Сутність спілкування. Спілкування і комунікація. Функції спілкування

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДОНБАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра української мови

Реферат

з дисципліни: «Українська мова»

на тему: «Сутність спілкування. Спілкування і комунікація. Функції спілкування»

Виконав ст. гр. ГІ - 10 - 1

Войченко Г.О.

Перевірила: Харченко І.С.

Алчевськ, Дон ДТУ

2011

Зміст

спілкування комунікативна взаємодія функція

Вступ

1. Сутність спілкування

2. Спілкування і комунікація

3. Функції спілкування

Висновок

Список використаних джерел

Вступ

Спілкування - це складний процес встановлення та розвитку контактів між людьми, взаємодії особистостей, в основі якого лежить обмін думками, почуттями, волевиявленнями з метою інформування.

Отже, спілкування - це «цілеспрямований, соціально зумовлений процес обміну інформацією між людьми в різних сферах їхньої пізнавально-трудової та творчої діяльності, який реалізується переважно за допомоги вербальних засобів».

Спілкування зазвичай спрямоване на досягнення певного результату, вирішення конкретної проблеми або реалізацію професійної цілі. Воно є необхідною умовою будь-якої діяльності. Через спілкування відбувається навчання й виховання людини, засвоєння нею різних форм соціального досвіду, норм і правил поведінки, традицій і звичаїв.

1. Сутність спілкування

Наприкінці XX -- на початку XXI ст. у психологічній науці посилюється увага до методологічних, теоретичних і експериментальних проблем психології спілкування. Це спричинено тим, що без глибокого наукового розуміння процесу спілкування неможливо створити загальну теорію формування психіки людини та її розвитку як особистості, розробити науково обґрунтовані методичні рекомендації для практичної роботи у сферах навчання і виховання, праці, дозвілля, охорони здоров'я. Тому спілкування є базовою категорією психологічної науки.

Люди постійно взаємодіють між собою, що є необхідною передумовою задоволення їх потреб. Жодна людська спільнота не може ефективно діяти, якщо індивіди, які до неї належать, не встановлять між собою контакт і не досягнуть належного взаєморозуміння. Вся історія людства є історією взаємодії людей. Однією з найважливіших форм такої взаємодії є спілкування.

Спілкування -- процес взаємодії між двома чи кількома особами, що полягає в обміні інформацією пізнавального чи емоційно-оцінного характеру.

У спілкуванні реалізується потреба однієї людини в іншій. Через нього люди організовують різні види теоретичної та практичної діяльності, обмінюються інформацією, досягають взаєморозуміння, взаємно впливають одне на одного, формують свій світогляд. У спілкуванні вони розвиваються фізично і духовно, формуються як суспільні суб'єкти.

Діяльність і спілкування. Поширеним є розуміння спілкування як діяльності. Про це свідчать такі часто вживані вирази, як «комунікативна діяльність», «діяльність спілкування», «спілкування як вид діяльності» тощо. При цьому на процеси спілкування намагаються поширювати теоретичні твердження, розкриті при вивченні предметно-практичної діяльності.

Проте аналіз спілкування тільки в системі понять діяльності має труднощі. Так, одним із найважливіших чинників діяльності є мотив. Коли розглядати навіть найпростіший варіант спілкування між двома індивідами, то виявляється, що кожен із них, вступаючи в спілкування, має свій мотив. Ці мотиви, як і цілі, не збігаються. Виникає питання: чий мотив стає мотивом їх спілкування? Відповідаючи на нього, слід врахувати, що мотиви і цілі в спілкуванні можуть як зближуватися за змістом, так і віддалятися. Отже, вже із самого початку виявляється неможливість аналізувати спілкування в поняттях діяльності. Не менші труднощі виникають і при визначенні суб'єкта і об'єкта. Ось чому спілкування як процес є не тотожним діяльності і потребує специфічного підходу.

Виконуючи спільну діяльність, індивід об'єднується з іншими людьми, спілкується з ними, добивається взаєморозуміння, повідомляє якусь інформацію, одержує повідомлення від інших. При цьому спілкування є частиною діяльності, її інформаційним аспектом, комунікацією. Це спілкування першого роду.

Але, створивши продукт (машину, пісню, книгу), куди ввійшло спілкування як комунікація, людина через нього представляє свою індивідуальність іншим людям, продовжує себе в інших. Створений предмет одночасно є і предметом діяльності, й засобом утвердження людини в суспільному житті, бо його виготовили для інших людей. Він опосередковує стосунки між людьми: спілкування стає виробництвом спільного продукту -- у ньому втілюються частини Я виробника й споживача. Це спілкування другого роду. Якщо спілкування першого роду було частиною спільної діяльності, то щодо спілкування другого роду ця діяльність є істотним аспектом. Отже, спілкування і діяльність утворюють нерозривну єдність.

2. Спілкування і комунікація

Уся система ставлення людини до інших людей реалізується у спілкуванні. Поняття «спілкування» є одним із центральних у системі психологічного знання: Соціальна функція спілкування полягає в тому, що воно виступає засобом передання суспільного досвіду. Його специфіка визначається тим, що в процесі спілкування суб'єктивний світ однієї людини розкривається для іншої, відбувається взаємний обмін діяльністю, інтересами, почуттями та ін.

У спілкуванні людина формується і самовизначається, виявляючи свої індивідуальні особливості. Результат спілкування -- налагодження певних стосунків з іншими людьми. Завдяки спілкуванню здійснюється інтеграція людей, виробляються норми поведінки, взаємодії. Зв'язок людей у процесі спілкування є умовою існування групи як цілісної системи. Спілкування координує спільні дії людей і задовольняє потребу в психологічному контакті.

Потреба у спілкуванні є однією з первинних потреб дитини. Вона розвивається від простих форм (потреба в емоційному контакті) до більш складних (співробітництво, інтимно-особисте спілкування). В процесі індивідуального розвитку змінюються мотиви спілкування. М.І. Лісіна окреслила такі стадії розвитку потреби дитини в спілкуванні: потреба в увазі та доброзичливості дорослого (перше півріччя життя), у співробітництві (ранній дошкільний вік), у зацікавленості дорослого запитами дитини (молодший та середній дошкільний вік), у взаєморозумінні та співпереживанні (старший дошкільний вік). Основні мотиви у спілкуванні дітей дошкільного віку -- пізнавальні, ділові та особистісні.

Комунікація - процес двостороннього обміну інформацією, що веде до взаємного розуміння. Комунікація - у перекладі з латині означає «загальне, розділяється зі всіма». Якщо не досягається взаєморозуміння, то комунікація не відбулася. Щоб переконатися в успіху комунікації, необхідно мати зворотний зв'язок про те, як люди вас зрозуміли, як вони сприймають вас, як ставляться до проблеми.

Комунікативна взаємодія людей відбувається переважно у вербальній (словесній) формі - в процесі мовного спілкування. Його особливість полягає в тому, що воно за формою і за змістом спрямоване на іншу людину, включене в комунікативний процес, є фактом комунікації. Вербальна комунікація може бути спрямована на окрему людину, певну групу (чи навіть не мати конкретного адресата), але в будь-якому разі вона має діалоговий характер і являє собою постійні комунікативні акти.

У процесі спілкування мовлення виконує також інформативну функцію. Виділяють інформацію інструментальну, що стосується безпосередньо засобів розв'язання певного завдання, та експресивну, що торкається оцінок, само оцінок, емоційних зв'язків між членами групи (тобто цей вид інформації має соціально-емоційний характер). Інструментальна інформація більше пов'язана з регуляцією власне діяльності. З допомогою експресивної інформації активно регулюється взаємодія між членами групи. Між цими двома видами інформації важко провести чітке розмежування, може йтися скоріше про перевагу одного з цих видів, що визначається конкретними умовами діяльності та взаємодії.

Мовлення є засобом емоційного впливу, який стимулює або гальмує дію певного члена групи. Емоційно-позитивний вплив (заохочення) та емоційно-негативний вплив (покарання) регулюють спільні дії партнерів. Це сприяє кращому розумінню ситуативних цілей, що поліпшує ефективність групової діяльності. Без застосування комунікативних категорій "схвалення" та "несхвалення" неможлива ніяка координація спільної діяльності.

3. Функції спілкування

У характеристиці спілкування важливими є його функції. Б. Ломов виділяє три групи таких функцій - інформаційно-комунікативну, регуляційно-комунікативну та афективно-комунікативну.

Інформаційно-комунікативна функція охоплює процеси формування, передання та прийому інформації. Реалізація цієї функції має кілька рівнів. На першому здійснюється вирівнювання розбіжностей у вихідній інформованості людей, що вступають у психологічний контакт. Другий рівень - передання інформації та прийняття рішень. На цьому рівні спілкування реалізує цілі інформування, навчання та ін. Третій рівень пов'язаний із прагненням людини зрозуміти інших. Спілкування тут спрямоване на формування оцінок досягнутих результатів (узгодження - неузгодження, порівняння поглядів тощо).

Регуляційна-комунікативна функція полягає в регуляції поведінки. Завдяки спілкуванню людина здійснює регуляцію не тільки власної поведінки, а й поведінки інших людей, і реагує на їхні дії. Відбувається процес взаємного налагодження дій. Тут виявляються феномени, властиві спільній діяльності, зокрема сумісність людей, їх спрацьованість, здійснюються взаємна стимуляція і корекція поведінки. Регуляційно-комунікативну функцію виконують такі феномени, як імітація, навіювання та ін.

Афективно-комунікативна функція Характеризує емоційну сферу людини. Спілкування впливає на емоційні стани людини. В емоційній сфері виявляється ставлення людини до навколишнього середовища, в тому числі й соціального.

Однією з особливостей спілкування є формування міжособистісних стосунків.

Виходячи з названих вище функцій, Г. Андрєєва виділяє три сторони спілкування: комунікативну (обмін інформацією), інтерактивну (взаємодія) та перцептивну (розуміння людини людиною).

Комунікативна сторона спілкування тісно пов'язана з обміном інформацією, проте не може бути вичерпно розкрита з точки зору інформаційної теорії. Спілкування - це не тільки прийом та передання інформації, а й стосунки принаймні двох осіб, де кожна є активним суб'єктом взаємодії. Крім обміну інформацією, відбувається орієнтація на іншого, тобто аналізуються мотиви, цілі, установки об'єкта інформації (іншого суб'єкта). В акті міжособистісної комунікації важливу роль відіграють значущість інформації, прагнення сприйняти її загальний зміст.

Ще одна особливість комунікативного процесу полягає в тому, що завдяки знаковій системі партнери по спілкуванню впливають один на одного. При цьому ефективність комунікації залежить від міри цього впливу, тобто йдеться про зміну типу відносин, що склалися між комунікаторами.

Такий вплив випускається з уваги при інформаційному підході.

Комунікативний вплив відбувається за умови прийняття єдиної системи значень усіма учасниками акту комунікації. Лише за цієї умови можливе досягнення партнерами взаєморозуміння. Якщо немає такого загального розуміння, можуть виникати перепони в процесі спілкування, так звані комунікативні бар'єри. Останні постають унаслідок дії психологічних факторів - різних диспозицій, установок, ціннісних орієнтацій людей, їх індивідуально-психологічних особливостей тощо.

Висновок

Спілкування - складний, багатофакторний і багатофункціональний процес, який представляє собою не тільки самостійну сферу життєдіяльності людини, а й пронизує прямо або побічно усі інші сфери. Значення категорії спілкування визначається тим, що воно дозволяє розкрити суспільну сутність людини, детермінацію внутрішнього світу людини та її особистості, а також зрозуміти розвиток психіки як процес, що відбувається шляхом присвоєння суспільно-історичного досвіду людства в контексті спілкування з іншими людьми, живими носіями цього досвіду.

Спілкування можливе тільки між живими істотами.

Спілкування виконує різні життєво значущі функції: повідомлення або обмін інформацією, думками, почуттями через мову, знаки і символи; передача соціальних, культурних і моральних цінностей для тих, хто вступає в контакт і взаємодію; вплив на свідомість і поведінку людей; передумова і супровід діяльності ; спосіб взаємодії; чинник поведінки; форма самопізнання особистості; процес пізнавання себе в іншому і іншого в собі; умова регламентації міжособистісних відносин та ін.

Засоби спілкування - це ті операції, за допомогою яких кожен учасник будує свої дії спілкування і вносить свій внесок у взаємодію з іншою людиною.

Можна виділити три основні категорії засобів спілкування:

1. експресивно-мімічні (усмішка, погляд, міміка, виразні рухи рук і тіла, виразні вокалізації);

2. предметно-дієві (локомоторним і предметні руху, а також пози, використовувані для цілей спілкування);

3. мовні засоби (висловлювання, питання, відповіді, репліки).

Список використаних джерел

Інтернет ресурси:

1. http://ua-referat.com/ Комунікативні_засоби_спілкування

2. http://www.repetitor.ua/ Репетитор

3. http://ekomedtd.com.ua/pdbrka-referatv/47-splkuvannya.html підбірка інформації

4. http://studentam.net.ua/content/view/10503/86/ СУТНІСТЬ СПІЛКУВАННЯ

Размещено на Allbest.ru