Теоретичні передумови дослідження паронімії СУЛМ

Прикметники-пароніми монопольний // монополістичний утворилися від слова монополія, яке функціонує в мові як багатозначне. Однак тільки за одним із значень закріплюється кожен із паронімів. Слово монопольний закріплюється зі значенням «який стосується монополії як виключного права в капіталістичному світі на володіння будь-чим і панування в певній галузі діяльності». Коло слів, з якими вступає у зв'язок прикметник монопольний, обмежується цим семантичним полем. Монопольним може бути становище, право, прибуток, надприбуток, ціни. Прикметник монополістичний утворює словосполучення з тими словами, які логічно випливають з його значення «який стосується монополії як великого капіталістичного об'єднання, що виникло на ґрунті концентрації виробництва й капіталу» (за П.Дудиком). Отже, монополістичним може бути капітал, союз, об'єднання, капіталізм, структура господарства, протекціонізм.

Більшість паронімів близькі за походженням і, отже, виявляють певний змістовий зв'язок, як-от: зледеніти (покритися льодом, перетворитися на лід) - обледеніти (покритися льодом, обмерзнути з усіх боків, по всій поверхні); підслідний (який перебуває під слідством) - підслідчий (призначений для тих, хто перебуває під слідством); рятівник (той, хто врятував чи рятує когось або щось) - рятувальник - (той, хто професійно займається рятуванням когось, чогось).

Деякі пароніми в окремих значеннях збігаються і можуть уживатися як синоніми [так само]. Так, прикметники рідкий / рідкісний взаємозамінюються у значенні "який трапляється, буває зрідка; який дуже мало зустрічається; незвичайний": рідкісна / рідка квітка, рідкісний / рідкий випадок, рідкісна / рідка порода. Із цих паронімів лише прикметник рідкий реалізує значення "негустий, який іде, розташований нещільно один за одним або повторюється через певні проміжки часу тощо", а також значення "негустий" - рос. "жидкий" (суп, борщ і т. ін.). Отже, у словосполученнях з іменниками тісто, волосся, туман, гребінець, вибухи вживаємо лише прикметник рідкий.

Слова запитання і питання мають спільне значення - "словесне звертання до кого-небудь, яке вимагає відповіді; тема для відповіді" [32; 104]. Реалізуючи це значення, кожен з паронімів може сполучатися з такими словами, як: розумне, останнє, численні, формулювати, уточнювати, відповідати (на), ставити (задавати). Слово питання має значення, не властиве слову запитання, - "положення, проблема, справа, які потребують обговорення, вивчення, вирішення, дослідження, уваги і т. ін.". У цьому значенні воно утворює такі словосполучення [44; 34]:

1) актуальне / злободенне / національне / наукове питання;

2) розробка / вивчення / дослідження / аналіз / виклад / розгляд питання;

3) досліджувати / висвітлювати / аналізувати / розробляти / ставити на

4) голосування / розв'язувати питання.

Така сполучуваність не властива слову запитання.

Дієслова відзначати і зазначати об'єднуються значеннями "виділяти позначкою", "звертати увагу на щось": відзначати / зазначати на полях, промовець відзначив / зазначив. Слово відзначати має, крім зазначених, ще два значення: 1) вирізняти кого-, що-небудь похвалою, нагородою тощо (відзначати переможців, відзначати цінним подарунком; 2) здійснювати певні заходи з приводу свята, події тощо (відзначати ювілей, відзначати урочисту подію).

Пароніми банківський і банковий збігаються у значенні "який належить банку, має причетність до нього", але почасти розходяться в сполучуваності: ми говоримо банківська (банкова) справа, банківська (банкова) політика, банківські (банкові) операції, банківський (банковий) документ, банківський (банковий) переказ, але тільки: банківська система, банківський контроль, банківський службовець (працівник).

Виділяються пароніми, що об'єднуються антонімічними зв'язками, наприклад: адресат - адресант (той, кому адресується, надсилається лист, телеграма тощо - той, хто надсилає кому-небудь лист, телеграму і т. ін.); аверс (лицьовий бік медалі чи монети) - реверс (зворотний бік монети чи медалі); еміграція - імміграція (масове переселення з батьківщини в іншу країну - в'їзд іноземців у певну країну на постійне або тривале проживання); персона ґрата (особа, кандидатура якої на посаду дипломатичного представника схвалюється урядом країни, в якій її мають акредитувати) - персона нон ґрата (особа, кандидатура якої на посаду дипломатичного представника викликає заперечення уряду держави перебування) [7; 142].

Пароніми можуть відрізнятися активністю вживання. Так, іменники напрямок і напрям збігаються у всіх значеннях. Коли йдеться про лінію фізичного руху на невеликих відстанях, то частіше вживається слово напрямок (вітер змінних напрямків). Коли йдеться про заходи важливого суспільно-політичного значення, що провадяться в широких масштабах, про суспільну, наукову чи літературну течію, угруповання переважає іменник напрям (основні напрями розвитку економіки, літературні напрями тощо).

Звукова подібність паронімів спричинює невмотивовані взаємозаміни цих слів. Саме тому необхідно з увагою ставитись до слів із схожим звучанням, з'ясовувати відтінки їх значень. Перевірити значення паронімів можна за тлумачним словником, спеціальним словником паронімів, а також за довідником з культури української мови.

Значна частина паронімів використовується в офіційно-діловому стилі, отже, розрізнення їх є актуальним і для ділової мови [5; 28].

Окреме місце займають пароніми, що відрізняються суфіксами -ний, -альний. В утворенні прикметників українська мова дуже чутлива до відтінків значень, які додаються різними суфіксами до твірних іменників та дієслів. Звернімо увагу на подібні суфікси -ний та -альний. У відіменникових прикметниках суфікс -ний означає здебільшого належність до певної категорії, з чого зроблений, подібність (народний, залізний). А у віддієслівних дуже продуктивним є наросток -(ув)альний, що він вказує на витворювання дії, що перетворюється на властивість (зрошувальний, привітальний, відповідальний).

Як це завжди буває, просту схему порушують прикметники іншомовного походження на -альний (глобальний, моральний, соціальний, суфіксальний). Самй існування відіменникових прикметників з цим суфіксом відкриває шлях до утворення прикметників від однокореневих, але неоднакових за значенням твірних іменників (ідея - ідейний, ідеал - ідеальний). Ці слова є паронімами, словами близькими за звучанням, але різними за значеннями. Іноді значення твірних та похідних слів настільки подібні, що їх навіть легко сплутати. Слід пам'ятати про цю особливість, щоб не виникла спокуса взагалі відмовитись від нібито зайвого суфікса -ал- у таких формах.

Характерні приклади:

диференційний (від диференція) - диференціальний (від диференціал) потенційний (від потенція) - потенціальний (від потенціал) професійний (від професія) - професіональний (від професіонал).

Особливу увагу звертаємо на останній приклад, який може викликати помилковий присуд, що остання форма нібито виникла під впливом російської мови: професійна спілка, але професіональний оратор.

Щоб вповні зрозуміти відмінність, розглянемо такі пари:

величний - величальний, інерційний - інерціальний, коливний - коливальний, комунний - комунальний, конституційний - конституціональний, матер'яний - матеріальний, музичний - музикальний, синусоїдний - синусоїдальний, фукційний - функціональний, церемонійний - церемоніальний. І наостанок, з третім суфіксом: культурний - культуральний - культуровий.

Зберігаючи досить сильний денотативний компонент лексичного значення, слова розмежувалися в сигнифікативному компоненті, що зумовило їх перехід у статус інших семантичних відносин, а саме паронімічних.

Отже, під словами паронімами розуміють однокореневі похідні, які володіють неповною звуковою схожістю, неповною морфологічною спільністю: спільним коренем або нетотожними твірними основами, денотативною близькістю та різним сигнифікатом. Пароніми - це слова, різні за семантикою, за понятійним компонентом, однак вони зберігають слабкі зв'язки з денотатом.

2.1.2 Семантична класифікація: синонімічні та антонімічні пароніми

Паронімічними відношеннями поєднуються пара слів, значно рідше - три або більше. Існує кілька семантико-стилістичних класифікаційних підходів до паронімії [5; 34]. Зокрема, за лексичним значенням пароніми поділяють на:

1) синонімічні: повідь - повінь, крапля - капля, слимак - слизняк, привабливий - принадливий, хиткий - хибкий, плоский - плаский, барабанити - тарабанити, линути - ринути, притаїтися - причаїтися, рипіти - скрипіти, радити - раяти;

2) антонімічні: лепський - кепський, прогрес - регрес, експорт - імпорт, еміграція - імміграція, густо - пусто; семантично близькі: крикливий - кричущий, церемонний «манірний, проханий» - церемоніальний «урочистий, за певним розпорядком», цегельний - цегляний, ніготь - кіготь, м'язи - в'язи, кіш «кошик» - ківш «черпак», кристал - кришталь;

3) семантично різні: газ - гас, глуз - глузд, орден - ордер, дипломат - дипломант, ефект - афект.

За характером смислових зв'язків пароніми поділяють на чотири групи: 1) синонімічні (важкий-тяжкий, привабливий - принадливий);

2) антонімічні (прогрес - регрес, еміграція - імміграція, адресат - адресант);

3) пароніми, що мають семантичну близькість (вирізнятися - відрізнятися, витрати - затрати);

4) тематичні (абонемент - абонент, пам'ятка - пам'ятник).

Мовознавці давно звернули увагу на існування таких близько звучних слів, на відмінності між ними у значенні та на можливі помилки у їх вживанні. Проте й до цього часу існує чимало розбіжностей у поглядах дослідників і на саме явище паронімії, і на групи, які можна включати до паронімів. При широкому розумінні паронімії до паронімів зараховують усі слова, що мають звукову подібність, не враховуючи морфемного складу слова, - і різнокореневі, і спільнокореневі (досвід - дослід, громадський - громадянський). Якщо ж розуміють паронімію вужче, то в патронімічні групи включають тільки спільнокореневі слова, які мають певний змістовний зв'язок (комунікативний - комунікаційний, хронікальний - хронічний).

Основну увагу звернемо на розкриття закономірностей та особливостей у лексичних значеннях паронімів. З цією метою даємо тлумачення, причому наводимо ті значення, які допомагають розрізняти слова-пароніми і на сучасному етапі розвитку української літературної мови визнаємо як нормативні. Лексичне значення і особливості функціонування слів-паронімів нам допоможе розкрити ілюстративний матеріал - цитати переважно з художніх, наукових і публіцистичних творів.

Маючи усталене значення, пароніми як одиниці словникового складу мови виявляють свої особливості на семантичному рівні, а звідси - у синтаксико-семантичних позиціях, тобто в закріплених нормами мови можливостях уживати слово у сполученні з визначеним колом інших слів і їх форм [18; 34]. Наприклад: повстати на боротьбу, проти гніту, але: постати перед очима; адрес вітальний, гарно оформлений, але: адреса домашня, постійна, змінена, моя, твоя, адреса на конверті, (перен.) сказано на мою адресу; дружний колектив, дружна сім'я, але: дружній шарж, дружня усмішка; музичне училище, музична школа, але: музикальна людина, музикальна сім'я.

У таких сполученнях заміна будь-якого пароніма його парним компонентом виявляється неможливою. Якщо в окремих випадках пароніми можуть вступати в зв'язки з одним і тим же словом, відмінності у значенні зберігаються. Наприклад, музичний твір - твір, покладений на музику, і музикальний твір - мелодійний, приємний; програмний твір - твір, який містить у собі програму, є програмою, і програмовий твір - який передбачений шкільною чи іншою програмою. Отже, маємо підстави стверджувати про наявність синонімічних та омонімічних зв'язків у них.

Здатність повністю розмежовуватись у значенні виявляють повні пароніми (їх ще називають справжні, абсолютні чи максимальні). Однак у певні паронімічні відношення можуть вступати також близькозвучні слова (найчастіше спільнокореневі), у яких процес розмежування за значенням повністю не завершився: в окремих значеннях вони розмежовуються, в інших - зближуються, вступаючи навіть у синонімічні зв'язки. Це - неповні пароніми [так само]. Наприклад, словосполучення міфічні істоти і міфологічні істоти, міфічний сюжет і міфологічний сюжет можуть уживатися як синоніми і як слова, що мають різне значення. У значенні «властивий міфам як стародавнім народним оповіданням про походження Землі, Всесвіту, явищ природи, обожнюваних героїв» чи «властивий міфології як сукупності міфів» ці словосполучення взаємозамінні. Можна сказати міфічний герой і міфологічний герой, коли йдеться про окремий міф чи міфологію в цілому. Але слово міфічний може мати також значення «вигаданий, надуманий, фантастичний, казковий». У такому значенні уживаються словосполучення тільки з цим прикметником: міфічна загроза, міфічні плани. Якщо йдеться про міфологію як науку про міфи, то нормативними є сполучення з прикметником міфологічний: міфологічна теорія, міфологічна школа, міфологічний жанр, міфологічний словник.

Частковими паронімами можна визнати тільки ті однокореневі співзвучні слова, котрі лише частково, завдяки тільки своєму фонетичному складу, можуть належати до паронімів. Тобто маємо на увазі певне однокореневе слово, що відрізняється лише наголосом і має загальну понятійно-логічну співвіднесеність, характеризується спільним елементом: водний - водяний - вода; смертний - смертельний - смерть; гнівний - гнівливий - гнів. Таким чином, значення цих слів частково пересікаються: гірський - гористий; земляний - землистий; скельний - скелястий.

Отже. часткові пароніми потрібно відрізняти від повних. Частокві пароніми абсолютно самостійні, порівняно з неповними паронімами. Різниця між ними полягає в тому, що неповні пароніми поступово і впевнено переходять в повні, в той час як часткові ніколи не стануть не лише повними паронімами, але й неповними, залишаючись завжди частковими [так само].

Отже, семантичні зв'язки між паронімами можуть бути різними - синонімічними, антонімічними, іноді це слова з близьким, суміжним значенням або члени однієї тематичної групи. Основну групу паронімів становлять слова, що семантично пов'язані між собою, частково збігаються за морфемним складом, близькі за походженням.

2.2 Семантичні зв'язки у паронімічних гніздах

Отже, пароніми - це специфічна група лексики, що межує і якісно співвідноситься з іншими групами, зокрема з синонімами, омонімами, антонімами, словами народної етимології, парономазією, ампліфікацією, варіантами слів, словами з загальною понятійно-лексичною співвіднесеністю. На межі паронімії та синонімії виникло таке явище як неповні пароніми, у взаємодії зі словами з загальною понятійно-лексичною співвіднесеністю виникла часткова парономазія. Сьогодні кількість лексичних одиниць, що є паронімами, та лексичних (понятійних, семантичних) зв'язків між ними надзвичайно велика, як і проявлення парономазії та народної етимології. За своїм загальним семантичним та функціональним наповненням пароніми слугують як репрезентанти колориту епохи, місця дії, понятійної, предметної характеристики персонажів і дозволяють зберегти однозначність думки [17; 190]. Саме тому ми розділили пароніми на власне українські та запозичені.

Нещодавно науковцями було помічено, що пароніми є лексичним матеріалом, яке можна групувати і систематизовувати у відповідності до їх лексичних значень, семантичних зв'язків, у контексті й поза ним. Отже, пароніми утворюють семантичні гнізда. Пароніми, наведені у прикладах в нашій роботі, систематизовані в додатку, є певними тематичними групами (гніздами) [2; 58]. Це моделі, найбільш типові сполучення повних і неповних паронімів з іншими словами. Таке бачення цієї групи слів дає можливість економно і досить повно описати нормативне вживання кожного з паронімів. Ряди словосполучень, як правило, невичерпні, скорочені. Однак, орієнтуючись на ті, які наведені в нашому додатку, реципієнт має можливість самостійно. Спостерігаючи за нашою мовою, мовним потоком, художніми, публіцистичними і документальними текстами поширювати ці ряди [11; 37].

Кількість паронімів у мові постійно зростає, бо постійно виникає потреба уточнювати інформацію, диференціювати значення. Це явище особливо помітне в термінологічних системах. Порівняно недавно стали вживатися в різних значеннях пароніми віршований // віршовий, комунікативний /І комунікаційний, меліоративний // меліорований, морфемний // морфологічний, туристичний // туристський та багато інших.

Диференціація семантики, значення слова при утворенні паронімічної пари відбувається за рахунок наголосів, а також формування наростків і приростків (суфіксальних та префіксальних морфем). Проаналізуємо це явище детальніше.

Потенційно більшу частину, на нашу думку, становлять слова-пароніми, утворені за рахунок суфіксації: батьків // батьківський бережливий // бережний білити // біліти, болісний // болючий, болісно // боляче. Як бачимо, пароніми утворені шляхом додавання традиційних українських суфіксів.

Це явище не менш продуктивне і в словах запозичених з іншим мов. Наприклад: авторизований // авторський, авторитарний // авторитетний, активаційний // активізований // активний.

В паронімічні пари вступають слова, утворені за рахунок змін голосних у коренях слів (чергування голосних): бійцівський // бойовий, по-бійцівському // по-бойовому.

Подібні паронімічні процеси спостерігаємо у словах, які утворені за допомогою префіксації та зміни голосних у префіксах: веліти // воліти виборний // виборчий, вивільняти // визволяти // звільняти, вивільнення // визволення // звільнення, вигляд // вид, виголошувати // оголошувати // проголошувати, виголошення // оголошення // проголошення, виголошений // оголошений // проголошений, виділяти // приділяти.

У парі вид // вигляд така зміна призвела до повної трансформації слова, де важко визначити, на перший погляд, похідне і твірне слово, адже у них, як і більшості слів, що додані до реєстру досліджуваних одиниць (додаток до нашої роботи) спільне походження.

Дуже часто виникають складнощі у розрізненні паронімів, зокрема в діловому мовленні, у фаховому спілкуванні, науковій мові, при використанні окремих слів. Справа в семантиці слів, точніше в тому, що завдяки поширеному в нашій мові паронімічному процесу мовець іноді губиться в диференціації понять. Наведемо деякі приклади паронімічних слів, які використовуються в діловому та спеціальному (фаховому) українському мовленні, неправильне вживання яких може докорінно змінити зміст документа. Зокрема, це стосується таких пар слів як банкрот - банкрут; вихідний - висхідний; військовий - воєнний; гривна - гривня; житловий - жилий та ін.

Так у суспільно-політичному лексиконі наших днів досить часто використовують слово банкрут (банкрот) та похідні від нього. Уживані вони не тільки в прямому значенні «комерсант, підприємець, що став неспроможним боржником», а й (навіть частіше) у значенні переносному - стосовно невдалих політиків, розвінчаних ідеологів, скомпрометованих теорій тощо. Різні лексикографічні джерела фіксують ці слова як із звуком у, так і з о в другому складі. Засоби масової інформації України віддають перевагу формам з о, мабуть, під упливом російської мови, де такі форми тепер с єдино можливими: банкрот, обанкротиться, обанкротившийся і т. д. В українській мові обидві форми досигь довго співіснували, проте в останні десятиліття накреслилася тенденція віддавати перевагу утворенню з у. Чому? Насамперед, певне, тому, що цей варіант ближчий до французького banqueroute, від якого походить українське слово. По-друге, форми з у мають ширшу географію та давнішу традицію вживання в нашій мові. По-третє, саме від банкрут утворилося більше, ніж від банкрот, гніздо слів: банкрутство, банкрутувати, збанкрушитися, збанкрутілий, збанкрутований і под. Напр.: «Низькі закупівельні ціни на сільськогосподарську сировину роблять колективні підприємства банкрутами» (газета); «Гра за такими правилами приведе країну до банкрутства в будь-якому випадку» (газета); «Ідеї ваші не мають ґрунту в Галичині. Ось причина того, що всі ваші видання банкрутують» [42; 23].

Досить показовим, як для аналізу паронімічної пари та особливостей її утворення є пара слів завдання - задача. Іноді навіть вчені припускаються помилок у використанні слів з цієї пари у фаховому мовленні. Однокореневі слова завдання й задача мають досить суттєву семантичну відмінність. Завдання - не визначений наперед обсяг роботи, те, що хочуть здійснити; доручення; а задача являє собою питання, що його розв'язують шляхом обчислень за певною умовою (напр., у математиці) Пор.: «Не можу погодитися з висловленими Вами думками про завдання нашої літератури» (М. Коцюбинський); «Коли Варя приступала до розв'язання математичної задачі, виникала в уяві невесела картина» (О. Донченко). У пресі часто плутають ці пароніми й пишуть: «Відповідальні задачі (замість завдання), що стоять перед молодою державою».

Отже, в українській мові семантичне розрізняються близькозвучних слів однієї й тієї самої чи різних частин мови, іменників, дієслів, прислівників, дієприкметники (з одним н) та прикметники (з двома нн) є досить прогресивним явищем, що побудоване на внутрішніх зв'язках у словах, тобто на зв'язках лексичних значень слів.

Уміння розрізняти паронімічні слова і правильно вживати їх у мовленні - неодмінний складник культури мови. Отже, підсумовуючи досліджене, резюмуємо: для кожного мовця конче необхідно усвідомити те, що явище паронімії вимагає точного знання значень і адекватного вживання слів. Незначна відмінність між двома словами приводить до помилок, зокрема до неправильної заміни одного слова іншим. Тобто при використанні паронімів слід звертатися до відповідних словників з метою уточнення значення, правопису і вимови потрібного слова.

2.3 Формально-семантична взаємодія: звукосмислові зближення

Даний підрозділ присвячений дослідженню фоностилістичних аспектів актуалізації звука як форманта літературної мови, мови художньої літератури, поезії зокрема, а також простеженню шляхів семантизації та естетизації поетичного тексту за рахунок мінімальних фонетичних трансформацій єдиного звукокомплексу. Аналіз виявлених в українській художній літературі, зокрема в поезії, груп атрактантів дає змогу стверджувати, що для цього дискурсу характерним є практично невичерпний арсенал звукоасоціативності. Очевидно, таке посилене освоєння багатого паронімічного фонду (як реального, уже актуалізованого в мові поезії, так і потенційно можливого) набуває особливої ваги у зв'язку з популярною у другій половині ХХ ст. естетикою звукосимволізму [33; 17].

У мовостилях багатьох авторів зокрема, у поетів-шістдесятників, представників “Нью-Йоркської групи”, хоч і не зовсім рівномірно, розвиваються усі відомі структурні типи атрактантів: вокалічні, консонантні (до них зараховуємо також епентетичні (приставні) звукові зближення та паронімію “включення”) і метатетичні.

З'ясовано, що вокалічні пароніми (які демонструють мінімальне розходження звукового комплексу голосних) є характерною ознакою індивідуально-авторської мовотворчості І. Драча, В. Стуса, Е. Андієвської та Б. Рубчака (спрут - сприт, габою - губою, сили - сало, герб - горб), тоді як у поезії інших членів Нью-Йоркської групи, інших шістдесятників вони спостерігаються несистематично. Атрактанти цього структурного типу часто є конституентами стилістичних фігур переліку: “А день давився голодом і глодом” (Б. Бойчук), елементами складних асоціативно-метафоричних комплексів: “Всесвіту Кербуд / в кавовій гущі запалив карбід” (Е. Андієвська); “Стократ сказав Сократ...” (Т. Мельничук) використовуються також для фоносемантичного оформлення антитези “Не знаю вже я радіти тепер чи ридати” (В. Вовк).

Тип консонантної паронімії є структурно та семантично розгалуженішим. Він передбачає три шляхи організації звукосмислових перегуків [так само]:

заміна приголосного у складі одного з атрактантів: “і аркою застигнуть золотою / усі мої змагання і вагання” (Б. Рубчак); “Чорний чад / Чорний сад” (В. Вовк); “На площі / ні душі / солітарність замість солідарности” (Ю. Тарнавський); “Морок мозок ссе” (Е. Андієвська);

нарощення нового приголосного у складі одного з паронімів: “Моя любов банальна, як смак банана в роті” (Ю. Тарнавський); “І не заманюй шалом догоряння,/ І шквалом опівнічним не грози” (Б. Рубчак);

включення звукового комплексу одного пароніма до складу іншого: “Коцарює, царює січень” (Б. Рубчак); “Мислить звинно і безвинно їсть” (Б. Рубчак).

Метатетична паронімія, яка передбачає переставляння приголосних у рамках фонетичних комплексів слів (рідше - словосполучень) у мові аналізованої поезії спостерігається рідко. Крім того, психолінгвальний механізм її рецепції складніший, ніж у попередніх структурних типах звукосмислових зближень, оскільки передбачає кількаступеневе фоносемантичне співвіднесення: “Суворий, аж страшний, мов старшина петлюрівської армії” (Ю. Тарнавський); “Царство самотности - охровий вихор” (Е. Андієвська).

Здійснене дослідження дає підстави стверджувати, що метатетична атракція не належить до продуктивних фоностилістичних моделей організації тексту. У системі паронімічних засобів цей тип є периферійним.

Додамо тут, що в період 1960-1980-х років спостерігалася тенденція до оновлення і збагачення загальнонаціонального паронімічного фонду. Передусім новітні процеси реалізуються у таких напрямках:

1) розширення ареалу лексичної сполучуваності потенційних атрактантів;

паронімізація ономастичного пласту національної поетики;

активізація звукосмислового потенціалу службових частин мови [13; 44].

З'ясування проблеми лексичної сполучуваності паронімів дало змогу простежити загальну картину формування та стилістичного розгортання паронімічних рядів, виникнення та функціонування сталих паронімічних пар. На тлі сучасного стану розвитку української поетичної мови деякі з них уже класифікуються як такі, що тяжіють до формульності (біль - білий, місце - місяць тощо).

Звернено увагу на те, що для досліджуваного дискурсу характерне послідовне включення у паронімічні відношення власних назв (міфологічних образів, топонімів, сакронімів, імен історичних та культурних діячів, письменників тощо): “Були вже в нас святі полки і Святополки окаянні” (В. Вовк); ”У лісі усі ввічливі Улісси” (Е. Андієвська).

Лексико-граматична характеристика паронімічного складу поезії авторів Нью-Йоркської групи засвідчує дифузність меж лексичної сполучуваності атрактантів, поширення відповідного зв'язку на службові частини мови. Поети починають цілеспрямовано актуалізувати звуковиражальні можливості прийменників, сполучників, часток, вигуків. Фонетично прилягаючи до звукокомплексу повнозначного слова, останні стають стилістичними формантами нових звукосмислових відношень: “По кручі покруча ходять” (Е. Андієвська); “Місто безвісте, без вістер” (Б. Рубчак).

Важливим аспектом порушуваної у роботі проблеми є також функціонально-стилістична реалізація паронімів. Саме з цього погляду в роботі розглянуто та вмотивовано ряд тропеїчних структур, вибудуваних на звукових перегуках. Встановлено, що в аналізованих творах паронімізація тропів репрезентована такими тропами, як:

1) епітетні сполуки: “Прийдем безкрикими кроками” (Б. Рубчак);

метафоричні образи: “бороди, що носять / сліди переслідувань” (Ю. Тарнавський); “Навколо ходять пуми пітьми” (Е. Андієвська);

порівняння: “Море омаром ворушиться” (Е. Андієвська); “Любов банальна, як смак банана” (Ю. Тарнавський).

антитеза: “Він бог чи мох? Ріка чи недоріка?” (Б. Рубчак).

Варто зазначити також, що римі паронімія виконує всі свої функції, і взагалі, можна говорити про паронімію як стилістичний засіб в римі, а не розглядати її в римованій позиції як просто багатий звуковий повтор в кінці рядків, що виступає лише самостійним ритмо - та звукоорганізуючим засобом, але не може розглядатися як вияв паронімічної атракції.

Отже, фоностилістичні трансформації передбачають три основні шляхи звукових перетворень атрактантів: вокалічна, консонантна та метатетична паронімія. Ступінь їх репрезентації у творах національної літератури є різним, із тяжінням до переважання консонантного типу та поступового відходження на периферію поетичної системи метатетичного. Естетизація та семантизація звукової форми поетичного тексту в ідіостилях багатьох українських письменників спирається головним чином на явище зближення семантично віддалених слів за рахунок співвідносності їх фонетичного складу (паронімічна атракція) [так само].

Отже, простеження напрямків текстової реалізації паронімічної атракції дозволяє стверджувати, що українська поетична мова володіє багатим паронімічним фондом та значною потенцією звукових асоціативних полів.

Таким чином дослідження паронімічного пласту, актуалізованого у поетичному дискурсі, підтверджує загальну тенденцію до семантизації та естетизації нашої поетичної мови за рахунок уже експлікованих та потеційно можливих фоностилем.

Розділ 3. Стилістичні особливості паронімії

3.1 Семантико-стилістичне явище гри слів

У широкому комплексі семантико-стилістичних засобів мови, що виконують різноманітні виражально-зображальні функції, помітне місце займає явище гри слів (гри словами, словесної гри), під яким звичайно розуміють спеціальне використання (“обігравання”) тотожних або подібних з формального боку мовних одиниць для створення певних фонетико- та семантико-стилістичних явищ [15; 87].

Термін “гра слів” уживається щодо обігравання мовних одиниць на лексичному рівні, оскільки це випливає з його вужчого розуміння, а також на інших мовних рівнях. Одним з різновидів цього явища є каламбур, який полягає у використанні зовнішньої подібності або тотожності мовних одиниць з метою досягнення комічного ефекту [13; 45].

У вітчизняній стилістиці явище гри слів найповніше досліджене на фонетичному (це насамперед різноманітні звукові повтори) та лексичному (обігравання значень полісемічного слова, омонімів та паронімів) рівнях. Маємо на увазі передовсім праці І. Качуровського, книги з лексикології та стилістики в академічному п'ятитомному курсі “Сучасна українська літературна мова”, (1968-1973), а також курси стилістики української мови для вищої школи, дослідження парономазії української мови А.П. Критенка, Л.О. Ставицької, Г.М. Грицик, Н.Л. Дащенко та ін. Меншою мірою явище гри слів досліджене на рівні фразеології (обігравання внутрішньої форми власних назв у складі фразеологічних одиниць в дусі “народної етимології” та омонімічних фразеологізованої і вільної синтаксичної конструкцій: праці таких вчених як В.С. Ващенко, В.Д. Ужченко, М.Т. Демський, В.П. Ковальов та ін.). Значно менше це явище вивчене в словотворенні й особливо в граматиці української мови (у морфеміці, морфології, синтаксисі), хоч на цих мовних рівнях воно також є одним з традиційних і досить поширених семантико-стилістичних засобів (праці А.О. Щербини, В.П. Ковальова, О.О. Тараненка та ін.). Відсутня також загальноприйнята, придатна для якомога більшої кількості випадків семантико-структурна класифікація типів конструкцій з елементами гри слів. Явище гри слів найповніше описане на матеріалах текстів художнього стилю, особливо поезії та гумористичних жанрів, меншою мірою - в мові публіцистики, а також у такому різновиді, як гумористично-сатиричні підписи під малюнками, карикатурами (О.А. Стишов, О.Г. Тодор та ін.).

Останнім часом це явище стало привертати увагу дослідників на матеріалі рекламних текстів, як стверджує Н.Ф. Непийвода. З огляду на це явище гри слів та, зокрема, каламбуру як одного з його основних різновидів потребує поглибленого й розширеного підходу - з урахуванням його функціонування на різних мовних рівнях, у вигляді різних структурних побудов і на матеріалі різних стилів і жанрів української мови.

Так, за ознакою наявності або відсутності стилістичної заданості гра слів - як спеціально побудований мовний засіб - протиставляється явищу “народної етимології”, яке має не усвідомлюваний самим мовцем, спонтанний характер. Проте в самій мові між цими двома явищами не завжди можна провести однозначну межу, оскільки, по-перше, в мові художньої літератури є досить поширеним стилістичний прийом, коли певний випадок хибного осмислення слова в мовленні персонажа автор використовує як гру слів; по-друге, у випадках гри слів виділяються явища “поетичної етимології” та жартівливої (іронічної, глузливої, сатиричної) “етимологізації” [9; 112]. За особливостями семантико-структурної організації конструкцій з елементами гри слів дослідники виділяють різні типи побудов. Це конструкції: а) із зіставленням обіграних мовних одиниць у межах контексту; б) із залишенням однієї з таких одиниць за межами контексту - як домислюваної; в) із злиттям двох близьких за звучанням слів у рамках спільного третього або, навпаки, з розкладенням одного слова на два; г) з переставленням мовних одиниць.

Гра слів найдокладніше вивчена на фонетичному (звукові повтори, алітерації, асонанси, анаграми) та лексичному рівнях, а серед типів лексико-семантичних відношень - у явищах обігравання слів-омонімів, меншою мірою значень полісемічного слова й особливо - при парономазії, або (як її частіше тепер називають) паронімічній атракції. Дослідження гри слів у морфеміці та словотворенні здебільшого проводяться в одному ряду з випадками вияву цього явища на рівні слів як лексичних одиниць. Вихід досліджень на рівні морфології та синтаксису також звичайно відбувається без принципового відмежування їх від власне лексичного рівня - у випадках міжчастиномовних омонімів та неоднослівних омофонів [так само]. Крім того, рівень синтаксичних одиниць залучається до аналізу у випадках омонімії вільних синтаксичних і зв'язаних, фразеологізованих конструкцій. Фразеологія є об'єктом аналізу під даним кутом зору також у випадках “розгортання слова у фразеологізм” - при творенні фразеологізмів-каламбурів на основі подібності (тотожності) певних слів.

3.1.1 Обігравання мовних одиниць у межах словотворення

У мові художнього тексту, в усному мовленні трапляються випадки обігравання компонентів слова (не обов'язково морфем у власному розумінні) як без їх формальних видозмін (крім можливих графічних модифікацій на письмі), тобто в межах структури слова, так і з утворенням нових структурних мовних одиниць, тобто на рівні словотворення [18; 35].

На рівні будови слова серед засобів графічного увиразнення компонента слова виділяються: 1) оформлення його великими літерами, оформлення його за допомогою жирного шрифту, відокремлення його за допомогою дефіса. Оформлення великими літерами - це, найчастіше, кілька великих літер поряд: ГАЗават - газетна публікація про “газову війну” (порівняємо газ і газават “священна війна мусульман проти невірних”), рідше - з наявністю між великими малих літер: „Що заНАдТО, то недобре” - публікація про бомбування силами НАТО території Югославії. За допомогою великої літери може виділятися тільки одна графема в складі слова: “каПриз фортуни” (з реклами). Оформлення за допомогою жирного шрифту (при чорно-білому зображенні) або шрифту іншого кольору зустрічається рідше: приватизація; “Я за Ю!” (політичне гасло). Відокремлення за допомогою дефіса - популярна форма в карнавальній культурі дев'яностих: “Арт-обстріл” - назва естрадної групи клоунів і мімів. Порівняємо тут артобстріл “артилерійський обстріл” і арт- як компонент слів артист, артистичний. При обіграванні складових компонентів слова виділяються явища “розшифровування” компонентів абревіатур і графічних скорочень або й звичайних слів як нібито початкових елементів відповідних інших слів (так, Рух - скорочена назва політичної партії Народний рух України - жартівливо “розшифровується” як “Рятуйте Україну, хлопці!”), а також запланованого заздалегідь “зашифровування” компонентів абревіатур під початкові елементи відповідних слів (МАРС - назва групи українських письменників у 1920-х рр. - як “Майстерня революційного слова”).

На рівні словотворення гра слів реалізується як перероблення наявного слова, як утворення нового слова на основі двох (рідше кількох) слів і, навпаки, як утворення двох (рідше кількох) слів на основі одного - за допомогою таких процесів, як аналогія, контамінація, творення римованих слів, скорочення слова, розчленування слова [13; 45]. Аналогія - утворення нового слова шляхом переосмислення й відповідного переоформлення одного слова за зразком іншого: “Пригоди Робінзона Кукурузо” (дитяча повість В.Нестайка), порівняємо, Робінзон Крузо і кукурудза. Структурно видозмінювані компоненти слова можуть при цьому виділятися за допомогою великих літер: рефорНАТОри, пор. реформатори і НАТО. Контамінація часто одночасна з дією гаплології: горлодранці (порівняємо голодранці і горло драти), демократура (порівняємо - демократія і диктатура), сексплуатація жінок. Гра слів простежується у творенні римованих слів: майстер-ламайстер, юрист-аферист. Це відбувається і при скороченні слова (слів): “І, може, тоді всі мінпроми, мінмаші та інші “міни” задумаються, як створити власну технологічну базу для лісозаготівель” (з газети), порівняємо мін… (скорочення слова міністерство в абревіатурах) і міна як вибуховий пристрій (можливо, як натяк на шкоду для лісу через неузгодженість дій різних міністерств). Багате на гру розчленування слова: “Діє слово” (рубрика в журналі, пор. дієслово); “Він божевільний, кажуть. Божевільний… Боже - вільний… Боже, я вільний! (Л.Костенко). Цьому процесу сприяє також жартівливе утворення псевдоабревіатур: агентство ОБС - “Одна баба сказала”.

Отже, обігравання структурних компонентів слова можливе як без їх формальних видозмін (хоч на письмі - з можливими графічними модифікаціями), тобто в межах будови слова, так і з утворенням нових структурних мовних одиниць, тобто в межах словотворення (як перероблення існуючого слова та утворення нового слова на основі двох або, рідше, кількох слів і, навпаки, як утворення двох або, рідше, кількох слів на основі одного).

3.1.2 Гра слів у межах граматичних категорій

Гра слів широко функціонує у межах певних граматичних і лексико-граматичних категорій. Серед граматичних категорій іменника це явище найвиразніше виявляється на рівні роду. Насамперед у випадках приписування іменникам - назвам неістот - значення істот відповідно чоловічої або жіночої статі залежно від їхньої родової належності [17; 145]. Так, у народній творчості, а також у поезії береза, тополя, калина виступають як символи жінки, тоді як дуб або явір - як символи чоловіка; відповідником до слова “луна” як порівняння з дівчиною в поемі О.Пушкіна у відомому перекладі М.Рильського подано не місяць, а зоря. Семантико-стилістичному обіграванню на “статевій” основі найчастіше підлягають іменники з формальними характеристиками жіночого роду. Це випадки жартівливого або іронічного приписування іменникам жіночого роду - назвам неістот - певних “жіночих” рис, наприклад: “Погода - жіночого роду. Цим усе сказано”. Сюди ж належать явища жартівливого або зневажливого переосмислення форми іменників спільного роду на -а(-я) - прізвищ, носіями яких є чоловіки: Галушечко моя; чортова Гнидо (фольклорне).

На рівні категорії числа іменників обігравання найчастіше виявляється в рамках певних зворотів (відомих висловів, крилатих слів, назв відомих художніх творів тощо), коли слово подається замість очікуваної форми одного числа в інших формах [так само], наприклад: “приборкання непокірних” (порівняємо назву комедії В. Шекспіра “Приборкання непокірної”). У рамках категорії відмінка виділяються випадки обігравання: а) неоднозначності відмінкової форми (часто разом з неоднозначністю відповідного прийменника): “Розмовляю по-англійському, але тільки зі словником. З людьми поки що соромлюся”; б) значення всього звороту, узвичаєного з іменником у формі певного відмінка, шляхом підставлення іншої відмінкової форми: “Весь світ театру” (телепередача про проблеми театру), порівняємо відомий вислів з твору В. Шекспіра “Весь світ - театр”. Нерідко в основі каламбуру лежить одночасна трансформація числових і відмінкових форм (з можливими видозмінами інших компонентів), наприклад: “Дурнем закон написаний” (порівняємо “Дурням закон не писаний”).

При обіграванні іменників, що належать до різних лексико-граматичних розрядів, виділяються випадки каламбурного переосмислення в межах категорій конкретності - абстрактності, істот - неістот, але найпродуктивнішою базою для цього є розряд загальних і власних назв, коли семантика власних назв, утворених на основі певних загальних назв, заново актуалізується нагадуванням їхньої “справжньої” мотивації. За способом побудови існують два основні види такого обігравання власних назв: поєднання в одному контексті власної і загальної назв, а також актуалізація семантичної підоснови власної назви [35; 23]. Завдяки поєднанню в одному контексті власної і загальної назв виявляється семантична двоплановість першої з них (назви газетних публікацій: “Післямова” стала післямовою” - про останній вихід в ефір і закриття телепередачі під такою назвою; “У “Солідарності” [назва політичного блоку] немає солідарності”). Актуалізація семантичної підоснови власної назви за допомогою загальної назви лишається при цьому за рамками контексту (“Що там за “Горизонтом”?” - замітка про проблеми заводу з цією назвою).

Серед прикметників обігравання каламбурного характеру звичайно виявляється як подання відносного або термінологізованого якісного прикметників, що, як відомо, не можуть виражати міри якості, як якісного [так само], наприклад: “найпрогресивніша соціалістка України” (іронічно про голову Прогресивної соціалістичної партії України Н.М. Вітренко). Функціонування цього явища на рівні лексико-граматичних розрядів прислівника виявляється як зіставлення двох категоріальних значень - предикативного і означального, наприклад: “Добре, коли все добре”, “Краще менше, та краще”.

У межах дієслова обігравання граматичних категорій виявляється насамперед як:

а) обігравання співвідносних значень недоконаного і доконаного видів: увиразнення взаємодоповнюваності, взаємообов”язковості корелятивних видових значень відповідного дієслова (кінцева результативність неможлива без попередньої процесуальності), наприклад: “Для того, щоб прийняти закон, треба його приймати”, “Ми б загинули, якби не гинули”; навпаки, протиставлення двох співвідносних видів дієслова замість очікуваної їх корелятивності (процесуальність, що виражається формою недоконаного виду, є, присутня, але результативність при цьому не настає), наприклад: “Я ловив щук по 20 кілограмів!” - “Не може бути! - Ловив, але не піймав!”;

б) обігравання співвідносних значень перехідності - неперехідності: “Треба вміти не просто читати, а вміти читати саме Шевченка”;

в) обігравання дієслова бути в одному з його службових і в одному з повнозначних значень або в двох різних службових значеннях, наприклад: “Закон про владу має бути. Продуманим”; “Тоді держава не просто буде, а буде потужною”; “Історія хвороби. Хворий був обстежений. Був прооперований. Був хороший товариш…” [41; 24].

На міжчастиномовному рівні обігравання форм однозвучних слів (переважно однокореневих), що належать до різних лексико-граматичних класів, відбувається з двома відмінними формами вияву. Це випадки, коли форми обох обіграваних одиниць є тотожними в різних синтаксичних позиціях, наприклад: “Винні виявилися не винними” (прикметник і його субстантивоване значення); “Перша перша леді країни” - про дружину першого президента (порядковий числівник і його ад'єктивоване значення); “Сьогодні буде тільки сьогодні, а завтра настане завтра” (прислівник і його субстантивоване значення). Це також ситуації, коли форми обіграваних одиниць збігаються тільки в одній з граматичних форм їх обох або частіше однієї з них (при граматичній незмінності другої), наприклад: “Бігом від інфаркту” (каламбурне зіткнення форми орудного відмінка іменника біг, що виступає тут як вказівка на спосіб дії, і прислівника, що увиразнює значення швидкості цієї дії); “Добре (прикметник у формі середнього роду однини) те, що добре (прислівник) кінчається”; “Браво, “Браво”!” (замітка про успіх танцювального ансамблю під цією назвою).

Отже, у межах морфології випадки семантико-стилістичного обігравання мовних одиниць простежується в межах ряду як власне граматичних (напр., роду, числа й відмінка іменника, недоконаного / доконаного видів і перехідності / неперехідності дієслова та ін.), так і лексико-граматичних (істот / неістот, загальних / власних назв іменника, якісного / відносного розрядів прикметника, предикативного / означального розрядів прислівника, міжчастиномовних омонімів) категорій.

3.1.3 Обігравання мовних одиниць та відношень між ними в межах синтаксису

На синтаксичному мовному рівні семантико-стилістичний ефект обігравання ґрунтується на використанні власне мовних одиниць і відношень між ними, реалізується він у переосмисленні формально тотожних (подібних), але синтаксично неоднозначних членів речення, у залишенні незмінним їх граматичного значення, але з модифікацією синтаксичної структури в цілому.

Різновидами обігравання синтаксичних одиниць є:

1) використання можливої синтаксичної неоднозначності членів речення з певними семантико-стилістичними настановами: “Продається коляска для дітей синього кольору” (з журн. “Перець”; віднесення неузгодженого означення до іншого члена речення);

2) повтори того самого слова або однокореневих слів у межах синтаксичної структури - з нагнітанням у вираженні міри вияву певної ознаки: “З ледащого ледащим ледащо зліплене”, з протиставленням об”єктів позначення таких слів: “Обвинувачує обвинувачений”, з нанизуванням однотипних конструкцій: “Хто має право мати право?”, “Я знаю, що нічого не знаю” і под.;

3) зіставлення і протиставлення в межах синтаксичної конструкції різних уживань (“смислів”) однієї мовної одиниці: “Є відмінники і відмінники” (тобто є справжні відмінники і такі, яких лише роблять відмінниками); “Люди є, але людей нема”;

4) переставлення членів словосполучення (речення) з утворенням синтаксичної конструкції, що характеризується відмінним щодо попереднього розставленням логіко-комунікативних акцентів: “Я не боюся міністра освіти, я боюся освіти міністра”; “Бідні, бо дурні, а дурні, бо бідні”; “Пиво, яке тебе вибирає” (з реклами);

5) зміщення в актуальному членуванні речення [52; 193].

Зупинимося на аналізі явища зміщення в членуванні речення, оскільки воно має п'ять форм-інваріантів [53; 145]. Найперше це переміщення логічного наголосу в реченні, наприклад в анекдотах: “Ти зраджуєш свого чоловіка? - А кого ж іще!”; “Дядьку, чому ви п'єте? - Бо рідке. Якби було сухе, то гриз би”. Також це обігравання семантичної двоплановості ситуації поперемінно з боку активного і пасивного її учасників, її суб'єкта і об'єкта: “Боксер заявив, що цей поєдинок він закінчить нокаутом. Так воно й сталося: вже на другій хвилині він був збитий потужним ударом суперника”; “Я ще ніколи не бачив його в тверезому стані. - Невже він завжди напідпитку? - Не він…”. Обігравання семантичної двоплановості ситуації в часовому аспекті відбувається залежно від того, в якому напрямі (прямому чи зворотному) сприймати її розвиток, наприклад: “Дружина - захоплено: “Тут описують, як жінка зробила свого чоловіка мільйонером!” Чоловік - понуро: “Ага! Тільки до того він, ясна річ, був мільярдером!!!”.

Явище перечленування структури речення разом зі змінами синтаксичного або морфологічного й синтаксичного статусу його компонентів, що найчастіше з'являється в усному мовленні, виражається модифікаціями в його інтонаційному членуванні, а на письмі відображається перенесенням або усуненням розділових знаків усередині речення [так само], наприклад: “Новий варіант казки “Тисяча і одна ніч” - для клієнтів салону інтимних послуг: “Тисяча - і одна ніч!” (анекдот).

Сюди також належить явище оказіональної сурядності, коли відношеннями синтаксичної однорідності поєднуються слова з семантично не поєднуваними значеннями (лексичними, граматико-категоріальними, синтаксичними). Наприклад, з конкретним і абстрактним значеннями: “Рити канаву від паркану і до обіду”, зі значеннями істот і неістот: “Їдуть пани, паненята, перини, цуценята…”, з лексичними значеннями, що належать до різних тематичних груп: “Він наїздив сорок тисяч кілометрів і ще сімнадцять днів”, з різними синтаксичними функціями: “Виделку потрібно тримати у правій руці, хліб - у лівій, а шматок сала - міцно” (поєднання обставин місця і способу дії).

Отже, у межах синтаксису це явище виявляється як використання можливої синтаксичної неоднозначності членів речення, повтори того самого або однокореневих слів, зіставлення і протиставлення в межах синтаксичної конструкції різних уживань однієї мовної одиниці, переставлення членів словосполучення (речення), зміщення в актуальному членуванні речення.

3.1.4 Обігравання мовних одиниць у межах фразеологічних та інших стійких мовних зворотів

Явище гри слів розглядається й серед власне фразеологічних одиниць, прислів'їв та приказок, крилатих висловів, неоднослівних термінів і власних назв, мовних кліше, формул мовного етикету тощо [54; 121]. Воно виявляється у формі таких основних процесів, як:

1) “етимологізація” стійкого звороту, тобто його жартівливе або іронічне осмислення за зразком відповідної вільної (синтаксичної) конструкції:

а) з наявністю в контексті тільки самого стійкого звороту, тоді як співвідносна синтаксична конструкція лишається “за кадром”: “Дамо кожному громадянинові по шапці!” (нібито гасло працівників хутрової промисловості), пор. фразеологізм дати по шапці кому-небудь “вигнати, прогнати кого-небудь звідкись, зняти з посади (звичайно з ганьбою)”;

б) з розкриттям у контексті справжнього розуміння автором змісту того звороту, що наводиться ніби як зв”язане словосполучення: “На Балатоні всім “море по коліно” (заголовок газетної публікації з подальшим його поясненням: в озері Балатон, яке ще називають угорським морем, справді мілко). Характерний для такого обігравання “ефект обманутого сподівання” особливо увиразнюється при “етимологізації” назв узвичаєних газетних і журнальних рубрик та публікацій, коли виникає різка аж до комічності невідповідність між тим, чого може чекати читач від цього заголовка, і тим, що йому реально подають, наприклад: “Із залу суду (заголовок, що імітує газетну рубрику судової хроніки) винесли всі меблі: там почався капітальний ремонт”.

До явищ, що розглядаються в цьому підрозділі, можна віднести й той спосіб подання переносного значення стійких зворотів як їхнього буквального значення, що з погляду певних категорій мовців (зокрема, дітей або простакуватих персонажів з гумористичних творів) не являє собою ніякого переосмислення [56; 240], наприклад: “Тітка дуже зраділа, що ми приїхали у гості! Я чув, як вона сказала: “Тільки вас мені й не вистачало! “ (з журн. “Перець“ - нібито з дитячого мовлення);