Репрезентація макроконцепту "стан людини" в сучасній німецькій мові

Размещено на http://allbest.ru

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Репрезентація макроконцепту “стан людини” в сучасній німецькій мові

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЇ

макроконцепт стан людини дискурсивний

Поступальний рух лінгвістичної думки на межі тисячоліть ознаменований переорієнтацію дослідницьких пріоритетів з системно-структурного розгляду мови на інтегративне вивчення когнітивних потенцій і дискурсивних реалізацій її одиниць. Розуміння феноменів “концепт” і “дискурс” в їх діалектичній єдності висуває на передній план наукових розвідок проблеми взаємодії індивідуального і колективного у мовній свідомості, механізму упорядкування, збереження й використання знань, а також концептуалізації соціодискурсивних просторів (І.О. Голубовська, П.М. Донець, С.А. Жаботинська, В.І. Карасик, О.І. Морозова, А.П. Мартинюк, М.В. Піменова, Р.Є. Пилипенко, О.О. Селіванова, Г.Г. Слишкін, І.С. Шевченко, G. Fauconnier, R.W. Langacker, S. Lцbner, D. Schiffrin та ін.).

Перенесення фокусу уваги з вивчення безпосередньо мовної системи на її творця і користувача сприяло укоріненню лінгвістичного антропоцентризму, дослідницький вектор якого спрямований на розкриття ролі мовних і позамовних чинників у концептуальному освоєнні людиною як зовнішнього, так і внутрішнього світу. Будучи одним із фрагментів внутрішнього світу, стан людини має два прояви - психічний (напр., Angst / страх - дngstlich / боязливо - verдngstigt / наляканий - (ver)дngstigen / лякати) і фізичний (gesund / здоровий - Gesundheit / здоров'я - gesunden / видуж(ув)ати).

Специфіка ментальної фіксації стану людини передбачає і врахування засобів його вербальної об'єктивації, які дозволяють мовцеві не тільки сигналізувати наявність певного стану і оцінювати його як позитивний чи негативний, але й уможливлюють його тонке нюансування в термінах часової локалізованості, інтенсивності, вмотивованості тощо. Однак у царині антропостатальності всебічно описаною виявилася лише емотивність - категорія, що відбиває емоційність як факт психіки. Тож увага дослідників була сфокусована переважно на структурно-семантичному (В.І. Шаховський, N. Fries, M. Mцller), формально-граматичному (Н.Г. Козинська, Л.І. Сахарчук, І.М. Яковлева) і когнітивно-семантичному аспектах емотивної лексики (Ю.Д. Апресян, Г.Л. Герасімова, U. Lьdtke).

У більш широкому контексті вивчався емотивно-експресивний потенціал паремій (M.B. Гамзюк, Г.Д. Сидоркова), ментальна специфіка окремих станів людини (О.Н. Вінарська, Ю.Ю. Шамаєва), особливості лінгвокультурного аранжування відповідних когнітивних конструктів (С.Г. Воркачев, О.В. Дімітрова, С.В. Заїкіна, М.О. Красавський, Л.Е. Кузнецова, М.В. Маркіна). Проте ці та інші розвідки торкалися проблеми вербальної репрезентації лише окремих станів людини, тоді як системно вони не досліджувалися.

Актуальність роботи зумовлена її спрямуванням на вивчення процесів концептуалізації та вербалізації об'єктів, явищ і станів позамовної дійсності, що є визначальним для сучасної соціокультурно й антропологічно орієнтованої лінгвістики з її підвищеним інтересом до проблем мовного аранжування зовнішнього і внутрішнього світу людини, у т.ч. й психофізіологічного стану. Важлива роль макроконцепту стан людини в німецькомовній картині світу зумовлює необхідність комплексного когнітивно-дискурсивного опису його семіотичних репрезентантів для всебічного пізнання механізмів і принципів мовного картинування світу, специфіки національних характерів і ціннісних орієнтирів етносу.

Зв'язок роботи з науковими програмами. Робота виконана в руслі комплексної міжкафедральної наукової теми факультету іноземної філології Запорізького національного університету “Когнітивно-дискурсивні аспекти функціонування мовних одиниць” (код державної реєстрації № 0103U002181).

Основна мета дослідження полягає у комплексному описі засобів об'єктивної та суб'єктивної репрезентації макроконцепту стан людини в німецькій лінгвокультурі. Реалізація поставленої мети передбачає розв'язання таких завдань:

- теоретичне узагальнення основних напрямів міждисциплінарного вивчення психофізіологічного стану людини та визначення його мовознавчого статусу;

- з'ясування алгоритму концептуалізації “стану людини” в сучасній німецькій лінгвокультурі;

- окреслення номінативного потенціалу лексичних одиниць сучасної німецької мови на позначення станів людини;

- висвітлення системно-мовних характеристик корпусу антропостатальної лексики крізь призму когнітивної граматики;

- визначення шляхів і способів суб'єктивної версифікації антропостатальних концептів у паремійних текстах сучасної німецької мови;

- розкриття закономірностей преферентної актуалізації антропостатальних концептів в різних типах дискурсу;

- систематизація принципів і закономірностей дискурсивної сполучуваності антропостатальних концептів.

Об'єктом дослідження є макроконцепт (Мк) стан людини в сучасній німецькій лінгвокультурі.

Предмет дослідження складають когнітивно-семантичний, лінгвокультурний і лінгводискурсивний аспекти репрезентації стану людини засобами сучасної німецької мови.

Методи дослідження. У дисертації використовується комплексна методика, в основу якої покладено когнітивно-дискурсивне розуміння об'єкта рефлексії, спрямоване на його системне вивчення в межах польового підходу (для моделювання структури антропостатального континууму); аналізу словникових дефініцій (для виявлення закріплених у мовному узусі засобів репрезентації Мк стан людини); компонентного аналізу (для встановлення семантичного обсягу антропостатальних лексем); структурно-граматичного аналізу із залученням процедур трансформації, субституції та зіставлення (для з'ясування морфологічних і валентних властивостей лексем на позначення станів людини); контекстуально-інтерпретаційного аналізу (для встановлення способів і механізмів дискурсної версифікації антропостатальних концептів); валентно-дистрибутивного аналізу (для з'ясування моделей сполучуваності та висвітлення комбінаторного алгоритму репрезентантів Мк стан людини); математичне моделювання частотності концептів (для опису процесів дискурсивної взаємодії концептів).

Матеріал дослідження складає картотека, яка містить 1510 лексем, 475 ідіом і 566 паремій на позначення станів людини, дібраних з одно- і двомовних словників і довідників, а також з відкритого банку даних Лейпцізького університету. Аналіз дискурсивної реалізації концептів здійснювався на матеріалі 5443 текстових фрагментів, запозичених з відкритих Інтернет-версій (“Zitante”, “Witze-Datenbank”, “Kinder- und Hausmдrchen”, “Meinungen”, “Sermon”, “Gebete”), Інтернет-каталогу “shopping.web.de”, друкованих і електронних видань жіночих і студентських журналів (“Glamour”, “Brigitte”, “Aud!max”, “Unicum”), а також електронного банку даних “Zitatenhandbuch”.

Наукова новизна отриманих результатів і висновків полягає в тому, що в роботі вперше описано шляхи і способи концептуалізації стану людини на підставі польового підходу та змодельовано структуру антропостатального континууму сучасної німецької мови; окреслено систему лексичних одиниць на позначення станів людини; висвітлено когнітивно-семантичні й когнітивно-граматичні параметри лексичних репрезентантів Мк стан людини; визначено шляхи і способи суб'єктивної версифікації антропостатальних концептів у паремійних текстах (ідіоми, прислів'я і приказки, афоризми, анекдоти); з'ясовано когнітивні засади актуалізації антропостатальних концептів у різних дискурсивних формаціях (розмовній, казковій, релігійній, рекламній); встановлено дискурсивно зумовлені закономірності сполучуваності та комбінаторний алгоритм лексичних репрезентантів Мк стан людини в німецькій лінгвокультурі.

Наукова новизна одержаних результатів може бути узагальнена у наступних положеннях, що виносяться на захист:

1. Універсальний психофізіологічний феномен “стан людини” відбивається в концептосфері у вигляді дискретних ментальних одиниць, організованих за принципом концептополя. Центр цього поля утворює однойменний макроконцепт стан людини - високоабстрактний когнітивний конструкт наднаціонального порядку, що інтегрує в собі всю ієрархію національно маркованих антропостатальних одиниць спадних рівнів абстракції - гіпер-, гіпо-, мезо- і (ката)концептів.

2. Структуруючись за законами концептополя, макроконцепт стан людини утворюється гіперконцептами психічний стан і фізичний стан. Останні упорядковані в асиметричний спосіб: психічний стан має чотириярусну будову і реалізується гіпоконцептами афективний стан, вольовий стан, інтелектуальний стан, що мають по два таксони, кожен з яких маркується в аксіологічному режимі “позитив - негатив”. Гіперконцепт фізичний стан є ментально і семіотично менш розробленим у німецькомовній картині світу: характеризуючись двоярусною будовою, він виходить на позитив і негатив без проміжних ланок.

3. Однією з визначальних властивостей макроконцепту стан людини є його семіотична щільність (дисперсність), яка створюється низкою лексичних, фразеологічних, паремійних і метафоричних засобів. Усі вони виявляють системні кореляції з лексичним рівнем, на якому стани людини фіксуються відповідними номінаціями, упорядкованими у вигляді лексико-семантичних груп.

4. Макроконцепт стан людини вирізняється полідискурсивним характером, що припускає використання та нюансування його лексичних репрезентантів у комунікативних одиницях мікро- (паремії) та макротекстового формату (дискурси).

5. Паремійна актуалізація стану людини відбувається шляхом версифікації концептів спадних рівнів абстракції у двох модусах - утилітарному і карнавальному. Утилітарний модус пов'язаний з використанням концептів у фразеологічних одиницях, де вони можуть набувати додаткової експресивності, образності й дидактичності. Карнавальний модус стосується текстів малого жанру - афоризмів і анекдотів, які, будучи продуктом сміхової культури, є сприятливим середовищем для профілізації антропостатальних концептів у вигляді парадоксу, нонсенсу, цитації на тлі виконання ними лудичної, евристичної та експланаторної функцій. Обидва модуси сприяють преферентній актуалізації антропостатальних телеономів Glьck / щастя, Freude / радість, Gesundheit / здоров'я тощо.

6. Полідискурсивний характер макроконцепту стан людини уможливлює актуалізацію його репрезентантів у різних типах дискурсу - міжособовому та інституційному. Перший є потенційно відкритим для втілення усіх без винятку антропостатальних концептів, однак його побутовий різновид - розмовний дискурс - надає перевагу концептам позитивних станів (Liebe / кохання, Glьck / щастя, Wissen / знання, Freude / радість), а буттєвий (казковий) - негативних (Angst / страх, Trauer / сум, Zorn / гнів, Hunger / голод). В інституційній комунікації найвищу активність мають концепти, що є функціонально сприятливими для реалізації її завдань: для релігійного дискурсу - Glaube / віра, Liebe / любов, Leben / життя, Tod / смерть, а для рекламного - Aufmerksamkeit / увага, Interessiertheit / зацікавленість, Gesundheit / здоров'я.

7. Дискурсивна версифікація макроконцепту стан людини відбувається за алгоритмом сполучуваності, який передбачає мовленнєву реалізацію окремих антропостатальних концептів у межах регулярного, преферентного і оказіонального комбінування як між собою, так і з ментальними одиницями інших концептополів. Продуктивність і характер міжконцептних кореляцій визначаються, з одного боку, національними особливостями сприйняття станів людини представниками німецької лінгвокультури, а з іншого, - жанрово-композиційною, стилістичною і прагматичною специфікою профільного дискурсу.

Теоретична значущість дисертації визначається її внеском у розбудову когнітивно-дискурсивної парадигми мовознавства. Окремі положення й результати дослідження (системне вивчення макроконцепту стан людини, інвентаризація лексичних засобів його об'єктивації, визначення когнітивних засад його втілення в різних типах дискурсу, а також з'ясування закономірностей його сполучуваності в різних дискурсивних формаціях) можуть бути корисними для більш панорамних розвідок у галузі лінгвокультурології, когнітивної лінгвістики та дискурсології.

Практичне значення дисертації полягає в можливості застосування її результатів у практиці лінгвокогнітивних і лінгвокультурологічних досліджень, а також у лекційних курсах із загального та зіставного мовознавства (розділи “Мова і мислення”, “Мова і мовлення”, “Мова і культура”), лексикології (розділи “Лексико-семантична система мови”, “Словотвір”), теоретичної граматики (розділи “Частини мови”, “Валентність і сполучуваність слів”), у спецкурсах з когнітивної лінгвістики, дискурсології, лінгвокультурології, емотіології, інтерпретації тексту.

Апробація роботи. Основні теоретичні положення й результати дослідження представлені в доповідях на наукових конференціях різних рівнів: міжнародних - “Мови і світ: дослідження та викладання” (Кіровоград, 2008), “Іноземна філологія у ХХІ столітті” (Запоріжжя 2008, 2009), “Діалог мов і культур” (Київ, 2009), “Севастопольскі кирило-мефодієвські читання” (Севастополь, 2009); “Славянские чтения” (Омськ, 2009), всеукраїнських - “Світоглядні горизонти філології: традиції та сучасність” (Київ, 2007), “Каразінські читання: Людина. Мова. Комунікація” (Харків, 2009); міжвузівських - “Зіставне вивчення германських і романських мов і літератур” (Донецьк 2006, 2007); щорічних підсумкових наукових конференціях Запорізького національного університету (2004 - 2009 рр.).

Публікації. Основні положення й результати дослідження висвітлені в 13 одноосібних статтях, 10 із яких - у фахових виданнях ВАК України.

Структура і обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів з висновками до кожного з них, загальних висновків, додатків, списку використаних джерел (331 позиція), списків лексикографічних джерел (34 позиції) і джерел фактичного матеріалу (45 позицій). Дисертація містить 12 рисунків, 3 схеми і 11 додатків, що включають 37 графічних об'єктів. Загальний обсяг роботи складає 270 сторінок, а обсяг основного тексту - 168 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У першому розділі “Стан людини в гуманітарній парадигмі знання” з'ясовуються міждисциплінарні параметри стану людини, визначається його концептуальна природа, а також моделюється його концептопольова структура з наступним обґрунтуванням методики вивчення мовної об'єктивації та мовленнєвої суб'єктивації антропостатальних концептів.

Гуманізація сучасної лінгвістичної парадигми зумовлює підвищений інтерес науковців до з'ясування шляхів і способів вербального відображення внутрішнього світу особистості, зокрема феномену “стан людини” як його фрагменту. Психофізіологічна природа останнього робить його могутнім атрактором філософських, психологічних, психолінгвістичних і лінгвоконцептологічних досліджень, де він постає, відповідно, як форма співвідношення душі та тіла (Аристотель, Платон, Р. Декарт, Г. Лейбніц), як спосіб відбиття дійсності, у т.ч. й мовними знаками (О.Р. Лурія, О.О. Залевська, С.Л. Рубінштейн), як ментальне утворення (A. Вежбицька, С.Г. Воркачев, Т.В. Радзієвська) тощо.

Теоретичні засади когнітивно-дискурсивного опису мовних репрезентантів стану людини визначаються його онтологічними, гносеологічними та аксіологічними параметрами. Філософи витлумачують онтологічну сутність стану людини як єдність і взаємозумовленість психічного і фізичного (Ф. Ніцше, Б. Спіноза, А. Шопенгауер, М. Шелер, Г. Плеснер), а його гносеологічну роль - як об'єкт (М. Монтень, Е. Роттердамський, Г. Сковорода) або як форму пізнання (Г. Гегель, І. Кант, Дж. Локк). Аксіологічні виміри цього явища окреслюються місцем у загальній системі цінностей, а також позитивною чи негативною кваліфікацією окремих психофізіологічних станів. Ключовими життєвими орієнтирами людини, її абсолютними цінностями є щастя, любов і здоров'я (Августін Блаженний, Л. Валла, Е. Фромм). Разом із тим, стани страху, розпачу, тривоги, досади, туги та ін., що мисляться як “антицінності”, витлумачуються суперечливо, адже негативна оцінка все ж не применшує їх значущості для життєдіяльності людини (З. Фройд, С. К'єркегор, М. Хайдеґер та ін.).

Ідеї сутності, пізнавальної ролі й ціннісного змісту стану людини, що сформувалися в лінгвофілософських студіях, отримали свій подальший розвиток в інших гуманітарних дисциплінах. Зокрема, у психології він постає як інтегративне психофізіологічне утворення, що конституюється й виражається емоціями та почуттями, а тому поєднує всі суттєві ознаки останніх, однак не може бути зведеним до них (Б.І. Додонов, Г.Х. Шингаров, A. Damasio). З одного боку, стан людини віддзеркалює протікання психологічних і біологічних процесів і потреб організму (Я.С. Анохін, В. Вундт), а з іншого, - являє собою фон, на якому розгортається діяльність особистості, у т. ч. й мовленнєва (А.Б. Леонова).

У психолінгвістиці стан людини розглядається у трьох іпостасях: як чинник, що впливає на мовленнєвий механізм (Н.І. Жинкін, Е.Л. Носенко), як мотив здійснення мовленнєвої діяльності (О.О. Леонтьєв), як об'єкт мовленнєвого відображення (Л.С. Виготський). У психолінгвістичному ракурсі розрізняють стани кон'юнктивні (симпатія, любов / кохання) і диз'юнктивні (відраза, неприязнь, ненависть) на підставі здатності / нездатності зближувати і забезпечувати співробітництво людей (Е.П. Карзенкова, В.А. Салімовський).

Лінгвоконцептологічні студії витлумачують стан людини як ментальне утворення, що знаходить різнорівневе вербальне втілення - лексичне (В.І. Шаховський), синтаксичне (Л.І. Сахарчук), текстове (Г.І. Харкевич). При цьому увага прихильників когнітивного підходу зосереджена на моделюванні ментальної структури антропостатальних концептів на основі аналізу засобів їх мовної об'єктивації (Н.В. Дорофеєва, Г.А. Огаркова), а культурологічного - на з'ясуванні їхньої етнокультурної специфіки (О.Ю. Балашова, Л.Є. Вільмс).

Будучи різноманітними за змістом і формою, різномотивованими за природою і різновекторними відносно об'єктів упливу, стани людини по-різному рефлектуються в науковій картині світу: їхні гносеологічні властивості відбивають способи їх категоризації в мовній свідомості, онтологічні утворюють понятійний базис концептуалізації, а аксіологічні визначають ціннісні виміри відповідного ментального конструкту. Фіксація станів людини у психіці є універсальною, оскільки має місце в будь-якій лінгвокультурі, де вона втілюється у вигляді Мк стан людини - наднаціональної абстракції, що підпорядковує собі національно марковані й концептуально значущі одиниці типу Freude /радість, Liebe /любов, Angst /страх, Zorn /гнів, Hunger /голод.

Тришарова структура концепту, що складається з понятійного, образного і ціннісного компонентів (В.І. Карасик), втілюється в Мк стан людини особливим чином: його ціннісна складова є не внутрішньо властивою (інгерентною), а наведеною (адгерентною), образно-перцептивна надбудова виявляється “виродженою”, у той час як понятійний прошарок являє собою складне розгалужене знання.

Макроконцепт стан людини структурується за законами концептополя. Задаючись набором інваріантних антропостатальних ознак, центр цього поля формується гіперконцептами психічний стан і фізичний стан, а периферія - ментальними одиницями спадних рівнів абстракції. Допускаючи наявність певної етнокультурної специфіки, психічний стан і фізичний стан є ментальними одиницями меншого обсягу, ніж загальнокультурні, але більшого, ніж власне концепти. Вони виступають родовими парцелами відносно їхніх видових конструктів, ще більше наближених до життєвого світу людини з огляду на кількісне та якісне розмаїття засобів їх вербальної репрезентації.

Гіперконцепти упорядковані асиметрично: психічний стан має чотириярусну структуру й реалізується в ієрархічній єдності гіпо- (афективний стан, вольовий стан, інтелектуальний стан), мезо- (емоційний, мотиваційний, ментальний стан та ін.) і катаконцептів, кожен з яких маркується далі в аксіологічному режимі “позитивність - негативність” (Glьck, Beharrlichkeit, Zerstreutheit тощо). Гіперконцепт фізичний стан є ментально і семіотично менш розробленим у німецькомовній картині світу: характеризуючись двоярусною будовою, він виходить на позитив (Gesundheit, Schlaf) і негатив (Krankheit, Tod), оминаючи проміжні ланки. Антропостатальні концепти являють собою атомарні елементи системи, дрібні й далі неподільні на даному етапі розвитку абстрагувальних можливостей розуму.

Лінгвокультурна репрезентація Мк стан людини включає його об'єктивацію в мовній системі та суб'єктивацію в дискурсі, комплексне вивчення яких уможливлює п'ятиетапний дослідницький алгоритм: окреслення корпусу антропостатальних лексем і визначення їхнього семантичного обсягу; з'ясування продуктивності окремих антропостатальних концептів у певному дискурсі; виявлення закономірностей їх сполучуваності; унаочнення характеру їх ендо- та екзосистемних зв'язків за допомогою кіл Ейлера; моделювання дискурсивних конфігурацій антропостатальних концептів німецької лінгвокультури.

У другому розділі “Об'єктивація макроконцепту стан людини в сучасній німецькій мові” досліджуються когнітивно-семантичні та когнітивно-граматичні параметри лексичних репрезентантів Мк стан людини у німецькій лінгвокультурі. Це передбачає вивчення їхньої лексико-семантичної специфіки, особливостей системної організації, внутрішньо- та позасистемних відношень, а також морфологічних (у т.ч. й частиномовних) властивостей антропостатальних лексем, їх словотвірного потенціалу і дистрибутивних характеристик.

Основним засобом об'єктивації Мк стан людини в сучасній німецькій мові є антропостатальна лексика, яка вербалізує окремі концепти, відбиваючи їх у вигляді певних лексико-семантичних груп. При цьому найвищу номінативну щільність виявляють концепти Freude, Gesundheit, Angst, Zorn, Tod, що свідчить про їх особливу психологічну та соціокультурну значущість для німецькомовного етносу.

У наївних уявленнях з поняттям “стан людини” співвідносяться різноманітні супровідні емоції, фізіологічні симптоми організму (почервоніння, тремор, сльози), температура, вологість та ін. Саме тому, навіть якщо у значенні словоформи виникають ознаки, невластиві цьому поняттю, ми продовжуємо говорити про зміну, становлення, вплив стану (на когось), його зовнішній вияв тощо, адже стан не існує автономно та ізольовано від тематичного класу. Це цілком узгоджується з думкою М.В. Піменової про те, що концепт розсіяний у мовних знаках.

Головною передумовою інтеграції лексем на позначення стану людини в єдину когнітивно-семантичну рубрику є антропостатальний інваріант (АІ) їх значеннєвої структури, що включає такі константи, як `статичність', `тривалість', `інактивність суб'єкта'. Лише незначна кількість лексем втілює стан людини в “чистому” вигляді (Beschаffenheit, Gefьhlslage, Gemьtszustand), останні ж уточнюються емотивним компонентом (ЕК), який позначає конкретний психічний або фізичний стан (Entzьcken, Herzensqual, hysterisch, gesunden, fiebern).

Конкретизації й тонкому нюансуванню стану людини із зазначенням окремих відтінків відчуттів сприяє актуалізація в семантичній структурі відповідних лексем набору диференційних ознак: АІ + ЕК + `каузованість' (Erschьtterung, beleidigt, erzьrnt, gesдttigt), АІ + ЕК + `некаузованість' (apathisch, Gleichgьltigkeit, schlдfrig), АІ + ЕК + `висока інтенсивність' (Bдrenhunger, entflammt, jammern, totenbleich), АІ + ЕК + `низька інтенсивність' (abwesend, ruhig, unkonzentriert), АІ + ЕК + `довготривалість' (Depression, Krankheit, lieben), АІ + ЕК + `короткочасовість' (Freude, Furcht, Gereiztheit, Wut), АІ + ЕК + `контрольованість' (Fassung, Glaube, aufmerksam), АІ + ЕК + `неконтрольованість' (Blдsse, besoffen, selbstvergessen), АІ + ЕК + `оцінка {+}' (gesund, glьcklich, zufrieden) та АІ + ЕК + `оцінка {-}' (Mьdigkeit, Verdrossenheit, bцse).

Певний прошарок лексичних репрезентантів Мк стан людини відзначається стилістичним забарвленням. Вживання лексем зі зниженим маркуванням (dцsig, bedeppert, bekloppt, besoffen) обмежується рамками побутового дискурсу, піднесене маркування характерне для художнього мовлення (darniederliegen, frohlocken, Langmut), а вузькоспеціальні одиниці (Ataraxie, Prostration, immunisieren) тяжіють до наукової комунікації. Про це свідчать відповідні стилістичні позначки у словниках і лексиконах.

Когнітивно-семантична організація корпусу лексики на позначення стану людини відбиває польовий устрій відповідного Мк і формує матричну структуру, найдрібніші чарунки якої акумулюють лексичні репрезентанти конкретних антропостатальних концептів. Останні пов'язані відношеннями гіперо-гіпонімії (позначення таксонів різних ступенів абстракції: Gemьtszustand > Angst, Ruhe, Zufriedenheit), полісемії (спроможність до об'єктивації як емоційних, так і фізіологічних концептів: munter, frisch, mьde), синонімії (варіативність знакового втілення концепту: Zorn, Дrger, Wut, Zoff) та антонімії (вербалізація концептів полярних станів: Liebe - Hass, satt - hungrig), зумовлених лінгвокультурними факторами сприйняття і відтворення станів людини.

Об'єктивація антропостатальних концептів лексичними засобами різного частиномовного статусу базується на спроможності однієї лексеми вербалізувати різні концептуальні структури, що пов'язуються єдиною ідеєю в різних модифікаціях. Так, іменники концептуалізують власне стан людини (Angst, Liebe, Mьdigkeit, Schlaf), дієслова позначають процес його протікання або спричинення (дngstigen, lieben, ermьden, schlafen), а детермінативи надають антропостатальних ознак суб'єктові або дії, яку він виконує, перебуваючи у відповідному стані (дngstlich, verliebt, mьde, schlдfrig).

Аранжування антропостатальних лексем морфологічними засобами дозволяє не лише акцентувати власне стан людини, але й конкретизувати загальну антропостатальну ситуацію в термінах суб'єкта, причини, умов протікання тощо. Так, за допомогою граматичної особи конкретизується суб'єкт стану (Ich schlafe, wir frieren), дієслівна категорія стану констатує інактивність суб'єкта (Er ist im Leben so oft enttдuscht worden), граматичний час локалізує стан людини в темпоральному просторі (Der Kaffee wird dich wieder ermuntern), ступені порівняння дозволяють маркувати інтенсивність вияву антропостатальної ознаки (Sie wird kцrperlich immer schwдcher), граматичне число позиціонує одиничні та множинні антропостатальні явища (Auch Alter hat seine Freuden), а категорія означеності / неозначеності уможливлює їх конкретну (Aber die Freude dauerte nicht lange) або абстрактну (Hunger ist der beste Koch) репрезентацію.

Відносна лакунарність морфологічної парадигми антропостатальних лексем, що виявляється у відсутності або невживаності граматичних форм пасиву, футуруму, імперативу в окремих дієслів (sich freuen, errцten, schlafen, sterben), множини в іменників (Apathie, Beharrlichkeit, Erbitterung) і градуальних форм у детермінативів (lebendig, tot) зумовлюються, з одного боку, суто лінгвальними факторами (неперехідність, рефлексивність дієслів, абстрактність іменників), а з іншого, - когнітивними чинниками (уявленнями про неконтрольованість певних станів, їх недискретність / неградуйованість). Разом із тим, такі категорії, як відмінок і рід у іменників і прикметників, число у прикметників не мають системних кореляцій із семантикою антропостатальних лексем, оскільки їх граматичні значення не мотивовані співвідношенням слова і предмета / ознаки.

Антропостатальна лексика сучасної німецької мови має значний словотвірний потенціал, який реалізується в інтенсивних дериваційних процесах афіксації, транспозиції, метафоричного переносу, метонімічного зсуву. Найвищі дериваційні можливості мають симплексні (семантично й морфологічно непохідні) лексеми (tot, Angst, Leid, Qual), а низький і навіть нульовий потенціал виявляють похідні від неантропостатальних слів зі складною граматичною структурою (ausgepumpt, mitgenommen, selbstvergessen), а також стилістично забарвлені антропостатальні лексеми (arkadisch, beglьcken, bedeppert).

Репрезентанти Мк стан людини можуть походити від антропостатальних і неантропостатальних лексем. У першому випадку за допомогою дериваційних формантів чи без них утворюються антропостатальні номінанти іншого частиномовного статусу, що дозволяє описувати стан у категоріях предметності (gesund - Gesundheit, entsetzen - das Entsetzen), процесуальності (frisch - erfrischen, Kraft - entkrдften, Wunde - verwunden) та ознаковості (gesund - ungesund, vergnьgt - missvergnьgt). У другому випадку має місце або десемантизація вихідної основи неантропостатального слова (Frost - frцsteln, Gift - vergiften), або метафоричний перенос неантропостатальної ознаки у сферу антропостатальності (Glut - 1) спека, жар, 2) почуття, пристрасть; kalt - 1) холодний, 2) нечулий, байдужий).

Макроконцепт стан людини знаходить своє втілення й у формі композитних утворень, що виникають як результат внутрішніх інтегральних і метафоричних процесів як у межах корпусу антропостатальної лексики (Herzblut, liebestrunken, krankдrgern, todmьde), так і поза ним (Ruhestand, Glьckwunsch, liebedienern) завдяки наявності кореляцій з іншими когнітивно-семантичними просторами, що мають мовне втілення. Продукти словотвору дозволяють розширити межі зазначеного корпусу і збагатити відантропостатальними похідними лексичні угруповання на позначення ментальних одиниць інших концептополів.

Валентні властивості лексем на позначення стану людини зумовлюються уявленнями про актанти й сірконстанти антропостатальної ситуації. Так, каузативні антропостатальні дієслова мають два облігаторних аргумента - агенс-каузатор і об'єкт-пацієнс стану (Der Junge дrgert ihn), а фактивні відкривають лише позицію суб'єкта (Das Kind erwacht). Виступаючи актантами при інших лексемах, іменники та детермінативи на позначення стану людини не мають облігаторних валентних партнерів. Атрибутивна характеристика, інструмент і реципрокант приєднуються до антропостатальних лексем факультативно (Haben Sie gut geschlafen?). Вільними розповсюджувачами виступають темпоральні, локальні, каузальні та кондиціональні маркери (Er wurde mittags verwundet; Er wurde auf offener StraЯe ermordet).

Об'єктивація Мк стан людини відбиває специфіку його сприйняття та оцінки представниками німецької лінгвокультури. Актуалізуючись у дискурсі, антропостатальні концепти підлягають суб'єктивації, що сприяє їх мовленнєвому варіюванню, завдяки чому відбувається когнітивно-комунікативна диверсифікація всього антропостатального континууму.

Третій розділ “Мовленнєва суб'єктивація макроконцепту стан людини в сучасній німецькій лінгвокультурі” присвячено аналізу шляхів і способів мовленнєвої репрезентації Мк стан людини, з'ясуванню когнітивних засад преферентного втілення антропостатальних концептів у різних дискурсивних формаціях, а також систематизації принципів і закономірностей їх дискурсивної сполучуваності.

Широкий арсенал засобів мовної об'єктивації антропостатальних концептів не стоїть на заваді їх мовленнєвому варіюванню, що уможливлюється за рахунок процесів актуалізації та версифікації. Останні є механізмами суб'єктивації Мк стан людини, тобто його синтагматичного втілення з використанням різнорідних технік, завдяки яким відбувається когнітивно-комунікативна диверсифікація всього антропостатального континууму.

Комунікативна релевантність Мк стан людини проявляється в актуалізації його репрезентантів у дискурсивних фрагментах мікро- (ідіоми, прислів'я, приказки, афоризми, анекдоти) і макротекстового рівня (розмовний, казковий, релігійний, рекламний та ін. дискурси). Залежно від прагматичної специфіки тексту версифікація стану людини визначається частотністю антропостатальних концептів, характером їх дискурсивних конфігурацій, способом вербального аранжування, а також номінативною щільністю (дисперсністю).

Втілюючись у мовленні, антропостатальні концепти реалізують когнітивно-семантичну сполучуваність між собою та з одиницями інших концептополів за моделями зчеплення, об'єднання або сумісності (А.О. Павлова), які свідчать про регулярний, преферентний або оказіональний характер відповідних міжконцептних зв'язків. Найпродуктивніші кореляції Мк стан людини утворюють дискурсивні конфігурації - системи, у яких певна множина антропостатальних концептів виявляється ситуативно впорядкованою за принципом логічної доцільності.

Мікротекстова актуалізація гіпонімічних таксонів Мк стан людини пов'язана з їх реалізацією в пареміях (ідіоми, прислів'я, приказки, афоризми тощо), де вони здатні набувати утилітарної або карнавальної версій.

Утилітарно-паремійна версифікація антропостатальних концептів у ідіомах, прислів'ях і приказках має на меті орієнтування індивіда у світі його власних почуттів, через що тяжіє до преферентного використання суперечливих телеономів Liebe, Glьck, Freude та антиконцептів Angst, Trauer, Zorn, Krankheit, Tod. Натомість надмірна раціоналістичність і недостатня розробленість образно-асоціативного фону концептів інтелектуальних станів Glaube, Nachdenklichkeit, Wissen та ін. обмежує можливості їхньої актуалізації в пареміях.

Сполучуваність окремих ментальних одиниць реалізується в міжконцептних кореляціях, які утворюють комбінації типу “Gesundheit - Freude - Schlaf - Leben - Krankheit” (Nach der Gesundheit leben ist ein elendes Leben; Wo Freude ist, da ist Gesundheit; Freude, MдЯigkeit und Ruh schlieЯt dem Arzt die Tьre zu). З огляду на свій докомунікативний характер, ідіоми, прислів'я і приказки виявляються неспроможними до втілення концептивних конфігурацій на рівні окремої фразеологічної одиниці. Однак сукупність усіх міжконцептних кореляцій, зафіксованих у межах антропостатального фразеокорпусу німецької мови, виявляє їх калейдоскопічну організацію і становить мережу комбінацій ментальних одиниць одного рівня абстракції, утворених навколо окремих антропостатальних концептів, що виконують роль “конектора”, як, наприклад, Gesundheit, Freude і Liebe на рис. 1. Останні можуть одночасно виступати периферійними концептами в інших комбінаціях.

Размещено на http://allbest.ru

Рис. 1. Фрагмент мережі міжконцептних кореляцій у фразеокорпусі

Утилітарне аранжування стану людини здійснюється за допомогою відповідної лексики (ihm quollen vor Staunen fast die Augen aus dem Kopf), соматизмів (ganz Auge und Ohr sein), зоонімів (wie die Gans, wenn's donnert), флоронімів (blau sein wie ein Veilchen), топонімів (ьber den Jordan gehen), евфемізмів (ins ewige Leben eingehen) тощо. Будучи втіленням раціональної утилітарної оцінки, німецькі ідіоми, прислів'я і приказки концептуалізують переважно вольові, емоційні та фізичні стани людини як такі, що безпосередньо пов'язані з трудовою активністю людини.

Карнавально-паремійна версифікація стану людини в афоризмах і анекдотах полягає у висміюванні та перекручуванні утилітарних цінностей Liebe, Glьck, Freude та антицінностей Trauer, Tod, Angst, Krankheit. У такий спосіб механізм досягнення приємних відчуттів і позбавлення неприємних виявляється у німецькому етнічному менталітеті максимально відрефлексованим (An alle unglьcklich Liebende: Es ist mit dem Herzen halt genau so wie mit dem Telefon - manchmal ist es eben schon belegt). Найвища продуктивність концептів Liebe, Krankheit і Tod в анекдотах спричиняє активізацію їх когнітивно-семантичних зв'язків з іншими як антропостатальними, так і неантропостатальними концептами, у результаті чого виникають конфігурації типу “Krankheit - Symptomatik - Tod - Angst - Gesundheit - Schlaf - Zeit”, що втілюються в низці анекдотів відповідної тематики - амурних, медичних, пияцьких тощо (“Herr Doktor, ist das eine seltene Krankheit, die ich da habe?” - “Blцdsinn, die Friedhцfe sind voll davon!”).

Сміхова версія Мк стану людини уможливлюється завдяки буквалізації прислів'їв (Liebe geht durch den Magen, aber leider achten zu viele auf ihre Figur), парадоксу (Das Leben ist eine der wichtigsten Todesursachen), каламбуру (Die Machthungrigen sind leider mehr an der Macht interessiert als am Hunger), ефекту ошуканого очікування (Ein langer Bliсkontakt kann ein sicheres Zeichen sein. Fьr Betrunkenheit), спунеризму (Lieber Frost am Morgen als Frust am Abend) та інших мовленнєвих девіацій.

Макротекстова актуалізація антропостатальних концептів пов'язана з їх поліапельованістю, тобто з можливістю входити в різні типи дискурсів у статусі автохтона (типовий, константний концепт) або аллохтона (нетиповий, мінливий концепт). Для поглибленого аналізу було обрано розмовний, казковий, релігійний і рекламний дискурси, оскільки вони найбільш наочно відбивають вибірковість реалізації Мк стан людини залежно від особистісної (персональний дискурс) чи статусної (інституційний дискурс) орієнтованості мовця.

Персонально-дискурсивна версифікація Мк стан людини пов'язана з тим, що учасники спілкування вільно розкривають один одному свій внутрішній світ, чим визначається мотивація, тематика й тональність їх спілкування у полісуб'єктному (розмовний) і моносуб'єктному (казковий) дискурсах.

Розмовний дискурс як побутовий різновид персонального відзначається ситуативною зв'язаністю, інформаційною редукованістю й підвищеною експресивністю, що зумовлюються його полісуб'єктним характером. Натомість у моносуб'єктному казковому дискурсі як буттєвому різновиді персонального спонтанність і емоційність компенсуються розміреністю й алегоричністю мовлення, адже його призначенням є художнє і філософське осягнення світу (В.Г. Борботько).

Розмовний дискурс тяжіє до ідентифікації, дескрипції, експлікації та (авто)каузації стану людини, а тому віддає перевагу телеономам Glьck, Freude, Liebe, епістемічним концептам Wissen, Glaube і антиконцептам Angst, Tod i Trauer. Реалізуючи свій комбінаторний потенціал, ці ментальні одиниці утворюють дискурсивні конфігурації, що охоплюють їх внутрішньо- та позасистемні зв'язки на кшталт “Liebe - Trauer - Glьck - Angst - Tod - Zeit” (Ich kam zu dem Schluss, dass die einstige Liebe in mir gestorben war; Natьrlich wьnsche ich dir trotzdem, dass dein Glьck von Dauer und der Sex auch nach 10 Jahren noch aufregend und erfьllend ist!).

Розмовний дискурс апелює до стану людини за допомогою відповідної лексики (Panikanfдlle, bezweifeln, keine Ahnung haben, in Ruhe lassen), паремій (Richtig Sandrine. Glьck und Glas wie leicht bricht das), евфемізмів (Darf ich fragen, wie es Deine Tцchter geschafft haben damals, als ihre Mutter aus dem Leben trat?) і візуалізації графічними засобами (Freut mich sehr fьr Dich........! ; Nierenversagen von CANNABIS !!!???!!! Ja klar und ich bin die leibhaftige Prinzessin DIANA).

Казковий дискурс, що чітко корелює з архаїчною картиною світу, відбиває самотність і страх первісної людини перед смертю, ворожими природними й надприродними силами, чим пояснюється найвища продуктивність концептів негативних станів Angst, Trauer, Zorn, Hunger i Tod та їх конфігурацій з автохтонами Herz, Zauber, Sonne, Wasser, Brunnen, Hexe / Teufel (Da geriet die Hexe in Wut, lieЯ ihn wieder hinab in den Brunnen fallen und ging fort. Der arme Soldat fiel… er sah wohl, daЯ er dem Tod nicht entgehen wьrde /“Das blaue Licht”/).

Профілізація стану людини в казковому дискурсі здійснюється переважно за допомогою антропостатальної лексики, однак специфічним засобом його репрезентації є персоніфікація, пов'язана з міфологічним мисленням давньої людини, у сприйнятті якої живий і неживий світ виступали нероздільно. Присвоєння станові антропоморфних рис робить його незалежним від волі й свідомості суб'єкта і в такий спосіб експлікує інактивність останнього (Der Riese ging seiner Wege, und der Tod lag da besiegt und war so kraftlos, dass er sich nicht wieder erheben konnte /“Boten des Todes”/).

Інституційно-дискурсивна версифікація Мк стан людини пов'язана зі специфікою інституційного спілкування, зумовленою прагненням комунікантів до реалізації завдань певного суспільного інституту (Р.Є. Пилипенко) з опорою, наприклад, на моральні норми (релігійний дискурс) чи вітальні цінності (рекламний дискурс).

Релігійний дискурс з його телеологією на залучення людини до віри в рамках певної конфесії тяжіє до актуалізації концептів Glaube, Liebe, Wissen, Leben і Tod та уникає ментальних одиниць типу Feindlichkeit, Hass, які могли б зашкодити реалізації його завдань. Концепт Glaube має статус автохтона, завдяки чому групує навколо себе інші (не)антропостатальні одиниці в сукупності їх взаємозв'язків і сприяє утворенню різноманітних дискурсивних конфігурацій на зразок “Glaube - Gott - Herz - Liebe - Wissen - Tod - Leben”.

До засобів профілізації стану людини в релігійному дискурсі належать його лексичні репрезентанти (Glaube ist ein Nichtzweifeln an dem was man nicht sieht), граматичні форми імперативу та кон'юнктиву І (Liebt einander von ganzem Herzen! Einer trage die Last des anderen, denn dadurch tut ihr, was Gott fьr wichtig erachtet), образні порівняння (Menschen, die nicht geliebt sind verkьmmern in sich selbst. Es ist wie bei einer Blume, der man das Licht und das Wasser entzieht), фатичні запитання (Wisst ihr, warum Hiob gelitten hat? Weil er ein ungerechter Mann war?), евфемізми (... wenn er am Ende nur zuletzt nach mьhevoller Wanderung sein Haupt im Frieden niederlegen kann...) тощо.

Рекламний дискурс, спрямований на привернення уваги, зацікавлення та здійснення емоційного впливу на клієнта (“attention - interest - desire - action”, Е. Левіс), тяжіє до втілення ментальних одиниць Aufmerksamkeit, Interessiertheit у статусі автохтонів і Freude, Ruhe, Gesundheit, Wissen у статусі аллохтонів, а також уникає концептів з негативно-ціннісним маркуванням Aggression, Beleidigung, Enttдuschung, Ekel, Tod та ін., втілення яких могло б завадити реалізації його інтенціональних настанов. Пріоритетні міжконцептні кореляції стану людини утворюють конфігурації типу “Aufmerksamkeit / Interessiertheit - Schцnheit - Gesundheit - Freude - Liebe - Ruhe”.

Аранжування Мк стан людини в рекламному дискурсі здійснюється за допомогою інтенсифікаторів (Begeisternd schцne, pflegeleichte Qualitдts-Modestoffe!), англіцизмів (Ready for take off: tolles Elektro-Spielzeug!), градуальних форм детермінативів (Erkunden Sie die interessantesten Metropolen Europas!), еліптичних речень (Mьde Beine - sofort erfrischt!), мовної гри (Ihre Haut freut sich auf Aok. Sie aber freuen sich ьber Ihre Haut), цитації (Ein gesunder, glьcklicher Schlaf ist das beste Schцnheitsmittel, sagen die Kosmetiker) тощо.

Макроконцепт стан людини версифікується у різних видах персонального та інституційного дискурсу за характером і продуктивністю втілюваних концептів, частотністю їх внутрішньо- та позасистемних кореляцій, а також здатністю утворювати певні дискурсивні конфігурації. Ці відмінності зумовлюються, з одного боку, специфікою кожної окремої дискурсивної формації (моносуб'єктна vs. полісуб'єктна, моральні цінності vs. гедонічні цінності), а з іншого, - її цілями та функціями, виконанню яких може посприяти або зашкодити апеляція до певних антропостатальних концептів.

ВИСНОВКИ

Вивчення феномену “стан людини” в когнітивно-дискурсивній парадигмі лінгвістики з урахуванням мультидисциплінарних параметрів засвідчує його ментальну природу та визначає його як макроконцепт - високоабстрактну сутність наднаціонального порядку, що не має спеціального імені в наївній картині світу, але є термінологічно закріпленою в науковій картині світу. Мк стан людини підпорядковує собі національно марковані й концептуально значущі одиниці, котрі мають ім'я. Сукупність останніх організується за принципом концептополя, яке, задаючись інваріантними ознаками стану, інтегрує в собі всю ієрархію ментальних одиниць спадних рівнів абстракції.

Вербальна об'єктивація стану людини чітко корелює з лексичним рівнем сучасної німецької мови. Сукупність його лексичних репрезентантів утворює корпус антропостатальних лексем, семантична структура яких, з одного боку, а також їх морфологічні й синтаксичні властивості - з іншого, дозволяють висловити не лише саму ідею стану, але й тонкі нюанси його протікання - інтенсивність, мотивованість, контрольованість, тривалість, оцінку тощо. При цьому номінативна щільність різних антропостатальних концептів варіюється, виявляючи їх різну психологічну та соціокультурну цінність для німецького етносу.

Мовленнєва суб'єктивація стану людини здійснюється в дискурсивних фрагментах мікротекстового (ідіоми, прислів'я, приказки, афоризми, анекдоти) і макротекстового рівня (розмовний, казковий, релігійний, рекламний дискурси). Залежно від їх прагматичної настанови версифікація Мк стан людини визначається продуктивністю окремих антропостатальних концептів, характером їхніх дискурсивних конфігурацій, способом вербального аранжування, а також семіотичною дисперсністю.

Однією з визначальних властивостей Мк стан людини є його когнітивно-семантична сполучуваність. Підпорядковані йому (ката)концепти, актуалізуючись у мовленні, виявляють глибинні зв'язки як між собою, так і з ментальними одиницями інших концептополів, що засвідчує органічну інкорпорованість Мк стан людини в концептосферу німецької лінгво- і етнокультури.

Результати аналізу когнітивно-дискурсивної специфіки мовної репрезентації стану людини окреслюють перспективні напрямки досліджень, пов'язані з вивченням його лінгвокогнітивних, лінгвопрагматичних і лінгвокультурних властивостей в інших дискурсивних формаціях, на матеріалі інших природних мов з урахуванням соціолектних, гендерних і вікових факторів. Усе це буде не лише сприяти лінгвістичній верифікації внутрішнього світу людини, але й складатиме певну перспективу системних досліджень у галузі концептології.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВІДОБРАЖЕНО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

4. Путій О.С. Стан людини та способи його концептуалізації в пареміофонді німецької мови / О. С. Путій // Вісник Запорізького нац. ун-ту. Філологічні науки. - 2007. - № 2. - С. 160-164.

5. Путій О.С. Міждисциплінарні параметри феномену “стан людини” / О. С. Путій // Система і структура східнослов'янських мов. - К. : Знання України, 2008. - С. 301-307.

6. Путій О.С. Сполучуваність і комбінаторика концептів на позначення стану людини в сучасній німецькій мові / О. С. Путій // Наукові записки. Серія : Філологічні науки (мовознавство). - 2008. - Вип. 75 (4). - Кіровоград : КДПУ імені В. Винниченка. - С. 282-285.

7. Путій О.С. Валентні властивості антропостатальних концептів (на матеріалі німецького казкового дискурсу) / О. С. Путій // Нова філологія. - 2008. - № 29. - Запоріжжя : ЗНУ. - С. 128-133.

8. Путій О.С. Профілізація концептивного домену стан людини в німецькомовному релігійному дискурсі / О. С. Путій // Науковий часопис НПУ імені М. П. Драгоманова. Серія № 9. Сучасні тенденції розвитку мов. - Вип. 3 : збірник наукових праць / за ред. А. В. Корольової. - К. : НПУ імені М.П. Драгоманова, 2009. - С. 243-248.

9. Путий Е.С. Полидискурсивность концепт-идеи состояние человека: опыт экспансивного анализа / Е. С. Путий // Вісник Харківського нац. ун-ту імені В.Н. Каразіна. - 2009. - № 848. - С. 43-47.

10. Путій О.С. Афористична репрезентація концепт-ідеї стан людини (на матеріалі німецької мови) / О. С. Путій // Типологія мовних значень у діахронічному та зіставному аспектах : зб. наук. праць / голов. ред. В. Д. Каліущенко. - 2009. - Вип. 19. - Донецьк : ДонНУ. - С. 156-165.

11. Путій О.С. Ад'єктивна лексика німецької мови на позначення антропологічного стану / О. С. Путій // Зіставне вивчення германських і романських мов і літератур : Матеріали Х міжвуз. студ. наук. конференції (Донецьк, 14-15 березня 2006). - Донецьк, 2006. - Т. 2. - С. 143-146.

12. Путій О.С. Субстантивна об'єктивація макроконцепту “стан людини” в сучасній німецькій мові // Зіставне вивчення германських і романських мов і літератур : Матеріали ХІ міжвуз. студ. наук. конференції (Донецьк, 13-14 березня 2007). - Донецьк, 2007. - С. 202-203.

13. Путій О.С. Дискурсивні параметри концептивного домену стан людини в німецькій лінгвокультурі / О. С. Путій // Каразинські читання : Людина. Мова. Комунікація : Матеріали VIII всеукр. наук. конф. (Харків, 5 лютого 2009). - Харків, 2009. - С. 242-244.

Размещено на Allbest.ru