Паронімія, як стилістичний засіб і вада тексту

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНИЙ КОЛЕДЖ

БУКОВИНСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ

Реферат

із дисципліни "Українська мова за професійним спрямуванням"

ПАРОНІМІЯ ЯК СТИЛІСТИЧНИЙ ЗАСІБ І ЯК ВАДА ТЕКСТУ

Виконав: студент ІІІ-курсу

групи ФК-302

Гуцул Олександр Васильович

Науковий керівник:

к.філол.н. Сивак Л.М.

Зміст

Вступ

1. Слова пароніми в українській мові

2. Стилістичне вживання паронімів. Пароніми як стилістичний засіб і як вада тексту

3. Пароніми і омоніми

4. Пароніми в діловому мовленні

5. Привабливість і підступність паронімів

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Словниковий склад мови, особливо мови багатофункціональної, яка обслуговує науку, літературу, мистецтво, виробництво, є мовою преси, радіо, телебачення, надзвичайно багатий і різноманітний - він налічує сотні тисяч слів. СУМ - найпоширеніше на сьогодні зібрання лексичних скарбів нашого народу - фіксує їх близько 135 тисяч. Та навіть у такому океані слів мовці порівняно легко й швидко знаходять саме ті, що потрібні їм у даний момент. Поясненням цього можуть бути системні зв'язки лексики, які значно полегшують пошук, бо доводиться відшукати слово не у всьому словниковому складі, а в рамках невеликої його частини - синонімічного ряду чи лексично-семантичної групи, на яку орієнтується ситуація, логічна зв'язність та асоціативність мислення.

В українській мові, як і в інших, є різні групи слів за значенням. Найбільші з них за обсягом - синоніми, антоніми та пароніми, що виступають водночас і основою найвиразніших стилістичних засобів.

Актуальність тези дослідження зумовлюється поширеним помилковим використанням у журналістських текстах слів, дуже подібних за звучанням, нерідко - й за значенням, але не тотожних.

Мета роботи - визначити структурно-семантичні ознаки паронімів; з'ясувати особливості їх використання в журналістських текстах; на практичному матеріалі виокремити найпоширеніші пароніми; підібрати правильні відповідники до цих слів.

Об'єктом дослідження є пароніми у журналістських текстах.

Предметом дослідження є особливості використання паронімів в журналістських текстах, найчастіше використовувані патронімічні слова.

Методи дослідження: відповідно до мети й завдань роботи характеристика матеріалу здійснюється на основі описового методу з використанням прийомів класифікації, систематизації та узагальнення.

1. Слова пароніми в українській мові

Пароніми - це слова, дуже подібні за звучанням, нерідко - й за значенням, але не тотожні [31, 189]. О. Пономарів під паронімами розуміє слова, близькі за звуковим складом і вимовою, але різні за значенням, напр.: компанія - кампанія. Він класифікує семантичні зв'язки між паронімами як синонімічні (повінь - повідь) та антонімічні (кепський - лепський) [17, 46].

Парономазія - стилістична фігура, побудована на комічному чи образному зближенні паронімів і взагалі співзвучних слів й словосполучень (Ти йому про Тараса, а він тобі півтораста) [17, 46-47]; чи використання омонімів і паронімів як художніх і стилістичних засобів [31, 191]. Пароніми об'єднують у паронімічні ряди з різною кількістю слів. А. Грищенко зазначив, що виділяють словникові, контекстуальні, чи поетичні, пароніми. Саме свідоме контекстуальне зближення слів за ознакою звукової подібності називається парономазією [22, 173].

Отже, близькими до омонімів, але не тотожними з ними є пароніми - різні за значенням, подібні формою і звучанням слова, напр.: компанія (товариство) - кампанія (сукупність заходів), адресат (той, кому адресують) - адресант (той, хто адресує), інтелігентний (розумово розвинутий, освічений, культурний) - інтелігентський (властивий інтелігентові). Між паронімами наявні відношення семантичної близькості (привозити - провозити, обмотати - обметати), синонімічні (повінь -повідь, привабливий - принадливий), антонімічні (іммігрант - емігрант, регресивний - прогресивний), виділяють пароніми однієї тематичної групи (м'язи - в'язи, ніготь - кіготь).

Пароніми утворюють по-різному, а саме: на основі спільності кореня (прохід - прихід), у результаті відсутності в одному із слів одного-двох звуків, наявних в іншому слові (коса - оса, вовна - бавовна); унаслідок зміни одного звука на інший (прізвище - прозвище, проходити - приходити) [30, 221].

В «Енциклопедії української мови» зазначено, що пароніми - це слова, а також фразеологічні одиниці й синтаксичні конструкції, що за умови повної чи часткової семантичної відмінності є дуже подібними за формою, унаслідок чого можуть сплутуватися в мовленні чи спеціально обіграватися зі стилістичною настановою. Є ширше і вужче розуміння паронімів. Щодо вужчого, то до паронімів відносять лише однокореневі слова, що належать до однієї частини мови, подібність у морфемному складі яких зумовлює, відповідно, їхню семантичну подібність. Вони розрізняються переважно суфіксами, рідше префіксами та закінченнями: ожеледь, ожеледиця; підозрілий, підозріливий, а також наголосом: наїздити (сто кілометрів), наїздити (до когось на когось) та ін. (такі слова з різними наголосами нагадують омографи: замок - замок тощо, але останні, як і всі омоніми, мають абсолютно відмінне значення).

О. Тараненко наголошує на тому, що в шкільній практиці помилково сприймають одне замість іншого різнокореневі слова, що мають випадкову співзвучність: компанія - кампанія, розпестити - розбестити, мимохіть - мимохідь. стилістичний паронім однозначність текст

Щодо ширшої інтерпретації, то пароніми - це взагалі співзвучні слова: свійський - світський, додолу - додому. Паронімічні ряди можуть складатися не лише з двох, а й з більшої кількості членів: чуття, від- чуття, почуття; руський, російський, русинський. Розрізняють: фразеологічні, синтаксичні, чи лексико-синтаксичні, словотвірні пароніми [25, 425].

Пароніми є активно вживаними словами в різних мовних стилях. Крім того, їх уживають у мовленні, як і омоніми, для створення каламбурів, словесної гри. У поетичному мовленні пароніми виступають засобом створення музичності фрази, активно вживані в епіграмах.

За звуковим складом пароніми бувають:

однокореневі -- відрізняються лише суфіксами або префіксами: земний «пов'язаний із землею, земною сушею» -- земельний «пов'язаний із землекористуванням» -- земляний «зроблений із землі» -- землистий «з частками землі», «за кольором подібний до землі»; дільниця «адміністративно-територіальна або виробнича одиниця» -- ділянка «земельна площа», «сфера діяльності»; танк «бойова машина» -- танкер «судно»; зв'язаний «з'єднаний вузлом».

різнокореневі -- відрізняються одним-двома звуками: компанія «товариство» -- кампанія «сукупність заходів»; ступінь «міра інтенсивності», «вчене звання» -- степінь «добуток однакових співмножників»; промінь «смужка світла» -- пломінь «полум'я»; талан «доля» -- талант «обдарування»; розпещений «зіпсований надмірною увагою» -- розбещений «морально зіпсований»; гучний «голосний» -- бучний «пишний», «галасливий»; веліти «наказати» -- воліти «хотіти»; гамувати «заспокоювати, приборкувати» -- тамувати «задовольняти потребу в чомусь», «стримувати».

За лексичним значенням пароніми бувають:

синонімічні: повідь -- повінь, крапля -- капля, слимак -- слизняк, привабливий -- принадливий, хиткий -- хибкий, плоский -- плаский, барабанити -- тарабанити, линути -- ринути, притаїтися -- причаїтися, рипіти -- скрипіти, радити -- раяти;

антонімічні: лепський -- кепський, прогрес -- регрес, експорт -- імпорт, еміграція -- імміграція, густо -- пусто; семантично близькі: крикливий -- кричущий, церемонний «манірний, проханий» -- церемоніальний «урочистий, за певним розпорядком», цегельний -- цегляний, ніготь -- кіготь, м'язи -- в'язи, кіш «кошик» -- ківш «черпак», кристал -- кришталь;

семантично різні: газ -- гас, глуз -- глузд, орден -- ордер, дипломат -- дипломант, ефект -- афект [7, 219-220].

2. Стилістичне вживання паронімів. Пароніми як стилістичний засіб і як вада тексту

Слова-пароніми завжди поєднані одне з одним семантично й фонетико-граматично, і цей зв'язок між ними усвідомлюється мовцями. Паронімами може стимулюватись поява певної (позитивної чи негативної) емоційності, в конкретному мовленнєвому контексті ними може створюватись і більш чи менш очевидна каламбурність. Сумніваюсь, чи ти козак чи кізяк, -- засміявся задоволений своїм жартом Варчук (М. Стельмах). Страшніш від огненних геєн голодна хіть зажерливих гієн (Б. Олійник). Прийомний син барона був баран (Л. Костенко). Нечесну приватизацію в народі називають прихватизацією; донощиків, що на вухо доносять, іменують Навуходоносорами (за ім'ям вавилонского царя Навуходоносора). Використання омонімів і паронімів як художніх та стилістичних засобів називається парономазією. Тут можуть використовувати не тільки пароніми, а й просто близькі за звучанням слова: Жертви науки хочуть жерти. Любіть травинку, і тваринку, і сонце завтрашнього дня (Ліна Костенко). Відразу після міленіуму прийшов похмеліум (ВЗ. -2001. - 19 січня).

Звукова близькість паронімів спричиняє помилки в їх використанні. Уживання паронімів у журналістському тексті без певної стилістичної настанови є виявом незнання справжнього значення слова [10, 197].

Причиною помилок є й нерозрізнення міжмовних паронімів, близьких також до міжмовних омонімів: уродливый - уродливий, лихий - лихой, дурний -дурной.

Близькозвучністю і своєрідною семантичною близькістю паронімів породжується неповторність властивої їм експресії, що відповідно налаштовує мовців емоційно, не залишає їх байдужими до висловлюваного. Пароніми використовують в усіх стилях мови. їх стилістична наснага й енергія найширше виявляється в художніх текстах і у фольклорі: Не знаходжу в них [у футбольних м'ячах] нічого ні динамічного, ні демонічного (О. Гончар) -- сказано інтригуюче, частково й каламбурно (звукова близькість, але семантична віддаленість: це, імовірніше, омонімія); Я певний, ви знайдете, зв'яжетесь… -- Ні з ким я в'язатися не буду… (С. Журахович) -- вислів помітно контрастний, пароніми в ньому створюють ефект незвичності, отож, і досить виразної емоційності. Поетичний вислів «І невідь звідки падають ці сни… Лечу на крилах персів в країну персів, в державу персів, в князівство персів, у Персію, сказати б» (І. Драч) пародійний, стилістично зорієнтований на збудження певного почуттєво-гумористичного стану людини, наповнює сказане відтінком незлої насмішливості.

Не менш важливе місце відводиться паронімії в народній творчості - в піснях, прислів`ях, приказках, всякого роду примовках, заговорах, а також у казках, загадках тощо. [10, 337].

Отже, пароніми становлять досить виразний елемент і засіб мовлення різностильового, найчастіше -- художньо-літературного.

паронім стилістичний мова журналістський текст

3. Пароніми і омоніми

За схожістю вимови слова-пароніми зближуються з омонімічними словами. Однак вони відрізняються від останніх наступними ознаками:

- по-перше, пароніми мають різне написання, наприклад: Диктант диктат (пароніми), а Дача (порція) і Дача(дільниця) -омоніми;

- по-друге, паронімічні слова ніколи не мають повного спів падіння у вимові.

Змішування різних слів, близьких за вимовою, спостерігається, як правило, в мовленні, так як в мовній системі більша частина подібних слів достатньо чітко відмежовується одне від одного, хоча в окремих випадках співзвучні однокореневі слова опиняються досить близькими одне одному і труднощі їх розмежування не так легко переборюються, наприклад: Малинний -- малиновий. Боцман - лоцман; великий - величезний; Прощання - прощення; контакт - контракт; Складний - складений [1, 342].

4. Пароніми в діловому мовленні

Правильне, точне вживання слова забезпечує належну передачу інформації. Це зобов'язує мовця добре знати мову, володіти її синонімічними багатствами.

Тексти офіційно-ділового стилю вимагають однозначності, через це точності слів надається неабияке значення. Адже для чіткої регуляції офіційно-ділових стосунків важливо, щоб усі однаково сприймали й витлумачували той чи інший закон, наказ, договір, контракт та ін. [9, 273].

Серед слів нашої мови є досить багато таких, які мають однаковий корінь, а різняться лише суфіксами, літерами в закінченні, префіксами, наявністю чи відсутністю частки - ся та ін. Це пароніми - слова (пари слів), які мають подібність у морфологічній будові (близькі за фонетичним складом), але розрізняються за значенням. Наприклад: ліцензія - ліценція; кампанія - компанія; адрес - адреса.

Мовознавці давно звернули увагу на існування таких близько звучних слів, на відмінності між ними у значенні та на можливі помилки у їх вживанні. Проте й до цього часу існує чимало розбіжностей у поглядах дослідників і на саме явище паронімії, і на групи, які можна включати до паронімів. При широкому розумінні паронімії до паронімів зараховують усі слова, що мають звукову подібність, не враховуючи морфемного складу слова, - і різнокореневі, і спільнокореневі (досвід - дослід, громадський - громадянський). Якщо ж розуміють паронімію вужче, то в паронімічні групи включають тільки спільнокореневі слова, які мають певний змістовний зв'язок (комунікативний - комунікаційний, хронікальний - хронічний). [19, 161]. Семантичні зв'язки між паронімами можуть бути різними - синонімічними, антонімічними, іноді це слова з близьким, суміжним значенням або члени однієї тематичної групи. Основну групу паронімів становлять слова, що семантично пов'язані між собою, частково збігаються за морфемним складом, близькі за походженням.

5. Привабливість і підступність паронімів

Пароніми (слова, схожі звучанням) широко вживаються як стилістичний засіб у красному письменстві. Згадаймо відомий вірш Д. Павличка, де поет, як справжній інтернаціоналіст, захоплюється святобливим ставленням монголів до рідної мови, історії, природи і, як щирий патріот України, страждає через національну байдужість та безпросвітність деяких наших земляків-моголів. А ось зразок майстерного використання паронімів в одній з «Інкрустацій» Ліни Костенко:

Колись були Орфеї, а тепер корифеї.

А як же він став корифеєм, як не був Орфеєм?

Сам Орфей не був корифей.

Він навіть не бував у Спілці.

Сидів собі і грав на сопілці.

І його розтерзали менади,

Бо не піддався на їхні принади.

Помітне місце належить паронімам серед виразових засобів публіцистики, де вони особливо ефектні в ролі заголовків: «Навесні на Десні», «Нова кампанія старої компанії». Не цурається цього розряду лексики й народна творчість: пройти Крим і Рим; ти йому про Тараса, а він тобі півтораста.

Проте звукова близькість паронімів спричинює семантично неприпустиме вживання їх один замість одного, що веде до затемнення змісту висловлювання. [18, 44].

Багато паронімів є словами, що походять від одного кореня, але мають різне префіксально-суфіксальне оформлення. В усному мовленні, а то й у писаних текстах натрапляємо на вислови: «Я не маю про це жодної уяви; Про ці речі вона мала досить туманну уяву». В обох реченнях треба було використати словоуявлення -- розуміння чогось, знання про щось. А уява -- це здатність відтворювати щось у думках, у свідомості: «Поки в моїй уяві малюються люди, події й природа -- я почуваю себе щасливим» (М. Коцюбинський). Отже, багата уява, поставати в уяві, але мати уявлення, складати уявлення. Змістовий -- той, що стосується змісту: змістове навантаження, змістова основа, змістова точність; змістовний -- багатий змістом: змістовний твір, змістовне життя, змістовна лекція.

Якось у пресі був надрукований матеріал Укрінформу (тепер ДІНАУ-Укрінформ) під назвою «Храм буде відроджено». Ішлося про відбудову Борисоглібського храму XI століття у Вишгороді: «Тут Ярослав Мудрий писав першу слов'янську конституцію -- збірку законів «Руська правда», в тривожну годину збиралися древньоруські князі, щоб засудити міжусобні чвари, освятити слов'янську єдність… Як відновити цей видатний історичний пам'ятник, святиню наших прадідів, частку духовного життя нашого народу -- про це йшла мова на зустрічі у Вишгороді за участю представників Українського фонду культури, духовенства, комерційних структур, активістів Товариства охорони пам'яток історії та культури» [18,45].

Перш ніж говорити про недоречно вжиті пароніми, хотілося б запитати шановне агентство: про яку слов'янську єдність думали давньоруські (тобто українські) князі? Чи не про ту, на спекуляціях якою пан Солженіцин та його однодумці хочуть «облаштувати» Росію, відбатувавши добрий шмат наших земель? Адже руський -- це те саме, що й український, а та країна, що зветься тепер Росією, до XVIII століття була Московією.

Що ж до паронімів, то пам'ятник -- це синонім до слів монумент, надгробок. А визначний твір літератури, мистецтва, архітектури зветься по-нашому пам'ятка. Правильно казати пам'ятник Тарасові Шевченку, пам'ятник Лесі Українці, але «Слово о полку Ігоревім» -- визначна пам'ятка давньої української літератури. Так само і в згаданому тексті слід було написати: «Як відновити цю видатну історичну пам'ятку».

Навіть у солідних виданнях можна вичитати «перли» на зразок: «Усією силою гнівного слова тавруємо середньовічні, ганнібалівські акти вандалізму». «Ганнібалова клятва» (вислів, пов'язаний з ім'ям полководця Ганнібала, що жив не в середньовіччі, а в 3--2 ст. до нашої ери) означає «рішучість, боротися до кінця, суворо дотримувати слова». У наведеному уривку з заяви ветеранів київської письменницької організації (Літ. Україна. 1991. 31 січня), мабуть, ішлося про канібалівські, точніше канібальські, тобто людожерські, акти [18,46].

Паронімія, як бачимо, тісно пов'язана з семантикою. Пароніми ніколи не можуть довільно заступати один одного без певних стилістичних настанов. Щоб уникнути помилок, треба глибше вивчати значення слів рідної мови, спираючись також на знання інших мов.

Міжмовна паронімія

Близькоспоріднені мови мають таку лексико-семантичну особливість: у них є майже тотожні за звучанням слова того самого кореня, які позначають різні, часом навіть протилежні поняття. Скажімо, укр. уродливий (вродливий) і рос. уродливий, ч. cerstv? означає «свіжий», тобто є антонімічним українському черствий. Для людей, що не досить досконало опанували одну з цих мов, такі випадки можуть стати джерелом неправильного слововживання, особливо тоді, коли йдеться про службові частини мови. Наприклад, українські прийменники у і в за значенням нічим не відрізняються один від одного. Їхнє вживання залежить від позиції в тексті: «У мене була книжка; Була в мене книжка; Був у мене підручник». Тобто на початку речення і в середині між приголосними пишемо у, а після голосного -- в. Російські прийменники у та в мають різне значення. Коли б наведені речення довелося перекласти російською мовою, скрізь був би доречний прийменник у. Під впливом російської мови в українських писаних та усних текстах з'являються помилкові конструкції: «Сьогодні у нас в студії представник нової організації…» Треба: «Сьогодні в нас у студії…» [13,265].

Серед кількох значень російського прийменника у є таке: «поблизу, біля чогось», якому в українській мові відповідають коло, біля, край, перед та ін.: быть у власти -- бути при владі, у входа -- біля (коло) входу, у берега -- при березі, біля (коло) берега, у дороги -- край дороги, при дорозі, у руля -- за кермом, у рояля -- за роялем, при роялі, у микрофона -- перед мікрофоном. У кожному з цих випадків прийменник у в українській мові неприпустимий.

Основне призначення прийменника з-за (фонетичний варіант із-за) -- вказувати на просторові відношення: «Найбільш блукали по Кубані, А рід їх вийшов з-за Дністра» (І. Котляревський); «Із-за лісу, з-за туману Місяць випливає» (Т. Шевченко); «Був він родом десь із-за Карпат» (О. Гончар). Синонімічний йому прийменник з-поза тепер незаслужено забутий, хоч його полюбляли класики: «Блиснуло сонце з-поза гір» (А. Кримський); «Усі гості з-поза столиків вовком на мене глипали» (Лесь Мартович). У просторовому значенні прийменники з-за (із-за) та з-поза збігаються з рос. из-за. Але російський прийменник відтворює також відношення причини й мети, які безпідставно переносяться в українську мову: «Провали в економіці сталися з-за розриву міжреспубліканських зв'язків; Працюють із-за шматка черствого хліба». [12,44].

Висновки

Вважаючи на інформацію, яка викладена в курсовій роботі, необхідно усвідомити, що явище паронімії вимагає точного знання значень і адекватного вживання слів. Незначна відмінність між двома словами приводить до помилок, зокрема до неправильної заміни одного слова іншим.

Пароніми -- слова, подібні між собою за звучанням і частково за будовою: абонент -- абонемент; континент -- контингент. Приклади: «Допомога «хрустким» і «хрумким» суглобам» («Запорізька Правда». № 17, 2006 р.), «Громадянські права і громадський транспорт» («Запорізька Правда». № 43, 2006 р.).

Помилконебезпечну групу слів становлять префіксальні (...кількість українців, які іммігрують* за кордон [іммігрувати - емігрувати]); кореневі (...мораль стає двояким Янусом [двоякий - дволикий]); суфіксальні(...реалізувати своє виборне право [виборний - виборчий]); префіксально-кореневі (...закінчив університет, тому був людиною досвідченою [досвідчений - освічений]).

Сплутування семантики паронімів зумовлюється, по-перше, структурною та фонетичною подібністю таких лексем, яка, однак, не допускає повного або часткового ототожнення лексичних значень; по-друге, незнанням семантики одного чи обох компонентів паронімічної пари; по-третє, негативною дією інтерференційних чинників. Згідно зі статистичними даними, такі помилки становлять 7,4%.

Паронімія, як бачимо, тісно пов'язана з семантикою. Пароніми ніколи не можуть довільно заступати один одного без певних стилістичних настанов. Щоб уникнути помилок, треба глибше вивчати значення слів рідної мови, спираючись також на знання інших мов. Отже, при використанні паронімів слід звертатися до відповідних тлумачних словників з метою уточнення значення, правопису і вимови потрібного слова.

Список використаної літератури

1. Бодик О. П., Рудакова Т. М. Сучасна українська літературна мова. Лексикологія. Фразеологія. Лексикографія. Навч. посіб.- К.: Центр учбової літератури, 2011. - 416 с.

2. Богатикова К.Ю., Назар Р.М. //Вісник Донбаської національної академії будівництва і архітектури « Явище паронімії у репортажному тексті» випуск 2009(5(79).

3. Головащук С. І. Словник-довідник з українського літературного слововживання. -- К.: Рідна мова, 2000.

4. Гринчишин Д., Капелюшний А., Сербенська О., Терлак З. Словник-довідник з культури української мови. - Л., 1996.

5. Гринчишин Д. Г., Сербенська О. А. Словник паронімів української мови. -- К.: Рад.школа, 1986.

6. Гриценко Т.Б. Українська мова та культура мовлення: Навч. пос. / Т.Б. Гриценко. - Вінниця: Нова книга, 2003. - 480 с.

7. Дудик П. С. Стилістика української мови. -- К.: Видавничий центр «Академія», 2005. -- 368 с. (Альма-матер)

8. Жовтобрюх М. А., Кулик В. М. Курс сучасної української мови. Ч. І. -- К.: Вища школа, 1972.

9. Зубков М.Г. Сучасна українська ділова мова: Підручник

/ М.Г. Зубков. - 9-те вид., випр. і доп. - Х.: ФОП Співак Т.К., 2009. - 400с.

10. Капелюшний Анатолій Олексійович. Стилістика й редагування. Практичний словник-довідник журналіста. - Львів: ПАЮ, 2002. - 576 с.

11. Капелюшний А. О. Типологія журналістських помилок. - Л., 2000.

12. Критенко А. П. Паронімія в українській мові// Мовознавство. -- 1968. -- №3. -- С.50

13. Культура української мови: Довідник / За ред. В.М. Русанівського. - К.: Либідь, 1990. -304 с.

Размещено на Allbest.ru