Вербалізація концепту "пам'ять" в українській літературній мові

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені Г.С. СКОВОРОДИ

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

ВЕРБАЛІЗАЦІЯ КОНЦЕПТУ «ПАМ'ЯТЬ» В УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРНІЙ МОВІ

10.02.01 -- українська мова

КУПІНА ЯНА ВОЛОДИМИРІВНА

ХАРКІВ -- 2011

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі української мови Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди.

Науковий керівник: кандидат філологічних наук, доцент

Піддубна Наталія Віталіївна,

Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди,

доцент кафедри української мови.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, доцент

Левченко Олена Петрівна,

Національний університет «Львівська політехніка»,

виконувач обов'язків завідувача кафедри прикладної лінгвістики;

кандидат філологічних наук, доцент

Редін Петро Олексійович,

Харківський регіональний інститут Національної академії державного управління при Президентові України,

завідувач кафедри української мови.

Захист дисертації відбудеться «27» квітня 2011 р. о 15.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.053.05 Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди за адресою: 61168, Харків, вул. Блюхера, 2, ауд. 221-А

Із дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди за адресою: 61168, Харків, вул. Блюхера, 2, ауд. 215-В.

Автореферат розісланий «26» березня 2011 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради О.П. Карпенко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

пам'ять концепт семантичний вербалізатор

У кінці ХХ - на початку ХХІ століття ні в кого не викликає сумнівів статус мовознавства як базисної науки гуманітарного знання. Вагомість лінгвістики зумовлена самим об'єктом її вивчення - мовою, у якій формується і розвивається думка, кодується людський досвід і яка є засобом пізнання й аналізу світу. Таким чином, мова розглядається як засіб характеристики етносу. Вона сприймається як активний посередник між дійсністю й людиною, у зв'язку із чим дедалі частіше потрапляє у фокус уваги не лише лінгвістів, а й психологів, логіків, соціологів, культурологів, етнологів.

Сама ж лінгвістика, вбираючи в себе різнопланові підходи, стає поліпарадигмальною. Однак при цьому однією з домінантних рис сучасної філології є її антропоцентрична орієнтованість, що спричинилася до нового розуміння значення як результату концептуалізації й категоризації досвіду людини (М.Алефіренко, О.Кубрякова, М.Нікітін, О.Селіванова та ін.), поєднання логічного й емпіричного в лінгвокогнітивній діяльності людини як суб'єкта мови (М.Джонсон, Дж. Лакофф та ін.). Це зумовило появу нових дисциплін, сформованих на ґрунті традиційних, до числа яких входять лінгвоконцептологія й когнітивна лінгвістика, що мають на меті перш за все дослідження процесів концептуалізації зовнішнього й внутрішнього світу людини, розпредмечування ментального світу, закріпленого мовними знаковими формами, уможливлює з'ясування етапів розвитку людського мислення й свідомості, визначення закономірностей їх становлення тощо.

Для української лінгвоконцептології провідним завданням є всебічний аналіз концептів як складових мовної картини світу (МКС). Теоретичним підґрунтям сучасної лінгвоконцептології стали роботи як низки вітчизняних учених (А.Бєлової, Т.Вільчинської, І.Голубовської, С.Жаботинської, В.Жайворонка, А.Загнітка, В.Іващенко, В.Кононенка, Т.Космеди, О.Левченко, Л.Лисиченко, А.Приходька, Т.Радзієвської, О.Селіванової, М.Скаб, В.Старка, Н.Сукаленко, В.Ужченка та ін.), так і лінгвістів близького (М.Алефіренко, Н.Арутюнова, С.Аскольдов, О.Бабушкін, Т.Булигіна, С.Воркачов, В.Карасик, В.Колесов, М.Красавський, О.Кубрякова, Д.Лихачов, В.Маслова, М.Піменова, З.Попова, Г.Слишкін, Й.Стернін, Ю.Степанов, В.Телія, О.Шмельов та ін.) та далекого (Є.Бартмінський, А.Вежбицька, Ф.Джонсон-Лерд, Д.Лакофф, Р.Лангакер, Ч.Філмор, У.Чейф) зарубіжжя.

Актуальність дослідження зумовлена посиленою увагою науковців до культурно значущих концептів як складових концептуальної картини світу (ККС) (А.Вежбицька, С.Воркачов, І.Голубовська, В.Жайворонок, Т.Космеда, Т.Радзієвська, М.Скаб, В.Ужченко, О.Шмельов, та ін.). Вивчення мовного вираження психічних феноменів уможливлює розкриття особливостей устрою і функціонування етнічної й індивідуальної мовної свідомості, самого ментального світу членів певного мовного колективу.

Концепт «пам'ять» є культурно значущим для більшості етноспільнот, оскільки характеризується глобальністю й універсальністю, що виявляється у вагомості цього психічного явища для життя будь-якої людини і суспільства. Він опинився в центрі активного дослідження російських лінгвокультурологів Н.Брагіної, М.Дмитровської, О.Кубрякової, В.Маслової, О.Ревзіної, В.Туровського, однак у вітчизняному мовознавстві й досі не потрапив у поле зору науковців, за винятком окремих статей Г.Губаревої і З.Гузенко, здійснених на матеріалі української фразеології. Відтак, не існує жодного комплексного монографічного дослідження концепту «пам'ять», здійсненого на широкому матеріалі української мови. Це визначає актуальність дисертаційного дослідження, спрямованого на комплексний аналіз засобів вербалізації концепту «пам'ять» в українській мові і виявлення структурно-смислових особливостей цього фрагмента МКС української етноспільноти.

Об'єктом дослідження є лексичні й фразеологічні одиниці української мови - вербалізатори концепту «пам'ять» у національній МКС.

Предмет аналізу - структурно-семантичні особливості й образний потенціал мовних репрезентантів концепту «пам'ять».

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема роботи відповідає загальній науковій проблемі кафедри української мови Харківського національного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди «Закономірності розвитку і функціонування української мови». Тема дисертації затверджена науковою координаційною радою «Українська мова» Інституту української мови НАН України (протокол №42, реєстраційний номер 307/696 від 26. 05. 2008).

Мета дисертаційного дослідження полягає у встановленні особливостей вербалізації концепту «пам'ять» як структурно і змістовно складного багатовимірного мисленнєвого конструкта в українській мовній культурі.

Окреслена мета передбачає виконання таких завдань:

визначити теоретичну базу й термінологічний апарат дисертаційного дослідження;

з'ясувати тип і місце концепту «пам'ять» в українській концептосфері;

схарактеризувати номінативні техніки вербалізації досліджуваного концепту в українській мові;

визначити зміст поняттєвого компонента концепту «пам'ять» і засоби його вербалізації;

установити засоби вербалізації ціннісної складової концепту через з'ясування його номінативного простору, для чого слід визначити ЛСП і ФСП концепту «пам'ять», синонімічні й антонімічні відношення між його лексемами-вербалізаторами;

визначити основні метафоричні моделі концепту «пам'ять» як вербалізатори його образного компонента.

Фактичним матеріалом дослідження стали лексичні й фразеологічні одиниці, основні семантичні компоненти яких експлікують смисл «пам'ять» (відповідно 135 і 250 одиниць). Ілюстративним матеріалом є більш як 3000 контекстів уживання цих одиниць, дібраних переважно з текстів художньої літератури (ХІХ-ХХІ ст.)

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше в україністиці здійснено комплексне дослідження одного з культурно значущих для української лінгвоспільноти концепту «пам'ять», проведено цілісний аналіз мовних репрезентантів концепту в парадигматичному, синтагматичному, епідигматичному аспектах; виявлено структурно-семантичні особливості й образний потенціал лексем-вербалізаторів концепту «пам'ять» в художньому мовленні, усній народній творчості та сучасному усному мовленні; представлено архітектоніку концепту «пам'ять» як тришарову модель з виділенням ціннісної, поняттєвої й образної складової; виявлено основні метафоричні моделі як способи пізнання абстрактної сутності концепту «пам'ять» українською лінгвоспільнотою; удосконалено поняттєвий апарат, а саме запропоновано уточнення назви й визначення терміна «культурно значущий концепт», виділено групу «ментальні концепти»; на лексичному і фразеологічному рівнях виділено ЛСП «пам'ять» і однойменне ФСП та виокремлено мікрополя, конституенти яких є вербалізаторами концепту «пам'ять».

Методи дослідження. Відповідно до мети й завдань провідним у роботі є описовий метод, а також елементи компонентного аналізу для виявлення концептуальних ознак, історико-етимологічного аналізу для встановлення смислової динаміки концепту, дистрибутивний аналіз у поєднанні з контекстуально-інтерпретаційним для з'ясування концептуальних моделей пам'яті в українській мові.

Теоретичне значення роботи полягає в інтегрованому описі одного з найбільш значущих у культурному сенсі для українського народу концепту етносвідомості. Результати й висновки дисертації можуть стати підґрунтям для моделювання й аналізу інших концептів, що уможливить поглиблення знань про організацію ментального лексикону та його зв'язок із національною свідомістю, характером, культурою народу.

Практична значущість роботи визначається можливістю застосування її результатів у спецкурсах, спецсемінарах із питань діахронічної й когнітивної семантики, навчальних курсах когнітивної лінгвістики, лінгвоконцептології, етнолінгвістики, стилістики, при укладанні словників культурно значущих концептів тощо.

Апробація роботи. Основні результати дослідження викладено в доповідях на 5 наукових конференціях: ІІІ Міжнародна науково-практична конференція «Мова і світ: дослідження і викладання» (м. Кіровоград, 2009 р.), І Міжнародний Кримський лінгвістичний конгрес «Мова і світ» (м. Ялта, 2009 р.), Міжнародна наукова конференція «Проблеми загальномовної та ареальної семантики» (м. Луганськ, 2009 р.), ХІІІ Міжнародна конференція з актуальних проблем семантичних досліджень «Лінгвістичний опис художнього тексту в структурній та антропоцентричній наукових парадигмах (на матеріалі української та російської мов)» (м. Харків, 2010 р.), Міжнародна наукова конференція «Наукова спадщина О.О.Потебні в контексті розвитку європейської філологічної думки ХІХ-ХХІ ст.» (м. Харків, 2010 р.) та у виступах на аспірантських семінарах, засіданнях кафедри української мови Харківського національного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди.

Публікації. За темою дисертації надруковано шість одноосібних статей у фахових наукових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел (362 позиції), переліку умовних позначень. Обсяг тексту дисертації становить 197 сторінок, загальний обсяг роботи - 233 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено мету, завдання, об'єкт і предмет дослідження, а також наукову новизну, теоретичне значення й практичну цінність роботи. Описано її зв'язок з науковою проблематикою установи, основні методи дослідження й апробацію результатів дисертації.

У першому розділі «Теоретичні засади дослідження культурно значущого концепту «пам'ять»» з'ясовано основні поняття роботи, такі як концептуалізація, концептуальна і мовна картини світу, концепт, структура концепту, культурно значущий концепт, концептосфера, схарактеризовано місце концепту «пам'ять» в українській концептосфері.

Актуальною проблемою сучасної когнітивної лінгвістики є дослідження концептуальної системи, у якій через концепти відображаються думки і знання людини про світ, її досвід. Одним із провідних принципів когнітології є антропоцентризм, згідно з яким людина перебуває в центрі аналізу мовних явищ. Унаслідок цього сучасні дослідження скеровані на вивчення національного культурного простору, завдяки якому формується інформаційно-оцінне поле концепту.

До головних понять лінгвоконцептології належить концептуалізація, під якою розуміємо ті важливі процеси діяльності людини, що внаслідок осмислення інформації, яка надходить до суб'єкта, спричиняються до утворення концептів, концептуальних структур і всієї концептуальної системи в людській психіці. Результатом концептуалізації є створення ККС - фрагмента концептосистеми, який представляє інтеріоризований людиною або етносом світ (О.Селіванова). Національна ККС становить собою те, що є загальним, стійким, повторюваним у картинах світу окремих представників народу. Вона виявляється в спільних уявленнях його пересічних членів про дійсність, у висловлюваннях, розмірковуваннях, прислів'ях, приказках, афоризмах тощо й есплікується через релігію, філософію, літературу, ідеологію, мову, виявляється через вчинки людей. ККС може змінюватись у часі, однак її ядро, яке складає специфічність культури та світорозуміння, залишається без змін.

Мовна картина світу (МКС) є засобом експлікації тих знань, які включає в себе ККС. При цьому вона сприймається як «наївна» (Ю.Апресян) картина світу, що не передає повністю картину світу, яка є в національній свідомості, оскільки мова називає й категоризує далеко не все, що є у свідомості народу. МКС не дорівнює ККС, яка є значно ширшою: багато концептів ККС не мають мовного вираження й не стають предметом комунікації. У МКС як наївній картині світу відображаються переважно побутові знання.

Відношення ККС і МКС можна схарактеризувати як зв'язок первинного (ККС) і вторинного (МКС), як ментальне явище і його вербальне зовнішнє вираження, як зміст свідомості і засіб доступу дослідника до цього змісту (З.Попова, Й.Стернін).

Термін «концепт», увійшовши до лінгвістичного обігу ще в першій третині ХХ ст., досі не має єдиного визначення через низку дискусійних питань, таких як співвідношення концепту, поняття та значення, вербалізація концепту, взаємодія індивідуального й етнічного в концепті, його структура, психічна природа, спосіб та методики моделювання й опису.

У роботі концепт розуміємо як дискретне ментальне утворення, що є базовою одиницею мисленнєвого коду людини, має відносно впорядковану внутрішню структуру, являє собою результат пізнавальної (когнітивної) діяльності особистості й суспільства і несе комплексну, енциклопедичну інформацію про предмет і явище, яке відбиває, про інтерпретацію певної інформації суспільною свідомістю й ставлення суспільної свідомості до певного явища чи предмета (З.Попова, Й.Стернін). Мовна структура виступає як один із найважливіших експлікаторів концептів. На вербальному рівні концепт може позначатися словом, словосполученням чи фразеологізмом.

У структурі концепту виокремлюємо три компоненти: поняттєвий, ціннісний і образний.

Поняттєва складова є визначальною для концепту. Її утворюють різні семантичні ознаки (дефініційні, дистинктивні, есенціальні, сутнісні тощо). Поняттєвий компонент формується актуальною інформацією про реальний чи уявний об'єкт, який служить для утворення концепту.

Ціннісний компонент сприймаємо як такий, що містить у собі суспільну, духовну цінність, прямим наслідком якої є «переживаність». Другим наслідком аксіологічного забарвлення культурно значущих концептів є репрезентативність через синоніми, антоніми, омоніми, деривати, тематичні ряди і поля, прислів'я, приказки, фольклорні й літературні сюжети тощо.

Образний компонент концепту опредмечує в мовній свідомості когнітивні метафори, через які пізнаються абстрактні сутності. До нього входять усі уявлення, закріплені в мові, внутрішні форми слів, які служать вираженню певного концепту, стійкі мисленнєві картини. Завдяки образному компоненту концепт, на відміну від поняття, набуває наочності. Саме через образну складову найбільш виразно розкривається етнокультурна специфіка концепту.

Концепт «пам'ять» належить до класу антропоморфних, у якому вважаємо за доцільне виокремити групу ментальних, куди, крім досліджуваного, увійдуть концепти «розум», «дума», «думка», «гадка», «ідея» та ін.

У сучасній лінгвістиці існує низка найменувань на позначення концептів, які сягають своїм корінням глибокої давнини і простежуються через погляди мислителів, письменників і пересічних носіїв мови аж до наших днів: «константи культури» (Т.Космеда, С.Проскурнін, О.Селіванова, Ю.Степанов), «культурні концепти» (М.Алефіренко, М.Дмитровська, О.Кубрякова, В.Туровський), «ключові культурні концепти» (А.Вежбицька); «лінгвокультурні концепти» (С.Воркачов, Р.Кісь). У роботі як найбільш доцільний уживається термін «культурно значущий концепт», який позначає ті одиниці ментального рівня, що в певній мовній системі (картині світу) виконують роль стрижневого елемента (О.Левченко).

Культурно значущі концепти не тотожні етноспецифічним: до перших входять як специфічно національні концепти («калина», «птах», «тополя», «хата», «степ», «батько-мати» та ін.), так і загальнолюдські універсальні («час», «простір», «душа», «обов'язок», «правда», «щирість», «доля», «мова», «людина» та ін.).

Дослідження культурно значущих концептів сприяє більш глибокому вивченню концептосфери - сукупності концептів, що зумовлює світорозуміння носіїв певної мови. Саме вона є провідною в з'ясуванні особливостей менталітету нації, його цінностей і культури.

Концепт «пам'ять» обов'язковий для української концептосфери й відповідає критеріям, висунутим до культурно значущих концептів (за Е.Лассан), а саме: 1) поширеність згадування про нього в сильних місцях тексту - заголовку, початку і кінці; 2) використання цього імені чи його антонімів у назвах статей, книг, віршів; 3) створення метафор, що визначають роль концепту в картині світу мовця, а також метафор, що стали афоризмами; 4) використання цього імені для називання матеріальних об'єктів: суден, клубів, кафе і таке ін.; 5) існування у складі специфічних конструкцій для оформлення важливих категорій буття.

Концепт «пам'ять» не є етнокультурним, однак він позначений національною специфікою в змістовому наповненні, у конотаціях, асоціативних зв'язках, наприклад, при асоціюванні поганої пам'яті (пор. рос. і укр. дырявая память і дірява пам'ять, голова что решето і голова як решето, але тільки укр. голова як розбитий горнець, голова як порожній горнець, голова як цідилок), у взаємодії й взаємозв'язку з іншими універсальними концептами, такими як «обов'язок», «історія», «Батьківщина», «минуле», «майбутнє» та ін.

Другий розділ «Мовні засоби вираження поняттєвого компонента концепту «пам'ять»» присвячений дослідженню засобів вербалізації поняттєвої складової концепту «пам'ять» в українській мові, зокрема з'ясуванню його відображення лінгвальними й паралінгвальними засобами, аналізу етимології базисних номінантів концепту, характеристиці репрезентації його поняттєвої складової в сучасних лексикографічних джерелах, визначенню особливостей її вираження через парадигматичні відношення з лексемами-вербалізаторами суміжних до досліджуваного концептів.

Для усвідомлення природи концепту одним із важливих є питання його вербалізації, оскільки саме мова є основною і природною формою функціонування концептів, через яку можна здійснити найбільш повний доступ до їх сутності. Наявність мовного вираження концепту засвідчує його глибинну концептуальну розробку в певному лінгвоетносі, відбиває культурологічну актуальність для його членів. Відсутність вербалізації концепту вказує на незавершеність процесу пізнання предмета або явища навколишньої дійсності. Попри наявність у вербалізованих концептів немовних способів маніфестації (міміки, жестів, живопису, архітектури, танцю тощо), саме через знаки мови здійснюється генерування смислів, накопичення й передача досвіду практичної діяльності. Однак паралінгвальні засоби (міміка, жести) теж відіграють вагому роль у вираженні концептів. Стосовно концепту «пам'ять» такими є стукнути себе по лобі (згадати щось), морщити чоло (силуватися щось згадати), зав'язати вузлик, намалювати хрестик (щоб вчасно щось згадати).

До засобів мовного вираження концепту відносяться прямі й похідні його номінації, спільнокореневі слова, синоніми, антоніми, оказіоналізми, стійкі сполучення слів, ФО, паремії, метафоричні номінації, вільні словосполучення. Однак мовні засоби вираження своїм значенням передають тільки частину концептуальних ознак, повністю зміст концепту теоретично може бути виражений тільки сукупністю засобів мови.

При з'ясуванні поняттєвої складової культурно значущого концепту «пам'ять» важливим є встановлення етимології його ключового слова й базових вербалізаторів, оскільки етимологічні дані уможливлюють розкриття внутрішньої форми, яка у свою чергу сприяє з'ясуванню початкових асоціацій, первинних концептуальних ознак, що будуть розгортатися в подальшому, відображаючись у мові.

Більшість учених пов'язує походження лексеми пам'ять з індоєвропейським * men-ti - «розум, думка». Етимологічні дані дозволяють припускати, що в минулому пам'ять була пов'язана з низкою ментальних понять, зокрема з думкою, гадкою, свідомістю, бажанням, сумнівом, які в подальшому стали компонентами формування поняттєвої складової концепту «пам'ять», що виявляється, наприклад, у виразі втратити пам'ять - «знепритомніти» (імпліцитний зв'язок зі свідомістю), вічна пам'ять (зв'язок із любов'ю), завжди пам'ятати когось (зв'язок із думкою) тощо.

У процесі розвитку мови кількість вербалізаторів концепту «пам'ять» поповнювалася старослов'янськими та давньоруськими лексемами, що згодом зазнали зміни в семантичній структурі й стилістичному забарвленні.

Основна інформація про поняттєву складову концепту міститься в словникових дефініціях, у яких розкриваються найбільш важливі з погляду логіки ознаки поняття. У сучасних лексикографічних виданнях кількість ЛСВ лексеми пам'ять, яка є ім'ям концепту, неоднакова: від трьох («Словарь русского языка» С.Ожегова (1983)) до шести значень («Великий тлумачний словник сучасної української мови» за ред. В.Бусла (2003)). Різниця в дефініціях словників того самого слова засвідчує невичерпність змісту концепту, часткову роль мовного знака в передачі важливих концептуальних характеристик.

В основу поняттєвої складової концепту «пам'ять» покладена дефініція лексеми «пам'ять» зі Словника української мови в 11-ти томах, згідно з якою базовими ознаками пам'яті є: «1. Здатність запам'ятовувати і відтворювати в свідомості минулі враження // Здатність особливо добре запам'ятовувати що-небудь або користуватися якимось органом чуттів; 2. Запас вражень, що зберігаються в свідомості і можуть бути відтворені; 3. Згадка про кого-, що-небудь; 4. Здатність розумно, тверезо мислити, міркувати, свідомість» [СУМ, VI, 39-40].

Більш повне з'ясування й опис поняттєвої складової концепту «пам'ять» можливі через парадигматичні відношення його лексем-вербалізаторів з лексемами-вербалізаторами суміжних до досліджуваного концептів. Такі концепти не ототожнюються, але тісно стикаються, і через ці зіткнення уможливлюється глибше з'ясування суттєвих ознак поняттєвої складової концепту.

Спостереження засвідчують наявність у поняттєвій складовій концепту «пам'ять» таких компонентів, як «розум», «мислення», «знання», «уміння», «голова», «серце», «зір», «слух», «свідомість», «добро», «зло», «суспільство» та ін.

Компоненти «розум», «мислення» на лексичному рівні виявляються в семантичній близькості дієслів згадувати, спогадувати і думати: «А що, синку, - каже дід, - треба спогадати, а де то ми ті скирти будем закладати?» (Є.Гуцало). Пам'ять може й протиставлятися мисленню, оскільки процес запам'ятовування сприймається як механічний, а мислення є динамічним: «Наука в двох перших гімназіальних класах вимагала лише пам'яті, а не праці думок» (І.Франко).

Оскільки наслідком ментальної діяльності є знання, вони також пов'язані з пам'яттю, що є очевидним на вербальному рівні, коли пам'ять і знання семантично зближуються: «Не мав куди йти [Сивоок], тож подався по низу вздовж уділля і небавом був уже коло Родимового обійстя, коло першого свого в житті дому, який знав і пам'ятав» (П.Загребельний).

Вагомими складовими поняттєвого компонента концепту «пам'ять» є «голова», «серце», «душа». У наївній картині світу пам'ять має певну локалізацію - в голові людини, що на вербальному рівні передається через ФО тримати (держати) в голові, вбити (вбивати) в голову (мозок), заховати в голові та ін. За наївними уявленнями, голова є органом пам'яті й протиставляється душі і серцю як органам почуттів: вираз викинути з голови означає «забути» або «перестати думати про когось або щось», а вираз вирвати із серця (когось) означає не «забути», а «розлюбити» (або «спробувати розлюбити»). Такі наївно-мовні уявлення східних слов'ян, зокрема українців, про анатомію людини відрізняються від архаїчної західноєвропейської моделі, в якій органом пам'яті було швидше серце. Український вираз пам'ять серця уживається на позначення емоційної, а не інтелектуальної пам'яті: «Спогади про що-небудь дороге, близьке, незабутнє» [ФСУМ, VI, 39]: «Не почує тиша ця глибока Голосу твого, друже мій… Пам'ять серця, - о, вона жорстока, Та без неї тяжче, як при ній!» (М.Рильський).

Пам'ять перебуває в тісному зв'язку зі свідомістю. У мові такий зв'язок передається через фразеологічні вирази втратити, загубити пам'ять; вбиватися, вбитися в пам'ять (рідко в тямки, у тямку), при [повній] тямі й пам'яті та ін. На лексичному рівні взаємозв'язок пам'яті і свідомості вербалізується лексемами пам'ятати, забуття, непам'ять, забутися, безпам'яття, безпам'ятний, безпам'ятство, безпам'ятність, опам'ятати, опам'ятання, опам'ятатися, спам'ятатися.

В українській мовній свідомості пам'ять тісно пов'язана з добром і злом, що зафіксовано в пареміях: «Добро пам'ятай, а зло забувай», «Не поминай лихом, а добром, як хочеш», «Добре довго пам'ятається, а лихе ще довше», «Хто в пір'я проростає, той за бідного не пам'ятає» та ін. На лексичному рівні це вербалізується лексемами злопам'ятний, злопам'ятність, злопам'ятство, незлопам'ятний, незлопам'ятність. В українській мові концепт злої пам'яті представлений ширше, ніж концепт доброї пам'яті, що практично не має дериватів, окрім оказіональної лексеми добропам'ятний. Така диспропорція, очевидно, збігається з твердженням, що зло людина пам'ятає довше, ніж добро.

У мові пам'ять вербалізується не лише як біологічний феномен, а і як феномен суспільний, коли йдеться про суспільну і колективну пам'ять. Зберігати пам'ять про своє минуле, своїх предків означає безперервність, спадкоємність поколінь у часі: «Звуть молодого місяцем і князем. У них дівчина сходить, як зоря. Шанують предків. А зберуться разом - у них тут пам'ять замість вівтаря. Згадають рід до сьомого коліна...» (Л.Костенко). Суспільна пам'ять сприймається як необхідність для існування не лише народу, а й окремої особистості, це інструмент володіння часом, опанування істини, це місточок між минулим і майбутнім.

Третій розділ «Мовні засоби вираження ціннісного компонента концепту «пам'ять»» присвячений розкриттю амбівалентної цінності досліджуваного концепту, з'ясуванню його номінативного простору через ЛСП «пам'ять» і однойменне ФСП, синонімічні й антонімічні відношення його лексем-вербалізаторів.

Як деякі інші концепти («розум», «щастя», «любов» та ін.), концепт «пам'ять» виділяється своїм ціннісним статусом: пам'ять визначає тотожність особистості людини, єдність її «я». Стійкі порушення пам'яті, що означають втрату людиною свого минулого досвіду, призводять врешті до розпаду особистості.

Пам'ять пов'язана з трансцендентним: з уявленнями про вічність і час, смерть і безсмертя. Людина без пам'яті втрачає зв'язок із часом, історією: «Людина без пам'яті - перекотиполе на бурхливих вітрах часу, ледь помітна пір'їнка на протягах історії» (П.Загребельний).

Вираження суспільної, духовної цінності відбувається в дискурсі, де найбільш яскраво виявляється можливість застосування оцінних предикатів, вираження тієї чи іншої оцінки. Концепт «пам'ять» має амбівалентну оцінку як особистісну, так і соціальну, що спричинена самою природою мнемічних процесів, які в різних життєвих ситуаціях можуть бути оцінені по-різному. Наприклад, людина не однозначно ставиться до процесу забування, оскільки він може бути оцінений як негативно, коли забувається щось потрібне, так і позитивно, якщо йдеться про стирання в пам'яті непотрібної або неприємної інформації-спогадів: «Яким би щастям було забути лихе, забути біду, забути пережите. І яким би нещастям було забути все, все таке рідне, таке близьке. Ні, певне, це і є людина. Все разом - як жила, чим жила, все разом - пам'ять про минуле... про всіх... і про себе» (Ю.Покальчук).

Включення до пам'яті когось або чогось як увіковічнення має ціннісний позитивний смисл, виключення з пам'яті як ознака соціальної смерті - ціннісний негативний смисл. І навпаки обіцянка пам'ятати щось як підтвердження акту непрощення й форми помсти набуває ціннісно негативного смислу, а вилучення з пам'яті як прощення - ціннісно позитивного, що підтверджує амбівалентність механізмів включення в пам'ять / виключення з пам'яті.

Крім дискурсу, ціннісний компонент культурно значущого концепту реалізується через лексико-граматичну систему (синоніми, антоніми, різні частиномовні реалізації тощо). Наявність у мові значної кількості вербалізаторів концепту засвідчує його цінність для певного мовного колективу, а семіотична (номінативна) щільність виступає концептологічно значущою характеристикою. Мовні засоби, що репрезентують ціннісний компонент концепту, становлять його номінативний простір - усю сукупність вербальних (лексичних, фразеологічних, синтаксичних, граматичних) засобів, що функціонують для мовного вираження концепту.

При дослідженні номінативного простору концепту важливим є визначення лексико-семантичного поля як його частини, у якому елементи об'єднані за спільністю позамовних зв'язків і відношень.

В українській мові лексика на позначення пам'яті становить лексико-семантичне поле, іменем і ядром якого можна вважати лексему пам'ять.

У структурі ЛСП «пам'ять» виділяємо такі мікрополя відповідно до процесів пам'яті: «запам'ятовування», «зберігання / забування», «відтворення» і власне «пам'ять». Специфікою цих мікрополів є те, що лексема пам'ять виступає гіперонімом, ключовим словом для назв процесів пам'яті і дій, пов'язаних із ними (запам'ятати, запам'ятовування, затямити, забути, забування, призабутий, пам'ятати, згадати, згадка, спогад, пригадати, пригадування та ін.), як така, що включає їх у себе як частини цілого. Ці ж лексеми входять до ядра відповідних мікрополів. Мікрополе «пам'ять» є їх центром.

На периферії зазначеного ЛСП і виділених мікрополів перебувають лексеми маловживані (спогадання, незабудь, вікопомний, прапам'ять, всепам'ятний, впомку, вікопомність, безпам'ятько та ін.), діалектні (памок, памка та ін.), а також ті, де семантична ознака «пам'ять» виявляється контекстуально, не становлячи ядра значення (пам'ятник, говорити та ін.).

Фразеологізми, що формують номінативний простір концепту «пам'ять», становлять собою фразеосемантичне поле «пам'ять», у якому виокремлюється кілька мікрополів, які збігаються з виділеними лексико-семантичними мікрополями однойменного ЛСП. Зокрема виділяємо фразеосемантичні мікрополя «запам'ятовування» (відбиватися в пам'яті, в'їстися в мозок, в'їстися в печінки (рідко в шкіру), на ум брати (на розум) набивати голову тощо), «зберігання / забування» (удержувати в голові, тримати (держати) в голові (в умі), не спускати з думки, пронести в серці тощо), «відтворення» (виринати (вставати, спливти, сплисти, майнути, промайнути) в пам'яті, кинутися в голову, спливати / спливти (сплисти) в спогадах, спливати / спливти (сплисти) в спогадах, порпатися в пам'яті і под.) і власне «пам'ять» (куряча пам'ять, вічна пам'ять, світла пам'ять (добра і т.ін.) пам'ять, пам'ять серця тощо).

Значна кількість лексичних і фразеологічних одиниць, організованих у ЛСП і ФСП, засвідчує високу номінативну щільність концепту «пам'ять» і становить вагому частину його номінативного простору.

Для визначення номінативного простору концепту важливим є з'ясування парадигматичних відношень, наявних між його лексемами-вербалізаторами.

Спостереження над базовими вербалізаторами концепту «пам'ять» дозволило нам виокремити 15 синонімічних рядів: 1) синонімічний ряд на позначення пам'яті як здатності запам'ятовувати й запасу вражень, що зберігаються у свідомості: пам'ять, памка, пам'яток, тямка, помка, прапам'ять; 2) синонімічний ряд на позначення пам'яті як здатності тверезо мислити, міркувати: пам'ять, свідомість, притомність, тяма, тямок, тямка, розмисел; 3) синонімічний ряд на позначення того, що збереглося в пам'яті, відтворення в пам'яті того, що фіксувалося нею: спогад, спомин, згадка, згадування, пам'ять, пам'ятка, спогадання тощо; 4) синонімічний ряд на позначення процесу запам'ятовування: запам'ятати (запам'ятовувати), зафіксувати (зафіксовувати), фіксувати, затямити (затямлювати) тощо; 5) синонімічний ряд на позначення процесу утримання в пам'яті інформації: пам'ятати, пам'ятувати, пам'ятатися, тямити, тямувати, тямкувати, берегти, зберігати; 6) синонімічний ряд на позначення процесу забування: забути, забувати, забуватися, позабути, призабути, призабутися, призабуватися, згладжуватися, загладжуватися, згладитися тощо; 7) синонімічний ряд на позначення процесу згадування: згадати, згадувати, затямлювати, пригадувати, нагадати, нагадувати, здумати, здумувати, надумати, надумувати, попам'ятати, спогадати тощо; 8) синонімічний ряд на позначення втрати пам'яті про кого-, що-небудь: забуття, непам'ять; 9) синонімічний ряд на позначення людини, яка легко й швидко забуває: забудько, забувала, роззява, розгуба, безпам'ятько; 10) синонімічний ряд на позначення ознаки людини, яка легко й швидко запам'ятовує: пам'ятливий, пам'яткий, пам'ятущий; 11) синонімічний ряд на позначення якості особи, яка легко й швидко забуває: забудькуватий, непам'ятливий, безпам'ятний, забутливий; 12) синонімічний ряд на позначення опредметненої ознаки, що вказує на здатність легко і швидко забувати: забудькуватість, безпам'ятність, забутливість; 13) синонімічний ряд на позначення ознаки тривалого зберігання в пам'яті: незабутній, незабутий, пам'ятний, пам'ятковий, пам'ятливий, вікопомний, вікопам'ятний, пропам'ятний тощо; 14) синонімічний ряд на позначення ознаки нетривалого зберігання в пам'яті: забутий, призабутий; 15) синонімічний ряд, виражений предикативними словами, що називають стан зберігання в пам'яті: впомку, впам'ятку (упам'ятку).

Наявність такої значної кількості синонімічних рядів зумовлена включенням до концепту «пам'ять» різних ментальних процесів, ознак тощо. Серед груп синонімів найповніше представлені стилістичні й ідеографічні (логічні), меншою мірою експресивні й абсолютні.

Репрезентанти концепту «пам'ять» виявляють схильність до контекстуальної синонімії, що дозволяє розцінювати деякі лексеми як синоніми-аналоги (душа як синонім-аналог пам'яті, говорити - як аналог згадувати тощо).

Частина лексем вступає в синонімічні відношення до вербалізаторів концепту «пам'ять», виявляючи конструктивно зумовлене переносне значення (затиратися в пам'яті, вивітрюватися з пам'яті та ін.).

Антонімія як один із виявів парадигматичних відношень також сприяє більш повній вербалізації концепту. Серед основних вербалізаторів пам'яті виділяємо антонімічні пари запам'ятати - забути, згадувати - забувати, забувати - пам'ятати, забуття - згадка, пам'ятливий - забудькуватий.

Для номінування протилежних процесів пам'яті в українській мові наявні як контрарні (запам'ятати - забути, згадувати - забувати, забувати - пам'ятати та ін.), так і комплементарні (забуття - згадка, забуття - пам'ять, пам'ятний - забутий, пам'ятливий - забудькуватий) антоніми.

Дослідження синонімічних й антонімічних відношень, у яких реалізуються лексеми-вербалізатори концепту «пам'ять», засвідчують його високу номінативну щільність, що є важливим показником актуальності цього культурно значущого концепту у свідомості народу.

У четвертому розділі «Засоби вербалізації образного компонента концепту «пам'ять»» описані основні метафоричні моделі досліджуваного концепту.

Образний компонент концепту «пам'ять» виразно окреслюється через засоби вторинної номінації, що виражено кількома основними метафоричними моделями: «пам'ять - істота»; «пам'ять - рослина»; «пам'ять - орган», «пам'ять - простір», «пам'ять - сховище», «пам'ять - неживий предмет», «пам'ять - зображення», «пам'ять - речовина, матеріал», «пам'ять - стихія», у кожній з яких наявна семантична диференціація. Більшість із названих моделей виокремлюються психологами-дослідниками пам'яті як базові.

У метафоричній моделі «пам'ять-істота» пам'ять постає як така, що має ознаки людини або тварини. Пам'ять набуває тілесності: пам'ять запалені очі закрила; пам'ять хоче вуха затулить; може вступати в діалог (говорити, свідчити, підказувати тощо, що вказує на комунікативні властивості пам'яті, на наявність у неї голосу, на здатність бути порадницею, підказчицею (пам'ять підказувала), що, однак, як окремий від людини суб'єкт може забути, не згадувати: «Не може згадати моя пам'ять, звідки той хлопець, якого хан купив у мене» (Р.Іваничук).

В українській мові концептуальна модель «пам'ять-рослина» найяскравіше представлена уподібненням пам'яті дереву: «Тоді треба було залишатися там, де твоє дерево пам'яті росте…» (В.Шевчук), у чому простежується вагомість архетипу світового дерева в українців. Активним є вживання флористичної метафори для номінації антонімічного пам'яті і тісно з нею пов'язаного поняття забуття (лотос забуття, терни забуття, забудь-трава).

Найбільш продуктивними є метафоричні моделі «пам'ять-істота», «пам'ять-орган», «пам'ять-сховище», «пам'ять-простір». Висока інтенсивність антропоморфної метафори, очевидно, пояснюється соціально-психологічною важливістю пам'яті для людини, її схильністю вимірювати й оцінювати все крізь призму власного Еgо.

Мовний матеріал підтверджує, що пам'ять концептуалізується не як уявний, а як тілесний орган, що є типовим для наївної анатомії.

Найдетальніше пам'ять омовлюється в моделі «пам'ять - простір», що, очевидно, спричинене тим, що простір є однією з основних форм буття. Пам'ять-простір має природну межу - тіло людини, виявляє здатність до вимірювання глибини й висоти. У просторових метафорах активно вживаються назви рельєфу, окультурених форм простору тощо (пам'яті узвишшя, стежки пам'яті, задвірки пам'яті, надра пам'яті, країна спогадів). Дієслівні метафори номінують три фази перебування в пам'яті-просторі: входження, фіксацію і вихід (приходити на пам'ять, стояти в пам'яті, стихати в пам'яті). Метафори промайнути в пам'яті, пронестись у голові і под. вербалізують уявлення про пам'ять як про простір, що можна подолати швидко, майже миттєво: «Десь за станцією чулося гудіння, а над станцією гомін чи гул, і щось пробігло їй у пам'яті, змусило здригнутись» (Ю.Мушкетик).

Уявлення про пам'ять як про закритий простір представлені в метафоричній моделі «пам'ять - сховище», де пам'ять концептуалізується як вмістилище, склад, комора, гаманець, резервуар тощо, в яких людина може щось відшукувати, ховати, перебирати, зберігати і под. У пам'яті-споруді виділяються детальні зони (двері забуття, куток пам'яті, поріг пам'яті), у самій же пам'яті можна жити, що убезпечує від забуття. Для окремих метафор цієї групи характерний вихід за межі художньої сфери, що уможливило появу термінів метафоричного походження (пам'ять генів, пам'ять машини).

Матеріальність пам'яті розкривається в метафорах споминів скарби, мстити пам'яттю, заховати пам'ять і под., де пам'ять розкриває свої властивості як предмет.

Однією з базових метафоричних моделей пам'яті є «пам'ять-зображення». Зокрема йдеться про пам'ять як про текст, з якого людина може щось викреслити, зберегти або вписати тощо. Однак ці дії можуть не залежати від її волі. У пам'яті-тексті можуть бути пробіли, провали - фрагменти, які людина призабула. Пам'ять сприймається не лише як текст, а і як графічний відбиток на папері, тканині тощо (естамп пам'яті), як горельєф, як фотографічне або кінематографічне зображення: «Якби я робила горельєфи пам'яті або скульптури з бронзи, з порцеляни, то в мене був би ось такий музей» (Л.Костенко).

У концептуалізації пам'яті вагоме місце посідає натурморфна метафора, що зумовлює появу в українській мові метафоричних моделей «пам'ять - речовина, матеріал». Зокрема пам'ять сприймається як метали і сплави (срібло спогаду, спогадів сплав), рідина (пити спогад, хмеліти від згадок) тощо. При цьому пам'ять виявляє свої сенсорні (гірка пам'ять, солодкі спогади та ін.), одоративні (пам'ять пахтить), тактильні (теплий спогад) властивості, може мати колір або відтінок (світла пам'ять, чорна пам'ять).

На вербальному рівні пам'ять також концептуалізується як стихія, що уможливило виділити семантичні класи aquverbum, pyroverbum, aeroverbum. Найбільш продуктивним є клас aqauverbum, де пам'ять ототожнюється з водною стихією, що може виявити свої позитивні й негативні властивості (розмити пам'яттю, виринути в пам'яті та ін.). Пам'ять і забуття вербалізуються як ріка (канути в Лету, замулена пам'ять, береги пам'яті тощо).

Семантичний клас pyroverbum представлений метафорами загасити спомини, обпекла згадка, заграва спогадів та ін.

Нечисленними в українській мові виявилися семантичні класи метафор, що вербалізують уявлення про пам'ять як про повітря й землю (легкий подих спогадів, вітер, мов спомин, спогади, мов пісок).

В українській мові наявна низка метафор, які оказіонально уподібнюють пам'ять почуттю, аукціону, електричному струму тощо, що, очевидно, пояснюється складністю пам'яті як психофізичного явища й багатогранністю її сприйняття людиною.

Основні результати дослідження відображені у Висновках:

Посилення наукового інтересу дослідників до концептуального аналізу зумовлене поліпарадигмальністю сучасної лінгвістики, її антропоцентричною зорієнтованістю. З'ясування структури концепту, його смислового наповнення сприяє дослідженню співвідношення універсального й етноспецифічного знання, визначенню особливостей його концептуалізації етномовною свідомістю. Найбільш психологічно важливі концепти певної етнокультури мають статус культурно значущих, вони становлять смислове і культурне ядро етномовної свідомості.

Концепт «пам'ять» належить до культурно значущих, оскільки він є психологічно важливим у національній концептосфері через вагомість феномена пам'яті в життєдіяльності індивіда й соціуму. За тематичною ознакою «пам'ять» належить до антропоморфних ментальних концептів, що за своєї загальнолюдської універсальності позначений і національними рисами. Він має складну архітектоніку, в якій виділяємо поняттєвий, ціннісний і образний компоненти.

Концептуалізація пам'яті здійснюється за допомогою цілої низки невербальних засобів (жести, засоби меморіалізації тощо), однак панівним у цьому процесі є вербальне вираження, оскільки через слово здійснюється генерування смислів, накопичення й передача досвіду практичної діяльності. Найбільш інформативними є лексемна й надслівна (словосполучення, фразеологізми, паремії, афоризми) номінації як такі, що служать способом породження, розвитку, рецепції і зберігання смислів.

Словникові дефініції лише частково відбивають зміст поняттєвої складової концепту «пам'ять». Мовний матеріал засвідчує, що, окрім концептуальних зон «пам'ять - здатність запам'ятовувати», «пам'ять - запас вражень», «пам'ять - згадка», «пам'ять - свідомість», представлених СУМ, концепт «пам'ять» виявляє зближення з уявою, сном, видінням, однак не є з ними тотожним, бо обов'язково пов'язаний з минулим. Концепт «пам'ять» включає в себе й поняття свідомості, розуму, знань, умінь, вірності і под., що стають елементами його поняттєвої складової. Зір і слух як канали сприйняття також входять до поняттєвого компонента концепту «пам'ять».

Оскільки феномен пам'яті позначений виконанням соціальної функції, до його поняттєвої складової відносимо зв'язок пам'яті, суспільства й історії. Втрата сімейної й суспільної пам'яті позначена негативною етичною конотацією.

Давня етимологія лексем-вербалізаторів концепту «пам'ять» підтверджує його високу цінність для українців. Пов'язування з індоєвропейським коренем *men-ti унаочнює його релевантність і зв'язок з такими важливими для людини концептами, як «розум», «свідомість» тощо.

У культурно значущому концепті «пам'ять» вираження ціннісного компонента відбувається в дискурсі. Концепт «пам'ять» характеризується амбівалентністю оцінки, пов'язаною почасти з ілокутивними актами наміру. Високу номінативну щільність досліджуваного концепту забезпечують лексеми-вербалізатори, структуровані за принципом ЛСП, іменем і ядром якого є лексема пам'ять. ЛСП «пам'ять» позначене подальшою диференціацією з виокремленням мікрополів «запам'ятовування», «зберігання / забування», «відтворення» і «пам'ять». Такі ж мікрополя виділяємо у ФСП «пам'ять».

Вербальні репрезентанти концепту «пам'ять» вступають у синонімічні й антонімічні відношення. Синонімію вербалізаторів концепту «пам'ять» становлять 15 синонімічних рядів, до яких входять переважно стилістичні та ідеографічні синоніми. Розширення кількості синонімів уможливлюється через контекстуальну синонімію і в результаті виявлення конструктивно зумовленого переносного значення.

Антонімія вербалізаторів концепту «пам'ять» виражається через лексичні пари, що вказують на полярність процесів і ознак пам'яті: запам'ятати - забути, забуття - пам'ять, пам'ятливий - забудькуватий та ін.

Образний компонент концепту «пам'ять» вербалізується переважно через метафоричні словосполучення, що згруповані в 10 метафоричних моделях пам'яті: «пам'ять-істота», «пам'ять-рослина», «пам'ять-орган», «пам'ять-простір», «пам'ять-сховище», «пам'ять - неживий предмет», «пам'ять-зображення», «пам'ять-речовина, матеріал», «пам'ять-стихія», у межах яких простежується подальша семантична деталізаціація й диференціація.

Перелік основних метафоричних моделей концепту «пам'ять» засвідчує його смислову багатогранність, що пояснюється безвимірністю, розмаїтістю і складністю пам'яті як індивідуального психічного й соціального феномена. Оказіональні метафоричні моделі містять лінгвістичний потенціал для презентації концепту «пам'ять» в українській мові.

Українська мова демонструє великий арсенал лінгвальних засобів для вербалізації концепту «пам'ять» в національній МКС, що засвідчує його виняткову вагомість для української етноспільноти. Перспектива вбачається в подальшому дослідженні концепту «пам'ять» за допомогою фреймового й гештальтного аналізу, що сприятиме його більш повному й глибокому вивченню.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Вербалізація концепту «пам'ять» у поезії Ліни Костенко / Я.В. Купіна // Лінгвістичні дослідження: Збірник наукових праць Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди. - Харків, 2008. - Вип. 26. - С. 57 - 64.

2. Антропоморфна метафора як засіб вербалізації концепту «пам'ять» / Я.В. Купіна // Лінгвістика: Збірник наукових праць Луганського національного університету імені Тараса Шевченка. - Луганськ, 2009. - № 1 (16). - С. 35 - 40.

3.  До питання про становлення термінології когнітивних лінгокультурологічних досліджень / Я.В. Купіна // Лінгвістичні дослідження: Збірник наукових праць Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди. - Харків, 2009. - Вип. 28. - С. 51 - 57.

4. Концепт «пам'ять» як складова української концептосфери / Я.В. Купіна // Наукові записки. Серія: Філологічні науки (мовознавство): У 4 ч. - № 901. - Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В.Винниченка, 2009. - Вип. 81(3). - С. 316 - 319.

5. Метафоричні моделі пам'яті в сучасній українській мові / Я.В. Купіна // Культура народов Причерноморья: Научный журнал . - 2009. - № 168. - т.1 - С. 425 - 427.

6. Номінативні техніки вираження концепту «пам'ять» / Я.В. Купіна // Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. Серія Філологія. - № 910. - Харків, 2010. - Вип. 60. - Ч. І. - С. 70 - 74.

АНОТАЦІЯ

Купіна Я.В. Вербалізація концепту "пам'ять" в українській літературній мові. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.02.01 - українська мова. - Харківський національний педагогічний університет імені Г.С.Сковороди. - Харків, 2011.

Дисертація присвячена дослідженню засобів вербалізації концепту «пам'ять» в мовній картині світу українців.

У роботі виокремлено три компоненти культурно значущого концепту «пам'ять», схарактеризовано засоби омовлення кожного з них. Поняттєвий компонент концепту «пам'ять» визначено з орієнтацією не лише на словникові дефініції, а й з огляду на парадигматичні відношення між лексемами-вербалізаторами досліджуваного концепту з репрезентантами суміжних концептів. Ціннісний компонент представлений у дискурсі (суспільна, духовна цінність) і в мові через синонімічні й антонімічні відношення лексем-вербалізаторів, які разом із фразеологізмами входять до номінативного простору концепту. Метафоричні моделі як виразники образного компонента засвідчують специфіку концептуалізації пам'яті українською лінгвоспільнотою.

Ключові слова: концепт, культурно значущий концепт, мовна картина світу, номінативний простір, метафорична модель.

АННОТАЦИЯ

Купина Я.В. Вербализация концепта «память» в украинском литературном языке. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.01 - украинский язык. - Харьковский национальный педагогический университет имени Г.С.Сковороды. - Харьков, 2011.

Диссертационное исследование посвящено изучению особенностей вербализации одного из культурно значимых концептов «память» в украинском литературном языке.