Категорія суб'єктивної модальності

ФСП СМ взаємодіє з іншими мовними полями. Причиною такої ситуації служить спільність семантики -- узагальненого значення категорії та розвиток вторинних функцій у інших маркерів модальності. ФСП СМ особливо тісно взаємодіє з ФСП заперечення. Дуалістична природа негації використовується для аналітичного створення протиставлених форм, які перетворюють одну форму на її протилежний відповідник. Суб'єктивна модальність, будучи частиною макрополя модальності, частково використовує форми, що інформують про об'єктивну модальність. Звичайно, частими є випадки простого співіснування в одному висловленні цих двох модальностей. У всіх досліджуваних мовах досить яскраво виявляє себе полісемантичність мовних знаків, що використовуються для вираження модальних значень. Так, маркери семантики ОМ, що ґрунтується навколо значень реальності / ірреальності, часто у висловленнях, окрім власне передачі реальності чи нереальності дії, явища, процесу чи відношення, може містити вказівку на одне із категорійних значень СМ. Епістемологічна модальність часто семантично корелює з СМ. Стохастичною специфікою цієї кореляції є співвідношення ствердності, певності з СМ+ та їх протилежного комплементу з СМ-. Волюнтативна, деонтична і СМ деколи не збігаються. Інколи людина може хотіти те, що вона оцінює негативно, хоча в більшості випадків спостерігається явна кореляція між цими видами модальності: “Він сумно промовив: "Так, я хочу, щоб ти зробив це, хоча це мені й не подобається"” (розм.).

Взаємодія різнорівневих мовних засобів та наявність у деяких з них вторинних та інших функцій дозволяє економно щодо чуттєвого матеріалу передавати різні значення. Загальна семантика тексту (чи мікротексту, речення) як комунікативної одиниці формується взаємодією всіх складових компонентів. Різні частки смислу можуть вноситися різноярусними мовними знаками чи їх інтегральними частинами. Загальний смисл залежно від характеру тексту виводиться або із смислів слів та висловлень, або із його комунікативної та прагматичної цінності. В утворенні цього смислу беруть участь семи СМ, що часто виступають не як допоміжні, похідні та другорядні, а як такі, що виходять на перше місце за значимістю. Використання тих самих засобів для передачі різних значень вказує на наявність міцних взаємозв'язків у макрополі модальності й служить доказом його цілісності.

ВИСНОВКИ

1. Репрезентація модальності загалом і СМ зокрема у вигляді ФСП не накладає обмежень щодо формального вираження її значень. Інтегрувальним семантичним компонентом ФСП СМ слугує категорія оцінки, предметна демонстрація якої виявляє себе у формі закодованих на різних рівнях мови маркерах. У мові існують дескриптори (абстрактні конструкти), що забезпечують достатньо загальний та незалежний від мовних ярусів апарат опису семантики, який дозволяє простежувати її співвідношення з конкретними засобами вираження. Модальність ґрунтується на основній характеристиці речення предикативності й становить один із компонентів її семантики, а тому є складовим чинником комунікативного рівня мови. Макрополе модальності членується на об'єктивну, епістемологічну, деонтичну, волюнтативну, суб'єктивну та інші модальності. Жоден із видів модальності не є другорядним чи залежним від інших. Різні аспекти такої оцінки є модусами чи різновидами загальної модальності. Розгляд модусів як окремих явищ є доцільним у разі зосередження на специфічних властивостях його семантики. Використання дескрипторів як семантичних конструктів не вимагає використання трансформацій реальних висловлень з метою спрощення та вичленування існування певної семантики за фактом можливості її відкидання. Введення цього абстрактного концепту спричинює розгляд знака як цілісної сутності і є зумовлене складністю реальних повідомлень, наявних у мовленні, які досить часто не корелюють з логіко-формальними репрезентаціями судження. Модальність як семантичне явище ґрунтується на певних механізмах свідомості, з функціонуванням якої тісно пов'язується, існує як наслідок когнітивно-лінгвістичної діяльності й основується на здатності мозку до моделювання дійсності. Функціональний характер модальності виявляється в існуванні цілої системи модальних дескрипторів (частина з них виражається через простіші детермінанти або є їхньою комбінацією).

2. СМ виступає частиною макрополя модальності, являючи собою компонент семантики предикативності, що охоплює значення оцінки мовцем дійсності, репрезентованої у висловленні в плані схвалення / несхвалення, виражається різнорівневими засобами мови та є поліцентричним утворенням. Типологія речень з урахуванням СМ охоплює речення марковані СМ-, СМ+, СМ0, СМ+-, які прямо пов'язуються зі схваленням та несхваленням і в свою чергу пов'язані з прагматичною оцінкою повсякденної дійсності. Нейтральна СМ визначається як відсутність СМ+, СМ-, СМ+-. Досить умовною постає локалізація СМ щодо окремих членів речення, яка є виявом семантико-синтаксичної конденсації.

3. Механізми прямої та опосередкованої СМ гнучкі у використанні. Вони дозволяють передавати оцінку різних суб'єктів, протиставляти їх і в одному висловленні, показувати два (теоретично можливо і більше) бачення ситуації. Імпліцитність та експліцитність вказують на рівень вплетення СМ в мовленнєвий код. Іпліцитність служить для глузування, створення іронії, вона є часто побічним ефектом поліфункціональності мовного знака та його багатозначності й відтак може не відповідати реальному стану думок, але слухач часто сприймає їх як мимовільне вираження того, що намагалися приховати. Опозиція агентивної і неагентивної СМ є досить умовною і корелює з ОМ у прагненні подати ситуацію як мінімально залежно від стану особи.

4. Аналіз СМ української, російської, англійської та німецької мов вказує на значну спільність у будові їхніх ФСП СМ. Практично кожен ярус цих мов характеризується власними засобами вираження СМ, що часто корелюють. Їх не слід ототожнювати, оскільки кожна мова зберігає свою специфіку в творенні СМ форм та їх додаткових функцій. Відмінності у конкретних засобах вираження та їхньому комбінуванні фактично не впливають на загальні основи існування категорії СМ. Значний вплив справляє співвідношення аналітичності й синтетичності в мові. Перша вносить більше число багатозначних форм та створює їхню більшу залежність від синтаксичної позиції, контексту чи ситуації спілкування. Друга за рахунок більш розвинутих морфологічних форм слів менш залежить від синтаксичного оточення слова. Важливою тенденцією, яка простежується в різних мовах, є кореляція значної конвергенції засобів вираження СМ зі зростанням рівня займаного в мовній ієрархії, що полегшує процеси перекладу з однієї мови на іншу. Найбільша гомогенність досягається на текстуальному рівні, досить значна на лексичному, що виявляється у легкому доборі відповідників. Невідповідності та необхідність творчого, описового підходу виникає у випадках, коли використовуються мовноспецифічні форми, які часто полісемантичні й дозволяють кілька прочитань. Подібне стосується фразеологічних одиниць, оскільки відповідної одиниці в іншій мові може й не існувати.

5. Незважаючи на певну спеціалізацію використання кожного конкретного рівня мови для вираження СМ значень, в основному в досліджуваних мовах вони збігаються. У всіх мовах без винятку важливу роль відіграють фонетичні засоби вираження СМ у мовленні, досить стійкими є тенденції їхнього перенесення й у писемне мовлення (використання різних графічних символів на позначення певних інтонаційних особливостей мовлення). Переважання інших, не фонетичних засобів вираження СМ, зустрічається на письмі й особливо широко в художньому стилі. У всіх мовах у писемному мовленні може виявлятись явище суб'єктивної псевдомодальності. Важливою властивістю інтонаційних та інших параметрів вимови є те, що вони остаточно й однозначно визначають СМ знак висловлення. Використання лексичних засобів супроводжується диференційованим оцінюванням не лише цілого висловлення, а і його складових (уможливлює різнобічну оцінку різних частин речення). Оцінювання за допомогою лексичних засобів рідко є багатозначним. На відміну від експліцитності останніх, синтаксичні та морфологічні засоби вираження СМ є часто імпліцитними, що частково мотивується їхньою поліфункціональністю та полісемантичністю.

6. Найскладнішими є текстуальні засоби вираження СМ. Їм притаманна широка різноманітність та досить висока залежність від інших рівнів мови. Як і синтаксичні, текстуальні засоби вираження модальної семантики часто виступають лише рамками, формами, які потрібно заповнити специфічною лексикою.

7. Взаємодія різних компонентів макрополя модальності найяскравіше виявляється на матеріалі модальних дієслів, що є поліфункціональними за своєю природою. Іншим аспектом такої взаємодії є конгруентність різних модальних семантик, які виражають модальні дієслова. Різні складові при взаємодії відіграють неоднакову роль. Найважливішим компонентом постає фонетична сторона чи її замінники у вигляді різних графічних знаків. За наявності кількох протилежних оцінок у висловленні остання визначає остаточний знак СМ.

8. Семантична спільність ФСП СМ у різних мовах передбачає певну однорідність у формальних засобах вираження. Такі паралелі легко простежуються, але говорити про їхню гомогенність не зовсім коректно. Вони часто виявляють ряд споріднених між собою рис, але зберігають мовну специфіку, яка нерідко виступає стилістичною. Несхожість і незакріпленість за тими самими засобами в різних мовах подібних значень випливає з історичних особливостей їхнього розвитку. Подібність виявляється внаслідок мовного взаємовпливу та окремих універсальних якостей СМ.

Різні функціональні стилі, як і мета висловлень, справляють вплив на використання СМ. Вона є досить поширеним явищем у повсякденному спілкуванні, але практично не зустрічається у наукових та технічних текстах. Такі обмеження сфери вживання пояснюються намаганням досягнути максимальної незалежності від окремого суб'єкта й відтак об'єктивності думки.

СПИСОК ОСНОВНИХ ПУБЛІКАЦІЙ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

1. Ткачук В.М. Оцінка як лінгвістичне явище // Studia Methodologica. Випуск 8. -- Тернопіль: ТДПУ, 2001. -- С. 3-12.

2. Ткачук В.М. Текстуальні засоби вираження суб'єктивної модальності (СМ) // Вісник Сумського державного університету. Серія Філологічні науки. № 21-- Суми: СумДу, 2000. -- С. 95-113.

3. Ткачук В.М. Функціональність модальності: мова та метамова // Лінгвістичні студії. Збірник наукових праць. Випуск 8. / Укл.: Анатолій Загнітко (наук. ред.) та ін. -- Донецьк: ДонДу, 2001. -- С. 49-57.

4. Ткачук В.М. Домінанта функціонально-семантичного поля модальності // Українська мова і література: історія, сучасний стан, перспективи розвитку. Науковий щорічник. -- Тернопіль: Збруч, 1999. -- С. 227-230.

5. Ткачук В.М. Модальність логічна і лінгвістична та їх кореляція // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету ім. Володимира Гнатюка. Серія: Філософія, соціологія. -- Тернопіль: ТДПУ, 1999. -- № 2. -- С. 37-43.

6. Ткачук В.М. Взаємодія різних мовних засобів у вираженні суб'єктивної модальності (СМ). // Вісник Сумського державного університету. Серія Філологічні науки. № 8 (29). -- Суми: СумДу, 2001. -- С. 136-143.

7. Ткачук В.М. Інтонаційні та фонетичні засоби вираження суб'єктивної модальності // Наукові записки. Серія: Мовознавство. -- Тернопіль: ТДПУ 2001. -- Вип. V. -- С. 77-93.

АНОТАЦІЯ

Ткачук В.М. Категорія суб'єктивної модальності. -- Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10. 02. 15 - загальне мовознавство. Донецький національний університет, Донецьк, 2002.

У дисертації на матеріалі сучасної української, російської, англійської та німецької мов провадиться порівняльний аналіз функціонально-семантичного поля суб'єктивної модальності. Розглядається його структура і типологія. Вивчаються різнорівневі засоби вираження модальних значень (фонетичного, лексичного, морфолого-синтаксичного, лексико-синтаксично і текстуального рівнів) та їх взаємодія у висловленнях. Особлива увага приділяється поліфункціоналізму мовних знаків та взаємозв'язків складових макрополя модальності.

Ключові слова: модальність, суб'єктивна модальність (СМ), функція, функціональність, форма, функціонально-семантичне поле, предикативність, категоріальна ситуація, дескриптор, висловлення, суб'єкт та об'єкти оцінки, експліцитність, імпліцитність, опосередкованість, загальна партитивна, загальна комплексна, часткова партитивна і часткова загальна модальні оцінки, пряма і опосередкована, агентивна і неагентивна СМ.

АННОТАЦИЯ

Ткачук В.М. Категория субъективной модальности. -- Рукопись.

Диссертация на соискание ученой ступени кандидата филологических наук по специальности 10. 02. 15 - общее языкознание. Донецкий национальный университет.- 2002.

В диссертации на материале современных украинского, русского, английского и немецкого языков осуществляется сравнительный анализ функционально-семантического поля субъективной модальности. Рассматривается его структура и типология. Изучаются разноуровневые средства выражения модальных значений (фонетического, лексического, морфолого-синтаксического, лексико-синтаксического и текстуального уровней) и их взаимодействие в высказываниях. Особенное внимание уделяется полифункционализму языковых знаков и взаимосвязям компонентов макрополя модальности.

Ключевые слова: модальность, субъективная модальность (СМ), функция, функциональность, форма, функционально-семантическое поле, предикативность, категориальная ситуация, дескриптор, высказывание, субъект и объект оценки, эксплицитность, имплицитность, опосредствованость, общая партитивная, общая комплексная, общая партитивная и частичная общая модальные оценки, прямая и опосредствованная, агентивная и неагентивная СМ.

SUMMARY

Tkachuk Vadym. Category of subjective modality. Manuscript.

Dissertation for gaining scientific degree of Candidate of sciences in Philology of the speciality 10.02.15. -- General Linguistics -- 2002.

This research work gives the complex analysis of the functional semantic field of the subjective modality (SM) taking into account its structural and semantic peculiarities. It also explores the theoretical aspects of the functional semantic field existence, ascertains the semantics of the subjective modality, establishes taxonomy of the modal meanings of the SM, provides structural typology of the SM. The investigation in the thesis is based on the data accumulated from the Ukrainian, Russian, English and German languages. The concept of the subjective modality is examined from the comparative linguistic point of view. Special attention is given to the polyfunctionality of the language signs and the mutual relations between the modality macrofield components. The stress is made on the finding out of the markers of the subjective modality from the different language layers. The theoretical value of this thesis is determined by its complex analysis of the functional semantic field of SM, which takes into account relations inside of the field and between other fields.

The subjective modality and other kinds of modality such as objective, epistemic, deontic, aletic and other modalities belong to the functional semantic macrofield of modality. The modality is thought to be one of the components of the predicativity among communicativity, temporality and others. It is represented on the logical-semantic level of the sentence as a set of descriptors (analogous to the quantifiers of existence). This model is adequate because of casual impossibility to distinguish, which language sign corresponds to which kind of modality and it also helps to avoid confining modality in modal verbs and some kinds of complex sentences only. There is no one-to-one correspondence between semes and actual language signs after transforming of the logical-semantic structure into utterance. Main semantic kinds of SM are positive, negative, neutral and ambivalent subjective modalities.

The representatives of the subjective modality can be found in all language levels: phonetic, lexical, morphological, syntactical, lexical-syntactical and textual levels. They are the forms of verbs, modal verbs, words, syntactical constructions, suffixes, prefixes, phonetic patterns, phraseological constructions and so on. Their variety helps to interweave semantics of the subjective modality parallel to the main (or so called) semantics of the sentence.

Structurally the subjective modality can be classified into the positive, negative and neutral subjective modality. It can be also viewed upon as implicit or explicit, direct or indirect, agentive or non-agentive, complex and simple.

One chapter of the thesis is dedicated to discussing the interaction between different language levels and markers belonging to them. It states the general functions of the different language levels in forming of SM meaning. It also shows connections of the SM to the objective, epistemic, deontic and voluntative modalities.

Due to the semantic homogeneity in all languages under the investigation there are much common features in the structure of the functional-semantic fields. The peculiarities in general originate from different language structures and conceptual-semantic pictures of the world. There is also touched the question of the subjective pseudo-modality, which is caused by inaccuracy of the speech representation in written texts.

Key words: modality, subjective modality, function, functionality, form, functional-semantic field, predicativity, categorical situation, descriptor, utterance, subject and object of evaluation, explicitness, implicitness, mediation, general partial and general complex, partial partitive and partial general modal evaluations, agentive and non-agentive SM.

Размещено на Allbest.ru