Роль ситуації та контексту у спілкуванні

Размещено на http://allbest.ru

Роль ситуації та контексту у спілкуванні

Вступ

На сьогоднішній день роль ситуації та контексту у спілкуванні є актуальною та цікавою галуззю досліджень. Вона ще розвивається та зацікавленість в ній з кожним днем зростає. Вміння переконувати словом, сказати потрібну річ в правильний час - вважається мистецтвом. Але ораторство - це вміння яке можна розвинути в собі, тому багато науковців та дослідників вивчають мову, мовлення, його вплив в ситуаційному контексті та багато інших факторів які впливають на міжособистісну розмову та її ефективність.

Чим більше розвивається ця галузь, тим цікавішою вона стає для нас. Тому зараз ми хочемо виявити сутність понять, явищ та процесів щодо ролі ситуації та контексту у спілкуванні.

Мова - це історично сформована форма спілкування. Формулювання думок відбувається за допомогою мови в процесі спілкування. Або, висловлюючись лаконічно, можна сказати так: мова - це мова в дії. Отже, при розгляді взаємовідносини мови і мови в комунікативному процесі в понятті «мова» головним є діяльний початок.

Мовець бере з неї не все (всього він не зможе засвоїти за все життя), а лише те, що йому вкрай необхідне і відповідає його мовним уподобанням. Кожного мовця характеризує власне мовлення, яке є унікальним, неповторним. Мова завжди розгортається в часі, реалізується в просторі.

У промові мовні одиниці отримують додаткові властивості за рахунок вибору, повторення, розміщення, комбінування і трансформування мовних засобів.

Хто говорить або пише змушений самими завданнями й можливостями спілкування здійснювати вибір з безлічі готівки в системі слів та інших одиниць - цілком певних, необхідних цілком певним «кроком» у розгортанні, побудові промови. Мова завжди розгортається в часі, реалізується в просторі. Вона відображає досвід, несе в собі відбиток індивідуальності. Мова також зумовлена контекстом і ситуацією спілкування.

спілкування мовленнєвий комунікативний ситуаційний

1. Мовна ситуація

Тему комунікації зазвичай автору підказує саме життя, його перебіг, сплетіння подій, тобто ситуація. Найважливішу роль в мовленнєвому спілкуванні відіграє мовна ситуація, контекст спілкування. Мовна ситуація - це перший ступінь акту спілкування, і, отже, перший крок риторичної дії: підготовки до усного чи письмового виступу. Ситуації бувають природні і штучні, спеціально поставлені. Приклад природної ситуації: дослідник готується до наукового семінару, на якому він повинен буде доповісти своїм колегам про результати експерименту за місяць роботи. Штучні ситуації зазвичай бувають пов'язані з навчанням. Наприклад, учням задано підготуватися до обговорення екологічних проблем; можливо, дана зразкова тематика для вибору; задано школярам самим запропонувати гострі екологічні теми.

Але в мовному спілкуванні ситуацій може бути незліченна кількість, вони становлять той потік духовного життя людей, товариств, народів, людства, який називають культурою. Мовна ситуація - це конкретні обставини, в яких відбувається мовленнєва взаємодія. Будь-який мовний акт набуває сенс і може бути зрозумілий тільки в структурі немовного контакту. Мовна ситуація є вихідним моментом будь-якої мовної дії в тому сенсі, що спонукає людину та чи інша обставина.

Приклади мовних ситуацій: необхідність відповісти на питання, зробити доповідь про результати роботи, написати лист, поговорити з кимось і т. д. Мовна ситуація складається з наступних основних компонентів:

- Учасників спілкування;

- Місця і часу спілкування;

- Предмета спілкування;

- Цілі спілкування;

- Зворотного зв'язку між учасниками спілкування.

2. Адресант і адресат

Прямими учасниками спілкування є адресант і адресат. Адресант керує мовною діяльністю і виробляє для цього цілий ряд стратегій, правил, оперативних систем.

Будь-який комунікативний акт відображає відношення адресанта до адресату, причому це є процес двосторонній. Характерною особливістю обміну інформацією є те, що за допомогою мовної системи партнери впливають один на одного, причому комунікативний вплив відбувається, коли адресант і адресат володіють єдиною системою кодифікації і декодифікації, тобто єдиною системою значень для розуміння один одного.

Можуть брати участь і треті особи в ролі спостерігачів чи слухачів. І їхня присутність накладає свій відбиток на характер спілкування.

Ми скористалися англійською версією вірша Вольтера, перетвореного часом в популярний жарт, оскільки в ньому повторюється основна формула прагматичного значення, яка інколи називається «значення мовця». Семантична формула the word means слово значить, яка збігається з формулою лексикографії, була замінена виразом the speaker means мовець хоче сказати, що питало в себе комунікативну ситуацію.

Твердження про жінок і дипломатів вірне дише тоді, коли дипломат говорить як дипломат, а жінка - як жінка. Якщо було б по-іншому, то жінка-дипломат була б приречена лише на одну відповідь «можливо», яка могла б бути зрозумілою і як «так» (із-за жіночої натури), і як «ні» (психологія дипломатів). Але жінка не перестане бути жінкою, сказавши «так» на своєму весіллі. Якщо вона замість цього сказала «можливо», то така відповідь не була б сприйнята в позитивному сенсі.

Для інтерпретації висловлювання важливим є не тільки ким і де було висловлено думку, а й фактор адресата. Будь-який мовленнєвий акт розрахований на певну модель адресата.

3. Просторово-часова ситуація та мета спілкування

Чимале значення в мовленнєвому спілкуванні відіграє просторово-часова ситуація - час і місце, в якій відбувається мовне спілкування. Місце спілкування може в значній мірі визначити жанр спілкування: світська бесіда в гостях, на вечірці, на банкеті, розмова на прийомі у лікаря в поліклініці, діалог між викладачем і студентом у вузі на іспитах і т. д. В залежності від участі фактору часу розрізняють канонічні і неканонічні мовні ситуації. Канонічними вважаються ситуації, коли час виголошення (час промовця) синхронно часу його сприйняття (часу слухача).

Неканонічні ситуації характеризуються такими моментами: час мовця, тобто час виголошення висловлювання, може не збігатися з часом адресата, тобто часом сприйняття; висловлювання може не мати конкретного адресата (ситуація публічного виступу) і т. д . Якщо, наприклад, хтось говорить по телефону, використовуючи слово тут, то він позначає тільки свій простір. У листі суб'єкт мовлення словом зараз визначає тільки свій час, а не час адресата. Для мовної ситуації надзвичайно важливим є мета спілкування. Можливі цілі спілкування надзвичайно широкі і знаходяться за межами самого спілкування, тобто спілкування здійснюється задля чогось: отримати чи надати матеріальні блага (предмети, послуги), забезпечити взаємодію при виконанні спільної роботи (практичної і теоретичної), дістати чи передати ті чи інші дані, змінити стан, допомогти іншому у вирішенні його духовних проблем, виробити власне ставлення до важливих явищ життя тощо. Ще Аристотель у «Риториці» звертав велику увагу на мету промов різного типу: «Для людей, які вимовляють хвалу, метою є прекрасне і ганебне».

Мета у такому мовленні - показати слухачам, «що таке добре і що таке погано», запалити в їхніх серцях любов до прекрасного і ненависть до ганебного. «Для тяжуся (вимовляють в суді) метою є справедливе і несправедливе»; один звинувачує, інший захищає або захищається. Мета мовця - довести, що він правий, що його точка зору справедлива. «У людини, яка дає пораду (політичного оратора), мета - користь і шкода: один дає пораду, спонукаючи до кращого, інший відмовляє, відхиляючи від гіршого». У цілому можна сказати, що метою спілкування називається той результат, який адресант і адресат хочуть отримати внаслідок свого спілкування.

Призначення і сенс спілкування в тому, щоб людина самовизначилася, самовиразилася, самореалізувалася, самоствердилася, взаємозбагатилася у процесі взаємодії з іншою людиною, яка являє собою вищу цінність у спілкуванні, тобто вона є «дзеркалом», в якому людина пізнає самого себе. У мовному спілкуванні зазвичай розрізняють два види цілей: прямі, найближчі, безпосередньо виражаються мовцем і непрямі, більш віддалені, довготривалі, нерідко сприймаються як цільовий підтекст. Той і інший вид цілей має багато різновидів. Основними різновидами прямих, найближчих цілей спілкування є:

- Передача;

- Отримання інформації;

- З'ясування позицій;

- Підтримка думки;

- Обговорення проблеми, пошук істини;

- Розвиток теми;

- Роз'яснення

- Критика і т.д.

Це так звані інтелектуальні цілі, пов'язані, в кінцевому рахунку, з пізнавально-інформаційним аспектом спілкування.

4. Поведінка у мовленні

Мовна ситуація диктує правила мовного спілкування і визначає форми його вираження. Ці форми різні в умовах прямого чи безпосереднього спілкування. З активним зворотним зв'язком (наприклад, діалог) і з пасивним зворотним зв'язком (наприклад, письмове розпорядження) вони змінюються в залежності від кількості учасників і характеру ситуації.

Мовна поведінка людини знаходяться в тісній залежності від ситуації і має змінюватися відповідно до зміни цієї ситуації. До факторів, що визначають комунікативну ситуацію, які повинні враховуватися суб'єктами спілкування для дотримання правил належать:

1. Тип ситуації: офіційна ситуація, неофіційна ситуація, напівофіційна ситуація В офіційній ситуації діють найсуворіші правила мовного етикету. Ця сфера спілкування найбільш чітко регламентована етикетом. Тому в ній найбільш помітні порушення мовного етикету і саме в цій сфері порушення можуть мати найсерйозніші наслідки для суб'єктів спілкування. У неофіційній ситуації норми мовного етикету найбільш вільні. Часто мовне спілкування в даній ситуації взагалі не регламентовано. Близькі люди, друзі, родичі, закохані у відсутності сторонніх можуть говорити один одному все і в будь-якій тональності. Їх мовне спілкування визначається нормами моральності, що входять до сфери етики, але не етикетних норм. Але якщо в неофіційній ситуації присутній сторонній, то на всю ситуацію відразу ж поширюються діючі правила мовного етикету. У напівофіційної ситуації норми етикету носять нестрогий, розмитий характер, і тут головну роль починають грати ті правила мовної поведінки, які виробила в процесі соціальної взаємодії дана конкретна мала соціальна група: колектив співробітників лабораторії, кафедри, сім'ї та т. д.

2. Підготовлена і спонтанна мова. Досвідчені оратори іноді вимовляють блискучі мови і без підготовки, але це, як правило, короткі виступи. Лекція, доповідь, політичний огляд, парламентська промова, тобто виступу великих, серйозних жанрів, вимагають ретельної підготовки. Спочатку необхідно визначити і точно сформулювати тему, вона повинна бути актуальною та цікавою для аудиторії. Вибираючи тему, слід обміркувати і назву лекції (доповіді, повідомлення), воно має не тільки відображати зміст виступу, але і привертати увагу майбутніх слухачів, зачіпати їх інтереси. Заголовки повинні бути конкретними. Оратор повинен чітко визначити для себе мету майбутнього виступу: він не тільки інформує слухачів, розповідаючи про ті чи інші події, факти, але й намагається сформувати у них певні уявлення, переконання, які повинні визначити їх подальшу поведінку. Велике значення має попереднє знайомство зі складом аудиторії. Готуючись до виступу, лектору слід дізнатися, хто прийде його слухати (дорослі або діти, молоді або літні, спрямування їх освіти - гуманітарне або технічне; переважно жіночий чи чоловічий склад аудиторії, її національні та релігійні особливості). Це дуже важливо для визначення не тільки змістовної сторони виступу, але і його стилю, ступенем популярності викладу, вибору лексико-фразеологічних засобів та ораторських прийомів впливу на слухачів.

Головна складова підготовки до виступу - пошук і підбір матеріалу. Навіть якщо оратор добре знає тему майбутнього виступу, він все одно готується до нього: переглядає спеціальну літературу і періодичну пресу, щоб пов'язати тему з сучасністю, дізнатися свіжі факти, що мають відношення до змісту виступу. У процесі підготовки до виступу рекомендується прорепетирувати його, подивитися на себе в дзеркало, звернувши увагу на звичні для вас мимовільні рухи, що супроводжують мову. Володіння «мовою рухів» - це дієвий спосіб утримувати увагу аудиторії. Поза, жести, вираз обличчя оратора повинні посилювати емоційність його мови і мати власний сенс.

Жести і міміка оратора повинні бути природні й різноманітні, а головне - вони повинні бути мотивовані змістом промови. На заключному етапі підготовки до виступу потрібно ще і ще раз проаналізувати його, врахувати сильні і слабкі сторони мови і вже в аудиторії спиратися на позитивне. Не секрет, що люди іноді, нехай навіть і на підсвідомому рівні, маніпулюють мімікою й жестикуляцією, аби справити виграшне для них враження на співрозмовника. «Ключі» до розгадки справжнього стану людини часто можуть мимоволі промайнути у її міміці чи жестах ще до того, як вона встигне одягти відповідну, заготовлену заздалегідь, маску. Хоча б на якусь мить, але істина визирне з очей, торкнеться посмішки чи заметушиться в руках... Найважливіші сигнали, за якими можна розпізнати старанно приховувані наміри співрозмовника, як вважають дослідники, слід шукати в позі, очах та рухах рук. Хоча й стверджують, що міміку губ трохи легше контролювати, аніж рухи лоба та очей, - фальшива усмішка, що з'явилась на мить раніше чи трохи пізніше, ніж її очікують, або раптово, коли її не очікують зовсім, - викличе підозру та сумніви у щирості співрозмовника.

5. Комунікативне завдання

Комунікативне завдання виникає у випадках, коли мовець активно орієнтує своє висловлювання на конкретного слухача і ставить перед собою деяку комунікативну мету: проінформувати, повідомити, пояснити, переконати, заспокоїти, з'ясувати. З метою полегшення розуміння мовця конкретним слухачем, а також для посилення його переконливості (з урахуванням, знову-таки, особливостей адресата) буває, наприклад, необхідно повніше розкрити основні компоненти думки, детальніше виявити у словесній формі зв'язки між ними, видозмінити стилістику висловлювання. Переконатися в тому, що комунікативна задача вирішена адекватно, мовець не може без зворотного зв'язку, тобто без опори на реакцію адресата повідомлення. І, зрозуміло, велике значення тут набуває облік мовцем вікових, професійних, характерологічних, індивідуальних, особистісних та інших особливостей партнера по спілкуванню.

У звичайних умовах ситуативного мовлення, як значимих елементів, будується повідомлення, мовець привертає паралінгвістичні засоби спілкування (інтонація, жест, міміка). При розробці мовцем нового змісту у нього майже немає тих готових «блоків», які є важливою опорою в стереотипної мови. Тому тут раціонально-експресивне завдання, поєднуючись з розумовим, набуває особливої важливості й відволікає на себе основні зусилля мовця. У таких ситуаціях часто відбувається спотворення структури висловлювання, а також погіршуються комунікативні характеристики мови. Епізодично, в тих особливо гострих ситуаціях спілкування, коли вплив на співрозмовника чи успіх спільної діяльності залежить від мовних характеристик спілкування (наприклад, від зрозумілості аргументів), рішення раціонально-експресивного і комунікативного завдань виявляється у фокусі свідомості мовця.

6. Ситуативний контекст

Ситуативний контекст має три виміри: фізичний, соціально-психологічний, часовий.

Фізичний вимір. Охоплює проксемічні аспекти спілкування, а також місце комунікації. Комунікація в автобусі, ресторані, аудиторії, лікарні, стадіоні, кухні, театрі, музеї, дискотеці тощо суттєво відрізняється. Фізичний вимір впливає на зміст і форму повідомлень, а також на формування атмосфери спілкування.

Соціально-психологічний вимір. Виявляється у характері зв'язків між учасниками спілкування, їхніх статусах, соціальних ролях, нормах і культурних чинниках, прийнятих у суспільстві, а також у фізичному стані мовців, їхніх психологічних особливостях (характері, темпераменті тощо).

Часовий вимір. Стосується пори дня, історичних умов, суспільно-політичного устрою тощо, в межах яких відбувається спілкування.

У процесі «живого» спілкування всі три виміри перебувають у тісному зв'язку.

Виділяють такі типи ситуативних контекстів:

1. Одиничний ситуативний контекст. Висловлене має сенс тільки в даній ситуації і ні в якій іншій. Часто це такі ситуації у казках, яким немає відповідних у реальному житті, і навіть в уявному вони не мають подібних.

2. Типовий ситуативний контекст. Висловлення сприймається правильно тільки в певних ситуаціях, зрозумілих частині мовців (за фахом, інтересами, уподобанням тощо).

3. Соціально-історичний контекст. У його межі входять не тільки конкретні умови висловлювань, а й події, процеси, факти, дати, оцінки чи прогнозування з огляду на філософсько- світоглядні та соціально-ідеологічні позиції мовців, історико-національні пріоритети, духовно-культурні цінності, сьогочасні смаки й уподобання мовців. У соціально-історичному контексті відображаються епохи історичного розвитку етносів, соціальні революції і суспільні формації, літературно-мистецькі стилі й культурна атмосферасуспільства.

4. Лінгвістичним (мовним) контекстом називається така сукупність фіксованих умов, за якої зміст певної мовної одиниці є однозначним. Мовні контексти тісно пов'язуються з позамовними і суттєво залежать від них, від дійсності і людської думки про неї, тому вони різноманітні й багаті на засоби вираження. О. Лосєв зазначав: «Мовні контексти так само безмежні, як і дійсність, яка їх породила, і як людська думка, що їх осмислила».

Залежно від того, які мовні одиниці є актуальними (впливовими), лінгвісти виділяють вужчі поняття лінгвоконтексту, його види, а саме: Лексичний контекст складається з лексичних значень мовних одиниць, тематичного характеру лексем.

Морфологічний контекст - це сукупність актуальних морфем і форм.

Синтаксичний контекст - це фіксовані синтаксичні конструкції, синтаксичні функції і позиції, які ставлять у певні синтаксичні рамки аналізовану одиницю. Синтаксичний контекст прийнято виділяти в межах речення. В текстовому контексті виділяють жанрові композиційно-мовні форми (формули, блоки), що відображають структуру процесу мислення (хід міркувань) і його мовленнєву презентацію. Про контекст за межами речення говорять як про текстовий.

У мовленні практично не буває якогось одного контексту:суто лексичного, суто морфологічного чи суто синтаксичного.

7. Морально-психологічні засади спілкування

Етичні цінності регламентуються моральними нормами і принципами, тобто інтереси людини у зв'язках з іншими утверджуються тим, наскільки вона послідовно втілює у своїй манері спілкуватися загальнолюдські норми й принципи, дотримується кодексу поведінки, яка передбачає певний тип моральних стосунків у різних сферах прояву етики. До основних етичних принципів у спілкуванні належать такі: гуманізація і демократизація стосунків; повага до співрозмовників і самоповага; соціальна справедливість і толерантність; суверенність особистості; неупереджене ставлення до партнерів зі спілкування; врахування інтересів співрозмовників; чесність тощо. Поширюються на всіх людей і мають соціальне значення такі загальнолюдські норми й правила, які виражаються поняттями добра, совісті, обов'язку, честі, гуманності, справедливості, відповідальності, їх потрібно дотримуватися в будь-якій сфері життя.

Звісно, практика спілкування показує, що прийняття особистістю конкретних рішень пов'язане із психологічними труднощами: досить важко втримати себе в рамках моралі, тоді як може з'явитися спокуса сказати грубість, проявити агресію, маніпулювати співрозмовником, створити конфліктну ситуацію, упереджено поставитися до партнера тощо. Отож, коли ваш співрозмовник розраховує на справедливе й неупереджене ставлення з вашого боку, довіряє вам, встановлюються добрі і міцні стосунки, які матимуть високоморальний характер. При цьому моральна задоволеність - необхідний компонент і умова ефективного спілкування, тобто, здійснивши моральний вчинок, людина відчуває почуття задоволення, усвідомлює, шо її совість чиста, і навпаки, розуміючи, що її вчинок далекий від норм моралі, вона здатна до переживання. А досить часті переживання щодо правильності морального вибору за тієї чи іншої ситуації спілкування можуть стати причиною психічного перевантаження, а звідси - й низької продуктивності праці з усіма наслідками, що випливають з цього як для самої особи, так і для загальної справи, задля якої партнери встановлювали соціальні контакти й сідали за стіл переговорів. Таким чином, проявляти повагу до людей під час спілкування, робити їх щасливими, здатними насолоджуватися взаємодією - це не гуманітарна наївність, а веління часу. Саме тому розуміння цінності морально-психологічних засад спілкування, особливо в діловій сфері, стає надбанням дедалі ширшого кола підприємців і керівників.

Майже все наше життя проходить серед людей, які різняться за зростом, вагою, кольором волосся, расовою належністю, статтю та ін. Кожного дня ми контактуємо з багатьма людьми (в сім'ї, на роботі, у школі, на вулиці) і від цього значною мірою залежать наш настрій, наші успіхи, наше самопочуття. Однак, якщо ви чоловік, то ваша поведінка й реакція на ці контакти буде одною, а якщо жінка - іншою. І навіть коли ми мимохідь зустрічаємося з незнайомими нам людьми, то й у цьому разі, як правило, ми обмінюємося з ними поглядами, звертаємо увагу на їхню зовнішність і належність до статі. Зустріч з п'яним чоловіком, який втратив людську подобу й використовує нецензурні або брутальні слова, сварка між жінками в людному місці, мимовільними свідками чого нам довелося стати, можуть не лише безнадійно зіпсувати настрій, а й негативно вплинути на здоров'я.

Стать людини - то одна з найважливіших не лише історико-культурних, медичних, а й соціально-психологічних категорій. Великий інтерес до неї в межах психології спілкування зумовлений тим, що сучасні вимоги до міжособистісної взаємодії не можуть бути втілені в життя без урахування психологічної своєрідності людини, яка, безперечно, проявляється і в її статі. Таким чином, дуже важливо виявити індивідуальну своєрідність чоловіків і жінок, аби достовірніше пояснювати різноманітні варіанти спілкування та прояв поведінки індивіда у взаємодії з іншими. Універсальною є норма з повагою ставитися до персони більш високого рангу, а також до незнайомої особи. При цьому ініціатива до зближення зазвичай очікується від персони з вищим рангом: у розмові двох незнайомих людей, які почали своє спілкування з «ви», ініціатором у переході на «ти» має бути той, хто старший, впливовіший. Водночас до людей нижчого рангу в більшості випадків звертаються фамільярно. Подібну ж фамільярну форму спілкування помічаємо у стосунках з близькими людьми, друзями, членами родини тощо. Крім цього, до загальних належать такі норми: не розголошувати конфіденційну інформацію, під час розмови дивитися на співрозмовника, поважати особисте життя друга.

Висновки

Мовний акт як вираження певного комунікативного наміру мовця будується з комунікативних компонентів, що мають різні комунікативні функції. Комунікативні значення можуть формувати пропозиції як мовленнєві акти певного типу, бути підставою для старту мовного акту і модифіковані компоненти мовленнєвих актів усередині одного типу. У класичному розумінні відмінності між усною і письмовою мовою вважається, що механізми породження і сприйняття усного та писемного мовлення неоднакові. При породженні писемного мовлення є час для обдумування формального плану висловлювання, тому висока ступінь її структурованості.

При читанні завжди можна зупинитися, глибше обміркувати прочитане. Це дозволяє перевести потрібну інформацію з оперативної пам'яті в довготривалу. Музика, що усне мовлення являє собою якийсь потік, який тільки при її продукції може перериватися що говорить, а слухає повинен слідувати за мовцем у часі. Це мова спонтанна, одноразова, вона вже не може повторитися в тому вигляді, в якому вже була вимовлена. Усна мова завжди індивідуальна. У жанрах усної та письмової відбуваються різноманітні чергування або змішання, взаємопроникнення елементів книжкового та розмовної мови. Адресність «письмово-усних» висловлень дуже різноманітна. Висловлювання можуть ставитися до ситуацій безпосереднім і опосередкованим, можуть бути і продуманими, і спонтанними, підготовленими і непідготовленими, офіційними і неофіційними. Умови успішної комунікації - складна, багатовимірна категорія, що представляє собою синтез лінгвістичного, культурологічного, психологічного та соціального знання. Успішна комунікація передбачає оволодіння не тільки мовними, лінгвістичними навичками, а й навичками, пов'язаними зі знанням закономірностей мовної комунікації в єдності і взаємозв'язку всіх її складових: структурно-змістова організація діяльності спілкування; соціокультурні норми і стереотипи мовного спілкування; матеріальна і духовна культура, що вивчається і ін. Ці знання та вміння загального плану повинні бути доповнені вміннями і навичками приватного характеру: знанням мовцем мовних стратегій і тактик, характерних для тих чи інших жанрів спілкування, володінням прийомами ведення діалогу, вмінням «зчитувати» невербальне поводження співрозмовника та ін.

Размещено на Allbest.ru