Фонографічні особливості українських антропонімів у французькій мові

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

МАЗНИЧЕНКО ВАЛЕНТИНА МИКОЛАЇВНА

УДК 811.133.1' 35:811.161.2'373.23

ФОНОГРАФІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ УКРАЇНСЬКИХ АНТРОПОНІМІВ У ФРАНЦУЗЬКІЙ МОВІ

Спеціальність 10.02.05 - романські мови

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

КИЇВ - 2001

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі французької філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник доктор філологічних наук, професор КРЮЧКОВ Георгій Георгійович, завідувач кафедри французької філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор ПОМІРКО Роман Семенович, завідувач кафедри французької філології Львівського національного університету імені Івана Франка;

кандидат філологічних наук, доцент КРУКОВСЬКИЙ Василь Іванович, доцент кафедри іноземних мов Київського національного економічного університету.

Провідна установа Харківський державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди

Захист відбудеться “ 21“ березня 2001 року о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.11 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка ( Київ, бульвар Шевченка, 14).

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка ( Київ, вул. Володимирська, 58 ).

Автореферат розіслано “ 16“ лютого 2001року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради кандидат філологічних наук, доцент Смущинська І.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Cучасна епоха характеризується широким розвитком міжнародних політичних, культурних зв"язків та поширенням міжнаціонального взаємовпливу мов. Посилення уваги до міжмовних проблем пояснюється суспільною практикою, перед якою постійно стоять важливі питання нормування мов та культури мовлення, удосконалення методики навчання мов та ін. Вивченням проблем мовних контактів займалося багато вітчизняних та зарубіжних вчених: А.О.Білецький, В.В.Акуленко, С.В.Семчинський, Ю.О.Жлуктенко, У.Вайнрайх, В.Ю.Розенцвейг, Л.П.Крисін, Е. Хауген, А.Мартіне, А.Соважо, П.Гіро та ін.

Аналіз лінгвістичної літератури, у якій розглядаються питання взаємодії французької мови з іншими мовними системами, показав, що проблемам українсько-французьких мовних контактів, визначенню екстралінгвістичних та внутрішньолінгвістичних факторів взаємодії цих двох мов приділяється мало уваги.

Наша праця присвячена окремій частині словникового складу - ономастичній лексиці. У порівнянні зі статтями, науковими дослідженнями та працями, присвяченими загальним проблемам ономастики, дослідження в галузі прикладної ономастики тільки зароджуються. Важливе значення для розвитку української та французької прикладної ономастики мають питання озвучення та орфографії іншомовних антропонімів та топонімів у цих мовах, а також відтворення їхньої власної ономастичної лексики в інших мовах.

Реалізація українських власних імен у французькій мові проходить з великими коливаннями. Дуже часто одне і те ж ім”я, прізвище передається в різних джерелах, а іноді в одному й тому ж по-різному. Наприклад, порівняємо “Andrei, Andriy, Andryї, Anrii”; “Alexandre, Oleksandre, Olexander”; “Oleh, Oleg”; “Ihor, Igor, Ighor”.

Актуальність проблеми зумовлена насамперед постійним зростанням інтересу до нашої країни, великою кількістю перекладної літератури; практичною необхідністю оволодіння двобічними творчими надбаннями; потребою широкого кола спеціалістів: філологів, журналістів, перекладачів, бібліографів - відтворювати українські антропоніми засобами французької мови; відсутністю наукових праць, у яких вивчався б процес фонографічної адаптації українських антропонімів у французькй мові. Дослідження актуальне саме сьогодні, оскільки здобуття нашою державою незалежності, а мовою - статусу державної виводить українську мову на міжнародну арену, в тому числі на безпосередні контакти з французькою мовою.

Об"єкт нашого дослідження - українські прізвища та імена /антропоніми (від грецького "антропос" - "людина" та "онім" - "ім"я", тобто будь-яке власне ім"я, яке може мати людина)/. Наш вибір зумовлений, по-перше, тим, що антропоніми - найбільш багатий клас ономастичної системи. По-друге, тим, що антропоніми розцінюють і вітчизняні, і зарубіжні вчені як пам"ятки історії культури народу, як свідчення певної історичної епохи. По-третє, тим, що у французьких текстах найбільше представлені саме антропоніми. Окрім того, не можна не брати до уваги ту розмаїтість у передачі антропонімів, яка спостерігається у висококваліфікованих спеціалістів французької мови.

Предметом розгляду є фонографічні особливості українських антропонімів у сучасній французькій літературній мові.

Матеріалом дослідження слугували 2.000 українських антропонімів, дібраних методом суцільної вибірки із словників (Petit Robert, Larousse, L.Warnant, A.Lerond, Grand Dictionnaire Hachette etc.), із сучасних періодичних видань Франції за 1997-2000 рр. (Le Monde, Le Figaro, L'equipe, La Tribune, La Croix, Le Nouvel Observateur, Le Monde diplomatique, Les Echos, Le Point etc.) та перекладів творів художньої літератури загальним обсягом понад 11 тисяч сторінок. Враховуючи індивідуалізуючий та ідентифікаційний зміст антропонімів як основну їх рису, ми вважаємо виправданим використання в нашому дослідженні антропонімів як окремих слів, слововживань без контексту.

Зв”язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано згідно з планом науково-дослідної роботи кафедри французької філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Тема дисертації вписується в кафедральну наукову тему “Графеміка та орфографія французької мови”.

Мета даного дисертаційного дослідження - провести аналіз існуючих варіантів відтворення українських антропонімів засобами французької мови, виявити їхні фонографічні особливості та запропонувати конкретні практичні рекомендації з цього питання шляхом зіставлення фонологічних систем української та французької мов з урахуванням правил графіки та орфографії мови-реципієнта, а також практики відтворення, що склалася.

Для досягнення основної мети в дисертаційному дослідженні поставлено такі завдання:

- визначити роль і місце українських антропонімів, що прийшли у французьку мову безпосередньо чи шляхом посередництва інших мов;

- вивчити основні засоби передачі українських антропонімів та їх взаємозв"язок;

- здійснити контрастивний аналіз фонологічних систем французької та української мов;

- виявити закономірності функціонування голосних та приголосних у французькій та українській мовах у відтворенні відповідних антропонімів;

визначити взаємовплив графічного та звукового оформлення антропонімів у двох досліджуваних мовах;

- науково обгрунтувати чинну норму звукографічних засобів передачі українських антропонімів у французькій мові, її різноманітні відхилення; як наслідок цього - визначити загальноприйнятне положення як вихідний матеріал для практичних рекомендацій.

Наукова новизна нашої роботи полягає у:

-першій спробі дослідження та фонографічного аналізу українських антропонімів, що вживаються у французькій мові в усному та писемному пред”явленні;

- виявленні закономірностей відтворення українських онімів у сучасній французькій мові;

- визначенні вихідного положення для уніфікації прийомів звукографічної передачі іншомовних антропонімів у мові-реципієнті;

- виробленні практичних рекомендацій по відтворенню українських онімів засобами французької мови.

Методологічною основою дослідження є матеріалістичне розуміння соціальної природи мови та системний підхід до оцінки мовних явищ. Для дослідження застосовано метод спостереження, зіставного аналізу з наступним теоретичним узагальненням результатів, елементи статистичного аналізу, метод суцільної вибірки лексичних одиниць української мови з французьких джерел, метод функціонального аналізу та класифікації фонетичних і орфографічних явищ. Для вивчення та аналізу зібраного матеріалу використано метод фонологічних опозицій, синхронно-конфронтативний, дескриптивний, лінгво-статистичний методи.

Теоретичне значення дослідження полягає в тому, що його положення та висновки можуть бути використані для подальшої розробки питань теорії мовних контактів, зокрема виявлення специфіки українсько-французьких мовних контактів, загальної теорії запозиченої іншомовної лексики, теоретичних питань сучасної прикладної ономастики, теорії орфографії сучасної французької мови. Методи, що лежать в основі дослідження фонографічної передачі українських антропонімів у французькій мові, можуть бути використані для дослідження відтворення антропонімів із інших мов.

Практичне значення роботи полягає в запропонованих конкретних практичних рекомендаціях щодо способів відтворення українських антропонімів у французькій мові. Ці рекомендації адресовано насамперед укладачам словників, інструкцій, довідників із передачі іншомовних власних імен, перекладачам, журналістам, редакторам, бібліографам, викладачам, тобто всім, хто постійно має справу з відтворенням українських антропонімів французькою мовою. Дані рекомендації можуть уточнити та доповнити відповідні підручники та посібники, словники. Саме з цією метою можна використати додатки до роботи (таблиці). Результати досліджень можуть бути використані в лекційних курсах із теорії та практики перекладу, з теоретичної фонетики, з лексикографії української та французької мов, а також із лінгвокраїнознавства.

Робота не торкається всіх аспектів фонографічного відтворення українських антропонімів у сучасній літературній французькій мові і не може розглядатися як вичерпна. Вона лише якоюсь мірою заповнює прогалину у вивченні цього важливого пласту лексики французької мови.

На захист виносяться такі положення:

1. У сучасній французькій мові спостерігається кількісне зростання контингенту українізмів, серед яких чітко вирізняється ядро українських власних імен - антропонімів, що поділяються на три групи: традиційні, новітні та змішаний тип.

2. На сьогоднішньому етапі українсько-французьких мовних контактів у корпусі українських запозичень переважають безпосередні запозичення.

3. Серед засобів передачі запозичених українських антропонімів у французькій мові (переклад, використання додаткових позначок, безпосереднє включення іншомовного слова в текст, транслітерація, транскрипція) перевагу має практична транскрипція.

4. На сьогодні найбільш актуальною у французькій мові є така вимова українського антропоніма, яка наближається, в межах можливого, до його звучання в мові-джерелі.

5. Більшість українських фонем, за загальними характеристиками, має фонеми-відповідники у французькій мові.

6. При орфографічному записі українських антропонімів у французькій мові сьогодні переважає фонетичний принцип.

7. Використання фонічних та графічних засобів французької мови дозволяє максимально наближено відтворити фонетичну та орфографічну форму етимона, не порушуючи норм мови-реципієнта.

8. Процес запозичення українських антропонімів призвів до появи у французькій мові деякої кількості спеціальних написань, що можуть розглядатись як маркери іншомовних (українських) слів.

Апробація роботи. Основні положення дисертації та результати дослідження викладено в 6 публікаціях. Матеріали дослідження оприлюднено на третій міжнародній конференції "Стратегії та методики навчання мов для спеціальних цілей" (м.Київ, Національний університет ім.Тараса Шевченка, квітень 1997 року).

Дисертацію обговорено і схвалено на засіданні кафедри французької філології від 26 травня 2000 року.

Структура і обсяг роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, що нараховує 356 найменувань, а також додатків: (8 таблиць). Загальний обсяг дисертації становить 206 сторінок, із них - 169 основного тексту .

У вступі обгрунтовується актуальність обраної теми, її наукова новизна, визначається обсяг, мета і завдання дослідження, методи аналізу, висвітлюються теоретичне та практичне значення результатів дослідження, подаються положення, що виносяться на захист.

У першому розділі розглядаються питання мовних контактів та взаємодії української і французької мов, подається коротка історія французької україніки та поширення українських лексичних запозичень у французькій мові, наводиться класифікація цих запозичень, визначається роль та значення запозичених антропонімів, аналізуються шляхи і засоби відтворення запозичених антропонімів мовою-реципієнтом.

Другий розділ присвячено фонетичній адаптації українських антропонімів у французькій мові, зіставній характеристиці голосних і приголосних фонем української та французької мов.

У третьому розділі аналізується графічна асиміляція та орфографічні особливості українських антропонімів у мові-реципієнті.

У висновках представлено узагальнення сформульованих у розділах положень та результати проведеного дослідження.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

Тема нашої роботи пов"язана з проблемами інтерлінгвістики, яка вивчає мовні контакти, взаємодію мов, процеси їх конвергентного розвитку, утворення спільного фонду в мовах різних народів та ін.

Вивчення теоретичного матеріалу з питань мовних контактів та взаємодії мов дозволяє зробити висновок про те, що сьогодні структурно-типологічний підхід до вивчення цих проблем став основним. Мовознавці цікавляться не лише іншомовним характером того чи іншого елемента структури даної мови, а вважають важливим опис контакту як процесу, типи реалізації якого відрізняються поетапно. Разом з тим на процеси взаємодії мов чинять великий вплив позалінгвістичні фактори.

Беручи за основу теорію класифікації мовних контактів Ю.О.Жлуктенка, можна зазначити, що раніше українсько-французькі мовні контакти були, в основному, казуальними, отже, їх наслідки обмежувалися перенесенням незначної кількості термінів з однієї мови в іншу. У 90-х роках ХХ століття спостерігається стійка й об"єктивна тенденція до розвитку перманентних зовнішніх контактів, а отже, відзначається і зростання кількості термінів, перенесених з однієї мови в іншу. Ці контакти, на наш погляд, сьогодні мають обидві форми: природну та штучну, але переважає остання.

Взаємодія між українською та французькою мовами особливо чітко проявляється у словниковому складі. Лексика першою реагує на контакт з іншою мовою, навіть коли він поверховий і короткочасний. Саме тому лексика вважається найбільш проникливою сферою мови. Одним із найпростіших видів лексичних іновацій є запозичення, тобто перенесення лексичного матеріалу з однієї мови в іншу. В сучасну епоху запозичення з інших мов у будь-якій мові досягли значних масштабів. За даними французьких лінгвістів (Ж.Марузо, Г.Вальтера), скарбниця іншомовних слів у французькій мові включає запозичення більше як із 60 мов світу. Сьогодні, в час демократизації сучасної французької літературної норми, яка відображає зміни в її соціальній базі та появу нових комунікативних потреб суспільства, щодо запозичень, у тому числі й українських, сформувалася спонтанна некодифікована норма. Ми поділяємо думку учених-лінгвістів про те, що запозичення не тільки не заважають мові-реципієнту удосконалюватись, але, навпаки, прискорюють цей процес.

Українські запозичення у французькій мові можна класифікувати таким чином:

І) за шляхом проникнення:

1) безпосередні запозичення;

2) опосередковані запозичення;

ІІ) за ступенем запозичення:

1) освоєні запозичення:

а) повністю освоєні;

б) частково освоєні;

2) неосвоєні (українські вкраплення);

ІІІ) за частотою та сферою вживання:

1) екзотизми;

2) інтернаціоналізми;

IV) за способом проникнення:

1) усні запозичення;

2) писемні запозичення;

Однак слід зазначити, що в процесі запозичення відсутня чітка, раз і назавжди встановлена відмінність між розрядами, класами, групами українських антропонімів у французькій мові. Багато слів займають проміжне положення, що утруднює віднесення їх до тієї чи іншої групи, категорії.

У нашій роботі ми називаємо українськими запозиченими антропонімами у французькій мові: 1) власне українські слова, запозичені безпосередньо з української мови; 2) запозичення з інших мов, для яких українська мова виступила в ролі мови-посередника; 3) запозичення українського походження, що прийшли у французьку мову через посередництво російської, польської та інших слов"янських мов.

Ми розглядаємо ці три групи запозичень як цільний корпус українських антропонімів, незалежно від походження, беручи, зокрема, до уваги те, що українська антропонімічна лексика в етимологічному відношенні практично досі ще не вивчена.

Історія відносин між українським та французьким народами мала кілька різних за змістом етапів, що зумовило появу і вживання як у французькій, так і в українській мові запозичених слів. У нашій роботі ми простежуємо історію поширення українських лексичних запозичень, вивчаючи французьку україніку. В нашому розумінні, французька україніка - це висвітлення у французьких джерелах всього, що пов”язане з Україною, тобто рецепція України у Франції.

Проаналізувавши українські запозичення, що вживалися у французькій мові з середньовіччя по ХХ ст., можна відзначити, що більшість запозичень становили власні імена - антропоніми та географічні назви, незафіксовані словниками, і лише невелику кількість - апелятиви, що ввійшли до мовних словників. Звичайно, більшість цих запозичень прийшла у французьку мову через посередництво російської, рідше - польської мови.

Вивчення мови французької преси 90-х років ХХ століття свідчить про зростання кількості безпосередніх українських запозичень. Проаналізувавши 910 номерів газети " Le Monde " та 900 номерів газети “ Le Figaro “ за 1997-2000 роки, ми встановили, що приплив запозичень на сучаному етапі йде значно швидшими темпами.

У рамках нашої роботи ми не визначали точної кількості українських запозичень у сучасній французькій мові, а також не досліджували українські запозичення за хронологічним періодами. Це, на нашу думку, окремі теми.

Серед великої кількості власних імен ми розглядаємо лише антропоніми. Ми виокремили антропоніми в окрему групу, що дозволило під час дослідження краще й повніше їх розглянути та проаналізувати. За попередніми даними, вони складають основну частину ономастичної системи.

Вивчення теоретичного та фактичного матеріалу показало, що іншомовні антропоніми можуть входити в текст мови-реципієнта п"ятьма основними шляхами:

1) безпосереднє входження іншомовного антпропоніма із збереженням властивої йому національної графіки;

2) застосування різного роду додаткових знаків, букв, якщо звичайні правописні засоби мови-реципієнта недостатні;

3) транслітерація, тобто автоматична заміна букв запозичуваного антропоніма буквами мови-реципієнта;

4) переклад;

5) практична транскрипція.

Два перших способи ми вважаємо неприйнятними для передачі українських антропонімів засобами французької мови, бо, по-перше, ці дві мови користуються різними алфавітами (латиниця та кирилиця), по-друге, застосування додаткових знаків та букв у мові-реципієнті завжди сприймається важко і майже не приживається серед носіїв мови, хіба що за винятком фахівців.

Вивчивши три останні способи передачі запозичених антропонімів, ми дійшли висновку, що сьогодні переклад вважається непродуктивним засобом для передачі запозичених антропонімів. Винятком можуть бути лише деякі традиційні імена видатних історичних осіб, монархів, пап і т.п.

Транслітераційні системи часто бувають незрозумілі для цілого ряду народів і складні для використання навіть у латиноалфавітних країнах, у яких прочитання одних і тих же букв неоднозначне. Можливо, такі системи розраховані лише на фахівців і зручні для використання в міжнародному телеграфі, електронній пошті, в комп"ютерних системах, але, на наш погляд, вони недосконалі, бо дуже далеко відводять як від українського оригінального написання, так і від вимови.

Практична транскрипція суворо обмежується наявним асортиментом букв національного алфавіту, без використання додаткових знаків, як це допускається у транслітерації. Ця транскрипція використовує чинні для даних конкретних мов системи графіки й орфографії, спираючись на правила читання для цих мов. Неправильне або незвичайне вживання графем та графічних сполучень допускається у практичній транскрипції лише в тому випадку, коли це не заважає прочитанню слова. Через обмежені можливості латинського письма для відтворення чужих мові-реципієнту звукових особливостей іншомовних антропонімів, практична транскрипція не завжди розв”язує своє завдання максимально, але в наш час вона посідає, на нашу думку, панівне місце серед засобів передачі запозичених власних імен, виходячи з того, що при її використанні все-таки зберігається певною мірою звуковий та графічний образ запозиченого слова. Ці риси дуже важливі для полегшення спілкування і збереження національного колориту мови-джерела.

Кожне іншомовне слово, прийшовши в нове мовне оточення, тією чи іншою мірою пристосовується до фонетичної системи мови-реципієнта. Проаналізувавши праці французьких лінгвістів (Л.Варнана, П.Фуше, Ф.Картона, А.Лерона та ін.), ми дійшли висновку, що в наш час у французькій літературній мові найбільш прийнятною й актуальною є така вимова запозичених власних імен, яка, використовуючи фонічні елементи французької мови, найбільше наближатиметься до вимови цих слів у мові-джерелі. Звичайно, українські антропоніми носії французької мови сприймають крізь їхню власну акцентологічну систему, що склалася в літературній мові і має лише їй одній притаманні закони, процеси, ритмічні чергування і т.п. Ми тут не порушуємо питання наголосу запозичених українських антропонімів, це окрема проблема дослідження. Вона не є предметом нашої роботи. Ми дотримуємося думки, що у французькій мові українські власні імена, зокрема антропоніми, повинні мати наголос на останньому складі згідно з законами цієї мови і розглядаємо це як перший ступінь фонетичної асиміляції.

Дослідження особливостей фонографічного відтворення українських антропонімів у французькій мові здійснюється нами на основі теорії фонеми, зіставлення фонемних систем української та французької мов, з урахуванням графіки та орфографії цих двох мов. У своїй роботі ми спираємось на праці з фонетики таких лінгвістів, як Л.В.Щерба, Л.Р.Зіндер, Н.І.Тоцька, М.Я.Дем"яненко, П.Фуше, А.Лерон, Л.Варнан та ін.

Для порівняння систем фонем французької та української мов насамперед ми визначаємо інвентар фонем, а потім з”ясовуємо, які диференційні ознаки - спільні та відмінні - характеризують ці фонеми в обох мовах.

Контрастивний аналіз систем фонем двох мов показує, що більшість (22) українських фонем має еквіваленти у французькій мові (відповідно до загальних характеристик). Звичайно, в сучасній українській літературній мові існують також фонеми (16), що не мають відповідних аналогів у системі фонем французької мови. Саме ці елементи українського антропоніма освоюються в першу чергу, бо вони найбільше заважають процесу взаєморозуміння. Невластиві для французької системи українські фонеми замінюються такими голосними та приголосними французької мови, які передають звучання українських фонем приблизно.

У кількісному відношенні в українській мові голосних фонем утричі менше, ніж у французькій (6:15). З якісного боку українські голосні відрізняються відсутністю: носових фонем, довготи кінцевих фонем відкритого складу, протиставлення "закритості" та "відкритості" і т.п. Ці розбіжності не мають фонематичного значення в українській мові і тому, на нашу думку, не можуть суттєво вплинути на відтворення українських голосних у мові-реципієнті. Спільними універсальними ознаками як українських, так і французьких голосних є три конститутивні ознаки: ряд, підняття, лабіалізація. При зіставленні систем голосних обох мов ці ознаки дали змогу довести існування фонологічно коректних відповідників.

Приголосних фонем у кількісному відношенні в українській мові майже вдвічі більше (32:17). Якісна різниця полягає в подвійній перевазі в українській мові: шумних (23:12), глухих (12:6) і найголовніше - в опозиції м"яких та твердих фонем. Ця остання розбіжність має в українській мові фонематичне значення і, на нашу думку, не може ігноруватися при відтворенні онімів. Спільними універсальними ознаками як українських, так і французьких приголосних є такі конститутивні ознаки як: місце творення, спосіб творення та участь голосу. Зіставляючи системи приголосних обох мов за цими ознаками, ми дійшли висновку про існування фонологічно коректних відповідників.

Аналіз фонетичної субституції українських фонем засобами французької мови дозволив встановити деякі закономірності, характерні для відтворення вимови іншомовних антропонімів у мові-реципієнті:

- використання однієї фонеми (алофона) як відповідника для субституції української фонеми, якщо аналогічна фонема є у системі французької мови: [A,o, ,o, E, , u, i, j, b,v, g, d, k, l, m , n p, r, s, z, t, , , f ];

- поєднання двох або трьох фонем (алофонів) для субституції української фонеми, якщо аналогічна фонема відсутня у системі французької мови: [dz,t , ts,di,li,ni,ri,si,zi,ti,dzi,tsi];

- використання голосної “і” та відповідних приголосних для субституції дев”яти пом”якшених українських приголосних у позиції перед “ я,ю,є,ьо”: /д,т,з,с,ц, ,л,н,р/ : [ di,ti,zi,si,tsi,dzi,li,ni,ri ] ;

- використання одного й того ж французького відповідника для субституції різних українських фонем:

/ і /

/ и / [ і ] ; / к / [ k ] ; /ґ / [ g ] ;

/ й / / х / / г /

- використання алофонів [E, o] як відповідників українських фонем / е, о / в ненаголошеній позиції.

У нашій дисертаційній роботі ми також досліджуємо, як засобами французької графіки відтворюються 38 українських фонем. При виборі французького графічного еквівалента ми беремо за основу вимову українського антропоніма у мові-джерелі, звичайно, враховуючи і графічне зображення оніма у цій мові. Оскільки графіки української та французької мов грунтуються на різних основах, це створює додаткові труднощі.

При відтворенні українського антропоніма наше завдання полягає не тільки в тому, щоб засобами французької графіки передати певну низку українських фонем, але й у тому, щоб певним чином передати ці фонеми в написанні конкретного слова; тобто встановити, який із можливих графічних засобів повинен бути обраний для українського оніма, щоб його написання максимально відповідало вимогам норми.

Запозичені французькою мовою українські антропоніми, на наш погляд, слід розподілити на:

1) традиційні антропоніми, що давно і часто вживають у мові і які вже майже не вважають запозиченими. Щодо власне українських онімів, то не можна стверджувати, що вже склалися якісь усталені традиції, бо, як ми вже відзначали, безпосередні контакти наших двох мов тільки зародилися. Якщо говорити про традиції, то це стосується скоріше географічних назв і лише деяких антропонімів, наприклад: Kiev, T.Chevtchenko, I. Franкo.

Традиційні антропоніми підрозділяються на:

а) опосередковані, що мають традицію як у розмовній, так і в літературній мові. Вони часто зазнають значного впливу мов-посередниць, наприклад російської: Хрущов (Хрущёв) - Khrouchtchev.

б) антропоніми, що стали інтернаціональними. Наприклад: Kravtchouk, Koutchma.

2) новітні безпосередні, окремо вживані українські антропоніми, що зустрічаються переважно у пресі, спеціальній та художній літературі. Наприклад: Mykola, Bogdan. Наявність різних варіантів їхнього відтворення заважає виконувати найважливішу функцію мови - комунікативну.

3) змішаний тип (комбінація двох перших). Наприклад: Wolodymyr, Krawtchenko. Так, в основному, відтворюються антропоніми емігрантів українського походження.

На наш погляд, антропоніми першої групи сьогодні мають усталене графічне зображення у французькій мові, яке, мабуть, не повинно підлягати перегляду. Третя група - перехідний етап, тому також не варто поспішати зі змінами. Наше дослідження стосується, в основному, другої групи. Ще немає чітких правил відтворення новітніх українських антропонімів, існує багато розходжень в їхній графічній передачі, тому вони потребують систематизації. Саме ця група онімів сьогодні дедалі частіше з"являється у французькій мові.

Для визначення графічних відповідників українських фонем у французькій мові ми проаналізували написання 1.000 українських антропонімів, зафіксованих французькими енциклопедіями, словниками, пресою.

Дослідження зібраного фактичного матеріалу показує, що французькі джерела не дотримуються якихось певних критеріїв щодо графічного зображення запозичених онімів. На нашу думку, основна причина виникнення варіантів при передачі українських власних імен у мові-реципієнті полягає в тому, що кожен хто пише, за основу відтворення бере непослідовно один із двох принципів: транслітерацйний або транскрипційний.

Зіставлення антропонімів українського походження у французькій мові з їхніми українськими етимонами з”ясовує наявність у написанні цих слів ряду специфічних особливостей:

1) написання українських запозичень, етимони яких мають "чужі" для французької мови орфограми, формуються на фонетичному принципі: Щербак - Chtcherbak;

2) написання українських антропонімів, що не мають незвичних для французької мови орфограм, формуються шляхом простої графічної субституції: Ніна - Nina;

3) варіативність у написанні одного й того ж запозиченого оніма: Ihor, Igor. Така варіативність зумовлюється часом проникнення запозичення в мову-реципієнт, проміжком часу перебування антропоніма в цій мові, а також критеріями первинності при відтворенні даного оніма. У процесі функціонування оніма в мові-реципієнті відбувається витіснення варіантів і збереження одного, який найбільше відповідає нормам французької мови.

4) збереження в написанні українських антропонімів рис, не властивих французькій орфографії, що можуть слугувати ознаками (маркерами) слів українського походження: Ващенко-Vachtchenko.

Зупинимося на найбільш характерних ознаках українських антропонімів у мові-реципієнті:

а) - закінчення "-enko", ”-ії", “-уї";

б) - частотне вживання орфограм: "у, ї, kh, tch";

в) - наявність буквосполучень (приголосних), не характерних для французької мови: mst, chtch і т.п;

г) - наявність буквосполучень (голосних), не характерних для французької мови:

"ія" - іа, іїа, ііа, їа, iya

"ію" - іоu, іїоu, ііоu, їоu, iu, iyou

"іє" - іе, іїе, ііе, їе, iye

"ії" - іі, ії, ї, іїі

д) - варіативність у відтворенні українського буквосполучення "кс": "ks" або "x": Максим - Maksyme, Maxyme. На нашу думку, треба віддати перевагу орфограмі "ks", яка, по-перше, допомагає послідовно відтворити кожну фонему і графему українського оніма; по-друге, допомагає уникнути двозначності у вимові антропоніма, оскільки "х" у французькій мові може вимовлятися по-різному: [ks, s, z, gz], по-третє, така орфограма, на відміну від характерного для французької мови "х", буде виступати своєрідним графічним маркером іншомовних (українських) онімів у французькій мові. Наприклад: Олександр - Oleksandr (на відміну від фр. Alexandre);

е) - непослідовність у відтворенні подвоєння приголосних: 1) зберігається; 2) вживається там, де його в українському антропонімі немає (в деяких випадках це виправдано з точки зору законів французької мови, в інших - ні). Наприклад: Винниченко- Vynnytchenko; Мазепа - Mazeppa; Лисенко - Lyssenko (між двома голосними). На нашу думку, подвоєння приголосних необхідно зберігати обов"язково, якщо воно є в українському онімі. На вимову цього оніма у французькій мові це не буде впливати значним чином і сприятиме більш точному графічному відтворенню антропоніма. Саме з цієї причини недоцільно вводити подвоєння у французькій мові там, де його немає. Винятком можуть бути ті випадки, коли таке "нововведене" подвоєння допомагає уникнути неправильної вимови. Наприклад: Леся - Lessia (на відміну від Lesia).

На основі аналізу фактичного й теоретичного матеріалу ми спробували систематизувати фонографічну передачу українських антропонімів у французькій мові і пропонуємо власні рекомендації щодо їх відтворення.

ВИСНОВКИ

Аналіз фонетичного освоєння українських антропонімів у сучасній французькій літературній мові показав:

1. Найбільш прийнятною та актуальною є така їх вимова, яка, використовуючи фонічні елементи французької мови, найбільше наближається до вимови етимонів.

2. Звуковий образ онімів українського походження пристосовується до фонетичних законів французької мови, тому більшість звуків українських антропонімів - це звичайні французькі фонеми або їхні комбінаторні та позиційні варіанти.

3. Основну роль у фонетичному освоєнні відіграє артикуляторно-акустична близькість українських та відповідних французьких фонем.

4. Фонетична система французької мови має, у більшості випадків, фонеми - аналоги (22 із 38) українських фонем, які можуть забезпечити правильне відтворення фонетичного образу українського антропоніма.

5. У випадку, коли французька фонетична система не має таких фонем-аналогів (16 із 38), українські фонеми замінюються такими відповідниками французької мови, які наближено передають звучання українських фонем.

6. Серед численних засобів французької фонетичної системи (44) для українських антропонімів використовуються лише 26, тобто 59%, за допомогою яких реалізується адаптація іншомовних слів.

7. Основним шляхом формування вимови українського антропоніма у мові-реципієнті є імітація вимови етимона за допомогою субституції українських фонем еквівалентними французькими фонемами.

Аналіз орфографічного запису українських антропонімів у французькій мові показав:

1. Сьогодні співіснують два шляхи формування орфографії українського оніма. Перший - результат імітації фонетичного образу етимона, другий - результат імітації графічного образу етимона.

2. У сучасній літературній французькій мові для написання українських онімів дедалі більше використовують фонетичний принцип, що зумовлює зміни в традиційному написанні.

3. Найбільш уживані французькі орфограми: ”o, a, y, e, i, k, v, r, n, s, l, tch”.

4. Ускладнення орфографії запозичених українських антропонімів підтверджує, що це - типовий шлях розвитку французької орфографії іншомовних слів.

5. Відкритість французької графічної системи зумовлює наявність екзотичних написань (“yї, iїa, iїe, iїou, tch, chtch” etc.), не властивих французькій орфографії, які можна розглядати як маркери українських слів.

Дослідження також показало, що освоєння українських антропонімів французькою мовою - комплексний, багатосторонній процес існування іншомовного слова в мові-реципієнті, всі сторони якого тісно пов"язані і взаємозумовлені. Фонетичні зміни ведуть до орфографічних, і навпаки.

Звичайно, всі наші висновки й рекомендації ми виносимо на колективне обговорення. Як відомо, вирішальна роль у внесенні змін до правопису іншомовних слів у мові-реципієнті належить народові, який говорить даною мовою, і франкомовний світ може приймати чи відкидати ініціативи інших народів щодо змін у французькому записі іншомовних онімів. Проте принцип автентичного відтворення власних назв, як найзагальніша умова їх міжнародної ідентифікації, дає підстави запропонувати для використання у франкомовних країнах відповідні форми передачі українських онімів. Ми далекі від думки, що уніфікації відтворення українських власних назв може бути досягнуто в межах однієї роботи, тому наші рекомендації слід розглядати як попередні.

український антропонім французький фонологічний

Основні положення дисертаційного дослідження викладено в таких публікаціях

1. Научные предпосылки озвучивания заимствованных собственных имён во французском языке // Пути интенсификации обучения в военных вузах. - Киев: Издательство военной академии ПВО СВ им. Маршала Василевского,1990. - С.36- 38.

2. Українські ономастичні запозичення у французькій мові // Тези доповідей наукових конференцій викладачів, аспірантів та студентів факультету іноземної філології. - Київ: Університет ім. Т.Шевченка,1997. - С.88 - 89.

3. Фонетична адаптація українських антропонімів у французькій мові // Проблеми семантики слова, речення та тексту. Зб. наук. ст. Київського держ. лінгв.ун-ту. Вип. 2. - К., 1999. - С.130 - 133.

4. Орфографічні особливості українських антропонімів у французькій мові // Вісник Київського нац. ун-ту ім. Т.Шевченка. Іноземна філологія. Вип.29. - К., 2000. - С. 13 - 15.

5. Фонографічні відтворення українських онімів у французькій мові // Проблеми семантики слова, речення та тексту. Зб. наук. ст. Київського держ. лінгв. ун-ту. Вип. 3. - К., 2000. - С.165 - 172.

6. Практична транскрипція як засіб передачі українських онімів французькою мовою // Вісник Київського нац. ун-ту ім. Т.Шевченка. Іноземна філологія. Вип. 30. - К., 2000. - С.47-50.

АНОТАЦІЇ

Мазниченко В.М. Фонографічні особливості українських антропонімів у французькій мові. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.05 - романські мови. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2001.

Дисертація присвячена дослідженню фонографічних особливостей українських антропонімів у сучасній французькій літературній мові.

На матеріалі 2.000 українських антропонімів, зібраних методом суцільної вибірки з текстів французьких джерел, зроблено аналіз існуючих варіантів їхнього відтворення у мові-реципієнті. Охарактеризовано українсько-французькі мовні контакти, описано коротку історію французької україніки та поширення українських лексичних запозичень у французькій мові, подано класифікацію цих запозичень. Проведено зіставлення фонологічних систем української та французької мов, розроблено систему фонем-відповідників двох мов. Визначено основні засоби передачі іншомовних онімів у мові- реципієнті, їх взаємозв”язок та обгрунтовано пріоритетність практичної транскрипції. Досліджено взаємовплив графічного і звукового оформлення антропонімів у двох мовах та розроблено практичні рекомендації щодо відтворення українських антропонімів у сучасній французькій літературній мові.

Дисертація є першим дослідженням фонографічних особливостей українських антропонімів у французькій мові та спробою уніфікації прийомів звукографічної передачі іншомовних онімів у мові-реципієнті.

Ключові слова: український антропонім (онім), запозичення, мовні контакти, мова-джерело, мова-реципієнт, практична транскрипція, відтворення, фонема, графема, орфограма.

Мaznychenko V.N. Phonetic and graphic peculiarities of Ukrainian antroponyms in the French. - Manuscript.

A thesis for the Degree of Candidate of Philology in speciality 10.02.05 - Romance languages. - Kyiv Taras Schevchenko State University, Kyiv, 2001.

The thesis is devoted to studying the phonetic and graphic peculiarities of Ukrainian antroponyms in modern French language. On the material of 2.000 Ukrainian antroponyms collected by the method of the total withdrawal from the texts of French sources, the existing variants of their transmission in the borrower-language are analysed. The dissertation deals with the Ukrainian-French linguistic contacts. The brief history of the Ukraine reception in France as well as spreading Ukrainian lexical borrowings in French language are desribed. It also provides the classification of these borrowings. A contrastive analysis of Ukrainian and French phonologic systems has been done to elaborate the system of similar phonemes of two languages. The practical transcription is treated as the main transmission means of foreign onyms in the borrower-language. The mutuel influence of the graphic and sound antroponyms presentation in two languages is researched and as a result some practical recommendations on conveying of Ukrainian onyms into French hase been proposed.

The dissertation is the first study of the Ukrainian antroponyms phonetic and graphic peculiarities in French. It is also an attempt at the working out the criteria for a unification of sound and graphic transmission rules of foreign onyms in the borrower-language.

Key words : Ukrainian antroponyms (onym), borrowing, linguistic contacts, source-language, borrower-language, practical transcription, conveying, phoneme, grapheme, orphogram.

Мазниченко В.Н. Фонографические особенности украинских антропонимов во французском языке. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.05 - романские языки. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2001.

Диссертация посвящена исследованию фонографических особенностей украинских антропонимов в современном французском литературном языке.

На материале 2.000 украинских антропонимов, собранных методом сплошной выборки из текстов французских источников, сделан анализ существующих вариантов их передачи в языке-реципиенте.

Поскольку украинская антропонимичная лексика в этимологическом отношении практически не изучена, в нашем исследовании украинскими заимствованиями мы называем: 1) украинские слова, заимствованные непосредственно из украинского языка; 2) заимствования из других языков, для которых украинский язык выступил в роли языка-посредника; 3) заимствования украинского происхождения, которые пришли во французский язык посредством русского, польского и других славянских языков.

В диссертации охарактеризованы украинско-французские языковые контакты, описана краткая история французской украиники и распространения украинских лексических заимствований во французском языке. Дана классификация этих заимствований: 1) по пути проникновения: а) прямые; б) через язык-посредник; 2) по степени заимствования: а) освоенные; б) неосвоенные (вкрапления); 3) по частоте и сфере заимствования: а) экзотизмы; б) интернационализмы; 4) по способу проникновения: а) устные; б) письменные. Изучение и анализ языка современной французской прессы (910 номеров газеты ” Le Monde “ и 900 номеров газеты “ Le Figaro” за 1997-2000 годы) свидетельствуют об увеличении количества непосредственных украинских заимствований во французском языке.

Сделан сопоставительный анализ фонологических систем украинского и французского языков, который показывает, что большинство (22 из 38) украинских фонем имеют эквиваленты во французском языке. Фонемы (16), которые не имеют соответственных аналогов в системе языка-реципиента, адаптируются в первую очередь и заменяются такими гласными и согласными французского языка, которые передают звучание украинских фонем приблизительно. В нашем исследовании разработана система 38 фонем-аналогов двух языков, установлены основные закономерности произношения украинских антропонимов во французском языке. Основным путём формирования произношения украинского онима в языке-реципиенте является имитация произношения этимона при помощи субституции украинских фонем эквивалентными французскими фонемами.

Определены основные средства передачи иноязычных онимов (непосредственное включение иноязычного слова в текст с сохранением характерной для него национальной графики, использование различных вспомогательных знаков, транслитерация, перевод, практическая транскрипция) в языке-реципиенте и обосновывается приоритетность практической транскрипции.

Исследовано взаимовлияние графического и звукового оформления антропонимов в двух языках. В настоящее время существуют два пути формирования орфографии украинского онима в языке-реципиенте. Один - это результат имитации фонетического образа этимона, другой - результат имитации графического образа этимона. Чаще всего орфографическая адаптация украинского антропонима происходит под влиянием двух факторов фонетического состава этимона и норм французской графической системы. В современном литературном французском языке всё чаще используется фонетический принцип в написании заимствованных онимов, что обусловливает изменения в традиционных написаниях. Однако освоение заимствованного онима необходимо рассматривать как комплексный процесс, где все факторы и нормы взаимосвязаны и взаимообусловлены.

Для определения графических соответствий украинских фонем во французском языке мы проанализировали написание 1.000 украинских антропонимов, зафиксированных французскими энциклопедиями, словарями, прессой. Для более полного изучения и анализа собранных нами украинских антропонимов мы разделяем их на три группы: традиционные, новые непосредственные и смешанные. Традиционные онимы имеют устойчивое графическое изображение, которое, наверное, не стоит пересматривать и изменять. Смешанная группа онимов - переходный этап, поэтому также не следует спешить с изменениями. Больше всего расхождений наблюдается в написании новых непосредственных украинских заимствований. Мы считаем, что воспроизведение именно этих антропонимов нужно систематизировать и унифицировать.

Исследование собранного фактического материала показывает, что французские источники не придерживаются каких-либо определённых критериев относительно графического изображения заимствованных онимов, хотя всё-таки мы установили наличие ряда специфических особенностей в написании украинских антропонимов.

В диссертации разработаны практические рекомендации по передаче украинских антропонимов в современном французском литературном языке, которые, на наш взгляд, позволяют максимально правильно воспроизвести фонетическую и орфографическую форму заимствованного имени, сохраняя его идентификационную функцию, не нарушая при этом норм языка-реципиента.

Диссертация является первым исследованием фонографических особенностей украинских антропонимов во французском языке и попыткой унификации приёмов звукографической передачи иноязычных онимов в языке-реципиенте.

Ключевые слова: украинский антропоним (оним), заимствование, языковые контакты, язык-источник, язык-реципиент, практическая транскрипция, фонема, графема, орфограмма.

Размещено на Allbest.ur