Динаміка особових імен центральної Донеччини (ХІХ-ХХІ століття)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Динаміка особових імен центральної Донеччини (ХІХ-ХХІ століття)

Особові імена як цінний лінгвокультурний матеріал привертали увагу дослідників із найдавніших часів. До середини ХХ ст. мовознавці переважно з'ясовували етимологію цього розряду антропонімів, а в останні десятиріччя предметом їхнього аналізу постають і інші важливі питання: природа імені; методика дослідження й термінологія; склад іменника та його статистична структура; чинники (лінгвальні й екстралінгвальні), що впливають на постійні зміни складу імен і ступеня їхньої популярності; варіантність особових імен; практичні питання сучасної антропоніміки тощо. Незважаючи на значні успіхи в дослідженні антропонімів, особові імена вивчені ще нерівномірно, досі не укладено повний словник імен українців. Усебічний аналіз іменника значною мірою залежить від вивчення динаміки особових імен у різних регіонах України на широкому хронологічному тлі.

Дослідження складу й динаміки розвитку чоловічих і жіночих імен українців здійснено на антропонімійному матеріалі Одещини (С. Брайченко, Л. Зайчикова, Ю. Карпенко, О. Касім, О. Медведєва), Ізмаїльщини (Д. Жмурко), Буковини (К. Бахнян, Л. Кракалія, Л. Чувашова), Тернопільщини (Г. Бачинська, Н. Свистун), Лемківщини (С. Панцьо), Закарпаття (П. Чучка, Л. Белей), м. Луцька (І. Скорук), м. Донецька (Г. Кравченко, В. Познанська), м. Херсона (Р. Петрова), м. Кіровограда (О. Чорноус). Особові імена інших регіонів України вивчені недостатньо.

Динаміка сільського антропонімікону Центральної Донеччини ще не була предметом спеціального дослідження. У запропонованій дисертаційній праці проводиться аналіз сільського українського іменника центральних районів Донецької області за період з 1890 по 2009 рр. і українсько-змішаного - з 1920 по 2009 рр.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана в межах комплексної наукової теми кафедри української мови та прикладної лінгвістики Донецького національного університету “Граматичні, лексичні і семантичні одиниці в українській національно-мовній картині світу” (0105U004527) (2005-2009 рр.). Тему дисертації затверджено вченою радою Донецького національного університету (протокол № 3 від 29 лютого 2008 року) та погоджено в Науковій координаційній раді “Українська мова” Інституту української мови НАН України (протокол № 46 від 25 грудня 2008 року).

Об'єктом дослідження є особові імена сіл Центральної Донеччини. Проведено аналіз 317 чоловічих (88209 ім'явжитків) і 351 жіночого (81387 ім'явжитків) імені, що було надано в українських родинах, а також 447 чоловічих (11351 ім'явжиток) і 492 жіночих (14718 ім'явжитків) імен - в українсько-змішаних сім'ях. Сільський іменник 1890-1910_х років вивчено без урахування національної належності носіїв, оскільки імена цього періоду вибрано з метричних книг, у яких відсутні відомості про національність новонароджених та їхніх батьків. До українського антропонімікону умовно віднесено імена дітей, батьки яких православні за віросповіданням і мають українські прізвища (Білоцерковець, Бондаренко, Деркач, Митько, Півник, Сало, Суховій, Ткач, Шумейко, Ющук тощо).

Предметом дослідження є якісний і кількісний склад українського й українсько-змішаного іменника Центральної Донеччини.

Метою дисертаційної праці є максимальне виявлення та аналіз чоловічих і жіночих імен в українських і українсько-змішаних родинах сіл Центральної Донеччини з кінця ХІХ до початку ХХІ ст. Для реалізації цієї мети необхідно розв'язати такі завдання:

1) визначити склад українського та українсько-змішаного іменника;

2) виявити й проаналізувати варіанти особових імен, що проникли до актових і метричних записів у 1890-2000_і рр.;

3) встановити статистичну організацію іменника: частотні імена (найуживаніші й широковживані), маловживані імена, поодинокі імена;

4) простежити темпи оновлення іменника на кожному хронологічному зрізі;

5) провести порівняльний аналіз сільського іменника Центральної Донеччини з іменниками різних регіонів України та окреслити загальні закономірності й специфіку розвитку досліджуваного антропонімікону;

6) розкрити особливості складу й динаміки українсько-змішаного іменника (українсько-російського, _грецького, _польського, _німецького, _єврейського, _білоруського, _болгарського, _тюркського, _кавказького) порівняно з українським.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що в науковий обіг уведено й проаналізовано новий антропонімійний матеріал - особові імена, надані дітям в українських і українсько-змішаних родинах сіл Центральної Донеччини впродовж 1890-2000_х рр.; виявлено загальні тенденції розвитку й локальні особливості досліджуваного антропонімікону на основі порівняння з міським іменником цієї території та з іменниками інших областей України.

Джерелом фактичного матеріалу послугували метричні книги з Державного архіву Донецької області та актові записи про народження дітей з архівів РАЦС Волноваського, Костянтинівського, Красноармійського, Мар'їнського, Старобешівського, Ясинуватського районів Донецької області (усього обстежено 92 населені пункти). Для порівняльного аналізу були використані лексикографічні праці й наукові дослідження, присвячені аналізу української, російської, білоруської, чеської, польської антропонімії.

Мета й завдання дослідження, а також специфіка аналізованого мовного об'єкта визначили вибір методів наукового аналізу: описовий, статистичний, зіставно-синхронічний, зіставно-діахронічний, порівняльно-зіставний, соціолінгвістичний.

Обраний для аналізу період (1890-2009 рр.) розподілено на 12 хронологічних зрізів (за методикою В. Бондалетова), кожен з яких охоплює одне десятиліття: І _ 1890_і, ІІ - 1900_і, ІІІ _ 1910_і, IV - 1920_і, V - 1930_і, VІ - 1940_і, VІІ - 1950_і, VІІІ _ 1960_і, ІХ - 1970_і, Х - 1980_і, ХІ - 1990_і, ХІІ - 2000_і рр. Це дає змогу виділити групи особових імен залежно від специфіки їхнього функціонування й питомої ваги.

Теоретичне значення праці визначається тим, що репрезентований у ній фактичний матеріал, теоретичні положення, узагальнення й висновки поглиблюють уже відомі та вводять нові знання про систему особових імен України к. ХІХ _ поч. ХХІ ст. Результати дослідження можуть бути використані для подальшого вивчення сучасного іменника українців і національних меншин, особливо в тих регіонах, де в антропонімії виявляється взаємодія різних мов.

Практична цінність роботи полягає в можливості використання її положень і результатів у практиці викладання лексикології, ономастики, соціолінгвістики, етнолінгвістики, лінгвокраєзнавства у вищих навчальних закладах; у практиці найменування новонароджених. Додатки містять матеріали для укладання повного словника особових імен, довідників, навчальних посібників тощо.

Особистий внесок здобувача - у збиранні, систематизації та описі складу й динаміки українського та українсько-змішаного іменника Центральної Донеччини. Усі результати дослідження отримані автором одноосібно й опубліковані в наукових збірниках без співавторства.

Апробація роботи. Основні теоретичні положення й практичні результати дисертаційної праці було викладено в доповідях на науковій конференції “НТШ_Донбас” (Донецьк, 2005 р.), міжнародному ономастичному семінарі “І Святогірські ономастичні читання” (Святогірськ, 2006 р.), міжнародній науково_теоретичній конференції “Граматичні читання_ІV” (Донецьк, 2008 р.), міжнародному ономастичному семінарі “ІІ Святогірські ономастичні читання” (Святогірськ, 2007 р.), ХІІ міжнародній ономастичній конференції “Українська ономастика у загальнослов'янському контексті” (Чернівці, 2007 р.), міжнародному ономастичному семінарі “ІІІ Святогірські ономастичні читання” (Святогірськ, 2008 р.), міжнародній науково-теоретичній конференції “Граматичні читання_V” (Донецьк, 2009 р.), “Всеукраїнському граматичному семінарі” (Донецьк, 2009 р.), ХІІІ Всеукраїнській ономастичній конференції з міжнародною участю (Ужгород, 2009 р.), міжнародному ономастичному семінарі “ІV Святогірські ономастичні читання” (Святогірськ, 2009 р.), науковій конференції Донецького відділення НТШ (Донецьк, 2010 р.). Дисертацію обговорено на засіданнях кафедри української мови та прикладної лінгвістики філологічного факультету Донецького національного університету.

Публікації. З теми дисертації опубліковано 10 одноосібних статей, з них 7 у фахових наукових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку літератури (284 позиції), трьох додатків. Загальний обсяг роботи - 486 сторінок, текстова частина викладена на 191 сторінці.

У Вступі обґрунтовано актуальність і новизну теми дисертації, сформульовано мету й завдання роботи, визначено об'єкт і предмет дослідження, названо джерела фактичного матеріалу й методи його аналізу, розкрито теоретичне значення й практичну цінність праці.

Перший розділ дисертації “Теоретичні засади дослідження” складається з трьох підрозділів. У підрозділі “Стан вивчення особових імен в українському мовознавстві” простежено етапи розвитку східнослов'янської антропоніміки й визначено основні напрями дослідження особових імен у сучасному мовознавстві. Осмисленню природи імені, його особливостей і функцій приділяють увагу І. Сухомлин, М. Худаш, Ю. Карпенко, П. Чучка, С. Пахомова; встановленню складу імен, їхньої словотвірної структури й статистичної організації в історичних пам'ятках - Л. Гумецька, М. Демчук, М. Сенів, С. Панцьо, Р. Осташ, на матеріалі сучасних говірок - П. Чучка, Л. Кракалія, О. Карпенко, О. Касім, І. Скорук, Н. Свистун; виділенню загальних і локальних особливостей окремих іменників шляхом порівняння їх з іншими іменниками - Г. Кравченко, О. Медведєва, Г. Бачинська; з'ясуванню основних мотивів найменування новонароджених - П. Чучка, Д. Жмурко, С. Павелко, І. Скорук; розробці найбільш ефективних методів збору й опрацювання ономастичного матеріалу - П. Чучка, Л. Белей, Л. Зайчикова та інші.

У другому підрозділі “Основи статистичного аналізу іменника” розкрито сутність статистичного методу дослідження й доцільність його застосування для аналізу динаміки особових імен. Встановлено, що статистичний метод дає змогу зробити цілісний аналіз іменника: схарактеризувати його склад; встановити кількість імен та порівняти їхню питому вагу на сусідніх і віддалених хронологічних зрізах; виділити статистичні групи імен за постійністю й частотністю вживання; визначити особливості функціонування імен у різних вікових, соціальних і мовних групах; з'ясувати концентрацію та простежити темпи оновлення іменника.

Третій підрозділ “Історичні відомості про заселення краю” містить дані про формування поліетнічного населення Центральної Донеччини, яке зберігає власні національні традиції, зокрема й спосіб іменування людей. Імена представників етнічних меншин проникають у місцевий антропонімікон, урізноманітнюючи його, і, навпаки, імена українців входять до складу інших національних іменників.

У другому розділі “Динаміка чоловічих особових імен українського населення Центральної Донеччини” досліджено чоловічий іменник з огляду на етимологічну належність, особливості функціонування й частотність його складників. Загалом проаналізовано 317 імен, які було надано 88209 носіям.

Сільський чоловічий іменник українців Центральної Донеччини досить усталений і традиційний: репертуар його оновлюється поступово, а ядерна частина залишається досить стабільною. На кожному хронологічному зрізі під упливом ряду лінгвальних і позалінгвальних чинників склад чоловічих онімів змінюється. Розширення й звуження його особливо помітне в роки певних зрушень у житті суспільства: скорочується він у важкі воєнні роки (85 імен) і в часи “перебудови” (78), а розширюється після проголошення незалежності України (97 імен у 1990_і рр., 99 - у 2000_і).

В українському чоловічому іменнику за походженням виділяємо чотири групи імен: канонічні, автохтонні слов'янські, запозичені й новотвори. Основу сільського антропонімікону (73,61% імен - 87,11% ім'явжитків) становлять канонічні оніми, узаконені християнською православною церквою та введені до святців. У метричних книгах і актах про народження дітей канонічні імена подають у церковно-канонічній (Вечеславъ, Владимиръ, Димитрій, Іаковъ, Сімеонъ, Феодоръ), народній (В'ячеслав, Володимир, Дмитро, Яків, Семен, Федір) або розмовно-побутовій формі (Слава, Володя, Митро, Яша, Симйон, Хведя). Варіанти особових імен (усього 298 лексем, якими названо 1596 новонароджених) активно поповнюють сільський іменник лише в пореволюційні роки внаслідок запису онімів з уст найменувачів. До архівних документів найчастіше потрапляють широковживані варіанти традиційних онімів. Так, одне з найпопулярніших імен Олександр у східностепових говірках представлене 40 варіантами, з яких 14 зафіксовано в актах про народження дітей: Аликсандр, Саша, Сашко, Шура, Шурик та інші.

Такі імена, як Анатолій, Андрій, Антон, Василь, Віктор, Георгій, Григорій, Дмитро, Євген, Іван, Ілля, Костянтин, Леонід, Максим, Микола, Михайло, Олександр, Олексій, Павло, Петро, Сергій вживаються з року в рік і забезпечують спадковість антропонімікону. Однак більшість онімів функціонує не постійно: одні, з'явившись у певному періоді, зникають взагалі (ім'я Акакій трапляється лише в 1892 р., Евфросиній - у 1920), а деякі періодично відновлюються (Амвросій - у 1900_і й 2000_і рр., Герман - у 1890_і й 1960-2000_і). Тому кількість і набір канонічних імен у кожному десятилітті різні. Найбільше їх використано в 1890_1910_і рр. (92,23% імен - 98,67% ім'явжитків), коли хлопці здебільшого одержували імена тих святих, пам'ять яких ушановували в день їхнього народження або в один з наступних семи днів. Після відміни обов'язкового церковного хрещення частка канонічних онімів зменшується, однак нижче 68,36% (1990_і рр.) вона не опускається. При цьому частотність таких імен надалі залишається високою: вони обслуговують від 92,22% (1920_і) до 70,31% (2000_і) новонароджених.

Тісні контакти українського населення Центральної Донеччини з представниками інших етносів, а також уплив засобів масової інформації сприяють проникненню в український іменник різних за походженням запозичених онімів (усього 12,42% імен - 1,41% ім'явжитків): німецьких (Альберт, Арнольд, Вільгельм, Генріх, Едуард); французьких (Амур, Жан, Жорж), арабських (Карим), тюркських (Руслан, Тимур) та ін. Уперше ці імена поповнюють сільський антропонімікон після введення громадянської реєстрації новонароджених. Низька частотність і нерівномірність уживання сприяють тому, що на кожному хронологічному зрізі кількість і набір їх змінюються. Найменше запозичень було в 1910_і рр. (1,33% імен - 0,58% носіїв), а найбільше - у 1930_і (2,50% імен - 0,57% носіїв).

В архівних документах 1890-2000_х рр. наявні автохтонні слов'янські оніми (7,14% імен - 11,44% ім'явжитків): Борислав, Броніслав, Любомир, Мирослав, Святослав і под. До 1920_х рр. функціонують лише ті слов'янські імена, що були канонізовані православною (Борис, Владислав, Володимир, Всеволод, В'ячеслав) або католицькою церквою (Станіслав). Завдяки їхній популярності ця етимологічна група має досить високу питому вагу - обслуговує від 55 (1,16%) носіїв у І періоді до 661 (16,98%) - у ХІІ. Язичницькі оніми, відсутні у святцях (як Людмир, Мирослав), збагачують сільський антропонімікон лише в середині ХХ ст. Вони розширюють склад слов'янських імен, проте поки що мають незначну частотність.

Найменше в чоловічому іменнику новотворів (6,83% імен - 0,04% ім'явжитків). Більшість їх виникла в 1920-1940_і рр. і пов'язана з революційною дійсністю, її діячами та святами: Велорій, Вілор, Віль, Владлен, Кім, Октябрь, Сталін. У наступні періоди з'являється від 1 (60_і рр.) до 4 (90_і) новотворів. Це переважно оніми, почерпнуті з фольклорних і літературних джерел: Данко, Гамлет, Рим, Спартак. Низька активність новотворів зумовлена тим, що вони не відповідають традиційним уявленням українського народу про особове ім'я.

За частотністю вживання виділяємо частотні (частотний десяток і широковживані), маловживані й поодинокі чоловічі імена. Незважаючи на те, що з 1890_х по 2000_і рр. СКО СКО (середній коефіцієнт однойменності) дорівнює заокругленій до цілого частці
від ділення числа новонароджених певного хронологічного зрізу на кількість імен цього зрізу. Імена з кількістю носіїв, більшою або рівною СКО, - частотні, з меншою - рідкісні (В. Бондалетов). коливається від 23 (1910_і рр.) до 146 (1980_і), співвідношення онімів та ім'явжитків у кожній групі залишається майже незмінним. Периферійна частина іменника на всіх хронологічних зрізах містить переважну більшість антропонімів. Однак ці імена мають небагатьох носіїв, тому відбивають лише кількісне оновлення антропонімікону. Якісні ж зміни здебільшого відбуваються в розряді частотних онімів, які обслуговують від 82% (1890_і рр.) до 92% (1970_і) новонароджених на десятиліття.

Визначаючи питому вагу частотних імен, ми одночасно піддаємо аналізу концентрацію всього чоловічого іменника, яка є однією з найважливіших його характеристик. Концентрація виявляється в тому, що невелика кількість імен “відтягує на себе більшість ім'явжитків” (Л. Зайчикова). Ступінь концентрації визначаємо складанням кількості носіїв частотних імен (у %) у кожному періоді, оскільки з року в рік він помітно змінюється. Найменшою концентрація іменника була в 1890_1910_і рр., коли імена новонародженим надавали за святцями, багатими на чоловічі імена: 81,67%, 83,54% і 83,71% відповідно. У середині досліджуваного періоду сільський антропонімікон повільно поповнюється новими іменами, і частотні оніми обслуговують найбільшу кількість носіїв: від 88,82% у 60_і рр. до 91,43% - у 70_і й 80_і. У кінці ХХ - на поч. ХХІ ст. іменник кількісно збільшується завдяки відновленню давніх канонічних та слов'янських імен, використанню запозичень і новотворів. Нові оніми належать до периферійної частини антропонімікону, а, отже, сприяють зменшенню концентрації іменника: у 1990_і рр. вона дорівнює 86,41%, у 2000_і - 86,55%.

До складу частотного десятка впродовж досліджуваного періоду входять канонічні імена, популярність яких підтримують сімейні традиції найменування новонароджених: Анатолій, Андрій, Артем, Богдан, Валерій, Василь, Віктор, Віталій, Владислав, Володимир, Геннадій, Григорій, Данило, Дмитро, Євген, Іван, Ігор, Кирило, Леонід, Максим, Микита, Микола, Михайло, Олександр, Олексій, Павло, Петро, Роман, Сергій, Федір, Юрій, Яків. Охоплюючи значну кількість носіїв (66,40%), ці оніми формують якість іменника й зумовлюють його динаміку.

З 1890_х по 2000_і рр. частотний десяток оновлюється на 70%. До 1950_х рр. включно він приймає не більше двох нових імен за десятиліття. Так, списки найуживаніших онімів І_ІІІ періодів містять канонічні імена у святцевій формі. У 1890_і рр. це Іоаннъ, Василій, Петръ, Феодоръ, Григорій, Александръ, Михаілъ, Павелъ, Николай, Андрей, Іаковъ. Частотний десяток 1900_х рр. поповнює антропонім Алексій, а 1910_х - Владимиръ. Група найуживаніших онімів 1920_х рр. включає лише одне нове ім'я Віктор. Решта традиційних канонічних імен утримує свої позиції, проте відтепер подається в новій формі, яка відповідає нормам української літературної мови: Іван, Микола, Василь, Володимир, Олександр, Петро, Григорій, Олексій, Михайло. На V хронологічному зрізі групу найуживаніших залишає онім Михайло, натомість з'являється ім'я Анатолій. У 1940_і рр. на зміну іменам Григорій і Петро приходять маловживаний у минулому десятиріччі онім Валерій і широковживаний Леонід. Інші імена стійко зберігають свою активність. Частотний десяток 1950_х рр. збагачується лише одним онімом Сергій, що одночасно стає модним у віддалених регіонах України.

З 1960_х рр. список найуживаніших онімів змінюється інтенсивніше. Він уперше оновлюється на 30% за рахунок широковживаного в попередньому періоді імені Геннадій і маловживаних онімів Ігор та Юрій. Зауважимо, що ім'я Юрій стає популярним в усіх регіонах України після польоту в космос Юрія Гагаріна. Однак уже в наступному десятилітті його активність помітно знижується. Група імен-лідерів у 1970_і рр., крім оніма Юрій, втрачає також імена Анатолій, Валерій, Віктор, Геннадій та Ігор. Знову стають найуживанішими перевірені часом і поширені на всій території України імена Андрій, Олексій та Іван. Антропонімійна мода підносить на чільні місця в іменнику оніми Віталій, Дмитро й Роман. Стрімке зростання частотності оніма Роман може бути пов'язане з переселенням на Донеччину людей із західноукраїнських областей, де це ім'я завжди було популярним.

У 1980_і рр. частотний десяток поповнює лише одне ім'я - Євген, а в 1990_і - три оніми - Артем, Владислав та Ігор. На поч. ХХІ ст. відновлює статус найуживанішого ім'я Іван. Помітно активізуються широковживані в попередньому періоді оніми Богдан, Данило, Кирило та Микита. Зростанню популярності цих давніх канонічних імен у сучасному іменнику сприяє одразу кілька чинників: 1) загальноукраїнська мода на старі канонічні імена; 2) традиція найменування хлопчиків на честь дідусів або інших шанованих членів родини; 3) релігійність сільського населення, що спонукає називати дітей за церковним календарем, та деякі інші.

Склад частотного десятка чоловічих імен з 1890_х по 2000_і рр. оновлюється на 70%. Сусідні хронологічні зрізи містять від 40% до 90% спільних найуживаніших онімів. Упродовж перших семи періодів існує чіткий взаємозв'язок між частотністю й наскрізністю імен: до найуживаніших належать лише традиційні для українців імена, що вживаються з року в рік. При цьому в частотному десятку з'являється не більше трьох нових імен за десятиліття. Помітно змінюються лише ранги окремих онімів. З 1970_х рр. починається стрімке оновлення списку найуживаніших імен (на 60%) за рахунок відродження давніх канонічних онімів, що були частотними на перших хронологічних зрізах.

Про традиційність сільського чоловічого іменника Центральної Донеччини свідчить те, що впродовж 120 рр. його очолювало лише 4 імені: Іван (1890_1920_і рр.), Микола (1930-1940_і), Олександр (1950_і, 1980-2000_і) і Сергій (1960-1970_і). Оніми, що побували в частотному десятку, залишаються найуживанішими від 1 до 10 десятиліть. Жодного разу нижче частотного десятка не опускається лише одне ім'я - Олександр.

Широковживаними в сільському іменнику Центральної Донеччини на тому чи іншому зрізі були 70 імен. Вище цієї групи ніколи не піднімалося 40 онімів, а 30 в окремі десятиріччя входило до частотного десятка. Переважна більшість онімів, які набувають статусу широковживаних, - це канонічні та давні слов'янські імена. Упродовж століття набір їх змінюється. Одні імена архаїзуються: Афанасій, Никифор, Пантелей, Порфирій, Сава. Натомість приходять нові, більш модні оніми: Вадим, Валентин, Олег, Руслан, Станіслав. Деякі антропоніми після довгого забуття завдяки збереженню сімейних традицій та моді на давні імена з'являються знову: Захар, Гнат, Макар, Матвій. Однак є й такі оніми, які, подібно до найуживаніших, входять до сільського іменника постійно, час від часу змінюючи свою питому вагу: Антон, Борис, В'ячеслав, Георгій, Ілля, Костянтин, Семен, Степан.

Маловживані імена становлять велику за кількістю й досить динамічну групу. Упродовж 1890-2000_х рр. у їхньому складі побувало 197 онімів. З них 66 імен у той чи інший період стають частотними, а 131 не піднімається до основної частини іменника. Це, наприклад: Альберт, Броніслав, Григір, Єфрем, Касян, Корнилій, Маркел та інші.

Група поодиноких онімів найчисленніша та найрухоміша в чоловічому іменнику - до неї входить 240 імен. Більше половини цих онімів (усього 126) на деяких хронологічних зрізах є маловживаними або частотними. Інші 114 лексем жодного разу не втрачають статусу поодиноких. Серед них такі: Акакій, Вільгельм, Геній, Данко, Едвард, Інокентій, Любомир тощо.

Аналіз периферії українського іменника Центральної Донеччини дає змогу стверджувати, що в групі маловживаних і поодиноких імен здебільшого відбуваються структурні зміни. Через низьку частотність ці оніми не мають значного впливу на загальний розвиток іменника. Однак саме в периферійній частині простежуються основні напрямки антропонімного пошуку, відбиваються ті особливості, які роблять досліджувану іменну систему неповторною, відмінною від інших.

Третій розділ дисертації “Динаміка жіночих особових імен українського населення Центральної Донеччини” присвячено вивченню 351 жіночого імені, що було надано 81387 новонародженим. Жіночий іменник українського населення Центральної Донеччини багатший і мінливіший за чоловічий. Він швидше реагує на економічні, соціальні, культурні зрушення в суспільстві й зазнає якісно_кількісних змін у кожному періоді. Найбіднішим (від 93 до 99 одиниць) склад жіночих імен був на трьох перших зрізах, коли його формували переважно частотні у святцях оніми. Суттєве розширення списку імен (до 146-166) відбувається в пореволюційний період. Загалом за 120 років жіночий іменник оновлюється на 84%.

Співвідношення етимологічних груп жіночих імен подібне до чоловічих. Однак, якщо чоловічий іменник містить 73,61% канонічних антропонімів, то жіночий - лише 52,71%. На І-ІІІ зрізах дівчат переважно називають за святцями: Іуліанія, Феодосія, Феодора, Хіонія і под. Тому в цей період фонд канонічних онімів найбагатший (95,75% імен - 97,85% ім'явжитків). У наступні тридцять років відбувається перебудова іменника: частка канонічних онімів помітно зменшується, проте питома вага надалі залишається значною. З 50_х рр. ХХ ст. канонічні імена становлять більше половини жіночих найменувань і обслуговують понад 80% новонароджених.

Протягом досліджуваного періоду до актових записів проникають варіанти канонічних імен (усього 410 лексем, які було надано 3308 носіям). Поява їх у документах 1920-1940_х рр. здебільшого зумовлена недостатнім рівнем грамотності тих, хто в селах проводив реєстрацію новонароджених, а на поч. ХХІ ст. - індивідуальним бажанням батьків. Серед варіантів переважають гіпокористики (Ліда, Нюра, Хима) і демінутиви (Гануня, Євка, Маруся), поширені в усному мовленні селян. У процесі розвитку іменника деякі з них набувають статусу окремих антропонімійних одиниць: Антонида, Віта, Дарина, Неля, Одарка, Олеся та інші.

Жіночий іменник містить 105 (29,91%) імен, запозичених із західноєвропейських (Амалія, Жанна, Елеонора, Еллада, Луїза) і західнослов'янських (Яна) мов. Такі оніми не були постійними й частовживаними, вони обслуговують лише 2511 (3,09%) носіїв. Популярними серед сільського населення стають лише деякі імена, зокрема Аліна (трапляється в 1920-2000_і рр.), Карина (40_і й 70_2000_і), Діана (20-30_і, 50_і й 70-2000_і) та Яна (1890_і й 1960_2000_і). Більшість запозичених імен є індивідуальними для окремих періодів. Так, іменник І зрізу урізноманітнює онім Домініка (1893 р.), IV - Вєста (1925), V - Аделаїда (1931), ХІІ - Амалія (2005) тощо.

Слов'янських онімів у жіночому іменнику менше, ніж запозичень, - усього 33 (9,40%). Однак частка їхніх ім'явжитків значно вища (пор.: 15,88% і 3,09%). Стабільність цієї етимологічної групи забезпечують наскрізні оніми, які за кількістю переважають переривчасті й разові. Так, з року в рік новонародженим надають імена Віра, Любов, Людмила, Надія. З 1910_х по 2000_і рр. постійно функціонує лексема Світлана, у 1920-2000_і - Лілія, у 1960-2000_і - Сніжана, у 1970-2000_і - Злата. Слов'янські оніми наявні в іменнику впродовж усього досліджуваного періоду, але до 1960_х рр. відсоток їх невеликий. З 1970_х рр. кількість їх весь час зростає. Мода на слов'янські оніми к. ХХ - поч. ХХІ ст. сприяє відродженню таких давніх лексем, як Богдана, Златослава, Любава, Мілена, Росина, Славяна, Станіслава. Однак ці імена поки що не набувають поширення, залишаючись складником іменника сільської інтелігенції.

Найменшу за кількістю імен (28 одиниць - 7,98%) і за питомою вагою (148 носіїв - 0,18%) етимологічну групу становлять новотвори. Різні види їх з'являються, починаючи з 20_х рр. і до цього часу. Найбільше новотворів зафіксовано в період “антропонімійної повені”. Це переважно імена, пов'язані з революційною дійсністю, її діячами та святами: Вілена, Вілія, Владлена, Майя, Нінель, Сталіна тощо. Поява новотворів у сучасному антропоніміконі українців зумовлена не ідеологічним чинником, а бажанням батьків створити для своєї дитини незвичне й оригінальне ім'я: Аніна (1981 р.), Серна (1984), Тайна (1998).

Незважаючи на помітне оновлення жіночого іменника впродовж століття, його структура й статистична організація зазнає незначних змін. Частотні оніми на кожному хронологічному зрізі становлять невелику групу та обслуговують більшість носіїв (від 81% до 92%). Це свідчить про прагнення селян до подібності в найменуванні дітей, слідування традиціям і моді. Маловживані й поодинокі оніми, навпаки, являють собою досить численну групу, проте не вирізняються високою активністю (їх надають 8-19% новонароджених). Широкий набір їх і різноманітність відбивають схильність батьків до антропонімійного пошуку та вияву творчості у виборі імен.

Популярність частотних онімів у сільського населення призводить до високої концентрації жіночого іменника. Протягом перших п'яти періодів ступінь концентрації послідовно зростає і в 1940_і рр. досягає свого найвищого показника (93,69%). З середини ХХ ст. стає помітною тенденція до різнойменності, що зумовлює зниження питомої ваги частотних онімів з 91,62% у 1950-і рр. до 82,76% у 2000_і. На поч. ХХІ ст. жіночий іменник швидше сприймає віяння часу, а тому має більше шансів на оновлення й розширення, ніж чоловічий.

Серед частотних імен вагому роль відіграє перший десяток, що обслуговує 50853 (62,48%) новонароджених. До його складу входять традиційні для українців імена, які передаються з покоління в покоління: Аліна, Анастасія, Валентина, Валерія, Вікторія, Віра, Галина, Ганна, Дарія, Євдокія, Єлизавета, Єфросинія, Ірина, Катерина, Ксенія, Лариса, Лідія, Любов, Людмила, Марина, Марія, Марфа, Меланія, Мотрона, Надія, Наталія, Ніна, Оксана, Олександра, Олена, Ольга, Пелагія, Параскева, Раїса, Світлана, Тетяна, Уляна, Юлія. Тому повного оновлення ця статистична група не зазнає в жодному періоді. Загалом з к. ХІХ до поч. ХХІ ст. частотний десяток змінюється на 70%. Найпомітніші якісні зрушення в ньому пов'язані з ключовими моментами історії. Якщо в чоловічому іменнику на перших трьох зрізах група найуживаніших імен найстабільніша, то в жіночому, навпаки, вона зазнає досить суттєвих змін. У цей час дівчата, як і хлопці, переважно отримують імена за святцями в церковно-канонічній формі. Проте набір найуживаніших онімів з десятиріччя в десятиріччя помітно оновлюється під упливом антропонімійної моди. Так, у 1890_і рр. частотний десяток містить імена Анна, Марія, Євдокія, Мотрена, Анастасія, Прасковія, Марфа, Іуліанія, Евфросинія, Дарія, Наталія. На ІІ зрізі до нього долучаються оніми Александра, Ксенія, Ольга та Пелагія, а на ІІІ - Валентина, В?ра, Єкатерина, Любовь. В оновленому частотному десятку 1920_х рр. беруть участь імена-лідери попереднього зрізу в літературній формі: Марія, Ганна, Віра, Валентина, Катерина, Любов, Ольга, Євдокія, а також широковживаний у ІІІ періоді онім Олександра та маловживаний Меланія.

У 1930_і рр. за межі групи найуживаніших виходять оніми Євдокія, Меланія, Олександра та Ольга, натомість зростає частотність імен Антоніна, Лідія, Ніна та Раїса. Стрімке збільшення їхньої питомої ваги свідчить про наслідування селянами антропонімійних смаків мешканців м. Донецька, де ці імена були найуживанішими вже на попередньому зрізі. У 1940_і рр. розвиток іменника вповільнюється, зміні якісного складу частотного десятка сприяє залучення лише двох імен - Галина й Людмила. Зате в наступному, повоєнному періоді антропонімікон стає значно динамічнішим, і група імен-лідерів включає 5 нових онімів: Надія, Наталія, Олена, Ольга й Тетяна. У 60_і роки стає найуживанішим онім Ірина, у 70_і - Вікторія, Марина та Оксана, а в 80_і - Ганна та Юлія. Частотний десяток ХІ періоду оновлюється на 50%. Найменування новонароджених за церковним календарем і на честь старших родичів сприяє відновленню популярності імен Анастасія, Дарія, Катерина, Марина, а слідування моді на запозичення - зростанню активності оніма Аліна. На поч. ХХІ ст. відродження давніх канонічних імен триває, і найуживанішими стають також антропоніми Валерія, Єлизавета й Марія.

Жіночий антропонімікон у різні періоди очолює шість онімів: Ганна (1890_1900_і рр.), Марія (1910-1920_і), Валентина (1930-1950_і), Світлана (1960_і), Наталія (1970-1980_і), Анастасія (1990-2000_і). При цьому жодне жіноче ім'я не втримує статус найуживанішого 12 десятиріч поспіль так, як чоловічий онім Олександр. Найдовше (9 десятиріч) у межах частотного десятка залишається ім'я Ганна.

Група широковживаних онімів (19,37% імен - 26,87% ім'явжитків) динамічніша, ніж частотний десяток. У її складі побувала більшість антропонімів частотного десятка (усього 38). Виняток становлять два імені - Ольга й Меланія. Перший онім з групи маловживаних одразу переміщається на 8_у сходинку в списку найуживаніших і лише після цього стає широковживаним. Друге ім'я має ще більш стрімку динаміку. До й після зросту популярності (коли онім Меланія посідає 7_е місце в частотному десятку) його питома вага нижча від СКО. Інші 30 імен не піднімаються вище за групу широковживаних: Акилина, Варвара, Зінаїда, Маргарита, Олеся, Тамара тощо. Найбільше їх (22 одиниці) було в 1920_і, а найменше (11) - у 1970_і роки.

До групи маловживаних належить 230 жіночих імен. З них 157 онімів жодного разу не входять до основної частини сільського іменника: Аделаїда, Злата, Мальвіна, Регіна, Руфіна, Сара та ін. Ці лексеми становлять 45,30% від загальної кількості жіночих найменувань, охоплюючи лише 10,17% ім'явжитків. Якісний склад їх динамічніший, ніж частотних імен. Упродовж 120 років група маловживаних онімів приймає від 27% (1950_і рр.) до 81% (1930_і) нових імен на десятиліття.

Серед поодиноких імен є такі, що періодично входять до інших статистичних розрядів (їх 100), і такі, що не залишають групи поодиноких (їх 125). Набір цих онімів у кожному періоді помітно змінюється. Так, на перших зрізах поодинокі фіксації мають переважно давні канонічні імена, що вже втратили популярність: Ананія, Клеопатра, Хрисія та ін. З 1920_х рр. до поч. ХХІ ст. ця статистична група містить здебільшого імена, відсутні серед рекомендованих святцями, зокрема запозичення: Альбертина, Джина, Лаура; слов'янські неканонізовані оніми: Броніслава, Златослава, Зоряна та новотвори: Аеліта, Владлена тощо. Канонічні імена (як Аграфена, Іюлія, Маріанна) також входять до її складу, однак тепер вони не становлять більшості. За 120 років поодинокі імена обслуговують лише 165 (0,48%) новонароджених, тому майже не впливають на загальну динаміку жіночого іменника.

У четвертому розділі “Динаміка українсько-змішаного іменника Центральної Донеччини” проаналізовано 447 чоловічих імен, наданих 11351 носієві, і 492 жіночих імені, які отримало 14718 новонароджених в українсько-змішаних родинах сіл Центральної Донеччини.

Іменник екзогамних родин являє собою не просто поєднання двох різних антропонімійних систем, а їхнє перехрещення, яке в кожному окремому випадку має свої вияви. Особливості його складу й статистичної організації залежать від багатьох чинників: часу переселення певного етносу, ступеня його асиміляції, особливостей культури й віросповідання тощо. Так, в українсько-болгарському й _грецькому іменниках специфічні імена є лише на поч. ХХ ст.: Добрян, Івайло, Стоян; Бояна, Младена (ужиті в українсько-болгарських родинах); Ксенофонт, Печа, Христус, Вакіца, Кальопа (в українсько-грецьких). З середини досліджуваного періоду ці антропонімікони містять імена, звичні для українців, як-от: Володимир, Дмитро, Олександр; Ірина, Катерина, Марія тощо.

Українсько-російський і _білоруський іменники впродовж досліджуваного періоду якісно майже не відрізняються від українського антропонімікону. Основу їх становлять канонічні оніми, а також деякі західноєвропейські запозичення й давні слов'янські імена, наприклад: Анатолій, Василь, Едуард, Іван; Ганна, Людмила, Марія, Ольга. Однак у кожній з цих антропонімійних систем навіть одні й ті самі оніми мають особливості в динаміці.

Українсько-єврейський, _німецький і _польський іменники до Другої світової війни багаті й різноманітні, містять значну частку онімів, що відбивають самобутність і неповторність національної культури етнічних меншин: Ездра, Ізраіл, Лейба; Аліца, Більда, Дебора (трапляються в українсько-єврейських родинах); Адольф, Вільгельм, Готфрід; Гільда, Ерна, Фріда (в українсько-німецьких); Болеслав, Вацлав, Казимеж; Брончеслава, Котіліна, Яніна (в українсько-польських). З середини ХХ ст. унаслідок політики “денаціоналізації” їхні специфічні риси поступово нівелюються.

Представники тюркських (азербайджанського, башкирського, казахського, киргизького, татарського, узбецького) і кавказьких (абхазького, адигейського, чеченського, дагестанського) народів мають відмінну від українців культуру й віросповідання. До вибору імені для дитини, особливо для хлопця, вони ставляться дуже серйозно, суворо дотримуючись прийнятих у родині установ. Саме тому в українсько-тюркському й _кавказькому іменниках переважають імена, поширені в мусульман: Джамал, Мурат, Рашид, Хасан; Гюльнара, Мар'ям тощо. Але час від часу до цих антропоніміконів (насамперед у жіночу систему) також проникають популярні в українців канонічні оніми й західноєвропейські запозичення: Альберт, Дмитро, Максим; Дарина, Карина, Тамара та інші.

Статистична організація українсько-змішаного іменника суттєво відрізняється від українського. Подібні тенденції розвитку виявляє лише українсько-російська онімна система: спадковість між іменниками різних періодів, що зумовлено вживанням наскрізних імен; більше навантаження й значущість основної частини іменника; кількісна перевага маловживаних і поодиноких імен над частотними; відносна стійкість онімів з високою питомою вагою й активне оновлення рідкісних лексем. В інших екзогамних родинах помітно переважають поодинокі імена. У деяких антропонімійних системах вони охоплюють більше ім'явжитків, ніж маловживані (в українсько-польській) і навіть частотні оніми (в українсько_тюркській і _кавказькій). Це сприяє зниженню загальної концентрації українсько-змішаного іменника.

Порівняння складу й динаміки чоловічої та жіночої систем українсько_змішаного іменника виявляє певні відмінності між ними. Так, у більшості антропоніміконів репертуар жіночих онімів різноманітніший і мінливіший, ніж чоловічий. Крім канонічних імен, він містить значну кількість західноєвропейських запозичень, слов'янських і новоутворених онімів, швидше оновлюється, активно реагуючи на політичні й культурні зміни в суспільстві.

Чоловічий іменник більш стабільний. Хлопці частіше за дівчат отримують оніми, які відповідають традиціям того чи іншого народу. Найяскравіше це виявляється в українсько-тюркських і _кавказьких родинах, оскільки мусульмани надають особливого значення народженню сина й переважно обирають для нього національне ім'я.

На початку ХХІ ст. в усіх типах українсько-змішаного іменника посилюється тенденція зближення з українським. Це пов'язано з тим, що визначальним чинником при виборі імені для новонародженого все частіше стає не національна традиція (як це було раніше), а суспільна мода, котра не визнає етнічної своєрідності. Так, упродовж двох останніх десятиліть серед усіх мешканців Центральної Донеччини набувають популярності давні канонічні оніми, західноєвропейські запозичення та деякі слов'янські імена. Свою специфіку незмінно зберігають лише українсько-тюркський і _кавказький іменники.

У Висновках сформульовано основні результати дослідження.

1. Іменник українців Центральної Донеччини багатий і водночас досить консервативний. Його склад і обсяг упродовж 1890-2000_х рр. змінюються поступово, а темпи оновлення залежать від соціальних умов.

2. Чоловічий іменник менш динамічний, оскільки значною мірою підпорядкований дії національної традиції, а жіночий - більш різноманітний і мінливий, залежний від суспільної моди, яка створює оптимальні умови то для одних, то для інших лексем. Це зумовлює специфіку їхнього розвитку впродовж 120 років. Так, чоловічий іменник має найбагатший складу перших трьох періодах, коли право надавати ім'я належало церкві. Обсяг жіночого антропонімікону, навпаки, помітно збільшується лише після скасування регламенту святців, у 1920-1930_і рр. На останньому хронологічному зрізі в українському іменнику (чоловічій і жіночій його системі) спостерігаємо тенденцію до оновлення й розширення, що сприяє зниженню загальної концентрації.

3. Склад сільського іменника українців неоднорідний, його формують канонічні, автохтонні слов'янські, запозичені й новоутворені лексеми. Базою антропонімікону є традиційні канонічні оніми, рекомендовані церковними календарями. Упродовж досліджуваного періоду вони зазнають змін: відбувається заміна офіційних форм канонічних імен на нові, більш пристосовані до української мови; формується група застарілих імен, що вийшли з ужитку після введення громадянської реєстрації новонароджених; статусу офіційних онімів набувають деякі гіпокористики тощо. У метричних книгах і актах про народження дітей канонічні імена подані не лише в церковно-канонічній та українській літературній, але й у розмовно-побутовій формі. Найбільше варіантів проникає до документів у 1920-1940_і рр. через відсутність необхідних знань з української мови в працівників рагсів.

Фонд канонічних чоловічих і жіночих імен найширше представлений у 1890_1910_і рр. Збільшення свободи у виборі імені призводить до певного звуження набору цих онімів, проте вони й надалі обслуговують більшість новонароджених. Канонічні імена переважають на кожному хронологічному зрізі, однак склад їх з року в рік змінюється. Особливо помітно це в жіночому іменнику, що виявляє більше прагнення до різнойменності, ніж чоловічий.

Другу за кількістю імен етимологічну групу становлять запозичення з західноєвропейських, рідше - західнослов'янських і тюркських мов. Складником жіночого іменника вони виступають з перших хронологічних зрізів, тоді як чоловічий починають збагачувати лише в кінці ІІІ періоду, після відміни обов'язкового церковного хрещення. З 1930_х рр. і до цього часу запозичення є одним з основних джерел розширення сільського антропонімікону. Жіночий іменник значно активніше поповнюється новими лексемами, ніж чоловічий, що свідчить про його проникність і схильність до експерименту.

Автохтонних слов'янських онімів в іменнику українців Центральної Донеччини дещо менше, ніж запозичень, зате вони обслуговують майже 20% носіїв. Постійно на досліджуваній території функціонують лише деякі оніми, які мають давню традицію вживання й уведені до святців. Перший сплеск слов'янських імен припадає на післявоєнні роки, коли українці прагнули відновити свої традиції, зокрема й давні найменування. Збільшення частки цих онімів у к. ХХ - на поч. ХХІ ст. пов'язане з відродженням національної свідомості українців і прагненням до збереження власної самобутності.

Виявом антропонімійних пошуків українців є новотвори, що починають з'являтися в досліджуваному іменнику з IV періоду. Процес ім'ятворчості триває недовго (20-40_і рр.). Результатом його стали оніми-абревіатури та відапелятивні імена з революційною семантикою, що не здобули популярності в сільського населення. У сучасному іменнику також виникають поодинокі новотвори. Це переважно лексеми, почерпнуті з літературних і фольклорних творів, видозмінені канонічні й запозичені імена та відапелятивні оніми.

4. Статистична організація чоловічого й жіночого іменників має спільні тенденції та специфічні особливості. Подібність виявляється в розподілі онімів на групи й динаміці цих груп упродовж 120 р. Так, у кожному періоді переважають маловживані й поодинокі імена, що швидко змінюються й мають незначну питому вагу. Частотні оніми поступаються їм за кількістю, проте використовуються стабільно й охоплюють більшість ім'явжитків. Центральну частину іменника формують лише традиційні для українців імена (здебільшого канонічні, а також деякі слов'янські й запозичені). У периферії простежуються основні напрямки збагачення антропонімікону: відродження давніх канонічних і слов'янських імен, запозичення з інших мов, утворення нових онімів. Відмінність між іменниками виявляється в більшій рухомості й проникності статистичних груп жіночих онімів. Тут інтенсивніше відбувається перерозподіл рангів частотних імен та оновлення списків маловживаних і поодиноких імен.

5. Порівняння сільського іменника Центральної Донеччини з міським іменником цієї території свідчить про відставання першого, зумовлене більшою консервативністю смаків селян. До середини ХХ ст. списки найпопулярніших імен села майже повністю повторюють списки частотних онімів міста попереднього десятиліття. У цей час досліджуваний іменник більше подібний до сільського іменника Південної України. У 50-70_і рр. антропонімікони села й міста помітно зближуються, а з 80_х відстань між ними знову зростає. Проте на сучасному етапі відмінність між ними свідчить не про відставання сільського іменника, а швидше про різні антропонімійні смаки жителів села й міста.

6. Українсько-змішаний іменник порівняно з українським має якісні й кількісні особливості. Прагнення до збереження національних традицій етнічних меншин тут органічно поєднується з індивідуальними вподобаннями окремих найменувачів і слідуванням моді. Тому цей іменник різноманітніший і рухоміший. Більшість імен змішаного антропонімікону належить до маловживаних і поодиноких. Це приводить до підвищення питомої ваги цих статистичних груп і зменшення загальної концентрації онімів.

Український іменник та іменники національних меншин взаємодіють один з одним і взаємозбагачуються. Особливо це помітно в змішаних родинах, проте й українці охоче переймають оніми інших народів, зберігаючи при цьому власні традиції найменування.

Література

родина змішаний іменник

1. Динаміка сільського іменника (на матеріалі іменника с. Мічуріне Тельманівського району Донецької області) / Т. Людоровська // Донецький вісник наукового товариства ім. Шевченка. - Донецьк : Східний видавничий дім, 2005. - Т. 7. - С. 139-150.

2. Варіантність чоловічих імен говірки с. Мічуріне Тельманівського району Донецької області / Т. В. Буга // Лінгвістичні студії : [зб. наук. праць / наук. ред. А. П. Загнітко]. - Донецьк : ДонНУ, 2007. - Вип. 15. - С. 510-514.

3. Динаміка сільського іменника (на матеріалі жіночого антропонімікону Центральної Донеччини) / Т. В. Буга // Науковий вісник Чернівецького університету : [зб. наук. пр.]. - Чернівці : Рута, 2007. - Вип. 354-355. Слов'янська філологія. - С. 108-113.

4. Особливості периферійної частини українського чоловічого іменника Центральної Донеччини з к. ХІХ до поч. ХХІ ст. / Т. В. Буга // Лінгвістичні студії : [зб. наук. праць / наук. ред. А. П. Загнітко]. - Донецьк : ДонНУ, 2008. - Вип. 17. - С. 256-261.

5. Чоловічий іменник Центральної Донеччини на межі ХІХ-ХХ і ХХ-ХХІ ст.: порівняльний аналіз / Т. В. Буга // Лінгвістика : [зб. наук. пр.]. - Луганськ : ДЗ “ЛНУ імені Тараса Шевченка”, 2008. - № 3(15). - С. 75-83.

6. Динаміка українського жіночого іменника Центральної Донеччини (1920_1930_і роки) / Т. В. Буга // Вісник Донецького університету. Серія Б. Гуманітарні науки. - 2008. - № 1. - С. 20_27.

7. Розмовно-побутові варіанти жіночих імен (на матеріалі говірки села Мічуріне Тельманівського району Донецької області) / Т. В. Буга // Лпгпж ьнпмбуфйкЮ. - 2008. - № 2. - С. 18_25.

8. Особові імена в українсько-грецьких родинах Центральної Донеччини / Т. В. Буга // Studia slovakistica. 9. Ономастика. Антропоніміка : [наук. зб. / ред. колегія : С. М. Пахомова та ін.]. - Ужгород : Вид-во Олександри Гаркуші, 2009. - Вип. 9. - С. 102-109.

9. Основні мотиви вибору імен в українських родинах Центральної Донеччини / Т. В. Буга // Вісник Донецького інституту соціальної освіти. Серія «Філологія. Журналістика». - Донецьк : ПВНЗ «ДІСО», 2009. - Т. V. - С. 11-16.

10. Особливості складу й динаміки українсько-кавказького іменника Центральної Донеччини в порівнянні з українським / Т. В. Буга // Донецький вісник наукового товариства ім. Шевченка. - Донецьк : Східний видавничий дім, 2010. - Т. 28. - С. 7-15.

Размещено на Allbest.ru