Параметри вербальної і невербальної комунікації в українських пареміях

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені Г.С. СКОВОРОДИ

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Параметри вербальної і невербальної комунікації в українських пареміях

10.02.01 -- українська мова

Осіпова ТЕТЯНА ФЕДОРІВНА

ХАРКІВ -- 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі української мови Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор

Космеда Тетяна Анатоліївна,

Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди,

професор кафедри української мови.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Бацевич Флорій Сергійович,

Львівський національний університет імені Івана Франка, завідувач кафедри загального мовознавства.

кандидат філологічних наук,

старший науковий співробітник, доцент

Гнатюк Ірина Святославівна,

завідувач відділу лексикології та лексикографії,

заступник директора з наукової роботи Інституту української мови НАН України.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Сучасні лінгвістичні галузі вийшли за межі традиційності. Принципи антропоцентризму і дискурсцентризму стали базовими для нових маргінальних дисциплін у лінгвістиці: лінгвопрагматики, психолінгвістики, етнолінгвістики, лінгвокультурології, теорії мовної комунікації, теорії мовленнєвих актів, лінгвістики тексту. Дослідження Е. Бенвеніста, Л. Вайсгербера, Г. Грайса, Т. ван Дейка, Дж. Лакоффа, Дж. Остіна, Ч. Пірса, Е. Сепіра, Б. Уорфа, Дж. Сьорля, Ф. де Соссюра, П. Стросона та ін. зумовили прагматичне спрямування лінгвістики. Науковий доробок Ю. Апресяна, Ф. Бацевича, В. Богданова, Т. Винокур, І. Горєлова, А. Загнітка, О. Іссерс, М. Кожиної, Т. Космеди, Л. Лисиченко, О. Падучевої, Г. Почепцова, Т. Радзієвської, Г. Сагач, Є. Сидорова, О. Сиротиніної, Ю. Степанова, Й. Стерніна, І. Сусова, О. Селіванової, С. Тер-Мінасової, Н. Шведової, М. Черемісіної, Т. Янко та ін. про мову як продукт діяльності людини реалізує інноваційні наукові стратегії.

У соціумі людина виступає як мовна особистість, тому питання мовної та комунікативної компетенції, а саме: знання лексикону, граматичних категорій і парадигм, фонологічних компонентів, правил породження синтаксичних конструкцій, володіння мовними жанрами, прагматикою спілкування - набуває все більшої значущості у комунікації. Проблему типології мовленнєвих жанрів розробляли Н. Арутюнова, М. Бахтін, Ф. Бацевич, А. Вежбицька, В. Дементьєв, В. Карасик, М. Китайгородська, Н. Розанова, О. Сиротиніна, М. Федосюк, Т. Шмельова; лінгвістичному та психологічному аспектам дослідження невербального спілкування присвячено праці Р. Бердвіселла, С. Григор'євої, М. Григор'єва, А. Хілла, І. Горєлова, А. Козиренко, Г. Крейдліна, А. Піза, Б. Успенського, Г. Уейнрайта, Ю. Фаста, Т. Черданцевої та ін.; соціо- та психолінгвістичний підхід до цієї проблеми розвинуто на засадах досліджень І. Бодуена де Куртене, В. Гумбольдта, Г. Пауля, Н. Хомського, А. Шлейхера, Л. Виготського, Л. Щерби, О. Леонтьєва та ін. Теорія комунікативної лінгвістики на сьогодні достатньо розроблена, але від досліджень параметрів комунікативного процесу, його специфіки, стратегій, форм та законів комунікації залежить ефективність практичного застосування наукових досягнень лінгвістів.

Функціонування паремій у живому мовленнєвому процесі, зокрема ілокутивна спрямованість, кодованість як механізм «швидкого доступу» до моделей поведінки, жанрові різновиди, -- усе це зумовлює принципово новий, комунікативно-когнітивний підхід у пареміології. Підґрунтя вивчення паремій закладене Ф. Буслаєвим, О. Потебнею, І. Срезневським, О. Шахматовим, Л. Щербою, Ф. Фортунатовим, Є. Поливановим, Л. Булаховським і розвинуте науковцями в різних напрямках: В. Виноградовим, М. Шанським, М. Алефіренком, В. Мокієнком, М. Демським -- у напрямку системної організації фразеології як науки і визначення місця паремії в цій системі; О. Ахмановою, Б. Ларіним, С. Ожеговим -- проблеми структурно-семантичного аналізу фразеологічних одиниць, зокрема й паремій; Н. Амосовою, В. Архангельським, В. Жуковим, О. Куніним, М. Тагієвим -- у напрямку розроблення методів дослідження фразеології; С. Гавріним і Ю. Гвоздарьовим -- динаміки фразеотворення; праці Г. Перм'якова, Д. Шмельова, П. Редіна, Л. Скрипник присвячено семантичному і стилістичному аналізові фразеологізмів; О. Бабкіна, В. Білоноженко, І. Гнатюк, Ю. Прадіда, О. Молоткова, В. Ужченка, Д. Ужченка -- проблемам ареальної фразеології і лексикографії, однак вивченню саме комунікативної функції паремій було приділено недостатньо уваги; серед відомих науковців, що працювали в цьому напрямку, слід назвати Л. Авксентьєва, Н. Грозян, О. Дуденко, В. Телію.

Актуальність цієї наукової розвідки зумовлена прагматичним спрямуванням сучасної лінгвістичної науки, зокрема необхідністю розвинути і поглибити вивчення паремій як комунікативних одиниць.

Зв'язок роботи з науковими планами, програмами, темами. Дослідження є складовою науково-дослідної роботи кафедри української мови Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди «Закономірності розвитку й функціонування української мови», що координується Інститутом української мови НАН України (тема кандидатської дисертації затверджена на засіданні вченої ради ХНПУ ім. Г. С. Сковороди, протокол № 1 від 29 лютого 2008 року та на засіданні бюро Наукової ради «Закономірності розвитку мов і практика мовної діяльності» НАН України, протокол № 3 від 19 червня 2008 року).

Мета дисертації -- з'ясувати особливості репрезентації основних параметрів комунікації в українських пареміях з урахуванням принципів і максим спілкування.

Реалізація поставленої мети передбачає розв'язання таких завдань:

– обґрунтувати теоретичні та методологічні засади паремійної парадигми крізь призму сучасної лінгвістики;

– описати параметри вербальної і невербальної комунікації, що репрезентовані паремійними одиницями у формі комунікативних законів, правил, тенденцій, закономірностей, які детермінують відповідні стратегії і тактики комунікативної поведінки з урахуванням принципів і максим спілкування;

– визначити особливості прагматичної значущості українських паремій, що відображають вербальну та невербальну комунікацію;

– проаналізувати стереотипи комунікативної поведінки в аспекті психо-, соціолінгвістики як такі, що формують атрибутивні ознаки українського етносу;

– узагальнити матеріал дослідження й окреслити перспективи його практичного використання, розробивши концепцію словника «Комунікативний кодекс українців у прислів'ях і приказках».

Об'єкт дослідження -- вербальна та невербальна комунікація українців з урахуванням її основних параметрів: принципи, максими, стратегії, тактики, закони, форми, стереотипи, ознаки, функції тощо.

Предмет вивчення -- українські паремії, зокрема прислів'я та приказки як типові дискурсивні вислови, що репрезентують основні параметри комунікації.

Матеріал дисертаційної роботи -- українські прислів'я та приказки, зафіксовані у фольклорних збірках: «Галицькі приповідки і загадки, зібрані Григорієм Ількевичем» (репринтне відтворення з вид. 1841 р. -- Львів, 2003); «Галицько-руські народні приповідки, що зібрав, упорядкував і пояснив Др. Іван Франко» (Львів, 2006); «Казки, прислів'я і т. п., записані в Катеринославській і Харківській губерніях І. Манжурою» (репринтне відтворення з вид. 1890 -- Дніпропетровськ, 2003); «Українські приказки, прислів'я і таке інше» укл. М. Номис (Київ, 2004); «Збірка українських приказок та прислів'їв» укл. А. Багмет, М. Дащенко, К. Андрущенко (репринтне відтворення з вид. 1929 р. -- Київ, 2004); «Прислів'я та приказки» укл. М. Пазяк (Київ, 1989, 1990, 1991) та ін., що певною мірою репрезентують регіональну і діахронічну специфіку паремій.

Укладено картотеку паремійного матеріалу, що становить понад 700 одиниць.

Методи дослідження. У роботі використано загальні і часткові методи наукового дослідження, зокрема порівняльно-історичний метод, метод компаративного аналізу (діахронічний, семантичний, антропологічний, етнічний, гендерний аспекти); описовий (прийоми внутрішньої і зовнішньої інтерпретації); функціональний (метод спостереження), метод індукції як узагальнення результатів окремих конкретних спостережень та експериментів; дедуктивний метод, що дає змогу встановити статус паремії як мовної одиниці у проекції на площину сучасної прагматичної і когнітивно-дискурсивної парадигми, метод контекстуального аналізу, методи аналізу і синтезу з метою вивчення специфіки функціонування параметрів комунікації у комунікативній площині, встановлення міжаспектних зв'язків (когнітивних, семіотичних, лінгвогенологічних, лінгвокультурологічних, дискурсивних, етнопсихолінгвістичних).

Із сучасних методів лінгвістичної прагматики частково застосовуємо метод дискурс-аналізу, що дає змогу виявити різноманітні соціальні, психічні, духовні, культурні чинники, зумовлені дискурсивною природою інтеракції, інтент-аналізу як такого, що спрямований на аналіз інтенцій мовця (експліцитні та імпліцитні комунікативні смисли), а також метод прагматичного аналізу, що концентрує увагу на стратегіях і тактиках спілкування, аксіологічних аспектах людської взаємодії, законах, правилах, конвенціях спілкування тощо.

Наукова новизна полягає в комплексному дослідженні дієвості законів, тактик, стратегій, форм, ознак і функцій комунікації в проекції на українські паремії з метою опису традиційного комунікативного кодексу українців, що є важливим у світлі глобалізації наукових пошуків, і теоретичному прогнозуванні можливості укладання паремійного словника активного типу, ідея створення якого належить професору Т. Космеді.

Практичне значення роботи. Матеріал дослідження може бути використаний при створенні посібників з теорії комунікації, риторики, етнопедагогіки, в укладанні паремійних збірок, словників, при читанні спецкурсів із комунікативної лінгвістики, лінгвокультурології, міжкультурної комунікації, лінгвокраїнознавства, соціолінгвістики, психолінгвістики і в реалізації народознавчого компонента при викладанні української мови в освітніх закладах.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційної роботи були викладені у доповідях та виступах на одинадцяти Міжнародних конференціях: ІІІ Міжнародній науковій конференції 19-21 квітня 2007 р. «Лексико-граматичні інновації у сучасних східнослов'янських мовах» (Дніпропетровський національний університет, 2007); 7-й Міжнародній науковій конференції 17-19 вересня 2007 р. «Українська термінологія і сучасність» (Уманський державний педагогічний університет імені П. Тичини, 2007); ХІІ Міжнародній конференції з актуальних проблем семантичних досліджень 9-10 жовтня 2007 р. «Текст та його одиниці в аспекті різних лінгвістичних парадигм» (на матеріалі української та російської мов) (Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди, 2007); Міжнародній науковій конференції «Лінгвізація світу: теоретичний і методичний аспекти» 15-16 травня 2008 р. (Черкаський національний університет імені Б. Хмельницького, 2008); Міжнародній науковій конференції «Теорія і практика викладання української мови як іноземної» 17-18 травня 2008 р. (Львівський національний університет імені Івана Франка, 2008 р); VIІI Міжнародній науковій конференції з питань мовознавства, лінгвокультурології, етнолінгвистики, комунікативних технологій, методики викладання «Міжкультурні комунікації: мова і суспільство» 26-30 травня 2009 року (м. Алушта, Крим, Україна); на Міжнародних науково-теоретичних «Граматичних читаннях -- V» 5-6 лютого 2009 р. (Донецький національний університет, Донецьк, 2009); Міжнародній науковій конференції «Слово. Текст. Время -- X» «Фразеологическая единица в традиционных и новых научных парадигмах» 6-8 ноября 2009 г. (Інститут слов'янської філології Щецинського університету (Польща), 2009); Міжнародній науковій конференції 3-5 грудня 2009 г. «Национально-культурный компонент в тексте и языке» (Мінський державний лінгвістичний університет, 2009); IV Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні проблеми психолінгвістики» (Переяслав-Хмельницький ДПУ імені Григорія Сковороди, 2009); ІХ Міжнародній науковій конференції «Міжкультурні комунікації: наукові школи і сучасні напрями лінгвістичних досліджень» 24-27 травня 2010 р. (Алушта, Крим, Україна); а також на Всеукраїнській науковій конференції «Українська мова у просторі і часі» 24-25 березня 2009 року (Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова, Київ, 2009); на науковому семінарі «Сучасна педагогічна риторика: теорія, практика, міжпредметні зв'язки» (Львівський державний університет внутрішніх справ, 2007).

Публікації. Основні положення й результати дисертаційної роботи відображено в 21 публікації: 18-ти наукових статтях (13 із них опубліковано у фахових наукових виданнях, затверджених ВАК України) та 3 тезах Міжнародних наукових конференцій. 2 роботи написано у співавторстві з проф. Т. Космедою; особистий доробок дисертантки -- добір і аналіз практичного матеріалу, узагальнення результатів наукової розвідки.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів із висновками до кожного з них, загальних висновків, списку використаних джерел, що містить 298 найменувань (із них 32 -- словники різних типів та джерельні збірки паремій). Загальний обсяг дисертації 210 сторінок, із них -- 180 сторінок основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, сформульовано мету, визначено завдання, об'єкт, предмет, наукову новизну роботи, описано дослідницькі методи, схарактеризовано матеріал дослідження, окреслено практичне значення передбачуваних результатів, указано форми їх апробації.

У першому розділі «Теоретичні засади дослідження та його науковий інструментарій» розглянуто питання щодо природи паремій та особливостей їх функціонування, подано термінологічний інструментарій дослідження, окреслено концепцію словника активного типу «Комунікативний кодекс українців у прислів'ях і приказках».

Багатовекторний статус паремій у сучасній лінгвістиці зумовлює їх різноаспектний аналіз.

У традиційних уявленнях (С. Адальберґ, К. Вандлер, В. Даль, М. Комаров, М. Номис), паремія є родовим поняттям, що об'єднує широкий спектр фольклорних жанрових різновидів (прислів'я, приказка, порівняння, вітання, побажання, прокляття, прикмета, примовка, мудрування, каламбур, нісенітниця). Характеризуючи видовий комплекс жанру, І. Франко зазначав, що значення цих стереотипних різновидів є прозорим і в усному мовленні адаптується в прислів'я. Проблема розмежування жанрів прислів'я і приказки завжди була і залишається дискусійною. Поділяємо думку тих дослідників, які вважають, що паремійна одиниця в актуалізованій комунікативній ситуації може втрачати функціонально-семантичний заряд і набувати нових, зумовлених контекстом, прагматичних властивостей.

Питання про лінгвістичний статус паремій, їх класифікацію на сьогодні також є дискусійним.

Сучасна лінгвістика розглядає мовну картину світу як ієрархічну модель, що має різнорівневу структуру: від психоментального (превербального) до лінгвального рівнів пізнання людиною світу (Л. Лисиченко). Виокремлюють загальномовну, зокрема літературну й діалектну картини світу, індивідуальну (С. Єрмоленко, Н. Сологуб, Л. Ставицька та ін.), зокрема поетичну (К. Голобородько, В. Калашник, О. Маленко, Л. Петрова, А. Мойсієнко та ін.), фольклорну (В. Галайчук, В. Жайворонок, С. Нікітина), міфологічно-релігійну (Т. Вільчинська, Т. Космеда, Н. Плотнікова та ін.) тощо. Паремії є мовними кодами, що зберігають і репродукують народний досвід, зокрема й комунікативний, що зумовлює формування паремійної картини світу.

Узагальнюючи досвід лінгвофілософського підходу до аналізу тексту (М. Алефіренко, М. Бахтін, А. Загнітко, Ю. Лотман, Т. Ніколаєва, Ш. Нодьє, О. Падучева, Ч. Пірс, Н. Пьеге-Гро, Т. Радзієвська, Н. Сологуб, В. Телія та ін.), доходимо висновку, що паремії в дискурсі є знаковими посередниками, а категорійна система дискурсу цілком спроектована на паремії як на мікротексти.

Теорія мовної комунікації (Дж. Остін, Дж. Сьорль, П. Стросон) є ще однією площиною, на яку можуть бути спроектовані дослідження паремій як мовних та комунікативних одиниць, що впливають на поведінку соціуму, і в межах прагматичної ситуації можуть претендувати на роль мовленнєвих актів, репрезентуючи відповідні мовленнєві жанри.

Відродження і бурхливий розвиток риторики й неориторики репрезентовано в Україні передусім у працях Г. Сагач, Ф. Бацевича, Н. Голуб, Т. Космеди, З. Куньч, Л. Мацько, О. Мацько, та ін. Структура, форма та функціональність паремій, багатство і різноманітність паремійного матеріалу забезпечують широке коло досліджень їх у комунікативно-риторичному аспекті.

Паремії як наслідок колективної мовленнєвої діяльності в діахронії, що зумовлений психологічними (В. фон Гумбольдт, В. Вундт, О. Потебня, Л. Виготський, О. Леонтьєв, А. Лурія, М. Жинкін та ін.) й соціологічними чинниками (І. Бодуен де Куртене, Є. Поливанов, Л. Якубинський, Б. Ларін, Г. Винокур, Ш. Баллі, Г. Каррі та ін.), репрезентують групову та надіндивідуальну форми комунікативної поведінки (П. Анохіна, О. Горошкіна, О. Дуденко, Ю. Прадід, Л. Ставицька, Г. Яворська та ін.).

Отже, дотримуючись широкого розуміння об'єкта фразеології і кваліфікуючи паремії як один із класів ФО -- фразеологічні вирази (стійкі відповідно до своєї структури та функціонування звороти), водночас сприймаємо думку, що паремії є семіотичними феноменами мови і мають подвійну спрямованість -- як знаки системи мови з відповідною синтаксичною природою і як мікротексти, занурені у дискурсивну сферу, що мають номінативну і комунікативну природу.

Пареміографи неодноразово наголошували, що прислів'я і приказки можна вважати «кодексом неписаних законів моралі і поведінки» (К. Андрущенко, А. Багмет, М. Дащенко, М. Пазяк). Пареміографічна концепція І. Франка як спроба «розкодування» паремійного матеріалу в ракурсі прагматично зорієнтованої лінгвістики на сьогодні є недостатньо популяризованою і поширеною, що й актуалізує потребу створення відповідного словника активного типу. Концепцією передбачено зведення засад комунікативного досвіду українців, що віддзеркалився в усному мовленні українського народу. Прогнозований обсяг словника -- 1000 паремійних одиниць -- не обмежує його можливостей, оскільки подальше вивчення пареміологічного фонду українців розширюватиме Комунікативний кодекс і, відповідно, поглиблюватиме науку про спілкування.

Другий розділ «Віддзеркалення особливостей вербальної комунікації українців у пареміях» ґрунтується на загальних принципах, максимах і постулатах комунікації (Г. Грайс, Д. Лич), що надали вченим змогу вивести найбільш загальні закони комунікації.

Відповідно до загальних формулювань із урахуванням національних особливостей комунікації, відображених у пареміях, описано 18 законів. Абсолютно точно щодо формулювання і дефініції схарактеризовано 15 законів, зокрема такі, як: дзеркального розвитку спілкування, довіри до зрозумілих висловлювань, ритму спілкування, залежності ефективності спілкування від комунікативних зусиль, прогресивного зростання нетерпіння слухачів, самовиникнення інформації, притягування критики, спотворення інформації, прискореного поширення негативної інформації, мовленнєвого посилення емоцій, мовленнєвого поглинання емоцій, емоційного пригнічування логіки, емоційної афіліації («зараження»), мовленнєвого самовпливу, модифікації нестандартної комунікативної поведінки учасників спілкування.

Три закони, що виокремлюють науковці, -- відхилення публічної критики, відторгнення публічної критики, первинного відхилення нової ідеї -- мають спільне мотиваційне підґрунтя, а тому їх логічно можна поєднати в один -- закон комунікативного самозбереження. Виявлено також інші, ймовірно, на сьогодні не описані комунікативні закони, що репрезентовані у пареміях -- пропорційності результату комунікативним інвестиціям і стереотипізації об'єкта комунікації. Не виявлено паремій, що фіксували би дію двох законів -- зниження рівня інтелекту аудиторії зі збільшенням її чисельності та детального обговорення дрібниць.

Наведемо кілька фрагментів репрезентації комунікативних законів.

Закон дзеркального розвитку комунікації сформовано на ґрунті численних спостережень за поведінкою людини, відбитою у прикметах, прислів'ях, приказках, порівн.: Лагідні слова роблять приятелів, а гострі слова -- завзятих ворогів -- стратегія підтримання атмосфери спілкування (дружньої або неприязної) зумовлює результат; Зі злими і я вмію бути злий -- комунікативна тактика, що зумовлена комунікативною ситуацією: у недружелюбних умовах спілкування набуває відповідних до умов рис, зокрема негативних; Межи людьми треба й бути людьми -- комунікативне правило, що регулює поведінку індивідууму в соціумі на ґрунті взаємоповаги, толерантності тощо і реалізує принцип Ввічливості в цілому і максими тактовності та симпатії зокрема.

Наслідок комунікації значною мірою залежить від форми комунікативної поведінки або стилю спілкування, що ґрунтуються на усвідомлюваній або неусвідомлюваній реакції на зовнішню дію, порівн.: Не дивись на ворога як на вівцю, а дивись як на вовка (агресивний / відчужений / непартнерський стиль); Вліз межи ворони, кракай як вони (гнучкий / драматичний / непартнерський); Коли сидиш в ряду, давай коляду (партнерський / відкритий / дружній стиль). На підґрунті зазначеного закону утворились етичні комунікативні стереотипи, порівн.: Дар за дар - слова за слова; Яке частованьє, таке дякованьє; Який «добрий день», таке й «добре здоров'я»!

Отже, закон дзеркального розвитку спілкування сприяє формуванню стереотипів спілкування як засобу комунікативної економії, забезпечує взаємодію учасників комунікативного акту і в цілому реалізує принцип Кооперації в межах максими манери (способу) розвитку комунікації.

Дію закону комунікативного самозбереження фахівці описують як природну потребу людини відчувати себе впевнено у будь-яких ситуаціях: збереження внутрішньої психічної рівноваги за рахунок свідомого віддалення джерела напруги (закон відхилення публічної критики), підвищення внутрішньої самооцінки, що виявляється у впевненості щодо правильності власної поведінки та власних рішень (закон відторгнення публічної критики), сприйняття нової ідеї, що первинно піддається сумніву, навіть відхиляється, хоча згодом вона може бути прийнята (закону первинного відхилення нової ідеї). Спільна мотиваційна база трьох зазначених законів дає можливість об'єднати їх в один -- закон комунікативного самозбереження як такий, що визначає стратегії поведінки людини у різних комунікативних ситуаціях, порівн.: Хто стає вівцею (медом), того вовк (мухи) з'їсть (з'їдять) -- правило, що регулює рівень комунікативного самозахисту мовця -- зниження помірної комунікативної агресії призводить до загрози бути поглинутим більш активними комунікантами, що, по суті, відповідає законам природи; Не вір нікому, ніхто тебе не зрадить -- комунікативна стратегія, вмотивована багатим життєвим досвідом людства; Не вір воді, не втопишся; Не вір губі, бо вона часом бреше; Не вір псові, бо тебе ж вкусить; Не вір жінці, як чужому собаці -- додаткова аргументація, що її містять паремії, доводить правомірність життєвих спостережень; паремії можуть використовуватись як застереження у відповідних ситуаціях.

Комунікативна поведінка багато в чому залежить від рівня суб'єктивного контролю, або локусу контролю -- базового параметру індивідууму, зокрема активного, порівн.: Говори мало, слухай багато, а думай ще більше -- комунікативна стратегія самозбереження; паремія репрезентує ієрархію комунікативних тактик, що спроможні забезпечити зазначену стратегію, де аналітична діяльність превалює над невербальною, а невербальна -- над вербальною; а також пасивного, порівн.: З панським свого язика не рівняй; бо як довгий, то притнуть, а як короткий -- витягнуть -- комунікативна стратегія спілкування з тими, хто має більше прав: а) за соціальним становищем (багатий -- бідний); б) за соціальним станом (керуючий -- підлеглий); в) за віковим критерієм (старший -- молодший); у сучасній комунікації паремія зорієнтована на дотримання правил субординації у спілкуванні, зокрема у діловій сфері.

Отже, закон комунікативного самозбереження у тому вигляді, в якому він описаний у роботі, є принципово новим законом, що ґрунтується на засадах збереження мовцем власної комунікативної безпеки і комфортності, зумовлює вибір мовцем найбільш дієвих механізмів (стратегій, тактик, локусу контролю), їх гнучку видозміну в конкретній комунікативній ситуації, використання мовного коду як носія експліцитної та імпліцитної інформації, що фіксує і передає комунікативний досвід етносу.

Дію закону ритму спілкування розуміють як чергування говоріння / мовчання у процесі комунікації. Зміна вербальних ролей адресанта й адресата відбувається почергово з метою запобігання одночасного мовлення двох комунікантів і передбачає діалогічну побудову мовлення, порівн.: Говори Грицю «Богородицю», а я буду «Вірую». У пареміях закон репрезентовано значно ширше, ніж його визначають, що пов'язано із поняттям дискурсу і контекстуального простору комунікації, порівн.: В добрий час говорити, а в лихий мовчати -- стратегія уникнення комунікативного конфлікту, що забезпечує збереження комунікативних стосунків; Хто в суботу сміється, в неділю плакать буде -- паремія репрезентує загальновизнану тенденцію чергування веселощів і смути, тому в комунікативних стосунках українців спостерігаємо деяку стриманість у виявленні емоцій і схвалення такої позиції у спілкуванні; Що тверезому на умі, то п'яному на язиці -- закономірність мовної поведінки людини у різних фізіологічних станах, що впливають на здатність людини контролювати свої дії, зокрема й те, про що тверезий промовчить, п'яний обов'язково розповість, що також становить ритм мовленнєвої поведінки людини; Довжник весело бере, а смутно віддає -- чергування комунікативних тактик адресата-позичальника залежать від етапу комунікативного акту позичання-віддавання грошей -- на початковому етапі позичальнику «весело, бо він рятується від клопоту», а далі йому стає «смутно, бо мусить клопотатися, звідки взяти сплату» (тлумачення І. Франка); Розумний мовчить, а дурень кричить -- специфіка комунікативної поведінки людей різного інтелектуального або культурного рівня, що зумовлена потребою в самодемонстрації одного («дурня») і відсутністю такої потреби в іншого («розумного»); Жінці скажи й на язиці зав'яжи -- паремія репрезентує комунікативну тактику чоловіка відносно жінки, яка виявляє надмірну природну балакучість у порівнянні з ним, внаслідок чого чоловік остерігається вербально активізовувати жінку і т. ін.

Отже, в межах зазначеного закону паремії відображають типи міжособистісного спілкування, репрезентуючи різноманітні дискурси за певними дискурсивними ознаками: за фізіологічним або природним статусом (п'яний / тверезий, розумний / дурний); за соціальними чинниками (багатий / бідний, жінка / чоловік); за кількістю співрозмовників (індивідуум / соціум, індивідуум / індивідуум); за емоційним станом (добрий / сердитий, сміятися / плакати, мовчати / кричати) тощо.

Закон притягування критики фахівці описують як підвищення інтересу соціуму до об'єкта, що вмотивовує дію зазначеного закону. Критика як категорія, що фіксує явища дійсності, нерозривно пов'язана з категорією оцінки, що характеризує дійсність (Т. Космеда). Що більш «помітним» є об'єкт, то більше уваги прикуто до нього: Будь криштальовий, не уйдеш обмови -- ідеальний образ, як правило, стає негативним подразником і викликає критику; «власне найліпших людей обмова найшвидше чіпляється» (тлумачення І. Франка); твердження нівелює максими симпатії і частково великодушності; Кавалер без обмови не ожениться, панна не віддасться -- дія закону сприймається українцями як «звичайна поява сімейного життя» (тлумачення І. Франка) у формі активного обговорення або втручання до цієї події, впливу на учасників тощо; Біда, в кого жінка бліда, а в кого рум'яна, то кажуть, що п'яна; (…) що кохана -- паремія демонструє підвищений інтерес соціуму до екстраординарної зовнішності: дуже бліда жінка привертає увагу тим, що може бути хворою і викликає співчуття до чоловіка, рум'яна (красива) -- викликає заздрість і, відповідно, злий осуд, часто невиправданий. Про перевагу негативної оцінки над позитивною в розмовному мовленні пишуть представники різних лінгвістичних шкіл, зокрема Т. Космеда (Україна), М. Сарновський (Польща), Ю. Апресян, Є. Столярова (Росія), М. Конюшкевич, В. Сянкевич (Білорусь) та ін. Паремії демонструють негативне ставлення й до активних «порушників» соціально зумовлених норм поведінки, репрезентуючи жанр засудження (Сам блудить, а других судить; Кричить не своїм голосом, якби чорт з нього лика дер), а також до таких осіб, які вирізняються перебільшеною податливістю (Кругом дурак, як каже «так»).

Отже, закон притягування критики регулює комунікативні стосунки в соціумі, сприяє модифікації комунікативної поведінки відповідно до соціально вироблених традицій, норм і правил етносу.

Закон пропорційності результатів інформаційним або комунікативним інвестиціям визначає залежність результату комунікації від кількісного / якісного коефіцієнта ілокутивної сили, що є рушійною в мовленнєвому акті. Зазначений закон ще не був предметом окремого опису. Паремії репрезентують як пряму, так і зворотну пропорційність параметрів комунікації як вияв специфіки комунікації, наслідок якої залежить від коефіцієнта ілокуції, комунікативних намірів, індивідуальних якостей адресанта тощо. Паремії демонструють, що ефективність комунікації залежить від якостей інвестиційних показників, порівн.: Менше нас, менший глас; Розумну річ приємно й слухать. Використовуючи відповідні математичні дії, приходимо до висновку, що результат комунікації прямо пропорційний інформаційним або комунікативним інвестиціям: Y = к • х, де (к) -- параметр інвестиції (константна величина); (х) -- коефіцієнт інвестиції (ілокутивна сила), що забезпечує реалізацію мовленнєвого акту; (Y) -- результат комунікації, порівн.: Яка плата, така й подяка -- паремія репрезентує залежність результату комунікації (Y -- подяки) від коефіцієнту, що визначає обсяг або характер інвестицій (х -- оплата); «одержавши плату, зазвичай дякують господареві, але часто дякують слізьми й прокляттями», якщо плата не відповідає очікуванням (тлумачення І. Франка). Отже, ефективність комунікації залежить від певного коефіцієнта (х -- ілокутивної сили), що регулює рівень комунікативних або інформаційних інвестицій (к • х).

Кожний закон, що визначає пряму пропорційність, має дефініцію зворотної пропорційності, порівн.: результат комунікації зворотно пропорційний ілокутивній силі, що забезпечує реалізацію мовленнєвого акту: Y= к / х. Коефіцієнт інвестиції зумовлює зворотний результат комунікації, порівн.: Балакає густо, а виходить пусто; Добре радить, кепсько робить -- вербальне інвестування не забезпечує відповідного наслідку; Казала дівка: «Семене, не притуляйся до мене!», а сама тільки того й хоче -- стратегія привертання уваги за рахунок мінімального коефіцієнту інвестиції та ін.

Отже, закон пропорційності результату інформаційним або комунікативним інвестиціям відображає специфіку комунікативної поведінки, що зумовлена індивідуальними якостями комунікантів, ситуацією мовлення, ментальними, гендерними стереотипами поведінки українців тощо.

Відповідно до поданих зразків здійснено опис й інших комунікативних законів, віддзеркалених в українських пареміях, і окреслено вербальний корпус комунікації, що репрезентується в пареміях такими параметрами, як принцип, максима, постулат спілкування, комунікативні закони, правила, стратегії, тактики, ситуації, стиль спілкування тощо.

Розділ третій «Відображення специфіки невербальної комунікації українців у приказках і прислів'ях» присвячено аналізу українського «невербального» менталітету, що актуалізується екстралінгвальними, оптичними, тактильно-кінестезичними, проксемічними, хронометричними каналами тощо. Осягнути механізми сполучення найпростіших чуттєвих сприйнять, мислення і мовлення намагалися ще В. ф. Гумбольдт, Ч. Пірс, О. Потебня та ін. Дослідженню параметрів невербальної комунікації в сучасній науці присвячені роботи М. Адріанова, О. Асмолова, О. Бодальова, І. Горєлова, М. Григор'єва, С. Григор'євої, Г. Крейдліна, В. Лабунської, Т. Черданцевої та ін.

Засоби невербальної комунікації, що ґрунтуються переважно на індивідуально-чуттєвих формах полісенсорної природи людини, утворюють взаємопов'язану комунікативну систему, що віддзеркалює загальнолюдські, національні та індивідуальні особливості невербальної поведінки українців. Серед акустичних параметрів в українських пареміях послідовно репрезентовано гучність, висоту голосу, темп, манеру мовлення, що є не лише фізіологічними покажчиками, а й параметрами оцінки комунікативної ситуації, порівн.: Де много крику, там мало правди; Говорить, як три дні хліба не їв; Пищить, як дідько в градовій хмарі; Говорить як квас у череві; Говорить, як з рукава сипле та ін.

Екстралінгвальні параметри, зокрема 'сміх' і 'плач', що репрезентовані в українських пареміях, мають водночас протилежні своїй природі аксіологічні конотації: 'сміх' -- переважно негативне забарвлення (Смішки з дурної кішки; Пізнавай дурня по його сміху; Сміється, як дурень до сира), 'плач' -- позитивне, репрезентуючи мовленнєвий жанр втіхи, поради, повчання тощо (Плач не поможе, а серцю легше; Не плач, старий, Бог тебе не погубить); 'плач' також визначає ментальну своєрідність комунікативної поведінки українців за певних несприятливих умов, порівн.: Козак з біди не заплаче; Ліпше сяка така пісенька, ніж плач та ін.

Оптичну групу становлять кінетичні, фізіогномічні, проксемічні засоби, зокрема міміка, жести, хода, контакт очима, відстань між комунікантами, одяг тощо. Міміка складається з дискретних виразів обличчя і може виконувати емотивну (симптоматичну репрезентацію почуттів), комунікативну (передачу адресатові певної інформації та віддзеркалення міжособистісних стосунків), регулятивну (контактовстановлюючу) функції у процесі спілкування, порівн.: Кривиться, як середа на п'ятницю -- паремія репрезентує емоції одного із комунікантів; Не кожний той кусає, що вусом рушає -- міміка виконує роль інформанта про можливий розвиток подій; Продавай зуби, коли ніхто не купує -- міміка, зокрема привітний вираз обличчя, посмішка, сприяє не лише встановленню контакту, а й успіхові певної справи.

Якщо мімічні рухи зумовлені інтенціями комуніканта, то фізіогноміка, як відомо, репрезентує позасвідому інформацію, що не залежить від виразних рухів і зумовлена експресією обличчя і фігури людини, порівн.: З очей видно, що бреше; Настрашився, аж лиця на нім не стало; Невістка скаржиться, а на лиці не змарніла тощо. комунікація соціолінгвістика словник

Візуальний контакт дає змогу відчути відповідне ставлення до співрозмовника, регулює характер протікання розмови, визначаючи стиль спілкування, порівн.: Де тебе просять, там очима переносять; Як гляне, серце в'яне; Дивися мені просто в очі! Моргай, не моргай, нічого з того не буде та ін.

В українській етнічній комунікації почесне місце посідають ритуальні жести (уклін, шапкування, рукопотискування, хрещення), що становлять ментальну своєрідність комунікації, репрезентуючи різноманітні типи спілкування, зокрема виховний (Кланяйся голова з вухами, а потилиця й сама нахилиться; Не варт він того, щоб йому люди руку подавали), побутовий (Поплюй в руки і берися до роботи; Махання за биття не рахується; Ще не знати, хто кому носа втре), релігійний (Ані суди Боже; Не відхрестишся, не відмолишся; Хрестъся обома руками!) та ін. За функціональними ознаками жести здатні допомогти спостерігачеві з'ясувати емоційний стан людини (Не знає, де руки діти; Аж у мене руки сверблять, так би його тріснув!), встановлювати контакт між комунікантами (Подайте руки, най буде згода межи вами; Однією рукою дає, другою відбирає), набувати емблематичності на позначення комунікативного смислу (Упхав руку в осяче гніздо; Ще не знати, хто кому носа втре) тощо.

Проксеміка репрезентована в українських пареміях відповідно до загальних положень теорії зонального поділу простору, сформульованої Е. Холлом, і виконує важливі функції в комунікації, окреслюючи стратегії і тактики спілкування в межах інтимної зони (Хоч нема що їсти, аби коло кого сісти; Сядьмо на колоді та й поговоримо о погоді), соціальної зони (Усівся на старший кінець, як багач на весіллі! Правда під порогом стоїть, а неправда за столом сидить), публічної відстані (За чужим столом сиди, а право суди; Скажу тобі просто з мосту). Українські паремії репрезентують комунікативні закони і правила, що ґрунтуються на теорії проксеміки, визначають комунікативну поведінку українців у типових ситуаціях, порівн.: Де тебе не просять, нехай тебе ноги не носять; Лежачого не б'ють; На перед не виривайся, на заді не оставайся, середини держись; Не переходь чужої межі! Непрошеного гостя за двері виводять; П'яному вступися з дороги тощо.

Тактильно-кінестезична група репрезентована потискуванням руки, дотиками, поцілунками тощо, порівн.: Мати рідна б'є -- так гладить, а мачуха і гладить, так б'є; Ліпша цілушка, як обіймушка; Уперед сварилися, а тепер цілуються. Окреслюється група паремій, що репрезентують параметри агресивного змісту, які ще не були виокремлені науковцями, але в пареміях віддзеркалені яскраво і свідчать про ментальну експресивність українців, порівн.: Як тобі свисну, то й очі вилізуть! Налили за згоду, а ухопилися за чуби!, однак виховна й етична система зорієнтована на стримання негативного впливу і засудження агресивності: Не вчи дітей штурханцями, а вчи добрими слівцями; Люби-люби, а руки при собі держи та ін.

Запахові, смакові й часові параметри, що їх «омовлюють» паремії, є найбільш складними формами невербальної комунікації, виступають своєрідними кодами-повідомленнями у процесі спілкування, мають переважно асоціативну природу, а отже, йдеться про своєрідну метамову комунікації. Ольфакторний (запаховий) параметр мотивований відповідними комунікативними ситуаціями: Що єдному пахне, то другому смердить; Риба і гість до третього дня засмердиться та ін.; параметри смаку українці також омовлюють у пареміології, враховуючи відповідні комунікативні ситуації: Хто гіркого не куштував, тому й солодке не смакує -- закономірність комунікативної поведінки: хто не зазнав прикрості в житті, той не вміє цінити й добра; Кому на язиці гірко, той гірким плює -- комунікативна поведінка мовця вмотивована відповідною фізіологічною реакцією на гірку речовину; Молочна їда -- до порога хода -- комунікативне правило, що побутує на Слобожанщині, згідно з яким молочна або киселева страва, подана господинею наприкінці трапези, є сигналом для гостей завершувати гостину; Не тому прісно, що не кисло, іно тому, що не розчиняно -- «говорять про недоладну роботу, розпочату запізно» (тлумачення І. Франка), де смакові сприйняття співвідносять із прагматичною ситуацією.

Часові параметри репрезентовані в пареміях, що становлять прямі та непрямі мовленнєві акти, у яких поєднується експліцитна та імпліцитна інформація стосовно комунікативної поведінки, порівн.: Чекай, аж ті другі похвалять - не хвали себе сам, паремія репрезентує жанр повчання; Не трать часу, поки бритви голять! -- імператив, спрямований на модифікацію поведінки адресата засобом імпліцитної аргументації на позначення продуктивного періоду в житті людини; Чатує на нього як кішка на миш -- говорять у ситуації, коли адресант очікує на початок комунікативного акту і коли треба мовчати до відповідного моменту. Параметр часу може брати участь в репрезентації архетипових образів як вияву родової пам'яті, історичного минулого етносу, напр.: В добрий час казати, а в лихий замовчати; Іди в лихий час та в куцу годину!; Без часу вродився, без часу вмер, що ґрунтується на народній вірі в добрі й злі хвилі долі.

Отже, мовна репрезентація форм внутрішнього чуття відповідно до людини зреалізовує антропометричність як принцип мовного семіозису на позначення інших предметних сфер, що визначає антропоцентричну спрямованість дослідження мови як продукту людської діяльності.

ВИСНОВКИ

Унаслідок теоретичного і практичного опрацювання проблеми зроблено такі висновки:

1. В аспекті сучасної мовознавчої парадигми паремія зберігає свій традиційний статус, розширюючи його за рахунок нових функцій і виконуючи роль профілюючого чинника мовної картини світу, дискурсивної одиниці, мікротексту, що занурений у дискурсивну сферу, мовленнєвого акту, репрезентанти мовленнєвих жанрів, стереотипу індивідуальної та групової поведінки й колективної свідомості етносу.

2. Українські паремії репрезентують параметри вербальної та невербальної комунікації, передусім такі, що а) регулюють комунікативний процес (принципи, максими, постулати комунікації, комунікативний закон, правило, стратегія, тактика, закономірність, тенденція, стиль, прагматична ситуація), б) становлять функціональний корпус комунікації (комунікативний акт, адресат, адресант, парамова, міміка, жести, контакт очима, постава, хода, дотики, відстань, дистанція між мовцями, просторове розміщення, смак, запах, час і тривалість тощо).

3. У вербальній комунікації зазначені параметри реалізуються формою прямих і непрямих мовленнєвих актів, що репрезентують різні жанри мовлення (відмови, заборони, попередження, поради, погодження, засудження, прохання, зауваження тощо), у невербальній -- виступають умовними кодами комунікативної поведінки, формуючи своєрідну метамову комунікації.

4. В українських пареміях відображено різноманітні типи спілкування за тематикою (побутове, релігійне, філософське, виховне), за метою (інформаційне, розважальне), за мірою офіційності і контрольованості (офіційні стосунки, товариські, близькі), за соціальними чинниками (міжособистісні стосунки, статус у соціумі), за формою (прямий і непрямий мовленнєвий акт), за свободою вибору партнера (ініціативне і вимушене спілкування), за скерованістю стосовно адресата (гетерокомунікація, аутокомунікація, псевдокомунікація).

5. Українська ментальна комунікація виявляється в позитивному, переважно толерантному ставленні до співбесідника, природній інтуїції передбачати його комунікативні дії, упередженні ситуацій, що можуть провокувати комунікативний конфлікт, «прописуючи» при цьому оптимальні стратегії і тактики поведінки, формуючи мовну і комунікативну компетенцію сучасника та ін.

6. Комунікативний досвід українства зафіксований у пареміях, що в сукупності і зазначеному профілюванні репрезентують ментальні форми і стереотипи спілкування, становлять комунікативний кодекс українців.

Перспектива дослідження -- проектування теми в площину міжкультурної комунікації з метою виявлення специфіки української комунікації.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Паремії як репрезентанти мовлення сучасної людини // Лінгвістичні дослідження: [зб. наук. праць]. -- Харків, ХНПУ ім. Г. С. Сковороди, 2007. -- Вип. 21. -- С. 149-156.

2. Паремії як ефективний засіб фіксування і збереження законів комунікації // Вісник Дніпропетровськ. нац. університету. -- № 4 / 2. -- Дніпропетровськ, 2007. -- С. 173-178.

3. Педагогічна риторика в українській пареміології // Сучасна педагогічна риторика: теорія, практика, міжпредметні зв'язки: [зб. наук. праць за матер. наук. семінару] / [за ред. Т. А. Космеди]. -- Львів, 2007. -- С. 239-250.

4. Інструментарій лінгвістичної терміносистеми: мотивація необхідності впровадження терміна паремійна риторика // Українська термінологія і сучасність: Зб. наук. праць. Вип. VІІ. / [відп. ред. Л. О. Симоненко]. -- Київ: КНЕУ, 2007. -- С. 279-284.

5. Паремії як мікротексти: комунікативно-прагматичний аспект // Лінгвістичні дослідження: [зб. наук. праць]. -- Харків, ХНПУ ім. Г. С. Сковороди, 2008. -- Вип. 24. -- С. 33-38.

6. Концепція комунікативного кодексу українця в прислів'ях та приказках // Мовознавчий вісник: [зб. наук. праць] / [відп. ред. Г. І. Мартинова]. -- МОН України. Черкаський нац. ун-т ім. Б. Хмельницького. -- Черкаси, 2008. -- Вип. 7. -- С. 338-346.

7. Знання закону утворення комунікативних стереотипів як передумова формування комунікативної компетенції носіїв мови // Культура народів Причорномор'я : Науковий журнал. -- № 137. Т.1. -- Сімферополь, 2008. -- С. 203-207.

8. Знання законів комунікації як чинник формування комунікативної компетенції (закон довіри до зрозумілих висловлювань) // Теорія і практика викладання української мови як іноземної: [зб. наук. праць]. -- Львів, 2008. -- Вип. 3. -- С. 281-289.

9. Комунікативний кодекс українців: відображення дії закону поглинання емоцій в українському паремійному фонді // Лінгвістичні студії: Зб. наук. праць: Вип. 18 / [укл.: А. Загнітко (наук. ред.) та ін.]. -- Донецьк : ДонДУ, 2009. -- С. 178-181.

10. Паремії - репрезентанти мовленнєвих жанрів // Наук. часопис НПУ ім. М. П. Драгоманова. Сер. № 8. Філологічні науки (мовознавство і літературознавство). -- Вип. 3: [зб. наук. праць] / [за ред. Л. І. Мацько]. -- К.: Вид-во НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2009. -- С.121-127.

11. Етнічна ментальність у мові українських паремій // Вивчаємо українську мову і літературу: наук.-метод. журн. -- Харків : ТОВ «Вид. група «Основа», 2009. -- № 33 (181). -- С. 21-24.

12. Проблема типології паремій в аспекті традиційної та нової лінгвістичних парадигм // Лінгвістична палітра: Зб. наук. праць з актуальних проблем лінгвістики. -- Харків : ХНПУ ім. Г. С. Сковороди, 2009. -- С. 188-201.

13. Знання законів комунікації як чинник формування комунікативної компетенції (закон дзеркального розвитку комунікації) // Ученые записки: [науч. журн.] / [под ред. Н. В. Багрова]. -- Сер. «Филология. Социальные коммуникации». -- Симферополь: Таврическ. нац. ун-т им. В. И. Вернадского, 2009. -- Т. 22 (61). -- № 1. -- С. 517-522.

14. Відображення своєрідності мовної свідомості українців у пареміях: репрезентація закону комунікативного самозбереження // Психолінгвістика: [зб. наук. пр.]. - Переяслав-Хмельницький : ПП «СКД», 2009. -- Вип. 4. -- С. 217-222.

15. Паремії як засіб репрезентації інтертекстуальності в художньому тексті // Лінгвістичні дослідження: [зб. наук. пр.]. -- Харків: ХНПУ ім. Г. С. Сковороди, 2009. -- Вип. 28. -- С. 20-25.

16. Теоретичні засади дослідження паремій у сучасній лінгвістиці // Лінгвістичні дослідження: [зб. наук. пр.]. -- Харків: ХНПУ ім. Г. С. Сковороди, 2010. -- Вип. 29. -- С. 133-137.

17. Прислів'я і приказки як засіб вербалізації законів комунікації з огляду на ментальність українців // «Slovo. Tekst. Czas X» Jednostka frazeologiczna w tradycyjnych I nowych paradygmatach naukowych / [pod redakcija Michaila Aleksiejenki I Harrego Waltera]. -- Szczecin-Greifswald, 2010. -- C. 224-232 (у співавторстві з Т. А. Космедою).

18. Міжкультурна комунікація: модифікації нестандартної поведінки (на матеріалі українських паремій) // Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского: Науч. журн. Сер. «Филология. Социальные коммуникации». -- Том 23 (62). -- № 2. -- Ч. 2. -- Симферополь, 2010. -- С. 269-274.

19. Паремії як ефективний засіб фіксування і збереження законів комунікації: [тези] // Лексико-граматичні інновації у сучасних східнослов'янських мовах: Матер. ІІІ Міжнар. наук. конф. / Дніпропетровськ 19?20 квітня 2007 р. -- Дніпропетровськ: «Пороги», 2007. -- С. 383-385.

20. Прислів'я і приказки як засіб вербалізації законів комунікації з огляду на ментальність українців : [тези] // „Wort -- Text -- Zeit“. Phraseologische Einheiten in traditionellen und neuen wissenschaftlichen Paradigmen: Materialien der gemeinsamen wissenschaftlichen Konferenz des Instituts fьr slawische Philologie Universitдt Szczecin und des Lehrstuhls fьr slawische Sprachwissenschaft des Instituts fьr fremdsprachliche Philologien der Universitдt Greifswald. 6 bis 10 November 2009 in Szczecin (Polen) und Greifswald (Deutschland). -- Greifswalder Beitrдge zur Slawistik IX. -- Greifswald, 2009. -- С. 47-49 (у співавторстві з Т. А. Космедою).

21. Паремійна картина світу українців як відображення їх ментальності у дзеркалі законів комунікації (на матеріалі українських прислів'їв і приказок) : [тези] // Национально-культурный компонент в тексте и языке: тезисы докл. IV Междунар. науч. конф., Минск, 3-5 дек. 2009 г.: [в 2 ч. Ч. 2] / [отв. ред. Н. П. Баранова и др.]. -- Минск: МГЛУ, 2009. -- C.18-20.