Референційна семантика вказівних займенників

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Спеціальність 10.02.01 - українська мова

УДК 81'372 : 367.626.3

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

РЕФЕРЕНЦІЙНА СЕМАНТИКА ВКАЗІВНИХ ЗАЙМЕННИКІВ: КОҐНІТИВНИЙ АСПЕКТ

ТЕСЛЕНКО НАТАЛЯ

ОЛЕКСАНДРІВНА

Донецьк - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі української мови та прикладної лінгвістики Донецького національного університету Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор Загнітко Анатолій Панасович, Донецький національний університет Міністерства освіти і науки України, завідувач кафедри української мови та прикладної лінгвістики.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор Олексенко Володимир Павлович, Херсонський державний університет, Інститут філології та журналістики Міністерства освіти і науки України, директор інституту, завідувач кафедри журналістики;

кандидат філологічних наук, доцент Радіонова Тетяна Михайлівна, Горлівський державний педагогічний інститут іноземних мов Міністерства освіти і науки України, завідувач кафедри української мови.

Захист відбудеться «26» жовтня 2010 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К11.051.10 для захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук у Донецькому національному університеті за адресою: 83001, м. Донецьк, вул. Університетська, 24.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Донецького національного університету (83001, м. Донецьк, вул. Університетська, 24).

Автореферат розісланий «23» вересня 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради кандидат філологічних наук, доцент М. О. Вінтонів

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

У ХХ ст. думки мовознавців щодо семантики займенників, а відтак і щодо значення цієї групи слів, розходилися. Лінгвістика збагатилася новими науковими теоріями, загальним напрямом яких стало вивчення семантики займенників з погляду функціонування в комунікативному акті. Дослідники робили чітку межу між значенням займенників у системі мови та в комунікативному акті. Стали окреслюватися різні підходи до аналізу займенникової семантики, що спричинені як особливостями реалізації займенникового значення в мові і мовленні, так і появою нових методів дослідження в різних наукових лінгвістичних парадигмах - коґнітивній, функціональній та ін.

Різні аспекти функціонування займенників активно вивчали українські вчені (С. П. Бевзенко (особливості словотвору), І. Р. Вихованець (семантико-граматичний аспект займенникових слів), А. П. Загнітко (роль займенників у текстотворенні), І. Г. Матвіяс (синтаксичні властивості займенників), В. М. Ожоган (займенникові слова в системі сучасної української мови), М. Я. Плющ (семантика займенників, зокрема референційна), С. П. Самійленко (займенникові слова в історичному аспекті) та ін.).

Розвиток лінгвістики тексту зумовив новий підхід до вивчення проблемних питань, що розглядалися традиційною граматикою, але виходили за її межі у зв'язку з принципово новим підходом до природи об'єкта дослідження. Важливим засобом текстового зв'язку постають вказівні займенники як у самостійному, так і в присубстантивному використанні. Вибір об'єкта дослідження мотивовано ще й посиленою увагою до проблеми співвідношення мови і позамовної дійсності. Референційна теорія визначає займенники, зокрема вказівні, одним із основних засобів референції, що цілком відповідає функціонально-коґнітивній науковій лінгвопарадигмі.

У сучасному українському мовознавстві немає вичерпних і послідовних напрацювань щодо функціонування вказівних займенників і тієї референційної ролі, що вони відіграють в українській мові. Актуальність теми визначувана відсутністю спеціального дослідження з цього питання, необхідністю вивчення позначуваних займенником реалій для встановлення не правил вживання, а рівня характеризації, що займенники задають певному актуалізованому елементу. Дисертаційна робота присвячена вивченню своєрідності займенникового класу слів та аналізу функціонування вказівних займенників цей і такий у художньо-літературних текстах і в розмовному мовленні щодо їхніх референційних можливостей. З огляду на те, що від часу свого зародження сучасна теорія референції суттєво змінила свої межі, мовний матеріал проходить як етап власне-референційного аналізу, так і мотиваційний етап для встановлення коґнітивних закономірностей.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана в рамках комплексних програм науково-дослідної роботи кафедри української мови і прикладної лінгвістики Донецького національного університету «Граматичні, лексичні і семантичні одиниці в українській національно-мовній картині світу» (Г 05/12) і «Типологічна й комунікативна граматика службових частин мови» (09-1вв/77). Тема дисертації затверджена на засіданні Вченої ради Донецького національного університету (протокол № 2 від 26 січня 2007 р.) й погоджена в Науковій раді «Українська мова» Інституту української мови НАН України (протокол № 34 від 21 листопада 2006 р.)

Мета дослідження - розглянути загальні характеристики займенникового класу слів у мовній системі та в межах референційної теорії, дослідити займенники цей і такий щодо способу формування конструктів їхнього значення з урахуванням функціонально-семантичної властивості забезпечення введення ними категорій означеності й неозначеності в текст, встановити коґнітивні моделі взаємодії складників лінеарної й вертикальної семантики аналізованих займенників у межах відповідного конструкту.

Реалізація мети передбачає розв'язання таких завдань:

- проаналізувати дефініції статусу займенникових слів у системі частин мови і встановити причини дискусійності щодо семантики займенників, простежити особливості різних підходів до характеристики займенникового класу слів;

- визначити теоретичні основи референційного аналізу в його коґнітивному аспекті;

- дослідити займенник цей у складі іменної групи щодо введення ним категорії означеності в певні конструкції;

- з'ясувати способи реалізації конструкту займенника цей за самостійного його вживання;

- виділити способи репрезентації конструктів займенника такий в означеній / неозначеній референції через з'ясування характеру формування референта цього займенника;

- встановити механізми введення категорій означеності / неозначеності займенниками цей і такий через коґнітивні моделі їхнього функціонування.

Об'єктом дослідження виступають вказівні займенники сучасної української мови цей, такий.

Предметом дослідження постає референційна й коґнітивна семантика вказівних займенників цей, такий з огляду на введення ними категорій означеності та / або неозначеності в українській мові та характеру формування конструкту значення через поєднання лінеарного й вертикального складників.

Методи дослідження. У дисертації застосовано різні методи дослідження, спрямовані на вивчення семантики займенників у коґнітивному аспекті. Пріоритетним став метод концептуального аналізу, який передбачає моделювання й опис концептів від думки до слова. За О. О. Селівановою, цей метод являє собою сукупність методик, об'єднаних спільною метою, і його можна розглядати як один із провідних методів сучасного мовознавства. У межах концептуального аналізу в роботі застосовано фреймовий підхід, що реалізовувався за допомогою різних прийомів, зокрема: компонентного й контекстологічного аналізів. Конструктивний метод використано для встановлення семантичних складників займенникового значення, а також для створення певних моделей функціонування займенників.

У роботі застосовано метод опозицій у порівняльному аналізі займенників цей і такий для встановлення мотивації використання досліджуваних займенників людиною в комунікації. Використовувались структуральні методи дослідження: метод дистрибутивного аналізу (операції субституції, перестановки) й метод трансформаційного аналізу, а також методика кількісних підрахунків.

Наукова новизна отриманих результатів. Вперше в українській лінгвістиці досліджено займенники цей і такий зі встановленням їхньої спільної категорії вказівності та відмінних властивостей у референційному вимірі. Проаналізовано досліджувані займенники в усіх типах синтаксичних конструкцій і в можливих синтаксичних функціях за загального використання семантико-синтаксичного критерію для встановлення особливостей співвіднесення з позамовною дійсністю. Схарактеризовано вплив синтаксичного оточення на вибір досліджуваних форм і підкреслено залежність антецедента і форми самого займенника від структурно-семантичних особливостей контексту. Виділено типи референції щодо ступеня обізнаності про предмет, диференційовано параметри предметної означеності / неозначеності, вивчено та з'ясовано ознакову означеність / неозначеність, встановлено текстові механізми вживання певного вказівного займенника і вияву його первинної й актуалізованої інформації. З'ясовано характер формування конструкту відповідного займенника вертикальним і лінеарним значеннєвими векторами за різної семантико-синтаксичної реалізації у складі іменної групи й за самостійного вживання із діагностуванням характеру взаємозаміни займенників цей і такий.

Теоретичне значення дослідження визначуване тим, що воно дає багатий матеріал для розробки питань займенникової семантики, функцій займенникових слів. Референційний напрямок в аналізі вказівних займенників та їхнього коґнітивного навантаження уможливлюють уточнення складників займенникового значення, що дає підстави для перегляду семантичних класифікацій займенника. Референційно-коґнітивний аналіз фактичного матеріалу та узагальнення референційної семантики вказівних займенників дозволив розкрити механізм займенниковості в різних комунікативних ситуаціях, що стане значним внеском у розв'язання проблеми частин мови і членів речення, формалізації деяких семантичних складників значення.

Практичне значення одержаних результатів мотивоване можливістю їхнього використання у створенні категорійної граматики української мови, у курсі сучасної української мови у вищій школі для вивчення займенника як частини мови, у вивченні референції як категорії, пов'язаної з предметною означеністю / неозначеністю. Способи коґнітивного аналізу матеріалу стануть основою для напрацювання формальних методів коґнітивного аналізу на рівні синтаксису та лінгвістики тексту. Теоретичний і практичний матеріал знайдуть застосування у підготовці і проведенні спецкурсів і спецсемінарів у вищих навчальних закладах, у підготовці семінарських і практичних занять з граматики.

Особистий внесок здобувача. Усі результати дослідження щодо референційно-коґнітивної семантики вказівних займенників цей і такий, характеристики конструктів значення цих займенників та моделей відношень отримані особисто здобувачем. Наукових праць, написаних у співавторстві, немає.

Джерельною базою дослідження послужила спеціально укладена картотека, яка нараховує 4400 конструкцій із займенниками цей і такий, дібраних з художньої літератури ХХ ст. та усного мовлення. Використано художні твори таких авторів: Б. Антоненко-Давидовича («Слово матері»), І. Багряного («Огненне коло», «Сад Гетсиманський», «Тигролови»), І. Білика («Меч Арея»), В. Винниченка («Сонячна машина»), Ю. Збанацького («Харитон»), О. Іваненко («Марія»), Р. Іваничука («Мальви»), П. Загребельного («Євпраксія»), В. Підмогильного («Ваня», «Собака»), У. Самчука («Гори говорять»), В. Шевчука («Дім на горі») та ін.

Апробація результатів дослідження. Результати дослідження проходили апробацію на Міжнародній науковій конференції «Східнослов'янська філологія: від Нестора до сьогодення» (м. Горлівка, ГДПІІМ, 22 - 23 травня 2008 р.), на ХVII Міжнародній конференції «Мова і культура» ім. проф. Сергія Бураго (м. Київ, 22 - 27 червня 2008 р.), на Всеукраїнському граматичному семінарі (секція «Аспіранти») (Донецьк, ДонНУ, 2009 р.), на ХVIIІ Міжнародній конференції «Мова і культура» ім. проф. Сергія Бураго (м. Київ, 22 - 27 червня 2009 р.), на ХІІІ Міжнародній конференції з актуальних проблем семантичних досліджень «Лінгвістичний опис художнього тексту в структурній та антропоцентричній наукових парадигмах (на матеріалі української та російської мов)» (м. Харків, 10 - 11 листопада 2009 р.).

Уся дисертація загалом та окремі її розділи обговорювалися на кафедрі української мови та прикладної лінгвістики ДонНУ.

З теми дисертації опубліковано 5 статей у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Обсяг і структура дисертації. Структура роботи зумовлена метою і завданнями дослідження, яке складається зі вступу, основної частини, що містить три розділи з висновками, загальних висновків, списку використаної літератури (223). Тексту передує перелік термінів, використаних у роботі. Загальний обсяг дисертаційного дослідження - 190 с., основний текст - 167 с.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі визначено об'єкт, предмет дослідження, методи і методики аналізу, обґрунтовано актуальність теми роботи, сформульовано мету і завдання роботи, окреслено наукову новизну роботи, теоретичну і практичну цінність одержаних результатів та форми їхньої апробації, вказано кількість публікацій з теми дослідження, з'ясовано джерельну базу дисертації.

У першому розділі «Займенник як об'єкт лінгвістичних досліджень», що складається з 4 підрозділів, висвітлено теоретичні проблеми кваліфікації займенників у системі мови та в мовленні, а також простежено особливості їхньої семантики в різних наукових лінгвістичних парадигмах і напрямах.

Увага до семантики займенників зумовлена тим, що розуміння цього угруповання слів як частини мови можливе за умови визначення спільної семантичної ознаки. Лінгвістами встановлені такі функціональні властивості займенників, як вказівність та заступальність, що зумовили уявлення про займенники як про слова, що за своєю функцією можуть виконувати лише вказівку та / або заступання.

Вказівність займенників набула іншого розуміння із розвитком референційної теорії в лінгвістиці і стала розглядатися через власні орієнтири мовця: «тут - зараз - я» (К. Бюлер) або «Що? Де? Коли?» (Ч. Філлмор). Співвіднесення з мовцем і мовленнєвим актом зумовило диференціацію займенників за принципом корелятивності з предметом навколишнього світу через мовця і мовленнєвий акт та за характером квантифікації, що визначає денотативний статус певного займенника. За першою характеристикою виділено розряд дейктичних (анафоричних та ситуативно-дейктичних) займенників, за другою - кванторних. Розподіл дейктичних займенників у межах свого розряду не стабільний. Він може змінюватися через характер співвідношення. Так, досліджувані займенники цей і такий можуть мати як анафоричне, так і ситуативно-дейктичне співвіднесення зі своїми текстовими відповідниками.

Дейксис і анафора виявились суттєвими семантичними характеристиками, які розкривають характер співвідносних елементів, до того ж явище анафори стало розглядатися в межах лінгвістики тексту як текстотвірний механізм, який найчастіше не має формальних показників текстового зв'язку. Так, у конструкції Умови відповідним способом припечатано, і після того Міці, причепуривши розкудовчене від цієї операції пухнасте біло-кремове волосся, помагає докторові винести його валізку до хвіртки (В. Винниченко) наявне анафоричне відношення між дескрипціями припечатано і цієї операції, а власне-дейксис реалізовано через предметну вказівку цієї операції.

Анафора стала предметом активних лінгвістичних досліджень, що зумовили перехід від логічних операцій аналізу мовних одиниць до власне-лінгвістичних з опертям на семантику. Анафоричне відношення почали розглядати як відношення не між формальними показниками тексту, а як відношення між смислами. Референційна теорія, таким чином, набула інших ознак, які тісно пов'язані з коґнітивними механізмами людини.

Дослідження актуалізації як основного призначення референції диференціювало вказівність займенників за характером введення в текст категорій означеності та неозначеності. Займенник із означеністю називається ідентифікатором, а з неозначеністю - диференціатором. Основу розуміння актуалізації через займенники, за Ш. Баллі, складає характер співвіднесень між інформацією за допомогою вказівки.

Значення займенника являє собою конструкт, вказівні вектори якого спрямовуються як на актуалізований предмет, так і на текстове або об'єктивне підґрунтя його актуалізації, що збігається з розумінням вертикальної й лінеарної семантики в А. П. Загнітка. Лінеарний вектор забезпечує власне-дейксис. Текстовим варіантом дейксису можна назвати анафору, основу якої складає заступання.

Дослідження специфіки займенників у коґнітивному ключі відбувається в різних напрямах: 1) вивчення характеру виділення множинностей, позначуваних займенником через квантифікацію смислів (Н. Ю. Шведова та ін.); 2) з'ясування чуттєвої й психологічної виділеності позначуваних предметів, дій (О. В. Кравченко та ін.); 3) встановлення рівня характеризації займенників з урахуванням специфіки денотативного значення (О. В. Селівьорстова та ін.); 4) визначення векторності семантики займенників з огляду на референційні характеристики займенників у межах лінгвістики тексту (А. П. Загнітко та ін.).

Через операції із множинностями займенник може забезпечувати в тексті означену або неозначену категоризацію понять, що складає одну з площин коґнітивістики.

Другий розділ «Референційна семантика вказівного займенника цей у коґнітивному аспекті» складається з 4 підрозділів, де проаналізовано характер референції займенника цей через формування конструкту його значення, зосереджено увагу на реалізації займенником означеної референції, розглянуто різні способи вживання займенника цей - у складі іменної групи та самостійно.

Власне-дейксис займенника цей вводить у текст категорію означеності для певної множинності, що й називається означеною референцією, яка для характеризованого займенника має предметний характер. Сутність предметної означеності регламентовано співвідносною множинністю, що мислиться як предмет: Султанич блазнював по кафеджіях, на вулицях і в циганських притонах, поки Амурат замкнув його у в'язницю, щоб не плюгавив султанського роду. Дивна доля престолонаслідників. Вона не має середини, а тільки небо або пекло - золотий трон або ж смердюча тюрма.

Регель знав, навіщо готується цей спектакль з Ібрагімом - треба рятувати династію (Р. Іваничук).

В іменній групі лінеарний складник-ім'я спектакль надає предметну кваліфікацію співвідносній множинності Амурат замкнув його у в'язницю, щоб не плюгавив султанського роду (спектакль). Займенник цей поєднує складники, встановлюючи предметну означеність.

За анафоричної семантики співвідносні множинності можуть мати як лівобічне (типове) розташування, так і правобічне (нетипове): У Петра шолом кепсько тримався на забандажованій голові, хоч він і вибрав шолом найбільшого розміру, але тягар цього сталевого казанка причиняв шалений біль… (І. Багряний); Дух же цей був: нещире плазування (П. Загребельний).

Займенник цей у складі іменної групи може вступати у відношення з множинністю-антецедентом, що легко виокремлювана і позначає певний вербалізований предмет, а також із множинністю-квазіантецедентом, що наявна в разі, якщо співвідносна множинність не має легко виокремлюваного предмета, а наявна вербалізація через описову конструкцію.

Між іменною групою й антецедентом виявлено такі відношення: 1) рівнозначності: На дорозі, яка стрімко спадала з кручі просто на кригу, поважно ходили чорні, як жуки, ворони, визбирували щось собі на сніданок. Цією дорогою всю зиму возили до села з луків сіно, губили його, перетирали полоззями…(Ю. Збанацький); 2) синонімічності (репрезентована власне-синонімічність і текстова синонімія): Між бажанням держави і бажанням людей існує вічна суперечність. Але при розумних, добрих і вчених правителях ця прірва така вузька, що її можна завжди переступити (Р. Іваничук); 3) родо-видові: Сьогодні вранці, коли він, яничар-ага, і анатолійський бейлербей Муса-паша вирішували долю великого візира в її світлиці, валіде не сказала, що зайде на султанську половину. Що надумала ця камінна жінка з очима кобри? (Р. Іваничук); 4) метонімічні: Євпраксія, нехтуючи звичаєм, мала звичку в часи, вільні від дворових прийомів, блукати по палацу з розпущеним волоссям. Корона вінчала ці золотисті хвилі, вона втрачала свою тяжкість і символічність, сприймалася просто коштовною оздобою (П. Загребельний); 5) вказівно-номінативні: Роман горів як радісна свічка надії й безмежної віри в їхнє велике, героїчне призначення, ради якого можна терпіти все… Аж не вірилося, який великий заряд життьового оптимізму, шаленої вітальної сили, кришталево чистої віри в свою правду й полум'яної любови до покривдженого народу свого було закладено в цю людину, в цю майже дитину, в цього юного романтика з блакитними очима, що одяг страшну військову уніформу з відзнаками «СС», сталевий тяжкий шолом і мусів цілі дні гупати на полігонах солдатськими чобітками (І. Багряний); 6) узагальнено-видільні: Єпископ сотворив коротку молитву, на столах - важкі срібні миси, золотий посуд для пиття. Копчені гуси, печеня з хріном, каплуни в розсолі, з часником, перепілки, голуби, лебеді, засмажені цілими в коронах, тепле пиво, меди-вина, які литимуться, мов на млинові кола. Ось сяде імператор за цей стіл і забуде все на світі (П. Загребельний).

Між іменною групою та множинністю квазіантецедента виявлено такі типи відношень: 1) ситуативно-предметний тип (реалізується у фреймі «ситуація - елемент ситуації»): Говорячи про завоювання готів-датчан, називаючи учасників цієї війни, Й. Меурсій каже, що Струнич - вандальський король (І. Білик); 2) предметно-предметний тип (фрейм «предмет - ймовірний предмет»): Петро теж засміявся, почувши нарікання, репліку й сміх, надто ж засміявся тому, що цей голос зринув ніби зумисне у відповідь на його думку про Романа, лише це не був Роман, це був тільки його дух, трохи, правда, злобний (І. Багряний); 3) предметно-метонімічний тип (фрейм «предмет - метонімічний зворот»): Граф Елленберг згоджується дати дозвіл на арешт Фрідріха. Він згоджується, але зараз же кличе графиню до себе в кабінет… Ах, вона знає вже, про що буде мова, про що так моторошно мовчать ці одвислі жовто-сірі щоки (В. Винниченко); 4) узагальнено-номінативний тип (фрейм «ситуація - назва ситуації»): «Всі гості за законом скіфської поштивості, підводилися з-за столів, здоровили нас повними келихами й цілували кожного». У цій картині теж неважко вгадати щедру до гостей слов'янську душу (І. Білик).

Предметна означеність в українській мові не випадкова, а зумовлена контекстом і реалізована через певні відношення. В аналізованому матеріалі виявлено фрейм «об'єкт - суб'єкт», що змінює граматичне значення первинної множинності об'єкта на граматичне значення вторинної множинності суб'єкта і навпаки. Так, у конструкції Всі його називали Ромцьом, лише він один називав Романом. Цей юнак заступав тоді для Петра все, він був як прапор, що трепетав бентежно й життєрадісно на понурому, хмарному тлі, пориваючись в синє небо, яке безперечно було, напевно десь за тими олив'яними тяжкими хмарами (І. Багряний) перші дескрипції Ромцьом, Романом з категорії об'єкта переходять у категорію суб'єкта цей юнак. Утворення Генріх став, видивився на Євпраксію, вона лишалася так само байдужою. Усе в ній умерло до цього чоловіка, не народившись (П. Загребельний) ілюструє зміну категорії суб'єкта на об'єкт.

Займенник у складі іменної групи здатний виявляти емоційний дейксис, що актуалізує його видільну функцію. У такому разі привернено увагу до чогось або до когось вже згаданого, що / хто знаходиться поза дискурсом: І ти прийшов у цей день.

Займенник цей може мати ситуативно-дейктичну семантику, коли у співвідносній множинності відсутній вербальний корелят, і тому залучає його з об'єктивної дійсності, а також у разі, коли адресат не обізнаний щодо заявленого предмета або ситуації, але автор намагається створити ефект «присутності» читача у своєму психологічному просторі.

За самостійного вживання займенник цей має в лінгвістиці різну кваліфікацію в різного роду утвореннях. Зазвичай мовознавці диференціюють займенники це і цей через їхню невизначену «вказівність», синтаксичні функції та морфологічні властивості. Якщо займенник цей не викликає труднощів у кваліфікації, то займенник це витлумачують і як видільну частку (О. М. Пєшковський), і як вказівну частку (Л. А. Булаховський), і як вказівний прислівник (О. О. Шахматов), і як синкретичне слово, що має «самостійність» і «службовість» одночасно (О. В. Падучева, В. В. Бабайцева).

Вказівність конструкту цих займенників простежено відповідно до характеру вертикального складника. Це в біномінативних реченнях, у реченнях із займенниковою зв'язкою виявляє себе теж як конструкт, який має вертикальний складник, що формується через співвіднесення з лівобічною множинністю, пор.: Це маленький гостинець дітям (ситуативно-дейктична семантика); Це ще тисячі кілометрів водяною пустелею до понурої, невідомої Колими, а чи й далі (ситуативно-дейктична семантика); Уста - це влада (анафорична семантика).

Займенник це в іменних реченнях із займенниковою зв'язкою не може зводитися лише до еквівалента службового слова. По-перше, у разі підстановки та перестановки заперечної частки у конструкціях типу Уста - це влада змінюється й референційна репрезентація іменників у реченні; по-друге, займенник може змінювати значення вислову на таке, що не відповідає об'єктивній дійсності, одночасно підкреслюючи предметну означеність. У дієслівних односкладних і двоскладних конструкціях зазвичай реалізується форма цього, що задіяна на позначення об'єкта; форма цей зустрічається в обмежених конструкціях: для вираження близькості / віддаленості в часі та просторі, а також для реалізації емоційного дейксису. Займенник це / цей у такого типу конструкціях виявляє власне-самостійне вживання.

Невласне-самостійну реалізацію засвідчує розмовний матеріал із предикативним (Через годину нарада, а мені ще треба встигнути це… (дописати звіт)) і субстантивним (Та ж на цій, як завжди (на полиці)) способами вживання аналізованого займенника. Займенник цей вводиться мовцем у разі, коли необхідно вказати на предмет; це - використовується для вказівки на дію. Дейксис, здійснюваний цими займенниками, відбувається в межах як спільного особистісного простору, так і спільного психологічного простору. Спільний особистісний простір - це пропозиція, сформована через обізнаність про предмет розмови та його фізичну близькість. Спільний психологічний простір регламентується відсутністю фізичної близькості.

Конструкції із власне-самостійним і невласне-самостійним вживаннями виявляють здатність реалізовувати вказівку на предмет і дію: Що це ти робиш? / Та якщо це… (мати відпустить).

У конструкціях типу Що це ти робиш? займенник це вживається, якщо це питання спрямоване на «відчутну дію». У разі, коли це опущено, то виникає фізична вказівка. Таке питання може бути спрямовано на «невідчутну» дію (наприклад, у розмові по телефону), тоді займенник це не вживається.

За самостійного вживання займенник це / цей вступає в такі семантичні відношення зі співвідносною множинністю:

1) метонімічні: Двір почав заповнюватися молоддю. Це в студентів скінчились заняття;

2) об'єктно-суб'єктні: Так незнаний нікому Бернард став Бернардом Клервоським. Це був той самий Бернард Клервоський, який сколотив усю Європу… (П. Загребельний);

3) предикативно-результативні: Бурхард був рідний брат Оди, жони Святославової, вже це свідчило про несправжність погроз германського імператора (П. Загребельний).

Займенник це виступає одним з основних засобів текстової організації. Він переносить інформацію з певною метою - для повторення певних думок, відтворення подій в уяві співрозмовників, згадування про явища; узагальнює інформацію у сполученні все це; використовується для співвіднесення двох предметів з максимальною предметною означеністю. У такому разі може виникати:

1) власне-анафоричний зв'язок: (частина тексту більша за 50 абзаців) - Елізо! Я не можу!.. Я вся горю від цієї ночі, від усього цього (В. Винниченко);

2) зв'язок між частинами речення з використанням анафоричного зв'язку: Там зібралось таке хороше молоде товариство, їй господарювати довелося, дбати про всіх них, і це було приємно, весело (О. Іваненко).

Займенник це також служить засобом компресії, економії тексту та по-іншому - субстантивно - категоризує співвідносну множинність, яка репрезентована як предикативна конструкція.

Займенник це здатний співвідноситися з лівобічною та правобічною множинностями. За першого способу співвіднесення має місце перенесення первинної інформації в наступний контекст, за останнього функцію займенника це можна визначити як приєднувальну, що дозволяє приєднати різні складні конструкції за допомогою різних синтаксичних відношень.

Для граматичної організації тексту важливим постає виділений під час аналізу семантичних відношень між множинностями фрейм «об'єкт - суб'єкт», який виступає «рушійною силою» в розвитку тексту. Зміна значення об'єкта на значення суб'єкта забезпечує приєднання предикативної одиниці до конструкту займенника це, куди входить і співвідносна множинність, репрезентована як об'єкт. Цей перехід пов'язаний із тим, що об'єкт має менше способів приєднання предикативної одиниці до себе, аніж суб'єкт. займенник слово означеність коґнітивний

Третій розділ «Референційна семантика вказівного займенника такий у коґнітивному аспекті» складається з 4 підрозділів, де розглянуто специфічність вияву референційної семантики займенника такий за означеної та неозначеної референції через формування конструкту його значення лінеарним і вертикальним складниками. Увага також звертається на синтаксичну поведінку цього займенника.

Вказівний займенник такий здатний здійснювати означену та неозначену референції у складі іменної групи та самостійно.

У складі іменної групи займеннику такий властиво вводити в контекст ознакову означеність та предметну неозначеність, що й регламентує його здатність до неозначеної референції. У цьому разі конструкт займенника містить ознаки двох референтів, тобто лінеарний складник формує референт, ознаки якого введені вертикальною семантикою, що співвідносна з іншим референтом: Спереду вогненноока голова - велетенський двоокий циклоп - надпотужний паротяг “Й.С.” (Йосиф Сталін). Ззаду - такий же надпотужний паротяг “Ф.Д.” (Фелікс Дзержинський) (І. Багряний). У такому разі займенник такий постає диференціатором співвідносних множинностей.

Визначено, що такий може мати означену референцію і виступати слабким ідентифікатором. За означеної референції займенник такий наділяє лінеарний складник означеністю. У цьому разі конструкт займенника створюється через співвіднесення множинностей складників за такими відношеннями: 1) рівнозначності: А ще далі за тими розривами чути далекий клекіт моторів - то ревище й скрегіт танків, сталевих всетолочащих бронтозаврів, що десь там безугавно сунуться табунами...

А може, то десь переформовуються моторизовані частини... Чиї? Звичайно, «його», бо «наших» чорт має взагалі... І всюди стоїть такий клекіт (І. Багряний); 2) синонімічності: Іноді то там, то там змучені люди пленталися черідкою, припнятою просто до ішачкового хвоста. То виглядало зворушливо: перших двоє чи троє трималися цупко за ішачків хвіст, а потім камради трималися за їхні поли, так один за одного. Ішачок дрібненько перебирав ніжками, покірно й старанно тягнучи такий цуг (І. Багряний); 3) родо-видові: Бомби сипалися, було багато грюкоту

й скреготу навколо, та коли розходився дим - хатки стояли собі цілі. Виявилося, що така колосальна техніка зовсім не придатна до знесення цих утворів допотопної архітектури, а ціла ця нищівна кампанія зовсім нерентабельна (І. Багряний); 4) вказівно-номінативні: Город, де повнісінько панства й усяких пройдисвітів та злодіїв, видавався їй проклятим місцем, де, куди не ступиш, скрізь або спокуса, або розпуста на тебе чигає. Ну, як то віддати єдину любу дитину в такий Вавилон, та ще в науку, де самі паничі вчаться! (Б. Антоненко-Давидович); 5) узагальнено-видільні (частина від цілого - ціле): То була надзвичайна подія. Такі події в цім безмежнім зеленім океані, в цій лісовій безлюдній пустелі трапляються не часто. Але трапляються (І. Багряний); або за відповідними різновидами фреймів: а) «ситуація - елемент ситуації»: Зелений колір яничарського кафтана злився з плющевим листям, вартовий спокійно закурив люльку. Від такої байдужості - адже тільки одне слово «яничар» наводило жах на невільників - змоторошилося серце в Марії: невже це не останній мур, що огорожує Кафу? (Р. Іваничук); б) «предмет - ймовірний предмет»: Київський тріумфатор... Вай, то й справді про такий тріумф не мріяв і Владислав IV, коли йому вже здавалось, що однією ногою став на підмосток московського престолу… (Р. Іваничук); в) «ситуація - результат ситуації»: Але, глянувши мимоволі на свої груди й згадавши про поранену голову, зрозумів - груди його були щедро залиті зашкарублою кров'ю, навіть штани заляпані, а ще ж на голові «чалма» теж напевно такого самого кольору... (І. Багряний); ґ) «предмет - метонімічний зворот»: У тебе не виходить. Такі прекрасні очі не можуть навіть навмисно бути злими (О. Іваненко); г) «ситуація - найменування ситуації»: У Максимових очах тільки зафіксувався, як останній кадр, такий сліпучий момент: два салдатики на санях тримали карти й меланхолійно дивилися десь через тюрму. Потім вони враз мовби десь запалися - брязнули всі ниць, разом із картами (І. Багряний). Крім того, виявлено фрейм «об'єкт - суб'єкт» (А ще далі за тими розривами чути далекий клекіт моторів - то ревище й скрегіт танків, сталевих всетолочащих бронтозаврів, що десь там безугавно сунуться табунами… І всюди стоїть такий клекіт), який діє разом із встановленими відношеннями, фреймами. Характер цієї означеності схожий із тим, що визначено для займенника цей. Тому в конструкціях можлива заміна такий на цей.

За неозначеної референції для займенника такий виявлено відношення: 1) подібності: Іван дивився на них через накладені на очі окуляри і чи від того, що навколо пахли квіти, чи, може, мав він такі окуляри, бачив між тих корячкуватих знаків зелену траву й струмок, чув шелест листя і спів невідомого птаха (В. Шевчук); 2) розподібнення: Бо мова в кожного була своя. У баронів одна, у абатів друга, у кнехтів третя, в селян ще не така (П. Загребельний); 3) номінативні: Ні, він таки озирнувся до неї, вона навіщось усміхнулася, і хоч була між ними чимала відстань, Володимир розцвів до неї таким же усміхом (В. Шевчук); 4) узагальнено-номінативні: Він залюбки надкушував грушу, яблуко чи сливу і думав, що ніде немає таких фруктів, як у цьому домі (В. Шевчук); 5) узагальнено-видільні («ціле - частина від цілого»): Коріння так міцно сплелося, що тримало тую землю й каміння мертвим похватом, а коли б воно випустило хоч один такий камінь, то його б стало на те, щоб прибити вола (І. Багряний); фрейми: 1) «ситуація - ознака ситуації»: Вони сиділи за садовим столиком й пили вечірнє молоко. Мовчали, бо така була їхня заведенція… (В. Шевчук); 2) «номінативна ознака - опис ознаки»: … я хотів би знайти для вас такі книги, які принесли б вам утіху в самотності (П. Загребельний); 3) «номінативна ознака - міра і ступінь ознаки»: голос такий, що за самий голос можна, я не знаю як, закохатись (В. Винниченко); 4) «номінативна ознака - предмет»: такі низькі душі, як Рудигер і Хундертхемде (П. Загребельний). Конструкції із займенником такий за неозначеної референції, не постаючи предметно означеними, вимагають означеності через співвідносні множинності, яких може бути більше, ніж одна.

Займенник такий може мати власне-атрибутивні характеристики, коли виступає означенням до субстантива; невласне-атрибутивні в разі, коли постає елементом складеного присудка і характеризує перший актант; субстантивні - за вживання, коли займенник такий мислиться як предмет і набуває предметних ознак, реалізуючись як суб'єкт або об'єкт; предикативні, що виявлено за самостійного вживання в ролі предикативного означення до другого або третього актантів.

Зазвичай займенник такий із невласне-атрибутивними характеристиками співвідноситься з вертикальним складником, який репрезентовано підрядними предикативними частинами.

Займенник такий за самостійного вживання співвідноситься з описами ситуацій, предметів, явищ, що відповідно ґрунтуються на узагальненні, на здатності «переключатися» з одного референта на інший, а також на функції, що забезпечує зміну семантико-синтаксичної реалізації співвідносної множинності на субстантивну. В аналізованих конструкціях виявлено такі фрейми: 1) «ситуація - результат ситуації» (І таке там сотворилось, що люди довго ще ламатимуть голови, як то могло трапитись, прости Господи! (І. Багряний)), 2) «опис - предмет» (Дівчина насупилась, набурмосилась і від того ще покращала. Яка вона хороша! Такої він, далебі, ще не бачив (І. Багряний)), 3) «предмет - порівняльний зворот» (Вони вірили, що таких, як вони, є багато й буде з ким їм іти плече в плече (І. Багряний)).

У разі самостійного предикативного вживання встановлено, що за семантичними характеристиками співвідносні конструкції являють собою ознакові слова (у складі іменної групи), дієслівні компоненти (у межах описової конструкції). Між множинностями утворюються смислові відношення, що можна звести до номінативно-кваліфікативного типу (Колись у Туреччині Хмельницький бачив османських пашів, знав їхні жорстокі звички і горду пиху - чекав таким побачити й хана (Р. Іваничук); Хан у люті тупав ногами. Сефер Газі ще не бачив його таким і готовий був угамовувати… (П. Загребельний)).

Реалізація займенником такий підсилювальної функції наявна в разі ситуативно-дейктичного співвіднесення, а також через поєднання ознакової «еталонної» ситуативно-дейктичної семантики й анафоричного відношення. Підсилювальна функція яскраво виражена у сполученні з атрибутивом, що виступає семантичним співвідношенням із займенником такий для характеризації вербалізованого / невербалізованого субстантива.

ВИСНОВКИ

У роботі проаналізовано займенники цей і такий у межах референційної теорії значення з урахуванням коґнітивних механізмів моделювання висловлень щодо введення категорій означеності та неозначеності. Складність аналізу займенників зумовлена відсутністю однозначної кваліфікації займенників не лише як частини мови, а і як одиниць відповідного класу з усталеним переліком диференційних і кваліфікаційних ознак.

Наявність / відсутність лексичного значення впливає на кваліфікацію мовної одиниці. Актуальні чотири основні підходи до частиномовної кваліфікації займенників: лексичний (займенники позбавлені значення через зосередження уваги на системі мови, обґрунтовано їхній розподіл між самостійними частинами мови); семантичний (вказано на відсутність значення займенників у системі мови, але займенники поєднано в один клас з опертям на динамічний, мовленнєвий, аспект; констатовано, що займенник має значення в системі мови, але воно особливе, пов'язане з орієнтацією людини в часі та просторі); когнітивний (займенники постають одним класом слів через розуміння їхнього значення на рівні смислових конструктів, концептів); функціональний (власне-займенниками виступають лише особові, а інші повністю ототожнені із самостійними частинами мови, тому належать до відповідних частиномовних класів).

Зосередження уваги лінгвістів на дослідженні мовлення зумовило й виникнення іншого погляду на займенники. Їх стали розглядати як мовленнєві просторово-часові орієнтири щодо мовця. Участь займенника в комунікативному акті сприяла введенню в семантику слова додаткового компонента - позиції мовця. Пов'язаний із цим референційний науковий підхід постав від самого початку свого існування основою для кваліфікації займенника як основної референційної одиниці, що забезпечує референцію. Тут постала необхідність говорити про багатошаровість займенникового значення, що полягає, по-перше, в рівні характеризації актанта ситуації як особистості або як відповідного елемента того чи іншого класу, по-друге, у здатності займенника визначати ту чи іншу ситуацію або контекст для розкриття заданої характеристики і в здатності містити в собі відсилання до того чи іншого елемента контексту або ситуації.

Основу референційної займенникової семантики складають дейксис й анафора. Власне-дейксис розуміється як безпосередня вказівка на той чи інший предмет, явище, час, місце тощо і має такі характеристики: ситуативність, егоцентризм, постійна співвіднесеність з денотатом, суб'єктивність і миттєвість. Анафора забезпечує співвідношення займенників з текстовими відрізками. Така залежність від контексту зумовлює зміну характеристик займенників: замість безпосередньої ситуативності виникає контекстуальний опосередкований зміст, зникає або змінюється егоцентризм, з'являється антецедент, або співвідносна множинність, через що займенник і виконує свою вказівну функцію, але вже не безпосередньо, а опосередковано - через вербальний корелят. Таке анафоричне відношення стає засобом для творення зв'язного тексту.

Найбільш поширена референційна класифікація займенників належить О. В. Падучевій, де їх розглянуто як мовленнєві одиниці, що вступають в анафоричні та дейктичні відношення або вказують на відповідний денотативний статус.

Н. Ю. Шведова стверджує, що смисли, окреслені в множинностях, з якими взаємодіють займенники, сегментовані засобами самої мовної системи за ознакою «означеності - неозначеності - непредставленості». Займенники цей і такий входять до сфери означеності. Встановлено, що займенник цей вводить у текст предметну означеність, а займенник такий - ознакову означеність і предметну неозначеність. Референційна теорія розглядає співвідношення мовної одиниці з предметами, що уможливлює кваліфікацію займенника цей як реалізатора означеної референції, а такий - як неозначеної з огляду на співвіднесення з предметами.

У вивченні формальної реалізації займенниками синтагматичного та парадигматичного заступання з'ясовано, що займенники цей і такий здатні співвідноситись з різними за обсягом текстовими одиницями: з окремими словами, зі словосполученнями, з групами слів, з реченнями, а також з одиницями, обсяг яких більший за речення - з групами речень, абзацом, групою абзаців. Взаємодія з цими елементами залежить від того, яку позицію вони мають щодо займенника. Лівобічне і правобічне розташування співвідносної множинності являє собою два процеси, різні для аналізованих займенників. За лівобічного розташування займенник виділяє співвідносну множинність, проте не виявляє залежності (пор. введення конструкцій із цими займенниками на початку твору), правобічне розташування створює залежність займенника від наступної множинності.

Семантика займенників має вертикальну й лінеарну реалізацію. Вертикальна семантика вказівних займенників спрямована на займенник і зумовлює виділення певної співвідносної множинності. Лінеарна ж семантика реалізується в дейксисі.

Дейктичний компонент лінеарного складника займенникового значення визначає спрямованість вказівки, а займенник обмежує розширення в часі та просторі, пов'язуючи всю групу з певним контекстом або ситуацією, надаючи їй відповідних рамкових обмежень. Лінеарний складник семантики займенника цей бере участь у часовому, просторовому або предметному дейксисі. Атрибутивне вживання в цьому разі виявляє центральний варіант дейктичної вказівки. За самостійного вживання виявлено інший варіант реалізації лінеарного складника. Вербально цей складник не виявлюваний, але, ймовірно, утворюється мовцем через залучення імені з узагальненою семантикою щодо певної ситуації або предмета.

Займенник цей у тексті виступає в двох основних варіантах. Перший - це використання форми цей у відмінковій парадигмі, другий - форма це, щодо якої не передбачена словозміна і вона постає «застиглою». Проте ця форма ілюструє вказівність, що відмінна від вказівності цей, але схожа за виявом співвідносних множинностей з формою цього.

Займенник це не можна прирівняти до службових елементів, оскільки в аналізованому текстовому матеріалі цей займенник виявляє безпосередній або опосередкований зв'язок із позамовною дійсністю.

Як засіб текстового зв'язку займенник це виконує компресію через здатність субстантивної категоризації співвідносної множинності, зокрема множинності із предикативними елементами. Діагностовано можливість додавання до первинного обсягу інформації певної предикативної характеристики.

Означена предметна референція реалізується займенником це / цей через конструкт із одним референтом, тобто йдеться про той самий предмет позамовної дійсності.

Займенник такий, на відміну від займенника цей, здатний виконувати як означену, так і неозначену референцію, коли наявна предметна неозначеність та ознакова означеність. Конструкт займенника формується різними референтами на основі вже наявних ознак, які вводяться співвідносною множинністю.

Займенник такий може виявляти і предметну означеність, що ґрунтується на схожих із займенником цей смислових відношеннях між складниками конструкту. У цьому разі він може заступати займенник цей. Заступання займенником цей займенника такий зумовлена кількома чинниками: необхідністю залучення додаткових характеристик предмета; створенням умов для заповнення предметної лакуни; наявністю достатньої кількості активних концептів у мовця, на які можна зробити покликання; відволіканням від ознак конкретного референта, виявленого в первинній множинності.

Предметну неозначеність займенник такий реалізує через наявність кількох співвідносних множинностей, що відрізняє його від займенника цей.

Субстантивний такий втрачає власне-ознаковість і набуває якостей об'єкта / суб'єкта. Останнє простежуване як за означеної референції, так і за неозначеної. Подібного типу здатність аналізованого займенника забезпечує розвиток тексту через створення умов для предикації першого актанта, оскільки предикація до другого актанта має значно менше можливостей.

Виокремлення предикативного способу вживання займенника такий ґрунтувалося на його формальному вираженні в складеному іменному присудку, коли він виступає предикативом до другого актанта і відповідно не узгоджується з першим актантом. Звичайно, виконуючи предикативну функцію, займенник такий має лівобічну співвідносну множинність і для нього не характерне приєднання кількох антецедентів.