Процеси унормування лексики української мови у 20-30 рр. ХХ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Спеціальність 10.02.01 - українська мова

Процеси унормування лексики української мови у 20-30 рр. ХХ ст.

ВИКОНАЛА МЕЛЬНИК ТЕТЯНА ПЕТРІВНА

КИЇВ - 2010

АНОТАЦІЯ

Мельник Т.П. Процеси унормування лексики української мови у 20-30 рр. ХХ ст. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.02.01 - українська мова. - Інститут української мови НАН України, Київ, 2010.

Дисертація присвячена вивченню процесів унормування лексики української літературної мови у 20-30 рр. ХХ ст.

Проаналізовано зміст поняття „норма”, обґрунтовано взаємозв'язок понять „нормування”, „кодифікація”. З'ясовано історичні особливості розвитку української мови у 20-30 рр. ХХ ст., визначено роль окресленого періоду в унормуванні української літературної мови.

Систематизовано погляди О. Б. Курило, О. Н. Синявського, М. Ф. Сулими, І. І. Огієнка, В. М. Ганцова, М. Д. Гладкого, В. І. Сімовича на шляхи формування єдиних мовних стандартів. Запропоновано методику дослідження процесів унормування лексики української мови на основі теоретичних лінгвістичних напрацювань та їх практичної реалізації у кодифікаційних працях.

Виокремлено домінантні процеси унормування лексики 20-30 рр. ХХ ст. Описано формування реєстрів загальномовних словників: розглянуто діаметрально протилежні процеси - інтродукцію та елімінацію лексичних одиниць. Досліджено варіантні реалізації лексико-семантичної системи, виявлено трансформації у семантичній структурі моносемічних та полісемічних лексичних одиниць. Простежено особливості добору ілюстративного матеріалу в лексикографічних працях.

Ключові слова: унормування, мовна норма, критерій унормування, кодифікація, лексикографія, лексико-семантична система, інтродукція лексичних одиниць, елімінація лексичних одиниць, варіантність норми.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

мовний семантичний лексема полісемічний

Проблема унормування лексики на всіх етапах становлення української літературної мови була і залишається в центрі уваги сучасного мовознавства. Кінець ХХ - початок ХХІ ст. позначений посиленою увагою до мовного нормативного кодексу і до напрацювань лінгвістів 20-30 рр. ХХ ст., які активно займалися кодифікацією мовних норм.

Дослідження нормувальних процесів у першій третині ХХ ст. пов'язані з іменами О. Б. Курило, О. Н. Синявського, М. Ф. Сулими, І. І. Огієнка, В. М. Ганцова, М. Д. Гладкого, В. І. Сімовича та ін. Їхній науковий доробок відображає теорію і практику вироблення мовних норм загалом і усталення лексичних норм зокрема.

Засадничими для розуміння процесів унормування лексики у 20-30 рр. ХХ ст. та їх значення для розвитку сучасного мовознавства вважаємо студії українських та зарубіжних мовознавців, у яких викладено:

1) теоретичні основи нормувальних процесів (С. І. Ожегов, Е. Косеріу, А. П. Коваль, О. С. Ахманова, В. О. Іцкович, Є. Ф. Петрищева, Л. К. Граудіна, Л. І. Баранникова, М. М. Пилинський, К. С. Горбачевич, З. Т. Франко, М. А. Жовтобрюх, В. М. Русанівський, С. Я. Єрмоленко, Г. М. Яворська, Л. В. Струганець, З. М. Терлак, О. С. Черемська, І. М. Мару-шкевич);

2) історію української літературної мови 20-30 рр. ХХ ст. (І. І. Огієнко, В. К. Чапленко, М. А. Жовтобрюх, Ю. В. Шевельов, Л. Т. Ма-сенко, Г. Бідер, Р. А. Трифонов);

3) питання історії та теорії лексикографії (М. М. Пилинський, П. Й. Горецький, Л. С. Паламарчук, В. В. Німчук, Г. П. Мацюк, Н. О. Данилюк, Л. М. Полюга, О. О. Тараненко, Т. Ю. Кульчицька, В. Ф. Старко);

4) лексико-семантичні процеси в українській літературній мові початку ХХ ст. (Л. А. Лисиченко, О. Г. Муромцева, С. Я. Єрмоленко, О. О. Тараненко, Н. М. Сологуб, І. М. Кочан, Л. В. Струганець, О. А. Стишов, В. А. Чабаненко, Т. А. Коць, Л. В. Мовчун, В. Д. Семиряк, В. О. Юносова, Л. І. Кучеренко, О. І. Радченко та ін.).

Актуальність дослідження. Вивченню унормування словникового складу літературної мови на різних етапах її розвитку мовознавці приділяли належну увагу, проте відчувається брак наукових розвідок, присвячених цілісному аналізові унормування лексики української літературної мови у 20-30 рр. минулого століття. Відсутні також фундаментальні праці, що синтезовано відображали б теорію і практику становлення лексичних норм української мови. Це умотивовує актуальність дисертаційної праці. Перспективною видається запропонована у роботі модель дослідження домінантних нормувальних процесів, що характеризують лексико-семантичну систему літературної мови певного історичного періоду.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація відповідає науковій проблемі „Теоретичні та практичні аспекти культури мови і стилістики” кафедри методики викладання української мови і культури мовлення Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Тема дисертації затверджена вченою радою Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка (протокол № 5 від 27 грудня 2005 року) та схвалена Науковою координаційною радою „Українська мова” Інституту української мови НАН України (протокол № 32 від 23 травня 2006 року).

Мета роботи - здійснити комплексний аналіз процесів унормування лексики української літературної мови у 20-30 рр. ХХ ст.

Реалізація зазначеної мети передбачає розв'язання таких основних завдань:

- визначити зміст понять „норма”, „нормування”, „кодифікація”;

- з'ясувати історичні умови розвитку української літературної мови у 20-30 рр. ХХ ст.;

- систематизувати погляди українських лінгвістів на шляхи формування мовних стандартів у досліджуваний період;

- виокремити домінантні процеси унормування словника української літературної мови;

- окреслити особливості формування реєстрів кодифікаційних праць;

- виявити та проаналізувати типи варіантних реалізацій слів, зафіксованих у лексикографічних джерелах 20-30 рр. ХХ ст.;

- простежити експлікацію семантичної структури моносемічних і полісемічних лексем у словниках 20-30 рр. ХХ ст.;

- дослідити принципи добору ілюстративного матеріалу в кодифікаційних реєстрах.

Об'єкт вивчення - словники 20-30 рр. ХХ ст. як репрезентанти лексичних норм літературної мови.

Предмет дослідження - процеси унормування лексики української літературної мови у 20-30 рр. ХХ ст.

Джерельною базою слугували мовознавчі праці із проблем становлення й розвитку лексико-семантичної системи української літературної мови О. Б. Курило, О. Н. Синявського, М. Ф. Сулими, І. І. Огієнка, В. М. Ганцова, М. Д. Гладкого, В. І. Сімовича, а також лексикографічні джерела досліджуваного періоду. Використано словники, укладені у 20-30 рр. ХХ ст.: „Російсько-український словник” у 3-х тт. (К., 1924 - 1933) - РУС-24-33; „Словник чужомовних слів, що увійшли у мову українську” за редакцією П. Кіянця (К., 1924) - СЧС-24; „Російсько-український словничок реместв, професій та підприємств”, упорядкований І. Жигадлом (Харків, 1925) - РУС-Ж-25; „Російсько-український словник”, укладений С. Іваницьким та Ф. Шумлянським (Харків, 1925) - РУС-ІШ-25; „Практичний російсько-український словник” за редакцією Л. Савченка (Харків, 1925) - ПРУС-С-25; „Практичний українсько-російський словник”, укладений Л. Савченком (К., 1926) - ПУРС-С-26; „Практичний російсько-український словник”, упорядкований Г. Сабалдирем (К., 1926) - ПРУС-С-26; „Українсько-російський словник” А. Ніковського (К., 1926) - УРС-Н-26; „Фразеологія ділової мови” за редакцією В. Підмогильного та Є. Плужника (К., 1927) - ФДМ-27; „Словник ділової мови. Термінологія та фразеологія (Проект)”, укладений М. Дорошенком, М. Станиславським, В. Страшкевичем (Х., К., 1930) - СДМ-30; „Українсько-російський словник”, упорядкований О. Ізюмовим (Х., К., 1930) - УРС-І-30; „Український правописний словничок з короткими правилами правопису” Г. Голоскевича (Х., К., 1930) - УПС-Г-30; „Словник чужомовних слів” за ред. О. Бадана-Яворенка (Х., К., 1932) - СЧС-32; „Російсько-український словник” за редакцією П. Мустяци (К., 1937) - РУС-37 та ін. Крім цього, залучено „Український правопис” 1929 року - УП-29.

Методи дослідження. Для реалізації поставленої мети використано історіографічний метод - для вивчення мовних фактів з урахуванням історико-культурної ситуації; зіставний метод - для порівняння реєстрів лексикографічних праць, виявлення варіантних реалізацій лексем; метод компонентного аналізу - для з'ясування семантичної структури досліджуваних лексичних одиниць; описовий метод - для характеристики зібраного фактичного матеріалу.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше в українському мовознавстві комплексно простежено процес формування лексичної норми в літературній мові 20-30 рр. ХХ ст. Запропоновано модель дослідження унормування лексики літературної мови, що ґрунтується на синтезі теорії і практики усталення мовних стандартів; узагальнено погляди на нормативний процес О. Б. Курило, О. Н. Синявського, М. Ф. Сулими, І. І. Огієнка, В. М. Ганцова, М. Д. Гладкого, В. І. Сімовича; схарактеризовано домінантні процеси унормування лексики у 20-30 рр. ХХ ст.: складання реєстрів загальномовних словників (інтродукцію та елімінацію лексичних одиниць), експлікацію варіантності лексем української мови, представлення семантичної структури слів у кодифікаційних працях, добір ілюстративного матеріалу для словникових статей.

Теоретичне значення роботи. Основні положення дисертації доповнюють і поглиблюють засади таких галузей мовознавства, як історія літературної мови, лексикологія, лексикографія, культура української мови, зокрема сприяють осмисленню понять „мовна норма”, „нормування літературної мови”, „кодифікація норми”. Аналіз нормувальних процесів у першій третині ХХ ст., викладених у працях О. Б. Курило, О. Н. Синявського, М. Ф. Сулими, І. І. Огієнка, В. М. Ганцова, М. Д. Гладкого, В. І. Сімовича, реалізація нормативних приписів науковців у тогочасній кодифікаційній практиці становить важливе джерело вивчення культуромовних тенденцій в українській літературній мові ХХ ст. Запропонована модель дослідження процесів унормування лексики на основі теоретичних мовознавчих напра-цювань та досвіду їх практичної реалізації у кодифікаційних працях перспективна для подальших лексикологічних та лексикографічних студій, для дослідження історії літературної мови.

Практична цінність одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані в лексикографії (для адекватного представлення лексичних одиниць у загальномовних словниках різних типів). Матеріали дисертації знайдуть застосування в лінгводидактиці - у викладанні історії мови, лексикології, стилістики, культури мови на філологічних факультетах. Систематизовані й узагальнені лінгвальні факти слугуватимуть основою для розроблення спецкурсів, написання підручників і посібників для вищих навчальних закладів.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, сформульовано мету, завдання, об'єкт, предмет і методи дослідження, окреслено наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи, її зв'язок із науковими програмами, планами й темами, подано відомості про апробацію положень дисертації.

У першому розділі „Теоретичні засади дослідження нормування лексики української літературної мови” проаналізовано специфіку вивчення процесу нормування у сучасному мовознавстві; окреслено зміст термінів „нормування” та „кодифікація”; розглянуто особливості розвитку української мови та лексикографії у 20-30 рр. ХХ ст.

Потреба вироблення теоретичних засад унормування лексики української літературної мови та їхньої практичної реалізації у кодифікаційній практиці актуалізувалася на різних етапах розвитку мовознавчої науки. У дослідженні зосереджено увагу на 20-30 рр. ХХ ст. - періоді усталення та наукової легітимації норм літературної мови.

Нормування трактовано як встановлення обґрунтованих правил використання мовних засобів, відібраних суспільством на певному етапі розвитку літературної мови. Складність процесу нормування детермінується потребою визначення норм та адекватністю їхнього відображення у кодифікації. Засадничим для вивчення процесів унормування є поняття мовна норма, яке було об'єктом численних наукових студій вітчизняних і зарубіжних лінгвістів. Норма - це найбільш стійкий мовний факт, відібраний у процесі суспільної комунікації. Наслідком визнання мовної норми постає її кодифікація в авторитетних виданнях. У роботі розглянуто взаємозв'язок термінів „нормування” та „кодифікація”, що часто вживано як синоніми. Нормування - це зведення до єдиної системи приписів, які регулюють використання мовних засобів на етапі становлення чи зміни мовних норм, а кодифікація - закріплення цих приписів у нормативних працях, що мають суспільне значення (термін „кодифікація” запропонували мовознавці Празької лінгвістичної школи у 30 рр. ХХ ст.). Для кодифікації характерна низка ознак: системність, об'єктивність, наддіалектність, загальнообов'язковість, перспективність.

Оцінка лінгвальних явищ щодо їх статусу в літературній мові ґрунтується на критеріях нормативності. Спроби визначення засад унормування мовних явищ здійснювали ще в перші десятиліття ХХ ст. О. Б. Курило, О. Н. Синявський, М. Ф. Сулима та ін. Для порівняння теоретичних поглядів мовознавців на різних етапах розвитку української літературної мови в роботі представлено найширшу класифікацію критеріїв визначення мовної норми, яку сформулював М. М. Пилинський у 70-х рр. ХХ ст. Установлено, що для визнання нормативності лінгвального факту науковці брали до уваги відповідність мовної одиниці системі мови, її вживаність у комунікативному процесі. Формою суспільного схвалення лінгвальних явищ і є кодифікаційні праці, які фіксують стан мовних норм у певний період розвитку мови.

Матеріалом для дослідження лексичних норм 20-30 рр. ХХ ст. слугували різнотипні словники, які виходили в цей час. Найбільшу групу становлять перекладні російсько-українські та українсько-російські кодифікаційні праці тлумачного типу (РУС-24-33, РУС-ІШ-25, ПРУС-С-25, ПУРС-С-26, ПРУС-С-26, УРС-Н-26, УРС-І-30, РУС-37), основу для яких склали записи народної мови, твори провідних українських письменників, словники попередніх етапів розвитку мови (передусім „Словарь української мови” за редакцією Б. Грінченка - СГ). Крім того, залучено УПС-Г-30, словники іншомовних слів (СЧС-24, СЧС-32) та ін. Аналіз цих лексико-графічних видань дав змогу комплексно простежити формування мовного еталону, схарактеризувати стан лексичних норм української літературної мови у 20-30 рр. ХХ ст.

Констатовано, що активна лексикографічна практика і теоретичні праці мовознавців сприяли розвиткові науки про українську мову. Незважаючи на суспільно-політичні катаклізми, які призводили до знищення національно-культурних цінностей, 20-30 рр. ХХ ст. стали періодом активізації мовознавчих досліджень. Розширення суспільних функцій мови в час українізації детермінувало поповнення словникового складу, його систематизацію. Для періоду виходу загальномовних словників (насамперед знакового РУСу-24-33) характерним було критичне ставлення до їхнього реєстру, зокрема, відбору діалектних форм. В історії української мови кодифікація 20-30 рр. ХХ ст. стала важливим етапом на шляху до наукового опрацювання лексичного складу. Це були перші спроби легітимації української літературної мови.

У другому розділі „Проблема нормування словника літературної мови у працях українських лінгвістів 20-30 рр. ХХ ст.” репрезентовано погляди учених 20-30 рр. ХХ ст., які заклали основи для нормувального процесу загалом та початку наукової кодифікації лексичних норм зокрема.

Важливим лінгвістичним здобутком досліджуваного періоду стали праці О. Б. Курило, О. Н. Синявського, М. Ф. Сулими, І. І. Огієнка, В. М. Ганцова, М. Д. Гладкого, В. І. Сімовича, в яких викладено теоретичні основи уніфікації мовних явищ та концепції практичної реалізації унормування лексичного складу української літературної мови. Установлено, що в процесі селекції мовних одиниць лінгвісти зосереджували увагу на трьох основних тенденціях: відмежуванні від системи російської мови, використанні власних народних ресурсів для називання нових понять та заміні іншомовних слів власне українськими лексемами.

Вихідним принципом в унормуванні мови більшість дослідників (О. Б. Курило, М. Ф. Сулима, І. І. Огієнко та ін.) називали поширеність лінгвального явища у народній мові, етнографічних джерелах. Так, перекладаючи російські фразеологізми, О. Б. Курило добирає такі засоби народної мови, які найточніше передавали б зміст мовних одиниць (рос. при-ходить в голову - укр. навертатися на думку, рос. иметь в виду - укр. мати на оці, рос. ослабевать - укр. занепасти здоров'ям, рос. разговаривать - укр. вести мову та ін.). О. Н. Синявський не абсолютизував значення народної творчості в розвитку мовних стандартів, вважаючи, що для постійного збагачення українська мова має опиратися й на інші джерела, наприклад, досвід інших країн, пов'язаний з різними виробничими сферами.

Тенденція до розмежування систем української та російської мов детермінувала появу значної частини нових слів, які становлять норму сучасної літературної мови (різногалузеві терміни величина, тиск, хвиля, двигун, рівновага, повіка, легені, сірководень та ін. - схвалені О. Б. Курило; слова піднесення, задум, смітник, завбачливий, висуванець, заготівля, гучник, пляшка, жуйка, ганчірка та ін. - рекомендовані М. Д. Гладким; передусім, становити, недосяжний та ін. - лексеми, які підтримував В. І. Сімович).

Предметом вивчення у тогочасних лінгвістичних студіях стали процеси творення нових слів. Найпродуктивнішими способами деривації в першій половині ХХ ст. були: 1) префіксація (слова з префіксом без-: безчестити, безкраїй, безмовний наводить О. Н. Синявський, безладдя, беззубий, безмаль - В. І. Сімович; слова з пів-: піваркуш, півкуля, півріччя - О. Н. Синявський); 2) суфіксація (на поширення слів з іменниковими суфіксами -ак, (-як) у словах поляк, літак, вишняк звертає увагу О. Н. Синявський, у словах співак, пияк, вояк - В. І. Сімович; про -ар, (-яр) у словах байкар, вівчар, дзвонар пише О. Н. Синявський, у словах кобзар, лікар, гончар - В. І. Сімович; серед прикметникових суфіксів називають -альний (-яльний): ідеальний, соціальний - О. Н. Синявський, діяльний, порівняльний - В. І. Сімович; -ивий, -ливий: правдивий, задумливий - О. Н. Синявський, лінивий, брехливий - В. І. Сімович); 3) осново- і словоскладання (хлібороб, вовконіг, жовтогарячий, хитромудрий - О. Н. Синявський, перекотиполе, праворучка, водопад - В. І. Сімович). Мовознавці проаналізували найбільш уживані суфікси та префікси, виявили додаткові лексичні значення, яких додають афікси у процесі словотворення.

У досліджуваних лінгвістичних джерелах детально схарактеризовано статус іншомовної лексики. Зафіксовано розбіжності у поглядах мовознавців на явище запозичення. Представники етнографічної школи (крайні пуристи) - О. Б. Курило, М. Д. Гладкий, В. І. Сімович, І. І. Огієнко - пропонували використовувати власні мовні ресурси для називання нових понять. Прибічники синтетичного напряму (помірковані пуристи) - М. Ф. Сулима, О. Н. Синявський, В. М. Ганцов - іншомовні слова чи словосполучення поділяли на дві групи. До першої групи зараховували неусвідомлені запози-чення, що суперечать системі української літературної мови (існуючий, керуючий, пануючий, обусловлюватися, затор, предпосилка та ін.). До другої - свідомі запозичення, „інтернаціональні” (О. Н. Синявський), які входять до української мови на позначення нових понять, явищ, процесів (нація, конгрес, юриспруденція та ін.).

Серед пріоритетних показників у процесі відбору мовних одиниць та надання їм статусу нормативних лінгвісти називали поширеність мовного явища у народній мові, етнографічних джерелах, творах письменників, мові газет, церкви, фіксацію у словниках та граматиках української мови. Теоре-тичні підходи науковців та практика укладання словників, а також підготовлений правопис засвідчують, що у 20-30 рр. ХХ ст. заперечуються стихійні норми, а увага дослідників зосереджується на системних принципах унормування літературної мови.

Результати нашого спостереження підтвердили провідну роль мовних особистостей у процесі нормування літературної мови. Концептуальні ідеї, сформульовані у 20-30 рр. ХХ ст., і досі не втратили наукової актуальності. Це пояснюється коректним вибором шляхів формування мовного стандарту.

Третій розділ „Експлікація процесів унормування словника укра-їнської літературної мови у лексикографічній практиці 20-30 рр. ХХ ст.” присвячено комплексному вивченню домінантних процесів унормування української літературної мови. З'ясовано специфіку інтродукції та елімінації у лексикографічних джерелах; проаналізовано варіантні реалізації слів; простежено модифікації в семантичному наповненні моносемічних і полісемічних лексичних одиниць; розглянуто проблему добору ілюстра-тивного матеріалу у кодифікаційних працях.

Словник української мови зазнає постійних трансформацій, детермінованих різними чинниками. Apriori, мовні перетворення відбуваються внаслідок взаємодії внутрішніх суперечностей у мові та зовнішніх процесів. Достовірними фіксаторами змін у лексико-семантичній системі є лексикографічні праці. Аналіз словникових реєстрів дав змогу дослідити процеси, що відбувалися в українській літературній мові на початковому етапі її унормування та кодифікації.

Спостереження за формуванням реєстрів лексикографічних праць виявило, що словникам властиві:

1) уведення нових лексичних одиниць, пов'язаних із суспільними, економічними, політичними змінами;

2) вилучення лексем через переміщення значної частини слів з активного фонду до пасивного. Це дало підстави виокремити дві групи слів: інтродуктиви - слова чи окремі значення, уперше введені до словників, та елімінанти - слова або окремі їхні значення, які були вилучені з реєстрів. Неологічна лексика, що належить до інтродуктивів, твориться за рахунок потенційних словотвірних можливостей української мови, семантичних зрушень і термінологізації наявних лексичних одиниць, запозичень із різних мов.

Виокремлено дві основні групи інтродуктивів: 1) лексичні (слова, що номінують раніше не фіксовані загальномовними словниками поняття, явища чи предмети): крейсер, таксі, монітор, дистилятор, антресоль, теніс, біфштекс, зефір, комбінезон, замша; 2) семантичні (лексико-семантичні варіанти наявних у мові слів, уперше зафіксованих у лексикографічних працях): область - перен. царина, обсяг, круг, ділянка, сфера; лежень - перен. бабак, байбак; ворона - перен. ґава, роззява тощо.

За нашими спостереженнями, серед інтродуктивів, уведених до реєстрів лексикографічних праць 20-30 рр. ХХ ст., переважають складні слова. Найактивніше творяться лексичні одиниці за допомогою префіксів анти- (антинауковий, антисоціальний, антиконституційний), де- (демора-лізація, деформація, деградація), суфіксів -ник (залізничник, домовласник, пломбівник), -ор (кондуктор, інспектор, коректор), -ер (акціонер, кур'єр, репортер) та ін. Зафіксовано високу продуктивність інтернаціональних елементів аеро- (аеросани, аеродинаміка, аеропошта), кіно- (кіносценарій, кінооператор, кінострічка), радіо- (радіотехнік, радіозавод, радіотелеграма), авто- (автодидакт, автобаза, автотранспорт) та ін.

Одним із найважливіших чинників розвитку мови у 20 - 30 рр. ХХ ст. є запозичення. Це пояснюється відкритістю мовної системи, пошуком нових лексичних засобів на позначення тих чи тих предметів, явищ та процесів. Фактичний матеріал засвідчив, що найчисельнішими в досліджуваний період були запозичення з латинської (номенклатура, меморандум, коаліція), грецької (клініка, монополія, меломан), французької (контрамарка, бюлетень, маркетрі), німецької (курорт, маклер, ляйтмотив), англійської (котедж, ліфт, кекс), італійської (вілла, моденатура, казино) мов.

Виявлено значну частину термінологічних інновацій у медичній (екзема, кондилома, ларингіт), хімічній (лізол, формалін, лакмус), ботанічній (кунжут, бальзамін), фізичній (спектроскоп, кріофор), математичній (хорда, конгруентність), геологічній (лімоніт, міоцен) галузях.

Установлено, що, порівняно з інтродуктивами, елімінантів у коди-фікаційних джерелах значно менше. Серед елімінантів традиційно розмежовано архаїзми та історизми. У групі архаїзмів переважають слова на позначення осіб (охотник, мистець, конскрипт), предметів одягу (кажанок, спадець, укісок), реалій побуту (креденець, мідниця) та ін. Група історизмів здебільшого представлена назвами осіб (хорунжий, колодник, хрестоносець), предметів покарань (шпіцрутен, диба), податків та грошових одиниць (куниця, подушне) та ін.

До лексикографічних праць 20-30 рр. ХХ ст. увійшла значна кількість діалектної лексики, яку в наступні роки поступово вилучали з нормативних словників. Зафіксовано лексичні одиниці з ремарками діал. (кабрітка, гарбажійка, драба, хохля, лабусь), зап. (кактея, дедьо, кутач, хоростіль, магнет), гал. (дневникар, колюмна, тертус, коргача, фіякр) та ін.

Спостереження над лексичними варіантами дає підстави констатувати, що у зв'язку з активним розвитком мови у 20-30 рр. ХХ ст. виникає велика кількість варіантних реалізацій на позначення того чи того поняття. Основними причинами виникнення варіантів є внутрішньосистемні традиції, вплив територіальних діалектів та іншомовних моделей. В окреслений період варіантність слова виявляється головним чином на чотирьох мовних рівнях:

1) акцентуаційному (нутар - нотбр, сповндник - сповіднък, мйстник - местнък, магбзин - магазън, зблишок - залъшок, аструном - астронум, апартбмент - апартамйнт);

2) фонетичному (архангол - архангел, кавалір - кавалер, єдиниця - одиниця, митець - метець, юрба - юрма, глянс - ґлянц, шпориш - спориш);

3) морфологічному (осавул - осавула, караван - каравана, клавіш - клавіша, лимонада - лимонад, локомотив - локомотива, проліска - пролісок, люка - люк);

4) словотвірному (видавець - видавник, промовець - промовник, винувач - обвинник - виновщик, свердляр - свердлій, більшість - більшина, жнивовий - жнивний - жнив'яний, лебединий - лебедячий ).

Крім узвичаєних типів, виділено комбіновані варіантні моделі, які реалізуються на акцентуаційно-словотвірному (бнльшість - більшинб, конусувість - кунусність, кагбльний - кагалувий), акцентуаційно-фонетичному (полівнък - полувник, лнлія - лілйя, безгрошйвий - безгрошовъй) та акцентуаційно-фонетично-словотвірному (лькриця - люкрйція, підготувчий - підготівнъй) рівнях мовної системи.

Порівняння семантичної структури моносемічних та полісемічних слів у лексикографічних реєстрах дало змогу визначити декілька типів значеннєвих трансформацій. Для унаочнення модифікацій у семантиці лексичних одиниць української літературної мови представлено схеми зміни значень.

У моносемічних лексичних одиницях виявлено два типи змін: 1) поглиблення тлумачення, наприклад: мапа - „географическая карта” (СГ, ІІ, с. 405) - мапа „рисунок на папері або полотні земної кулі, окремої країни чи місцевости” (СЧС-32, с. 248); 2) зміну значення, порівняймо: кабалка „тонкій просмоленный канатикъ, употребляемый при укрывании построекъ камышемъ” (СГ, І, с. 202) - кабалка „конопляна мотузка; з неї плетуть морські троси (товсті мотузки)” (СЧС-32, с. 186).

У семантичному наповненні полісемічних лексичних одиниць установлено три види семантичних трансформацій:

1) Розширення семантичної структури, що відбувається внаслідок додавання до уже наявних значень нових ЛСВ. Наприклад, слово дума в СГ подано з двома значеннями: „1) Мысль, дума. 2) Эпическая пhсня, исполняемая подъ звуки кобзы или бандуры…” (СГ, І, с. 455). ПРУС-С-26 фіксує три ЛСВ: „І) (мысль) дума, гадка, погадка; ІІ) (собрание) дума (Міська дума); ІІІ) (лир.-эпич. стих) - дума” (ПРУС-С-26, с. 105). Крім розширення семантики, спостерігаємо кореляцію другого значення зі СГ та третього з ПРУС-Су-26 (рис. 1).

Рис. 1. Схема зміни семантичної структури слова дума

2) Звуження семантичної структури, зумовлене вилученням застарілих форм називання предметів чи явищ. Тенденцію до скорочення кількості ЛСВ зафіксовано у слові основа. СГ репрезентує тризначеннєву семантичну структуру лексичної одиниці:

1) Ткацкое: основа.

2) Въ водяной мельницh: деревянные брусья положенные на столбахъ, вбитыхъ снаружи мельницы.

3) Основа, основаніе” (СГ, ІІІ, с. 69). У процесі розвитку мови другий ЛСВ елімінується і у РУСі-24-33 закріплюється два значення:

1) (у ткачей) основа;

2) основа, основина, засада, підвалина, ґрунт, підстава, підклад” (РУС-24-33, ІІІ, с. 86) (рис. 2).

Рис. 2. Схема зміни семантичної структури слова основа

3) Переосмислення семантичної структури, внаслідок чого утворюються слова-омоніми. У 20-30 рр. ХХ ст. розвиток омонімічних відношень найширше представлений у РУСі-24-33. За нашими спостереженнями, омонімічні одиниці виникли у результаті творення нових власне українських слів та за рахунок появи запозичень. Так, на основі потенційних можливостей української мови виникли омоніми мідянка 1, мідянка 2. Наприклад, у СГ слово мідянка зафіксоване з двома значеннями: „1) Ярь, зеленая краска. 2) Змhя мhдяница…” (СГ, ІІ, с. 430), у РУСі-24-33 простежуємо утворення омонімічних лексичних одиниць: І. Мідянка - „падь, медова роса”; ІІ. Мідянка - „1) зоол. мідяниця, мідянка, веретільниця...; 2) зоол. рудоха, мідянка; 3) энтом. крицяк; 4) (краска) мідянка, зелень” (РУС-24-33, ІІ, с. 503).

Аналіз ілюстративного матеріалу в кодифікаційних реєстрах 20-30 рр. ХХ ст. засвідчив, що в цей період не було єдиних критеріїв відбору реєстрових слів, тому основну увагу мовознавці зосереджували на поясненні слів чи їхніх значень через наведення словосполучень. За допомогою таких ілюстрацій досягалося: 1) уточнення семантичної характеристики реєстрового слова (канцелярський - канцелярський стиль, канцелярська душа, канце-лярський чиновник, канцелярське приладдя та ін.); 2) розмежування відтінків значень синонімічних слів (компактний, стислий, збитий, щільний - ці слова подані як синоніми, проте для їх розрізнення лексикографи наводять словосполучення компактне, стисле видання, збита маса, щільні лави); 3) розширення семантичних характеристик слова через фіксацію нових фразеологічних відтінків. Так, до слова ладный РУС-24-33 подає такі українські відповідники: „1) добрий, гарний, хороший, ладний; (годный) годящий, при[з]датний, спосібний до чого; (удобный) вигідний” (РУС-24-33, ІІ, с. 395), проте у словосполученні кафтан не ладен з'являється додатковий елемент у значенні - каптан не в міру (не до міри).

Дієвим способом ілюстрування були цитати з творів українських письменників (Т. Шевченка, П. Куліша, Марка Вовчка, І. Нечуя-Левицького, Панаса Мирного, Б. Грінченка І. Франка, Лесі Українки, М. Коцюбинсько- го та ін.).

Особливе місце в ілюструванні лексичних матеріалів, дібраних до кодифікаційних реєстрів, посідають синоніми, які стали своєрідними еквівалентами, за допомогою яких лексикографи пояснювали значення слів. Наприклад, лексема аргумент у ФДМі-27 супроводжується синонімами аргумент, резон, довід, доказ (ФДМ-27, с. 8). Семантичні відтінки дозволили тлумачити слово аргумент як „підставу, яка наводиться для підтвердження, доведення якогось факту”.

ВИСНОВКИ

Вивчення процесів унормування лексики - одне із пріоритетних завдань на різних етапах розвитку української літературної мови. Центральними лінгвістичними поняттями - засадничими у контексті аналізу нормування лексико-семантичної системи - є поняття „норма”, „нормування”, „кодифікація”. Дослідження нормувальних процесів у 20-30 рр. ХХ ст. підтвердило конкретно-історичний зміст цих понять. Норму літературної мови потрактовано як найбільш придатний для обслуговування суспільства лінгвальний факт. Теоретично підтверджено, що категорію нормування в аналізований період розглядали у двох аспектах: комунікативно-прагматич-ному та суспільнооцінному. Комунікативно-прагматичний аспект передбачає вивчення лінгвального факту щодо відповідності системі мови і регулює відбір чи реалізацію норм літературної мови. Суспільнооцінний аспект ґрунтується на соціальній оцінці та рекомендаціях щодо правильності вживання лінгвальних одиниць. Відповідно, нормування - багатоаспектний процес визначення і встановлення загальноприйнятих норм літературної мови, обґрунтування правил використання мовних засобів. Простежено, що у 20 рр. ХХ ст. лінгвісти не розмежовували понять „нормування” та „кодифікація”, лише з 30-х рр. кодифікацію детерміновано як фіксацію мовної норми в авторитетному лінгвістичному виданні (граматиках, підручниках, словниках).

Аргументовано, що в історії української літературної мови 20-30 рр. ХХ ст. є важливим періодом. Об'єктивна оцінка цього історичного етапу стала можливою із введенням у науковий обіг лінгвістичних праць українських мовознавців, які виробляли теоретичні основи унормування мови. Упорядники словників, зокрема академічного РУСу-24-33, започаткували наукову кодифікацію норм української літературної мови.

Установлено, що вивчення унормування мови на певному синхронному зрізі детермінує продукування моделі наукового пошуку. Визначальним у нашій роботі є синтез теорії та практики формування мовних стандартів, який виявляється у поєднанні аналізу поглядів українських мовознавців на проблему нормування та відображення домінантних нормувальних процесів у кодифікаційних працях.

У працях лінгвістів 20-30 рр. ХХ ст. актуалізовано значення критеріїв нормативності - ознак, за якими ідентифіковано нормативний статус лінгвоодиниці. Систематизація наукового доробку мовознавців щодо формування мовних еталонів свідчить, що, на відміну від попередніх етапів мовного розвитку, коли переважав стихійний вибір норми літературної мови, у 20-30 рр. ХХ ст. основна увага дослідників зосереджується на науковому підході до унормування лінгвальних фактів. Мовознавці пропонували застосовувати комплекс критеріїв в унормуванні лексичних одиниць, серед яких визначальними стали критерії поширення слова в народній мові, у мові українських письменників, закріплення в словниках та граматиках.

Узагальнено підходи лінгвістів щодо нормування іншомовної лексики. Прибічники етнографічної школи (О. Б. Курило, М. Д. Гладкий, В. І. Сімович, І. І. Огієнко) пропонували називати нові поняття, використовуючи питомі мовні засоби. Представники синтетичного напряму (М. Ф. Сулима, О. Н. Синявський, В. М. Ганцов) поділяли іншомовні слова на дві групи:

1) неусвідомлені запозичення, що суперечать системі української літературної мови;

2) свідомі запозичення, „інтернаціональні” (О. Н. Синявський), які входять до української мови разом із новими поняттями.

Формою експліцитного вираження лексичних норм є кодифікація. Показовими для вивчення процесів унормування лексико-семантичного мовного рівня виявились лексикографічні праці, що вийшли в 20-30 рр. ХХ ст. До аналізу залучено різнотипні кодифікаційні праці: перекладні словники, правописний словник, словники іншомовних слів, а також академічний „Український правопис” 1929 року. Оскільки лексико-графічні праці досліджуваного періоду здебільшого були проектами, то в них запропоновано велику кількість варіантних форм для можливого відбору до наступних кодифікаційних реєстрів.

Зіставлення мовних явищ у лексикографії 20-30 рр. ХХ ст. і словниках попередніх десятиліть, зокрема в етапному лексикографічному виданні кінця ХІХ - початку ХХ ст. СГ, дозволило простежити зміни в кодифікаційних реєстрах і виокремити домінантні процеси унормування української літературної мови аналізованого періоду: формування реєстрів загальномовних словників (інтродукцію та елімінацію лексичних одиниць), експлікацію варіантності лексем, представлення семантичної структури слів у кодифікаційних працях, добір ілюстративного матеріалу для словникових статей.

На підставі вивчення особливостей формування реєстрів словників виокремлено інтродуктиви - слова або окремі значення, вперше введені до лексикографічних праць (хоча окремі з аналізованих лексичних одиниць функціонували у мові раніше, проте не були зафіксовані у словниках), та елімінанти - слова або окремі значення, які були вилучені із кодифікаційних праць. Розширення функцій мови, розвиток суспільних відносин зумовили кількісне та якісне зростання лексичного складу української літературної мови. Нові лексичні одиниці утворено за допомогою власне українських словотвірних можливостей української мови: суфіксів, префіксів, складання основ чи цілих слів. До інновацій також належить запозичена та термінологізована загальновживана лексика.

Порівняно з процесом інтродукції лексичних одиниць, елімінація слів та окремих лексико-семантичних варіантів відбувалася повільніше. Серед елімінантів представлено лексеми на позначення явищ, абстрактних понять, процесів, предметів побуту та ін. Одна частина зафіксованих елімінантів вийшла з ужитку разом із позначуваними поняттями і не потрапила до реєстрів сучасних словників (історизми), іншу (архаїзми) витіснили синонімічні номени, що ввійшли до наступних кодифікаційних праць. Виявлено також низку стилістично маркованих діалектних лексичних одиниць (із позначками гал., діал., зап.), вилучених із загальномовних словників ще на початку 30 рр. ХХ ст.

Установлено, що кодифікаційні реєстри 20-30 рр. ХХ ст. значно розширюють ряди варіантних реалізацій лексико-семантичної системи. Зафіксовано варіанти слів: акцентуаційні, фонетичні, морфологічні та словотвірні. Виділено комбіновані варіантні моделі: акцентуаційно-словотвірні, акцентуаційно-фонетичні та акцентуаційно-фонетико-словотвірні.

Дослідження семантичної структури слів засвідчує, що значеннєвих трансформацій зазнають моносемічні та полісемічні лексичні одиниці. Порівняння модифікацій моносемічних слів у лексикографічних працях дозволило визначити два типи трансформацій: поглиблення тлумачення і зміну значення. У семантичному наповненні полісемічних лексичних одиниць виокремлено тривидову систему семантичних зрушень: розширення, звуження та переосмислення семантичної структури слова. Констатовано, що найпродуктивнішим у 20-30 рр. ХХ ст. був процес розширення семантичного обсягу слів.

Зафіксований різноджерельний лексичний матеріал, його ілюстрування дає підстави стверджувати, що кодифікація лексики у 20-30 рр. ХХ ст. відбувалася відповідно до конкретних історичних умов наукового опрацю-вання української літературної мови. Основою для добору мовних явищ до реєстрів слугували записи із художніх, науково-публіцистичних творів, усної народної мови, фразеологічні лексичні засоби, синоніми.

Отже, поєднання теоретичних підходів до процесів унормування української літературної мови у 20-30 рр. ХХ ст. і практики відображення словникового складу в лексикографії дасть змогу об'єктивно оцінити значення студійованого періоду для подальшої роботи над удосконаленням нормативної системи літературної мови.

ПУБЛІКАЦІЇ

1. Мельник Т.П. Осмислення проблеми нормування української літературної мови Оленою Курило / Т.П. Мельник // Сучасні наукові дослідження - 2006 : матеріали ІІ міжнародної науково-практичної конференції [„Сучасні наукові дослідження - 2006”], (Дніпропетровськ, 20 - 28 лютого 2006 року). Том 40. Філологічні науки. - Дніпропетровськ : Наука і освіта, 2006. - С. 18-20.

2. Мельник Т.П. Осмислення процесів нормування українськими мовознавцями діаспори / Т.П. Мельник // Діаспора як чинник утвердження держави Україна у міжнародній спільноті: матеріали першої міжнародної наукової конференції [„Діаспора як чинник утвердження держави Україна у міжнародній спільноті”], (Львів, 8 - 10 березня 2006 р.) / М-во освіти і науки України. Національний університет „Львівська політехніка”. - Львів, 2006. - С. 229-231.

3. Мельник Т.П. Проблема нормування лексики української літературної мови у працях М. Сулими / Т.П. Мельник // Актуальні проблеми граматики і лексикології : матеріали міжнародної науково-теоретичної конференції [„Актуальні проблеми граматики та лексикології”], (Вінниця, 4 - 5 жовтня 2006 р.) / М-во освіти і науки України. Вінницький державний університет імені М. Коцюбинського. - Вінниця : ВДПУ імені М. Коцюбинського, 2006. - С. 134-138.

4. Мельник Т.П. Відображення проблеми нормування у наукових студіях мовознавців 20-30 рр. ХХ ст. / Т.П. Мельник // Лінгвостилістика: об'єкт - стиль, мета - оцінка : зб. наук. праць, присвячений 70-річчю від дня народження проф. С. Я. Єрмоленко. - К., 2007. - С. 493-498.

5. Мельник Т.П. Проблема критеріїв нормування лексики української літературної мови в науковому доробку М. Пилинського / Т.П. Мельник // Зб. матеріалів міжнар. наук. конф. [„Лінгвалізація світу: теоретичний та методичний аспекти”], (Черкаси, 25 - 26 травня 2006 р.) / М-во освіти і науки України. Черкаський національний університет імені Б. Хмельницького. - Черкаси : Брама-Україна, 2007. - С. 126-129.

6. Мельник Т.П. Розвиток лексичного складу української літературної мови у 20-30 рр. ХХ ст. / Т.П. Мельник // Вісник Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника. Серія : Філологія. - Івано-Франківськ : Видавничо-дизайнерський відділ ЦІТ, 2007. - Вип. ХV-ХVІІІ. - С. 361-365.

7. Мельник Т.П. Теоретичні засади нормування української літературної мови / Т.П. Мельник // Лінгвістика : зб. наук. праць Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка. - Луганськ : Альма-матер, 2007. - № 2 (12). - С. 189-194.

8. Мельник Т.П. Фіксація варіантності у „Російсько-українському словнику” (1924 - 1933 роки) / Т.П. Мельник // Наукові записки. Серія : Філологія: зб. наук. праць / [наук. ред. Н. Л. Іваницька ]. - Вінниця, 2008. - Вип. 10. - Т. 2. - С. 41-45.

9. Мельник Т.П. Вплив зовнішньокультурних та внутрішньокультурних чинників на розвиток української літературної мови у 20 - 30 рр. ХХ ст. / Т.П. Мельник // Наукові записки. Серія : Філологічні науки (мовознавство) - Кіровоград : РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2009. - Випуск 81 (1). - С. 352-355.

10. Мельник Т.П. Погляди Івана Огієнка на унормування української літературної мови / Т.П. Мельник // Мовознавчий вісник : зб. наук. праць / Черкаський національний університет ім. Б. Хмельницького / [відп. ред. Г. І. Мартинова]. - Черкаси, 2009. - Вип. 9. - С. 57-62.

Размещено на Allbest.ru