Діалог в оповідному тексті: структурно-семантичні та стилістичні функції

Размещено на http://www.allbest.ru/

ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ І. І. МЕЧНИКОВА

УДК: 400+491.79+808.802.6+809

ДІАЛОГ В ОПОВІДНОМУ ТЕКСТІ: СТРУКТУРНО-СЕМАНТИЧНІ ТА СТИЛІСТИЧНІ ФУНКЦІЇ

Спеціальність 10.02.01 - українська мова

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Романюк Ілона Валентинівна

Одеса 2010

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі української філології Державного закладу «Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К. Д. Ушинського», Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник: кандидат філологічних наук, доцент Форманова Світлана Вікторівна, Державний заклад «Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К. Д. Ушинського», доцент кафедри української філології.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор Бацевич Флорій Сергійович, Львівський національний університет імені Івана Франка, завідувач кафедри загального мовознавства;

кандидат філологічних наук, доцент Микитин-Дружинець Марія Львівна, Одеський національний університет імені І. І. Мечникова, доцент кафедри української мови.

Захист відбудеться «24» вересня 2010 р. о 12.30 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 41.051.02 в Одеському національному університеті імені І. І. Мечникова за адресою: 65058, м. Одеса, Французький бульвар, 24/26, ауд. 166.

З дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці Одеського національного університету імені І. І. Мечникова за адресою: 65082, м. Одеса, вул. Преображенська, 24.

Автореферат розіслано « 20 » серпня 2010 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Матузкова О. П.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Дослідження розмовного діалогічного мовлення, специфіки і закономірностей його функціонування становить одну з актуальних проблем сучасного мовознавства, привертаючи увагу вітчизняних та зарубіжних лінгвістів. Засади теорії діалогу були закладені в працях М. М. Бахтіна, Т. Г. Винокур, О. А. Земської, Л. В. Щерби, Л. П. Якубинського та інших учених. Відтоді ці проблеми інтенсивно досліджують зокрема у російському мовознавстві (Н. Д. Арутюнова, О. Я. Гойхман, В. З. Дем'янков, М. М. Кожина, М. Л. Макаров, О. Б. Сиротиніна, Т. В. Шмельова та ін.), у польській лінгвістиці (А. Вежбицька, Л. Пісарек, А. Фурдал та ін.), в україністиці (Ф. С. Бацевич, П. С. Дудик, Г. Г. Почепцов, К. С. Серажим, С. К. Хаджирадєва та ін.), що засвідчує актуальність цього напряму.

В сучасній лінгвістиці діалог вивчався в різних аспектах:

1) структурно-семантичному: досліджено типи діалогічних реплік (Є. В. Бобирева, Г. Г. Почепцов, Н. Ю. Шведова та ін.), структуру розмовного діалогу (Г. В. Бирдіна, І. М. Борисова, М. М. Кожина, О. Б. Сиротиніна та ін.);

2) функціональному: розглянуто комунікативні одиниці діалогічного мовлення (Т. М. Колокольцева, М. Л. Макаров, Н. І. Формановська та ін.), синтаксичні особливості діалогічного мовлення і типи мовленнєвої поведінки (П. С. Дудик, І. П. Святогор, Н. В. Шульжук, Н. П. Щербачук та ін.), описано комунікативні ролі учасників мовленнєвої взаємодії (В. В. Бузаров, А. А. Романов та ін.), діалог з позицій теорії мовленнєвих актів у драмі (В. І. Лагутін);

3) стилістичному: проаналізовано стилістичні особливості художнього (Л. В. Бублейник) та розмовного мовлення (О. Б. Сиротиніна).

Актуальність дослідження. Незважаючи на численні праці, присвячені діалогічному мовленню, однією з найменш розроблених залишилася проблема аналізу розмовного діалогу в оповідному тексті з позицій теорії мовленнєвих жанрів, а також деталізації його структурно-семантичних та стилістичних функцій, що визначає загальну спрямованість дисертаційної роботи. Матеріалом аналізу розмовно-діалогічного мовлення та його жанрових форм обрано твори видатного українського письменника І. С. Нечуя-Левицького, оскільки саме в його доробку яскраво представлено картину реальної дійсності в сучасному для персонажів мовному, соціальному й культурному оточенні та найяскравіші зразки побутового діалогу, що втілюють реалістичні форми художнього опису. Крім того, на відміну від своїх попередників, І. С. Нечуй-Левицький удосконалив мовні засоби гумору і сатири, індивідуалізував мову героїв своїх творів, виявив себе майстром діалогів з авторськими ремарками, що засвідчують визначні дослідники його творчості (Б. Грінченко, М. Драгоманов, С. Єфремов, Є. Кирилюк, П. Мирний, І. Франко та ін.).

Сьогодні творчість І. С. Нечуя-Левицького вивчають І. Г. Абрамова, подаючи художнє трактування етнопсихологічних типів українця у прозі письменника 60-80-х рр. XIX ст.; А. М. Калинчук, висвітлюючи особливості поетики історичних романів І. Нечуя-Левицького; Л. Мацько, увиразнюючи роль художньої мовотворчості та наукової діяльності І. Нечуя-Левицького в історії української літературної мови; С. Соколова, аналізуючи фразеологію як джерело гумору та сатири у повісті І. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім'я», та інші вчені, що увиразнює й актуальність обраного матеріалу дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в межах наукової теми кафедри української філології Державного закладу «Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К. Д. Ушинського» «Сугестивні аспекти мови і проблеми мовної комунікації», затвердженої вченою радою історико-філологічного факультету Південноукраїнського державного педагогічного університету ім. К. Д. Ушинського, протокол № 5 від 29.12.05 р.

Тему дисертації затверджено координаційною радою Інституту української мови НАН України, протокол № 47 від 21 лютого 2009 р.

Метою дисертаційної роботи є аналіз структурно-семантичних та стилістичних функцій діалогу, а також ролі вербальних і невербальних засобів комунікації у процесі формування діалогічного спілкування на матеріалі творчості І. С. Нечуя-Левицького.

Для досягнення поставленої мети розв'язано такі завдання:

1) висвітлено теоретичні засади дослідження діалогу у вітчизняному й зарубіжному мовознавстві та визначено найхарактерніші функціональні особливості художнього діалогічного мовлення;

2) схарактеризовано особливості розмовного мовлення персонажів у процесі діалогічної взаємодії, встановлено специфічні засоби формування розмовного діалогу в художньому тексті;

3) виокремлено типи мовленнєвих жанрів розмовно-діалогічного мовлення персонажів;

4) з'ясовано кількісні та якісні характеристики мовленнєвих жанрів у розмовно-діалогічних текстах І. С. Нечуя-Левицького;

5) деталізовано роль вербальних та невербальних складників комунікації у формуванні діалогічного мовлення персонажів в оповідних текстах;

6) визначено структурно-семантичні і стилістичні функції діалогу та його жанрових форм в оповідних текстах І. С. Нечуя-Левицького.

Об'єктом дослідження обрано мову творів І. С. Нечуя-Левицького як видатного майстра українського оповідного тексту.

Предмет дослідження - структурно-семантичні та стилістичні функції діалогу в оповідному тексті І. С. Нечуя-Левицького, а також жанрові форми розмовного мовлення персонажів.

Методи дослідження. Основним методом дослідження став описовий, за допомогою якого проаналізовано специфіку діалогічних текстів. Використано також компонентний аналіз - для опису семантики лексичних засобів у висловлюваннях персонажів; кількісний аналіз - для встановлення частотності функціонування мовленнєвих жанрів у відповідних діалогічних текстах; стилістичний метод, що сприяв опису стилістичних аспектів діалогічного тексту. мовлення жанр діалогічний текст

Джерельною базою дослідження слугували 40 прозових текстів І. С. Нечуя-Левицького в 10-ти т.: 1) 3 романи: «Над Чорним морем», «Хмари», «Князь Єремія Вишневецький»; 2) 15 повістей: «Микола Джеря», «Бурлачка», «Кайдашева сім'я», «Дві московки», «Причепа», «Приятелі», «Старосвітські батюшки та матушки», «На гастролях в Микитянах», «Неоднаковими стежками», «Дивовижний похорон», «Вольне кохання», «Сокільська гора», «Навіжена», «Поміж ворогами», «Не той став»; 3) 22 оповідання: «Баба Параска та баба Палажка», «Рибалка Панас Круть», «Невинна», «Пропащі», «Афонський пройдисвіт», «Чортяча спокуса», «Живцем поховані», «Без пуття», «Київські прохачі», «Хрестини», «Біда бабі Парасці Гришисі», «Біда бабі Палажці Солов'їсі», «Дві милі», «Апокаліпсична картина в Києві», «Телеграма до Грицька Бинди», «Сільська старшина бенкетує!», «Кохання з притичинами», «Вітрогон», «Скривджені й нескривджені», «Старі гультяї», «Гастролі», «Шкодливе ягня». Картотека дослідження налічує понад 800 діалогів.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше в українському мовознавстві комплексно досліджено структурну і текстову організацію художнього діалогу в оповідних текстах І. С. Нечуя-Левицького; визначено його функціональні ознаки та специфічні особливості; систематизовано й узагальнено типологію мовленнєвих жанрів розмовно-діалогічного мовлення персонажів у творах письменника; схарактеризовано основні чинники, що впливають на формування розмовного діалогу та його жанрові форми; встановлено роль позамовних чинників, які є невід'ємними складниками мовленнєвих інтеракцій; розкрито стилістичну функцію діалогу в оповідних текстах І. С. Нечуя-Левицького.

Теоретичне значення роботи полягає в поглибленні загальних засад теорії діалогу та його жанрових форм у лінгвістиці; у виробленні типології розмовно-діалогічного мовлення персонажів в оповідних текстах І. С. Нечуя-Левицького. Матеріали дослідження сприятимуть формуванню нових знань про структурно-семантичні та стилістичні аспекти діалогічного мовлення персонажів. Основні положення дисертації доповнюють і поглиблюють засади таких галузей мовознавства, як комунікативна лінгвістика, лінгвістика тексту, теорія комунікації тощо.

Практичне значення дисертації. Результати дослідження можуть бути використані у викладанні лекційних курсів «Сучасна українська мова» («Лексикологія сучасної української мови», «Синтаксис сучасної української мови»), «Культура мови та стилістика» на філологічних факультетах у ВНЗ освіти, у підготовці спецкурсів «Основи культури і техніки мовлення», «Лінгвістика тексту», «Теорія мовленнєвої комунікації», «Основи мовленнєвої діяльності», а також при викладанні спецкурсів та спецсемінарів, присвячених мовному аспекту творчості І. С. Нечуя-Левицького. Положеннями дисертації можна скористатися для укладання словника мови письменника, при написанні курсових, дипломних та магістерських робіт студентами філологічних спеціальностей, а також при укладанні підручників і посібників із комунікативної лінгвістики та лінгвістики тексту сучасної української мови.

Апробація результатів дисертації. Результати дослідження обговорено на засіданнях кафедри української філології Державного закладу «Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К. Д. Ушинського» та на засіданнях кафедри української мови Одеського національного університету імені І. І. Мечникова, методичних семінарах та аспірантських зборах. Основні положення дисертації виголошено на 9 міжнародних та 5 всеукраїнських наукових конференціях: Міжнародній науково-практичній конференції молодих учених «Актуальні проблеми сучасної науки» (Ізмаїл, 2006); Міжнародній науково-теоретичній конференції «Граматичні читання - IV» (Донецьк, 2007); XII Міжнародній науковій конференції «Текст та його одиниці в аспекті різних лінгвістичних парадигм (на матеріалі української та російської мов)» (Харків, 2007); Міжнародній науково-практичній конференції «Сугестивні аспекти мови і проблеми мовної комунікації» (Одеса, 2007); Науково-теоретичному семінарі до Міжнародного дня рідної мови (Ізмаїл, 2008); Міжнародній науково-практичній конференції «Мова і світ: дослідження та викладання» (Кіровоград, 2008); Всеукраїнській науковій конференції «Лінгвістика тексту: теоретичний і прагматичний аспекти» (Херсон, 2008); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Українське мовознавство: досвід і перспективи» (Одеса, 2008); Міжнародній науково-практичній конференції «Проблеми прикладної лінгвістики» (Одеса, 2008); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Текст у парадигматичному просторі сучасної лінгвістики» (Переяслав-Хмельницький, 2008); Всеукраїнській науковій конференції «Лінгвістика тексту: теорія і практика» (Херсон, 2009); III Міжнародній науково-практичній конференції «Мова і світ: дослідження та викладання» (Кіровоград, 2009); Всеукраїнській науковій конференції «Українська мова в просторі і часі» (Київ, 2009); X Міжнародній науковій конференції «Семантика мови і тексту» (Івано-Франківськ, 2009).

Публікації. Результати дослідження викладено в 11 одноосібних публікаціях, з яких 10 статей опубліковано у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (266 позицій).

Загальний обсяг дисертації - 209 сторінок, з них - 182 сторінки основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовано вибір теми та її актуальність, розкрито мету і завдання роботи, її наукову новизну, теоретичне й практичне значення, визначено предмет, об'єкт та методи дослідження, подано відомості про його апробацію.

У першому розділі «Теоретичні засади дослідження діалогу в мовознавстві» розглянуто загальнолінгвістичні проблеми вивчення діалогічного мовлення (витоки поняття діалогу, різноаспектне дослідження діалогу як текстового і структурного утворення, його функціональних особливостей), проаналізовано специфіку розмовного мовлення персонажів у художньому діалозі.

Витоки поняття про діалог та діалогічність узагалі можна знайти ще в працях відомих риторів та філософів античності: Платона, Аристотеля, Сократа. Проблемі діалогу присвячено багато лінгвістичних розвідок (О. А. Земська, М. М. Кожина, І. П. Святогор, О. Б. Сиротиніна, Н. Ю. Шведова Л. В. Щерба, Л. П. Якубинський та ін.). Ця проблематика привертає увагу й дослідників українського мовознавства (Ф. С. Бацевич, П. С. Дудик, К. С. Серажим, С. К. Хаджирадєва та ін.).

У роботі прийнято визначення діалогу, найпоширеніше в сучасному мовознавстві (Ф. С. Бацевич, Г. В. Бирдіна, О. Л. Каменська, В. І. Лагутін та ін.). Згідно з ним діалог тлумачиться як форма мовлення, що становить інверсовану розмову двох і більше осіб (полілог), результатом чого є формування діалогічного тексту.

У більшості робіт, присвячених вивченню діалогічного мовлення, діалог також дефінується як ланцюг реплік, тобто мовленнєвих одиниць, де межі між ними визначаються залежно від закінчення мовлення одного співрозмовника і початку мовлення іншого. Кожне висловлювання мовця має іллокутивну силу, спрямовану на досягнення поставленої комунікативної мети. Якщо ці репліки-висловлювання єдині в структурно-граматичному й змістовому плані, то вони утворюють діалогічні єдності, які й формують діалог.

Діалог має трикомпонентну структуру (за Є. В. Бобиревою): 1) зачин; 2) ядро; 3) завершення. Зачин і завершення не є обов'язковими елементами. Вони існують лише для встановлення й завершення мовленнєвої інтеракції. Якщо в структурі діалогу наявні всі три складники, то діалог є повним, але якщо певні елементи відсутні, то виникають так звані усічені діалоги.

Художні діалоги - це найбільш традиційний об'єкт аналізу лінгвістів протягом ХХ ст. Проблема діалогізації в художньому тексті пов'язана із зіставленням художнього діалогу з діалогом усного розмовного мовлення. Багато лінгвістів звертали увагу на певні відмінності між розмовними й художніми діалогами (Т. М. Колокольцева, В. І. Лагутін, О. Б. Сиротиніна, та ін.). Так, 1) усний розмовний діалог є втіленням розмовного стилю, а художній діалог є реалізацією художнього стилю; 2) усні розмовні діалоги є первинними й найбільш природними виявами діалогічного мовлення, оскільки пов'язані з канонічною ситуацією спілкування, а художні діалоги мають вторинний змодельований характер, оскільки породжуються неканонічною ситуацією спілкування; 3) усні розмовні діалоги є одномірними, тобто діалог будується вздовж лінії адресант - адресат, художні ж діалоги є багатомірними, тобто будуються за декількома лініями: персонаж - персонаж, автор - персонаж, автор - читач та ін.; 4) наявність естетичної функції для усних розмовних діалогів є другорядним чинником, проте для художніх діалогів - це обов'язковий фактор; 5) художній діалог заздалегідь продумується автором твору, що не завжди характеризує спонтанне природне мовлення.

Але, крім певних відмінностей, існують ознаки, що зближують усно-розмовний і художній діалог: 1) спільні риси у складі лексичних засобів; 2) у синтаксичній побудові (неповнота висловлювань, еліптичність, різноманітні номінації, засоби емоційно-експресивних реакцій) тощо.

Художній діалог є стилізованою формою розмовного мовлення. При відтворенні розмовного діалогічного мовлення в художній літературі роль ситуації відіграє авторський коментар, тобто ремарки, а мовностилістичні особливості діалогічного мовлення відповідають індивідуальному стилю письменника й естетичним нормам мовленнєвого жанру. Художній діалог будується за такими ж принципами, що й усно-мовний, але зазнає художньо-естетичних трансформацій. Отже, розмовне мовлення в художньому діалозі є лише його імітацією, обробленою за певними законами літературної творчості. Але розмовне мовлення персонажів може бути досить точно відтворене в художньому діалозі. Реалістичні розмовні діалоги в оповідних текстах І. С. Нечуя-Левицького формуються за зразками спонтанного мовлення, у них з різним ступенем концентрації відтворюються факти живого спілкування.

У другому розділі «Діалоги та їх жанрові форми в оповідних текстах І. С. Нечуя-Левицького» розглянуто проблему жанру в лінгвістиці та типологію мовленнєвих жанрів розмовного діалогічного мовлення персонажів на матеріалі оповідних текстів І. С. Нечуя-Левицького.

М. М. Бахтін пов'язував природу мовленнєвого жанру з висловлюванням. Дослідник визначав мовленнєві жанри як відносно стійкі, тематичні, композиційні і стилістичні типи висловлювань (1979). На думку вченого, мовленнєвий жанр - це репліка, ціле висловлювання в діалозі. Він розглядає мовленнєвий жанр в аспекті мовленнєвого спілкування - як факт соціальної взаємодії мовців, як співвідношення та взаємодію смислових позицій. Саме діалогічність є концептуальною ознакою мовленнєвого жанру у М. М. Бахтіна.

Діалогічні відношення мовців функціонують у готових формулах, тобто мовленнєвих жанрах (далі - МЖ). Слідом за М. М. Бахтіним, М. Ю. Федосюк виокремлює елементарні (повідомлення, привітання, похвалу тощо, проектуючи їх на мовленнєві акти) й комплексні МЖ (складаються з елементарних МЖ). К. Ф Сєдов поділяє жанри на субжанри, що дорівнюють мовленнєвим актам, та гіпержанри, які об'єднують кілька жанрів, наприклад: сварка, суперечка, бесіда та ін.

Проаналізувавши розмовно-діалогічне мовлення персонажів у творах І. С. Нечуя-Левицького, виокремлюємо основні типи діалогів та їх жанрові форми за критеріями розмежування мовленнєвих жанрів, запропонованими Т. В. Шмельовою. До цих критеріїв дослідниця насамперед уналежнює: 1) мету комунікативного акту - фундамент типології та відповідно виокремлює: а) інформативні МЖ (повідомлення, підтвердження, запит, заперечення інформації тощо); б) імперативні МЖ (наказ, прохання, порада, заборона тощо); в) оцінні МЖ (похвала, схвалення, докір тощо); г) етикетні МЖ (привітання, прощання, вибачення тощо); 2) концепцію автора (адресанта); 3) концепцію адресата; 4) подійний зміст; 5) чинник комунікативного минулого; 6) чинник комунікативного майбутнього; 7) параметр мовного втілення.

Отже, головним критерієм розмежування МЖ є комунікативна мета, яка певним чином перетинається з іллокутивним критерієм, тобто наміром мовців. Іллокутивний критерій є одним з найбільш досліджених у типології МЖ. Так, за комунікативною метою Н. Д. Арутюнова виокремлює: 1) інформативний діалог; 2) прескриптивний діалог; 3) обмін думками з метою прийняття рішення або з'ясування істини (суперечка, дискусія); 4) діалог, який має на меті встановлення або регулювання міжособистісних стосунків; 5) святомовленнєві жанри: а) емоційний; б) артистичний; в) інтелектуальний.

Спираючись на розроблену дослідницею типологію, ми за комунікативною метою виокремлюємо такі основні типи діалогів: інформативні, конфліктні, оцінні, імперативні, інтимні та етикетні, деталізуючи у межах кожного характерні жанрові форми.

I. Інформативні діалоги. Мета інформативних діалогів полягає у різних «операціях» з інформацією: запит, підтвердження або її спростування, вираження сумніву щодо правдивості інформації тощо. В діалогах такого типу виокремлюємо такі комплексні (за типологією М. Ю. Федосюка) МЖ: бесіда, абсурд.

VI. Етикетні діалоги пов'язані з етикетними нормами, що функціонують у суспільстві. Тип такого мовленнєвого спілкування характеризується наявністю в діалогічному акті відповідних усталених мовленнєвих норм поведінки, правил увічливості та етикетних форм. До цього типу діалогів уналежнюємо такі етикетні елементарні МЖ: прощання, привітання, поздоровлення, представлення, вибачення, подяка. Наприклад, МЖ `привітання':

- Добривечір, Марусю! З неділею будьте здорові! - промовив Зануда, знявши старого засмальцьованого картуза.

- Доброго здоров'я! Спасибі, будьте й ви здорові! - тихо обізвалась Маруся і встала з призьби [«Пропащі»: 53].

Комунікативна мета цього МЖ полягає в експлікації прийнятих у суспільстві етикетних норм. Комунікативне минуле і майбутнє - ініціативний та реактивний МЖ. Подійний зміст - зустріч та початок діалогу між мовцями. Мовне втілення - наявність етикетних МЖ привітання, виражених стандартними етикетними формами, закріпленими у свідомості носіїв мови.

Отже, аналіз діалогічних текстів в оповідних творах І. С. Нечуя-Левицького виявив, що: 1) в інформативних діалогах найбільш частотним жанром є жанр бесіди (99,18 %), а найменш уживаним - абсурду (0,82 %); 2) в конфліктних діалогах найуживанішими є жанри сварки (35,63 %) і суперечки (35,63 %), а найменш уживаним - образи (6,90 %); 3) в оцінних діалогах найуживанішим є жанр скарги (44,23 %), а менш уживаним - жарт (10,58 %); 4) в імперативних діалогах найуживанішими є накази (32,62 %), а найменш частотними - погрози (5,02 %); 5) в інтимних діалогах найуживанішим є залицяння (64,70 %), а менш уживаним є освідчення в коханні (35,29 %); 6) в етикетних діалогах найбільш уживаним є жанр привітання (59,48 %), а найменш уживаним є подяки (4,31 %) і поздоровлення (4,31 %). Таким чином, серед усіх мовленнєвих жанрів найхарактернішим для оповідних текстів І. С. Нечуя-Левицького є жанр бесіди (25,37 %), а найменш уживаними є жанр абсурду (0,21 %), що є вираженням ідіостилю І. С. Нечуя-Левицького.

У третьому розділі «Комунікативні функції зображувального діалогу в художньому тексті» розглянуто роль вербальних та невербальних складників комунікації, а також основні стилістичні засоби емоційного впливу персонажів у процесі діалогічного мовлення.

Незважаючи на численні праці лінгвістів (Г. М. Андреєва, Ф. С. Бацевич, Ю. Н. Ємельянов, Т. Ю. Ковалевська, Г. Є. Крейдлін, C. В. Форманова, Н. І. Формановська, Н. Якименко та інші), у яких досліджуються вербальні та невербальні засоби комунікації, проблема їхньої взаємодії та специфіки на сьогодні не знайшла свого остаточного розв'язання.

Вербаліка й невербаліка тісно пов'язані між собою і створюють відповідну атмосферу діалогічного мовлення персонажів. Серед невербальних засобів, наявних у діалогічних оповідних текстах І. С. Нечуя-Левицького, виокремлюємо:

I. Жести: 1) вказівні та ілюстративні (показуючи рукою на крутий шпиль, показуючи Карпові перебиту ногу (півня) тощо); 2) агресивні (пхнув її; вирвавши з Олесиних рук роботу й кинувши її в бур'ян тощо), 3) ритуальні (цілуючи паніматку в руку; обидві вони перехрестились тощо); 4) символічні (персонаж вітаючись - подав руку, кинувся обнімати тощо), 5) ненормативні (тикнула Мотрі дулю; плюнувши на засторонок тощо), 6) адаптори тіла (заплакала; плеснув його з розгоном по долоні тощо). Основними функціями жестів у комунікативному акті є: а) регулювання та керування вербальною поведінкою персонажів: наприклад, жести-символи, які супроводжують МЖ привітання, наказу, прохання тощо; б) відображення в комунікативному акті актуальних мовленнєвих дій; в) допоміжна, що супроводжує передачу адресату певної частини змістової інформації; г) репрезентація емоційного стану персонажів;

II. Міміку (зморщив губи; насупив брови й скрививсь тощо). Міміка характеризує емоційний стан людини під час розмови (втирив очі в ченця) та її особистісні риси, наприклад, у коментарях автора: заводіяка гордовито зирнув вилупленими сірими баньками;

III. Позу (оступилась, посунулась трохи далі й стала на нижчому східці; впала на канапу і залилась слізьми тощо);

IV. Мовчання. Іноді вербальна репліка мовця може замінюватися мовчанням, яке містить відповідне стилістичне навантаження. Мовчання не має вербального вираження у мовленні персонажів, але при цьому є досить інформативним. Мовчання уналежнюємо до невербальної сфери (В. В. Богданов, С. В. Крестинський, С. В. Мелікян, Л. Л. Славова та ін.), оскільки воно заміщує вербальну реакцію. Мовчання пов'язане із структурою висловлювань, тому виступає як елемент реакції і стає зрозумілим лише із ситуативного контексту. Воно може передавати відповідний емоційний стан персонажа (здивування, збентеження), прихований намір тощо.

В діалогічному мовленні персонажів міміко-жестикуляційні засоби, поза, мовчання, як правило, поєднуються, підсилюючи дію вербальних складників, надаючи їм відповідного емоційно-експресивного забарвлення, наприклад:

- Мені нема діла! - крикнула Марта, і її великі очі стали ще більше, а лице зблідло. - Є мені діло! - промовила вона голосно і з тим словом так стукнула по столі рукою навідлі, що ніби тому не можна було ні кришки не вірить. Вона стояла серед зали, висока, рівна й люта [«Хмари»: 56].

Невербальні засоби у мовленні персонажів посідають різні позиції щодо вербальних: препозитивну, інтерпозитивну (ця позиція в оповідних текстах І. С. Нечуя-Левицького є найчастотнішою, оскільки невербальні одиниці в діалогічному мовленні персонажів використовуються для виділення чи акцентування вербальних засобів, для пояснення мовчання, для додавання нової інформації до висловлювання) та постпозитивну.

Відтворення побутового мовлення персонажів й опис невербальних характеристик у художньому діалозі потребує добору відповідних стилістичних засобів. Найсуттєвішими стилетвірними особливостями розмовно-побутового мовлення є лексичні (наявність розмовних елементів, емоційно-експресивної лексики, негативно-оцінної тощо) та фразеологічні засоби.

Серед лексичних особливостей широко використовується: 1) загальновживана лексика, передусім побутова; 2) лексика з негативною конотацією типу здуріла, бродиш, яка відображає емоційний стан мовців (агресію, роздратування), а також позитивною конотацією, як-от моя голубко, моє серце тощо; 3) інвективи (паскудство, стара суко тощо); 4) суржик: партньори, зостатись тощо; 5) розмовні елементи: витребеньки, тинятися тощо.

Активно вживаються фразеологізми, що надають природності художнім образам, містять почуттєву характеристику персонажів, наприклад, розбігалась, як курка з яйцем; нічого байдики бити тощо.

У проаналізованих діалогічних текстах серед вербальних засобів, що увиразнюють діалогічне мовлення персонажів, виокремлюємо: а) епітети (гарна, чудова тощо); б) гіперболу (рота роздереш, вони б мене з'їли тощо); в) порівняння (Мотря, наче люта змія; заклюють вони мене, мамо, як лихі шуляки голубку (негативна спрямованість); гарна як квіточка; він здоровий, як віл (позитивна спрямованість) тощо. Така лексична наповненість реплік надає їм природності, розмовності та допомагає передати емоційний стан персонажів в оповідних текстах І. С. Нечуя-Левицького.

Варто зауважити, що у процесі комунікації персонажі не лише обмінюються інформацією, знаннями, ідеями, а й емоційно впливають один на одного.

У висновках узагальнено результати дослідження:

1. Діалог є найактивнішою формою міжособистісного спілкування, що функціонує у вигляді тексту, який породжують адресант і адресат у певній мовній ситуації, рушійною силою якого є інтенції (наміри) мовців.

2. Діалог є найтиповішою реалізацією розмовного мовлення. Основною функцією діалогу в художньому тексті є відображення безпосереднього спілкування персонажів. Незалежно від смислового змісту репліки, вона багатоаспектно характеризує персонажа, виявляючи його загальну культуру, соціальний статус тощо. Художній діалог є реалізацією художнього стилю, який має вторинний змодельований характер, де кожний його елемент підпорядкований авторському задуму.

3. Діалогічне мовлення має низку специфічних особливостей серед яких: 1) наявність двох і більше учасників комунікативного процесу; 2) інверсований характер реплік; 3) наявність невербальних засобів комунікації; 4) симетричність діалогічних стосунків; 5) нестійкість виникнення діалогічної інтеракції; 6) високий ступінь імпровізованості мовлення; 7) динамічний характер мовної взаємодії; 8) діалогічним формам властивий високий прагматичний та експресивний потенціал.

Діалог персонажів в оповідних текстах виконує такі комунікативні функції: 1) інформативну - повідомлення інформації; 2) впливову - вплив персонажів один на одного у процесі мовленнєвої взаємодії; 3) експресивну - вияв емоційного стану персонажів.

4. Основними засобами формування розмовного діалогу є: неофіційність, спонтанність, невимушеність та безпосередність.

5. Розмовно-діалогічне мовлення персонажів в оповідних текстах І. С. Нечуя-Левицького представляє собою зразок різноманітних типів мовленнєвих жанрів, які використовуються мовцями у процесі діалогічної взаємодії.

6. Аналіз діалогічного мовлення персонажів в оповідних текстах І. С. Нечуя-Левицького виявив такі основні типи діалогів та їх жанрових форм:

а) інформативні діалоги - 25,58 % (бесіда й абсурд). У таких мовленнєвих жанрах, як правило, функціонують інформативні МЖ: повідомлення (переказ чуток), констатація фактів, запитання, відповідь на запитання; б) конфліктні діалоги - 18,32 %, яким притаманні комплексні мовленнєві жанри: образа, сварка, суперечка, звинувачення; в) оцінні діалоги - 10,94 % (скарги, критика, заспокоєння, похвала, кепкування, жарт); г) імперативні діалоги - 29,37 %, у межах яких виокремлено імперативні мовленнєві жанри: наказ, прохання, порада, погроза, переконування; ґ) інтимні діалоги - 3,58 % (залицяння, освідчення в коханні); д) етикетні діалоги - 12,21 % (прощання, привітання, поздоровлення, запрошення, представлення, вибачення, подяка).

7. Серед невербальних засобів, наявних у діалогічних оповідних текстах І. С. Нечуя-Левицького, виокремлюємо: 1) жести: а) вказівні та ілюстративні; б) агресивні; в) ритуальні; г) символічні; ґ) адаптори тіла; 2) міміку; 3) позу; 4) мовчання.

8. У побутовому мовленні персонажів широко використовується: 1) загальновживана лексика, передусім побутова; 2) негативно та позитивно конотована; 3) інвективи; 4) розмовні елементи; 5) лексика соціально обмеженого використання та фразеологізми. Серед лексико-стилістичних засобів вживаються: 1) епітети; 2) гіпербола; 3) порівняння, негативно й позитивно спрямовані тощо.

Використаний у роботі підхід може бути застосований для детальнішого розгляду кожного мовленнєвого жанру на ширшому текстовому матеріалі.

ОСНОВНІ ПУБЛІКАЦІЇ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Романюк І. В. Діалог як структурне утворення / І. В. Романюк // Лінгвістичні студії: Зб. наук. праць. Випуск 15 / Укл.: Анатолій Загнітко (наук. ред.) та ін. Донецьк: ДонНУ, 2007. С. 464-468.

2. Романюк І. В. Діалог як текстова організація / І. В. Романюк // Лінгвістичні дослідження: Збірник наукових праць / За заг. ред. проф. Л. А. Лисиченко. Харків, 2007. Вип. 22. С. 135-140.

3. Романюк І. В. Теоретичні дослідження діалогу в мовознавстві / І. В. Романюк // Наукові записки. Випуск 75(3). Серія: Філологічні науки (мовознавство): У 5 ч. Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2008. С. 393-396.

4. Романюк І. В. Функціональні особливості діалогу / І. В. Романюк // Науковий вісник Південноукраїнського державного педагогічного університету ім. К. Д. Ушинського: Лінгвістичні науки: зб. наук. праць / ред. кол. Т. М. Корольова (гол. ред.) та ін.; М-во освіти і науки України. Одеса: Астропринт, 2008. С. 81-87.

5. Романюк І. В. Функція звертань у діалогічному мовленні (на матеріалі повісті І. Нечуя-Левицького «Бурлачка») / І. В. Романюк // Наукові записки. Серія: Філологія. Зб. наук. праць. Випуск 10. У 2-х т. / Наук. ред. Іваницька Н. Л. Вінниця, 2008. Т.1. С. 254-259.

6. Романюк І. В. Інтонація як складова емоційної комунікації у діалозі (на матеріалі оповідання І. Нечуя-Левицького «Баба Параска та баба Палажка») / І. В. Романюк // Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія «Лінгвістика»: Збірник наукових праць. Випуск VII. Херсон: Видавництво ХДУ, 2008. С. 165-168.

7. Романюк І. В. Сугестивна функція діалогічного тексту (на матеріалі повісті І. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім'я») / І. В. Романюк // Записки з загальної лінгвістики: збірник наукових праць = Opera annua in linguistica generalis / [за заг. ред. Н. В. Бардіної]. Одеса: Астропринт, 2008. Вип.8-9 = Fasciculum 8-9. С. 242-249.

8. Романюк І. В. Фрейм-сварка у діалогічному мовленні мовців (на матеріалі прозових творів І. Нечуя-Левицького) / І. В. Романюк // Наукові записки. Випуск 81 (3). Серія: Філологічні науки (мовознавство): У 4 ч. Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2009. С. 417-421.

9. Романюк І. В. Погроза як мовленнєвий жанр у діалогічному мовленні мовців (на матеріалі прозових творів І. Нечуя-Левицького) / І. В. Романюк // Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія «Лінгвістика»: Збірник наукових праць. Випуск IX. Херсон: Видавництво ХДУ, 2009. С. 100-103.

10. Романюк І. В. Вербальні та невербальні складники інтерактивного спілкування мовців (на матеріалі прозових творів І. Нечуя-Левицького) / І. В. Романюк // Науковий часопис НПУ ім. М. П. Драгоманова. Серія №8 Філологічні науки (мовознавство і літературознавство). Випуск 2: зб. наук. праць / За ред. Л. І. Мацько. К.: Вид-во НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2009. С. 70-76.

11. Романюк І. В. Функціональні особливості розмовного мовлення комунікантів (на матеріалі повісті І. Нечуя-Левицького «Микола Джеря») / І. В. Романюк // Теоретична і дидактична філологія: Збірник наукових праць / Спецвипуск. К.: Міленіум, 2008. С. 77-85.

АНОТАЦІЯ

Романюк І. В. Діалог в оповідному тексті: структурно-семантичні та стилістичні функції. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.02.01 - українська мова. - Одеський національний університет імені І. І. Мечникова, Одеса, 2010.

Дисертацію присвячено аналізу структурно-семантичних та стилістичних аспектів діалогу у творчості І. С. Нечуя-Левицького. У дослідженні виявлено специфіку, функціональні ознаки розмовно-діалогічного мовлення персонажів; проаналізовано структурно-семантичні та стилістичні функції художнього мовлення в оповідних текстах І. С. Нечуя-Левицького; встановлено типологію діалогів та їх жанрових форм, частотність функціонування мовленнєвих жанрів в оповідних текстах письменника; визначено роль вербальних та невербальних засобів у процесі діалогічної взаємодії персонажів; висвітлено стилістичну функцію художнього діалогу.

Ключові слова: діалог, художнє мовлення, розмовно-діалогічне мовлення, мовленнєвий жанр, вербальні та невербальні засоби спілкування.

АННОТАЦИЯ

Романюк И. В. Диалог в повествовательном тексте: структурно-семантические и стилистические функции. - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.01 - украинский язык. - Одесский национальный университет имени И. И. Мечникова, Одесса, 2010.

Диссертация посвящена исследованию структурно-семантических и стилистических аспектов диалога, а также роли вербальных и невербальных средств коммуникации в формировании разговорно-диалогической речи персонажей в творчестве И. С. Нечуя-Левицкого.

В работе осуществлён системный комплексный анализ диалогических текстов в повествовательных произведениях писателя.

Систематизированы и обобщены основные лингвистические работы по теории диалога; проанализированы взгляды лингвистов на особенности усного и художественного диалогов; выявлена специфика, функциональные особенности разговорно-диалогической речи персонажей в художественном тексте.

Диалогические тексты исследованы с точки зрения их жанровых форм. Проанализировав художественную речь персонажей в повествовательных текстах И. С. Нечуя-Левицкого, выделяем такие основные типы диалогов и их жанровые формы: 1) информативные диалоги (беседа и абсурд). В диалогах этого типа функционируют информативные речевые жанры: вопрос, ответ, констатация фактов; 2) конфликтные диалоги, в рамках которых обозначены комплексные речевые жанры: обида, ссора, пререкания, обвинения; 3) оценочные диалоги, которым присущи оценочные речевые жанры: жалобы, критика, похвала, насмешка, шутки; 4) императивные диалоги, в рамках которых рассмотрены элементарные императивные речевые жанры: приказы, просьбы, советы, угрозы, убеждения; 5) интимные диалоги - флирты, признания в любви; 6) этикетные диалоги - приветствие, прощание, поздравления, представления, извинения, благодарность, в которых представлены устойчивые речевые формы, закрепленные нормами речевого этикета.

Установлена частота функционирования речевых жанров в повествовательных текстах писателя.

Определена роль вербальных и невербальных (жесты, мимика, поза, молчание) средств коммуникации, что позволяет в процессе диалогического взаимодействия говорящих передать не только определенную информацию, но и чувства, эмоции, усилить или ослабить вербальное влияние.

Ключевые слова: диалог, художественная речь, разговорно-диалогическая речь, речевой жанр, вербальные и невербальные средства коммуникации.

ANNOTATION

Romaniuk I. V. Dialogue in narrative text: structural-semantic and stylistic functions. - Manuscript.

Thesis for the degree of the Candidate of Sciences in Philology. Speciality 10.02.01 - Ukrainian language. - Odesa Il'ia Mechnikov National University, Odesa, 2010.

The dissertation is devoted to analysis of structural-semantic and stylistic aspects of dialogue in the works by I. Nechuy-Levitskiy. The study reveals peculiarity and functional characteristics of colloquial-dialogic speech; analyses structural-semantic and stylistic functions of artistic speech in narrative texts by I. Nechuy-Levitskiy; determines dialogue typology and their genre forms, frequency functioning of speech genres in the author's narrative texts. The dissertation defines the role of verbal and nonverbal means of communication in the process of interaction between the characters, besides stylistic function of artistic dialogue has been highlighted.

Key words: dialogue, artistic speech, colloquial-dialogic speech, speech genre, verbal and nonverbal means of communication.

Размещено на Allbest.ru