Український конотонімікон: структура і чинники формування

Виразні національні ознаки мають інтралінгвальні конотоніми деантропонімного походження ? розмовні імена-характеристики ледарів та телепнів: Микита, Микула, Гаврило, Солопій, Гершко, Данило, Кирило, Мартин, Хома, Олена довгопелена (`неохайна, ледача'), Параска (`легковажна', `невправна'), Гапка, Дуня.

Народна культура залишається основою творення інтралінгвальних українських конотонімів. Популярності депоетонімних, детопонімних та деяких інших типів конотонімів сприяє їх наближення до народних (Дід Панас, Одарка і Карась, баба Палажка і баба Параска; Зачепилівка, Крижопіль, Кобеляки, Чорторий; Чумацький Шлях, Стожари).

Підкреслено, що невичерпний потенціал кожної інтралінгвальної конотонімії становлять депоетонімні конотоніми, джерелом яких є національна література. В українському конотоніміконі це конотоніми Проня Прокопівна, Стецько, Шельменко, Пузир, Конотопська відьма, Хома Гудзь, Глитай, Кайдаші, Шевченкові Катерина, Кирпа-Гнучкошиєнко(-в) та ін.

Традиційно акцентована почуттєвість українського народу сприяла появі в конотонімії таких власних назв, які культивували трагічність історії та сучасного стану країни. Але розвитку цього особливого сприйняття подій досить часто бракує історичної обґрунтованості, народної мудрості і загальнонаціональної позитивної оцінки. Тому активізовані історичні оніми залишаються на рівні оказіональних конотонімів і відзначаються несталістю щодо активності вжитку. (Батурин, Биківня, Жовті Води, Канів, Чигирин, Крути, Базар; Калнишевський (Калниш), Петлюра активні конотоніми 80-90-х рр. ХХ ст.). Інша причина пасивності цих конотонімів належність до книжних одиниць і необізнаність із ними народних мас. І все ж, незважаючи на книжність, активними конотонімами сьогодні є інтерлінгвальні конотоніми українського конотонімікону Уотергейт, Хіросіма, Нюрнберг, Соловки, Сибір; інтралінгвальні Богун, Шевченко, Мазепа, Берестечко та деякі інші.

Семантичне навантаження конотонімів залежить від особливостей сприйняття дійсності, національної ментальності. Наприклад, у формуванні конотонімосфери конотонімів Мойсей, Троя, Карфаген значеннєва наповнюваність широко розгорнулася завдяки пропусканню цих конотонімів крізь призму власної історії: конотонім Мойсей із конотемами `пророк', `ватажок', `поводир' інтерлінгвального характеру в українському конотоніміконі має конотеми `страдник', `визволитель', відсутні в інших мовах (крім того, Мойсеєм народ називав Б. Хмельницького та І. Франка). Конотонім Троя, розвинувши в українській мові конотему `зруйноване місце, країна', асоціюється насамперед з Україною.

Різні конотеми можуть розвиватися в інтерлінгвальних конотонімах. Наприклад, в іспанській мові вираз у костюмі Адама використовується для позначення брудної, неохайної людини, нечупари; а конотонім Дон Кіхот має значення „простак, що втручається в чужі справи“. Відрізняються набором своїх конотем російські та українські конотоніми Америка, Потьомкін. Деякі поняття в українській конотонімії передаються лише запозиченими конотонімами. Наприклад, конотема `винахідник-самоучка' має тільки два вираження: Кулібін і Самодєлкін, і обидва взято з російської конотонімії.

Українські інтралінгвальні конотоніми Банкова і Грушевського поповнюють арсенал інтерлінгвальних конотонімів, створених шляхом метонімічного перенесення назви місцевості на розміщений на ній заклад.

У сучасній українській конотонімії окреслюється тенденція до поширення розряду прагматонімів конотонімним називанням. Наприклад, засвідчено кілька розмовних конотонімів на позначення поїздів: Червона рута - `приміський дизель у Західній Україні'; Фантомас - `потяг Київського метрополітену': Той найперший потяг, пригадує Іван Чубенко, називали «Фантомас». Мовляв, такий же непередбачуваний, як і популярний на той час кіногерой (Новини, 04.04.2010). Фантомасами називають у багатьох місцевостях старі пам'ятники, що вже позеленіли від старості. Особове ім'я Галя одержала статуя на Майдані Незалежності в Києві. Офіційні іменування теж спираються на народні мовні традиції: вулична прибиральна машина має назву «Бродвей», а на Полтавщині почали випускати ґрунтообробні агрегати, названі іменами літературних героїв, наприклад, культиватори «Вакула», «Козак Пацюк», борони - «Солоха» і «Явдоха».

У четвертому розділі “Конотонімізація в аспекті концептуального аналізу семантичного розширення власних назв” проаналізовано процес формування українського конотонімікону. Відзначено, що національна мова, відображаючи менталітет народу, розвивається як система норм, можливостей, мовних дозволів і нормативності даного (парадигматика) і функціонального (синтагматика).

На лексичному рівні парадигматика конотонімії представлена синонімією, полісемією, антонімією конотонімів. Синоніми-конотоніми можуть вживатися поруч із синонімами-апелятивами. Рідше - у препозиції, м'яко дублюючи значення наступних апелятивів: Не вийшов з Павлуші Геракл, Добриня чи ще якийсь народний герой-велет (В. Іванина).

Синонімічність може будуватись на одній і на кількох конотемах. Так, синонімічні ряди часто утворюють античні міфоніми, оскільки така онімна лексика досить відома читачеві і давно стала символом певних понять: Ці поняття поєднуються в синонімічному ряді конотонімів для позначення зовнішніх цінностей ідеальної людини: Не всі стародавні греки були афродітами, геркулесами, аполлонами, але в них був ідеал краси. І вони бачили її в різних проявах, увічнювали її (О. Довженко). Великої поетичної сили набуває текст, коли активізовано кілька близьких конотем. Подібні синонімічні ряди не мають домінанти: Ніколи свого серця не щерби, Аби лише виспівувати гарно. Не промовчи Шевченка у собі, Не прокричи Стефаника задарма (П. Гірник). Імена відомих письменників стають втіленням моральних якостей справжньої людини.

Концептуальний аналіз конотативних синонімів засвідчує, що синонімічні відношення в системі конотонімії виявляють високу активність. Одна з причин їх вживання прагнення поширити базу оцінних висловлювань мови.

На відміну від синонімії, антонімія трапляється зрідка. Антонімами стали конотоніми Азія (`відсталість'), Європа (`цивілізація') та синонімічні їм Схід і Захід із тими самими значеннями. У деяких текстах значення конотонімів можна вважати контекстуально антонімічним: Збираємось Колумбами рости. І раптом виростаємо кортесами (Н. Віргуш). Зіставляються особи, що згадані в історії із симпатією Колумб (конотема `першовідкривач') та антипатією ? іспанський конкістадор Кортес (`завойовник, руйнач').

Паронімія серед конотонімів теж спостерігається нечасто. Так, можна назвати конотонімними паронімами Робінзон Крузо - Робінзон Кукурузо, Васюки - Васюківка, а також Шапокляк ? Шапакуряка.

У межах парадигматики вияскравлюється енантіосемія, зокрема енантіоконотемія (В.І. Говердовський). Одним із прикладів цього явища представлено конотонім Роксолана, у семантичній структурі якого поєднуються три протилежні за значенням конотеми. На основі денотативної семи `дружина турецького султана' і позитивної конотеми `красива жінка' під впливом іншої, негативної (`розпусниця, повія'), у 90-х рр. ХХ ст. формується ще одна конотема - `дівчина з України, що виходить чи прагне вийти заміж за іноземця'.

Вторинна онімна номінація можлива не тільки для онімної лексики, а також і для афіксальних її засобів та синтаксичних конструкцій, оскільки вона існує там, де відбувається переосмислення мовної сутності. Так, на морфемному рівні парадигматики українського конотонімікону виявлено синонімію, полісемію й антонімію морфем. Конотонім Навуходоносор, у якому спочатку розвинулася конотема `правитель', унаслідок актуалізації значення морфів “на+вухо+доносити” набуває значення `пліткар, донощик'. Відконотонімне утворення Армагеддець емоційно наснажене внаслідок його подібності до пейоративів на -ець, що мають значення `кінець, поразка, загибель': капець, амбець, триндець тощо.

Парадигматичні зв'язки конотонімів на синтаксичному рівні представлені двома типами. По-перше, це сукупність варіантів-перетворень певної позиційної схеми речення. Поширені в конотонімії розмовні варіанти виразів за моделлю “N + відпочиває”, де N конотонім (далі: КО). Наприклад, про забіяк кажуть: «Кличко відпочиває», про велику сварку - «Баба Палажка і баба Параска відпочивають», про скупердяя «Плюшкін відпочиває»; про народного умільця «Кулібін відпочиває». Під впливом цієї моделі починають виникати подібні оказіональні конструкти: «Дарвін торжествує. Сильний перемагає слабшого» (Т.Ващук), «Фантастика не мріяв і Жуль Верн» (Л.Костенко).

По-друге, це ряд семантично тотожних синтаксичних конструкцій на позначення близького родичання з об'єктом ономастичної конотації. На позначення таких взаємин широко вживаються слова брат, сестра, син, донька (доньки), діти, онуки тощо: Євині дочки - `жіноцтво', адамові діти - `рівні перед Богом люди', онуки Діда Панаса (`балакуни, вигадники'), брат Герострата - `злодій', син Рокфелера - `заможна людина', донька Онассіса - `багатійка'.

Синтагматичні відношення конотонімів простежено через способи моделювання конотонімних конструкцій. Постулатами моделювання конотонімів прийнято: постулат про ім'я як згорнутий національно-культурний текст, здатний до взаємодії з іншими текстами культури; постулат про здатність конотоніма зберігати і передавати поняттєвий зміст, історично закріплений за даною власною назвою; постулат про чітку лексичну валентність конотоніма, за якої новий зміст підкреслюється певною словесною формулою; постулат про константну присутність в конотонімі конотонімного концепту, який утримує, відтворює, реконструює чи трансформує концепти світової культури. Користуючись у роботі поняттями „модель”, „моделювання”, „формула”, „конструкт”, розрізняємо: модель - у звичній структурно-математичній орієнтації: як узагальнений тип, схему, структуру конотонімного сполучення; моделювання - спосіб побудови такої схеми на основі наведених постулатів; формулу ? як усталену форму конотонімного сполучення, рідше ? як його стисле знакове вираження; конструкт - результат моделювання.

Найпоширенішою конотонімною схемою визнано модель “відтопонімне означення + КО”. Дія такого сполучення ґрунтується на роботі асоціативних зв'язків, коли референт, прив'язаний до певного топосу, переміщається в нову сферу на призначене йому місце, занурюючись у світ асоційованих імплікацій конотоніма. Цей процес передбачає: зв'язок двох фактів (або осіб, географічних об'єктів, подій, культурних явищ тощо), усвідомлення цього зв'язку автором і декодування його читачем (активізується постулат про постійно присутній конотонімний концепт): Київська Венеція, арабська Швейцарія, український Мольєр (конотема `талановитий драматург', сказано про М. Кропивницького), український Мікеланджело (`талановитий скульптор' про Івана-Георгія Пінзеля), російський Мендельсон (`поширювач ідей Просвітництва' про І. Левінзона) тощо.

На подібних зіставленнях різних сфер побудована модель “присвійний займенник + КО”. В основі таких конструктів лежить давня міфологічна бінарна опозиція “свій / чужий”. У процесі моделювання конотонімна конструкція відштовхується від поняття “свій”, “близький” і працює на певне узагальнення, афористичність, наприклад: Кожен народ має свого Шевченка (Українське слово, 30.06.2004).

Модель “дієслово + КО в орудному відмінку” передбачає настанову на загальномовну метафору із значенням способу дії: Якби був зерном - те зерно б не роздерли, ярилася б нива камінна врожаєм. Якби був горою, то тільки Говерлою, якби рікою, то тільки Дунаєм (Д. Павличко). “Бути Говерлою” серед інших гір, “бути Дунаєм” серед інших річок - значить бути найкращим у ряду однорідних об'єктів дійсності.

Для увиразнення контрасту ознак конотонім вводиться в текст із заперечувальною часткою: Нехай у тій хаті життя - не Едем І пекла в ній більше, ніж раю, В контексті великих всесвітніх проблем Вона не стоїть межі скраю (М. Луків).

Конотонімний конструкт як результат моделювання конотонімів у синтагматиці залежно від значення має вигляд або фрейму (наприклад, у статичних ситуаціях на зразок місцевий Мегре, Остап Бендер у спідниці), або сценарію в динамічних ситуаціях (наприклад, Содом і Гоморра `галас, метушня').

Характеристика синтагматичних відношень конотонімії, здійснена в межах концептуального аналізу, допомагає проаналізувати моделювання конотонімів як динамічний процес інтелектуального осягнення світу, який конкретизується у творчих мовних пошуках і втілюється в синтагматиці через мовне конструювання, а в парадигматиці - через трансформацію семантичної структури оніма. Крім того, концептуальний аналіз конотонімів у синтагматичному аспекті підкреслює важливість тих чи інших концептів для носія мови. український конотонімікон структура формування

Підтвердженням зазначеної позиції виступає простежене явище онімних перифраз, що стимулюють активізацію асоціативно-образних стереотипів у мовній свідомості ерудованого читача. Зокрема, відомі українські конотонімні перифрази на базі концепту топоніма Афіни (варіант Атени) із значенням `осередок культури', `центр культурного життя', які створюються з прагматичною аксіологічною метою - прагненням прославити, популяризувати центри освіти й культури України: Волинські Афіни - м. Кременець (на Тернопільщині) і Острог, Чернігівські Афіни - Чернігівський колегіум і літературний гурток Лазаря Барановича ХVІІ- ХVІІІ ст., Українські Афіни - міста Полтава, Єлисаветград.

Українські конотоніми в усній розмовній практиці нерідко стають основою для появи відконотонімних утворень. Унаслідок цього процесу в семантичній структурі слова закріплюються ознаки, своєрідні характеристики осіб за особливостями їхніх дій, вчинків. Такі похідні уможливлюють емоційне пожвавлення комунікації за участі дієслів. Наприклад, петрати, петрити - `розуміти'; замакарити - `загубити' або `далеко закинути'; змикитити - `здогадатись, додуматися, обдурити, плутати' (від КО Микита - `нетямуща людина'); микулити - `хитрувати' (від КО Микула - `хитрун, крутій'); насолопитися - `стати похмурим, незадоволеним' (від Солопій `вайлувата, неповоротка людина, незграба, неотеса, тюхтій'); філонити - `ухилятися від роботи, байдикувати' (від Філон `ледар, людина, що ухиляється від роботи'); заіванити `вкрасти', юдити, під'юджувати - `підбурювати, спокушати' (від Юда, Іуда). Основний спосіб деривації у багатьох інших прикладах - лексико-семантичний, інколи - суфіксальний. Наприклад, гаврилка - `краватка, нашийна пов'язка', утворене, очевидно, на основі конотоніма Гаврило із значенням `будь-який чоловік, мужчина'. Конотоніми, покладені в основу створених на їх базі слів, передають свою конотацію новотворам, стаючи джерелом збагачення емоційної лексики української мови.

Розуміння сукупності як простору і простору як сфери передбачає певну векторність і завершеність. Репрезентуючи семантичну структуру конотоніма як об'єкта концептуального аналізу, виокремимо в ній три сферичні складові (див. рис.1).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1. Семантична структура конотоніма в аспекті концептуального аналізу

Слово як власна назва, перебуваючи в полі онімного простору, виконує своє призначення називає одиничний об'єкт (О онімосфера). Функціонуючи в просторі культури (у прагматичній зоні) і називаючи образно осмислений одиничний об'єкт, онім набуває нових денотативних та конотативних концептів, тобто концептуалізується (1К - концептосфера). Реалізуючи потенціал бути метафорою (метонімією), він розвиває понятійне співзначення, тобто конотонімізується (2К - конотонімосфера).

Перетини різних сфер формують специфіку семантичного простору конотоніма, забезпечуючи його цілісність, щільність і нежорстку структурованість.

Як приклад концептуального аналізу конотоніма розглянуто онімний простір конотонімного ороніма Еверест.

Виділяючи онімосферу, визначимо, що Еверест ? це онім, що належить до реального ономастикону, класу топонімів; оронім (називає елемент рельєфу земної поверхні).

Аналізуючи концептосферу, підкреслимо основний денотативний компонент значення (архісему): Еверест `найвища вершина на землі, в Гімалаях, на кордоні Непалу й Китаю'. Онім може вживатися як у прямому значенні (має семи), так і в переносному, тобто має конотативні компоненти (конотеми). На основі концепту «гора» розвинулися дві конотеми цього оніма: `нагромадження чогось' і `найвище досягнення'.

Конотонімний концепт по-своєму виявляється в різних текстах, де може реалізувати типову для оронімів конотему `гора як нагромадження чогось', яка стає архіконотемою: За Еверестом клопотів і бід Завваж весни невизнаний прихід: Від холоду ще крекчуть дідугани, Та в душах юних вже розтанув лід! (Д. Пилипчук). У тексті Це Мета, Висота, Еверест... Обрубати! По коліна обрізать, запхати в понурий канон (А. Охрімович), взаємодіючи із семами онімізованих апелятивів Мета, Висота, оронім розкриває конотему `найвище досягнення', яка тут стає основною. У сентенції Н. Гуменюк Нікому тут не Еверест, обом Голгофа для підкреслення контрасту ознак конотонім вводиться в текст із заперечувальною часткою. Концептосфера оніма Еверест огортається тінню семантики конотоніма Голгофа й об'єднується спільною семою `висота'. Але одна висота це `досягнення', інша `страждання'. Предикатна номінація загострює увагу на цій ознаці, посилюючись синтактико-семантичними прийомами протиставлення.

Концептуальний аналіз оніма Еверест у загальному вигляді:

І. (О ? онімосфера): Власна назва, реальний топонім, оронім.

ІІ. (1К?концептосфера):

1. Архісема: `Назва найвищої вершини на землі'.

2. Конотативні семи: 1). `Нагромадження чогось'.

2). `Найвище досягнення'.

ІІІ. (2К? конотонімосфера):

1. Архіконотема - одна із трьох нижче наведених конотем:

Узуальні конотеми: 1) `Нагромадження чогось'.

2). `Найвище досягнення'.

3). `Висота'.

2. Денотативна сема: `Найвища вершина на землі'.

Реалізуючи конотонімний потенціал, оронім Еверест набуває ознак інтерлінгвального узуального конотоніма. Повторювані концепти - це концепти ділянок перетину різних семантичних сфер.

У цьому розділі обґрунтовано, що конотонімний концепт є продуктом широких можливостей своєрідної онімної семантики. Завдяки відкритим і невичерпним за змістом концептам вона має здатність варіювати різними позиціями семи одиничності, посилюючи або послаблюючи її. Динамізм і креативність конотонімного концепту виявляється в тому, що він активізує метафоричний (метонімічний) потенціал оніма. Як одиницю конотонімного концепту в парадигматиці визначено конотему, яка в процесі конотонімогенезу, переміщуючись на місце архісеми, набуває статусу архіконотеми.

Застосування загальної теорії концепту й методики концептуального аналізу до розуміння явища семантичного розширення власних назв допомогло обґрунтувати кілька нових позицій теорії конотативної онімії. Зокрема підкреслено, що власна назва постає у вигляді концепту, який фіксує інформацію, здобуту різним шляхом: через органи чуття, у результаті осмислення, на підставі інтуїції, позасвідомих процесів тощо. Ця позиція дозволяє аналізувати семантичне розширення власної назви як прояв творчого мислення особистості, котре продукує онімну концептуалізацію.

Якщо з певного набору концептуалізованих ознак виділяється одна чи кілька найважливіших у суспільстві ознак, вони стають основою для виникнення вторинної номінації. Відбувається категоризація, тобто об'єднання ознак предметів і явищ дійсності у структурах мислення, внаслідок якого онім, призначений виділяти одиничний об'єкт, називає цілий клас об'єктів і набуває кореферентності.

Поглиблене пізнання об'єкта інформація збагачує уявлення про нього новими смисловими нюансами й спричинює збільшення обсягу концепту ? конотонімізацію. Новий смисл кристалізується в архіконотемі. Одиниці виміру концепту конотеми.

Основою нових кореферентних співзначень є конотативний план семантичної структури власної назви, тому ці співзначення здатні видозмінюватися, згасати чи актуалізуватися, залежачи від соціокультурного досвіду особистості, потреби використати їх у різних поведінкових, ситуативно-предметних та інших кодах.

Внутрішньолінгвальні механізми метафоризації та метонімізації формують прагматичний потенціал онімів, що посилює емоційне й естетичне сприйняття. Метафоризація є одним із мовних процесів, у яких реалізуються результати чуттєвого пізнання й, відповідно, конотація. Узуальним конотонімом може стати й символ, але це трапляється дуже рідко, оскільки він вбирає в себе надто високе значення. Символи зберігають тісний зв'язок із метафорами, але відрізняються від них обсягом виразності. Метонімічне перенесення трапляється рідше і не відзначається яскравою образністю (наприклад, мотиви візерунків настуня, параска, катеринка).

Подана схема і зразок концептуального аналізу семантичної структури конотонімів із перетинами різних сфер відбивають специфіку семантичного простору конотоніма. Характеристика конотонімії, здійснена за допомогою концептуального аналізу, допомагає зафіксувати моделювання конотонімів як активний спосіб інтелектуального світосприйняття особистістю розмаїтого світу. Він виявляє себе у творчих мовних пошуках і втілюється у парадигматиці - через трансформацію семантичної структури оніма, а в синтагматиці ? через мовне конструювання.

Конотативні оніми виникають, існують, репродукуються та функціонують у постійних взаємозв'язках. Вихідним принципом взаємодії стає принцип віддачі-прийняття, який проявляє себе, по-перше, у межах самого оніма (в його власних характеристиках), по-друге, у співвідношеннях між двома референтами (об'єктом, названим вихідним онімом, та новим об'єктом, який він іменує), по-третє, у різних текстах культури.

Конотонімізація власних назв реалізується в мовленні через взаємодію різних систем світоглядів, концепцій, специфіку ментальності, фонових знань, а також у співвідношенні з різними артефактами в горизонтальному (діахронному) й у вертикальному (синхронному) плані.

Деконотонімні утворення становлять специфічну групу емоційно-експресивних лексем, які є традиційними, усталеними здавна (лазарити, содомити), а також виникають і можуть виникати в умовах сучасного функціонування конотонімів, зокрема в публіцистиці та художніх текстах (майданити, робінзонада, шельменчата).

У процесі функціонування онімів категорії відмінка, числа, роду виявляють безліч нових конотативних відтінків, сприяють висвітленню своєрідних загальних властивостей реального предмета, поняття, певного явища, які часом складно передати звичайним апелятивом, що надає вагомості граматичній характеристиці конотонімів. Засвідчено, що найповніше в реалізації граматичних можливостей виявляється потенціал форми множини. Менш уживаний спосіб зміна роду як виразний прийом вираження негативного ставлення мовця до особи.

Потреба появи конотонімів виявляється в межах комунікативної поведінки, коли із сукупності значень виділяється одна певна ознака, що дозволяє включити власну назву до іншого класу об'єктів. Якщо номінат елементний, у процес номінації найчастіше вступає антропонім: Сусанін - `провідник', Наполеон - `амбіційна людина', Магеллан - `мандрівник, романтик'; рідше - топонім: Альпи - `красива гірська місцевість', Венеція `затоплена територія'; Аркадія - `щаслива країна'. Елементним може бути оронім (Еверест, Монблан, Говерла - `вища точка'; `нагромадження чогось'), еклезеонім (Афон - `чоловічий монастир у скелі'), гідронім (Дунай `річка', Рубікон, Збруч `кордон, межа'), назва течії чи затоки (Гольфстрим, Босфор). У разі наявності подійного номіната часто реалізується конотація історичного топоніма (Берестечко, Ватерлоо, Фермопіли - `трагічне військове випробування; поразка', П'ємонт `осередок самостійності'; Переяслав - `політика нехтування національними інтересами на користь Росії'), рідше включаються інші класи: урбанонім (Білий дім `головна адміністративна будівля міста чи району'); ойкодомонім (Пентагон - `учительська'), наутонім («Титанік» ?`щось, приречене на загибель'), назва телесеріалу, або телефільмонім («Санта Барбара» ?`ситуація, що затяглася').

Зафіксовано, що за умови, коли вживання власної назви із постійним переносним значенням набуває регулярності, виникає більше підстав для широкої полісемії. Простежено це на прикладі сакральних і профанних конотонімів. Наприклад, найголовніша конотема, яку розвинув конотонім Іуда (Юда), - `зрадник', виявляється в багатьох випадках по-різному.

Засвідчено, що у первинній ситуації онім не завжди реалізує свої периферійні семи. Ситуація може не надати такої можливості, оскільки надто маргінальним є значеннєвий відтінок. Наприклад, багатенький Буратіно - конотонім для зневажливого позначення заможної особи, людини із грошима, виник не у зв'язку із текстом повісті О. Толстого „Золотий ключик, або Пригоди Буратіно”, де є ситуація „Буратіно з грошима”, а у зв'язку із, здавалось би, випадковою реплікою Лисиці Аліси у телефільмі «Пригоди Буратіно» за сценарієм І. Вєткіної. Конотонім знайшов реалізацію в ситуації не первинного тексту, а вторинного - у появі іншого артефакту ? телефільму.

У висновках узагальнено результати проведеного дослідження.

Лінгвістичний опис українського конотонімного простору, здійснений із застосуванням методики концептуального аналізу, засвідчив, що стимулом для розвитку інтралінгвальних конотонімів є прагнення носіїв мови наблизити до себе й конкретизувати близькими іменами світові зразки затребуваних типових стереотипів. Поле творення цього сектору може виходити за типові рамки інтерлінгвальної конотонімії, підпадаючи під вплив національної ментальності як типу культури.

Зони перетину конотонімосфер української та інших мов засвідчують такі фрагменти мовних картин світу, що виявляють подібність на рівнях світогляду та культур. Ця інформація, опинившись поза часом і простором, лексично втілилась у конотоніміконі як універсальному явищі багатьох мов.

Саме ці чинники визначають структуру українського конотонімікону.

У складі українського конотонімікону існує дві групи номінацій: інтерлінгвальні конотоніми (поширені в двох чи більше мовах, а також у мовах значного географічного простору, культури народів якого тісно контактують) та інтралінгвальні конотоніми, які побутують тільки в українській мові. У такому аналізі мова є формою спадкоємної традиції пізнання, саме мовні форми дозволяють реконструювати і системно представити витоки етносвідомості, її розвиток, здатність до трансформації.

Ступінь відомості прецедентних імен, що слугують основою для створення конотонімів, є різним і залежить від освіченості, ерудованості, стереотипів мислення, соціального поширення імені, тобто від індивідуального ментального лексичного складу носія мови. Потяг до інтелектуального розвитку вимагає від носія мови пошуку засобів точного, конкретного й образного іменування ознак певного явища, події, ситуації, особи.

Інтелектуальним потребам особи має відповідати й рівень розвитку суспільства, який спонукає мовця підвищувати свою ерудованість, збагачуючи базу еталонних зразків.

На зміст власне українських конотонімів впливає народна мораль, яка, встановлюючи норму поведінки, означувала не її позитивні зразки, а називала тільки негативні. Тому розмовна конотонімія має ознаки асиметричності: більшість оцінок - пейоративного характеру, особливо у сфері конотонімних особових імен, менше - меліоративного.

Потреба дати необразливу, але правдиву (із використанням імен персонажів художніх творів - типову) оцінку соціальним явищам і особам стає одним із важливих факторів появи інтер- та інтралінгвальних конотонімів.

На сучасному етапі розвитку української мови молодіжний жаргон і конотонімікон як окрема його частина засвідчує потребу школярства і студентства в оцінних висловлюваннях щодо свого ставлення до суспільства. Склад молодіжного конотонімікону - знак духовного стану покоління.

Отже, чинниками формування українського конотонімікону постали:

- мовний, який відбиває потенціал власної назви набувати поняттєвих співзначень (конотонімний концепт), збагачуючи засоби образної номінації;

- аксіологічний, який сприяє становленню та збереженню ціннісної основи системи конотонімії;

- психологічний, що визначає прагнення особи до самовдосконалення і підвищення свого інтелектуального рівня, а також виявляє внутрішню потребу людини продемонструвати цей рівень під час спілкування;

- когнітивний, пов'язаний із встановленням комплексу бази загальних та індивідуальних ментально-конотонімних стереотипів і способом бачення одного об'єкта через інший;

- оцінний, який засвідчує потребу означити відомі явища, події, особи через актуалізацію прецедентних імен;

- соціальний, що визначає рівень розвитку суспільства для створення умов інтелектуалізації мови.

У семантичних змінах власних назв і в конотоніміконі як результаті таких змін виявляється тісний зв'язок мови зі світом, світовою та національною культурою та свідомістю людини. Мовна та онімна картина світу мотивує аналіз цих проблем в аспекті взаємоперехрещень культурних ізоглос та їхнього впливу на становлення і формування як універсальних символів цивілізації, так і їх специфіки в національних літературних мовах.

Унаслідок вивчення процесу семантичного розширення власних назв як фактора розвитку ономастикону і дослідження конотонімії української мови запропоновано нові положення теорії конотативної онімії.

У процесі функціонування власних назв їх онімна семантична структура здатна перебудовуватися, набуваючи пояснювальної сили. Сукупність переосмислених власних назв становить конотонімікон мови.

На перше місце в онімній семантичній структурі переміщаються семи конотативного рівня, що відбивають суб'єктивне сприйняття іменованого об'єкта. Поглиблене пізнання об'єкта інформація щодо його характерних ознак спричинює збагачення новими смисловими нюансами й збільшення обсягу концепту власної назви. Основою нових кореферентних співзначень виступає конотативний план семантичної структури власної назви. Новий значеннєвий відтінок кристалізується в архіконотемі, а одиницями виміру концепту стають конотеми. Вторинне значення оніма мотивується первинним, оскільки спирається на асоціації як основний рушій механізмів мислення. Установлення асоціативних зв'язків можливе за умови певного ступеня відомості первинного знака, що усталилось як поняття прецедентності.

Конотонімізація виявляється в переосмисленні поширеної, усталеної в соціумі власної назви завдяки підведенню під неї здобутої поняттєвої інформації і відбувається в процесі когнітивного осмислення суб'єктивного досвіду, сформованого у вигляді певних мотиваційних ознак, спричинених аксіологічною потребою та експресивно-емоційним сприйняттям.

Акцентування на конотації, її сприйняття передбачає творче зусилля, яке вимагає від мовця і реципієнта індивідуального смаку та естетичної й інтелектуальної підготовки. Тому процес виникнення конотоніма доречно трактувати як когнітивний процес, що має два етапи: конструювання нового значення та його відтворення, розпізнавання, сприйняття, осмислення знань, одержаних через ім'я, і переведення сприйнятої у почуттях інформації у факт свідомості.

Конотонімізація починається за умови накопичення потужної сили конотативного компонента, здатного переважити денотативний.

Пресупозиція конотонімізації охоплює певну відомість власної назви в соціумі (прецедентність); наявність у власній назві яскравих конотем, що можуть представляти й заступати поняттєвий денотат загальної назви; стереотипність і повторюваність ситуацій, здатних «розбудити» таку конотему (прецедентна ситуація); можливість орієнтуватися на попередньо задіювану модель творення подібної семантичної структури.

Установлення повного обсягу умов, за яких відбувається конотонімізація, наявності всіх складових розкриття вторинних ознак базового компоненту, їхнього змісту й відтінків значення уможливлює визначення послідовності етапів конотонімізації.

Проведене дослідження підтвердило положення про залежність ступеня конотонімізації від повторюваності вживання позначень нових денотатів. З'ясовано, що пасивний конотонім унаслідок оказіонального вжитку, застарілості, неоднозначного сприймання соціумом, маловідомості тощо використовується рідко, але при цьому не зменшує сили й дії свого семантичного потенціалу. Активний конотонім за умов частого вживання втрачає свою образність. Коли ж зникає мотиваційний зв'язок із первинним денотатом, конотонім деонімізується.

Конотоніми - це окремий самостійний онімний клас, у семантичному полі якого чітко простежуються взаємозв'язки з іншими класами і з апелятивами.

Лінгвістичний статус конотонімів як окремого онімного розряду й онімної універсалії підтверджено трьома визначальними ознаками: по-перше, наявністю класичних сем класифікаційного онімного характеру, зокрема таких, як пропріальність, одиничність (конотоніми позначають образно осмислені об'єкти дійсності), національна належність і спільність прагматичного та когнітивного простору концептуальної картини світу, заповненого онімною мовною картиною; по-друге, можливістю позиціювання конотонімії як певної системи та визначення її основних понять; по-третє, можливістю типологічної характеристики конотонімів, а також їх функціональної структурованості, внутрішньої організації онімічних моделей, морфем і формантів, чітким виявленням концептуалізації семантичного простору конотонімів у синтагматичних та парадигматичних параметрах.

Конотонімія становить сукупність концептуальних уявлень носіїв мови про пізнавану дійсність, оформлену як комплекс бази загальних та індивідуальних ментально-конотонімних стереотипів, виражених певними структурно-словотворчими та семантичними моделями, які перетинаються в семантичному просторі, і виявляє всі ознаки системності.

Конотонімне значення в семантичній структурі одного конотоніма може виявляти свою активність у процесі як одно-, так і міжвидової трансонімізації. Динаміка семантичної структури в межах груп конотонімів переконує в активності семантичних процесів конотонімів і є результатом збагачення їх концептосфери різними смисловими нюансами.

Накопичений досвід аналізу процесу семантичного розширення власних назв уможливив окреслення шляхів розв'язання актуальних завдань конотоніміки як науки про конотоніми. Конотоніміка, описуючи та пояснюючи механізм дії, умови, причини, наслідки й етапи семантичного розширення власних назв, виявляє високий ступінь суміжності з цілями таких наук, як лінгвокультурологія, етнолінгвістика, етнопсихолінгвістика, когнітивна ономастика, семіотика, соціолінгвістика, де визначальною проблемою є мова в її пізнавальних параметрах: мова як мисленнєва форма, мова як інтелектуальна сутність, мова як функція і трансформація свідомості, мова як субстанція культури.

Основні положення дисертації викладено в таких публікаціях

1. Лукаш Г.П. Актуальні питання української конотоніміки : [монографія] / Лукаш Г.П. Донецьк : ТОВ «Видавничо-поліграфічне підприємство «ПРОМІНЬ», 2011. 438 с.

2. Лукаш Г.П. Вияви категорії змістовності підтекстової інформативності в художньому тексті / Г.П. Лукаш // Восточноукраинский лингвистический сборник : сб.науч. трудов. Донецк : ДонГУ, 1998. С. 302-307.

3. Лукаш Г.П. До питання про класифікацію магазинів / Г.П. Лукаш // Лінгвістичні студії : зб. наук. праць. Донецьк : ДонДУ, 1999. Вип. 5. С. 302-307.

4. Лукаш Г.П. Травестія І. Котляревського та карнавальність Ю. Андруховича / Г.П. Лукаш // Записки з ономастики : зб. наук. праць. О. : Астропринт, 1999. Вип. 2. С. 31-40.

5. Лукаш Г.П. Роль символьного значення історичного ономастикону в сучасній українській поезії / Г.П. Лукаш // Восточноукраинский лингвистический сборник : сб. науч. трудов. Донецк : Донеччина, 2000. С. 152-156.

6. Лукаш Г.П. Тенденції постмодернізму в поетичному ономастиконі заключного відрізку ХХ ст. / Г.П. Лукаш // Вісник Донецького університету. Серія Б. Гуманітарні науки. 2000. № 2. С. 89-95.

7. Лукаш Г.П. Мовний простір Юрія Андруховича (роман «Московіада») / Г.П. Лукаш // Лінгвістичні студії : зб. наук. праць. Донецьк : ДонДУ, 2000. Вип. 6. С. 136-141.

8. Лукаш Г.П. Особливості організації художнього тексту Василя Стуса / Г.П. Лукаш // Актуальні проблеми української літератури і фольклору : наук. зб. Донецьк : ДонНУ, 2001. С. 261-263.

9. Лукаш Г.П. Поетика історичного топоніма в українській поезії / Г.П. Лукаш // Наукові записки. Серія: Філологічні науки : зб. наук. праць. Кіровоград : РВЦ КДПУ, 2001. С. 245-251.

10. Лукаш Г.П. Функціональні особливості прагматонімів у поетичному тексті. / Г.П. Лукаш // Науковий вісник Чернівецького університету : зб. наук. праць. Чернівці : Рута, 2001. Вип. 117-118. С. 136-142.

11. Лукаш Г.П. Основні тенденції формування ономастикону поезії 90- х років / Г.П. Лукаш // Наукові записки. Серія: Мовознавство : зб. наук. праць. Тернопіль : ТДПУ, 2003. Вип. 1 С. 151-154.

12. Лукаш Г.П. Матеріали до словника конотативних власних назв (Літера А) / Г.П. Лукаш // Вісник Донецького університету. Серія Б. Гуманітарні науки. 2003. № 1. С. 87-93.

13. Лукаш Г.П. Матеріали до словника конотативних власних назв (Літера Б-Г) / Г.П. Лукаш // Восточноукраинский лингвистический сборник : сб. науч. трудов. Донецк : ТОВ «Юго-Восток, Лтд», 2006. Вып. 10. С. 98-112.

14. Лукаш Г.П. Міф і міфологічні конотоніми / Г.П. Лукаш // унпмбхнфйкз : наук. журнал. Донецьк, 2006. № 1. С. 56-63.

15. Лукаш Г.П. Процес моделювання конотонімних конструкцій / Г.П. Лукаш // Восточноукраинский лингвистический сборник : сб. науч. трудов. Донецк : ТОВ «Юго-Восток, Лтд», 2006. Вып. 10. С. 113-126.

16. Лукаш Г.П. Типологія конотонімів / Г.П. Лукаш // Науковий вісник Чернівецького університету : зб. наук. праць. Чернівці : Рута, 2007. Вип. 356-359 : Слов'янська філологія. С. 315-317.

17. Лукаш Г.П. «Наслухаючи світ…» (звукові образи в поезії В. Стуса) / Г.П. Лукаш // Актуальні проблеми української літератури і фольклору : наук. зб. Донецьк: Норд-Прес, 2008. Вип. 12. С. 406-414.

18. Лукаш Г.П. Семантична структура конотативних власних назв / Г.П. Лукаш // унпмбхнфйкз : наук. журнал. Донецьк, 2009. № 1 (3). С.53-58.

19. Лукаш Г.П. Відконотонімні та квазівідконотонімні утворення антропонімічного походження / Г.П.Лукаш // Studia slovakistica. 10. Ономастика. Топоніміка : зб. наук. праць. Ужгород : Вид-во Олександри Гаркуші, 2009. Вип. 10. С. 106-115.

20. Лукаш Г.П. Відтопонімні конотативні власні назви / Г.П. Лукаш // Мова і культура. К. : Видавничий дім Дмитра Бураго, 2009. Вип. 12, Т. ІХ (134). С. 302-307.

21. Лукаш Г.П. Функціональна семантика граматичних категорій власних назв / Г.П. Лукаш // Лінгвістичні студії : зб. наук. праць. Донецьк : ДонНУ, 2009. С.216-221.

22. Лукаш Г.П. Конотонімія сакрального світу / Г.П. Лукаш // Науковий вісник Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича : зб. наук. праць. Чернівці : Чернівецький нац. ун-т, 2010. Вип. 506-508: Слов'янська філологія. С.254-260.

23. Лукаш Г.П. Ознаки системної організації конотативної онімії / Г.П. Лукаш // Мовознавство. 2011.- № 2. - С. 68-79.

24. Лукаш Г.П. К вопросу о коннотации онима Чернобыль в украинском языке / Г.П. Лукаш // Русская словесность в контексте современных интеграционных процессов : материалы Междунар. науч. конф., (Волгоград, 24-27 апреля 2005 г.). Волгоград : Изд-во ВолГУ, 2005. С. 253-255.

25. Лукаш Г.П. Конотонім як концепт культури / Г.П. Лукаш // Семантика мови і тексту : матеріали ІХ Міжнар. наук.-практ. конф., (Івано-Франківськ, 26-28 вересня 2006 року). Івано-Франківськ : Вид. диз. відділ, 2006. С. 257-259.

26. Лукаш Г.П. Концептуальное соотношение общих коннотонимов в русском и украинском языках / Г.П. Лукаш // Материалы Междунар. конф. [«Русский язык: система и функционирование» (к 80-летию проф. П.П. Шубы)], (Минск, 6-7 апреля 2006 г.) Минск : Белорусский гос. университет, 2006. С. 56-63.

27. Лукаш Г.П. Ономастична метафора й конотативний онім: спільне та відмінне / Г.П. Лукаш // Актуальные вопросы славянской ономастики. Славянская ономастика в ареальном, этимологическом и хронологическом аспектах : материалы ІІІ Междун. науч. конф. (Гомель, 6-7 окт. 2006 г.). Гомель : ГТУ им. Ф. Скорины, 2006. С. 171-178.

28. Лукаш Г.П. Джерела виникнення конотонімів / Г.П. Лукаш // Актуальні проблеми філології та перекладознавства : зб. наук. праць. Хмельницький : ХНУ, 2007. С. 327-330.

29. Лукаш Г.П. Конотоніми літературного походження / Г.П. Лукаш // Материалы І Крымских Междунар. Михайловских чтений [«Собственное имя в русской и мировой литературе»]. Крым-Донбасс, 2007. С. 62-68.

30. Лукаш Г.П. Матеріали до словника конотативних власних назв (Літера Д-Є) / Г.П. Лукаш // Михайлов В.Н. . Избранное. [Михайловские чтения 2007-2008. Антология поэтонимологической мысли]. Донецк : ТОВ «Юго-Восток», 2008. Т. 1. С. 254-264.

31. Лукаш Г.П. Об основных положениях теории коннотативной онимии / Г.П. Лукаш // Стратегии исследования языковых единиц : материалы междунар. науч.-практ. конф. (Тверь, 16-17 апреля 2010 г.). Тверь : Твер. гос. ун-т, 2010. С. 270-276.

32. Лукаш Г.П. Ономастический концепт как категория коннотативной онимии / Г.П. Лукаш // Надзённые праблемы лексікалогіі і анамастыкі славянскіх моў : зб. навук. артыкулаў. Мазыр : УА «МДПУ імя І.П. Шамякіна», 2010. С. 14-16.

Анотація

Лукаш Г.П. Український конотонімікон: структура і чинники формування. Рукопис/

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук зі спеціальності 10.02.01 українська мова. Інститут української мови НАН України, Київ, 2011.

Роботу присвячено комплексному дослідженню структури та чинників формування українського конотонімікону в контексті загальних закономірностей утворення нових онімних значень в інтралінгвальному та інтерлінгвальному аспектах, вивченню особливостей їх вияву в українській мові.

У дисертації проаналізовано семантичні зміни власних назв, результатом дії яких став новий онімний клас конотоніми. З погляду теорії конотонімії з'ясовано мовні особливості, джерела виникнення, функції, синтаксичні моделі українських конотонімів, етапи їх конотонімізації, а також діапазон відконотонімного творення. Обґрунтовано взаємозв'язок мовних і позамовних чинників у процесі кореферентної номінації різних за характером, умовами функціонування, способами подальшої узуалізації груп конотативних онімів. Визначено чинники формування українського конотонімікону.

Виявлено механізми концептуалізації конотонімів як шляхи реалізації семантичної динаміки власних назв. Уведено до наукового обігу новий онімний матеріал українську конотонімію. В інтерлінгвальному та інтралінгвальному аспектах простежено явище семантичного розширення власних назв як важливого фактора поповнення лексичного складу мови. За допомогою концептуального аналізу встановлено, що просторові та часові зони перетину конотонімосфер української та інших мов засвідчують подібність світосприймання в різних культурах.

Ключові слова: конотація, конотонім, конотонімізація, конотонімікон, мовна картина світу, концептуальна картина світу, концептосфера, онімна семантична структура, вторинна онімна номінація.

Аннотация

Лукаш Г.П. Украинский коннотонимикон: структура и факторы формирования. Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора филологических наук по специальности 10.02.01 украинский язык. Институт украинского языка НАН Украины, Киев, 2011.

Диссертационная работа посвящена комплексному анализу структуры и факторов формирования украинского коннотонимикона в контексте общих семантических изменений имен собственных, результатом которых явилось создание нового онимного класса коннотонимов. На основе теории коннотонимии установлены языковые особенности, причины и источники появления коннотонимов в украинском языке, их функции, синтаксические модели, этапы коннотонимизации, а также диапазон отконнотонимного образования.

На материале украинского языка очерчен состав интерлингвальной и интралингвальной коннотонимии, описана его специфика, определены основные тенденции формирования и развития. Установлено, что украинская коннотонимия развивается в трех уровнях. Наиболее активный интерлингвальная коннотонимия. В соотношении 1:5 к нему выступает национальная коннотонимия, построенная по образцу и синтаксическим моделям интерлингвальной коннотонимии, но на основе собственно украинских артефактов. Наименьшая ее часть представлена диалектными и локально сосредоточенными коннотонимами, зависящими от территориального распространения.

Процесс семантического расширения имен собственных проанализирован в контексте теоретических интерпретаций природы значения. Объединяющим фактором различных подходов названы исходные положения гносеологии, поскольку любое проявление семантических категорий в языке связано с его участием в отображении реального мира. Природа языкового знака анализируется в связи с его возможностью соотноситься с миром, существующим вне человека, но познаваемым им, его мышлением. Пространственные и временные зоны пересечений коннотонимосфер украинского и других языков подтверждают наличие таких фрагментов языковых картин мира, которые характеризуют их подобие. Эта информация, оказываясь вне своего собственного текста, обобщенно представляет коннотонимикон как универсальное явление многих языков.

В результате изучения коннотонимов как динамических единиц отмечен неустойчивый характер семантики “перевоплощенного онима” и высокий потенциал обогащения его образной сферы.

Привлечение новых аспектов и методов изучения природы лексического состава языка позволило расширить теорию коннотативной онимии новыми положениями. Рассмотрены приемы системной организации украинской коннотонимии; механизм коннотонимизации; условия и этапы коннотонимизации; интерлингвальную и интралингвальную изменчивость структуры онимного значения; роль окказиональности и прецедентности в этом процессе.

С целью составления метаязыка анализа коннотонимии предложено понятия окказионального коннотонима; коннотонимного концепта; системы коннотонимии, категорий коннотонимики как науки о коннотонимах.

В работе обоснованы основные положения, принципы построения, типология коннотонимии, ее категориальный аппарат. Динамика значения онимной лексики прослежена в аспекте концептуализации и языковой категоризации мира. Описан характер семантического пространства коннотонимов в парадигматике и синтагматике украинского языка; проанализированы их словообразовательные особенности, что подтвердило положение об активном обогащении словарного состава языка вследствие коннотонимизации имен собственных. Анализ коннотонимов в мультипарадигматических аспектах доказал, что имена собственные, впитывая мифологическую, теологическую, философскую и общеинтеллектуальную информацию, выступают своеобразными свернутыми культурными знаками, формирующимися в историческом, социальном, национально-культурном и других контекстах и способны отражать эмоциональную оценку объекта.

Характеристика коннотонима, осуществленная с помощью концептуального анализа, помогает зафиксировать моделирование коннотонимов как активный способ семантического воплощения во внутренней форме лексической единицы языка интеллектуального мировосприятия личностью разнообразия мира. Это проявляется в творческих речевых поисках и воплощается в парадигматике - в трансформации семантической структуры онима и в синтагматике - в языковом конструировании.

Ключевым постулатом теории коннотонимии стало определение доминанты мировой и национальной коннотонимии, которой выступает жизненно актуальный образ, организованный в соответствии с иерархией общечеловеческих ценностей, представлений о любви, добре и зле, красивом и ужасном, истине, справедливости, мужестве и т.д. В основе этого образа лежат антропоцентрические архетипы, сформированные человеческим сознанием с самых древних времен.

В условиях накопления определенного опыта в изучении процесса семантического расширения имен собственных появилась возможность обозначить проблематику и пути дальнейшего решения актуальных задач коннотонимики как науки о коннотонимах.

Ключевые слова: коннотация, коннотоним, коннотонимизация, коннотонимикон, языковая картина мира, концептуальная картина мира, концептосфера, онимная семантическая структура, вторичная онимная номинация.

Summary

Lucash G.P. Ukrainian connotonymycon: structure and factors of formation. - Manuscript.

Thesis for the Doctor Degree in Philology: Speciality 10.02.01 -Ukrainian. - Institute of Ukrainian Language, National Academy of Sciences of Ukraine, Kyiv, 2011.

The thesis focuses on the analysis of semantic change in the proper names, resulting in a new onym class ?- connotonims. Within the of connotonymy theory the language peculiarities, sources of appearing, functions, models of connotonyms, stages of their connotonymization , and also the scope of connotonimic derivation were clarifield. The interconnection of language and extralinguistic factors in the process of co-referential nomination of different by the nature, conditions of functioning, methods of further narrowing of groups of connotonymic onyms were proved. Special attention is devoted to the mechanism of connotonym conceptualization as the realization method of semantic dynamic of proper names. A new onym material of `Ukrainian connotonymia', is included in scientific circulation. The phenomenon of semantic extension of proper names was considered as an important factor of replenishment of lexical language structure in interlingua and intralingua aspects.

Key words: connotation, connotonym, connotonymization, connotonymycon, language map of the word, conceptual picture of the word, sphere of concepts, semantic structure of the proper names, indirect nomination of the proper names.

Размещено на Allbest.ru