Viribus Unitis: про потребу культурної й наукової взаємодії і партнерства Польщі і України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Viribus Unitis: про потребу культурної й наукової взаємодії і партнерства Польщі і України

Вальчак Б.

Історія рано зіштовхнула наші народи (чи, щоб виразитися точніше, спільноти, на основі яких наші народи сформувалися і розвинулися). Контакт, спричинений головним чином географічним сусідством, вилився у різноманітні і міцні зв'язки. Як мовознавець я звернуся до думки автора одного з найбільшого останнім часом опублікованого (на жаль, досі не закінченого) етимологічного словника польської мови, Андрія Баньковського. Думка обґрунтована очевидно етимологічним аналізом лексичного запасу польської мови і звучить так: «Жоден хірург не розділить тисячолітніх сіамських сестер Польщі України» [1,с.XXXIX].

На державному рівні наші контакти почалися від племінного політичного організму, відомого під назвою Град Червінських. Як відомо, його первинна етнічно-мовна приналежність залишається дискусійною справою. Серед істориків не має згоди щодо того, чи плем'я Бужан проживаюче на теренах Граду Червінських належало до групи племен західно чи східнослов'янських. На мою думку, не виключено, що землі надбужанські і надсянські були первинним перехідним простором між західною і східною Слов'янщиною, на який з одного боку сягали певні західнослов'янські мовні ознаки, а з другої східнослов'янські [2].

В кожному разі в кінці періоду панування перших Пястів в Польщі, а за правління синів Великого Володимира на Русі, за півстоліття, коли Град Червінських переходив з рук до рук, в 1030 році на триста років землі над Бугом і Сяном відійшли від Польщі, здобуті Ярославом Мудрим у Мєшка II [3-7].

Триста років руського панування привели до того, що коли Казимир Великий в 1344-1366 роках приєднав до Польського Королівства Червону (Галицьку) Русь разом з частиною Волині та Поділля, давні Гради Червінські і сусідні території (а у той час вже земля саноцька, перемиська, львівська, галицька, белзька, хелмська, володимирська) були вже з етнічно-мовного погляду руські. Внаслідок однакового напливу населення з етнічної Польщі, головним чином з Малої Польщі, як і в результаті прогресуючої (від вищих шарів) полонізації місцевого руського суспільства на цих землях почав формуватися своєрідний різновид польської мови на руському мовному підґрунті погранична польська мова [8].

Найважливіші її ознаки виявляються вже пам'ятках польської мови XV століття на теренах Русі записах в судових земських і міських книгах окремих земель і червоноруських повітів, переписаний у Львові польський переклад ,так званих, магдебурзьких ортилій, тобто вироків міського суду Магдебурга, що трактуються як юридичні прецеденти у винесенні рішення наших міських судів розміщених за німецьким правом [9], а також найобширніший і найпрекрасніший твір апокрифічної течії Роздуми над життям Icyca (так звані Роздуми премиські) [10-12].

Більша частина руських земель опинилася далеко від впливу польської культури внаслідок союзу Польського Королівства з Великим Князівством Литовським, який, нагадаймо хоч і був під правлінням литовської династії Гідеміна, був державою як територіально, так і демографічно значною мірою руською. Вищі верстви литовського населення піддавалися культурним і мовним руським впливам, мовою князівської канцелярії (а, отже, державною мовою) була руська. З кінця XIV століття в результаті ряду державно-юридичних актів (Кревська унія 1385 року, Віленсько-Радомська 1401, Городельська 1413, Гродненська 1437 і т.д.) на теренах Великого Князівства почали проникати і впливати на місцеву дійсність польські зразки політичних устроїв, звичаєві, польська інтелектуальна й артистична культура та польська мова.

Очевидно на руських землях мовний вплив був двосторонній, але руські впливи аж до кінця XV століття мали локальний характер, проникаючи всього лише до окраїнної (пограничної) польської мови, що формується однаково як на старшій Русі Казимира, так і, трохи пізніше і вільніше, на землях Великого Князівства. Ширшого вживання на територіях, що охоплювали етнічні польські землі, набули в середньовіччі тільки два лексичні рутеніями князь і боярин [13].

Перелом в цьому відношенні відбувся в XVI ст. Добіг тоді кінця еволюційний процес поєднання двох державних організмів в одну федеральну державу: на підставі постанов Люблінського унії в 1569 році з'явилася Річ Посполита Обох Народів. Одночасно руські мовні впливи перейшли кордони польської окраїнної мови і розлилися широко в польській літературній мові, доказом цього є численні рутенізми і тексти авторів ніяк з руськими землями не по зв'язаних, наприклад Ян Кохановський чи познаньська Liber maleficorum (Книга зловмисників одна з міських судових книг) [ 14].

Як відомо, в результаті Люблінського унії відділене від Великого Князівства і приєднане до Корони залишилося Піддяшптя, Волинь і Україна (у тодішньому географічному розумінні, київське і брацлавське воєводства ). Це спричинило ближчі і сильніші ніж у випадку Великого Князівства (так званих литовських і білоруських земель) політичні і мовні зв'язки українських земель з етнічною Польщею, головним чином з історичною Малою Польщею. Як і в Короні, на Волині і Україні за Люблінською унією державною мовою була польська мова і латинська (тоді як у Великому Князівстві аж до кінця XVII ст. руська в канцелярському різновиді). Тому південна польської окраїнна мова була ближчою до польської етнічної мови ніж північна і у більшій мірі вплинула на норму польської літературної мови [15].

Співіснуючи (границь їх функціонування не визначали ні географічні, ні соціальні чинники) з XIV ст. на Галицькій Русі і Поділлі, а пізніше на Волині і Україні, польська і руська мови, як ми вже згадали вище, впливали одна на одну [16-19]. Руська мова вбирала полонізми, що в XVII і XVIII ст. знайшло найкраще вираження в так званій простій мові західноруській літературній мові, яка складалась з трьох елементів : традиційної церковної, живої руської розмовної мови і польської мови (додаймо, що сьогодні згідно з дослідженням ІПевельова «загальна кількість полонізмів в літературній українській мові становить близько 17 000 слів, тобто 14% усього словникового запасу. Найстарший шар походить з періоду перед Люблінською унією (р. 1569) і стосується адміністративної і технічної термінології. Пізніше (1570 -1720) полонізми проникають у великій кількості в усі галузі літературної мови. Третій період великих польських впливів то XIX і початок XX ст., а особливо період після р. 1863 на Галичині» [20,с.962]).

У свою чергу польська окраїнна мова своєю своєрідністю завдячувала перш за все впливу на неї руського мовного підґрунтя. А її вплив на польську літературну мову (вимова без а похиленого, заміщенням польського с руським с (ч) зі старослов'янського (особливо в суфіксах -іч, -ович, -евич) і т. д.) довів до того, що сьогодні говорячи чіткою польською літературною мовою, ми говоримо значною мірою з руською. Можна так стверджувати, тим більше, що польська окраїнна порівняно з іншими регіональними джерелами літературної мови найбільше вплинула на її лексичний запас, впроваджуючи до нього численні рутенізми (часто з виразними руськими фонетичними ознаками), як баламут, цар, хата, молодик, черемха, череп, черешня, шевелюра, чепурний, кітт, дужий, гапас, гапастра, гармидер, гарувати, годувати і годівпя, гопота, гопубецъ, гопиш, гожий, гуляти, гуляка, гультяй, яр, коляска, криниця, манівці, нагайка, одяг, рубіж, сердак, туман, вертепи, знахар і т.п., також генетичні (етимологічне) орієталізми (основні турцизми), як базар, богатир, бугай, бурдюк, булава, бурка, хан, чума, дань, орда, в 'юки, каптан, кайдани, каліка, калита, кипим, кочувати, сурма, саранча, шаровари, тапчан, торба, ватага і т.п.

Як історик польської мови маю солідні підстави стверджувати, що польська літературна мова зберігає в структурі своєї норми пам'ять багатовікових зв'язків з мовою і культурою руських земель Речі Посполитої. Історія цих зв'язків назавжди вписана в історію польської мови і ніщо не зможе їх звідти витерти.

Немає кращого обґрунтування ніж цитована у вступі думка Андрія Баньковського про Польщу і Україну як «тисячолітніх сіамських сестрах». Цінність цієї цитати не послаблюють навіть трагічні наслідки наших взаємин і подій за повстання Богдана Хмельницького.

Провин і помилок не бракувало тоді з обох боків з половини XVII століття в той час , як Переяславська угода в 1654 року (визначена одним українським вченим як «фатальна козацька помилка», яка «підштовхнула Україну в обійми Росії» [21,с. 197]), обернулась безповоротною ліквідацією Запорізької Січі Катериною II в 1775 році або демократичний, історично вмотивований, але внаслідок короткозорості польських політичних еліт запізнений на десять років і у той час неможливий вже до реалізації Гадяцький договір в 1658 року після дев'ятнадцятого і двадцятого століття, як політика Другої Речі Посполитої відносно українців (незважаючи на винятки гордості, до яких належала діяльність воєводи Генріха Юзефського на Волині) чи кровопролитні конфлікти в роках другої світової війни і в перші повоєнні роки (з безславною пам'яттю акція «Вісла»). Не дивно, що за такого стану речей в польсько-українських взаєминах наросло багато взаємних упереджень, претензій і небажання.

Їх поясненню і подоланню в найменшій мірі не послужили роки Польської Республіки і Радянської України, в меншому або більшому ступені залежних від Москви, зацікавленій утримувати між нашими народами недовіру чи навіть ворожість, в думку старої максими divide et ітрега. Варто,однак, нагадати, що свідомість двосторонності провин в польсько-козацькому конфлікті мав вже неодноразово неслушно обвинувачуваний за польський націоналізм Генріх Сенкевич, який в Панові Ваподиєвськаму устами ксьондза Камінського сказав, що «діти eiusdem matris повинні любити один одного, а замість цього з часів Хмельницького, тобто тридцять років, всі ці країни від крові не висихають. А з чиєї провини ? Хто перший її визнає, тому першому Бог її відпустить» [22,с.100].

Лише сьогодні, в новій політичній дійсності, коли Польща повернула повний суверенітет, після занепаду СРСР і виникненню самостійної України, відкриваються нові перспективи всебічного польсько-українського зближення. Вагомістю і значенням виростає воно понад відносини stricte двосторонні тому, що (то думка українська): «Польща і Україна разом творять важливий, стомільйонний простір Центрально східної Європи. Цей геополітичний регіон між Росією і Німеччиною, Балтикою і Балканами складається з народів, тісно пов'язаних між собою культурою, мовами, ментальністю і спільними історичними долями» [21 ,с. 193]. Це створює шанси широкого співробітництва: перш за все політичного і економічного, а також, не менш важливого, наукового і культурного.

Перспективам такого співробітництва і вигодам , що виникають з нього в найближчій мені галузі мовознавстві, а особливо діалектології (також історичній) і соціолінгвістики, я присвятив свого часу статтю «Навіщо і як досліджувати польські говірки в Україні» [23]. В ній відображено об'єктивні, сумлінні і ретельні дослідження в цій сфері, які мають велике пізнавальне, культурне і політичне значення. У серйозному ступені можуть спричинити розвиток теорії мовних контактів і теорії соціолінгвістики. Драматичні дії давніх Kpeci за останні два сторіччя привели до того, що в соціолінгвістичній перспективі з'являються параметри, яких не враховує дотеперішня соціолінгвістична теорія, побудована на підставі інших емпіричних даних.

Мова є особливо вдячним предметом спільних досліджень як високо оцінена культурна цінність як свідчення історії і спадок минулого, так і як один з найістотніших складників свідомості і національного зв'язку [24--25]. Особлива роль мови в системі культурних цінностей виникає з факту, що вона одночасно є витвором і знаряддям національної культури. У свою чергу в говірках знаходить своє відображення народна культура, яка є скоріше архаїчною, тому що вона більш консервативна (вільніше еволюціонує) ніж всенародна культура (яка, можна сказати,з багатьох поглядів є відносно архетипічна). Це ніяким чином не зменшує цінності і значення решти спільних досліджень. У особливій мірі вони напевно будуть зконцентрувані на тому, що з половини XVII століття, передусім в XIX і XX сторіччю, привело до розбіжностей, суперечок і трагічних конфліктів в польсько-українських взаєминах і що природно по-різному сприймалось обома нашими народами. Як вже ми говорили, ці болючі обставини і історичні події викликали багато взаємних упереджень і претензій. їх терпляче і систематичне подолання є нашим спільним інтересом. Але воно є можливим тільки завдяки сумлінному, об'єктивному і вичерпному поясненню всіх сумних подій. А що їх джерела мали місце у далекому минулому, необхідна ґрунтовна і чесна ревізія багатовікових польсько-українських зв'язків, зокрема більше ніж зв'язків в меншому або більшому ступені декілька століть спільної історії. Дослідження в цій сфері є невідкладною потребою цього часу. (Звичайно, польські і українські вчені зробили вже багато в дослідницькій співпраці до чого мали стосунок наукові середовища Познані, Гнєзна і Умані однак, ще багато залишається зробити). Пояснення і розуміння завжди є необхідною відправною точкою можливого перекреслення всього поганого, що у було минулому, і продовження і розвиток доброго.

Безсумнівно, при такому підході виявиться, що поєднує нас набагато більше ніж розділяє. Бо нас єднає не тільки слов'янська мовна і культурна спорідненість (які найвиразніше проявляються у фольклорі і народній культурі), а й своєрідна духовна спорідненість, що є результатом багатовічного співіснування наближаючи наші мови і протиставляючи російській мові (ciekcnvy цікавіш интересный, czas час время, dziewcz\>na дівчина девочка, dzwonnica дзвіниця колокольня, kierowac керувати -руководить, klasztor-кпяштор-монастырь, Iekarz-лікар врач, miasto-місто -город, miejsce Mictje место, mieszkaniec мегиканець обитатель, niemiecki німецький германский, otrzymac отримати получить, pierwszy-перший -первый, pracowac працювати работать, ranek ранок утро, razem разом вместе, rodzina -родина семья, rok-рік год, slawnik словник словарь, smutek смуток грусть, szanowny гітновний уважаемый, swiat світ -мир, uroczysty урочиста -торжественный, wrzesien вересень сентябрь, zachod захід запад і сотні, якщо не тисячі схожих випадків). Ця духовна спорідненість породила неповторні, унікальні елементи інтелектуальної і артистичної культури, властиві тільки Східним Кресам Речі Посполитої як розлогій і єдиній у своєму роді прикордонній культурній зоні (наприклад можна тут вказати такі культурні феномени як оригінальна сімнадцятого і вісімнадцятого століття полемічна література (що виникла після Брестської уніїї) чи писемність кола Києво-Могилянської Академії (Йоаніціуш Галатовський, Стефан Яворський, Захар Копистеньський, Сильвестр Косов, Петро Могила, Хіпаций Почей, Сімеон Полоцький, Феофан Прокопович, Дмитро Ростовський, Мелецій Смотрицький та інші), українське барокко (з такими реалізаціями як лавра в Почаєво, костели і монастирі Київського Подолу чи архітектурні шедеври пізнього барокко і рококо (як кафедральний собор святого Юрія і домініканський костел у Львові чи ратуша в Бучачі) львівська школа різьби з Яном Георгієм Пінслем, не рахуючи вже поодиноких реалізацій в інших стилях і сферах, як імпозантна урбаністично-архітектурна будівля в Жовкві, ренесансні синагоги в Жовкві чи Луцьку, прекрасних магнатських резиденціях (як в Підгірцях) або унікальний парк в Умані [26]).

Варто ще раз нагадати, що на прикордонних зонах, на стиках мов, етносів, культур, релігій, обрядів і т.п. завжди народжуються виняткові і оригінальні цінності. Будь-який тривалий контакт приносить плоди нової якості. Пунш, як вказує сама назва (англійське punch з мови хіндірапса `п'ять'), є сумішшю п'яти (первинно) складників: араку, лимонного соку, цукру, води і пряних приправ. Кожен погодиться з тим, що одних смакових вражень доставляє з'їдання окремо всіх цих складників, а цілком інших випивання скляночки пуншу. У цій новій якості має місце культурно творча таємниця ролі і цінності пограничних просторів, в культурному сенсі перехідних чи помостових. Без сумніву, що невимушені і об'єктивні наукові дослідження зможуть добути всі оригінальні цінності прикордонної зони, що якнайширше розуміється, між Заходом і Сходом на землях давньої Речі Посполитої [27].

Список використаних джерел

мовний міждержавний співробітництво науковий

I. Baiikowski A. Etymologiczny slownikjezyka рої ski ego. Т. I: A-К. Warszawa, 2000. 2. Walczak

В. Z problematyki gwar przej seiowyeh і mieszanych (dyferencjaeja a mieszcmie sie jezykow) // Gwary mieszcme і przejseiowe na terenctch slowianskieh / Pod. red. S. Warchola. Lublin, 1993. S. 335-347.

3. Jablonowski A. HistoriaRusipoludniowej do upadkii RzeczypospolitejPolskiej. Krakow, 1912.

4. Natanson-Leski J. Zarys granie і podzialow Polski najstarszej. Wroclaw, 1953.

5. Lowmianski H. Poezqtki Pol ski. Warszawa 1973.

6. Serczyk W. Historia Ukrainy. Wroclaw-Warszawa-Krakow-Gdansk, 1979.

7. Jakowenko N. Historia Ukrainy Od ezasow nafdawniefszyeh do konea XJ^rIII wieku. Lublin, 2000.

8. Walczak B. Jakpowstalapolszezyzna kresowa? I/ Litwo! Ojezyzno moja! / Pod red. J. Tamiowego,

I. Kumor-Pilarezyk, M. Zengla і W. Jamrozka. -Zary, 2009. S. 41-52.

9. Reezek J., Twardzik W. Najstarsze staropolskie tlumaezenie Ortyli magdeburskieh wedlug rekopisu nr 50 Biblioteki Zakladu Narodowego im. Ossolinskieh. Cz. I: Wstep, uwagi ogdlne. eharakterystyka iezykowa: Cz. 2: Transliteraeia і transkrypeia tekstw. Cz. 3: Indeksfrekweneyinyi wyrazowy. -WroclawWarszawa-Krakow, 1970-1972.

10. Laskowski R., Rzepka W. R., Twardzik W. Kresowizmy w Rozmyslaniu przemyskim: pisownia і wymowa samoglosek srednieh [e], [o] // Studia nadpolszezyznq kresowa. Т. X / pod red. J. Riegera. Warszawa. 2001. S. 189-215.

11. Laskowski R., Rzepka W. R., TwardzikW. Wpfyw jgzyka staroukrainskiego па sredniowieeznq polszezyzng kresowq: Rozmyslanie przemyskie H Ukraina. Migdzy jgzykiem a kulturq / pod red. B. Zinkiewicz-Tomanek і A. Falowskiego. Krakow, 2003. S. 49-58 (Studia Rutheniea Craeoviensia Г).

12. Rzepka W. R., Twardzik W. Jeszeze jeden kresowizm w Rozmyslaniu przemyskim: imieslow ezynny сЪсщс H J^zyk Polski LXXXVIII. 2008. Zesz. 4-5. S. 348-352.

13. Urbanczyk S. Charakterystyka staropolskieh zapozyezen wyrazowyeh z jgzyka ukrainskiego H Studia linguistiea in honorem Thaddaei Lehr-Splawinski. Warszawa, 1963. S. 437-444.

14. Minikowska T. Wyrazy ukrainskie w polszezyznie Uteraekiej XVw. Warszawa-Poznan-Torun, 1980.

15. Walezak B. Regionalna geneza norm wspdlezesnejpolszezyzny literaekiej w ujgeiu іloseiowym /I Studia J^zykoznawcze I. 2002. S. 399-410.

16. Ptaszyeki S. Zewngtrzne dzieje jgzykdw ruskieh w granieaeh dawnej Rzeczypospolitej H Eneyklopediapolska. Т. III. Dz. III. Cz. 2. Krakow 1915. S. 344-365.

17. Martel A. La languepolonaise dans Iespays ruthenes Ukraine etRussie Blanche 1569-1697. Lille, 1938.

18. Lehr Splawinski T. Wzajemne wpfywypolsko-ruskie w dziedziniejgzykowejH Lehr-Splawinski T. Szkiee z dziejdw rozwoju і kultury jgzyka polskiego. Lwow, 1938. S. 105-127.

19. Walezak B. Wpfywy ruskie wpolskim jgzyku Uteraekim HPolska-Ukraina : partnerstwо kultur / Pod red. B. Bakuly. Poznan, 2001. S. 19-31.

20. Slawski F. Jgzyki slowianskie H Jgzyki indoeuropejskie / Pod red. L. Bednarczuka. Т. II. Warszawa, 1988.

21. Kirsenko M. Perspektywy Ukrainyll Polska-Ukraina: partner stw о kultur / Podr ed. B. Bakuly. Poznan, 2001.

22. Sienkiewiez H. Pan Wolodyjowski. Warszawa, 1984.

23. Walezak B. Po eo і jak badaegwarypolskie na Ukrainie H Studia nadpolszezyznq kresowq. -T. VIII / pod red. J. Riegera. Warszawa, 1995. S. 13-21.

24. Czyzewski F. Perspektywy badan dialektografieznyeh na pograniezu polsko-bialoruskoukrainskim (Podlasie і Chelmszczyzna a zaehodnie Polesie). Uwagi wstgpne H Ukrajinsbki і polbsbki hovirky pohranieeja / Red. F. Cyzevsbkyj, H. Arkusyn. Ljublin Luebk, 2001. S. 29-41.

25. Przyszczypkowski K. Postawy obywatelskie Polakdw. Studium empiryezne, H Wyehowanie obywatelskie. Studium teoretyezne, porownaweze і empiryezne / Pod red. Z. Melosika і К. Przyszczypkowskiego. Torun-Poznan, 1998. S. 125-136.

26. Walezak B. Kultura jako ezynnik integraeji europejskiej -- przyklad Rzeczypospolitej Obojga Narodow Il Kulturowe konteksty integraeji europejskiej / Pod red. M. Walczak-Mikolajczakowej. Gniezno, 2004. S. 23-33.

27. Walezak B. Bug nie musi dzielie H Jgzyk і kultur a na pograniezu polsko-ukrainsko-bialoruskim / Pod red. F. Czyzewskiego. Lublin, 2001. S. 13-19 (Цю статтю також опубліковано українською мовою в часописі «Пам'ять століть». -№6 (57). С. 6-12).

Размещено на Allbest.ru