такі дії і до вищестоящих комісій і до судових органів [СС, 25.10.2010] (прагматична мета «погроза») і т. ін. Комісивність в інформаційному стилі є здебільшого ознакою коментарних текстів. Комісивність публіцистичного мовлення зумовлена тим, що публіцистичний текст має передовсім переконати реципієнтів у правильності позицій автора, скерувати хід їхніх думок та дій; обіцянка дає надію на справдження сподівань адресатів. Комісивність в інформаційних текстах частіше реалізується прагматичним значенням «пророцтво», яке передає передбачення наперед того, що відбудеться, трапиться, а в публіцистичних ? «обіцянка», змістом якої є добровільно дане зобов'язання зробити що_небудь.

У висновках узагальнено теоретичні та практичні результати дослідження.

1. У сучасній лінгвістиці таксономія виражальних засобів синтаксису пов'язується з різними підставами: типами відхилення від синтаксичної норми; типами трансформацій вихідної моделі речення; характером відношень між синтаксичними структурами; способами транспозиції та характер зв'язку між елементами певних структур; поєднаннями виражальних значень одиниць одного або різних рівнів; принципами градаційного ряду; принципом симетрії / асиметрії; функційно-стилістичним аспектом. Не заперечуючи наявних таксономій, класифікуємо стилістичні фігури на підставі природи виразності: розширення чи редукція структури, зміна порядку розташування або зіставлення компонентів, порушення їхнього граматичного узгодження, умовно-діалогічний характер висловлювання, графічні й інтонаційні засоби.

2. Залежно від загальної функційної настанови мовлення комунікативно-прагматичні функції можна розподілити за двома групами: 1) функції, які здійснюють вплив на поведінку чи свідомість адресатів через інформування / повідомлення; 2) функції, що впливають на поведінку чи свідомість адресатів через коментування / переконання. Найпотужнішою функційною настановою мовознавці визнають переконання, при якому мовець, аргументовано впливаючи на слухача і використовуючи для цього мовні засоби, усім ходом свого міркування змінює ментальний стан адресата, змушує його погодитися з певною позицією. Коментування містить висновки, передбачення, розмірковування й іншу інформацію, що йде часто від самого автора. Інформування і повідомлення мають помірнішу прагматичну впливовість. Проте й інформація здатна змінити погляди, вартісні орієнтири, змоделювати свідомісні стереотипи світобачення. Репрезентативними функціями є: актуалізаційна, власне репрезентативна, декларативна, експозитивна, корегувальна, посилювальна, стверджувальна, терапевтична. Реалізуючи названі функції, тексти відображають результати пізнавального процесу. Апелятивна, волюнтативна, експресивна, комісивна, оцінна ? це функції коментувальної / переконувальної настанови. Виконання мовленням цих функцій дає змогу певною мірою керувати сприйняттям і мисленням адресатів, уможливлює корекцію їхньої моделі навколишнього світу й навіть дозволяє впливати на поведінку реципієнтів.

3. Інформаційні та публіцистичні тексти мають різний ступінь стилістико-синтаксичної виразності, що зумовлюється їхніми різними прагматичними завданнями. Публіцистичне мовлення насичене як активними стилістико-синтаксичними засобами (антипофора, ампліфікація, градація, паралелізм, багатосполучниковість тощо), так і неактивними (анантаподотон, анаподотон, антиметабола, епанодос, епанортоза, епіфонема, зевгма, інтерепляція, стик та ін.). Крім традиційних засобів маніфестації виразності, до репертуару стилістичних фігур текстів інформаційного стилю входять антипофора, гіпербатон, інтерпеляція, перенесення, тмезис і т. ін. Взаємодія стилістико-синтаксичних засобів інтенсифікує реалізацію прагматичних завдань мовлення різного функційного призначення, посилює виразність текстів.

4. Синтаксичні виражальні засоби різних груп мають неоднакову активність у публіцистичних та інформаційних текстах. Високою продуктивністю характеризуються риторичні фігури, а також засоби, виразність яких ґрунтується на розширенні синтаксичної структури, на зіставленні компонентів. Досить часто реалізації комунікативно-прагматичних функцій сприяють стилістичні фігури, виразність яких зумовлена редукцією синтаксичної структури, використанням графічних та інтонаційних засобів, зміною порядку розташування компонентів. Подекуди експлікації комунікативно-прагматичних функцій допомагають стилістичні фігури, між компонентами яких порушене граматичне узгодження. Неузгодженість лише в окремих ситуаціях настільки вмотивована стилістично, що дає змогу порушити норми мовлення. Активність / неактивність певних виражальних засобів синтаксису викликана природою стилістичної фігури, виражальними можливостями фігур, кореляцією між фігурами та функціями, коли для реалізації відповідної комунікативно-прагматичної функції активізуються стилістико-синтаксичні засоби тієї чи тієї групи.

5. Зіставлення комунікативно-прагматичних функцій текстів різного функційного призначення виявило особливості масмедійного мовлення. Інформаційні тексти, які виконують різноманітні репрезентативні функції, містять передовсім актуальний фактологічний зміст. Інформаційні тексти, що реалізують функції, спрямовані на коментування, дають змогу автору тлумачити інформацію, утримувати інтерес читачів / слухачів до проблеми, акцентувати увагу на певному питанні, оцінювати події чи діяльність осіб.

6. Комунікативно-прагматичні функції, спрямовані на повідомлення, охоплюють широкий спектр прагматичних завдань. Автор ознайомлює реципієнтів із фактами, подіями чи особами задля того, аби мати змогу висловити ставлення до зображуваного, дати оцінку, спонукати адресатів до висновків, посилити експресивність, апелятивність, оцінність, волюнтативність або комісивність публіцистичного мовлення. Публіцистичні тексти, реалізуючи функції переконувальної настанови, модифікують свідомість реципієнтів, спонукають їх до певних дій, переконують у правильності позицій адресанта тощо.