Функціональний аспект "чужої мови" в науковому тексті

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ Г.С. СКОВОРОДИ

УДК 81'42 = 161.1

Функціональний аспект "чужої мови" в науковому тексті

Спеціальність 10.02.02 - російська мова

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Малихіна Світлана Володимирівна

ХАРКІВ 2000

Дисертація є рукописом.

Робота виконана на кафедрі російської мови Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна Міністерства освіти і науки України

Захист відбудеться " 23 " березня 2000 року о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.053.03 Харківського державного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди за адресою: 61168, м.Харків, вул. Блюхера, 2, аудиторія/

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Харківського державного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди (61168, м.Харків, вул. Блюхера, 2).

Автореферат розісланий " 17 " лютого 2000 року.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради О.А.Олексенко

науковий мова авторський

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

У реферованій дисертації розглядається проблема функціонування "чужої мови" в науковому тексті. Лінгвофілософський пафос цієї проблеми, її зв'язок із теорією пізнання дозволяють описати текст на рівні його породження (феноменологічному) і на рівні його формотворення. Аксіологічна значущість "чужого" в сучасному

гуманітарному знанні виявляє себе в широкому діалогічному культурному й науковому контексті, що зумовлює лінгвофілософську важливість дослідження "чужого" в онтологічних і гносеологічних аспектах.

У лінгвістичних дослідженнях "чужа мова" розглядається як мовне bhye. У працях М.М.Бахтіна, В.Н.Волошинова, В.В.Виноградова цей феномен вивчається в контексті проблем діалогічної природи висловлювання. Різні культурні уявлення і наукові знання, пов'язані з вичленуванням і аналізом "чужого слова", подані у працях О.Б.Пеньковського, В.Н.Топорова, С.Т.Золян, С.Л.Сахно, А.Р.Балаяна, Н.Ю.Шведової, Г.М.Чумакова, Н.Ю.Сахарової, Б.П.Ардентова та ін. Дослідники визначають головним чином різні способи включення "чужої мови" у висловлювання. Поза увагою мовознавців перебувають, по-перше, питання, пов'язані з вивченням функцїй "чужої мови" в авторському контексті, по-друге, аспекти сприйняття і розуміння "чужої мови" адресатом.

Актуальність дисертаційної теми зумовлюється необхідністю поглибленого дослідження таких грунтовних властивостей сучасного гуманітарного мислення, як поліфонія, діалогізм та інтерсуб'єктивність. Найбільш виразно ці властивості виявляються в реакціях мовленнєвих суб'єктів на "чуже слово". Спрямування мовознавства на вичерпне дослідження мовленнєвої діяльності суб'єктів зумовило звернення до функціонального аспекту "чужої мови" в гуманітарному науковому тексті.

Характерною ознакою новітніх праць, присвячених проблемам прагматики, є дискурсивний підхід до вивчення тексту (П.Серіо, Ю.С.Степанов, Е.Лассан). Саме дискурсивний підхід дозволяє уявити науковий текст як складне співвідношення різних типів дискурсу: власне наукового й критичного, кожний з яких створює особливі умови включення "чужої мови" в авторський контекст. Гуманітарний науковий текст, який маніфестує "образні сфери науки" (М.М.Бахтін), в означеному аспекті не був предметом спеціального дослідження.

Об'єктом нашого аналізу є тексти, що функціонують у гуманітарній сфері наукового спілкування, представленій жанрами наукової статті, монографії, наукового огляду, а також окремими жанрами так званої "наукової публіцистики", які містять фрагменти "чужої мови". У зв'зку з тим, що головним завданням роботи є функціональний опис вираженої в тексті "чужої мови", аналізовані явища розглядаються в контексті мовленнєвої ситуації. Така вихідна настанова зумовлює необхідність визначення аналогів основних учасників ситуації в ролі Автора і Адресата, характеристики яких уточнюються залежно від умов комунікації. Прагматичні особливості ситуації, в якій відбувається наукова полеміка, дозволяють також виявити в структурі ситуації іншого мовленнєвого суб'єкта - Другого - автора чужого висловлювання опонента. Серед параметрів прагматичної ситуації, які враховуються в dnqk3dfemm3, найбільш важливими є комунікативна спрямованність тексту (праці Радзієвської Т.В.) й авторська стратегія. Остання виявляється на основі метатекстових даних і факторів, які визначають мовленнєву поведінку комунікантів.

Прагматичний опис наукових текстів неможливий без науково обгрунтованої методики. Пропонована в дисертаційній роботі методика аналізу являє собою прагматичне тлумачення досліджуваних контекстів, яке подається у формі експлікованих мовленнєвих моделей і формалізованих риторичних настанов. Мовленнєва діяльність суб'єктів описується в межах авторських мовленнєвих стратегій, виявити які можна лише за умови врахування явних й прихованих завдань висловлювання, а також його прагматичних значень: непрямих смислів, натяків, іносказань тощо. Непрямі смисли висновковуються з прямого значення на основі різних точок зору інтерпретатора, позиція якого не закріплена. Це визнає необхідність дослідження текстів з позицій суб'єкта, адресата та інтерпретатора.

Для опису мовного матеріалу в дослідженні використовується термінологічний апарат прагмалінгвістики. Звідси - "ключовими" в роботі є поняття науковий дискурс, критичний дискурс, мовленнєва стратегія, "інструктивна" і "креативна прагматика", метамова. Поняття "дискурс" і "стратегія" описуються в дисертації як робочі, поняття "інструктивна" і "креативна прагматика" використовуються у значенні, поданому у дослідженні Н.Л.Мусхелішвілі та Ю.А.Шрейдера "Розуміння versus осягнення".

Мета роботи полягає у виявленні функцій "чужої мови" в межах наукового і критичного дискурсів. Завдання дослідження полягють в тому, щоб: (1) виявити типологію текстів, безпосередньо пов'язану з характером сприйняття "ідеї" "чужого" тексту; (2) описати функціональний аспект "чужої мови" в рамках мовленнєвої поведінки суб'єктів і умов мовленнєвого спілкування; (3) дослідити способи передачі "чужої мови", які виражаються в різноманітних формах інтерпретації та оцінки; (4) схарактеризувати чуже висловлювання як фактор риторичного забезпечення мовленнєвих тактик в рамках стратегії, обраної мовленнєвим суб'єктом.

Дослідження здійснюється відповідно до загальної проблеми кафедри російської мови філологічного факультету Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна "Семантика, структура і функціонування одиниць російської мови в контекстах різних типів".

Наукова новизна дисертаційної роботи полягає в тому, що в ній вперше функції "чужої мови" в науковому гуманітарному тексті, а також реалізовано дискурсивний підхід до аналізу наукового тексту. Це дозволило:

- визначити науковий текст як складне співвідношення різних типів дискурсу: власне наукового й критичного, кожний з яких детермінує специфіку включення "чужої мови" в авторський контекст;

- подати аналіз засобів передачі "чужої мови" в рамках авторських стратегій, які реалізуються в різних типах наукового тексту;

- розглянути питання взаємодії Я та Другого в контексті проблеми відмінностей метамов науки та їх розуміння;

- виділити стратегії наукового і критичного дискурсів, що дає можливість сформулювати проблеми діалогічної взаємодії мовленнєвих суб'єктів на рівні проблем розуміння/нерозуміння між представниками концептуальних парадигм;

- продемонструвати зміни сучасної мовленнєвої ситуації в сфері наукового спілкування.

Теоретичне і практичне значення роботи виявляється у тому, що досліджено характеристики мовленнєвої поведінки текстових суб'єктів у їх стратегічних цілях і тактичних завданнях. Окремі положення дисертації можуть залучатися до обгрунтування смислоформуючої і текстотвірної ролі "чужої мови". Узагальнення і висновки дисертації можуть бути використані при аналізі практики наукової дискусії і спецкурсів із стилістики наукового тексту та курсу лекцій "Основи культури мовлення і стилістики" для студентів філологічного факультету.

Основні положення і результати дослідження обговорювалися на засіданнях наукового семінару кафедри російської мови філологічного факультету Харківського національного університету, на міжнародній конференції "Спадщина Д.М.Овсянико-Куликовського та сучасна філологія" (Харків, 1998), на науково-практичній конференції "Викладання мов у вузі на сучасному етапі. Міжпредметні зв'язки: Наукові дослідження, досвід, пошуки" (Харків, 1998), на міжвузівській конференції "Міф і міфопоетика в традиційних та сучасних формах культурно-мовної свідомості" (Харків, 1999).

За темою дисертації опубліковано 5 статей, з них 4 - у фахових наукових виданнях.

Структура роботи зумовлена основною метою і завданням дослідження. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаної літератури (кількість найменувань - 152). Обсяг тексту дисертації - 184 с. Матеріали дослідження склали понад 30 наукових текстів загальним обсягом 3850 с. У дисертації як ілюстративний матеріал використано 268 контекстів.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, формулюється мета і завдання дослідження, формулюються основні положення, що виносяться на захист, визначається наукова новизна, теоретична і практична цінність роботи.

У першому розділі "Лінгвофілософське осмислення проблеми "чужої мови", який складається з дев'яти підрозділів, визначається ступінь наукового опрацювання проблеми і основні аспекти дослідження, аналізується поняття "чужа мова", характеризуються використані в дисертації положення сучасних концепцій у їх зв'язку з проблематикою дослідження, здійснюється широкий аналітичний огляд проблеми "чужої мови" в філософському і лінгвістичному аспектах.

Найбільш повний огляд проблеми "чужої мови" і перелік форм ії вираження поданий у монографії В.М.Волошинова "Марксизм і філософія мови", в якій виділені розділи "Експозиція проблеми чужої мови" и "Непряма мова, пряма мова та їх модифікації". Для виконаного дослідження принципово важливою є думка В.М.Волошинова про те, що "передача (чужої мови) переслідує спеціальну мету" і "розрахована на третього, тобто на того, саме кому адресовані чужі слова". З цього виникає, що функціональні особливості мовлення (в тому числі "чужої мови") пов'язані з певними "жанрами наукового спілкування" (за термінологією М.М.Бахтіна). Основні принципи аналізу зазначеної проблематики в контексті спілкування обгрунтував М.М.Бахтін, який, досліджуючи мову художнього твору, визначив діалогічний характер природи спілкування.

Проблема "чужої мови" досліджується в працях В.В.Виноградова. Розглядаючи мову автора і персонажів художнього твору, дослідник наголосив на стилістичній природі "чужої мови". Ця думка суттєво вплинула на формування в науковій літературі уявлення про способи передачі "чужої мови" як "стилістичні прийоми". існує значна кількість праць, в яких чуже висловлювання розглядається як структурний елемент тексту або окремого висловлювання (Г.М.Чумаков, Є.С.Отін), характер модифікацій чужого висловлювання при введенні його в авторський контекст (Б.П.Ардентов, Н.Ю.Сахарова).

Останнім часом у дослідженні проблеми намічається тенденція до переходу в комунікативну парадигму, що закономірно приводить до вивчення випадків реагування на "чуже" в реальній мовленнєвій ситуації і аналізу таких параметрів "чужої мови", як істинність, обгрунтованість, доцільність, коректність (Н.Ю.Шведова, А.Р.Балаян). Принципово важливими є дослідження Н.Д.Арутюнової (зокрема стаття "Діалогійне цитування"), в яких перераховуються способи і засоби вираження "чужої мови" і подані ії прагматичні характеристики тією мірою, в якій вони проявляються в реальному діалозі. Наукові праці, в яких аналіз здійснюється в плані порівняння мовленнєвого режиму вживання мови в реальній комунікації та в умовах художнього наративу (Є.В.Падучева), формують теоретичні передумови обгрунтування того, що способи передачі "чужої мови" в канонічній (реальній) і неканонічній (текстовій) комунікативній ситуації розмежовуються, що в першу чергу пов'язано з характером мовленнєвої ситуації.

Феномен відтворення "чужої мови" розглядається в контексті проблеми розуміння (праці Г.-Г.Гадамера, Х.Ортегі-і-Гасета, М.Фуко, Ю.Кристевої, М.М.Бахтіна), яка має особливе значення для визначення умов розуміння між Я та Другим як мовленнєвими суб'єктами діалогічної взаємодії і водночас представниками концептуальних парадигм.

"Чужа мова" розглядається також в семіотичній опозиції "своє" "чуже" (Ю.М.Лотман, А.Б.Пеньковский, В.М.Топоров), яка безпосередньо пов'язана з аспектом прийняття або неприйняття позиції, світогляду Другого, що відображається в осмисленні досвіду "чужої" мовної свідомості в просторі авторського світу. У дисертації використана ідея В.М.Топорова про розмежування аспектів взаємодії сфер Я та Другого, згідно з якою пристосування до "чужого", з одного боку, зумовлює входження у відношення взаємного породження, а з другого, - виявляє відмінності індивідуальних систем, що, в свою чергу, призводить до взаємного або однобічного непорозуміння; це не сприяє розвиткові діалогу між комунікантами. Таким чином, протиставлення "свого" і "чужого" має аксіологічну природу в аспекті міжсуб'єктної взаємодії. На особливу увагу заслуговує дослідження А.Б.Пеньковського, який розглядає семантичну категорію "чужості", що, на думку автора, пов'язана з категорією негативної оцінки ("чуже" - "погане") і має спеціальні засоби мовного вираження. Такий підхід означений також у працях Ю.М.Лотмана, який відзначає маніфестоване протиставлення двох світів, що має в мові множинну інтерпретацію. З цього виводимо, що Sчужа мова" в межах дискурсивних систем різних концептуальних парадигм має різні способи маніфестації.

У дисертації термін "чужа мова" розуміється широко, не тільки як чуже висловлювання або його частина, оформлена окремою синтаксичною конструкцією, що залучається в авторському контексті, але і як наведена в тематичному плані "чужа" думка, котру в авторському контексті можливо виділити в якості умовного об'єкту. Способи передачі "чужої мови", репрезентовані в аналізованих текстах, обмежені цитуванням та інтерпретацією. Засоби вираження "чужої мови" можна звести до дослівної передачі, переказу, переробки "чужих" тем, алюзії, ремінісценції, прецедентного тексту, запозичення, наслідування, стилізації.

Методологічною основою реферованого дослідження є теорія М.М.Бахтіна (що подана в порівняльному контексті з герменевтичною традицією Г.Г.Гадамера і М.Бубера), згідно з якою розглядаються відношення інтерпретуючого контексту і "чужого" тексту як динамічна взаємодія, визначена діалогом різних авторів (різних мовленнєвих суб'єктів). Особливо виразно характер смислових інтенцій та ідей проявляється в просторі текстів критичного дискурсу, де діалог або полілог демонструє боротьбу ідей, кожна з яких персоніфікована, за кожною з яких постає система ціннісних позицій і світоглядів, "смислів", що об'єктивовані індивідуалізованою мовленнєвою манерою. Відповідно "смисл" у нашій роботі визначається в бахтінському розумінні, згідно з яким "смисл" завжди персоніфікований, а ідея іманентно зливається з особистістю.

Як продовження традиції М.М.Бахтіна, релевантним складником якої є положення "Події життя тексту, тобто його суть, завжди розгортаються на межі двох свідомостей, двох суб'єктів", в дисертації використано думку Н.Л.Мусхелішвілі та Ю.А.Шрейдера про те, що характер відтворення "чужої" ідеї може відбуватися у двох напрямках: по лінії "інструктивної прагматики" і по лінії "креативної прагматики". Це дозволяє класифікувати аналізовані тексти, пов'язуючи їх типи з характером прагматичної ситуації, в якій вони функціонують, а також виявити відповідно використані в різних текстах авторські стратегії й характерні для них тактичні прийоми передачі "чужої мови". Для виконання дослідницьких завдань особливо важливою є думка М.М.Бахтіна про те, що діалогічні відношення не обов'язково збігаються з реальним діалогом реплік. Діалог відбувається як у сфері взаємовідносин мовленнєвих суб'єктів - Автора наукового тексту, Другого - автора чужого висловлювання та Адресата, так і в наявному історикоjsk|rspmnls полілозі наукових текстів і маніфестованих у них ідей в межах певної сфери, а також у діалозі між "мовами науки". У працях сучасних дослідників підтверджується принципова можливість розглядати діалог не тільки між Я і Ти, але й між Ми й Вони (Б.Ф.Поршнєв), а також між різними пластами культури з властивими їм спеціальними "мовами" (Ю.М.Лотман).

Особливості діалогу в сфері гуманітарного знання зумовлені тим, що об'єктивність часто прихована за індивідуальними "смислами" й думками суб'єктів. "Смисли" в гуманітарному знанні конституюються в процесі обміну думками, зіставлення точок зору, концепцій і теорій. Саме це нерідко стає об'єктом і навіть предметом аналізу (ці ідеї розвинуті в працях К.Попера, Ю.Хабермаса, В.В.Налімова, Ю.В.Рождественського, Н.К.Рябцевої, М.М.Кожиної). У роботі наводиться, що діалогічність гуманітарного знання зумовлена природою пізнання і наукової діяльності і не мислима поза динамікою різних стилів мислення, наукових шкіл, концепцій.

Зрозуміти чуже висловлювання - значить інтерпретувати мовленнєву дію Другого в умовах конкретного виду й стилю спілкування. Визначений таким чином погляд на інтерпретацію грунтується на положеннях праць В.З.Дем'янкова, Р.і.Павільоніса. Йдеться, зокрема, про те, що орієнтований в рамках певної концептуальної парадигми мовленнєвий суб'єкт здійснює суб'єктивну інтерпретацію "фактів" іншої концептуальної парадигми. З цього випливає, що смисл і зміст понять в межах однієї концептуальної парадигми може відрізнятися від вміщеного в них змісту в межах іншої концептуальної системи. Безперечно, проблема експлікації системи понять за допомогою "мови" певної концептуальної парадигми прямо перегукується з проблемою сприйняття "чужої мови" і розуміння або нерозуміння "мов" науки представниками різних парадигм. Оскільки системи концептів можуть мати різний ступінь розбіжності (аж до цілковитої протилежності), діалог у сфері наукової комунікації здійснюється у різних комунікативних обставинах.

Характер діалогу можна виявити через авторські стратегії, які визначаються в рамках діяльності мовленнєвих суб'єктів. Авторська стратегія характеризується в роботі як складна багаторівнева модель, тактичні прийоми якої, реалізовані засобами мови, можуть бути експліковані лише на основі лінгвістичних даних.

У другому розділі "Прагматичні характеристики дискурсів наукового тексту", який складається з п'яти підрозділів, обгрунтовується необхідність застосування дискурсивного підходу до опису наукового rejqrs. Використання методики дискурсивного аналізу в дисертації зумовлено спостереженнями, які свідчать, що мовленнєва організація тексту визначається не тільки загальною приналежністю до функціонального стилю, а й залежить від типу дискурсу та жанру тексту, в якому він реалізується. Визначення дискурсу, подане в роботі, не претендує на вичерпність і використовується в дисертації як робоче.

Дискурс розуміється нами як складне комунікативне утворення, значною мірою зумовлене суб'єктом і моделлю адресата, за якими "стоїть" особлива ментальність, що виражається в способі оперування мовою. Вдаючись до такого визначення дискурсу, ми спираємося на дослідження Е.Бенвеніста, Ю.Кристевої, Р.Барта, Ю.Хабермаса, Ю.С.Степанова. Дискурс як явище складне й багатоаспектне вимагає різнобічного осмислення. У дисертації дискурс розглядається тільки в плані функціонування "чужої мови".

Дискурсивний підхід до досліджуваного об'єкта - наукового гуманітарного тексту, - на наш погляд, відкриває нові перспективи розгляду традиційних стилістичних проблем. З'являється можливість виявити функції певних мовних засобів, зумовлених особливостями прагматичної ситуації, характеристиками дискурсивної системи, в якій функціонує текст, і риторичним завданням тексту.

Тексти, які стали об'єктом дискурсивного аналізу в роботі, класифікуються на основі ознак "інструктивної" і "креативної" прагматики. Тексти з умовно названою "інструктивною" прагматикою можна зарахувати до наукового дискурсу. До такого типу текстів належить монографія Л.Гумільова, наукові лінгвістичні статті Ю.Д.Апресяна, Н.Д.Арутюнової, Є.В.Падучевої, Т.В.Булигіної і О.Д.Шмельова, а також деякі тексти критичного дискурсу. Тексти з ознаками "креативної" прагматики відзначаються не тільки особливостями прагматичної ситуації, але й унікальністю об'єктивованих у них авторських мовленнєвих манер. Для аналізу було відібрано філософські тексти, які умовно можна віднести до "наукової публіцистики" (В.Линецький, Б.Парамонов, О.К.Жолковський, М.Епштейн). Останній тип текстів характеризується використанням "усього простору мови, з усіма його порушеннями логіки, зміщеннями кодів, їх взаємопереходами, діалогом, взаємним породіюванням" (Р.Барт).

Розмежування власне наукового і критичного дискурсів зумовило розгляд онтологічних і прагматичних властивостей відповідних текстів. У науковому дискурсі відображається контекст загальноприйнятого наукового знання. Проте "істина" в процесі пізнання може бути переглянута, що приводить до трансформації знання в припущення, думку, c`djs, які можна заперечувати, відкидати, уточнювати, доповнювати. Тексти або фрагменти текстів, у яких представлений континуум думок і викладена найчастіше суб'єктивна критика діяльності людини й інтелектуальних (духовних) продуктів цієї діяльності, зараховуються до критичного дискурсу. Критичний дискурс являє собою контекст зіставлення концепцій і методологічних принципів з точки зору їх плідності й достовірності, побудованих не на основі абсолютної наукової точності, як у контексті знання, а на основі того, що видається індивідууму правильним, дійсним або можливим.

Особливості прагматичної організації текстів характеризуються згідно з параметрами мовленнєвої ситуації. У науковому дискурсі мовленнєвий суб'єкт, мовби закриваючись універсальною маскою Всезагального суб'єкта (форми вираження епістемічного суб'єкта: авторське або інклюзивне "ми"), звертається до такого "неконкретизованого Другого" (форми вираження: неозначено-особові конструкції, неозначені займенники, функціональні імена), який моделюється як колега. Це зумовлено комунікативним завданням тексту - залишатися в контексті загального універсального знання. Відповідно до специфіки завдання обираються способи подачі "фактів" "чужого" дискурсу в загальній модальності повідомлення й інформування. Це дозволяє залишитися в рамках уніфікованого метатексту та постулатів мовленнєвого спілкування (типові метатекстові формули).

У критичному дискурсі маркується позиція мовленнєвого суб'єкта (епістемічний суб'єкт виявляє себе в позиціях: "я считаю", "мне неизвестно") і моделюється диференційований образ Адресата: "вдумчивый читатель", "какой-нибудь законченный бахтинианец" (В.Линецький).

Способи маніфестації "чужої мови" пов'язані з комунікативним завданням тексту - подати думки й точки зору, використовуючи при цьому різноманітні риторичні прийоми з метою мовленнєвого впливу. Про це свідчать факти вияву "Ти"-сфери висловлювання, сформовані займенниками і дієслівними формами другої особи, звертанням, дейктичними елементами, а також вставними конструкціями "согласитесь", "обратите внимание". "Факти" "чужого" дискурсу подані в комплексних мовленнєвих актах оцінки й інтерпретації. Свідченням цього є різноманітні форми маніфестації Другого з яскраво вираженою оцінною домінантою, наприклад: "Х сказать нечего", "любители спекуляций на тему" (В.Малахов) та випадки порушення постулатів мовленнєвого спілкування.

На основі виділених прагматичних характеристик запропоновано модель комунікації текстів наукового і критичного дискурсів. Для наукового дискурсу вона умовно визначається як "одновекторна" і постає у такій tnpl3: автор тексту - Я, звертаючись до Адресата - Ти, відтворює чужі висловлювання, обмежуючи їх своєю абсолютною точкою зору. Характер відтворення "чужої мови" в текстах цього типу в цілому не виходить за рамки "інструктивної" прагматики, яка дозволяє або дослівну передачу чужих слів (ширше - "чужої" ідеї), або строго визначену інтерпретацію "фактів" дискурсу Другого, достатньо однозначно сприйнятих науковцями. Таким чином, інтерпретаційна діяльність мовленнєвого суб'єкта обмежується створенням тексту, адекватного вихідному.

Для критичного дискурсу визначається інша, "багатовекторна" модель: автор - Я розпочинає діалог з автором чужого висловлювання - Ти, звертаючись до читача (диференційованого Адресата), пропонуючи йому нерідко змодельовані думки Другого. У тексті відбувається діалог "особистісних смислів". Внаслідок цього "чужа мова" в критичному дискурсі має іншу стильову природу і функціональну спрямованність, ніж у власне науковому дискурсі. Осягнення "чужої" ідеї в текстах критичного дискурсу найчастіше проходить у руслі "креативної" прагматики. Це пов'язане з настановою Автора не стільки відтворювати і реконструювати "чужу" смислову позицію, скільки "конструювати" "чужий" смисл певною мірою заново.

У третьому розділі "Способи передачі "чужої мови" в текстах наукового і критичного дискурсів", який складається з шости підрозділів, здійснюється аналіз найбільш типових прийомів відтворення "чужої мови" з точки зору виконуваних ними функцій. Серед способів передачі "чужої мови" в науковому тексті окремо розглядаються цитування й інтерпретація як найбільш характерні для наукового викладу. Результатом функціональної характеристики цитат у науковому тексті є пропонована в роботі типологія: цитата ілюстративна, словесна, документальна, термінологічна, супровідна, які використовуються для того, щоб додатково обгрунтувати вірогідність авторської думки, підтвердити авторські судження. Найчастіше вони об'єктивуються як "аргумент віри" (С.і.Поварнін) чи посилання на авторитет, тобто вживаються як прийом, необхідний авторові наукового тексту при введенні власних положень в контекст існуючих традиційних наукових уявлень. Комунікативний акцент припадає на пізнавальну та естетичну цінність наведених "чужих" слів. інтерпретація в рамках цього дискурсу здійснюється головним чином для того, щоб виділити окремі моменти "чужої" концепції, обмежуючись аранжуванням або редукуванням чужого висловлювання.

Аналіз текстів наукового дискурсу свідчить, що характер розуміння "чужої" ідеї в рамках "інструктивної" прагматики визначає особливий rho метатексту, який формує специфіку введення "чужої мови". Він достатньо уніфікований, що дозволило в дисертації виділити властиві для нього конструкції, наприклад: "Х резюмирует", "согласно Х". У такому метатексті фіксуються істинні і прагматичні оцінки переказаної "чужої мови", наприклад: "наиболее известный опыт описания", "считается общепринятым", "интересная схема", "уместно говорить". Метатекст стає певною рамкою, в яку входять чужі висловлювання (типові конструкції: "представлять собой" і под., модифікатори "так называемый", "именуемый", маркери ідентифікації "то есть", "просто", мовленнєві формули "по аналогии с" і т.п.).

Мовленнєва ситуація функціонування текстів наукового дискурсу визначає мовленнєві стратегії, обрані автором. Мовленнєві стратегії текстів наукового дискурсу описуються в роботі у термінах модальності "de dіcto" і "de re" (Т.В.Булигіна, О.Д.Шмельов). У рамках стратегії "de dіcto" ("неупередженого репортажу") Автор цитує Другого або пропонує неоціночний переказ "чужої мови", максимально точно передаючи оцінки Другого, його номінації, перймаючи, так би мовити, точку зору Другого. Визначаючи функції способів передачі "чужої мови" в стратегії "de dіcto", констатуємо, що Автор немовби передає "чужі" думки, зберігаючи особливості "мови" Другого, цитованого автора. Для цієї стратегії притаманне дбайливе ставлення до відтворюваних "чужих" слів, що зумовлює адекватне прочитання "чужого" тексту (спеціальні засоби, за допомогою яких вказується на ступінь "суб'єктивації": предикати типу "может показаться", модально-вставні слова: "вероятно", "как будто", частки "епістемічної запоруки" "мол", "де", "дескать").

Зрозуміло, така стратегія не може бути поширена на увесь науковий дискурс. В іншій стратегії, стратегії "de re", яка постає "оцінною інтерпретацією", Автор вдається до власного тлумачення чужого висловлювання, думки, точки зору, використовуючи такі метатекстові конструкції: "можно выделить точку зрения" і под., синтаксичні конструкції зіставлення "для Х задача состоит не в том, чтобы (...), а в том, чтобы (...)", протиставлення "не как (:), а как (:)". Тобто характер інтерпретації об'єктивується передусім уже самим способом відбору й подання "чужих фактів".

Критичний дискурс найбільш чітко виявляє себе у жанрі, визначеному як "наукова публіцистика". У цьому жанрі засвоєння "чужих" ідей і тлумачення (коментування) вищих зразків художньої і філософської прози, відбувається в прагматичних обставинах, що визначають творчий характер цього засвоєння. Фрагменти критичного дискурсу можна виділити в текстах, в яких домінує науковий дискурс. Саме в таких текстах g3qr`bkemm поглядів здійснюється в рамках "інструктивної" прагматики й оформлюється достатньо чітко структурованим метатекстом. Останній у своїх основних рисах збігається з метатекстом, який конституює "чужу мову" в науковому дискурсі.

Прагматична організація текстів критичного дискурсу характеризується тим, що настанови й інтенції мовленнєвого суб'єкта значною мірою зумовлені комунікативною настановою підтримати або спростувати (думку) Другого і таким чином переконати Адресата в істинності власної позиції, зробити його своїм "спільником". Про характер переконування можна зробити висновок із специфіки обраної Автором стратегії. Стратегія, визначена в роботі як стратегія "пошуку загального розуміння", реалізується в тому випадку, коли Автор уникає визначення правоти й неправоти, наприклад: "И.А.Мельчук полагает семы (:) В противоположность Мельчуку А.Вежбицкая полагает семы (:)" (Р.М.Фрумкіна). Така стратегія, виявляючи відмінність позицій, залишає можливість для "потенційного діалогу", який ми вбачаємо в тому, що Автор намагається перейти на "мову" Другого: "Общение - переходим от этого термина к его двойнику и протагонисту - есть бытие идеологического события, или просто со-бытие, или просто совместная, т.е. социальная жизнь" (і.В.Пєшков), етимологізує "чужий" термін: "диалог" (через-словие), т.е. чередование высказываний" (і.В.Пєшков), упроваджує в метатекст металінгвістичний коментар, наприклад:

"Знаменитое <быть - значит общаться диалогически>: "диалогически" - обстоятельство образа действия; причем обстоятельство-приложение, постоянный эпитет" (і.В.Пєшков). Інша стратегія, умовно позначена як стратегія "глобального конфлікту", зумовлена потребою мовленнєвого суб'єкта не просто заперечити "чужі" погляди й думки, але й розвінчати "особистість" Другого. Така стратегія не залишає жодної можливості для зближення "концептуальних світів", що не сприяє розвиткові діалогу і виключає досягнення компромісу, набуваючи агітаційного характеру: "Я попытаюсь объяснить философию Лосева своими словами, без эйдологии и диалектики; самое смешное, что это вполне возможно" (Б.Парамонов). В такому разі цитати та інтерпретація часто використовуються в рамках лінгводемагогічної мовленнєвої поведінки, наприклад: "<Жизнь выше морали> - это уж точно о Цветаевой сказано" (Б.Парамонов). Чуже висловлювання інтерпретується Автором і використовується як засіб емоційно-оцінної кваліфікації мовленнєвого вчинку Другого, наприклад: "Соловьев смеялся над Ницше: <Ницше захотел стать філософом будущего>:Собственно говоря о Ницше, он сказал только о себе" (Д.Галковьский). Висловлювання з "чужими" словами набуває "імпресивної" функції, наприклад: "лакей Смердяков - это клише едва ли не большего негативного наполнения, чем ленинская кухарка, управляющая государством" (Б.Парамонов). Вільне поводження з "чужою мовою", мовби ії ігрове використання й інтерпретація здійснюється як маніпулювання "чужими словами", наприклад: "Розанов сказал о Вл.Соловьеве: это был неузнанный король среди валетов и шестерок нигилизма:Эти слова надо отнести ко Льву Толстому" (Б.Парамонов). інтерпретативний компонент нерідко пов'язаний з використанням дискурсивних маркерів (часток, прислівників-модифікаторів).

Наведені тактичні прийоми є характерними для так званого "ідеологізованого" дискурсу, якщо під "ідеологією" розуміти усвідомлений вибір філософської, естетичної, наукової і ширше культурологічної позиції, в "просторі" якої вираження непогодження з "чужою" позицією зведено до прагнення переконати Адресата в суб'єктивованих істинах, даних без будь-яких застережень як єдино можливий варіант.

У своєму прагненні краще зрозуміти, витлумачити або осягнути "чужу" думку мовленнєві суб'єкти полемізують відкрито чи приховано. Якщо така полеміка набуває форм рівноправного діалогу, основою якого є принцип терпимості й толерантності, створюються умови для пошуку "спільної мови", всередині якої сторони-опоненти визначають наявну між ними смислову дистанцію, розробляють взаємоприйнятні засоби для розуміння обговорюваної проблеми, порівняйте: мовленнєві моделі метатексту "у Х это всего лишь (:)", "это есть не что иное как (:)".

В іншому випадку, коли полеміка розгортається в просторі потенційної ворожості і сприйняття дискурсу Другого як "чужого", "небезпечного", чітка метамова підмінюється риторично ефектним оформленням "чужих" і власних позицій. Найбільш виразно такі особливості проявляються в текстах жанру критики, в яких звернення до "чужих" думок стає ознакою ціннісних орієнтирів мовленнєвих суб'єктів.

У досліджуваних текстах прослідковано випадки цитування й інтерпретації, що відкривають можливості деконструкції, яка приводить не до руйнування смислу аналізованого тексту, а до породження нового смислу в рамках створюваного критичного дискурсу. Функціональну навантаженість і риторичну заданість способів передачі "чужої мови", відтворюваних в рамках "креативної" прагматики, не можна "вичитати" з метатексту. В таких текстах використовуються інтертекстуальні прийоми введення "чужої мови": лексичні запозичення, стилізація мовленнєвої l`meph, пародійний перегук "своєї" і "чужої" парадигм, функції яких не зводяться до примітивного запозичення. Перехрещення і трансформація "своїх" і "чужих" "смислів" створює новий культурний "смисл".

У четвертому розділі "Дискурсивні стратегії в окремих текстах критичного дискурсу" розглядається специфіка комунікативних авторських стратегій у всій сукупності тактичних прийомів. Як приклад, аналізується провокаційна, полемічна стратегія В.Линецького (автора аналізованої у цьому розділі книги "Анти-Бахтін" - найкраща книга про Володимира Набокова"), який зайняв однозначно конфронтаційну позицію щодо критикованої ним концепції М.М.Бахтіна. Мови "наукових (концептуальних) парадигм" М.М.Бахтіна і В.Линецького не збігаються, кожна з них може бути розглянута як певна доктрина або філософія з властивими їм ціннісними орієнтирами. Наявне співіснування різних "наукових мов" у тексті В.Линецького і стає ознакою діалогічного принципу побудови дискурсу. Стратегія В.Линецького (а також М.Маяцького, автора іншого аналізованого тексту "Який Ordnung Mub Seіnг") побудована передусім на основі "самостворення". "Наукова мова", що використовується мовленнєвими суб'єктами, адекватно розуміється тільки у вузькому колі представників парадигм, до яких належать автори, вона приватна. Без "переведення" в іншу концептуальну парадигму, без "перетлумачень" і "перейменувань" така "мова" не придатна для діалогу, дискусії. Небажання або нездатність використати таке "переведення" стає рушійною силою розгоратання полеміки.

У дусі такої стратегії - визнання мовленнєвим суб'єктом того, що він цілком може обмежитися системою понять власної концептуальної парадигми. В.Линецький і М.Маяцький, які залишаються в руслі цієї стратегії, використовують оцінки, визначені на основі різних критеріїв. Ці оцінки мають категоричний характер і спрямовані не тільки на думку, але й на мовленнєву манеру опонента. Саме в рамках стратегії цього типу "чужа мова" використовується у викривальних ентимемах, а також наводиться в різних софістичних контекстах, включається в контекст узагальнюючих метафор, зводиться до абсурдних заяв, тлумачиться й домислюється, виходячи з позицій інтерпретатора. "Чужа мова" використовується цими авторами демагогічно. У всіх названих прийомах фіксуються чітко виражені риторичні настанови авторів, тому висловлювання з "чужою мовою" переважно не стільки повідомляють, скільки впливають.

Стратегія і.В.Пєшкова (його текст "One more Mozart або вчинок як риторика відповідальності" розглядається в роботі), який полемізує з В.Линецьким, створена на основі "солідарності" з М.М.Бахтіним і asds:r|q за допомогою "переписування", що не означає тривіальної парафрази, а передбачає міжсистемну інтерпретацію або "концептуальний переклад" понять з однієї "мови" на іншу. і.В.Пєшков реалізує такі тактичні прийоми, як ведення діалогу з визначенням "поля згоди" (протиставлення, конвенціональна формула "заперечення у вигляді згоди", зіставлення термінологічних рядів, у яких і виявляються конкретні смислові зрушення, "переклад" понять і термінів "чужої" парадигми на загальноприйняту з одночасним маркуванням семантичної області "чужої" смислової позиції, вибір метафоричного способу визначення, що адекватно відображає використане "чуже"). Ця стратегія передбачає використання риторичних прийомів, які виділяють конструктивні моменти проблеми й спрямовані на доказовість.

Таким чином, полеміка демонструє увесь спектр проблем спілкування, тісно пов'язаних з проблемами "непримиренної розколотості мов" (за Р.Бартом). У загальному вигляді суть конфлікту може бути маніфестована боротьбою двох мов: "мови" традиційних роздумів як мови усталених понять, думок, які стали загальновідомими, мови, що існує як складник "пануючих" традицій, та іншої мови, яка розвивається поза традиціями і перебуває в опозиції до традиційної. Розгляд типових ситуацій використання "чужої мови" в наукових гуманітарних текстах, які об'єктивують виділені авторські стратегії в рамках систем (дискурсів), дозволяє говорити про певні закономірності у відношенні між авторським контекстом і "чужим словом". Аналіз функціонування авторських стратегій в комунікативному аспекті мовленнєвої діяльності суб'єктів наукового тексту дозволив зробити такі висновки.

Висновки. Розгляд типових ситуацій використання "чужої мови" в наукових гуманітарних текстах, які являють собою системи (дискурси) в рамках авторських стратегій, виявляє не тільки часткові тенденції щодо відношення до "чужого слова", але й загальні тенденції зміни мовленнєвої ситуації. У досліджуваних текстах у сфері наукового спілкування простежується руйнування старих "канонів" наукової оповіді. У сфері функціонування наукових гуманітарних текстів явно виділяється експресивний (лояльний, а інколи й агресивний) дискурс, який нами визначається як критичний. У полемічному контексті цього дискурсу поляризуються мовленнєві стратегії учасників діалогу. При діалогічному обміні думками спостерігається переважання особистих партитур у інтерпретації "чужих" і відстоюванні "своїх" позицій. Водночас мовна ситуація в рамках такого дискурсу характеризується розмиванням меж і правил вживання певних засобів мови, що об'єктивується у використанні нової літературної образності, rhp`fsb`mm3 розмовної повсякденності, а також у використанні елементів наративної оповіді, публіцистичних штампів і прийомів риторичного переконання.

Комунікативна ситуація, в якій функціонують тексти критичного дискурсу, впливає на своєрідність композиційної побудови текстів. У зв'язку з тим, що контекст кристалізації "фактів" науки, пошуку шляхів встановлення істини відображає момент зламу, руйнування старих і зародження нових парадигм, відбувається і руйнування старих мовленнєвих "форм", тобто мовленнєвих жанрів. Специфіка нових жанрів і комунікативних ситуацій формується широким історичним і культурним контекстом згідно з відповідною ситуацією в умовах художнього наративу. Як уявляється, методологічною основою текстів такого типу стає постулат постструктуралістської парадигми про неминучу художню і поетичну природу будь-якого мислення, у тому числі теоретичного (гуманітарного). Це, в свою чергу, означає, що філософські, літературознавчі та інші гуманітарні проблеми неминуче базуються на метафоричності мови. Сучасні жанри наративу і наукового дискурсу перебувають у відношеннях взаємопроникнення, і практика виявляє цю специфічну взаємозумовленість у різних сферах гуманітарного знання.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНІ В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Чужая речь в полемических жанрах современного научного дискурса // Русская филология. Украинский вестник. Республиканский научнометодический журнал. - 1997. - №3-4. - С.14-18.

2. Речевые стратегии в полемических жанрах современного научного дискурса // Вісник Харківського державного університету. Вип. 411. Спадщина Д.М.Овсянико-Куликовського та сучасна філологія. - Харків, 1998. С.412-419.

3. Чужая речь в организации идеологизированного дискурса // Вісник Харківського державного університету. Вип. 448. Міф І міфопоетика у традиційних сучасних формах культурно-мовноі свідомості. - Харків, 1999. - С.322-326.

4. Аксиологические стратегии в современной прагматике // Межпредметные связи: Научные исследования, опыт, поиски: Сборник научных трудов. Харьков, 1998. -С.37-39 (у співавторстві з Л.А.Гуслістою).

5. Чужая речь и ее интертекстуальные функции в научной публицистике // Наукові записки Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С.Сковороди. Вип. 3 (24). - Харків, 1999. - С.255-260.

6. "Чужа мова", науковий і критичний дискурс, "інструктивна" та "креативна" прагматика, мовленнєва стратегія, метамова, наукова публіцистика.

7. "Чужая речь", научный и критический дискурс, "инструктивная" и "креативная" прагматика, речевая стратегия, метаязык, научная публицистика.

8. "Reported speech", scіentіfіc and polemіcal dіscourse, "іnstructіonal" and "creatіve" pragmatіcs, author's іnterpretіng schemata, metalanguage, scіentіfіc-journalіstіc prose.

Размещено на Allbest.ru