Негативна етична оцінка в контекстах осуду (на матеріалі сучасної публіцистики)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна

УДК 811.161.1'42

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Негативна етична оцінка в контекстах осуду (на матеріалі сучасної публіцистики)

Спеціальність 10.02.02 - російська мова

Гусліста Людмила Олексіївна

Харків 2002

Загальна характеристика роботи

Оцінна семантика являє собою один із важливих об'єктів сучасних лінгвістичних досліджень. Про це свідчить численна література, в якій оцінка як суттєва складова прагматичного аспекту спілкування є самостійним об'єктом вивчення в плані семантики, прагматики, теорії комунікації, когнітивного аналізу мови (Є.М.Вольф, Ю.Д.Апресян, Н.Д.Арутюнова, Т.В.Булигіна, А.Д.Шмельов, А.Вежбицька, М.Я.Гловинська, Т.М.Ніколаєва, Є.В.Какоріна, А.Б.Пеньковський, Є.В.Падучева, В.Г.Гак, Н.М.Миронова, Є.Ласан, Н.К.Рябцева та ін.). Традиційно питання, пов'язані з тими або іншими аксіологічними категоріями, розглядалися щонайменше у двох найважливіших аспектах - філософському (Аристотель, Т.Гоббс, Дж.Локк, Б.Спіноза, Д.Юм, І.Кант, І.Бентам, Дж.Мур, Х.Ортега-і-Гассет та ін.) та логічному (Х.Вригт, А.А.Івін, Я.Хінтикка, Р.І.Павільоніс та ін.). Ціннісні судження розглядались також з позицій аргументативної риторики (Х. Перельман,Р. Барт та ін.).

Дослідження оцінної семантики у власне лінгвістичному аспекті розпочалось піонерською роботою О.М. Вольф, в якій оцінка була проаналізована як універсальна мовна категорія. Якщо в перших працях, які мали переважно семантичний характер, вивчалися загальні механізми оцінної діяльності (Н.Д. Арутюнова, А. Вежбицька, А.Б. Пеньковський, Л.П. Крисін та ін.), то у пізніших дослідженнях вже аналізувались часткові аспекти оцінних значень (Н.Д. Арутюнова, Ю.Д.Апресян, Гловинська М.Я., Т.В. Булигіна, А.Д. Шмельов, Верещагін Є.М., В.Г. Гак та ін.). У ряді робіт відзначається наявність значної кількості оцінних висловлювань, які утворюють регулярний компонент побутового мовлення (Н.Д.Арутюнова, Н.К. Рябцева, Т.М. Ніколаєва, Є.В. Какоріна, Н.М. Миронова та ін.). Тому сьогодні оцінні висловлювання розглядаються науковцями як складники прагматичного аспекту комунікації, як іманентна величина, що виявляється в різних сферах мовлення.

У реферованій роботі досліджуються мовленнєві акти, орієнтовані на вираження негативної етичної оцінки, які формують контексти осуду. Розгляд ілокутивного аспекту інтерсуб'єктних дій, спрямованих на регуляцію міжособистісних стосунків, у фаховій літературі визначається як одне із пріоритетних завдань сучасної лінгвістики (Є.М.Вольф, Н.Д.Артюнова, Ю.Д, Апресян, Л.П. Крисін та ін.), чим і зумовлена актуальність дослідження оцінної семантики.

Етичні оцінні смисли актуалізуються у сфері інтерпретації поведінки людини, виявляючи при цьому сутність особистості, яка є “наріжним каменем дискурсу в кожній культурі” (А.Вебжицька). Вибір теми зумовлений як культурною значущістю й широкою маніфестацією “мовленнєвих явищ” засудження й осуду в російській мовній картині світу (М.М.Бахтін, С.С.Аверинцев, А.Вежбицька та ін.), так і тим, що розбіжності між мовами у сфері вираження “морального захвату проявляються меньшою мірою, ніж відмінності, що стосуються сфери морального осуду” (А.Вежбицька).

У лінгвістиці останніх років чітко усвідомлено взаємозв'язок між типом оцінки й дискурсом (Н.Д.Артюнова). Дискурс в роботі визначається як складне комунікативне утворення, значною мірою зумовлене суб'єктом і типом адресата, за якими стоїть особлива ментальність, що виражається в способі оперування мовою (Ю.С. Степанов, В.З. Дем'янков). Об'єктом дослідження є контексти осуду, представлені в критичному дискурсі публіцистики. Оскільки продукування таких контекстів зумовлюється ситуацією, яка виявляє розбіжності щодо цінностей, то у відповідній дискурсивній практиці відображається моральна свідомість суб'єкта мовлення, який реалізує певні комунікативні завдання. Специфіка контекстів осуду зумовлюється тим, що негативна етична оцінка (НЕО) перебуває, як правило, в комунікативному фокусі відповідних висловлювань, який виражає характер авторських мотивів і настанов.

Предметом дослідження є, по-перше, такі особливості інтенціональних настанов суб'єкта оцінки, які виявляються в типових способах моральної аргументації, по-друге, система ціннісних стереотипів, актуалізованих у контекстах осуду.

Використана в роботі методика полягає у комплексній інтерпретації змістових і прагматичних настанов мовленнєвого суб'єкта. Як модифікація методу дискурсивного аналізу вона дає можливість установити закономірності організації публіцистичного тексту, а також дозволяє з'ясувати наміри мовленнєвого суб'єкта, які визначаються в поняттях ілокутивної сили висловлювання, модальної рамки, прагматичних імплікатур тощо.

Мета дослідження полягає у визначенні специфіки моральної регуляції поведінки Іншого, а також механізмів мовленнєвого впливу негативної етичної оцінки на учасників конфліктних форм спілкування, які досить виразно проявляються у сучасній публіцистиці. Для досягнення цієї мети в роботі вирішуються такі конкретні завдання:

визначення засобів вираження мовленнєвого суб'єкта в аксіологічному висловлюванні, а також характеру суб'єктивного модусу висловлювань;

з'ясування прагматичних чинників, що впливають на способи представлення об'єкта НЕО в контекстах осуду; характерних способів зображення негативно оцінюваного вчинку Іншого; моральних категорій та етичних понять, що використовуються як критерії оцінки вчинку Іншого;

установлення чинників, що визначають актуалізацію моральних норм у контекстах НЕО, особливостей оцінної шкали, характерної для етичної сфери, а також типових способів репрезентації моральної свідомості мовця;

визначення типу дискурсу, пов'язаного з негативною етичною оцінкою, і його ролі в реалізації впливової функції публіцистичного тексту.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній уперше проведено комплексний аналіз контекстів осуду з урахуванням стратегій і тактик мовленнєвого спілкування. Метод дискурсивного аналізу дозволив описати структуру мовленнєвих актів (МА) з НЕО на рівні мікро- і макроконтекстів. Згідно з настановами дослідження мікроконтекст являє собою прототиповий сценарій осуду, співвіднесений із семантичною структурою оцінки, а макроконтекст - критичний дискурс, що постає як практика мовленнєвої поведінки мовця, в якій відображається глобальний контекст культури і стереотипи масової свідомості. Оскільки публіцистика як специфічна сфера комунікації виявляє співвідношення дискурсивних послідовностей різного типу, у роботі визначено й схарактеризовано різні модифікації критичного дискурсу у протиставленні власне етичному, що дозволяє доповнити уявлення про дискурсивну типологію сучасного публіцистичного тексту.

Зв'язок роботи з науковими проблемами, планами, темами. Дисертаційне дослідження відповідає профілю наукових досліджень кафедри російської мови філологічного факультету Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна та узгоджується з науковою темою кафедри “Семантика, структура й функціонування одиниць російської мови в контекстах різних типів”.

Науково-теоретична значущість роботи визначається демонстрацією зв'язку прототипових моделей відповідних мовленнєвих ситуацій із настановами й тактичними завданнями мовленнєвого суб'єкта, які детермінують специфіку організації контекстів осуду, а також впливу стереотипів масової свідомості й культурних констант, які позначаються на способі оцінювання. Окрему значущість має виявлення того, що наявність чи відсутність МА осуду в дискурсивних послідовностях, пов'язаних з етичними категоріями, є підставою для диференціації власне етичного й критичного дискурсу. Власне етичний дискурс виключає наявність МА осуду.

Практичне значення роботи полягає в тому, що матеріали та результати дослідження можуть бути використані при розробці теорії комунікації конфліктної спрямованості, а також у спецкурсах зі стилістики й риторики, лекціях із курсу “Основи культури мови й стилістики” для студентів філологічного факультету, факультету журналістики, а також у спецкурсах із країнознавства для студентів підготовчого факультету.

Особистий внесок здобувача. Особисто здобувачем отримані всі основні результати дослідження, що містять розгорнуту характеристику семантичних і практичних параметрів контекстів осуду, які сформовані мовленнєвими актами з негативною етичною оцінкою.

Апробація роботи. Результати наукового дослідження доповідалися та обговорювалися на засіданнях кафедри російської мови філологічного факультету ХНУ, засіданнях кафедрального аспірантського семінару, науково-практичних конференціях Центру підготовки іноземних громадян ХНУ “Викладання мов на сучасному етапі. Міжпредметні зв'язки: наукові дослідження, досвід, пошуки” (Харків, 1998, 1999 р.), міжвузівських конференціях “Міф і міфопоетика в традиційних і сучасних формах культурно-мовної свідомості” (Харків, 1999 р.), “Традиції Харківської філологічної школи. До 100-річчя з дня народження М.Ф.Наконечного” (Харків, 2000 р.), Х міжнародній конференції з актуальних проблем семантичних досліджень, присвяченій 190-річчю ХДПУ (Харків, 2001 р.), а також на міжнародній конференції “Дискурс як об'єкт філологічної інтерпретації” (Харків, 2001 р.).

Структура роботи визначена метою та завданнями дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаної літератури (кількість позицій - 159). Матеріалом дослідження є 712 контекстів. Як ілюстративний матеріал у роботі використано 415 публіцистичних і художніх контекстів. Джерелами фактичного матеріалу є, в основному, видання “Московские новости” й “Литературная газета”. Вибір саме цих джерел обумовлений їх аналітичним характером і широтою представленого в них інтерпретативного коментаря. Крім того, в роботі було залучено ілюстративний матеріал з художніх текстів російської літератури ХІХ-ХХ ст., що зумовлено настановою на демонстрацію поєднання оцінних висловлювань із соціокультурним контекстом. Загальний обсяг роботи 197 с.

Основний зміст дисертаційної роботи

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначаються об'єкт і предмет дослідження, формулюються мета й завдання роботи, методи аналізу емпіричного матеріалу, характеризується наукова теоретична і практична значущість дисертаційного дослідження.

У першому розділі “Суб'єктивний модус негативної етичної оцінки та його прагматична зумовленість у контекстах осуду” розглядається прототипова ситуація осуду стосовно семантичної структури аксіологічного висловлювання, що дозволяє експлікувати як портрет мовця, так і предмет його мовлення, а також систему релевантних мовних засобів вираження модуса в контексті осуду. Такий підхід реалізується в руслі антропометричного принципу, розробленого Е.Бенвеністом, Ш.Баллі, М.М.Бахтіним, В.В.Виноградовим, Ю.С.Степановим, Н.Д.Арутюновою та іншими науковцями.

Семантика осуду передбачає вираження негативного відношення суб'єкта оцінки як носія певних ціннісних уявлень до об'єкта оцінки, з яким пов'язана альтернативна ціннісна позиція і якому надаються оцінно-характеризуючі етичні ознаки. Визначено, що приписуваний оцінний смисл поєднаний не тільки з модусною, але і з диктумною частиною складно організованої й багатокомпонентної структури аксіологічних висловлювань. Розподіл оцінної семантики при цьому варіюється: відповідний предикат, який має оцінне значення, або займає самостійну позицію, або оцінка виводиться з контексту як логічний наслідок. Пор.: Плохо, когда смерть одного становится для других подарком судьбы, решающим их проблемы (МН, № 20, 2001) або Сначала прокуратура открывает оглушительные уголовные дела: то против Гусинского, то против ВАЗа, - потом дела тихо закрываются (МН, № 32, 2000).

Негативна етична оцінка пов'язана з раціональним і емоційним рівнями системи переконань і передбачає усвідомлення або переживання того чи іншого положення справ як неприйнятного. Наявність двох основних різновидів модусу, який вводить негативну етичну оцінку - раціонального й емотивного, - свідчить про те, що суб'єкт оцінки усвідомлює той або інший стан справ як складник своєї особистісної сфери й проявляє свої наміри й оцінки в модальних настановах. Експліцитна або імпліцитна модальність думки, характерна для будь-яких аксіологічних висловлювань, а також емотивний модус у контекстах осуду ускладнюються модальними відношеннями знання (епістемічний модус). Якщо емоції суб'єкта оцінки (емотивний модус) являють собою основу психологічного мотивування ціннісної кваліфікації об'єкта, то знання мовця є додатковим аргументом, який дозволяє правомірно здійснювати відповідну кваліфікацію. Пор.: Нам недоступны цифры потерь, но известно: официальные сведения липа, мы знаем о недоедании солдат, о переполненных медсанбатах и госпиталях (МН, № 9, 2000).

Експлікація модусу знання, що демонструє наявність відхилення від моральної норми, або експлікація емотивного модусу, який відображає моральну занепокоєність мовця, формує специфіку контекстів осуду. Через те, що НЕО підпорядкована досягненню немовленнєвої мети і на відміну від позитивної етичної оцінки спрямована не на заохочування до дій, а на їх заборону, специфічною характеристикою модусу досліджуваних контекстів є “імперативність зобов'язування” (П.Рікьор), що позначається на органічному зв'язку комунікативно-спонукального й нормативно-пропонуючого аспектів відповідних МА.

Опис різних типів суб'єктивного модусу, який, відображаючи моральну свідомість суб'єкта мовлення, впливає на ступінь суб'єктивності й категоричності негативної етичної оцінки, дозволяє зрозуміти авторський задум і зміст його ціннісних настанов. Залежно від прийняття за точку аксіологічного відліку систем індивідуальних або загальновизнаних ціннісних орієнтирів, суб'єкт модального відношення може бути співвіднесеним із мовцем, певним соціумом, спостерігачем/свідком, тобто особою, ідентифікованою щодо “він-сфери” і, нарешті, адресатом, який представляє “ти-сферу”. Настанова суб'єкта НЕО на солідаризацію з учасниками ситуації осуду зумовлена діалогічною формою обміну етичним досвідом. Така настанова відображає особливість організації досліджуваних контекстів, що полягає в полісуб'єктності і багатоадресності відповідних МА. Пор.: Людей в России не жалели никогда... Вдумаемся: нигде и никогда нация созидающая не рассуждала так много о смерти... не помещала ее на вершину пирамиды жизненных ценностей (Огонек, № 48, 1998); Забавно, конечно, наблюдать такое простодушие на пороге ХХІ века. Не о нравственных исканиях речь, не о споре, что первично: дух или материя? Нет, вера ширится совершенно примитивная, совершенно языческая (МН, № 45, 2000). Значення подібних модусних показників зводиться до непрямого спонукання адресата здійснити оцінну операцію.

Соціально-етична мотивація, що зумовлює негативну етичну оцінку, виявляється і простежується в реакціях на неприйнятний стан справ не тільки щодо самого мовця, але й щодо поведінки інших комунікантів. Пор.: И все-таки стыдно истерически вопить, что сегодняшняя ситуация - это 37 год. Сравнение оскорбительно прежде всего для жертв Сталина и Ежова - идеалистов бессребренников, гениев культуры и просто честных тружеников (ЛГ, №4, 2001). Функціональна навантаженість модальних операторів знаходить відображення у прагматичних ефектах провокативності й публічності, характерних для контекстів осуду, що продиктовано настановою мовця на драматизацію ситуації.

Співвіднесеність відповідних МА із полемічним або конфліктним режимом спілкування визначає наперед своєрідність контекстів осуду, зафіксованих у демократичних виданнях сучасної публіцистики, яка полягає в тому, що висловлення етичних претензій у цілому тяжіє до безособово-об'єктивного викладу. Ілюзія неупередженості в такому випадку передбачає посилення перлокутивного ефекту, оскільки факт говорить сам за себе. Пор.: Командующий Северным флотом воспользовался случаем, чтобы прямо над костьми погибших найти и обрушиться на внутренних врагов (МН, № 43, 2000).

У цілому незалежно від того, як виражена позиція суб'єкта оцінки, зміст і структура висловлювань з негативною етичною оцінкою виявляються адекватними його комунікативному завданню. Останнє полягає передусім у фіксації відхилення від моральної норми й вказівки на дефектність у ціннісній програмі Іншого.

У другому розділі “Об'єкт негативної етичної оцінки в контекстах осуду й прагматичні чинники, що визначають характер його вираження” подана прагматична характеристика Іншого як об'єкта оцінки. Необхідність такої характеристики викликана тим, що осуд як складник досліджуваних контекстів являє собою полімотивовану сутність, а одним із мотивів відповідного акту є поведінка Іншого, що відхиляється від норми.

Характеризований у роботі об'єкт НЕО, будучи певним метапоняттям, установлюється відповідно до денотативної чи мовленнєвої ситуації або до певного елемента семантичної структури оцінки. Такий об'єкт у конкретному уявленні неминуче розчленовується і постає у певному аспекті, причому вибір самого аспекту зумовлений як прагматичною настановою мовця, так і тими способами, якими у мові концептуалізуються й називаються об'єкти подібного роду. Специфіка аксіологічних висловлювань, які містять етичну оцінку, полягає в тому, що об'єктом оцінки в них є людина соціальна, внаслідок чого модифікації цього об'єкта варіюються у широкому діапазоні від конкретної особи до інституалізованого соціуму. Пор.: Представитель президента Александр Котенков дал понять, что служителям Фемиды свойственно совершать мелкие правонарушения, однако Александр Алексеевич предпочел умолчать о распространенности таких нехороших явлений (МН, № 27, 2001) або Почему страна, которая так нахлебалась от полуграмотных партийных вождей, бескомпромиссно руководивших всем, от космоса до литературы, ничему не научилась? (МН, № 46, 2000).

У досліджуваних контекстах об'єкт негативно-етичної оцінки постає в низці таких модифікацій: особа (персоніфікований об'єкт) - вчинок людини - певний стан справ - соціальні інститути - соціум як ціле. Характер номінацій, які вибирає мовець, і відповідає такому способу розчленування й подання об'єкта оцінки. Включення відповідних номінацій у контекст здійснюється на основі прийомів гіперболізації, метафоризації, глобалізації та пейоративного відчуження, які дозволяють посилити перлокутивний ефект. Пор.: Личная жизнь - это личная жизнь. Но сейчас появились мерзавцы, которые спекулируют даже на таких “неприкасаемых” темах (ЛГ, №15, 21.12.1999); В Москве все в гуманизм играют. Гоняешься, гоняешься тут за бандитами, а результаты - псу под хвост (МН, № 26, 2000).

Негативну етичну оцінку можуть містити не лише номінації суб'єкта вартого осуду вчинку, але й характеристика його вчинків. Відтворення мовцем вчинків Іншого, релевантних для визначення його аксіологічного статусу, підпорядковується необхідності обґрунтування етичних претензій. В окремих контекстах мовець не деталізує вчинок засуджуваного: у такому разі оцінюється не стільки вчинок чи певний стан справ, скільки поведінка в цілому, а оцінні предикати включаються в зміст мовленнєвих кліше типу - а что творит/ вытворяет / выделывает Х. Пор.: А как ведет себя министр обороны Сергеев в ходе скандальной военной реформы? А сельскохозяйственный министр вице-премьер Гордеев в ходе земельной? (ЛГ, № 6, 2001).

У досліджуваних контекстах підставою для обґрунтування претензій нерідко виступають або наслідки відповідних вчинків, або мотиви, що їх породжують, які виявляються на основі інтерпретації ціннісної позиції Іншого, якій також приписується негативна цінність. Пор.: Забавно, что власти страны отлично знали об этих “милых гешефтах” Абрамовича с Березовским, но до сих пор не предприняли ни одной попытки остановить узаконенное воровство из государственной казны! (МК, 01.12.1999).

У цілому для контекстів осуду характерна певна інформаційна недостатність, оскільки операція оцінювання зводиться не до розгорнутого опису того чи іншого стану справ, а до вираження суб'єктивно-оцінного ставлення до нього. Наслідком цього є використання широкого діапазону мовних засобів, що містять негативну оцінку способу реалізації такої дії, яка може завдати шкоди суспільству. Пор.: Наши читатели даже не заметили, что ими вертели, как марионетками. При свете дня их нагло облапошили политические наперсточники (ЛГ, №6, 2001). Контрастне виділення вчинку Іншого, який вступає в протиріччя із загальними нормативними очікуваннями й суспільними інтересами, також сприяє дискредитації суб'єкта вчинку, що призводить до зниження його ціннісної позиції. Тому в контекстах осуду інтерпретативні компоненти, як правило, превалюють над фактичною інформацією. Об'єкт негативної етичної оцінки в контекстах осуду постає як суб'єкт морального вибору, що первісно обумовлено категоріальною опозицією “добро - зло”, на основі якої актуалізуються етичні поняття як критерії оцінки поведінки Іншого.

Не виключено, що характер і спосіб вираження об'єкта оцінки в позитивному й негативному модусі розрізняються. Проте оскільки в сучасній соціокультурній ситуації аксіологічною домінантою стає негативна оцінка, об'єктом позитивної оцінки стає швидше окрема людина, ніж влада чи інші соціальні структури: Взять вину на себя, признавать свою ошибку да еще накануне выборов - это дорого стоит. Он мужественный человек (МН, № 5, 2001).

Третій розділ “Актуалізація етичних понять, пов'язаних із свідомістю суб'єкта негативної етичної оцінки” присвячений обґрунтуванню залежності між контекстами осуду і стереотипами свідомості. Як той, хто засуджує, так і засуджуваний є носіями альтернативних ціннісних підходів і виявляють себе у відповідних контекстах як носії свідомості певних типів. Характер мовленнєвої поведінки суб'єкта оцінки зумовлений стереотипами колективної свідомості, інтегрованими в широкий культурний контекст. Загальною закономірністю функціонування контекстів осуду є настанова суб'єкта мовлення на увиразнення висловлюваної ціннісної кваліфікації спільним для учасників комунікації соціокультурним контекстом, який у роботі розглядається як чинник “чужого” слова. Пор.: На безрыбье Юрий Лодкин деликатно подтягивает одеяло на себя: мол, Москва не возражает против кадровой стабильности... и все такое (МН, № 47, 2000). Інтерпретація імпліцитних суб'єктивних намірів, які приховуються за буквальним значенням використовуваних мовних засобів, показує, що уявлення про непохитність морального кодексу, неминучість покарання, відповідальність особи за здійснений нею вчинок є стереотипами свідомості, які, в свою чергу, становлять прагматичні презумпції відповідних висловлень.

Норма, на яку в контекстах осуду орієнтується суб'єкт оцінки, постає як у певних концептуалізаціях, що становлять фонд етичних уявлень членів соціуму і носіїв мови, так і в тих уявленнях, які відповідають індивідуальним ціннісним системам. У роботі, з одного боку, виділяються елементи загальних концептуалізацій, які представлені низкою базових моральних категорій і ключових понять етики: добро і зло, честь і гідність, обов'язок і справедливість тощо. Актуалізовані у відповідних мовленнєвих актах, вони виступають критеріями негативної етичної оцінки. У роботі обґрунтовується залежність між актуалізацією цих понять, що входять до спільної моральної компетенції носіїв мови, і стереотипами буденної свідомості. Зокрема, такі поняття, як відповідальність, провина, покарання, каяття та ін., надають осуду характеру обвинувачувального вироку. Пор.: Кто ответит за исчезновение и гибель журналистов? Осмелится ли Александр Лукашенко все-таки предать огласке информацию о виновных в исчезновении граждан его государства? (МН, № 47, 2000); Доколе мы будем сетовать на многомиллионные убытки, которые несет государственная казна, и при этом быть безмолвными свидетелями абсолютно безнаказанного сколачивания - на взятках и на отчуждении госсобственности - миллиардных состояний (МН, № 10, 2000).

З іншого боку, у роботі виявляються індивідуальні настанови, пов'язані з поняттям совісті, яка постає в російській культурі як своєрідний “орган” етичної оцінки (Є.В. Урисон). Специфіка контекстів осуду полягає в тому, що уявлення про совість, в якому втілюється переконаність суб'єкта оцінки у власній правоті, як правило, входить у пресуппозицію висловлень, які формують відповідні мовленнєві акти. У контекстах осуду поняття совість має подвійне призначення: з одного боку, совість служить тим смислотвірним мотивом, який зумовлює критичну активність мовця і його право на вимогу, а з іншого, - совість суб'єкта вчинку є своєрідним об'єктом і метою впливу. Пор.: Вот и все мы должны сказать себе это “хочу” или “не хочу” - каждый должен решить, хочет ли он осознать прошлое, принять на себя боль этого мира, нести крест ответственности за него, который называется совестью (ЛГ, № 47, 2000).

Актуалізація етичного понятійного ряду в досліджуваних контекстах зумовлена настановою мовця на ціннісне “ущіплення соціального простору” (Т.М. Ніколаєва), а також активною настановою на зміну відповідного стану справ. Загальні й індивідуальні ціннісні настанови в мовленнєвій практиці постають у специфічному ряді образних уявлень про норму й оціночну шкалу, до яких належать: “межа”, “край”, “ворота”, “рамка”, “кінець”, “порядок”, “висота”, “повнота”, “чистота”, “шлях”. Напр.: Случай с приданием обратной силы норме, которая ухудшает положение подследственных и осуждённых, не вписывается ни в какие правовые рамки (МН, №27,2000). Метафоричні засоби, що використовуються в організації як нормативної парадигми, так і шкали оцінок, фіксують універсальні образи етичного досвіду мовного колективу. У контекстах осуду ці образні уявлення об'єднуються семантичною домінантою “вихід за межі норми”.

Специфіка віднесеної до сфери етики оціночної шкали полягає, з одного боку, в її асиметрії, бо етична норма пов'язана з поняттям добра і співпадає зі сферою позитивної оцінки, будь-яке ж відхилення від норми переноситься у сферу “негативного”. З іншого боку, особливість шкали пов'язана з її неградуйованим характером, що зумовлено категоричною природою етичних приписувань і відбивається на характері оцінки, вираженої в термінах наявності/відсутності моральності. Пор.: Есть люди, которые миновали какие-то ступени в своём нравственном развитии, и их любовь к своему народу замешивается на бесчеловечности, на чувстве солидарности в стае, на принципе “мы и они”, где “они” - нелюди (ЛГ, №5,2001).

Зв'язок МА осуду з глобальним соціокультурним контекстом проявляється в характері дискурсу, з яким зв'язана НЕО. “Осуд” як специфічний мовленнєвий акт, як правило, реалізується в дискурсивному контексті двох сфер комунікаціі: щоденно-побутової і масової. Зв'язок цих сфер визначає наперед спільність механізмів мовленнєвої поведінки, що, зокрема, пов'язано з розширенням зони негативних оцінних номінацій у сфері “чужого”, характерного для сучасної публіцистики (Є.В. Какоріна, Л.П. Крисін). Оцінка і специфічні форми її вираження стають маркерами поведінки, яка визначається як “обивательська” (Т.М. Ніколаєва). Вияви такого типу мовленнєвої поведінки у сфері публіцистики свідчать, по-перше, про роль стереотипів масової свідомості, по-друге - про прагматичні чинники, які зумовлюють характер риторичного оформлення газетного тексту.

Сучасна російська публіцистика є сферою інтерпретативного коментаря, в якому досить виразно проявляється суб'єктивний комунікативний намір мовленнєвого суб'єкта і відповідний спосіб концептуалізації дійсності. У текстовому просторі публіцистики, що відбиває моральний аспект комунікації, виділяються два типи дискурсів: власне етичний і критичний. Параметри, за якими диференціюються дискурси, пов'язані з комунікативними стратегіями і тактичними прийомами, обраними творцями дискурсу. Власне етичний дискурс, з якого, як правило, виключається оцінна аргументація, визначається за модальною настановою суб'єкта. Утверджуючи моральні цінності, він делегує моральному авторитету право на судження, що виявляється в апеляції до текстів прескриптивного характеру. Така настанова здійснюється у формі проблемного (гомілетичного) міркування й допускає плюралізм ціннісних орієнтацій. Пор.: Когда мы сталкиваемся с такими трагедиями, вопрос нужно ставить не “почему?”, как бы желая найти виновного. Правильным будет вопрос перед каждым из нас: “Для чего?”. Какая весть заключена в том или ином печальном событии? Для каждого это призыв положить на нашу чашу весов жизни нашей страны как можно больше добра, меньше зла (МН, № 45, 2000). Через це основна стратегія автора етичного дискурсу, який прагне знайти точки зіткнення в протиставлених позиціях, орієнтована не на конфлікт, а на примирення, умовляння і взаєморозуміння.

Настанова на актуалізацію загальноприйнятої етичної норми видозмінюється в контекстах критичного дискурсу, який стосовно МА осуду виявляється у двох своїх модифікаціях - ідеологізованій та “обивательській”. Виділені модифікації протиставляються власне етичному дискурсу з огляду на обумовленість іх функціонування орієнтованим на публічність конфліктом - побутовим або ідеологічним. Розрізнення цих модифікацій проводиться щодо контекстів, у яких реалізується стратегія на осудження опонента, визначена насамперед протиставленням полярних ціннісних чи ідеологічних позицій. Через те, що опозиції їдей, які відображають суспільні інтереси, мають ціннісний характер, схильність автора ідеологізованого дискурсу до сповідувальних ідеологічних принципів втілюється в негативно-оцінних характеристиках опонента - представника іншого ідейного табору. Необхідність співвіднесення пропагованих ідей з інтересами адресата змушує мовленнєвого суб'єкта звертатися до етичних постулатів, які сприяють не лише переконанню адресата, але й розвінчанню позиції “ідейного супротивника”. Пор.: Что же нарушает тёплую дружбу между демократией и законностью? Если совсем коротко - дефицит политической культуры. Если чуть более предметно -…дефицит нравственности в лагере политических партий (ЛГ, №4,2001). Оскільки мораль є однією з форм ідеології, то в таких випадках функція формульованої НЕО зводиться до забезпечення ідеологічної підтримки автора ідеологізованого дискурсу.

Реалізація комунікативних стратегій і тактик, характерних для “обивательської” моделі поведінки, діагностує “обивательський” тип дискурсу. До характерних ознак такої поведінки належать стереотипність мовлення, високий рівень її “агресивності”, тяжіння до оцінки як зручної комунікативної реакції, а також гіпертрофованість сфери негативних оцінок у мовленні (Т.М. Ніколаєва, Л.П. Крисін та ін.). Одним із показників обивательського дискурсу є встановлення індивідуальних ціннісних пріоритетів мовця як точки відліку, “обивательська” позиція якого проявляється в тотальній недовірі до істинності ціннісних настанов Іншого.

Співвіднесені з тактичними завданнями настанови - на конфлікт з опонентом чи на пошук підстав для спільної точки зору з адресатом - відбиваються в структуруванні тексту. Тексти, в яких реалізується дискурс, мають таку організацію, яка свідчить про зміну мовленнєвих тактик. До основних тактичних операцій, яким віддає перевагу відправник обивательського дискурсу і які орієнтовані на нав'язування масовій аудиторії авторської настанови, належать пряма адресація, апеляція до негативних емоцій, полемічні й софістичні прийоми аргументації тощо. Домінуюча стратегія й тактика мовленнєвих дій у контексті публіцистичного осуду спрямована на викриття дій Іншого і, відповідно, зниження значущості його ціннісної позиції. Пор.: Это они, полные никчемушники, при несметных деньгах Газпрома…не смогли даже по-капиталистически цивилизованно и безупречно перекупить акции НТВ и стать его хозяевами. Вместо этого они спровоцировали грандиозный скандал и позорище на весь свет (ЛГ, № 4, 2001).

Способи риторичної організації “обивательського” дискурсу, за допомогою яких реалізуються відповідні стратегії, не залишають можливості для потенційного діалогу, демонструють заміну логічної аргументації, порушення основних постулатів спілкування, “переведення” комунікації у знижено-побутовий план, а також тактику “переходу на особистостї”. У цілому в межах стратегії на осудження опонента переважно залучаються засоби індивідуальної експресії, а впливова сила висловлювань визначається стереотипами мовленнєвої поведінки.

Проведений у роботі аналіз демонструє особливості мовленнєвої ситуації в тому вигляді, в якому вона фіксується в широкому контексті сучасної публіцистики. У ній відбиваються загальні закономірності конфліктної комунікації, органічним елементом якої є мовленнєві акти НЕО. Основним показником “обивательського” дискурсу, що являє собою модифікацію критичного дискурсу, виступають контексти осуду, реалізація яких і є лакмусовим папером “обивательської” моделі мовленнєвої поведінки, що характеризується риторикою самоствердження.

Висновки. У висновках узагальнені результати дослідження, найважливішими з яких є такі:

1. Аналіз семантичної структури оцінного висловлювання свідчить, що загальною закономірністю контекстів осуду є обумовленість їх функціонування інтенціями мовця. Специфіка відповідних контекстів в означеному вище руслі дозволяє виявити чітко виражений модальний контекст функціонування МА, ілокутивною метою яких є негативна етична оцінка. У відповідних МА суб'єкт представлений як суб'єкт/цінитель, суб'єкт вчинку/об'єкт осуду, адресат і як свідок/спостерігач. Позиція суб'єкта проявляє себе у специфіці аксіологічного підґрунтя, пов'язаного із загальнолюдськими цінностями, і виявляється в характері емоційного мотиву.

2. У досліджуваних контекстах об'єкт НЕО постає як особа (персоніфікований об'єкт), вчинок людини, певний стан справ, соціальні інститути, соціум як ціле. Включення відповідних номінацій об'екта НЕО у контекст здійснюється на основі прийомів метафоризації, гіперболізації, глобалізації та пейоративного відчуження, що дозволяє посилити перлокутивний ефект відповідних МА. Індикатором прототипової ситуації осуду виступають складники набору ключових соціоетичних понять і моральних категорій, до яких належать: добро і зло, совість і обов'язок, відповідальність і справедливість та ін., а також негативна оцінка вчинку Іншого й вказівка на дефектність його ціннісної програми.

3. Соціокультурні механізми, які регулюють мовленнєву поведінку суб'єкта НЕО, мають стереотипний характер, що визначає специфіку дискурсів різних типів. Осуд як мовленнєвий акт пов'язаний із критичним дискурсом у публіцистиці і “обивательською” моделлю поведінки. У цілому в межах стратегії на осудження опонента переважно залучаються засоби індивідуальної експресії, а впливова сила висловлювань визначається стереотипами мовленнєвої поведінки.

4. Співвіднесення різних типів дискурсів, загальною особливістю яких є понятійна етична парадигма, виявляє їх принципову відмінність. Власне етичний дискурс, який спорадично проявляється в публіцистиці й підноситься до філософського рівня, орієнтований на утвердження моральних цінностей, критичний же у всіх його можливих модифікаціях - на оцінку. Ось чому осуд є “лакмусовим папірцем”, що діагностує оцінний характер сучасної публіцистики й домінуючий у ній критичний дискурс.

Основні положення дисертаційної роботи викладені в таких статтях

1. Гуслистая Л.А. Негативная этическая оценка в речевых актах осуждения // Сборник научных трудов. Вып. 3. - Харьков: Константа, 1999. - С. 70-76.

2. Гуслистая Л.А. Семантические и прагматические особенности речевых актов осуждения // Вісник Харківського університету. Вип. 448. Міф і міфопоетика у традиційних та сучасних формах культурно-мовної свідомості. - Харків, 1999. - С. 327-331.

3. Гуслистая Л.А. Методологические подходы к изучению аксиологических высказываний в современных лингвистических исследованиях // Вісник Харківського університету. Вип. 491. Традиції Харківської філологічної школи. До 100-річчя від дня народження М.Ф. Наконечного. - Харків, 2000. - С. 219-225.

4. Гуслистая Л.А. Прототипическая ситуация осуждения: семантический и прагматический аспекты // Русская филология. Украинский вестник: Республиканский научно-методический журнал. - Харьков, 2001. - №4 (20). - С. 39-42.

5. Гуслистая Л.А. Параметры негативной этической оценки в критическом дискурсе публицистики // Вісник Харківського університету. Вип. 520. Філологічні аспекти дослідження дискурсу. - Харків, 2001. - С. 267-273.

Анотація

негативна етична оцінка осуд

Гусліста Л.О. Негативна етична оцінка у контекстах осуду (на матеріалі сучасної публіцистики). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.02 - російська мова. - Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна. - Харків, 2002.

Дисертація присвячена аналізу мовленнєвих актів, спрямованих на вираження негативної етичної оцінки, які формують контексти осуду. Відповідні контексти, які актуалізуються у сфері інтерпретації поведінки людини, досить виразно проявляються у сучасній публіцистиці. Це визначає актуальність дослідження проблеми мовленнєвої поведінки суб'єкта оцінки та особлівості його моральної свідомості. У роботі розглядаються контексти осуду, представлені в критичному дискурсі публіцистики, аналізуються прагматичні особливості інтенціональних настанов суб'єкта негативної етичної оцінки, які розкриваються в типових способах моральної аргументації, а також система ціннісних стереотипів, актуалізованих у відповідних контекстах.

У ході дослідження виявляються механізми мовленнєвого впливу негативної етичної оцінки на учасників конфліктних форм спілкування, визначаються як способи вираження мовленнєвого суб'єкта, так і специфіка суб'єктивного модусу аксіологічних висловлюваннь. На основі лінгвофілософського аналізу з'ясовуються прагматичні чинники, що впливають на способи подання об'єкта негативної етичної оцінки в контекстах осуду, характерні способи зображення негативно оцінюваного вчинку Іншого, а також моральні категорії й етичні поняття, що використовуються як критерії оцінки вчинку Іншого. У дисертації виявляється взаємозв'язок між актуалізацією етичних понять у контекстах осуду і стереотипами буденної свідомості; установлюються чинники, що визначають актуалізацію моральних норм у контекстах осуду; надається характеристика оцінної шкали, властивої етичній сфері, а також типові способи репрезентації моральної свідомості мовця. Інтерпретація інтенціональних настанов мовленнєвого суб'єкта дозволяє установити закономірності риторичної організації текстів певних жанрів та виявити тип дискурсу, пов'язаного з негативною етичною оцінкою, і його роль в реалізації впливової функції сучасного публіцистичного тексту.

Ключові слова: негативна етична оцінка, контекст осуду, модальна настанова, мовленнєва поведінка, мовленнєві стратегії і тактики, соціокультурні стереотипи, власне етичний дискурс, ідеологізований дискурс, обивательський дискурс.

Annotation

Guslista L.O. Negative Ethical Appraisal in Condemnation Contexts of Contemporary Public Media. - Manuscript.

A dissertation for the Degree of Candidate of Philology in field 10.02.02 - Russian Language. - V.N. Karazin National University of Kharkiv. - Kharkiv, 2002.

The dissertation analyzes speech acts directed to the negative ethical appraisal expression. These acts form condemnation contexts. The corresponding contexts actualized in the interpretation of human behavior are quite distinctly displayed in contemprory public media. This determines the actualitй of research on the problem of appraising subject's speech conduct and his moral conscience characteristics. The paper scrutinizes condemnation contexts presented in the critical discourse of public media. The pragmatic characteristics of appraising subject's modal precepts are analyzed. They are revealed in typical ways of moral argumentation. The system of value stereotypes actualized in the corresponding contexts is considered as well.

The mechanisms of speech impact of negative ethical appraisal over the participants of conflict communication are identified. The dissertation defines both the speech subject's ways of expression in axiological statements and the specific features of their subjective modus.

The process of linguistic and philosophic research ascertains some pragmatic factors influencing the ways of presenting the object of negative ethical appraisal in condemnation contexts, the typical ways of depicting the Other One's act which is negatively appraised, as well as moral categories and ethical concepts used as appraisal criteria for the Other One's act. The regulation between the actualization of ethical concepts in condemnation contexts and everyday conscience stereotypes is revealed; the factors determining the actualization of moral norms are defined. The dissertation offers a description for the appraisal scale characteristic of the ethical sphere, and the typical ways of representing speaker's conscience, and finds out the discourse type connected to the negative ethical appraisal and its role in implementing the impact function of contemporary public media text. The research demonstrates the difference between two types of discourse - ethical and critical. Differentiation of two discourse types realized through discourse analysis based on Subject's strategy and tactic interpretation.

Key words: negative ethical appraisal, condemnation context, modal percept, speech strategies and tactics, social and cultural stereotypes, ethical discourse, ideologized discourse, discourse of narrow persons.

Аннотация

Гуслистая Л.А. Негативная этическая оценка в контекстах осуждения (на материале современной публицистики). - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.02 - русский язык. - Харьковский национальный университет имени В.Н. Каразина. - Харьков, 2002.

В диссертации анализируются речевые акты, направленные на выражение негативной этической оценки, которые формируют контексты осуждения. Актуальность исследования обусловлена тем, что соответствующие контексты, актуализируемые в сфере интерпретации поведения человека, достаточно ярко проявляются в современной публицистике. Работа представляет собой исследование, в котором предлагается комплексный анализ контекстов осуждения, регистрируемых в критическом дискурсе публицистики, с учетом стратегий и тактик речевого субъекта. В ходе исследования выявляются прагматические особенности модальных установок оценивающего субъекта, которые обнаруживаются в типичных способах моральной аргументации, а также определяется система ценностных стереотипов, актуализируемых в контекстах осуждения в качестве норм поведения и оценки.

В предпринятом исследовании устанавливаются механизмы речевого воздействия негативной этической оценки на участников конфликтных форм общения; выявляются намерения речевого субъекта, которые определяются в понятиях иллокутивной силы высказывания, модальной рамки, прагматических импликатур. На основе анализа семантической структуры аксиологических высказываний демонстрируются способы репрезентации речевого субъекта, а также определяется специфика субъективного модуса соответствующих высказываний; устанавливаются прагматические факторы, влияющие как на способы представления объекта негативной этической оценки, так и на способы представления негативно оцениваемого поступка Другого; уточняются те моральные категории и этические понятия, которые используются в качестве критериев оценки поведения Другого. В рамках широкого лингвофилософского осмысления обосновывается зависимость между актуализацией этических понятий в контекстах осуждения и стереотипами обыденного сознания, устанавливаются факторы, предопределяющие актуализацию моральных норм в исследуемых контекстах, выясняются особенности оценочной шкалы, характерной для этической сферы, а также уточняются типичные способы репрезентации нравственного сознания говорящего, что позволяет выявить социокультурные механизмы, регулирующие речевое поведение осуждающего.

Интерпретация интенциональных установок субъекта негативной этической оценки позволяет обнаружить закономерности риторической организации текстов определенных жанров. В работе выделяется тип дискурса, связанного с негативной этической оценкой, и определяется его роль в реализации воздействующей функции публицистического текста. Материалы исследования показывают, что осуждение как речевой акт связан с "обывательской" моделью речевого поведения и критическим дискурсом в публицистике, которому противопоставлен собственно этический дискурс. Параметры, по которым дифференцируются дискурсы этих типов, связаны с коммуникативными стратегиями и тактиками, избираемыми создателями дискурса.

Ключевые слова: негативная этическая оценка, контекст осуждения, модальная установка, речевое поведение, речевые стратегии и тактики, социокультурные стереотипы, собственно этический дискурс, идеологизированный дискурс, "обывательский" дискурс.

Размещено на Allbest.ru