Аналіз морфологічної будови та семантичної характеристики іменника

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

утворення будова іменник мова

Вступ

Розділ 1. Загальна характеристика іменника як частини мови

1.1 Частини мови і принципи їх класифікації

1.2 Лексико-граматичні ознаки іменників

1.3 Морфологічні ознаки іменників

1.4 Мотивація та способи утворення іменників в порівнюваних мовах

Розділ 2. Порівняльна характеристика морфологічної будови та семантичних ознак іменника в англійській та українській мовах

2.1 Граматико-морфологічні особливості термінів

2.2 Словотвір та мотивація

2.3 Ономасіологічні та семасіологічні характеристики

Висновки

Список використаних джерел



ВСТУП

Загальновідомо, що мовознавство об'єднує велику кількість розділів, які мають спільну мету -- глибинне вивчення мови. Один з найважливіших розділів мовознавства, який вивчає будову мови -- це граматика. Не менш важливим є розділ семантики, який пов'язаний з лексикологією. Граматика та семантика тісно переплітаються, адже вони вивчають будову слова та його значення.

Явищами, пов'язаними безпосередньо з будовою слова займається підсистема граматики -- морфологія. Це вчення про будову та граматичні класи слів (частини мови), граматичні категорії і систему їх словозміни .

Очевидним є той факт, що однією з найскладніших та найуживаніших самостійних частин мови є іменник. Саме за допомогою іменника в українській та англійській мовах у даній роботі буде проводитися аналіз морфологічної будови слова та його семантичної характеристики.

Актуальність теми полягає у визначенні спільного та відмінного у морфологічних ознаках іменника у порівнюваних мовах, порівнянні лексико-граматичних ознак даної частини мови та способів її творення, а також у виявленні та вирішенні труднощів, що можуть виникати при перекладі іменника, що являють собою технічні терміни.

Об'єктом дослідження виступає іменник, як повнозначна частина української та англійської мов.

Предметом дослідження стає аналіз морфологічної будови та семантичної характеристики іменника-технічного терміна у порівнюваних мовах.

Матеріалом дослідження послугував глосарій технічних термінів англійської та української мов.

Мета дослідження полягає у дослідженні морфологічних та лексико-граматичних ознак іменника, а також у виявленні та порівнянні змін, що відбуваються під час перекладу.

Відповідно до поставленої мети були поставлені наступні завдання:

-- розглянути та порівняти лексико-граматичні групи іменника;

-- визначити морфологічні ознаки іменника та виявити відсутність чи наявність у порівнюваних мовах певних категорій;

-- розглянути категорії роду, числа та відмінку іменника;

-- дослідити та порівняти категорію роду іменників;

-- виявити розбіжності у перекладі термінів з однієї мови на іншу.

Гіпотезою даного дослідження є те, що, незважаючи на суттєву відмінність у деяких лексико-граматичних та морфологічних ознаках іменника, існують шляхи розуміння та відповідні способи перекладу іменників-термінів з однієї мови на іншу.

Методи дослідження - у даній курсовій роботі використовуються такі методи дослідження, як аналіз теоретичного матеріалу, зіставний аналіз та метод аналізу за безпосередніми складниками.

Структура роботи: курсова робота включає в себе вступ, основну частину, яка складається з двох розділів: теоретичної та практичної частин, висновків та списку використаних джерел, що налічують 11найменувань.



РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ІМЕННИКА ЯК ЧАСТИНИ МОВИ

1.1 Частини мови і принципи їх класифікації

Кожна мова, безперечно, складається зі слів. Ці слова належать до певного граматичного класу, які відрізняються між собою за багатьма ознаками. Проблема поділу слів на класи пройшла довгий історичний шлях, адже її намагалися розв'язати вчені різних епох і народів: давньогрецький філософ Аристотель (4 ст. до н. е), Арістарх Самофракійський та Діонісій Фракійський (2 ст. до н.е.), давньоіндійські граматисти Яска та Паніні (5 ст. до н.е.), римський філософ Варрон (1 ст. до н.е.), слов'янський граматист Мелетій Смотрицький (17 ст.), пізніше - М. Ломоносов [1, с. 20; 5, С. 299-300].

Розподіл слів за частинами мови є одним із актуальних питань сучасного мовознавства як в українській, так і в англійській мові. Справа в тому, що на сьогодні не існує такої класифікації, яка могла б задовольнити дослідників, адже критерії розподілу слів за частинами мови ще і досі не усталені, тому кількість частин мови не є сталою одиницею. У сучасному мовознавстві співіснують протилежні погляди на кількість і якість критеріїв виокремлення частин мови. По-перше, це так звана гомогенна класифікація, тобто розподіл мовних одиниць за одним критерієм, і, по-друге, це гетерогенна класифікація, що означає розподіл мовних одиниць за кількома критеріями [6, с. 197].

Сучасна традиційна граматика виокремлює десять частин мови: іменник, прикметник, числівник, займенник, дієслово, прислівник, прийменник, сполучник, частка, вигук. Що стосується службових частин мови, то їхня кількість в англійській та українській мові неоднакова, тому що в останній відсутній артикль, а всі інші -- ідентичні [6, с. 197].

Частини мови -- це граматичні класи (групи) слів, що розрізняються категоріальним значенням, притаманними їм морфологічними ознаками, синтаксичними властивостями в складі словосполучень та речень і за суфіксами [1, с. 21].

Для поділу цих граматичних класів слів на частини мови можна характеризувати їх за спільністю категоріального значення (напр., предметність в іменників), за спільністю морфологічних категорій і правил словозміни (напр., рід, число, відмінок у іменників), за тотожністю синтаксичних властивостей слів (напр., підмет і додаток у іменників), за спільністю суфіксів, за допомогою яких утворено відповідні слова (напр., суфікси іменників: -ник, -ист, -ізм, -er, -ment, -ness [1, с. 21; 7].

Одним із принципів класифікації частин мови є здатність або нездатність слова (словоформи) бути членом речення. Якщо словоформи можуть бути самостійними членами речення (напр., ручка, розробляти, pen, to develop), виконувати номінативну функцію і вживатися в реченні як його компоненти, то такі слова називаються самостійними. А коли слова входять до складу речення разом із самостійними членами і вказують або на зв'язок між словоформами, або на відношення мовця до висловлюваної думки, вони мають назву -- службові, і такі слова не бувають самостійними членами речення: і, але, якщо, під, and, but, if, under. Спираючись на це, частини мови поділяють на самостійні та службові [1, С. 22-25].

Морфологічні особливості сучасної англійської мови, як і української торкаються структури частин мови, словотворення і словозміни. Особливими способами словотворення в англійській і українській мові є [6, С. 199-200]: морфологічний, неморфологічний, морфолого-синтаксичний.

Особливими формами словозміни в англійській мові є: аналітичні, для вираження граматичних категорій (наприклад, видо-часові форми дієслова) і синтетичні (наприклад, форми іменника). В українській та в англійській мовах аналітичні форми використовуються при сполученні флексійної форми слова з прийменником (на стін-і, на стін-ах, on a wall, on the wall-s) [6, С. 199-200].

З усього вищесказаного слідує, що провідними принципами класифікації частин мови є категоріальне значення, морфологічні категорії та синтаксичні властивості слів [1, с. 25]. Що стосується морфологічного принципу, то він суттєвий лише для певної групи слів, а тому є не визначальним, а допоміжним. Тому в основу поділу слів на частини мови покладено принцип єдності лексичного і граматичного значень слова, тобто найістотніші ознаки, що характеризують слово як одиницю мови [11]. І хоча обидві мови належать до індоєвропейської сім'ї мов, і на перший погляд здається, що суттєвих відмінностей між ними не може бути, але очевидно, що типологія їх семантичних, синтаксичних і морфологічних систем суттєво відрізняється одна від одної [6, с. 200].

1.2 Лексико-граматичні ознаки іменників

Іменник виступає у мові найважливішою формою номінації, об'єднуючи в своєму складі слова, що служать для називання найрізноманітніших фактів дійсності і формування відповідних понять до них [3].

Іменник (лат. substantivum) -- самостійна частина мови, що має категоріальне значення предметності, виражене класифікаційними категоріями роду й істоти/неістоти, словозмінними категоріями числа і відмінка та власними словотвірними суфіксами, і виконує своєрідні синтаксичні функції [1, c. 34].

В українській мові, яка належить до флективних синтетичних мов, іменник є змінною частиною мови. Особливістю англійських іменників є наявність перед ними артиклів (a,an,the), також більшість англійських іменників не змінюється за відмінками, і тільки живі іменники мають два відмінки -- загальний (a boy, boys) і присвійний (boy's, boys'). Деякі властивості іменників спільні для англійської, і української мов, наприклад: властивість сполучатися з прийменниками (What shall we do after breakfast? Що ми будемо робити після сніданку?), властивість визначатися прикметниками (Who is your favorite author? Хто твій улюблений автор?) [1, c. 34].

Розпочинаючи розгляд лексико-граматичних ознак іменника варто звернутися до семантичної класифікації, оскільки за допомогою неї розкривається зміст лінгвістичного поняття предметності. Іменники поділяють на такі основні семантичні (лексико-семантичні) групи [1, с. 34]:

· назви конкретних предметів: arrow, doll, house, стріла, лялька, будинок;

· назви живих істот -- людей, тварин, комах, риб: doctor, horse, лікар, кінь;

· сукупність конкретних предметів і живих істот: studentship, студентство;

· назви речовин: honey, gold, water, мед, золото, вода;

· назви відрізків часу: day, holiday, second, день, канікули, секунда;

· назви якості і властивості: kindness, liberality, щирість, доброта;

· назви дії: run, singing, біг, спів;

· назви стану: sleep, silence, сон, мовчання;

· назви абстрактних понять: fear, knowledge, news, страх, знання, новини;

· назви одиниць виміру: hectare, degree, гектар, градус;

· назви явищ: rain, storm, дощ, буря;

Категорії роду та істоти/неістоти є класифікаційними категоріями. Адже кожен іменник належить до одного з родів -- чоловічого, жіночого, середнього, парного. Іменників без значення категорії роду не буває. Всі іменники граматично поділяють на назви істот, тобто людей і тварин (лисиця, fox) і неістот (ліс, forest) [1, с. 34].

Загальновідомо, що існують певні лексико-граматичні розряди -- групи іменників, які протиставляються за значенням, але мають спільні граматичні засоби вираження роду, числа, відмінка, істоти/неістоти. Наприклад, іменники поле, озеро, field, lake означають назви конкретних предметів і цим значенням протиставляються іменникам стрибок, добро, jump, welfare, які є назвами уявних явищ [1, с. 37].

У складі іменника виділяють такі лексико-граматичні розряди [1, с. 37]:

· конкретні і абстрактні: парта,desk -- якість, quality;

· загальні і власні: місто,city, гори Карпати,the Carpathians ;

· предметні (дискретні; -- речовинні (недискретні, або назви рахованих і нерахованих предметів: музей, museum -- рис, rice;

· збірні й одиничні: професура, professorship -- стеблина, stem;

У залежності від того, що означають іменники, вони бувають конкретними та абстрактними.

Конкретні іменники -- іменники, в яких типізується лише конкретне уявлення про предмет [1, с. 38]. Абстрактні іменники -- назви понять, суттєві ознаки яких узагальнюються настільки, що втрачається зв'язок з їх носіями.

Ці дві групи іменників мають свої лексичні та граматичні особливості. Лексичні особливості конкретних іменників полягають у тому, що ці іменники означають предмети, істоти, явища, події, факти, які можна уявити як окремі: вікно, window; піддаються рахунку: місто, town; сприймаються органами чуття: бджола, bee; імена людей: Петро, Peter; географічні назви: Одеса, Odessa [1, с. 39].

Граматичні особливості конкретних іменників полягають у тому, що вони означають єдині в своєму роді предмети, не мають категорії числа, а значення предметності виражають формою однини: Сонце, Місяць, Sun, Moon.

Лексичні особливості абстрактних іменників полягають у тому, що вони означають загальні поняття, нематеріальні явища, які не можна уявити як окремі: гумор, humor; властивості, почуття, якості, дії, стану, які не піддаються рахунку: змагання, competition; поняття, які людина може пізнати лише способом мислення: уявлення, imagination; події та звичаї: канікули, holidays [1, с. 40].

За функцією іменники розрізняють загальні та власні, бо функція слів не тотожна навіть в одному й тому ж лексико - граматичному розряді.

Загальні (апелятивні) іменники -- іменники, які об'єднують ряд предметів у єдиний узагальнений розряд і дають їм спільну назву [1, c. 41].

Лексичні особливості загальних іменників полягають у тому, що ці іменники мають узагальнюючий характер, тобто називають предмет за його належністю до певної групи як носія ознак цієї групи; понятійний характер: наприклад, в основі лексичного значення загального іменника стіл / table лежить поняття про суттєві ознаки цього предмета, на якому люди їдять, прасують, шиють, пишуть, за яким сидять. Це поняття узагальнює різні функціональні типи цього предмета: стіл кухонний, стіл хірургічний, kitchen table, surgical table [1, с. 41].

Граматичні особливості загальних іменників: більшість загальних іменників має категорію числа: ліс -- ліси, forest - forests;

Власні (пропріальні) іменники -- іменники, які виділяють предмет чи явище із однорідних і дають йому власну назву [1, c. 41].

Найголовніші класи власних назв [4, с. 197]:

· імена людей, національності: Ann, English, Ганна, англійці;

· назви роду, сім'ї: McDonald, Smith, Shakespeare, Сміт, Петлюра;

· географічні назви: Alaska, the Black Sea, Аляска, Чорне море;

· назви компаній, газет, журналів: Ford, Rolls-Royce,"Форд", "Прогрес".

Граматичні особливості власних іменників полягають у тому, що ці іменники не мають категорії числа, тобто не змінюються за числами: Лондон, London.

Іменники з конкретним значенням поділяють на предметні, або дискретні (лат. -- відокремлений, відособлений), і речовинні (недискретні) [1, c. 44]. Предметні (дискретні) іменники -- іменники, які позначають об'єкти, реалії, що піддаються обчисленню.

Лексико-семантична особливість предметних іменників полягає в тому, що вони означають об'єкти-істоти (студент, student) та об'єкти-неістоти (лист, sheet), які піддаються обчисленню ( книжка -- дві книжки, три книжки, a book -- two books, three books) [1, c. 44].

Граматичною особливістю предметних іменників є їх здатність внаслідок дискретного характеру змінюватись за числами, тобто мати категорію числа; стежка -- стежки, path -- paths [1, c. 44].

Речовинні (недискретні) іменники -- іменники, що означають однорідні за складом речовини, матеріали, які зберігають властивості цілого і які можна лише виміряти, а не порахувати. Іменники, що позначають такі реалії, не піддаються лічбі. Речовинні іменники за семантикою можна поділити на такі групи [1, c. 44]:

· назви металів: золото, gold;

· назви ліків: анальгін, analgin;

· назви рідин: молоко, milk;

· назви тканин: ситець, calico;

· назви злаків і трав: ячмінь, barley;

· назви дерев: граб, horn beech ;

· назви продуктів харчування: борошно, flour;

Граматичні особливості речовинних іменників виявляються в тому, що ці іменники не змінюються за числами: тісто, dough; більшість із них мають форму тільки однини (сир, cheese), а деякі -- тільки форму множини (вершки, cream) [1, c. 45].

Серед загальних іменників із конкретним значенням окрему групу становлять збірні.

Збірні іменники -- іменники, що виражають неозначену множину (сукупність) предметів або осіб як єдине неподільне ціле. Їх поділяють на лексико-семантичні групи із значенням сукупності [1, c. 45]:

· назви осіб: професура, professorship ;

· назви тварин: мошкара, gnat;

· назви рослин: малинник, raspberry-yard;

· назви предметів: білизна, underwear.

Граматичними ознаками збірних іменників є: відсутність категорії числа; наявність у них форми тільки однини: ректорат, рідня, біднота; нездатність до поєднання з числівниками.

Деякі іменники з лексичним значенням сукупності (група, рота, ліс, народ, group, squadron, forest, nation) не належать до збірних, а означають розчленовану множинність, оскільки їм притаманні граматичні ознаки конкретних іменників: наявність категорії числа (народ -- народи, nation -- nations ), здатність до сполучуваності з кількісними числівниками (два народи, три команди, two nations, three commands) [1, c. 45].

Окрім збірних є також одиничні, або сингулятивні (лат. singularis -- однина) іменники: селянин, countryman. Вони, на відміну від збірних, не мають значення сукупності (сльозина, tear), а належать до числа тих, що позначають предмети, які можна рахувати.

Семантично одиничні іменники поділяють на дві групи [1, c. 46]:

1) сингулятиви, що співвідносяться як зі збірними іменниками, так і з множиною конкретних іменників: селянство -- селянин -- селяни, farmers -- farmer -- farmers;

2) сингулятиви, що співвідносяться лише з речовинними іменниками: стебло -- стеблина, stem, scape.

Граматичні особливості сингулятивних іменників такі [1, c. 47]: наявність суфіксальних засобів вираження сингулятивності; частини сингулятивів змінюватися за числами: сніжинка -- сніжинки, snowflake -- snowflakes; здатність сингулятивних іменників уживатися в реченні з числівниками.

Лексико-граматичні розряди іменників виявляються в бінарних протиставленнях, які співвідносяться між собою в загальній системі іменника: абстрактні і конкретні -- із загальними і власними, сингулятивні -- з конкретними і збірними, речовинні -- із загальними.

Отже, іменник з-поміж інших частин мови виділяється своїм категоріальним значенням (предметністю), специфічними морфологічними категоріями (роду, істоти/неістоти, числа, відмінка), синтаксичними властивостями і власними суфіксами. Конкретні іменники можуть переходити в абстрактні, а абстрактні -- в конкретні. Також конкретні та абстрактні іменники відрізняються лексичними та граматичними особливостями і суфіксами. Існує думка, що апелятивної лексики більше, ніж власних назв, проте словники літературних мов нараховують кілька сотень тисяч загальних назв, а власних назв -- мільйони. Власні іменники постійно поповнюються загальними, а загальні -- власними. Окрім цього, всі власні назви мають лексичне значення [1, С. 46-47].

1.3 Морфологічні ознаки іменників

Більшість іменників української мови змінюється за числом, належать до одного з трьох родів і змінюються за відмінками. За відмінюванням іменники української мови поділяються на 4 відміни [3].

Категоріальне значення предметності іменника як семантичний його аспект має план вираження (форми) морфологічними категоріями істоти/неістоти, роду, числа, відмінка. Це граматичні засоби вираження предметності [1, c. 47].

Морфологічна категорія -- система протиставлених рядів морфологічних

форм (грамем). За кількістю грамем категорія істоти/неістоти і категорія числа є дворядними (грамеми істоти і неістоти, однини і множини), категорія роду -- чотирирядною (грамеми жіночого, чоловічого, середнього, парного родів), а категорія відмінка є семирядною (грамеми називного, родового, давального, знахідного, орудного, місцевого і кличного відмінків) [1, c. 47].

Одним із засобів вираження предметності в іменника є класифікаційна категорія роду.

Категорія роду -- відношення між узгоджуваними і узгоджувальними словами [1, с. 51].

В англійській мові морфологічна категорія роду іменників відсутня, і вона виражається тільки лексично. Визначити рід англійського іменника можна за допомогою додавання до нього статі: girl-friend, tom-cat, he-cat. Також рід англійських іменників можна визначати за допомогою суфіксів: -ist, -er/or, -ess, -ine (widower, emperor, actress) [4, C. 208-209].

В українській мові кожен іменник належить до певного роду (було літо -- сер. р., тепла весна -- жін. р., світлий день -- чол. р.). Усі узгоджувальні слова за типом відношень традиційно розподіляють на чотири ряди (групи), які умовно називаються чоловічим, жіночим, середнім і парним родом. Тому категорія роду є класифікаційною. У зв'язку з тим, що флексії множинної форми можуть виражати тільки відмінкові значення, слова у множині на родові групи не поділяються: столи, берези, двері, канікули. Флексії сингулятивної форми виражають і відмінкові, і родові значення, тому в словах форми однини виявляється категорія роду: блакитний -- блакитна -- блакитне, але блакитні (прапори, сукні, озера) [1, C. 51-52].

Категорія роду іменника є категорією незалежною, постійною граматичною ознакою, яка маркує предметність, бо не зумовлена іншими словами у реченні. В інших частинах мови категорія роду залежна, словозмінна, оскільки вона зумовлена родовою формою опорного іменника,

по відношенню до якого вони в узгоджувальних сполуках є залежними компонентами (теплий дощ, моє щастя, була осінь) [1, с. 52].

Відповідно до способів вираження родових значень категорія роду має два різновиди -- граматичний рід і семантико-граматичний (лексико-граматичний) рід [1, с. 54].

Граматичний рід -- різновид загальної категорії, родове значення іменників якого не залежить від лексичного, не випливає з реальних особливостей позначуваних предметів, понять та явищ, не пов'язане зі статтю людей, тварин, а виражається граматичними засобами спільно із словотвірними [1, с. 54].

Виявляється граматичний рід в іменниках усіх лексико-граматичних розрядів, зокрема в істот і неістот. Наприклад, у неістотових власних іменниках (чудова Вінниця -- жін. р., прекрасний Херсон -- чол. р., миле Синельникове -- сер. р.); у неістотових загальних конкретних іменниках (новий годинник --. чол. р , нова сукня -- жін. р., гарне село -- сер. р.); в абстрактних іменниках (великий страх -- чол. р., тендітна ніжність -- жін. р., велике горе -- сер. р.); у істотових загальних іменниках-назвах людей (невдаха -- жін. і чол. р., п'яниця -- жін. І чол. р ., задавака -- жін. і чол. р.); у істотових загальних іменниках назвах тварин (молодий слон (самець і самка, young bull, cow). В англійській мові граматичний рід визначається лише лексично [1, с. 54; 4, c. 209].

Окрім граматичного роду існує також семантико-граматичний рід -- різновид загальної категорії, родове значення якого залежить від лексичного значення (стать, вік істот), що зумовлює граматичну форму іменника [1, с. 54].

Іменники семантико-граматичного роду становлять незначну кількість слів. У них родове протиставлення виражається за допомогою лексичної семантики та суфіксів: чоловік -- жінка, man -- woman, хлопець -- дівчина, boy-- girl, бугай -- корова,bull -- cow [1, с. 55].

Одним із засобів вираження предметності іменника в порівнюваних мовах є категорія числа.

Категорія числа -- відношення предметності до її кількісного вияву, що є безпосередньою чи опосередкованою вказівкою на кількість предметів [1, с. 63]. Предметів може бути один або більше (журнал -- журнали, книга -- книги, нове таксі -- нові таксі, child -- children, ox -- oxen, baths, cargos, bushes, watches) [4, C. 208-209].

Протиставлення однини/множини може виражатися не лише відмінковими закінченнями, а маркуватися супроводжуючими морфемними і морфонологічними засобами [1, C. 65-66; 4, c. 201]:

· морфом -ес-, -ер- (в окремих іменниках); небо -- небеса, sky -- heavens;

· морфом -ат- ( -ят - ) у назвах малят і звірят: маля -- малята;

· морфонологічним усіченням суфікса -ин у формах однини при утворенні множинних форм назв осіб за національністю і походженням: болгарин -- болгари, Bulgarian -- the Bulgarians;

· аломорфами -ц-, -к- суфіксів -ець, -ок і ін.: синець -- синці; bruise -- black and blue;

· морфонологічним чергуванням приголосних г/ /з , к/ /ч: друг -- друзі; friend -- friends;

· чергуванням звуків [о ] , [е] з нулем звука: день -- дні, day -- days;

· перенесенням наголосу: рука -- руки,arm -- arms.

Отже, іменник має певні морфологічні ознаки, серед яких виділяють рід (в українській мові), число, відмінок, відміну. Відмінкові закінчення багатозначні. В іменникових формах вибір флексійних морфем для вияву грамеми однини чи множини залежить від типу відмінювання.

1.4 Мотивація та способи утворення іменників в порівнюваних мовах

Одним із найважливіших завдань лексикології та граматики є вивчення предметного значення слів. На відміну від плану вираження, план змісту (тобто, значення) тривалий час залишався без належної уваги [8].

Значення мовних одиниць досліджується лінгвістичною семантикою, яка виникла у кінці XIX ст. і сьогодні активно розвивається. Лінгвістична семантика поділяється на лексичну і граматичну. Лексична семантика вивчає лексичне значення слова, граматична -- граматичні значення. Лексичне і граматичне значення співіснують і тісно взаємодіють, тому повне уявлення про семантику слова можливе тільки при врахуванні його лексичного і граматичного значень [8].

Значення в лексичній семантиці може вивчатись у двох основних напрямах: від форми (графічної чи звукової оболонки) слова, тобто плану вираження, до його значення, плану змісту, і навпаки. Відповідно до цього виділяються два аспекти лексичної семантики -- семасіологію й ономасіологію.

Семасіологія -- це лінгвістична дисципліна, головним питання якої є «Що означає слово Х ?» [4, C. 141-142].

А ономасіологія -- це розділ лінгвістики, який вивчає процеси найменування і його головним питанням є « Як пояснити/ назвати слово Х ?».

Серед спільних рис лексикону порівнювальних мов є однакові типи мотивації, головними з яких є [4, C. 143-146]:

1. Фонетична мотивація (onomatopoeia). Усі фонетично мотивовані слова мають структуру свого звучання трохи схожим на звуки, що вони передають. У зв'язку з цим, деякі слова англійської та української мов, що мотивовані таким чином, звучать майже так або повністю співпадають у своєму звучанні. Наприклад, to cade -- кудкудакати, cock-adoodle-doo -- кукуріку, bang -- бух/бухнути, bark -- гав/гавкати, buzz -- дзижчати, chirp/chirrup - цвірінькати.

2. Морфологічна мотивація залишається найголовнішою у порівнювальних мовах. Вона характерна для багатьох смислових слів, в яких її можна чітко визначити завдяки афіксальним морфемам. Наприклад, завдяки суфіксам утворюються нові слова: doer-- той, хто щось робить, flyer -- той, хто літає, examinee -- той, хто здає іспит, movable -- те, що може рухатися. Подібна функція може бути представлена за допомогою деяких префіксів: asleep -- той, хто спить, ex-president -- той, хто був президентом.

Теж саме в українській мові: оповідач той, хто оповідає/розповідає; писар той, хто пише; співець той, хто співає; смажений якого (що) смажили.

Складні слова порівнюваних мов мотивовані і морфологічно і семантично. Складові усіх морфологічно мотивованих слів у своєму значенні стосуються кожного компонента, наприклад: air-crew -- екіпаж, що знаходиться на повітряному судні, вільнодумець (думає про волю).

3. Семантично - мотивовані лексичні одиниці відображаються образним чи конотативним змістом слів або фраз, що представляють передані значення своїх денотатів. Це виражається багатьма семантично мотивованими словами і групами в обох мовах. Наприклад, foot of a mountain -- підніжжя гори, hand/hands of a watch -- стрілка/стрілки (схожі на руки) годинника, to keep house -- вести домашнє господарство, an ancient house стародавній рід (династія); bed of a river -- русло річки; липкі руки/липкий на руку; купатися в славі/купатися в промінні південного сонця, братися за справу (діло).

Деякі слова, що позначають в порівнюваних мовах широковідомі назви квітів, дерев, птахів, тварин також мають прозору етимологічну мотивацію. Наприклад, bluet (квітка) -- васильок, bluebell -- дзвоник, black berry -- ожина, чорнослив -- (smocked prunes), соняшник -- (sunflower), куцохвостий -- (заєць).

Семантична мотивація також представлена в ідіоматичних виразах: not to have a farthing (не мати копійки/шеляга за душею); not for time or money/not for the world (ні за що в світі/ні за які гроші); не знати ні бе ні ме (ні кукуріку); хоч з мосту та в воду; язик до Києва доведе; хмари згущуються (над кимось);

Отже, існує три види мотивацій: фонетична, морфологічна та семантична. Хоча багато слів можуть базуватися на звуконаслідуванні, проте, якщо порівнювати з іншими типами мотивації, то їх нараховується не дуже велика кількість. Кількість слів фонетичної мотивації налічує 1.08 % в англійській мові та лише 0, 8 % в українській. Морфологічна мотивація є найголовнішою і налічує 88,5% слів в англійській та 91,8% в українській. Семантична мотивація нараховує 10% в англійській мові та 7,4% в українській [4, с. 146].

В цілому, дуже багато слів англійською мовою, українською та іншими мовами не мають чіткої мотивації, так як їхня етимологія залишається неясною в даний час. Вона була втрачена в процесі семантичного розвитку цих слів. У результаті, не можна сказати, чому «сонце» назване сонцем і «голова» або «серце» були названі саме так, а не інакше. Через неясну етимологію більшість слів і деякі фразеологізми / ідіоматичні вирази залишаються невмотивовані в порівнювальних мовами. Іншими словами, їхню мотивацію неможливо ідентифікувати в даний час на основі їхніх компонентних значень [4, С. 143-146].

Словотворення -- розділ науки про мову, що вивчає склад слів (з яких частин вони складаються) та способи їх творення [2; 9, с. 34].

Більшість слів в українській мові складаються з двох і більше частин (морфем). Кожна морфема має своє значення.

В українській та англійській мовах виділяють морфологічні і неморфологічні способи творення слів [2].

Морфологічні способи творення слів -- основні в обох мовах. До них належать такі типи творення: суфіксальний; префіксальний; префіксально-суфіксальний; безафіксний; складання основ і слів. Нові іменники найчастіше виникають від іменників, прикметників, числівників і займенників [2].

З морфологічної точки зору, іменники в обох мовах характеризуються наявністю системи суфіксів та префіксів, що, як правило, представляють ізоморфну функцію. Ці суфікси поділяються на кілька спільних в українській та англійській мовах підгруп. Серед них виділяють продуктивні та непродуктивні суфікси, власні та запозичені (інтернаціональні), а також різні семантичні групи, які, якщо їх додати до різних коренів чи основ, можуть формувати діючі іменники: -ant: servant; -ent: dependent; -ar: scholar; -er: farmer; -ier: cashier; -or: sailor, -ник: завойовник; -яч-ач: глядач, перекладач; -ець: їздець; -тель: вихователь; -щик/ -чик: гонщик, пайщик [4, с. 198].

Суфіксальний спосіб -- це спосіб творення слів за допомогою суфікса

(слухати -- слухач, listen -- listener ) [4, с. 151].

Префіксальний спосіб -- це спосіб творення слів за допомогою словотворчих префіксів (foresee -- передбачити, extra-natural -- надприродний) [2; 4, с. 153].

Префіксально-суфіксальний спосіб дозволяє створювати слова одночасним додаванням до твірної основи словотворчого префікса і суфікса (вухо -- навушник борг -- заборгованість, reactive --non-reactivation ) [2; 4, с. 154].

Безафіксний спосіб (відкидання значущих частин) - це спосіб творення слів шляхом укорочення твірного слова (переходити -- перехід, to cross -- crossing, великий -- велич) [4, с. 154].

Основоскладання - це такий спосіб творення слів, при якому дві і більше основ поєднуються в одне слово (хмари чесати -- хмарочос, to scrape the sky-- a skyscraper, південь + американець -- південноамериканець,) [2; 4, с. 156].

Складання скорочених слів -- це спосіб творення слів скороченням основ кількох слів: Донбас, Okla (Oklahoma), OPEC (oil producing and exporting countries) [4, C. 159-160]. Повні основи можуть поєднуватися за допомогою сполучних голосних о (після твердих приголосних), е (після м'яких приголосних) та є (якщо основа закінчується на й): паровоз, світогляд, краєвид, зорепад [2].

При неморфологічних способах утворення нового слова відбувається [2]:

· через набуття ним нового значення: корінь (у рослин), корінь (у мат.); root

· через злиття цілого словосполучення; (добра ніч -- добраніч, good night -- good-night);

Отже, в українській та англійській мовах виділяють морфологічні і неморфологічні способи творення слів, де морфологічні способи більш поширені. Найголовніші способи творення іменників: префіксальний; суфіксальний; префіксально-суфіксальний; безафіксний; осново складання; словоскладання; абревіація; перехід з іншої частини мови.



РОЗДІЛ 2. ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА МОРФОЛОГІЧНОЇ БУДОВИ ТА СЕМАНТИЧНИХ ОЗНАК ІМЕННИКА В АНГЛІЙСЬКІЙ ТА УКРАЇНСЬКИХ МОВАХ

2.1 Граматико-морфологічні особливості термінів

З огляду на викладене в теоретичній частині доходимо таких висновків, що іменники у порівнюваних мовах мають свої особливості, деякі з яких відрізняються, тобто є аломорфними, а інші переважно ізоморфні. У цьому розділі йтиметься про спільні та відмінні морфологічні та семантичні ознаки іменників на основі технічної лексики.

Насамперед, необхідно зазначити граматико-морфологічні особливості даних термінів.

Іменник в українській мові характеризується наявністю трьох граматичних категорій: рід, число, відмінок. На відміну від української, іменник в англійській мові не має категорії роду, тому відсутня необхідність порівнювати їх за цією категорією.

Більшість даних термінів (напр., опора/abutment, смуга прискорення/acceleration lane, присадка/additive, домішка/admixture) [10, с. 52] мають як форми однини так і множини, але є окрема група, яку складають терміни, що в англійській мові мають і однину і множину, а в українській вживаються лише у singularia tantum: стирання/abrasion-s, накопичування/accumulation-s, склеювання/adhesion-s, засипання/back-filling-s. Терміни української мови і в однині і множині звучать та пишуться однаково, на відміну від англійських іменників, до яких додається закінчення -s.

Отже, серед технічних термінів, розглянутих у даній курсовій роботі, більша частина має подібні граматико-морфологічні ознаки. Певні розходження присутні у визначенні категорії числа, оскільки в одній мові іменники мають як однину, так і множину, а в іншій можуть приймати лише одну категорію числа. Не менш вагомою відмінністю є відсутність категорії роду в англійській мові: розбивка/alignment, де український іменник має жіночий рід, а в англійському рід визначити неможливо.

2.2 Словотвір та мотивація

Словотвір та мотивація тісно взаємопов'язані, оскільки методи вмотивованості визначають утворення слова шляхом звуконаслідування, додаванням морфем чи об'єднання слів у словосполучення, а словотворення вивчає склад слів та способи їх творення.

Загальновідомо, що більшість слів вмотивовані морфологічних шляхом, тобто додаванням до основи афіксів та флексій: допуск, де корінь «пуск» і префікс «до», тобто слово утворилось внаслідок додавання префіксу до іменника; в англійській мові -- allowance, де іменник утворюється завдяки приєднанню продуктивного суфікса -ance до кореня. Лише деякі терміни утворились внаслідок звуконаслідування: бульба (булькати, бурлити, булькотіння ) /air bubble (to bubble); тріщина (тріск, тріскатися) /crack (to crack, cracking) [10, с. 52].

Визначення мотивації слова морфологічним методом створює необхідність порівняти способи словотворення англійської та української мов.

Значна частина термінів утворена за допомогою додавання афіксів до кореня слова. Якщо порівнювати кількість слів, що утворені звичайним суфіксальним способом, то в англійській мові їх більше, ніж в українській: abut-ment, accel-er-ation, accumul-ation, add-it-ive, adhes-ion, align-ment, allow-ance, appear-ance, back-fill-ing, буль-ка, велич-ин-а, зовніш-н-ість, стриж-ень, осн-ов-а [10, с. 52].

Натомість в українській мові терміни утворені переважно префіксально-суфіксальним способом: с-тир-ання, при-скор-ення, на-копич-ува-ння, при-сад-ка, с-кле-юв-ання, до-міш-ка, на-повн-юва-ч, по-вітро-о-в-тяг-ув-альн-а до-бав-ка, за-сип-ання, в англійській мові їх значно менше: ab-ras-ion, ad-mix-t-ure, en-train-ing.

Завдяки додаванню до кореня лише префікса частіше утворюються дані терміни української мови: до-пуск, пере-різ, під-хід.

Наведені далі приклади ілюструють, що у порівнюваних мовах не рідше зустрічається також і безафіксний спосіб словотворення, тобто за наявності лише кореня слова: опор-а, смуг-а, площ-а, вісь, lane, aggregate, air, agent, alumina cement, amount, approach, axis, back, bar, base, crack.

Присутнє також явище основоскладання: по-вітр-о-в-тяг-ув-альн-а (добавка), цемент-о-бетон, тепл-о-ізол-яція, вантаж-о-підйом-н-ість, fibre-board, honey-comb-ing [10, с. 52].

Отже, на основі проведеного порівняння способів та методів творення технічних термінів англійської та української мов, можна підвести підсумки, що переважна їх кількість утворюється завдяки морфологічній мотивації, але випадки звуконаслідування (onomatopoeia) трапляються також.

Аналіз мовного матеріалу засвідчує, що із загальної кількості (270 слів) іменників-термінів префіксально-суфіксальним способом в англійській мові утворено 142 слова, а в українській - 183 слова; безафіксальним способом в англійській мові утворено 108 слів, а в українській - 74 слова; а за допомогою основоскладання утворено 20 англійських термінів і 12 українських.

Отже, звідси випливає, що афіксальним способом частіше утворюються іменники української мови, а слів, що мають лише корінь та флексію більше в англійській мові. Кількість термінів, утворених шляхом основоскладання, майже однакова у двох порівнюваних мовах.

2.3 Ономасіологічні та семасіологічні характеристики

Відомо, що кожне слово має особливе значення, план змісту та план вираження. Процесами найменувань займається наука ономасіологія, а значеннями слова -- семасіологія.

Ономасіологічна та семасіологічна складова термінів в англійській та українській мовах можуть співпадати, тобто слово має однаковий спосіб найменування і має те саме значення в обох мовах: наповнювач/aggregate, підхід/approach, вісь/axis, домішка/admixture, розбивка/alignment основа/base, балка/beam,трос/cable.

Ономасіологічна складова може бути ширшою в одній із мов, тобто мати в своїй назві різну кількість слів: buoyancy/підйомна сила, excavation/земляні роботи, lane/смуга руху, air-bubble/бульба, air-entraining agent/повітровтягувальна добавка, alumina cement/бокситоцемент, amount/величина площі перерізу, back-filling/засипання. Але є випадки, коли ономасіологічна складова збігається: beam strength/балочна міцність, expansion joint/температурний шов, cellular rubber/пориста гума, lean mix/ пісна суміш, acceleration lane/ смуга прискорення, abrasion/стирання, adhesion/склеювання, base/основа [10, с. 52].

Семасіологія також може бути як однаковою, тобто слова обох мов налічують ідентичну кількість значень або різною, коли термін однієї з порівнюваних мов має більше значень: appearance/зовнішність, зовнішній вид, вигляд, bar/стрижень, стержень, batch/заміс, дозування, bond/з'єднання, об'єднання, щеплення, care/ретельність, піклування, дбання, elevation/відмітка, рівень, impact/удар, товчок, compression/стиснення, стиск, затиснення, sealing, compaction/ущільнення, stress, strain/напруження, cork, plug, stopper/пробка [10, с. 52].

Отже, обидві мови налічують величезну кількість слів, що, в свою чергу, мають синоніми, які визначають семасіологію слова. Розглядаючи ономасіологію термінів, бачимо, що найменування можуть мати різну кількість слів у двох мовах. Але є значна кількість випадків, коли семасіологія та ономасіологія даних тернів співпадає.



ВИСНОВКИ

Іменник з-поміж інших частин мови виділяється своїм категоріальним значенням, специфічними морфологічними категоріями, синтаксичними властивостями і характерними словотворчими суфіксами. Дана курсова робота присвячена дослідженню однієї з актуальних проблем морфології української та англійської мов: морфологічних та семантичних ознак іменника.

Більша частина іменників, що являють собою технічні терміни, має подібні граматико-морфологічні ознаки, але певні розходження присутні у визначенні категорії числа, оскільки в одній мові іменники мають як однину, так і множину, а в іншій можуть приймати лише одну форму. Також вагомою відмінністю є відсутність категорії роду в англійській мові, що усуває необхідність порівняння одиниць за цим критерієм.

Переважна кількість досліджених іменників утворюється внаслідок морфологічної мотивації, але випадки звуконаслідування трапляються також. Аналіз мовного матеріалу показує, що в англійській мові терміни утворюються головним чином за допомогою суфіксального та безафіксного способу словотвору, а іменники української мови -- суфіксально-префіксального і рідше - безафіксального. Невелика група термінів утворена способом основосладання.

Дослідження та вивчення низки теоретичних джерел та результати аналізу дали змогу зробити такі висновки і узагальнення, що при перекладі технічних термінів порівнюваних мов можуть виникати певні труднощі, зокрема через різні способи словотворення та семасіологію, але, якщо знати значення слів та найпродуктивніші суфікси та префікси обох мов, тоді існують шляхи подолання проблем перекладу.



СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Горпинич В.О. Морфологія української мови [підручник] / В. О. Горпинич. - К. : Академія, 2004. - 335 с.

2. Довідник з української мови. - Режим доступу: http://javot.net/mova/slov.htm

3. Іменник. - Режим доступу : http://uk.wikipedia.org/wiki/ Іменник.

4. Корунець І.В. Порівняльна типологія англійської та української мов [навч. пос.]/Ілько Вакулович Корунець. - Вінниця : Нова Книга, 2003. - 464 с.

5. Кочерган М. П. Вступ до мовознавства [підручник] / М. П. Кочерган. - К. : Видавничий Центр "Академія", 2001. - 368 с.

6. Мудричнич С.Ю. Типологія частин мови в українській та англійській мовах/С.Ю. Мудричнич. - Режим доступу: http://philolog.­univ.­kiev.­ua/­php/­4/­7/­ Studia_Linguisti­ca_ 5_1/­197_200. ­pdf

7. Найпродуктивніші суфікси. - Режим доступу : http://www.refine.org. ua/pageid-4698-1.html

8. Ономасіологія й семасіологія основні аспекти лексичної семантики. Режим доступу : http://lection.com.ua/leksikologiya/leksikologiya-i-fonetika-ukrainskoi-movi/onomasiologiya-y-semasiologiya-osnovni-aspekti-leksichnoyi-semantiki

9. Плющ М. Я. Граматика української мови. І частина. Морфеміка. Словотвір. Морфологія [підручник] / М. Я. Плющ. - К. : Вища школа, 2005. - 285с.

10. Ровніна Н. І. Цементно-бетонні покриття в сучасному дорожньому та аеродромному будівництві [учбовий посібник] / Н. І. Ровніна. - К. : НТУ, 2002. - 100с.

11. Частини мови. - Режим доступу : http://uk.wikipedia.org/wiki/ Частини _мови

Размещено на Allbest.ru