Мовні засоби переконання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти та науки України

Київський національний торговельно-економічний університет

Індивідуальна робота

На тему:«Мовні засоби переконання»

Виконала студентка 2-го курсу 6 групи ФОАЕК

Гуменюк Валентина Андріївна

Київ 2015

План

1. Теорія переконання

2. Переконання, його форми та засоби

2.1 Основними прийомами переконання є інформування (розповідь), роз'яснення, доказ, спростування і бесіда

2.2 Сугестія - засіб переконання

2.3 Є чотири види переконуючих впливів: інформування; роз'яснення; доказ; спростування

2.4 Наведемо основні правила мистецтва переконувати

Список використаної літератури

1. Теорія переконання

Довгий час проблеми аргументації, майстерності переконання і дискусії майже зовсім не розроблялися в нашій логіко-методологічної, психологічної та філософської літератури. Цьому багато в чому заважав усталений догматичний і коментаторський стиль в гуманітарних науках, який насаджувався зверху і перешкоджав вільному обговоренню нових назрілих проблем й приєднання до інтелектуальних цінностей, накопичених світовою культурою.

До числа таких цінностей безсумнівно належить мистецтво аргументації та переконання, що досягло свого розквіту ще в Античній Греції. Розвинене політичне життя в грецьких державах-полісах, боротьба різних партій за вплив на уми і серця своїх співгромадян, демократичний дух, який панував на всіх громадських форумах - все це не могло не сприяти вдосконаленню майстерності публічної промови. Стародавні греки вперше задумалися над такими основними питаннями: чому одна мова переконує, а інша - ні? Чому з одним ми погоджуємося, а проти іншого заперечуємо? З відповідей на них виникли не тільки антична риторика, але і діалектика Сократа і логіка Аристотеля.

Починаючи з античних греків, у розвитку риторики, як мистецтва переконання, ясно простежуються дві тенденції. Одна з них пов'язана з методом діалогу, який практикувався Сократом і детально розроблений в блискучих за формою і глибоких за змістом діалогах Платона. В даний час цей метод називають сократівським прийомом постановки систематичних питань і аналізу отриманих відповідей для спільного пошуку істини і уточнення та узгодження своїх позицій з обговорюваного питання.

Інша тенденція, що стала традиційною у класичній риториці, пов'язана з ім'ям Аристотеля і змістом його праці «Риторика». У ній риторика розглядається як вчення, що сприяє знаходити можливі способи переконання щодо кожного даного предмета, в той час як кожна інша наука може навчати і переконувати тільки щодо того, що належить до її області. Ця мета досягається шляхом застосування логічних умовиводів до «нетехнічних», за висловом Аристотеля, засобів переконання, до яких він відносить факти, свідчення очевидців, письмові договори, клятви і навіть показання, отримані під тортурами. переконання інформування бесіда сугестія

Відхід від античної традиції в риториці, хоча і позначився в пізнішої римської риториці, проте він не був виражений в явній і тим більш різкій формі. Тому цей етап розвитку риторики можна охарактеризувати як перехідний від античності до середньовіччя, коли на місце переконання прийшла віра, яка, на думку отців церкви, повинна була замінити і всі раніше створені засоби переконання.

Антична традиція в риториці, що сформувалася під впливом праць Платона і Аристотеля, характеризується органічним поєднанням логіко-філософських, емоційно-психологічних і моральних принципів переконання. Однак у пізніший період поступово відбувається відхід від цієї традиції, яка виразилася у перемиканні інтересу від дослідження загальнотеоретичних проблем до питань розробки стилю промов, пошукам особливих риторичних фігур, прийомам виголошення промов, використання різних засобів для їх прикраси і т.п.

2. Переконання, його форми та засоби

Переконання - це головний метод дії. Під ним розуміється, з одного боку, різносторонній вплив на особу з метою формування в неї одних якостей і позбавлення інших, а з іншого - спонукання до певної дії.

В науці, практиці й побуті термін «переконання» використовується у його двох значеннях, а саме, як:

- система поглядів, уявлень, яких я дотримуюсь, з якими я погоджуюсь, які я ототожнюю із собою, оскільки вважаю їх продуктом власної діяльності, які мають під собою певну аргументацію і можуть бути логічно доведені;

- певний спосіб впливу, який передбачає аргументоване і логічно витримане доведення істинності того чи іншого положення, думки, оцінки.

Коли йдеться про переконування, то це означає, що суб'єкт впливу пропонує об'єктові впливу «…аргументи, факти, докази і висновки, покликані показати позитивні наслідки рекомендованого спрямування дій», - стверджують Ф. Зімбардо і М. Ляйппе. Ці ж автори виділяють окремо раціональне переконування (persuasion), зазначаючи, що існують впливи, які мають на меті змінити поведінку об'єкту впливу не безпосередньо, а через зміну переконань людини, які перетворюються на певні особисті настановлення, а вже останні, за певних умов, призведуть до бажаної чи очікуваної поведінки.

Для того, щоб об'єкт переконуючого впливу повівся так, як того прагне його суб'єкт, слід, насамперед, добре вивчити і врахувати інтереси і рівень готовності адресата до сприйняття інформації, яка пропонується у процесі переконування. Важливо також забезпечити можливість адекватної передачі повідомлення адресату, зробити так, щоб останній зосередив на цьому повідомленні свою увагу, зрозумів його суть, прийняв його для себе, сформував і закріпив прийнятий зміст у вигляді нової настанови і на її основі почав діяти. Додамо, що переконуючий вплив можна вважати ефективним, якщо людина, на яку він був спрямований, привласнює і може протягом відносно тривалого часу утримувати його зміст, якщо прагне того і в такій мірі, що і в якій мірі їй пропонує суб'єкт впливу, виявляє здатність самостійно відтворювати логіку аргументування, внутрішню готовність та спроможність відстоювати і активно поширювати серед інших привласнений зміст.

2.1 Основними прийомами переконання є інформування (розповідь), роз'яснення, доказ, спростування і бесіда

Переконання формують у процесі засвоєння естетичних, моральних, політичних, філософських та інших знань. Воно має бути послідовним, логічним, максимально доказовим, відповідати рівню вікового розвитку особистості. Переконуючи інших, особистість повинна сама глибоко вірити у те, про що повідомляє.

Переконувати можна словом і ділом. Тому переконання здійснюють лише в єдності з іншими методами виховання: переконання шляхом бесіди, дискусії, лекції, за допомогою конкретного прикладу, педагогічної ситуації, на основі громадської думки тощо.

Переконання складається з гіпотези (того, що треба довести), доказів чи аргументів (того, за допомогою чого доводиться гіпотеза) і демонстрації (способу доведення).

Гіпотеза -- наукове припущення, яке висувають для пояснення явищ дійсності. Вона має бути чітко сформульованою, позбавленою логічної суперечності, не змінюватися в процесі доведення.

Гіпотезами можуть бути теоретичні положення, правила моральної поведінки, життєві факти, явища, події, які вимагають морального оцінювання. Переконати когось -- означає викликати в нього впевненість в істинності гіпотези.

Доказ (аргумент) -- думка, істинність якої перевірена і доведена. Він має бути чітко сформульований, відповідати обговорюваній проблемі.

Демонстрація -- логічне розміркування, під час якого із доказів (аргументів) доводять істинність чи хибність гіпотези. Аргументування може посилатися на авторитет, базуватися на взаємозалежності причин і наслідків, на аналогії. За формою обґрунтування доказ може бути прямим (ґрунтується на безсумнівному факті, який переконує в істинності гіпотези) та опосередкованим (істинність гіпотези доводять запереченням істинності суперечливого положення).

Ефективність переконуючого впливу залежить від сили впливу (визначається аргументами та авторитетом переконуючого), знання психологічних рис особи, яку переконують (потреби, інтереси, установки, смаки, особливості мислення), відповідності інтелектуально-емоційного стану переконуючого і переконуваного в момент взаємовідносин.

2.2 Сугестія - засіб переконання

Ефективним засобом переконання є сугестія (від лат. suggestio -- навіювання). Сугестивний метод -- психологічний вплив на особу або групу осіб, розрахований на беззаперечне сприйняття незалежно від їх думок і волі.

Засобами сугестивного впливу є слова, жести, міміка. Від інших способів впливу він відрізняється зниженою аргументацією. Сугестатор (той, хто впливає) відповідно до своїх намірів, використовуючи прийоми навіювання, «вводить» у психіку сугеренда (той, на кого впливають) установки, спрямовані на зміну психічної діяльності. Навіювання застосовують при зниженому рівні усвідомлення і критичності, регулюючи і стимулюючи психічну і фізичну активність.

Здійснюючи виховний вплив, особистість повинна володіти різноманітними способами впливу на особистість, в тому числі й методами, пов'язаними з психікою, тому що елементи навіювання задіяні у кожному акті навчально-виховного процесу.

Переконання - вплив на особистість з використанням логічних доводів і психологічних прийомів. Вміння переконувати - важлива якість особистості. Методи переконання служать доповненнями інших методів.

Основні форми переконання:

У формі бесіди - викликати довіру, викласти свою точку зору.

Роз'яснення - інформування.

Вплинути на переконання особистості або групи можна тільки двома методами: навіюванням і переконанням (переконуванням).

2.3 Є чотири види переконуючих впливів: інформування; роз'яснення; доказ; спростування

Інформування. Розповідь - це живий і образний виклад суті справи. Вибудується двома шляхами: індуктивним (від загальних положень до подробиць) і дедуктивним (від окремих фактів до узагальнень).

Роз'яснення. Види: інструктивно; розповідаючи; міркуючи.

До роз'яснення, яке інструктує, вдаються тоді, коли від слухача вимагається запам'ятати, що і як потрібно робити. Апелює не до мислення, a до пам'яті. Вдале для тих, хто звик до строгих алгоритмічних правил і вказівок, але творчі натури відчувають до нього спротив.

Роз'яснення, яке розповідає, схоже на розповідь, націлене на виклад фактів у вигляді живого оповідання.

Роз'яснення, яке розмірковує, будується таким чином, щоб, поставити запитання й самому на нього відповісти.

Проблемне роз'яснення на відміну від розмірковування, відповідь дає слухач. Перед співрозмовником ставляться запитання «за» і «прoти», які змушують його самостійно мислити. Використовується на противагу спонуканню слухача до відповіді, коли весь хід міркувань породжує бажання відповісти й провокує перехід слухача до захисту.

Доказ будується на законах логіки: законі тотожності; законі протиріччя; законі не існуючого третього; законі достатньої підстави.

Закон тотожності. Висловлена думка тотожна сама собі, якщо в момент її висловлювання обсяг її залишається незмінним.

Закон протиріччя. Два судження, з яких в одному стверджується щось («A є Б»), a в іншому те ж саме заперечується («A не є Б»), не можуть обидва бути щирими.

Закон не існуючого третього. З двох взаємозаперечливих суджень одне нeодмінно істинне, а інше - помилкове, a третього - не існує.

Закон достатньої підстави. Будь-яке положення вважається достовірним, тільки якщо воно доведене.

Спростування. У логічному плані природа доказу й спростування однакова. Але в психологічному плані різниця колосальна - у спростуванні ми завжди зіштовхуємося з чиїмось «Я».

Під впливом логічно обґрунтованих суджень у процесі переконуючого впливу в людини формуються відповідні переконання, які можуть бути істинними (відповідають реаліям, виникають на основі позитивних поглядів, життєвого досвіду індивіда та його оточення) чи хибними (мають у своїй основі негативні погляди, психологічні установки).

2.4 Наведемо основні правила мистецтва переконувати

Перше правило (правило Гомера) : Черговість аргументів, які наводяться, впливає на їхню переконливість. Найбільш переконливим є такий порядок аргументів: сильні - середні - один найсильніший.

Друге правило (правило Сократа) : Для отримання позитивного результату з важливого для вас питання поставте його на третє місце, а перед ним поставте співрозмовнику два короткі, прості для нього запитання, на які він без труднощів дасть позитивну відповідь.

Правило третє (правило Паскаля) . Не заганяйте співрозмовника в кут. Дайте йому можливість зберегти свою гідність, адже аніщо так не роззброює, як умови почесної капітуляції.

Переконувати словом -- це велике мистецтво, яке потребує знань психології людей, законів етики й логіки. Саме про це писав відомий вчений Б. Паскаль: «Кожний знає, що поняття потрапляють у душу двома шляхами: через розум і волю. Шлях розуму найбільш природний, оскільки не можна погоджуватися ні з чим, окрім доведених істин. Проте найбільш звичним є шлях волі… Це шлях низький…, через це всі проти нього».

Список використаної літератури

1. Алексеев А.П. Аргументация. Познание. Общение. - М.: Изд-во МГУ, 1991. - 150 с.

2. Андреев В.И. Деловая риторика: Практ. курс делового общения и ораторского мастерства. - М.: Народное образование,1995. - 206 с.

3. Аристотель. Риторика /Пер. с древнегреч. О. Цыбенко. - М.: Лабиринт, 2000. - 221 с.

4. Зимбардо Ф., Ляйппе М. Социальное влияние. - СПб.: Питер, 2001. - 448 с.

5. Мацько Л.І. Риторика. Навч. посіб. - К.: Вища шк. , 2006. - 311 с.

6. Татенко В.О. Психологія впливу: суб'єктна парадигма // Наукові студії із соціальної та політичної психології: Збірник статей. - К.: Сталь, 2000. - Вип. 3 (6). - С. 3-18.

Размещено на Allbest.ru