Фразеологія лемківського говору української мови

Размещено на http://www.allbest.ru/

Прикарпатський університет імені Василя Стефаника

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Спеціальність: 10.02.01 - українська мова

Фразеологія лемківського говору української мови

Ступінська Галина Федорівна

Івано-Франківськ 2000

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі української мови Тернопільського державного педагогічного університету ім. Володимира Гнатюка.

Науковий керівник: кандидат філологічних наук, доцент

Бичко Зиновій Михайлович, в.о. завідувача кафедри української мови Тернопільського державного педагогічного університету ім. В. Гнатюка

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор Сабадош Іван Васильович, кафедра української мови Ужгородського державного університету, професор;

• кандидат філологічних наук, професор Бабич Надія Денисівна, завідувач кафедри історії та культури української мови Чернівецького державного університету ім. Ю. Федьковича
• Провідна установа: Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, відділ української мови, м. Львів.
• Захист відбудеться “ 29 ” червня 2000 року о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К.20.051.02 для захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук при Прикарпатському університеті ім. В. Стефаника (76000, Івано-Франківськ, вул. Шевченка, 57).

Із дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Прикарпатського університету ім. В. Стефаника.

Автореферат розісланий “ 27 ” травня 2000 року.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради кандидат філологічних наук, доцент Н.Я. Тишківська

1. Загальна характеристика дисертації

лемківський фразеологізм граматичний фонетичний

Актуальність теми. Лемківський діалект належить до карпатської діалектної групи південно-західного наріччя української мови. Він є окраїнним говором і до сьогодні зберіг свої архаїчні риси, хоча й зазнав іномовних впливів.

Лемківські говірки як складову частину українських діалектів регіону Карпат почали досліджувати з другої половини ХІХ ст. Одним із перших дослідників цих говірок є І.Верхратський. Він зібрав багатий діалектний матеріал, дослідив фонетичну, морфологічну і частково синтаксичну систему лемківських говірок. Важливим матеріалом для пізнання мовних рис лемківських говірок є “Етнографічні матеріали з Угорскої Руси” В.Гнатюка. Дослідження лемківських говірок знайшло своє продовження у монографії І.Панькевича “Українські говори Підкарпатської Руси і сумежних областей”. Заслуговують на увагу праці І.Керницького з історії лемківського говору, а саме: аналіз мови писаних пам'яток із села Одрехова, так званих “Війтівських книг з ХVІ-ХVІІ ст.” Багато праць про північнолемківські говірки належать польському дослідникові З.Штіберу. У них досліджена звукова і фонологічна система цих говірок, що дало змогу вченому створити “Мовний атлас давньої Лемківщини”. Вагомою в царині пізнання лемківського говору є праця І.Зілинського “Лемківська говірка села Явірок”.

На початку 80-х років ХХ століття розпочалося збирання і вивчення фразеології українських говірок лемківського діалекту в Словаччині, і на сьогодні вже є певні здобутки. Так, вихід у світ “Фразеологічного словника лемківських говірок Східної Словаччини” Н.Вархол та А.Івченка відкриває широкі перспективи для всебічного вивчення української фразеології цього ареалу. У рамках докторської дисертації В. Лавера “Фраземіка українських діалектів карпатського регіону” створений перший у славістиці фразеологічний атлас карпатських діалектів, куди ввійшла і лемківська фразеологія. Проте в сучасній україністиці ще немає окремого дослідження, в якому б давався цілісний опис фразеології лемківського говору.

Таким чином, огляд наукової та лексикографічної літератури, присвяченої лемківській фразеології, свідчить, що спеціальне вивчення лемківської фразеології є актуальним завданням лінгвістики, зокрема діалектологічної.

З цих міркувань об'єктом дослідження стала фразеологія лемківського говору української мови, розпорошеного і поширеного як в Україні, так і за її межами.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації пов'язана з дослідженням, яке здійснюється на кафедрі української мови Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка в рамках програми вивчення діалектної лексики і фразеології української мови.

Метою дисертаційного дослідження є опис фразеологічних одиниць лемківського говору серед інших одиниць лексико-семантичної системи в аспекті їх значеннєвої структури та граматичних особливостей.

Відповідно до цієї мети визначаються такі основні завдання:

зібрати та систематизувати матеріал, що репрезентує парадигматичні вияви лемківської фразеології на основі власних польових записів, діалектних словників та фольклорно-етнографічних публікацій;

з'ясувати акцентуаційні, фонетичні та лексико-граматичні діалектні ознаки лемківських фразеологізмів;

описати характерні риси лемківських фразеологізмів як номінативних та комунікативних одиниць мови;

простежити семантико-граматичні особливості фразеологізмів, що складають ядро лемківської фразеології в цілому;

виявити особливості організації ФО в окремих лексико-семантичних групах різного ступеня ієрархії;

укласти тлумачний словник малозрозумілих компонентів окремих ФО.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що робота є першим в українському мовознавстві спеціальним системним дослідженням фразеології одного з найархаїчніших говорів української мови. У дисертації виявлені й описані діалектні ознаки лемківських фразеологізмів; представлено опис характерних рис лемківських фразеологізмів як номінативних та комунікативних одиниць мови; описана лексико-семантична структура і граматичні особливості лемківських фразеологічних одиниць, що становлять ядро цієї мовної системи.

Практичне значення одержаних результатів. Завдяки дисертаційному дослідженню введено в науковий обіг значний за обсягом та вагомістю новий фактичний матеріал. Результати цього дослідження знайдуть практичне застосування в працях із діалектної фразеології, при читанні основних курсів (фонетики, лексики та фразеології сучасної української мови, діалектології української мови, вступу до мовознавства), спецкурсів та спецсемінарів у вищій школі, а також при написанні вузівських та шкільних підручників. Матеріали дослідження можуть бути використані при укладанні “Лексичного атласу української мови”, робота над яким ведеться сьогодні, а також у “Загальнослов'янському лінгвістичному атласі”.

Методи дослідження. Основними методами дослідження є описовий та зіставний.

Джерела дослідження.

1.Польові записи, зроблені у носіїв лемківського говору, які проживають в Україні (Тернопільська, Львівська, Івано-Франківська області) та за її межами (Польща, США), які до переселення жили у таких селах Лемківщини: Балутянка, Бодаки, Бліхнарка, Бортне, Баниця, Боднарка, Вапенне, Вірхня, Висова, Воля Сенькова, Воловец, Вороблик, Гладишів, Ганчова, Грабів, Дальова, Душатин, Ждиня, Заліська Воля, Зиндранова, Злоцьке, Ілазів, Криниця, Квятонь, Крива, Конкова, Мацина Велика, Маластів, Межибрід, Мисцова, Мушина, Одрехова, Полави, Поляни, Пребишів, Прилуки, Пстружне, Пантна, Радоцина, Ріпник, Роп'янка, Ропиця Руська, Розділля, Синява, Свіржова, Смереківці, Солотвини, Тилява, Устя Руське, Цигла, Шкляри (сьогодні ці села на території Польщі та Словаччини).

2.Монографії І. Верхратського, І. Панькевича, І. Зілинського, В. Гнатюка, З. Штібера, а також “Народні пісні з галицької Лемківщини”, зібрані й упорядковані Ф. Колессою; “Українські народні пісні з Лемківщини”, зібрані й упорядковані О. Гижею; збірник лемківських народних пісень Никифора Лещишака із спадщини Івана Франка “Стоїть липка в полі”; “Народ скаже - як зав'яже” (збірник прислів'їв, приказок та образних висловів українських трудящих Східної Словаччини”; “З глибини віків (антологія усної творчості українців Східної Словаччини”; “З народної пам'яті” (пісні, зібрані М. Шмайдою); “Матеріали до словника лемківських говірок” С. Панцьо; “Фразеологічний словник лемківських говірок Східної Словаччини” за редакцією Н. Вархол, А. Івченка.

Картотека фактичного матеріалу складає понад 5000 одиниць.

Особистий внесок здобувача. Усі результати одержано здобувачем самостійно.

Апробація роботи. Основні результати дослідження були апробовані на Міжнародних (Івано-Франківськ, 1996; Ополє, Польща, 1999) та Всеукраїнських наукових конференціях (Івано-Франківськ, 1999; Тернопіль, 1999; Львів 2000), а також на засіданнях кафедри української мови Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка (квітень, жовтень 1999).

Публікації. Проблематику і основні положення дисертаційного дослідження висвітлено у 5 статтях загальним обсягом 1,2 друк. ак.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, двох основних розділів, висновків, списку використаних джерел, який налічує 142 позиції, та словника малозрозумілих компонентів окремих фразеологічних одиниць. Загальний обсяг дисертації - 198 стор.

2. Основний зміст роботи

У вступі обгрунтовується актуальність теми дослідження, визначаються мета і завдання, наукова новизна, теоретичне і практичне значення, подаються відомості про джерела та апробацію дослідження.

У першому розділі дисертації - “Особливості лемківських фразеологічних одиниць у системі фразеології української мови” - розглядаються діалектні ознаки лемківської фразеології, характерні риси лемківських фразеологічних одиниць як номінативних та комунікативних одиниць мови, а також з'ясовуються питання, що стосуються становлення й розвитку фразеологічних одиниць лемківського говору.

Досліджуючи фразеологію Лемківщини, не можна не звернути увагу на характерні ознаки, що вирізняють її серед інших говорів української мови. Це акцентуаційні, фонетичні, морфологічні та лексичні особливості.

Акцентуація є найхарактернішою ознакою лемківського говору. Більшість лемківських говірок відзначається сталим фіксованим наголосом слова - на передостанньому складі: бараняча гулов - “дурна людина”; стбра лъшка (лисиця) - “хитра людина”. Характерною рисою лемківських говірок є наголошування префікса у словах з префіксами-прийменниками: він ту лем на гнес, на збран - “залишилось жити недовго”; годъти якбы вагонъки нбпред сйбе тъскал - “повільно пересуватися”. Однак зібраний матеріал свідчить, що значна кількість фразеологічних одиниць лемківських говірок має у своєму складі лексичні компоненти, наголос у яких однаковий із наголосом літературної мови: в єднэй кэзни ковбны - “близькі люди”; робыти як кыбы на сухэм хувзати - “повільно працювати”.

Крізь призму народної фразеології найвиразніше виявляються особливості лемківських говірок у фонетичній системі. Серед них можна виділити: 1) у системі голосних фонем лемківських говірок збереглася давня фонема ы, яка найбільш помітно виступає після губних і задньоязикових: висукы яслі мати - “байдикувати”; дяблувой копыто - “підла людина”; 2) давня фонема і після диспалаталізованих ж, ч, ш перейшла в и або ы: ходъти од хыжы до хыжы - “жебрати”; лем ся мышы наганявут - “зовсім порожньо”; 3) збереження фонеми і в енклітичних формах займенників мі, ті, сі, в числівнику штърі: штърі душкы - “труна”; я ті вйрну як ся звйрну та фонеми и в словах нич, нъкто, ни, бни: ни нянька, ни мбмы, ни брбта, ни лбвы - “самотня людина”; бни хвуст не двъгне - “дуже лінивий”; 4) наявні звукосполучення ыр, ыл (ры, лы): кырвы по колнна - “дуже багато крові пролито”; хырбет выдко през ню - “дуже тонка тканина”; 5) у говірках південної Лемківщини давньоруська фонема о в нових закритих складах вимовляється як звук у: імъти мбчку (кота) за хвуст - “не пощастило в чому-небудь”; спустъти нус як пэляк (індик) - “бути пригніченим, впадати в розпач”; 6) у більшості лемківських говірок переважають повноголосні форми: виїдат поружні мъски - “жебракувати”; очбми колути кого - “неприязно ставитися”. Однак трапляються і неповноголосні форми: съва бруда - “старий чоловік”; зъшло на блуто - “що-небудь втратити”.

Система приголосних фонем лемківських говірок відрізняється деякими рисами як від інших говорів української мови, так і від української літературної мови: 1) давні м'які приголосні в кінці слів вимовляються твердо: дерев'яний клънец - “слабка людина”; сунце в тін - “обідня пора”; 2) прийменник або префікс в(ў) перед приголосними часто переходить у г (перед дзвінкими) і в х (перед глухими): хпбсти до сердйнька - “сподобатися”; ъти як г лнті на сбнкох - “дуже повільно йти”; 3) спостерігається різна вимова передньоязикової фонеми л. Так, перед голосними заднього ряду а, о, у звук л може вимовлятися як нескладотворчий ў (рідше в): дзюрбва (дірбва) пўбхта цьілой пуле збнгат - “борона”; соўудке моўучко в заковбнім гурци - “горіх”; 4) поява африкати дж на місці праслов'янського звукосполучення dj (в українській мові ж): як пэджак (опудало) до капэсти - “дуже неохайно одягнений”; ходъти до чэджой капэсти - “порушувати подружню вірність”.

Свою специфіку має також і граматична будова лемківських говірок. Акцентуємо увагу на тих, що наявні у ФО: 1. Іменники жіночого роду всіх основ, а також узгоджені з ними прикметники і займенники прикметникового типу в орудному відмінку однини мають закінчення -ом: дябла ма під шкэром - “дуже злий”; з тубом ся набесідэєш як зо смаркбтим наїш - “відсутність будь-якого результату”. Однак у східній частині Лемківщини переважає закінчення _ов: із свнчков трйба глядбти - “дуже важко шукати”; пэйти з палбчков (кошиком) - “жебракувати”; 2. В іменникових ФО трапляються лексичні компоненти прикметникового типу, які в називному відмінку однини середнього роду мають закінчення _ой: цигбнской пбця - “набридлива людина”; розлятой молоко - “нещаслива людина”; 3. Фіксується стягнена форма закінчень прикметників і займенників родового відмінка жіночого роду _ой: до горячой вуди скочъти - “бути завантаженим роботою”; мбйстер до чэджой кишені - “злодій”; 4. Найбільш виразною рисою лемківських говірок є стягнена форма дієслова -ати з тематичним е в теперішньому часі: нескуро кугут шпнват кому - “любить поспати”; пуд гриб ся схуват - “дуже низенький”.

Своєрідності лемківській вимові надають прислівники лем - “тільки”, веце - “більше”, уж (юш) - “вже”, дбкус - “трохи”, гей - “так”, гев - “сюди, тут”: чим дблей до лнса, то вйце галэзя; ани з ним гев, ани там - “безвольний, ні до чого не здатний”. Щодо прислівника лем, то в лемківській фразеології він не фіксується. На його місці побутує підсилювально-видільна частка лем: лем внтор в туй голуві має - “дурний”; лем вэха стърчат кому - “дуже худий”.

Характерним для лемківських говірок є питально-відносний займенник што і пов'язані з ним займенники дбшто, штусі: позбърался, што бы ся дябол зо смнху не втръмал - “будь-як одягнутися”; ъде як бы дбшто на гоўуві несўа - “повільно йти”.

Із прийменників найбільш поширеним є к (ік), який перед наступними дзвінкими приголосними переходить у г (іг): закухался як чорт к сэхій вйрьбі - “сильно закохатися”; пуйти г дідуві - “померти”.

Лемківські говірки мають свої особливості у лексичному складі. В них помітні запозичення з польської, словацької, румунської, угорської, німецької мов. Серед запозичень найбільшу групу становлять полонізми (тлэстий - “товстий”, пец - “піч”, гбмба - 1) “губа”, 2) “рот”, пінязі (піняжі) - “гроші” та ін.) і словакізми (мбчка - “кіт”, дрбга - “дорога”, бэяк (бэвак) - “бик”; гбчі - “штани”, гбча - “лоша” тощо): тлэстий як бучка - “дуже товстий”; хпбсти з пйца на голуву - “говорити нісенітниці”; обдулъти гбмбу - “бути незадоволеним”; ма піняжей як жыд пбцят - “дуже бідний”; дустбти мбчці з-пуд хвуста - “нічого не отримати”; як тот гурох при дрбзі - “нікому не потрібний, беззахисний”; ай од буяка молука бы дустал - “людина виняткових здібностей”. Мадяризми переважно побутують у південній частині Лемківщини (ббгов, дуган - “тютюн”, пнпка - “люлька”, сумар - “осел”). Зафіксовані вони й у фразеологічних одиницях: бни як ббгов - “незначна людина”; за пнпку догбну - “дарма загинути”; сомбрув брат, сомбрска шапка - “наївна, простодушна людина”. Румунські запозичення здебільшого стосуються вівчарства і скотарства: гбвра - “лігво” (позербти як вовк із гбври - “недоброзичливо дивитися”); млбка - “водяниста лука” (за млаками - “дуже далеко”); вбтраль - “палиця, якою загортають вогонь” (сидіти як вбтраль на пйцу - “нічого не робити”). Германізми: камбрат - “товариш” (камбрат із погаръком - “п'яниця”); гйрок - “піджак” (лем гйрок внсит на кому - “дуже худий”); швігнэти - “махнути, розмахнути” (як кыбы швігнэти - “рішуче скзати”).

Спроба усвідомити початок людської мови неможлива без з'ясування значення слова для думки і ступеня його зв'язку з духовним життям взагалі. Близькоспорідненим із словом у його значенні та функції в системі номінативних засобів є ряд фразеологічних одиниць, куди входять певні типи словосполучень, а також і цілі речення, які в історичному розвитку мови усталилися як лексико-семантичне ціле. Поява і розвиток у мові ФО є продуктом людського мислення, який зумовлений потребою дати конкретну й образно-емоційну оцінку предметам, що мають уже словесну назву.

Основними способами формування змісту вторинних найменувань є метафора і метонімія. Образність метафори полягає в тому, що вона актуалізує цілі комплекси основних і суміжних понять, що пов'язуються з двома порівнюваними явищами. Метафора свідчить про розвиток асоціативних зв'язків і художньої уяви мовців. Перенесення знака здійснюється за подібністю зорових, слухових, кольористичних та інших ознак, на основі найрізноманітніших вражень і за внутрішнім зв'язком. Так, у лемківських говірках вираження матеріального стану пов'язане з добробутом, статками або зі злиднями. У людській уяві злидні персоніфікуються в образі біди, що відтворює стан буття: снла бнда на карк; зопхбти бнду з кбрку; пхбти бнду дблей; мбти бнду; кликбти бнду; оганятися біди; варувбтися бнди; объйти бнду; пхбти біду попйред сйбе; жъти г бнді; гмирбти г біді; влапъла го бнда; терпнти бнду; множъти бнду; бнді не є кннця; бнда по кэтах сндит; бнда б'є пуза карк.

Метонімізація у фраземотворенні спостерігається при переносі знака за суміжністю певних двох предметів (явищ), зокрема, тих, що перебувають між собою у часовому і просторовому зв'язках, у причинно-наслідкових відношеннях, у різного роду зіставленнях за дотичністю. У лемківських говірках метонімічні ФО виділяються на основі певних асоціативних ліній. Так, час передається виміром через певні денотати: сунце на хлупа - “пізній ранок”; як вуда гуром потйче - “ніколи”. Простір (місце) визначається реально-побутовими вимірами: рэком подбти - “близько”; рэком засягти - “дуже близько”. Позначення почуттів людини передається через динамічні ознаки, що стосуються психічного стану людини, її поведінки: рвбти на субі волуси - “впадати в розпач”. Багато ФО утворилися внаслідок евфемізації як захисної реакції прямого найменування: лежбти на дйсце - “померти”; стратъти вінец - “втратити невинність”.

Давня народна символіка в лемківських говірках будується на вірі в надприродні сили. Серед них виділяються такі, що живуть поруч з людиною, супроводжують її скрізь. Символом духа-домовика є дябол. У розмові то була реакція на щось несподіване. незвичайне: їхбти як дябол з чортувом дэшом - “їхати дуже швидко”; позбирбтися як дябол на Русбля - “одягнутися будь-як”. Уособленням нечистої злої сили, символом ворожнечі і ненависті є чорт: чорт ся мйджі них замішав - “недружно жити”; чурти вжяли - “померти”.

Діалектні вислови мотивовані тільки для обмеженої кількості мовців. Для лемків є зрозумілою внутрішня форма діалектних ФО: хпйртий як віре дерйво, голува як вйрба обруббна, як бычом втяти, баба як збдня телнга. Наприклад, в основі фразеологічного звороту хпйртий як віре дерйво бачимо найменування психічної ознаки людини. Вірим називали покручене дерево, що росло біля води і на протязі. Під впливом природних явищ (вітру, води, сонця) стовбур дерева деформується. Така деревина є надзвичайно твердою, її важко розрубати. Вперту людину, яку неможливо переконати, порівнювали з вірим дерйвом.

У лемківській фразеології є одиниці, які виражають психічний і фізичний стан людини, її емоційні реакції на різні факти і явища позамовної дійсності. Це вигукові фразеологізми. Серед них побутують: ФО, що виражають запевнення у достовірності висловлюваного змісту (волевиявлення у таких сполуках спрямовані на самого мовця: Най до зарбни не дочйкам! Мужу присячи!); ФО, що виражають різноманітні побажання: а) обурення, невдоволення чимось, з приводу чогось (поцблуй мя в риц, мам тя гйва, ид на зламбня кбрків); б) прокляття, заклинання, які передають розмаїті відтінки емоційного стану людини (най бы ти подвнр'я зарусло копръвом, а кыєм бы тя было, фрас бы тя взял); в) побажання і застереження негативного впливу співбесідника (Буже вам вйлький збплат! Най ся не причкбже); г) своєрідні формули привітання і прощання (Дай Буже добръден - Дай Буже здорув'я! Щбстя вам, Буже, дай - Дай, пбне Боже, дай і вам!); г) незадоволення з приводу прибуття когось небажаного куди-небудь (когуси дябол прънюс?); д) вираження співчуття, вболівання, скрути (О Ісэсе, та дйжби! О Мбтко Буска! О рбни бускі!); е) згрубілі звертання і (часто зневажливі) відгуки на щось, лайливі вислови (ти жббо кітна! Ти псе головбтий! Ид бортбку (дурню); є) вдоволення ходом розмови і заохочення до дії (будай быс тріс! Будай быс скыс!); ж) значення упевненості, прихованого сумніву щодо змісту розмови чи певної дії (будай так пси трбву пбсли, як мі на долуни волуси вируснут).

Серед уснорозмовних конструкцій виділяються прислів'я і приказки, які є різними за своєю будовою, пізнавальними властивостями, ситуацією вживання: и дэрак ма кус розэма, коли зна же він дэрний; тувди ягуди збербют, як пристбют.

Багато ФО лемківських говірок утворилися на базі прислів'їв і приказок. Продуктивним є спосіб творення ФО на базі першої частини прислів'я чи приказки. Якраз у ній міститься образна основа, ядро прислів'я чи приказки: стрик бббі эйко (Стрик бббі эйко, а тйта за млинбрьом - “зайве, непотрібне, не має ніякого значення”); пръде куза до вуза (Пръде куза до вуза, аж збърчит - “настане слушний час”)

У мовленнєвому обігу лемків є ще велика група традиційних формул - примовок, якими вони послуговуються в певних життєвих ситуаціях. До них віднесено: а) сталі відповіді на певні питання, прохання тощо: Де ъдеш? - Доперйду; Што новуго? - Повмирбло людей мнуго; б) жарти, дотепи: Гов, конь, гов, бо свйкрі кббат (спідницю) притъсло!; Встбвай, бо вуда гурит!; в) каламбури: Вблал (село) го хуче, лем люди го не хутят; То не я, а муго нянька син; г) жартівливі репліки, що супроводжують формули вітань, побажань, припрошувань тощо: Дай нам, Буже, шо нам трйба, а по смйрти шуп до неба! Плюнь, садь-ші і нугы бэдут віснти.

У другому розділі - “Лексико-семантична структура і граматичні особливості лемківських фразеологічних одиниць” - головна увага приділяється семантико-граматичним розрядам фразеологізмів. Розділ складається із чотирьох підрозділів: 1) “Субстантивні фразеологічні одиниці”; 2) “Ад'єктивні фразеологічні одиниці”; 3) “Адвербіальні фразеологічні одиниці”; 4) “Дієслівні фразеологічні одиниці”.

Фразеологічні одиниці із загальним категоріальним значенням предметності, яке виражається через сукупність таких значень, як значення особи / неособи, власне предмета й абстрактного значення предметності в поєднанні з граматичними значеннями роду, числа та відмінка, об'єднуються в субстантивні ФО. Залежно від того, яка семема входить до змісту конкретних ФО лемківських говірок, усіх їх можна поділити на такі групи: 1) ФО на позначення назв осіб, 2) ФО на позначення назв неосіб, 3) ФО на позначення назв власне предметів, 4) ФО з абстрактною семантикою.

Субстантивні ФО - назви особи - можуть об'єднуватися в синонімічні ряди, члени яких по-своєму розкривають певне поняття чи судження. Фразеологізми із семантикою особи є найбільш кількісною групою у межах субстантивних ФО. Вони називають особу і вказують: а) на її соціальне становище (шырукый міх; лбта на лбті); б) на її стосунки з колективом (бббска сэкня; як валбльський бэбен); в) на її сімейний стан, родинні стосунки (наша фбйта; в єднуй кэзни ковани); г) на фізичні особливості людини (стбре поторуча; боцбнув брат); г) на вдачу особи (невірлъвый Тумцьо; весйлий куцур); д) на психічні особливості особи (бараняча гулов; клочбний міх); на ставлення до віри (христува невнста; рабб бужа).

ФО із семантикою власне предмета позначають: а) споруди (чэджый пуріг; свій кут); б) місцевість (роднуй край; отцувскый край); в) різні предмети матеріальної культури (штърі душки; з того бэде дуброй лазъво про мэхи); г) механізми (желнзний воз; бабыне бвто).

ФО з абстрактною семантикою моделюють фізичні та психічні властивості людини, а також наслідки її матеріальної та розумової діяльності: дяблу верх зръват; прошйний хліб; дідэвска прбвда.

До складу змістової структури субстантивних ФО разом з їх фразеологічним значенням входять також відповідні граматичні значення роду, числа та відмінка. У деяких ФО лексичний компонент - іменник - фіксується в одній родовій формі. Це стосується тих ФО, до складу яких входить іменникова лексема зі значенням істоти - людини або тварини. У таких ФО іменник виступає фраземотворчим компонентом і виражає модально-оцінювальну характеристику особи: цигбнской пбця - “набридлива людина”; змокнэта кэрка - “безініціативна людина”.

Для ФО з абстрактною семантикою категорія роду є суто граматичною, і в них асиметричність між лексичним значенням і значенням роду більш помітна, ніж у ФО - назвах особи. Лексичні значення, які для свого вираження вимагають іменників жіночого роду, у фразеології виражаються ФО жіночого роду: стбра співбнка - “давня історія”; правда, як бы з мотъкы стрнлил - “брехня”.

Граматичне число у фразеологізмах, як і в іменниках, має самостійне граматичне значення, бере участь у процесі номінації певних реалій об'єктивної дійсності. Переважна більшість субстантивних ФО виступає тільки в одній числовій формі - у формі однини: дірбва хмбра, скыснэта капэста.

Субстантивні ФО займають певну позицію у мовленні і вступають у ті чи інші зв'язки з лексемами, що їх оточують. Можливості відмінкової парадигми компонентів фразеологічної одиниці залежить від ряду семантичних і граматичних факторів. Номінативна властивість відмінкового значення полягає в тому, що при сполученні ФО з підпорядковуючими лексемами виражається характер відношень між фактами об'єктивної дійсності: юж я ся ожйнил, юж навнки бмен, юж я си привбдил на голуву кбмін - ФО з абстрактною семантикою на голуву кбмін у сполучені з дієсловом привбдил позначає відношення об'єкта і дії, у реченні виконує функцію додатка.

Переважну більшість субстантивних ФО становлять одиниці, структура яких є сполученням слів. Серед них ФО, до складу яких входить прикметник + іменник. У фразеологічних зворотах цієї моделі граматично панівним є іменник, а прикметник завжди виступає як залежне слово: кунь бужый - “наївна, простодушна людина”, качмбрска мнтла - “п'яниця”.

Друга група субстантивних ФО у лемківських говірках має модель іменник + іменник. Ці ФО складаються з граматично незалежного слова, що виступає як стрижневий компонент, і залежного від нього постпозитивного іменника в непрямому відмінку з прийменником: вуз без колйс - “непотрібна людина”, гулов без калбпа - “недосконала людина”.

Декілька ФО мають модель прийменник + іменник в родовому відмінку + іменник в називному відмінку. Компоненти цих фразеологізмів семантично рівноправні між собою: з чурта обнуга, з чурта скура (шкіра) - “неспокійна людина”.

Серед субстантивних ФО є одиниці, що побудовані за моделлю речень. Більшість предикативних ФО за структурою співвідносяться з односкладними реченнями: а) узагальнено-особовими (дустбне (выпрусит) і од быка молука - “людина виняткових здібностей”; б) неозначено-особовими (з єднуго мнха вилетнли - “рідні (про дітей)”); в) безособовими (туту новънку трйба просіяти на млънку - “нісенітниця”. У ФО, співвідносних з двоскладними реченнями, формально розрізняють суб'єкт і предикат: тэто бы бни мбчка не з'їла - “п'яниця”.

Функціонування предикативних ФО будь-якого семантико-синтаксичного типу залежить від їх замкненої чи незамкненої структури. ФО замкненої структури мають постійний склад компонентів і вводяться в контекст як самостійні семантико-структурні одиниці: з туго бэде дуброй лазъво про мэхы - “неякісно зроблена річ”. Більша частина субстантивних предикативних ФО має незамкнену структуру. Такі предикативні ФО функціонують лише у складі речення, оскільки позбавлені смислової і структурної самостійності: пес боруду лъже кому (Так ся дупил, же му пес боруду лъже).

Ад'єктивні ФО вирізняються структурною розмаїтістю. Своєрідний структурний тип ФО становлять компаративні фразеологізми. Структура конструкцій компаративних ФО - повнозначне слово і зворот, який приєднується до нього за допомогою порівняльної частки як. Цим повнозначним словом-компонентом виступає: 1) прикметник, який є ознакою іменника у другій структурній частині порівняльного звороту: весйла як герлъчка; 2) дієприкметник + порівняльний зворот: бътий як купа шнна; 3) дієслово + іменниковий порівняльний зворот - іменник у називному відмінку без прийменника: визйрат як грбблі; або іменник у непрямому відмінку з прийменником або без нього: ліє як з вндра.

Серед ад'єктивних ФО є багато компаративних фразеологічних конструкцій, що містять у своєму значенні субстантиви, а вся конструкція має ад'єктивне значення: нус як бацбнув дзьубок у кого - “довгоносий”. Багато компаративних зворотів уживається без порівнюваного слова і не має атрибутивних слів: як саляник - “дуже товстий”. Зафіксовані компаративні звороти з атрибутивними словами, але без порівнюваного слова: як незаситъмой муре - “ненажерливий”.

Серед ад'єктивних ФО зафіксовані одиниці, які мають моделі: а) прикметник або дієприкметник + іменник з прийменником чи без нього: рідкий в кръжох - “безсилий”; б) усічена модель, що складається лише з прийменника та іменника: без борузди - “дуже бідний”; в) іменник у різних прийменникових формах + дієслово: надрагэлю въпил - “божевільний”.

У багатьох ФО, побудованих за структурою сурядного словосполучення, не можна виділити стрижневий компонент: лем кість а скура (кужа) - “дуже худий”. Характерною для ад'єктивних ФО є модель частка лем + іменник (в називному відмінку чи непрямому відмінку з прийменником) + дієслово: лем нугы телемббвуть кому - “дуже худий”. Частина ад'єктивних ФО співвідносна з узагальнено-особовими реченнями і передає модальне значення можливості: за корэну би си ай коліно дал вертбти.

Найчисленнішу групу ад'єктивної фразеології складають одиниці, що називають певні ознаки, притаманні особі. Значно менше є ФО, які називають ознаки, властиві неособі, власне предметові або абстрактному предметові. Фразеологізми названих груп належать до розряду якісних і об'єднуються в такі класи: 1) ФО, що моделюють фізичні властивості людини (хорэє на свънскі сухути; лйдве нугы волучит); 2) ФО, що моделюють психічні властивості людини (за п'єцом виховбний; не мат олню в голуві); 3) ФО, що моделюють моральні якості людини, переважно називають негативні риси (з учей му іскрит; лем ньом пец вытерти); 4) ФО, що моделюють властивості людини, набуті внаслідок навчання, життєвого досвіду (мэдрий як Солумон; лъса тръкы знбє); 5) ФО, що моделюють душевний стан людини (як вчербшній ден; як студйний грис); 6) ФО, що моделюють ознаки, які вказують на соціальне становище людини (під вбртом; криж бужый мбє).

Окремі ФО, а також синонімічні ряди ФО на позначення якісних характеристик предметів і явищ перебувають в антонімічних відношеннях. За лексико-семантичним складом фразеологічні антоніми лемківських говірок можна поділити на дві групи: до першої групи, найбільш численної, належать ті, у складі яких немає спільних чи антонімічних компонентів і протилежність їх значень формально не мотивована, це ФО з різним компонентним складом: лем нугы телембавут кому - млячійом годэвуть кого; з пбльця бы кырве дал - аж пнна тйче з рута. Друга група - фразеологічні антоніми, у яких протилежність семантики двох ФО пояснюється наявністю антонімоутворюючого компонента - частки не: дубрий як фалбток хлнба - недубрий як хліб з чйстком (часником); дбти субі по голуві бродити - не дбти субі по голуві бродъти. Фразеологічні антоніми виникають не як заперечення того чи іншого предмета, його ознаки, а як результат пізнання цього предмета.

Для ФО лемківських говірок характерна також двостороння синонімія антонімів. Так, дві ФО - синоніми як жывой срнбло, свнжый як циганска іскра означають “жвавий, дуже швидкий”, і кожна з них протилежна за значенням синонімічним ФО пукы ся вбйрне то сунце збйде, муже ъти й по смйртку.

Отже, основною категоріальною ознакою ад'єктивної фразеології є лінгвалізація якості предмета. На основі якості предмета, його постійних ознак формується фразеологічне значення ад'єктивних ФО. Однак, на відміну від якісних прикметників, якісним ад'єктивним ФО не властива категорія відносної міри якості, тому вони не мають форми ступенів порівняння.

Адвербіальні ФО кількісно- або якісно-обставинної семантики характеризуються повною відсутністю морфологічних парадигм і виконують у реченні функції обставин. Найбільш численну групу серед адвербіальної фразеології лемківського говору становлять означальні ФО, серед яких виділяються три семантичні групи: 1) якісно-означальні ФО; 2) означальні або ФО способу дії; 3) ФО міри вияву ознаки. Якісно-означальні ФО вказують на якісну ознаку іншої ознаки - процесуальної або статичної. Вони можуть давати позитивну чи негативну оцінку людської діяльності з психологічного погляду, розкривати характер мовленнєвої діяльності, різні сторони поведінки людини, оцінку її фізичного стану, передавати психологічну оцінку стану людини. Більшість зафіксованих означальних ФО виражає надмірний вияв статичної ознаки. Такі ФО складають синонімічні ряди на позначення понять: а) дуже холодно (як у возбрні; і в кобылі гача (лоша) замерзло; аж вучи стігбє; б) дуже тепло (як у стброй хыжы (хаті); як у парувні; аж са вучі путят (потіють); в) дуже голосно (гэчит як у хмбрах; як у курчмі; як у жыднвской чкулі (школі); г) дуже тихо (як г церкві; бни лъсток не шелйсне; як у мнху); г) дуже темно (пітьму мужеш ножычком різбти; пйред субом пбльця не въджу; єден бы другуму до вука хпал); д) дуже гарно видно (аж вучей не трйба; і слнпий бы въділ; як на таніри (тарелъку); е) дуже тісно (натискбни як гарънгы (оселедці); бни мэха бы са не дустбла мйджі людей; як шваблъки (сірники) в шкатэльці.

ФО способу дії вказують на властивості динамічної ознаки, що належить людині. Семантичне значення ФО визначає і її валентність з іншими словами. Ознакою динамічності характеризуються ФО, що розкривають значення: а) “дуже повільно” і поєднуються з дієсловами, які виражають процес переміщення: як по болуті; як по лйді; б) “раптово, несподівано” і поєднуються з дієсловами, що виражають мовленнєву дію: прусто з муста; з муста до пруста; в) “традиційно, по-старому” (як йуго дідо (няньо, мбма, эйко, стрик, тйта, нанбшка) і може поєднуватися з дієсловами різної семантики.

ФО міри вказують на інтенсивність вияву динамічної чи статичної ознаки. Численними є ФО зі значенням невизначеної великої чи невизначеної малої кількості: “дуже багато”, “дуже мало”. ФО, що розкривають ці поняття, виникли як наслідок метафоризації вільних словосполучень на основі конкретних уявлень. Мотивованість таких ФО, конкретність значення тісно пов'язані з їх валентністю. Так, ФО як смітя; як болута; як гную можуть поєднуватися з назвами різних ягід, грибів, овочів. ФО як на нйбі звізд, як на бэку листя, як рыб у мурю, як мбку, як на решйті дірок, як у кобълі кышок, як у цйркві свічок виступають у поєднанні зі збірними іменниками або іменниками множинної форми зі значенням особи. ФО міри можуть характеризувати динамічну ознаку в плані її просторової, часової чи якісної межі: як кыбы одміряти - “рівно стільки; ні більше, ні менше”; на жебрбцку палъцу (забрбти, дбти, взяти) - “мізерно, дуже мало”.

У лемківських говірках є чимало обставинних ФО, серед яких більшість складають ФО часу і місця. ФО часу позначають час у межах доби і передають найтонші відтінки скороминучих проміжків часу зміни ночі днем, час зародження світанку і до самого сходу сонця: ъще чурти гуляли, ъще сунце ся гури тримало. ФО часу можуть вказувати: на розтягнутий у невизначених межах час і означати поняття “дуже довго” - рэскый рік (місяц), угурскый рік; на віддаленість у часі й розкривати поняття “давно” - за стброй йри, пйред начблом світа; на абстрактний час межі людського буття і розкривати поняття “навіки, назавжди” - пукы світа, пукы люде на світі бэдут - і поняття “ніколи”, яке метонімічно характеризується діями, подіями, що вказують на ознаку неможливості у житті і виступають як категоричні заперечення чого-небудь - на сэдний ден, коли деревляни пси бэдут брехбти.

Серед ФО місця є декілька груп: 1) ФО, що вказують на місце, де відбувається дія або процес, і розкривають поняття: “дуже близько” - за п'ятбми, скочіти за пліт; “дуже далеко” - за хмбрами, пуза гробуву душку; “скрізь, по всіх усюдах” - по світі; 2) ФО, що вказують на певні орієнтири в просторі і розкривають поняття: “якнайдалі” - кілко уко засягне; “здалеку” - зо світа; “невідомо де” - дябол (дітко) зна де; 3) ФО, що вказують напрямок дії до віддаленого місця і розкривають поняття: “дуже далеко” - до пйкла скочъти (піти); “геть” - до дітка (біса, дябла, чорта, фрбса) ъти; 4) ФО, що виражають наближення дії і розкривають поняття “з усіх-усюд” - з кбждой стрбни; 5) ФО, що вказують на рух у невизначеному напрямку і розкривають поняття “будь-куди” - кэди нугы понйсут.

Таким чином, у межах лемківської адвербіальної фразеології такі ж, в основному, розряди, що й у межах прислівника (означальні і обставинні). Однак фразеологізмів причини і мети, які входять до розряду обставинних, не зафіксовано.

Дієслівні ФО у лемківських говірках є найчисленнішою групою. Вони мають виразне емоційне забарвлення і вживаються для позначення різноманітних дій, переважно пов'язаних зі сферою суспільного життя, із взаєминами людей, а також для позначення психічного стану осіб, яких вони стосуються. Більша частина дієслівних ФО є найменуванням звичайних фізичних дій людини, що фразеологізувалися внаслідок образного переосмислення і розширення семантики і стали позначати не стільки фізичну дію людини, скільки особливості її поведінки, взаємин з іншими людьми, ставлення до праці тощо. ФО, що позначають дії та процеси, джерелом яких є неособа, власне предмет й абстрактний предмет, у лемківських говірках дуже мало.

Серед лемківських дієслівних ФО можна виділити певні тематичні групи. Наприклад, про цілісну картину переміщення дають уявлення тематично згруповані ФО, які створюють образну характеристику поняття “йти”, вказують на темп, спрямованість, неспрямованість чи закінчення дії. Наприклад: “дуже повільно йти” - ъти як смула по дерйві; “дуже швидко йти” - як вітор піти; “дуже швидко бігти” - лйтит як без дэші; “втікати” - утягти хвуст; “не поспішати” - спуро як мертвуму на захуді; “йти пізно на роботу” - запйрті вблал (село); “відставати” - боруду тягнэти за субов; “не виходити з дому” - не вытягне з хыжы бни нус; “миттєво, раптом зникнути” - схопъти са як з вугня; “податися геть” - кэркы доїти; “довго не вертатися” - хпбсти до бабскуго гною; “швидко повернутися” - набыти шя як Марко на вуйні; “з'явитися на недовгий час” - вказати са як місяц з-поза хмбри; “безслідно зникнути” - бни смрад не зустав за ким; “йти прямо” - все за нусом; “піти у своїх справах” - своїм Бугом піти; “безрезультатно ходити” - ходити од Шавла (Гавла) до Павла; “ходити без мети, безпорадно” - лазъти як потймрі (духи темноти); “йти без певного напрямку” - де вітор задує кого.

Серед дієслівних ФО є чимало каламбурів, в основі яких лежать об'єктивні протиріччя або зумисне поєднані елементи для підкреслення абсурдності: старбти шя як пес о п'яту лббу, бояти ся як мбчка лою.

Важливу роль в утворенні окремих тематичних груп ФО відіграють евфемізми: ходъти до чэджой капэсти - “порушувати подружню вірність”; поправъти кблап (капелюх) - “отримати від хлопця відмову на шлюб”), а також дисфемізми: достбти з лопбтом - “померти”; шалйні гръбы з'їсти - “бути дурним”. Дієслівна фразеологія лемківського говору має розгалужену фразеологічну синоніміку. ФО - синоніми різняться між собою відтінками значень, сферою вживання, внутрішньою формою, частково чи повністю компонентним складом. Так, в один ряд об'єднуються ФО-синоніми пнти з жытя, у спукою закръти учи, ъти під смерйкы, вытягнэти нугы, выпростувбти жигблі (ноги), зэби зашкіръти, дух спустъти, стріпбти копитбми - “померти”. Усі вони різняться експресивно-емоційною градацією: від урочисто-піднятої тональності до жартівливої, фамільярної і навіть вульгарної.

Багатьом дієслівним ФО властиве явище варіантності: імъти на яйцьох (на грушках) - “спіймати на місці злочину”, достбти фъгу боруву (макуву) - “нічого не отримати”. У процесі компонентного варіювання образна основа ФО та її семантика не змінюються. Лексичні компоненти ФО та їх варіанти є семантично близькими.

За типом граматичної будови дієслівні ФО в основному характеризуються двома моделями: 1) дієслово + порівняльна частина. Дієслово у структурі таких ФО виступає як основа порівняння. Однак внаслідок метафоричного переосмислення основа порівняння (дієслова) і об'єкт порівняння об'єднуються в одне ціле: одкладбти як цъган сьвято - “постійно відкладати справу”; 2) дієслово + іменник в усіх непрямих відмінках (з прийменником або без нього). Опорним у цих ФО виступає дієслово. Порядок розміщення компонентів у ФО такої структури є довільним і може бути ускладненим іменником, прикметником тощо: купъти за вэшы - “дешево купити”, воруну на плуті гказувбти кому - “говорити про загальновідомі речі”.

Висновки

1.Говір Лемківщини вирізняють характерні акцентуаційні, фонетичні, морфологічні та лексичні ознаки, що, зокрема, добре помітно й у фразеології.

2.Близькоспорідненим зі словом у його значенні та функції в системі номінативних засобів є ряд ФО, куди входять певні типи словосполучень, а також і цілі речення, які в історичному розвитку мови усталилися як лексико-семантичне ціле.

3.Дериваційною базою для ФО можуть служити як окремі слова, так і словосполучення.

4.Метафора і метонімія є основними способами формування змісту вторинних найменувань.

5.Серед фразеологізмів є одиниці, позбавлені лексичного значення, які, однак, характеризуються інформативністю й пізнавальністю - вигукові (інтер'єктивні) ФО.

6.Тісно пов'язані із фразеологічним фондом лемківського говору прислів'я, приказки, примовки (фразеологічні вирази комунікативного характеру).

7.Фразеологізми мають свої структурні особливості. Вони неоднорідні щодо функціональних ознак і неоднакові за походженням.

8.Субстантивні фразеологізми лемківських говірок, залежно від того, яка семема входить до змісту конкретних ФО, можна поділити на такі групи: ФО-назви особи; ФО-назви неособи; ФО-назви власне предмета; ФО з абстрактною семантикою.

9.Ад'єктивні ФО лемківських говірок вирізняються структурною розмаїтістю. Своєрідний структурний тип ФО становлять компаративні фразеологізми. Найчисленнішу групу ад'єктивної фразеології складають одиниці, що називають певні ознаки, притаманні особі. Значно менше є ФО, які називають ознаки, властиві неособі, власне предмету або абстрактному предмету.

10.Адвербіальні ФО характеризуються повною відсутністю морфологічних парадигм і, залежно від динамічних і статичних ознак, поділяються на означальні й обставинні.

11.Серед лемківських дієслівних ФО виділяються тематичні групи, які характеризують: процес переміщення, процес роботи, акт мовлення, сферу людських взаємин, сферу матеріальних інтересів та способу життя людини, морально-етичні взаємини та поведінку, стан людського організму, зорову діяльність людини, психічний стан людини, її життєвий цикл. Дієслівні ФО лемківського говору утворюють розгалужену систему синонімів, їм також властиве явище варіантності.

Основні положення викладені в таких публікаціях

Ступінська Г.Ф. До питання про системність діалектної лексики // Семантика мови і тексту: Матеріали V Міжнародної наукової конференції. - Івано-Франківськ, 1996. - С. 28-29. (У співавторстві).

Ступінська Г.Ф. Структурно-семантичний аналіз фразеологізмів лемківських говірок із стержневою лексемою жыд // Slavica Tarnopolensia. - Тернопіль, 1998, № 5. - С.12-14.

Ступінська Г.Ф. Компаративні фраземи зі сполучником як в лемківських говірках // Наукові записки. Серія: мовознавство. - Тернопіль, 1998, 1(8). - С. 28-30.

Ступінська Г.Ф. Загальна характеристика природи лемківського фраземікону // Наукові записки. Серія: мовознавство. - Тернопіль, 1999, ч.2. - С. 48-56.

Ступінська Г.Ф. Семантичні ознаки прислів'їв і приказок лемківських говірок // Українська мова і література: історія, сучасний стан, перспективи розвитку. - Тернопіль, 1999. - С. 178-182. (У співавторстві).

Анотація

Ступінська Г.Ф. Фразеологія лемківського говору української мови. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.01 - українська мова. - Прикарпатський університет імені Василя Стефаника‚ Івано-Франківськ‚ 2000.

У дисертації запропоновано цілісний опис фразеології лемківського говору української мови. Джерелами опису стали власні польові записи, діалектні словники та фольклорно-етнографічні публікації.

На основі ґрунтовного аналізу фактичного матеріалу (картотека складає 5000 одиниць) з'ясовані акцентуаційні, фонетичні та лексико-граматичні діалектні ознаки лемківських фразеологізмів; описані характерні риси лемківських фразеологізмів як номінативних та комунікативних одиниць мови. У дисертації простежені семантико-граматичні особливості фразеологізмів, що складають ядро лемківської фразеології в цілому; виявлені особливості організації ФО в окремих лексико-семантичних групах різного ступеня ієрархії; укладено тлумачний словник малозрозумілих компонентів окремих ФО.

Ключові слова: фразеологія, фразеологічна одиниця (ФО), фразеологізм, фразеологічний зворот, фразеологічні утворення, компаративні ФО, інтер'єктивні (вигукові) ФО, субстантивні ФО, ад'єктивні ФО, дієслівні ФО.

Аннотация

Ступинская Г.Ф. Фразеология лемковского говора украинского языка. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.01 - украинский язык. - Прикарпатский университет имени Василия Стефаника, Ивано-Франковск, 2000.

В диссертации предложено целостное описание фразеологии лемковского говора украинского языка. Источниками описания послужили собственные полевые записи, диалектные словари и фольклорно-этнографические публикации.

Путем детального анализа фактического материала (картотека составляет 5000 единиц) выяснены акцентуационные, фонетические и лексико-грамматические диалектные особенности лемковских фразеологизмов; описаны характерные черты лемковских фразеологизмов как номинативных и коммуникативных единиц языка. В диссертации рассмотрены семантико-грамматические особенности фразеологизмов, которые составляют ядро лемковской фразеологии в целом; выявлены особенности организации ФЕ в отдельных лексико-семантических группах разной степени иерархии; составлен толковый словарь малопонятных компонентов отдельных ФЕ.

Научная новизна состоит в том, что работа является первым в украинском языкознании специальным системным исследованием фразеологии одного из самых архаичных говоров украинского языка.

Практическая значимость полученных результатов состоит в том, что в диссертации введен в научный оборот значительный по объёму новый фактический материал

Результаты исследования найдут практическое применение в работах по диалектной фразеологии, в процессе чтения основных курсов (фонетики, лексики и фразеологии современного украинского языка, диалектологии украинского языка, введения в языкознание), спецкурсов и спецсеминаров в высших учебных заведениях, а также при написании вузовских и школьных учебников.

Материалы исследования могут быть использованы при составлении “Лексического атласа украинского языка”, работа над которым ведется сегодня, а также в “Общеславянском лингвистическом атласе”.

Ключевые слова: фразеология, фразеологическая единица (ФЕ), фразеологизм, фразеологический оборот, фразеологические образования, компаративные ФЕ, интеръективные (междометные) ФЕ, субстантивные ФЕ, адъективные ФЕ, глагольные ФЕ.

Annotation

Stupinska G.F. Phraseology of the Lemky dialect of the Ukrainian language. - Manuscript.

The dissertation for conferring the scientifie degree of Candidate of Sciences (Philology), speciality 10.02.01 - the Ukrainian language. - Prykarpatsky University named after Vasyl Stefanyk, Ivano-Frankivsk, 2000.

The profound description of the phraseology of the Lemky dialect of the Ukrainian language on the basis of the personal field notes, dialekt dictionaries and folklore-publications is suggested in the given dissertation.

On the basis of the deep analysis of the fact material (the card box includes 5000 cards) the accent, phonetic and lexico-grammatical dialect features of the Lemky phraseologisms are given; the characteristic features of the Lemky phraseologisms as nominative and communicative language units are described. The semantic-grammatical peculiarities of phraseologisms which constitute the nucleus of the Lemky phraseology in general are analyzed in the dissertation; the organization peculiarities of the phraseological units in glossary of the difficuet for understanding components in some phraseological units is composed.

Key words: phraseology, phraseological unit (Ph.U.), phraseologism, phraseological phrase, phraseological fusions, comparative phraseological units, interjective phraseological units, substantive Ph.U., adjective Ph.U., adverbial Ph.U., verbal Ph.U.

Размещено на Allbest.ru