Виражальні можливості різнорівневих мовних одиниць у художніх творах К.Г. Паустовського

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дніпропетровський національний університет

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Спеціальність 10.02.02 - російська мова

Виражальні можливості різнорівневих мовних одиниць у художніх творах К.Г. Паустовського

Гладкова Рита Яківна

Дніпропетровськ 2001

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі російської мови Херсонського державного педагогічного університету Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор кафедри російської мови Херсонського державного педагогічного університету Ковальов Віктор Павлович

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри лінгвістичної підготовки іноземців Дніпропетровського національного університету Столярова Любов Прохорівна

кандидат філологічних наук, доцент, начальник кафедри іноземних мов Академії митної служби України Клочко Олена Олександрівна

Провідна установа: Харківський державний педагогічний університет імені Г.С.Сковороди Міністерства освіти і науки України, кафедра російської мови і загального мовознавства, м. Харків

Захист відбудеться " 25 " травня 2001 року о 10-й годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 08.051.05 для захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук при Дніпропетровському національному університеті за адресою: 49625, м. Дніпропетровськ, пров. Науковий 13, корпус 1, філологічний факультет, ауд. 804.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Дніпропетровського національного університету.

Автореферат розісланий "25" квітня 2001 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат філологічних наук, доцент М.С.Ковальчук

1. Загальна характеристика роботи

проза паустовський мова лінгвостилістичний

Дисертаційна робота присвячена дослідженню виражальних можливостей різнорівневих мовних одиниць у художніх творах К.Г.Паустовського - одного з великих майстрів художнього слова.

Концептуальна основа дослідження враховує довгу і складну історію розвитку лінгвістичних точок зору на природу поетичного слова від О.О.Потебні до останніх робіт російських та українських мовознавців. На необхідність вивчення виражальних можливостей мовних засобів різних рівнів у художньому мовленні вказують у своїх роботах Е.І.Гальперін, К.С.Горбачевич, В.П.Ковальов, Ю.І.Стехін, Л.П.Преображенський тощо (та інші.). Праці цих вчених є основою становлення теоретичної бази дослідження.

Існує кілька напрямів у дослідженні виражальних засобів мови і мовлення (семіотичний, психолінгвістичний, лінгвістичний ).

На актуальність і необхідність підходу до аналізу художнього мовлення на лінгвістичній основі вказують ледве не всі філологи, які займалися питаннями лінгвостилістики (Л.В.Щерба, Г.О.Винокур, В.В.Виноградов, М.І.Кожина, В.П.Григор`єв та інші). На сучасному етапі розвитку лінгвостилістики необхідний комплексний підхід до дослідження літературно-художнього твору. Одиниці мови треба розглядати у зв`язку з їх виразними потенціями і описувати кожний рівень мови окремо.

Матеріалом дослідження стали художні твори К.Г.Паустовського, представлені у найбільш повному дев`ятитомному зібранні творів письменника. Добір мовних одиниць проводився методом суцільної вибірки за виданням: Паустовський К.Г. Собр.соч.: В 9-ти т. - М.: Худ. лит-ра, 1981-1986. Об`єкт дисертаційного дослідження - виражальні засоби різних рівнів системи мови, які використовує письменник у художніх творах.

Обрана тема дисертації пов`язана з науковими планами кафедри російської мови Херсонського державного педагогічного університету. Кафедрою розробляється тема "Інтегральне дослідження російської мови (у порівнянні з українською)".

Мета дослідження - комплексний лінгвостилістичний аналіз художніх текстів К.Г.Паустовського як структурно-смислової і естетичної єдності мовних елементів, виявити і описати виражальні засоби різних рівнів системи мови та прийоми їх реалізації у художній мові автора, а також визначити характерні риси ідиостилю письменника.

Завдання дослідження: 1) показати, наскільки глибоко і всебічно використовуються К.Г.Паустовським скарби російської мови; 2) визначити основні прийоми та методи авторського відбору мовного матеріалу та його творчої обробки; 3) з`ясувати, засоби яких мовних рівнів найбільш широко представлені у творах письменника і як вони творчо використовуються з метою створення виразності мови у відповідності до змісту твору, художнього смаку і майстерності автора; 4) прослідкувати прийоми використання автором мовних одиниць з виразною метою; 5)визначити функції експресивно використаних одиниць мовної системи.

Завдання, що поставлені у дисертації, вирішуються за допомогою стилістичного аналізу мовної структури творів, який передбачає рішення трьох основних питань: 1) що із мовленнєвих засобів загальнонародної мови відбирає письменник; 2) як ці мовленнєві засоби використовуються у творах; 3) з якою метою вони застосовуються у кожному конкретному випадку.

Характер поставлених завдань визначив вибір методів дослідження. У процесі роботи застосовувались індуктивно-дедуктивний метод, який передбачає спостереження, аналіз, класифікацію і подальший синтез тих явищ, що розглядаються; описовий метод; метод семантико-стилістичних спостережень, тобто спостережень над смисловими відтінками виражальних елементів, над поєднанням мовних одиниць різних рівнів; інтуїтивний метод (найпоширеніший при вивченні індивідуального мовлення і мовних прийомів), який полягає у визначенні експресії тих або інших прийомів і їх класифікації з точки зору суб`єктивної оцінки дослідника.

Наукова новизна дослідження полягає у тому, що творчість К.Г.Паустовського вперше зазнає комплексного лінгвостилістичного аналізу, який пов`язується з системним вивченням і описом особливостей використання цим письменником виразного потенціалу російської мови.

Дисертаційна робота є певним внеском у теорію та практику лінгвостилістики художньої літератури.

Теоретичне значення дисертації полягає у поглибленні наукового уявлення про виражальні можливості мовних одиниць різних рівнів. Розробка теми дисертації має певне значення для вирішення більш загальних питань функціональної стилістики. Художні функції досліджуваних одиниць різних рівнів мовної системи розширюють діапазон виражальних прийомів К.Г.Паустовського. Висновки можуть бути використані в узагальнюючих теоретичних дослідженнях з художнього мовлення, у розробці навчальних посібників з лінгвостилістики, лексикографії, культури мовлення.

У практичному плані результати проведеного аналізу сприятимуть більш глибокому осмисленню творчості К.Г.Паустовського, художнє мовлення якого досліджено недостатньо. Основні положення та висновки дисертації можуть застосовуватися для читання курсів культури мовлення, стилістики, для проведення спецсемінарів з лінгвостилістичного аналізу художнього тексту; у вузівській та шкільній практиці організації факультативів з культури російського мовлення та мови письменників.

Апробація роботи здійснювалась на звітних наукових конференціях в Херсонському державному педагогічному університеті, на обласних науково- практичних конференціях робітників освіти, а також пройшла під час викладання курсів російської мови, лінгвістичного аналізу тексту, культури мовлення.

Обсяг і структура роботи. Дисертація складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури (248 позицій). Загальний обсяг роботи - 178 сторінок.

2. Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовується вибір теми дисертації, її актуальність, аналізується ступінь її дослідження у лінгвістичній літературі, визначаються мета й завдання, розкриваються наукова новизна, теоретичне і практичне значення роботи, характеризуються матеріал і методи дослідження.

У першому розділі "Теоретичні основи дослідження мовних виражальних засобів у художньому тексті" мова йде про вивчення виражальних засобів художніх творів у теоретичній літературі.

Художній текст як самостійна комунікативна одиниця передбачає багатоаспектність підходів до його дослідження та вивчення. Особливу актуальність при дослідженні художніх текстів набувають проблеми, пов`язані з виявленням засобів та прийомів, які забезпечують створення внутрішньотекстової когезії, спостереження над функціонуванням одиниць різних мовних рівнів, дослідження смислової та естетичної насиченості різних елементів тексту та ін. До провідних належить напрям, який орієнтує інтереси дослідника на мову художніх творів як особливий вид мистецтва.

Мова у художньому тексті виконує особливу - естетичну - функцію, яка нашаровується на її головну - комунікативну. Естетична функція мови реалізується у різних мовних одиницях, які мають потенційні можливості впливати не тільки на розум, але й на почуття читача. Елементи усіх рівнів мови - невичерпне джерело виразності. Виразність реалізується за допомогою мовних одиниць, але одним одиницям вона властива і є невід`ємною частиною їх семантики, інші - набувають виразності у контексті у процесі актуалізації мовних засобів.

Усі мовні засоби, які сприяють виявленню імпліцитності і естетичного змісту художнього тексту, не випадкові, а являють собою систему. А.Ю.Мазилова [Мазилова А.Ю.: 1988] зазначає, що вони становлять дві групи: 1) ті, що пов`язані з якісною характеристикою мовних одиниць; 2) ті, що відбивають кількісні відношення у тексті. Такі засоби виділяються послідовно на усіх мовних рівнях. Якісні характеристики припускають використання парадигматичних відношень мовної системи. Ці характеристики виникають тоді, коли мовний факт може бути маркований у якомусь відношенні у порівнянні з нейтральною мовною нормою, коли мовна одиниця може бути відсутньою у системі мови і створюватися автором і коли мовна одиниця може одержати нове, переносне значення. Кількісні характеристики стосуються використання синтагматичних відношень у мові. Пов`язані вони з повторенням як самих мовних одиниць, так і їх лексичних і граматичних значень. Вони також проявляються на усіх рівнях мови.

У художньому творі будь-яке слово може стати виразним, здатним збільшити комунікативну значущість висловлювання за рахунок вираження суб`єктивної модальності, емоційної реакції на ситуацію всього висловлювання або його частини. Це досягається за допомогою спеціальних стилістичних прийомів. Виділення цих прийомів дає можливість проникнути в "механізми" художнього мовлення, наблизити його до більш повного і глибокого розуміння.

У другому розділі "Реалізація виражальних можливостей мовних засобів у художніх текстах К.Г.Паустовського" подається комплексний аналіз виражальних засобів прози К.Г.Паустовського, що реалізуються у художньому контексті та мають чітку авторську естетичну функцію, яка з`являється у мовних одиниць внаслідок різних прийомів їх художнього застосування.

У працях видатних лінгвістів (Л.Якубинського, О.М.Пешковського, В.М.Жирмунського, Г.О.Винокура та ін.) неодноразово підкреслювалось, що художнє мовлення треба аналізувати не тільки на рівні лексичних значень, але й на рівні значень фонетичних і граматичних. В основу цього дисертаційного дослідження покладена класифікація виражальних фактів художнього мовлення, розроблена В.П.Ковальовим [Ковальов В.П.: 1981].

У першому підрозділі "Фонетичні виражальні засоби як експлікатори специфіки мови героїв" відзначається, що фонетичні засоби відносяться до найбільш виразних фактів будь-якої мови. Вони несуть певну інформацію, яка посилює виразність усього твору.

Проза К.Г.Паустовського відрізняється своєрідним використанням таких фонетичних засобів, як наголос, інтонація, звуконаслідування, мелодика і паузація. Письменник мистецьки застосовує усе багатство звукової сторони російської мови, що дозволяє йому наділяти свої твори широкою гамою додаткових смислових відтінків, яскравою образністю і виразністю.

У реалізації комунікативного смислу речення велику роль відіграє логічний наголос, який акцентує увагу на головному його слові. Разом з тим логічний наголос суттєво впливає на інтонаційну структуру висловлювання. Функції логічного наголосу нерідко ускладнені художніми завданнями автора. Напр.: "Ну, а как вы и..." - спросила Нина и замолкла. "Что "и" ?" - Нина спросила совсем тихо: - Как же вы и... Татьяна Андреевна?" ("Дым отечества"). У наведеному прикладі логічним наголосом виділяється сполучник, який у значній мірі посилює виразність висловлювання, виконуючи при цьому характерологічну функцію.

Один з яскравих виражальних засобів фонетичного рівня у К.Г.Паустовського - мелодика і паузація, яка на письмі виділяється за допомогою пунктуаційних знаків. Стилістичне навантаження різних розділових знаків у творах письменника неоднакове. Улюбленим засобом є крапки, вони використовуються для вираження різного психологічного стану персонажів (радості, хвилювання тощо). Напр.: (Воронцова в смятении Раневскому): "Да… я забыла… Вы не знаете… завтра… какой будет спектакль?" ("Наш современник").

Виразність художньому мовленню письменника надає також вживання звуконаслідування (ономатопеї). За допомогою цього засобу автор передає звуки, які притаманні неживій природі або явищам природи: "А-а-ах! - закричал радостно и взволнованно ветер" ("Романтики"). Письменник використовує характерний для його художньої манери прийом, за допомогою якого він вводить у мову людини звуки, що властиві тваринам, птахам тощо, напр.: "Больная встретила доктора шипением, потом зловеще закричала, как птица: "Кви-кви! Кви-кви!" ("Блистающие облака").

До виражальних засобів фонетичного рівня відносяться і анатомо-фізиологічні й ситуативні недоліки мовлення (графони), які, як правило, відображають фонетичні, граматичні особливості говору, а також особливості просторічного походження. У залежності від причин, які породили відступ від норм вимови, їх можна об`єднати у дві групи: 1. Оказіональні графони, які передають настрій, емоційний стан у момент мовлення, вік людини; вони мають перехідний характер. Напр.: (мова діда): "Ну, тмины там какие-то советуют потреблять. Настой из шиповника" ("Стекольный мастер"). 2. Рекурентні графони, які відображають походження, освіту, соціальний стан діючих осіб, національність; ці графони мають постійний характер. Напр.:"…Небось бягут люди в Сибирь, за ряку Амур…" ("Австралиец со станции Пилево"). Графони допомагають читачеві "почути" мову героя твору, розкривають у його образі додаткові риси, роблять плід уявлення автора живим і реальним.

Звукове мовлення у творах письменника передається двома прийомами: за допомогою різних засобів графіки і описово, нерідко графічний спосіб супроводжується авторським коментарем. Виражальні засоби фонетичного рівня виконують у творах К.Г.Паустовського в основному зображальну і характерологічну функції.

У другому підрозділі "Художній потенціал мовних засобів лексико-семантичного рівня" говориться про те, що лексико-семантичний рівень є найбільш цікавим і продуктивним при лінгвостилістичному аналізі художнього тексту. Цей рівень відбиває індивідуальні особливості стилю, своєрідність художнього методу письменника.

Головне місце серед виражальних засобів лексико-семантичного рівня займає метафора. Механізм створення К.Г.Паустовським мовленнєвих метафор є предметом нашого дослідження.

За обсягом метафори можуть бути різні - від словосполучення до цілого твору. Їх стилістичні можливості пов`язані з тим, до якої частини мови належить слово, що вживається у переносному значенні, а також з кількістю слів, які складають метафору. Виділяються такі структурні типи метафор: прості, ускладнені і складні [Пустовіт Л.О.: 1979].

До простих метафор відносяться ті, у яких семантичне ядро складається із двох компонентів. Вони представляють собою мінімальний метафоричний контекст, необхідний для реалізації семантичних відношень переносної ознаки. Серед простих метафор виділяються такі структурні типи: "прикметник + іменник" - тоскливое небо ("На воде"), "дієслово + іменник" - жизнь вытекла ("Перстенек"), "іменник + іменник" (генітивна конструкція) - бормотание волн ("Блистающие облака"). Прості (двочленні) метафоричні сполучення вживаються з метою зробити розуміння основного, головного в предметі або явищі більш живим, розкрити ідею у найяскравішій образній формі.

В ускладнених метафоричних структурах відбувається розгорнення семантики одного або обох компонентів ядра. Часто метафорична структура ускладнюється завдяки означальній функції прислівників, які семантично залежать від обох компонентів ядра, а синтаксично - від метафоризуючого дієслова, напр.: "заунывно пел прибой" ("Повесть о жизни"). Завдяки вживанню ускладнених метафор відкриваються великі стилістичні можливості для створення оригінальних індивідуально-авторських метафоричних образів у текстах письменника.

Складні метафори формуються у тих випадках, коли один із компонентів семантичного ядра метафоризується двічі, тобто фактично входить до складу двох семантичних ядер. Напр., у вислові "горькая правда ужалит" ("Повесть о жизни") семантично і синтаксично головним компонентом є іменник, який метафоризується; прикметник "горькая" у цій конструкції структурно залежить від іменника і дієслова, виступаючи разом з ними у складі єдиного образу.

Для К.Г.Паустовського характерний прийом розгорнення первинної метафори, який достатньо широко представлений у творах автора. Елементом розвитку метафори можуть бути: 1) іменник у формі орудного відмінка: "стенами падал ливень" ("Где нашли золотое руно"); 2) прислівник: "задумчиво бродящие реки" ("Героический юго-восток"); 3) прикметник: "бронзовый день горел" ("Теория капитана Гернета"); 4) порівняння, а саме: а) орудний порівняння: "темнота накрывала город платком" ("Сардинки из Одьерна"); б) порівняльний зворот: "дни живут зимой, как нахлебники" ("Повесть о жизни"); в) порівняльне підрядне речення: "Сухой кашель курильщика эхо превратило в оглушительный звук канонады, будто от скал отскакивали полые ядра" ("Черное море").

Чимала для художнього мовлення роль антонімії, яка виражає одне з важливих семантичних відношень лексичних одиниць - їх протилежність. У сучасній лінгвостилістиці простежується тенденція до вивчення антонімічних відношень між словами у мовленнєвому плані, зокрема на матеріалі художніх творів.

Вживання антонімів у художньому мовленні багато мовознавців пов`язують в основному з антитезою, яка підкреслює якусь думку шляхом протиставлення. У творчості К.Г.Паустовського антоніми продуктивно вживаються перш за все саме в антитезі. Введені в антитезу антоніми яскравіше виявляють свою суть, що, природно, робить їх у виразному плані значущими, отже, такими, які у більшій мірі концентрують свої експресивні можливості для створення образу. Антитеза дозволяє автору більш гостро підкреслити несумісність явищ, наявність діаметрально протилежних якостей, ознак, розкрити діалектичне протиріччя оточуючого середовища. У прозі К.Г.Паустовського антитеза виступає засобом контрастної характеристики, напр.: "Вы, видать, сытая, а я голодный, как пустая бочка" ("Повесть о жизни"). За допомогою антитези автор передає чергування протилежних дій, станів, перехід з одного стану в інший, напр.: "Потоки света то меркли, то разгорались" ("Кордон 273"); намагається лаконічно висловити думку, і його висловлювання іноді звучать як афоризми: "Поэтому старайтесь держать голову в холоде, а сердце в тепле" ("Повесть о жизни"). Типовим для художньої прози К.Г.Паустовського є прийом паралельного вживання антонімічних пар: "… я покажу тебе страну, где все делается для того, чтобы у людей было в будущем поменьше горя и побольше счастья" ("Австралиец со станции Пилево"), який дозволяє рельєфно охарактеризувати предмет, явище дійсності, показати наявність контрастних ознак у самій природі речей.

Для творчої манери письменника характерні також індивідуально-авторські антоніми, які мають більшу семантичну точність і виразність у порівнянні з мовними, напр.: "жизнь каждого - безвестного и великого, безграмотного и утонченного - всегда таит саднящую тоску о другом более радостном существовании" ("Романтики").

До антитези близький оксюморон - сполучення несполучуваного. Такі слова, що мають несумісні у звичайному мовленні семантичні елементи, у художньому тексті сполучаються як взаємопроникні протилежності і дають художнє зображення людини, предмета, явища дійсності в їх внутрішніх протиріччях. Напр.: "Веселое отчаяние охватило нас…" ("Северная повесть"). У застосуванні оксюморона найповніше розкривається та дивовижна двоїстість, в якій полягає привабливість художньої прози К.Г.Паустовського.

У роботі над художнім текстом письменник часто використовує різні типи синонімів: семантичні, стилістичні, семантико-стилістичні, а іноді він створює і індивідуально-авторські, удаючись до зближення семантично несинонімічних слів.

Найчастіше у художньому мовленні К.Г.Паустовського вживаються стилістичні синоніми і служать вони для більш точної характеристики явищ дійсності, персонажів, для передачі оцінки, відношення автора до зображуваного, напр.: "Каждый год умирали от лихорадки соседи и издыхали буйволы" ("Повесть о жизни").Семантичні синоніми письменник використовує в основному для більш точної передачі думки, тобто вони виконують комунікативну функцію, напр.: "…такая задушевная была, такая сердечная" ("Молитва мадам Бовэ"). Значно рідше вживаються автором семантико-стилістичні синоніми. Експресивне навантаження їх виразно сприймається в тексті, де вони поєднують свої властивості і функції, напр.: "Когда я пишу самый маленький рассказ, то все равно работаю над ним, как землекоп, как грабарь" ("Время больших ожиданий").

Характерною рисою художньої творчості К.Г.Паустовського є створення індивідуально-авторських синонімів: "Сырой человек, неспелый, - сказал, помолчав, старик" ("Колотый сахар"). Вони уточнюють, доповнюють наші уявлення про персонажі, предмети, явища дійсності, яскраво і різнобічно характеризують їх.

Дослідження показало, що використання синонімів у складі особливих компонентів тексту є характерним стилістичним прийомом у творчості К.Г.Паустовського. Про це свідчить не тільки велика кількість синонімів, але й різноманітність функцій, які вони виконують у художньому контексті. Серед них виділяються: 1) функція уточнення, підкреслювання, посилення якості, наприклад: "Во всякое время года там бывают сильные проливные дожди" ("Колхида"); 2) характерологічна функція, причому іноді вживаються слова-підсилювачі "такий", "який", "все", "самий", наприклад: "Так разлучает нас жизнь с самыми близкими, самыми родными людьми" ("Повесть о жизни"); 3) функція текстоутворення, коли синоніми вживаються як елементи, що скріплюють репліки, і одночасно служать засобом мовленнєвої характеристики учасників діалогу, напр.: "- Ну вот, - сказал капитан старику, - вылезай. Приехали." - "Да куда же я слезу? - удивился старик. - Тут же будет с головой. Я же могу утопиться!" - "А мне что? Сам напросился. Ну! - крикнул капитан. - Вытряхивайся, а то крикну матросам скинуть тебя в воду!" ("Далекие годы"). Проведене дослідження доводить, що один із проявів художньої майстерності К.Г.Паустовського - вміння ненав`язливо представити різні засоби словесної передачі одного і того ж змісту, яке досягається за рахунок широкого використання синонімів, які поряд з іншими компонентами тексту служать важливим засобом створення виразності.

У підрозділі 3 "Актуалізація фразеологічних одиниць у мові художніх текстів К.Г.Паустовського" відзначається, що фразеологізм так само, як і слово, є першоелементом художнього твору. Фразеологізми є виражальним засобом не тільки самі по собі, але й завдяки своїй спроможності активізуватися у мовленні.

У творах К.Г.Паустовського достатньо широко представлені фразеологічні звороти, введені до контексту без усяких змін, що вже само по собі вносить у текст експресію, напр.: "Ленивые торговцы заглядывали в двери, скалили зубы" ("Романтики"). При цьому письменнику притаманно насичення фразеологізмами мови окремих персонажів, що служить яскравим характерологічним прийомом: "Шпана! Всех засажу! Вы у меня сухими из воды не выйдете! Зарубите у себя на носу!" ("Повесть о жизни"). Нерідко з метою підсилення експресії письменник створює з фразеологізмів синонімічні ряди: "Иванов шел на-пропалую и играл ва-банк" ("Повесть о жизни").

Фразеологічні одиниці виявляють здатність до активного варіювання.У К.Г.Паустовського нерідкі випадки смислової трансформації фразеологізмів, яка будується на міжрівневій фразеологічній омонімії: "Они далеко пойдут, эти молодые люди, - прямо в арестантские роты" ("Романтики") (слово у вільному значенні "пойдут" може взагалі пропускатися) або відбувається за допомогою прийому метафоризації фразеологічних одиниць: "Поэзия взяла меня за горло" ("Повесть о жизни") (семантичний тип - "неживому живе"). Серед структурних перетворень фразеологізмів у текстах письменника можна виділити такі прийоми: 1) заміна окремих компонентів фразеологізмів їх стилістичними варіантами із загальним лексичним значенням, напр.: "Мы тоже не лыком сметаны" ("Блистающие облака"), особливо ефективна заміна нейтрального компонента емоційно-стильовим варіатором, що дозволяє автору висловлювати своє відношення до зображуваного, напр.: "Бьются те жинки, как рыба об землю, чтобы якось прожить, прокормиться" ("Повесть о жизни"); 2) експліціювання фразеологізмів, коли поширюючі слова, які поясняють один із компонентів фразеологізму, вносять додатковий смисл у його семантику, напр.: "Щедрин тянул свою кадетскую профессорскую канитель" ("Повесть о жизни"); 3) еліптування фразеологізмів, напр.: "Это, милые, днем с огнем не сыскать, чтобы душа в душу" ("Романтики") ( пор.: "жить душа в душу"), що дозволяє автору більш точно відтворити особливості усного діалогічного мовлення своїх героїв; 4) контамінація фразеологізмів, напр.: "И делая исключения для отца и матери, Яша постепенно преисполнялся презрением к взрослым, заваривавшим кашу, которой они не в силах расхлебать" ("Повесть о жизни") (пор.:"заваривать кашу" и "расхлебывать кашу"), коли у контексті використовуються різні фразеологізми, які мають спільні компоненти, що створює двуплановість сприйняття.

Ефективним прийомом художнього використання фразеологізмів у творах К.Г.Паустовського є зміна їх граматичної структури, де можна виділити такі прийоми: 1) інверсія фразеологізму: "Но не бывает, должно быть, добра без худа" ("Повесть о жизни") (пор.: "нет худа без добра"); 2) створення за аналогією з загальномовним індивідуально-авторського варіанту фразеологічного звороту, причому автор може вживати структуру, а іноді й окремі компоненти загальномовного фразеологізму: "С писателями жить - по-писательски выть" ("Повесть о жизни") (пор.: "с волками жить - по-волчьи выть").

У творах К.Г.Паустовського спостерігається складна трансформація загальновідомих фразеологічних зворотів, коли один фразеологізм оновлюється кількома індивідуально-авторськими прийомами одночасно. При цьому нерідко структурна трансформація супроводжується семантичною, напр.: "Но, в общем, я хлебнул одиночества, темноты и холода" ("Письма"), де автор оновлює фразеологізм не тільки шляхом заміни компонента (пор.: "хлебнуть горя"), але й поширює фразеологічний зворот введенням однорідних членів речення.

Слід відзначити, що функціональна роль фразеологізмів подібна до тої, яка притаманна слову, але у вживанні фразеологізмів переважає емотивна, експресивно-стилістична функція, виконуючи яку фразеологізми лаконізують мовлення, типізують факти і явища.

У четвертому підрозділі "Експресивно-стилістична маркованість новоутворень К.Г.Паустовського" підкреслюється, що словотворча система російської літературної мови має багаті стилістичні можливості. Тому у процесі вивчення виражальної сторони мови художнього твору необхідно враховувати стилістичні функції словотворчих морфем, а також ступінь участі письменника у створенні нових слів.

Головним прийомом вживання словотворчих ресурсів у художньому мовленні К.Г.Паустовського є створення індивідуально-авторських новоутворень за допомогою всіх відомих способів словотвору, характерних для російської мови. Техніка їх створення переслідує мету появи таких експресивних слів з актуалізованою внутрішньою формою, які зосереджують на собі увагу.

Найпродуктивнішими у творах письменника є морфологічні новоутворення. Особливу групу серед них становлять слова, створені способом словоскладання, який має великі стилістичні можливості, бо складні слова більш ємкі та естетично значущі. Нами виділені такі граматичні групи складних слів: 1) прикметники, створені шляхом складання з опорним компонентом, що дорівнює самостійному слову: "ярко-ярко-красное" ("Письма"), "настороженно-любезен" ("Повесть о жизни"); 2) іменники, одним із компонентів яких є прикладка: "кот-железнодорожник" ("Повесть о жизни"). Достатньо широко у художніх текстах К.Г.Паустовського подані афіксальні новоутворення. Найчастіше письменник створює слова, користуючись різними суфіксами (із значенням особи, якості, суб`єктивної оцінки і ін.), які у сполученні з твірними основами містять у собі достатньо інформації комунікативного і естетичного характеру, що дозволяє широко вживати суфіксальні новоутворення з виразною метою, напр.: "глупство" ("Повесть о жизни"), "джентльменистый" ("Письма"). Значно рідше зустрічаються інші типи афіксальних новоутворень, що, в принципі, відповідає і ступеню розповсюдженості таких новоутворень у російській мові, напр.: "излодырничавшиеся" ("Письма") - "лодырничать" (префіксально-суфіксально-постфіксальний спосіб). Високим ступенем виразності у творах письменника володіють віддієслівні іменники чоловічого і жіночого роду з нульовим афіксом: "Весь день стоит страшный шип от кошачьих драк" ("Письма").

Цікавим є і морфолого-синтаксичний спосіб утворення нових слів. У К.Г.Паустовського простежується прийом контекстуальної субстантивації. Найактивніше відбувається поповнення класу іменників, напр.: "Неприятное осталось позади, а сейчас начнется удивительное и веселое…" ("Северная повесть").

У текстах К.Г.Паустовського спостерігається також прийом етимологічного обігравання власних імен, напр.: "… а я доложу товарищу Огневому. - Пожалуйста! - ответил я вызывающе. - Докладывайте хоть Огневому, хоть Тлеющему, хоть Чадящему" ("Повесть о жизни").

У п`ятому підрозділі "Стилістичний ефект виражальних засобів морфологічного рівня" звертається увага на те, що стилістичний ефект на морфологічному рівні створюється за рахунок такого явища, як транспозиція. Для художніх текстів К.Г.Паустовського характерна транспозиція неживих іменників до розряду живих (прийом уособлення). Причому письменник уособлює не тільки явища природи, конкретні предмети, але й абстрактні поняття, як-то: "Смерть забыла ко мне дорогу" ("Телеграмма"). Яскравий стилістичний прийом художньої прози письменника - вживання форм множини власних імен, які є найменуванням окремих осіб або явищ і завдяки цьому використовуються перш за все в однині, напр.: "Если мы хотим, чтобы у нас были новые Горькие, Маяковские, Толстые и Чеховы, то нельзя ограничиваться призывом: "Будьте как Горький! Будьте как Маяковский!" ("Большие надежды"). Вживання форм множини викликає більш живе і конкретне уявлення у порівнянні із загальними гіперонімами. Характерним для художнього мовлення письменника є вживання форм однини загальних іменників у збірному і узагальненому значеннях, напр.: "Вшивый тыл ждал бани, как чуда" ("Повесть о жизни").

З метою посилення виразності автор використовує і категорію числа займенників. Так, спостерігається прийом заміни звертання у множині формою однини і навпаки, який відтворює зміну характеру особистих відношень персонажів: "А ты в Петергофе небось будешь? - спросила Катя, переходя на "ты", - это означало, что Щедрин признан своим человеком" ("Северная повесть").

Отже, у творах К.Г.Паустовського граматичні форми виконують різні стилістичні функції: характерологічну (у розмовному мовленні персонажів), образної конкретизації (у різного роду уособленнях), зображальну (при передачі відношень між людьми, їх соціального стану).

У підрозділі 6 "Виражальні засоби синтаксичного рівня" відзначається, що в деяких випадках синтаксис виконує роль не другорядного, а іноді навіть головного зображального засобу. Для творчої манери зображення дійсності і стилю К.Г.Паустовського характерними є речення з однорідними членами, вставними компонентами і конструкціями, прийом лексико-синтаксичного повтору.

Категорія синтаксичної однорідності у мові творів письменника відрізняється великою стилістичною виразністю. Портретна характеристика персонажів заснована у письменника на нагнітанні ряду однорідних членів одного тематичного класу. Причому ряд однорідних членів речення можуть супроводжувати епітети, що прикрашають і оживляють розповідь, вносять в неї достатньо яскраву виразність. Іноді однорідний ряд складається з таких компонентів, які виявляють собою не тільки перелічення, але одночасно й характеристику осіб, напр.: "Поэтому-то я с одинаковым волнением смотрел на остриженного по-кучерски Алексея Толстого, на взъерошенного Ивана Шмелева, похожего на землемера, на тишайшего Зайцева и на ледяного Бунина, читавшего глухим голосом рассказ "Пальма" ("Повесть о жизни"). Конструкції з однорідними членами незамінні також у пейзажних змалюваннях: "Ослепительное утро и прозрачный ветер переливались в листве деревьев" ("Колхида"), де підбір епітетів до однородних членів створює барвистість і емоційність опису. При передачі подій епохи К.Г.Паустовський застосовує, як правило, прийом градації, що створює ефект неминучості, напр.: "Я напропалую жил бессонной газетной жизнью среди крупных и малых событий, сенсаций, диспутов, массовых революционных действий на площадях, демонстраций…" ("Повесть о жизни). За допомогою однорідних членів одного семантичного поля створюються повні, всеохоплюючі характеристики зображуваних осіб, предметів або явищ дійсності, що підлягають опису.

Особливий інтерес уявляють сполучення однорідних членів речення, різнопланових за семантикою, коли одночасно реалізуються узуальне й індивідуальне-авторське переносне значення слів. Спостереження за їх використанням дозволили виділити дві групи таких конструкцій: 1) речення з однорідними членами, які входять у різні тематичні ряди, але мають якусь загальну ознаку, напр.: "Пахло сосной и мокрыми палубами" ("Романтики"); 2) речення з однорідними членами, які входять до різних тематичних рядів, не об`єднаних одною загальною ознакою (механізм прийому: абстрактні іменники сполучаються з конкретними, тобто стикаються слова з абсолютно або частково різною семантикою), напр.: "В Италии никогда не перестанут созревать апельсины и художники" ("Орест Кипренский”). Запровадження у тексті однорідних членів різнопланового характеру засновано у К.Г.Паустовського на сполученні "однорідних неоднорідностей", які викликають комічний ефект або надають опису ліричності, емоційності. Завдяки використанню однорідних членів різного семантичного плану досягається виразність викладу.

Певною виразністю володіють вставні компоненти, які у реченні передають модальне значення: 1) достовірності/недостовірності повідомлення: "Ночь тянется медленно: кажется, ей не будет конца" ("Мещорская сторона"); 2) емоційної оцінки: "К сожалению, я не умею разговаривать с людьми, - ответил смущенный Гарт" ("Черное море"); 3) оцінки звичайності повідомлюваного: "Жизнь, в общем, не задалась" ("Повесть о жизни"); 4) джерела сповіщання: "Всем известно, что раз рыболову не везет, то рано или поздно с ним случится такая хорошая неудача" ("Мещорская сторона"); 5) оцінки способу оформлення думки: "Иначе говоря, если эти наблюдения перенести из записной книжки в ткань живой прозы, то почти всегда они будут терять свою выразительность" ("Золотая роза"); 6) визначення місця повідомлення серед інших: "Со мной… рыболовные принадлежности: удочки, донки, переметы, жерлицы и, самое главное, банка с червяками-подлистниками" ("Мещорская сторона") та ін. Вставні компоненти різних типів індивідуалізують невласно-пряме і пряме мовлення персонажів, посилюють модальний план та виразність всієї структури речення, виступають як функціонально-прагматичний засіб.

Особливе місце у ряді засобів експресивного синтаксису займають вставні конструкції, які справляють враження незапланованих, а це сприяє їх актуалізації. За допомогою вставних речень виражається емоційно-експресивна оцінка або самого автора, або дійових осіб розповіді, тим самим складається ілюзія однієї із так званих "ситуацій контрасту", що посилює вплив художнього тексту на читача.

К.Г.Паустовський вживає у вигляді вставних такі синтаксичні одиниці, які виступають у мовленні перш за все у звичайних синтаксичних зв`язках зі словами основного контексту, граматичні зв`язки у такому вживанні не зникають, але послаблюються. Письменник вільно перетворює у вставні цілі речення, з`єднані всіма відомими видами синтаксичного зв`язку. Так, спостерігаються випадки вставного вживання елементів, поєднаних сурядним зв`язком: " На чердаке во множестве жили (или, вернее, спали вниз головой) летучие мыши" ("Повесть о жизни"), які виконують функцію уточнення, конкретизації основного змісту. Особливо легко автор перетворює у вставні приєднальні речення, що є додатковими судженнями, посилюючи суб`єктивну модальність фрази в цілому, напр.: "Я был тогда уверен (да, пожалуй и сейчас готов согласиться с этим), что из всех осенних времен, пережитых мною, одесская осень была одной из самых лучезарных" ("Повесть о жизни"). Приєднальний характер мають і безсполучникові "міжфразові" вставні речення, напр.: "Через несколько дней новый наш директор, …, лысый, низенький и круглый, с головой, будто смазанной маслом (за это ему дали прозвище "Маслобой") остановил меня в коридоре…" ("Повесть о жизни").

Досить часто у К.Г.Паустовского вставний характер одержують одиниці, які поєднані з головним реченням підрядним зв`язком, напр.: "Я не могу этого объяснить, но закаты казались мне похожими на взрывы вдохновенья, (если бы оно могло приобрести видимую форму)" ("Повесть о жизни"), при цьому створюється щось подібне до чергування, поглиблення видо-часових форм і посилення ними модальності фрази.

Серед різних фігур експресивного синтаксису звертає на себе увагу лексико-семантичний повтор, який є характерним стилістичним засобом у творах К.Г.Паустовського, де виконує важливу експресивну роль.

У творах письменника найчастотніші повтори слів. Причому повторюються різні члени речення (підмет і присудок, підмет і додаток і ін.): "Радость подлинного писателя - это радость проводника по прекрасному…"("Радость творчества"). Завдяки прийому повтору слово, поставлене в акцентну позицію, логічно виділяється як смислова домінанта усієї фрази.

Для творчої манери К.Г.Паустовського характерно вживання повторюваних слів у різних типах складного речення, наприклад, у складносурядному реченні: "Город был сжат кольцом, и также были сжаты мои мысли" ("Московское лето"), де повтор немов би цементує це речення. Слід зазначити, що складне речення із повторами відрізняється більшою виразністю. Якщо повторювані слова знаходяться на межі частин складного речення, то можна говорити про композиційний стик слів. Він загострює увагу на повторюваному слові, пор.: "Он носил в себе как бы сконцентрированную до последней степени тоску обездоленного люда, и тоска эта лишала его дара слова" ("Жизнь на клеенке"). Прийом повтору у письменника часто охоплює досить великі відрізки тексту, де дія вільно переходить за межі одного речення або навіть кількох абзаців.

У сьомому підрозділі "Стилістичний експеримент при вивченні мови творів К.Г.Паустовського" зроблено висновок, що індивідуально-художній стиль письменника відзначається художньо-естетичною виправданістю усіх використовуваних виражальних засобів різних рівнів мовної системи. Для творчої манери К.Г.Паустовського характерним є створення індивідуально-авторських метафор, використання ключових слів, різних синтаксичних конструкцій. Стилістичний експеримент запропоновано як метод при вивченні мови художніх творів.

У висновках подаються основні результати проведеного дослідження. У дисертації наведене своєрідне вирішення наукової проблеми системного вивчення різнорівневих мовних одиниць та їх виражальних можливостей у художньому тексті. Лінгвостилістичний аналіз творів К.Г.Паустовського доводить, що у художньому тексті любе слово може стати виразним, здатним збільшити прагматичний потенціал висловлювання, і досягається це за допомогою спеціальних стилістичних прийомів. К.Г.Паустовський найчастіше звертається до виразності, яка створюється мовними засобами, безпосередньо пов`язаними з предметною семантикою, і виявляється в лексико-семантичних категоріях. За лексико-семантичним рівнем за ступенем продуктивності виступають засоби фразеологічного рівня та словотвору. Найменш поширені засоби фонетичного, морфологічного та синтаксичного рівнів.

На фонетичному рівні виразність художній мові К.Г.Паустовського надає використання таких виражальних засобів, як логічний та емфатичний наголос, мелодика і паузація, ономатопея, анатомо-фізиологічні й ситуативні недоліки мовлення (графони), які виконують у текстах письменника в основному зображальну та характерологічну функції.

На лексико-семантичному рівні специфічними для письменника прийомами створення виразності є: 1) створення різних типів метафор; 2) використання антонімів у функції антитези; 3) створення індивідуально-авторських антонімів; 4) оксюморон; 5) використання різних типів синонімів; 6) контактне та неконтактне розташування синонімів; 7) створення контекстуальних синонімів.

На фразеологічному рівні виразність досягається за допомогою використання фразеологізмів без зміни семантики та структури; авторської та складної трансформації фразеологізмів, а саме: 1) смислової трансформації фразеологізмів, яка побудована на міжрівневій фразеологічній омонімії; 2) структурної трансформації: а) заміни компонентів фразеологізмів стилістичними варіантами, б) експліціювання фразеологізмів, в) еліптування фразеологізмів, г) контамінації фразеологічних одиниць; 3) зміни граматичної структури фразеологізмів: а) інверсії, б) створення за аналогією індивідуально-авторського варіанту фразеологічного звороту. У вживанні фразеологізмів переважає емотивна, експресивно-стилістична функція.

На словотворчому рівні аналізуються прийоми створення індивідуально-авторських новоутворень. Найпродуктивнішими у художніх текстах К.Г.Паустовського є морфологічні новоутворення, серед яких особливу групу становлять слова, створені способом словоскладання та афіксальним способом. Характерними в плані виразності є художня етимологізація і контекстуальна субстантивація. У творах письменника спостерігається також прийом етимологічного обігравання власних імен. Автор активізує стилістичні можливості різних способів словотворення з метою створення експресивних слів, слів з актуалізованою внутрішньою формою.

Стилістичний ефект на морфологічному рівні створюється за рахунок транспозиції неживих іменників до розряду живих та обігравання граматичних форм, а саме: 1) вживання форм множини власних імен, які використовуються в однині; 2) використання форм множини власних імен у значенні загальних; 3) вживання форм однини загальних іменників у збірному і узагальненому значеннях; 4) заміна звертання у множині формою однини займенників. Морфологічні засоби виконують різні стилістичні функції, а саме: характерологічну, образної конкретизації, зображальну.

На синтаксичному рівні проаналізовані прийоми використання однорідних членів речення одного семантичного плану та тих, які входять у різні тематичні ряди (у тексті такі конструкції виконують описову, характерологічну та функцію створення комічного ефекту або надають опису ліричності); лексико-синтаксичного повтору, який вживається для нарощування переконаності висловлювання, сприяє логічному підкресленню понять, що впливають на читача, посилює предикативність всього висловлювання, особливо повтор на композиційному стикуванні; речень зі вставними компонентами, що виступають як функціонально-прагматичний засіб, і вставними конструкціями, які виконують функцію роз`яснення, уточнення основної частини тексту.

Дослідження мови художніх творів К.Г.Паустовського доводить, що виразність на рівні мови є здібність слів, граматичних форм і структур слугувати засобом виразності на рівні художнього мовлення.

Список опублікованих праць за темою дисертації

Гладкова Р.Я. Художественное использование фразеологизмов в произведениях К.Г. Паустовского // Проблемы анализа текста: Сб-к научных статей. - Харьков: ХГПУ им.Г.С.Сковороды, 1994. - С. 15-18.

Гладкова Р.Я. Однородные члены предложения как единицы экспрессивного синтаксиса (на материале произведений К.Г. Паустовского) // Филологический анализ. Теория, методика, практика: Межрегиональный сборник научных статей. - В.6. - Харьков - Херсон: ХГПУ им.Г.С.Сковороды, ХГПИ им.Н.К.Крупской, 1994. - С. 140-141.

Гладкова Р.Я. Выразительные возможности словообразовательных средств в художественной речи К.Г. Паустовского // Сучасні аспекти педагогічного процесу: Збірник наукових статей. - В.І. - Херсон: ХДПІ ім.Н.К.Крупської, 1995. - С. 74-77.

Гладкова Р.Я. Грамматическая структура метафор (на материале произведений К.Г.Паустовского) // Південний архів (філологічні науки): Збірник наукових праць. - Вип. III-IV. - Херсон: Айлант, 1999. - С. 80-85.

Гладкова Р.Я. Выразительная значимость морфологических средств языка в художественной прозе К.Г. Паустовского // Південний архів (філологічні науки): Збірник наукових праць. - Вип. V. - Херсон: OLDI, 1999. - С.112-118.

Гладкова Р.Я. Вставные конструкции как единицы экспрессивного синтаксиса (на материале произведений К.Г. Паустовского) // Південний архів (філологічні науки): Збірник наукових праць. - Вип. V-VI. - Херсон: Айлант, 1999. - С. 113-117.

Гладкова Р.Я. Художественный текст как объект лингвостилистики // Педагогічні науки: Збірник наукових праць. - Вип. XVI. - Херсон: Айлант, 2000. - С. 230-234.

Анотація

Гладкова Р.Я. Виражальні можливості різнорівневих мовних одиниць у художніх творах К.Г.Паустовського. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.02 - російська мова. - Дніпропетровський національний університет, Дніпропетровськ, 2001.

У дисертаційному дослідженні здійснена спроба комплексного опису мовних виражальних засобів прози К.Г.Паустовського як проявів мови, що реалізуються у художньому контексті і мають чітку авторську естетичну функцію, яка ускладнює функцію комунікативну і виникає у фактів мови внаслідок різних прийомів їх художнього застосування.

Лінгвостилістичний аналіз творів К.Г.Паустовського дозволив виділити виражальні можливості одиниць різних рівнів мови, прийоми їх використання та особливості їх функціонування у художньому творі. У процесі дослідження виявлені й функції експресивно використаних мовних одиниць.

Матеріал та результати дисертаційного дослідження можуть бути використані для подальшої розробки теми вивчення виражальних можливостей різнорівневих мовних одиниць у художньому тексті.

Ключові слова: актуалізація, виразність, виражальні засоби мови, лінгвостилістичний аналіз, стилістичний прийом, стилістична функція, художній текст, експресія, емоційність.

Аннотация

Гладкова Р.Я. Выразительные возможности разноуровневых языковых единиц в художественных произведениях К.Г.Паустовского. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.02 - русский язык. - Днепропетровский национальный университет, Днепропетровск, 2001.

Диссертационная работа посвящена актуальной проблеме филологической науки - проблеме художественной речи.

Работа представляет собой лингвостилистический анализ художественных текстов К.Г.Паустовского как структурно-смысловой и эстетической общности языковых элементов.

Содержание дисертации определяется ее целью и задачами. Работа состоит из введения, двух глав, выводов, списка использованной литературы и источников. Общий объем диссертации - 178 страниц.

Материалом исследования являются художественные произведения К.Г.Паустовского, представленные в наиболее полном девятитомном собрании сочинений писателя. Подбор выразительных языковых единиц проводился методом сплошной выборки (проанализировано более 7000 выразительных фактов языка).

В диссертационном исследовании осуществлена попытка комплексного описания языковых выразительных средств прозы К.Г.Паустовского как проявлений языка, реализуемых в художественном контексте и обладающих отчетливой эстетической функцией, которая осложняет функцию коммуникативную и возникает у фактов языка в результате разных приемов их художественного применения.

Творчество К.Г.Паустовского впервые подвергается языковедческому анализу, который связан с системным изучением и описанием особенностей использования этим писателем выразительного потенциала русского языка.

Поуровневый лингвостилистический анализ художественных текстов К.Г.Паустовского позволил определить выразительные возможности единиц разных уровней языка, приемы их использования и особенности функционирования в речи.

К.Г.Паустовский чаще всего прибегает к экспрессивности, создаваемой языковыми средствами, которые непосредственно связаны с семантикой и проявляются в лексико-семантических категориях (антонимах, синонимах, омонимах, тропах).

За лексико-семантическим уровнем по степени продуктивности следует использование языковых фактов фразеологического и словообразовательного уровней. Менее продуктивны в этом плане фонетический, морфологический и синтаксический уровни, прежде всего в силу абстрактности и устойчивости их категорий.

Приемы введения в художественный текст и усложненного применения того или иного выразительного средства достаточно разнообразны и обусловлены его языковой спецификой.

В процессе исследования выяснены и функции экспрессивно употребляемых единиц. При этом установлено, что отдельным языковым фактам не соответствуют какие-либо строго определенные художественные функции, некоторым же характерна склонность к определенной функциональной специализации. В то же время различные средства выразительности (в том числе и разных языковых уровней) могут выполнять одинаковую функцию.

Исследование идиостиля К.Г.Паустовского доказывает, что языковые элементы всех уровней системы языка - неисчерпаемый источник выразительности. Создать чудесную поэтическую прозу из самого простого неизысканного словесного материала - таково стремление писателя в его работе над словом.