Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Відомим є той факт, що у лексиці народу відображаються його уявлення, головні цінності, культурно-національні особливості. Це все дозволяє розробляти нові лінгвістичні теорії, в основі яких лежить розуміння мови як певної моделі культури. Адже де, як не в мові, не в особливих мовних зворотах, народ має змогу розкрити свою ментальність, показати світобачення та ставлення до різноманітних явищ та проявів життя, що його оточують.

Однією з найцікавіших наук є лексикологія. Власне лексикологія - вивчає словниковий склад мови в цілому, його кількісний обсяг, походження, систему. Тому й існують різні галузі (чи розділи) науки про лексику:

1) семасіологія - досліджує семантику, тобто значення слів, природу і типи цих значень;

2) етимологія - встановлює походження слів, зміни в їхньому значенні й звуковому оформленні, зв'язки з іншими словами цієї та інших споріднених мов;

3) ономастика - розглядає власні назви людей (антропоніміка) та місцевостей (топоніміка), їхнє походження, первісне значення;

4) фразеологія - вивчає стійкі сполучення слів;

5) лексикографія - узагальнює досвід укладання словників.

К.П. Смоліна, виявляючи значення слова «побут», самим детальним чином аналізує смислову структуру цього слова, визначає семного складу значень.

Іменник «побутов» (пор. рід найбільш древня його форма) і «побут» є найдавнішими словами, співвідносяться у російській з позначенням майна. У «Юридичному лексиконі» Я. Гурлянда (1885) іменник «побутов» трактується як «старовинно-російський термін, значущий: пожитки, скарб» [19, с.83] Досліджений К.П. Смоліно матеріал підтверджує це визначення. Слова «побутов», «побут» вживаються у значенні «рухоме майно». Семного складу цього значення включає чотири семи: 'матеріальні цінності', 'матеріальні цінності в їх сукупності', 'певний вид майна', 'приналежність' [19, с.83]. Мабуть, слово «побут» співвідноситься зі значенням слів «жирний», «здоровий», тому що «Здороветь» і «товстіти» може тільки той, хто має 'достаток, майно'.

У пам'ятках давньоруської мови ХІ - XII століть слова «побутов» і «побут» вживалися вкрай рідко, в основному в значенні «рухоме майно». Це слово не вживається ні в церковно-юридичній літературі, ні в офіційно-ділової писемності.

За словами К.П. Смоліно, у всіх відомих роботах початок семантичної еволюції цього слова пов'язується з XVIII століттям, що, на її думку, є не зовсім точним. Це слово міститься ще в матеріалах XVI століття, які виявляють і більш вузьку його семантику [19, с.86].

Побутова лексика - лексика, до складу якої входять слова, називають предмети і явища, поширені в побуті всіх груп населення. В українській мові до побутової лексики належать назви житла, меблів, господарчі предмети (хата, будинок, кімната, вітальня, диван, стіл, стілець, подушка, ковдра, плита, кочерга, віник), одягу і взуття (сукня, спідниця, пальто, туфлі, чоботи, черевики), їжі й напоїв (юшка, куліш, борщ, салат, млинці, печеня, компот, узвар, вино, пиво), посуду та кухонного начиння (горщик, глечик, каструля, макітра, виделка, ложка), свійських тварин і птахів (кінь, віл, корова, коза, свиня, порося, курка, півень), знарядь праці (граблі, коса, лопата, сапа, сокира, пилка), трудових процесів і дій (варити, пекти, мити, шити, рубати), назви звичаїв, обрядів, ігор, розваг (весілля, іменини, хрещик, гилка) та ін. Переважно більшість побутової лексики становлять загальновживані слова. Помітне місце в її складі займають і лексичні діалектизми,зокрема етнографізму різних регіонів України (обійстя, тайстра, кресаня, баняк, флояра, трембіта). Порівняно невелику частку становлять іншомовні слова як назви реалій з життя і побуту різних народі (аул, сакля, юрта, домбра, бринза, кухва, піала, манто, джин, віскі). Побутова лексика змінюється звичайно із зміною побуту їх носіїв. Частина побутових назв, у зв'язку з виходом з ужитку відповідних реалій, переходить до розряду застарілих слів (постоли, свита, жупан). Натомість побутова лексика поповнюється новими словами (міксер, дискотека).

Розмовно-побутова лексика відрізняється від міжстилевой своєї специфічної експресивно-стилістичним забарвленням (фамільярності, лайливості, іронії, жарту, ласки, презирства і т. д.).

Слова розмовно-побутової лексики, називаючи що-небудь, дають також і певну оцінку званого побутової. Лексика побутової сфери зазвичай не є оціночною.

До розряду книжної лексики слова побутової сфери не можна віднести з тієї причини, що книжна лексика має стилістичне забарвлення книжності, навіть уживаючись в усному мовленні. Самі по собі слова побутової сфери експресивно-стилістичного забарвлення не мають, але вживаючись у певних контекстах вони її купують. Так, наприклад, багато авторів вживають такі слова у своїх творах для вираження авторської іронії, гумору, для різних протиставлень. Такі слова на тлі лексики «високого» стилю здаються стилістично зниженими. І це додає художнього твору певну експресивність.

Подання про значущості кола лексики побутової сфери в літературній мові XVIII століття може дати короткий перелік її тематичних груп, наявної у статті Г.П. Князькова:

· Слова-назви страв: пряники, тюря, розмазня, окрайчик, сайка;

· слова-назви напоїв, переважно хмільних: брага, збитень, мед, єрофей, сивуха;

Цей перелік, на думку Г.П. Князькова, може бути продовжений.Таким чином, можна зробити висновок про те, що до лексики побутової сфери належать слова, що є іменами іменниками, які називають предмети і явища побуту, звичаї, матеріально-культурні цінності.

Функції побутової лексики в художніх творах різноманітні. За спостереженнями Г.П. Князькова, в травестірованних поемах кінця XVIII століття вона найчастіше використовується для створення побутових картин. Така лексика зустрічається у портретних замальовках, а також у порівняльних зворотах [10, с.170]. Назви їжі та напоїв досить широко вживаються в мовленні, що дозволяє нам робити висновки про світосприйняття та ментальність певного народу. Саме у назвах їжі та напоїв великою мірою відображено національну картину світу. На сьогоднішній день величезними темпами зростає інтерес до номінації національної їжі та напоїв, що і обумовлює актуальність теми дослідження.

Метою роботи є опис назв їжі й напоїв, засвідчених у тлумачному словнику української мови у чотирьох томах.

Для досягнення мети були поставлені такі завдання:

1) з'ясувати дефініцію терміна «побутова лексика» у мовному аспекті;

2) подати загальну характеристику назв їжі та напоїв, класифікацію та висвітлити історію дослідження.

3) зібрати та класифікувати назви їжі та напоїв в українській мові

Об'єкт дослідження - побутова лексика сучасної української мови.

Предмет дослідження - назви їжі й напоїв у сучасній українській літературній мові.

Матеріалом дослідження стало 202 номінативні одиниці на позначення їжі й напоїв, зафіксованих у тлумачному словнику у чотирьох томах.

Методи дослідження Для розв'язання поставлених завдань використано як основний описовий метод; також було взято до уваги методику квантитативного аналізу.

Практичне значення роботи Матеріал дослідження може бути використаним під час укладання словників побутової лексики сучасної української мови, під час викладання спеціальних курсів з лексикології та культури мовлення.

Структура роботи Дослідження складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури.

1. Побутова лексика, як об'єкт лінгвістичного аналізу

Лексика мови з погляду експресивно-стилістичної точки зору, поділяється на міжстилеву, розмовно-побутову і книжкову.

1.1 Міжстилева лексика

Багата своїми виразними можливостями і семантичною ємністю, лексика мови являє собою складне і різноманітне явище не тільки з погляду походження, соціально-діалектного характеру і важливості в загальній системі мови, але і з погляду експресивно-стилістичної. Стилістичні розшарування лексики і розходження слів по експресивному фарбуванню тісно зв'язане з тим, що мова являє собою сукупність декількох стилів, різних по тим мовним засобам і прийомам (у першу чергу лексичними), що беруться для висловлювання визначеного змісту. Застосування тих, а не інших засобів мови обумовлюється, як відомо, тією областю і ситуацією, у якій розгортається мовне спілкування. Мета повідомлень, що ставить перед собою той, що говорить чи пише, змушує його відбирати з загальнонародної мови таку лексику, що була б найбільш діюча, найбільш виразна, найбільш придатна для поставленої задачі.

Саме тому кожний зі стилів мови характеризується визначеною системою лексичних засобів. Класифікація лексики з її стилістичної сторони звичайно ускладнюється її класифікацією з погляду експресивної. Це зовсім природно, тому що кожен стиль має свої, йому лише властиві експресивні особливості. Наприклад, що такому стилю, як науковий, буде далека емоційно пофарбована лексика; навпроти, для стилю художньої літератури така лексика буде одним з найбільш характерних ознак.

У переважній більшості випадків саме емоційна характеристика слова й експресивні особливості визначають його стилістичне вживання. З погляду експресивної, слова поділяються на розряди і групи по їх експресивному фарбуванню, що поясняється тим, що в слові іноді спостерігається не тільки вказівка на будь-яке явище дійсності, але і висловлюється відношення розмовника до цього явища. Саме супровід назви визначеним оцінним моментом і створює в слові те чи інше емоційно-експресивне фарбування (презирство, несхвалення, зневагу, жарт, іронію, ласку).

З погляду експресивно-стилістичної, у лексиці мови виділяють такий шар слів, що є міжстилевим, що має застосування у всіх стилях мови, і являє собою розряд слів експресивно не пофарбованих, емоційно нейтральних. Міжстилеві слова є назвами життєво важливих явищ дійсності без будь-якої їхньої оцінки - це чисті найменування предметів, якостей, дій. З огляду на експресивну нейтральність такої лексики, її нерідко називають нейтральною лексикою.

1.2 Розмовно-побутова лексика

Розмовно-побутова лексика вживається в невимушеній бесіді. Вживання її в писемній мові обмежено стилями художньої літератури і публіцистики, де вона використовується з визначеними художньо-виразними цілями. Всіляке вживання розмовно-побутової лексики в книжковій мові додає даному контексту розмовний відтінок, і розмовно-побутові слова відчуваються в ньому як елементи, якщо йому зовсім не далекі, так принаймні сторонні.

Розмовно-побутова лексика поділяється на 2 розряди:

· загально народну розмовно-побутову лексику

· розмовно-побутову лексику, чи соціально діалектно обмежену

Це - діалектизми. Розмовні професіоналізми й арготизми. Серед лексичних шарів обмеженого вживання, що є лексичними факторами мови, однієї будь-якої групи людей, іноді дуже широкої, особливе місце належить лексиці діалектної. Під діалектною лексикою маються на увазі такі слова, що не входять у загальнонародну лексичну систему, а є приналежністю одного чи декількох діалектів мови. Діалектна лексика є лексикою позалітературною, лексикою усної розмовно-побутової мови будь-якої частини народу, об'єднаного територіальною спільністю.

Діалектизми, що вживаються в художній літературі, усвідомлюються як чужі і сторонні літературній мові, своєрідні мовні інкрустації, вживані звичайно у визначених стилістичних художньо-виразних цілях. Всередині діалектної лексики можна намітити кілька типів слів в залежності від того, що відповідає тому чи іншому діалектному слову в літературній мові.

З цього погляду в ній виділяються власне лексичні діалектизми, лексико-фонетичні, лексико-словотворчі, семантичні й етнографічні.

Прфесіоналізми - це слова, що є приналежністю мови визначеного колективу, що об'єднаний будь-якою виробничою діяльністю, чи спеціальністю чи професією.

У їх склад входять словникові одиниці, відомі не всьому народу, і вживані однією будь-якою професійною групою (медичні працівники, юристи, моряки). Професіоналізм позначає спеціальні поняття, знаряддя чи продукти праці, виробничі процеси. Тому їх іноді називають спеціальними словами чи термінами. Як і діалектизми, професіоналізми складають такий шар слів лексикі мови, сфера вживання яких є обмеженою. Однак вони серйозно відрізняються від діалектизмів.

Сфера їхнього вживання обмежена не териториальністю, а соціально; вони входять до складу лексики літературної мови. У ряді випадків сфера вживання тих чи інших професіоналізмів розширюється настільки, що вони втрачають свій особливий характер вживання і перетворюються в загальнонародні слова. Таке входження спеціальних термінів у загальне вживання порозумівається або широким поширенням спеціального предмета і поняття, або метафоричним вживанням їх для позначення раніше не називаних ними предметів і явищ дійсності.

Як слова, що стали з професіоналізмів загальновживаними завдяки широкому поширенню спеціальних предметів і понять, що ними позначаються. Професіоналізми вживаються звичайно в усному мовленні представників будь-якої професії, спеціальності й у науково-технічних стилях письмової мови. Можливі професіоналізми й у стилі публіцистики і художньої літератури, однак також вони можуть бути виправдані лише як визначений стилістичний засіб для зображення трудової діяльності чи мовної характеристики персоналу. Використання професійної лексики повинне бути розумним.

Арготизми. Під арготизмами варто розуміти такі соціально обмежені у своєму вживанні слова, що є емоційно-експресивним вираженням того, що стилістично нейтрально обертається загальновживаними словами.

Арготизми відрізняються від професіоналізмів наступними рисами:

1) вони завжди являють собой слова, що є не основними, а рівнобіжними позначеннями будь-якого явища дійсності.

2) це означає, що поруч з ними завжди існують синоніми загально-народного вживання.

Всім без винятку арготизмам присуща яскрава експресивно-стилістична зафарбованість. Внаслідок експресивно-стилістичної зафарбованості арготизми мають звичайно значно більш широке поширення і легко переходять у просторіччя, розмовно-побутову мову, не зв'язану суворими літературними нормами. По експресивних стилістичних властивостях арготизми аналогічні вульгаризмам.

Загальнонародна розмовно-побутова лексика включає у свій склад дві групи слів:

1) розмовно-літературну лексику, що поєднує слова розмовно-побутового характеру, що не порушують норм літературного вживання;

2) простонародну лексику, характерну для простої невимушеної мови, не звязаної суворими нормами.

Від міжстилевої лексики, однаково характерної для усної і писемної мови, розмовно-літературна і просторічна лексика відрізняється своїм специфічним експресивно-стилістичним фарбуванням. Слова розмовно-побутової лексики, називаючи що-небудь, дають також і визначену оцінку називаного. Розмежовуючи в загальнонародній розмовно-побутовій лексиці лексику розмовно-літературну і просторічну, варто мати на увазі, що межі між цими розрядами дуже хиткі і рухливі й в існуючих словниках встановлені далеко не завжди.

1.3 Книжна лексика

До розряду книжної лексики входять такі стилістично обмежені і закріплені у своєму вживанні слова, що зустрічаються переважно в писемній мові. Застарілі слова. Зникнення в мові слів і окремих значень являє собою складне явище, що відбувається повільно і не відразу. Втрата слова чи його значення - наслідок тривалого процесу архаізації відповідного мовного факту, коли він з явища активного словникового запасу спочатку робиться надбанням пасивного словника, і лише потім поступово забувається і зовсім зникає з мови. лексика страва семантичний

Цей процес не являє собою прямолінійного процесу, у ряді випадків застарілі слова згодом знову повертаються в активний запас лексики мови.

Природно, що велике значення в ступені застарілості того чи іншого слова й окремого значення має час виходу його з активного вживання. У великій мірі вони визначаються також:

1) місцем даного слова з відповідним значенням у номінативній системі загальнонародної мови;

2) первісною поширеністю слова і тривалістю споживання в складі активного словника;

3) наявністю чи відсутністю ясним і безпосереднім зв'язком з родинними словами.

Крім того, що застарілі слова різні по ступеню своєї архаїчності, вони відрізняються один від одного причинами, внаслідок яких вони застаріли. Виділяють дві основні категорії слів:

-історизми;

-архаїзми.

Таким чином, чітко просліджується неоднорідність лексики мови. Слова розрізняються між собою не тільки тим, відкіля і коли вони з'явилися в мові, життєво важливі це слова чи ні, але і тим, що вони виявляються різнорідними в ряді випадків по своєму стилістичному вживанню й експресивної зафарбованості.

2. Загальна характеристика їжі й напоїв

Вивчення різних сторін матеріальної культури, її етнічної специфіки - одне з найважливіших і традиційних напрямів вітчизняної етнографії. Етнографія - наука, основним об'єктом вивчення якої є народи світу. Однак таке уявлення про дослідницький об'єкті етнографії встановилося далеко не відразу. У минулому одні вчені вважали її об'єктом людини, інші - культуру, треті - суспільство. Накопичено величезний матеріал з сільського житла, по народному одязі. На цьому тлі досліджень у галузі харчових традицій видано порівняно небагато.

Їжа - це той елемент матеріальної культури, в якому більше інших зберігаються традиційні риси, з них більш за все пов'язані уявлення народу про свою національну специфіку, і в той же час він легше й швидше інших піддається запозичень, варіацій, модифікаціям і новацій.

Етнографічний підхід до вивчення їжі відрізняється, наприклад, від кулінарного, зокрема, тим, що етнографів їжа цікавить не з точки зору технології її приготування чи порівняльної поживної цінності, а як явище повсякденне, пов'язане з іншими аспектами життя і відбиває взаємини людей, норми і форми поведінки, традиційні для даного суспільства. Для етнографа важливо не тільки те, що люди їдять, а й те, як вони це роблять, як вони, наприклад, сідають за стіл, яку начиння і посуд воліють, як її використовують. Будь-яка спільна трапеза, будь то сімейний обід або обід об'єдналися для виконання трудового завдання людей чи попутників, не кажучи вже про святкових застіллях, що виходять за рамки повсякденності, є не просто колективне насичення. У будь-якому випадку це дійство з певним знаковим змістом, що має на увазі констатацію того, що присутні приймають і поділяють традиційні для даного етносу етичні та естетичні норми поведінки, а отже, належать до однієї культурної спільності і виявляють певний мінімум доброзичливості один до одного. У разі сімейної трапези або трапези постійного робочого або будь-якого іншого колективу до цього додається і визнання і запровадження кожного її учасника своєї приналежності до цього колективу. Особлива ситуація створюється, коли на трапезі постійно спілкуються між собою людей присутній гість або коли на трапезу збираються не тільки члени сім'ї, але більш широке коло родичів або взагалі осіб, які перебувають в якій-небудь структурної спільності. У будь-якому випадку трапеза як дійство має більш-менш традиційно дотримуваний і усвідомлюваний сценарій з явним розподілом ролей, з включенням певних знакових форм поведінки. Все це, разом узяте, складає загальну сукупність етикету, церемоніалу, етичних та естетичних нормативів трапези.

Українська кухня - національна кулінарія, яка має свою давню історію та славиться різноманітністю, нараховує сотні рецептів: борщі й пампушки, паляниці й галушки, вареники й ковбаси, печені та напої з фруктів і меду, відомі далеко за межами України. Деякі страви мають багатовікову історію, як-от, наприклад, український борщ.

Багато особливостей української кухні були зумовлені способом життя народу, переважна більшість якого займалась важкою хліборобською працею. Важка праця потребувала ситної, калорійної їжі. Тому для української кухні характерні страви багаті і на білки, і на жири, й на вуглеводи. Примхи ж національного характеру вимагали, аби ця їжа мала бути смачною. Тим-то для більшості страв характерний складний набір компонентів (так, у борщі їх нараховується до 20), а також комбінування декількох способів теплової обробки продуктів (смаження, варіння, тушкування, запікання). Така технологія обумовлює неповторні смакові якості, аромат і соковитість страв української кухні.

В XVIII столітті в Україні дуже широко поширюється картопля, що використовується для готування перших та других страв і гарнірів до рибних і м'ясних страв. Хоча цей овоч і не став в Україні, на відміну від Білорусії, «другим хлібом», однак знайшов широке застосування, і з цього часу практично всі перші блюда починають готуватися з картоплею.

Кожному з етнографічних районів України властиві свої особливості кухні, зумовлені географічними умовами та традиціями.

2.1 Назви гарячих страв

До лексико семантичної групи гарячих страв входить 48 номінативних одиниць. Найпопулярнішими гарячими стравами є, безперечно, ті, які зустрічаються на території України. Також цю групу ми поділяємо на підпункти:

· М'ясні (засвідчено 29 номінативних одиниць)

Бекон, беф-строган, бігос, біфштекс, буженина, верещака(страва з свинячої грудинки), гусака, драглі, душенина, завиванець, каплун, кнелі, котлета, крученики, лангет, лярд, отрібка, печеня, ромштекс, ростбіф, рулет,сало, фрикаделька, фрикасе, чебурек, шашлик, шинка, шкварка, шпудра.

З м'ясних продуктів використовується в першу чергу свинина, потім - яловичина і птиця. М'ясо споживається у різному вигляді, найчастіше смажене і тушковане. М'ясна кулінарія завжди була в Україні на високому рівні. Популярні у нас і такі страви, як голубці, печеня по-домашньому, українські битки, шпигована часником та салом буженина, тушкована з капустою і салом свинина, бігос, крученики, завиванці, фарширована птиця. Особливо смачні характерні для України страви з м'яса, що готуються в череп'яних горщиках. Взагалі для української кухні характерно широко використовувати м'ясо для приготування і перших, і других страв.

· Рибні (засвідчено 2 номінативні одиниці)

просіл, фаршмак.

Здавна важливе місце в харчуванні українців займає риба. Улюблені страви -- карась, запечений у сметані, щука тушкована з хроном, короп, тушкований з цибулею в сметані, судак, запечений із грибами й раками, рибні крученики, короп, фарширований грибами і гречаною кашею тощо. Активно використовується морська риба та інші дари моря.

· Юшка (засвідчено 17 номінативних одиниць)

Бланда, борщ, бульйон, голощак, замішка, капусняк, картоплянка, крупник, куліш, окрошка, поросіння, солянка, суп, харчо, холодник, щі,

З м'ясних продуктів використовується в першу чергу свинина, потім -- яловичина і птиця. М'ясо споживається у різному вигляді, найчастіше смажене і тушковане. М'ясна кулінарія завжди була в Україні на високому рівні. Популярні у нас і такі страви, як голубці, печеня по-домашньому, українські битки, шпигована часником та салом буженина, тушкована з капустою і салом свинина, бігос, крученики, завиванці, фарширована птиця. Особливо смачні характерні для України страви з м'яса, що готуються в череп'яних горщиках. Взагалі для української кухні характерно широко використовувати м'ясо для приготування і перших, і других страв.

Важливу галузь селянського господарства складало тваринництво -- доглядання корів, овець, кіз та свиней. Адже важливим харчовим продуктом було молоко, в той час як м'ясо вживали лише у свята. Споживання птиці (курей, гусей, качок) та яєць було також обмеженим: їх здебільшого продавали.