Прикметники із повноголосними й неповноголосними коренями як словотвірна база іменників у російській мові

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Спеціальність 10.02.02 - російська мова

Прикметники із повноголосними й неповноголосними коренями як словотвірна база іменників у російській мові

Брандис Ольга Степанівна

Київ 2002

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі російської мови філологічного факультету Ужгородського національного університету

Науковий керівник - доктор філологічних наук, доцент Устюгова Людмила Михайлівна, Ужгородський національний університет, професор кафедри російської мови

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук, професор Снитко Олена Степанівна, Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, завідуюча кафедрою російської мови

кандидат філологічних наук, доцент Плужникова Тамара Іванівна, Національний педагогічний університет імені М.П.Драгоманова, доцент кафедри російської мови

Провідна установа - Волинський державний університет імені Лесі Українки

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Медведєва Л.О.

Анотація

прикметник іменник словотвірний

Брандис О.С. Прикметники із повноголосними й неповноголосними коренями як словотвірна база іменників у російській мові. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук по спеціальності 10.02.02 - російська мова. Київський національний університет ім. Тараса Шевченка. Київ, 2002. Дисертація є рукописом.

У роботі досліджується словотвірна валентність і словотвірний потенціал прикметників з питомими (повноголосними) й запозиченими (неповноголосними) коренями у творенні іменників. Встановлено, що в російській літературній мові не існує двох регістрів словотвірних засобів, які відбивають співіснування російської й старослов'янської (пізніше церковнослов'янської) систем словотвору. Однак лексеми із запозиченими коренями відрізняються від лексем із питомими коренями низкою словотвірних особливостей, найважливішою з яких є переважання серед неповноголосних лексем похідних із транспозиційним словотвірним значенням, пов'язаним із конструктивною функцією словотвору, яка є типовою для літературної мови з її високим ступенем упорядкованості.

Ключові слова: повноголосні й неповноголосні корені, словотвірна валентність, словотвірний потенціал, прикметник, словотвірне значення, функція словотвору, літературна мова.

Аннотация

Брандыс О.С. Прилагательные с полногласными и неполногласными корнями как словопроизводственная база существительных в русском языке. Диссертация на соискание учёной степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.02 - русский язык. Киевский национальный университет им. Тараса Шевченко. Киев, 2002. Диссертация является рукописью.

В диссертации поставлен и частично решён вопрос о месте лексем с заимствованными корнями в системе словообразования русского литературного языка, о степени влияния генетических книжнославянизмов на становление и развитие системы словообразования русского литературного языка. Этот аспект исследования связан с проблемой взаимоотношения книжно-славянских и народно-разговорных элементов в процессе становления и развития древнерусского, а также русского литературного языка нового времени, которая до сих пор остаётся дискуссионной. Предметом исследования избраны лексемы, противопоставленные по признаку “исконный (полногласный) / заимствованный (неполногласный) корень”. Основная цель представленного в диссертации исследования заключается в установлении черт сходства и различия в словообразовательной валентности основ прилагательных с исконными и заимствованными корнями при словопроизводстве имён существительных, а также в сравнении словообразова-тельного потенциала (`уже - словообразовательной активности) имён прилагательных с указанными основами в современном русском литературном языке. Для достижения указанной цели в диссертации проанализированы особенности словообразова-тельной структуры имён прилагательных с полногласными и неполногласными корнями; установлены основные факторы, оказывающие влияние на словообразовательный потенциал этих прилагательных; определены черты сходства и различия в словообразовательной валентности и словообразовательной активности деадъективных основ с полногласными и неполногласными корнями в словопроизводстве существительных с мутационным значением “носитель признака” и с транспозиционным значением отвлечённого признака.

В результате проведённого исследования установлено, что слова с исконными и заимствованными корнями в системе словообразования русского литературного языка имеют ряд отличий, обусловленных, с одной стороны, более поздним вовлечением в словообразовательный процесс русского литературного языка лексем с исконными корнями, а с другой - различиями в лексическом значении анализируемых слов: для лексем с полногласными корнями типичными являются конкретные значения, а для лексем с неполногласными корнями - абстрактные значения.

Исследование лексем с полногласными и неполногласными корнями в 2-х аспектах - “от основы” и “от форманта” - позволило установить, что в словообразовательной системе русского литературного языка не существует двух регистров словообразовательных средств, отражающих сосуществование исконнорусской и старославянской (позже церковно-славянской) систем словообразования, однако лексемы с заимствованными корнями отличаются от лексем с исконными корнями рядом словообразовательных особенностей, важнейшей из которых является преобладание в группе неполногласных лексем производных с транспозиционным словообразовательным значением, связанным с конструктивной функцией словообразования, которая типична для литературного языка с его высокой степенью обработанности.

Особенности словообразовательной валентности и словообразовательной активности, установленные для лексем с полногласными и неполногласными корнями, могут оказаться актуальными и для других групп русской лексики, прежде всего для тех лексем, которые противопоставляются по признакам “исконная / заимствованная” или “конкретность / абстрактность значения”.

Ключевые слова: полногласные и неполногласные корни, словообразовательная валентность, словообразовательный потенциал, прилагательное, словообразовательное значение, функция словообразования, литературный язык.

Annotation

Brandis O.S. Adjectives with pleophonic and non-pleophonic roots as a word-formation basis of nouns in the Russian language. Dissertation seeking the Candidate of Philological Sciences degree in speciality 10.02.02 - the Russian language. Kyiv National University after Tarasa Shevchenko. Kyiv, 2002. Dissertation is a manuscript.

A word-formation valency and word-formation potential of adjectives with the original (pleophonic) and borrowed (non- pleophonic) roots in noun formation is considered in the dissertation. It has been established that the Russian literary language does not possess two registers of word-formation means which characterize coexistence of Russian and Old Slav (later Old Church) systems of word-formation. Nevertheless lexemes with the borrowed roots differ from those with the original roots in a number of word-formation features, the most important of wich is the predominance among non- pleophonic lexemes derivatives with transpositional word-formation meaning, connected with the constructive function of word-formation, which is typical of a highly-developed litarary language.

Key words: pleophonic and non-pleophonic roots, word-formation valency, word-formation potential, adjective, word-formation meaning, function of word-formation, literary language.

1. Загальна характеристика дисертації

Теорія словотвору, який виділено в самостійну галузь російського мовознавства тільки в середині минулого століття, на сьогодні має значні досягнення в рамках аналітичного системно-структурного напрямку, проте у вивченні окремих словотвірних явищ є деякі диспропорції, що виявляється в недостатній увазі дослідників до особливостей мотивуючих основ. Разом з тим саме основі мотивуючого слова належить головна роль у доборі афіксів, які структурно, граматично і семантично не протипоказані їй. У руслі зростаючої уваги до проблем історичного словотвору особливий інтерес становить порівняння словотвірного потенціалу основ питомих слів і запозичених, до яких належать і лексеми із повноголосними (питомими) й неповноголосними (запозиченими зі старослов'янської мови) коренями типу короткий/краткий. Оскільки типологічну рису російської літературної мови, на відміну від інших слов'янських літературних мов, складає безперервність її зв'язку зі старослов'янською (пізніше церковнослов'янською) книжною традицією, дослідження російських запозичень із старослов'янської мови зберігає свою актуальність. Місце старослов'янізмів у системі словотвору російської мови ще не було предметом широкого спеціального вивчення, незважаючи на те що О.В. Ісаченко в 50-х роках минулого століття висловив припущення про наявність у російській літературній мові двох регістрів - повсякденного і піднесеного, який сформувався на базі церковнослов'янських мовних засобів. Кожний із цих регістрів, відзначав учений, має свій набір словотвірних формантів, які перебувають у відношеннях додаткової дистрибуції [Исаченко А.В. К вопросу о структурной типологии словарного состава славянских литературных языков // Slavia. - Ronik XXVII - Seit 3. - Praha, 1958. - S. 349-350].

Актуальність поданого в дисертації дослідження зумовлю-ється тим, що в ньому поставлено і частково вирішено питання про місце лексем із запозиченими коренями в системі словотвору російської літературної мови, про ступінь впливу генетичних книжнослов'янізмів Книжно-слов'янські елементи в сучасній російській літературній мові складаються із генетично різнорідних пластів: 1) питомих старослов'янізмів, 2) церковнослов'янізмів і 3) так званих неослов'янізмів, тобто слів, створених у російській літературній мові з використанням старослов'янських морфем. на становлення й розвиток її словотвірних особливостей. Цей аспект дослідження тісно пов'язаний із проблемою взаємовідношень книжно-слов'янських і народнорозмовних елементів у процесі становлення й розвитку давньоруської, а також російської літературної мови нового часу, що дотепер залишається дискусійною.

Мета дослідження полягає у встановленні рис подібності й розходження у словотвірній валентності основ прикметників із питомими (повноголосними) і запозиченими (неповноголосними) коренями при творенні іменників, а також у порівнянні словотвірного потенціалу (вужче - словотвірної активності) прикметників із зазначеними основами в сучасній російській літературній мові. Реалізація поставленої мети передбачає розв'язання таких завдань:

1. Визначити особливості словотвірної структури прикметників із повноголосними й неповноголосними коренями;

2. Виявити основні чинники, які впливають на словотвірний потенціал досліджуваних прикметників;

3. Встановити риси подібності й розходження в словотвірній валентності і словотвірній активності ад'єктивних основ із повноголосними й неповноголосними коренями у творенні іменників зі словотвірними значеннями а) “носій ознаки”, б) “абстрагована ознака”.

Об'єктом дослідження є словотвірна валентність основ прикметників із повноголосними (питомими) і неповноголосними (запозиченими) коренями, яка відображає вибіркову спроможність основ вступати в комбінації зі словотвірними афіксами, та словотвірна активність цих основ, тобто словотвірний потенціал, реалізований у словах, що закріпилися в мові узуально. Обмеження дослідження основами прикметників зумовлено, з одного боку, заданим обсягом дисертації, а з іншого боку - тим, що прикметники, які більш ніж на 95% складаються з похідних слів, є благодатним матеріалом для вивчення словотвірної валентності і словотвірної активності основ.

Предметом дослідження в дисертації обрані лексеми, протиставлені за ознакою “питомий (повноголосний) / запозичений (неповноголосний) корінь”. Вибір саме цієї групи лексем з етимологічно співвідносними коренями визначається насамперед тим, що дані лексеми, на відміну від слів з іншими ознаками (рефлекси *tj, *dj, *kti, *gti, явища початку слова тощо), в історії давньоруської та російської літературної мови нового часу були чітко протиставлені не тільки стилістично, а й семантично. Корені й префікси із неповноголосними сполученнями ввійшли в арсенал морфем російської мови та активно використовувалися й продовжують використовуватися в процесі словотвору, зокрема при калькуванні іншомовних слів (вредоносный, полновластие, самовластие), у сучасних терміносистемах (златка, златоглазики; древесина, древостой). Крім того, ця група лексем відзначається порівняно великою кількістю матеріалу (майже 8 тис. одиниць).

Джерельною базою для дослідження стали: 1) картотека, яка містить а) фіксацію явищ у словниках різноманітних типів (тлумачних, історичних, етимологічних, двомовних, словників нових слів і значень тощо), б) приклади з художніх текстів XIX-XX ст., в) вибірки з газет; 2) спеціальні дослідження зі словотвору, історичної граматики російської мови, історичної лексикології та історії російської літературної мови. При доборі текстів особлива увага зверталася на літературу російського зарубіжжя [М. Зайцев, Є. Зам'ятін, В. Набоков], не представлену як ілюстративний матеріал в існуючих тлумачних словниках.

Методи дослідження. Вихідні теоретичні положення роботи базуються на загальнонауковому системно-структурному методі, який враховує зв'язок явищ у мові й закономірні зв'язки між частинами окремо взятого лінгвістичного об'єкта. Дисертаційне дослідження виконано в синхронно-діахронному аспекті, що зумовлено насамперед його предметом - лексемами з питомими й запозиченими коренями. Основними у роботі є описовий і порівняльний методи. Застосовуються також порівняльно-історичний та функціональний методи дослідження. При аналізі словотвірної активності основ прикметників широко використовується статистичний метод.

Наукова новизна одержаних результатів обумовлюється тим, що у дисертації вперше здійснено зіставний аналіз прикметників із питомими (повноголосними) і запозиченими (неповноголосними) коренями для встановлення рис подібності й розходження в їхній словотвірній валентності і словотвірній активності при творенні іменників. Удосконалено опис особливостей структури досліджуваних прикметників і вперше визначено місце слів із запозиченими коренями в системі словотвору російської літературної мови. Теоретично значимими є отримані автором дані про перевагу серед неповноголосних лексем похідних із транспозиційним словотвірним значенням, пов'язаним із конструктивною функцією словотвору, притаманною літературній мові, яка, на відміну від живого розмовного мовлення, характеризується високим ступенем упорядкованості.

Практичне значення одержаних результатів полягає: а) у введенні в науковий обіг нового матеріалу, який засвідчує ряд розходжень у словотвірній валентності і словотвірній активності основ лексем з питомими й запозиченими коренями; б) у можливості використання отриманих результатів при викладанні вузівських курсів “Словотвір сучасної російської мови”, “Історичний словотвір російської мови” і особливо в курсі “Історія російської літературної мови”, для якого, як показало обговорення на науково-методичній раді з російської мови в листопаді 2000 року, в зв'язку з теоретичними розбіжностями досі не створено сучасних програм і підручників, не визначено навіть предмет вивчення [Ремнёва М.Л. О содержании курса “История русского литературного языка” // Русский язык: исторические судьбы и современность. Международный конгресс русистов-исследователей. Труды и материалы. - М., 2001. - С. 17].

Апробація роботи. Результати різних етапів виконуваного дослідження були подані в доповідях на наукових конференціях від 1989 до 2002 року. Найважливіші з цих конференцій такі: Співвідношення синхронії й діахронії в мовній еволюції (Москва-Ужгород, 1991); Словотвір і номінативна деривація у слов'янських мовах (Гродно, 1992); Закономірності еволюції словотвірної системи російської мови (Оренбург, 1994); Принципи функціонального опису мови (Єкатеринбург, 1994); Мовні й культурні контакти (Сегед, 2002), а також щорічні наукові конференції професорсько-викладацького складу Ужгородського національного університету.

Особистий внесок здобувача. Основні положення дисертації є наслідком самостійного дослідження її автора. У 2-х статтях, що написані у співавторстві з науковим керівником доктором філологічних наук Л.М. Устюговою, зіставляються особливості досліджуваної автором словотвірної валентності та словотвірної активності прикметників зі словотвірною валентністю й словотвірною активністю іменників і дієслів, які вивчалися науковим керівником.

На захист виносяться такі положення:

Між прикметниками з повноголосними й неповноголосними коренями є безсумнівні структурні розходження, пов'язані з частиномовною належністю їхніх мотивуючих слів. У помітно переважаючій групі прикметників-десубстантивів (1204 прикметники із 2044) лексеми із неповноголосними коренями складають тільки 32%, тоді як у групах девербативів і деад'єктивів їхня кількість перевищує 60%. У деяких випадках переважання лексем із тією або іншою огласовкою кореня зумовлюється субкатегоріальним значенням словотвірного типу (СТ): повноголосних лексем більше у словотвірних типах із конкретними значеннями дериватів (СТ із суфіксами -ов-, -ин-, -ий, -ан-/-ян-), а слова з неповноголосними коренями переважають у тих СТ, де значення дериватів абстрактні (СТ із суфіксами -ск, -тельн-).

На словотвірний потенціал повноголосних і неповноголосних прикметників впливає цілий ряд взаємозалежних і взаємозумовлених чинників, найважливішими з яких є лексико-граматичний розподіл прикметників на якісні і відносні, структурні особливості прикметників, пов'язані з частиномовною належністю їхнього мотивуючого слова, характер словотвірного значення іменників-деад'єктивів, частиномовна належність вихідного слова словотвірного гнізда тощо.

Іменники-деад'єктиви з мутаційним значенням “носій ознаки” у переважній більшості випадків відрізняються меншою продуктивністю, ніж десубстантиви з тим самим суфіксом. Прикметники, більша частина яких має десубстантивне походження, часто виявляються "зайвою" ланкою між іменником і новим словом із мутаційним значенням, тим більше що продуктивні суфікси легко розвивають аломорфи, які включають суфікси прикметників.

У деад'єктивному словотворі іменників із мутаційним значенням головне місце посідає процес семантичної конденсації, або універбації. Такі деад'єктиви співвідносяться з компресійною і стилістичною функціями словотвору.

Поряд із суфіксальними деад'єктивами, значну роль у реалізації номінативної функції деривації відіграють іменники ад'єктивної словозміни. Конверсиви є важливим засобом нейтралізації явищ омонімії між словотвірними формантами прикметників та іменників У групі конверсивів, як і серед суфіксальних деад'єктивів із мутаційним значенням, переважають лексеми із повноголосними коренями.

Прикметники з повноголосними й неповноголосними коренями, які виступають у функції мотивуючої бази для іменників із суфіксом -ость, розрізняються словотвірною активністю й деякими структурними особливостями. Проте це не дає підстави кваліфікувати суфікс -ость як формант, що входить до особливого регістру словотвірних засобів, пов'язаних зі старослов'янською спадщиною в російській літературній мові. Перевага серед іменників зі значенням абстрагованої ознаки неповноголосних слів зумовлена тим, що запозичені лексеми ще в давньоруський період закріплювалися в літературній мові з абстрактними значеннями.

Іменники-деад'єктиви з суфіксами -иj-/-j-, ств-, -иц- і -щин- за своєю продуктивністю значно поступаються іменникам із суфіксом -ость. У більшості випадків вони перебувають на периферії лексичної системи сучасної російської мови, оскільки належать до застарілої або розмовної лексики.

2. Структура й основний зміст дисертації

Дисертація складається із вступу, 3 розділів, висновків, списку джерел і літератури, а також додатка, що включає 5 таблиць, які дають уявлення про обсяг проаналізованого матеріалу та основні методологічні засади проведеного дослідження.

У вступі (с. 4-15) міститься обгрунтування актуальності, наукової новизни, теоретичного і практичного значення проведеного дослідження, визначаються мета й завдання, об'єкт і предмет, а також методи дослідження, подається основний понятійний науковий апарат, встановлюються джерела фактичного матеріалу. Специфіка дослідницьких прийомів висвітлюється також у вступних зауваженнях до кожного з розділів дисертації.

У 1-му розділі “Загальна характеристика структури й словотвірного потенціалу прикметників із повноголосними/ неповноголосними коренями” (с. 16-82) встановлюється, що прикметники з повноголосними й неповноголосними коренями адекватно відбивають загальні закономірності, характерні для російської мови в цілому. Ці закономірності визначаються за даними “Граматичного словника російської мови” А.А. Залізняка й “Словотвірного словника російської мови” О.М. Тихонова.

Головною ознакою прикметників є похідний характер переважної більшості ад'єктивних лексем: кількість прикметників у позиції вершин словотвірних гнізд складає 5% у мові в цілому й усього 3% в аналізованому матеріалі. Цим обумовлюється актуальність детального розгляду структури прикметників, чому присвячена окрема частина 1-го розділу. Структура аналізованих прикметників досліджується в 2-х планах: 1) характеристика коренів і 2) характеристика словотвірних формантів.

Характеристика коренів здійснюється в синхронно-діахронному аспекті. Наводяться фрагменти словотвірних гнізд, згрупованих за етимологічними гніздами, тобто за праслов'янськими коренями. Переважна частина етимологічних гнізд включає не менше 2-х словотвірних гнізд (*-berg-2: беречь, небрежный, небречь, пренебречь; *-bord-: борода, брада, бородавка, подбородок). Розгалуженість етимологічного гнізда свідчить про інтенсивний характер семантичних процесів у ньому, внаслідок чого відбувалось семантичне й структурне розмежування коренів. Спрощених коренів із неповноголосними сполученнями (небрежн-, блажен(н)-, забрал-, учред-, глагол-, гласн-, главн-, граждан-, кратн-, нравствен(н), праздн-, упраздн-, упражн-, средн-, посредник-, посредств- тощо) приблизно на 1/3 більше, ніж спрощених коренів із повноголосними сполученнями (беремен(н)-, бородавк-, оборон-, очеред-, черепах-, здоров-, уголовн-, обморок-, сноров-, папоротник- тощо). Це зумовлено складністю семантичної адаптації запозичених слів із неповноголосними коренями в лексичній системі російської літературної мови. Як показують численні дослідження, зміни переживали саме запозичені лексеми, які закріплювалися в російській літературній мові з абстрактними значеннями, втрачаючи при цьому притаманні їм конкретні значення. Більшість похідних слів словотвірних гнізд із повноголосними коренями позначають предмети, дії, ознаки фізичного світу, який сприймається безпосередньо органами відчуттів: берег, берест, колос, короб, корова; короткий, соловый-1; городить, хоронить тощо. Слова з неповноголосними коренями частіше називають реалії, ознаки, дії із сигніфікативною природою значення (благо, нрав, пространство; главный, храбрый, нравственный; учредить, запретить), тобто мають абстрагований зміст. Такі повноголосні іменники, як голод, холод, називаючи стан, знаходяться на межі між словами з конкретним і абстрактним значенням. Близькі до слів з абстрактним значенням, тобто таким, що осягається розумом, прикметники дорогой, здоровый, уголовный, молодой, осторожный. Похідні прикметники в цілому, у порівнянні з мотивуючими іменниками, мають вищий ступінь абстрагованості значення, оскільки для похідних слів загалом характерне таке підвищення [Поликарпов А.А. Циклические процессы в становлении лексической системы языка: моделирование и эксперимент: Автореф. дис. ... докт. филол. наук. - М., 1998. - С. 40].

У частині “Характеристика словотвірних формантів прикметників” з орієнтацією на дані досліджень Н.П. Звєрковської, А.Д. Звєрєва, Е.А. Земської, В.Н. Немченка, З.М. Петрової, а також з огляду на матеріали “Російської граматики” 1980 року подається стисла характеристика словотвірних формантів прикметників із повноголосними й неповноголосними коренями. При дослідженні структурних особливостей цих прикметників широко застосовується статистичний аналіз матеріалу, оскільки результати його дозволяють виявити певні особливості у функціонуванні того або іншого словотвірного типу. Внаслідок проведеного дослідження встановлено закономірність зв'язоку словотвірних формантів з основами певної частиномовної належності. Тільки суфікси -н- й -ист- фіксуються в основах, які співвідносні з різними частинами мови: -н- притаманний десубстантивним (молоко> молочный, мрак>мрачный) і девербативним (беречь>бережный, благодарить>благодарный) основам, а -ист- фіксується у десубстантивних (волокно>волокнистый, член>членистый), девербативних (оборотить>оборотистый) і деад'єктивних (деревянный>деревянистый) основах. Характерною рисою ад'єктивних основ є їхня сполучуваність із словотвірними формантами, які мають переважно модифікаційний тип словотвірного значення (молоденький, средненький; здоровейший, храбрейший).

Серед аналізованих прикметників найширше представлені похідні із суфіксом -н-: 760 лексем (37%) із 2044 повноголосних і неповноголосних прикметників. Крім суфіксальних похідних (дорожный, временный; выворотный, возвратный), зафіксована велика кількість префіксально-суфіксальних утворень (внеочередной, внутричерепной, доморозный, межполосный, предобморочный; безбрежный, отглагольный, современный), а також суфіксально-складних прикметників (левобережный, берегозащитный; полночленный, членистостебельный).

Для прикметників-десубстантивів, серед яких похідні з повноголосними коренями складають 68%, характерні суфікси -ов-, -ск-, -ат-, -'ан-, -*j, -ин- (береговой, храмовый; деревенский, вредительский; золотой, благой; бородатый, берестяной, платяной; черепаший, вражий; воробьиный). Тільки в одному випадку, у підгрупі десубстантивів із суфіксом -ск-, зафіксована перевага неповноголосних прикметників (відповідно 66 і 42 лексеми).

Суфікси -тельн-, -льн-, -лив-, -чив-, -л-, -к- є основними словотвірними формантами прикметників-девербативів: сберегательный, употребительный; холодильный; бережливый, бранчливый; одеревенелый; сторожкий. У групу прикметників-девербативів включені також дієприкметники, що зазнали процесу ад'єктивації (сберегающий, охлаждающий; обволакиваемый, членимый; золочёный, слащёный; укороченный, усреднённый). Характерною рисою прикметників-девербативів є те, що протиставлення основ із повноголосними й неповноголосними коренями виражено тут більш виразно, ніж у групі десубстантивів. Фактично для кожного суфікса встановлена перевага того або іншого типу основ: у сполученнях із суфіксами -льн-, -л-, -ив-/-лив-, -ён- зафіксовано більше повноголосних основ, а суфікси -тельн-, -нн-/-енн-, -ем-/-им, -ащ-/-ущ- частіше зустрічаються у девербативів із неповноголосними коренями.

Порівняно невелику кількість слів із модифікаційними словотвірними значеннями становлять прикметники-деад'єктиви, які включають суфікси -оват-, -ав-, -еньк-, -айш-, -енн-, -ущ-: дороговатый, мрачноватый; моложавый, слащавый; молоденький, сладенький; дражайший; здоровенный; здоровущий. У групі прикметників-деад'єктивів переважають лексеми з повноголосними коренями, оскільки всі зазначені словотвірні типи продуктивні здебільшого в розмовній мові.

Аналіз особливостей словотвірної валентності прикметників, мотивованих іменниками, дієсловами й прикметниками, дозволив установити характерні розходження між лексемами з повноголосними й неповноголосними коренями, що стосуються частиномовної належності мотивуючих слів: у найбільшій групі прикметників-десубстантивів, що включає 1204 слова, неповноголосні лексеми складають тільки 32%, тоді як у групі девербативів і деад'єктивів їхня кількість перевищує 60%. Явних обмежень у сполучуваності повноголосних і неповноголосних основ з певними суфіксами в словотвірних типах прикметників не виявлено.

Проведене дослідження показало, що словотвірний потенціал як прикметників у цілому, так і аналізованих лексем із повноголосними й неповноголосними коренями обумовлюється низкою взаємозалежних і взаємозв'язаних чинників, розгляду яких присвячена 3-я частина 1-го розділу дисертації “Чинники, які впливають на словотвірну активність прикметників”.

Головним фактором, що обумовлює словотвірну активність прикметників є їхній лексико-граматичний розподіл на якісні й відносні, оскільки для відносних прикметників недоступні цілі словотвірні масиви (творення іменників зі значенням абстрагованої ознаки, іменників із предикативним значенням особи типу храбрец тощо). Проте рухливість межі між якісними й відносними прикметниками, постійний розвиток якісних значень у відносних прикметників стримують вплив цього чинника на словотвірний потенціал, сприяючи тому, що відносні прикметники проникають у ті словотвірні зони, які притаманні якісним прикметникам, наприклад у творення іменників зі значенням абстрагованої ознаки типу бородатость, деревянность.

Вплив структурних особливостей повноголосних і неповноголосних прикметників на їхню словотвірну активність пов'язується насамперед із частиномовною належністю мотивуючого слова: прикметники, мотивовані дієсловами й іменниками, по-різному відображені в сфері творення іменників із мутаційним і транспозиційним значенням. Крім того, відносні прикметники-десубстантиви часто потрапляють у словотвірні, а також значеннєві “кола”, коли іменник формально мотивується прикметником, а семантично - іменником [Панов М.В. Русский язык // Языки народов СССР: В 5-ти томах. - Т. 1: Индоевропейские языки. - М.: Наука, 1966. - С. 74]: дерево>деревянный>деревянщик. Це певною мірою стримує їхню словотвірну активність. Прикметники-деад'єктиви, маючи модифікаційні значення, характеризуються незначною словотвірною активністю.

Унаслідок проведеного дослідження встановлено, що словотвірна активність повноголосних і неповноголосних прикметників тісно пов'язана з характером словотвірного значення мотивованих ними іменників. У дисертації розмежовано деривацію синтаксичну й лексичну [Курилович Е. Очерки по лингвистике: Сборник статей. - М.: ИЛ, 1962. - С. 61-63], а також використано положення М. Докуліла про 3 типи ономасіологічних категорій [Dokulil M. Tvoen slov v etin. 1. Teorie odvozovani slov. - Praha, 1962. - с. 199-200], які посіли головне місце при визначенні семантичних типів дериваційних відношень - траспозиційного, модифікаційного й мутаційного. Урахування словотвірного значення іменників-деад'єктивів складає важливу частину поданого в дисертації дослідження. Характерною рисою деад'єктивів із повноголосними й неповноголосними коренями є те, що вони по-різному представлені в номінативній і сигніфікативній сферах деривації: у номінативній сфері, що охоплює деривати з мутаційним значенням “носій ознаки” (полосатик, порожняк, современник, cредневик), а також конверсиви, або іменники ад'єктивного відмінювання, більшість із яких теж має мутаційне значення (полоскательное, папоротниковые, млекопитающее, новообращённый), переважають похідні з повноголосними коренями (відповідно 24% і 14%), а в сигніфікативній сфері, яка представлена деад'єктивами з транспозиційним значенням абстрагованої ознаки (полосатость, порожистость, блаженство, безвреме[н'j]е, вредность) - лексеми з неповноголосними коренями (відповідно 34% і 19% дериватів). Тип дериваційного значення іменників-деад'єктивів певною мірою обумовлюється огласовкою кореня й частиномовною належністю того слова, яким мотивується прикметник: прикметниками-девербативами мотивуються переважно іменники з транспозиційним значенням, а прикметниками-десубстантивами - іменники з мутаційним значенням. Ці розходження зумовлюються конкретністю/ абстрактністю семантики слів із повноголосними й неповноголосними коренями, а також особливостями значень іменників як лексем, що ідентифікують, і дієслів як предикативних слів;

Значну роль в обумовленні словотвірного потенціалу прикметників відіграє також частиномовна належність вершини словотвірного гнізда.

Для прикметників, які є вершинами словотвірних гнізд, притаманний найвищий словотвірний потенціал. Це пояснюється передусім тим, що на першому ступені СГ, тобто в словотвірній парадигмі, з'являється найбільша кількість дериватів, а крім того, лексичне і граматичне значення вершини СГ є своєрідним камертоном, що задає атрибутивний характер похідних усьому СГ. З цієї причини прикметники в дієслівних і субстантивних гніздах, зберігаючи в собі “заряд” значення вершини СГ, по-різному представлені у творенні іменників із мутаційним і транспозиційним значенням. Наприклад, словотвірна активність (СА) повноголосних прикметників у творенні іменників із мутаційним значенням у дієслівних гніздах складає усього 0,5%. Це пов'язано з тим, що дієслова мають достатньо високий потенціал у продукуванні іменників із значенням “носій процесуальної ознаки”. Порівн.: беречь>берегиня, беречь>оберегать>оберегатель, беречь> сберегать>сберегатель; хранить>хранитель, хранилище; хранить>охранить>охранитель, хранить> предохранить> предохранитель тощо. Іменники-деад'єктиви з мутаційним значенням у дієслівних гніздах представлені переважно конверсивами (отворотное, привлекательное).

Комплексний аналіз словотвірних гнізд, які включають лексеми з повноголосними/неповноголосними коренями, дозволив установити, що в російській мові похідні іменники з зазначеними коренями досить чітко протиставляються за словотвірними значеннями і пов'язаними із цими значеннями функціями словотвору. Тому в 2-у розділі “Деад'єктиви з мутаційним значенням “носій ознаки” (с. 83-119) розглядаються іменники, більшість із яких має мутаційне словотвірне значення й бере участь у реалізації номінативної функції словотвору. 2-й розділ містить 3 частини, присвячених аналізу деадє'ктивів з визначеними суфіксами (*-ik-/*-nik-, -щик/-чик, *-ьc-, *-к(а) і т.д.), а також іменників ад'єктивного відмінювання, або конверсивів.

Проведене дослідження показало, що ступінь залучення в словотвірний процес основ із повноголосними й неповноголосними коренями певною мірою обумовлюється періодом активізації проаналізованих словотвірних типів, на що вказує незначна кількість іменників із суфіксом -щик/-чик серед досліджуваних лексем (уголовщик, временщик).

У групі деад'єктивів із мутаційним значенням “носій ознаки” повноголосних іменників зафіксовано майже вдвічі більше, ніж слів із неповноголосними коренями, що підтверджує виявлену нами закономірність про переважання в сфері номінативної деривації лексем із питомими, повноголосними, коренями. Тільки в групі деад'єктивів із суфіксом -ец спостерігається кількісна перевага неповноголосних іменників, мотивованих складними прикметниками, але більшість цих деад'єктивів належить до застарілих слів (самовластец, самонравец, странноприимец, учредиловец).

Аналіз іменників-деад'єктивів із мутаційним значенням “носій ознаки” показав, що мікросистема, обмежена словами з повноголосними й неповноголосними коренями, в цілому адекватно відбиває ступінь продуктивності проаналізованих словотвірних типів.

У переважній більшості випадків іменники-деад'єктиви відрізняються меншим ступенем продуктивності, ніж десубстантиви з тим самим суфіксом. Прикметники, більшість із яких є похідними словами, мотивованими іменниками, часто опиняються у положенні "зайвого" ланцюга між іменником і новим словом із мутаційним значенням, тим більше що продуктивні суфікси легко розвивають аломорфи, які поглинають суфікси прикметників (-ник, -овец, -инец).

Розходжень у словотвірній валентності, обумовлених повноголосною або неповноголосною огласовкою кореня, у проаналізованому матеріалі не виявлено.

Оскільки багато іменників мотивується атрибутивними словосполученнями, провідне місце в деад'єктивному словотворі займає процес семантичної конденсації, або універбації. Такі деад'єктиви співвідносяться з компресійною й стилістичною функціями словотвору. У більшості проаналізованих прикладів при компресії форми деад'єктиви набувають ідіоматичності, що дозволяє відносити їх до похідних із мутаційним словотвірним значенням.

Для багатозначних іменників-деад'єктивів типовою є наявність лексичних значень, не пов'язаних відношеннями мотивації (берёзовик, волосатик, черноголовка), тобто таких вторинних номінацій, які можна розглядати як наслідок кількаразової дії словотвірної моделі.

Деякі іменники-деад'єктиви мають занадто загальне значення, що дозволяє кваліфікувати їх як слова-”губки”, які активно розвивають ситуативні значення (времянка).

Поряд із суфіксальними деад'єктивами, значну роль у реалізації номінативної функції словотвору відіграють іменники ад'єктивного відмінювання. Для прикметників, які порівняно пізно виділилися з групи імен, конверсиви є важливим засобом нейтралізації явищ омонімії зі словотвірними формантами іменників. У групі конверсивів із мутаційним значенням теж переважають повноголосні лексеми.

Перша частина 3-го розділу “Деад'єктиви з транспозиційним значенням абстрагованої ознаки” (с. 120-165) присвячена іменникам із продуктивним суфіксом -ость, у 2-й частині розглядаються деад'єктиви з непродуктивними в нашому матеріалі суфіксами -иj-(-j-), -ств-, -иц-, -щин-. Аналіз цих іменників підтвердив наші попередні спостереження про порівняно високу (34%) словотвірну активність неповноголосних прикметників у продукуванні деад'єктивів із транспозиційним словотвірним значенням. Переважання неповноголосних деад'єктивів серед іменників зі значенням абстрагованої ознаки зумовлено абстрактним значенням більшості лексем із неповноголосними коренями. Це активізує їхній потенціал у творенні іменників на позначення абстрагованої ознаки.

Порівняльний аналіз повноголосних і неповноголосних прикметників, які виступають у функції мотивуючої бази для іменників із суфіксом -ость, показав, що ці прикметники в даному словотвірному типі відрізняються словотвірною активністю (вона вища у прикметників із неповноголосними коренями), деякими структурними особливостями (суфікс -тельн-/-ительн- ширше представлено у неповноголосних прикметників, а суфікси -ист-, -лив-/-чив- частіше зустрічаються у прикметників із повноголосними коренями) і кількістю коренів (в аналізованих прикметниках зафіксовано 47 повноголосних і 70 неповноголосних коренів). Проте зазначені розходження не дають підстав кваліфікувати суфікс -ость як належний до особливого регістру словотвірних засобів, пов'язаних зі старослов'янською спадщиною в російській літературній мові. Цей суфікс вільно сполучається з прикметниками, які мають і запозичені, неповноголосні, й питомі, повноголосні, корені.

Іменники-деад'єктиви із суфіксами -иj-/-j-, -ств-, -иц- та -щиц- значно поступаються за ступенем своєї продуктивності іменникам із суфіксом -ость. У більшості випадків вони перебувають на периферії лексичної системи сучасної російської мови, бо належать до застарілої або розмовної лексики. Про згаслу продуктивність утворень із суфіксами -иj-/-j-, -ств-, -иц- і -щин- свідчать також особливості їхнього лексичного значення, яке втратило прямий зв'язок із транспозиційним словотвірним значенням, притаманним для цієї групи деад'єктивів. Більшість іменників із зазначеними суфіксами допускає множинну мотивацію: під тиском системи словотвору сучасної російської мови тяжіючи до продуктивної групи деад'єктивів, багато з цих іменників цілком не втратили свого генетичного зв'язку з іменниками. У групі деад'єктивів із суфіксами -иj-/-j- і -ств- більш високою словотвірною активністю відзначаються неповноголосні прикметники, що пов'язано, з одного боку, із давністю цих СТ, а з іншого боку - з книжним характером похідних іменників.

У висновках (с. 166-173) узагальнені основні результати проведеного дослідження, намічені перспективи подальших пошуків.

Внаслідок проведеного дослідження встановлено, що слова з питомими й запозиченими коренями в системі словотвору російської літературної мови мають ряд розходжень, обумовлених, з одного боку, більш пізнім залученням у словотвірний процес російської літературної мови лексем із питомими коренями, а з іншого боку - розходженнями в лексичному значенні аналізованих слів: для лексем із повноголосними коренями типовими є конкретні значення, а для лексем із неповноголосними коренями - абстрактні значення.

Дослідження лексем із повноголосними й неповноголосними коренями в 2-х аспектах - “від основи” й “від форманта” - дозволило встановити, що в словотвірній системі російської літературної мови не існує двох регістрів словотвірних засобів, які відбивають співіснування російської й старослов'янської (пізніше церковнослов'янської) систем словотвору, проте лексеми із запозиченими коренями відрізняються від лексем із питомими коренями низкою словотвірних особливостей, найважливішою з яких є переважання в групі неповноголосних лексем похідних із транспозиційним словотвірним значенням, пов'язаним із конструктивною функцією словотвору, яка є типовою для літературної мови з її високим ступенем упорядкованості.

Розподіл аналізованих лексем із повноголосними й неповноголосними коренями в словотвірних гніздах (кількість СГ із вихідними словами певної частиномовної належності, слів у цих СГ у цілому і кількість похідних у гнізді в середньому) не має принципових відмінностей від тих показників, які подані в “Словотвірному словнику російської мови” О.М. Тихонова для всього масиву російської лексики. Це дає підставу припускати, що деякі закономірності, встановлені для лексем із повноголосними й неповноголосними коренями, можуть виявитися актуальними й для інших груп російської лексики, насамперед для тих лексем, які протиставлені за ознаками “питома/запозичена” або “конкретна/абстрактна”.

Додаток (с. 216-337) складається з 5 таблиць, які подають аналізований матеріал у зручному для роботи вигляді, а також розкривають основні методологічні засади дуже трудомісткого зіставного дослідження лексем із питомими й запозиченими коренями.

Размещено на Allbest.ru