Актуальне членування складносурядних речень в українській мові

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Спеціальність 10.02.01 - українська мова

УДК: 801.28

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

АКТУАЛЬНЕ ЧЛЕНУВАННЯ СКЛАДНОСУРЯДНИХ РЕЧЕНЬ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

Гапонова Тетяна Миколаївна

Донецьк - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі прикладної лінгвістики та етнології Донбаської національної академії будівництва й архітектури Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: кандидат філологічних наук, професор

Намакштанська Інна Єгорівна,

Донбаська національна академія будівництва й архітектури, завідувач кафедри прикладної лінгвістики та етнології.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Поповський Анатолій Михайлович,

Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ, професор кафедри мовної підготовки; кандидат філологічних наук Сидоренко Вікторія Вікторівна,

Донецький обласний інститут післядипломної педагогічної освіти, доцент кафедри суспільно-гуманітарних дисциплін та методики їх викладання.

Захист відбудеться «22» червня 2010 року о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 11.051.10 у Донецькому національному університеті за адресою: вул. Університетська, 24, м. Донецьк, 83001.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Донецького національного університету за адресою: вул. Університетська, 24, м. Донецьк, 83001.

Автореферат розіслано «21» травня 2010 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради К 11.051.10 кандидат філологічних наук, доцент М.О. Вінтонів

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

членування речення комунікативний

Учення про актуальне членування речення оформилося в лінгвістиці в середині XX століття й на сьогодні є самостійним напрямом у теорії мовознавства.

Як відомо, лінгвістична наука завжди відкрита для нових знань, підходів, теорій і концепцій. Багато лінгвістичних явищ, що вивчали дослідники раніше, отримують нову інтерпретацію у світлі сучасних теорій і внаслідок реалізації різних підходів. Питання про актуальне членування речення (АЧР) також не є винятком.

Уперше питання про АЧР у власне лінгвістичному руслі поставили й розробляли представники Празької лінгвістичної школи (В. Матезіус, Я. Фірбас, Ф. Данеш та ін.). Пізніше цю проблему продовжували опрацьовувати такі лінгвісти, як М. Беррі, І.Р. Вихованець, М.В. Всеволодова, А.П. Загнітко, Г.О. Золотова, В.Д. Івшин, І.І. Ковтунова, К.Г. Крушельницька, О.С. Мельничук, І.П. Распопов, Р. Фріс, Т.Є. Янко та ін.

Незважаючи на те, що проблема АЧР перебуває в полі зору лінгвістів уже тривалий час, все ще залишається низка невирішених питань і суперечностей між наявними теоріями й поглядами, зокрема актуальним є визначення статусу різновидів комунікативних категорій, що не набули й дотепер задовільної кваліфікації в граматичній науці й розглядаються частіше у функціонально нерозчленованій сукупності. Явища синонімії й омонімії в термінологічному апараті АЧР призводять до смислової й термінологічної плутанини.

Останніми роками помітна тенденція до використання теоретичних положень АЧР у прикладних дослідженнях. Актуальне (комунікативне) членування особливо широко застосовують у створенні комп'ютерних програм, мов тощо. Позитивною тенденцією сучасного етапу розвитку науки є те, що АЧР все більше пов'язують з теорією тексту, який розглядають у руслі функціонального підходу.

Необхідність динамічного функціонального підходу до опису семантики одиниць мови й мовлення стає все більш очевидним. У сучасному трактуванні тексту як основної комунікативної одиниці на перший план висувають питання саме комунікативної значущості, завдання дослідження умов «правильної», успішної комунікації, що забезпечує однозначне тлумачення одиниць тексту. Все це зумовлює необхідність опису, вивчення й практичного оволодіння способами й засобами АЧР, що неможливо зробити поза текстом. Адже найповніше речення виявляється саме в тексті, де акумульовано у своєму загалі всі його аспекти: синтаксичний, логічний, семантичний та комунікативний. Вважаємо, що підхід до АЧР має бути системним і враховувати складну природу явища, яке необхідно розглядати з позицій логіки, граматики й прагматики.

Актуальність теми. Дослідження комунікативних категорій речення в українській мові в плані їхньої типології, з'ясування загальних і диференційних ознак висловлення тощо в українському мовознавстві не проведено. Опис моделей складносурядного речення на комунікативному рівні дає змогу доказовіше розв'язати низку дискусійних питань синтаксису української мови, зокрема проблему класифікації комунікативних різновидів складносурядного речення, їхньої елементарності / не елементарності, взаємозв'язків речення, висловлення й тексту тощо. Вивчення цих питань має велику цінність як для граматики української мови, так і для загальної типології комунікативних одиниць.

Огляд лінгвістичної літератури засвідчує, що актуальне членування (АЧ) простого речення на сьогодні вивчено найґрунтовніше, що ж до складних речень, то з-поміж них тільки складнопідрядне речення в тій чи іншій мірі було об'єктом лінгвістичного розгляду, в той час як безсполучникові й складносурядні речення до цього часу залишаються поза увагою лінгвістів. Немає також досліджень кореляції комунікативних характеристик речення й комунікативного типу тексту. Все це зумовлює актуальність нашого дослідження, яке покликане проаналізувати складносурядне речення в комунікативному аспекті, прояснивши деякі суперечливі моменти й торкнувшись майже зовсім не вивчених питань актуального членування багатокомпонентних складних речень.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Робота пов'язана з одним із напрямків наукових досліджень кафедри прикладної лінгвістики та етнології Донбаської національної академії будівництва і архітектури Міністерства освіти і науки України «Стилістичні особливості та культурна семантика наукового, літературно-художнього й публіцистичного текстів» (номер реєстрації ДР 0107U000102).

Тема дисертаційної праці затверджена на засіданні вченої ради Донбаської національної академії будівництва і архітектури (протокол № 2 від 23 лютого 2007 р.) і погоджена в Науковій координаційній раді «Українська мова» Інституту української мови НАН України (протокол №15 від 17 квітня 2007 р.).

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше здійснено комплексний аналіз комунікативних категорій на рівні складносурядного речення, обґрунтовано їхній статус у структурі речення; кваліфіковано комунікативно орієнтовані категорії в їхніх зовнішніх і внутрішніх протиставленнях; диференційовано категорійний статус предикативності як комунікативної надкатегорії, проаналізовано багатокомпонентні складні речення із сурядним зв'язком на зовнішньому рівні членування.

Мета роботи - дослідити актуальне членування складносурядних речень в сучасній українській мові, установити закономірності актуального членування багатокомпонентних структур.

Поставлена мета передбачає розв'язання таких завдань:

1) визначити роль АЧ у комунікативній організації речення;

2) обґрунтувати співвідношення комунікативного й формально-граматичного аспектів речення;

3) з'ясувати засоби вираження АЧР, характерні для складносурядного речення;

4) умотивувати взаємозв'язок між семантико-комунікативними особливостями складносурядного речення і комунікативним типом тексту;

5) встановити структурні особливості багатокомпонентних складних речень із сурядним зв'язком на зовнішньому рівні членування;

6) проаналізувати багатокомпонентні складні речення із сурядним зв'язком на зовнішньому рівні членування в комунікативному аспекті.

Об'єктом дослідження виступають складносурядні речення в сучасній українській мові.

Предмет дослідження - актуальне членування складносурядних речень у сучасній українській мові, а також багатокомпонентні складні речення, на зовнішньому рівні членування яких провідним є сурядний зв'язок.

Матеріалом для дослідження слугувала картотека складносурядних та багатокомпонентних складних речень, дібраних з текстів художніх творів, сучасної періодики, наукових та науково-популярних праць. Картотека налічує понад 8 тисяч речень.

Основними методами дослідження є описовий метод, який дозволив виділити одиниці аналізу та здійснити їхню класифікацію й інтерпретацію; зіставний метод, на основі якого проведено аналіз складносурядних та багатокомпонентних складних речень і встановлено їхні спільні та відмінні ознаки в аспекті актуального членування, структурний метод, спрямований на вивчення зв'язків і відношень між частинами складних речень; метод структурно-семантичного моделювання, який дозволив виявити низку певних структурно-семантичних моделей складносурядних речень.

Теоретичне значення дослідження полягає в тому, що його узагальнення поглиблюють теорію актуального членування речення, збагачують формально-граматичний і семантичний синтаксис речення, виявляють нові тенденції в розвитку комунікативних компонентів складносурядних речень.

Практичне значення. Матеріал дисертації, спостереження та висновки можна використати для створення нових граматичних описів української літературної мови, написання підручників та навчальних посібників із синтаксису, читання спецкурсів, а також у науково-пошуковій роботі аспірантів та студентів.

Особистий внесок здобувача полягає в тому, що всі результати дослідження щодо комунікативних характеристик, семантико-функційних особливостей складносурядних та багатокомпонентних складних речень отримані дисертантом самостійно. Наукових праць, написаних у співавторстві, немає.

Апробація результатів дослідження.

Основні положення дослідження були висвітлені в доповідях і повідомленнях на Міжнародній науковій конференції "Соціокультурні аспекти професійно-ділового спілкування" (Воронеж, 2003), на VIII Міжнародній науково-практичній конференції "Наука й освіта" (Дніпропетровськ, 2005), на ІІ Міжнародній науковій конференції «Сучасні мовні технології» (Одеса, 2007); на VІ Міжнародній науковій конференції молодих вчених, аспірантів і студентів Донбаської національної академії будівництва й архітектури (Макіївка, 2007); на Міжнародній науковій конференції «Російська мова в сучасному світі" (Воронеж, 2007); на Всеукраїнській науково-методичній конференції “Актуальні проблеми виховної роботи з молоддю в технічному ВНЗ” (Макіївка, 2007). Усю дисертацію загалом та її окремі розділи було обговорено на засіданнях кафедри прикладної лінгвістики та етнології Донбаської національної академії будівництва й архітектури.

Публікації. Проблематику та основні положення дисертації викладено в шести одноосібних статтях, чотири з яких опубліковані в наукових фахових виданнях, рекомендованих ВАКом України.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури (221 найменування) та списку джерел ілюстративного матеріалу. Повний обсяг дисертації - 201 сторінка, основного тексту - 179 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі визначено об'єкт і предмет дослідження, обґрунтовано актуальність теми дисертації, окреслено мету та основні завдання роботи, визначено методи дослідження, його наукову новизну та теоретичне й практичне значення, подано відомості про апробацію основних положень дисертації.

У першому розділі “Кваліфікація складносурядних речень у сучасній лінгвістиці” узагальнено основні підходи до аналізу структурно-семантичних різновидів складносурядних речень у теоретичному мовознавстві. Проблему адекватного опису складного речення синтаксисти намагалися вирішити неодноразово, проте дослідження синтаксичних одиниць на основі якогось одного рівня (структурного, семантичного тощо) не завжди дозволяло запропонувати несуперечливу класифікацію речень.

Речення досліджується в аспекті актуального членування, у зв'язку з чим постає питання інформаційної насиченості частин, порядок їх проходження, тип інтонаційної конструкції тощо. Правомірно, що кожний рівень організації речення має у своєму розпорядженні власні одиниці, які корелюють одна з одною ієрархічно. Їхні співвідношення в конкретних реченнях специфічні й складні. Однак вивчення речень як основної синтаксичної одиниці без урахування на всіх рівнях ознак окремих його типів, у тому числі й особливостей їхнього актуального членування, неповне.

У визначенні складносурядних речень здебільшого спираються на автономний статус предикативних частин у його складі та наявність формально вираженого синтаксичного зв'язку між ними. Складносурядним називають різновид складного речення, дві або більше частини якого поєднані сурядним зв'язком і синтаксично не залежать одна від одної (І.Р. Вихованець). Складносурядні речення являють собою клас синтаксичних конструкцій, диференційною ознакою яких є синтаксична рівноправність поєднуваних сурядним зв'язком предикативних частин щодо всього складного речення як цілісної синтаксичної одиниці. Вживання сурядного сполучника виступає основним формальним показником синтаксичної єдності складносурядного речення.

Водночас розглянуто еволюцію поглядів на так звані перехідні конструкції між простим та складним реченням. Уперше на однорідність членів речення як “результат злиття двох і більше речень” вказує М.І. Греч, який стверджує, що головні й другорядні частини двох або більше речень можуть складатися між собою, тобто зливатися в одне для показу однакового або рівноправного відношення різних понять, які становлять їх.

Важливою проблемою, яка теж заслуговує на увагу у зв'язку зі складним реченням як специфiчною одиницею граматичної системи мови, є питання так званих складних речень ускладненого типу. Й. Грбачек зауважує, що в простому i складнопiдрядному реченнi основним зв'язком є синтаксична залежнiсть, у складносурядному реченнi - суряднicть. Те ж саме мaємо i в рiзних типах так званого ускладненого складного речення, i тому протиставлення складнопiдрядного й складносурядного речень мусить бути основним принципом подiлу складних речень взагалi.

В україністиці окремі лінгвісти (О. Синявський та ін.) однорідні члени речення називали однорядними на тій підставі, що вони пов'язані сурядним зв'язком і становлять елементи одного смислового ряду. О.С. Мельничук вважає однорідність фактом синтагматичного членування мовлення і тому запроваджує поняття про “однорідні синтагми”. У сучасному тлумаченні значну увагу при визначенні особливостей однорідних членів речення звертають на закономірності їхнього поєднання. Н.С. Валгіна наголошує, щоб стати однорідними, члени речення повинні опинитися в сурядному ряду, тобто вступити один з одним у синтаксичні відношення перелічувальні, зіставно-протиставні чи розділові, а це можливо за логічної однозначності сполучуваних слів і їхньої лексичної зіставлюваності. На основі цього автор робить висновок про те, що однорідними виступають члени речення, пов'язані сурядними відношеннями, які визначають однаковість їхньої синтаксичної позиції в реченні.

Починаючи з граматики М.І. Греча, складносурядні речення поділяли за сполучниками на єднальні, протиставні й розділові. Така ж класифікація загалом запанувала і в працях з українського синтаксису. За цим же принципом будували класифікацію складносурядних речень і в граматичних системах інших слов'янських мов. А.П. Грищенко, хоч і поділяє складносурядні речення за традицією на єднальні, зіставно-протиставні й розділові, але в межах цих типів виділяє структурно-семантичні моделі. Автори Російської граматики (1980 р.) відмовилися від поділу складносурядних речень на незамкнені й замкнені структури і запропонували класифікацію за сполучниками недиференційного й диференційного значення.

Відповідно до семантико-синтаксичних відношень між сурядними частинами виділено такі різновиди складносурядних речень: єднальні, зіставні, протиставні, розділові, градаційні, приєднувальні.

Другий розділ "Тема й рема в складносурядному реченні: структура, семантика, функції" присвячений комунікативній характеристиці складносурядних речень у сучасній українській мові. Проаналізовано розвиток теорії АЧР у діахронному й синхронному аспектах, визначено місце АЧ у синтаксичній структурі речення. Описано три напрями в становленні АЧ: логічний, психологічний та лінгвістичний. І саме з розглядом проблеми порядку слів у галузі лінгвістики стало можливим відкриття нового аспекту дослідження реченнєвої структури - комунікативного, де речення виступає одиницею мовлення й функціонує як висловлення. З поглибленням комунікативного аспекту реченнєвої структури відбулося вдосконалення сприйняття речення як багатоаспектного, багаторівневого явища.

Видозміна наукової парадигми і витворення системно-структурного підходу до аналізу комунікативних явищ зумовили поглиблення розгляду основних комунікативних одиниць у плані їх ієрархії та наявності різноманітних площин взаємодії, що й дало можливість простежити значущість морфологічних категорійних значень у творенні речення та виявити напрями трансформації і актуалізації.

Опрацювання проблеми АЧР за останні десятиліття значно поглибилося як в українській, так і зарубіжній лінгвістиці. Проте ця галузь лінгвістики залишається поки що настільки ж дискусійною, наскільки й актуальною та цікавою для дослідників.

Дискусійність проблематики АЧР простежуємо навіть у самій термінології: те, що одні називають АЧР (чи висловлення), інші називають функціональною перспективою речення, комунікативною перспективою чи комунікативним членуванням, смисловим, логіко-смисловим, комунікативно-смисловим членуванням, які за своїм значенням можуть відрізнятися від терміна «актуальне членування речення».

Певного поширення набуло виділення теми та реми висловлення шляхом використання категорії стверджувальної / заперечної модальності. Цей метод був запропонований О.О. Криловою й підтриманий у працях Т.П. Ломтєва, який, поєднуючи його з методом постановки латентних питань, пропонує таку характеристику теми й реми. Темою є та частина його (речення) змісту, на яку не поширюється приховане питання або заперечення, ремою є та частина його змісту, на яку спрямоване приховане питання чи приховане заперечення, і вона являє собою відповідь на приховане питання (Т.П. Ломтєв).

Засобами оформлення актуального членування в сучасній українській мові є порядок слів, інтонація, лексико-морфологічні та графічні. Провідними є саме порядок слів та інтонація, при цьому вони діють разом, комплексно.

Складносурядні речення зі сполучником і є найбільш поширеними серед всього загалу складносурядних речень у сучасній українській мові. Власне єднальні речення зі сполучником і - це такі речення, в яких семантика компонентів Т₁+Р₁ і Т₂+Р₂ подана в певному аспекті як однакова, подібна щодо єдиного, спільного для них значення: Час летить, і історія швидко старіється (О. Довженко). Компоненти можуть виявляти подібність у тому плані, що Т₁+Р₁ і Т₂+Р₂ однаково співвіднесені з попереднім реченням, або одноково обмежені ним, або однаково є його наслідком тощо: Та ожили вони, знов ожили, і нива дзвонить на сонці повним колосом, і красень твій «Оріон» вже десь там у новий готується рейс... (О. Гончар). Щодо сполучника і, то й на рівні результативно-наслідкових речень він не змінює своєї семантики: Т₁+Р₁ і Т₂+Р₂ сприймаються однаковими через те, що вони подані як такі, що існують у межах певного одного цілого, і їхні відмінності за допомогою сполучника і не марковані.

Речення єднальної невідповідності на сьогодні мало вивчені, у лінгвістичній літературі їх розглядають то у межах зіставних (О.М. Гвоздєв), то зіставно-протиставних (В.В. Виноградов), то єднальних (К.М. Галкіна-Федорук), то протиставно-допустових (Н.Ю. Шведова). На нашу думку, цілком слушно такі речення зараховувати до речень єднальної невідповідності, оскільки єднальний зв'язок на рівні цих структур вказує на протиріччя, на логічну, з погляду мовця, несумісність одних фактів поряд із наявністю інших. Комунікативними маркерами Т₂ речень зі значенням єднальної невідповідності виступають слова, словосполучення: проте, все-таки, разом з тим тощо. Момент // був не зовсім вдалий для зустрічі двох приятелів (Методій Кирилович ще не встиг зовсім очутитись після інтимної розмови з товаришкою Галактою), і все-таки до згоди прийшли негайно (М. Хвильовий);

Т₁+Р₁, і (все-таки) Т₂(0)+Р₂.

На письмі значення невідповідності часто намагаються показати значною паузою перед сполучником і чи після нього: З дванадцяти сіл ішла до столиці вода - і все-таки було мало (П. Загребельний).

Складносурядні речення зі сполучником та в сучасній українській мові є менш вживані порівняно зі складносурядними реченнями зі сполучниками і, а, але. Щодо семантики, то складносурядні речення зі сполучником та поділяємо на два типи: єднальні й протиставні.

Складносурядні речення із зіставними відношеннями поділяють на кілька різновидів: нейтрально-зіставні, розподільно-зіставні й зіставно-наслідкові. Ознакою розподільно-зіставного відношення в складносурядних реченнях є різноаспектний підхід до певних сторін одного й того ж явища, предмета, особи. Складові частини складносурядних речень, повідомляючи про розподіл дій, ознак, об'єднаних належністю одного й того ж явища, предмета, особи, одночасно вказують також і на зіставлення їх. У кожному випадку розподільно-зіставного зв'язку Т₂+Р₂ ніби доповнює зміст Т₁+Р₁: Усмішку // видно, а слів // не розібрати за вітром та гуркотом (О. Гончар).

Треба зауважити, що дуже тісна смислова залежність між частинами Т₁+Р₁ і Т₂+Р₂ складносурядних речень із розподільно-зіставним різновидом зіставлення призводить часто до залежності окремих компонентів складових частин від відповідних компонентів перших: Циган // зразу збілів, а його борода й волосся // з чорних стали синіми (М. Коцюбинський);

Т₁+Р₁, а Т₂+Р₂

(Т₁ - Циган, Т₂ - його борода й волосся)

Рідше зустрічаємо складносурядні речення, складові частини яких перебувають у зіставно-наслідкових відношеннях: Стільки морської трави пропадає по узбережжю, а в них худоба дохне! (О. Гончар).

Складносурядні речення із зіставно-наслідковими відношеннями за значенням дуже близькі до єднальних складносурядних речень, складові частини яких перебувають співвідношенні причина - наслідок або умова - наслідок. Але смислова спорідненість зіставних і єднальних складносурядних речень з причиново-наслідковими відношеннями між складовими частинками не означає повної їх функційної тотожності. Крім повідомлення про причиново або умовно-наслідкові зв'язки, у складносурядних реченнях із зіставно-наслідковими зв'язками обов'язково відбувається зіставлення, порівняння попередніх і наступних дій, станів. Повідомлення ж про причину і наслідок лише в плані лінійності, послідовності в часі часто робить неможливою взаємозаміну засобів зв'язку між складовими частинами типу і>а: А досить одного слова, досить одного мига оком, і весь цей багатомільйоновий апарат моментально заціпеніє (В. Винниченко).

Протиставні складносурядні речення поділяють на такі різновиди: 1) протиставно-обмежувальні; 2) протиставно-допустові; 3) протиставно-поширювальні; 4) протиставно-компенсувальні. Розмаїття протиставних відношень ґрунтується на суперечності подій, про які мова йде в предикативних частинах.

Якщо сполучник і передає поширювальне значення другого компонента як тематично однакове, близьке за значенням до першого, то сполучник але аналогічний зміст подає як неоднакове в певному аспекті щодо змісту першого: Говорити Андрію // було важко, але й ніхто // не дозволяв йому цього робити / Говорити Андрію // було важко, й ніхто // не дозволяв йому цього робити.

Найяскравіше специфіка протиставно-поширювальних речень порівняно з єднально-поширювальними репрезентована в тих випадках, коли в Т₂+Р₂ різко змінюється семантика Т₁+Р₁: Може, все це не нове, але для мене особисто це було в якійсь мірі відкриттям (О. Гончар).

Такий різкий перехід може передаватися за допомогою риторичного запитання: Тут всі погоджуються з вами, але для чого кричати? (Голос України, 04.11.2009).

У реченнях аналізованого типу в Т₂ і в Р₂ практично відсутні компоненти, які б дублювали Т₁ чи Р₁. Якщо ж такі компоненти й зустрічаються, то розбіжності між протиставно-поширювальними і єднально-поширювальними базуються на семантиці єднальних та протиставних сполучників: Дещо можна опротестувати, але суті це не змінить (Голос України, 05.10.2009) / Дещо можна опротестувати, і суті це не змінить.

Розділові складносурядні речення передають різноманітні відтінки значень, але всі вони поєднані спільною семантикою - взаємовиключення або чергування явищ, про які йде мова в частинах складносурядного речення.

Залежно від того, в якому плані чи за якими ознаками подано взаємовиключення чи чергування явищ, серед розділових речень виділяють такі різновиди: власне альтернативні (Раптом з'явилась Уляна, або що інше привиділось йому (О. Довженко)); альтернативно-локальні (Чи там щось розвалилося, чи хтось поламав (Б. Лепкий)); альтернативно-часові (Зрідка спалахне блискавка, або озветься грім (В. Барка)); альтернативно-мотиваційні (Збирайте зараз же загальні збори, або я діятиму на свій розсуд (А. Головко)); альтернативно-гіпотетичні (Чи то справді хтось далеко співає, чи то їй вчувається? (О. Гончар)).

Приєднувальні речення уже тривалий час перебувають у полі зору лінгвістів, проте немає єдності щодо їх класифікації. Одні вчені виділяють їх як окремий різновид складносурядних речень (І.Р. Вихованець), інші - як приєднувально-означальні (В.В. Виноградов). В інших випадках приєднувальні речення аналізують серед єднальних, поділяючи їх на єднально-поширювальні, ототожнювально-єднальні та єднально-доповнювальні речення (Н.Ю. Шведова). На відміну від інших речень зі сполучником і зміст другого компонента в приєднувальних реченнях не є наслідком змісту першого, він не перебуває з ним також у відношеннях протиріччя й не обмежує його. Із єднально-обмежувальними реченнями приєднувальні перебувають у відношеннях антонімічного характеру: Він // стиснув їй руки, і цього // вже стало задосить для нього (Є. Гуцало);

Т₁+Р₁, і Т₂+Р₂.

Фірман // мав бути прочитаний негайно, і так само негайно // мало виконуватися веління падишаха (П. Загребельний);

Т₁+Р₁, і Т₂+Р₂.

Щодо характеру співвідношення, то семантика компонентів Т₂+Р₂ із семантикою Т₁+Р₁ приєднувальних речень зі сполучником і неоднорідна. В одних випадках змістом Т₂+Р₂ поширена тільки тема (Т₁) чи рема (Р₁), в інших - вся частина (Т₁+Р₁): Того дня з бою // не повернулося багато козаків, і одним з них // був Шило (П. Загребельний);

Т₁+Р₁, і Т₂+Р₂.

Навіть якщо Т₂(0), то імпліцитно ми сприймаємо дублювання нульовою темою значень Р₁ чи Т₁+Р₁: Прекрасна їдальня, і вино дають (Ю. Смолич);

Т₁(0)+Р₁, і Т₂(0)+Р₂.

У другій частині імпліцитно виражено значення "в цій їдальні". Маркерами Т₂ речень цього типу є слова це, то, навіть, ще тощо: Так от - багато я написав би ще про товариша Жучка, і це заняття // вельми цікаве (М. Хвильовий).

Серед власне градацiйних речень є пiдстави розглядати лише один різновид, одну модель з градацiйними сполучниками, але з кiлькома формами парадигм - без суб'єктно-модального значення частин, із суб'єктно-модальним значенням частин тощо.

Основною формою парадигми градацiйних речень є конструкції зі сполучником не тiлькu - але й. У таких реченнях виражено висхiдне наростання подiй, явищ, ознак: Не тільки своє життя // зможе віддати, але й чуже (та ще й яке!) // відняти (В. Винниченко).

Можливi видозмiни цього сполучника: не тiлькu - а й, не тiлькu - та й, не лuше - але й, не лuше а й: Не тільки я // її зводив, а й вона // мене підіймала (Є. Гуцало). Iнодi до другого компонента сполучника може додаватися конкретизатор, що нaдaє реченню вiдтiнку впевненостi, ствердження: Любий командир, вiдзначений Ясногорською, // не тiльки не викликав у Маковея неприязнi, а навпаки, пiсля свого ycnixy він // ще бiльше вupic в очах телефонiста (О. Гончар).

Похiдну форму парадигми створюють речення зі сполучниками не те щоб - а, не те що - а тощо, якi надають першiй частинi суб'єктивно-модального забарвлення - невпевненостi, сумнівності: Самого ж бога // не те щоб не визнавали, а просто з делікатності // не наважувались утруждати безпосередньо (О. Довженко).

У третьому розділі "Актуальне членування багатокомпонентних складних речень", що об'єднує чотири підрозділи, подано типологію багатокомпонентних складних речень, проаналізовано висловлення з лінійним, багатоступеневим та лінійно-ступеневим актуальним членуванням.

Одні синтаксисти багатокомпонентні складні речення (БКСР) не вважають окремим типом, висуваючи положення про те, що в БКСР тільки повторюються структурні схеми, спільні з мінімальними простими й елементарними складними реченнями, і тому вони «становлять об'єкт синтаксичного опису лише з боку репрезентованих у них комбінацій» (В.А. Бєлошапкова, Н.Ю. Шведова та ін.). Інші дослідники вважають, що багатокомпонентні складні речення - не механічні комбінації мінімальних структур, а особливі конструкції на рівні складних речень. Як справедливо відзначає Г.П.Уханов, поліпредикативне складнопідрядне речення - це не сума головного й підрядних речень, а особлива синтаксична побудова, що має своєрідну, багатомірну структуру. Такий підхід характерний для багатьох дослідників багатокомпонентних структур (Г.Ф. Гаврилова, Г.Ф. Калашникова, О.П. Марченко, К.Ф. Шульжук та ін.).

Спостереження над різними типами багатокомпонентних складних речень підтвердили, що БКСР - це не випадкова комбінація простих і складних частин, а структурно перероблена єдність, створювана для передачі ємного комунікативного завдання. Їхні специфічні ознаки дозволяють кваліфікувати БКСР як конструкції більш високого рівня, ніж елементарне складне речення. Зокрема Г.Ф. Калашникова зауважує, що багатокомпонентні конструкції мають свої закономірності побудови, які суттєво відрізняють їх від простих і складних речень, що й дозволяє кваліфікувати їх як одиниці вищого рівня в порівнянні з простими й бінарними складними реченнями. Основними властивостями структурно-семантичної організації БКСР справедливо вважають «компактність» і «блокування».

Специфіка БКСР полягає у тому, що в кожному з різновидів БКСР існують власні структурні схеми; між окремими предикативними частинами, складовими багатокомпонентної конструкції, з'являються комплексні структурні зв'язки, відсутні в елементарному складному реченні; поліпредикативність обмежує конструктивні властивості й сполучуваність предикативних частин у багатоярусній ієрархічно організованій структурі.

Саме різноаспектне вивчення багатокомпонентних структур і дозволило виділити поліпредикативні складносурядні речення (ПССР) з різними рівнями членування як окремий їх різновид. До поліпредикативних складносурядних речень із різними рівнями членування зараховують такі, що виділяються з-поміж багатокомпонентних складних речень із різнотипним зв'язком, складаються із трьох і більше предикативних частин (невидозмінених і видозмінених), перебувають у неоднакових семантико-синтаксичних зв'язках і відношеннях; мають два й більше рівнів членування (один з них основний, а інший (або інші) - другорядний), і в яких специфічні структурно-семантичні ознаки виникають у певних комунікативних умовах, конкретних ситуаціях, на основі власного аспекту мовного спілкування. Зазначені ознаки дають нам достатні підстави для виділення ПССР з різними рівнями членування в окремий різновид багатокомпонентних складних речень.

Специфічною ознакою ПССР є наявність зовнішнього та внутрішнього рівнів членування, оскільки сурядний, підрядний та недиференційний засоби зв'язку не можуть бути рівноправними на рівні складного речення. Один з них є провідним, а інший (чи інші) - супровідним.

Висловлення з однорівневими смисловими відношеннями, актуальне членування яких реалізовано горизонтально, називають лінійним актуальним членуванням: Наслав до неї сватів; але батьки були невеселі - вони нагадували той сумний вечір (В. Винниченко).

1[ ] ;	, але	2[ ] - 3 [ ].

Таке ж актуальне членування характерне й для БКСР із сурядним зв'язком між блоками:

Я знаю, це недобре, люди лящатимуть, але що мені люди, я була з реп'яшок (О. Ваненко).

1[ ], 2[ ], 3[ ]	, але	4[ ], 5[ ].

Хмари насувалися; дрібний дощ досяг поля, уже ввійшов до села; але з-під сріхи вирвався вогненний сніп, хата спалахнула (Високий замок, 17.02.2009).

1[ ]; 2[ ]	; але	3[ ], 4[ ].

Такі речення організовані за допомогою сурядного сполучника та інтонації. Частини в них рівноправні й структурно завершені, що має безпосередній зв'язок із АЧ. В аспекті АЧ кожна із предикативних частин відповідає "своєму" комунікативному завданню й характеризується самостійною тема-рематичною будовою. Однак ця "самостійність" відносна, тому що завдяки наявності сполучника й інтонаційної оформленості в БКСР виражаються й певні синтаксичні відношення між частинами, а вираження цих відношень теж входить до комунікативного наміру мовця й забезпечує цілісність усього речення як єдиної комунікативної одиниці (вищої в порівнянні із простим реченням).

Багатоступеневе актуальне членування (БАЧ) характерне для БКСР із сурядним зв'язком між компонентами:

Жінка намагалась, щоб Прокіп ночував вдома, їй було чудно без хазяїна в хаті, але він й слухать не хотів: його обрала громада (М. Коцюбинський);

Для багатоступеневого АЧ характерний послідовний перехід реми в тему на нижньому комунікативному рівні.

Кількість комунікативних рівнів зумовлено структурно-семантичними особливостями речення й варіюється залежно від кількості семантично залежних частин, а також від наявності / відсутності розчленованих сполучників.

Лінійно-ступеневе, або контаміноване, актуальне членування (КАЧ) характерне для БКСР із сурядним зв'язком між частиною й компонентом і БКСР із сурядним зв'язком між компонентом і блоком.

Структурним елементом кожного із зазначених різновидів є компонент, побудований за схемою: головна й залежна (або залежні) одиниця. Саме цим і зумовлено багаторівневе актуальне членування БКСР. Найбільш поширеними є висловлення із двоступеневою комунікативною організацією:

Житлова реформа не працює, і будинки вибухатимуть доти, доки не буде жорсткого контролю за діями ЖЕКів (Політика, 22.04.2009);

На першому комунікативному рівні реалізовано лінійне АЧ першої частини. Група підмета "житлова реформа" - тема, присудок "не працює" - рема. Друга й третя частини характеризуються багатоступеневою смисловою організацією, зумовленою складною комунікативно-синтаксичною будовою компонента. Тема першого рівня виражена підметом "будинки", рема - група присудка з підрядною частиною "вибухатимуть доти, доки не буде жорсткого контролю за діями ЖЕКів". Додаткове смислове значення реми реалізовано на другому рівні АЧ. Комплексна рема членується на тему 2 нульову й рему 2 - підрядну частину "доки не буде жорсткого контролю за діями ЖЕКів".

Комунікативна схема наведеного речення така:

Компоненти актуального членування - тема й рема - можуть по-різному взаєморозташовуватися один щодо одного. Розрізняють об'єктивний і суб'єктивний порядок розташування компонентів АЧ. За об'єктивного порядку слів тема передує ремі. Висловлення з об'єктивним порядком компонентів АЧ побудовані за принципом наростання комунікативного динамізму, вони відбивають перехід від частини, менш насиченої інформацією, до частини, більш інформаційно насиченої: Спікер парламенту Арсеній Яценюк зауважив, що шлях України до НАТО може затягтися на десятиліття, і це - об'єктивна реальність (Високий замок, 15.09.2008).

Об'єктивний порядок розташування теми й реми цього висловлення характеризує стилістично нейтральну особливість розповіді. Теми першої й третьої частин "Спікер парламенту Арсеній Яценюк", "це" передують ремам "зауважив, що шлях України до НАТО може затягтися на десятиліття", і "об'єктивна реальність". На другому комунікативному рівні також спостерігаємо прямий порядок компонентів АЧ. Група підмета "шлях України до НАТО" - тема, а група присудка "може затягтися на десятиліття" - рема:

Багатоступеневість АЧ характеризується послідовним переходом реми в тему на нижньому рівні смислового членування.

¹Вся їхня писанина для перестраховки, ²а дбають найперше за себе, бояться, ³що їм доведеться відповідати за все (О. Гончар).

Між першою та другою предикативними частинами наявне лінійне АЧ, яке протиставлене багатоступеневому АЧ компонентів другої та третьої предикативної частини. Тема першого рівня в першій предикативній частині "вся їхня писанина" виражена групою підмета, а в другій є нульовою, тобто складнопідрядне речення є рематичним. Відповідно до додаткового смислового навантаження на другому рівні виділено Т₂ "їм" і Р₂ "доведеться відповідати за все". Однорідні присудки "дбають", "доведеться відповідати" кваліфікуємо як самостійні рематичні компоненти, оскільки вони містять комунікативно значущу інформацію й, більше того, виділені інтонаційно. За перерахування об'єктів, процесів, фактів, а також у тих випадках, коли є однорідні члени речення, пов'язані взаємними відношеннями уточнення, їх також зараховуємо до самостійних рематичних компонентів.

Комунікативна схема наведеного висловлення така:

Отже, лінійно-ступеневі смислові відношення репрезентовані неоднаковим співвідношенням тем і рем у частинах висловлень, лексичним наповненням, інтонацією. Залежно від порядку проходження компонентів АЧ (теми й реми) варіюються й стилістичні особливості художнього тексту, зумовлені жанровим різновидом і творчою манерою автора.

У ВИСНОВКАХ узагальнено результати дослідження.

Комунікативний підхід до мови, орієнтований насамперед на текст як на основну одиницю спілкування, ставить дослідників перед необхідністю розгляду тих механізмів мови й мовлення, які не прийнято розглядати в рамках граматики речення й тексту, але які відіграють вирішальну роль у реалізації останніх. Одним з таких явищ, пов'язаних із прагматичними чинниками, що перебувають поза структурою речення й тексту, є актуальне членування.

Ми стоїмо на позиціях бінарності АЧР, що виражено в термінах теми й реми, оскільки саме бінарність характеризує структуру речення й висловлення, бінарність є тим критерієм, що дозволяє послідовно й більш-менш однозначно вирішувати проблему АЧ як простих, так і складних речень.

У нашій роботі підтримуємо погляд про розмежування різних рівнів актуального членування. Актуальне членування речення як системне явище, кваліфікуємо як актуальне членування першого рівня. Другий рівень актуального членування - це інформаційна структура висловлення в дискурсі. Цей вид актуалізації є дискурсивним (прагматичним). У конкретному висловленні мовець розподіляє інформацію між даним і новим відповідно до вимог дискурсу.

АЧ перетворює речення (пропозиційну структуру) - одиницю мови - у висловлення - одиницю мовлення. Воно створює комунікативну структуру речення, що тісно взаємодіє із семантичною й формально-граматичною структурами.

АЧР є комунікативно-синтаксичною категорією й не може бути винесене за межі синтаксичної структури речення (у широкому розумінні), оскільки організовує структурно-семантичне подання останнього відповідно до комунікативного завдання й використовує для цьому граматичні засоби.

Взаємозв'язок семантичної й комунікативної структур речення з виходом на формально-синтаксичний рівень був відбитий у структурно-семантичній класифікації рематичних комплексів, що може додаватися як до монопредикативних, так і поліпредикативних конструкцій і використовуватися для виявлення кореляції між комунікативними й структурно-семантичними характеристиками речень. Особливість цієї класифікації полягає в тому, що вона підкреслює ремотвірну роль предиката і майже завжди входить до рематичного комплексу. У цьому розумінні рематична класифікація поєднує в собі предикатно- і суб'єктно-центричні підходи до структури речення.

Аналіз актуального аспекту складносурядних речень дозволив виявити закономірності їхнього тема-рематичного членування й розподілу комунікативного навантаження усередині цих структур. Виділення мікрорівнів АЧ дозволяє визначити не тільки тема-рематичну конфігурацію й семантичні типи рематичних комплексів усередині складносурядних речень, але й простежити типи структурних зв'язків між тема-рематичними структурами.

Треба підкреслити, що вивчення АЧ речення й тексту не може бути вичерпним. Це явище буде відкривати все нові свої аспекти, способи, засоби реалізації зв'язку з іншими лінгвістичними явищами. Ця галузь дослідження була й залишається перспективною в плані багатоаспектного вивчення, як і сама комунікація.

Результати вивчення БКСР у комунікативно-прагматичному аспекті поповнять загальну теорію синтаксису новими підходами до вивчення синтаксичних одиниць.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИСВІТЛЕНО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Гапонова Т.М. Використання складносурядних речень під час самостійної роботи з науковими текстами студентів нефілологічних ВНЗ / Т.М. Гапонова // Актуальні проблеми мовної освіти у вищих навчальних закладах. - Донецьк : ДНТУ, 2002. - С. 45-51.

2. Гапонова Т.М. Семантичне навантаження складних речень / Т.М. Гапонова // Матеріали VIII міжнародної науково-практичної конференції "Наука і освіта 2005". Том 4. Синтаксис : структура, семантика, функція. - Дніпропетровськ : «Наука і освіта 2005". - С. 72-77.

3. Гапонова Т.М. Аспекти вивчення складносурядного речення / Т.М. Гапонова // Наук. вісн. ПДПУ імені К. Д. Ушинського. Лінгвістичні науки. - Одеса : Астропринт, 2007. - № 6. - С. 4-12.

4. Гапонова Т.М. Актуальне членування складносурядних речень відкритої структури / Т.М. Гапонова // Восточноукраинский лингвистический сборник : [сб. науч. трудов. / отв. ред. Е.С. Отин.] - Вып. 11 - Донецк : ООО "Юго-Восток, Лтд", 2008. - С. 229-235.

5. Гапонова Т.М. Категорія модальності й актуальне членування речення / Т.М. Гапонова // Мовознавчий вісник : зб. наук. праць / МОН України. Черкаський нац. ун-т ім. Б. Хмельницького - Черкаси : Брама-Україна, 2008. - Вип. 6. - С. 87-92.

6. Гапонова Т.М. Комунікативні вияви складносурядних речень у сучасній українській мові / Т.М. Гапонова // Теоретические и прикладные проблемы русской филологии : научно-методический сборник. - Вып. XVII. Часть I - Славянск : СГПУ, 2009. - С.127-137.

АНОТАЦІЯ

Гапонова Т.М. Актуальне членування складносурядних речень в українській мові. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.02.01. - українська мова. - Донецький національний університет. - Донецьк, 2010.

Робота присвячена аналізу актуального членування складносурядних речень. У її теоретичній частині розглянуто історію вивчення актуального членування речення, проаналізовано погляди на природу актуального членування речення та його статусу в лінгвістичній системі, охарактеризовано співвідношення актуального й граматичного членування речення, граматичної та комунікативної розчленованості складносурядних речень, розглянуто співвідношення основних понять актуального членування речення (тема / рема, дане / нове, відоме / невідоме тощо).

У практичній частині роботи проаналізовано комунікативну будову складносурядних речень із лексично вираженою та лексично не вираженою темою, у складі кожного із семантичних типів складносурядних речень виділено найпоширеніші структурно-семантичні різновиди, зосереджено увагу на розгортанні ярусної структури їхнього актуального членування.

При аналізі комунікативної організації поліпредикативних складносурядних речень особлива увага зосереджена на аналізі ярусності актуального членування цих конструкцій, на вивченні залежності їх комунікативної структури від особливостей організації у формально-синтаксичному і семантико-синтаксичному аспектах.

Ключові слова: тема, рема, висловлення, актуальне членування, комунікативний аспект, складносурядне речення.

АННОТАЦИЯ

Гапонова Т.Н. Актуальное членение сложносочиненных предложений в украинском языке. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.01 - украинский язык. - Донецкий национальный университет. - Донецк, 2010.

В работе рассмотрена история изучения актуального членения предложения, проанализированы различные точки зрения на природу актуального членения, его статус в лингвистической системе.

В диссертационной работе впервые устанавливаются закономерности актуального членения сложносочиненных предложений. Такой подход открывает новые аспекты в изучении высказывания, выяснении специфики его инварианта и наличия вариантных проявлений. В сфере коммуникативного направления основное внимание уделяется соотношению языка и речи, предложения и высказывания, теории актуального членения. В работе предложена авторская точка зрения на разрешение ряда актуальных лингвистических проблем, среди которых вопрос о коммуникативной организации полипредикативных сложносочиненных предложений, проблема соотношения актуального членения предложения и категории предикативности.

Впервые в украинской лингвистике была сделана попытка анализа коммуникативной организации сложносочиненных предложений.

В работе устанавливается специфика актуального членения полипредикативных сложносочиненных предложений, анализируются уровни их актуального членения. Охарактеризовано тему как носителя наименьшей степени коммуникативного динамизма (элемент независимый от ситуации, контекста; тема может иметь как известную, так и новую информацию) и рему как носителя наибольшей степени коммуникативного динамизма.

Обращается внимание на то, что автономный характер актуального членения предложения не означает его абсолютной изолированности от грамматического членения, не исключает существования определенных параллелей между отдельными уровнями актуального и грамматического членения, соотносимости определенных их элементов.

При анализе коммуникативной организации сложносочиненных предложений особое внимание автора акцентировалось на подробном исследовании ярусности актуального членения этих конструкций, на изучении зависимости их коммуникативной структуры от особенностей организации в формально-синтаксическом и семантико-синтаксическом аспектах.

Каждый пример снабжен минимальным предшествующим контекстом, позволяющим однозначно интерпретировать актуальное членение анализируемого предложения.

Результаты исследования могут быть использованы при дальнейшем изучении коммуникативной организации различных структурно-семантических типов сложного предложения.

В результате анализа сложного предложения как специфической единицы грамматической системы языка рассмотрена проблема многокомпонентных сложных предложений.

Детально проанализировано развитие теории АЧП в диахроничном и синхроничном планах, определено место АЧ в синтаксической структуре предложения.

Подан разноаспектный подход к анализу предложения как синтаксической единицы. На уровне сложносочиненного предложения проанализированы такие компоненты актуального членения, как "тема / рема", "данное / новое", "известное / неизвестное", "определенное / неопределенное", "топик / комментарий" и тому подобное.

Большое внимание уделено систематизации средств выражения темы и ремы в сложносочиненном предложении, в частности, их разделению на фонетические, синтаксические и лексико-грамматические.

Рассмотрено темо-рематические соотношения в сложносочиненном предложении, характерные для каждой из его частей.

Применен комплексный подход, который предусматривает одновременное использование нескольких средств выделения компонентов АЧП.

Развернутый анализ позволил выполнить актуальное членение сложносочиненного предложения, которое состоит из взаимодействия компонентов актуального членения каждой из частей такого предложения.

Анализ актуального аспекта сложносочиненных предложений сделал возможным выявление закономерности тема-рематического членения и распределения коммуникативной нагрузки внутри многокомпонентных сложных структур.

Ключевые слова: тема, рема, высказывание, ярус, данное, контекст, актуальное членение, схема коммуникативной структуры, сложносочинённое предложение.

SUMMARY

Gaponova T.M. Actual Division of Compound sentence in Ukrainian. - Manuscript.

Dissertation to the Scientific Degree of Candidate of Philological Sciences for speciality 10.02.01. - Ukrainian. - Donetsk National University. - Donetsk, 2010.

The dissertation is devoted to the analysis of an actual division of a compound sentence. In its theoretical part the history of studying an actual division of a compound sentence is considered, the nature of an actual division and its status in the linguistic system are analyzed. The author characterizes the valuation between actual and grammatical division of a sentence, grammatical and communicative division the compound sentences, and key terms of an actual division of a compound sentence (theme/rhema, given/new, known/unknown).