Епістемічна модальність в англійській мові (діахронний аспект)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Епістемічна модальність в англійській мові (діахронний аспект)

Спеціальність 10.02.04 - германські мови

Скибицька Надія Василівна

Київ 2004

Загальна характеристика роботи

епістемічна модальність англійська мова

Кінець XX століття у мовознавстві позначений зміною парадигм дослідження мови, зміщенням уваги лінгвістів від системно-структурного її розгляду до антропоцентричного, отже до вивчення мовної особистості, тісного зв'язку мови з людиною, її свідомістю, мисленням, духовно-практичною діяльністю. Це дозволяє аналізувати роль граматичних явищ в організації цілісного тексту, зміст і форму граматичних (морфологічних і синтаксичних) категорій з урахуванням знань мовця, його досвіду, намірів, взаємозв'язку між учасниками спілкування. Однією з важливих категорій у цьому плані є категорія модальності, що уможливлює виконання реченням свого комунікативного призначення.

Сучасні виміри категорії модальності враховують її навантаження не лише в синтаксично-формальній та семантичній структурі речення, а й цілісному зв'язному тексті, роль особи мовця (з його знаннями, оцінкою знань і вираженого ставлення до повідомлюваного) в актах комунікації. Розкриття її сутності як функціонально-семантичної категорії, розрізнення в ній об'єктивної модальності (як відношення змісту повідомлення до дійсності у вимірах реального та ірреального) і суб'єктивної (як ставлення мовця до повідомлюваного) уможливлюють комплексне дослідження сукупності засобів її вираження на різних рівнях мовної системи (В.В.Виноградов, О.В.Бондарко, О.І.Бєляєва, А.Д.Бєлова, В.Г.Гак, Г.Б.Друбіг, М.В.Ляпон, Й.Нуйтс, Ф.Палмер, В.З.Панфілов, А.Папафрагу, О.М.Старикова, І.В.Смущинська, Р.О.Якобсон та ін.).

Епістемічна модальність (далі ЕМ) - складник суб'єктивної модальності зорієнтована на вираження значень вірогідності/достовірності, істинності повідомлюваного, ступеня повноти та характеру знань мовця про повідомлюване. Подальша субкатегоризація ЕМ враховує в достовірності значення простої/категоричної/проблематичної упевненості, часткової (сумніву) та повної невпевненості. Вірогідність буває гіпотетичною, можливою, близькою до реальної, бажаною та необхідною. ЕМ кваліфікується ще як впорядкована система доказових знань, що реалізована в певному тексті у вигляді умовиводу, і як виражене в тексті ставлення до опосередкованих знань.

Складником ЕМ є евіденційність, що пов'язана з джерелом інформації повідомлення, яке робить мовець, і виражає значення, близьке до ступеня упевненості мовця у своєму повідомленні. З'ясування вираженої в тексті оцінної позиції мовця розкриває зв'язок значень категоричності з ввічливістю, ЕМ з категорією заперечення тощо.

ЕМ охоплює явища, неоднорідні за обсягом значення, граматичними особливостями, ступенем оформлення на різних рівнях мовної системи. Засоби вираження ЕМ - модифікатори об'єктивної модальності - становлять частину засобів суб'єктивної модальності. Вони охоплюють окремі лексико-граматичні класи слів (допоміжні модальні та епістемічні дієслова, модальні прислівники, частки), функціонально еквівалентні з ними словосполучення, вставні конструкції, модальні фрази, порядок слів у реченні, складнопідрядні речення тощо.

Актуальність дисертації зумовлена необхідністю розкриття явищ мови з погляду прагмалінгвістики, в плані аналізу структур з метамовленнєвими елементами, виявлення особливостей формування такої універсальної категорії, як модальність, у процесі розвитку англійської мови.

ЕМ як окремий вид модальності, різновиди її модальних значень, засоби її вираження на різних стадіях розвитку англійської мови - умовний спосіб дієслова, претерито-презентні дієслова, модальні дієслова, лексичні засоби, слова-речення, засоби складнопідрядного типу зв'язку в реченні - в діахронному плані не були предметом розгляду окремої розвідки.

Саме тому є актуальним опис всієї сукупності засобів вираження категорії епістемічної модальності в історичному аспекті для з'ясування не лише закономірностей розвитку окремих граматичних категорій англійської мови, її лексичних груп, а й для встановлення змін у взаємозв'язках цих категорій у межах цілісної семантичної категорії, у взаємодії її з іншими подібними до неї і відмінними категоріями.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в межах теми Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Європейські мови та культури в контексті глобалізації світових процесів” (код 01 БФ 0147-01), затвердженої Міністерством освіти і науки України.

Метою дослідження є вивчення категорії ЕМ в англійській мові в діахронному плані. Вона зумовила розв'язання таких завдань:

- опис тенденції до зниження в англійській мові ролі морфологічного флективного засобу вираження достовірності/недостовірності;

- встановлення питомої ваги засобів вираження ЕМ;

- визначення прагмалінгвістичних параметрів структур з обов'язковим вживанням засобів вираження ЕМ та умов зниження релевантності значень достовірності/недостовірності.

Об'єктом вивчення у роботі є категорія модальності. Предметом дослідження є історичний розвиток однієї з підкатегорій модальності - епістемічної в англійській мові, її граматичні (морфологічні: умовний спосіб дієслова; синтаксичні: різні типи підрядних речень) та лексичні засоби вираження: допоміжні модальні та епістемічні дієслова, частки, прислівники.

За матеріал дослідження правили тексти, що репрезентують певні періоди в розвитку англійської мови (хроніки, біблійні тексти, хроніки-переклади), середньоанглійські (листування сім'ї Пастон, твори Дж.Чосера), ранньоновоанглійські (твори В.Шекспіра) та сучасної англійської (твори В.С.Моема та А.Азимова). Усього проаналізовано 3005 сторінок друкованого тексту. Особливий акцент зроблено на аналізі матеріалів середньоанглійською мовою, тобто тих текстів, що стосуються переломного періоду в історії англійської мови. Дослідження було організоване в такий спосіб, щоб показати шляхи формування та еволюції системи мовних засобів ЕМ у середньоанглійській мові на тлі граматичних засобів реалізації достовірності/недостовірності в давньоанглійській мові і порівняно з системою форм суб'єктивної модальності в сучасній англійській мові.

Методи дослідження: мовний матеріал у роботі розглянуто з використанням основних методичних засад комунікативної, когнітивної і прагматичної лінгвістики, прагмалінгвістики, контекстного, почасти трансформаційного аналізу та елементів кількісного аналізу. Методи комунікативної лінгвістики уможливили опис ЕМ та засобів вираження змісту висловлювання (його пропозитивної основи), оцінки повідомлення як достовірного/недостовірного з погляду мовця (з урахуванням пресупозиції, знання мовця про подію, дію, ситуацію) та знання слухача, моделювання його можливого ставлення до повідомленого. При цьому засобом уточнення пресупозиції виступає трансформаційний аналіз, перетворення одних речень в інші як доказ їхньої семантичної еквівалентності. Контекстний аналіз застосовано для уточнення значень дієслів, модальних прислівників, часток тощо. Кількісний аналіз унаочнив зростання ролі допоміжних модальних та епістемічних дієслів у вираженні ЕМ.

Наукова новизна дослідження полягає в описі функціонально_семантичної категорії ЕМ в діахронному аспекті, розкритті шляхів формування та еволюції системи мовних засобів (морфологічних, синтаксичних, лексичних) її вираження у середньоанглійській мові на тлі граматичних засобів реалізації достовірності/недостовірності в давньоанглійській мові і порівняно з системою форм суб'єктивної модальності в сучасній англійській мові.

Теоретичне значення дослідження полягає у встановленні динаміки розвитку значень ЕМ - достовірності/недостовірності, гіпотетичної модальності, в систематизації та описі спектру значень та засобів вираження категорії ЕМ в історії англійської мови, розкритті процесів переходу від оформлення модальних значень закінченнями дієслова, чергуванням голосних у його основі до вираження їх аналітичними конструкціями, допоміжними модальними та епістемічними дієсловами, модальними прислівниками, частками, модальними словами, засобами складнопідрядного зв'язку в реченнях, контекстом.

Практичне значення проведеного аналізу зумовлене можливістю застосування його результатів у навчальних та методичних посібниках з теоретичної та історичної граматики англійської мови, у викладанні курсів з граматики англійської мови, спецкурсів з історії англійської мови, у науково-дослідній роботі студентів.

На захист винесено такі положення:

1. Зміни в значеннях та в засобах вираження об'єктивної модальності давньоанглійської мови зумовили перебудову в змісті та засобах вираження суб'єктивної модальності в середньоанглійський період розвитку мови. Перебудова структури модальних значень спричинила зміни в організації різноманітних засобів їхнього вираження. Цей процес можна охарактеризувати як пошук новим модальним значенням своєї форми вираження і виявляється він у зростанні питомої ваги лексико-граматичних, синтаксичних, лексичних засобів та витісненні на периферію флективних засобів дієслівної парадигми.

2. У давньоанглійській мові велику роль у оформленні висловлювання відіграє пресупозиція „сказане є факт”, що реалізувалася переважно системою морфологічних маркерів, незначною мірою - лексичних засобів у випадку неповного знання мовця про подію або його згоди з думкою безпосереднього автора повідомлення. Зменшення ролі пресупозиції „сказане є факт” у структурі висловлювання внаслідок нечіткості морфологічних засобів вираження зумовлює необхідність її уточнення не тільки в плані її припущення, а й встановлення ступеня достовірності.

3. Омонімія форм суб'юнктива в середньоанглійській мові спричинила згортання морфологічних засобів його маркованості, яка зберігається лише в дієслова be та третій особі однини в реченнях часу, умови тощо. Це зумовило зміни в організації засобів вираження суб'єктивної модальності, зокрема епістемічної.

4. Втрата категорією достовірності морфологічних засобів свого вираження, властивих давньоанглійській мові, омонімія форм суб'юнктива в середньоанглійській мові створюють підґрунтя для формування ЕМ з її опозитивно організованими значеннями гіпотетичної модальності та модальності достовірності, вираженого ставлення мовця до пропозитивної основи висловлювання зі своєю системою лексико-граматичних, синтаксичних та лексичних засобів вираження.

5. ЕМ - ядро суб'єктивної модальності і один із її основних різновидів у середньоанглійській мові - постає як цілісна категорія, для якої характерна своя система упорядкованих засобів вираження ступеня пізнанності знань про світ та характеристик епістемічного стану мовця.

6. У цій системі формується клас допоміжних модальних дієслів, що кваліфікують пропозитивну основу висловлювання (вірогідність, можливість його дії). Претерито-презентні дієслова, що в давньоанглійській здебільшого (за винятком may) виражали об'єктивну модальність, у середньоанглійській стають виразниками ЕМ, яка чітко виявляється у перфекті, пасивних формах або з підметом-назвою неістоти. Зростає питома вага епістемічних дієслів, що виражають оцінку дії/події, яка ґрунтується на особистих відчуттях та переживаннях мовця, отже на даних, виведених ним на основі минулого досвіду або знань, одержаних шляхом умовиводу.

7. Модальні прислівники стають експонентами ЕМ з багатим спектром значень (від вираження сумніву, невпевненості, припущення до ствердження вірогідності, впевненості, достовірності тощо). Саме в їхньому середовищі з'являються слова-речення, що вказують на обов'язковість повідомлюваного, виражають згоду/незгоду мовця з певною думкою чи міркуванням співрозмовника.

8. Зі спеціалізацією лексичних засобів на вираженні ЕМ пов'язане урізноманітнення типів складнопідрядних речень, що формуються як семантико-синтаксичні утворення для вираження ЕМ. Узгодження часів у структурі складнопідрядних речень частково зумовлене епістемічним вживанням суб'юнктива.

Апробація результатів дисертаційного дослідження та публікації. Основні положення роботи висвітлено на звітних студентсько-аспірантських наукових конференціях Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка (травень 2001, квітень 2002 рр.), міжнародній науковій конференції „З XX-го в XXI-е століття: до 90-річчя з дня народження професора А.О.Білецького” (Київ, жовтень 2001 р.), міжнародній науковій конференції за участю молодих учених „Мовно-культурна комунікація: напрямки та перспективи дослідження” (Київ, квітень 2003 р.), виступах на засіданні кафедри англійської філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження викладено у шести статтях.

Обсяг і структура роботи. Структура роботи зумовлена її метою та поставленими завданнями. Дисертація (226 сторінок, з них 199 сторінок основного тексту) складається зі вступу, двох розділів, висновків до кожного з них, загальних висновків, списку використаної та цитованої літератури (324 найменування), списку джерел ілюстративного матеріалу (21 позиція).

Основний зміст дисертації

У Вступі обґрунтовано актуальність обраної для дослідження теми, визначено об'єкт і предмет, мету, завдання, фактичний матеріал та методи його дослідження, наукову новизну, теоретичне значення і практичну цінність одержаних результатів, сформульовано винесені на захист положення та описано структуру дисертації.

У першому розділі „Теоретичні засади вивчення епістемічної модальності” розглянуто проблеми і напрямки наукових досліджень, що сприяли поглибленому вивченню категорії модальності. Це лінгвістичне поняття багатьма своїми параметрами пов'язане з модальністю в логіці, де воно і виникло, та у філософії, зокрема епістемології - науці про знання, що досліджує природу знань, їх джерела, розрізнює справжні (адекватні) та хибні знання з погляду істинності та раціональності. У сучасному мовознавстві розвиткові теорії модальності сприяв антропоцентричний підхід до пояснення мовних явищ. Лінгвопсихологічне дослідження мовної особистості враховує систему цілей, мотивів, настанов, життєвих та ситуативних домінант мовця, отже з'ясовує психічні, соціальні, культурні, етичні та інші складники його мови, що важливі також у розкритті ЕМ.

У межах традиційної граматики докладно вивчені значення способів дієслова, модальних дієслів і підготовлено ґрунт для розкриття категорії модальності з функціонального погляду (О.І.Смирницький, Б.А.Ільїш, І.Б.Хлєбникова). У сімдесяті - вісімдесяті роки XX століття модальність у лінгвістиці тлумачать як функціонально-семантичну категорію (В.В.Виноградов, О.В.Бондарко, О.І.Бєляєва, А.Д.Бєлова, Л.О.Бирюлін, О.Є.Корді, М.В.Ляпон, Г.Г.Сильницький, В.С.Храковський, С.М.Цейтлін, М.О.Шелякін та ін.). Категорію модальності, зокрема епістемічну, вивчали зарубіжні вчені: Ф.Палмер, А.Р.Кінг, Ф. де Гаан, Й.Нуйтс, А.Папафрагу, Г.В.Друбіг та ін.

Вивчення модальності як функціонально-семантичної категорії сприяло формуванню в мовознавстві синтетичного підходу до пояснення цієї категорії, що враховував розгалужений спектр її значень і налаштовану на них сукупність різнорівневих засобів мовного вираження. У працях цього напрямку модальність постає у вимірах формально-граматичної та функціонально-семантичної парадигматики морфологічних форм способу дієслова, у структурі синтаксичної категорії предикативності поряд із категоріями темпоральності та персональності. Синтетичний підхід уможливив розкриття транспозиційних особливостей форм дієслівного способу, що виявляються у їхній здатності до певних функціональних переходів, визначальних характеристик таких виразників модальності, як модальні дієслова, окремі семантико-синтаксичні розряди прислівників, насамперед модальних, багато з яких становлять частину вставних слів. Останні є лексичними еквівалентами модально орієнтованих дієслівних присудків згорненої головної частини складнопідрядного речення, функцію яких виконують модальні та означальні прислівники, слова інших частин мови з модальною семантикою.

Подальше вивчення категорії модальності пов'язане з встановленням її особливостей у комунікативно-прагматичному аспекті з урахуванням чотирьох чинників висловлювання (мовця, співбесідника, змісту висловлювання, дійсності) з окресленням її ролі в процесах породження та сприйняття мовлення, експліцитних та імпліцитних засобів вираження модальності в зв'язному, цілісному тексті (І.В.Смущинська, О.М.Старикова, В.І.Карабан, В.В.Козловський, А.М.Приходько та ін.), а також описом її когнітивних характеристик у процесах мовної концептуалізації світу (Т.В.Булигіна, О.Д.Шмельов).

По-новому висвітлено проблему модальності в працях, предметом розгляду яких є окремі дискурси, наприклад англомовні- аргументативний (А.Д.Бєлова) та науковий (О.М.Ільченко), французький художній текст (І.В.Смущинська).

У працях, присвячених історичному розвиткові англійської мови, окреслено ті зміни в системі мови, що характеризували підсистему модальних значень у межах її граматичного ладу з його морфологічними і синтаксичними засобами вираження модальності (В.Г.Адмоні, В.М.Ярцева, М.М.Гухман, Л.С.Єрмолаєва, О.О.Смирницька, Т.О.Расторгуєва, І.Р.Буніятова та ін.).

Наприкінці XX століття предметом досліджень англійської мови стали концептуальні основи історикопрагматичної парадигми, пов'язані з питаннями мовленнєвої комунікації та з її учасниками (адресантом і адресатoм), без яких неможливий повний вимір модальності (І.С.Шевченко).

Історичні та історико-типологічні студії англійської мови, зокрема системи її дієслівних форм, підготували ґрунт для дослідження функціонально-семантичної категорії ЕМ в аспекті становлення системи її значень та формування засобів їхнього вираження.

У другому розділі „Еволюція засобів вираження епістемічної модальності в англійській мові” показано шляхи формування значень цієї модальності в розвитку мови на тлі значення достовірності/недостовірності, що було центральним для організації повідомлення у давньоанглійській мові і мало свої засоби вираження, які змінювалися разом з новою структурою значень ЕМ. Перший параграф другого розділу „Перебудова часових і способових форм давньоанглійської мови в середньоанглійський період розвитку мови” присвячено висвітленню взаємозв'язку категорії часу і способу в давньоанглійській мові, особливостям їхніх значень і форм, характеристиці претерито-презентних дієслів, що мали повні лексичні значення і почали передавати у своїх відтінках різні модальні значення, серед них епістемічні, які виражали ставлення мовця до змісту переданої інформації, що йому не належала, оцінки її як вірогідної, сумнівної тощо.

Парадигма давньоанглійських дієслів мала складну структуру. Всі формотворчі дієслівні засоби були синтетичними, аналітичні форми тоді лише починали з'являтися. Дієслово_предикат узгоджувалося з підметом у числі та особі, його власне дієслівними категоріями були час та спосіб. Категорія часу в давньоанглійській представлена дихотомією теперішнього та минулого. Значення часу в індикативі були в ній більш загальними порівняно з сучасною мовою. Форми теперішнього часу вживалися на позначення теперішнього та майбутнього. Якщо додатково вживалися дієслова видового значення або прислівники (iu, жr) з посиланням на майбутнє, презенс набував значення майбутнього часу:

Жfter рan рe ic arise of deaрe, ic eow eft gemete on Galileiscum earde [AElfric's Lives of Saints, 3. 223] - Після того, як я повстаю зі смерті, я знову повертаюсь на землю галілеян.

Подія в майбутньому могла також передаватися дієслівною фразою з модальним дієсловом: forюжm e sculon…wepan - `therefore you shall weep'.

Теперішній час міг також використовуватися на позначення минулого, коли мовець звертається або цитує заяву, зроблену іншою особою, з якою він спілкуєтеся: Gif рu юegn sie юrymsittendes, // wuldorcyninges, swa рu worde becwist, // rece юa gerynu, hu …- Якби ти був володарем на небесах, // (Всесвітній) Боже, тоді ти Словом Господнім говорив би, подав би священний знак, // як... [Visser]

Минулий час використовувався для вираження різноманітних подій у минулому (включно з такими, які в сучасній англійській мові передаються Past Continuous, Present Perfect і Past Perfect та іншими аналітичними формами): Her hiene bestжl se here into Werham…// wiю юone here cynin friю nam [The Anglo-Saxon Chronicle, 74. 7(876)] - І цього року армія увійшла до Верама ... і король після цього уклав перемир'я з ними.

Категорія способу була представлена індикативом, імперативом та суб'юнктивом, форми яких у давньоанглійський період були здебільшого омонімічними, наприклад у множині: сильні дієслова - findan (інфінітив) - findaю (теперішній час, дійсний спосіб, множина), findaю (імператив, множина); слабкі дієслова - locian (інфінітив), lociaю (теперішній час, дійсний спосіб, множина)- lociaю (імператив, множина).

Суб'юнктив не відрізнявся від індикатива в 1 особі однини теп. часу - bere, deme - в першій і третій особах однини мин. часу. Ic Beda…sende gretan рone leofastan cyning Ceolwulf [Bede's Ecclesiastic History of the English People, 1] - Я, Беда, шлю привітання свої дорогому королеві Кеольвульфу. Nu bidde ic. [The Sermones Catholici, i. 8. 9] - Зараз я прошу.

Категорія числа на відміну від категорії особи ніколи не нейтралізувалася. Особа завжди була виражена лише в індикативі теп. часу однини та в індикативі мин. часу 2-ої особи. Форми особи не мали розрізнення у множині та в суб'юнктиві.

Використання умовного способу в давньоанглійський період має певні особливості, що відрізняють його від вживання у сучасній англійській мові. У цей період суб'юнктив виражав загальне значення нереальності або епістемічне значення передбачення в умовних реченнях, інших гіпотетичних контекстах волевиявлення, допустовості, а також у реченнях часу, результату, при передачі непрямої мови з метою дистанціюватися від змісту чужих слів: nu sume men secgaр южt юa beteran wжren [Pres. Subj.] юonne nu sien [Pres. Subj.] [Orosius, 2.5.7. - 8; 86] - дехто говорить, що тоді кращі були часи, ніж вони є тепер.

Cуб'юнктив теп. часу міг передавати ті самі відношення, що й індикатив теп. часу, і вживався у випадках переказування чужих слів, виражаючи незгоду мовця з почутим на основі своїх власних знань: He sжde юeah южt land sie swiюe lang north юonan [Orosius, 17. 3]. - Однак, він зауважив, що земля та (нібито) розташована далеко на схід звідси.

Водночас суб'юнктив теп. часу міг бути зорієнтованим на дію в майбутньому: Ne forealdige юeos hond жfre [Bede's Ecclesiastic History of the English People, 166. 10]. - Не ослабне та рука ніколи.

Суб'юнктив мин. часу виражав такі ж часові відношення, що й минулий час: незавершену, звичну в минулому дію: ac he frжgn ofer eal undearninga // Deormod hжleю, hwa рa duru heolde (imperfect) [Battle of Finnsburh, 22]. - Однак він спитав спершу відкрито, герой з безстрашним серцем, який оберігав ворота, і дію завершену: frжgn gif him wжre // жfter neodlaрum niht getжse (pluperfect) [Beowulf, 1319] - Він спитав, чи ніч ... пройшла спокійно у душі принца. Суб'юнктив мин. часу міг передавати також завершену (доконану) дію, що передує іншій дії в минулому: Ond южs ofer Жstron efor Жюered cynin; ond he ricsode fif ear [Orosius, 15. 1] - і потім після Великодня помер король Альфред, і правив він п'ять років або набував значень залежного майбутнього (Future in the Past): … южt hig южs жрelinges eft ne wendon, Южt he sigehreрig secean come [Beowulf, 1596] - Воїн не посмів би, вони думали, горді перемогою, знову прийти на пошуки...

Форми теперішнього часу претерито-презентних дієслів у давньоанглійській мові були також формами минулого часу (точніше, перфектними формами, що позначали дію в минулому, яка стосувалася теперішнього). У середньоанглійській та ранньоновоанглійській мовах такі дієслова почали вживатися як модальні модифікатори речення, поступово втрачаючи свої лексичні значення і позначаючи відношення до дії, яку виражало інше дієслово в інфінітиві, що стояло після них: Юe him aht sceoldon - `what they owed him'.

У давньоанглійській було 12 претерито-презентних дієслів: a; cunnan, can; dear(r), sculan, sceal; maan, mж; mot, у сучасній мові лишилося шість із них: owe, ought; can; dare; shall; may; must. Функціонально до розряду претерито-презентних дієслів наблизилися дієслова willan, що в давньоанглійській передавало значення бажання, наміру, та be to.

Головною ознакою системи давньоанглійського дієслова була омонімія синтетичних форм. У середньоанглійському та ранньоновоанглійському періодах відбулася уніфікація їх у зв'язку з появою нових аналітичних форм та нових граматичних категорій. У цей період ще більше зросла омонімія форм, зокрема у вираженні способу - індикатив та суб'юнктив не розрізнялися у множині. Коли в XV столітті дві основи минулого часу сильних дієслів злилися, то збіглися також усі форми способів у минулому часі, окрім дієслова to be. Воно зберегло свою форму для суб'юнктива мин. часу - were для опозиції was. Розрізнення часів збереглося в дієслівній парадигмі. Минулий час позначався „зубним” суфіксом у слабких дієсловах та зміною кореневого голосного у сильних дієслів. У пізньому середньоанглійському періоді з'явилася неособова форма дієслова герундій.

Відбулися зміни в групі претерито-презентних дієслів. Вони втратили розрізнення форм у числі та способі в теперішньому часі. Дієслово can, couth/coude як модальне дієслово, що позначало фізичну чи розумову здатність, поступово витісняє давньоанглійське mж: I grant thee lyf, if thou kanst tellen me // What thing is it that wommen moost desiren [J.Chaucer, Canterbury Tales].

Порівняно з давньоанглійським meahte, mihte середньоанглійське mighte (may) звузило значення, що передавалися ним. Його значення фізичної та розумової здатності перейшли до дієслова can.

Зазнало змін і повнозначне в давньоанглійській дієслово sceal, у середньоанглійській воно зберегло лише дві свої форми: індикатив мин. часу та суб'юнктив мин. часу - sholde, sholde(n), що вживалися в цей період на позначення необхідності, обов'язку: “Nay, by my fader soule, that he schall nat!” // Seyde the Shipman, “heer schall he nat preche” [J.Chaucer, Canterbury Tales]. Форма sholde також використовувалася в суб'юнктиві теп. часу як shall, однак згодом втратила зв'язок з shall та оформила свою систему значень і стала окремим модальним дієсловом (should у сучасній англійській мові), позначаючи ірреальну дію.

Схожі тенденції відбулися в розвитку дієслів must і ought. Форми в теп. часі були втрачені, а must набуло значення “обов'язку” і зараз його кваліфікують як форму теп. часу. У давньоанглійській moste, mostest, mosten були формами минулого часу претерито-презентного дієслова mot (can), що вживалося у прямому своєму значенні „могти” у контексті підмета-назви істоти. Залишки старого використання must як форми минулого часу можна знайти в сучасній англійській у непрямій мові: He said that he must go.

Дієслово ought(e) в середньоанглійській теж набуло значення теперішнього часу (його формами в минулому часі в староанглійській було ate, aton, aten - дієслово aan), поступово воно здобувало статус модального дієслова, зберігши первісне значення “володіти, мати” в іншій своїй словоформі, похідній від давньоанглійського дієслова a (у сучасній англійській мові - own). У середньоанглійський період це дієслово широко застосовувалось як модальне на позначення волевиявлення: He wolde smyle and holden it folye, // And seye hym thus, "god woot, she slepeth softe ... [J.Chaucer, Canterbury Tales] У процесі розвитку англійської мови дієслова shall та will (should - would) послабили своє лексичне значення і поступово перетворилися на допоміжні дієслова.

Отже, у давньоанглійський період розвитку англійської мови категорії часу та способу були тісно пов'язаними. Система часових форм та засобів вираження значень різних способів у цей період перебувала на етапі розвитку. Можливе виділення спільних контекстів паралельного вживання умовного способу (суб'юнктива) та дійсного (індикатива). Зокрема, індикатив уживався для передачі непрямої мови паралельно з використанням у функції суб'юнктива. Сфери застосування суб'юнктива та індикатива теперішнього часу перетиналися, вибір використання форми визначався синтаксисом речення.

Суб'юнктив теп. часу у давньоанглійській використовується як теперішній постійний час, що позначав дії, стани, процеси, котрі відбуваються в момент мовлення, а також у всі періоди часу й після моменту мовлення, тобто здійснюються як постійна закономірність або особливість чого-небудь. За правилами граматики сучасної англійської мови ці значення виражає індикатив теперішнього часу (The earth rotates round its axis).

Претерито-презентні дієслова, з яких згодом виникли модальні дієслова, у давньоанглійський період вживалися як повнозначні. Відтінки значень, які вони передавали, розміщені у площині нереальної модальності можливості, передбачення, гіпотези, умови, бажання. Перші три з них згодом стали підґрунтям для значень ЕМ у суб'юнктивно-інфінітивних конструкціях.

У середньоанглійський період розвитку англійської мови розпочалася нівеляція закінчень особових та способових форм дієслів, посилюється омонімія форм. Послаблення синтетизму спонукало до перебудови граматичних засобів вираження способу як морфологічної категорії дієслова. Розпочинається розвиток аналітичних форм для позначення відношення часу повідомлення до моменту повідомлення з погляду мовця. Аналітизм сприяв не тільки уточненню граматичних часових значень, а й формуванню нових засобів вираження способів дієслова - головного експонента категорії модальності.

У середньоанглійській мові спостерігається перехідний етап утворення так званих семантично легких (допоміжних) дієслів, які виражають час і спосіб. У цей період формуються особливі модальні дієслова, які „працюють” не тільки на морфологічну категорію способу дієслова, а й на синтаксичну модальність як на складник предикативності речення. Допоміжні дієслова ставали виразниками модальності й часу і сприяли формуванню аналітичних засобів вираження граматичних категорій англійської мови, а отже й модальності речення.

У своїх модальних значеннях ці дієслова виражали не лише об'єктивну модальність, а дедалі більше суб'єктивну, модифікуючи першу в плані оцінки ірреальної дії як бажаної, можливої, вірогідної, такої, котра може бути виконана чи передбачена за певних умов. Останні значення ставали компонентами ЕМ.

У другому параграфі другого розділу дисертації “Епістемічність складнопідрядних речень” показано, як зі спеціалізацією модальних дієслів на вираженні ЕМ пов'язане урізноманітнення типів складнопідрядних речень, що формуються як семантико-синтаксичні утворення для передачі різних значень ЕМ з використанням узгодження часів, зумовленого епістемічними вживаннями суб'юнктива.

Зміна форм вираження способів дії в англійській мові супроводжувалася певними змінами в уявленні процесу, стану дії в свідомості мовця, в співвіднесенні площини об'єктивного часу дії та суб'єктивного - у вимірі мовця, з його оцінкою процесу, стану дії як дійсно необхідних, можливих чи вірогідних.

У ранньоновоанглійський період розвитку англійської мови почали з'являтися специфічні значення в індикативі та оптативі, що згодом стали виразниками епістемічності, оформили ця категорію в умовному способі. У давньоанглійській оптатив мав ряд закінчень, які відрізняли його від форм індикатива. Згодом з втратою закінчень різниця між формами дієслів у оптативі та індикативі майже зникла. Істотна перебудова опозицій в системі способів дієслова привела до того, коли та сама форма, що збігалася з інфінітивом, могла виступати в незалежному і підрядному реченні, в розповідному і спонукальному реченнях. Цей етап у розвитку мови характеризується як поступовий перехід у системі дієслова від вираження модальних значень флективними формами дієслова до вираження їх контекстом та інтонацією в певних типах речень. Сприятливим контекстом для розвитку умовного способу були нереальні дії і непряма мова. Сам перехід від морфологічних до синтаксичних засобів вираження модальності позначений зміною функцій форм модальності, коли ставлення суб'єкта дії до виконуваної ним дії поступово переходить від дієслівних способів до допоміжних модальних дієслів, які в свою чергу, формуючи аналітичні форми суб'юнктива, стають спроможними виражати відношення змісту речення до дійсності в плані реальності/нереальності. Зміна форм вираження умовного способу тісно пов'язана зі змінами в його семантичній сегментації.

У середньоанглійський період морфологічний суб'юнктив був витіснений модальними перифрастичними конструкціями. У цей період відбувається зростання кількості умовних речень для вираження ЕМ. У давньоанглійський період для передачі різноманітних відтінків дії, що так чи інакше були дистанційовані від ствердження реального факту її протікання, використовувався умовний спосіб. Ідеться про різного роду оптативні вживання, формулювання реальної чи нереальної умови, за якої дія могла відбутися.

Давньоанглійське і сучасне англійське речення з переказуванням оформлені по-різному. Зокрема, перше стабільно має присудок в умовному способі, особисте ставлення мовця до первинного тексту в прямій мові ніякої ролі тут не відіграє. Вираження вірогідності переказаної мови у сучасному англійському реченні є факультативним елементом: вона може бути відзначена, але це не є обов'язковим.

Умовний спосіб у давньоанглійський період також широко використовувався у сполученнях претерито-презентних дієслів scullan/willan, які є атематичними, з інфінітивом: He sжde южt he жt sumum cirre wolde fandian hu longe южt land norюryhte lжge, oююe hwжюer жnig mon be norюan южm westenne bude [The Voyage of Ohthere]. - Він сказав, що колись (нібито) хотів з'ясувати, як далеко простягається земля на північ, чи хто-небудь жив на півночі пустиря.

З переходом парадигми дієслова англійської мови від флективної, де показниками особових та способових форм були флексії, до аналітичної, де граматичними маркерами модальності стають допоміжні дієслова, змінювалися функції, значення і форма її способу. Умовний спосіб, оформлений аналітичними конструкціями, спеціалізувався на вираженні гіпотетичних дій, які відбувалися раніше від інших або здійснювалися паралельно з ними. Це зумовило появу типової для дієслів умовного способу синтаксичної конструкції - складного речення з підрядною умовною частиною, в якій визначено умови виконання певної нереальної дії, вираженої в головній частині, з погляду мовця, його знань про стан речей.

Аналіз матеріалу свідчить про зменшення питомої ваги безсполучникового зв'язку в реченнях, котрі можна інтерпретувати як умовні або умовно-наслідкові, зростання кількості складнопідрядних речень цього типу, де зв'язок між ними допомагають оформити сполучники thanne; and; if; whan; though, although; as though та as if. Частішають випадки використання в цих реченнях конструкцій допоміжного дієслова + дієслова в інфінітиві, а також закріплення цих дієслівних конструкцій у кінцевій позиції підрядних речень.

У третьому параграфі другого розділу “Роль модальних дієслів у епістемічній кваліфікації пропозитивної дії/події” окреслено типові контексти вживання модальних дієслів у середньоанглійський період мови на тлі тих їхніх функцій та епістемічних значень, що притаманні їм у сучасній англійській мові.

Аналіз функціонально-семантичних зв'язків близьких за значенням модальних дієслів у середньоанглійській мові засвідчує подальшу парадигматизацію аналітичних конструкцій, які спеціалізуються на вираженні певних модальних значень, що додаються до значень інших поєднуваних з ними дієслів в інфінітиві. Спостерігається паралельне функціонування цієї обмеженої семантичної групи дієслів у контекстах, де вони зберігають свої лексичні значення, і аналітичних конструкціях, які виокремлюються з-поміж інших синтаксичних конструкцій тим, що починають виражати сукупність стандартних модальних значень можливості/неможливості, обов'язковості/необов'язковості, певності/непевності, вірогідності тощо.

Модальні дієслова у їхньому епістемічному значенні можна поділити на дві групи: а) фактичної можливості - kan (couthe), mighte (у сучасній англійській мові це can, may/might); б) логічної необхідності (умовиводу) - must, have to, willen (wolden) (у сучасній англійській мові це must, have to, will).

У середньоанглійській мові відбуваються зміни в структурі значень модальних дієслів. Так, kan і may, почасти зберігаючи свої основні синонімічні значення фізичної та розумової здатності людини, почали відрізнятися епістемічними значеннями. Дієслово kan окреслювало ситуацію, коли мовець не стояв перед вибором можливості, йому така можливість надавалася і він був готовий її виконати: And thynk it is a guerdon hire to serue // A thousand fold moore than he kan deserue. [J.Chaucer, Troilus & Criseyde]

Дієслово may орієнтувало виконавця на вибір однієї з кількох можливостей розвитку подій. Він був вільний вибрати одну з них. Kan у заперечній формі, у минулому часі, в контекстах дієслів на позначення розумової діяльності, в умовних реченнях виражає такі значення ЕМ, як проблематичність пропозитивної основи речення, більший ступінь невпевненості мовця у виконанні дії. Could та might як форми умовного способу позначають нереальність виконання дії, гіпотетичність пропозитивної основи висловлювання.

Дієслова must, will, would, ought, should, а також have to позначають таке значення ЕМ, як логічна необхідність, і беруть участь у формуванні умовиводу, зорієнтованого на оцінку достовірності події/ситуації. Перше з них moste в середньоанглійській позначає необхідність фактичну: And seyde hem, certein, but he myghte have grace [J.Chaucer, Canterbury Tales], а have to - необхідність теоретичну, і переконання мовця в логічній необхідності дії повідомлення: "Ek wel woot I my kynges sone is he, // And sith he hath to se me swich delite... [J.Chaucer, Canterbury Tales]

Дієслова wolde/wolden оформляють умовивід, що базується на знанні мовця про стан речей, причому іноді виражають ще й значення неминучості події, зумовленої категоричним примусом. Дієслово be to є засобом вираження епістемічного значення прогнозування. Ought to, should кваліфікують пропозитивну основу висловлювання як бажану, але таку, що не може відбутися, чи сумнівну, schall, sholde виражають значення необхідності, повинності, іноді з високим ступенем гіпотетичності.

Модальні дієслова в епістемічному значенні не мають показників часу, оскільки висловлювання, що містить передбачення, завжди співвідноситься з моментом мовлення. Форми минулого часу в епістемічному вживанні позначають лише більший ступінь проблематичності висловлювання.

Аналіз відношень, що існують у межах пар середньоанглійської may/might(e); kan/couthe; willen/wolden, і відповідно сучасної англійської мови may/might; can/could; will/would, показує, що в їхніх функціях ще немає відмінності, яка згодом спричинила поділ їх на два слова, хоча форми might (mighte), could (couthe), would (wolden) уже включають додаткову сему “якщо”, яка підсилює гіпотетичність дії/ситуації. Вони є епістемічно сильнішими від may (may), can (kan), will (willen).

Середньоанглійський період засвідчив вживання дієслова have to у модальному значенні, що мало епістемічний характер і почало виражати логічну необхідність дії з погляду мовця. Синонімія значень певних модальних дієслів у середньоанглійський період, наприклад kan та may на позначення розумової і фізичної здатності, в перспективі наближення до сучасної англійської мови зникає і переростає в різні модальні значення цих дієслів.

Четвертий параграф другого розділу “Модальні слова, прислівники, частки та фрази як експоненти епістемічної модальності” присвячено висвітленню ролі синтагматично ізольованих елементів у структурі речення, які виражають ЕМ. Модальні слова certeinly, soothly, surely, verray є вставними компонентами речення і виражають значення вірогідності, припущення, передбачення, а також достовірності/недостовірності. Коли таке слово є відповіддю на питання, воно заміщує все повнозначне речення без втрати його комунікативного навантаження: Is this, quod she, the cause of youre unreste? // Ye, certeinly, quod he, no wonder is [J.Chaucer, Canterbury Tales].

Модальні слова в реченні можуть займати початкову, середню або фінальну позицію, однак найвиразнішою є початкова позиція, в якій модальні слова виконують оцінну епістемічну функцію.

Значно ширше поле використання модальних прислівників як виразників ЕМ у середньоанглійській мові. Аналіз текстів цього періоду порівняно з давньоанглійською та сучасною англійською дозволяє простежити, як виділялися епістемічні значення у окремих слів, закріплювалися за ними як функція виразника ЕМ, дійшовши стадії вираження регулярних корелятивних відношень між модальними прислівниками і дієслівним предикатом головної частини складнопідрядного речення та трансформаційної заміни одних іншими.

На рівні гіпотетичної ЕМ, що передає значення можливості, припущення, а також невпевненості мовця у дії/події, яку він описує, еквівалентом дієслівних присудків у середньоанглійській мові (типу thynke, hope, presume, suppose, gesse) є модальні прислівники possibly, impossibly. Модальне значення впевненості, достовірності дієслівних присудків головної частини речення в середньоанглійській типу quode, thynke, bileeve виражають прислівники verraily, certainly, soothly, sikerly.

У багатьох випадках вони є функціональними еквівалентами стверджувальних або заперечних речень і водночас виразниками ЕМ, оскільки зорієнтовані на оцінку пропозиції співрозмовника в плані її підтвердження, підтвердження з умовою, сумніву в можливості здійснення події/дії аж до повного заперечення такої можливості. Такі слова щоразу зорієнтовані на вираження анафоричних чи катафоричних зв'язків цілісного тексту: Now certeinly he was a fair prelaat; That verraily hym thoughte he sholde spille; And soothly, leeve brother, this is al [J.Chaucer, Canterbury Tales].

Модальні прислівники вживалися окремо, самостійно, у поєднанні з прийменником for та сполучниками and, but, що посилювали епістемічні значення прислівників. При цьому прийменниково-прислівникова конструкція виражала підкреслену впевненість мовця в реалізації дії/події (for soothe/for soothly насправді, for sikerly напевно, for ceteinly зазвичай, for verray/for verrayly дійсно). Поєднання аналізованих прислівників зі сполучником and (and certes), and certeinly і звичайно ж, and soothly і насправді ж) виражають не лише впевненість мовця у можливості виконання дії, а й окреслюють джерела цієї впевненості (знання про усталений порядок речей, його досвід): For certeinly, oure appetites heer; For sothe, I wol nat kepe me chaast in al; For soothly al the mount of citheroun; For verray wo hir wit was al aweye [J.Chaucer, Canterbury Tales]; For sikirly I saugh hym nat stirynge // Aboute his dore, syn day bigan to sprynge [J.Chaucer, Troilus & Criseyde].

Натомість конструкції модальних прислівників зі сполучником but (but certeinly але ж звичайно, but sikerly але ж насправді) виявляють ще й намагання мовця переконати співрозмовника в своїй думці, схилити його на свій бік: But sikerly she hadde a fair forheed [J.Chaucer, Canterbury Tales].

Конструкції as possible is…, for possible is… зорієнтовані на вираження вірогідності пропозитивної основи висловлювання.

Виразниками результативної достовірності в середньоанглійській мові були модальні фрази, що належали до безособових конструкцій: it is likely та it is im/possible, it seeme...; it is doute, вживалася також конструкція be it never so (суб'юнктив теп. часу). Частки як експоненти ЕМ у середньоанглійській мові трапляються рідко (hardily та possibly).

Висновки

Комплексний аналіз становлення функціонально-семантичної категорії ЕМ в англійській мові та еволюції засобів її вираження, дозволив встановити взаємопов'язаність змін у структурі модальних значень з перебудовою засобів їх вираження. Зміни, що торкалися способово-часових форм англійської мови, які виражали модальні значення, зумовили переорієнтацію їх від морфологічних синтетичних форм до лексико-граматичних, синтаксичних і лексичних засобів. У середньоанглійській мові помітна трансформація окремих морфологічних категорій дієслова, перебудова дієслівної системи, поступовий перехід опозиції презенса/претерита давньоанглійської мови з її підкресленням співвіднесеного передування/непередування дії щодо моменту висловлювання в опозицію часових форм з перфектом. Категорія дієслівного способу як основного виразника об'єктивної модальності речення з чотиричленної (індикатив, ірреаліс, оптатив, імператив) стала двочленною (індикатив - ірреаліс), утворився умовний спосіб з усією сукупністю його аналітичних морфологічних засобів.

У давньоанглійській мові умовний спосіб виражав різні відтінки дії, що так чи інакше були дистанційовані від ствердження реального факту її протікання (різного роду оптативні вживання, нереальна чи реальна умова, за якої дія могла відбутися). Умовний спосіб був засобом особливої модальності, коли ставилися під сумнів вірогідність та достовірність факту або дії, що впливало на спеціалізоване вираження висловлювання.

У цей час достовірність виступає окремим аспектом граматичної модальності. Якщо слова не належали мовцеві особисто, то разом з посиланням на джерело інформації, граматичне оформлення висловлювання регулярно переходило у сферу вживання умовного способу для передачі епістемічного модального відтінку. Саме він виконував функцію засобу певного дистанціювання від ствердження реальності. Переказування виступало окремим видом передачі інформації, а модальні маркери вказували на певний ступінь невивіреності інформації.

Відбувається структурування семантичних значень умовного способу як засобу вираження епістемічної модальності (зокрема гіпотетичної, з підкресленням наявності відповідних умов здійснення дій, раніше за них або паралельно з ними інших дій, бажаності/небажаності, допустимості дії тощо), що супроводжуються виокремленням спеціальних засобів оформлення їх у вигляді синтаксичних конструкцій, що стають аналітичними формами, а також частинами окремого типу умовних речень.

Поступово формувалися певні типи речень, у яких умовний спосіб виражає різні аспекти невідповідності предикації реальному станові речей. Саме в умовному реченні могли бути вказані умова (реальна - нереальна), побажання, непевність. Вираження ЕМ за допомогою засобів складнопідрядного типу зв'язку в реченні, зокрема умовних, у середньоанглійській мові стало можливим завдяки змінам форм вираження способів дії, які супроводжувалися певними змінами в уявленні процесу, стану дії в свідомості мовця, що відбилися в структурі мови, в співвіднесенні площини об'єктивного часу дії та суб'єктивного - у вимірі мовця, з його оцінкою процесу, стану, дії як дійсно необхідних, можливих чи вірогідних, тобто в проекції ставлення мовця до дії в повідомленні.

Модальні дієслова, що були ближчими до суб'юнктива, ніж до оптатива, суб'юнктива та імператива, ніж до ірреаліса, завдяки своїм структурним функціям стали провідними у вираженні ірреаліса. Саме в його межах вони розвинулися в допоміжні дієслова.