Проблеми освоєння запозичених мовних одиниць

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Теоретичні відомості про освоєння іншомовної лексики в сучасній українській мові

2. Освоєння англійської лексики в сучасній українській мові

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Одним із найважливіших джерел збагачення словникового складу української мови є запозичення з інших мов. Відомо, що зростання словникових ресурсів літературних мов унаслідок запозичень і кальок є одним із найвиразніших явищ мовно-літературного розвитку. Цей процес безперервний і має тривалу історію. Адже жоден народ не може нормально жити і розвиватися без контактів з іншими. Історія переконливо доводить: національний розвиток часто зумовлюється політичними, торгово-економічними, культурними та іншими контактами з іншими народами світу. Інтенсивний перебіг таких стосунків сприяє розвитку як матеріальної, так і духовної культури народів, стимулює вдосконалення їхніх літературних мов. Як бачимо, запозичення стали проникати в українську мову дуже давно, зокрема ще в спільнослов'янську добу та в період становлення і розвитку давньоукраїнської державності. Цей процес у всі періоди розвитку української літературної мови не припинявся, але вияв його був різним з погляду інтенсивності та неоднорідності джерел.

Думка про те, що більшість сучасних мов світу, а зокрема європейських, має змішаний характер, відома в лінгвістиці вже давно. Тому питання теорії і практики запозичень постійно перебувають у полі зору лінгвістів, і інтерес до їх дослідження продовжує зростати, при цьому міжмовні контакти розглядаються як один із найважливіших чинників, що впливають на зміни і розвиток окремих мов.

1. Теоретичні відомості про освоєння іншомовної лексики в сучасній українській мові

З найдавніших часів носії різних мов спілкуються між собою: торгують, обмінюються культурними досягненнями, ведуть переговори. Внаслідок цього контактують різні мови, що призводить до запозичень. Завдяки цьому мова збагачується так само як і завдяки розвиткові багатозначності слів і постійному творенню нових лексем.

Запозичення - перехід слів з однієї мови в іншу внаслідок взаємодії цих мов. [1; 225]

Запозичення - засвоєння слів однієї мови іншою.[2; 197]

Співвідношення запозичених та корінних слів у різних мовах неоднакове. В українській мові запозичення становлять приблизно 10% її словникового складу, в англійській - майже 30% (найбільше з французької мови), в румунській - понад 40% (переважають із слов'янських мов), у японській - приблизно 70% (здебільшого з китайської мови). Мабуть, найбільш насичена іншомовними словами лексика корейської мови - їх тут майже 90% (переважно з китайської мови). Найменше запозичень в ісландській мові усього кілька десятків (напр.: sykur - "цукор", bепzіп - "бензин", sitrоna - "лимон").[1; 225]

Переходячи в іншу мову, слово пристосовується до її закономірностей, входить у її лексичну систему. Адаптація запозичених слів передбачає:

1) набуття іншомовним словом граматичних категорій, що відсутні в мові-джерелі, але наявні у засвоюючій мові. Так, в українській мові слово майдан чоловічого роду, а чадра - жіночого, хоч у татарській та турецькій мовах, з яких запозичені ці лексеми, вони ніякого роду не мають (тюркським мовам не властива ця граматична категорія);

2) надання слову притаманної запозичуючій мові словозміни й пристосування до її системи валентностей. Наприклад, до укр. естрада, запозиченого через франц. estrade (з лат. stratum - "настил"), долучено для збереження жіночого роду флексію -а, що зумовило його відмінювання (естради, естрадою тощо), хоч у французькій мові граматична категорія відмінка відсутня;

3) фонетичне оброблення слова для пристосування його до фонологічної системи запозичуючої мови. Цей процес може досить помітно видозмінити звукову будову слова. Наприклад, давні запозичення з латинської мови конопля й кіт нині істотно відрізняються звуковим складом від своїх джерел: сапарів, cattus. Ця розбіжність розвинулася поступово завдяки таким закономірним для слов'янських мов змінам: короткого [a] в [о], який у слові кіт уже на українському ґрунті перейшов у [і]; губного приголосного з наступним [j] у сполучення [пл']; усуненню невластивих слов'янським мовам флексій. Українське слово верблюд, переходячи з мови в мову, невпізнанно змінило як звучання, так і значення. До слов'ян воно потрапило з готської: ulbandus "верблюд", а до готської - з латинської: elephantes (множина) - "слони" (готи сплутали назви великих, для Європи екзотичних тварин). У латинську мову це слово прийшло з грецької, а до неї - з арабської: al efas "слон" (слово з означеним артиклем, який греки зрозуміли як початок лексеми). Арабська мова запозичила слово з давньоіндійської: ibhah - "слон". Дуже видозмінює звучання слів при їх запозиченні китайська мова з її усталеним комплектом складів. Так, Москва по-китайськи Мосике чи Мо, Київ - Цзиефу, Харків - Хаеркефу, Одеса - Аодеса. [1; 226]

Слова, запозичені з інших мов, не завжди пристосовані до фонетичних законів української мови. Вони навіть пишуться за іншими правилами, ніж українські. Тому для правопису важливо вміти розрізняти запозичені й незапозичені слова:

а) майже всі слова, які починаються на а, е, і більшість на і - іншомовного походження: абітурієнт, абстракція, автомобіль, адміністрація, аеродром, аукціон; евакуація, економіка, експеримент, електрика, ефективний; ідеологія, інтеграція, інфраструктура, історія;

б) іншомовного походження є слова, що мають звук ф: фабрика, факультет, фарфор, феєрверк, фешенебельний, форма, фунікулер, футбол, графік, сифон, торф (винятки: Фастів і форкати);

в) в іншомовних словах бувають збіги голосних: біографія, ваучер, віртуозний, гіацинт, океан, поезія, радіо, сеанс; в українських - вони можливі лише на межі значущих частин слова, найчастіше префікса й кореня: виорати, заозерний, наодинці, наосліп, зауважити, самоочисний, кароокий;

г) іншомовним словам властиві важкі для вимови збіги приголосних: бургомістр, демонстрант, комплект, матч, пункт, сандвіч, тембр, тюбінг, умбра, циліндр;

ґ) в іншомовних словах не чергуються о, е з і та немає випадних о, е, як в українських: бетон - бетону (пор. українське дзвін - дзвону), ваніль - ванілі (пор. сіль - солі), бюлетень - бюлетеня (пор. день - дня), катер-катера (пор. вітер - вітру), тон - тону (пор. сон - сну); але є чимало й українських слів, у яких голосні не чергуються й не випадають: тінь - тіні, ліс - лісу, мороз - морозу, берег - берега, приятель - приятеля;

д) в іншомовних словах рідко виділяються префікси й суфікси, а корінь може мати три та більше складів (на відміну від українських слів, у яких корені одно-, рідше двоскладові): вітамін, гіпотеза, дисципліна, температура, характер; якщо ж і виділяються префікси й суфікси, то вони відмінні від споконвічних українських: а-соціація, ди-соціація; екс-порт, ім-порт, транс-порт; дез-організація, ре-організація; демонстр-ант, демон-стр-ація, арбітр-аж;

е) частина іншомовних слів із кінцевим голосним не відмінюється: амплуа, комюніке, шосе, журі, таксі, ескімо, рагу, кенгуру, інтерв'ю. [6; 199]

За ступенем пристосування іншомовних слів до запозичуючої мови виокремлюють:

а) засвоєння - слова, що фонетично і граматично адаптувалися до запозичуючої мови, набули вигляду, притаманного корінним словам: гарбуз - із тюркських мов, нафта, школа - через польську і латинську з грецької мови;

б) власне запозичення - слова, у яких процес пристосування ще не завершився, які ще зберігають забарвлення іншомовності: невідмінювані слова кіно, метро, журі, какаду;

в) варваризми (грец. barbarismos - іноземний зворот) - слова з особливо виразним забарвленням іноземності, у яких адаптація щойно почалася чи взагалі ще не починалася. Варваризми не відповідають нормам запозичуючої мови: невідмінюваний прикметник беж "світло-коричневий", міні, максі - "назви спідниць відповідно до їх довжини", чао - "до побачення", ноухау - "новий прийом, спосіб, нова річ". Іноді вони навіть пишуться латинкою: англ. аll right (ол райт) - "все гаразд", франц. merci - "дякую". [1; 227]

г) екзотизми - слова для позначення екзотичних, незвичайних реалій, для яких у мові немає назв: кімоно, чалма, аул, меджліс, хурал. .[2; 198]

Іноді значення запозичених слів може змінюватися. Наприклад, у давніх греків слово епіграф означало "напис на пам'ятнику", В українській мові - "цитата перед твором".

Іншомовні слова в мові, яка запозичує їх, втрачають внутрішню форму, тобто стають немотивовані. Наприклад, англійське слово marketiпg [13, 407], що дослівно означає "торгівля" і вживається в нашій мові як маркетинг, складається з кореня mark (одне зі значень - "тавро", "фабрична марка"), суфікса -et (market означає "ринок", "збут", "купувати") та суфікса з узагальнювальним значенням -ing. Значення цього слова в англійській мові випливає з його складових частин. В українській мові воно немотивоване, стоїть поза зв'язком з іншими словами й поняттями і є незрозумілим. Тому запозичення іншомовних слів без крайньої потреби - явище небажане.

За шляхом запозичення розрізняють:

а) усне запозичення - здійснюється при безпосередньому контактуванні носіїв двох мов, тому запозичується лише звучання слова. Так, на думку Л. Булаховського, укр. лящ, імовірно, походить від рос. лещ у якаючій діалектній вимові. Усними запозиченнями є грецизми корабель, левада, лиман, огірок; тюркізми базар, могорич, харч, кавун, гарбуз, казан. Усним шляхом потрапили в норвезьку мову з давньоруської слова torv - "базар", tolk - "перекладач", silke - "шовк". Запозичені таким шляхом слова зазнають значних змін;

б) писемне запозичення - здійснюється через літературу і тому може орієнтуватись не лише на звуки, а й на букви: слово Париж, що пишеться по-французьки Paris, але вимовляється [pari]. Писемними запозиченнями є грецизми граматика, театр, гіпотенуза, гімнастика, олімпіада; латинізми календар, адвокат, лектор, аудиторія, студент, декан.[1; 227]

За способом запозичення виокремлюють:

а) прямі запозичення - слова, які перейшли безпосередньо з однієї мови до іншої. Так, якутські лексеми оруос - "жито", огуруот - "город" засвоєні безпосередньо з російської мови (рожь, огород) внаслідок прямих контактів цих мов;

б) опосередковані запозичення - слова, які перейшли з однієї мови в іншу через посередництво іншої (інших) мов. Наприклад, укр. жемчуг запозичене з волзько-булгарської мови (тюркська сім'я), до тюрків воно прийшло з китайської мови. Слово алмаз запозичене з грецької через посередництво арабської і тюркських мов. [1; 227]

Залежно від шляхів та часу запозичення слово може істотно змінюватись. Ім'я Гай Юлій Цезар, що стало титулом володаря, прийшло в українську мову у формах цар, кесар, цісар, кайзер.

За характером запозичених слів розрізняють такі їх типи:

а) лексичні запозичення - засвоєння слів у єдності їх форми і змісту. Наприклад, запозичення з англійської: мітинг, траулер, трактор, гангстер, футбол, маркетинг, бізнесвумен, бос, спонсор;

б) кальки (франц. calque - копія) - запозичення слів або фраз шляхом буквального, поморфемного їх перекладу. Українське хмарочос скальковане з нім. Wolkeпkratzer (Wolke - "хмара", kratzeп - "чесати"), а рос. небоскреб - з англ. skyscraper (sky - "небо", scraре - "скребти"). Іншомовне походження кальок, як правило, непомітне, виявити його можна в результаті спеціальних досліджень. Калькою лат. expressio - "вичавлювання; відчування, відчуття" є німецьке слово Аиsdrисk - "вираження, почуття";

в) семантичні запозичення - розвиток нового значення у корінному слові під впливом іноземного. Так, укр. риса - "лінія" набуло значення "властивість" під впливом франц. trait - "стріла; штрих; риса характеру", узб. кураш - "єдиноборство, сутичка" за зразком рос. борьба означає "діяльність, скерована на досягнення певного результату". Семантичні запозичення деякі мовознавці відносять до кальок. Однак при калькуванні створюється матеріально нове слово, а при семантичному запозиченні з'являється лише нове значення вже існуючого слова. Наприклад, під впливом франц. gauche та droit укр. лівий набуло значення "революційний", а правий - значення "реакційний" (на засіданнях Конвенту прогресивна партія монтаньярів сиділа зліва, а реакційна партія жирондистів - справа);

г) словотвірні запозичення - передавання певного значення за допомогою іншомовних морфем. Слово телефон утворене з двох грецьких коренів (tele - "далеко" і phoпe - "звук, голос") у ХІХ ст. в межах англійської мови. На основі англійського кореня lift- і французького суфікса -еur в російській мові утворено лексему лифтёр. До словотвірних запозичень належить значна кількість наукових термінів, які традиційно утворюються з допомогою грецьких та латинських морфем. Цей тип запозичення протилежний калькуванню;

ґ) зворотні запозичення - виявляються втому, що слово потрапляє в іншу мову, а потім повертається назад уже в новій формі і з новим значенням. Так, слов'янське господин - "пан" було запозичене угорською мовою, а звідти прийшло в говірки української мови як ґазда - "господар". Слов'янське колесо, запозичене італійською мовою, набуло в ній значення "кінний екіпаж" (calesse, calesso) і з цим значенням повернулось у польську мову як kolaska, а з неї й у російську коляска. [1; 228]

Надмірне вживання іншомовних слів робить мову малозрозумілою, перетворює її на жаргон, руйнує її систему, розхитує усталені закони. Тому мова поступово очищає себе від непотрібних запозичень (в українській мові тепер майже не вживаються слова аероплан, голкіпер, хавбек тощо). Свідоме прагнення не допускати запозичень у мову й позбуватися їх називається пуризмом (від лат. риrиs "чистий"). В Україні у 20-х рр. ХХ ст. була зроблена спроба наблизити книжну мову до народної, але тодішнє державне керівництво перешкодило цьому. [2; 200]

Якщо є дві назви - українська й іншомовна, то перевагу слід надавати українській. Вона завжди зрозуміліша, милозвучніша, легше запам'ятовується. Наприклад, краще сказати вихідний, ніж уїкенд; образ, ніж імідж; нестача, ніж дефіцит.

Ставлення до іншомовних слів завжди обумовлене конкретними історичними обставинами. Небажаним є надмірне використання запозичень, а також намагання очистити мову від іншомовних слів. Суспільна практика людей, історичний розвиток мови відбирають із запозичених слів необхідні, відкидаючи зайві, тобто ті, які позначають поняття, що вже мають у мові цілком прийнятне вираження.

2. Освоєння англійської лексики в сучасній українській мові

Англійська мова стала справді світовою мовою. Нею володіє близько півтора мільярда осіб. Вісімдесят відсотків наукових досліджень у світі вперше публікується англійською. Нею друкується близько п'ятдесяти відсотків з

10 000 щоденних газет. Англійська мова є рідною для 12 націй, які налічують 350 мільйонів осіб (Велика Британія, США, Канада, Австралія, Гренада, Барбадос, Гвіана, Ямайка, Багами, Трінідад та інші). Її словниковий запас налічує півмільйона слів. Англійська мова має міцні зв'язки з іншими мовами індоєвропейської сім'ї, якими розмовляє третина людства.

Наприкінці ХХ - на початку ХХІ ст. активізувалися також українсько-англійські мовні контакти, результатом яких стала значна кількість запозичень у різних сферах діяльності: в економіці (лот); у суспільно-політичній сфері (ньюсмейкер, спічрайтер); у засобах зв'язку, ЕОМ (сканування, он-лайн); в науці, культурі, освіті (коледж, гендер, уфологія), у масовій культурі (трилер, хепі-енд); у спорті (скейтинг); у побуті (сигнет, памперси, степлер); у ЗМІ (копірайт, інтерв'ю); у рекламі (пабліситі, шоуїнг); у дизайні (стайлінг).

Це зумовлено розмаїттям позамовних чинників, об'єктивних і суб'єктивних: розвитком економічних зв'язків, впливом стилю американського життя, модою на іноземні слова, досягненнями англомовних країн в окремих сферах діяльності, пожвавленням культурних зв'язків, двомовністю, умовами функціонування української мови, зрушеннями комунікативно-прагматичного характеру, престижем англійської мови, стереотипи сприйняття США та Великої Британії пересічним громадянином, вживанням англіцизмів для демонстрації освіченості або неординарності та внутрішньомовними потребами (необхідністю назв для нових предметів, процесів, понять (пейджер, хакер, модем, прагненням мовної економії (копірайт - авторське право, лейбл - товарна етикетка з фірмовим знаком), уточнити, деталізувати поняття (хайтек-компанія), поділ сфери семантичного впливу (рієлтер - агент, торговий посередник з продажу нерухомого майна). Внаслідок цього маємо загрозливу мовну ситуацію: функціонування у мові дублетів (міленіум - тисячоліття), збільшення кількості небажаних омонімів (кеш - економічний та комп'ютерний термін), запозичення власних назв без перекладу (Muppets-show, на відміну від перекладених - "Прихована камера"), запозичення прислівників та вигуків (фіфті-фіфті), що мають на меті імітувати чуже.

Нині перед українським мовознавством постала низка проблем, пов'язаних з функціонуванням нового гетерогенного матеріалу. По-перше, виникла потреба збільшити реєстр орфографічного словника української мови за рахунок лексичних запозичень, давши їм відповідне орфографічне оформлення. Гостро стоїть проблема унормування правопису запозичень (які слова писати в лапках, де подвоювати приголосні тощо). По-друге, слід встановити чіткі критерії зарахування запозичень до складу української мови (розрізнити епізодизми, ефемеризми, спорадизми). Зокрема за частотою вживання іншомовного слова, наявністю в розмовному мовленні, у творах сучасних українських письменників (за винятком представників маскультури), за ідіомотворчим потенціалом тощо. Зрозуміло, слід насамперед перевірити, чи є відповідник в українській мові - у спадщині класиків української літератури, у живому народному мовленні, у словниках Б. Грінченка, А. Кримського та інших, які витримали випробування часом, у фразеологічних словниках, у творах сучасних авторів. По-третє, є потреба фіксувати контексти, у яких вживаються англіцизми (зокрема розмовні ситуації), визначити засади етимологічної ідентифікації (з якої чи з якої через яку мову запозичено), врахування культурного та країнознавчого компонента. При написанні відповідних лексикографічних праць слід зважити на випадки зіткнення мовної традиції та практики.

Доцільним було б створення окремого словника складних слів та словосполучень, які запозичені українською мовою, з метою виявлення семантики складових, що характеризуються високим ступенем частотності. Це перешкодить тенденції до втрати "внутрішньої форми" запозиченнями, а також сприятиме пошуку відповідників в українській мові.

Висновки

іншомовний лексика український запозичений

Лексика кожної мови складається в процесі її тривалого історичного розвитку, тобто українська лексика, як і мова в цілому, тісно пов'язана з історією українського нapoдy. Лексика сучасної української мови за походженням неоднорідна. Близько 90 відсотків становлять успадковані слова, тобто такі, що ведуть свій початок з індоєвропейської мовної єдності; слова, що виникли в спільнослов'янський період; слова, спільні для східнослов'я'нських мов; відтак лексика, що з'явилася на українському ґрунті за час самостійного існування української мови. Решта лексичного складу (приблизно 9О відсотків) - слова, запозичені з інших мов.

Розрізняють запозичання лексичне, словотвірне, морфологічне, семантичне, а також калькування. Входячи в українську мову, лексика іншомовного походження засвоюється графічно, фонетично, граматично.

Коли слово прийшло з іншої мови разом з поняттям і йому немає відповідника в рідній мові, воно має всі підстави для вжитку. Часом слова іншомовного походження стають одним із компонентів синонімічного ряду: краєвид (укр. питоме), пейзаж (з фр.), ландшафт (з нім.). Якщо для називання якогось поняття в українській мові є власне слово, запозичення, що не дає нічого нового, зайве. Мові однаково шкодять і надмірний пуризм (від лат. pиrиs - "чистий"), тобто безоглядне викорінювання будь-яких іншомовних елементів, і надуживання чужомовною лексикою, переобтяження нею письмових та усних текстів, особливо призначених для широкого читача чи слухача. Порівняймо для прикладу слова спонсор - "той, хто матеріально забезпечує проведення якогось заходу" і консенсус. Перше порівняно недавно увійшло в українську мову з англійської, йому поки що немає точного відповідника, створеного на українському фунті. Тож його вживання вмотивоване й закономірне. Друге є дещо ранішим запозиченням з латинської мови. Надмірно часте вживання його за рамками книжної лексики недоцільне, бо навряд чи консенсус замінить семантично тотожні йому украЇнські слова згода, одностайність, збіг думок. Особливо знижують рівень культури мовлення помилки у вживанні іншомовних слів.

Різноманітна з функціонального та структурного погляду запозичена лексика з європейських мов будь-якого походження є результатом взаємодії різнорідних зовнішніх та внутрішніх (історичних, політичних, культурних, соціальних, етнічних, конфесійних) чинників. Ставлення до запозиченої лексики та репрезентованих нею цінностей в Україні ніколи не було однозначним.

Кожне слово має свою індивідуальну історію входження у мову-реципієнт і завжди залишає місце для дискусій і уточнень, тому оцінка питомої ваги окремих історичних джерел у процесі засвоєння запозичених лексем східнослов'янськими мовами є відносною. Під впливом вагомих зовнішніх чинників ці запозичення могли проникати в українську мову не лише через посередництво європейських мов (французької, німецької, чеської, польської), а й безпосередньо.

Латинська мова не була однорідним генетичним джерелом запозичення: вона поєднувала класичну латину, народну, середньовічну та новітню. Засвоєння українською мовою поодиноких лексем грецького походження (академія, бібліотека, гімназія, економія) свідчить про те, що латина була не лише генетичним, але й історичним джерелом поповнення словникового складу слов'янських мов.

Виділення в лексичному складі запозиченої лексики окремих тематичних груп і вивчення їх еволюції тісно пов'язане з історією відповідних сфер суспільного буття і добре ілюструє вплив зовнішніх факторів на розвиток лексики: її зміни зумовлені галуззю, в якій вона функціонує, і внутрішнім механізмом, будовою мови. Зазначені фактори не протистоять один одному, а глибоко і постійно взаємодіють.

Лексика іншомовного походження, коли нею користуватися без зловживань і перекручень, є одним із засобів збагачення словникового складу мови.

Список використаних джерел

іншомовний лексика український запозичений

1. Карпенко Ю.О. Вступ до мовознавства / Запозичення / - К.: Академія

2. Ющук І.П. Українська мова / Лексичні запозичення /: Підручник. - К.: Либідь, 2004. - 639 с.

3. Сучасна українська мова / За ред. Пономарева О.Д. - К.: Либідь, 2001

4. Д.І. Ганич, І.С. Олійник, С.В. Семчинський. Словник лінгвістичних термінів - К.: Вища школа. Головне видавництво, 1985. - 360 с.

5. Словник української мови в 11 томах / За ред. І.К. Білодіда. - К.: Наукова думка, 1970-1980.

6. Словник іншомовних слів / За ред Л. Пустовіт. - К.: Довіра, 2000. - 1017 с.

7. Етимологічний словник української мови у 7 томах / За ред. О.С. Мельничука. - К.:Наукова думка, 1982. -Т. І-ІІІ.

8. Словник української мови XVI - першої половини XVII ст.: Проб. зошит. - К.: Наукова думка, 1983.- 158 с.

9. Муромцева О. Розвиток лексики української літературної мови в другій половині ХІХ - на поч. ХХ ст. - Харків: Вища школа. Вид-во при ХДУ, 1985. - 152 с.

10. Виноградов В. Лексикология и лексикография: Избр. труды / АН СССР. Отд-ние литературы и языка. - М.: Наука, 1977. - 312 с.

11. Тарас Шевченко: Твори у п'яти томах. Т.2. - К.: Дніпро, 1970. - 416 с.

12. Сучасний словник іншомовних слів / За ред. Н.В. Тучиної - Харків: Торсінг плюс, 2007. - 767 с.

Размещено на Allbest.ru