Ономастичний простір українських чарівних казок (у зіставленні з російськими казками)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Одеський державний університет

ім. І. І. Мечникова

УДК [808.3 + 808.2] - 313.1:398.21

Ономастичний простір українських чарівних казок

(у зіставленні з російськими казками)

Спеціальність 10.02.01 - українська мова

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Порпуліт Олена Олександрівна

Одеса - 2000

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Одеському державному університеті ім. І. І. Мечникова

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор Карпенко Юрій Олександрович, Одеський державний університет ім. І. І. Мечникова, завідувач кафедри української мови

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор Горпинич Володимир Олександрович, Дніпропетровський державний університет професор кафедри української мови

кандидат філологічних наук, професор Боєва Евеліна Володимирівна, Південноукраїнський педагогічний університет ім.К.Д.Ушинського, доцент кафедри української мови та літератури

Провідна установа: Чернівецький державний університет ім. Ю. Федьковича, кафедра сучасної української мови

Захист відбудеться 30 червня 2000 року о 13.30 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради, шифр К 41.051.02 в Одеському державному університеті ім. І. І. Мечникова (65058, м. Одеса, Французький бульвар, 24/26, ауд. 91).

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці Одеського державного університету ім. І. І. Мечникова (65057, м. Одеса, вул. Преображенська, 24).

Автореферат розіслано 29 травня 2000 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Черноіваненко Є. М.

АНОТАЦІЯ

Порпуліт О.О. Ономастичний простір українських чарівних казок (у зіставленні з російськими казками). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.01 - українська мова. Одеський державний університет імені І.І. Мечникова, Одеса, 2000.

Дисертація присвячена вивченню кількісного й якісного складу, функціональних особливостей українських фольклорних імен, засвідчених чарівними казками (у зіставленні з російськими).Визначено точні чи ймовірні етимології "темних" фольклорних онімів, проаналізовано проміжне положення частини казкових імен між категоріями власних і загальних назв, з'ясовано сутність і вторинність християнських імен у поетичній структурі казкового тексту. онім фольклор казка

У процесі дослідження у фольклорній системі називання українців і росіян виявлено можливі сліди спільної пракультури і давніх міфологічних вірувань, а також відображення національних особливостей бачення навколишнього світу, життя, побуту, традицій двох народів.Наші спостереження засвідчують ліпше збереження язичництва в онімії російських чарівних казок і більшу християнізацію українських чарівних казок, що є незалежним свідченням ранішої християнізації України, ніж Росії.

АННОТАЦИЯ

Порпулит Е.А. Ономастическое пространство украинских волшебных сказок (в сопоставлении с русскими сказками). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.01 - украинский язык. Одесский государственный университет имени И.И.Мечникова, Одесса, 2000.

Диссертация посвящена изучению количественного и качественного состава, функциональных особенностей украинских фольклорных имен, выявленных на материалах волшебных сказок (в сопоставлении с русскими). Сказочный ономастикон включает в себя имена, чрезвычайно разнообразные с точки зрения их происхождения. В общем они укладываются в схему, состоящую из трех генетически различных компонентов: 1) языческие онимы, имена основных сказочных персонажей, восходящие к языческим мифам и соотносимые в сознании носителей языка с представлением о практически уникальном, единичном феномене; 2) христианские онимы, имена сакральных сказочных персонажей библейского и литургического происхождения, которые в ономастическом пространстве украинских и русских волшебных сказок составляют более позднее напластование; 3) "антихристианские", чаще всего опять-таки языческие онимы, но неславянского происхождения, проникшие в славянскую народную среду вместе с христианством или иными путями.

С помощью статистических данных в диссертации показаны следы процесса вытеснения, т.е. христианизации исконной ономастики, принадлежащей традиционной языковой парадигме, на периферию языковой модели мира, в результате чего складывается определенный баланс сил двух ономастических ( и мировоззренческих) систем, что привело к образованию единой - и вполне органической системы, которую принято называть двоеверием. В исследовании обращено внимание на то, что не подверглись христианизации и сохранились без изменений исключительно сказочные мифонимы, ср.укр. Змій Горинич, Баба-Яга, Кощій Безсмертний и др. Названные персонажи образуют ядро волшебного сказочного повествования, вокруг них ведется фольклорный рассказ, т.е. они выступают своего рода онимичным центром волшебной сказки.

Христианские имена непосредственно не были связаны с характером самих образов и, следовательно, не мотивировались содержанием сказки, их поэтической структурой. Поэтому, как правило, каноническое имя сопровождается в тексте сказки прозвищем, раскрывающим отдельные признаки героя, фиксирующим происходящие с ним события. Прозвище в форме неканонического имени, таким образом, семантически чрезвычайно значимо и является основным показателем функциональной валентности онима. С течением времени прозвища срастались с определенным христианским именем в силу популярности последнего в православном именнике. Это привело к тому, что каноническое имя обрастало вполне конкретным набором отношений, унаследованных от древнейшего персонажа мифа. Абстрактные трафаретные календарные имена переосмыслялись, наделялись некоторыми свойствами, предопределяющими функционирование их в текстах устного народного творчества. Таков в самых общих чертах механизм совмещения в народном сознании христианских святых и языческих божеств, который нашел отражение и в фольклорных произведениях.

Изучение именника украинских волшебных сказок в сопоставлении с русскими текстами позволило выявить как определенное сходство в составе, традициях и формах употребления онимов, определить вероятностные следы общей пракультуры и древних мифологических верований, так и установить национальные особенности видения мира, жизненного уклада и обычаев украинцев и русских. Ономастикон русских волшебных сказок отличает присутствие в нем большего количества языческих имен по сравнению с украинскими текстами, что свидетельствует о значительно ранней христианизации Украины ( Юг Киевской Руси), в то время как принятие новой веры народами северной части Киевской Руси шло медленно и неторопливо.

Данное исследование позволяет внести новые черты в реконструкцию духовной культуры наших предков и дополнить существующие представления о закономерностях функционирования и варьирования имени собственного в стихии народной речи.

SUMMARY

Porpulit E.A. Onomastic space of Ukrainian magic fairy-tales (in comparison with Russian ones).-Manuscript.

Thesis for Candidate degree in Philology in speciality 10.02.01-Ukrainian language.Mechnikov State University of Odessa.- Odessa, 2000.

The dissertation is devoted to the study of the quantitative and qualitative composition and functional features of Ukrainian folk names in magic tales (in comparison with Russian ones).

Precise and probable etymology of "dark" folk-lore onyms has been determined, intermediate position of some tale names between the categories of proper and common names has been analysed, the essence and place of Christian names in the poetic structure of the fairy-tale have been revealed.

Possible traces of common preculture and ancient mythological beliefs have been discovered in the process of analysing the folk-lore system of naming Ukrainians and Russians. National peculiarities of world vision, mode of life and traditions of the two nations have been also revealed. The above mentioned features demonstrate better preservation of paganism in Russian fairy-tales and greater christianization of Ukrainian magic tales which testifies to an earlier Christianization of Ukraine.

ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Проблеми, пов'язані з власною назвою, завжди належали до найактуальніших для людства. Архаїчна модель світу припускає тотожність імені та природи його носія. У міфологічному мисленні ім'я не відокремлювалося у свідомості від реалії, володіло тими ж властивостями, що і предмет чи явище, ним також можна було впливати на навколишній світ, як і самим предметом. Не менше значення надавалося іменам у світових релігіях і містичних вченнях, які перетворили особову назву в символ належності носія імені до даної релігії. Філософи і лінгвісти віддавна міркували про походження і значення імен. Носії мови всіх часів і народів створювали етимології і цілі легенди, що пояснювали виникнення тої чи тої власної назви. Людину завжди цікавило, звідки взялося, і що означає незрозуміле ім'я, коли, ким і чому обрано зрозуміле. Інтерес до власного імені зберігається і сьогодні. Ономастичними даними користуються не тільки лінгвісти, але і представники багатьох суміжних, доволі далеких дисциплін, оскільки у проблемі власної назви робиться хиткою чи зовсім втрачається грань, що розділяє мову і культуру. Це дає нам право у проблемі особового імені бачити найефективнішу відповідь на питання про відображення фактів культури у мові. Однак, незважаючи на давній інтерес до цієї важливої частини словникового складу мови, лише у другій половині ХХ ст. ономастичну лексику стали розглядати не як додаток до апелятивної при етимологічному аналізові чи допоміжний матеріал в дослідженнях істориків, а як складну самостійну систему. Отож, ономастика - молода лінгвістична наука, яка перебуває на стадії свого становлення, активно розвивається і робить значний внесок у систему гуманітарних досліджень, присвячених основній проблемі - проблемі Людини.

Протягом тисячоліть чи не єдиним засобом узагальнення життєвого досвіду народу, втіленням його мудрості і мрій, народного світогляду, відображенням не лише естетичних і етичних ідеалів, але й історії народу, його філософії і психології був фольклор. Тому завданням дослідників стало вивчення широкого кола явищ народної духовності насамперед на матеріалах усної народної творчості, серед яких певне місце належить чарівним казкам.

Вивчення ономастичного простору чарівних казок розпочалося ще в минулому столітті. Звертались до проблем ономастики фольклору О.М. Афанасьєв, Ф.І. Буслаєв, О.М. Веселовський, В.І. Григорович, Д. Іловайський, В.Ф. Міллер, О.О. Потебня, О.І. Соболевський, К. Сосенко та ін. Однак до другої половини ХХ ст. інтерес до фольклорної онімії мав переважно принагідний характер. У післяреволюційні роки дослідження казок практично не велося, а робіт, що вивчають безпосередньо власні назви казкових персонажів, не з'являлося і зовсім. Частина робіт, присвячених власним назвам у текстах усної народної творчості, що побачили світ у кінці 50-70-х років ХХ ст., зберегла традиційний для ХІХ ст. підхід до фольклорних онімів як словесної ілюстрації багатьох явищ минулого, а також як джерела для реконструкції етногенезу та давньої історії. Нові тенденції у вивченні ономастичного простору фольклору стали особливо відчутними лише у 80-90 рр. нашого століття і були пов'язані з усвідомленням творів усної народної творчості як одного з нових і водночас старих, класичних джерел фактичного матеріалу. Відбувається перехід від історико-етнографічних студій до лінгвістичного аналізу фольклорних онімів. Однак на кінець ХХ ст. ономастикон українського і російського фольклору все ще залишається поза серйозною увагою мовознавців: багаті зібрання фольклору або взагалі не досліджені лінгвістами, або знаходяться на початковій стадії такого осмислення. Праці з фольклорної ономастики розпорошені, фрагментарні і щодо обсягу самого об'єкта досліджень, і щодо джерел вивчення.

Водночас існуючі розробки, крім зібраного і відповідно систематизованого матеріалу, містять цікаві спостереження, судження, припущення і важливі висновки, сприяючи становленню фольклорної ономастики як окремої галузі ономастичних досліджень. Визначення якомога повнішого репертуару казкових онімів у зіставленні із загальнонаціональним іменником та окремими регіональними онімними системами, розгляд казкових імен як елементів міфорелігійної свідомості слов'ян, критеріїв вибору імені у фольклорному, зокрема казковому, тексті може стати джерелом важливих висновків і узагальнень, відкриваючи нові аспекти досліджень подібного матеріалу. Зрештою, такий стан справ у галузі вивчення казкового ономастичного простору пояснює актуальність нашої роботи.

Метою роботи є опис та вивчення в максимально повному обсязі кількісного й якісного складу, функціональних особливостей українських і російських фольклорних імен, засвідчених чарівними казками з урахуванням жанрових особливостей казкових текстів, часу, місця (вибірково) їх фіксації та побутування.

Реалізація поставленої мети передбачає розв'язання таких завдань:

1. Інвентаризувати ономастикон українських і російських чарівних казок на базі визначеного кола джерел, причому власні назви мають бути розглянуті у межах мінімальних контекстів їхнього уживання.

2. Дати обґрунтування жанрової специфіки використання фольклорних власних назв, схарактеризувати інтенсивність використання та репертуар онімів казкового фольклору залежно від жанру.

3. Побудувати функціональну класифікацію власних назв казкових дійових осіб відносно головного персонажа фольклорної оповіді: помічник, злотворець, дарівник, наречена, отруйник, псевдогерой.

4. Розподіливши зібрані фольклорні оніми за існуючими розрядами, здійснити їх аналіз:

а) для міфонімів і слов'янських автохтонних імен визначити точні чи імовірні етимології, фонетично чи семантично близькі форми з інших текстів і апелятивної лексики, тобто спробувати витлумачити етимологічно "темні" фольклорні оніми з урахуванням семантичних особливостей надмовного рівня, які не можуть бути розкриті виключно у межах мовного рівня;

б) для канонічних власних назв з'ясувати принципи засвоєння їх українською і російською мовами, а також виявити сутність християнських онімів у поетичній структурі фольклорного тексту.

5. Описати фольклорний іменник українських і російських чарівних казок, зіставляючи його з результатами досліджень загальнонаціонального іменника й окремих регіональних ономастичних систем, одержаними на іншому фактичному матеріалі.

6. Проаналізувати варіативність фольклорних онімів, показавши розпливчастість, дифузність меж у формах власних імен, а також проміжне положення частини казкових імен між категоріями власних і загальних назв.

7. Виявити у фольклорній системі називання українців і росіян можливі сліди спільної пракультури і давніх міфологічних вірувань, а також відображення національних особливостей бачення навколишнього світу, життя, побуту, традицій двох народів.

Матеріалом для дослідження послужили українські і російські чарівні казки із зібрань О. Афанасьєва, М. Вознюка, М. Галиці, М. Левченка, І. Рудченка, М. Івасюка, В. Бесараба та ін. Основу дослідження складають записи ХІХ-початку ХХ ст., опубліковані як у ХІХ, так і в другій половини ХХ ст. На основі цих джерел упорядковано загальну картотеку, яка охопила понад 300 українських і 200 російських чарівних казок, де зібрано 1050 уживань 721 оніма. У картотеці на кожне ім'я подаються мінімальний контекст, у якому воно фіксується, місце і час фіксації (якщо такі є), сюжет казки, що засвідчує фольклорний онім.

Поставлені завдання і специфіка матеріалу визначили методи дослідження. У ході роботи використовувалися описовий, порівняльно-історичний, стратиграфічний і структурно-функціональний, а також елементи етимологічного і кількісного методів. При аналізі схожих форм та їх рядів ми послуговувалися зіставним методом.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що ономастичний простір чарівної казки розглядається як фрагмент національної культури, давнього світогляду, що дозволяє виявити особливості духовного і життєвого досвіду двох східнослов'янських народів. Таке скерування роботи обрано тому, що фольклор не тільки впродовж віків утілював суспільні ідеали народу, його уявлення про добро і зло, ставлення до навколишньої дійсності, але й і до сьогодення впливає на розвиток філософсько-світоглядних ідей, включаючи етичну й естетичну свідомість, визначає особливості історичної пам'яті, отже й зумовлює шляхи подальшого розвитку суспільства. Оскільки власні назви, а фольклорні оніми ще в більшій мірі, відбивають всі названі процеси, то і казковий іменник відтворює історію розвитку і подальшої трансформації звичаїв, традицій та уявлень українського і російського народу і сприяє встановленню явищ національно-специфічних.

Теоретичне і практичне значення дисертації полягає в тому, що в роботі:

1) зібраний достатньо великий ономастикон українських і російських чарівних казок, тобто у коло наукових спостережень потрапляє новий матеріал, що може дати підстави для подальших досліджень особливостей українського і російського народного світогляду і світосприйняття, семантичних ланцюжків, які пов'язують сучасне мислення з його архаїчною передосновою;

2) здійснено спробу теоретичного осмислення механізмів включення власних назв у казкові тексти;

3) пропонуються деякі нові етимології і тлумачення "темних" онімів, а також реконструкція язичницьких мотивів, що криються за християнською підсистемою фольклорного іменника;

4) результати досліджень дають додаткові відомості про функціонування української і російської народнорозмовної системи називання у минулому.

Це дозволить відновити фрагмент величезного об'єму інформації, накопиченої східними слов'янами в процесі пізнання людиною світу і самого себе. Таке дослідження стане внеском не тільки у розвиток фольклорної ономастики, але, сподіваємося, і в з'ясування історії національної ментальності і традиційної культури.

Основні висновки, положення і рекомендації дисертаційного дослідження можуть бути використані в навчальному процесі, зокрема в розробці й викладанні курсів з українського і російського народознавства, фольклористики, історії вітчизняної культури, діалектології, спецкурсів з ономастики. Фактичний матеріал знайде застосування в лексикографічній практиці, зокрема при укладанні словника власних назв українського і російського фольклору.

Апробація дисертації. Результати дослідження обговорені на наукових семінарах та засіданнях кафедр української мови і російської мови Одеського державного університету ім. І.І. Мечникова (1997, 1998, 1999 рр.). Окремі аспекти роботи оприлюднені у доповідях на обласній науковій конференції, присвяченій пам'яті Р.М. Волкова "Треті Волковські читання" (Одеса, 1993), міській науково-практичній конференції "Проблеми вивчення українознавчих дисциплін у вузах Одеси" (Одеса, 1999), 8 Всеукраїнській ономастичній конференції "Проблеми слов'янської ономастики" (Ужгород, 1999).

Обсяг і структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури. Загальний обсяг роботи 182 сторінки. Список використаної літератури нараховує 436 найменувань.

ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовано актуальність теми дисертації, зазначено зв'язок теми дослідження з науковою проблематикою установи, в якій виконана робота, сформульовано мету, методи та завдання дослідження, визначено наукову новизну роботи, окреслено теоретичну і практичну цінність одержаних результатів.

У розділі 1,"Ономастична специфіка чарівної казки", з'ясовується семантика власної назви у фольклорному тексті, яка обумовлена взаємодією церковно-візантійської ідеології з дохристиянською народною культурою.

Традиційний погляд на природу власних назв кваліфікує їх як єдиний розряд самостійних слів, що не пов'язані з семантичним змістом. "Значення" власного імені - тільки функціональне, тільки розпізнавальне: ім'я повинно вказувати на певний об'єкт - і цим словесно виділяти його, вирізняти серед інших - як на явище одиничне, що мислиться у всякому разі як одиничність, як індивідуально-неповторне. Що являє собою позначуваний об'єкт, що він таке - байдуже. Проте будь-який знак має значення, але у випадку з власною назвою, узятою окремо, як "річ у собі", ми стикаємося з ситуацією безмірного розширення об'єму поняття, який відповідає даному оніму, і граничного звуження змісту цього поняття. Якщо ім'я використовується в конкретному - мовленнєвому акті, воно пов'язується з поняттям про унікальний, єдиний референт, на який у даному випадку вживання ім'я вказує. Неунікальне, "стандартне" ім'я поза контекстом використання, напроти, пов'язане з гранично широким, надто малозмістовним поняттям. Наприклад, ім'я Іван співвідноситься з певним класом людей, що включає необмежену кількість чоловіків, носіїв даної власної назви, як правило, слов'ян. Тобто онім Іван свідчить про етнічну належність людини, типовість (стандартне образне позначення росіян) як національного антропоніма, про чоловічу стать, але не визначає, наприклад, віку і соціального становища. Строго кажучи, самі по собі оніми не мають ніякого значення, тобто не можуть бути визначені без звернення до денотата - реального носія власної назви. Отже, безліч однойменних об'єктів не володіє ніякими спільними властивостями, крім спільного власного імені. Імена "культурно навантажені" на відміну від звичайних "стандартних" антропонімів, зоонімів і под., що досить широко вживаються в побуті в будь-яких ситуаціях і використовуються як асемантичні, несуть у своїй семантиці величезний шар культурно істотної інформації, яка може бути відновлена та реконструйована. Пор.: Баба-Яга, Змій, Ісус Христос, св. П'ятниця. Вони ніколи не втрачають у свідомості носіїв мови зв'язку з позначуваними істотами, як правило, загальновідомими і, більше того, оточені "колом" усталених традиційних асоціацій, стереотипів, конотацій, оцінних думок і т.п., що пов'язані з цими референтами і складають свого роду "культурний текст", організуючим центром якого і виступає "культурно навантажена" власна назва. Ми не схильні різко протиставляти "культурну" і "загальномовну" ономастику. Всі оніми в рівній мірі мовні одиниці, тому при аналізі власних імен треба враховувати лише семантичні відмінності.

"Порожніми", асемантичними власні імена можуть бути не тільки розглядувані самі по собі, але й з'являючись у текстах усної народної творчості. Зокрема, в чарівних казках зустрічаються оніми як перевантажені семантикою, так і ті, що практично її позбавлені. До складу казкового ономастикону входять давні, споконвічно слов'янські імена, що сягають язичницького світогляду наших предків, і новіші нашарування, пов'язані з церковно-християнською термінологією. Некалендарні імена і міфоніми, використані для найменування персонажів чарівних казок, складають одне ціле з давнім життєвим і духовним досвідом слов'ян - язичництвом. Етимологічне дослідження слов'янських споконвічних власних назв допомагає розкривати й уточнювати конкретні явища й їх атрибуцію в язичництві. Християнство, з'являючись у певному народі, завжди викликало істотні зміни в його побуті, звичаях, його родинному і приватному житті, а також суспільстві. Змінюючи життя народу, нова релігія змінює його особові назви, дає йому свої. Нововведені власні імена служили символом нової віри, нового життя, нових прагнень і помислів. Але в той час, коли людина і ціле суспільство, здається, старанно і пильно виконують устави християнського віровчення в житті приватному, вони у пісні, казці, легенді дотримуються колишніх вірувань і давнішніх переконань. Тобто наші давньоруські предки довго після прийняття християнської віри жили за прадідівськими звичаями, обрядами і послуговувалися своїми традиційними споконвічними слов'янськими іменами, паралельно з якими побутували і канонічні імена. Чужі власні назви, запроваджені на Русі православною церквою, поволі входили і до народного життя, а потім - у тексти усної народної творчості, зокрема в чарівні казки. У фольклорних творах "асемантичні" християнські календарні антропоніми отримували семантику, ім'я пов'язувалося з певним персонажем (головним чи другорядним), підлягало активним процесам місцевої адаптації, обростало народними повір'ями і забобонами. Саме внаслідок контамінації давньослов'янського іменника з церковно-християнським і утворився специфічний і неповторний казковий ономастикон.

Зміна релігійної концепції спричинила і перебудову простору, що поділився на світ християн і невірних. Чарівна казка, завдяки специфіці жанру, просторові опозиції трактує як ціннісні. В українській і російській казковій оповіді кожному члену протиставлення приписується постійна позитивна чи негативна оцінка. Простір у казці є формальною системою для побудови різних, у тому числі й етичних моделей. Виникає можливість моральної характеристики казкових персонажів через відповідний їм тип художнього простору: "наше царство" функціонує як позитивний осередок, а "інше царство" - як негативний локус. Тобто топонімія в чарівних казках виступає як ознака не тільки територіально-географічна, але й як релігійно-моральна. Додамо, що членується казковий простір у рамках антропоцентричності і залежить від того, куди поміщає себе герой у певних ситуаціях.

Розділ 2, "Міфонімічний простір чарівної казки", присвячено вивченню язичницьких і християнських міфонімів, здійснено спробу визначити точні чи імовірні етимології "темних" фольклорних онімів.

Ми пропонуємо в міфонімічному просторі чарівної казки виділяти такі типи.

Тип І. Безсумнівні міфоніми, ірреальні персонажі. До типу І відносяться такі групи: а) основні казкові персонажі, міфологічні істоти чудесної природи, наприклад, Баба-Яга, Костій Бездушний; б) персонажі - перші у відповідних підкласах. Пор. Лісовий Цар, Морський Цар; в) сакральні християнські персонажі, пов'язані з церковною догматикою. Наприклад, св. Петро і Павел, Сус Христос. Елементи цього рівня в основному володіють функцією моделювання лихого чи доброго відносно людини у зв'язку з різними частинами навколишнього світу (ліс, поле, дім). Тобто персонажі виразно підрозділяються за функціональними ознаками. Оскільки в дійсності нема реальних речей, з якими безпосередньо б співвідносився міфологічний персонаж (поняття), нема чуттєво сприйнятних ознак, на яких могли б ґрунтуватися номінації, власна назва міфічного персонажа в казкових текстах є основним сигналом (поряд з відповідним суміжним контекстом і деякими граматичними засобами) антропоморфічності образу. Звідси - особливе, своєрідне явище: внутрішній характер персонажа передається за допомогою зовнішнього знака. Саме тому персонажі І типу завжди отримують у казковому тексті власну назву.

Тип ІІ. Імовірні міфоніми. Вони називають реально-ірреальних персонажів, система яких позначає феномен живої та феномен неживої природи, створює передумови для оформлення категоріального простору казки, визначає набір етичних цінностей та програму усвідомленої поведінки героя: пор.Град, Недоля,Ніч,Розум.Імовірні міфоніми представлені одиницями абстрактної лексики, які за певних обставин сприймаються як власні. По-перше, міфічний персонаж отримує найменування власною назвою, коли він є об'єктом, що бере участь у дії та виконує в ній ту чи іншу роль. По-друге, ураховуються відмінності між загальними та власними назвами на рівні мислення. Міфологічні персонажі цього типу отримують власну назву тоді, коли позначають конкретну річ та мають у мисленні відповідниками уявлення. Це дає можливість виділяти в одному сюжеті дві Долі, два Щастя, кожне з яких співвідноситься зі своїм, притаманним лише йому колом семантичних ознак.

Безсумнівні та ймовірні міфоніми не вичерпують усієї різноманітності міфонімічного простору чарівної казки. Існують проміжні явища. За межами типів залишились ще деякі міфологічні істоти. Це, зокрема, делокалізовані персонажі, тобто такі, що позбавлені 'свого' місця і чи володіють необмеженою можливістю переміщатися в казковому просторі, чи шукають, де б сховатися. Звичайне місце перебування згаданих дійових осіб - шлях. Це Сірий вовк, крилатий кінь та інші, вони - не "вартівники" чи "господарі" певного локусу, але мають здатність переміщатися з однієї частини казкового простору в іншу. Поряд з міфологічними істотами, які набувають надприродних рис завдяки їх специфічному локальному пристосуванню, чарівна казка знає і реальних персонажів, що мають ірреальні риси та здатності: чарівник, знахар, відьма та інші.

Фактичним матеріалом, використаним у дисертації, послужили 76 міфонімів, ужитих 418 разів в українських та російських чарівних казках. Опрацьований матеріал у повному обсязі складає 41 одиницю, виявлену на українському фольклорному ґрунті, і 35 міфонімів російських текстів, відповідно ужитих у 195 і 223 чарівних казках, які містять вищезазначені розряди міфонімічного простору чарівної казки.

З проведеного нами аналізу частотності вживання міфонімів українськими чарівними казками випливає, що їх ономастикон на 22,2% складається з особових імен надприродних істот, уявлення про яких сягають доби язичництва, 15% становлять церковно-християнські оніми, точніше, їх народні варіанти, близько 16% - абстрактні поняття, що утворюють підгрупу імовірних міфонімів, 46,8%, що залишились, припадають на контекстуальні оніми, тобто - на апелятивні, загальні назви персонажів. У російських текстах відповідно: 47,3% - язичницькі міфоніми, 7,5% - християнські святі, 10,3% - імовірні міфоніми, останні 34,9% зайняті загальними назвами у функції власних.

Основне навантаження в найменуванні міфічних істот доби язичництва в українських і російських чарівних казках лягає на особові імена Змій Горинич, Баба-Яга і Кощій Безсмертний та їх варіанти. Кількість їх фіксацій складає близько 74,3% від загальної кількості вживань усіх міфонімів, що сягають дохристиянської, язичницької епохи життя східних слов'ян. Це виключно казкові персонажі, невідомі в традиційних народних уявленнях. Причина в тому, що українські і російські казки, всіма своїми коренями пов'язані з архаїчною міфологічною свідомістю, давно втратили прямі зв'язки з нею, десакралізувалися, деміфологізувалися. Лише деякі фольклорні сюжети зберегли безсумнівну спорідненість з язичницькою релігією. Міфологічні джерела казкової оповіді сформували особливе сприйняття нами власного імені та його вживання. Своєрідність міфологічної номінації полягає в тому, що, по-перше, семантика її містить стійкі ознаки, пов'язані з функціональною діяльністю персонажа та її мовним відображенням у текстових структурах. По-друге, семантичні ознаки виділяють стійку, домінуючу рису в характеристиці героя, показують інваріантне семантичне начало, підкоряючись якому герой і будує схему своєї поведінки. Так, беручи до уваги те, що Змій в народних віруваннях, зокрема в казкових текстах, істота водночас пов'язана зі всіма стихіями світу, припускаємо, що прізвисько Горинич актуалізує значення 'жерло', 'горло', 'поглинати', що співвідноситься зі специфікою фольклорного персонажа. Як відомо, слов'янське слово змія не є споконвічною назвою цього плазуна, а виникло як евфемізм табуйованої назви і пов'язане зі словом земля - 'плазуюча по землі'. Можливо, споконвічним було слово яга. В українських чарівних казках дочка Баби-Яги називається зміючкою, що свідчить про безпосередню співвідносність понять і слів яга і змія. Додамо, що в чарівних казках Баба-Яга ссе груди дівчини, охороняє джерело живої води, ховає у своїй коморі мідь, срібло, золото - скарби сонячних променів, тобто виконує функції Змія. Міфонім Кощій, ми вважаємо, є похідним від дієслова костити, яке має значення 'опоганити, мазати, бруднити', утвореного від праслов'янського *kostь 'гидота', в значенні 'труп, падло'. З того, що Кощій - труп, випливає й епітет Бездушний (у трупа немає душі, тобто мова іде не про жорстокість, а про елементарну констатацію факту). Тому ж він Безсмертний, оскільки труп умерти не може.

Давні фольклорні оповіді екстенсивно використовували не лише язичницькі оніми, які, на нашу думку, заховали зв'язок з найдавнішими обрядами та звичаями, а й християнські імена:, Господь, Святий Боже, Матір Божа, св. Микола, св. Неділя та ін.

Крім прихильних та доброзичливих до людини святих казкова оповідь знає і міфоніми, основною ознакою яких є їх підступність щодо людей, належність до "негативного", "нечистого", "потойбічного" світу і протиставленість "позитивному", "тутешньому" світові: Чорт, Люципер. Причому християнський дуалізм божественного та бісівського підкорив і дохристиянські вірування про природних духів, поділив язичницькі надприродні, міфічні сили на чистих та нечистих.

Кількість уживань християнських міфонімів, виявлених нами на українському матеріалі, майже в 2,1 раза більше за кількість їх у російських чарівних казках. Факт досить промовистий. Це ще одне свідчення ранішої християнізації Південної Русі, звідки нова релігія дуже поволі просувалась на Північ. Християнство справило на народний світогляд величезний вплив. Це сприяло засвоєнню народом біблійних тем, що українську і російську народну творчість безсумнівно збагатило, вплинуло на витворення морального кодексу, реалізованого у двовір'ї. Як, з одного боку, під видимим християнським зовнішнім виглядом утримались рештки язичництва, так, з другого боку, і нове вірування переінакшувалося й засвоювалося під впливом давньої міфології. Народна маса неспроможна була відмовитися від звичної предківщини і приймала з християнського вчення головним чином те, що в уявленнях її зближалося з цією предківщиною.

Досліджувані імовірні міфоніми ми розподілили на групи, виходячи з номінативних, первісних значень слів з урахунком інтенсивності абстрактного в словах. Перший тип складають міфоніми, об'єднані в темі "сфера людини - фізичний тип та психічний стан, її характер": Правда, Кривда, Мрець, Смерть, Труда, рос. Сила-царевич. Другий тип - абстрактні іменники, які за номінативним значенням оцінюють життєві обставини: Доля, Щастя, Горе, Біда, Злидні. Останній тип - міфоніми, що пов'язуються з природою та фізичними явищами: Вітер, Гром, Днина, Місяць, Сонце. Спорідненість імовірних міфонімів, засвідчених українськими та російськими чарівними казками, перш за все зумовлена загальнослов'янською мовною основою. Для української та російської мов спільною була та частина абстрактної лексики, що дісталась у спадок із давньоруської мови та запозичена зі старослов'янської. Деякі слова, назви міфічних істот, російська мова запозичила з української, а через українську й білоруську із польської у зв'язку з поширенням і перевиданням у Росії творів українських письменників-полемістів.

У розділі 3, "Антропонімія казок", фольклорний іменник українських і російських чарівних казок зіставляється з результатами досліджень загальнонаціонального іменника й окремих регіональних ономастичних систем, виконаних на іншому фактичному матеріалі, виявляється сутність язичницьких і християнських імен у поетичній структурі фольклорного тексту.

Набір антропонімів у фольклорному тексті досить значний як у кількісному, так і в якісному планах.

Ономастикон чарівної казки складається з надзвичайно різноманітних з точки зору походження власних назв. Загалом вони укладаються у схему, що включає три генетично різні компоненти: а) язичницькі оніми, назви основних казкових персонажів, які беруть початок у язичницьких міфах; б) християнські оніми, назви сакральних казкових персонажів біблійного та літургійного походження, що становлять в ономастичному просторі української і російської чарівної казки пізніше нашарування; в) "антихристиянські", найчастіше знов-таки язичницькі оніми, але неслов'янського походження, що проникли в слов'янське народне середовище разом з християнством чи іншими шляхами. Цей третій компонент є факультативним, становлячи в даному фольклорному жанрі поодинокі вкраплення. За допомогою кількісних даних були виявлені сліди процесу витіснення, тобто християнізації споконвічної ономастики, яка належить традиційній мовній парадигмі, на периферію мовної моделі світу, внаслідок чого склався певний баланс двох ономастичних (і світоглядних) систем, що привело до утворення єдиної - і цілком органічної системи, яку прийнято називати двовір'ям.

Найчисленнішу ономастичну групу в українських і російських чарівних казках становлять слов'янські автохтонні імена. Опрацьований нами матеріал засвідчив 139 таких імен, причому на українському матеріалі виявлено 65 одиниць, а останні - 74 на російському. Наявність слов'янських імен свідчить про здатність казкових текстів переховувати в онімах предковічні повір'я, звичаї, ритуали наших пращурів, віру в первісне магічне значення імен, ужитих у фольклорі. У складі неканонічних імен, у традиціях та формах їх уживання в українських та російських чарівних казках спостерігається деяка схожість. Спільне в ряді семантичних груп антропонімів помітно переважає над розбіжним: Безногий, Безрукий, Дурень, Доктор, Козак, Стрілець, Царенко, Пан, Мороз. Проте специфіка географічних умов життя людини та особливості її повсякденної праці і побуту накладають відбиток на ономастичний простір казок будь-якого народу, надаючи йому неповторності:укр. Ломиліс, Зітриліс, Товчикамінь, Сукевич, Коневич; рос. Сосна-богатырь, Репка, Медведюк. Генетично пов'язані з давнім духовним світом людини, в якому язичництво посідає найголовніше місце, слов'янські власні назви так або інакше фіксують майже всі головні риси етнічної індивідуальності народу, підкреслюють його національний характер.

За кількістю вжитих імен ліпші умови для збереження язичницької духовної спадщини виявилися в іменнику російських чарівних казок. Це є ще одним свідченням пізньої і млявої християнізації півночі Русі. Проте за кількістю уживань при меншому репертуарі українські казки посідають чільне місце: український ономастикон використовує найбільш ємні і лаконічні власні назви, тобто такі, що можна співвіднести з двома системами найменування: церковно-християнською і своєю, слов'янською, яка закорінена в давні вірування наших предків: Калина, Семен, Соня. Вивчення язичницьких фольклорних номінацій наводить на думку про існування глибинного зв'язку між семантичними структурами фольклорного тексту і номінаціями, які конденсують у своїх значеннях найбільш релевантні семантичні елементи тексту, відображають провідну семантичну рису, яка визначає функціональне поле діяльності персонажа.

Календарна підсистема фольклорного антропонімікону налічує 45 чоловічих і 20 жіночих особових імен. Порівняння фольклорного репертуару (брались до уваги поширеність / непоширеність, варіантність імен) з результатами досліджень особових імен на матеріалі писаних пам'яток переконливо доводить, що фольклорний іменник є релевантним відбитком народнорозмовного іменника українців і росіян XIV-XIX ст. Більша частина згаданих імен - це найуживаніші особові назви (Іван, Василь, Дмитро, Федір, Марко, Семен, Георгій, Степан, Михайло, Никита, Петро; Олена, Марія, Настася, Катерина, Анна, Парасковія, Ірина, рос. Василиса), які реалізуються у фольклорних текстах у численних варіантах. Проте, як засвідчило наше дослідження, фольклорні твори здатні затримати також ті антропоніми, які під час запису казкових текстів уже належали до рідковживаних: Абросим, Арефій, Асон, Афрон, Додон, Єфімьян; Луція.

Після упровадження на Русі християнства протягом багатьох століть надавання імен було регламентоване церковними святцями. Найуживаніші імена церковного календаря стали найпоширенішими в народнорозмовному антропоніміконі. Похідний від нього фольклорний іменник теж це засвідчив. Проте пояснення популярності чи непопулярності канонічних імен тільки частотністю їх уживання в церковних святцях проблеми аж ніяк не вичерпує. Сюди слід долучити й явища мовного порядку, співзвучність імен грецького, латинського, староєврейського та іншого походження зі словами рідної мови, вплив суспільно-побутових чинників, у тому числі народних прикмет, що пов'язані з сільськогосподарськими роботами і закріплені за певним днем календаря. Саме внаслідок контамінації давньослов'янського іменника з церковно-християнським відбулось утворення ономастичного простору чарівної казки, який являє собою шарувату структуру як з синхронічного, так і з діахронічного погляду. В чарівних казках християнство торкнулося лише поверхневого рівня іменника, замінивши язичницькі імена казкових героїв на візантійсько-християнські оніми, причому споконвічні слов'янські власні назви переважно не позникали, а перейшли в розряд прізвиськ, долучених до християнських імен. Прізвиська ці фактично є єдиними назвами дійових осіб, будучи нерозривно пов'язані зі змістом, структурою фольклорного тексту і являючи собою основний ключ до зрозуміння казкового персонажа. При цьому абстрактні трафаретні християнські особові імена одержували певні властивості, релевантні язичницькій дійсності. Це дозволяє припустити, що упровадження християнських імен у текст не мотивується поетичною структурою казки, не пов'язане із специфікою персонажа і не співвідноситься з його функціонуванням в усній прозі.

Наявність у казковому іменнику запозичених особових імен, які складають 4,4% чоловічої та 15% жіночої його підсистем (Монька, Франко; Дуаза, Лаота, Сиаса) та іншомовних варіантів українських (Штефан, Івонцьо; Луцина, Марча) і російських (Настася, Катерина) особових назв відображає етнічні контакти українців і росіян з представниками інших народностей. Локалізованість згаданих антропонімів і варіантів говорить про наявність іменних територіальних ареалів, вивчення яких може дати цікаві висновки як про існування, розвиток і зміни, що відбулись в українській і російській народнорозмовних системах називання протягом XIX ст., та про межі між чужими іменами й іменами засвоєними, так і про особливості фольклорної онімії як такої.

Розгляд фольклорного іменника, здійснений у третьому розділі, дає можливість констатувати, що в боротьбі християнства з язичництвом, яка відбилася в ономастиконі чарівної казки як протистояння християнських і споконвічних слов'янських власних назв, нова релігія не одержала повної перемоги. Народна маса не відмовилася від звичної минувшини і приймала з християнського вчення головним чином те, що в уявленнях її зближалося з вірою предків.

ВИСНОВКИ

Проінвентаризувавши ономастикон казок на базі значного кола джерел і забезпечивши зібрані власні назви необхідними коментарями, ми поділили фольклорні оніми за традиційними розрядами і побудували їх функціональну класифікацію.

Усне побутування, передача з покоління в покоління сильно змінили первісний вигляд фольклорних творів. Тексти усної народної творчості впродовж існування християнізувалися і багато втратили зі свого початкового змісту. Проте ніяк не християнізувалися й збереглися без змін неповторні виключно казкові міфоніми, такі як Змій Горинич, Баба Яга, Кощій Безсмертний та інші. Вони ніби утворюють ядро чарівної казкової оповіді, навколо них ведеться розповідь, тобто ці міфоніми є онімічним центром чарівної казки. Протягом тисячоліть чарівна казка накопичила свої форми бачення й усвідомлення певних сторін життя, що проявляється не так у зовнішніх шаблонах, як у прихованих смислових можливостях, які є зрозумілими і близькими у межах певної культурно-національної спільноти. Жанрова специфіка чарівної казки, система образів зумовлює й ономастичний простір, тобто семантика власної назви у фольклорному тексті в значній мірі обумовлена його жанром. Чарівна казка створила свої правила поєднання й співіснування язичницьких і християнських онімів, відрізняється від інших фольклорних жанрів своєрідним набором власних імен і специфікою його використання, хоча це є все ті ж українські чи російські імена.

Кожна власна назва, будучи здатною входити в казку, поєднується зі складним пучком відношень, які можуть бути відновлені тільки на ґрунті комплексного системного аналізу всіх виявлень духовної та матеріальної культури народу, ураховуючи також регіональний розподіл даних і знання типологічно близьких іншомовних культур. Пучок відношень (відповідно - і функції) визначає, в яких текстах які власні назви можуть бути присутніми. Казковий текст як конкретне втілення традиції, що збереглася в тій чи іншій мірі, володіє однією чи рідше - декількома функціональними осередками. Цей функціональний осередок здатний вбирати в себе усілякі персонажі, які названі різними способами. Функції кожен казковий персонаж (відповідно - його назва) отримує згідно традиції, в значній мірі вони нав'язуються самим текстом, в якому він виступає. Тобто один функціональний осередок заповнювали персонажі, в яких функції були близькі або тотожні. Переусвідомлення та спотворення, накопичені за віки, наклалися на початкову поліфункціональність багатьох персонажів, призвели до формування цілих парадигм різних імен. Кожне ім'я, в свою чергу, входило до певного міфологічного, язичницького чи християнського, сюжету, який був здатен реалізуватися в певній сукупності варіантів. Пов'язані між собою складним переплетінням відношень, парадигми міфонімів і міфологічні сюжети створили досить ускладнену систему сюжетно-ономастичного простору східнослов'янської чарівної казки.

Вивчення ономастики чарівних казок - перспективний напрямок для майбутніх дослідників. Пошук у сфері власноіменної номінації на українському і російському казковому терені приводить до духовного світу наших предків - язичництва, що максимально увібрало в себе життєвий і духовний досвід слов'янського народу. Завдяки унікальності матеріалу його дослідження сприятиме уточненню наших знань про шляхи розвитку східнослов'янської антропонімічної системи, розв'язанню загальнотеоретичних питань не тільки казкової, але й усієї антропоніміки загалом. З іншого боку, етимологічне дослідження слов'янських імен допомагає розкрити й уточнити конкретні прояви язичницького світогляду.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО У ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Собственные имена в волшебных сказках // Третьи Волковские чтения.Материалы областной научной конференции. - Одесса, 1993. - С. 42-43.

2. Оппозиция внутренний / внешний в пространственной модели волшебной сказки // Науковий вісник Ізмаїльського державного педагогічного інституту. - 1998. - Вип. 3. - С. 55-59.

3. Міфонімічний простір чарівної казки: безумовні та ймовірні міфоніми // Записки з ономастики: Зб. наук. праць. - Одеса: Астропринт, 1999. - Вип. 1. - С. 70-79.

4. Функціонування антропоніма Іван в українських та російських чарівних казках // Записки з українського мовознавства: Зб. наук. праць. - Одеса: Астропринт, 1999. - Вип. 7. - С. 55-65.

5. Міфонім Змій в українських і російських чарівних казках // Записки з українського мовознавства: Зб. наук. праць. - Одеса: Астропринт, 1999. - Вип. 8. - С. 112-121.

6. Християнізація ономастичного простору чарівної казки // Проблеми слов'янської ономастики: Зб. наук. праць. - Ужгород, 1999. - С. 143-145.

Размещено на Allbest.ru