Період у структурній організації тексту

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

УДК 81'367.335

Період у структурній організації тексту

10.02.01 - українська мова

Автореферат на здобуття наукового ступеня кандидата

філологічних наук

Тітова Ольга Борисівна

Донецьк 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі української мови та прикладної лінгвістики Донецького національного університету Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: кандидат філологічних наук, доцент кафедри української мови та прикладної лінгвістики Фроляк Любов Дмитрівна, Донецький національний університет

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор кафедри українознавства Ожоган Василь Михайлович, Інститут повітряного і космічного права та масових комунікацій Національного авіаційного університету;

кандидат філологічних наук, доцент кафедри української мови, декан гуманітарного факультету Пац Любов Іванівна, Горлівський державний педагогічний інститут іноземних мов

Захист відбудеться 16 квітня 2010 року о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 11.051.10 для захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук при Донецькому національному університеті (83001, м. Донецьк, вул. Університетська, 24).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Донецького національного університету (83001, м. Донецьк, вул. Університетська, 24).

Автореферат розісланий “12” березня 2010 року.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради К 11.051.10 кандидат філологічних наук, доцент М.О. Вінтонів

синтаксичний морфемний експресія

АНОТАЦІЯ

Тітова О. Б. Період у структурній організації тексту. Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.01 “Українська мова” / О. Б. Тітова. - Донецьк. - 20 с.

Дисертацію присвячено вивченню періоду як одиниці тексту, аналізу його структурно-семантичних, комунікативних і функціональних особливостей. Досліджено основні ознаки періоду-висловлення (предикативність, модальність, синтаксичний повтор). Встановлено роль морфемного та лексико-семантичного повторів в організації зазначеної одиниці. Проаналізовано вплив ритмічної впорядкованості періоду на мелодику прозового тексту. З'ясовано текстотвірний потенціал досліджуваної конструкції.

Запропоновано класифікацію періодів за кількістю відображених у змісті висловлення подій, за комунікативним завданням, за модальністю. Подано опис композиційно-мовленнєвих типів періодів. Вивчено особливості функціонування періодів у тексті художньої прози.

Ключові слова: період прозового тексту, період-висловлення, синтаксичний повтор, автосемантичність, композиційно-мовленнєві типи періодів, функції періодів.

АННОТАЦИЯ

Титова О.Б. Период в структурной организации текста. Рукопись. Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.01 “Украинский язык” / О. Б. Титова. - Донецк. - 20 с.

Диссертация посвящена изучению периода как единицы текста, анализу его структурно-семантических, коммуникативных и функциональных особенностей. Исследованы основные признаки периода-высказывания (предикативность, модальность, синтаксический повтор). Установлена роль морфемного и лексико-семантического повторов в организации указанной единицы. Проанализировано влияние ритмической упорядоченности периода на мелодику прозаического текста. Определен текстообразующий потенциал исследуемой конструкции.

Периоды классифицируются по количеству отображенных в содержании событий, по коммуникативному заданию, по модальности. Представлено описание композиционно-речевых типов периодов. Изучены особенности функционирования периодов в тексте художественной прозы.

Ключевые слова: период прозаического текста, период-высказывание, синтаксический повтор, автосемантичность, композиционно-речевые типы периодов, функции периодов.

SUMMARY

Titova O. B. Period in the Structural Text Arrangement. Manuscript. Thesis for a degree of Candidate of Philological Science in speciality 10.02.01 “The Ukrainian Language” / O. B. Titova. - Donetsk. - 20 p.

The study of the period as a statement has been first carried out in the thesis. Specific structural-semantic and pragmatic signs of the period has been studied, including predicativity, modality, iteration (syntactic, morphemic, lexical-semantic). Structural signs of mono-predicative and poly-predicative periods have been defined. Different means to express modal planes of the period (objective and subjective) have been studied: traditional (forms of the predicate, transposition of the verb tense forms / intonation, modal particles, interjections, parenthesis and cut-in components) and specific (pressurizing, amplifying or protasis members rating, enumerative intonation, rising / falling tone of voice, pause at the intersection of two parts). It has been found out that the subjective modality can be concealed, implicatively expressed, and can be read in the sub-text. It has been underlined that iteration of structurally similar elements of protasis is a necessary criterion of the period build-up.

Periods have been classified in terms of the number of events reflected in the statement, in terms of communicative task and modality. Having characterized the principle modal types of the periods it has been found out that such a many-sided phenomenon as modality obtains additional expressive colouring at the period, which make this structure differ from other units of expressive syntax.

Unique theme-rheme relations, means of expressing theme-rheme relations, unique ways of forming syntactic expressiveness have been pointed out.

Text-forming potential of the period has been studied, it has been stated how autosemantic it is, bonds of semantic dependence of this structure and its text-forming potential have been illustrated. Periods have been proved to be highly autosemantic, if they are found at the beginning of the paragraph, for they are of generalized cognitive character, period-maxims have been characterized as expressing personal opinion of the author.

Speech types of the period such as the period-description, period-narration, period-meditation has been thoroughly studied.

Specific features of functioning of the period has been examined, it has been stated that its principle functions are expressive-generalizing, informative, communicative-pragmatic and logical.

Expressive-generalizing function of the period consists in its being both a semantically capacious form that allows to express a complex statement as a syntactic whole and an valuable expressive element of the fiction text structure. The period can render not only expressiveness but can also be a unity of diversity; so the period makes a text both expressive and gives an opportunity to save words. Therefore, the period is a means of expressive syntax. Particular artistic effect provides the period with the intonation-syntactic parallelism, which gives the feeling of “rhythmical expectation” of every following element of the construction and its realization.

Expressive potential of the period is implemented in amplification, antithesis, gradation, anaphora, polysyndeton, accumulation, retardation and stylistic convergence. In the course of the comparative analysis of different stylistic means at the plane of the period and that of the stylistic structures, which are not the period; the advantage of the period is getting more obvious, it consists in its ability to render expressiveness and as well as express the unity of diverse features of the reality reflected in the text.

Informative function is implemented in the period carrying this or that information, essential for the plot development.

Communicative-pragmatic function consists in the influence of the information found in the period on a reader or a listener. The form of the period is suitable to express persuasive opinions, to display author's individuality, to estimate different events, actions and objects: two parts, protasis and apodosis, complete each other, help to unite notions expressing common ideas. Periods as statements with maximal structural capacity and semantic range can function on the text level as logically completed pieces of speech that render some definite information briefly, i.e. perform the logical function.

Structural peculiarities of the period give an opportunity to specify, to mitigate or strengthen qualitative characteristics of objects, phenomena, personages, to express a thought in the course of its formation, etc.

Laconism, factuality, aestheticism, figurativeness, evaluation are organically combined in this construction.

Keywords: period of a prosaic text, period-statement, syntactic iteration, composition-and-speech types of the period, period functions.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

За останні десятиліття в мовознавстві помітно посилився науковий інтерес до тексту як структурно-смислового цілого. При цьому лінгвісти зосереджують увагу на дослідженні семантичних та комунікативних особливостей тих текстових компонентів, що беруть активну участь у творенні його єдності. До таких текстотвірних засобів належить і період.

З часів античності й дотепер період перебуває під пильною увагою дослідників. У наукових працях, присвячених зазначеній конструкції, виявлено її структурні, логіко-граматичні, семантичні, прагматичні та стилістичні ознаки. Проте вчені так і не дійшли єдиного висновку щодо лінгвістичного статусу періоду. Античні філософи вважали його риторичним засобом, пізніше він розглядався як стилістичне явище. У російській та українській мовознавчій науці XVIII-XІХ ст. період вивчався в межах граматики і стилістики.

У ХХ ст. дослідники слов'янського мовознавства розглядають період як мовну одиницю, що співвідноситься з реченням (Д.М. Овсянико-Куликовський, І.Г. Чередниченко, М.В. Арінштейн), а також тлумачать його як синтактико-стилістичну категорію (О.М. Пєшковський, А.О. Акішина, Г.М. Молоткова, Н.Г. Ареп'єва). Крім того, наприкінці 90-х рр. визначився ще один підхід до вивчення періоду, репрезентований А.М. Галас, за яким період - це “висловлювання”, що посідає особливе місце в системі речення: “Якщо системи (підсистеми) кожного з типів речення, умовно кажучи, займають горизонтальне положення, утворюючи своєрідні паралельні шари, то система періоду ніби пронизує їх у певній частині і займає вертикальне положення в системі речення”. Таке розуміння природи й сутності періоду стало підґрунтям для його подальшого дослідження в комунікативному аспекті.

Сьогодні період є об'єктом вивчення лінгвістики тексту. У центрі уваги науковців знаходяться такі питання: синтактико-стилістичні та текстотвірні ознаки періоду (Л.І. Байкова, А.П. Загнітко), семантико-синтаксичні засоби оформлення та принципи прагматичного аналізу цієї одиниці (Г.П. Нємець, Л.І. Байкова). Однак у вітчизняному мовознавстві текстотвірної параметризації періоду ще не здійснено. Серед наукових розвідок відсутні роботи, у яких були б розглянуті семантична структура й комунікативні особливості періоду-висловлення, а також текстотвірний потенціал періоду як елемента тексту художньої прози. Теоретичною важливістю та недостатньою науковою розробленістю зазначених питань, необхідністю системного опису періоду як одиниці тексту зумовлена актуальність дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Тема дисертації була затверджена на засіданні наукової координаційної ради “Українська мова” Інституту української мови НАН України - протокол № 32 від 23 травня 2006 року.

Дисертаційне дослідження є частиною комплексної наукової теми кафедри української мови та прикладної лінгвістики Донецького національного університету “Лексичні і граматичні форми і категорії в мовно-національній картині світу” (Г 05/12).

Уся дисертація загалом та її окремі розділи обговорювалися на засіданні кафедри української мови та прикладної лінгвістики Донецького національного університету.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертації є системний опис періоду як одиниці тексту, аналіз його текстотвірних, структурно-семантичних і функціональних особливостей.

Поставлена мета вимагає розв'язання таких завдань:

окреслити ознаки періоду як висловлення;

проаналізувати роль синтаксичного, морфемного та лексико-семантичного повторів у структурно-семантичній організації періоду;

з'ясувати текстотвірний потенціал періоду;

подати характеристику композиційно-мовленнєвих типів періоду;

дослідити своєрідність передачі синтаксичної експресії на рівні періоду;

вивчити особливості функціонування періодів у тексті художньої прози.

Об'єкт дослідження - період прозового тексту.

Предмет дослідження - структурно-семантичні та прагматико-комунікативні ознаки періоду як висловлення, його композиційно-мовленнєві типи, а також функції періоду в тексті художньої прози.

Матеріал дослідження - українська художня проза ХІХ-ХХ ст.

Методи дослідження. Основним методом є комплексний лінгвостилістичний опис періодів і закономірностей їхнього функціонування в контексті художнього твору, що включає в себе системно-структурний і функціональний підходи, зіставно-типологічний аналіз, який дозволив визначити семантичні та стилістичні відтінки окремих типів періодів.

У дослідженні враховано теоретичні положення лінгвістики тексту, лінгвостилістики та риторики.

Наукова новизна одержаних результатів зумовлена тим, що вперше в українському мовознавстві проведено комплексний аналіз структури й семантики періоду як одиниці тексту. Розглянуто засоби вираження предикативності зазначеної конструкції. Установлено роль синтаксичного, морфемного та лексико-семантичного повторів в організації періоду. Досліджено вплив ритмічної впорядкованості періоду на мелодику прозового тексту. Визначено текстотвірний потенціал періоду. Здійснено опис основних функцій періоду в тексті художньої прози.

Теоретичне значення дисертаційного дослідження полягає в розвитку теоретичних засад лінгвістики тексту: у поглибленні розуміння ознак періоду як висловлення, в уточненні ролі синтаксичного повтору як основного принципу побудови періоду та значення морфемного й лексико-семантичного повторів для формування досліджуваної одиниці, з'ясуванні текстотвірного потенціалу періоду прозового тексту, у виявленні закономірностей надання прозовому тексту мелодійності та експресивності за допомогою періоду, у встановленні основних функцій періодів у тексті художньої прози.

Практичне значення дослідження визначає те, що матеріали й теоретичні положення дисертації можуть бути використані при вдосконаленні наукового курсу з лінгвістики художнього тексту, при текстологічному дослідженні конкретних творів, при написанні підручників або посібників для ВНЗ, ліцеїв, гімназій, середніх загальноосвітніх шкіл, а також стануть у нагоді при підготовці дипломних, курсових, магістерських робіт. Окремі результати дослідження знайдуть застосування в університетських курсах “Лінгвістика тексту”, “Текстологія”, “Теорія тексту”, “Стилістика”, “Риторика”.

Особистий внесок здобувача. Усі результати дослідження одержані автором особисто.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та результати дисертації були предметом наукових доповідей та обговорювалися на таких конференціях: ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції “Наука і освіта” (Дніпропетровськ, 2004), ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції “Динаміка наукових досліджень, 2004” (Дніпропетровськ, 2004), ІІ міжрегіональній конференції молодих учених “Дослідження молодих науковців у галузі гуманітарних наук” (Горлівка, 2004), Міжнародній науковій конференції “Проблеми загальномовної та ареальної семантики” (Луганськ, 2005), Міжнародній науковій конференції “Актуальні проблеми функціональної лінгвістики” (Харків, 2005), Міжнародній науковій конференції “Проблеми загальномовної та ареальної семантики” (Луганськ, 2007), ІІ Всеукраїнській науково-практичній конференції студентів і молодих учених “Україністика: нові імена в науці” (Горлівка, 2009).

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів (“Період як об'єкт лінгвістичного дослідження”, “Період у структурі тексту художньої прози”, “Основні функції періодів у тексті художньої прози”), висновків, списку використаної літератури (239 позицій), списку використаних джерел (150 позицій), додатків (ілюстративного матеріалу з покажчиком композиційно-мовленнєвих типів періодів, картотеки). Повний обсяг дисертаційного дослідження - 198 с.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі розкрито стан наукової проблеми в сучасному мовознавстві, обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету й завдання роботи, визначено предмет та об'єкт дослідження, описано методи і принципи опрацювання матеріалу, окреслено теоретичну і практичну цінність одержаних результатів та форми їхньої апробації.

Перший розділ “Період як об'єкт лінгвістичного дослідження” складається з трьох підрозділів.

У підрозділі “Історія вивчення періоду” подано історичну динаміку вивчення періоду. Увесь теоретичний матеріал розподілено за такими етапами розвитку мовознавчої науки: часи античності, ХVIII-XIX ст., ХХ - початок ХХІ ст. Проаналізовано визначення періоду, його типологію в працях античних філософів (Ісократа, Аристотеля, Деметрія), українських учених (Ф. Прокопови ча, І. Вагилевича, М. Осадці, І. Нечуя-Левицького, В. Сімовича, М. Левицького, Л. Булаховського, М. Арінштейна, І. Чередниченка, А. Акішиної, А. Коваль, О. Пономарева, І. Вихованця, Д. Баранника, А. Галас) та російських мовознавців (М. Ломоносова, І. Рижського, М. Кошанського, П. Смирновського, І. Лискова, О. Востокова, Д. Овсянико-Куликовського, І. Давидова, А. Шапіро, О. Карпова, Г. Молоткової, Г. Нємця, Т. Шурішиної, Л. Байкової). Окреслено найважливіші напрямки дослідження періоду як мовної одиниці.

У підрозділі “Структурно-семантична організація періоду” викладено розуміння змістових відношень між частинами періоду й особливостей формальної та семантичної організації досліджуваної конструкції. Підкреслено, що засобами зв'язку між частинами періоду є не тільки сполучники сурядності й підрядності, сполучні (відносні) слова, інтонація, повторювані в підвищенні та пониженні слова або словосполучення, але й пари корелятів і особливий порядок слів, при якому: протазис починається повтором слова, яке виступає підметом аподозису; підмет винесено на початок періоду, а логічно наголошений присудок стоїть на початку аподозису. Зроблено висновок, що членами періоду є синтаксеми, синтаксичні групи, блоки, предикативні одиниці, які, виступаючи більшими чи меншими сегментами висловлення, виконують важливу структурну, смислову, граматичну та інтонаційну функцію.

У підрозділі “Проблема класифікації періодів” із метою накреслити вихідні принципи вивчення періоду як одиниці тексту проведено аналіз основних класифікацій періодів: за відповідністю до одного з типів речення, а також за способами зв'язку між частинами.

Другий розділ “Період у структурі тексту художньої прози” складається з п'яти підрозділів.

У підрозділі “Період як висловлення” простежено основні ознаки періоду-висловлення. Зазначено, що періоду притаманні специфічні структурно-семантичні й прагматичні риси, які виходять за межі ознак, властивих реченню, оскільки він “становить розгалужену синтаксичну композицію, гармонійно організовані частини якої утворюють складну тематичну і структурну цілісність”.

Синтаксичні категорії, що формують речення та співвідносять його зміст із дійсністю - предикативність та модальність - основні ознаки й періоду-висловлення.

Морфологічною домінантою реальної модальності періоду виступає дійсний спосіб дієслова, що не має спеціальних засобів вираження та реалізується в трьох часових планах: теперішньому, минулому, майбутньому. Проте в художніх текстах спостерігаємо й переносне використання (транспозицію) часових форм дієслова. Так, теперішній час на рівні періоду прозового тексту часто набуває значення минулого в описах природи, створюючи таким чином ефект присутності, або майбутнього, відображуючи дію, що обов'язково відбудеться, минулий - виступає синонімом теперішнього при запереченні.

Форми наказового й умовного способів, яким притаманна часова невизначеність, оформлюють інформацію як дещо бажане або необхідне, тобто виражають категорію ірреальності. У межах однієї періодичної конструкції протазис часто має значення реальності, аподозис - ірреальності: “А коли ця смішна людина із снігом на волоссі й цвітом маку на серці думає про маленьку, смугляву, вередливу жіночку і стає на коліна перед її образом, і плутає всі цифри в бухгалтерських книгах, і всі цифри, всі книги, всі люди для неї нудні й непотрібні, // то що це таке з ним, хотів би він знати?” (В. Винниченко). Як бачимо, у протазисі реальна модальність виражена дієсловами теперішнього часу думає, стає, плутає, в аподозисі умовна частка би при дієслові хотів виражає бажану дію, тобто ірреальну.

Друга обов'язкова модальна площина висловлення - суб'єктивна модальність - може бути виражена на рівні періоду як експліцитно, так й імпліцитно.

Універсальним засобом експлікації суб'єктивної модальності вважаємо інтонацію, що посилює таке значення або ускладнює його додатковими відтінками. Наприклад, у періоді “Та перед цим пенсіонером життя котилося, завод красувався, Дніпро співав під берегом, щастя віяло над степами, - // хто сказав, що старість - не радість?!” (Ю. Яновський) автор за допомогою питально-окличної інтонації передає негативну оцінку сформованих у суспільстві стереотипів.

Виразниками суб'єктивно-модальної авторської оцінки є також модальні частки (стверджувальні, заперечні, спонукальні, питальні та власне модальні): “Було, правда, в тонкій смаглявості його блідого обличчя, відтіненого борідкою, щось інтелігентне і навіть шляхетне, а в твердому темному погляді зблискувало і зовсім уже щось незвичайне, гаряче, майже маніакальне, - // але все це навряд чи могло тут кого-небудь притягти, воно ще більше відлякувало” (О. Гончар). Уживання в другій частині модальної частки навряд чи надає всьому висловленню суб'єктивно-модального значення проблематичної достовірності.

Прямими експлікаторами суб'єктивної модальності виступають вигуки, які служать для безпосереднього вияву реакції мовця на факти та явища дійсності, а також виражають наказ або спонукання до дії й використовуються як незалежні слова, словосполучення чи навіть речення, вільно введенні до складу висловлення. Найчастіше в періодах прозового тексту спостерігаємо вживання емоційних і спонукальних вигуків.

Різні аспекти суб'єктивного ставлення мовця до повідомлюваного: упевненість, невпевненість, припущення, можливість, імовірність, виділення основного у висловленні, підкреслення висновку, емоційну оцінку, - відображують вставні (модальні) слова та словосполучення. Разом із тим структура періоду дозволяє поєднувати в одному висловленні декілька семантичних значень: “Щоправда, бог не вельми дослухався до його молитов: позаминулої осені Сироватка ледве вихопився конем до лиману, степ палав од Кизикермена до Перекопа, згоріла Сироватчина куга і весь риштунок, - // то, мабуть, через те, що не він один, а надто багато їх шепоче йому у вуха молитви” (Ю. Мушкетик).

Наше дослідження прозових творів також показало, що в художньому тексті вставлені компоненти на рівні періоду (як у протазисі, так і в аподозисі) не тільки доповнюють, уточнюють і розвивають зміст висловленого, але й передають певні емоції мовця.

Імпліцитна модальність притаманна періодам-висловленням з імпліцитною (прихованою) семантикою. Якщо експліцитний зміст (модальність) періоду залежить від значення тих лексико-граматичних та синтаксичних компонентів, які входять до його складу, то імпліцитний - може прочитуватися в підтексті.

Відповідно до класифікації модальних типів речення, запропонованої О.С. Мельничуком, виділяємо сім модальних типів періодів: зі значенням розповідності (період є розповіддю про когось чи про щось або описом чогось); зі значенням питальності (питанням виступає або весь період, або тільки аподозис); зі значенням спонукальності (у періодах формулюється спонукання до дії); зі значенням бажальності (період виражає побажання за допомогою умовного способу дієслів або часток б, би, аби, щоб і т.д.); зі значенням умовності (період передає не реальну, а тільки можливу за певних умов дію); зі значенням імовірності (протазис або аподозис періоду обов'язково у своєму складі мають частки, що вносять у повідомлення відтінки ймовірності, припущення, можливості); зі значенням переповідності (суб'єктивна передача чужих думок, спостережень та оцінка їх із боку мовця).

Період, завдяки своїм структурним особливостям, надає нові можливості для вираження суб'єктивно-модальної авторської оцінки. Пор.: “Якби вона була бідна, якби вона була простою селянкою, якби вона була без просвіти, - // він взяв би її не думаючи, не гадаючи” (І. Нечуй-Левицький) та “Якби це залежало тільки від Тані, вона у відзнаку примирення весь день отут цілувалася б, чіплялася б Богданові на шию, забувши про конспекти, про екзамени, про все на світі” (О. Гончар). Запропоновані висловлення належать до одного модального типу, оскільки мають одне модальне значення - умовності, експлікаторами якого є сполучник якби та дієслова умовного способу взяв би, цілувалася б, чіплялася б. Проте модальність періоду підкреслена додатковими засобами реалізації - нанизуванням членів протазису, перелічувальною інтонацією, підвищенням-пониженням голосу, паузою на межі двох частин, що надає висловленню більшої експресивності.

Отже, таке багатогранне явище, як модальність, набуває на рівні періоду додаткового експресивного забарвлення. Саме це й вирізняє досліджувану конструкцію в широкому спектрі одиниць експресивного синтаксису.

Комунікативну структуру періоду-висловлення утворюють два компоненти - тема й рема. Тема (протазис) поєднує період із попереднім висловленням, рема (аподозис) дає поштовх для подальшого розвитку думки.

Актуальне виділення теми періоду посилює наявність постпозитивної частки же (ж), а виділенню реми сприяють частки тільки, лише (лиш), навіть, саме, не та відокремлені члени речення: “Коли ж перед очима встало, як марево у хмарах, велике місто і стіною виступили, розгорнулися зелені київські гори - горді й холодні, на горах - інші гори, стіни, мури, мережані будинки, золочені верхи, суворі й байдужі; коли внизу під горами крицею блиснули сині дніпрові хвилі, а над ними вгорі виросли сади, арки, мости, монументи, - // бідні новаки-селючата поніміли, і серце їх занило” (С. Васильченко); “Посилав Мотрю до батьків, потайки сам бачився з Кочубеєм, благав, заклинав, руки цілував, щоб з гетьманом примирився, - // не помогло” (Б. Лепкий); “І білі черепи, такі лячні нині, і чорні холодні кущі з покрученими лозами, і місячне світло, що, мов велетенські руки білого страховища, простяглось до них, а врешті, не відомий досі душевний процес, такий чудний і загадковий, - // все те обняло її жахом, холодним і обезвладнюючим” (М. Коцюбинський).

Як протазис, так і аподозис періоду можуть формувати нерозчленовані висловлення, усі компоненти яких стосуються реми. Найчастіше вони фігурують в описових та розповідних періодах. Зазвичай це односкладні називні речення, перелік яких становить протазис: “Перекошений рот, гостре підборіддя, накриво закарлючений ніс, довбані дірки замість очей, вугласта голова, - // і на всім печать чогось такого бридкого, розпусного, найогиднішого, що хотілося вибігти на свіже повітря...” (Г. Хоткевич). Іноді зазначені конструкції виконують роль аподозису: “Жінка була в залізних окулярах, у вовняній простенькій сукні, в білій селянській хустині, з повним кошиком в одній руці, з вузликом і старою парасолькою в другій, - // сільський лікар або вчителька...” (О. Ільченко).

Залежно від кількості відображених у змісті подій поділяємо періоди на однооб'єктні та різнооб'єктні Однооб'єктні періоди містять повідомлення про одну подію та один суб'єкт дії, різнооб'єктні - розповідають про кілька подій та мають щонайменше два суб'єкти дії. Відповідно до класифікації П. Адамця, розрізняємо загальноінформативні, частковоінформативні, загальноверифікативні, часткововерифікативні періоди.

Компонентами семантичної структури періоду є диктум (об'єктивний зміст висловлення) та модус (суб'єктивно-модальна інтерпретація диктуму): “Тодішній актор не обарвлений гримом, костюмом, штучним світлом, мусив бути на голому кону, ясна річ, і сильним, і гарним, і голосливим (на вулиці ж), і вправним, і невтомним, бо всю виставу вели троє-четверо-п'ятеро, - отак! - // і все це акторові було потрібне тільки затим, щоб здобути успіх у сірої сіроми, простодушного, але вибагливого глядача, успіх, який був їм потрібен - аж-аж” (О. Ільченко) - модусні елементи на вулиці ж, отак, аж-аж супроводжують основну інформацію (диктум).

Таким чином, періоду властиві загальні для всіх висловлень ознаки: 1) організація формами слів, граматично між собою пов'язаними; 2) функція повідомлення; 3) інтонація повідомлення; 4) здатність поєднуватись з іншими висловленнями у складі тексту.

У підрозділі “Роль повтору в структурно-семантичній організації періоду” увагу зосереджено на дослідженні одного з найважливіших принципів структурної та семантичної організації періоду - повторі. Зокрема, визначено, що на рівні цієї конструкції повтор виконує кілька функцій: конститутивну - формує структуру періоду, семантичну - підкреслює, виділяє основну думку періоду, експресивну - посилює виразність періоду.

Основним засобом формування періоду є перш за все синтаксичний повтор, який насамперед становить нанизування структурно однотипних елементів (сегментів, членів) протазису. Однорідний ряд протазису за допомогою інтонації або сполучників сурядності можуть створювати кілька підметів, об'єднаних навколо одного присудка, кілька присудків навколо одного підмета, кілька додатків, згрупованих навколо одного присудка, кілька означень навколо одного означуваного слова, кілька обставин при одному присудку, відокремлені члени речення: “І ця пісня, і дві тополі, і веселка над селом, і золотий туман сонця на заході, і дощик, що насправді йшов стороною, - // перевернули душу парубкові” (М. Стельмах); “І наоралися, і насіялися, і накосилися його усі біляві сини й онуки, // аж поки не взялися їх косити війни і смерть” (М. Стельмах); “Рум'яна, весела, з блискучими здоровими карими очима, взрушена надіями та мріями, // Мелася й справді багато покращала й пожвавішала” (І. Нечуй-Левицький); “Не було ні сорому, ні підняття захвату, ні думок, - // одне почуття страшної втоми від голоду” (В. Винниченко).

За наявності в першій частині періоду однорідного ряду, у другій часто знаходимо узагальнювальне слово: “Насуплені брови, гострі, чорні очі, твердий погляд, товстий голос, - // все те обсипало її спину дрижаками” (І. Нечуй-Левицький).

Досить поширеними в художній прозі є періоди з кількома рядами однорідних членів протазису, що дає можливість більш об'єктивно, виразно відтворити характер персонажа та пояснити ті почуття, які він викликає в оточуючих: “Він довго й пренудно викладав свої мандри й злигодні, змальовував навіяння й емоції, цитував власні висловлювання з приводу нещасної долі культури, релігії, врожайності, одягу, етнографії, пісенності, - // Ананій насилу стримував бажання пожбурити на заплішеного ідіота важкого кухля” (Ю. Яновський).

Часто з метою деталізації висловлення однорідні члени протазису поширюють підрядними частинами одного типу: “Як кораблі, що не припливають, як квіти, що не розквітають, як губи, що не поцілують, як діти, що ніколи не виростуть, - // ось чим ставала тепер молодість для Роксолани” (П. Загребельний).

Періодично повторюваними в протазисі можуть бути не тільки однорідні члени речення, але й однотипні предикативні частини, які за будовою дорівнюють простим двоскладним реченням: “Ще цвіло жилаве ведмеже вушко, хоч кілька жовтих округлих квіток, прибитих нічними приморозками, лежало біля кореня, ще синіла одинока квітка розпарованих братків, ще зеленіли оповиті мшистим синім оксамитом молоді пагінці, // одначе осінь уже владно господарювала в лісах, і оголені кущі шипшини червоніли продовгуватими коралами” (М. Стельмах).

Повтор однотипних односкладних предикативних частин, поєднаних за допомогою інтонації, теж виступає одним із засобів формування періоду. Найчастіше повторюваними в першій частині періоду є: означено-особові речення, що сприяють зосередженню уваги на дії: “Швидше міняйте техніку, швидше удосконалюйте її, кидайте старе, воно не витримує конкуренції, давайте способи малювать економніше і швидше, - // головне, швидше” (В. Винниченко); неозначено-особові, які підкреслюють характер позначеної дії, оскільки передають дію безвідносно до конкретної особи: “Його тягали по камерах, висаджували на столи, говорили над його головою палкі промови в його честь, - // Піня тільки кумедно поводив головою і добродушно показував усім свої ріденькі зуби” (В. Винниченко); безособові, що означають переважно зміну станів природи: “Сипало з неба сухою холодною потертю, било хугами, натрушувало злодійкувато, ліпило лапатим, валило таким білим, що чорніло в очах, - // заноси, замети, цілі стовпища снігові громадилися на мосту, робили його непроїжджим, а там і геть загрожували зламати його в хребті, навіки поховати під своєю примарною білістю” (П. Загребельний); інфінітивні, які виражають сумнів або рішучість до виконання певних дій: “Позбутися страху, визволитися з примусу сліпого і пройти свою власну дорогу, слухаючи розуму й совісті своєї, - // це найбільше завдання людини...” (Б. Лепкий).

Періоди, протазис яких побудовано на основі ряду односкладних речень, вирізняє лаконічність, фрагментарність й одночасно велика ємність змісту. Нанизування односкладних речень сприяє наростанню інтонації та динамізму, підкреслює паузу на межі протазису й аподозису.

Повтор у першій частині елементів однієї структурної моделі, що мають спільний другорядний член речення, вирівнює звучання всього протазису, посилює експресивність висловлення. Іноді однотипні синтаксичні конструкції виступають будівельним матеріалом як протазису, так і аподозису: “Весь світ щез для неї, світло померкло, люди вимерли, - // вона чула тільки ским'ячий, ненастанний біль у серці” (І. Франко).

Синтаксичний повтор, який будує протазис періоду, створюють також складні предикативні конструкції, що за структурою відповідають складносурядним та складнопідрядним реченням.

У текстах художньої прози наявні й періоди з подвійним, за визначенням О.М. Карпова, колом однорідних компонентів. Аподозис таких періодів, як і протазис, формують кілька однорідних або однотипних елементів. Крім того, у періодах прозового тексту повтор структурної моделі часто утворює не один ряд, а два й більше.

Повтор моделі, підкреслимо, може бути повним та частковим: “Але баба ж їх вимочувала, баба ж їх била праником, баба ж їх випікала на сонці, і вони чистішали, вицвітаючи в спеку, вони ставали радісніші, і здавалось, з натхненною білою усмішкою лежать у траві, припрошують пройти по собі бабину мрію, - // і вже бабина мрія ступає по них босими ногами, шкода тільки, що полотна короткі, що обриваються в траві...” (Є. Гуцало).

Спостерігаємо також використання в періодах прозового тексту синтаксичних конструкцій із повтором суб'єктної та предикатної синтаксем, об'єктних та обставинних поширювачів.

Важливе значення для формування періоду як високо організованого та експресивно забарвленого висловлення мають морфемні та лексичні повтори.

Так, повтор однакових або синонімічних префіксів виступає одним із засобів виділення певних елементів періоду, збільшення його інформативно-естетичної ємності: “Півмісяць високо плаває у чистому небі, горить; кругом його стовпились зорі: як рій коло матки, як горішки коло доброго крайця хліба, так вони витанцьовують та виблискують кругом його; а він, зрадівши, так висвічує на все небо, так вистилає своїм світом укриту білим снігом землю, горить в однім місці сизим огнем, у другім зеленим, у третім червоним, аж жовтогарячим, - // мов хто розкидав дороге намисто по землі” (Панас Мирний).

Велика частотність вживання є характерною для повтору суфіксів, особливо зі значенням пестливості або здрібнілості: “Чистенька ясна світличка з зеленими вазонами та білими завісами на вікнах, стіл з самоваром, молоденька панночка, гарна, як зірочка, жвава й привітна, - // все це неначе повіяло на неї подихом давнього щасливішого життя, коли й вона сама була молода й гарна, як Уляся, і ще не зазнала ніякого лиха, ніякої важкої пригоди в житті” (І. Нечуй-Левицький).

На лексико-семантичному рівні періоду активно функціонують синонімічний, антонімічний, гіпонімічний та семантичний повтори, з-поміж яких найбільш виразним є лексичний повтор контекстуальних синонімів: “А Німеччина салютує, гримить, тріпочеться в національних прапорах, - // стрічає тріумфуючого нареченого, владику й господаря свого” (В. Винниченко). Дієслова салютує, гримить, тріпочеться в наведеному висловленні виступають контекстуальними синонімами, оскільки набувають спільної семи - урочиста зустріч переможця. Вони дозволяють авторові в нестандартній формі змалювати побачену картину.

У підрозділі “Період як ритмічна одиниця прозового тексту” розглянуто ще один із засобів організації періоду - ритм. З'ясовано, що висота тону протазису залежить від кількості однорідних (однотипних) компонентів, які входять до його складу: чим їх більше, тим мелодійна лінія вища. Безпосередніми засобами створення ритму періоду виступають: а) інверсія; б) варіювання прямого та непрямого порядку слів; в) “нанизування” у протазисі однорідних членів речення або однотипних частин, що створює інтонаційно-синтаксичний паралелізм.

Інтонаційно-синтаксичний паралелізм у періоді часто поєднується з анафоричними повторами. Художня сутність такого прийому полягає в створенні відчуття “ритмічного очікування” кожного наступного елемента конструкції, а підтвердження або непідтвердження цього очікування й забезпечує особливий художній ефект.

Виняткової чіткості ритм набуває, якщо перелік членів протазису супроводжує багатосполучниковість, оскільки на кожен наступний сполучник падає логічний наголос. Ритм періодів, аподозис яких відкриває узагальнювальне слово, відрізняється від ритму періодів, де такого слова немає: використання на початку аподозису узагальнювального слова не тільки концентрує увагу читача, сприяє експресивному підсиленню того, що виражено окремим однорідними членами протазису, але й підкреслює інтонаційну різницю між частинами періоду.

Підрозділ “Текстотвірний потенціал періодів” присвячено вивченню періоду як складової частини, будівельного матеріалу цілого тексту.

З'ясовано, що ступінь автосемантичності періодів залежить від того, у яких композиційних частинах тексту вони знаходяться: у локальному початку, усередині чи наприкінці абзацу. Автосемантичність періоду-початку абзацу більш висока, порівняно з періодами, які стоять усередині абзацу або завершують його. Незалежність періодів, що графічно збігаються з абзацами, є неповною, оскільки вони виступають закінченими інтонаційно й за змістом окремими епізодами, безпосередньо пов'язаними з тематикою всього твору. Максимальний ступінь автосемантичності притаманний періодам-сентенціям.

Здатність до незалежності від контексту зумовлює вживання періоду на рівні композиції: у ролі експозиції, кульмінації, лейтмотиву твору або окремого епізоду. Спостерігаємо й випадки побудови літературних творів тільки за допомогою періодів, що найяскравіше свідчить про їхній текстотвірний потенціал і тяжіння до автосемантичних структур.

Період часто передає глузливо-іронічне ставлення автора до предмета висловлення. Засобами творення комічного на рівні періоду є: алогізм, порівняння, повтор, метафора, гіпербола, епітет, риторичне питання, поєднання дійсного й вигаданого, тавтологія. Проте прийоми комічного суперечать самій природі цієї конструкції, а тому періоди не дуже поширені в сатиричних творах.

Періоду як текстовій одиниці притаманні такі ознаки: здатність до автосемантичності, структурна та смислова завершеність, стислість та лаконічність.

У підрозділі “Композиційно-мовленнєві форми періодів прозового тексту” всебічно досліджено мовленнєві типи періодів, а саме: періоди-описи, періоди-розповіді, періоди-роздуми.

Функцією періодів-описів, як і будь-яких інших описових висловлень, є характеристика предметів або явищ у певний момент дійсності. Саме тому основне смислове навантаження в періодах-описах несуть іменники та прикметники, оскільки іменники мають предметне значення, без якого неможливо передати думку, а прикметники дають змогу стисло і яскраво окреслити ознаку предмета чи явища. Часто в періодах-описах уживають просторові маркери - іменники в непрямих відмінках або прислівники, які виражають просторову локалізацію та межі описуваного, указують на місце дії й виконують роль обставини. У періодах-описах, зазначимо також, широко використовують дієслова теперішнього часу, які демонструють, що дія предмета збігається з моментом мовлення або здійснюється постійно, систематично повторюється. До синтаксичних особливостей періодів-описів відносимо широке використання однорідних членів речення, номінативних речень, поєднання різних синтаксичних конструкцій в одному висловленні. Відповідно до основного функціонального призначення виділяємо такі різновиди періодів-описів: пейзаж, портрет, інтер'єр.

Специфічною ознакою періоду-розповіді є динамізм, який найчастіше реалізують дієслова минулого часу доконаного виду, що наочно демонструють, як дії змінюють одна одну. Дієслова теперішнього часу дають можливість розповісти про дію так, ніби вона відбувається на очах читача. Застосування в періоді-розповіді однієї часової форми замість іншої збагачує висловлення різними експресивно-смисловими відтінками.

Структура періоду-розповіді підпорядкована послідовності розвитку авторської думки або тому завданню, яке ставить перед собою автор. Форми періоду-розповіді часто набувають такі позасюжетні елементи композиції, як спогади героїв, екскурси в минуле, авторські відступи. Внутрішні монологи, побудовані у формі періоду-розповіді, є одним із основних прийомів відтворення емоційних сповідей від першої особи.

Побудова роздумів у формі періодів допомагає авторові в одному висловленні дослідити предмет або явище, розкрити їхні внутрішні ознаки, розглянути причиново-наслідкові зв'язки подій чи явищ, передати міркування про них, пояснити, довести або спростувати певну думку. Найбільш значимим для періодів-роздумів є добір синтаксичних конструкцій. Членами періодів-роздумів, як і будь-яких інших висловлень, можуть бути прості (двоскладні / односкладні, поширені / непоширені, повні / неповні, ускладнені / неускладнені) й складні (сполучникові / безсполучникові, сурядні / підрядні) речення, відокремлені та однорідні члени речення. Винятковість, нестандартність періодів полягає в тому, що в одному висловленні часто поєднуються речення різних типів.

Структура періоду дозволяє авторам у разі потреби в одному реченні комбінувати різні композиційно-мовленнєві форми: а) розповідь з елементами роздуму; б) опис з елементами роздуму; в) розповідь з елементами опису.

У третьому розділі “Функції періодів у тексті художньої прози” розглянуто специфіку функціонування періодів у прозових текстах. Зокрема, досліджено експресивно-узагальнювальну, інформативну, комунікативно-прагматичну та логічну функції періодів.

Експресивно-узгальнювальна функція періоду полягає в тому, що на рівні тексту він не тільки виступає семантично ємною формою, тобто дає можливість виразити складне за змістом висловлення як одне синтаксичне ціле, але й є потужним експресивним засобом впливу на читача.

Як конструктивна одиниця тексту період виконує також інформативну функцію, оскільки несе ту чи іншу, необхідну для розвитку сюжету істотну інформацію. Дослідження показало, що інформація, передана за допомогою періоду, завдяки його структурним особливостям набуває експресивного забарвлення, саме це посилює її враження на читача.

Однак роль періоду в художньому мовленні зводиться не тільки до передачі певного змісту, але й полягає у впливі на читача або слухача закладеної в тексті інформації, тобто у виконанні комунікативно-прагматичної функції.

Логічну функцію періоду забезпечує дотримання при його побудові ряду логічних законів: 1) закону достатнього обґрунтування (кожна істинна думка має бути аргументованою, доведеною), що відображений в особливій лаконічній формі аподозису; 2) закону тотожності (у процесі певного міркування будь-яке поняття або судження повинно залишатись тотожним самому собі, тобто не замінюватись іншим), який сприяє появі точних повторів, повторів-синонімів, а також дозволяє вводити уточнення, пояснення як до складу протазису, так і до складу аподозису.

У Висновках сформульовано основні результати дослідження.

Дослідження періоду в лінгвістиці тексту, що превалює в сучасних наукових розвідках, передбачає його розуміння як одиниці мовленнєвої комунікації. Періоду притаманні специфічні структурно-семантичні, логіко-граматичні, прагматичні та стилістичні риси, аналіз яких дозволяє зробити висновок: період - це висловлення з особливою ритмічно-інтонаційною побудовою у формі багатокомпонентного складного або простого поширеного речення, структурно-змістовими частинами якого є підвищення (протазис) та пониження (аподозис).

Основними диференційними ознаками періоду як висловлення є: 1) організація формами слів, граматично між собою пов'язаними; 2) предикативність; 3) комунікативна спрямованість; 4) монотематичність; 5) ритмічність; 6) інтонація повідомлення; 7) функція повідомлення; 8) інтонаційна та смислова завершеність; 9) здатність поєднуватися з іншими висловленнями в складі тексту.

Незважаючи на розгорнутість періоду, виділяємо не тільки поліпредикативні, але й монопредикативні структури. Період, будова якого відповідає простому реченню, має один предикативний центр, тобто належить до монопредикативних одиниць. Період зі структурою складного речення є поліпредикативним.

Як поліпредикативні кваліфікуємо й періоди з однорідними присудками, а також періоди, членами протазису яких є напівпредикативні (відокремлені) конструкції.

Важливим смисловим параметром періоду-висловлення виступає модальність (об'єктивна й суб'єктивна), експліцитне вираження якої забезпечують як традиційні, так і специфічні інтонаційні та лексико-граматичні засоби. До традиційних відносимо: форми предиката дійсного, умовного й наказового способів; інтонацію, модальні частки, вигуки, вставні та вставлені компоненти. Специфічними засобами реалізації модальності на рівні періоду є: нагнітання (ампліфікація або градація) членів протазису, перелічувальна інтонація, підвищення-пониження голосу, пауза на межі двох частин.

Таке багатогранне явище, як модальність, набуває на рівні періоду додаткового експресивного забарвлення, що й вирізняє цю структуру в широкому спектрі одиниць експресивного синтаксису.

Період належить до диремних висловлень, оскільки в ньому наявні дві комунікативні структури - тема й рема.

Актуальне членування накладається на граматичну будову періоду, дозволяючи виділяти різноманітні відтінки думки щодо певного об'єкту.

Залежно від кількості відображених у змісті подій поділяємо періоди на однооб'єктні та різнооб'єктні, відповідно до комунікативного завдання - на інформативні, у яких розгортається змістовна інформація, та верифікативні, які служать для ствердження або заперечення, контраргументації.

Одним із найважливіших принципів організації періоду виступає синтаксичний повтор, проявом якого є нанизування структурно однотипних елементів протазису, а також повторення суб'єктної та предикатної синтаксем, об'єктних та обставинних поширювачів як у першій частині, так і в другій.

Синтаксичний повтор впливає на семантику періоду, сприяючи виділенню ключових компонентів висловлення.

Важливими засобами побудови періоду вважаємо також морфемний і лексико-семантичний (синонімічний, антонімічний, гіпонімічний та семантичний) повтори.

Роль морфемного повтору в періоді прозового тексту може бути різноманітною - від надання висловленню особливого колориту до створення конкретного художнього образу.

Лексико-семантичний повтор на рівні періоду бере участь у створенні таких стилістичних фігур, як ампліфікація, градація, антитеза; служить засобом зв'язку окремих образів, зливаючи їх в одну картину; надає висловленню експресивності та динамічності.

Повтори на синтаксичному, морфологічному й лексико-семантичному рівнях періоду забезпечують внутрішню цілісність макроструктури висловлення, підкреслюють важливий для розуміння його внутрішнього змісту компонент, акцентують на ньому увагу, створюють єдиний смисловий стрижень висловлення.

У тексті художньої прози період виступає як ритмічно організоване висловлення, що сприяє експресивності тексту, а в поєднанні з відповідним лексичним наповненням, яке виражає різноманітні суб'єктивні оцінки автора, чітко вирізняється на тлі ритмічно невпорядкованих одиниць прозового тексту, а також служить засобом для виділення потрібної інформації, важливої частини твору.

Періоди тяжіють до автосемантичних структур і можуть бути використані як текстотвірний засіб.

Найбільш виразно текстотвірний потенціал періоду виявляється в умовах малого епічного жанру - новели, усмішки, оповідання. Знаходячись у сильних позиціях тексту, період оформлює текстовий простір таким чином, що між усіма його елементами виникають зв'язки як на формально-композиційному рівні, так і на змістово-концептуальному. Отже, період бере участь у формуванні таких текстових категорій, як когезія та когерентність.

Оскільки будь-який із типів мовлення може бути реалізований у художньому тексті тільки за допомогою висловлення, серед періодів розрізняють періоди-описи, періоди-розповіді та періоди-роздуми.

З-поміж періодів-описів, відповідно до їхнього основного функціонального призначення (характеристика предметів або явищ у певний момент дійсності), виділяємо період-пейзаж, період-портрет, період-інтер'єр.

Період-розповідь - це послідовний виклад подій, явищ, фактів у часі. Специфічна ознака періоду-розповіді - динамізм, який найчастіше забезпечують дієслова минулого часу доконаного виду, що відображують перебіг подій. Структура періоду-розповіді підпорядкована послідовності розвитку авторської думки або тому завданню, яке ставить перед собою автор.

Здебільшого періоди-роздуми побудовано за такою схемою: ланцюг доведень чи пояснень, які зумовлюють або доповнюють одне одного, пауза, висновок. Дослідження засвідчило, що коли в першій частині періоду-роздуму застосовано нанизування компонентів, то в другій реалізовано прагнення обмежити це нанизування, логічно замкнути його, активізуючи таким чином увагу читача, викликаючи інтерес до того, про що повідомляється.