Видатний синолог Поліванов Є.Д.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Інститут філології

Kафедра китайської, корейської та японської філології

Реферат

на тему:

«Видатний синолог Поліванов Є.Д.»

Виконала: Студентка 4 курсу

спеціальності

«Китайська мова і література та переклад»

Ситник Ілона Василівна

Київ 2015

1. Поліванов Євгеній Дмитрович (1891 - 1938)

Ім'я Євгена Дмитровича Поліванова, радянського лінгвіста-поліглота, літературознавця, сходознавця, теоретика мовознавства та видатного орієнталіста, широко відоме у світі. Він залишив багату спадщину в мовознавстві й у суміжних галузях науки - педагогіці, літературознавстві, історії, етнографії.

Є. Д. Поліванов один із засновників Товариства вивчення теорії поетичної мови, учасник Громадянської війни, наприкінці 1917 -- початку 1918 років завідувач Східним відділом Наркомату закордонних справ, один з двох заступників Л. Д. Троцького, співробітник Комінтерну, професор ряду університетів, активний критик марризму. Один з основоположників радянської - соціолінгвістики та історичної фонології, творець оригінальної теорії мовної еволюції, автор багатьох робіт з мов Середньої Азії та Сходу (зокрема, автор Системи Поліванова -- системи запису японських слів кирилицею), розробник методик навчання російської мови інознмців.

Є. Д. Поліванов - геніальний вчений, який залишив глибокий слід у світовому мовознавстві. Є.Д. Поліванов був основоположником багатьох напрямків, за якими розвивається вітчизняна та світова лінгвістика. Вчений, який знав не менше 35 мов, написав граматику японської, китайської, туркменської, казахської, таджицької мов. Людину, яка залишила, незважаючи на надзвичайно складне, трагічне життя, більше ста наукових робіт, в тому числі 17 книг.

Євген Дмитрович Поливанов народився в Смоленську 28 лютого 1891.У 1908 році він закінчує Ризьку Олександрівську гімназію зі срібною медаллю і вступає до Петербурзького університету на історико-філологічний факультет. Після закінчення університету Є. Д. Поліванов отримав одразу два запрошення залишитися в університеті. Паралельно з заняттями в університеті Є. Д. Поліванов навчався в Практичній східній академії, закінчивши її з японської мови. У 1914 році Поліванов стає приват-доцентом східного факультету з японської мови, хоч читає курси і з китайської мови.

У 1921 р. Є. Д. Поліванов переїхав до Москви, де став помічником завідувача Далекосхідної секції Комінтерну і одночасно викладав у Комуністичному університеті трудящих Сходу (КУТВ). Восени того ж року (у серпні) Комінтерн посилає його у відрядження до Ташкента. Для оточуючих Поліванов просто був направлений в Східний інститут (тобто на східний факультет САГУ), де і почав викладати. В Ташкенті Поліванов провів цілих п'ять років. Він повернувся до Москви тільки в 1926 році. Поліванов відразу став дійсним членом лінгвістичної секції Інституту мови і мислення, професором Московського інституту сходознавства, керівником секції рідних мов КУТВ, дійсним членом Інституту народів Сходу, членом бюро лінгвістичного розділу Інституту мови і літератури, а потім (з 1927 р.) - головою лінгвістичної секції РАНИОН.

У 1923--1924 роках сформувалося «нове вчення про мову», автором якого був М. Я.Марр. Науковий авторитет академіка, його ідеї про всесвітню мову та різка ворожість науці Заходу і дореволюційної Росії залучили на його бік безліч людей. На кінець 20-х років марризм, якого підтримувала влада, фактично став монопольним напрямом у радянському мовознавстві. Від інших лінгвістів вимагали повного визнання «нового вчення про мову» і слідування його ідеям. Всі інші напрямки у науці викорінювалися.

Мало хто насмілювався виступати проти цього вчення. Одним з таких людей був Поліванов. Спочатку він спокійно ставився до теорії Марра та навіть знаходив у ній деякі цінні ідеї. Але, позитивно оцінюючи досягнення Миколи Яковича у порівняно-історичному вивченні південнокавказьких мов, він не міг прийняти яфетичної теорії зважаючи на її необґрунтованість мовними фактами.

У лютому 1929 року Євгеній Дмитрович виступив у Комуністичній академії з доповіддю, де довів недоведеність і хибність марровских ідей. Однак марристи відповіли Поліванову у дусі викривальної полеміки, навіть звинувативши його у приналежності під час революції до чорносотенної організації. Настрій слухачів, серед яких переважали нелінгвісти, було також не на його користь, і вчений зазнав поразки.

З цього моменту почалася цілеспрямовані цькування вченого. Він втратив можливість працювати у Москві. 1929 року він виїхав до Самарканду. Згодом вчений переїхав у Ташкент. Але навіть в Середній Азії марристи продовжували його переслідувати. У 1931 році Поліванову вдалося випустити книгу «За марксистське мовознавство», в якій він знову критикував марризм. Після цієї події цькування розгорнулося з новою силою, і Євгеній Дмитрович позбувся можливості друкуватися у Москві та Ленінграді. Однією з останніх його опублікованих робіт стала стаття про японську мову у Великій радянській енциклопедії.

З 1934 року Поліванов жив у місті Фрунзе (нині Бішкек), працюючи професором в Киргизькому інституті культурного будівництва, де викладав різні предмети аж до політекономії. Разом з викладацькою діяльністю він активно займався дослідженням дунганської мови та працював над перекладом киргизького епосу.

В кінці липня 1937 року з Москви до Фрунзе приходить шифротелеграма, підписана заступником наркома внутрішніх справ М. П. Фріновським, з розпорядженням заарештувати професора Поліванова та доставити його до Москви. Арешт відбувся у ніч на 1 серпня. Незабаром вченого перевезли до столиці, на Луб'янку. Євгеній Дмитрович був звинувачений у роботі на іноземну розвідку та шпигунстві і направлений в в'язницю. До вченого застосовували незаконні методи допиту, примушуючи давати неправдиві показання; у протоколі від 15 жовтнярозповідається про шпигунську діяльність Поліванова, який нібито працює на японську розвідку з 1916 року. Увійшов в першу категорію (розстріл) до списку «Москва-центр» від 1 листопада 1937року, за поданням начальника 8-го відділу ГУГБ НКВД В.Е.Цісарського. Поліванов підписав протокол, але його почерк помітно відрізняється від звичайного, що пояснюється, на думку дослідників, наслідком тортур.

25 січня 1938 року відбулося закрите засідання Військової колегії Верховного суду СРСР, на якому Поліванов відмовився від свідчень, які він дав на попередньому слідстві, і не визнав себе винним. Суд визнав його винним у скоєнні злочинів і засудив до вищої міри покарання. Того ж дня Євгеній Дмитрович Поліванов був розстріляний на полігоні Коммунарка і там же похований.

Євгеній Поліванов був лінгвістом широкого профілю та працював у багатьох галузях мовознавства.

Значний його внесок до японістики. Під час своїх поїздок до Японії, Поліванов першим у світовій науці визначив характер японського наголосу, а також почав систематичне вивчення японської акцентуації і діалектології. Він описав фонологічну систему літературної мови та низки діалектів, запропонував реконструкцію праяпонської фонологічної системи та висунув гіпотезу про піджинговий характер японської мови, її спорідненість з австронезійською та алтайською мовними групами. Ця теорія, що отримала визнання у сучасній науці, була запропонована ним одним з перших. 1917 року їм була запропонована система запису японських слів кирилицею, яка широко використовується і понині. У співавторстві з О. В. Плетнером Полівановим була видана граматика японської мови.

Роботи вченого зіграли особливу роль у розвитку радянської китаїстики. Полівановим були відзначені особливості китайської фонетики; спільно з А. І. Івановим їм була створена граматика китайської мови. Він розробив фонетичну теорію, запропонувавши поняття слогофонеми, і заклав основи теорії складного слова. Його ідеї були згодом розвиті іншими вченими.

Поліванов займався питаннями походження корейської мови. Він був одним з перших лінгвістів, які застосували метод внутрішньої реконструкції для аналізу неіндоевропейских мов. У 1923 році він сформулював гіпотезу про спорідненість корейської та алтайських мов, яка у 1927 році була розвинута у теорію про алтайське походження корейської мови.

Є. Д. Поліванов одним із перших застосував принцип системності до історії мови і створив оригінальну концепцію мовної еволюції (яку називав лінгвістичною історіологією), намагаючись поєднати у ній ідеї історика М. І. Кареєва з положеннями діалектичного матеріалізму. Вчений не встиг створити цілісну теорію, але висунув ряд загальних принципів і розробив її фрагмент -- конвергентно-дивергентну теорію, що стала основою діахронічної фонології та деяких інших розділів діахронічної лінгвістики. Формули Поліванова, узагальнюючи весь попередній досвід дослідження звукових змін, є одним з фундаментальних відкриттів порівняльно-історичної фонетики. поліванов лінгвіст мовознавство радянський

Також Поліванов був видатним поліглотом, він знав, як він сам стверджував, 18 мов: французьку, німецьку, англійську, латинську, грецьку, іспанську, сербську, польську, китайську, японську, татарську, узбецьку, туркменську, казахську, киргизьку, таджицьку, естонську та російську. У різних джерелах вказується, що Євгеній Дмитрович знав більше двох десятків мов -- ймовірно, крім зазначених 18-ти, він знав пасивно деякі інші мови (у книзі І. П. Сусова вказуються абхазька, азербайджанська, албанська, калмицька, асирійська, арабська, грузинська, дунганська, корейська).

Размещено на Allbest.ru