Семантичні та функціональні характеристики символічних власних імен в сучасній англійській мові

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

УДК 413.13(43)

СЕМАНТИЧНІ ТА ФУНКЦІОНАЛЬНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ СИМВОЛІЧНИХ ВЛАСНИХ ІМЕН

В СУЧАСНІЙ АНГЛІЙСЬКІЙ МОВІ

Спеціальність 10.02.04 - германські мови

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Олійник Тетяна Сергіївна

КИЇВ - 2001

АНОТАЦІЯ

Олійник Т.С. Семантичні та функціональні характеристики символічних власних імен в сучасній англійській мові. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.04 - германські мови. - Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, Київ, 2001.

Дисертацію присвячено вивченню семантичних та функціональних особливостей англійських символічних власних імен. Зроблена спроба визначення символічного значення власних імен, виділення окремого ономастичного ряду символічних власних імен та їх класифікації. Показано, що семантика та функціонування символічних власних імен суттєво відрізняється від семантики та функціонування звичайних ономастичних слів. Показано, що семантика символічних власних імен найкраще визначається та описується в рамках лінгвокраїнознавчої теорії значення слів.

Виявлено умови і сфери функціонування символічних власних імен в сучасній англійській мові. Основні результати праці знайшли своє відображення в "Англо-українському словнику власних назв та імен".

Ключові слова: власне ім'я, символ, символічне значення, лінгвокраїнознавча теорія, антономазія, алюзія, семантична класифікація, символічний антропонім, символічний топонім.

RESUME

Olyinyk T.S. Semantic and Functional Characteristics of Symbolic Proper Names in English. - Manuscript.

Thesis for a Candidate Degree in Philological Sciences, Speciality 10.02.04 - Germanic Languages. - Kyiv Taras Shevchenko National University, Kyiv, 2001.

The dissertation deals with the investigation of semantic and functional peculiarities of English symbolic proper names. An attempt is made to determine the symbolic meaning of proper names, to singe out individual onomastic rows of symbolic proper names and to classify them semantically. The semantics and functioning of symbolic proper names are found to differ essentially from those of usual onomastic words. The semantics of symbolic proper names in full measure can be defined within the framework of the linguistic area studies theory of word meanings. лінгвокраїнознавчий семантичний словник топонім

The conditions and functioning spheres of symbolic proper names are described. The basic result of this work is the "English-Ukrainian Dictionary of Proper Names", compiled by the author.

Key words: proper name, symbol, symbolic meaning, linguistic area studies theory, antonomasia, allusion, semantic classification, symbolic anthropomyns, symbolic toponyms.

АННОТАЦИЯ

Олейник Т.С. Семантические и функциональные характеристики символических собственных имен в английском языке. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.04 - германские языки. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2001.

Диссертация посвящена изучению семантических и функциональных особенностей английских символических собственных имен (ССИ). Рассмотрена проблема значения имен собственных. Прослежено взаимодействие между нарицательными и собственными именами, намечено несколько линий перехода нарицательных имен в собственные и наоборот как источников образования символических собственных имен. Сделана попытка определения символического значения имени собственного (ИС) на основе лингвострановедческой теории значения слов, то есть изучение значения слов в тесной связи с культурно-исторической традицией народа-носителя языка. Установлен культурно-ассоциативный (символический) компонент значения имен собственных, который предопределяет их переход в символические собственные имена.

Поскольку символические собственные имена - явление многогранное, то рассматривать их семантику невозможно без определенной классификации. В работе осуществлена семантическая классификация собственных символических имен. Исследованы особенности каждой группы символических собственных имен.

Доказано, что семантика и функционирование символических собственных имен существенно отличается от семантики и функционирования обычных ономастических слов. Рассмотрено функционирование символических имен собственных в текстах разных стилей и жанров: обнаружены условия и особенности их употребления в речи. Основные результаты работы отображены в "Англо-украинском словаре собственных названий и имен".

Основными выводами исследования являются:

1. Показано, что культурно-ассоциативный компонент значения ИС, как такой, который определяет переход последних в ССИ, возможно надежно установить на основании лингвострановедческой теории слова, т.е. изучения значения слова в тесной связи с культурно-исторической традицией народа-носителя языка.

2. Выделено две характеристики символа: а) символ как условное обозначение любого предмета или явления (конкретные или локальные названия); б) символ как средство обобщения (общие или глобальные названия). Показано, что в первом случае имеем дело с ИС, которые дают второе название общеизвестным объектам, предметам и явлениям, а во втором - речь идет о ИС, которые содержат определенную характеристику относительно происхождения, применения, некоторых особенностей, специфических черт предметов и явлений. Выделено два типа ССИ: антономастические (употребление имени нарицательного вместо собственного или наоборот; описательное определение лица) и аллюзивные имена собственные (намек на известное).

3. На основании выделенных семантических признаков ССИ, связанных с обозначением объектов ("живой-неживой объект", "местность-неместность"), все символические собственные имена в семантическом плане разделены на три основные семантические группы: I. ССИ-антропонимы; II. ССИ-топонимы; III. ССИ, которые обозначают предметы и явления. Первая семантическая группа состоит из следующих семантических подгрупп: 1. Индивидуальные антропонимы: а) ССИ национальностей, б) ССИ названий лиц по месту проживания, в) ССИ - статусные имена, г) ССИ профессий, д) ССИ - прозвища, ж) ССИ - заместители настоящих имен в официальном устном общении, з) ССИ - характеристики; 2. Групповые антропонимы. Вторая семантическая группа состоит из следующих семантических подгрупп: 1. Локальные символические топонимы; 2. Глобальные символические топонимы. Третья семантическая группа состоит из следующих семантических подгрупп: 1. Абстрактные ССИ; 2. Конкретные ССИ: а) ССИ, связанные с бытом, б) ССИ предметов одежды, туалета, в) ССИ продуктов потребления, г) ССИ государственных и квазигосударственных атрибутов, д) ССИ военных и технических средств, ж) ССИ, которые связанные с искусством.

4. Доказано, что по источнику образования ССИ подразделяются на такие, которые образованы от ИС исторических лиц, литературных, библейских и мифологических персонажей, предметов и явлений.

5. Установлено, что в художественных текстах различных стилей ССИ-антропонимы выполняют характеристическую функцию. Они употребляются в перифразах, сравнительных конструкциях. Иногда ССИ целиком вытесняют имя персонажа (антономазия), их используют как намек на общеизвестный факт, историческое лицо, литературного героя и т. п. (алюзия) и употребляют как особого рода метонимию, когда называют произведения по их авторам.

6. Установлено, что ССИ-топонимы имеют онтологически заложенные характеристики, которые обусловливают их функционирования как стилистически определенных элементов текста. Эти характеристики включают экстралингвистические и языковые параметры символического топонима как языковой единицы, например, культурно-историческую и национальную соотнесенность топонима через призму его семантики. Показано, что функциональные особенности символических локальных и глобальных топонимов реализуются в составе стилистических приемов аллюзии, олицетворения и антономазии. Определено три, наиболее характерные для символических топонимов, стилистические функции: характеристическая, фоновая и описательно-изобразительная.

Ключевые слова: имя собственное, символ, символическое значение, лингвострановедческая теория, антономазия, аллюзия, семантическая классификация, символический антропоним, символический топоним.

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі англійської філології Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор Карабан В'ячеслав Іванович, Національний університет імені Тараса Шевченка, кафедра теорії та практики перекладу германських мов, завідувач кафедри

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор Омельченко Лариса Федорівна, Київський державний лінгвістичний університет, кафедра практики англійської мови

кандидат філологічних наук, доцент Малиновська Ірина Віталіївна, Київський інститут перекладачів, кафедра поствузівської підготовки перекладачів, завідувач кафедри, проректор

Провідна установа: Запорізький державний університет, кафедра теорії англійської мови, Міністерство освіти і науки України, м.Запоріжжя

Захист відбудеться " 28 " лютого 2001 р. о 10.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.11 для захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) філологічних наук при Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, бульвар Шевченка, 14).

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка (м. Київ, вул. Володимирська, 58, к. 10).

Автореферат розісланий " 25 " січня 2001 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради І. В. Смущинська

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

У сучасній лінгвістиці спостерігається значний інтерес до проблем ономастики, тобто до вивчення власних імен (ВІ), що зумовлено, зокрема, розвитком антропоцентричної парадигми мовознавчої науки. Хоча специфіка ВІ вже значною мірою усвідомлена, однак ще залишаються не зовсім дослідженими їхні окремі групи, зокрема, символічні ВІ та аспекти, пов'язані з особливостями їх значення та комунікативно-функціональних характеристик. Тому наша робота присвячена вивченню семантики символічних власних імен (СВІ) та їх функціонування в англійській мові (розглядаються СВІ, характерні в основному для британського та американського варіантів англійської мови). У центрі дослідження стоїть проблема визначення статусу, семантичних та функціональних властивостей СВІ.

Актуальність теми визначається необхідністю подальшої розробки теоретичних положень ономастики з одного боку, та семантики - з іншого. Оскільки СВІ через особливості їхньої семантики не виділялися як окрема група ВІ, це не могло не вплинути на рівень їх дослідженості. Праць, присвячених конкретному вивченню семантики та функціонування символічних онімів немає, як немає і відповідних лексикографічних праць. Хоча дисертація в основному будувалася з урахуванням загальних тенденцій дослідження семантики і функціонування мовних елементів, вона виконана в руслі лінгвокраїнознавчих досліджень, актуальність яких є беззаперечною.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана згідно з планом науково-дослідної роботи кафедри англійської філології Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка за темою “Лексичні засоби мовної експресивності” (затверджена на засіданні кафедри, протокол №8 від 5 лютого 1998 року).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертації є опис і пояснення особливостей семантики СВІ та визначення їх комунікативно-стилістичних функцій у текстах різних стилів.

Огляд стану проблеми, виконаний у межах проведеного дослідження, показав, що для досягнення мети необхідно вирішити такі завдання:

1. Встановити мовні та позамовні чинники, що зумовлюють перехід антропонімів, топонімів та інших ВІ у СВІ.

2. Розкрити роль і значення СВІ для лінгвокраїнознавчих та семантичних досліджень.

3. Обґрунтувати та здійснити семантичну таксономію СВІ.

4. Встановити структурні, семантичні та функціональні особливості символічних антропонімів, топонімів та інших груп СВІ.

5. Виявити і описати комунікативно-функціональні характеристики СВІ.

6. Опрацювати принципи укладання словника символічних власних імен та назв англійської мови.

Об'єктом дослідження є СВІ, представлені окремими словами та у складі складних слів і фразеологізмів. Всього досліджено 4 000 СВІ з різних лексикографічних джерел і творів англійської та американської художньої літератури загальним обсягом 20 000 сторінок.

Предметом дослідження є семантичні та функціональні властивості СВІ.

Методи дослідження. Для досягнення поставленої в роботі мети використовувались порівняльний, описовий методи, метод семантичного моделювання, метод словникових дефініцій, контекстуальний та стилістичний аналіз, елементи кількісного аналізу.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в дисертації вперше докладно описано символічне значення різних класів ВІ в лінгвокраїнознавчому плані і розкрито специфіку семантики символічних власних імен, уперше подається семантична класифікація СВІ із детальним розкриттям значення кожної групи імен та класифікація СВІ за походженням. Уперше також встановлено особливості функціонування СВІ в англійських текстах різних стилів.

Теоретичне значення. Результати дослідження становлять внесок у семасіологію, ономастику, зокрема, у вивчення семантики транспонованих лексичних елементів і фразеологізмів з СВІ, а також лексикологію та стилістику англійської мови. Отримані дані сприяють також розвитку стилістики англійської мови, зокрема в її національних варіантах. Матеріали дисертації можуть бути корисними у вирішенні цілого ряду проблем лінгвокраїнознавчого підходу до вивчення ВІ та СВІ зокрема.

Практичне значення одержаних результатів. Одержані результати можуть бути використані при підготовці нормативних курсів лексикології, стилістики та лінгвокраїнознавства англійської мови і при створені відповідних навчальних посібників, підручників та словників. У рамках дослідження укладено та опубліковано "Англо-український словник власних назв та імен", який можна використовувати для глибшого вивчення англійської лексики та її стилістичних аспектів, а також під час читання, аналізу або перекладу художньої літератури, публіцистичних творів і газет англійською мовою. Дані цього словника можуть бути враховані і при укладанні загальних перекладних англо-українських словників та словників української мови. Особливу користь цей словник становить для перекладачів, оскільки інформація щодо таких особливих імен допоможе їм уникнути помилок, пов'язаних з можливою неправильною інтерпретацією імен як таких, що не мають символічного значення.

Особистий внесок здобувача. Усі теоретичні положення, розробка класифікацій та укладання словника символічних власних імен виконані автором самостійно. У друкованих працях, опублікованих у співавторстві, автору належить дослідження функціонування символічних антропонімів [2], встановлення етноспецифіки антономастичних власних імен [4], вивчення семантики та функціонування антономастичних імен [5].

На захист виносяться такі основні положення:

1. Потенційно перехід у загальні назви властивий всім ВІ із широкою популярністю. Популярним стає спочатку носій імені - реальна особа, літературний герой, географічне місце, предмет або явище через свою унікальність (певну визначну рису, особливість, вчинок тощо). Тоді, коли таке широковідоме ім'я (назва) переживає епоху свого носія, воно стає символом завдяки приєднанню асоціативної семи, що позначає характерну рису або характеристику (власне ім'я + асоціативна сема = символічне власне ім'я). Отже, в тих випадках, коли ВІ стає популярним і набуває асоціативної семи, відбувається його перехід у загальну назву і породжується відповідний символ, відомий пересічному громадянину або певній групі людей.

2. Існують конкретні специфічні шляхи і способи утворення СВІ. Символічні антропоніми характеризуються суб'єктивно-оцінними конотаціями, оскільки вони містять як основну, предметно-логічну, так і деяку додаткову експресивно-стилістичну інформацію про об'єкт. Утворення вторинних номінативних властивостей йде при цьому за двома основними напрямками: метафоричний і метонімічний перенос. Процес номінації при створені символічних топонімів проходить три етапи: на першому, коли позначуваний об'єкт виділяється індивідом і співвідноситься з аналогічним об'єктом дійсності, він одержує класифікувальну назву - географічний термін (ріка, місто тощо); на другому, при виникненні необхідності виділити конкретний об'єкт з ряду подібних, йому дають окреме ім'я - ВІ; і, нарешті, на третьому етапі об'єкт, який вже має ВІ, може стати предметом символічної номінації.

3. Символічні власні імена підрозділяються на антономастичні та алюзивні власні імена. На підставі виділених нами семантичних ознак СВІ, пов'язаних із позначенням об'єктів (“живий-неживий об'єкт”, “місцевість-немісцевість”), всі СВІ у семантичному плані поділяються на три основні семантичні групи: І. СВІ-антропоніми; II. СВІ-топоніми; ІІІ. СВІ, що позначають предмети та явища.

Перша семантична група (антропоніми) складається з таких семантичних підгруп: 1. Індивідуальні антропоніми: а) СВІ національностей, б) СВІ - назви осіб за місцем проживання, в) СВІ - статусні імена, г) СВІ професій, д) СВІ - прізвиська, ж) СВІ - замінники справжніх імен в офіційному усному спілкуванні, з) СВІ - характеристики; 2. Групові антропоніми.

Друга семантична група (топоніми) складається з таких семантичних підгруп: 1. Локальні символічні топоніми; 2. Глобальні символічні топоніми.

Третя семантична група (СВІ, що позначають предмети та явища) складається з таких семантичних підгруп: 1. Загальні СВІ; 2. Конкретні СВІ: а) СВІ, що пов'язані з побутом; б) СВІ, що позначають предмети одягу, туалету, тощо; в) СВІ на позначення продуктів споживання; г) СВІ, що позначають державні та квазідержавні атрибути; д) СВІ на позначення військових та технічних засобів; ж) СВІ, що пов'язані з мистецтвом.

4. За джерелом утворення СВІ поділяються на такі, що утворені від назв історичних осіб, від власних назв літературних персонажів і об'єктів та назв біблійних і міфологічних персонажів та об'єктів.

5. СВІ функціонують як окремі номінативні одиниці, а також як компоненти складних слів та у складі фразеологізмів. СВІ з їхніми особливими мовними формами та мовленнєвими функціями становлять типовий зразок мовної етно- та культуроспецифічності. Відрив ВІ від окремого, конкретного у складі фразеологізмів веде до втрати ними свого початкового мовного статусу і обумовлює їх функціональне і семантичне зближення із загальними іменниками.

6. СВІ характеризуються певними комунікативно-стилістичними функціями та наборами функцій у текстах різних стилів і жанрів. У художніх прозових творах для них характерні такі комунікативно-стилістичні функції: характеризувальна, описово-зображувальна та фонова. У поетичних текстах СВІ звичайно виконують характеризувальну функцію.

Апробація результатів дисертації здійснювалася на Міжнародній науково-практичній конференції "Іноземні мови сьогодні і завтра" (Тернопільський державний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка, 13-14 травня 1999 р.); на Другій західно-регіональній науково-методичній конференції викладачів іноземних мов вищих навчальних закладів "Лінгводидактичний плюралізм навчального процесу з іноземних мов у вищих навчальних закладах" (Тернопільська академія народного господарства, 25-26 травня 1999 р.); на Міжвузівській науково-практичній конференції "Мови і світ: дослідження та викладання" (Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка, 25-26 листопада 1999 р.); на Всеукраїнській науковій філологічній конференції "Проблеми сучасної світової літератури та лінгвістики" (Черкаський інженерно-технологічний інститут, 1-2 червня 2000 р.). Результати дослідження обговорювалися також на засіданнях кафедри англійської філології Тернопільського державного педагогічного університету ім. В. Гнатюка.

Публікації. За результатами виконаного дисертаційного дослідження опубліковано 12 праць, із яких 8 статей у фахових наукових виданнях, 3 - матеріали і тези конференцій, із них 8 - одноосібні публікації, та "Англо-український словник власних назв та імен".

Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається з переліку умовних позначень, вступу, трьох розділів, висновків, а також містить додаток. Вона викладена на 386 сторінках і включає 190 сторінок основного тексту, список використаних джерел із 217 найменувань на 18 сторінках, список словників (10 найменувань) та літератури (94 найменування), використаної як матеріал дослідження на 7 сторінках та додаток - "Англо-український словник символічних власних імен" на 169 сторінках, ілюструється 5 рисунками та 2 таблицями.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність проведеного дослідження, показано його зв'язок із науковими програмами, сформульовано мету, поставлено основні задачі дослідження, визначено наукову новизну, теоретичне значення та практичну цінність одержаних результатів.

У першому розділі “Проблеми вивчення символічних власних імен” викладено теоретичні передумови дослідження: критично розглянуто дискусію про наявність/відсутність лексичного значення у ВІ, сутність символу і символічного значення у лінгвістиці, обґрунтовано лінгвокраїнознавчий підхід до аналізу значення СВІ, визначено культурно-асоціативний (символічний) компонент значення ВІ та виокремлено і описано типи СВІ.

Дискусія про наявність/відсутність лексичного значення у ВІ в основному зводиться до вирішення питання про те, чи слід включати позамовні чинники у значення слова. Для правильної інтерпретації тексту недостатньо одного лише "мовного знання" - необхідні також і певні знання про фрагмент дійсності, який позначається. Не існує "чистої семантики", тобто такої, яку можна було б вивчати без опори на "фонові знання" та безвідносно до навколишнього світу.

ВІ, як відомо, пов'язане не з класом, а з індивідуальним предметом або навіть із декількома однойменними об'єктами, кожний з яких сприймається індивідуально. ВІ, будучи індивідуальним позначенням окремого предмета, не пов'язане з поняттям (не має основної денотації), але може мати побічні, додаткові конотації (якщо іменований об'єкт достатньо добре відомий). Якщо якась із побічних конотацій переростає у головну, ВІ перетворюється у загальну назву (ЗН) (у мові взагалі або тільки в певній мовленнєвій ситуації). Об'єкт, іменований ВІ, завжди визначений і конкретний. Якщо конкретність іменованого об'єкта стає неочевидною, спостерігається тенденція переходу ВІ в ЗН. І, навпаки, якщо іменований ЗН об'єкт стає визначеним і конкретним, зростає ймовірність його переходу у ВІ.

Потенційно перехід у загальні назви властивий всім іменам із широкою популярністю. Популярним стає спочатку носій імені - реальна особа, літературний герой, географічне місце, явище або предмет через свою унікальність (певну рису, особливість, вчинок тощо). І тоді, коли таке широковідоме ім'я переживає епоху свого носія, воно стає символом. Отже, у більшості випадків перехід ВІ у ЗН породжує символ, який відомий пересічному громадянину або серед людей певної сфери.

У цій роботі для нас важливі дві характеристики символу: а) символ як умовне позначення будь-якого предмета, поняття чи явища (конкретні або локальні назви); б) символ як засіб узагальнення (загальні або глобальні назви). У першому випадку ми маємо справу з ВІ, що дають другу назву загальновідомим предметам та явищам, наприклад: Auld Reekie - шотл. розм. “Старий димокур” (жарт. Единбург). У другому випадку йдеться про ВІ, що містять певну характеристику щодо походження, вживання, деяких особливостей, специфічних рис предметів та явищ, наприклад: Rodomonte - літ. 1. Родомонте (герой поеми Людовіко Аріосто “Несамовитий Роланд”); 2. хвастун, хвалько.

Позамовний зміст слова, який прямо і безпосередньо відображає національну культуру, називають культурним компонентом значення слова. ВІ характеризуються певною мірою культурним компонентом значення, тому що вони відображають особливості національної культури, історичного розвитку, традицій народу-носія мови. А ВІ, які крім культурологічної інформації, несуть також додаткову інформацію через асоціації, пов'язані із вживанням останніх, і як наслідок, мають культурно-асоціативний компонент значення, є символічними власними іменами (СВІ): Jekyll and Hyde (Джекілл і Хайд) “двоїста особистість”, Merlin (Мерлін) “чарівник”, Grundy (Гранді) “суспільна мораль; громадська думка”. Культурно-асоціативний компонент значення ВІ, як такий, що визначає перехід останніх у СВІ, можливо встановити лише в межах лінгвокраїнознавчої теорії слова, тобто вивчення значення слова в тісному зв'язку з культурно-історичною традицією народу-носія мови. Зміст національно-культурного компоненту СВІ визначається не тільки функціональним статусом в антропонімічній чи топонімічній системах і співвідношенням з іншими типами ВІ, але й особливостями конотацій, які виникли на основі культурно-історичного розвитку імені: Gawain (Гавейн) “вишуканість”, Pecksniff (Пексніф) “лицемір”. Bobby (Боббі) - розм. полісмен, поліцейський (особл. лондонський; Bobby - зменш. від Robert за іменем Роберта Піла (Robert Peel), який реорганізував лондонську поліцію у 1829 р.); Harley Street - 1. Харлі-Стріт - вулиця в Лондоні, де знаходяться приймальні провідних приватних лікарів-консультантів; 2. перен. медики, медичний світ.

У роботі виділено два типи СВІ: антономастичні та алюзивні власні імена. Антономазія розглядається як 1) вживання загальної назви замість власної або навпаки та 2) описове визначення особи, наприклад: Autolycus (міф., літ. Автолік - син та учень Гермеса, персонаж “Зимової казки” В. Шекспіра) - хитрий та спритний злодій і розбійник.

Частковими випадками антономазії є: 1) випадок, коли перехід власного імені в загальне залишається в межах синекдохи, тобто значення загального містить в собі значення власного, наприклад: Camelot (Камелот) - двір короля Артура "уряд та оточення президента Кеннеді; вищий світ Вашингтона" (в 1961-1963 рр.); 2) синекдоха переходить в метонімію, коли, наприклад, під відомою антономазією Armageddon (армагеддон) розуміти не “битву в день страшного суду” чи “велике побоїще”, а “загибель світу в ядерній війні”.

Алюзивність ВІ пов'язана з тим, що ім'я ототожнюється з особливостями його носія або з певною ситуацією. Згадка алюзивного ВІ (АВІ) в тексті викликає цілий ланцюг асоціацій, основною відправною точкою яких є початковий (буквальний) образ, відомий читачу з певного літературного джерела. Ось чому для адекватного сприйняття інформації необхідно перш за все встановити таке джерело. За джерелом походження АВІ поділяються на: 1. Історичні АВІ: Rockefeller (Рокфеллер) "багатство"; 2. Літературні АВІ: а) АВІ англійської літератури: Lancelot - 1. Ланселот (один з лицарів легендарного короля Артура); 2. уособлення краси і мужності; б) АВІ американської літератури: Simon Legree - 1. Сімон Легрі - торговець “живим товаром” (персонаж повісті Гарріет Бічер-Стоу “Хатина дядька Тома” (1852), який відрізнявся особливою жорстокістю в поводженні з неграми); 2. жорстока, безпощадна людина; 3. Біблійні АВІ: Dorcas - 1. бібл. Доркас; ім'я жінки-християнки в “Новому Завіті”, яка шила одяг і роздавала його бідним; 2. благодійниця; 4. Міфічні АВІ: Daedalus - 1. гр. міф. Дедал, батько Ікара - скульптор і будівничий, який спорудив лабіринт критському цареві Міносу; 2. скульптор, творець.

Другий розділ “Семантика символічних власних імен” присвячений аналізу семантичної структури СВІ. Він містить докладну семантичну класифікацію СВІ (рис.1) та тематичну класифікацію СВІ за походженням. На підставі виділених нами семантичних ознак СВІ, пов'язаних із позначенням об'єктів (“живий-неживий об'єкт”, “місцевість-немісцевість”), всі СВІ у семантичному плані поділяються на три основні семантичні групи: 1) СВІ-антропоніми; 2) СВІ-топоніми; 3) СВІ, що позначають предмети та явища.

До першої групи відносимо СВІ, семантика яких пов'язана з назвами людей. Незважаючи на те, що антропоніми позначають назви людей, ми маємо справу з різними категоріями імен, що пояснюється історією культури, особливостями психології людей, традиціями тощо. Антропоніми бувають індивідуальними та груповими. Індивідуальні виділяють об'єкт з класу подібних (особистість з колективу). Вони в свою чергу поділяються на: а) СВІ національностей: Arkie - амер. розм. прізвисько австралійця; б) СВІ осіб за місцем проживання: Yankee (янкі - спершу прізвисько жителів північних штатів, зараз - будь-якого американця); в) СВІ-статусні імена: Charlie - амер. сл. Mister Charlie - білий господар, біла людина; г) СВІ професій: Judy - жарг. жінка-полісмен; д) СВІ - прізвиська: Sammy - йолоп, дурень, балда; ж) СВІ-замінники справжніх імен в офіційному усному спілкуванні: John Doe - особа чоловічого роду в юридичних документах; з) СВІ-характеристики: John-a-dreams - мрійник.

Групові символічні антропоніми даються колективам, народам, етнічним групам тощо, які наділені тими чи іншими відмінними ознаками: Epigoni - особи, що за нових умов відтворюють застарілі ідеї або прийоми і засоби своїх попередників.

До другої великої групи відносяться СВІ, значення яких пов'язане з географічними назвами, тобто символічні топоніми:

1. Символічні топоніми, які дають другу назву країнам, містам, місцевостям з культурним компонентом значення, тобто які позначають конкретний географічний об'єкт - локальні топоніми-символи: Albyn - поет. Шотландія; Babylon (презирл. Вавилон) - папський престол (про Ватикан);

2. Символічні топоніми, що дають уявлення про характер, певні особливості географічного об'єкта чи його населення та можуть позначати більше, ніж один такий об'єкт, - глобальні символічні топоніми: Arcadia (іст. Аркадія) - ідилічний край безневинних втіх; мирний брег.

До третьої групи відносяться СВІ, що позначають предмети та явища. Всі СВІ цієї групи поділяються на: 1) СВІ, що позначають абстрактні предмети та явища: Antaeus (гр. міф. Антей) - наснага і сила, що їх дає людині зв'язок з батьківщиною, рідною землею, народом, життям; 2) СВІ, що позначають конкретні предмети та явища: а) СВІ, пов'язані з побутом: Cheap John (Чіп Джон) - амер. сл. нічліжка, кабак; б) СВІ предметів одягу, туалету: Lord Fauntleroy (лорд Фонтлерой) - оксамитовий костюм з мереживним комірцем; в) СВІ продуктів харчування: Sally Lunn (Салі Ланн) - розм. солодка булочка; г) СВІ державних та квазідержавних атрибутів: Big Ben (Біг Бен) - годинник на будинку англійського парламенту; візитна картка Англії; д) СВІ військових та технічних засобів: Peeping Tom (Піпінг Том) - військ. жарг. радіолокатор; ж) СВІ, пов'язані з мистецтвом: Аthenaeum - 1. Атеней, храм богині Афіни в Древній Греції; 2. Атенеум (назва літературних і наукових товариств); 3. читальня; бібліотека; 4. журнал (тощо), присвячений питанням літератури або мистецтва.

Коли основою переносного значення стають потенційні ознаки, що зумовлені соціальними, літературними та іншими асоціаціями, ВІ стають символічними, і відповідно, вживаються в мові тоді, коли в уяві виникає відповідна асоціація з добре відомим фактом, подією, героєм тощо: Becky Sharp “авантюристка”, John Hancock “власноручний підпис”. За джерелом утворення СВІ поділяються на такі, що утворені від ВІ історичних, літературних, біблійних і міфологічних персонажів, позначень предметів і явищ.

У третьому розділі “Функціонування символічних власних імен в англійських текстах” розглядається функціонування СВІ в англійських текстах. Розглядаючи план змісту СВІ у художньому творі, можна дійти висновку, що тут вживаються ономастичні одиниці, які так чи інакше вказують на якості персонажа, на місце дії та час дії.

СВІ-антропоніми широко використовуються у вторинній номінативній функції, тобто їх вживають на позначення особи, яка вже має власне ім'я, з якоюсь певною метою (схарактеризувати, дати оцінку, повідомити додаткову інформацію тощо): “In every fight he was the first man to mix it at close quarters with the Don Alfonsos.” (Henry O. Stories, 149) - "іспанські солдати". Вони характеризуються суб'єктивно-оціночними конотаціями: “Mr. Mangan, we must be sensible, mustn't we? It's no use pretending that we are Romeo and Juliet.” (Shaw B. Four, 179) - "любляча пара".

У порівняльних словосполученнях з like та as в англомовній літературі вживаються часто міфологічні, біблійні імена та імена знаменитих літературних персонажів. У таких конструкціях чітко виділяється називна функція імені: “Decent men are like Daniel in the lion's den…” (Shaw B. Four, 173); “She had the withdrawn feline look of a woman who is conscious of power and seeing herself as Cleopatra” (Murdoch I. Net, 73).

СВІ, вжите у множині, перестає виконувати функцію називання конкретної особи, і вказує на групу людей, об'єднаних якоюсь загальною рисою, характерною для історичного носія імені: “What is that something that they possess - the sirens of this world? The Helens of Troy, the Cleopatras?” (Christie A. Prose, 316) - "найвродливіші жінки, які відіграли велику роль в історії людства".

СВІ вживаються як особливого роду метонімія, коли вони називають твори за їхніми авторами, що досить характерне для професійного або квазіпрофесійного мовлення:

1) картини за іменами художників: “…and until Henri Rochefort (during his exile) began to write up the English school, Romneys, Lawrences, and Gainsboroughs had little market value.” (Eliot G. Ways, 65); 2) книги за іменами письменників: “... Keats, Shelley, Southey, Cowper, Coleridge, Byron's Corsair (but nothing else), and the Victorian poets in a bookshelf row,...” (Galsworthy J. To let, 47); 3) скульптури або фрагменти скульптур за іменами скульпторів: “There's always Benvenuto Cellini,” said Harringay; “with a clever suggestion of a gold cup in one corner.” (Wells Н. History, 113); 4) напій за іменем творця: “I thought I'd make some Tom Gollinses, if there are any lemons or limes.” (Salinger J. Stories, 341) - амер. "прохолодний напій із джина і газованої води з лимонним соком і цукром".

У цих випадках CВІ стають уже загальними назвами. Як правило, вони пишуться з великої літери, але часто - з малої (bobby бобі, поліцейський; despot деспот; harpy гарпія), наприклад, “I was down under the arches, w'en it was ryning its `ardest, an' a bobby comes in an' chyses me out.” (London J. People, 223).

Аналізуючи функціонування топонімів-символів, відзначимо, що їх вживання визначається певними позамовними чинниками. Всі аналізовані топоніми-символи поділяються на дві групи:

а) група глобальних топонімів-символів включає в себе широковідомі топоніми, які через асоціації, пов'язані з ними, можуть називати цілу низку об'єктів із спільними характерними специфічними ознаками: “…Paris, not London, was her father's Mecca, and into many of his interests there his children had naturally not entered.” (James H. Portrait, 287) - "місце поклоніння"; б) група локальних топонімів-символів об'єднує вигадані, маловідомі топоніми, популярність яких обмежується рамками певних художніх творів та деякі широковідомі, які дають другу назву добре відомим об'єктам: “During the last fifty years French aristocrats have ceased to be factors even in matters social, the sceptre they once held having passed into alien hands, the daughters of Albion to a great extent replacing their French rivals in influencing the ways of the “world.” (Eliot G. Ways, 74) - "Англія".

На основі дослідженого матеріалу про стилістичне функціонування символічних топонімів в художніх текстах, визначені три, найтиповіші для них стилістичні функції: характеризувальна, фонова та описово-зображувальна.

Характеризувальна функція полягає в тому, що топоніми-символи в тексті художнього твору використовуються як засіб вказівки на яку-небудь ознаку або стан, характерний для об'єктів, явищ, а також дійових осіб. Функціонуючи в тексті, топоніми несуть в собі приховану, імпліцитну інформацію: “Madison Avenue-wise it was a correct decision” [Webster, 838] - “Якщо підходити до цього з точки зору рекламодавців /якщо виходити з інтересів пропаганди/, те рішення було правильним” (Медісон-авеню - проспект у Нью-Йорку, центр американської рекламної індустрії; презирл. американська преса й інші засоби масової інформації).

Характеризувальна функція може бути соціально-орієнтованою, коли топоніми передають соціально-закріплену оцінку якого-небудь об'єкта або особи, що використовується з метою характеристики: “In short, he had not one penny in his pocket; a situation in much greater credit among the antient philosophers, than among the modern wise men who live in Lombard-street.” (Fielding H. History, 219) (основна характеризувальна риса - багаті люди).

Фонова функція полягає у здатності топонімів виступати фоном зображуваних в романі подій. У залежності від способу лінгвістичного вираження розрізняють два види фону: експліцитний та імпліцитний. Експліцитний фон створюється національно-стилізованими топонімами. Наприклад, Дж. Прістлі у романі “Angel Pavement” використовує англійські топонімічні назви для характеристики певних особливостей національного колориту твору: Finsbury Park Empire - комплекс розважальних закладів у парку Фінсбері (Finsbury - одне з курортних місць Лондона) (с. 12), Eastbourne - Істборн, курортне містечко у східному Сассексі (с. 34), Clacton - Клектон, морський курорт в Ессексі, популярний серед лондонців, що мають скромний дохід (с. 213), Hastings - Гастінгс, популярний курорт на південному побережжі Англії (с.230) та ін.

Імпліцитний фон виникає за рахунок позамовного змісту, що імплікується алюзивною різновидністю топоніма-символа. Так, в оповіданні Ф. С. Фіцджеральда “Babylon revisited” (Fitzgerald F. Stories, 232), соціально-апробований зміст, закріплений за топонімом Babylon, визначає алюзивний характер його вживання в назві твору, весь зміст якого орієнтований на символічне значення Babylon - сучасне місто, що потопає в розкоші і пороках.

Описово-зображувальна функція визначається як здатність топонімів робити розповідь зорово-відчутною, рельєфною: “I can't keep his feet on the earth. And through the air he is rushing on to his Gethsemane. (London J. Heel, 48). СВІ Gethsemane у значенні “місце великих духовних страждань” використовується в наведеному уривку для відтворення стану душі героя, для зображення обставин, в яких відбувається дія.

Як показало дослідження функціонування СВІ, дуже часто вони вживаються у складі словосполучень або фразеологічних одиниць (ФО), наприклад: to rob Peter to pay Paul "облагодіяти одного за рахунок іншого; підтримувати одне на шкоду іншому".

Характеристика типів статусних зв'язків у словосполученнях з СВІ дає змогу стверджувати, що таким ФО властиві сурядні та підрядні зв'язки. Загальновизнаною на сьогоднішній день є така точка зору, що групи, які складаються з відносно незалежних елементів і які можуть бути об'єднаними за допомогою одного із сурядних сполучників, є сурядними. Як правило, для цієї мети використовується сполучник and, хоча можливі й інші сполучники: “Never did Castor and Pollux come surging into battle as Dr. Boomer and Dr. Boyster bore down upon the Grand Palaver Hotel” (Leacock S. Uncle, 147) - "віддані друзі".

Традиційно вважається, що підрядність ґрунтується на нерівноправності одиниць комбінації. В англійській мові підрядні структури використовуються набагато ширше, ніж сурядні, і складають основну масу вживаних у мові синтаксичних груп. На основі аналізу місця і функції СВІ у словосполученні можна зробити висновок, що словосполучення з СВІ характеризуються зв'язками конкретного типу, як-от: суб'єктно-предикативні - об'єктні - обставинні - атрибутивні, наприклад: 1) суб'єктно-предикативні зв'язки (СВІ у ролі підмета, присудка або предикатива): “Fetherfool: Hah - my Lady Monster! Have I to avoid Scylla run upon Charybdis?” (Behn A. Rover, 198) - бути між двох вогнів; 2) об'єктні зв'язки (СВІ у ролі додатка): “Although the moon should have nothing to say to Endymion, although he should settle with Audrey and feed pigs, do you not think he would move with a better grace and cherish higher thoughts to the end?” (Stevenson R. Works, 414) (Endymion - "людина з високими почуттями", герой поеми Дж. Кітса “Ендіміон”, написаної за мотивами давньогрецького міфу про любов богині Селени до пастуха Ендіміона; Audrey "жінка, що втілює грубу чуттєву любов"); 3) обставинні зв'язки (СВІ у ролі обставини): “In short, he had not one penny in his pocket; a situation in much greater credit among the antient philosophers, than among the modern wise men who live in Lombard-street, or those who frequent White's chocolate-house.” (Fielding H. History, 219) - "багаті люди"; 4) атрибутивні зв'язки (СВІ у ролі означення або означуваного). Атрибутивні словосполучення з СВІ можуть поділятися на кілька підвидів: а) словосполучення з препозитивним (лівостороннім) означенням, вираженим прикметником (СВІ у ролі означуваного): “Although you are a little older than I, you belong essentially to the same generation - those who spent their childhood and adolescence struggling, like young Samsons, in the toils of the Victorians…” (Aldington R. Stories, 23) - "молодий силач". Такі означення (епітети), як true, regular, veritable, second, young тощо (це переважно апроксиматори та інтенсифікатори) можуть бути зазначені як регулярні маркери СВІ; б) словосполучення, в якому СВІ виступає в ролі означення: “Father came of stout old Mayflower stock, and the blood was imperative in him.” (London J. Heel, 65) "американський рід, нащадок перших переселенців з Англії, засновників США" - щоб зрозуміти, необхідно знати історію; в) словосполучення, в якому СВІ виступає в ролі означення, яке, крім того, виражене присвійним відмінком, або входить до складу of-phrase: The spirit of Pasteur shone firmly in Pat's eyes. (Fitzgerald F. Stories, 281) - фр. вчений, основоположник сучасної мікробіології та імунології; I don't think you should have opened Pandora's box in the first place. (King F. Custom, 55) - семи [підступний] + [подарунок] + [осередок лиха]. Of-phrase у структурах з СВІ може відігравати обмежувальну роль (це певного роду даунтонер, коли йдеться про емоційний елятив) та інтенсифікувати іронічні вживання СВІ в інших випадках.

ВИСНОВКИ

1. Дискусія про наявність/відсутність лексичного значення у власних імен в основному зводиться до вирішення питання про те, чи слід включати позамовні чинники у значення слова. Для правильної інтерпретації тексту недостатньо одного лише "мовного знання" необхідні і певні знання про фрагмент дійсності, про який мовиться. Показано, що семантику певного слова (і ВІ, зокрема) можна визначити, тільки врахувавши у повній мірі і СД, і ФСД, не протиставляючи їх, а розглядаючи в єдності.

2. Встановлено, що між антропонімами і апелятивами постійно відбувається взаємодія, яка веде, з одного боку, до утворення антропонімів з апелятивів, з іншого - до утворення апелятивів з антропонімів. Ця взаємодія, в свою чергу, пов'язана з впливом позамовних чинників, що зумовлюють необхідність утворення антропонімів від апелятивів і навпаки, та внутрішніх (власне мовних) чинників, що зумовлюють таку взаємодію. Утворення апелятивів від антропонімів відбувається лексико-семантичним способом. Такий спосіб словотворення пов'язаний з явищем метонімії та антономазії. Встановлено, що потенційно перехід у апелятиви властивий всім власним назвам із широкою популярністю. Популярним стає спочатку носій такого іменування - реальна особа, літературний герой, географічне місце, явище або предмет через свою унікальність (певну рису, особливість, вчинок тощо). І тоді, коли така широковідома власна назва переживає епоху свого носія, вона стає символом. У певних випадках перехід власної назви у загальну породжує символ, який відомий пересічному громадянину або серед людей певної сфери.

3. Доведено, що культурно-асоціативний компонент значення ВІ як такий, що визначає перехід останніх у СВІ, можна найточніше виявити та описати в межах лінгвокраїнознавчої теорії слова, тобто вивчення значення слова в тісному зв'язку з культурно-історичною традицією народу-носія мови.

4. Виділено дві характеристики символу: а) символ як умовне позначення будь-якого предмета, поняття чи явища (конкретні або локальні назви); б) символ як засіб узагальнення (загальні або глобальні назви). Показано, що у першому випадку маємо справу з ВІ, які дають другу назву загальновідомим об'єктам, предметам та явищам, а у другому йдеться про ВІ, які містять певну характеристику щодо походження, вживання, деяких особливостей, специфічних рис предметів та явищ.

5. Виділено два типи СВІ: антономастичні (вживання загальної назви замість власної або навпаки; описове визначення особи) та алюзивні власні імена (натяк, посилання на вже відоме) .

6. На підставі виділених семантичних ознак СВІ, пов'язаних із позначенням об'єктів ("живий-неживий об'єкт", "місцевість-немісцевість"), всі символічні власні імена у семантичному плані поділено на три основні семантичні групи: І. СВІ-антропоніми; II. СВІ-топоніми; ІІІ. СВІ, що позначають предмети та явища.

Перша семантична група складається з таких семантичних підгруп: 1. Індивідуальні антропоніми: а) СВІ національностей, б) СВІ осіб за місцем проживання, в) СВІ - статусні імена, г) СВІ професій, д) СВІ - прізвиська, ж) СВІ - замінники справжніх імен в офіційному усному спілкуванні, з) СВІ - характеристики; 2. Групові антропоніми.

Друга семантична група складається з таких семантичних підгруп: 1. Локальні символічні топоніми; 2. Глобальні символічні топоніми.

Третя семантична група складається з таких семантичних підгруп: 1. Абстрактні СВІ; 2. Конкретні СВІ: а) СВІ, що пов'язані з побутом, б) СВІ предметів одягу, туалету, в) СВІ продуктів споживання, г) СВІ державних та квазідержавних атрибутів, д) СВІ військових та технічних засобів, ж) СВІ, що пов'язані з мистецтвом.

7. Визначено, що символічні антропоніми характеризуються суб'єктивно-оціночними конотаціями, тобто містять як основну, так і деяку додаткову інформацію про об'єкт. Показано, що утворення вторинних номінативних функцій йде за двома основними напрямками: метафоричний і метонімічний перенос. В обох випадках виділено кілька видів номінацій - при метафоричному переносі: 1. Ототожнення (об'єкт ідентичний референту за рядом ознак); 2. Категоріальна номінація (об'єкт є представником категорії, яка виділяється на основі деяких ознак референта); 3. Номінація обмеженого ряду (об'єкт розглядається як уособлення референта за певних умов); при метонімічному переносі: 1. Генералізувальна (творчість чи діяльність референта в цілому; ідея, заснована на ознаках діяльності референта); 2. Конкретизувальна (окремий твір референта; акт творчості, явище, предмет, які близькі за своїми ознаками творчості референта). Встановлено, що символічний антропонім, виконуючи вторинну номінативну функцію, характеризує індивідуальну особу, відносить її до певного класу чи виду.

8. Показано, що процес номінації при створені СВІ-топонімів проходить три етапи: на першому позначуваний об'єкт одержує класифікувальну назву - географічний термін (ріка, місто тощо); на другому - йому дають окреме, характерне ім'я - ВІ; і, нарешті, на третьому етапі об'єкт виступає денотатом внутрішньої форми СВІ або прізвиська.

9. Внаслідок дослідження появи та формування різних СВІ виявлено, що визначальним тут є процес тропізації, тобто вживання слів в переносному значенні, при чому здебільшого тропи реалізуються через використання метафори та метонімії.

10. Показано, що за джерелом утворення СВІ поділяються на такі, що утворені від ВІ історичних осіб, літературних, біблійних та міфологічних персонажів, предметів та явищ.

11. Встановлено, що у художніх текстах різних стилів СВІ-антропоніми виконують характеризувальну функцію. Вони вживаються у перифразах та порівняльних конструкціях. Іноді СВІ цілком витісняють ім'я персонажа (антономазія), їх використовують як натяк на загальновідомий факт, історичну особу, літературного героя тощо (алюзія) та вживають як особливого роду метонімію, коли називають твори за їхніми авторами.

12. Встановлено, що СВІ-топоніми мають онтологічно закладені характеристики, які обумовлюють їх функціонування як стилістично маркованих елементів тексту. Ці характеристики включають мовні та позамовні параметри символічного топоніма як лексичної одиниці, як-от, культурно-історичну і національну співвіднесеність топоніма через призму його семантики. Показано, що функціональні особливості символічних локальних та глобальних топонімів реалізуються в складі стилістичних прийомів алюзії, уособлення та антономазії. Визначено три найтиповіші для символічних топонімів стилістичні функції: характеризувальна, фонова та описово-зображувальна.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВІДОБРАЖЕНІ У ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Англо-український словник власних назв та імен. Близько 3 000 слів і словосполучень / Уклад. Тетяни Олійник. - Тернопіль: Підручники і посібники, 2000. - 208 с.