Граматичні категорії дієслова в англійській мові давнього періоду

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Миколаївський національний університет імені В.О. Сухомлинського

Кафедра англійської філології

Курсова робота

на тему: «Граматичні категорії дієслова в англійській мові давнього періоду»

Студентки 546 групи

Білецької І.В.

Науковий керівник: доц.

Шуткіна Г.М.

Миколаїв - 2012

План

Вступ

Розділ 1. Система дієслова давньоанглійського періоду

1.1 Історичні передумови зародження та становлення англійської мови у давньоанглійський період

1.2 Сильні дієслова. Їх форми

1.3 Слабкі дієслова

Розділ 2. Граматичні категорії дієслова в англійській мові давнього періоду на прикладі уривків з текстів «Alfred. Cura Pastoralis Preface» та «Alfred. Ohthere's Voyage»

2.1 Дієвідміни дієслова на прикладі уривків з текстів «Alfred. Cura Pastoralis Preface» та «Alfred. Ohthere's Voyage»

2.2 Питання про категорію виду, на прикладі уривків з текстів «Alfred. Cura Pastoralis Preface» та «Alfred. Ohthere's Voyage»

2.3 Час дієслова, на прикладі уривків з текстів «Alfred. Cura Pastoralis Preface» та «Alfred. Ohthere's Voyage»

2.4 Способи дієслова, на прикладі уривків з текстів «Alfred. Cura Pastoralis Preface» та «Alfred. Ohthere's Voyage»

Висновки

Список використаної літератури

Резюме

Додатки

Вступ

Актуальність дослідження полягає в тому, що, з одного боку, дієслово є однією з самостійних частин англійської мови, знання якої необхідне для опанування цієї мови, а для кращого розуміння системи дієслова та його граматичних категорій є потреба звернутися саме до історії походження цієї частини мови; а з іншого - ця проблема недостатньо опрацьована в історії граматики англійської мови.

Дієслово являє собою найбільш складний клас слів за складом граматичних категорій. Це безпосередньо пов'язано з його семантикою. У цьому плані дієслово - несамостійне слово: воно обов'язково прив'язано до іменника, оскільки ніяка дія або стан не може існувати саме по собі - це завжди дія або стан якогось предмета. Крім того, дія може бути спрямована на інший предмет (інші предмети). Це - ще один зв'язок дієслова. У дієслові також знаходять висвітлення зв'язки дії, яка виражається, (стану) з учасниками процесу комунікації, з моментом висловлення, з реальністю події і т.д. Усі ці зв'язки або ж більшість їх знаходять вираження у відповідних формах дієслова, чим і пояснюється наявність у дієслова великої кількості граматичних категорій.

Проблему граматичних категорій дієслова в англійській мові розглядали такі вчені як Л.С. Алексеєва, В.Д. Аракін, В. Н. Жигадло, Л.С. Бархударов, І.П. Іванова, Л.П. Чахоян, Б.А. Ільін та інші. Вони розглядали граматичні категорії дієслова у всіх періодах, але безпосередньо давньому періоду приділяється недостатньо уваги. Це і зумовило вибір теми нашого дослідження «Граматичні категорії дієслова в англійській мові давнього періоду».

Об'єкт дослідження - граматичні категорії дієслова в англійській мові давнього періоду.

Предмет дослідження - система дієслів англійської мови давнього періоду.

Мета дослідження полягає у розгляді і вивченні системи дієслів англійської мови давнього періоду та характеристиці граматичних категорій дієслова цього історичного періоду.

Завдання дослідження:

1. Розглянути форми дієслів: сильні та слабкі дієслова, претеріто - презентні

та неправильні дієслова на прикладі уривків з текстів «Alfred. Cura Pastoralis Preface» та «Alfred. Ohthere's Voyage»;

2. Проаналізувати історію походження цих дієслів та їх творення на прикладі уривків з текстів «Alfred. Cura Pastoralis Preface» та «Alfred. Ohthere's Voyage»;

3. Дослідити граматичні категорії давніх дієслів на прикладі уривків з текстів «Alfred. Cura Pastoralis Preface» та «Alfred. Ohthere's Voyage»;

4. Показати на прикладах особливості дієвідміни різних дієслів, способи на прикладі уривків з текстів «Alfred. Cura Pastoralis Preface» та «Alfred. Ohthere's Voyage»;

5. Вираження категорій часу, способів, видів дієслів на прикладі уривків з текстів «Alfred. Cura Pastoralis Preface» та «Alfred. Ohthere's Voyage».

Методи дослідження:

- аналіз наукових джерел з історії та граматики англійської мови;

- систематизація опрацьованих джерел.

Практична значущість роботи полягає в підборі прикладів, зокрема, з давніх писемних пам'яток, які є цінним практичним матеріалом при вивченні історії походження дієслова та його граматичних категорій та опануванні англійською мовою взагалі.

Курсова робота складається з двох розділів, висновків і списку використаних джерел.

Розділ 1. Система дієслова давньоанглійського періоду

1.1 Історичні передумови зародження та становлення англійської мови у давньоанглійський період

Староанглійська мова значно відрізнялась від сучасної англійської, вона була близькою до німецької мови і мала таку ж складну систему граматичних форм, як і сучасна німецька мова. Близько 10000 років до нашої ери Британські острови були заселені невеличкими групами людей. Вони займались мисливством та рибальством, виробляли знаряддя праці та зброю.[3].

Близько 3000 років до нашої ери багато частин Європи, в тому числі і Британські острови, були населені народом, який називався "ібери" (пізніше вони змішалися з кельтами). Іберів все ще можна знайти на півночі Іспанії.

З 6-го по 3-тє століття до нашої ери народ, який називався "кельти", поширився по всій Європі. Різні кельтські племена багато разів вторгалися у Британію.

Кельтів, які прийшли до Британії з території сучасної Франції, римляни називали "бриттами", а острів -- Британією. Протягом століть бритти частково знищили корінне населення, частково змішалися з ним.Бритти були вправними майстрами. Вони виготовляли різні речі із заліза, бронзи, олова, глини, дерева та прикрашали їх гарними візерунками. Вони прокладали дороги, щоб пересуватись по країні та вести торгівлю [3].У кельтів не було міст, вони жили у селах, де розводили велику рогату худобу та овець і вирощували сільськогосподарські культури [2].

Бритти були язичниками, вони вірили в багатьох богів. Деякі історики вважають, що бриттами керував особливий клас жреців, яких називали друїдами. Друїди мали велику владу, їх релігія була жорстокою. Вони часто проголошували, що якийсь з богів розгнівався і що треба принести людську жертву, щоб задобрити його та отримати прощення. Приносячи жертву, друїди спалювали людей на вогнищах.

Бритти часто воювали між собою. Залишки їх фортець можна і зараз побачити в різних частинах країни [3].

У першому столітті до нашої ери римляни керували усім цивілізованим світом. Остання країна, яку вони завоювали, була Франція або Галл.

Римські війська на чолі з Юлієм Цезарем двічі (55 та 54 рр. до н.е.) вторгалися на територію Британії і кожного разу отримували перемогу. Через деякий час римляни повернулись додому і лише через 100 років 40 000 армія, надіслана імператором Клавдієм, завоювала більшу частину Британії. Більш ніж на 4 століття Британія стала провінцією Римської Імперії. Вона підкорювалась намісникам, платила податки, утримувала римські війська [6].

Столицею Британії в той час був не Лондон, а Колчестер. Латинська мова в той історичний період мала деякий вплив на мову місцевого населення. Назви сучасних англійських міст, які закінчуються на chester або caster, як, наприклад, назви Дорчестер або Ланкастер походять від латинського слова castra, що означає "табір" або "укріплене місто" [6].

Поступово знатні кельти перейняли спосіб життя своїх завойовників. Вони жили в багатих будинках і одягались як римляни.

Наприкінці 4 століття нашої ери почалось вторгнення в Європу варварських племен. Римляни були змушені піти з Британії, щоб захищати свою власну країну.

Римляни пішли, але життя у Британії спокійним не стало. Войовничі скотти з півночі та нескорені римлянами племена бриттів почали нападати на своїх мирних співвітчзників, які осіли у залишених римлянами містах [6].

До того ж, землі Британії приваблювали іноземних загарбників -- германські племена англів, саксів та ютів [3]. У 5 столітті спочатку юти, а потім сакси та англи почали переселятись до Британії. Завойовники зруйнували римські міста та села. Юти, сакси та англи розмовляли схожими мовами та мали однакові звичаї. Вони поступово злилися в один народ.

Бритти воювали із загарбниками більше ніж століття, але врешті були змушені відійти на захід Британії. Деякі кельтські племена переселились до Шотландії і навіть через Ла-Манш у Бретань.

Довгий час племена саксів та ютів воювали між собою за верховну владу, в результаті чого Британія розділилась на 7 королівств: Кент, Суссекс, Ессекс, Уессекс, Мерсія, Іст Інгленд та Нортумбрія [3].

Ті кельтські племена, які залишились у Британії, поступово злились із англо-саксами, і тут, можна сказати, починається історія англійської мови.

З кінця 6-го і протягом 7-го століть Британія приймає християнство, яке вперше почало проникати до Британії в 3-му столітті. Воно було занесено туди з Риму християнами-утікачами, яких жорстоко переслідували на батьківщині. У 306 році римський імператор Костянтин Великий припинив переслідування християн і сам прийняв християнство, яке зробилось національною релігією римлян. Воно стало також офіційною релігією Британії. Друїди щезли. Грецька та латинська мови стали мовами церкви у всій Європі [3].

Римські місіонери використовували релігійні книги, написані латинською мовою, що сприяло знайомству англо-саксів з латинською писемністю. Англи та сакси мали свою абетку, яка називалась "руни". Руни вирізувались на камені та дереві, але писемної літератури у англо-саксів не було, вони були змушені запам'ятовувати свої поеми та балади [2]. Поступово латинські букви почали використовувати для письма англо-сакською мовою [9]. Латинська лексика через релігію знов почала впливати на мову мешканців країни. Мови завойовників мирним та примусовим шляхом змішувались або розвивались паралельно з мовою аборигенів.

Отже, спочатку мовою Британських островів були різні діалекти кельтської мови, деякий вплив на які справила латинська мова римських завойовників. Після того, як римляни повернулись на свою батьківщину, мова нових загарбників -- германських племен англів, саксів та ютів -- справила вирішальний вплив на формування англійської мови. Під впливом інших мов, які проникали в Англію разом з народами, що наводняли її (данцями, нормано-французами та ін.), структура англійської мови зазнала значних змін. У результаті всіх цих змін англійська мова перетворилася в мову з дуже малою кількістю форм словозміни.

1.2 Сильні дієслова. Їх форми

Система дієслова в германських мовах, у тому числі й у давньоанглійській, складається з різних елементів. Основну масу дієілів складають дієслова сильні, які утворюють форми минулого часу і дієприкметника другого за допомогою аблаута, і слабкі, які утворють ці форми за допомогою передньоязикового суфікса -d-(-t). Терміни «сильні» і «слабкі» дієслова, так само як і терміни «сильне» і «слабке» відмінювання, являють собою зовсім умовні позначки. Первісний їх зміст полягав у тому, що сильні дієслова мають здатність утворювати форми за допомогою аблаута, тоді як слабкі дієслова цією здатністю не володіють [8].

Крім цих двох основних груп, існують ще дієслова претеріто-презентні, що мають особливу систему форм, і незначна в кількісному відношенні група дієслів, що не підходять ні під одну з перерахованих категорій.

Система форм сильних дієслів заснована на принципі чергування голосних (аблаута). Цей принцип зустрічається в системі дієслова й в інших індоєвропейських мовах і, зокрема, чітко виражений у грецькій. Елементи чергування голосних у дієслові існують і в латинській мові; наприклад, від дієслова pello “жену” утворюється форма перфекта pepuli (з *pepoli), де видні сліди аблаута е/о у варіантах кореня pel-/pol-.

В історичну епоху в германських мовах існує система двох часів -- теперішнього і минулого. Однак, беручи до уваги велику кількість даних, у тому числі відповідні явища грецької мови, це розходження часів являє собою порівняно пізніше явище; спочатку в германських, як і в інших індоєвропейських мовах, розрізнялися не часи, а дієслівні види, тобто форми, що відрізняються одна від одної характеристикою протікання дії в часі.

Таких видів, очевидно, було три: тривалий, миттєвий і результативний. Тривалий вид виражає дію, яка протікає безвідносно до якого-небудь завершення. Миттєвий вид виражає дію як спрямовану на завершення. Нарешті, результативний вид виражає дію як закінчену і яка привела до результату, тобто до нового стану. З цими видовими категоріями і були пов'язані варіанти коренів, що відрізнялись один від одного якістю голосного. Чітка система такого типу видна в грецькій мові: leipф “залишаю” (тривалий вид); elipon “залишив” (миттєвий вид -- аорист); leloipa “залишив” (результативний вид -- перфект) [14].

З цих первісних трьох видів і виникли часи германських сильних дієслів, а саме: із тривалого виду виник теперішній час, з миттєвого виду -- минулий час. Доля ж результативного виду була своєрідною. У його значенні сполучаються два тимчасових елементи: сама дія належить до минулого, а її результат -- до сьогодення. Таким чином, у результативному виді була закладена можливість розвитку як в одному, так і в іншому напрямку. І дійсно, його доля в різних дієсловах була різною: у системі сильних дієслів він у сполученні з миттєвим видом дав форми минулого часу, тоді як у системі претеріто-презентних дієслів результативний вид перетворився в теперішній час.

Питання про ступінь участі миттєвого і результативного видів у виникненні системи минулого часу сильних дієслів у германських мовах залишається до деякої міри спірним.

Кожне сильне дієслово характеризується чотирма основними формами: 1) інфінітив, 2) однина минулого часу, 3) множина минулого часу, 4) дієприкметник другий.

Усі сильні дієслова поділяються на сім класів за типом чергування голосних. Кожен клас (крім VII) характеризується певною системою чергування: перший голосний зустрічається у формах інфінітива і теперішнього часу, другий -- у формах 1 і 3-ої особи однини дійсного способу минулого часу, третій -- у формах 2-ої особи однини, усієї множини і всього умовного способу минулого часу; четвертий -- у формі дієприкметника другого.

Отже, у деяких дієслів, крім чергування голосних, відбувається так зване граматичне чергування приголосних (grammatischer Wechsel), пояснене в законі Вернера [6]; один приголосний зустрічається в інфінітиві і в однині минулого часу, інший -- в множині минулого часу й у дієприкметнику другому.

1.3 Слабкі дієслова

Слабкими називаються дієслова, що утворюють форми минулого часу і дієприкметника другого за допомогою передньоязикового суфікса. Ці дієслова складають специфічну особливість німецьких мов: у жодній іншій індоєвропейській мові їм не можна знайти ніякої аналогії. З питання про походження передньоязикового суфікса були висловлені дві точки зору.

Відповідно до першої з них, передньоязиковий суфікс -d- пішов від дієслова “робити” (др.-а. don, порівн. нім. tun).

Відповідно до другої точки зору, походження передньоязикового суфікса варто шукати у формі дієприкметника другого, який можна зіставити з такими формами дієприкметників в інших індоєвропейських мовах, як рос. «битый», «бритый», «крытый», «тертый», «молотый» або лат. amatus, deletus, lectus, audltus. При цьому відповідність і.-є. t -- герм. d пояснюється за законом Вернера. Ця точка зору цілком пояснює походження дієприкметника другого германських слабких дієслів, але виявляється непереконливою для пояснення форми минулого часу, тому що перенесення суфікса дієприкметника в минулий час є малоймовірним. Для пояснення походження слабкого минулого часу набагато більш переконливою є перша теорія [12].

Тому найбільш ймовірним поясненням походження системи германських слабких дієслів у цілому є таке, відповідно до якого минулий час утворений за допомогою суфігірованого дієслова “робити”, а дієприкметник другий відповідає дієприкметнику на -t-, що зустрічається в інших індоєвропейських мовах. При такому розумінні система слабких дієслів виявляється результатом сполучення двох різних за походженням елементів, що влилися в єдине русло.

Проаналізувавши, ми дійшли висновку, що слабкий минулий час германських мов, що виник на порівняно більш пізньому ступені їх розвитку, не мав вже ніякого відношення до категорії виду і із самого початку виражав категорію часу.

Розділ 2. Граматичні категорії дієслова в англійській мові давнього періоду на прикладі уривків з текстів «Alfred. Cura Pastoralis Preface» та «Alfred. Ohthere's Voyage»

2.1 Дієвідміни дієслова на прикладі уривків з текстів «Alfred. Cura Pastoralis Preface» та «Alfred. Ohthere's Voyage»

При зіставленні системи дієвідміни дієслів у давньоанглійській мові із системою тексту Алфреда (IV ст.) стає очевидним, що в давньоанглійській відбулися в порівнянні з готською істотні зміни, які свідчать про скорочення флективної системи і про висування нових способів вираження дієслівних категорій. Ми зіставляємо давньоанглійські дієслівні форми з готськими, оскільки готське євангеліє IV ст. являє собою найдавніший зв'язний текст на якій-небудь германській мові. При цьому, однак, варто мати на увазі, що готська мова не у всіх відносинах відображає ранній історичний стан германських мов, тому що в неї є і свої специфічні особливості.

Так, у готській мові форми особи дієслів у дійсному стані розрізнялися закінченнями як в однині, так і в множині. Таким чином, кожна особова форма дієслова говорила, так сказати, сама за себе. Виключення складали тільки форми 1 і 3-ої особи однини минулого часу, що не відрізнялися одна від одної: у сильних дієслів ці форми не мали ніякого закінчення, а в слабких -- закінчення -а [9].

У давньоанглійській мові стан виявляється іншим: у множині як теперішнього, так і минулого часу, як дійсного, так і умовного способу особи не розрізняються (єдина для всіх трьох осіб форма етимологічно відповідає 3-ій особі множини в готській мові). Ці зміни являють собою початок процесу, що цілком розвинувся в новоанглійський період.

Подібне положення складається й в однині умовного способу (як теперішнього, так і минулого часу): тут для всіх трьох осіб уживається єдина форма на -е.

З цими явищами необхідно зіставити аналітичні утворення в галузі дієслова.

У давньоанглійському дієслові розрізняються два часи -- теперішній і минулий, і три срособи -- дійсний, умовний і наказовий. Крім того, існують неособисті форми -- інфінітив і дієприкметники перший і другий.

Дієвідміна сильних дієслів

Нижче, на прикладі дієслів з уривку тексту «Alfred.Cura Pastoralis Preface», (Додаток А) розглянемо типи дієвідміни деяких класів сильних дієслів.

Дієвідміна сильного дієслова I класу wrоtan “писати”

Теперішній час Минулий час

Дійсний Умовний Наказовий Дійсний Умовний

Однина 1 ос. write -- wrat

2 ос. writest, writst write writ write write

3 ос. writep, writ -- wrat

Множина writap writen 2 ос. writap writon writen

Інфінітив Дієприкметник

writan Перший Другий

Дат. to writenne (writanne) writende (?e)writen

Дієвідміна сильного дієслова III класу bindan “зв'язувати”

Теперішній час Минулий час

Дійсний Умовний Наказовий Дійсний Умовний

Однина 1 ос. binde -- band, bond

2 ос. bindest, bintst binde bind bunde bunde

3 ос. bindep, bint -- band, bond

Множина bindap binden 2 ос. bindap bundon bunden

Інфінітив Дієприкметник

Перший Другий

bindan bindende (?e)bunden

Голосний -е- у 2 і 3-ій особі однини дійсного способу теперішнього часу часто випадає; якщо корінь дієслова закінчується на -d або -t, сполучення -dp і -tp у 3-ій особі однини спрощуються в -t. Такі форми часто зустрічаються в уесекському і кентському діалектах [8].

Дієприкметник другий іноді приймає префікс ?e-, що має перфективне значення.

Форми множини дійсного способу теперішнього часу і 2-ої особи множини наказового способу закінчуються на -е, якщо підмет -- займенник стоїтьы після них, наприклад: nы binde we.

Дієслова, що мають у корені приголосний -h-, відрізняються деякими особливостями: -h- між голосними випадає, після чого відбувається стягнення.

Дієвідміна сильного дієслова V класу seon “бачити”

Теперішній час Минулий час

Дійсний Умов. Наказ. Дійсн. Умов.

Однина 1 ос. seo -- seah

2 ос. slehst seo seoh sawe sawe, sж?е

3 ос. siehp -- seah

Множина seop seon 2ос.seop sawon, sж?on sawen, sж?en

Інфінітив Дієприкметник

Перший Другий

seon seonde (?e)sewen, (?е)se?en

Дієвідміна слабких дієслів

Дієвідміна слабких дієслів відрізняється наступною особливістю: у формах 2 і 3-ої особи однини дійсного способу теперішнього часу й у формі 2-ої особи однини наказового способу елемент -і- відсутній, а тому немає і подовження приголосного. Іноді в цих випадках зустрічається утворена за аналогією форма з подовженим приголосним. 2-а особа наказового способу дієслів I класу з коротким кореневим складом приймає закінчення -е; дієслова I класу з довгим кореневим складом не мають у цій формі ніякого закінчення.

Дієвідміна слабкого дієслова I класу styrian “заважати”

Теперішній час Минулий час

Дійсний Умовний Наказовий Дійсний Умовний

Однина 1ос. styrie -- styrede

2 ос. styrest styrie styre styredest styrede

3 ос. styrep -- styrede

Множина styriap styrien 2ос. styriap styredon styreden

Інфінітив Дієприкметник

Перший Другий

styrian styriende (?e)styred

Дієвідміна слабкого дієслова II класу lufian 'любити'

Теперішній час Минулий час

Дійсний Умовний Наказовий Дійсний Умовний

Однина 1ос. lufie -- lufode

2 ос. lufast lufie lufa lufodest lufode

3 ос. lufap -- lufode

Множина lufiap lufien 2ос. lufiap lufodon lufoden

Інфінітив Дієприкметник

Перший Другий

lufian lufiende (?e)lufod

Дієвідміна слабкого дієслова III класу libban 'жити'

Теперішній час Минулий час

Дійсний Умовний Наказовий Дійсний Умовний

Однина 1 ос. libbe -- lifde

2 ос. liofast libbe liofa lifdest lifde

3 ос. liofap -- lifde

Множина libbap libben 2 ос.libbap lifdon lifden

Інфінітив Дієприкметник

Перший Другий

libban libbende (?e)lifd

Проаналізувавши, ми дійшли висновку, що в давньоанглійської мови присутній значний відхід від того флективного ладу, що існував у готській і, ще виразніше, у латинській або грецькій мовах.

2.2 Питання про категорію виду, на прикладі уривків з текстів «Alfred. Cura Pastoralis Preface» та «Alfred. Ohthere's Voyage»

Питання про категорію виду в давньоанглійському дієслові викликає значні труднощі. англійський мова дієслово текст

Спочатку в давньоанглійській мові, як і в інших давньогерманських мовах, існували дієслівні види, з яких розвилися часи. Таким чином, ці споконвічні види не збереглися яв своєму вигляді в письмову епоху давньоанглійської мови. Питання, отже, полягає в тому, чи виникли після цього в давньоанглійській мові нові види, і якщо так, то які способи їх вираження.

Для того, щоб підійти до вирішення цього питання, необхідно, виходячи з фактів давньоанглійської мови, установити, чи існують у її дієслівній системі такі пари співвідносних форм, у яких розмежування йшло б за лінією виду, тобто форми, що у відношенні всіх інших дієслівних категорій не відрізнялися б одна від одної [6].

При такій постановці питання насамперед звертають на себе увагу форми дієслова, що відрізняються одна від одної наявністю й відсутністю префйкса ?е-. На прикладі дієслів з уривку текстів «Alfred Cura Pastoralis Preface», (Додаток А), та «Alfred Ohthere's Voyage», (Додаток Б), розглянемо форми категорій деяких класів сильних дієслів.

У ряді випадків форма з префіксом ?е- виражає закінченість дії, тобто приблизно відповідає за значенням українському доконаному виду, а відповідна форма без префікса виражає незакінченість дії, тобто приблизно відповідає за значенням українському недоконаному виду. Наприклад, в уривкові тексту «Alfred Cura Pastoralis Preface», (Додаток А), форма seah означає “бачив”, а форма ?eseah “побачив”. Подібним чином співвідносяться між собою форми band і ?eband. Однак таке співвідношення виявляється далеко не у всіх випадках. Деякі дієслова зовсім не мають форм із префіксом ?е-, а їх безпрефіксні форми можуть вживатися і тоді, коли мається на увазі закінчена дія. Так, наприклад, дієслово cuman “приходити”, “прийти” і дієслово sec?an “сказати” ніколи не приймають префікс ?е-, а форми com і sae?de означають відповідно “прийшов” і “сказав”: pa com he on mor?enne to paem tun?erefan “тоді прийшов він зранку до правителя міста”; Ohthere saede his hlaforde, AElfrede суnin?е, paet he ealra Norpmonna norpmest bude “Охтере сказав своєму панові, королю Альфреду, що він живе північніше всіх норманів”. Так само в уривкові тексту «Alfred Ohthere's Voyage», (Додаток Б), форма namon від дієслова niman “брати”, “взяти” означає “взяв” у реченні: Ond py ?еаге namon Westseaxe frip wip pone here “І в цьому році уклали (буквально: узяли) уесексці мир з (датським) військом”.

Таким чином, щодо давньоанглійської мови не можна стверджувати, що в дієслові існує категорія виду (доконаного і недоконаного), яка має постійний засіб вираження у вигляді префікса ?е- для доконаного виду (і його відсутність -- для недоконаного). Вірніше тому буде вважати, що в давньоанглійському дієслові немає категорії виду, випадки, коли префікс ?е- виражає характер протікання дії, мають характер несистематичний, і, отже, не можуть вважатися проявами граматичної категорії.

2.3 Час дієслова, на прикладі уривків з текстів «Alfred. Cura Pastoralis Preface» та «Alfred. Ohthere's Voyage»

Синтетичними засобами в давньоанглійському дієслові виражаються тільки два часи -- теперішній і минулий. Інші тимчасові ступені спеціальних морфологічних засобів вираження не мають і в більшості випадків виражаються лексичними засобами або контекстом в цілому. Так, наприклад, поняття майбутнього часу виражається формою теперішнього в сполученні з обставиною в наступних реченнях з уривку тексту «Alfred Ohthere's Voyage» », (Додаток Б): ?жp eft se-pe mot to medo modi?, sippan mor?en-leoht ofer ylda beam opres do?ores, sunne swe?l-wered supan scinep “піде назад, хто зможе, до медяного напою сміливий, коли висхідне сонце на дітей людей, сонце, сяйвом одягнене, з півдня засяє.”

У наступних випадках значення майбутнього часу з'ясовується тільки з контексту: Of pe forp ?жр se hereto?a, sepe recp mm folc “від тебе піде вождь, що врятує мій народ”.

Для вираження майбутнього часу дієслова «бути» переважно вживаються форми від основи be-, наприклад, в уривкові тексту «Alfred Cura Pastoralis Preface», (Додаток А): hi beop ?efrefrede “вони будуть втішені”; se bip lжst genemned “той буде названий найменшим”. Однак у давньоанглійській мові вже зароджується новий спосіб вираження майбутнього часу, що виникає зі сполучення модальних дієслів з інфінітивом. Модальні дієслова sculan “управляти” і willan “хотіти”, вступаючи в сполучення з инфінітивом, часто втрачають своє значення і починають граматикалізуватися як формальні ознаки майбутнього часу.

У деяких випадках вживання дієслова sculan з інфінітивом його первісне значення ще досконало ясно, наприклад: nu ic eower sceal frum-cyn witan “тепер я повинен довідатися про ваше походження”. Іноді, однак, значення повинності буває настільки ослаблено, що все сполучення здобуває значення майбутнього часу, наприклад: ic pжm ?odan sceal for his mod-praece maрmas beodan “я цьому хороброму запропоную скарби за його мужність.” [3].

Таке ж ослаблення значення відбувається з дієсловом willan “хотіти”. Це первісне значення в багатьох випадках цілком чітко, наприклад в уривкові тексту «Alfred Ohthere's Voyage», (Додаток Б): hyde se-be wylle “нехай ховається, хто хоче”; ic hine sweorde swebban nelle “я його мечем вбивати не хочу”. Значення наміру послабляється до значення майбутнього вчинку; у результаті виходять такі пропозиції: wille ic asec?an “я скажу”; nu wylle we ymbe Europe lond?emжre areccean “тепер ми розповімо про землю Європи”.

Таким чином, новий спосіб вираження поняття майбутнього часу виникає зі сполучень з модальним значенням.

Якщо в реченні згадується минула дія, що передує іншій дії в минулому, у давньоанглійській мові часто вживається форма простого минулого, а значення доминулого з'ясовується тільки з контексту. Наприклад, в уривкові тексту «Alfred Cura Pastoralis Preface», (Додаток А): pжs ofer Eastron ?efor AEpered cynin?, and he rixode fif ?еаг “після Великдня помер король Етеред, і він царював пять років”.

Отже, вже в давньоанглійській мові розвивається особливий засіб вираження доминулого -- сполучення форми hжfde з дієприкметником другим, наприклад: hie haefdon hiera суnin? awor-penne “вони (до цього часу вже) скинули свого короля”.

2.4 Способи дієслова, на прикладі уривків з текстів «Alfred. Cura Pastoralis Preface» та «Alfred. Ohthere's Voyage»

У давньоанглійській мові, як і в інших давньогерманських мовах, існують три способи.

Дійсний спосіб вживається тоді, коли особа, яка говорить, констатує, що дія відповідає дійсності. Наприклад, у наступному реченні всі дієслова, що стоять у дійсному способі, виражають факти, які констатує той, що говорить,в уривкові тексту «Alfred Cura Pastoralis Preface», (Додаток А), ми бачемо яскравий приклад: swж clжne hio waes opfeallenu on Ап?еl-cynne, paet swipe feawa wжron behionan Humbre, pe hiora penin?a cupen understondan on en?lisc oppe furpum an жrend?ewrit of laedene on en?lisc areccean “так зовсім вона (освіта) була занедбана в Англії, що далеко не всі були по цю сторону Хембера, які службу могли розуміти англійською або хоч одне послання перекласти з латинської мови на англійську”.

Інші два способи мають суб'єктивний характер. Наказовий спосіб виражає спонукання, звернене до другої особи. Наприклад, в уривкові тексту «Alfred Ohthere's Voyage», (Додаток Б): far to ржге heorde and brin? me twa pa betstan tyccenu “іди до череди і принеси мені двох найкращих цапенят”; wes рп us larena ?od “будь ти нам добрий порадами” (тобто “дай нам пораду”). Іноді наказовий спосіб виражає побажання, наприклад, у наступному реченні: рu on sжlum wes, ?old-wine ?umena “ти щасливий будь, друг людей”.

Умовний спосіб виражає дію передбачувану. Сфера вживання цього способу в давньоанглійській мові досить велика. Уживання його в головному реченні відрізняється від вживання в підрядному.

У головному реченні умовний спосіб вживається для вираження бажання, наприклад: se ре me реni?е, fyli?e he me “хто хоче служити мені, той нехай іде за мною”. Він вживається також у головному реченні нереального умовного періоду, наприклад: haefde ic aelteowe penas, nжre ic pus eapelice oferswiped “якби в мене були гарні тани, я б не був так легко переможений”; ?if рu wжre her, nжre min bropor dead “якби ти був тут, мій брат не був би мертвий”.

В підрядних реченнях умовний спосіб вживається ще ширше, ніж у головних. Він характерний для умовних речень, наприклад, в уривкові тексту «Alfred Ohthere's Voyage», (Додаток Б): onsende Hi?elace, ?if mec hild nime, beaduscruda betst “пішли Хігелаку, якщо мене візьме бій (тобто, “якщо я загину в бою”), кращу з кольчуг”; у додаткових реченнях, при дієсловах наказу, наприклад: ic рe bediode рaet рu do, swae ic ?eliefe, ржt рu wille “я тобі наказую, щоб ти зробив, як я думаю, що ти зробиш”; також -- у реченнях наступного типу: him waes leofre, рaet hine man ofslo?e ponne hine man ?ebunde “йому було краще, щоб його убили, чим щоб його зв'язали”.

Умовний спосіб зустрічається також в реченнях уступки і в часових реченнях з відтінком припущення, наприклад, «Alfred Cura Pastoralis Preface», (Додаток А): ne meahte hilde mid Hruntin?е wiht ?ewyrcan, peah paet waepen du?e “не зміг я в бої Хрунтінгом (мечем) нічого зробити, хоча ця зброя сильна”; ?ebad wintra worn, aer he on we? hwurfe “чекав багато років, перш ніж пустився в дорогу” [7].

Умовний спосіб вживається також у непрямій мові: he saede рaet Norрmanna land waere swype lаn? and swype smael “він сказав, що країна скандинавів дуже довга і дуже вузька”; pa sae?don hie paet him paet licede and leof waere “тоді сказали вони, що це їм подобається і потрібно”.

Умовний спосіб вживається й у непрямому питанні: ahsi?e eft hu lаn?е sio sibb ?estode “запитай, як довго протривав мир”; paer рe bip ?esaed hwaet ре ?edafeni?e to donne “де сказано, що тобі слід робити”; hie woldon witan hu heah waere to pam hefone and hu рicce se hefon waere oррe hwaet paer ofer waere “вони хотіли знати, як високо до неба, і якої товщини небо, або що знаходиться над ним”.

Висновки

Система дієслова в германських мовах, у тому числі й у давньоанглійській, складається з різних елементів. Основну масу дієілів складають дієслова сильні, які утворюють форми минулого часу і дієприкметника другого за допомогою аблаута, і слабкі, які утворють ці форми за допомогою передньоязикового суфікса -d-(-t).

Крім цих двох основних груп, існують ще дієслова претеріто-презентні, що мають особливу систему форм, і незначна в кількісному відношенні група дієслів, що не підходять ні під одну з перерахованих категорій - неправильні дієслова.

В історичну епоху в германських мовах існувала система двох часів -- теперішнього і минулого. Однак, беручи до уваги велику кількість даних, у тому числі відповідні явища грецької мови, це розходження часів являє собою порівняно пізніше явище; спочатку в германських, як і в інших індоєвропейських мовах, розрізнялися не часи, а дієслівні види, тобто форми, що відрізняються одна від одної характеристикою протікання дії в часі.

Таких видів, очевидно, було три: тривалий, миттєвий і результативний. Тривалий вид виражає дію, яка протікає безвідносно до якого-небудь завершення. Миттєвий вид виражає дію як спрямовану на завершення. Нарешті, результативний вид виражає дію як закінчену і яка привела до результату, тобто до нового стану.

З цих первісних трьох видів і виникли часи германських сильних дієслів, а саме: із тривалого виду виник теперішній час, з миттєвого виду -- минулий час. Доля ж результативного виду була своєрідною. У його значенні сполучаються два тимчасових елементи: сама дія належить до минулого, а її результат -- до сьогодення.

Щодо давньоанглійської мови не можна стверджувати, що в дієслові існує категорія виду (доконаного і недоконаного), яка має постійний засіб вираження у вигляді префікса ?е- для доконаного виду (і його відсутність -- для недоконаного). Вірніше тому буде вважати, що в давньоанглійському дієслові немає категорії виду, випадки, коли префікс ?е- виражає характер протікання дії, мають характер несистематичний, і, отже, не можуть вважатися проявами граматичної категорії.

Синтетичними засобами в давньоанглійському дієслові виражаються тільки два часи -- теперішній і минулий. Інші тимчасові ступені спеціальних морфологічних засобів вираження не мають і в більшості випадків виражаються лексичними засобами або контекстом в цілому. Так, наприклад, поняття майбутнього часу виражається формою теперішнього в сполученні з обставиною.

У давньоанглійській мові, як і в інших давньогерманських мовах, існують три способи -- дійсний, умовний і наказовий.

Дійсний спосіб вживається тоді, коли особа, яка говорить, констатує, що дія відповідає дійсності. Наприклад, у наступному реченні всі дієслова, що стоять у дійсному способі, виражають факти, які констатує той, що говорить: swж clжne hio waes opfeallenu on Ап?еl-cynne, paet swipe feawa wжron behionan Humbre, pe hiora penin?a cupen understondan on en?lisc oppe furpum an жrend?ewrit of laedene on en?lisc areccean “так зовсім вона (освіта) була занедбана в Англії, що далеко не всі були по цю сторону Хембера, які службу могли розуміти англійською або хоч одне послання перекласти з латинської мови на англійську”.

Інші два способи мають суб'єктивний характер. Наказовий спосіб виражає спонукання, звернене до другої особи. Умовний спосіб виражає дію передбачувану. Сфера вживання цього способу в давньоанглійській мові досить велика. Уживання його в головному реченні відрізняється від вживання в підрядному.

Список використаної літератури

1. Алексеева Л.С. Древнеанглийский язык / Л.С. Алексеева. - М., 1971. - 432 с.

2. Аракин В.Д. История английского языка / В.Д. Аракин. - М., 1985. - 236 с.

3. Бархударов Л.С., Штеллинг Д.А. Грамматика английского языка. - 4-е изд. - М.: Высшая школа, 1973. - 456 с.

4. Винокурова Л.П. Грамматика английского языка. - Ленинград, 1954. - 386 с.

5. Жигадло В. Н. Современный английский язык. Теоретический курс грамматики. - М., 1956. - 418 с.

6. Иванова И. П., Бурлакова В. В., Поченуров Т. Т. Теоретическая грамматика современного английского языка. - М., 1989. - 376 с.

7. Иванова И.П., Чахоян Л.П. История английского языка. - М.: Наука, 1976. - 285 с.

8. Ильин Б.А. История английского языка. - М.: Высшая школа, 1968. - 419 с.

9. Корнеева Е. А. Грамматика английского языка в теории и практике. - СПб., 2000. - 468 с.

10. Костюченко Ю.П. Історія англійської мови (Підручник для педагогічних інститутів іноземних мов). - К.: Радянська школа, 1963. - 427 с.

11. Левицкий Ю.А. Грамматика английского языка: Курс лекций/Пермский университет. - Пермь, 1997. - 389 с.

12. Мальцева В.А. и др. Хрестоматия по истории английского языка. - Мн.: Прогресс, 1978. - 284 с.

13. Матвеева Е.А. - М. : Тезаурус, 2005. - 102 с.

14. Павленко Л. Г. Гос. образоват. учреждение высш. проф. образования "Таганрог. гос. пед. ин-т". - Таганрог : Изд-во ТГПИ, 2006. - 102 с

15. Расторгуєва Т.А.,Історія англійської мови. М.: Айрис Пресс, 2003. - 536 с.

16. Резник Р.В., Т.С. Сорокина, И.В. Резник. - М. : Флинта : Наука, 2001. - 495 с.

17. Руссаковский Е. М. Энциклопедия форм английских глаголов. - М., 1998. - 540 с.

18. Смирницкий А.И. История английского языка (средний и новый периоды). - М.: МГУ, 1980. - 326 с.

19. Смирницкий А. И. Лекции по истории английского языка. - М., 1998. - 368 с.

20. Хлебникова И. Б. Основы английской морфологии. - М.,1994. - 547 с.

21. Шапошникова И. В.; Федер. агентство по образованию, Новосиб. гос. ун-т, Лаб. этнопсихолингвистики, Фак. иностр. яз., Каф. истории и типологии яз. и культур. - Новосибирск : Новосиб. гос. ун-т, 2009. - 505 с.

22. Шевченко О.Г.; Камчат. гос. пед. ун-т. - 2-е изд., перераб. и доп. - Петропавловск-Камчатский: Изд-во Камчат. гос. пед. ун-та, 2001. - 143 с Цветкова Т. К. Путеводитель по грамматике английского языка. - М., 2000. - 378 с.

23. Языкознание. Большой энциклопедический словарь/Гл. редактор В.Н. Ярцева - 2-е изд. - М.: Большая Российская Энциклопедия, 2000. - 654 с.

24. Crystal D. The Cambridge Encyclopedia of the English Language. - Cambridge: Cambridge University Press, 2000. - 489 p.

Резюме

The actuality of the research is based on such facts: firstly, a verb is one of the independent parts of the English language, the knowledge of this part of speech is needed for the acquisition this language, and for the best understanding of the system of the verb and its grammatical categories. There is a necessity to appeal exactly to history of the origin of this part of speech; secondly - this problem is not worked out enough in the history of the English grammar.

The verb is the most difficult part of speech because of the composition of the grammatical categories. It is directly related to its semantics. In this asspect, the verb is a lacking in initiative word: it is necessarily tied to the noun, as no action or state can exist on one's own - it is always action or state of some object. In addition, an action can be sent to other object. It is another connection of the verb. The verb offers the illumination of the copula of action, that is expressed, (to the noun) with the participants of the process of communication. All these connection convey expression in the corresponding forms of verb. That explains the plenty of grammatical categories of the verbs.

The problem of the grammatical categories of the verb in English was examined by such scientists as L.S. Alexeyeva, V.D. Arakin, V.N. Zhygadlo, L.S. Barhudarov, I.P. Ivanov, L.P. Chahoyan, B.A. Ilin. They examined the grammatical categories of the verb in all periods, but there is not attention, which is directly spared the Old Ehglish period. It stipulated the choice of the theme of our research “The Grammatical categories of the verb in English in the Old Ehglish period”. The object of the research is the grammatical categories of the verb in the Old Ehglish period.

The subject of the research is the system of verbs of the verb in the Old Ehglish period.The aim of the research consists in the consideration and the study of the system of the verb in English in the old period and description of grammatical categories of verb of this historical period.

Додатки

Додаток А

Уривок тексту «Alfred.Cura Pastoralis Preface»

Додаток Б

Уривок тексту «Alfred Ohthere's Voyage»



Размещено на Allbest.ru