Вербалізація простору в новелах М. Коцюбинського (у контексті українського мовно-літературного процесу кінця ХІХ - початку ХХ століття)

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ Г.С. СКОВОРОДИ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

10.02.01 -- українська мова

ВЕРБАЛІЗАЦІЯ ПРОСТОРУ В НОВЕЛАХ М. КОЦЮБИНСЬКОГО (У КОНТЕКСТІ УКРАЇНСЬКОГО МОВНО-ЛІТЕРАТУРНОГО ПРОЦЕСУ КІНЦЯ ХІХ -- ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ)

Тимченко Юлія Олександрівна

Харків -- 2010

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Художня спадщина видатного майстра новелістичного жанру кінця ХІХ -- початку ХХ століття М. Коцюбинського по праву посідає одне з найпочесніших місць в історії української літератури й української літературної мови. Мова письменника характеризується високою насиченістю засобами художньої образності, що особливо виявляється в зображенні простору у творах письменника кримського й італійського циклів (у контексті українського мовно-літературного процесу кінця ХІХ -- початку ХХ століття).

Письменник розкрив нові виражальні можливості української мови, тому мовна картина його творів постійно перебуває в колі інтересів науковців. Про це свідчить ціла низка наукових праць, присвячених вивченню лексичних особливостей творів М. Коцюбинського, а саме: комплексні дослідження І. Білодіда, В. Дроздовського, Н. Калениченко, П. Колесника, В. Масальського; роботи, присвячені вивченню окремих питань лексики і фразеології творів письменника, уживанню діалектних елементів, лексичної синонімії, художніх засобів і ключових слів, лінгвостилістичних особливостей портретних описів; ролі та місця письменника в розвитку української літературної мови (І. Бабій, Л. Батюк, М. Богдан, Л. Бублейник, А. Варинська, М. Грицюта, Л. Іванов, В. Коптілов, В. Луценко, О. Марчук, Т. Матвєєва, Н. Над'ярних, А. Найрулін, Г. Неймировська, Л. Паламарчук, П. Плющ, А. Скачков, В. Статєєва, С. Форманова, І. Шавловський); праці, присвячені питанням синтаксису (С. Єрмакова, Д. Кроть, О. Пивоваров, О. Скоропада, Л. Станкевич). Дослідження творів М. Коцюбинського здійснюється не лише в контексті вітчизняних, а й зарубіжних лінгвістики й літературознавства (Л. Калинович, В. Михайлюк, Т. Старченко).

Незважаючи на те, що мова творів цього письменника постійно перебуває в полі зору дослідників, текстовий рівень її ще мало вивчений, зокрема в річищі сучасних функціонально-стилістичних й антропозорієнтованих напрямів мовознавства. Для лінгвостилістичного аналізу ми обрали новели М. Коцюбинського кримського («В путах шайтана», «На камені», «У грішний світ», «Під мінаретами») та італійського («Сон», «Хвала життю!», «На острові») циклів. Вибір зумовлений тим, що: по-перше, спеціального монографічного дослідження мовної організації пейзажів як важливого елемента просторової картини світу в художніх текстах письменника в українському мовознавстві немає; по-друге, ці новели написані в період найвищого розквіту творчого таланту і художньої майстерності письменника, містять риси імпресіонізму та відіграють важливу роль у збагаченні української мовної картини простору; по-третє, зазначені художні тексти вирізняються новими підходами до мовного зображення простору, що характеризується високим ступенем інтелектуалізації мови, різноманітністю художніх засобів (зокрема метафор, епітетів): сполученням і конвергенцією, оригінальністю й одиничністю (неповторюваністю) тропів, розмаїтістю кольорової палітри.

Творчість М. Коцюбинського відіграла визначну роль у формуванні української літературної мови, її мовної картини світу. Тому актуальність дисертації пов'язана з посиленням інтересу сучасної лінгвістичної науки до вивчення мовної картини світу, опису її окремих частин, зокрема індивідуальної картини світу письменника як репрезентанта української літературної мови. Особливу увагу лінгвісти зосереджують на мовних засобах, які експлікують картину світу. Центральне місце серед них посідають тропи, що є основним засобом відтворення індивідуально-авторського сприйняття дійсності.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Напрям дослідження відповідає темі науково-дослідної роботи кафедри української мови Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди «Закономірності розвитку й функціонування української мови», координованої Інститутом української мови НАН України. Тема кандидатської дисертації затверджена на засіданні вченої ради Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди (протокол № 1 від 23. 02. 2007 р.) і на засіданні наукової координаційної ради Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України (протокол № 1 від 19. 02. 2009 р.).

Мета роботи -- виявити лексико-семантичні засоби художнього зображення простору в новелах М. Коцюбинського кримського й італійського циклів, їх місце в індивідуальній мовній картині письменника, схарактеризувати ідіостильові особливості відтворення пейзажних описів у контексті українського мовно-літературного процесу кінця ХІХ -- початку ХХ століття.

Реалізація поставленої мети передбачає розв'язання таких завдань:

§ визначити структуру мовної картини простору М. Коцюбинського;

§ виділити і проаналізувати лексико-семантичні групи на позначення реалій простору в новелах письменника кримського й італійського циклів;

§ виявити особливості мовного вираження простору в українській новелістиці кінця ХІХ -- початку ХХ століття;

§ з'ясувати роль і місце М. Коцюбинського у формуванні просторової мовної картини світу України;

§ схарактеризувати художні засоби відтворення горизонтального і вертикального просторів у новелах М. Коцюбинського (у пейзажах Криму й Італії);

§ окреслити зв'язок мовних засобів вираження простору з імпресіоністичними рисами в ідіостилі письменника.

Об'єктом дослідження є мовна картина новел М. Коцюбинського.

Предметом вивчення є мовні засоби, що репрезентують пейзажні моделі простору в новелах письменника.

Джерельну базу роботи склали тексти прозових творів М. Коцюбинського кримського («В путах шайтана», «На камені», «У грішний світ», «Під мінаретами») й італійського («Сон», «Хвала життю!», «На острові») циклів, а також новели І. Франка, В. Стефаника, С. Васильченка, В. Винниченка. Для дослідження методом суцільної вибірки було створено картотеку ілюстрацій, що налічує близько 3000 одиниць.

Методологічною основою дослідження є загальні положення про взаємозв'язок мови, мислення і реальної дійсності; про загальномовне й індивідуальне в мові прозових творів, про роль суб'єктивних факторів у процесі формування індивідуальної картини світу, про роль індивідуальної й загальної мовних картин світу в збагаченні духовного світу людини.

Методи роботи. Для розв'язання поставлених у дисертації завдань було використано в межах загального описового методу такі методи дослідження: текстологічного аналізу, що передбачає розгляд тексту як художньої системи, вивчення функцій пейзажу в межах художнього твору; прийоми контекстуально-інтерпретаційного методу, за якими на підставі контекстуалізації здійснюється інтерпретація конотативного навантаження художніх домінант; метод семантико-стилістичного аналізу, за допомогою якого здійснюється відбір і класифікація пейзажних описів; метод зіставлення, пов'язаний із окресленням загальних та індивідуальних особливостей мовного вираження простору на матеріалі новел представників літературного процесу кінця ХІХ -- початку ХХ століття; елементи квантитативного методу -- для наочності й переконливості результатів.

Наукова новизна отриманих результатів зумовлена тим, що художні тексти М. Коцюбинського вперше аналізуються з погляду мовної картини світу письменника; мовні особливості вербалізації простору в новелах М. Коцюбинського розглядаються в контексті української новелістики кінця ХІХ -- початку ХХ століття; уперше окремим предметом цілісного розгляду є простір і просторові реалії новел М. Коцюбинського кримського й італійського циклів; уперше окреслюються мовні засоби вираження імпресіоністичного сприймання в художньому тексті письменника. Дослідження мовностилістичної організації пейзажних описів у новелах М. Коцюбинського дає змогу простежити особливості творчого методу автора, виокремити новаторські засоби змалювання простору, розширити уявлення про роль і місце письменника в контексті українського мовно-літературного процесу кінця ХІХ -- початку ХХ століття.

Теоретичне значення дисертації полягає в подальшому розробленні механізмів дослідження ідіостильових особливостей окремого письменника в контексті сучасної антропоцентричної парадигми. Результати роботи дають додаткові відомості для вивчення розвитку сучасної української мови, зокрема її просторової картини світу, сприяють висвітленню ролі художньої особистості в мовно-літературному процесі.

Практична цінність роботи визначається тим, що отримані результати можуть бути використані для подальших студій із ідіостилістики, семантики та лексикології. Матеріали можуть знайти застосування у викладанні курсів історії сучасної української літературної мови, лексикології, лінгвістики тексту, стилістики української мови, при читанні спецкурсів і спецсемінарів із лінгвостилістичного аналізу художнього тексту, теорії тропів, у лексикографічній практиці.

Апробація роботи. Основні результати дисертації обговорювалися на ХVІ Міжнародній науковій конференції «Мова і культура» ім. проф. Сергія Бураго (Київ, 2007 р.), на Міжнародній науковій конференції «Проблеми загальномовної та ареальної семантики» (Луганськ, 2007 р.), на ХІІ Міжнародній конференції з актуальних проблем семантичних досліджень «Текст та його одиниці в аспекті різних лінгвістичних парадигм (на матеріалі української та російської мов)», (Харків, 2007 р.), на ХІІІ Міжнародній конференції з актуальних проблем семантичних досліджень «Лінгвістичний опис художнього тексту в структурній та антропоцентричній наукових парадигмах (на матеріалі української та російської мов)», (Харків, 2010 р.), на Всеукраїнській науковій конференції «Іван Ковалик і сучасне мовознавство» (до 100-річчя від дня народження Івана Ковалика), (Івано-Франківськ, 2007 р.), на наукових семінарах кафедри української мови ХНПУ імені Г.С. Сковороди,

Публікації. За темою дисертації опубліковано 8 статей, які відтворюють основні положення роботи, із них 7 статей опубліковано в провідних наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України (всі публікації одноосібні).

Обсяг і структура роботи. Дисертаційне дослідження складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури, додатків. Загальний обсяг роботи становить 214 сторінок, із яких -- 162 сторінки основного тексту, 24 -- список використаної літератури, 28 -- додатки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано вибір теми, актуальність роботи, визначено мету, методи і завдання дослідження, його зв'язок з іншими науковими темами. Наведено дані про апробацію роботи, окреслено методологічну базу, визначено наукову новизну, теоретичну та практичну значущість досягнутих результатів.

Перший розділ «Теоретичні засади дослідження ідіостилю письменника в сучасній лінгвостилістиці» присвячений оглядові наукової літератури з фундаментальних питань, що є базовими для дисертаційного дослідження: питання мовної особистості автора в концепціях теорії мовної картини світу, положення, що стосуються антропоцентричного підходу до вивчення мови письменника, теорія простору в лінгвістиці (простір художнього твору, хронотоп, простір горизонтальний і вертикальний); здійснено огляд наукової літератури про мову письменника, психолого-лінгвістичний аналіз особистості М. Коцюбинського, визначено місце новелістики Коцюбинського в українській літературі кінця ХІХ - початку ХХ століття, подано загальну характеристику художньої картини світу письменника.

Основне твердження багатьох досліджень останніх років про те, що за кожним текстом стоїть мовна особистість, іще раз доводить взаємозалежність мовних реалій -- мови, мовної особистості й тексту, які не можуть існувати один без одного.

Основу діалектики, що детермінує природу людської мови і мислення становить гносеологічна тріада, трьохчленне протиставлення реальна дійсність -- мова -- мислення, де всі три члени взаємопов'язані й рівноположені за їхнім об'єктивним змістом, хоча кожний має свої специфічні категорії, свої форми існування і закономірності розвитку (А. Уфімцева). Відомо, що головною функцією людської мови є пізнавально-репрезентативна: властивість виражати, закріплювати і зберігати результати соціально-історичного досвіду й пізнавальної діяльності його носіїв.

До розуміння поняття мовної картини світу наблизилися у своїх працях лінгвісти ХІХ ст. (І. Бодуен де Куртене, В. Гумбольдт, О. Потебня, Г. Штейнталь), інтенсивного опрацювання ця проблема зазнала у ІІ пол. ХХ ст., зокрема в науковому доробку таких учених, як О. Ахманова, Р. Будагов, А. Вежбицька, В. Звегінцев, В. Калашник, Ю. Караулов, С. Кацнельсон, Г. Колшанський, О. Кубрякова, Л. Лисиченко, О. Селіванова, Ю. Степанов. Тлумачиться поняття картини світу в науковців по-різному, що зумовило появу термінів філософська, фізична, релігійна, художня, наукова картини світу, у кожній із яких відбивається усвідомлення людиною свого специфічного бачення позамовної дійсності. При цьому мова є тією матеріальною формою, за допомогою якої закріплюється й реалізується кожна з цих картин світу. Однак усі вони є частковими, складниками загальної картини світу, універсальною є концептуальна картина світу, пов'язана з усім континуумом знань про світ, і мовна картина світу як засіб експлікації цих знань. Обидві ці картини світу є лише відображенням у взаємопов'язаних формах -- формі пізнавальної діяльності й формі мови -- об'єктивної дійсності (Л. Лисиченко). Мовна картина світу є засобом вираження не тільки знань про предметний світ, а й засобом вираження й формування духовного світу, тих надбань, які безпосередньо не сприймаються органами чуття, а знання про які формуються і виникають у результаті складних психо- і логіко-ментальних процесів, у яких мова виступає знаряддям об'єктивації духовного світу. На основі цих положень визначаємо мовну картину світу як модус експлікації cформованих знань про навколишню дійсність і духовний світ людини за допомогою мовних одиниць.

Індивідуальна художньо-мовна картина світу виникає з національної мови, її словникового складу та формується під впливом естетичних традицій художнього мовлення, стильової концепції епохи. Індивідуальну художню картину світу письменника розуміємо як об'єктну картину в суб'єктивному відтворенні за допомогою індивідуальної і творчої репрезентації. Характер такої картини світу залежить від авторської мети, мовної системи і біографії письменника.

При аналізі художньої картини світу письменника враховується ієрархія смислів і цінностей окремої мовної особистості. Мовна особистість письменника розкривається через мову його художніх творів, через сукупність виражальних засобів, що вирізняють майстра з-поміж інших митців художнього слова.

Виявляючи в мовностилістичному оформленні, структурі тексту своє світобачення, світосприйняття, письменник утілює себе в художньому творі. Художня творчість є вираженням характеру людини, національної своєрідності, естетичних орієнтирів.

У працях останніх десятиліть увага приділяється питанням вивчення структури мовної особистості, її вияву в художніх текстах, визначенню поняття національної мовної особистості, соціопсихологічних особливостей мовної особистості епохи, аналізу співвідношення лексики мови й тезаурусу (Т. Должикова, Н. Дужик, Ю. Караулов, О. Криштанович, Д. Кузнецова, В. Статєєва, В. Стецій, Н. Сологуб). Сучасний етап дослідження цієї проблеми характеризується тим, що поняття мовної особистості, як і мовної картини світу, перебуває на перетині багатьох наук антропоцентричного спрямування -- когнітології, соціолінгвістики, етнолінгвістики, психолінгвістики, лінгвокультурології, прагмалінгвістики, лінгвістики тексту.

У роботі мовну особистість автора визначаємо як особистість із певною сукупністю знань і уявлень про світ, яка створює та сприймає тексти і має свою історію розвитку. При характеристиці мовного світу художника слова враховуються індивідуальні особливості мовної особистості автора, що виражається його художньою картиною світу.

У стилістиці вживаються поняття індивідуальний стиль письменника, ідіостиль, ідіолект, які використовують щодо стилю окремого майстра слова, письменника.

В. Виноградов визначає індивідуальний стиль як своєрідну, історично зумовлену, складну, але таку, що представляє структурну єдність, систему засобів і форм словесного вираження в її розвитку. Ідіостиль письменника формується на основі його ідіолекту, який є фазою формування ідіостилю. На відміну від ідіолекту, індивідуальний стиль має більшу системність, ієрархічну організацію, обмежене упорядкування елементів.

За вихідне положення в роботі ми взяли визначення ідіостилю С. Єрмоленко, згідно з яким під ідіостилем розуміємо сукупність мовно-виражальних засобів, що виконують естетичну функцію і вирізняють мову окремого письменника з-поміж інших.

Із цих позицій досліджуємо художню картину світу М. Коцюбинського, а саме: мовне вираження простору в новелах письменника в контексті українського мовно-літературного процесу кінця ХІХ -- почату ХХ століття.

Художній простір у межах мистецького твору нерозривно пов'язаний із внутрішнім світом письменника, його враженнями. Проходячи через сприйняття автора, реальний простір відтворюється як художній, який у кожного письменника є унікальним, не схожим на інші. Побудова просторових образів у новелах М. Коцюбинського є різноманітною та естетично-досконалою і базується на системі вражень про світ.

Простір -- це універсальне середовище, у якому знаходяться об'єкти, відбуваються події. У художньому тексті локалізація співвідноситься з типами художнього простору. М. Бахтін для характеристики простору в прозових творах виділяє декілька типів, які лягли в основу нашої роботи. У широкому розумінні художній простір новел М. Коцюбинського будується за такими моделями: реалістичний / імпресіоністичний, ідилічний (традиційний) / новаторський (психологічний), вертикальний / горизонтальний, відкритий / обмежений.

Серед мовної тканини творів М. Коцюбинського пейзажні описи посідають значне місце і відіграють важливу роль у формуванні просторової картини світу письменника. Пейзаж у дисертації потрактовується як текстовий фрагмент, у якому відтворено природні реалії простору.

У другому розділі «Пейзажні моделі М. Коцюбинського в стилістиці малої художньої прози кінця ХІХ -- початку ХХ століття» досліджуються лексичні засоби, що відтворюють пейзажі у творах письменника, розглядається питання мовного вираження простору в новелах М. Коцюбинського як представника українського мовно-літературного процесу кінця ХІХ -- початку ХХ століття. Проведено зіставну характеристику мовних засобів вербалізації простору в контексті української новелістики кінця ХІХ -- початку ХХ століття (на матеріалі творів М. Коцюбинського, І. Франка, В. Стефаника, С. Васильченка, В. Винниченка).

У структуруванні власного художнього простору Коцюбинський спирався на фольклорні традиції, на що вказують яскраві мовні образи рідної землі, неба, води, рослинного і тваринного світу, людини, пісні. Естетичні вподобання письменника формувалися під впливом творчості українських, російських і зарубіжних авторів. Із початком ХХ ст. усе виразніше проступають риси, що свідчать про розрив Коцюбинського з реалістичною манерою письма кінця ХІХ ст. На перше місце виходить імпресіоністичне «мистецтво вражень», яке і вплинуло на побудову мовних образів простору. Якщо раніше це був статичний ідилічний простір, то тепер -- динамічний відкритий простір із горизонтальною і вертикальною спрямованістю, що зображується під кутом зору оповідача, причому зображуваний об'єкт простору виконує не номінативну функцію, а виражальну. Зовнішній світ для письменника став лише сукупністю вражень, яку він передає не за зоровим сприйняттям, а за внутрішнім.

Щодо лексичного складу образу простору М. Коцюбинського, то він відзначається багатством і різноманітністю. Ранній період творчості письменника пройшов під впливом реалістичного зображення дійсності й характеризується традиційним набором лексики для мовного вираження простору України: низу -- земля, поле, нива, город, степ, лука, сад, гай, ліс, річка, озеро, і верху -- небо, сонце, місяць, зорі, хмари, вітер, повітря, дощ, сніг, напр.: Кінчився ліс. Заблищав світ, запекло сонце, повіяв вітерець (М. Коцюбинський); В імлистій далині, осяяні срібним промінням місячним, стояли широкі лани золотого жита та пшениці. Високі чорні тополі, як військо, стояли рядами край дороги. Синє небо було всипане зорями. Зорі тихо тремтіли (М. Коцюбинський).

У новелах автора кримського й італійського циклів простежується змалювання простору в таких вимірах: земному й небесному, горизонтальному й вертикальному.

Лексичні засоби характеристики пейзажу в новелах М. Коцюбинського формують лексико-семантичні групи, що фактично репрезентують усі аспекти вербалізації простору природи. Це ЛСГ «простір», «земля», «дорога», «гори», «море», «небесний простір», «небесні тіла», «частини доби», «атмосферні явища», що характеризують необмеженість і відкритість простору в усіх напрямах.

Аналізуючи український мовно-літературний процес кінця ХІХ -- початку ХХ ст., відзначаємо, що цей період позначений діяльністю таких майстрів художнього слова, як І. Франко, Леся Українка, М. Коцюбинський, Б. Грінченко, А. Тесленко, П. Грабовський, М. Вороний, В. Винниченко, С. Васильченко, О. Кобилянська, В. Самійленко, В. Стефаник, О. Олесь, які здійснили суттєвий вплив на розвиток української літературної мови і становлення її стилів.

Посилюється увага до пошуків нових форм відтворення дійсності: зображується внутрішній світ людини, урізноманітнюється розповідна манера, збагачується поетична семантика, використовуються художні прийоми суміжних мистецтв, лаконізм викладу. На межі двох століть спостерігається прагнення письменників розширити можливості художнього слова, передати реальний взаємозв'язок вражень людини (зорових, слухових, одоративних, тактильних) із їх мовним вираженням.

У цьому розділі простежується мовне втілення природних реалій простору в новелах М. Коцюбинського, І. Франка, В. Стефаника, С. Васильченка, В. Винниченка, спільні та відмінні риси зображення, типологія, художні засоби.

Здійснений аналіз дає підстави зробити такі висновки. По-перше, творчість новелістів кінця ХІХ -- початку ХХ століття є складним і унікальним явищем, що містить поєднання творчих методів літературних течій того часу, які досить складно розрізнити. Це вплинуло і на спосіб зображення явищ навколишнього світу у творах письменників. По-друге, лексичні засоби вираження образу простору в оповіданнях М. Коцюбинського, І. Франка, В. Стефаника, С. Васильченка, В. Винниченка багаті і різноманітні. По-третє, зважаючи на повторення мовних образів у творах кожного з них, не можна говорити про однаковість їх стилю, бо вони суттєво відрізняються манерою художнього змалювання природних явищ. Це пов'язано з біографічними фактами життя письменників, індивідуальним світобаченням. По-четверте, І. Франкові притаманне реалістичне зображення дійсності, із вкрапленнями імпресіоністичних засобів. Описи природи В. Стефаника відзначаються лаконізмом і простотою, багатством матеріалу метафоричного змісту, скупістю фарб. Пейзажні деталі служать емоційним супроводом, відтворюють внутрішній світ героїв, що властиво для представників експресіонізму. Більш подібним є мовне зображення простору в С. Васильченка, В. Винниченка і М. Коцюбинського. Мальовничість у зображенні природи, майстерність психологічного аналізу, пластичність образів, ритмічність, музикальність художнього слова, яскрава кольористика, оригінальні тропи розширюють коло традиційних асоціацій, надають образам нового звучання. Пейзажі М. Коцюбинського, на відміну від інших, пронизані антропоморфізмом, що пов'язано з його сприйняттям і відтворенням навколишньої дійсності крізь призму внутрішнього світу героїв, поєднання в художньому слові прийомів суміжних видів мистецтв (живопису і музики). Неперевершена тропіка М. Коцюбинського підносить його твори на найвищий щабель розвитку української літературної мови і світової літератури.

Третій розділ «Ідіостильові особливості художнього відтворення пейзажів у новелах М. Коцюбинського кримського й італійського циклів» присвячений художнім засобам зображення простору в новелах письменника -- метафорам і епітетам. Виокремлено групи тропів на позначення простору в пейзажах Криму й Італії, схарактеризовано їх за структурою і семантикою; проаналізовано мовні особливості зображення автором вертикального й горизонтального простору засобами художньої образності; описано типи асоціативного співвіднесення як головного чинника побудови художніх образів автора та їх функціонування в текстах М. Коцюбинського; проведено зіставний аналіз образних груп на позначення простору відповідних регіонів.

Однією з найхарактерніших рис творчості М. Коцюбинського є тяжіння до асоціативно-ускладнених метафоричних конструкцій, утворених унаслідок психічних переживань самого автора, що поєднуються з враженнями від споглядання краси природного світу. Основним об'єктом метафоричного зображення в текстах письменника виступає світ природи, який сприймається ним як жива істота. У художній мові М. Коцюбинський найчастіше віддає перевагу антропоморфним образам, що втілюються за допомогою метафор, тому в мовотворчості письменника широко представлені метафоричні конструкції різної формально-граматичної і семантичної структури. Це субстантивні, атрибутивні, дієслівні, комбіновані метафори, прості й розгорнуті, одночленні, двочленні, тричленні.

Продуктивною в художній мові новел М. Коцюбинського кримського й італійського циклів є проста двочленна генітивна метафора, яка може ускладнюватися атрибутивними компонентами, напр.: З правого боку збігала вниз з нами течійка кривавих маків… Дрімають скелі, і чорні сідала піній застигли у тиші.

Об'єктами метафоричного зображення в структурі генітивних метафор є такі реалії простору, як: земля, скелі, рослини, море, хвилі, вода, дно, небо, сонце, місяць, повітря, сироко, вечір, тінь, гори, стежка, піна, хмари, туман, тиша, ніч. Метафори цього типу формується за рахунок поєднання слів конкретної семантики (Ніжна блакитна хвиля, чиста й тепла, як перса дівчини, кидала на берег мереживо піни, Сонце розтоплює скелі, а само на крайнебі задивилось в дзеркало моря і підпалило воду) або конкретної й абстрактної (Ми нахилили наші обличчя над урвищем вниз, і коли очі наші добігли, минаючи хаос поламаних скель…); антропоморфізмів: Фіолетові зморшки лягли на їх [скель] обличчя, і якась тепла, матерня турбота нахилила скелі над морем; Соснові шишки, великі й порожні, котились під ноги або дивились із трави десятками очей на схилені головки синіх дзвіночків…; зооморфізмів: А далі знов був сивий полин, акулині пащі агав, камінь і дрок…; На небі сірим павутинням снували хмари.

Часто в М. Коцюбинського в межах одного мікрообразу генітивна метафора семантично підтримується дієсловом або віддієслівними формами, напр.: Море дихає; свіжий солоний віддих його шелестить листвою, пестить обличчя, бадьорить груди….

У генітивних метафоричних конструкціях у мові творів М. Коцюбинського кримського й італійського циклів просторові образи характеризуються за однією або кількома ознаками: за розміром -- море світла, ліс мінаретів, формою -- шматки туману, кольором -- золото сонця, золота дорога місяця, структурою -- мереживо піни, сіре павутиння хмар, звуком -- клекіт піни, пісня тиші, станом -- усміх моря, сон неба.

Особливу увагу у творах М. Коцюбинського італійського циклу привертають іменні метафори з семантикою кольору. Такого розмаїття назв кольорів та відтінків немає в жодному творі представників українського мовно-літературного процесу аналізованого періоду. Захоплення М. Коцюбинського живописом, обізнаність із творчістю художників, пантеїстичне ставлення до природи значною мірою позначилося на його світогляді і зумовило мальовничість мовних пейзажів. Він знає всі можливі кольори, тони та напівтони, які існують у природі, тому кольористичні образи в його творах такі яскраві й оригінальні. Найчастотнішими є слова, які передають колір імпліцитно: це іменники, що позначають реалії, більшою або меншою мірою пов'язані з певним кольором. У творах італійського циклу іменники, що передають колір імпліцитно, об'єднуються в кілька груп: назви коштовного каміння (самоцвіти, дорогоцінне каміння, шафір, смарагд, туркус, брильянти); назви металів (бронза, срібло); назви речовин (емаль, сплав); назва гірської породи (базальт); назви, пов'язані з мистецтвом (мозаїка, акварель, інкрустація, перловий тон, фіолетові плями); назви тканин і виробів із них (злинялий шовк, двобарвний прапор); назви явищ природи (веселка); соматизми (блакитні очі підводних пісків). Напр.: Там води горіли шафіром або смарагдом, там була піна, рожева, наче троянда, склепіння в містичному сяйві, зеленім, блакитнім, там вода крила сріблом човен, весла і наші руки. Переливалась веселка, блищало дорогоцінне каміння, грали брильянти…. Я не годен описати тобі блакитну гроту. Коли б ти могла створити важке склепіння з литого срібла, розпустить в рідину дорогий туркус, щоб він гойдався і грав вогнями і голубу кидав оксидеровку на стіни…. Насичена кольористична гама дна моря, зображена автором, доводить глибоке імпресіоністичне сприйняття ним довкілля.

У зорових образах письменника значна роль відводиться взаємодії та протиставленню кольорів, стану освітленості зображуваного явища, напр.: Ми нахилили наші обличчя над урвищем вниз, і коли очі наші добігли, минаючи хаос поламаних скель та диких рослин, до берега моря, ми уздріли, як воно тріпалось тихо в сітці яскравих бліків, наче зловлене в невід з синіх, зелених і рожевих мотузок, а крізь ту сітку на нас дивилась мозаїка дна: фіолетові плями густих водорослів, блакитні очі підводних пісків, стара бронза і темно-синя емаль, що зливались в один вогняний сплав. Море у Коцюбинського асоціюється з рибою, що доводять метафори дієслівна (тріпалось), генітивна (сітка бліків) й образне порівняння (наче зловлене в невід з синіх, зелених і рожевих мотузок). Далі колір набуває оригінальних смислових варіацій, перед очима читача виникає витвір мистецтва, візерунок (мозаїка дна), що складається з різнокольорових компонентів. М. Коцюбинський змальовує, завдяки майстерному поєднанню художніх засобів, «кольорову суміш, вогняний сплав», який містить різноманітні вкраплення (фіолетові плями водорослів, стару бронзу, темно-синю емаль) та набуває оживлення (блакитні очі підводних пісків). Використовуючи складну багатокомпонентну метафоричну конструкцію, письменник відтворює калейдоскоп природних тонів і барв через призму свого бачення й відчуття краси водного простору.

Менше репрезентована друга група іменних метафор, що передають колір експліцитно: (синява моря, блакить моря, блакить неба), напр.: Ось він піднявся, і червоний берет квіткою загорівся на синяві моря; На Punta Tragara сідаю і наче впірнаю у море. Його ніжна блакить наливається в мене крізь очі і сповняє ущерть; Скільки було блакиті! Ціле море у небі і ціле небо у морі.

Складне асоціативне мислення М. Коцюбинського, його сприйняття довкілля накладає відбиток на всю його творчість. Однією з найчисельніших груп метафор, де об'єктами зображення виступають реалії простору Криму й Італії, є дієслівні, адже пейзаж у М. Коцюбинського сповнений динаміки, перебуває в постійному русі. Метафоризуючись, дієслова часто посилюють свою семантику динамічності й використовуються як художньо-образний засіб. Причому письменник уживає дієслівні форми, що, передаючи рух, одночасно виконують персоніфікуючу функцію, напр.: А воно [море], невинне і чисте, як дівчина, в сліпучо-блакитних шатах, з низкою перлів-піни на шиї, радісно осміхається до берега і пеститься, і тулиться до нього, немов кохаюча істота. Взаємодіючи з іменниками, дієслова організовують виклад мисленнєвих позицій щодо діяльності об'єкта, пов'язані з ним різноманітні процеси, напр.: Під берегами море починало горіти. Вони стають центром уваги автора, бо поняття, розгортаючись, виявляються саме в дієсловах, але дієслова можуть не тільки називати життєві процеси, а й характеризувати їх за семантикою. Найбільш поширеними в художньому відтворенні образу простору в новелах М. Коцюбинського є метафори із семантикою «руху»: Буруни йшли невпинно, підбирали під себе зворотні хвилі, перескакували через них і заливали берег, викидаючи на нього дрібний пісок; …Лізуть угору довгі, подерті шматки туману, чіпляються до мечету, закутують село, залазять у хату, сідають у серце, навіть сонця не видно…. Оригінальні метафори такого типу збагачують стилістичну систему художнього мовлення.

Мовна організація творів кримського й італійського циклів містить важливий художній засіб -- епітет, який виражає емоції і думки автора, індивідуальні враження від навколишнього світу, його відчуття.

До об'єктів епітетної характеризації у творах М. Коцюбинського кримського й італійського циклів належать простір, край, країна, земля, гори, скелі, море, небо, сонце, повітря, туман, що є спільними для обох циклів.

Ключовими в зображенні обох просторів є мовні образи гір, скель і моря. Епітетний комплекс, який використовує письменник для характеристики образу гір у кримському циклі відзначається більшою кількістю (27) і семантичною розгалуженістю, ніж в італійському (2). У гірському пейзажі кримського циклу переважають епітети-локативи, параметричні епітети, що характеризують гори за розміром, температурою, вагою, колірні епітети, оцінно-психологічні, в італійському -- образ гір замальовується за допомогою двох епітетів -- розташування і кольору. Така контрастність у підборі епітетів пояснюється тим, що в Криму письменник знайомиться з гірським пейзажем уперше, тому враження такі яскраві й різноманітні, а в Італії М. Коцюбинський був лише на узбережжі, де гірський масив майже не представлений, звідси така лаконічність у підборі художніх означень.

Щодо образу скель, то в кримському циклі він функціонує як елемент гір, а в італійському -- як окрема реалія. Підбір художніх означень схожий за кількістю (кримський -- 17, італійський --14), однак за семантикою вони різні. Варто порівняти зорові епітети на позначення ахроматичних і хроматичних кольорів: у кримському циклі скелі чорні, сірі, темні, руді, рожеві, а в італійському -- сірі. Така відмінність епітетного ряду із семантикою кольору пов'язана зі змалюванням автором скель у різні періоди доби, за різного стану освітлення, пори року, різного ракурсу, різного настрою. Параметричні епітети, що характеризують тактильні відчуття, розмір, вагу, майже не відрізняються, лише за формою гори різні: у кримському циклі -- круглі, а в італійському -- поламані, гострі, стрімкі. Щодо семантики почуттєвих епітетів, то в кримському циклі переважають означення з негативним наповненням (дикі, ялові, понурі), а в італійському -- із позитивним (легкі, прозорі, розтоплені).

Гірський пейзаж кримського циклу переважно похмурий, настроєвий, своєрідний і величний, що підкреслюється відповідними епітетами, які в гірському пейзажі італійського циклу, навпаки, мають позитивну конотацію, що робить його приємним і яскравим.

Своєрідна епітетика в мові творів М. Коцюбинського італійського й кримського циклів є однією з визначальних особливостей його стилю.

ВИСНОВКИ

вербальний новела коцюбинський простір

У висновках узагальнено основні результати дослідження.

Мова творів М. Коцюбинського відіграє помітну роль у формуванні української літературної мови кінця ХІХ -- початку ХХ століття. Вона містить у своєму складі всі категорії лексики української мови, які характеризуються новим художнім перетворенням.

Мова М. Коцюбинського зазнала помітних змін від ранніх творів, написаних у традиціях народницького реалізму, до вишуканих у мовно-естетичному плані творів зрілого періоду. Це особливо помітно при аналізі вербальних засобів вираження простору в новелах кримського й італійського циклів.

Художнє відтворення пейзажу як елемента простору в письменника розвивається від зображення суто реалістичного до збагаченого елементами імпресіонізму: у його пейзажному описі риси різних елементів простору не окреслені чіткими лініями, а передаються рухливо, динамічно, прозоро, часто ніби крізь серпанок.

У роботі проаналізовано мовні засоби вираження вертикального і горизонтального простору. До вертикального відносимо небо, небесні тіла, атмосферні явища, до горизонтального -- простір; землю, гори, море.

Порівняння мовного зображення просторів кримського й італійського циклів виявляє динаміку розвитку мови й стилістики письменника в зображенні гірських і морських пейзажів. Кримський пейзаж -- новий, особливо гірський. Це втілюється в складі лексико-семантичної групи «гори»: гора (гори), скеля (скелі), горб (горби), шпиль, зубець, виступ, лисогори, -- причому М. Коцюбинський менше уваги приділяє змалюванню гір як масиву, зосереджуючись лише на деталях. Італійський гірський пейзаж характеризується назвами деталей гір: скеля (скелі), печера, грота.

В українському художньому мовленні М. Коцюбинський був новатором у зображенні моря. Якщо в письменників попередніх періодів воно виступало переважно як засіб кількісної оцінки певних явищ, то в М. Коцюбинського море стає предметом зображення, а тому в мові творів представлена велика група слів, що його характеризують: море, вода, прибій, хвиля, бурун, піна; берег, берегова смуга, прибережна тропа, прибережна дорога, берегові ямки, дно, каміння, пісок.

Слово море є одним із ключових у зображенні як кримського, так і італійського простору. І все ж порівняння мови новел цих двох циклів виявило певну динаміку у відтворенні простору моря.

На відміну від кримського циклу, в італійському письменник убачає в морі не тільки водний простір, хвилі, піну, прибій, а й фауну і флору підводного і наземного простору.

Розгляд питання про вербалізацію простору в художніх творах М. Коцюбинського в контексті українського мовно-літературного процесу кінця ХІХ -- початку ХХ століття виявив риси мовного новаторства письменника передусім у збагаченні лексичного складу за рахунок слів, що характеризують простори, які до цього в українській художній мові так широко не були репрезентовані; у поповненні мовних засобів зображення (тропів), зокрема у вживанні метафор. Метафоричний світ М. Коцюбинського зближує його художню палітру з творами імпресіоністів, що виявляється у збільшенні кола типів пейзажів, і відповідно, у характері їх зображення. Це відбито у залученні до лексико-семантичної системи художнього твору нових лексико-семантичних груп (ЛСГ «гори», ЛСГ «море»), а також у використанні художніх засобів (метафор, епітетів).

Аналіз мовностилістичних засобів зображення пейзажів у новелах М. Коцюбинського виявив складне метафоричне бачення світу письменника. Це розкривається в широкому використанні метафори, яка ґрунтується на зорових, слухових і синестезичних асоціаціях.

Із погляду формальної структури в дисертації виділяються двочленні, тричленні й складні багаточленні метафори.

Характеристика метафор за граматичною структурою виявляє у творах М. Коцюбинського продуктивність дієслівних та іменних генітивних метафор із перевагою дієслівних. У складі останніх особливе місце посідають дієслова на позначення «руху». Щодо семантики, то як генітивні, так і дієслівні метафори вирізняються наскрізним антропоморфізмом, що втілюється в оживленні реалій природи, уподібненні людині, перенесенні на реалії простору людських властивостей, а також рис людської психіки.

Генітивні конструкції-метафори в контексті творів М. Коцюбинського мають певну специфіку. Мовні образи на позначення реалій простору сполучаються передусім з антропоморфізмами, зооморфізмами, а також із лексемами абстрактної семантики.

У новелах італійського циклу найбільш продуктивними є субстантивні метафори із семантикою кольору.

Значну кількість становлять генітивні метафоричні конструкції, що мають структуру віддієслівний іменник + об'єкт зображення. Розширення метафоричного контексту в прозі М. Коцюбинського відбувається за рахунок поширення генітивної метафори прикметником, що додає нових смислових і експресивних відтінків зображуваному об'єкту, а також ускладнення дієслівної метафори дієприслівниковим і дієприкметниковим зворотами, порівняннями.

Серед дієслівних метафор, виявлених у мові новел М. Коцюбинського обох циклів, переважають персоніфікації, побудовані на перенесенні властивостей людини (часто конкретних дій, руху і фізіологічних станів) на природні явища.

У пейзажах кримського й італійського циклів мовними засобами вираження імпресіоністичних рис на лексичному рівні виступають: синестезичні й антропоморфні метафори, кольористичні й емотивні епітети, лексеми зі значенням кольору і світла, дієслова на позначення руху.

Поетичний світ української мови М. Коцюбинський збагатив новими метафорами й епітетами зі складними інтелектуально-естетичними асоціаціями, які дозволили створити вишукані пейзажні описи, позначені рисами імпресіонізму, що особливо виявляється у новелах кримського й італійського циклів. Це наблизило змалювання його художніх образів до естетичних пошуків європейської літератури того періоду.

ЛІТЕРАТУРА

Основні положення дисертації викладено в таких публікаціях:

1. Пучкова Ю.О. Мовний образ екзотичного простору Криму в новелах М. Коцюбинського / Ю.О. Пучкова // Лінгвістичні дослідження: [зб. наук. праць / наук. ред. Лисиченко Л.А. та ін.]. -- Вип. 21. -- Харків: ХНПУ ім. Г.С. Сковороди, 2007. -- С. 126--133.

2. Пучкова Ю.О. Мовний образ моря в новелах М. Коцюбинського / Ю.О. Пучкова // Вісник Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника. Філологія: [зб. наук. праць / наук. ред. Матвіїшин В.Г. та ін.]. -- Вип. ХV--ХVІІІ. -- Івано-Франківськ: Видавничо-дизайнерський відділ ЦІТ, 2007. -- С. 587--589.

3. Пучкова Ю.О. Асоціація в мовному створенні образу моря у творах М. Коцюбинського / Ю.О. Пучкова // Мова і культура: [наук. журнал / наук. ред. Бураго С.Д. та ін.]. -- Вип. 10. -- Т. ІХ (109). -- К.: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2008. -- С. 5--9.

4. Тимченко Ю.О. Лексико-семантичні групи ДНО і БЕРЕГ як елементи вербалізації водного простору в новелах М. Коцюбинського / Ю.О. Тимченко // Слово. Думка. Людина: [зб. наук. праць / наук. ред. Лисиченко Л.А. та ін.]. -- Харків: ХНПУ ім. Г.С. Сковороди, 2008. -- С. 266--268.

5. Тимченко Ю.О. Мовна типологія екзотичного простору в новелах М. Коцюбинського / Ю.О. Тимченко // Лінгвістичні дослідження: [зб. наук. праць / наук. ред. Лисиченко Л.А. та ін.]. -- Вип. 25. -- Харків: ХНПУ ім. Г.С. Сковороди, 2008. -- С. 32--36.

6. Тимченко Ю.О. Мовні засоби зображення гірського пейзажу (на матеріалі новел М.М. Коцюбинського кримського циклу) / Ю.О. Тимченко // Лінгвістичні дослідження: [зб. наук. праць / наук. ред. Лисиченко Л.А. та ін.]. -- Вип. 26. -- Харків: ХНПУ ім. Г.С. Сковороди, 2008. -- С. 39--44.

7. Тимченко Ю.О. Художній простір у новелістичній прозі Михайла Коцюбинського / Ю.О. Тимченко // Філологічні науки: [зб. наук. праць]. -- Суми: В-во сум. ДПУ ім. А.С. Макаренка, 2009. -- С. 259--267.

8. Тимченко Ю.О. Небо в поетичному світі Великого сонцепоклонника / Ю.О. Тимченко // Лінгвістичні дослідження: [зб. наук. праць / наук. ред. Лисиченко Л.А. та ін.]. -- Вип. 28. -- Харків: ХНПУ ім. Г.С. Сковороди, 2009. -- С. 142--146.

Размещено на Allbest.ru