Хід війни на Східному фронті

Размещено на http://www.allbest.ru/

Хід війни на Східному фронті

План

1. Напад Німеччини на СРСР. Крах плану "блискавичної війни"

2. Значення перемог Червоної армії у 1942-43 рр.

3. Вигнання фашистських військ з території СРСР та початок визвольного походу Червоної армії в Європі

1. Напад Німеччини на СРСР. Крах плану "блискавичної війни"

До літа 1940 р. збройні сили 3-го рейху мали великий успіх на європейському театрі війни, якщо не вважати вторгнення на Британські острови, яке так і не здійснилося. У цих умовах фашистські керівники повернулися до свого основного задуму - підготовці нападу на СРСР. Цю війну вони розглядали як війну на знищення. Так, 30 березня 1941 р. Гітлер висловився перед своїми генералами: "Мова йде про боротьбу на знищення. Якщо ми не будемо так дивитись, то, хоча ми й розгромимо ворога, через 30 років знову виникне комуністична небезпека. Ми ведемо війну не для того, щоб законсервувати свого супротивника... Війна буде різко відрізнятись від війни на Заході. На Сході жорстокість є благом для майбутнього".

З другої половини 1940 р. починається підготовка до війни з СРСР. Поступово підтягуються війська для цього. На нараді з вищим військовим керівництвом у Бергхофі 31 липня 1940 р. Гітлер заявив: "Росія повинна бути ліквідована... Операція тільки тоді буде мати смисл, якщо ми одним ударом розгромимо державу. Початок - травень 1941 р. Термін для проведення операції - п'ять місяців". Для цього накреслювалось виділити 120 дивізій.

21 липня 1940 р. Гітлер видав наказ головнокомандуючому сухопутними військами фельдмаршалу Браухічу почати розробку операцій проти СРСР. А 18 грудня 1940 р. план нападу "Барбаросса" (директива №21) був затверджений Гітлером (спочатку він називався "Фріц", потім "Отто"). В основі цього плану було 2 головні ідеї: 1) повний розгром СРСР - військово-політична мета; 2) "блискавична війна" - стратегічне вирішення поставленого завдання.

На нараді у ставці вермахту 9 січня 1941 р. Гітлер з цього приводу заявив: "особливо важливе для розгрому Росії питання часу. Хоча російські збройні сили і є глиняним колосом без голови, проте точно передбачити їх подальший розвиток неможливо. Оскільки Росію в будь-якому випадку необхідно розгромити, то краще це зробити зараз, коли російська армія позбавлена керівників і погано підготовлена і коли руським доводиться долати великі складності у військовій промисловості".

Велика увага приділялася неприпустимості відступу боєздатних російських військ у внутрішні райони країни. План "Барбаросса" був доповнений численними директивами, вказівками та розпорядженнями командування вермахту і гітлерівського уряду.

Готуючи агресію йшло сколочування агресивного військового фашистського блоку. 27 вересня 1940 р. у Берліні був оформлений Троїстий або Берлінський пакт у складі Німеччини, Японії та Італії, який став подальшим розвитком "Антикомінтернівського пакту". У листопаді 1940 р. до Троїстого пакту приєдналися Угорщина, Румунія, Словаччина, у березні 1941 р. - Болгарія. Ще раніше Німеччина уклала союз з Фінляндією. Під вплив німецької політики підпадали все в більшій мірі Туреччина, Іран. Навесні приєдналася Хорватія, яка була проголошена "незалежною " державою на чолі з фашистом Павелічем.

При нарощуванні військової могутності використовувалися людські та матеріальні ресурси союзників та переможених країн. Наприклад, 88 дивізій повністю були оснащені французьким автотранспортом. В результаті з'явилася добре оснащена та вивчена армія, яка отримала досвід проведення операцій з використанням сучасних форм збройної боротьби. До червня 1941 р. у складі збройних сил Німеччини нараховувалося 8,5 млн. чоловік, які входили до складу 214 дивізій, 7 бригад, 5 повітряних флотів. До цього слід також додати війська союзників.

Роблячи ставку на "блискавичну війну" на кордоні з СРСР було зосереджено 190 дивізій (153 німецьких), у складі яких нараховувалось 5,5 млн. чоловік, 4300 танків та штурмових гармат, 4980 бойових літаків, більше 47 тис. гармат та мінометів, 192 бойових кораблів.

У радянських прикордонних округах знаходилося 2680 тис. чоловік, 37500 гармат і мінометів, 1475 нових танків КВ і Т-34, 1540 бойових літаків нових типів та велика кількість легких танків та літаків застарілих конструкцій.

СРСР також готувався до війни. Але ця підготовка була своєрідною. З одного боку йшов процес індустріалізації, головна роль при цьому відводилася важкій промисловості. Але, з іншого боку - знищення командних кадрів та їх ідей, преклоніння перед старими ідеями. Протягом 1937-1938 рр. було репресовано близько 43 тис. чоловік командного складу армії (усього по Наркомату оборони у 1937-1939 рр. репресовано 3,5-4 млн. чоловік). К. Симонов у своїй праці "Очима людини мого покоління" писав: "Не було б 1937 року, ми б до літа 1941 р. були б, безсумнівно, сильнішими у всіх відношеннях, в тому числі й у чисто військовому, і насамперед тому, що в рядах командного складу нашої армії пішли б у бій з фашизмом тисячі і тисячі відданих комунізму та досвідчених у військовій справі людей, яких вилучив з армії 1937 рік. І вони, ці люди, склали б до початку війни більше половини старшого та вищого командного складу армії".

Підготовка до війни йшла, але не тими темпами і методами, які були необхідними. У вересні 1939 р. був прийнятий закон про загальний військовий обов'язок. Завдяки цьому у 1941 р. у порівнянні з 1939 р. чисельність збройних сил зросла у 2,5 рази (перевищила 5 млн. чоловік), створювались нові військові з'єднання, удвічі зросла кількість стрілецьких дивізій (їх стало майже 300), збільшилось постачання зброєю та військовою технікою в армію та на флот. В цілому в арсеналах збройних сил СРСР було більше танків, літаків, артилерійських установок, ніж у Німеччини. Але кількісні зміни не супроводжувались якісними, що стосується і військових кадрів, і військової техніки, і стратегії і тактики ведення війни і т. ін.

22 червня 1941 р. починаються військові дії нападом Німеччини. Початок війни став трагічною сторінкою для СРСР. За 3 тижні ворог захопив Литву, Латвію, Молдавію, значну частину Білорусі та правобережної України, наблизився до Ленінграду. В деяких місцях ворог просунувся на глибину до 400-500 км. За всю історію СРСР, крім татаро-монгольської навали, ворог не захоплював таку велику територію. У 1812 р. Наполеон просунувся до Москви, але він зайняв тільки вузьку смугу території.

Становище ускладнювалось важкими втратами, які ніхто до війни не передбачав. За перші 3 тижні було повністю розгромлено 28 дивізій (12 стрілецьких, 10 танкових, 4 моторизовані і 2 кавалерійські). 72 дивізії зазнали втрати живої сили і техніки до 50% і більше. Втрати за ці дні склали 850 тис. чоловік, близько 6 тис. танків, 12 тис. мінометів, близько 3,5 тис. літаків (1200 були знищені у перший же день війни). За червень - грудень 1941 р. було втрачено 67% стрілецької зброї, 91% танків і САУ, 90% гармат і мінометів. Трагічним фактом став полон (точних даних про полонених за 1941 р. немає, за різними оцінками їх кількість склала 2-3 млн. чоловік).

1) раптовий напад німецьких військ, проте раптовість торкається передових частин, але аж ніяк не командування армії;

2) розгром у 1937-1938 рр. командного складу армії, як писав О.М. Василевський, "без 37-го року можливо і не було б взагалі війни у 1941 р.";

3) війська прикордонної зони не були своєчасно приведені у стан боєготовності №1;

4) теоретичні положення військової доктрини радянських збройних сил, зокрема прорахунки у визначенні напрямку головного удару супротивника;

5) перевага супротивника на головних напрямках ударів;

6) підготовленість Німеччини до війни.

Але в той же час радянські війська чинили героїчний опір з перших же днів. За 3 тижні втрати фашистів склали близько 100 тис. чоловік, більше 1700 танків, близько 100 літаків. Яскравими сторінками стали прикордонні бої, оборона Одеси, Севастополя, Смоленська, Києва, Ленінграду. Під Смоленськом супротивник вперше за роки Другої світової війни перейшов до оборони. Вже літні бої показали, що план "блискавичної війни" зазнав провалу. Червона армія виграла час для підготовки резерву та свого зміцнення. Темпи наступу німецьких військ впали: на північно-західному напрямку з 27 до 1,6 км, на західному - з 28-29 до 6,4-3,6 км, на південно-західному - з 18-19 до 5-1,4 км на добу.

Зокрема начальник генерального штабу сухопутних військ вермахту Гальдер 11 серпня 1941 р. відзначив у своєму щоденнику: "Загальна обстановка все очевидніше і виразніше показує, що колос - Росія... був нами недооцінений. Це твердження можна розповсюдити на усі господарчі і організаційні сторони, на засоби сполучення і, особливо, на чисто військові можливості руських". фашистський війна армія

З 30 вересня вермахт починає генеральний наступ на Москву (операція "Тайфун"). У жовтні-листопаді 1941 р. вони суттєво просунулись, місцями на відстань до 27 км від Москви - відстань гарматного пострілу. Але у відповідь після підготовки 5 грудня почався контрнаступ Червоної армії, який тривав до квітня 1942 р. Фашисти відступили на 100-300 км, місцями до 400 км. У ході наступу були повністю звільнені Московська і Тульська області, деякі райони Калінінської, Ленінградської, Орловської і Смоленської областей. Це була вирішальна перемога першого початкового етапу війни. Ця перемога мала наступні наслідки і значення:

1. Вермахт зазнав значних втрат, за німецькими даними вони склали 772 тис. чоловік, 38 дивізій, 1300 танків, 2500 гармат і мінометів, більше 900 літаків (про радянські втрати дані не повідомлялись до сьогоднішнього дня, можливо вони навіть були більшими).

2. З грудня 1941 р. по квітень 1942 р. на Східний фронт з інших країн німцями було перекинуто 39 дивізій і 6 бригад.

3. Остаточно зазнав провалу план "Барбаросса". Василевський писав: "Перемога під Москвою стала початком корінного перевороту не тільки у Великій вітчизняній війні, а і в усій Другій світовій війні". Але разом з тим можна відзначити незавершеність Московської битви, як військової операції, що відобразилось на подіях 1942 р. Причини цього носили як об'єктивний характер (неготовність на той час Червоної армії вести великі наступи), так і суб'єктивний характер (впевненість Сталіна у своїх здібностях верховного головнокомандуючого і нездатність визначити наступні дії супротивника).

4. Зазнало поразки військове мистецтво вермахту: з грудня 1941 р. по квітень 1942 р. Гітлер зняв із своїх посад 35 генералів, серед яких були командуючі танковими арміями Гудеріан і Гепнер, командуючий сухопутними військами Браухіч (цю посаду взяв на себе сам Гітлер), командуючі групами армій "Північ", "Центр" і "Південь" фельдмаршали Леєб, Бок і Рунштедт. К.Тіппельскірх та інші західні дослідники головною причиною поразки вермахту називають 20-разову чисельну перевагу радянських військ (на той час вона була лише в авіації), бездоріжжя осінню і мороз та сніг зимою, але від цього страждала не тільки німецька, а й Червона армія.

5. Був розвіяний міф про непереможність вермахту. В результаті боєздатність вермахту понизилась. Сильно вплинула ця поразка на населення Німеччини.

6. Почав ширитися рух Опору в окупованих державах.

7. Відмовилися від нападу на СРСР Японія і Туреччина.

8. Німеччина опинилась перед неминучістю ведення затяжної війни (для неї згубної) проти СРСР та інших країн антигітлерівської коаліції.

У 1942 р., як і раніше, головні події війни відбувалися на Східному фронті. Видатною сторінкою цього періоду стала оборона та контрнаступ радянських військ під Сталінградом, успіх яких був забезпечений героїзмом радянських людей як в тилу, так і на фронті.

Вже до початку цього контрнаступу ситуація на фронті почала змінюватись на користь СРСР. Це характеризується насамперед зміною співвідношення сил як в цілому на німецько-радянському фронті, так і на сталінградському напрямку, де знаходилися основні сили СРСР та Німеччини. На листопад 1942 р співвідношення сил було наступним:

Після ретельної підготовки 19 листопада 1942 р. починається контрнаступ радянських військ під Сталінградом (операція "Уран") і вже 23 листопада було замкнуто кільце оточення. В оточенні опинились 6-а і частина сил 4-ї танкової німецьких армій, у складі яких було 22 дивізії чисельністю близько 330 тис. чоловік.

Після тривалих боїв 2 лютого 1943 р. було закінчено здійснення операції "Кільце" проти оточеного угрупування. Німецькі війська зазнали величезних втрат як у Сталінграді, так і в ході боїв на його підступах: розгромлені 22 німецькі дивізії, основні сили оперативної групи "Холідт", 8-ї італійської армії, 3-а румунська армія; в полон було взято близько 150 тис. чоловік, в тому числі 24 генерали; втрати загиблими склали 147 тис. чоловік, знищено 368 літаків, 176 танків і 1927 гармат.

1. Перемога під Сталінградом зробила вирішальний внесок у досягнення корінного перелому в ході Другої світової війни, зумовивши неминучу поразку гітлерівської Німеччини і всього фашистського блоку.

2. Вона зміцнила авторитет СРСР як вирішальної сили.

3. Під впливом Сталінградської битви сталися великі зміни в міжнародній обстановці - прискорився розпад гітлерівської коаліції.

4. Занепад морального духу населення Німеччини. В країні був оголошений 3-денний траур. Все більше німців стало думати про те, що фашисти ведуть країну до загибелі.

5. Викликане нове піднесення національного-визвольного руху в окупованих країнах.

6. Катастрофа, якої зазнала Німеччина, показала, що вона недооцінювала військовий потенціал СРСР, рівень зростаючої військової майстерності і оперативно-тактичного мистецтва Червоної армії, її технічну озброєність. Битва предметно довела, що в ході війни зросла майстерність радянських офіцерів і генералів в керівництві військами.

7. Після помилок и прорахунків початкового періоду Сталінградська битва стала важливим етапом в розвитку радянської стратегії і оперативного мистецтва.

8. Перемога під Сталінградом дозволила почати вигнання супротивника із захопленої території. Були повністю звільнені Північний Кавказ, Кубань, Східний Донбас (у лютому 1943 р. перший раз був звільнений Павлоград), звільнені Воронеж, Курськ, Білгород, Харків (у березні 1943 р. німці знову зайняли Харків і Білгород), на західному напрямку німці були посунуті на 270-300 км від Москви, у січні 1943 р. була прорвана блокада Ленінграду (був встановлений зв'язок з Великою землею).

В цілому з 19 листопада 1942 р. до березня 1943 р. радянські війська просунулись на 600-700 км. Було розгромлено 100 ворожих дивізій, втрати супротивника склали близько 1700 тис. чоловік, 24 тис. гармат, більше 3500 танків та 4300 літаків. Щоб запобігти розвалу Східного фронту, сюди були перекинуті 33 дивізії і 3 бригади. Червона армія остаточно заволоділа стратегічною ініціативою. Зокрема, 1 лютого 1943 р. Гітлер на нараді у ставці вермахту заявив: "Можливість закінчення війни на Сході в результаті наступу більше не існує. Це ми повинні ясно уявляти собі".

Але тим не менше, через деякий час керівництво вермахту показало, що воно продовжує домагатись поставлених авантюрних цілей. В районі Курська було оточене велике угрупування військ Центрального і Воронезького фронтів Червоної армії. Але вирішальних військових і політичних цілей наступ фашистів не досяг.

У Німеччині була проведена тотальна мобілізація, збільшився випуск військової продукції, в тому числі нових видів (танки "Пантера" і "Тигр", штурмові гармати "Фердінанд", літаки "Фокке-Вульф-190А", "Хейнкель-129"). До літа 1943 р. на Східному фронті перебувало 72% діючої армії фашистської Німеччини, 4,5 млн. чоловік (разом із сателітами - 5325 тис. чоловік), тобто майже стільки, скільки було на початку війни.

Тривало і посилення могутності СРСР: у складі збройних сил було 6,6 млн. чоловік (в 1,2 рази більше ніж у супротивника), ще більша перевага спостерігалася в оснащенні бойовою технікою (переважно новою).

15 квітня 1943 р. ставка вермахту видала оперативний наказ №6, яким передбачалося проведення наступу в районі Курського виступу (операція "Цитадель"). Наказ починався так (від особи Гітлера): "Я вирішив, як тільки дозволять умови погоди, провести наступ "Цитадель" - перший наступ у цьому році.

Цьому наступу приділяється вирішальне значення. Він повинен закінчитися швидким і вирішальним успіхом. Наступ повинен надати до наших рук ініціативу на весну і літо поточного року.

У зв'язку з цим усі підготовчі заходи необхідно провести з великою ретельністю та енергією. На напрямках головних ударів повинні бути використані найкращі з'єднання, найкраща зброя, найкращі командири і велика кількість боєприпасів. Кожний командир, кожний рядовий солдат зобов'язаний перейнятись свідомістю вирішального значення цього наступу. Перемога під Курськом повинна стати факелом для всього світу".

Радянське командування також готувало наступальну операцію (операції "Кутузов" і "Румянцев").

5 липня 1943 р. почалася битва під Курськом. У цю битву поступово було втягнуто більше 4 млн. чоловік, близько 70 тис. гармат і мінометів, близько 13 тис. танків і САУ, близько 12 тис. бойових літаків.

Після оборонних боїв 12 липня радянські війська перейшли у наступ. Таким чином, операція "Цитадель" була провалена. Битва показала, що супротивник вже не здатний був навіть тимчасово нав'язати свою волю Червоній армії. Гудеріан з цього приводу відзначив: "З цього часу німецька армія постійно відступала".

5 серпня у ході наступу були звільнені Орел і Білгород, 23 серпня - Харків, після чого гігантська битва закінчилася.

В ході битви німецькі війська зазнали великих втрат: розгромлено 30 дивізій, в тому числі 7 танкових. Супротивник вимушений був перейти до оборони. Фельдмаршал Е. Манштейн про підсумки битви писав: "Вона була останньою спробою зберегти нашу ініціативу на Сході. З її невдачею, рівнозначною провалу, ініціатива остаточно перейшла до радянського боку. Тому операція "Цитадель" є вирішальним, зворотним пунктом у війні на Східному фронті" (Манштейн Е. Утерянные победы.- М., 1957).

На цьому невдачі гітлерівських військ у 1943 р. не закінчилися. Вони вдавались до усіляких заходів, щоб утримати за собою Україну. Зокрема фельдмаршал Кейтель у докладі ОКВ відзначав: "Залишення Донбасу і Центральної України потягне за собою втрату найважливіших аеродромів, великі втрати у продуктах харчування, вугіллі, енергетичних ресурсах, сировині".

У серпні 1943 р. починається створення "Східного валу" (лінія р. Молочна, середня течія Дніпра, і далі на північ по р. Сож, через Оршу, Вітебськ, Псков і по р. Нарва). Тут було сконцентроване значне угрупування військ (більше 1,2 млн. чоловік), але Червона армія мала перевагу за усіма показниками.

Ще в ході Курської битви почалася боротьба за Донбас і в цілому за лівобережну Україну. У вересні 1943 р. починається битва за Дніпро. Вже до кінця вересня на правому березі було створено 23 плацдарми. 14 жовтня звільнено Запоріжжя, 25 жовтня - Дніпропетровськ, 6 листопада - Київ, через декілька днів - Житомир, на початку листопада 1943 р. повністю була очищена лівобережна Україна на південній ділянці.

У підсумку радянські війська за осінь просунулись на 200-400 км, вийшли до Дніпра на величезному фронті, були створені передумови для звільнення Криму і усієї правобережної України.

Протягом 1943 р. також була повністю ліквідована загроза Москві на західному напрямку. В ході наступу радянські війська просунулись на 250 км та увійшли у східні райони Білорусі.

В цілому ж за 1943 р. було розгромлено 118 ворожих дивізій, з липня по грудень 1943 р. втрати військ вермахту склали більше 1400 тис. чоловік. Були підготовлені умови для наступних наступальних операцій. Супротивник був відкинутий на 500 км в центрі і на 1300 км на півдні. 53% окупованої ворогом території було звільнено.

До кінця 1943 р. була вже очевидна неминучість катастрофи поразки Німеччини. У неї не було сил і засобів для створення перелому у становищі на радянсько-німецькому фронті. Зростали втрати (з початку війни на Східному фронті вони втратили вже близько 5,2 млн. чоловік). Все більш важко проходили тотальні мобілізації. Падала боєздатність вермахту. В той же час могутність Червоної армії зростала і, отримавши перемоги 1943 р., вона закріпила свою перевагу над ворогом.

1944 рік став роком наближення краху гітлерівської Німеччини: погіршувалось її міжнародне становище, вона почала втрачати союзників, у командування вермахту не було вже ніякого осмисленого плану ведення війни. Вперше гітлерівська ставка стала замислюватися про позиційну боротьбу, щоб віддалити наближення кінця. На Східному фронті великі надії покладалися га глибоко ешелоновану оборону, хоча на південному фланзі її ще не було. Крім того, були також надії на зіткнення між союзниками після висадки десанту у Франції. Гітлерівський генерал Меллентин писав: "Розкол між Радянським Союзом і англо-американцями - ось що було нашою реальною надією". Все частіше в Німеччині висловлювали надії на сепаратний мир із США та Англією. Але сподівання нацистів на розвал антигітлерівської коаліції не виправдались.

В той же час у Німеччині були ще великі сили - до початку 1944 р. у вермахту разом із союзниками нараховувалось 362 дивізії, з них на Східному фронті перебувало 245 дивізій (з них 201 німецька), у складі яких було 4906 тис. чоловік, 54570 гармат і мінометів, 5400 танків та штурмових гармат, 3073 бойових літаки.

Визнаючи, що ударна міць вермахту влітку 1943 р. на Східному фронті була сильно підірвана, Гітлер у своєму наказі від 27 листопада 1943 р. заявив: "Я маю намір відновити бойову силу військ, які борються на фронті, за допомогою найнещадніших методів і зламати за допомогою драконівських покарань будь-який опір відданим наказам".

Перед радянськими збройними силами стояло завдання повного вигнання окупантів з території країни, звільнити загарбані країни від нацистського рабства і, нарешті, завдати вирішального удару по Німеччині і примусити її капітулювати (але не усі завдання були виконані у 1944 р.).

На відміну від німецького вермахту Червона армія готова була до нової наступальної кампанії. Завдяки успіхам військової економіки з'являлися нові види озброєння, удосконалювалась організаційна структура військ. У складі радянської армії нараховувалось 6354 тис. чоловік, 95604 гармати і міномети, 5254 танка і САУ, 10200 бойових літаків, тобто перевага була по особовому складу у 1,3 рази, по артилерії - в 1,7 рази, по літакам - в 3,3 рази, тільки по танкам і САУ перевага була у німців в 1,03 рази.

Важливе значення мало те, що повністю була вирішена проблема підготовки кваліфікованих кадрів військових. У своїх спогадах Г.К. Жуков відзначав: "Навіть під час великих наступальних операцій у нас в запасі знаходилось більше 93,5 тис. офіцерів, з яких половина мала чудовий бойовий досвід і необхідну військово-технічну підготовку. В цьому році удвічі збільшився генеральський склад радянських збройних сил. У 1944 р. всі військові навчальні заклади країни випустили близько 315 тис. офіцерів".

Перший крупний наступ був здійснений на північно-західному напрямку, де радянським Ленінградському, Волховському і 2-му Прибалтійському фронтам протистояла група армій "Північ" під командуванням фельдмаршала Кюхлера. Співвідношення сил:

14 січня 1944 р. починається наступ. 20 січня був звільнений Новгород, до 27 січня повністю ліквідована блокада Ленінграду. Реакцією на відступ у Німеччині була заміна командуючого Групи армій "Північ" генерал-полковником Моделем, який користувався репутацією "фахівця по стратегічній обороні".

В ході продовження наступу радянські війська до середини лютого вийшли до р. Нарва, увійшли на територію Естонії і до кінця лютого зупинились на рубежі Нарва-Псков-Острів, де зайняли оборону.

У підсумку радянські війська просунулись на 220-280 км, 3 дивізії супротивника були знищені повністю і 17 дивізій зазнали значних втрат.

Взимку 1944 р. крупні операції Червоної армії розгорнулися і на південно-західному напрямку. У німців тут були групи армій "Південь" і "А", з радянського боку - 1-й, 2-й, 3-й і 4-1 Українські фронти. Співвідношення сил:

Гітлерівське командування очікувало удару на півдні, але не очікувало його так швидко, майже відразу ж після битви за Дніпро.

Вже з кінця 1943 р. починається наступ 1-го Українського фронту (командуючий генерал Ватутін), з 5 січня 1944 р. починає наступ 2-1 Український фронт (Конєв). Найкрупнішими операціями цього періоду були Житомирсько-Бердичівська, Корсунь-Шевченківська (в її ході у супротивника було вбито і поранено 55 тис. чоловік, 18 тис. було взято у полон). Наприкінці лютого 1944 р. був зроблений невеликий перепочинок, а з 4 березня 1-й Український фронт (Жуков) поновив наступ. В ході наступу 26 березня війська 2-го Українського фронту вийшли на лінію державного кордону, після чого бойові дії перекинулись на територію Молдови і Румунії. В той же час на південній ділянці 3-й Український фронт 28 березня звільнив Миколаїв, а 10 квітня - Одесу.

Обстановка, що склалася, сприяла звільненню Криму, який захищала 1-а армія супротивника (7 румунських і 5 німецьких дивізій). У квітні почалися бої за Крим (4-й Український фронт під командуванням Толбухіна, Окрема Приморська армія, Чорноморський флот, Азовська флотилія). 9 травня був взятий Севастополь, 12 травня Крим був повністю звільнений. Вся операція тривала 35 днів (у 1941-42 рр. німцям знадобилося для цього 250 днів).

В ході наступу супротивник зазнав важкої поразки. Було знищено 30 дивізій і 6 бригад, а 142 дивізії и 1 бригада зазнали втрат від Ѕ до ѕ особового складу. Втрати склали більше 1 млн. чоловік, втрачена була також велика кількість техніки. Радянські війська вийшли до державного кордону на протязі 400 км, зайняли північно-східні райони Румунії. Був розчленований фронт оборони супротивника, повернені основні бази Чорноморського флоту, під загрозою опинились позиції гітлерівського рейху не тільки в Румунії, а й в Болгарії та Угорщині.

На центральній ділянці фронту були звільнені Мозирь, Калінковічі, Рогачов, але розвинути наступ тут не вдалося. Тим не менше бої в цьому районі скували групу армій "Центр", що не давало можливості командуванню вермахту маневрувати її силами.

Після зимових і весняних боїв наступило затишшя. Почалася підготовка до літньо-осінньої кампанії. Співвідношення сил перед початком літньої кампанії:

Небезпеку з боку супротивника являв собою так званий "білоруський балкон" (виступ у Білорусі). Тому ставилося завдання розгрому супротивника у цьому виступі. Командування вермахту припустило помилки у визначенні напрямку головного удару, вони вважали, що радянські війська будуть продовжувати наступ на південному заході, тому з 22 танкових дивізій 20 знаходилося на південь від Прип'яті, і тільки 2 - на північ.

Стратегічним же задумом радянського командування було нанесення головного удару в Білорусі (у загальних рисах цей задум був визначений ще тоді, коли планувались операції на зимовий період). 30 травня був затверджений остаточний конкретний план бойових дій на літню кампанію (початок планувався на 19-20 червня).

Разом з підготовкою цієї операції готувались і інші (випереджальні) на інших ділянках, які повинні були відвернути увагу супротивника від основної операції, яка готувалася. На випадок перекидання військ супротивника з півдня, там також готувався наступ радянських військ.

10 червня 1944 р. починається наступ на північному заході, який закінчився 9 серпня. В ході його були звільнені північна частина Ленінградської області, столиця Карело-Фінської РСР Петрозаводськ, Біломорсько-Балтійський канал, радянські війська вийшли до передвоєнного кордону з Фінляндією.

Влітку 1944 р. була здійснена і одна з найвидатніших та найкрупніших операцій у Другій світовій війні - наступ в Білорусі (операція "Багратіон"). 5/6 території Білорусі знаходилося в той час під контролем супротивника. Велику допомогу надали партизанські загони (до середини 1944 р. їх на окупованій території нараховувалось більше 143 тис.), які перед початком операції контролювали близько 60% території республіки. Ними була проведена операція "Рейкова війна", спрямована на руйнування шляхів сполучення.

У фашистів на цій ділянці діяли група армій "Центр" під командуванням фельдмаршала Буша, до якої примикали частина військ з групи армій "Північ" і групи армій "Північна Україна"; загалом 63 дивізії і 3 бригади.

Радянські війська: 1-й Прибалтійський (Баграмян), 3-й Білоруський (Черняховський), 2-й Білоруський (Захаров), 1-й Білоруський (Рокоссовський) фронти і Дніпровська військова флотилія. Співвідношення сил:

Радянські війська вперше за роки війни мали таку значну перевагу. Але були і великі складності. У німців була створена потужна, добре підготовлена лінія оборони, до того слід додати важкі природні умови місцевості. Але до самого початку операції супротивник так і не здогадався про основний напрямок удару.

23 червня 1944 р. починається наступ. Вже з перших днів був досягнутий успіх: 25 червня звільнений Вітебськ, 27 червня - Орша, 28 червня - Могилів, 29 червня - Бобруйськ, де було оточене і розгромлене велике угрупування супротивника.

Про характер боїв свідчить запис у щоденнику за 27 червня у одного з полонений: "Почався шлях кошмарів і жахів. На дорогах дикі пробки. Панічна втеча. Танки руських перегороджують дороги відходу... Авіація руських безперервно сіє смерть з неба. Руські весь час випереджають нас паралельним переслідуванням. Партизани руйнують мости".

3 липня був звільнений Мінськ, після чого головні сили групи армій "Центр" були розгромлені.

Одночасно було здійснено просування в Прибалтиці. В ході його 13 липня був звільнений Вільнюс, 27 липня - Шяуляй і Даугавпілс, 30 липня радянські війська вийшли на берег Ризької затоки.

Наприкінці липня радянські війська форсували Західний Буг і вступили у східні райони Польщі, підійшовши до Вісли, а 28 липня був звільнений Брест.

13 липня починається наступ на Україні. Він полегшувався тим, зо із західних областей України супротивник перекинув до Білорусі 6 дивізій, в тому числі 3 танкових, тобто група армій "Північна Україна" була послаблена. 17 липня, формувавши Західний Буг, радянські війська вступили на територію Польщі, 27 липня був взятий Львів, після чого почалось просування до Вісли. Запеклі бої відбувалися в районі Сандоміру, де був створений плацдарм. Одночасно з цим знов створений 4-й Український фронт під командуванням генерала Петрова 6 серпня зайняв Дрогобич і підійшов до кордонів Чехословаччини, після чого тимчасово перейшов до оборони.

У підсумку до кінця серпня 1944 р. наступ закінчився. В його ході було розгромлено 2 найсильніших угрупування супротивника: групи армій "Центр" і "Північна Україна". 82 дивізії зазнали втрат від 60 до 70% свого складу, 26 - повністю знищені. Повністю була звільнена Білорусь, більша частина Литви, почалось звільнення Латвії та Естонії, у Прибалтиці була ізольована група армій "Північ", потужні удари були завдані в Молдавії і Румунії по групі армій "Південна Україна". Таким чином, окупанти майже повністю були вигнані з території країни. Червона армія почала вигнання ворога з Польщі і Румунії.

14 вересня 1944 р. почався наступ на північно-західному напрямку. Фашистські війська тут були представлені групою армій "Північ" (оперативна група "Нарва", 16-а, 18-а армії, 3-я танкова армія); радянські війська - 1-м, 2-м, 3-м Прибалтійськими і Ленінградським фронтами. Співвідношення сил:

В ході наступу 22 вересня були звільнені Таллінн, 15 жовтня - Рига. У підсумку повністю були звільнені прибалтійські республіки (тільки на невеликій частині Латвії гітлерівці змогли утриматись), на широкому фронті вийшли на узбережжя Балтійського моря, вийшли на кордон Східної Пруссії.

Позитивним моментом був також те, що з фашистського блоку остаточно випала Фінляндія. 19 вересня в Москві фінська делегація підписала з представниками СРСР і Англії угоду про перемир'я. При цьому Фінляндія взяла обов'язок вигнати або інтернувати німецькі війська, які перебували на її території.

У жовтні 1944 р. пройшов наступ у Заполяр'ї. До кінця місяця повністю була очищена радянська територія, перейшли норвезький кордон и 25 жовтня зайняли портове місто Кіркенес в Норвегії, після чого бойові дії в Заполяр'ї закінчилися.

Після звільнення території країни постало завдання звільнення європейських країн від фашистів. Найбільш сприятливі умови для цього в 1944 р. склалися на південній ділянці радянсько-німецького фронту (угрупування "Південна Україна" було послаблене з-за перекидання військ до Білорусі). Але, розуміючи важливість утримання Балкан, супротивник тут створив потужну оборону, глибина якої на окремих ділянках досягала 80 км.

20 серпня 1944 р. почалася Яссько-Кішинівська операція. Несподіваним союзником Червоної армії стала відсутність стійкості у румунських солдатів (у супротивника тут було 47 дивізій, з яких 22 румунські). 24 вересня було оточене яссько-кишинівське угрупування (18 дивізій 6-ї німецької армії). Одночасно в Румунії почалася підготовка антифашистського збройного повстання. 23 серпня Антонеску та інші міністри його уряду були арештовані за згодою короля Міхая, після чого патріотичні сили та частини бухарестського гарнізону зайняли найважливіші об'єкти столиці. Був сформований новий уряд на чолі із Санатеску, до якого увійшли представники різних політичних сил. Він зобов'язався забезпечити негайне припинення військових дій проти країн антигітлерівської коаліції. Після цього Гітлер віддав наказ "ліквідувати путч" і створити слухняний для нього уряд. Німці почали бомбардування Бухаресту, туди були направлені війська. Протягом 24-28 серпня тривали бої патріотів з фашистами.

4 вересня радянські війська закінчили розгром оточеного угрупування, була звільнена Молдавія і одночасно з цим радянські війська почали просування вглиб Румунії. 31 серпня вони увійшли до звільненого Бухаресту. На південь від нього частини 3-го Українського фронту вздовж узбережжя Чорного моря просувалися до румуно-болгарського кордону. Група армій "Південна Україна" в ході цих боїв зазнала великого розгрому.

12 вересня в Москві Радянський уряд від імені союзників підписав угоду про перемир'я з Румунією. До речі, король Міхай був нагороджений орденом "Перемога".

У кризовому стані до цього часу опинився і фашистський режим у Болгарії. Наступ Червоної армії наближував кінець панування фашистів у Болгарії. Щоб запобігти вступу радянських військ на територію країни, уряд Болгарії 26 серпня оголосив про повний нейтралітет, але в той же час, як і раніше, він дотримувався політики, яка проводилася Німеччиною.

В країні пройшли великі виступи проти уряду. В цих умовах 5 вересня радянський уряд заявив, що СРСР віднині буде знаходитися у стані війни з Болгарією і 8 вересня туди увійшли радянські війська. Але цей наступ був припинений вже ввечері 9 вересня. У ніч на 9 вересня в Софії відбулося повстання, в результаті якого фашистська кліка була скинута, влада перейшла до рук Вітчизняного фронту, 16 вересня уже в звільнену Софію вступили радянські війська, а в жовтні 1944 р. з Болгарією було укладене перемир'я, Болгарія перейшла на бік антигітлерівської коаліції.

Обстановка, що склалася, сприяла нанесенню удару по Угорщині, дозволяла надати допомогу народам Чехословаччини, Югославії (група армій "Південна Україна" розгромлена, карпатське угрупування глибоко охоплене радянськими військами, фронт супротивника на сотні кілометрів прорваний).

Активну боротьбу проти фашистів в Югославії вела Національно-визвольна армія Югославії (НОАЮ), в лавах якої до осені 1944 р. було більше 400 тис. чоловік. СРСР надавав матеріальну допомогу НОАЮ, у січні 1944 р. туди була направлена військова місія, аналогічну допомогу надавали й союзники. У вересні 1944 р. під час перебування у Москві Й. Броз Тіто була підписана угода про спільні операції Червоної армії і НОАЮ.

28 вересня радянські війська перейшли болгаро-югославський кордон і почали наступ в напрямку Белграду. 14 жовтня разом з частинами НОАЮ вони підійшли до столиці, яка після тривалих боїв 20 жовтня була звільнена. Тим самим була нанесена серйозна поразка групі армій "Ф". Ворог був вимушений прискорити евакуацію з півдня Балканського півострова. До кінця 1944 р. були звільнені Сербія, Чорногорія, Вардарська Македонія. Надаючи допомогу НОАЮ, радянські війська разом з тим почали перекидатися до Угорщини.